Павло Загребельний. Син рибалки
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Њ, К - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Џ, П - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Коли Гриша Скрипка з двома студентами iсторичного факультету принiс в
профком зiбранi для будiвникiв Каховки книги, там вже були представники
всiх факультетiв i, виявляКться, чекали лише на iсторикiв.
- Отже, - сказав Гриша, - книги зiбрали, а далi що?
- А далi Пх повезуть нашi спортсмени, - вiдповiли йому.
- А точнiше? - поцiкавився Скрипка.
- На шлюпках. Шлюпочний перехiд Днiпропетровськ - Каховка, - вiдповiв
той же студент.
- Гаразд, - пробурмотiв Скрипка, - приймайте книги, ось список.
А про себе вирiшив будь-що-будь добитись права бути учасником переходу.
Наступного дня Гриша пiшов до завiдуючого кафедрою фiзкультури майстра
спорту Мартюхiна. Мартюхiн критично оглянув Гришу з голови до нiг,
затримав погляд на нипуклих бiцепсах студента i сказав:
- На жаль, у похiд пiдуть тiльки особи, що мають спортивний розряд.
Почесно й вiдповiдально, от!..
Переконувати будь в чому Мартюхiна було марно. Це Гриша знав. I все ж,
не думаючи про наслiдки, вiн хоробро випалив:
- Та я ж усе життя на морi прожив, я ж син рибалки!.. Що я, гiрше за
ваших розрядникiв гребтиму?
- Можна подивитись, - здвигнув плечима Мартюхiн, - завтра на воднiй
станцiП.
- Ого, - подумав Скрипка, - я, здаКться, вскочив в iсторiю.
Скрипка вирiс у далекому степовому районi. Днiпро був першою рiкою, яку
вiн побачив, i гребти хлопець, звичайно, не вмiв. Та вiдступати вже було
нiкуди.
Ввечерi Гриша одягнув бiлi штани "фантазiя" i попрямував до парку iменi
Шевченка. Вiн довго тинявся бiля причалу, де можна було взяти напрокат
човна, потiм, наважившись, пiдiйшов до каси i купив квитка. Черговий,
величезний дiдуган, з матроською гвардiйською стрiчкою в петлицi синього
кiтеля, принiс два важких весла, показав Скрипцi човна i попередив, щоб
той не затримувався пiзнiше одинадцятоП.
- А то я вас знаю, студентiв, - сердито пробасив вiн.
Дiд вiдштовхнув човна, i той так загойдався, що Скрипка ледве встояв на
мостках. Спробував приладнати весла, але вони чомусь не влазили в кочетки:
були занадто товстi. Тодi вiн почав розгинати кочетки. Тимчасом човна
знесло течiКю до набережноП, де гуляла молодь. Нарештi Гриша вставив весла
i гребнув. Праве весло полiзло мало не пiд саме днище човна, а лiве
сковзнуло по водi i обдало фонтаном бризок не тiльки весь човен, але й
самого гребця i новi штани "фантазiя". На березi засмiялись:
- Гей, тюльчин флот, тримайсь за берег!
- Дивись, в Чорне море занесе!..
Гриша пiдняв лiве весло i спробував гребти лише одним правим. Човен
закрутився на одному мiсцi дзигою. Тодi Скрипка, зцiпивши зуби, почав
поволi пiдгрiбати обома веслами, всю свою увагу зосереджуючи на
неслухнянiй лiвiй руцi.
Повернувся вiн через годину, вкрай змучений, з палаючими долонями i
весь мокрий.
- Комарi, - сказав вiн черговому, - просто нiякого порятунку...
- Еге ж, - вiдповiв той, розглядаючи зiпсованi кочетки, - бачу...
Був червень i нi про якi комарi в тих мiсцях не могло бути й мови.
- Весла не влазили, - пояснив Гриша, - ви, певне, не вiд того човна
дали.
- Еге ж, не вiд того, - пробурмотiв старий матрос, - а ти, мабуть,
вперше цi весла в руках тримаКш i не знаКш, яким кiнцем Пх в кочетки
вставляти...
- Ге-ге, та я ж син рибалки, а ви говорите, вперше, - хоробро заявив
Скрипка.
- Розкажи своКму лисому татовi, - буркнув старий гвардiКць i
вiдвернувся, не бажаючи продовжувати розмову з таким безсовiсним брехуном.
Вночi Скрипцi приснилось, що вiн моряк парусного флоту, а потiм
приверзлась двiйка по древнеросiйськiй мовi, яку мав завтра здавати.
Коли Гриша прийшов вранцi до унiверситету, в коридорi вже товпились
студенти i нiхто не одважувався першим заходити до аудиторiП, де сидiв
найсуворiший в унiверситетi екзамiнатор Семен Йосипович. Нарештi, сам
Семен Йосипович вiдчинив дверi, визирнув в коридор, обвiв усiх присутнiх
насмiшкуватим поглядом i сказав:
- Через три години я йду в вiдпустку. Хто не здасть залiка зараз,
матиме нагоду бачити мене лише через три мiсця. Отже, прошу!..
Скрипка пiшов першим. Йому попалась множина iменникiв, i треба було
вияснити багато цiкавих речей, як, наприклад, чому ми пишемо "леса" i
"города", але "тракторы", а не "трактора" i так далi. Гриша почав
пояснювати, ковтаючи слова i поспiшаючи, немов на пожежу.
- Та ви, бачу, теж у вiдпустку поспiшаКте, - засмiявся Семен Йосипович.
- РозумiКте, - гаряче зашепотiв Скрипка, - менi треба готуватись до
шлюпочного переходу в Каховку...
- А-а, - протягнув Семен Йосипович, виводячи в Гришиному матрикулi
залiк.
Гриша помчав на водну станцiю "Наука". Там було повно людей. Однi
стрибали з вишок, другi плавали, третi веслували, працюючи одними руками,
випрямивши корпус, виграючи веслами, мов трiсочками. Мартюхiн з якимись
хлопцями в полотняних костюмах пив пiд тентом лимонад.
- А-а, син рибалки, - сказав вiн, побачивши Гришу, - зараз, зараз. Пiди
он до того бона, знайди там на березi Жору Колiкова i скажи йому, щоб вiн
пройшовся з тобою до острова, а ми подивимось...
Жору Гриша особисто не знав. Вчився Колiков на хiмiчному факультетi, а
хiмiкiв iсторики звали "миловарами" i знайомства з ними не пiдтримували.
Але на комсомольськiй конференцiП вiн голосував за його кандидатуру, i
тепер той завiдував у комiтетi комсомолу фiзкультурним сектором.
Колiков сидiв на пiску, дивився на Днiпро i креслив пальцями навколо
себе загогулини.
- Товаришу Колiков, - покликав його Гриша, Колiков повiльно, неохоче
повернувся. I коли Гриша побачив його обличчя, вiн зрозумiв, що в Каховку
попливе хто завгодно, тiльки не студент Скрипка. Обличчя Колiкова було
таким сердитим, таким невдоволеним, що Скрипка навiть зупинився.
- Зарiже, - подумав вiн, - цей мене зарiже, як раз плюнути...
Все ж передав Колiкову наказ Мартюхiна. Колiков, не вiдповiдаючи, знову
повернув голову до рiчки. Гриша теж подивився в той бiк i помiж безлiчi
човнiв побачив маленький двовесельний ялик i на ньому дiвчину, схожу чи то
на русалку, чи то на казкову богиню, чи то ще на щось невимовно прекрасне
й досконале. Дiвчина поступово вiддалялась вiд берега, i на обличчi ПП
сяяла така щира посмiшка, що Скрипка теж усмiхнувся, хоч було йому зовсiм
не весело.
Колiков махнув дiвчинi своКю ручищею, завбiльшки з весло, вона у
вiдповiдь теж затрiпотiла своКю ручкою.
- Амба, - вирiшив Скрипка, - перед цi красунею вiн з мене хтозна й що
зробить.
Колiков пiдвiвся i пiшов за веслами. Був вiн височенний на зрiст,
сухий, мов з вiрьовок сплетений, i засмаглий аж чорний. Скрипка подивився
на своП бiлi руки й вiд засмучення навiть сплюнув: куди там йому змагатися
з таким жилавим чортом.
Вони взяли весла i сiли в човни. Гриша похапцем вiдштовхнувся вiд
берега, щоб хоч трохи випередити Колiкова, вставив весла в кочетки й
загнав Пх глибоко в воду. Весла зiгнулись в дугу, м'язи на руках у Гришi
надулися, мов волейбольнi м'ячi, човен стрибнув метрiв на п'ять вперед i
зупинився. Поки Гриша виводив весла на поверхню, поки знову запускав Пх в
глибину, щоб гребонути як слiд, Колiков кiлькома невловимими поштовхами
догнав Скрипку i, еластично працюючи руками, пiшов уперед, зовсiм не
турбуючись про напарника. Гриша спробував брати веслами мiлкiше, але
прорахувався, весла сковзнули по водi, вiн втратив рiвновагу й ледве ,не
впав.
Далеко-далеко попереду почувся бадьорий дiвочий смiх, але Скрипцi
нiколи було оглядатися й роздивлятись, хто там смiКться.
Колiков все вiддалявся i вiддалявся, легко, без напруження, працюючи
самими руками, в той час як Скрипка лягав на весла майже животом.
- I для чого я за нього голосував ? - гiрко подумав вiн, обливаючись
потом не стiльки вiд зусиль, скiльки, вiд страху за те, що ось зараз все
стане вiдомим, нiхто не вiзьме його в похiд i соромно буде дивитись у вiчi
i Мартюхiну, i Семену Йосиповичу, i, можливо, отiй красивiй дiвчинi, яка,
мабуть, теж з унiверситету.
I Скрипка, заплющивши очi, закусивши до болю губу, грiб, грiб, грiб...
Вiн не бачив Колiкова, але вiдчував спиною, всiм своПм Кством, як з кожним
помахом весел збiльшувалась вiдстань мiж човнами. Було видно, як на березi
Мартюхiн кинув свiй лимонад i вийшов з-пiд навiсу, дивлячись на Пхнi
човни.
- Товаришу Колiков, - тихенько покликав Скрипка.
Човен Колiкова вже летiв стрiлою в бiк фарватера. Гриша озирнувся ще
раз i сказав на цей раз вже голоснiше:
- Товаришу Колiков, на хвилиночку!..
Колiков не змiнив темпу, в його обличчi не здригнулась жодна рисочка.
- Зарiже, - втративши всяку надiю, подумав Гриша. - Та ще тут
дiвчина...
I, вiдчуваючи, що в нього от-от лопнуть всi жили, Гриша почав бити
веслами по зрадливiй водi, намагаючись хоч на метр наблизитись до човна
Колiкова.
- Товаришу Колiков, - востаннК вигукнув вiн, - та не можу ж я не
поПхати в Каховку, зрозумiйте ж!...
I в цю хвилину справа вiд себе Гриша побачив бiло-червону корму, а
потiм i Колiкова, що сидiв так же прямо i методично опускав i пiдiймав
весла, як i ранiше. Була лиш невловима на перший погляд розслабленiсть в
його рухах, та Скрипка не помiтив цього.
"Ага. вклякнув!" подумав вiн i вирiшив ще натиснути, щоб перегнати
Колiкова i остаточно довести свою перевагу, коли не в технiцi веслування,
то в мускулатурi. Але човен Колiкова йшов поряд, мов прив'язаний. Коли
зовсiм знесилений Гриша погнав свого човна повiльнiше, повiльнiше пiшов i
Колiков. Мартюхiн повернувся пiд тент i, мабуть, знову взявся за свiй
лимонад. Гриша краКчком ока побачив човен дiвчини, яка, очевидно, чекала
на них, i тiльки тепер раптом зрозумiв, що Колiков виручив його; приховав
його невмiння.
- Ех, товаришу Колiков, - гаряче сказав Гриша, - а я ж думав...
- Що я бачу, - почувся за його спиною голос, - нашого чемпiона майже
перегнали?
Сповнений неприязнi до незнайомоП дiвчини, перед якою вiн ледве не
осоромився, Гриша подумав, що голос в неП такий, нiби вона набрала повний
рот води й пробуК засмiятись.
"Як у iволги", подумав Скрипка.
А дiвчина вже заПхала своПм яликом мiж Пх човнiв i простягала Гришi
руку.
- Варя... з фiлологiчного...
I Гриша побачив, як навiть Колiков, похмурий i замкнутий Колiков,
посвiтлiшав i усмiхнувся.
- А оце. Варю, - сказав вiн цiлком серйозно, - син рибалки.
* * *
Екзамени тяглися неймовiрно довго, i Гриша нiяк не мiг дiждатись дня
вiдплиття. Варю вiн бачив пiсля того випадку лише раз та й то здалеку, так
що не вдалося й поговорити. Колiков був призначений командиром переходу,
що Скрипцi не зовсiм подобалося: вiн боявся Колiкова, хоч i був вдячний
йому.
В день вiд'Пзду Гриша так хвилювався, що приПхав на пристань першим, i
йому довелося бiльш за всiх возитися з вантаженням човнiв. Книжки ледве
вмiстилися в трьох шлюпках. А ще ж треба було взяти намети, запас
продуктiв, аптечки i iншу всячину, вiд одного перелiку якоП наморочилась
голова.
Варя з'явилась разом з Колiковим i почала командувати: ПП призначили
завгоспом чи що. Вона Пхала в командорськiй шлюпцi. Гриша теж потрапив в
цю шлюпку i зрадiв, що буде разом з Варею, але в той же час вiн соромився
Колiкова, який знав його таКмницю.
Та от все навантажено, виголошенi останнi промови, учасники переходу
вишикувались, тричi вигукнули: "Фузкульт-ура!" i розбiглись по шлюпках.
Колiков дав команду, вiсiмнадцять весел дружно вдарили, - похiд
розпочався.
Пропливли пiд мостом, обiгнули невеличку пiщану кiску i пiшли
паралельно Комсомольському острову.
Варя весь час сидiла позаду Гришi, i вiн вiдчував на своПй шиП ПП тепле
дихання.
- Мiж iншим, - почав Гриша, - Комсомольський острiв, бiля якого ми
пропливаКмо, називався ранiше Монастирським. У девятому столiттi тут був
збудований монастир, i його вiдвiдували в свiй час навiть киПвськi князi:
Ольга, Володимир, Мстислав Удалий...
- Ой, - здивувалась Варя, - звiдки ви все це знаКте?
Гриша помiтив, що Варя вмiК дивуватись всьому з щирою i чарiвною
безпосереднiстю.
- А в 1240 роцi, - продовжував вiн, - монастир був зруйнований
татарами...
Захопившись iсторiКю, Гриша зовсiм забув про весло. Вiн забризкав
переднього гребця, потiм, втративши рiвновагу, ледве не впав назад, на
Варю. В шлюпцi засмiялись. *
- Та ви, товаришу, - сказала Варя, - добрий iсторик, а гребти не
вмiКте!..
Гриша почервонiв i замовк.
Поминули мiськi пляжi, воднi станцiП, лiворуч з'явилося гирло Самари,
праворуч розкинулось на березi велике селище.
- I це все наше мiсто! - захоплено вигукнула Варя.
- Нi, - знову не витримав Гриша, - це Лоцманська Кам'янка. Он бачите, з
води стирчать два каменi - то залишки колишнього острова Московського.
Тепер його залило водою озера Ленiна. А колись тут причалювали судна,
брали мiсцевих лоцманiв i тiльки тодi йшли через пороги до Хортицi...
- Як це все цiкаво! - шепотiла Варя майже над самим його вухом. Гриша
не зрозумiв, що саме цiкавило Варю: те, що вiн розповiдаК, чи, може, те,
що вона бачить зараз на мiсцi древнiх островiв i порогiв. У всякому разi
вiн уже був певний, що недарма сидiв у бiблiотецi перед вiд'Пздом i
перечитував описи Днiпра, зробленi ще в сiмнадцятому столiттi.
Дув мiцний зустрiчний вiтер. По широкiй поверхнi рiки нескiнченними
табунами бiгли хвилi, вiтер зривав з них бiлi кучерявi гребiнцi пiни й
гнав на берег. Гриша дуже втомився, долонi горiли, наче в них насипали
жару. Вiн непомiтно опустив одну руку у холоднувату воду, але в ту ж мить
за спиною в нього почувся гарячий шепiт Варi:
- Що ви робите?
Гриша похапцем, наче злодiй, вихопив руку з соди.
Пiд'Пхали до села Кодаки. Гриша зразу ж почав розповiдати, що тут був
перший днiпровський порiг - Кодацький, що навпроти нього в 1635 роцi
француз Боплан збудував для польських панiв фортецю, яку захопив потiм
один iз соратникiв Богдана Хмельницького - отаман Шумейко.
Колiков з корми несподiвано перебив:
- У Кодаках Федоров народився, двiчi Герой Радянського Союзу, а Саша
Матросов, так той у самому Днiпропетровську...
- Доки вже ми проти вiтру будемо плисти?
- Давайте до берега, - в свою чергу перебила його Варя.
Варю пiдтримали й на iнших шлюпках. Причалили до берега. Варя вiдкрила
аптечку й почала бинтувати гребцям руки. Гриша вирiшив своПх долоней не
показувати зовсiм, бо вони були вкритi величезними пухирями, якi вже
полопалися. Вiн все ще боявся, що Колiков причалить де-небудь до берега й
скаже:
- Злазь. Нам такi не пiдходять...
Та Колiков сам пiдiйшов до Гришi й тихо сказав йому:
- Ти пiди до Варi, помаж руки йодом i перебинтуй, а то зовсiм погано
буде. Я ж сам колись починав, то знаю. Йди...
Надвечiр, як i передбачав Колiков, вiтер вщух. Можна було плисти вниз,
використовуючи силу течiП. Правда, течiя тут була слабка: вiдчувалась
близькiсть греблi Днiпрогесу, яка затримувала воду. Нiч була темна й тиха.
Подекуди правий берег нависав над водою безформною масою, i важко було
визначити, де кiнчаКться берег, а де тiнь од нього. Яскраво горiли бiлi й
червонi вогнi бакенних лiхтарiв.
Колiков вiв за собою шлюпки i нiкому не довiряв керма. Було вже пiсля
пiвночi, коли на весла сiла Варя.
- Ти ще не вiдпочивав? - здивувалась вона.
- Та ще, - з усмiшкою в голосi сказав Колiков.
- Зараз же менi лягай, - сердито наказала Варя, - а то завтра будемо
шлюз проходити, а ти сонний...
Той промовчав.
- Та ти мене чуКш? - нетерпляче вигукнула Варя.
- Чую...
- Ой, упертий же! Товаришу iсторик! - покликала дiвчина Гришу.
Гриша, який вже давно не спав, зробив вигляд, нiби щойно прокинувся.
- Сядьте на кермо, хай командор вiдпочине, - розпорядилась Варя.
Гриша обережно перебрався на корму й став проти Колiкова. Колiков ще
трохи посидiв, наче роздумуючи, чи довiряти Гришi кермо.
- Йти фарватером, так тримати.
- Та що вiн, маленький? - вступилася за Гришу Варя.
I Гриша сiв на мiсце командора.
- Тиша яка, - сказала Варя, - на морi, мабуть, так i не буваК?
- Чого там, - безтурботно вiдповiв Гриша, - буваК...
Варя зiтхнула, Пй, очевидно, стало жаль, що вона ще нiколи не бачила
моря.
- I шлюпки там, мабуть, не такi, особливi, - продовжувала вона.
- Пароплав!.. - вигукнув Скрипка. З-за повороту рiки виринув високий,
уквiтчаний рiзнобарвними вогнями силует пасажирського пароплава. Гриша
круто взяв до берега, але пароплав, здавалось, йшов просто на шлюпку. Тодi
вiн пiдвернув ще кермо, i раптом почув, як пiд човном щось зашипiло.
- ПриПхали, - засмiялась Варя, - на мiлину сiли. Давайте швидше
вiдштовхуватись, а то хвилею накриК. ЗнаКте, яку пароплав хвилю здiйме?
Поки тицькали веслами в чорну воду, пароплав прошумiв мимо, i було
чути, як позаду нього об недалекий берег розбиваються великi хвилi.
- Ставте носа напроти хвиль! - крикнула застережливо Варя.
Перший вал високо пiдкинув нiс шлюпки i пiдняв його так, що Гриша на
мить опинявся нижче Варi, потiм вали побiгли один за одним i так загойдали
шлюпку, нiби хотiли розломити ПП навпiл. Коли, нарештi, вибрались на
фарватер, виявилося, що двi iншi шлюпки пройшли вперед.
- Доженемо? - тихо запропонувала Варя.
- Хай собi йдуть, - байдуже мовив Гриша. ;
Та дiвчина вже налягала на весла.
- Що ви там пiд берегом тирлувались? - спитав Пх сонний голос з задньоП
шлюпки, - а ще флагмани...
- Ми по морю звикли плавати, - завзято гукнула Варя, - а тут нам
тiсно...
Пропустили ще один катер, який iшов зверху, розминулися з буксиром.
Варя, щоб не заснути, розпитувала Гришу про море, про риб, про шторми, а
вiн вiдповiдав Пй все, що знав iз книжок, почуваючи, що дедалi бiльше
забрiхуКться i не може зупинитися.
Фарватер був добре освiтлений, але часто бакени забiгали кудись убiк,
наче Пх навмисне ховали вiд очей Гришi. Одного разу вiн зовсiм збився i
взяв влiво вiд бiлого бакена.
- Ге-ей! - гукнули на заднiй шлюпцi. - Спите, чи що!..
Та вже було пiзно. В ту ж мить Варя безпорадно смикнула, весла i
злякано повiдомила:
- За весла щось схопило... Гриша вiдчув, що кермо теж не слухаКться,
нiби воно раптом занурилося в густу смолу.
- Тут цiле Саргассове море, - нiяково вигукнув вiн.
- Що ж тепер робити? - прошепотiла Варя. Гриша бачив, як повiльно
проходять вперед сигнальнi вогнi шлюпок. "От тобi й син рибалки!" подумав
вiн. Варя виплутувала весла з цупких водоростiв. Шлюпка рiзко хиталася. В
цей час на корму метнулась висока темна постать.
Мiцна рука вiдсторонила Гришу вiд керма, i тихий, але владний голос
командора мовив:
- Сiдай на весла!
* * *
Шлюз Днiпрогесу проходили разом з пароплавом "Комсомол". Коли
вiдкрилися ворота третьоП камери i шлюпка випурхнула в нижнiй б'Кф, всi
ахнули вiд несподiванки. Тут одразу починався древнiй Днiпро з сiрими
гранiтними валунами впоперек течiП, а над ним на кiлька десяткiв метрiв
здiймалась угору залiзобетонна пiдкова греблi. Днiпровська вода, яка так
довго нудилась у верхньому водоймищi, з шумом виривалася з-пiд рожевоП
будiвлi гiдростанцiП i, омиваючи знамениту Хортицю - великий зелений
острiв, - роздiлялась на два рукави, один з яких iшов повз Запорiжжя, а
другий, немов канал, прямував у степ, куди бiгли стрункi щогли
високовольтноП передачi.
Сильна течiя в ту ж мить пiдхопила шлюпки i понесла Пх мимо прибережних
складiв i будиночкiв, що лiпилися на крутих кам'янистих схилах лiвого
берега, мимо рибальських човнiв i караванiв порожняку, якi чекали своКП
черги, щоб пройти шлюз.
Далеко попереду в червоних променях вечiрнього сонця виникли гiгантськi
прольоти Хортицького мосту.
Гриша через плече поглядав вперед, бачив цей мiст, багрянi води рiки i
волосся Варi, що свiтилося рожевим свiтлом. I як тiльки вiн помiчав це
волосся i чув голос Варi, в голову йому лiзли вiршi:
Я жду и теперь, как когда-то,
Ты только смотри - не просрочь:
Видишь: уж якорь заката
Бросает днепровская ночь...
Вiршi були безглуздi, Гриша не пам'ятав навiть, звiдки вiн Пх взяв, i
все ж таки вони не виходили з голови. "Видишь: уж якорь заката... Видишь:
уж якорь заката..." вертiлося в мiзку, i ставало чомусь радiсно i разом з
тим сумно, немов вiд хорошоП музики.
- Видишь: уж якорь заката бросает днепровская ночь, - пробурмотiв вiн.
- Що це ви декламуКте, нещасний iсторику? - запитала Варя.
- Вiршi, - сказав Гриша.
- Зараз буде дощ, - повiдомив Колiков.
Йому нiхто не повiрив.
- Гришо, - попрохала Варя, - читайте краще вiршi. Це наш командор вам
просто заздрить: вiн абсолютно не розумiК поезiП...
Але сонце швидко ховалось за щiльну стiну хмар, стало темнiти, по рiчцi
пробiг вiтерець, який щохвилини мiцнiшав. Колiков скомандував ставити
паруси. Шлюпки понеслися, втiкаючи вiд вiтру й дощу, обiцяного командором,
але так i не змогли втекти.
Дощ наздогнав шлюпки на самiй серединi рiки. Вiн налетiв косим крилом,
крупнi краплi хльоснули по водi, потiм по шлюпках, вмить намочили
студентiв, i незабаром навколо чулися лише глухий шум, збудженi вигуки
змокрiлих студентiв та десь неподалiк густi гудки буксира, що давав знати
про своК наближення.
Варя дiстала прозорий целофановий плащик i накрилась ним. Всi, хто був
у командорськiй шлюпцi, зi смiхом полiзли пiд плащик, полiз i Гриша
Скрипка.
- Розумовi центри захищайте! - бадьоро вигукнув хтось i натягнув плащ
над головами. Гриша щiльнiше притулився до Варi i раптом вiдчув, яка вона
м'яка й гаряча, незважаючи на те, що одяг на нiй мокрий вiд дощу, i що
замiсть того, щоб вiдсунутись, вона немов ще мiцнiше притиснулась до його
плеча i сидiла тихо, нерухомо, широко розкривши своП довгастi красивi очi,
нiби прислухаючись до чогось незвичайного.
А на кормi самотньо сидiв командор переходу Колiков, i дощ нещадно
перiщив його спину i плечi.
* * *
На привалi Варя раптом заявила, що Пй хочеться свiжоП риби.
- Голосую: хто за? - крикнула вона.
Пропозицiю прийняли одностайно. Один утримався. Утримався Скрипка. Варя
помiтила це i радiсно заплескала в долонi.
- Дивiться: вiн скромничаК! Син рибалки боПться, що ловити рибу
доручать не йому, а комусь iншому! Але кому ж ПП ловити, коли не синовi
рибака!..
Вiдступати було нiкуди, та Скрипка вирiшив вiдбутися жартом.
- У рибакiв же снастi, - сказав вiн, - а без снастiв рибу ловлять не
рибаки, а тiльки тi, що римуються з цим словом...
Несподiвано на третiй шлюпцi знайшовся перемет гачкiв на тридцять. I
поки всi учасники переходу влаштувались на березi для вiдпочинку, Гриша
взяв шлюпку й поПхав в затоку, вiдгороджену вiд Днiпра неширокою пiщаною
кiскою. Наживляти гачки було нiчим, i Скрипка вирiшив використати залишки
кракiвськоП ковбаси, яку вiн купив на дорогу. "Все одно м'ясо", - вирiшив
вiн. Нарiзав ковбасу шматочками, нанизав Пх на гачки i кинув перемет у
воду, обмотавши вiльний кiнець навколо руки. З берега долинав смiх,
вигуки, потiм звiдти потягнуло солодким димком багаття. Гриша прив'язав
шлюпку до куща, лiг в нiй i непомiтно заснув.
Коли вiн прокинувся, сонце вже котилося вниз. Вода в затоцi освiтилась
до самого дна косими променями, i було видно, як серед дивовижних сiрих
пiдводних квiтiв плавають великi й малi рибини. Було видно також перемет з
безлiччю гачкiв. Риба плавала навколо, позирала на кракiвську ковбасу, але
не клювала. Гриша смикнув за шворку i зайвий раз переконався. що риба,
незважаючи на всю свою дурiсть, не пiшла на такий вiдкритий i безсоромний
обман. Доводилось повертатись з порожнiми руками.
- Де ж ваша риба? - запитала його Варя.
- Риба? - роблено безтурботно перепитав Скрипка. - Тю-тю! В водi риба,
де ж Пй бути ще?
Йому було страшенно нiяково. Боявся, що от зараз Колiков встане i
скаже: та не слухайте ви його, товаришi, - вiн же такий син рибалки, як я
син президента IндiП...
Та Колiков взяв шлюпку i, нi слова не кажучи, поплив у Нiкополь.
Повернувся вiн через годину i привiз з собою кiлька в'язок бичкiв.
Бички вiн роздав по всiх шлюпках i жартома запевнив, що коли цю штуку
засмажити, а потiм вийняти хребет, то бичок перестаК бути бичком. а
перетворюКться в пирiжок з м'ясом. Варя хотiла, здаКться, сказати щось
ущипливе про сина рибалки, але Колiков попередив ПП i, щоб не думали, що
вiн наловив бичкiв у Днiпрi, заявив: '
- Бички - морськi. В Нiкополi ними весь базар запруджений...
* * *
До Каховки вже було недалеко, коли з'ясувалось, що шлюпки прибудуть
ранiше призначеного строку, не в недiлю, як передбачалося, а в суботу
ввечерi. Ще з Днiпропетровська обговорювалися всi подробицi зустрiчi з
будiвниками, Варя всю дорогу писала привiтання, тренувались кричати
"фiзкульт-ура!", а тепер виходило, що приПдуть вони вночi, i нiхто Пх не
зустрiчатиме.
Заходило сонце, коли пропливали повз якийсь древнiй монастир, пiдземнi
ходи якого виднiлись прямо в днiпровських кручах. Через якусь годину мала
бути Каховка.
Швидко темнiло. Зорi поступово заповнювали весь простiр над головами i
тихо миготiли своПми голубими й золотистими очами. Рiка поширшала, i темнi
тiнi засинаючих дерев на берегах вiдiйшли вдалину.
- Де ж Каховка? - нетерпляче запитала Варя.
I раптом рiзонуло яскравим свiтлом. Спочатку засяяв правий берег, де
був Борислав, потiм з-за колiна рiки блиснули вогнi лiвого берега, на
якому стояла Каховка, i вже через хвилину вони злилися в суцiльну хистку
стiну заслiплюючого свiтла, що перегороджувало рiку впоперек.
- Як прекрасно! - прошепотiла Варя. Всi пiдняли весла, немов боячись
злякати тишу, i виразно почули далекий шум, тонкi гудки пароплавiв бiля
причалiв, брязкiт металу, сигнали автомашини.
Шлюпки обходили великий острiв, що роздiляв у цьому мiсцi рiку на два
рукави. Вздовж усього берега тягнулась пiщана смуга, така свiтла, що ПП
виразно було видно навiть у темрявi. Далi здiймались кучерявi верби й
осокори. Дивно було спостерiгати поряд з Каховкою, де все шумить i вируК,
такий от тихий i мирний острiв.
- А от поставлять греблю - i острiв опиниться на днi Каховського моря,
- з ледь вловимим сумом промовила Варя.
- Туди йому й дорога, - присвиснув Гриша.
- Багато ви розумiКте, - образилась Варя, - взагалi хлопчаки не вмiють
вiдчувати нiякоП краси...
- Це ще як сказати, - загадково вимовив Скрипка.
Колiков направив шлюпку до острова. Вирiшили перечекати до ранку, щоб
прибути до каховськоП пристанi тодi, коли Пх повиннi зустрiчати будiвники.
Скрипка вирiшив сьогоднi ж, не вiдкладаючи, розповiсти Варi про все, що
було в нього на душi: i про свiй обман, i про допомогу Колiкова, i про
своП почуття до неП. Але Варя десь .зникла.
Скрипка назбирав сухоП трави, помостив у шлюпцi, лiг i задумався.
Згадалась йому якась вичитана з книг iсторiя про художника, що написав
портрет коханоП жiнки, подивився на нього i вмер вiд розриву серця, але
тут же Гриша подумав, що серйознiй людинi негоже забивати собi голову
подiбними думками. Потiм йому раптом здавалось, що берегом iде Варя. I
хотiлося отак пiдiйти до неП ззаду, взяти за теплi м'якi плечi й запитати,
чи К на свiтi любов чи немаК...
Повз острiв повiльно проплив буксир з довгою низкою барж, над головою в
Гришi впала зiрка, прокресливши по небу золоту лiнiю, потiм далеко за
вербами почувся сумний крик, що нагадував мукання: "Бу-у-у! Му-у-у"...
- Що воно таке? - здивовано подумав Гриша.
Крик повторився, глухий i тужливий. Гриша пiдвiвся i пiшов в напрямi
цих дивних звукiв. Пiд ногами гучно трiщав сухий хмиз. В одному мiсцi
Скрипка спiткнувся об корч i ледве не впав.
- Тихше, ви! - засичали йому назустрiч. Гриша впiзнав Варю. Вона сидiла
на невеличкiй пiщанiй галявинцi, а рядом з нею прямо на пiску простяглася
темна нерухома постать, що належала не кому iншому, як самому командору
переходу Жорi Колiкову.
- I коли вони сюди сховались? - подумав Скрипка.
- Сiдайте, - покликала Варя, - Жора заснув. Вiн всi цi днi майже не
вiдпочивав...
- Звичайно, командор, - сказав Скрипка; опускаючись на пiсок, - а ви,
значить, оберiгаКте його сон?
- Та просто так...
Посидiли мовчки. Знову почувся той крик, що пiдняв Гришу.
- Що воно кричить? - запитав вiн Варю.
- А ви не знаКте? - здивувалась вона. - Це водяний бугай. Такий,
знаКте, сумний i дивний птах. ОпускаК дзьоб в воду i дме...
- Багато в природi чудес, - задумливо сказав Скрипка, - ось коли я
виросту...
- Та ви ж зовсiм дорослий, - засмiялась Варя.
- Е, що там дорослий, - вiдмахнувся Гриша, - я зараз просто "син
рибалки" та й бiльш нiчого...
- А знаКте, - сказала Варя, не помiтивши iронiП в останнiх словах
Скрипки, - ви дуже хороший в походi...
- Це тому, що в мене iдея була, - признався Скрипка.
- Iдея? Яка ж?
Звiдкись, нiби з самого неба, впав вiтерець, i кiнець Вариного
серпанкового шарфика торкнувся обличчя Гришi. Скрипцi здалося, що це Варя
торкнулась своКю рукою, i вiн навiть здригнувся.
- Що з вами? - спiвчутливо спитала дiвчина.
- Та так. Нiчого, - пробурмотiв Скрипка, вiдчуваючи, як його заполонили
якiсь неспокiйнi, бентежнi думки.
На вершини дерев викотився бiлий мiсяць, i вони зiмкнулись навколо
галявини ще щiльнiше. Свiтло мiсяця лилося, мов потоки блакитноП води.
Обличчя Варi, з величезними чорними тiнями на мiсцi очей було казково
прекрасним, i Гришi захотiлося розповiсти дiвчинi все, все.
- А iдея в мене була така, - заплющуючи очi, тихо промовив вiн, - така
iдея, що зовсiм я не син рибалки i нiколи води не бачив, окрiм хiба в
колодязi...
- Що-о? - здивувалась Варя.
- Якраз тому, - не маючи вже сил зупинитись, говорив Гриша, - я i
сказав. Ви, мабуть, не знаКте, що таке степ, де повiтря буваК таке гаряче,
що хоч сiрники об нього запалюй...
- Так ви степовик? - перепитала його Варя.
- Ясно. В мене батько агроном. Пшеницю вирощуК. Булочки Пли?
- Џла.
- Ото вони й К. А я... та що там говорити!..
- Але я справдi думала, що ви - син рибалки, - сказала Варя, - i всi
так думали.
- Всi? - не повiрив Скрипка.
- Чесне слово, - запевнила його Варя.
- I Колiков вам нiчого не говорив про мене?
- Говорив, що ви хлопець вольовий, настiйливий, а бiльше нiчого....
Скрипка важко пiдвiвся.
- Я пiду, - сказав вiн.
- Куди ж ви! - вигукнула дiвчина, - адже ви нiчого менi не розповiли, а
що ж далi?
- А далi немаК нiчого, - похмуро промовив Гриша.
Мiсяць котився вже десь по Днiпру. Стало зовсiм тихо й темно. Бугай в
глибинi острова крикнув ще раз i замовк, мабуть, заснув. Гриша поволi
пiшов до берега.
- Гришо! - покликала Варя.
- Га? Що? Хто такий? - проснувся Колiков.
- Та це Гриша тут був, син рибалки, - сказала Варя.
- А, син рибалки, - крiзь сон промовив Колiков, - геройський хлопець!..
Скрипцi дуже захотiлось повернутись назад, та Колiков, видно, знову
заснув, а Варя боялась гукати Гришу, щоб знову не розбудити i командора, i
позаду було тихо... Тодi Скрипка пiшов до берега, довго сидiв там,
дивлячись на темну воду, потiм пробрався в свою шлюпку, зiгнувся в нiй,
вкрився парусиною i мiцно заснув з усмiшкою на обличчi. Все. ж вiн недарма
пiшов у цей похiд!
А по Днiпру нечутно брела нiч.
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT