Михайло Старицький. Не судилось (Панське болото) ------------------------------------------------------------------------ Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы" OCR: Евгений Васильев Для украинских литер использованы обозначения: Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh) Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh) I,i (укр) = I,i (лат) ------------------------------------------------------------------------ Високоповажному артистовi Миколi Карповичу Садовському присвячує автор Драма в 5 дiях ДIЙОВI ЛЮДЕ: I в а н А н д р i й о в и ч Л я ш е н к о - 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-українськи. А н н а П е т р i в н а - 40 лiт, його жiнка; закида часом по-українськи, моди ради. Н и к о л а й С т е п а н о в и ч Б є л о х в о с т о в - кузен Ляшенчихи, ЗО лiт; фатуватий. З i з i - дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт. М и х а й л о - син їх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун. П а в л о Ч у б а н ь - його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж. Ж о з е ф i н а - швейцарка, учителька. К а т р я Д з в о н а р i в н а - дiвчина молода, селянка. Г о р п и н а Д з в о н а р и х а - її мати, недужа й слаба. Д м и т р о К о в б а н ь - парубок, годованець Дзвонарiв. П а ш к а - подруга Катрi. С т е п а н и д а - покритка, п'яничка й плетуха. Ш л ь о м а - жид, орендар. Х а р л а м п i й - старий лакей. А н н у ш к а - покоївка; вертка на всi заставки. С е л я н е, с о ц ь к i, п а р у б к и, д i в ч а т а, д в о р о в i. Дiється на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв. Мiж 1-ю i 2-ю дiєю мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю - мiсяць; мiж 3-ю i 4-ю - два мiсяцi. ДIЯ ПЕРША Панський садок. Налiво вiд слухачiв - стiна офiцини; вiкна й дверi з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвiрткою; за барканом - вулиця. Просто - дорiжки, луговина, дерева; мiж дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок. В И Х I Д I Михайло, розкiшне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далi на луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м'яча. М и х а й л о (курить сигару). Славно покачатись на травi пiсля купання i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже й до школи не пiшов. (Потягається). Та з цiєю дрiбнотою нудно й воловодитись... тiльки Павло й зможе! Г о л о с и (за вiкном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са! П а в л о (за вiкном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись. Г о л о с и (за вiкном). Оса! Роса! Коса! Носа! М и х а й л о. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, - здається, липа розцвiла. Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море блакитi, та зорив би за хмариною. З i з i (здалека). Тiбора! Тiбора! Пiль!! Ж о з е ф i н а. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr* (*Лишiть мою хустку (франц.).). Вi не карош! З i з i. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви! Ж о з е ф i н а. Вi не рвi! М и х а й л о. Не руш собаки! Лиши менi зараз! З i з i. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а собака рве). М и х а й л о. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну! З i з i. Попробуй! Я маме скажу! Мужик! М и х а й л о. Чекай же! (Устає). Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна. Як розпустилась! Ну, я з матiр'ю побалакаю про тебе! (Знов лягає). П а в л о (з-за вiкна). А це коло бича - обiд, бачите? То вимовляється - р-р-р-р! Кажiть! Г о л о с и. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р! М и х а й л о. I не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн таки працює. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографiї ради... А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж паннами красунею була б, та й годi! Очi - карi, але глибокi, темнi; а погляд - такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизує душу тихим променем... Тiльки мiж брiвок рисочка; вона надає i якусь думнiсть личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було її; треба б довiдатись через Пашку. В И Х I Д II Анна Петрiвна пiд руку з Бєлохвостовим. А н н а П е т р i в н а (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых. Б є л о х в о с т о в. Ну, уволь, ma chere* (*Моя люба (франц.).); я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать - сейчас подлецом выругает. А н н а П е т р i в н а. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло? М и х а й л о (схоплюється). А, мама! Микола! (Цiлує у матерi руку, а з Миколою обнiмається). Павло ще й досi з школярами у офiцинах там. А н н а П е т р i в н а. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира i вступа в хату). М и х а й л о. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились! Б є л о х в о с т о в. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета? М и х а й л о. Ще не зовсiм. Б є л о х в о с т о в. Передержка или диссертация только? М и х а й л о. Дисертацiя. Б є л о х в о с т о в. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну? М й х а й л о. Нi туди, нi туди. Б є л о х в о с т о в. Как так? Свободным художником? Sans profession?* (*Без певного фаху (франц.).) М и х а й л о. Sans profession! Б є л о х в о с т о в. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать? М и х а й л о. Нi од кого не залежать, а працювати там, де менi мило, - на користь народовi! Б є л о х в о с т о в. А! Ты хлопоман еn forme?* (*Справжнiй, формений (франц.).) У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается? М и х а й л о. Видуманий? Для неука дуже легкий спосiб зрiкатись: не бачив Америки - значить, нема, не чув про Канта - значить, вигадали! Розмовлять на другiй мовi з тобою не буду; не для того, що не вмiю, бо ми руську лiтературу незгiрш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоїй писi! Живеш в Українi, то знай її й мову! Б є л о х в о с т о в. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremierement* (*По-перше (франц.).), с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement:* (*По-друге (франц.).). кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-трєгьих, я - за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher* (*Цивiлiзацiя, мiй любий (франц.).), приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С'еst le mot!* (*Оце слушний вираз (франц.).). М и х а й л о. Стара байка! Хто тобi казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-цi, проше: я стою бiльш за просвiту, нiж ти! У вас тiльки накрадено високих слiв: "цивилизация", "культура", "общечеловеческие интересы"! Ти за цiвiлiзацiю - на словах, а в серцi її ненавидиш, бо з нею непевнi будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи нi - про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її пiд один аршин - вадить i кравцевi, i сукнi, - то це кожному звiсно. Кожному народовi бажається виробити собi такi форми, у яких йому найпридобнiше. Кожному народовi у своїй власнiй одежi найвiльнiше, найзручнiше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освiту меншого брата, за народне щастя, за правду! Б є л о х в о с т о в. Однако ты красноречив. Je te feliete* (*Я тебе вiтаю (франц.).) - прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде. М и х а й л о. Ви всi вихваляєтесь любовiю до всього люду, - брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тiльки себе самих любите, а одбрiхуєтесь, що - цiлий свiт. А н н а П е т р i в н а (виходить з офiцини; до Павла). Кiнчайте-бо швидче з дiтьми та йдiть до йас! Б є л о х в о с т о в. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки! А н н а П е т р i в н а. О чем это у вас тут спор? Б є л ох в о с т о в. Об украинофильстве. Знаете, Мiсhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы. А н н а П е т р i в н а. Миша мой молодец! (Цiлує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; зтим пренебрегать нельзя. М и х а й л о. Для чого заставляєте ви мене пiдлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах. А н н а П е т р i в н а. Вот зтой зксцентричности не люблю: там только й делают карьеру... да еще при таких связях, - не правда ли, Nicolas? Б є л о х в о с т о в. Certainement*. (*Безперечно (франц.).) М и х а й л о. Хто за кар'єрою ганяється... А н н а П е т р i в н а. Ну, вот, вот... Б є л о х в о с т о в. Да вы, сherе soeur* (*Люба сестро (франц.)), не наседайте! Уляжется! М й х а й л о. По собi судиш? Б є л о х в о с т о в. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обнiма його). Мы еще с тобою на зти темы почешем языки. Вот костюм зтот в деревне - одобряю. А н н а П е т р i в н а. Тоut a fait charmant!* (*Чудово! (Франц.)) В И Х I Д III Тi ж i Жозефiна й Зiзi. Ж о з е ф i н а. Маdаmе! С'еst imроssiblе аvес Zizi!* (*Мадам, Зiзi просто неможлива (франц.)) А н н а П е т р i в н а. Ах, вечно с жалобами... Qu'est-ce qu'il y a la?* (*Що там таке? (Франц.) ) Ж о з е ф i н а. ЕIIе mе gгоnde, еllе mе taquinе" (*Вона мене лає, вона мене дражнить (франц.)). А н н а П е т р i в н а. Vous еtes trор rudе, vоus mеmе!* (*Ви самi надто суворi! (франц.)) М и х а й л о. Нi, мамо; Зiнька, як собака, лiзе у вiчi; до паскудства розбещена! А н н а П е т р i в н а. Что за выражения? Зiнька! Паскудство! Б є л о х в о с т о в. Зiнька? С'еst joli!* (*Чудово! (Франц.)) М и х а й л о. Нехай буде й по-модньому - Зiзi, хоч, на мене, вона бiльше пiдходить до зiнського щеняти; але ви придивiться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна калiка! Б є л о х в о с т о в. С'еst trор fогt!* (*Це занадто! (Франц.)) Милый, резвый ребенок, не больше! А н н а П е т р i в н а (до Михайла). Оставь, пожа-луйста! Ты доведешь меня до мигрени. Зiзi проходить здаля. Зизи, Зизи! Ступай сюда! Зiзi пiдходить з опущеними очима. А н н а П е т р i в н а. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала? Б є л о х в о с т о в. Ах, mа соusinе* (*Моя кузино (франц.)), не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст! З i з i (пiдбiгає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама... воображает много! Через... зтого урода достается только. А н н а П е т р i в н а. Они меня cговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная - и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, - чувствую, что сейчас начнется тик... Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефiни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет... Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет. Жозефiна сумна; Зiзi пересмiюється з Бєлохвостовим i йдуть далi. М й х а й л о. Ne vous chagrinez pas!* (*Не сумуйте! (Франц.)) А н н а П е т р i в н а. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная... (Виходить). Михайло пiдходить до Жозефiни й потiша її, проводячи по дорозi. П а в л о (за вiкном). Ну, тепер - годi! Рушайте додому! Спасибi за увагу й слухнянiсть! В И Х I Д IV Пашка i Михайло. З школи виходять дiти з книжками, кунштуками* (*Кунштуки - малюнки. Тут - абетка з кольоровими малюнками.); жарти i смiх стиха. Позаду кiлька дорослих. Наостанцi Пашка. С т а р ш i. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок! Пашка входить i озирається кругом. М и х а й л о (повернувся назад). Бiдна оця Жозефiна! Поневiряється на чужинi, без язика, без мови. Всяке аж сiкається принизити, осмiяти; а заступитись нема кому. I все ото гонить бiднiсть та доля щербата! А матiр яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрiв Пашку й хутко пiдходить). А! Здрастуй, Пашко! I ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку). П а ш к а. А вчитись до школи. М и х а й л о. Хiба? П а ш к а. Авжеж! Думаєте - стара? М и х а й л о. Куди там! А тiльки здивувало мене, що ти нiчого перше не казала, а це здумала. П а ш к а. А що ж? Захотiлось вивчитись на гулянках читати, щоб i самiй можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такi занятнi та втiшнi! М и х а й л о. Добре, добре єси задумала. I вивчишся? П а ш к а. А чому ж нi? Аби хiть. М и х а й л о. А трудно здалося? П а ш к а. Не так трудно, а якось нiяково з малими сидiти. От Варка Горбанiвна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно. М и х а й л о. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав: я б зайшов сам проказати... А Катря де? Може, тут? П а ш к а. Нi, вона дома; у неї мати чогось слабує, то нi на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, - ще за батька почала. М и х а й л о. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом i вчилися. П а ш к а. Добре. А що, вам подобається? М и х а й л о. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята, брiвоньки - в свiтi нема! П а ш к а. Чи ба, як у око впала! А от ви стережiться залицятись до неї. М и х а й л о. Або що? Хiба не можна любувати красою, тiшить серце розмовонькою дiвочою? П а ш к а. Та то, що у неї Дмитро є. М и х а й л о. Хто ж це? П а ш к а. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнує. Вони змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зiтхає). М и х а й л о. Ну, то й щасти боже; а менi що до того? П а ш к а. А то, що Дмитро дуже заздрiсний, завзятий i Катрю коха без душi. (Зiтхає). М и х а й л о. Про мене, Семене, аби я Йван! П а ш к а. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо. М и х а й л о. Овва! Злякались! П а ш к а. Нi, далебi, - вiн страшний! М и х а й л о. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У вас, як тiльки постояти з дiвчиною, побалакати, - то вже й язики чешете. Хiба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотiв? Хiба не можна просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощi замiшати? П а ш к а. Розказуйте, розказуйте! Так i повiрили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тiльки, аби час пробавити, а щоб про iнше й на думцi не мав?! Ще парубок - може, а що пан - зроду! М й х а й л о. Та я за панiв не обстоюю!.. Але, здається, я нiчим не образив нiкого, а зо всiма вами щиро, як з рiвними. П а шк а. Крий боже! За вас всi чисто... i Катря так, - боже! Питала навiть, чого пана Михайла третiй день не видко? М и х а й л о. Невже питала? П а ш к а. I не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всi дiвчата за вами аж-аж-аж! А Катрi й надто сподобались. Тiльки й мови, що про вас... М и х а й л о. Брешеш! П а ш к а. Далебi!.. Ага!.. А чого почервонiли? А тiльки що казали! (Смiється). М и х а й л о. Де там почервонiв? Пустуєш! То у мене звичка така... Адже, пам'ятаєш, як була маненькою у дворi та вмiстi гралися, то було цукеру тобi вкраду, та зараз i пiймаюся: спитають тiльки, а я й спалахнув! П а ш к а. Пам'ятаю, пам'ятаю - ви добрi були. Ну, прощавайте ж! М и х а й л о. А ти куди тепер? П а ш к а. Пiду до Катрi; може, витягну. М и х а й л о. Пiди, голубко, та виклич гуляти. Сьогоднi ж недiля. П а ш к а. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла). М и х а й л о. Будь ласка! В И Х I Д V Михайло i Павло. М и х а й л о (до себе). Жартiвлива, але щира. Тiльки, що вона постерега? I чого я почервонiв, справдi? Чого я зрадiв так? П а в л о (виходить до дивана). Михайло! Ти тут?! А чого ти не прийшов допомогти? М и х а й л о. Спiзнився купанням, а тут перебили ще нашi: кузен Бiлохвост приїхав. П а в л о. Ага! А я так натомився, що й рук не зведу. Дай тютюну! М и х а й л о. Може, сигари хочеш? Добрi. П а в л о. Цур їм, то панськi витребеньки! А менi не лишень мiцного; якби махорки, то ще лучче! М и х а й л о. А сигари - ласощi? (Подає тютюн). П а в л о. Атож! Менi от треба затягтись мiцним чим, щоб у грудях одлягло, бо переговоривсь; а вашому братовi, бiлоручцi, сигару в зуби для того, щоб пахучим димом дурманить нерви та придумувати собi заласнi картини та мрiї. М и х а й л о. По-твоєму - кожна приятнiсть, кожна втiха, то трохи чи не карна провиннiсть? Аж досадно, їй-богу! П а в л о (закурює). А ти, мiй голубе, розкинь розумом, що кожна така приятнiсть для одного коштує неприятностi для багатьох. М и х а й л о. А! La proprilete c'est le volt?* (*Власнiсть - це крадiжка (Прудон) (франц.).) Чули! Не згоден: довго ще вона свiт пiдпиратиме, та й хто його вiда, коли її знищать? Егоїзм - пiдвалина усьому; треба його тiльки направляти добре та викохати в противагу йому другу силу не меншу - любов! П а в л о. Ф'ю! Ф'ю! Уже окульбачив свого Пегаса, сiв на кохання? М и х а й л о. А що? Може, зречешся од цiї сили? П а в л о. Хто каже? Тiльки у здорових людей вона єсть присмака до приязнi, до спiлки, що зв'язує людей ради вищих пориваннiв, ради дiла, а ви, пани, покладаєте на це дiло життя, i як не заноситесь в хмари - своїми iдеями, своїми замiрами народовi послужити, а все оте зложите перед першою спiдницею. М и х а й л о. Ти дуже гостро судиш: не всiх же рiвняти до розбещених лодарiв, золотих ласунiв? Так би прийшлось i вiру в чоловiка згубити! П а в л о. Та от... вибач на словi, хоч би запитати й тебе: чого ти став учащати на вулицю? М и х а й л о (змiшавшись). Що ж, ти й про мене?.. Я тобi, Павло, не дав приводу мене кривдити. П а в л о. I в думцi не маю, а все ж таки я б обачнiш поступовувавсь... М и х а й л о. Як? Що на вулицю ходжу? Так ти навiть проти єднання з народом? Небезпешно, значить, з ним знатись, споучати його, хоч би етнографiї ради... П а в л о. Яка там етнографiя! Чого лукавиш? Спiднички тягнуть... Ти ж менi недарма живописав якусь Катрю поетичними кольорами! М и х а й л о. Не ждав я, щоб ти мене за бидло вважав! П а в л о. Не за бидло... а тiльки я добре знаю вашi ледачi нерви: отак вразить яке-небудь свiже личико - ви зараз i ну упадати, залицятись - така вже ваша вдача... Панича ж порива поезiя, примха, а дiвча молоде, дивись, - i пiдбите навiки. М и х а й л о. Тiльки подлячi ледаща здатнi на те! Павло, не зневажай мене; я б себе сам зненавидiв, коли б таку думку мав! П а в л о. Вiрно: навмисно ти паскудства не зробиш; але, запалившись, стратиш розум в загарi...* (*Загар, загара - запал, пристрасть.) М и х а й л о. Нiколи в свiтi! Будь я проклят всiма, хто менi дорогий! П а в л о. Дай боже! Але все [ж] краще не грай з вогнем, не дратуй нi своїх, нi чужих нервiв... щоб, бува, несподiвано не закiнчити своєї справи мерзотою... М и х а й л о (ображено). Значить, я на мерзоту здатний? З доброю шаною ти на мене дивишся! Спасибi!! П а в л о (тисне руку Михайлу). Не сердься, друже: я тебе люблю за твоє серце чуле та добре; але воно й надто м'яке. Для того-то й кажу: стережись! В И Х I Д VI Тi ж i Аннушка. А н н у ш к а (вбiга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла). Ах, як я спужалась! М и х а й л о. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було. А н н у ш к а. Надсмєшники! П а в л о. Чого там мене треба? А н н у ш к а. В барине тiк. Просють, щоб сю минуту прийшли. М и х а й л о. Що се ти вигадала "тiк"? А н н у ш к а. Звьосно: галава балить. П а в л о. А! Не люблю я з цими слабими панiями возжатись! А н н у ш к а. Просють очiнно, штоб зараз, пущай безпрiмьонно. П а в л о (з досадою). Та пiду вже! (Iде). М и х а й л о. Не ламай, будь ласка, хоч при менi язика по-собачому! А н н у ш к а. Я не виноватая, што мiньо по-благородному грамотi вивчено. З мiньо так требують... Ви мене вчiть (манiриться), то я вже буду як слiд, по-мужичому, коли вам хочеться... М и х а й л о. Хочеться? Цигане, цигане, якої ти вiри? А якої тобi треба? А н н у ш к а. На вас не догодиш. М и х а й л о. А ти лучче i не догоджай всякому. А н н у ш к а. Не всякому, а вам тольки. (Наближається, заграє). Забули? М и х а й л о. Ну, про мене i далi посунеш: минулося! Мене нудить од таких лакузованих перевертнiв. А н н у ш к а (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою знюхались! (Iде). Посмотримо!! М и х а й л о. От, освiта лакейська яких покручiв робить! З якого боку не глянь - паскудство. Але й Павло крайнiй песимiст! У всякiй мализнi бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Пiти ще приготувати набої: може, качок на Росi здибаю. (Iде до офiцини). В И Х I Д VII Iван Андрiйович i Шльома входять з бокової дорiжки. I в а н А н д р i й о в и ч (в халатi, з люлькою, все пихтить). Так трудно, кажеш, вiддати пшеницю за десятий? Ш л ь о м а. Ох, вельможний пане, трудно! Такий тепер народ, такий!.. Тiльки плюнеш - далебi, так! I в а н А н д р i й о в и ч. Що ж вони, каторжнi, кажуть? Ш л ь о м а. Та кажуть, - пан з нас iз жили тягне, а йому ще хоцетьця олiю видушити! Гвульт! Не пiдемо, та й уже! У нас, спасибi боговi та царевi, свої надiли єсть, буде коло цого поратись, а пан нехай свого сам жне! Минулись тi роки, що розпирали боки! I в а н А н д р i й о в и ч. Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю гайдамак! Ти менi приготуй кiлька свiдкiв, то я до станового бумагу: покажу їм, скручу! Ш л ь о м а. Щоб гiрше не вийшло! Жнаєте шьо, вельможний пане? Краще їх прикрутiть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове толока, то їм нiкуди буде й ж хати випхнутись. I в а н А н д р i й о в и ч. А що думаєш? Нехай пасуть, проклятi, по своїй пшеницi! Ш л ь о м а. А пан тодi що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане, отого хлопа не взяв у лещатах, то вiн, вибачайте, як швиню борсається; а як його з чуприном тримаєсь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як вiск; хоч до рани клади! I в а н А н д р i й о в и ч. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш вiд мене це Степану. О, ти в мене добрий зух! Ш л ь о м а. Жартує пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа обiйти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружнi веду; то треба - хитро. От я вельможному пану скажу, що як їх прикрутити добре штрапами та толокою, то можна буде отi кучугури з пiском їм слiчно* (*Слiчно - гарно (польськ.).) продати, взяти гiт* (*Гiт - хорошi (евр. з нiм.).) грошi! Хе-хе-хе! II в а н А н д р i й о в и ч. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти, Шльомо, розкинь тут своїм жидiвським розумом, то будеш мати десять процентiв. Ш л ь о м а. Цц-цц-цц! Далiбуг, антик буде! Тiльки, пане, коли б нам не пошкодив навчитель. I в а н А н д р i й о в и ч. Який? Оцей кудлатий Павло? Ш л ь о м а. Вiн. Часом бачу - на вулицi шепоче, а то й коло корчма... Воно розтлумаче, то й буде ферфал мiт ганцен* (*Ферфал мiт ганцен - пропала вся... (євр. з нiм.).) постройка. I в а н А н д р i й о в и ч. Доброго гостя привезла нам панi! Одгодували, а вiн так дякує! От якби накрити, велике б спасибi було! Безштанько чортовий! Се вiн, се його дiло i за жнива; люде були як люде, а тут, дивись, - сколотились! Ш л ь о м а. Шьо мужик? - клямка, кавалок жалiзо, а його вчать! I в а н А н д р i й о в и ч. Треба цiй школi кiнець положити: годi iграшок!.. А що, як нащот грошей? Ш л ь о м а. Ох, таке тепер на свiтi, цур йому! Нiхто нiкому не вiре... цц-цц-цц! Далiбуг! Панi з Павлом проходять мляво через кiн. Iван Андрiйович з Шльомою одходять далi i жваво балакають. В И Х I Д VIII Iван Андрiйович, Анна Петрiвна, Павло i Жозефiна. А н н а П е т р i в н а. Така тоска, нудота... нерви розбитi. Тiльки ви менi хоч трохи помагаєте; хоч почитаєте, слово розумне почую... П а в л о. Вам би краще було тiльки перележати в покої, а ви шпацiруєте. А н н а П е т р i в н а. Чисте повiтря... Там от в холодку приляжу. Прочитайте що-небудь! Взяли Авдєева "Подводный камень"? П а в л о. Та взяв. (Набiк). От причепилась потороча! Проходять далi. I в а н А н д р i й о в и ч (до Шльоми). Так поїдь-таки, поїдь, розстарайся, бо менi аж-аж треба! Ш л ь о м а. Слухаю, пане! (Пiшов). Жозефiна виходить з другого боку, смутна. I в а н А н д р i й о в и ч (зуздрiвши). А! Мамзель! Мамзель! Ж о з е ф i н а. Ах, се фi сама!.. Я шкаль madamе. I в а н А н д р i й о в и ч. Чого ви такi смутнi? Ходiть побалакаємо! Ж о з е ф i н а. Qu'est-ce-que c'est!* (*Що означає (франц.)) баляка? Iван Андрiйович. Хе-хе-хе! Парле... парле... Ж о з е ф i н а. Оui? Баляке? I в а н А н д р i й о в и ч. Та йдiть-бо, сядемо тут та гарненько, любенько i поговоримо. Ж о з е ф i н а. Мне не мошна... очень трудно, Ьiеп difficile...* (*Дуже важко (франц.).) I в а н А н д р i й о в и ч. Чого там трудно? Ви не лякайтесь; потрошку... Ж о з е ф i н а. Нет трошка... моя трошка не може. I в а н А н д р i й о в и ч. О, бодай вас!.. А як же? Ось сiдайте! Сiдають на деревi. Якi в вас славнi ручки! Входить Харлампiй i крадеться тихо. Ж о з е ф i н а (не дає руки). М-eur, vous mе faites des compliments?* (*Пане, ви кажете менi комплiменти? (Франц,)) I в а н А н д р i й о в и ч. I очки славнi... чим ви їх закаляли? Ж о з е ф i н а. Соmment?* (*Як? (Франц.).) Iван Андрiйович. А подивiться, якi чорнi! (Хоче обняти). Харлампiй кашляв. Ж о з е ф i н а (встає). Я так не хотiль! Lissez moi franquille!* (*Дайте менi спокiй (франц.).) В И Х I Д IX Тi ж i Харлампiй. I в а н А н д р i й о в и ч (з досадою). Чого тобi треба? Жозефiна хутко пiшла. Х а р л а м п i й. Та там, вельможний пане, люде прийшли. I в а н А н д р i й о в и ч. А чого їм? Х а р л а м п i й. Загнали на спашу гусей, чи що. I в а н А н д р i й о в и ч. Ага! Побалакаємо, побалакаємо, голубчики, лебедики! Пiшли. В И Х I Д Х Пашка i Катря виходять з кiнця кону по той бiк баркану. К а т р я (зупинившись коло хвiртки). Ну, iди ж ти, а я тут почекаю. П а ш к а. Ходiм разом. К а т р я. Не пiду. П а ш к а. Чому? Туди всi ходять; он до того будинку: там i школа. К а т р я. Я й тут постою. П а ш к а. Чого ти боїшся? Не вкусить. От розкажеш i за матiр - чим i як слаба. К а т р я. Та про це дiло, то, може б, до знахарки краще... П а ш к а. То таки лiкар, вчений, а то... Он i люде всi дякують, що пособля. К а т р я. Та я тим тебе i послухала, що ти про матiр нагадала, а сама б зроду не насмiлилась... П а ш к а. То й добре: от i за матiр порадимось, i прогуляємось до Росi, бо ти все дома та дома, - аж занидiла. К а т р я. Гуляти - то дарма; а от лiкар чи й пiде? Ми бiднi... П а ш к а. Що ти? Вiн такий добрий; до самого найбiднiшого пiде; коло слабого аж упада, а як той не слуха, чи з'їсть, що не велене, - то й вилає добре! К а т р я. Вiн сам тут сидить? Чи й... П а ш к а (пiдморгує). Там i панич. К а т р я. Геть! П а щ к а. Та ну, справдi, ходiм! Адже ти хотiла й до школи ходити i про Михайла питала, що не видко, а тепер затялась! К а т р я. Та ти мене й тодi на вулицю потягла i тепер... П а ш к а. А може, скажеш, Михайло не гарний? К а т р я. То що? П а ш к а. Як одягне жупан, та дорогим поясом пiдпережеться, та сиву шапку набакир, -i очi б видивилась! Куди нашим парубкам до його! Вид бiленький, вус чорненький, брови на шнурочку! К а т р я (засоромившись). Та годi вже! Чи так закохалася! П а ш к а. Хто б говорив?.. У самої тьохкає, а вона на другу! К а т р я. Отакої! П а ш к а. Такої ж! А як загра на гармонiку, то аж душу тягне: часом i плакать хочеться, а часом так весело серце заб'ється, що й господи! К а т р я. Вiн i спiва славно, голосно так та чуло; та все наших пiсень, тiльки таких, що я й не знаю... слухала б i не наслухалась! П а ш к а. Бач, для тебе й спiвав! К а т р я. Чого для мене? Так прийшлось. Знаєш, я боялась перше i слово промовити з паничем, а вiн - нiчого, зовсiм простий, ласкавий: розказує таке все цiкаве, а часом смiшне, i так звичайно, з великою шаною... Я потроху розбалакалась, як з парубком, та аж злякалася. П а ш к а. Чого? Ото дурна! (Засмiялась). К а т р я. Е, тобi смiшки, нiчого, бо змалку до панiв призвичаєна, - у дворi була. П а ш к а. Такi ж люде. Ну, ходiм же, ходiм! Чого ми будемо тини пiдпирати, коло хвiртки стояти? (Тягне Катрю за рукав у садок). К а т р я (озираючись). Як тут славно! Квiтки якi хорошi, дух такий... П а ш к а. Хiба ти нiколи не була? К а т р я. Нi, вперше. А то куди отi широкi стежечки? П а ш к а. До горниць, до ставка. Хочеш - я тебе кругом обведу? К а т р я. Нi, нi, не хочу. На мене й без того якийсь ляк напав... неначе порвалося що, як переступила порога: так серце щось здавило, мов руками, аж защемiло всерединi... Ходiм звiдси мерщi, бо мене чогось i сум, i страх огорта... краще другим разом. П а ш к а. Вигадай ще! В И Х I Д XI Михайло, Катря i Пашка. М и х а й л о (виходить з рушницею на гонок). Тiбора!! Тiбора!! Iсi! I де вона забiгла? Зiпсують чисто собаку! (Зуздрiвши дiвчат). А!! Здоровенькi! (Пiдходить, подає руки). Спасибi, що прийшли. П а ш к а. Та насилу затягла; так боїться вас, що й глянути не хоче. К а т р я. Ви не слухайте її, то вона жартує. П а ш к а. Далебi! А хочеш, розкажу зараз, що ти тут казала i про кого? К а т р я (сiпа Пашку). Що ти? Борони боже! (До Михайла). Ви не слухайте її... вона такого... М и х а й л о. Та чи я ж повiрю? Хiба я не знаю Пашкиних пустот! К а т р я. Не вiрте, будь ласка... П а ш к а. Нi, нi! Не бiйся! То ми сюди на гулянках зайшли з вами чи з Павлом Платоновичем порадитись: у неї матiр слабує. М й х а й л о. О? Давно? Що ж такого? К а т р я. Та вони слабують давно, ще з того часу, як батька деревом прибито. То все якось перше ходили, а це, не знаю й чого, гiрше сталося: сказать би, натрудились, - так я вже ж i до хазяйства нiкуди не допускаю. Так боюся за маму, одведи мати божа! Нас двойко тiльки й на свiтi: ото вся моя й родина! М и х а й л о. Не тривожся, голубко; я з Павлом навiдаюсь. Де ваша хата? К а т р я. На Горбанiвцi; зараз за цвинтарем, коло тополi. П а ш к а. Та от ми пiдемо з Катрею до Росi нарвати квiток та зiлля; то, назад вертаючись, i вас проведемо. М и х а й л о. Або краще - я Павловi скажу та сам до вас на Рось вийду, а звiдти укупi й пiдемо. К а т р я. Спасибi вам. Коли б помогли мамi! М и х а й л о. Не бiйся, серце: Павло добрий лiкар. Нiчого не пожалiєм, вирятуємо. П а ш к а. А я не казала? (До Михайла). А на вулицю сьогоднi вийдете? М и х а й л о. А ви будете обидвi? П а ш к а. Авжеж! К а т р я (до Пашки). А мати як? П а ш к а. Ет! Будемо, будемо! Ви ж, дивiться, й гармонiю принесiть. М и х а й л о. Гаразд. Приходь же й ти, Катре; ми до матерi оце зайдемо, дамо лiкарства, - то чого ж? П а ш к а. Нема чого й говорити: мати ж не така слаба, щоб не здужала й встати. А тобi треба i розважити себе, провiтритись. К а т р я. То й прийду уже. П а ш к а. Ну, ходiм же до Росi. Ми там коло млина будемо. М и х а й л о. Добре, добре. К а т р я. Прощавайте, спасибi вам. П а ш к а (за хвiрткою). Так прийдете? Тихо пiшли. М и х а й л о. Я зараз! (Любує здалеку на Катрю). В И Х I Д ХII Михайло сам. М и х а й л о. Яка хороша, хоч малюй! А погляд, погляд... такий уже лагiдний, чисто янголиний! Сердешне голуб'ятко! Сирота ще: сама-сiмiсiнька. Хоч би матерi її пособити! Так просила, аж слiзки бринiли на оченятах... Ех, Павло, Павло!! Плетеш ти дурницю: життя має свої права, i проти них воювати годi! Та на бiса б i колотивсь цiлий вiк чоловiк, якби не загорював якої втiхи? Навiщо б поневiрятись i лити кривавий пiт над працею, коли б не мати таких одрадiсних хвилин у життi? Чого тiкати вiд краси? Який там грiх - одволожити поезiєю душу? Буду, конечне буду! Завiса ДIЯ ДРУГА Глухе мiсце на березi Росi. Праворуч млин i мiсток до його з кручi. Лiворуч - якась пустка, руїна; за нею - темний лiс. Просто - крутий берег i кручi Росi, кущами уквiтчанi. Чудовий краєвид. Мiсячна нiч. В И Х I Д I Пашка, Параска, Прiська, 1-а, 2-а дiвчина й iншi. Д i в ч а т а (сидять картинно на березi, на мостику, коло млина). Ох i зiйди, зiйди, зiронько та вечiрняя, Ох i вийди, вийди, дiвчинонько моя вiрная! Неподоба зiрцi до мiсяця та зiходити, Неподоба дiвцi до козака та виходити. Рада б зiрка зiйти, - чорна хмара заступає, Рада б дiвка вийти, - так матiнка не пускає! Ой i зiйшла зiрка, усе поле освiтила, Ох i вийшла дiвка, козаченька звеселила. П а р а с к а. Коли б сьогоднi панич Михайло прийшов, та з гармонiєю: от би весело було! Як вiн гра славно! 2-а д i в ч и н а. Е, дiждешся! Уже його, може, тижнiв зо два i в вiчi нiхто тут не бачив. 1-а д i в ч и н а. Чого вiн справдi перестав ходити? То було що божого дня, а то - як одрiзав. П р i с ь к а. Чого? Хiба не знаєш? У Дзвонарiвни застряв, - i днює й ночує. П а р а с к а. Чого ж панич до неї ходить? П р i с ь к а. Чи тебе мама не п'яною привела? Дивiться, люде добрi, яка маненька, наче з капусти вискочила. Усi смiються. Не дивно, якби парубок ходив, ну - сватати дума; а паничевi - звiсно чого... П а р а с к а. Чого ж? П р i с ь к а. Тю на тебе! Та вона - навiки дурна! Смiх. П а ш к а (сидiла трохи подаль, за остатнiми фразами зверта увагу). Чого плещеш? Чого славу пускаєш? Вiд кого ти чула? Що ти знаєш? П р i с ь к а. Аннушка казала. П а ш к а. Така ж, певно, мерзенна плетуха, як i ти? П р i с ь к а. Та ти не дуже-то! П а ш к а. Та й ти дивись, щоб тобi Дмитро не повернув потилицi наперед. Совiстi не маєш, оббрiхувати дарма бiдну дiвчину, та ще сироту! П а р а с к а. Та то вона з заздростi: досадно, що за нею такий гарний панич не впада. П р i с ь к а. Подавись ти ним тричi! (Вiдходить далi). Д е я к i. Та годi вам сваритись! 1-а д i в ч и н а. Про кого се рiч? Про яку дiвчину? П а ш к а. Про Катрю Дзвонарiвну. В неї, сердешної, мати слаба, так панич з лiкарем Павлом навiдують її i керують, а вона, з доброго дива, он як паскудить! 2-а д i в ч и н а. Грiха не мають! П а ш к а. Довго ославити! У дiвки, може, тiльки й посагу того, що честь. 1-а д i в ч и н а. Та Катря ж, здається, заручена з Дмитром Ковбанем? П а ш к а. Нi, вона, певно, за його не пiде. П а р а с к а. Чому? Вiн такий славний! П а ш к а. Мало хто не хороший? Може, iнодi чоловiк би себе надвоє розiрвав, щоб того щастя-кохання добутись, а як нема долi, не судилося - то й ковтай тiльки нишком сльози! В И Х I Д II Тi ж, Євстрат, Панас i iншi парубки. Парубки виходять до дiвчат, здоровкаються гуртом i попарно. П а р у б к и. Здоровi! Д i в ч а т а. Здоровi! Чого пiзно? Д р у г i д i в ч а т а. Де вас чорти носили? Уже по других вулицях тини пiдпираєте? П а р у б к и. Атож! Д е я к i п а р у б к и. Думаєте, що кращих не знайдемо? Д i в ч а т а. Куди вам, гирявi! Є в с т р а т. Куриного товару кiльки хоч! П а н а с. Дешевий! Д i в ч а т а. Ех, ви, голодранцi! Смiх. Деякi паруються i одходять далi, а то на одшибi сiдають на кручi; деякi на переднiм кону, коло млина. Картиннi грона. Ближче всiх на кону Пашка, 1-а дiвчина, Панас i Євстрат. В И Х I Д III Дмитро, Панас, Євстрат, парубки i дiвчата. Д м и т р о (виходить тихо i озира дiвчат, шукаючи когось). Нема. I сьогоднi не вийшла, а обiцялась: все коло матерi. Сам то з хурою, то коло бурякiв, мов у каторзi; прийдеш додому, ждеш тiї хвилини, як сонця божого, щоб перекинутись тихим, люб'язним словом, а тут у хатi чужi - лiкар, а надто панич той... Така досада! Чорзна-якi думки у голову лiзуть!.. Дати їм волю - то й... Краще зараз оцю голову розбити! (Зуздрiвши Пашку). Здрастуй, Параско! П а ш к а (вiтається). Здрастуй! Д м и т р о. Не приходив сюди ще лiкар? П а ш к а. Нi, не було. А що? Д м и т р о. Та то вiн обiцявся до людей вийти, порадити, як боронитись од пана, бо поїдем їсть... та щось i нема. П а ш к а. Може, хто задержав; коли обiцяв, то вийде. Д м и т р о. А не бачила ти оце увечерi Катрi? П а ш к а. Бачила. Д м и т р о. Не казала вона, чи вийде, чи нi? П а ш к а. Казала, може, й вийде. Д м й т р о. А не було ще? П а ш к а. Нi. Д м и т р о. Чого б же вона зосталася, не знаєш ти? П а ш к а. Може, коло матерi... Д м и т р о. Хiба погiршало? П а ш к а. Боронь боже! Д м и т р о. Так чого ж? Мати ж i встають уже, та й Степанида коло їх ночує; Катрi б слiд i розважитись чим-небудь: аж змарнiла... П а ш к а. А тобi дуже шкода Катрi? Д м и т р о. Атож! П а ш к а. Так що, якби, крий боже, вона вмерла... Д м и т р о. Господи! Хiба Катря слаба? Може, лiкар казав? Не затаюй, Христа ради! П а ш к а. Як ти її любиш! Д м и т р о. Довго ти будеш з мене жили тягти? Кажи все! Вкинула вогню, так печи разом! П а ш к а. Заспокойся! Катря нiчим не слаба, - здорова; то я так хотiла тiльки спитати, чи ти б її нiколи не забув? Д м и т р о. Бога ти не боїшся жартувать таким словом; та ти все їдно, що ножа менi у серце встромила та й повернула ще тричi! 1-а д i в ч и н а (до Євстрата). Як побивається за Катрею! Є в с т р а т. А Катрi про його, може, й думки нема. 1-а д i в ч и н а. Тут оце розказували... (Щось шепоче). Є в с т р а т (засмiявся). Унадився, значить, журавель... Д м и т р о (прислухався, завважив). Хто ще там шипить? Хто згадує Катрю? Є в с т р а т. А хоч би й я! Хiба вона преподобилась уже, що не можна? Д м и т р о. Дивись, часом, щоб я твого паршивого язика з пельки не витяг! Є в с т р а т. Чого ти сiкаєшся, чого лаєшся? П а н а с. Що ж це, не можна про Катрю й пожартувати? Хiба вона заручена з тобою? Д м и т р о. Хоч i не заручена - дарма! Вона - сестра менi, i рiднiша за всiх вас укупi! Мене як хоч вилай, а за неї я перерву горлянку кожному! Грiха не побоюсь! (Пiшов). Є в с т р а т. Чи вiн не сказився? П а н а с. Цур йому! Не чiпай! (Зирнувши на гай), Гля! Чи то не панi у бiлому маячить? Ходiмо далi! Iдуть назад. П а ш к а (стояла замислена). Як вiн її любить! (Теж, зiтхнувши, пiшла). В И Х I Д IV Тi ж та Аннушка й панi. А н н а П е т р i в н а. Какая тут глушь! Я ни разу, кажется, еще не была в этой части парка? Что это за развалина? (Сiда на колодi). А н н у ш к а. Не знаю, што воно бiлб. Там под низом льох, такой довгой, просто вужасть! Я раз туда хотела полєзти, да так спужалась.., А н н а П е т р i в н а. Тут и девки гуляют? А н н у ш к а. Да, девушки з кавалерами, з вечора натiрально. А н н а П е т р i в н а. Ты говорила, что сюда и Павел Платонович ходит? А н н у ш к а. Да, я їх видєла здєсьдечки нєсколько разов. А н н а П е т р i в н а. А взгляни, не идет ли? Смотри не пропусти; да посторожи там... А н н у ш к а (обходячи, набiк). Сторожи! Вона тут рандєвою занiматиметься, а ти на часах стой... Ех, життьо! (Iде далi). А н н а П е т р i в н а. Как эта таинственность, неразгаданность отношений обновляет силы! Ах, сколькс их прожито! Какая вереница воспоминаний! И вот закопаться в зтой глуши, где ни души не отыщешь?.. Павел меня очень волнует: такая нетронутая, сильная натура. П а р у б к и i д i в ч а т а (стиха спiвають). Ой мiсяцю, мiсяченьку, зайди за комору: Нехай з своїм милесеньким трошки поговорю! Ой мiсяцю, мiсяченьку, i ти, зоре ясна. Та свiти там по подвiр'ю, де дiвчина красна! А н н а П е т р i в н а. Поют? Где зто? (Встає i прислухає). Д i в ч а т а. Гляньте, чи не панi йде? П а р у б к и. Мабуть. Рушаймо! Розходяться парами, обнявшись, спiваючи. Ой зацвiла макiвочка, зачала бринiти; Iде козак вiд дiвчини, - починає днiти! А н н а П е т р i в н а. Песни, объятия, свобода наслаждений... Ах, как зто вновь меня наркотизирует! Дрожу, как девчонка; так жарко в груди, - кровь даже бросилась в лицо... До сих пор я не могу пр