Джойс Керол Оутс. Залицяння, липень, 1953
---------------------------------------------------------------
© Copyright Джойс Керол Оутс, The New Yorker, Feb. 26 -- Mar. 4, 1996.
© Copyright СнЁгур, переклад укра©нською, 2000. (а/с 607, 65063, Одеса-63;
Email: sserhiy@inbox.ru
WWW:
Date: 19 Apr 2000
--------------------------------------------------------------
╘ Oats, J.C. 1996, The New Yorker, Feb. 26 -- Mar. 4, 1996.
╘ Снiгур, Сергiй. 2001. Вперше переклад надруковано у часописЁ
"ВсесвЁт", 2000, No3-4, с.12-13.
По вопросам, связанным с использованием перевода, обращайтесь к
переводчику:
E-mail: hopeodessa@farlep.net; sserhiy@inbox.ru.
почтовый адрес: Украина, 65063, Одесса-63, п/я 607,
Джойс Керол Оутс
ЗАЛИЦЯННЯ, ЛИПЕНЬ 1953.
ПЁвтора дня в автомобЁлЁ шляхом на пЁвнЁч з Пенсаколи, що в штатЁ
Флорида.
МЁй батько молодий, у нього плаский живЁт, йому не сидиться спокЁйно за
кермом.
Зараз вЁн у цЁвЁльному -- шортах кольору хакЁ Ё тенЁсцЁ.
Моя мати на задньому сидЁннЁ нашого "шевроле" з мо©м братом,
п'ятимЁсячним немовлям.
ДовгЁ години ©зди, вЁкна опущенЁ, щоб впустити хвилЁ яскравого
спекотного повЁтря.
Вже вечЁр, але ще й досЁ тепло, вогко як пара з рота.
СлЁпучий мЁсяць на небЁ рЁже очЁ.
В КентуккЁ, на околицЁ безЁменного мЁстечка, бензоколонка Ессо Ё кафе.
НЁчнЁ метелики вихорем мчать у свЁтлЁ, густо, як снЁжинки.
ЗацЁпенЁла вЁд сну. ВЁ© злиплися. Моя шия заслабка, щоб вЁдЁрвати
голову вЁд липко© вЁнЁлово© спинки сидЁння.
Мати пЁшла з немовлям до жЁночого туалету, щоб помЁняти мокру пелюшку.
Батько в кафе, п'╨ молоко, три, чотири високЁ, налитЁ по вЁнця склянки
холодного молока; вЁн ще не покинув тренуватися.
(Хоча минулого тижня вЁн програв бЁй за звання чемпЁона армЁ© США в
напЁвважкЁй вазЁ. Нам не можна було прийти подивитися, вЁн казав, що ми
зурочимо його, але це вже Ёнша ЁсторЁя.)
Мене будить запах бензину.
╡ технЁк, що вичавлю╨ рЁдину на вЁтрове скло.
ПотЁм промасленою ганчЁркою вЁн рЁзкими неправильними колами стира╨
геть комах, що залЁпили скло, залишаючи переливчастий масляний вЁдблиск.
МЁцний м'язистий, чоловЁк майже однолЁток мого батька, може, молодший
за нього.
Обличчя дуже брудне, як футбольний м'яч. ЧорнЁ баки в'ються по його
щоках. ЗаморенЁ очЁ.
ВЁн обережно прослиза╨ на мЁсце водЁя, смердячи потом, мастилом,
бензином, перевЁря╨ двЁрники вЁтрового скла, потЁм сигнали поворотЁв.
Вражений "шевроле" моделлю 1952 року. Як така трима╨ться на дорозЁ?
пита╨ вЁн.
Вдягнений у затвердЁлу вЁд бруду унЁформу Ессо, поверх не© шкЁряний
жилет з металевими заклепками, а його татуйованЁ бЁцепси випуклЁ, як груди у
доросло© жЁнки.
Стиска╨ кермо, начебто ©де замЁсть мого батька.
Вимовля╨ слова так, що я спочатку нЁчого не зрозумЁла, говорить
повЁльно, ця його гугнява солодкава пЁвденна вимова, я вже було подумала, що
вЁн блазню╨, щоб розсмЁшити мене. ╡ я таки засмЁялася, захихотЁла тремтливо,
з придиханням.
Тика╨ мене вказЁвним пальцем у ключицю: "Сплюха?"
Пита╨, де це ви ©дете?
Кажу йому, до Буффало.
- Буфло - це де?
- Буффало, штат Нью-Йорк.
- ╞дете з Флорди?
Я вЁдповЁдаю: "Так, мЁй тато демобЁлЁзувався з американсько© армЁ©, де
був капралом Ё зараз ©де додому".
- Чи був вЁн на вЁйнЁ? В Кре©?
- Так, - кажу я. МЁй голос звучить гордо. - ╡ не був поранений.
МенЁ дванадцять рокЁв. Худа, плоскогруда, кЁстлявЁ зап'ястки, що вЁн
може взяти ©х у кЁльце, зЁмкнувши навкруги сво© великий Ё вказЁвний пальцЁ.
ЧисленнЁ твердЁ прищики пЁд чубчиком на мо╨му лобЁ печуть, як червоний
перець.
Мо╨ темне волосся зЁбране ззаду в масний "кЁнський хвЁст", закрЁплене
гумовою зав'язкою, яку закрутили вправнЁ пальцЁ мо╨© матерЁ.
На менЁ зЁм'ятЁ шорти, махрова блузка, що одяга╨ться через голову,
плетенЁ сандалЁ Ёз засЁкЁв Вулворта.
Я теж спЁтнЁла, тому сильно затиснула пухнастЁ пахви.
ВЁн нахиля╨ться ближче, говорить:
- Люба, а ти приваблива, скЁльки тобЁ рокЁв?... - а я витрЁщилася з
застиглою вЁд переляку посмЁшкою.
ВЁн говорить таким притишено-манЁрним голосом, немовби хоче, щоб нЁхто
не пЁдслухав, нЁбито хтось ╨ тут так близько, щоб пЁдслухати, бо ж нЁкого
нема╨: "Гей, ти зна╨ш?.. люба?.. на тобЁ сидить такий летючий тарган...
обтрушу╨ спереду мою блузку, обережно, зовнЁшньою стороною брудно© вЁд
мастила руки... п'ятидюймовий тарган, такий, що КУСА╙ТЬСЯ. Га-га-га".
Але це лише жарт, вЁн регоче.
Передн╨ сидЁння шевроле гойда╨ться вЁд його реготу.
Так це було вперше. НЁколи не забудеш того, хто був перший.
Last-modified: Sat, 19 Apr 2003 18:28:47 GMT