раво входити до пролетарськоП лiторганiзацiП. Письменник випив шклянку мiцного чаю i вдруге почав перечитувати свiй другий роздiл. - О жах! - раптом скрикнув не своПм голосом письменник.- Що я написав? Та це ж найсправжнiсiнька халтура. I вiн став пiдкреслювати тi мiсця, що його особливо неприКмно вразили. От його замiтки на бережках: 1. Спиридонова раптом попала на Сабурку з тоП причини, що ПП Марченко назвав контрреволюцiонеркою. Припустiм. Але де ж психологiчна пiдготовка? Нiсенiтниця. Глупота! Бiлими нитками шито. Автор з цим типом не справляКться (з типом, так би мовити, "кающейся дворянки"). Бiлими нитками шито. Глупота. 2. Марченко, винувато посмiхаючись та "червонiючи", говорить, що вiн не мiзантроп. Припустiм. Але яка ж це нова людина? Хiба новiй людинi, фрази вириваються "проти його волi"? Нiсенiтниця. Глупота! Це не нова людина, а якесь сюсюкало. 3. Боже мiй! Скiльки розмов! Нарештi, де ж художнi мiсточки, що зв'язують цi розмови одна з другою? Спиридонова раз у раз смiКться "глибинним неприКмним смiхом", а ПП "спутник" то "кидаК" без перерви, то говорить нудно: "сказав". ВiдчуваКться цiлковита творча iмпотенцiя. 4. Нарештi, що це таке: "вона подивилась очима, повними страждання"? Себто автор симпатизуК Спиридоновiй? Тiй, що, нiчого не вмiючи робити, збираКться топитися в Лопанi? Ну i чорт з нею - хай топиться. Але при чому ж тут Александр Македонський? Не автор, а суцiльний тобi... потапчик... чи то пак - потопчик сентиментальноП i до того ж шкiдливоП води. 5. Колю Хруща подано занадто карикатурно. Прощаю. Але не можу простити такоП мiшанини психологiзму з сатирою. Коля мусить виступити в другiй оперi. Словом, ще раз бiлими нитками шито. Бездарно. Письменник ще довго писав на бережках. На бережки вiн потратив багато бiльше атраменту, як на роздiл! Письменник критикував себе до смертельноП втоми. За столом вiн i заснув. Що снилося письменниковi - невiдомо. Але i наступного дня вiн (в сенсi пописати) знову не дав собi спокою. Ще раз перечитавши перший i другий роздiли, письменник демонстративно поляпав себе по заду, засвистiв якийсь бравурний марш i, скiнчивши архiбадьору арiю, промовив: - Це нiчого. Це буквально нiчого не доводить. Навпаки, саме бездари до себе безкритично ставляться. Я бачу своП хиби,- значить, я росту. Словом, вперед, до переможного кiнця! I, сказавши так, письменник знову сiв до столу. Письменник написав: Роздiл третiй Спиридонова жила в глухому закутку однiКП з старих харкiвських вулиць в одноповерховому будинку на кiлька кiмнат. Будинок стояв якось самотньо вiд iнших будiвель i одразу ж звертав на себе увагу: по-перше, на фронтонi йому архiтектор поставив якихось янголяток, що збиралися летiти кудись, по-друге, осiдав вiн в симпатичному дворику, що в ньому розкинуто було декiлька клумб. До революцiП будинок цей належав якомусь помiщиковi. Потiм помiщик емiгрував за кордон i в будинку осiла iнтелiгентська комуна (вiн так довгий час i називався "будинок комуни"). Але от i iнтелiгентська комуна розпалась i став будинок просто собi комхозiвським будинком. Правда, декiлька колишнiх мешканцiв з "комуни" залишились тут, правда, вiн i за того часу, що про нього йде мова, кипiв якимсь своКрiдним життям, але вже тепер вiн нiяк не видiлявся серед багатьох одноповерхових будинкiв,це вже був звичайний собi будинок iз глухого закутку. На Спиридонову, очевидно, вiйнуло запахом молодих клумб, i вона, пiдходячи до дверей, сказала: - Правда, не погано пахне?.. Як до вас, товаришу Потапе! - вона в перший раз назвала Марченка Потапом. - Не погано,- вiдповiв Марченко i тут же висловив свою другу думку.Але запах якийсь чи то тогорiчний, чи то... - Ви це добре пiдмiтили,- гаряче пiдхопила Спиридонова й поiнформувала.- Це, знаКте, запах з могилок... Тут багато чебрецю. Вони вже були в галереП. Товариш Хрущ, як тiльки опинився в коридорi, одразу ж зник у якiйсь iз кiмнат, i назустрiч Марченковi й Спиридоновiй вже йшла нова особа. Нова особа йшла поволi, роблено i з безперечно хижацькими намiрами. Це була добре вiдома Потаповi товаришка Люся - досить-таки симпатична брюнетка з прищуленими очима. Порiвнявшись з товаришем Марченком, вона кинула на нього зневажливий погляд i сказала: - Ну-с, мiльонок? Цiкаво вас послухати тут! Не там, ату т! Вона зробила дуже енергiйнi наголоси на цих таКмничих "тут" i "там", але вони Марченка, мабуть, зовсiм не зворушили, i вiн спокiйно пробасив: - Краще ви мене слухайте "там"! - Ага! - скрикнула товаришка Люся.-Здрейфили?! Тут ви не маКте апарату? Ну, говорiть,- не маКте? - вона ще раз зневажливо подивилась на Потапа й кинула: - Апаратчик!! Вона кинула це останнК слово з безперечним бажанням сильно образити свого спiвбесiдника, але Марченко (будемо говорити правду) навiть оком не моргнув. - Що й говорити,- спокiйно говорив вiн.- Апарат велика рiч. Апаратом, та ще й з розумом, все можна зробити. Це вже був одвертий цинiзм, i вiн не мiг не обурити товаришку Люсю. Вона зiрвалась зi спокiйного тону. - Ви ще й глузувати збираКтесь? - iстерично закричала вона.- Ах, який ви нахаба! Я, Пй-богу, не в'являла, що ви такий нахаба! Товаришка Люся вiд несподiванки навiть сiла на стiлець. I, сiвши, вона тут же вирiшила рiшуче "приперти до стiни" свого супротивника. Та далi сперечатися Пй, на жаль, не дала Спиридонова, що в цей час встигла вже збiгати до своКП кiмнати. Спиридонова взяла товаришку Люсю за руку й сказала: - Я зовсiм не для того запрохала сюди товариша Потапа. Про це ти поговориш з ним на якомусь зiбраннi. - Там? - вказуючи пальцем в якусь стiну, прищулила око товаришка Люся.- Там, я знаю, як вiн буде говорити. Хай вiн говорить т у т!!! - А я все-таки прошу покинути дискусiю,- скинувши до зачiски стрiлки своПх тоненьких брiв, пiдвищила голос товаришка Спиридонова: - Я товариша Потапа зовсiм не для того прохала сюди. Треба було чекати невеличкого скандалу. Уже з рiзних кiмнат почали виглядати якiсь зацiкавленi обличчя. Вже хтось i десь голосно i викликаюче зареготав, але товаришка Люся раптом загубила вигляд хижака i зовсiм iншим тоном промовила: - Заспокiйся, Лiдусю! Я вже мовчу. Я в собi маю досить такту i... хай вiн iде.Вона з презирством подивилась на свого супротивника i, роблячи галантний жест, додала: - Йдiть! Прошу! Марченко зробив товаришцi Люсi легкий, трохи iронiчний уклiн i пiшов за Спиридоновою. - Ну, от i моя кiмната! - сказала Спиридонова, вiдчиняючи дверi.Прошу! Кiмната була така ж мiнiятюрна, як сама ПП господарка. Назвати ПП шикарною нiхто б, очевидно, не ризикнув. На долiвцi валялись якiсь огризки, на столi, поруч з флаконом одеколону, стояв примус i пляшка з нафтою. Видно було, що господарка цiКП кiмнати не тiльки давно вже живе холостяцьким життям, але й не може похвалитись великою охайнiстю. Вiкно виходило в якусь кам'яну стiну, так що свiтла тут було дуже мало. Можливо, тому й пахло вогкiстю. Але й видно було, що не зовсiм охайна господарка дуже охайно поводилась зi своКю головою (тут, до речi, письменник зробив на бережках великий знак запитання): всюди - на долiвцi, на столах i на канапi,- всюди валялись книжки, книжечки й величезнi монографiП. - I от ви, значить, у мене! - сказала Спиридонова, сiдаючи бiля Потапа. I якось, знаКте, вийшло це зовсiм випадково... Ну, скажiть менi, ви думали сьогоднi бути в мене? Очевидно, нi. Все в життi якось смiшно виходить. Не тому, що як сказав би якийсь провiнцiал, на кожному кроцi порушуКться принцип кавзальности. А тому, що цi самi причини, що приводять нас зовсiм не туди, куди ми сподiвалися,- цi причини проходять перед нами сховано, i ми тiльки потiм знаходимо Пх. А втiм, я зовсiм не збираюсь вам читати лекцiю полiтграмоти. Я зараз... просто хочу дивитись на вас... Ви нiчого не маКте проти? - Будь ласка,- посмiхнувся Марченко.- Дивiться. Спиридонова поправила собi зачiску i, положивши ноги на канапу, промовила: - Так от скажiть менi, ви знайомi з працею доктора Кречмера? - Нi! - Як же це так? - щиро здивувалася Спиридонова.- А менi переказували, що ви психiатр! Ви вчилися в Петроградському унiверситетi? - Навiть близько бiля нього не був. - От тобi й раз! Де ж ви тодi вчились?.. Себто не те я хочу вас спитати. Ну, все одно, так де ж ви вчились? Видно було, що Спиридонова про iнше думала, але Марченко цього не помiчав i тому так вiдповiв: - Можна сказати, нiде: дуже маленьку ми маКмо освiту. - Дуже маленьку? - чомусь зареготала жiнка i, зареготавши, враз заговорила тихо i серйозно: - А я, знаКте, училась дуже багато. Так багато, що ви й не в'являКте. Я, товаришу Потапе, людина з вищою освiтою. Ви розумiКте? - i сказавши це, вона зробила здивованi очi.- От тобi й раз! Чому ж ви не дивитесь на мене з вiдповiдною повагою? - Чи не думаКте ви сьогоднi зайнятись самобичуванням? - спокiйно промовив Марченко.- Це не погана справа, коли й справдi надiйшов слушний час. Спиридонова зiдхнула й положила свою руку на руку спiвбесiдника. - От бачите,- зажурно сказала вона,- ви вже й розгадали мене... Тепер я вже й не знаю, що менi говорити далi. Вона пiдвелась з канапи i мовчки зупинилась бiля вiкна. - Ви тiльки-но говорили про якийсь труд доктора Кречмера? - прийшов Пй на допомогу мужчина. - От! От! - сказала Спиридонова i знову пiдбiгла до Марченка.- Я, знаКте, от що хотiла вас спитати: ви бачили коли-небудь обличчя шизофренiкiв? Ну, звичайно, бачили! Так от, чи не здаКться вам, що я шизофренiчка? Мене, знаКте, це страшенно мучить. Ви знаКте, скiльки менi рокiв? - Не знаю! - Ви й не припускаКте, мабуть. Менi, щоб ви знали, уже на тридцять п'ятий перевалило. Себто я, коли й не на десяток, то у всякому разi, рокiв на вiсiм старiша за вас. Правда?.. Ну i от. А тепер скажiть менi, вам подобаКться моК обличчя чи нi? - Обличчя то менi ваше подобаКться,- посмiхнувся Марченко.- Але от не подобаються вашi розмови, бо не добачаю в них нiякого сенсу. - Так-таки й нiякого? - цiлком щиро здивувалась товаришка Спиридонова.- А чому ви не хочете припустити, що я... ну, як би вам сказати... ну, словом, я хочу закрутити з вами кохання? Зараз, до речi, весна, солов'П, запах, знаКте, такий надзвичайний, ну i т. д. - Ви питаКте чому? Багато, бачите, перешкод до цього кохання. Перша перешкода: я надто величезний. Але третя й найголовнiша та, що, хто його знаК, може, я вже й жонатий. - А хiба жонатим не можна кохати? - Звичайно, можна, i навiть рекомендуКться: свою жiнку. - Гм! - кинула Спиридонова й замислилась.- Свою жiнку... А хто ж ваша жiнка? Себто я не про це хочу спитати... Про що я думала вас спитати? От я й забула! Спиридонова безпорадно розвела руками i, прямо та одверто подивившись на Марченка, засмiялась тихим, щирим дитячим смiхом. I стiльки в цiм смiху було справжньоП безпосередньоП наПвности, що Потап знову здивовано подивився на жiнку. - Џй-богу, не розумiю вас,- сказав вiн.- То ви говорите зi мною, як звичайна собi балакуча людина, то... - То,- пiдхопила Спиридонова,- говорю, як психiчно ненормальна? Так?.. Ну i чому ви мовчите? Ну i говорiть так!.. ЗнаКте,- продовжувала вона.Такi люди Ксть в життi. I, скажу я вам, страшенна морока з ними: держати Пх на волi нiяк не можна, але й на Сабурку Пх теж не приймають. I коли живуть вони по своПх глухих закутках - з ними ще можна миритися. Та... 4 Тут письменник, не дописавши останньоП фрази, яка йому давалася з таким страшенним трудом, що вiн навiть запарився,- тут письменник раптом чхнув, висякався в носову, хустку i, положивши ручку, несподiвано промовив: - Фiнiта! Нарештi зрозумiв! Я тепер розумiю, чому в таких муках народжуКться мiй роман,- його не треба писати. Я тепер розумiю, чому люди мого роману говорять такою надуманою мовою: вони не iснують. Я, так би мовити, попав пальцем в небо. Хруща нема, бо вiн надто нiкчемний. Спиридонова на СабурцП i ПП нiхто не бачить. Марченко не лiкар i тому вiн вийшов такий штучний. Треба, нарештi, взяти iнший типаж, i саме той, що був би далекий вiд iнтелiгентщини й був би близький до творчого життя. Саме тодi я й найду потрiбнi менi слова i образи. Саме тодi i вийде роман. I, сказавши це, письменник зiбрав своП роздiли (два скiнченi i один розпочатий) i, заховавши Пх подалi у шухляду (для нащадкiв!!!), сiв на поПзд i поПхав на Донбас. Письменник вирiшив писати новий роман: без сумнiвних професорiв (Ярута мусiв бути сумнiвним професором), без iстеричок, без котурнових "нових" людей. Письменник вирiшив написати роман з живими людьми, себто з звичайними робiтниками, з колективiстами, з трудовою iнтелiгенцiКю, себто реалiстичний роман, який би читали робiтники, колективiсти, трудова iнтелiгенцiя,- всi тi, хто. за проводом комунiстичноП партiП творить нове життя й до якого б з погордою ставились нарештi доморощенi, скажiм, Марселi Прусти. Мораль: ранiш як братися за роман, треба з'Псти з сучасними героями ще один пуд соли i не треба звертати уваги на те, чого нiхто не хоче помiчати i маК рацiю. ПРИМIТКИ ТА КОМЕНТАРI До першого в наш час "Вибраного" М.Хвильового через майже шiстдесятирiчне провалля небуття вiдiбрано все найкраще, написане письменником у малих та середнiх формах. Виправдана, на наш погляд, i символiчна назва книжки - "Синi етюди" (1923) - так звався первiсток прози, вагомий не тiльки для становлення Хвильового-прозаПка, а й знаменний для всiКП пожовтневоП украПнськоП лiтератури. Досi не встановлено чiтких текстологiчних критерiПв щодо прiоритетiв мiж колишнiм написанням i сучасним правописом: чи педантично дотримуватись нинiшнiх нормативiв, чи облишити пуризм i зберiгати тодiшнiй мовний колорит, врятувати аромати епохи. Головною нашою настановою було прагнення залишати тексти первозданними. Хоча у самого письменника впродовж десятилiтнього, вiдтинку публiкацiй прози чiтко спостерiгаКться тенденцiя наближення до сучасних правописних норм. Тому й обрано за канонiчнi останнi видання, i правити (повiрте, це нелегко) ми намагались хоча б у цьому напрямi. Окремо необхiдно наголосити на написаннi власних назв, iноземних прiзвищ, назв творiв,якi ми зводили до сучасних норм правопису. Це ж стосуКться також i використання iноземних висловiв, якi, можливо, iз-за цитування по пам'ятi тощо, не завжди точнi, Пх також доводилось подеколи виправляти, окремi такi випадки зазначаються у примiтках. Iнколи, як, наприклад, вживання скорочення есt замiсть еtс вiд лат. еt саеtега - тощо (див.: Хвильовий Микола. Твори: В 3 т.- X.: ДВУ, 1929.- Т. 1 (Етюди). 2-е вид.С. 78) та iншi подiбнi, свiдчить тiльки про недостатнК коректорське забезпечення видання. * * * ВСТУПНА НОВЕЛА_. Цей твiр письменник написав спецiально для свого першого (й останнього) багатотомного видання: Хвильовий Микола. Твори: В 3 т.- X.: ДВУ, 1927.-Т. 1 (Етюди).-С. 5-12. Том другий пiд назвою "Осiнь" вийшов у 1928 р., а третiй знову ж iз заголовком "Етюди" у 1930 р. Першi два томи без жодних композицiйних змiн перевиданi вдруге - обидва у 1929 р. Ми користувались насамперед останнiм прижиттКвим виданням: Хвильовий Микола. Вибранi твори [В 2 т.].- Т. 1.- X.: Рух, 1932. Тексти творiв, вiдсутнi у цiй книжцi, брались за другим виданням томiв I i II 1929 р. та третiм томом тритомного зiбрання, за незначними винятками з технiчних причин. У всiх конкретних випадках джерела обумовлюються у примiтках до творiв. Подаються i всi вiдомi нам найголовнiшi перевидання. У передмовi до тритомника, названiй письменником не без задерикуватостi - "Вступна новела" - у властивому для нього жартiвливо-iронiчному стилi (надто ж для того часу - апогею лiтературноП дискусiП 1925-1928 рр. про шляхи розвитку украПнськоП лiтератури) порiвняно сприятливого ще для письменника перiоду М. Хвильовий окреслив деякi моменти глибоких, не тiльки естетичних суперечностей мiж украПнськими митцями, що незабаром переросли у жорстоку iдеологiчну конфронтацiю. До всього iншого вона пiдiгрiвалась полiтичною ситуацiКю в республiцi курсу тогочасного партiйного керiвника Л. Кагановича i згодом постала вже у формi антагонiстичного неприйняття естетичних позицiй одне одного аж до цiлком нетолерованого протистояння свiтоглядiв. М. Хвильовий всiляко намагався знайти шляхи до компромiсiв i бодай поверхових узгоджень,- так виник покаянний лист трьох членiв ВАПЛIТЕ О. Досвiтнього, М. Хвильового, М. Ялового до газети "Вiстi ВУЦВК" в кiнцi 1926 р., такий же лист надiслав М. Хвильовий до газети ЦК КП(б)У "Комунiст" 22 лютого 1928 р., вимушене зречення другоП частини роману "Вальдшнепи", певнi конформiстськi iнтонацiП "Передмови" М. Хвильового до останнього прижиттКвого видання своПх творiв - тому першого (другий - сатиричний - так i не з'явився) Вибраних творiв 1932 р. (Ми подаКмо ПП у примiтках до новели "Я (Романтика)", що вiдкривала том "Вибраних"). Однак нiщо вже не змогло вiдвернути Миколу Хвильового вiд фатального кроку - вiдчайдушноП спроби бодай останньою своКю цiннiстю - цiною власного життя застерегти рiдний народ вiд фiзичного i морального знищення. Невдовзi вiдгомоном пролунав пострiл лицаря революцiП Миколи Скрипника. "Седi"-п'Кса знаменитого англiйського драматурга В. С. Моема (1874-1965), ставилась у сезонi 1927-1928 рр. трупою театру "Березiль" i користувалась неабияким успiхом. Ужвiй Н.М._ (1898-1986)_ -украПнська актриса, народна артистка СРСР, Герой СоцiалiстичноП Працi, на той час у спектаклях "Березолю" з незмiнним успiхом виконувала головну роль дiвчини Седi в однойменнiй драмi В. С. Моема. "Березiль" - новаторський украПнський театр, заснований видатним режисером-реформатором украПнськоП сцени Лесем Курбасом (1887-1942), народним артистом СРСР з 1925 р. Створений у 1922 роцi i до 1926 р. працював у КиКвi, затим переПхав у Харкiв. Пiсля арешту Леся Курбаса у груднi 1933 р. "Березiль" фактично розпався, згодом певною частиною митцiв вiдроджений пiд назвою Харкiвський украПнський драматичний театр iменi Т. Г. Шевченка (1935 р.). Лопань_ - мала рiчка у Харкiвськiй областi, яка протiкаК через саме мiсто. Вже й на той час ледь животiла, що дало пiдстави М. Хвильовому в одному з творiв гiрко зiронiзувати - "столиця на Лопанi". Тропiк Козерога_ - пiвденний тропiк або ж паралель з широтою 23А 27', де стоПть сонце опiвднi в день зимового сонцестояння 21-22 грудня. М. Хвильовий вжив цю назву в значеннi звичайних тропiкiв. Шпол Юлiан_ (псевдонiм Михайла Ялового, 1891-1934), прозаПк, драматург, поет. Друг i однодумець М. Хвильового. Встиг опублiкувати немалу кiлькiсть рiзноманiтних творiв: поетичну збiрку "Верхи" (1923), роман "Золотi лисенята" (1929), драму "Катiна любов, або Будiвельна пропаганда" (1928) та деякi iншi. Перший президент творчоП органiзацiП ВАПЛIТЕ (ВiльноП АкадемiП ПролетарськоП Лiтератури), в якiй чи не найактивнiшу участь брав М. Хвильовий. Тривалий час М. Яловий був також головним редактором ДВУ (Державне видавництво УкраПни). Одним з перших лiтераторiв М. Яловий був арештований у квiтнi 1933 року, влiтку наступного року загинув. За свiдченням друзiв М. Хвильового, арешт М. Ялового був нiби останньою краплею i своКрiдним сигналом для зболеноП. душi письменника. Перед цим М. Хвильовий подорожував Полтавщиною, де надивився жахливих картин всенародного голоду. З поверненням у Харкiв довiдався про арешти - О. Шумського, М. Ялового... Професор Канашкiн_ -саркастичне перейменування М. Хвильовим активного на тi часи псевдокритика i вченого вульгарно-соцiологiчного напряму Анатолiя Машкiна, який у численних публiкацiях висловлював своК рiшуче неприйняття iдейно-естетичноП платформи ваплiтян, особливо ж гостро засуджував позицiП М. Хвильового. Кав'ярня Пока_ - у двадцятi роки улюблене мiсце зустрiчей творчоП iнтелiгенцiП тодiшньоП столицi УкраПни Харкова, знаходилась на Сумськiй вулицi. Досвiтнiй Олесь _(псевдонiм Олександра Скрипаля-нар. 8. XI 1891- 23. XI 1934) - украПнський письменник, автор значноП кiлькостi творiв: "Новели" (1920), "Тюнгуй" (1924), "Американцi" (1925), "Галле" (1927), "Нас було троК" (1929), "Кварцит" (1932) та iнших. О. Досвiтнiй був засуджений 1916 р. трибуналом до розстрiлу за антимонархiчну дiяльнiсть у царськiй армiП, однак йому вдалося втекти аж у Сан-Францiско (США). На УкраПну повернувся пiсля революцiП. М. Хвильовий разом з О. Досвiтнiм i М. Кулiшем пiсля арешту М. Ялового клопоталися про його звiльнення перед ЦК КП(б)У та ОДПУ. Невдовзi по смертi М. Хвильового, у червнi 1933 р., арештований був i О. Досвiтнiй, правдоподiбно наприкiнцi 1934 р. загинув. Ринальдо Ринальдiнi тощо_ - навмисне абсурдне переплетення М. Хвильовим рiзноманiтних прiзвищ, назв творiв рiзних народiв i вiддалених епох. ЗастосовуКться письменником для жорстокiшого висмiювання i профануючого викриття начотницького верхоглядства, по сутi повноП безграмотностi тодiшнiх "стовпiв науки" на зразок одного з типових представникiв А. Машкiна._ Слiсаренко Олекса Андрiйович_ (справжнК прiзвище Снiсар; 16. III 18913. XI 1937) - украПнський письменник. Видав поетичнi збiрки "На березi Кастальському" (1919), потiм "Альманах трьох" i "Поеми" (1923), позначенi вiдчутним впливом символiзму i футуризму. У численних прозових книжках О. Слiсаренко зображував першу свiтову та громадянську вiйни, класовi боП на УкраПнi 20-х рокiв. Був одним iз членiв лiтературноП органiзацiП ВАПЛIТЕ, яка виникла в кiнцi 1925 р. з об'Кднання колишнiх членiв робiтничоП лiторганiзацiП "Гарт", деяких членiв Спiлки селянських письменникiв "Плуг" та "Жовтень". На початку 1928 р. внаслiдок внутрiшнiх суперечностей та полемiки з ВУСППом (ВсеукраПнська спiлка пролетарських письменникiв) ВАПЛIТЕ "самолiквiдувалась". Семенко Михайль_ (31. XII 1892-24. Х 1937)-украПнський поет, фундатор украПнського футуризму. Разом з поетами Гео ШкурупiКм, Олексою Слiсаренком, Яковом Савченком, Миколою Бажаном та iншими митцями об'Кднувались почергово в органiзацiП "Аспанфут" (асоцiацiя панфутуристiв), "Комункульт" i нарештi 1927 р. у найтривкiшiй - "Нова генерацiя" з виданням однойменного журналу, якому на противагу всiм попереднiм виданням украПнських футуристiв - збiрникiв, альманахiв, журналiв, як, наприклад, "Семафор у майбутнК" (1922), "Жовтневий збiрник панфутуристiв" (1923), "Гольфштром" (1925) тощо, вдалося стати справжнiм перiодичним виданням аж до 1930 року i об'Кднати групу митцiв-однодумцiв. М. Семенко рiзко виступаК проти позицiП ваплiтян впродовж дискусiП 1925-1928 рр., особливо ж непримиренно ставився до iдейно-мистецьких позицiй М. Хвильового. Заарештований у 1937 р. i загинув за досi невiдомих обставин. "Зустрiч Трьох"_ - М. Хвильовий маК на увазi пiд цiКю згадкою широковiдому на той час книжку "Зустрiч на перехреснiй станцiП. Розмова трьох" (К.: Бумеранг, 1927), в якiй умовно-символiчно зображена зустрiч трьох поетiв на пропахлiй вугiльним димом паровозних топок станцiП - лiдера футуризму Михайля Семенка та двох його найближчих послiдовникiв - Гео Шкурупiя i Миколи Бажана. Вони зустрiлись на середохрестi дорiг-проблем бiля Семафора в МайбутнК, щоб посперечатись про велич прийдешнього мистецтва. На той час М. Бажан уже не був прихильником украПнського футуризму. Аgrimonia eupatorium (лат.) - середньовiчна назва коноплi; репейне масло_ (рiпакова олiя), аrctium Lappa (лат.) - навмисна зграбна гра незрозумiлими словами i латинськими термiнами; М. Хвильовий з iронiчною метою мав на увазi розповсюджений на УкраПнi вид лопуха великого (аrctium Lappa). Пилипенко Сергiй Володимирович_ (22. VII 1891-3. III 1943) - украПнський байкар i публiцист, автор збiрки "Байкiвниця" (1922), оповiдань "Скалки життя" (1925) та багатьох iнших. Органiзатор i багаторiчний голова спылки селянських письменникiв "Плуг", директор ДВУ, один з основних опонентiв М. Хвильового у дискусiП 1925-1928 рр. Заарештований 1934 р. Роману "Малоросiя" С. Пилипенко нiколи не писав. М. Хвильовий маК на увазi, на його погляд, примiтивну незграбнiсть позицiП С. Пилипенка в дискусiП про шляхи розвитку украПнськоП лiтератури. Азарх РаПса_ (30. IV 1898-?) - письменниця, впливовий член дирекцiП ДВУ, член КПРС з 1917 р., активна учасниця громадянськоП вiйни, соратниця В. Примакова - командира дивiзiП Червоного козацтва. Перебуваючи у 20-тi роки на керiвнiй партiйнiй i культурно-видавничiй роботi, сприяла украПнському письменству, зокрема М. Хвильовому та його колу письменникiв. Пiсля арешту i розстрiлу 1937 р. В. Примакова була звинувачена у троцькiзмi, подальша ПП доля невiдома. Пiсля XX з'Пзду КПРС деякi твори Р. Азарх перевидавалися. Пiльнякiвщина_ - вплив форми й особливостей поетики росiйського письменника Бориса Андрiйовича Пiльняка (спр. прiзвище - Воrау; 1894-1941), одного з яскравих представникiв пореволюцiйноП орнаментальноП прози. Головний твiр Б. Пiльняка роман "Голий рiк" (1921 - перевиданий: Пильняк Б., Голый год // Избр. произведения.- М.: Худож. лит., 1976). Про характер i особливостi росiйськоП та украПнськоП орнаментальноП прози можна дiзнатись зi статей херсонськоП дослiдницi Г. М. БахматовоП: Росiйська орнаментальна проза: свiтовiдчуття на межi епох // Рад. лiтературознавство.-1988.-N 10.-С. 25-34); УкраПнський орнаменталiзм: загальне i своКрiдне (До проблеми концептуальностi стилю) // Рад. лiтературознавство.-. 1989.- N 2.- С. 14-23. Цi працi вперше у нас на досить розлогому i цiкавому художньому матерiалi орнаментальноП прози (досi розпорошеноП серед "символiзму", "футуризму", а то й "попутництва") дослiджують поетику непересiчних творiв. "Серапiоновi брати"_ - петроградське угрупування росiйських письменникiв початку 1921 р. при видавництвi "Свiтова лiтература". Назву товариство прибрало за заголовком книжки нiмецького письменника-романтика Е. Т. А. Гофмана (1776-1822). Очолював групу В. Шкловський, котрий, як теоретик-формалiст, убачав головним завданням "оволодiти технiкою письменницького ремесла", експерименти i пошуки нових форм та шляхiв подолання примiтивiзму i спрощеностi в лiтературнiй творчостi. В цю групу входили також I. ГруздКв, М. Зощенко, Вс. Iванов, В. Каверiн, Л. Лунц (теоретик та iдеолог групи), М. Тихонов, К. Федiн та iншi. Мова _маКться на увазi стаття М. Сулими "Фразеологiя Миколи Хвильового" (Червоний шлях.- 1925.-NN 1-2.-С. 263-290). "ВальдшнКпи"_ - (вальдшнепи - темно-рудi лiсовi птахи з родини куликiв, довгодзьобi, довжиною близько 35 см, на них полюють), роман М. Хвильового, який вiн саме на той час писав. Творча iсторiя роману значною мiрою вплинула на трагiчну розв'язку його долi. Певний вiдгомiн тих обставин вчуваКться у "Передмовi" до Вибраних творiв М. Хвильового,-див. примiтки до новели "Я (Романтика)" цього видання. Ще бiльш однозначно на користь можновладних опонентiв висловився письменник щодо другоП частини роману (журнал "Ваплiте" N 6 за 1927 р. був повнiстю знищений iз-за цього роману та статтi Iвана Сенченка "Де хвилi..."), у покаянному листi вiд 22 лютого 1928 р. з Вiдня, де вiн на той час лiкувався: "...кiнець свого роману "Вальдшнепи" я знищив i, знищивши, думав тiльки про те, як би менi хоч частково змити з себе ту пляму, що забруднила моК партiйне й лiтературне iм'я" (Комунiст.- 1928.-29 лют.). Однак нiчого вже не могло врятувати письменника, оскiльки незадовго перед тим пролунав "височайший" присуд: "...Вимоги Хвильового про "негайну дерусифiкацiю пролетарiату" на УкраПнi, його думка про те, що "вiд росiйськоП лiтератури, вiд ПП стилю украПнська поезiя повинна тiкати якнайшвидше", його заява про те, що "iдеП пролетарiату нам вiдомi i без московського мистецтва", його захоплення якоюсь месiанською роллю украПнськоП "молодоП" iнтелiгенцiП, його смiшна i немарксистська спроба вiдiрвати культуру вiд полiтики,- все це й багато подiбного в устах украПнського комунiста звучить тепер (не можна не звучати!) бiльш нiж дивно. В той час як захiдноКвропейськi пролетарi те Пх комунiстичнi партiП повнi симпатiй до "Москви", до цiКП цитаделi мiжнародного революцiйного руху i ленiнiзму, в той час як захiдноКвропейськi пролетарi з захопленням дивляться на прапор, що майорить у Москвi, украПнський комунiст Хвильовий не маК сказати на користь "Москви" нiчого iншого, крiм як закликати украПнських дiячiв тiкати вiд "Москви" "якнайшвидше"... Шумський (тодiшнiй нарком УРСР, заарештований i висланий з УкраПни на початку 1933 р.- П. М.)_ не розумiК, що оволодiти новим рухом на УкраПнi за украПнську культуру можна, лише борючись з крайностями Хвильового в рядах комунiстiв. Шумський не розумiК, що тiльки в боротьбi з такими крайностями можна перетворити ростущу украПнську культуру i украПнську громадськiсть в культуру i громадськiсть радянську (Сталiн Й. В. Тов. Кагановичу та iншим членам ПБ ЦК КП(б)У (Лист вiд 24. IV 1926 р.) // Сталiн Й. В. Твори.-К., 1949.-Т. 8.-С. 152-153). Мiй сюжетний любовний роман "Вальдшнепи"_ буде в третьому томi - намiр М. Хвильового на час укладання тритомника Творiв у 1927 роцi насправдi не здiйснився з пояснених у попередньому коментарi причин. "Голобельному" осуду цього твору i врештi-решт зреченню М. Хвильового роману сприяли насамперед гострокритичнi книжки тодiшнiх провiдних партiйних функцiонерiв i державних дiячiв, зокрема завiдуючого вiддiлом преси ЦК КП(б)У А. Хвилi "Вiд ухилу - у прiрву" (X,: ДВУ, 1928), та заступника наркома освiти УРСР Њ. Гiрчака "Хвильовизм" (X.: ДВУ, 1930), (перевидана того ж року в Москвi пiд назвою "На два фронта в борьбе с национализмом"). Крiм "Вальдшнепiв", обидвi книжки спрямували свiй нищiвний вогонь на недруковану статтю М. Хвильового "УкраПна чи Малоросiя", цi "прийоми" знайомi ще й донедавна. "Удари Молота i серця"_ - збiрка поезiй Василя Еллана-Блакитного (справжнК прiзвище Елланський) -12. I 1894-4. XII 1925,- визначного украПнського поета, публiциста i громадсько-полiтичного дiяча. Один з провiдних членiв УкраПнськоП партiП соцiал-революцiонерiв - лiвого ПП крила, так званих "боротьбистiв" (вiд назви центрального органу газети "Боротьба"). Пiсля входження "боротьбистiв" (УкраПнськоП комунiстичноП партiП, лiдерами якоП також були Г. Гринько, П. Любченко, Г. Михайличенко, О. Шумський) до складу КомпартiП УкраПни - В. Еллан стаК членом ЦК КП(б)У i редактором щоденного органу ВУЦВК "Вiстi", одним з органiзаторiв i керiвником спiлки пролетарських письменникiв "Гарт". Перша збiрка поезiй "Удари молота i серця" вийшла 1920 р. У роки культу посмертно був засуджений як буржуазний нацiоналiст, а пам'ятник навпроти будинку в Харковi, де вiн жив,- знищений. Реабiлiтований пiсля XX з'Пзду КПРС. ЖИТТЯ._ Оповiдання вперше надруковане у журналi "Шляхи мистецтва" (1922.- N 2), згодом у першiй книжцi новел М. Хвильового "Синi етюди" (Харкiв: ДВУ, 1923), потiм окремим виданням також у ДВУ 1925 р., двiчi у т. 1 Творiв (Етюди) 1927 р. i 1929 р. (видання друге). ВостаннК: Хвильовий М. Вибранi твори.-Т. 1.- X.: Рух, 1932. ПодаКмо за виданням 1929 р. У виданнi 1932 р. до оповiдання була стисла передмова М. Хвильового: "ЦiКю поемою розпочинаКться невеличка серiя оповiдань про життя людей кiнця епохи воКнного комунiзму й перших рокiв непу. Оксана - це заплiднене iдеями комунiзму незаможне селянство. Мишко - липовий комунiст, але й вiн, користуючись з нашоП фразеологiП ("тепер для бiдних школа"), одвернув неписьменну Оксану вiд "темного життя", i вона кинулася до життя "свiтлого, молодого, як молодик". Я дуже радий, що вже тодi (поему написано 1921 року) бачив на просторах соцiалiстичноП УкраПни "ферми, електричнi плуги, машини, фабрики, заводи... i далi... далi...". ; КОЛОНIЏ, ВIЛЛИ_. Оповiдання вперше з'явилось у збiрцi "Синi етюди", згодом окремою книжечкою у харкiвському видавництвi "Книгоспiлка" (1925), потiм у двох виданнях т. 1. Творiв М. Хвильового (1927 i 1929). ПодаКмо за останнiм виданням. СОЦВОСНИЦЯ_ - скорочено з рос. "социальная воспитательница". Бебель Август_ (1840-1913) - один iз засновникiв соцiал-демократичноП партiП Нiмеччини, автор широковiдомоП у революцiйнi часи в РосiП книжки "Жiнка i соцiалiзм" (1879), що викликала неабиякий вибух емансипацiйного руху. Коллонтай Олександра Михайлiвна_ (1872-1952) - радянський державний i партiйний дiяч, член КомпартiП з 1915 р, Багато писала про жiночий рух, становище жiнки у суспiльствi, обстоювала "вiльну любов", право жiнок на "полiгамне кохання". Лiлiна_ (Радомисльська) Злата Iонiвна (1882-1929) - дiяч росiйського революцiйного руху, член КомпартiП з 1902 р., соратниця i дружина Г. Зiнов'Ква (1883- 1936), партiйного дiяча, розстрiляного по справi "троцькiстсько-зiнов'Квського терористичного центру". РЕДАКТОР КАРК_. Вперше оповiдання з'явилось у "Синiх етюдах". ПодаКмо за виданням 1929 р. Госпуп_ - скорочення з рос. "Государственное политическое управление", орган, що у пореволюцiинi роки паралельно з Надзвичайною КомiсiКю (ЧК) займався переважно полiтичною розвiдкою. ангКл_ - отаман контрреволюцiйних повстанських об'Кднань, що дiяли на УкраПнi в 1919 р. Iнсургенти _(лат.) -_ застарiле слово, що значить учасник повстання, повстанець. Павлюк_ (Бут) Павло Михнович (?-1638)-провiдник народного повстання на УкраПнi 1637-1638 рр. Страчений у Варшавi. Трясило_ (Федорович) Тарас - гетьман, вождь народного повстанння проти польськоП шляхти 1630 р. Пiсля поразки вiдступив з рештками вiйська на Запорiжжя. Трудовий_ конгрес_ - з'Пзд представникiв заможного селянства i лiберальноП буржуазiП пiд проводом ДиректорiП 23 сiчня 1919 р., _коли з КиКва було вигнано нiмцiв i повалено гетьмана Скоропадського. З'Пзд, крiм усього iншого, проголосив об'Кднання Захiдно-УкраПнськоП народноП республiки й УкраПнськоП народноП республiки в Кдину "соборну" УкраПну ("Четвертий унiверсал"). Губ_-Трамот_ - популярне у першi пореволюцiйнi роки скорочення з росiйськоП, можливо, походить вiд "губериский транспортно-моторизованнмй отдел". Бельше_ Вiльгельм_ (18б1-1914) - нiмецький письменник та iсторик лiтератури, один з найпалкiших популяризаторiв теорiП Ч. Дарвiна. Волинцi_ та_ iзмаПльцi_ - розташованi у Петербурзi запаснi полки Волинський та IзмаПльський, якi одними з перших приКдналися вже у березнi 1917 р., до повсталих робiтникiв i Пхня участь у жовтневому повстаннi зiграла неабияку роль для перемоги соцiалiстичноП революцiП. Parvenu_ (фр.) - парвеню, вихiдець з низiв, який вдаК з себе "уродзоного" пана. КIТ У ЧОБОТЯХ._ Вперше оповiдання надруковане у збiрнику "Дочери Октября" (X., 1922), згодом у "Синiх етюдах" та двiчi -1924 i 1925 р.окремими виданнями. ПодаКмо за т. 1 Творiв. У Вибраних творах М. Хвильовий подав такий вступ: "Новела "Кiт у чоботях" давно ввiйшла в хрестоматiП й не потребуК коментарiв". Написано 1921 року. ТьКр_ Адольф_ (1797-1877) - президент ФранцiП, уклав принизливу для своКП краПни прелiмiнарну угоду з ПруссiКю, жорстоко придушив Паризьку комуну. Подиви_ - скорочення з росiйськоП: политический отдел дивизии. Юрко_. Оповiдання вперше надруковане у росiйському журналi "Зори грядущого" (1922.-N 5), що видавався у Харковi, згодом у "Синiх етюдах", а у 1925 р. окремою книжечкою. Входило у т. 1 Творiв, подаКмо за виданням 1929 р. Троцький_ Лев_ Давидович_ (псевдонiм Лейби Бронштейна, 1879-1940) - полiтичний i державний дiяч пролетарськоП революцiП 1917 р., з 1918 року нарком воКнних i морських справ, а також голова Реввiйськради республiки. Пiсля смертi В. I. Ленiна i внаслiдок гостроП внутрiшньопартiйноП боротьби в 1923-1927 рр., Л. Д. Троцького як лiдера "лiвоП" опозицiП було виключено з партiП i вислано у Казахстан, а на початку 1929 р.- за межi СРСР. Перебуваючи в Туреччина, ФранцiП, НорвегiП, Л. Троцький продовжував активну опозицiйну боротьбу, тому в серпнi 1936 р. йому було заочно винесено смертний вирок на першому ж московському процесi над колишнiми учасниками лiвоП опозицiП. З великими труднощами Л. Троцький на початку 1937 р. знайшов полiтичний захист у Мексiцi, де через три роки його дiстали агенти ДПУ (див.: Медведев Р., Троцкий: штрихи к политическому портрету // Иностр. лит.- 1989.-N 3.-С. 167-174; Дойчер Й. Адски темная ночь. Глава из кн. "Пророк в изгнании" // Иностр. лит.-1989.-N 3.-С. 174-230). Пуанкаре_ Раймонд_ (1860-1934)-президент ФранцiП 1913-1920 рр. На_ глухiм_ шляху_. Вперше з'явилось у журналi "Шляхи мистецтва" (1923.- N 5). Згодом надруковане у збiрцi оповiдань М. Хвильового "Осiнь" (X., 1924) та окремим виданням у ДВУ 1925 р. Двiчi у т. 1 Творiв 1927-го i 1929 рр. ПодаКмо за останнiм виданням. Солонський_ ЯР_. Надруковане було вперше у "Синiх етюдах", потiм разом з оповiданням "В очеретi" (1924) i окремо у ДВУ в 1926 р. Згодом у т. 1 тритомникiв 1927-го i 1929 рр. та у Вибраних творах 1932 р. ПодаКмо за виданням 1929 р. У Вибраних творах був невеликий вступ. "Солонський Яр" став теж хрестоматiйним оповiданням. Написано 1921 року. Холодний_ Яр_ - лiс пiд Чигирином, де, за народними переказами, гайдамаки святили ножi перед повстанням проти польськоП шляхти у другiй половинi XVIII ст. Т. Шевченко описуК тi часи у поемi "Гайдамаки". Рiжа_ - клиноподiбна дiлянка поля чи лукiв, що врiзаКться в лiс. СИЛУЕТИ._ Надруковане вперше у журналi "Червоний шлях" (1923.-N 1), потiм у збiрцi "Осiнь", згодом у т. 1 тритомникiв. ПодаКмо за останнiм виданням 1929 р. Мене_, факел_, фарКс_ - перефразований вислiв з БiблiП (кн. пророка ДаниПла, гл. 5, 25): "Мене, мене, текел, упарсин (перес)",слова-символи, якi нiби написав Христос на стiнi палацу царя Вальтасара, сина Навуходоносора. Вони означали: мене - вирок царюванню Вальтасара, текел - грiхи його вже виваженi богом, перес - Вавiлонське царство роздiлять мiж собою мiдяни i перси. Ad_ litteram_ (лат.) -_ буквально, точно. "Золотий_ гомiн_" - поема П. Г. Тичини iз збiрки "Сонячнi кларнети" (К.: Сяйво, 1918). ШЛЯХЕТНЕ ГНIЗДО._ Вперше було надруковане у "Синiх етюдах", потiм у збiрцi оповiдань М. Хвильового "Злочин" (X.: ДВУ, 1926) та у т. 1 тритомникiв. ПодаКмо за останнiм виданням 1929 р. Жлукто_ - довбанка стовбура деревини, в якiй ранiше золили бiлизну. "Нова_ рада_" - киПвська щоденна газета, видавалась С. Њфремовим, А. Нiковським та iншими з березня 1917 р. до сiчня 1918 р. Певним чином замiщувала заборонену царським урядом 1914 р. Кдину на тi часи щоденну газету "Рада" у КиКвi. Cполкомщики_ - простонародне вiд рос. "исполкомщики". СИНIЙ_ ЛИСТОПАД_. Надруковане оповiдання вперше у "Синiх етюдах", потiм окремим виданням у ДВУ 1926 р. та у т. 1 тритомникiв. ПодаКмо за останнiм. ФiгнКр_ В. М._ (1852-1942)-росiйська революцiонерка-терористка з групи "Народна воля", учасниця кiлькох гучних замахiв. З 1883 р. засуджена на довiчне ув'язнення, двадцять рокiв перебувала у Шлiссельбурзi в одиночнiй камерi. 1906 р. утекла з архангельського поселення за кордон, де й померла у цiлковитому зреченнi полiтичноП боротьби. Колхiда_ - антична назва Кавказького узбережжя Чорного моря. Шамiль_ (1799-1871) - третiй i останнiй iмам (релiгiйний правитель) Дагестану i Чечнi (1834-1859), вождь нацiонально-визвольноП боротьби пiвнiчнокавказьких горцiв проти росiйського колонiалiзму г засновник iмамату. В 1859 р. пiдступно полонений i засланий у Калугу. Тiльки у 1870 р. йому вдалося втекти iз заслання, помер Шамiль поблизу Медiни (Аравiя) по дорозi в Мекку. Домбровський_ Я_. (1836-1871), РоссКл_ Л.-Н._. (1844-1871), ДКляклюз_ Л_.-Ч_. (1809-1871) - учасники ПаризькоП комуни. ЧУМАКIВСЬКА КОМУНА._ Вперше оповiдання було надруковане у "Синiх етюдах", потiм у Творах, т. 1. ПодаКмо за виданням 1929 р. Чумак_ В_. Г_. (1900-1919) - украПнський радянський поет, вiв активну пiдпiльну боротьбу в окупованому петлюрiвцями та денiк