еры, чтобы приобресть силу влиять на народ... участвовать, так сказать, в том горниле, где куется его судьба! М и х а й л о. Можно и в маленькой норке приносить пользу. Б є л о х в о с т о в. Да какая это польза? Посмешищем стать у самого народа! Да наконец главное, ей-то, коханке, какую ты готовишь участь? М и х а й л о. Но и то, что ты предлагаешь, - тоже позор, только для другого лица; ведь ты ей даешь роль содержанки? Б є л о х в о с т о в. Да не в словах, mon cher* (*Мiй дорогий (франц.).), смысл жизни, не в этом пустом звуке! Оставь метафизику, а взгляни на дело серьезнее и увидишь, что я прав. Какое главное твое стремление? Доставить дорогому тебе существу счастье, покой, свободу, - не так ли? М и х а й л о. Конечно. Б є л о х в о с т о в. Ну-с, так вот, при браке ты лишаешь себя всяких средств кидаешься, не закалившись сызмала в отчаянную борьбу с чудовищными социальными врагами; на тебя восстанут все, понимаешь - все... и ты, после первой схватки, если не угодишь к Макару, то сделаешься Дон-Кихотом. Обаяние героизма и страсти пройдет, и останется на душе разочарование, злоба... и за все зто ответит твоя милая: начнутся, с одной стороны, упреки, укоры; с другой - безответные слезы, дети, голод... Да вы исстрадаетесь, тут и до преступления недалеко. М и х а й л о. Миколо, как я несчастлив, как меня все зто терзает! Ведь я люблю ее, страшно люблю, а мне самому больно, что и теперь уже вместо радостей дарят меня или немым страданием, или слезами. Б є л о х в о с т о в. Понятно, совершенно понятно; нужда, мать, рискованное положение, постоянный страх... все зто гнетет. Ты идешь за поэтическими мгновениями, а ее изломало всю на поле, а дома изгрызло горе... Воображаю, какие у вас любовные tete-a-tete* (*Побачення (франц.).). М и х а й л о. Да, тяжело. Но что же делать? Б є л о х в о с т о в. Взглянуть на вещи просто и вместо ада устроить маленький рай. Послушай меня, -я тебе говорю искренно: не делай необдуманного скачка, который бы сломал вам шеи! Первое дело, помни, что, женившись на ней, ты ее же сделаешь несчастною... М и х а й л о. Но, понимаешь, я ее люблю и должен венчаться... Б є л о х в о с т о в. Это все пустое. М и х а й л о. Как пустое? Разбить чужое сердце? Б є л о х в о с т о в. И сердца не разобьешь! Да давай пари, что если ее хорошо обеспечить, то она с большею радостью выйдет замуж за какого-либо парубка. М и х а й л о (гаряче). Никогда, никогда в свете! Она меня страшно любит! Ты не знаешь ее - это поэтическая, глубокая натура! Б є л о х в о с т о в. Не горячись; я огорчать тебя не желаю, а клянусь все-таки, что я прав. М и х а й л о. Как? Чтоб она променяла меня сразу на парубка? Б є л о х в о с т о в. Так-таки променяет. И понятно - с ним она будет гораздо счастливее: и по развитию, и по всему сойдется... А прошлый роман с паничом, если он принес материальное довольство, не возму-тит их покоя, а будет служить лишь приятным воспоминанием. На селе тоже такой закон: заброшенная, нищая панская любовница - позор и мишень для всевозможных оскорблений, а обеспеченная, покровительствуемая любовница - сила, которой все кланяются! М и х а й л о. Не может быть! Чтобы она меня променяла? Чтобы успокоилась только приданым! Это ложь! Это было бы чудовищно! Б є л о х в о с т о в. Тебя не переспоришь; но так или иначе, а все же мое предложение в обоих случаях полезно. Ты поезжай в Петербург; за Катрю я похлопочу сейчас у твоего батька, и даю слово, что он без пререканий обеспечит ее и мать отлично и даже возьмет под свое покровительство. А потом уже как знаешь... М и х а й л о. Неужели ты уломаешь батька, и он все даст, согласится без скандала? И ее тут никто не обидит без меня? Б є л о х в о с т о в. Ручаюсь. Parole d'honneur* (*Слово честi (франц.).), что сию минуту улажу! Только матери - ни гугу; ведь женщина все испортит... нерви, понимаешь... М и х а й л о. А я матери хотел было признаться, а батьку и язык не поворачивался... Б є л о х в о с т о в. Хорош бы ты был! Только скандал бы устроил! Нет, от матери - строжайший секрет. М и х а й л о. Так ты уладишь все? Б є л о х в о с т о в. Да улажу же, верь! М и х а й л о (кидається на шию). Голубчик, друг мой! Как я тебе благодарен! Ты меня просто воскресил. Б є л о х в о с т о в. Ну, рад, рад! (Обнiма). А чтобы доказать не на словах, а на деле мою дружбу, - сейчас же устремлюсь к родителю твоему и прямо врасплох на абордаж! Ну, adieu* (*Прощай! (Франц.)). (Жме руку й виходить). В И Х I Д XI Михайло сам. М и х а й л о (ходить по рундуцi стривожений). Який Микола щирий та добрий; я й не вважав його за такого, та то бiльше проти його Павло настроював!.. Павло уже надто гострий, а Микола практичним своїм розумом ясно, логiчно дивиться на все... Правда-таки, щоб послужити народовi, треба собi здобути сили... От про Катрю тiльки, щоб вона мене промiняла, - бреше, не повiрю!.. А проте, може, вона зi мною й не буде щасливою? Коли б хоч на свiт мене вивiв! Коли б тiльки у батька вдалась справа! Серце трiпочеться так, що аж у висках стука... Страшно чогось... А як вихлопоче i уладнає все? Господи, i не знаю я, на якому вже небi й опинюся!.. Зараз побiжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мiй, якщо вирятуєш мене iз виру, де я потопаю, то станеш менi за батька!.. Поможи, господи, мати божа! (Ходить по кону i часами, стуля руки). Коли б же тiльки мати не провiдала! Борони боже, як треба таїтись!.. Коли б хто не наплiв, храни господи! (Ходить з тривогою i прислухається до дверей). В И Х I Д ХП Михайло i Катря. Катря йде з садка, нап'ята платком, блiда, стривожена. М и х а й л о (зуздрiвши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я! (Збiга хутко по сходах з рундука i мерщi до Котрi; одводить її на передкiн). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла? К а т р я (припада). Скучила, занудилась, Михайло! М и х а й л о. Що ти здумала? К а т р я. Ох, несила моя... нудьга мене точить... тебе не бачила... мати картають... М и х а й л о. Христа ради! Iди звiдси! К а т р я. Постой! Я щось мала тобi сказати... М и х а й л о. Що там? Кажи швидче! К а т р я. Ох, не згадаю, - памороки забило. М й х а й л о. А! Боже мiй!! Їди-бо, Катрусю, мерщi: застукають, - то ми пропали! (Вiдводить за рукав). К а т р я. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе, - вимучилась, так вимучилась!.. М и х а й л о. Зарiзать мене хочеш? Тiкай-бо, серце, кажу, - я мерщi вибiжу за садок! К а т р я. А! Згадала! Не йди, борони боже, не йди! Дмитро чатує тебе коло садка, коло будинку, - хоче вбити! (Хапає руками Михайла i не пуска). Не йди! Я за тим i прибiгла! Вiн уб'є... страшний такий, очi горять... М и х а й л о. Що ж ти зi мною робиш? Мало менi й без того напастi, що й очей не знаю куди дiвати, батька i матерi цураюсь, а тут iще розбишака? В Сибiр його! К а т р я. Вiн не винен: така вже йому кара... Любить без душi, серця свого не переробе, божеволiє... М и х а й л о, 0-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв'язався з божевiльними! Спокою нi вдень нi вночi - i все через тебе... К а т р я. Михайло! Ти менi дорiкаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, нiж почуть оте слово! Мати божа, чим же я винна? (Плаче). Що ж я учинила? Душу i тiло оддала... (Рида). М и х а й л о. Коли оддала по любовi, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка, - менi твої сльози в печiнках уже сидять! К а т р я. В печiнках? Бiльше не будуть: це вже остатнi, - мабуть, з крiв'ю ринули! Ї де вже вони взялися?.. Здається, лились, лились, як той дощ осiннiй, - i по матерi, i по долi своїй щербатiй, i по вiку своєму молодому... та ще ось кiлька крапель видавилось... Бiльше вже нема: там, мабуть, усе перетлiло! А н н у ш к а (одчиня вiкно i придивляється). З кєм то панич? З Катрею? Єй-богу, Катря Дзвонарiвна! М и х а й л о. Катре! Заспокойся, серце! Ходiм звiдси: у мене душi нема, щоб хто не здибав... Я тобi розкажу: все уладнається, - тiльки ходiм! К а т р я. Боїтесь? Як побачать - сорому завдам! М й х а й л о. Я не за себе боюсь, а за тебе... А н н у ш к а. Побiжу сю минуту, одлепортую баринi, - пущай полюбуються на рандеву! К а т р я. Менi тепер однаково... Я як прочула, що Дмитро намiряється, то й не стямилась, кинулась мерщi... У саме б пекло кинулась, нiякi б муки не спинили мене! М и х а й л о (лама руки). Боже мiй! Час бiжить... кожна хвилина мордує... от-от застукають... К а т р я. Прощайте, бiльше не буду стояти... достоялась уже, доходилась до краю! В печiнках не буду! Грiх тiльки вам, Михайло, за мене, ох, який грiх! В И Х I Д ХПГ Тi ж i Анна Петрiвна. А н н а П е т р i в н а (блiда, злютована, прожогом бiжить до Катрi). Как? Сюда осмелилась прийти? Где эга шлюха? М и х а й л о (з розпуки). Мама! Пропало все!! Катря, як скам'янiла, дивиться на паню. А н н а П е т р i в н а. А!! Мерзавкаї Потаскуха! Ты, подлая дрянь, посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сiкається до Катрi). К а т р я (закрива руками голову). Ой!! Не бийте мене! Не бийте!! М и х а й л о (кидається до матерi). Мамо! Не троньте ее, бога ради! Не оскорбляйте! А н н а П е т р i в н а. Вон!! Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там? М и х а й л о (хапа матiр за руки). Мамо! Ради бога, не делайте скандала! Ради всего святого, пощадите меня! А н н а П е т р i в н а. Нет!.. Нет! Такая дерзость... Я зту подлячку проучу! Михайло хапає матiр за руки i не допуска до Катрi. К а т р я (тiльки несамовито тремтить i шепоче). Не бийте мене! Не бийте!! В И Х I Д XIV Тi ж та Iван Андрiйович, Бєлохвостов, Харлампiй, Аннушка i дворовi. Б є л о х в о с т о в (показується на рундуцi; за ним Iван Андрiйович). Боже мой, ma cousine* (*Моя кузина (франц.)) все дело испортит! Накрыла их... Скандал!! I в а н А н д р i й о в и ч. Я ж просив, я ж молив її не мiшаться! Ї хто ту впустив? Обидва хутко збiгають до Анни Петрiвни. А н н а П е т р i в н а. Эй, люди! I в а н А н д р i й о в и ч. Нюточко! Перестань бога ради! Їди звiдцiль! Б є л о х в о с т о в. Кузина, ради бога, уйдите! Пожалейте Мишеля... Все дело погубите! А н н а П е т р i в н а. Не могу!.. Убили!! Эй, люди! М и х а й л о. Что же зто? Насилие! К а т р я (несамовито). Михайло! Рятуйте!! М и х а й л о (кидається, ламаючи руки, то до Бєло-хвостова, то до матерi, то до батька). Миколо, спаси! Мамо... тату!.. Не руште її... Я не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее - я все сделаю, что вы хотите! Пальцем нiхто не коснись!! Я все зроблю... Простите ее! А н н а П е т р i в н а. За нее заступаешься! За мерзавку? Б є л о х в о с т о в. Что вы? Ради бога, уйдите! А н н а П е т р i в н а (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, зту старую сводню! Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется! Зам'ятня. Надбiга Харлампiй, Аннушка, ще кiлька дворових. К а т р я (несамовито). Матiр кличуть? Ї її катуватимуть? Зводниця, кажуть?! (Скида платок i, мов не при собi, виступа наперед). За що знущаєтесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене обiкрали, а тепер привселюдно топчете у болото, як остатню падлюку! Топчiть! Регочiть з дурної!! Плюйте! Кличте всiх!! Мамо!! Йди сюди! Дивись, любуй, на яку публiку поставили твою дочку єдину!! М и х а й л о (кидається до Катрi). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня! А н н а П е т р i в н а. Какая смелость! Позор, по-зор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда! Бєлохвостов i Iван Андрiйович улещують панi, що ледве на ногах стоїть; Харлампiй i Аннушка пориваються взяти Катрю, але через Михайла не насмiлюються. Б є л о х в о с т о в (набiк). Mais elle est charmante!* (*Але вона чудова! (Франц.).). Х а р л а м п i й. Що з нею возжатись? Косу одрiзати, та й годi! К а т р я (божевiльне обводить очима всiх, кинулась од Харлампiя до Михайла). Рiжте косу! (Рве кiсники i розпущена коса хвилями спадає на плечi). Тобi її рiзати, Михайло! Рiж!! Чого ж зупинились? Катуйте! Розшарпали серце - добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчiть ногами; давiть i дитину вiд вашого сина! А н н а П е т р i в н а. Ай!! (Зомлiла). Михайла як громом ударило. Всi скам'янiли. Завiса ДIЯ П'ЯТА Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч - пiч i промiж неї вихiд у ванькир* (*Ванькир - бокова кiмната.); налiво - вiкна, лави. На переднiм кону стiл i iнше. Бiднi обставини. Нiч. На коминi горить каганець. В И Х I Д I Катря сама. К а т р я (схилилась на стiл i довго сидить нерухомо; далi пiдводить голову, нiби памороки забитi). Ох, як голова болить... мов лещатами за виски здавлено... Ну, Катре, тепер що? Насмiялась доля? О, як насмiялась! I слiз нема; тiльки очi горять... Ох! Важко й голову пiдняти, мов не моя... Пожила-таки я, зазнала щастя... ну й буде! Чути з кiмнати стогiн. Матiр бiдна, непритомна... положила дочка... Може, й очi закриє навiки? Так у мене все в головi крутиться, що й не пригадаю... хто мене вiв?.. Упхнули в хату... накинулись... Ох! А Михайло ж де дiвся? Забула... Чогось менi тiльки так шкода, так жаль... аж коло серця пече! В И Х I Д II Катря i Пашка. П а ш к а (ввiходить хутко). Що там, Катре, таке скоїлось? У дворi гвалт якийсь стоїть... Чого то? К а т р я. Весiлля справили... П а ш к а. Яке весiлля? Що ти кажеш? К а т р я. Так-таки: весiлля... бучне, панське... Пан i панi поблагословили мене; Михайло привселюдно признав мене своєю... коханою молодою... Ну, й панi теж була дуже рада, так вiтала щиро... Вся дворня на радощi збiглася... бенкет такий був!.. Мене напоїли... бач, аж голови не зведу з хмелю! П а ш к а. Боже мiй! Певно, лихо збилось? Ти мов з хреста знята! К а т р я. Що ж? Так i треба... На таку стежку ступила, йшла на муки, ну й треба вже йти до кiнця, спокутовать... Ох, тiльки якi ж муки! Кiсточки на менi живої нема... Господи, хоч би душу мою швидче прийняв!.. П а ш к а. Схаменися, Катре! Не рви себе! К а т р я. Ох, Парасю! Де вже менi себе рвати? Порвали вже, пошарпали мене другi!.. Як менi тяжко!.. Дай свою руку, притули до чола менi: там мов свинцю налито, мов топлять його! Пашка пiддержує їй голову. П а ш к а. Бога ради, заспокойся! Ти вся тремтиш! К а т р я. Холодно... у-ух!! Нiвечили мене, Парасю... Мати моя били... А Михайло... ох-ох! (Ламаючи руки, принада до Пашки). П а ш к а. Невже Михайло? К а т р я. Нi... вiн... зас-ту-пав-ся... (Давиться словами i усмiхається). П а ш к а. Не побивайся-бо, голубко моя! Та коли вiн - звiрюка такий, то я б йому очi видерла з лоба! К а т р я. Та вiн i невинуватий... iначе, певно, не можна... Тiльки навiщо було мене, дурну, дурманити? Вiщувало серце менi, що не може того статися нiколи... i хотiлося вiрити, i не тулилося це у моїй головi... Виплакала вже я давно свої очi; уже давно по своїй надiї i по собi справляю похорон... Тiльки не сподiвалася, щоб так немилосердно. П а ш к а (обнiма Катрю). Сестричко моя, лебедочко! Як менi тебе жалко! Бiдна ти, безталанниця моя!.. Як я тебе просила востаннє - забути панича! Не здолала подужати серця! (Плаче). К а т р я (дивиться на Пашку гостро). Тобi шкода мене? Плачеш? Правда, шкода? П а ш к а. Душу б я свою вийняла за тебе! К а т р я. Ну, а там не пожалували, нiхто!.. Дай менi, серце, водицi! Пече мене всерединi, в ротi пересохло. П а ш к а (подає воду i пiддержує голову Котрi). Гаряча, як вогонь, - аж пашить! К а т р я. Спасибi! Ти, кажеш, була коло двору... Що там чути? П а ш к а. Пакуються всi; вибираються звiдцiль кудись далеко: либонь, удосвiта й вирушать. К а т р я. Удосвiта? А Михайло теж їде? П а ш к а. Та їде ж: його ж то, либонь, i везуть... К а т р я. Ох! (Хапається за серце). П а ш к а. Та забудь його, проклятого! К а т р я (хапа за руки Пашку). Парасю, голубочко! Коли ти мене хоч крапелиночку жалiєш, побiжи у двiр, запроси до мене Михайла, хоч на хвилиночку, - попрощатись тiльки... попрощатись тiльки... попрощатись!.. П а ш к а. Для чого вiн? Плюнь на його! I так слаба! Та до двору й доступитись трудно... К а т р я (несамовито). Лебедочко, не одмовляй! Зглянься надi мною! Не муч хоч ти мене! Пожалiй! Поклич його, на одну хвилиночку... подивитись хоч... глянуть, та й попрощатись навiки! Скажи йому, що я на його не серджусь... Бог з ним!.. Нехай живе, щасливий... я йому стежки не переступлю! Побiжи-бо, голубочко! (Цiлує руки їй). П а цї к а. Що ти, Катре? Опам'ятайся!! К а т р я. Ноги цiлуватиму, тiльки попроси! (Хоче нагнутись до нiг). Пашка не допускає. П а ш к а. Чи ти при собi? Приляж краще, голубко, отут на лавi! Я пiду, побiжу, попрошу пана Павла, - може, вiн викличе. К а т р я. Хiба Павло тут? П а ш к а. А тут, приїхав оце... я його бачила. К а т р я (сплеснула руками). Воже мiй! Може, ти його менi посилаєш ца помiч, на пораду! Попроси i його, попроси, попроси! Розкажи йому... може, вiн моєму горю... П а ш к а. Та заспокойся ж, я його покличу... К а тр я. I Михайла, i Михайла!.. П а ш к а. Та й Михайла ж! Приляж же, заспокойся: я - зараз! В И Х I Д III Катря сама. К а т р я. I чого те серце ще трiпочеться? Живуче якесь! Краяли його тупицею, давили клiщами, та ще не роздавили, - ворушиться... допевнитись хоче, чи зникла надiя, чи ще за хмарами мрiє? Дурне, дурне! Мало тебе вчора нiвечили, в багнi топтали? А ти знов-таки щемиш i допитуєшся чогось? Годi вже, - над силу муки!.. Треба тебе заспокоїти... Матерi шкода, та їм легше буде, як я умру, о, легше! Сира земля i грiх, i сором покриє; а так щодня - публiка, глум, зневага... краще, краще умерти... Осьде мiй рятунок! (Бере пузирьок). Тут якiсь краплi. Лiкар давав матерi закроплювать у вiчi, то казав, що страшенна трутизна, - зразу може покласти... I нiчого не болiтиме, жалю не буде; душа пташкою полине... Полечу я зозулею до його, до мого милого, край вiконечка сяду: закую-застогну, тугою обiйму його серце, нехай згадає воно, як колись любилися, як з кохання того захмелилися... Побачити б тiльки ще раз його на прощання та й випити... (Дума). А грiх? Свою душу самiй загубити? Проклята я, проклята! Наїдуть становi, потрошитимуть мене привселюдно... Як собаку в землю закинуть... Без хреста, без панахиди... Могили навiть не насиплять... Ох, як менi тяжко!.. Несила ж менi i мук таких терпiти, несила!! Ой!! (Встає i, хитаючись, знову пада). Гуде як! Чи буря надворi? Чи у мене в головi? Хтось iде... iде!.. (Прислухається). Вiн, певно, вiн! Я зараз. (Знов устає, пада на лаву, ухопившись за голову). Нiчого не пам'ятаю! Га? Хто мене кличе? В И Х I Д IV Катря i Харлампiй. Х а р л а м п i й (увiходить i стоїть у шапцi коло дверей, оглядаючи хату). А що? Хто тут живий? К а т р я (пiдвiвшись трохи). Хто це? Гука щось... Х а р л а м п i й (увiйшовши). А! Це ти, тут преподобнице? Чого ж мовчиш? Позакладало? К а т р я (труситься, спершись обома руками на стiл). Дядьку... Х а р л а м п i й. Дядьку, та вже ж, розумiється, не батьку... Де стара? К а т р я (не розбираючи добре). Не знаю... Х а р л а м п i й. Не знаю! А з паничем... знаєш? К а т р я (якось не при собi). Панич! А!! Х а р л а м п i й. Свята та божа! Ну, скоїла грiх там, прогрiшилась, значить, то й крилася б уже, сидiла б, слiдственно, собi, в рот води набравши: з паничем невелика й бiда; пани б пошти не зобiдили, дали б там що; знайшовся б, може, й попихач, примiром, за яким би голову собi окрила, - а то ще й приндиться! Куди маха? Що собi в думку забрала? Тьху! Катря широко дивиться йому в вiчi, мов божевiльна. Чого ти на мене вирячилась? Чим ви панича обкурювали та обпоювали? Признавайсь! К а т р я. Добре... Х а р л а м п i й. Бач? Добре! Еге-да! Взяв би я вас, примiром, обох з матiр'ю-чаклункою, та провчив би в волостi поштительно, щоб знали, як господ, панiв, значиться, чарувати та зводити. Г о р п и н а (з-за ванькира). 0-ох! 0-ох!! Х а р л а м п i й. Стогне! Постогнала б ти у мене не так! I не знаю, чого ще пани такi добрi, пiклуються? К а т р я (шепоче). Добре... Х а р л а м п i й. Добре... (Набiк). Тут якось нiяково й стояти, доложу вам... (До Котрi). Не дивись, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобi сказати, що як ти схаменешся, значить, i зараз, слiдственно, без всякого бешкету, вийдеш замiж... К а т р я (шепоче). Добре... Х а р л а м п i й. Не перебивай! Як вийдеш замiж зараз же за кого-небудь там, примiром, то вони простять тобi, ще й придане добре дадуть, - пару волiв, корову, овечат там i грошей на весiлля, щоб, значиться, грiх твiй покрити; тiльки щоб пiсля шлюбу i не смердiли тут, щоб i духу вашого не було! К а т р я. Щоб духу... Х а р л а м п i й. Еге-да! А якщо ти згедзкаєшся, то буде тобi i матерi таке сумнительство, що i згинете у тюрязi або й у Сиберiю улучите! Ну? Чого ж мовчиш? К а т р я. Га! Х а р л а м п i й. Що га? К а т р я. Добре... Х а р л а м п i й. Значить, слiдственно, безпремiнно вийдеш? К а т р я. Добре... Х а р л а м п i й. Ну, гляди ж! (Набiк). А ловко я обдiлав цю справу! Триста карбованцiв, що пан дав, значиться, благодаренiє богу, у кишенi зостануться. Ловко, Харлампiю Григоровичу, спроворили: що значить, примiром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тiльки все думав, що побрикається, примiром, а воно вийшло - дешево; зараз i доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатись до його, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чистая вiдьма! Тут, не при хатi згадуючи, страшно й зоставатися з ними! (Iде хутко до дверей i, зачиняючи, гука). Дивися ж менi! Цур тобi й пек! В И Х I Д V Катря сама. К а т р я (хитаючись i обпираючись рукою то об стiну, то об лаву, iде до дверей). Стiйте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть кудись... мене i матiр... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така! Дайте-бо руку, голову менi пiддержте... то я й пiду... Добре... пiду! В И Х I Д VI Катря, Аннушка, Дзвонариха i дехто з дворнi. А н н у ш к а (скажено вбiга). А де тут та бариня, судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що! Думала помєщицею бути? В чепчику ходить? А не дiждеш! На смiтнику повiнчають! К а т р я (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!! Одступись! А н н у ш к а. Думала - любить? Йому тiльки одного треба було... А вiн смiється, зi мною смiється над тобою, потаскухою! К а т р я (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою прийшла пить!.. Одступись! А н н у ш к а. Не одступлюсь! Натiшуся над ворогом! Ей, хлопцi, сюди! Давайте мазницю, - дверi i вiкна дьогтем вимазати! Х л о п ц i (з реготом вриваються в хату; у одного мазниця i квач). Давай, давай! Та разом їй i голову квачем. К а т р я (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в бога вiрує! Не надi мною, над матiр'ю: вона неповинна... умре... Ой простiть мене! А н н у ш к а (хапа Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте її! Мажте зараз дьогтем! Дзвонариха вибiга, хитаючись, з ванькира; скаженi очi, блiда, простоволоса. Хлопцi i Аннушка з жаху одступаються до дверей. Д з в о н а р и х а (до Катрi). А! До чого довела! Будь же ти проклята! проклята! проклята! К а т р я (кидається матерi в ноги). Мамо! Не проклинайте мене! Д з в о н а р и х а (одпиха). Щоб ти своїх дiтей не дiждала бачити! Щоб вони насмiялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала нi щастя, нi радостi! Щоб моя смерть на твою голову впала! А н н у ш к а. Так її! Так її! К а т р я (плазує за матiр'ю, хапа за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте! Д з в о н а р и х а (скажено). Щоб ти умерла без покаянiя! Щоб тебе, як собаку, закинули!! (Пха Катрю ногою). Та з криком "Ай!" пада на спину, зомлiла. В И Х I Д VII Тi ж i Дмитро. Д м и т р о (трохи п'яненький, влiта в хату на те саме, коли матiр, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звiдцiль! Iроди! Дияволи! (Кидається до Катрi i пiднiма її). Убили-таки! (Кладе на лаву). Ти матiр'ю зовешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються iдоли, а ти ще проклинати її! Будь ти сама проклята, каторжна! Д з в о н а р и х а (навiжено). Ха-ха-ха! Весiлля!! Ха-ха-ха-ха!! Мати в шапцi! Пiду приданок скликать... Ха-ха-ха-ха!! (Вибiга). Д м и т р о (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же! А н н у ш к а. Ой! Рятуйте! В'яжiть його! Дмитро кидається на Аннушку, давить за горло; та критхить: "Калавур!" Кiлька хлопцiв сунулись оборонять; беруть ззаду Дмитра за руки. Той як струснувся - хлопцi одскочили. Д м и т р о (кидається на того, що з мазницею). Тебе менi треба було, щеня! (Кида об землю). А н н у ш к а. Калавур! (Вибiга). Х л о п ц i (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язать). Крутiть його! Д м и т р о (борюкається). Роздавлю, пси смердючi! (Далi, вислобонивши праву руку, вийма з-за халяви ножа). Ей! Зараз падлом запахне! Х л о п ц i (побачивши нiж - врозтiч). Не руште його! Нiж! (Вибiгають). В И Х I Д VII Дмитро i Катря. Д м и т р о (озирається). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетесь ще! (Пiдходить хутко , до Катрi). Боже мiй! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Хова за халяву ножа; сiпа за руку, ворушить голову). Не ворушиться... блiда, як з воску бiлого вилита! Катрусю! (Нахиляється). Диха ще... (Бiльше сiпа; рукою тримає за чоло). Диха... блiда, а тiло, як вогонь... Господи! Чим би рятувать її! (Кидається по хатi, бере кухоль води i приска або примочує голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на бога! К а т р я (тихо одкрива очi, пiдвiвши голову, непритомно обводить ними хату, а далi стиха.) Не безчестьте мене!! Не проклинайте!! Змилосердуйтесь!! (Хоче на колiна падати. Далi всю сцену веде безсилим шепотом). Д м и т р о (придержує її). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Нiхто тебе не проклина, нiкого i в хатi нема! К а т р я. Нема? Д м и т р о. Нiкогiсiнько; тiльки я. К а т р я (кладе йому безсило руки на плечi i пильно дивиться в вiчi). Хто ти? Д м и т р о. Дмитро. К а т р я. Дмитро? Який Дмитро? Д м и т р о. Дмитро, Катруню! Невже не пiзнаєш мене? К а т р я (проводить рукою по чолi). А!! Дмитро? Дмитро... згадала! Д м и т р о. Що з тобою, зоре моя? К а т р я (очунюється). Дмитре, ти?.. Ох, як менi тяжко! Пече мене... дай хоч краплину води! Дмитро пiддержує Катрю i напува водою. Не можу думок зiбрати... тут страшне щось скоїлось... банiтували* (*Банiтувати - лаяти останнiми словами, мучити.), проклинали мене?! Д м и т р о. Заспокойся! Не згадуй!! Не варт вони всi i мiзинця твого! К а т р я (ламаючи руки). Дмитре! Брате мiй! Що вони зi мною зробили?.. Д м и т р о. Тебе ж окривдили та ще й банiтують!! Дитино моя, нещасная моя! К а т р я. Де ж правда? Д м и т р о. Де хотiла ти правди, моя безталаннице? У кого ти шукала її? Споконвiку неправдою живуть! Насмiятись, натiшити свою пельку неситу - то так! А жалощiв - у їх печiнках не було звiку! К а т р я. Що вони зi мною зробили? Оплювали, як послiдню! Д м и т р о. Горлице моя пiдбита! Нащо так сталося? (Обнiма Катрю i страшно рида). К а т р я. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як караюся... Д м и т р о (палко). Забудь його! Забудь оте все!! Вийди за мене! Хай менi мозок усохне, коли я згадаю що! Хай менi рот зацiпить, коли я й словом одним попрiкну! А всякому, хто тiльки писне про тебе, - я вирву падлючого язика! К а т р я. Ох! Тобi треба дiвки чесної. Д м и т р о. Хто каже, що ти нечесна? Хто смiє? Ти нещасна, мучениця! К а т р я. Так, мучениця... уже все перемучене... Д м и т р о. Ти молодесенька, - ще все перемелеться... Коли несила, то й не люби мене; я тiльки доглядатиму тебе, як свою рiдну дитину, дивитимусь на тебе, горе дiлитиму! К а т р я. Як менi тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене - я труп... менi... о-ох! (Хапаючись, звисає на стiл, а потiм на лаву). Д м и т р о. Порвалася... остатня порвалася! Де ж ворог мiй? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досi його носить земля! Iще не шматують чортяки його смердючого серця? Нi, годi! Досить тобi жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву твоє горло... ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибiга). К а т р я. Не бий... Не бий!! (Сунулась бiгти i упала на лаву). Ой!! Оборонiть! Обо-о-ро-нiть!.. Про-бi!.. За вiкном чути гомiн. Катря не може крикнути, а тiльки стука в вiкно. Г о л о с М и х а й л а. Та чого ж їй? К а т р я. Вiн... вiн... прийшов! (Пiдводиться). Г о л о с М и х а й л а (пiд вiкном). Адже замiж iде! К а т р я (дочувши). А! Й ти знущаєшся? Годi ж! (Хапа несамовито пляшечку i всю випива)., В И Х I Д IX Михайло i Катря. Катря, спотикаючись, кидається до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи слова, а далi, пiд впливом атропiну, розпалюється i навiть пiдживляється на силах, поки трутизна не пiдрiзує їх в коренi. Михайло, увiйшовши, стоїть яку хвилину коло дверей. К а т р я. Михайло!.. Свiте мiй!.. Доле моя!.. Ой пiддерж, бо впаду... М и х а й л о. Що з тобою? (Трошки чуло бере її за руку). К а т р я. Прийшов-таки... пожалував... М и х а й л о. Ти слаба? На тобi лиця нема! К а т р я. Нi, нi! У мене уже нiчого не болить... я така рада, така рада, що тебе бачу... Господи, яка я щаслива, як серце мало з грудей не вискочить! М и х а й л о. Та як же? А Харлампiю що ти казала?. К а т р я. Харлампiю? Зараз, зараз... тiльки постой... я Харлампiя не бачила... М и х а й л о. Як не бачила? Так це вiн брехав, - що ти замiж iдеш i за мною не жалiєш нi крапельки? К а т р я (пригадує). Не бачила... не бачила... Мене щось лаяло... Господи, усе забула!.. Тебе? Нi, нi!.. Тебе не забула... не забуду, - мiй ти, мiй! (Хоче обняти i, похитнувшись, трохи не впала). М и х а й л о. Що з тобою, Катре? К а т р я. Нiчого, нiчого... то у мене щось у очах потемрiло. Доведи мене до скамейки... Менi так весело, що ти зi мною! М и х а й л о. Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав iрод той? (Веде її, обнявши, до скамейки, що коло столу). К а т р я. Чи люблю тебе?.. Аж зотлiла!.. Не бiйся, не бiйся! Плакати бiльше не буду... не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива, що ти коло мене... у мене все аж кипить у грудях од... щастя... Сiдай тут, до мене ближче, близесенько! М и х а й л о (зрушений, обнiма). Голубко моя, серденько! Ти вся тремтиш! Рученятка у тебе холоднi як лiд, а з лиця аж пашить... К а т р я. Нi, нi! Я здорова... (Дивиться ни його пильно). Який ти гарний, соколе мiй! Свiте мiй, який гарний! М и х а й л о. Зiронько моя! (Хоче обняти). К а т р я (бере за руку). Постой, постой! Дай я на тебе надивлюсь, дай надивлюсь... щоб нiколи не забути... Брiвоньки мої шовковiї! Очi мої яснi та прекраснi! Вустоньки мої любi та милi! (Цiлує i в очi i в уста i припада до Михайла). Не забуду вас! М и х а й л о (палко пригорта Її). Доле моя! Щастя моє! Я тебе кохаю так, як нiколи в свiтi! Всi вони брешуть! Не хочу я знати - нi батька, нi матерi! З твоєї хати не вийду! Нiхто не розлучить уже нас! Вiкна у хатi починають з цiї години свiтитись червоним вогнем, котрий iк кiнцю дiї розжеврюється бiльше. К а т р я (якось непевно). Любиш? Ой!.. Кольнуло щось пiд серце!.. Дай менi до твоєї щоки притулитись... М и х а й л о (з страшною тривогою). Катре! Ти слаба! У тебе гарячка? (Цiлує її руки i грiє їх духом). К а т р я. Нi, нi! Не рушся... менi одлягло. Господи, як хороше, яке щастя!! Я не переживу його... (Важко диха). Тепер уже не... одiрве... нiхто мене... до самої смертi. Дiждалась-таки й я долi! М и х а й л о (з жахом). Ти слаба! У тебе губи посинiли... Я побiжу за лiкарем... К а т р я. Нi, нi! Не пущу тебе! (Пригортається). Раю мiй! Осьде ти!.. (Яку хвилину сидить у щасливiм забуттi, а далi раптом зривається з мiсця). Ой смерть моя! Да-вить мене пiд серце! М и х а й л о (пiддержує її). Господи! Що з нею? К а т р я (ламаючи руки). Ой!.. Давить, давить!.. Дух забива... Рятуйте мене!! М и х а й л о (хапа кухоль води). Напийся води... Тiтко Горпино! Хто там?! К а т р я (упуска кухоль; виривається, кидається на авансцену). Рятуйте!!! Михайло... я випила трутизну оту в шкляночцi... серце... ох!.. М и х а й л о. Атропiн? Пропав я!!. (Рве на собi волосся i кричить несамовито). Хто там? Гей! Сюди!! Рятуйте!! Отруїлась!! К а т р я (учепилась за Михайла, не пуска його). Не тiкай! Не тiкай! Христа ради!! (З криком). Я не хочу вмирати!.. не хочу! (Непритомно рида). Таке щастя!.. Не однiмайте од мене!! Я жити хочу! Михайло, рятуй мене! М и х а й л о (примочує їй водою голову, приска). Катре моя! Що ти наробила?! Через мене, проклятого!.. Гей!! Сюди!! (Держить Катрю, що б'ється в його руках, i стука в вiкно, аж вибива шибку). Хто в бога вiрує! В И Х I Д Х Тi ж iПашка. П а ш к а (вбiга). Що тут таке? М и х а й л о. Катря отруїлась.. П а ш к а (сплеснувши руками). Лишенько моє! Там Дмитра ловлять... Панський двiр горить... Мати її божевiльна бiга! М и х а й л о. Бiжи зараз! Клич лiкаря, фельдшера..., Кожна хвилина дорога... Рятуйте! П а ш к а. Я за Павлом... вiн тут. М и х а й л о. Клич його, Христа ради, зараз! Пашка вибiга. К а т р я. О!! Дай менi чим дихати... вогнем пече мене... каменюкою давить... Смерть? Уже смерть? (Тиснеться до Михайла i божеволiє). Гуде! Ух, гуде як!!. То виють уже... по мою душу летять... Не дай мене, Михайло! Нiчого не бачу!! Де ти? Де ти? Ой страшно! М и х а й л о (рида). Я тут, Катрусю! Боже мiй, зглянься!! К а т р я (опускаючись на руках), 0-ох! Як же тяжко!! Ой!! Несила... не можу вже бiльше... одпустiть мене!.. Смерть... смерть... (Несамовито кидається на колiна). Мати божа!.. Прости менi... не дай моєї душi! (Хитається). М и х а й л о (кидається, пiддержує). Катрусю! Життя моє!! Опам'ятайсь!.. Павло прибiжить зараз! Вирятує!! К а т р я (б'ється на руках у Михайла). Холод пiд серце пiдступа... туман застила очi... Михайло! Де ти? Не зникай! Ой!! (Витягується на руках у Михайла).. Тим часом чути за вiкном голоси i тупотню. М и х а й л о (спуска її на долiвку). Катре! Катре! (Припада до серця). Не б'ється? Умерла!! (Одскакує в непритомнiм жаху на авансцену направо i стоїть каменем). В И Х I Д XI Тi ж, Дмитро, соцькi i люде. Д м и т р о (вбiга на остатнiм словi). Умерла? Добив-таки! (На хвилину остовпiв над трупом). Тим часом соцькi i люде вриваються в хату. Д м и т р о (вихоплює ножа й кидається на Михайла). Здихай же, кате!! С о ц ь к i i л ю д е (кидаються на Дмитра i крутять йому руки). В'яжiть його!! Д м и т р о (борсаючись). А! Iроди! Не дiждете! (Б'є себе ножем; але як руки йому не вiльнi, то тiльки ранить). С о ц ь к i. Однiмайте ножа! Сцена така: направо - Михайло, скам'янiлий; налiво - група з окровавленим Дмитром; посерединi - труп Катрi. В И Х I Д XII Тi ж i Павло. П а в л о (одчиня раптом дверi, з жахом зиркнувши округ). Так така, паничу, ваша поезiя?! Завiса тихо спада [1881]