Борис Антоненко-Давидович. "Кiнний мiлiцiонер"
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Це тiльки з першого погляду Беймбет Кунанбаєв видасться дикуном i
вiдлюдьком, але досить придивитись до нього пильнiше, спробувати
поговорити з ним, як побачиш, що цей лiтнiй казах, якому перейшло вже за
п'ятдесят, є добродушна, але вельми скривджена в життi людина. Так
скривджена, що й досi не може очуматись, дарма що вiдтодi, як заподiяно
йому страшну кривду, минуло вже чотири роки. Легко сказати - чотири роки,
а скiльки за цей час випало лиха на бiдолашного Беймбета! Скiльки довелось
йому зазнати поневiрянь, голоду, холоду, муки, куди тiльки не носило його
скаламучене житейське море, мов безвiльну трiску, в якi снiги й морози не
закидало Беймбета! Якби хтось сказав йому ранiш, що все це станеться з ним
насправдi, а не насниться в гарячковому страшному снi, - Беймбет не
повiрив би. А ще ж треба шiсть рокiв дожидати, коли вiн знову зможе
повернутись у свiй степовий аул, спати не на верхнiх нарах, а в юртi, на
кошмi, пасти конi, пити кумис, вiдкочовувати влiтку на свiжi пасовиська в
гiрський район Алатау... Та й чи дiждеться того Беймбет, чи витримає ще
шiсть рокiв, коли й протягом чотирьох у нього так надломилось здоров'я, що
Беймбета вивели з шахти як непридатного до важкої пiдземної роботи й
поставили працювати на поверхнi - у вентиляцiї.
Робота ця не важка, та, власне, й нiякої роботи нема: виведуть Беймбета
разом з iншими за таборову зону, поставлять бiля шурфу, через який
скидають у шахту крiпильне дерево, й лишать його пiд нагляд конвоїра з
дудоргою[1] Бiля шурфу розкарячив чотири залiзнi ноги вентилятор, що його
має пильнувати Беймбет: увiмкнути рубильник, щоб вентилятор нагнiтав у
шахту свiже повiтря, й коли-не-коли помацати залiзнi боки вентилятора - чи
не перегрiвся мотор. Якщо це взимку чи ранньої весни, Беймбет повинен
назбирати трiсок та всякого ломаччя, що лишилось од крiпильного дерева, й
розвести багаття, бо треба грiтись конвоїровi й самому собi. Оце й уся
робота, а далi сиди й думай невеселу думу. Беймбет i побалакав би з
конвоїром про те про се, але конвоїровi з ВОХРи не годиться розмовляти з
в'язнями, та, коли б той i переступив з нудьги через заборону,. Беймбет
однаково не змiг би з ним розговоритись. На завадi стала б росiйська мова,
котру Беймбет, людина з глухого вiддаленого аулу, зовсiм не знав до
ув'язнення, а опинившись у таборi, вiдчув себе застарим, щоб вивчити її до
пуття.
Певна рiч, за чотири роки Беймбет навчився сяк-так висловлювати
по-росiйському свої бажання, й у нього утворився невеликий запас
росiйських слiв, але якi ж цi слова, пiдхопленi з таборового, оточення, -
непевнi, ба навiть небезпечнi!
Занедужав якось Беймбет - кололо в боцi й судомило ногу. Ледве
дошкандибав до медпункту, де, дочекавшись з бiдою своєї черги, каже
лiкарцi:
- У боцi менi дуже х...
Лiкарку аж пересмикнуло всю вiд такого непристойного слова, та ще з уст
лiтнього казаха.
- Це що таке, Кунанбаєв? Як ти смiєш так висловлюватись? Я тебе й
слухати не хочу!
Не вiрить, мабуть, лiкарка Беймбетовi, думає, що вiн з якоюсь
мастиркою[2] прийшов, щоб закосити[3] звiльнення. Але, якщо лiкарка не
звiльнить Беймбета вiд роботи, як йому працювати в шахтi, коли вiн ледве
на ногах стоїть? I Беймбет став благати:
- Полiно Сергiївно! Я не косарик[4], нi, косити не треба, недобре це. Я
правду кажу: менi джуда джаман![5] - вихопилося в нього з одчаю
по-казахському, але похопився, що лiкарка не зрозумiє його, й знову
повторив непристойне росiйське слово.
Сама засуджена за щось на десять рокiв, лiкарка Старовєрова не терпiла
цинiчної таборової лайки й була б прогнала Беймбета, якби позад нього в
черзi не стояв колишнiй адвокат Гостицький, що, посмiхаючись, пояснив
лiкарцi:
- Та вiн же iнакше й не може сказати, Полiно Сергiївно. Це невинне дитя
природи трохи вже перевиховалось у виправних таборах, i ось маєте
наслiдки...
Лiкарка, все ще сердито поглядаючiї на Беймбета, натерла йому бiк
якоюсь мастю, записала на звiльнення вiд роботи, але наостанку насварила
ще раз:
- Дивись менi, Кунанбаєв, щоб я вiд тебе бiльше такого не чула!
От i говори пiсля цього по-росiйському, де раз у раз можеш ускочити в
халепу через якесь нiби звичайне, а насправдi дуже пiдступне слово! Надто,
коли говориш з начальниками. Єдине тiльки й є в росiян певне слово -
"давай". Його й начальство раз у раз каже: "давай на допит", "давай на
етап", "давай на роботу"; i навiть коли в'язневi випадає зрiдка щось
приємне, однаково - давай: "давай у лазню", "давай одержуй посилку". Цим
словом i користується Беймбет у всяких життєвих випадках - чи то просить у
їдальнi свою порцiю баланди, добродушно кажучи:
"Давай-давай-давай", чи коли конвоїр бiля шурфу накаже розвести,
багаття короткими "давай вогонь", Беймбет i тодi вiдповiдає погiдливо:
"Давай-давай-давай", хоч конвоїр пiсля цього пiдозрiло скошує на нього
очi: чи не кепкує з нього ця азiатська контра?..
Ось тому й мовчить здебiльшого Беймбет. Залiзе в барацi на свою
верхотуру - верхнi нари, куди загнали його спритнiшi молодшi в'язнi, сяде
на розстеленому старому бушлатi по-турецькому й думає.
I досi в пам'ятi йому та нiч, коли в аул приїхали по Беймбета на машинi
росiянин у цивiльному й казах у кожушку й з наганом при боцi. Перевернули
шкереберть усе в юртi, чогось шукаючи, й, нiчого не знайшовши, повезли
Беймбета спочатку в Джамбул, а далi в Алма-Ату.
Ще ранiш, так само вночi, забрали в аулi вчителя й колгоспного
зоотехнiка, i люди не знали, що й думати. Що ж воно тепер кажуть в аулi
про Беймбета, котрого всi знали як доброго, лагiдного чоловiка, що нiкому
не завдав нiякої шкоди, нiколи нiкого не образив? Сказати б, помилково
забрали його, припускаючи, що Беймбет щось украв або переховує чуже, так
нi ж - нiчого чужого в Беймбета не знайшли, лиш узяли давню-предавню
газету, в яку жiнка загортала колись хустину, куплену на базарi в Джамбулi
для маленької єдиної доньки: коли пiдросте й стане дiвкою на виданнi, тодi
й носитиме, а поки що хай лежить у скринi.
Незрозумiле було, чому взяли не хустину, що коштувала таки добрячих
грошей, а - газету, нiкому не потрiбний папiр, що його досить у всякого
начальника? Та чи не в тому газетному паперi й таїлася та лиха сила, що
призвела Беймбета до його дальших поневiрянь? Не раз на допитах в Алма-Атi
слiдчий-росiянин потрясав тою газетою й гримав з огидою на Беймбета: "Ах
ты ж, левосерый конный милиционер!"
Що таке "левосерьiй" - Беймбет i досi не розгадав - занадто-бо мудре
росiйське слово, але чому слiдчий закидав йому службу в мiлiцiї, та ще до
того ж у кiннiй, - Беймбет не мiг зiйти з дива. Та й хiба за службу у
мiлiцiї карають?
Нi в тюрмi, нi на етапах, нi в таборi Беймбет ще нi разу не бачив
колишнього мiлiцiонера. Всяких людей доводилось йому зустрiчати по цей бiк
життя - колгоспникiв, робiтникiв, учених, навiть з начальства попадались
часом в'язнi, але мiлiцiонера - жодного. В аулi, де жив Беймбет, взагалi
не було мiлiцiї, у Джамбулi, куди зрiдка приїздив на базар Беймбет, йому
траплялося бачити мiлiцiонерiв, але вiн завжди бокував вiд озброєних
людей. Дiла до них у Беймбета не було, а випадково з ними зiткатися не
слiд: за тими, що мають шаблю й наган, стоять право й сила, i лiпше бути
вiд них подалi.
I все ж слiдчий вважав його за кiнного мiлiцiонера...
Беймбет таки побачив учителя з їхнього аулу. В Алма-Атi на звiднi, де
їх звели вдвох, щоб вони призналися в своїх злочинах, викриваючи один
одного.
Учитель, змарнiлий, блiдий, видно, чимсь дуже наляканий, говорячи
по-росiйському, стверджував, що вiн сам i Кунанбаєв таки були
"левосерыми". Хоч як напружував думку Беймбет, але так i не мiг збагнути
значення того загадкового росiйського слова й тiльки знай торочив, що вiн
нi в кiннiй, нi в пiшiй мiлiцiї нiколи не служив... Розпитати вчителя про
"левосерого" Беймбетовi не вдалося, бо їх швидко розвели по рiзних
камерах. Звели їх ще раз усiх трьох - Беймбета, вчителя й зоотехнiка - на
судi, але там розмовляти пiдсудним мiж собою не дозволялося, й Беймбет
нiчого не мiг розпитати в учителя. На судi вчитель, хоч i говорив
по-росiйському, та Беймбет зрозумiв, що вiн визнав себе за "левосерого",
зоотехнiк щось заперечував, а Беймбет був нi в тих нi в сих, проте це не
допомогло нiкому з них, i суд одважив кожному по десять рокiв далеких
таборiв.
Хто зна, може, вчитель i справдi був якимось "левосерым", - вiн чоловiк
учений, знав не тiльки арабське письмо, але й росiйське, i Беймбетовi до
нього не рiвнятись. Але чого Беймбета приплели до цiєї дивної iсторiї? Не
iнакше як хтось щось набрехав на Беймбета. Але - для чого? Хто? Адже
Беймбет нi з ким не сварився, нiкому не заподiяв шкоди...
I знову - думки, гадки, припущення, вiд яких тiльки болить голова, але
так нi до чого й не додумаєшся.
Особливо напосiдають на Беймбета думки й спогади навеснi, коли й у
Букачачi починає пригрiвати ясне сонечко й навiть у дворi таборового
пункту крiзь затоптану багатьма ногами землю пробивається зелена травичка.
В такi днi Беймбет не витримує своєї вимушеної самотностi й злiзає з своєї
верхотури, пiдходить до колишнього колгоспного рахiвника вiдкiлясь з
України, Бондаренка, й сiдає поряд нього на нарах.
Трохи помовчавши, Беймбет глибоко зiтхає й каже:
- Ех, Бондаренку, якби ти бачив, як у нас у цю пору росте трава в
степу, а степом iде один верблюд, а за ним другий, третiй, четвертий, а
збоку бiжить маленьке верблюденя й скубе зелену травичку, - ти б плакав
великою сльозою!..
Бондаренко не глузує з Беймбета, не проганяє його, як iншi, вiн тiльки
мовчки хитає головою на знак згоди й пише далi, пiдклавши пiд папiр
диктову дощечку собi на колiна. Пише вiн у вiльний вiд роботи час скарги
в'язням i на тому трохи заробляє грошима або продуктами з посилок. У
барацi є ще один чоловiк, що пише людям скарги, - це колишнiй адвокат
Гостицький, що знається на законах i має навiть маленьку книжечку
Кримiнального кодексу. Але хоч як переконливо пише Гостицький, доводячи,
що слiдство й суд пiдiйшли до справи обвинуваченого однобоко, не
врахували, мовляв, того й того, а до того ж ще й порушили якусь статтю
Кримiнально-процесуального кодексу, вiдповiдь на його скарги одна й та ж:
пiдстав для перегляду справи нема. Навiть самому собi, незважаючи на
неодноразовi скарги, вiн не може добитись бодай зменшення строку. Через те
Гостицький мало популярний як скаржнийк, i до нього звертаються по
допомогу або новаки в таборi, або велемудрi iнтелiгенти, яких густо
згребла останнiм часом у табори єжовська мiтла.
Зате Бондаренко зажив серед в'язнiв великої популярностi своїми
скаргами, й до нього звертаються навiть iз iнших таборових пунктiв,
обiцяючи за написання скарги добру винагороду. Пише вiн без усяких
юридичних дефiнiцiй, не посилаючись нi на статтi Кримiнального кодексу, нi
на урядовi постанови, а просто: "Мене тяжко били на слiдствi, i я
наговорив на себе чортзна-що. А насправдi я не такий, а он який". Тут
Бондаренко коротко викладає бiографiю засудженого й наприкiнцi звичайно
пише: "I де це в радянському законi сказано, що людей можна мучити й
змушувати їх казати на себе неправду? Це ж не старий режим!.."
Дехто побоювався, як би такi гострi вислови не призвели до бiди й на
того, хто скаржиться, не впала з Москви ще бiльша кара, але чи
Бондаренкова немудрована писанина розчулювала когось у Верховнiй
прокуратурi та у Верховному судi, чи просто в Бондаренка була легка на
скарги рука, - не раз уже бувало, що людинi зменшували строк, а одного
разу навiть зовсiм випустили на волю в'язня, що мав за плечима аж
п'ятнадцять рокiв далеких таборiв.
От якби написав Бондаренко й Беймбетовi скаргу - може б, i його швидше
пустили в рiдний аул! Така думка не раз уже западала Беймбетозi, вiн i
сьогоднi пiдсiв до Бондаренка не тiльки для того, щоб подiлитись спогадами
про весняний казахський степ, а й з практичною метою - попросити написати
йому скаргу. Але як до цього пiдiйти? Адже за написання скарги годиться
вiддячити, але що може дати Беймбет, коли в нього нема нi грошей, нi
посилок вiн не одержує?
Вiдколи забрали Беймбета з аулу вночi, i слiду вiд нього не лишилось.
Нi жiнка з донькою не знають, куди вiн подiвся, нi Беймбет не уявляє, чи
вони ще живi, що роблять, з чого хлiб їдять... Хоч би хтось iз Казахстану
тут був, то, може, Беймбет i довiдався б щось про рiдню, але на весь
таборовий пункт вiн тiльки один казах. Усi iншi - з рiзних країв, про якi
Беймбет i не чув ранiш у своєму аулi. Багато було казахiв у алма-атинськiй
казармi, чимало їхало їх з ним степами, та всiх їх розтрусило на довгiй
дорозi, що тривала мало не мiсяць, i в Букачачу привезли з Казахстану
тiльки одного Беймбета.
Але скаргу конче треба писати - може ж, i на Беймбета зглянеться якщо
не аллах на небi, то прокурор у Москвi. I Беймбет нарештi зважується
просити:
- Слухай, Бондаренку, давай пиши скарга. Скiльки скажеш, стiльки буду
давай тобi балик i горбушка.
Баликом Беймбет називає по-казахському шматочок солоної риби-горбушi,
що дають в'язням на обiд, а горбушкою в'язнi звуть хлiбну пайку. Не така
вже це й знадна плата, бо й "горбушка" в Беймбета - не шахтарська тепер, а
поверхнева, важить якихось там шiстсот грамiв, i, хоч Беймбетовi
доведеться жити якийсь час надголодь, але це йому не первина - аби тiльки
погодився взяти таку плату великий майстер у справах скарг Бондаренко.
- Скаргу, кажеш? - питає замислено Бондаренко, чухаючи потилицю.
- Скарга, скарга! - збадьорiшав Беймбет, що дiло нiби йде на лад. -
Давай пиши! Балик, горбушка тобi - скiльки скажеш.
Бондаренко ще подумав, зiтхнув i погодився. Що ж - у таборовiй житусi
знадобиться й зайвий хлiб з горбушкою...
Через кiлька днiв Бондаренко покликав до себе на нари Беймбета й почав
розпитувати:
- Ну, так кажи, що саме тобi шили[6], щоб я знав, як писати.
Бондаренко поклав на колiна диктову дощечку з вирваною iз зошита
сторiнкою i взяв олiвця.
- Слiдчий шив - мiлiцiю. Казав: "Ти, Кунанбаєв, "левосернй конный
милиционер", а я нi в кiннiй, цi в пiшiй мiлiцiї не служив. Неправду казав
слiдчий...
- Стривай, стривай, - спиняє Беймбета Бондаренко, який нiчого не може
второпати. - Який "конный милиционер"? А що таке "левосерый"?
- Слiдчий так казав, так писав; суд казав - "левосерый", десять рокiв
давав... - розводить руками Беймбет i знову повторює: - Я нi в кiннiй, нi
в пiшiй мiлiцiї не служив.
Бачачи, що з уст Кунанбаєва нiчого не добереш, Бондаренко каже:
- Доведеться до трудила[7] йти - розпитати про твою справу, бо щось ти
не так кажеш.
- Усе так, усе так! "Левосерый конный милиционер", а я нi в кiннiй, нi
в пiшiй... - запевняє Беймбет, i Бондаренко вiрить йому, але вiд цього
густий туман у загадковiй справi, що зацiкавила вже й Бондаренка, не
розвiюється.
Увечерi вiн пiшов до завурче спитати, за якою статтею засуджено
Беймбета.
Завурче дiстав iз шафи формуляр з/к Кунанбаєва й каже:
- Стаття 58, пункти 10 i 11, цебто контрреволюцiйна агiтацiя й
контрреволюцiйна органiзацiя, до того ж ще й 5 рокiв по рогах[8]. А що
таке?
Бондаренко розповiв про незрозумiлого "конного милиционера", але
завурче зневажливо махнув рукою:
- Бреше падло! Звик морочити слiдчим голову, то й тут темнить[9].
Не добившись нiчого в завурче, Бондаренко, якого став доймати запал
слiдопита, звернувся до Гостицького, хоч звичайно уникав радитися з ним у
юридичних справах.
- "Конный милиционер"? - стенув плечима Гостицький, одягаючись на нiчну
змiну. - Може, вилаяв якогось мiлiцiонера або дав чи не дав хабара? -
висловив здогад Гостицький, i Бондаренко побiг одразу питати Беймбета:
- Кунанбаєв! А може, ти вилаяв якогось кiнного мiлiцiонера? Пригадай
добре.
- Нiколи й не говорив нi з яким мiлiцiонером.
- Може, калим давав?
- Калим джок[10] - _вiдповiв по-казахському Беймбет, почувши з уст
Бондаренка рiдне слово "калим".
Так i не з'ясувавши нiчого, Бондаренко поспiшив i сам на нiчну змiну,
щоб дорогою до шахти поговорити ще з Гостицьким.
- Менi здається, суть не в "мiлiцiонерi", а в чомусь iншому. Може, це
був якийсь вигук, що його часто чув Кунанбаєв вiд слiдчого, але
розтлумачив по-своєму, - промовив замислено Гостицький i додав: - Але це
належить не стiльки до сфери юстицiї, скiльки до звичайних кросвордiв, а я
не мастак їх розгадувати.
Проте наступного ранку Гостицький, повернувшись з роботи й, видно, сам
зацiкавившись цiєю юридичною крутиголовкою, пiдiйшов до Бондаренка:
- А чи не означає цей "конный милиционер" - контрреволюцiонера?
Вони обидва пiдiйшли до Беймбета й Бондаренко нетерпляче спитав:
- А може, слiдчий казав тобi, Кунанбаєв: "контрреволюцiонер"?
- А так, так! Сказав: "конный милиционер", - ствердив Беймбет.
- Ну, ось бачите! - розвiв руками, посмiхаючись, Гостицький. - А тепер
треба розшифрувати "левосерого".
Але "левосерый" нiяк не пiддавався тлумаченню. Хоч як прикидали його i
Гостицький, i Бондаренко, але нiчого з того не виходило. Збивав з
пантелику невиразний колiр - сiрий, що складав основу iнкримiнацiйного
прикметника. Усякий iнший колiр ще можна було зрозумiти: червоний - щось
революцiйне, чорний - йдеться про анархiзм, навiть зелений - чимось
зв'язаний з iсламiзмом, але - сiрий? Та ще до того ж - лiвосiрий?..
- Нiчого не доберу в цiй нiсенiтницi! - стенув плечима Гостицький i вже
хотiв був iти, але спинився й порадив Бондаренковi: - А ви спитайте про
"левосерого" нашого вихователя Дєлова...
- А що може сказати цей зледачiлий придурок[11] - здивувався такiй
несерйознiй пропозицiї вiд серйозної людини, за яку всi вважали
Гостицького, Бондаренко.
- Не кажiть, не кажiть так, - заперечив Гостицький. - По-перше, Дєлов -
колишнiй оперативник органiв, тiльки прокрався й одхопив за це десятку. Не
виключена можливiсть, що вiн знає секрети специфiчної термiнологiї.
По-друге, вiн, здається, працював якийсь час у Казахстанi.
I все ж Бондаренко мало сподiвався на придатнiсть Дєлова в цiй
загадковiй справi, але iншої ради не було, i хоч-не-хоч вiн пiшов шукати
Дєлова.
Знайти вихователя Дєлова в таборовому пунктi - було не легке дiло.
Засуджений за побутовий злочин, Дєлов належав до привiлейованої частини
в'язнiв i не був зв'язаний нi з мiсцем роботи, нi з якимись певними
обов'язками. На цьому таборовому пунктi, де зосередженi були полiтичнi
злочинцi, вiн почував себе у ворожому оточеннi. Знаючи наперед, що
перевиховати цих людей, якi вважають себе за невинно засуджених, однаково
не можна, вихователь Дєлов обмежив свою дiяльнiсть роздаванням газет та
листiв i неодмiнною присутнiстю на розводах i перевiрках. Порядком
виховного нагляду вiн частенько заходив до хлiборiза й на кухню i виходив
вiдтiля ситий i задоволений. Таке дозвiльне життя призвело до того, що
Дєлов сам став подумувати про потребу якось активiзуватись. Надто пiсля
того, як хтось на дверях його комiрчини написав олiвцем: "У Дєлова нет
дєлов". Це, безперечно, була явна контрреволюцiя, i не завадило б на
автора напису створити нове таборове дiло, але як ти його знайдеш серед
маси потайних людей?
А втiм, може, саме це й спричинилось до того, що Дєлов зацiкавився
Беймбетом та його справою.
- Пункт десятий i одинадцятий? - перепитав вiн Бондаренка. - Але й якiй
же органiзацiї вiн мiг бути? Вони пiшли вдвох допитувати Беймбета.
- Ти в Алаш-Ордi[12] був? - суворо спитав Дєлов, але _простодушний
Беймбет заперечливо захитав головою:
- Нi в Алага-Орда, нi в Кзил-Орда[13] нiколи не бував. Тiльки в Джамбул
на базар їздив.
- Значить, Алаш-Орда вiдпадає, - промовив, роздумуючи, Дєлов. - А ти
есером не був часом? - спитав вiн пiдозрiло й пошепки пояснив
Бондаренковi: - У Казахстанi траплялись з таким обвинуваченням, але то
були здебiльшого росiяни...
- Сером? - здивовано перепитав Беймбет i приклав _долоню до вуха, щоб
краще розчути дивне слово. - Сером не був. Колгоспником був, пас конi,
вiвцi...
- А може, ти - "левый эсэр"? - допитливо прищулив око Дєлов, i Беймбет
одразу закивав головою:
- Так, так, слiдчий казав: "Ты левосерый конный милиционер", а я нi в
кiннiй, нi в пiшiй...
- Ну, тепер усе ясно - йому сказано: "Ты левый эсэр,
контрреволюционер", - закiнчив консультацiю Дєлов i пiшов iз барака в
своїх виховательських справах до хлiборiза.
- Мнда, полiтик!.. - саркастично процiдив Гостицький, що здалека
спостерiгав сцену допиту, а Бондаренко, задоволений, що нарештi з'ясовано
провину Кунанбаєва, сiв з ним поряд на нарах писати скаргу.
- Давай-давай! - радiсно потирає долонi Беймбет, щасливий, що i йому
напишуть скаргу. - Так i пиши: нi в кiннiй, нi в пiшiй мiлiцiї не
служив...
[1] Дудорга_ (кримiн. жаргон) - рушниця, гвинтiвка.
[2] Мастирка_ (кримiн. жаргон) - штучна рана чи пухлина, щоб дiстати
звiльнення вiд роботи.
[3] Закосити_ (кримiн. жаргон) - незаконно, симулюючи, дiстати
звiльнення вiд роботи.
[4] Косарик_ (кримiн. жаргон) - симулянт.
[5] Джуда джаман_ (казах.) - дуже погано.
[6] Шити_ (кримiн. жаргон) - обвинувачувати в тiй провинi, якої нема.
[7] Трудило_ (кримiн. жаргон), офiцiйно - завурче.
[8] По рогах_ (кримiн. жаргон) - поразка в правах пiсля вiдбуття кари.
[9] Темнити_ (кримiн. жаргон) - плутати, пантеличити, казати про щось
не так, як воно було насправдi.
[10] Калим джок_ (казах.) - не було калиму чи якоїсь виплати.
[11] Придурок_ (кримiн. жаргон) - в'язень, що перебуває в
привiлейованому становищi й не працює фiзично, належачи до таборового
начальства.
[12] Алаш-Орда_ (казах.) - єдина нацiоналiстична, контрреволюцiйна
партiя в Казахстанi за перших рокiв революцiї.
[13] Кзил-Орда - _обласне мiсто в Казахстанi.
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT