я. Це
таки був отвiр, дiрка в огорожi, велика, з нерiвними драними краями,
утворена незчисленними вiтрами, незлiченними дощами або кнуром, або бугаКм,
який мчав, переслiдуючи когось, вепр, або тур, слiпий вiд жаху, заслiплений
люттю, або, як знати, тваринною хiттю, який саме у цьому мiсцi мов тараном
пробив огорожу, ослаблену незчисленними вiтрами i незлiченними дощами. Через
цю дiрку я пройшов, не подряпавши нi себе, нi свого гарненького вбрання, i
як тiльки опинився в проходi, то став озиратися на всi боки, аж поки до мене
повернулася притаманна менi самовпевненiсть. МоП чуття стали у
десять-п'ятнадцять разiв гострiшими проти звичайного i я невдовзi побачив,
якраз навпроти себе, на сусiднiй огорожi, ще одну дiрку, точнiше, такоП
форми, як та, крiзь яку я продерся десять-п'ятнадцять хвилин тому. Значить,
сказав я, нiякий не вепр i не тур наробив цi дiйки, а якесь надзвичайно
потужне стихiйне лихо. Бо спробуй знайти такого вепра чи такого тура, який
би, пробивши дiру у першiй огорожi, був здатен негайно пробити й другу,
точнiсiнько такоП форми. Бо хай би вiн навiть подужав пробити першу, то на
це пiшло б стiльки лютi й завзяття, що решти б йому аж нiяк не вистачило на
другу. Додайте до цього те, що на цiй дiлянцi мiж огорожами не було i ярду,
тобто звiрячий писок мусив упертися в другий колючий дрiт ще до того, як
його задня частина прорвалася крiзь першу, себто, подолавши першу огорожу,
йому просто забракло б мiсця, щоб вiддихатися i поновити свою рушiйну силу,
вкрай необхiдну для штурму другоП огорожi. Малоймовiрно i те, що тур або
вепр, протаранивши першу огорожу, мiг позадкувати на те мiсце звiдки вiн
починав свiй штурм, щоб вiдновити сили, i за другим заходом, проскочивши
першу огорожу, прорвати й другу. Бо, прорвавши першу огорожу, звiр мiг або
все ще бути заслiпленим несамовитою пристрастю, або вже нi. Якщо все ще був,
тодi навряд чи щоб вiн мiг попасти в самiсiньку дiрку i при цьому набрати
швидкiсть, необхiдну для прориву другоП огорожi. Якщо ж вiн на той час уже
не був заслiплений i, зробивши першу дiрку, трошечки охолов i розплющив очi,
з якоП речi було йому знову кидатися на колючий дрiт? Не трималося купи й
припущення, буцiмто другу, вiрнiше Уотову дiрку (бо хто мiг поручитися, що
так звана друга дiрка не з'явилася першою, а так звана перша - другою)
прорвали незалежно вiд першоП, тобто моКП, бозна-коли i не з мого, а з
Уотового боку. Бо якщо цi двi дiрки пробили, нiяк не змовляючись, в рiзнi
часи два абсолютно рiзних оскаженiлих кнури, або ж тури, щось не вiрилося,
щоб одну мiг прорвати оскаженiлий вепр, а другу - оскаженiлий тур. Тодi,
м'яко кажучи, не вкладалося нi в яку голову, як вони могли так спiвпасти.
Разом з тим не вiриться, що цi двi дiрки, одна у Уотовiй огорожi, iнша - в
моПй, були зробленi водночас двома оскаженiлими бугаями або двома
оскаженiлими кабанами, або оскаженiлим бугаКм i оскаженiлою коровою, або
оскаженiлим кабаном i оскаженiлою льохою (бо хто ж повiрить, шоб Пх водночас
поробили розлючений бугай i розлючена льоха, або розлючений кабан i
розлючена корова), якi мчали з протилежних бокiв, вщерть повнi нестримноП
лютi або статевого бажання, доки, не гупнулися об дроти i не прорвали
гостроП огорожi на тому мiсцi, де я оце стою i мiзкую. Бо якби все було саме
так, тодi обидва тури чи вепри, чи бугай i корова, чи кабан i льоха, кожен
мусили протаранити свою огорожу в одну i ту саму мить, а не так, що спочатку
один чи одна, а через мить iнший чи iнша. Бо в такому випадку бугай чи
корова, кабан чи льоха, якi прорвалися першими чи першою, хоч-не-хоч, а
мусив чи мусила заважати руховi бугая, корови, кабана чи льохи, який чи яка,
шалiючи вiд лютi чи вiд кохання' квапилася чи квапився зiткнутися з ним або
з нею. Я також не знайшов, хоч i став навколишки i обмацав кожну билинку,
нiяких слiдiв бойовиська, чи копуляцiП. Виходить, що цi дiрки поробили не
кабан i не два бугаП, не два кабани, не двi корови, не двi свинi, не бугай i
корова, не кабан i льоха, нi, а погоднi умови, дощi чи вiтри, яким нема
числа, тутешнi соняшнi променi, снiги, морози й вiдлиги, якi видiляються
з-помiж iнших своКю невблаганнiстю. А з iншого боку, трясця його мамi, через
цi двi вкрай послабленi негодою мережi колючо дроту не мiг прорватися
надзвичайно могутнiй осатанiлий або нажаханий тур чи корова, кабан чи свиня,
а то ще якийсь дикий звiр, який мчав на вiдчай з Уотового боку УотовоП
огорожi або з мого боку моКП i протаранив Пх так наче це були не двi
огорожi, а лише одна?
Я обернувся у той бiк, де я мав радiсть востаннК бачити Уота, i там я
його не побачив; нi там, нi в жодному з iнших мiсць; а Пх тодi перед моПми
очима було чимало. В тiльки коли я гукнув: "Уот! Уот!" - вiн з'явився,
соромливо й незграбно застiбаючи штани, якi сидiли на ньому задом наперед, i
вийшовши з-за дерева та, орiКнтуючись на моП окрики, рушив спиною вперед.
Просувався вiн дуже повiльно, болiсно i з великими труднощами, часто падав,
але не менш часто пiдводився, при цьому не скиглив i якось добувся до того
мiсця, де стояв я, i ось, нарештi, пiсля тривалоП розлуки я змiг торкнутися
його своКю рукою. Потiм я випростав руку i через дiрку перетягнув його на
свiй бiк огорожi, дiстав iз кишенi хусточку, витер йому обличчя й руки,
вiдтак iз тiКП ж кишенi видобув коробку з маззю i змастив подряпини на його
обличчi i руках, потiм знову ж таки iз кишенi витягнув гребiнця, розправив
його чуприну, а пiсля того щiточкою, що лежала у мене в кишенi, я почистив
його пiджак i штани. Тодi я розвернув його i поставив обличчям до себе.
Пiсля цього я поклав його руки на моП плечi, його лiву руку на своК праве
плече i його праву руку на своК лiве плече. Пiсля цього я поклав своП руки
на його плечi, на його лiве плече свою праву руку, а на його праве плече
свою лiву руку. Пiсля цього я зробив маленький крок уперед лiвою ногою, а
вiн трохи вiдступив назад правою ногою (а що йому ще лишалося). Пiсля цього
я зробив два кроки впе ред правою ногою, а вiн, звичайно, два кроки назад
лiвою ногою. В так ми тупцяли мiж огорожами, я вперед, вiн назад, поки
дiсталися до того мiсця, де огорожi розходилися. Пiсля цього ми
розвернулися, спершу я, тодi вiн i потупцяли туди, звiдки вийшли, я -
передом, а вiн, звiсно - задом, як i ранiше, не знiмаючи рук iз плечей один
одного. В за такою проходкою ми незчулися, як проминули нашу дiрку i дiйшли
до того мiсця, де огорожi знов почали розходитися. Тодi ми вправно, немов
один органiзм, розвернулися ще раз i подалися зворотним ходом, я стежив за
тим, де ми йдемо, вiн - звiдки вийшли. Так ми тупцяли вздовж, огорож, взад i
вперед, уперед i взад, знову разом, пiсля тривалоП розлуки, пiд яскраво
слiпучим сонцем, на шаленому вiтруганi.
Зустрiтися знову пiсля тривалоП розлуки, коли сяК сонце i дме вiтер,
якщо ти як слiд цiнуКш сонце i вiтер, то це, я скажу вам, велике дiло, i в
цьому щось К, безумовно.
Та й поки ми рухалися уздовж огорож, мiж тими мiсцями, де вони починали
вiддалятися, простору нам не бракувало.
В Уотовому саду чи в моКму нам було б затишнiше i спокiйнiше. Але менi
i на думку не спало взяти Уота i вернутися у свiй сад або взяти Уота й
пройти у його сад. В Уоту не спало на думку взяти мене i вернутися у свiй
сад або взяти мене i пройти у мiй сад, бо мiй сад - то мiй сад, а Уотiв сад
- то його сад, спiльного ж саду ми бiльше не мали. Так ми й прогулювалися
туди-сюди по нiчийнiй землi.
Отже, ми пiсля такоП довгоП перерви поновили нашi спiльнi прогулянки,
пiд час яких iнколи розмовляли.
Як Уот вiдступав, так вiн i розмовляв, все в нього рухалося назадгузь.
Ось зразок його розмови того перiоду.
День весь майся, ночi частину i, Нотом я з. Ж я цього до а, бачив не
майже його, чув не майже. Вечора до ранку з. Його я побачив ну почув, що й
то ну. Морок та тиша. Слабнуть очi, теж падаК зiр. Рухаюся я нинi, туман
мов.
Вз вищенаведеного можна зробити такий висновок:
Що iнверсiя вразила не речення, а лише порядок слiв у кожному реченнi;
Що iнверсiя була неповною;
Що траплявся елiпсис (тобто пропуск окремих слiв);
Що автор прагнув досягти милозвучностi;
Що все, що вiн промовляв, не було, здаКться, позбавлено певноП
спонтанностi;
Що вiн часто стрибав з теми на тему;
Що думки його теж зазнавали iнверсiП.
Так рано чи пiзно кожен чоловiк починаК заздрити веснянiй мусi, що
передчуваК нескiнченнi лiтнi радощi.
Розмовляв вiн, як i ранiше, нерозбiрливою скоромовкою, яку попервах,
хоча ми й пересувалися впритул одне до одного, я вважав повною нiсенiтницею,
бо не мiг з того втямити анi слова.
А Уот мене геть не розумiв. Прошу, казав вiн, сказали ви як.
Через що, пiдозрюю, я й пропустив надзвичайно цiкавi вiдомостi про
перший або початковий етап другого, або заключного перiоду УотовоП служби в
будинку мiстера Нота.
Бо Уот, як це не дивно, нi на крок не вiдступав вiд хронологiП i не
терпiв марнослiв'я.
Я часто знiмав руки з його плеч, щоб занотувати дещо у свiй записничок.
Вiн же нiколи рук не знiмав, i менi доводилося знiмати Пх самому.
Але згодом я призвичаПвся до тих звукiв i почав розумiти все, як i
ранiше, тобто бiльшiсть iз того, що вiн казав менi.
В так бувало доти, доки Уот почав переставляти не тiльки слова, але й
лiтери у словах.
Цю подальшу модифiкацiю Уот здiйснював з притаманною йому обачнiстю i
нiколи не перетинав межi, за якою втрачалися лад i милозвучнiсть.
Таких як я, однак, яких цiкавила перш за все iнформацiя, подiбна змiна
вельми збентежила.
Ось зразок його мовлення того перiода:
Итiрзоко, гурд амялп, iнмет ирiмзор. Итапуг, йихит хидоп, йихит хидоп.
Итаридз урiкш, акилев асам, акилев асам. Итунхт, пилхтаз дiромс, йилхтаз
дiромс. Евогнут оверед, яiвоп Кiнтiп, яiвоп Кiнтiп.
Цi звуки, хоча ми й пересувалися впритул одне до одного, я попервах
майже зовсiм не зрозумiв.
В Уот мене не зрозумiв. Ушорп, казав вiн, кя ив илазакс. Таким робом,
здаКться, я й пропустив, якщо не помиляюся, надзвичайно цiкавi факти
стосовно, гадаю, другого етапу, або ж заключного перiоду УотовоП служби в
будинку мiстера Нота.
Але згодом я призвичаПвся до цих звукiв i став розумiти все не гiрше,
нiж до того.
В так тривало доти, доки Уот не почав переставляти не окремi лiтери у
словах, а цiлi речення. Ось зразок тогочасноП УотовоП манери висловлювати
свою думку:
Сам нiщо. До джерела. До вчителя. До храму. Йому я принiс. Це порожнК
серце. Цi порожнi руки. Цей розум - невiглас. Це бездомне тiло. Щоб любити
його свiй маленький занехаяти. Свiй маленький зректися щоби мати його. Свiй
маленький навчити його забув. Покинув маленький свiй щоби знайти його.
Спочатку цi звуки, хоч як близько один вiд одного ми тодi перебували,
нiяк до мене не доходили.
В Уот мене теж. не мiг зрозумiти. Прошу, казав вiн, як ви сказали.
Таким чином я, гадаю, не второпав, здаКться, багато з того, якщо не
помиляюся, що стосувалося третього етапу другого, або ж заключного перiоду
Уотового перебування в будинку мiстера Нота.
Але невдовзi я звик до цих звукiв i став розумiти все не гiрш, як
колись.
В це тривало доти, доки Уот почав переставляти не речення в межах
абзаца, а слова у межах речення разом iз лiтерами у межах кожного слова. Ось
зразок УотовоП розмови того перiоду:
Аберт олуб ощ? Тон. Вам ощ? Тон. Ич анвопс вам? Аберт олуб ощ? Тон. Вам
ощ? Аг он. Вам анвопс ич? Ед ат! Вн абiх? Кат ечан. Аберт ещi ж огоч? Њанз
огой сiб а.
Попервах цi звуки, хоч ми й були так близько один до одного, що тисли
один одного животами, здалися менi завиванням вiтру.
Уот теж, нiчого не мiг допетрати. Ушорп, казав вiн, огочiн Кн юiмузор.
Таким робом я, здаКться, пропустив багато чого дуже цiкавого з того, що
стосуКться четвертого етапу другого, або ж заключного перiоду Уотового
перебування в будинку мiстера Нота.
Але невдовзi я принатурився до цих звукiв. Далi усе пiшло на добре,
доки Уот не зачав переставляти не лише слова в межах речення, разом iз
реченнями у межах абзаца. Ось зразок того, як Уот тодi розмовляв: Каже вiн,
нi, камiзельку, сорочку, штани, шкарпетки, черевики, кальсони, пiджак,
одягати пiдготував все вже коли. Каже вiн, одягай. Каже вiн, нi, воду,
рушник, губку, мило, солi, рукавичку, щiтку, квачик, тазок, мити пiдготував
усе вже коли. Каже вiн, мий. Каже вiн, нi, воду, рушника, помазок, чаша,
обмити, пiдготувати усе вже коли. Каже вiн, коли.
Попервах цi звуки, хоча ми й пересувалися лобок до лобка, сильно
нагадували менi, грубо кажучи, мудачню.
Уот також не тямив нi бе нi ме, що я йому не торочив. Що, казав вiн,
розумiю ви я казали не нiчого.
Так я пропустив, гадаю, багато з того, що, безперечно, стосувалося
п'ятого етапу другого, або заключного перiоду Уотового перебування в будинку
мiстера Нота.
Але згодом я звик до цих звукiв.
Тодi Уот почав пересувати не лише слова в межах речення разом iз
реченнями у межах параграфа, але й лiтери у словах разом iз реченнями у
абзацi. Ось зразок подiбноП методи.
У кремс од укнар з. Ан хагон. Вн атоу, iн аттон. Вн мозалп, iн
момьтирп. Вн йивиж, iн йивтрем. Вн йироьдаб, iн йичялпс. Вн йинмус, iн
йилесев. Икьлiт идараз огоьн й виж.
А менi воно i невтямки, що вiн таке мимрить.
Кя ив илазакс, сказав Уот, огочiн Кн юiмузор.
Так я пропустив, якщо не помиляюся, дуже багато суттКвого з того, що,
здаКться, стосувалося п'ятого, нi, шостого етапу другого, або заключного
перiоду Уотового перебування в будинку мiстера Нота.
Але пiд кiнець я все зрозумiв.
Потiм Уот почав переставляти не лише лiтери у межах слiв разом iз
реченнями у межах параграфiв, але й лiтери в межах слiв разом iз словами в
межах речення разом iз реченнями в межах параграфiв.
Наприклад:
кiб о кiб, акiволоч авд. Ьнед йилiц; iчон унитсач. Илибор им ж ощ i?
Огочiн. Мотоу зi вялвомзор Тон ежом? Вн. Мотон зi вялвомзор Тоу ежом? Вн.
Атон ан ясвивид Тоу ежом? Вн. Атоу ан ясвивид Тон ежом? Йихулг, йимiн,
йипiлс. Вчон унитсач, ьнед йилiц. Акiволоч авд, кiб о кiб.
Не зразу я звик до цього.
Ушорп, казав Уот, илазакс ив ощ.
Таким чином я, здаКться, пропустив, якщо не помиляюся, багато з того,
що, безперечно, гадаю, торкалося сьомого етапу другого, або заключного
перiоду Уотового перебування в будинку мiстера Нота.
Потiм вiн узявся переставляти мiсцями вже не слова в межах речення i не
лiтери в межах слова, i не речення в межах абзаца, i не слова в межах
речення разом iз лiтерами в межах слова, i не слова в межах речення разом iз
реченням в межах абзаца, i не лiтери в межах слова разом iз словами в межах
речення, i не речення в межах абзаца i нi в якому разi), борони Боже, але в
межах якогось коротенького абзаца то слова в реченнi, то лiтери в словi, то
речення в абзацi, то водночас i слова в реченнi i лiтери в абзацi, то
водночас слова у реченнi i речення в абзацi, то водночас i лiтери в словi, i
речення в абзацi, то водночас i лiтери в словi, i слова в реченнi, i речення
в абзацi.
Я не пригадую нi Кдиного прикладу подiбних його висловлювань. Попервах
цi звуки, хоча ми ходили узад-уперед, мов приклеКнi, дуже нагадували менi
iрландську мову.
Уот також не мiг утнути, що я йому казав. Шупро, казав вiн, лисказа ви
що?
Так я, здаКться, пропустив дуже багато, гадаю, цiкавого з того, що,
якщо я не помиляюся, стосувалося восьмого, або кiнцевого етапу другого, або
заключного перiоду Уотового перебування в будинку мiстера Нота.
Але згодом я призвичаПвся до цих звукiв, а там i взагалi розкумекав що
до чого, тобто мiг розбирати не менше, як половину з того, що пролiтало повз
мою макiтру.
Бо тодi я почав слабувати на вуха, та й короткозорiсть моя нi на курячу
п'ядь не подовшала. А от моП розумовi здiбностi, так званi здiбностi
?
? ?
? ?
навпаки, тiльки змiцнiли.
З наведених нижче розмов i завдяки Пм, ми, зокрема, дiзналися про таке.
Якось усi четверо, мiстер Нот, Уот, Артур та пан Грейвз зiбралися в
саду. Стояла чудова сонячна днина. Мiстер Нот пересувався спроквола, то
зникав за кущем, то з'являвся з-за iншого. Уот сидiв на горбочку. Артур
стояв на галявинi, розмовляв з мiстером Грейвзом, мiстер Грейвз спирався на
вила. Але Пхнiй порожнiй домище височив поруч. Варто було зробити крок,
перетнути межу - i вони були в цiлковитiй безпецi. Артур сказав:
Не переймайтеся, мiстере Грейвз. Прийде й такий день, коли вiтер
порозганяК хмари, що так довго затуляли сонце, i денне свiтило щедро заллК
вас, мiстере Грейвз, своПми променями, нарештi.
Воно менi все фiолетово, сказав мiстер Грейвз.
Ой не кажiть, мiстере Грейвз, сказав Артур. Не кажiть такого.
Я кажу фiолетово, сказав мiстер Грейвз, бо... бо,- щоб краще пояснити
свою думку, вiн здiйняв вила вгору.
А ви пробували "бандо", мiстере Грейвз, сказав Артур. По однiй капсулi,
до i пiсля Пжi, запиваючи теплим молоком, i проти ночi, перш нiж лягати
спати. Чого тiльки я не вживав, i коли приятелька почала радити менi це
"бандо", я мало не плюнув Пй межи очi. ЏП чоловiк, як з'ясувалося потiм, з
"бандо" не розлучався. А от ви спробуйте, каже вона менi, i приходьте через
п'ять-шiсть рокiв. Я так i зробив, мiстере Грейвз, i це докорiнно змiнило
моК ставлення до життя. Я був вiчно похнюплений, байдужий, потерпав вiд
запорiв, "шкiра моя вкрилася лусочками, роками я жив без друзiв, якi мене
обминали, бо у мене смердiло з рота, i без апетиту (весь цей час я Пв лише
жирний бекон), а поприймавши чотири роки "бандо", я став жвавим, непосидючим
дженджиком, вiдомим нудистом, мiй органiзм тепер радо виконуК всi своП
щоденнi функцiП i залюбки перетравлюК каструлi вареноП картоплi. "Бандо". Як
чуКться, так i пишеться.
Мiстер Грейвз сказав, що вiн неодмiнно скористаКться з цiКП поради.
Њдиним недолiком цього "бандо", сказав Артур, К те, що у цiй недолугiй
краПнi його тепер не дiстати. Наскiльки менi вiдомо, менш ефективнi засоби,
такi як "устрицин" та шпанськi мушки дiстати ще можна, якщо, скориставшися
пiсляобiдньою перервою, пiдмастити гуманно настроКних аптекарiв. Тодi
десять-п'ятнадцять хвилин - i цi лiки будуть вашi. А от "бандо", як не
плазуй перед ними,- не виблагати, навiть якщо пiдiйти у суботу. Бо державi,
що, як завжди, тримаК усi закони у себе в руках i крутить ними, як хоче, i
байдужа до страждань тисяч чоловiкiв i десяткiв тисяч жiнок по всiй краПнi,
заманулося ввести ембарго на цей генiальний засiб, за допомогою якого за
досить помiрнi грошi нашi домiвки та iншi одведенi для побачень мiсця, котрi
зараз зовсiм знелюднiли, могли б стати джерелом великоП радостi та щироП
втiхи. Нинi цей засiб не вiльно завозити нi у порти, нi суходолом через
пiвнiчний кордон, хiба що якось потай, наражаючись на неабиякий ризик, я маю
на увазi так, щоб сховати двiйко капсул десь у жiночiй бiлизнi чи, якщо це
чоловiк, то у футлярi для гольфових ключок, чи у палiтурцi молитовника, якщо
це лiберально-мислячий священик. Викриття цього чудодiйного засобу, якщо, не
дай Боже, на митницi якийсь брутальний та оскаженiлий вiд спермотоксикозу
чиновник учуК або побачить у когось цю чудо-капсулу, то негайно ПП конфiскуК
i продаК, у десять-п'ятнадцять разiв дорожче перекупкам, якi обнишпорили
весь порт або всю прикордонну митницю i дурно напитували у кожного
подорожнього, чи немаК, бува, в нього капсулки "бандо". Краще я поясню свою
думку на прикладi iз життя мого давнього друга, мiстера Ернеста ЛуПта, який
i за найтяжчих годин шкiльного та унiверситетського життя (а як середню, так
i вищу школу вiн закiнчив з вiдзнакою, з найвищими оцiнками з багатьох,
здавалося б, несхожих мiж собою предметiв i з грошовим призом за дослiдження
у розмiрi трьох фунтiв, семи шилiнгiв i шести пенсiв) нiколи не кидав мене,
хоча його до цього й спонукали, як його так i моП доброзичливцi. Темою його
дипломноП роботи була, пам'ятаю, "Математичнi прозрiння весткельтiв", i в
цiй галузi вiн виступав iз досить радикальними думками, позаяк був близьким
другом унiверситетського скарбника i Пхня дружба (так, це було не просто
знайомство) грунтувалася на подiбностi смакiв i, боюся, звичок, типових для
академiчних кiл, зокрема обидва вони часто полюбляли, ледве прокинувшися,
заправлятися брендi. ЛуПт клопотався i з допомогою унiверситетського
скарбника одержав п'ятдесят фунтiв для проведення науково-дослiдноП
експедицiП в район графства Клер тривалiстю шiсть мiсяцiв. Вiн посмiявся з
цiКП жалюгiдноП малоП суми i склав такий кошторис:
Транспортнi витрати 1 15 0
Взуття 0 15 0
Кольорове намисто 5 0 0
Премiальнi 0 10 0
Харчування 42 0 0
Загалом 50 0 0
Вiн також заявив, що годувати свого собаку, бультер'Кра, який звик до
жорстокоП надмiрностi i повнокровного гурманства, буде за власнi кошти, i
додав, з приголомшуючою вiдвертiстю, на превелику радiсть вченоП ради, що
пiд час своПх мандрiв у всьому покладатиметься на О'Коннора. Жоден iз
вищезазначених пунктiв не викликав заперечень, але всiх здивувала
вiдсутнiсть iнших, не менш важливих статей, що також вимагають певних
витрат, скажiмо, платня за ночiвлю. Коли ж його попрохали через
унiверситетського скарбника пояснити, чому вiн не внiс цей пункт у свiй
кошторис, ЛуПт вiдповiв, знов-таки через унiверситетського скарбника, що
вiн, як людина витончена i перебiрлива, мандруючи путiвцями i сiльськими
стежками, волiК спати десь на духмяному сiнi, на запашнiй соломi або, як не
трапиться нi того нi iншого, то десь у клунi. Таке пояснення знов неабияк
розвеселило членiв ради. В ЛуПтова щирiсть теж знайшла багатьох
поцiнувальникiв, особливо коли вiн вернувся i зiзнався, що за всю експедицiю
йому трапилося всього лише три клунi, двi з яких ломилися вiд порожнiх
пляшок, а в третiй зберiгався кiстяк цапа. Але в iнших установах ця i схожi
на неП заяви сприймалися не так приязно. Бо Ернест, блiдий i на позiр
хворий, повернувся до гуртожитку на три тижнi ранiше зазначеного у
вiдрядженнi термiну. Коли його, через унiверситетського скарбника, попрохали
показати черевики, на якi йому було видiлено аж п'ятнадцять шилiнгiв зi
злиденноП унiверситетськоП скарбницi, то ЛуПт, через того ж таки скарбника,
переказав, що якось пополудню двадцять першого листопада неподалiк вiд
Гендкросса вiн ускочив у болото, яке через потьмарення всiх чуттiв,
внаслiдок довготривалого виснаження органiзму, здалося йому цибулинним
полем, i драговиння всмоктало й поглинуло його взуття. Коли члени ради
висловили надiю, що його вiрному собацi О'Коннору, певно, припала до вподоби
ця мандрiвка, ЛуПт щиро зiзнався, що змушений був пiд час згаданоП пригоди
на болотi занурити пса у трясовину i потримати його там деякий час головою
вниз, доки вiрне собаче серце припинило битися. А вiдтак засмажив його iз
тельбухами та шкурою, бо примусити себе здерти ПП вiн так i не мiг, на
багаттi, яке вiн розвiв iз сухих пiвникiв та iнших колись квiтучих стебел.
МоКП заслуги у цьому мало, сказав вiн, якби на моКму мiсцi опинився
О'Коннор, вiн вчинив би так само. Всi кiстки свого вiрного давнього
чотириногого друга, за винятком мозкових, правда, зберiгалися в його
кiмнатi, в торбi, i наявнiсть Пх можна було перевiрити будь-коли вдень, крiм
недiлi, вiд другоП сорок п'ять до третьоП п'ятнадцять. Унiверситетський
скарбник вiд iменi комiтету поцiкавився, чи не зволить мiстер ЛуПт дати звiт
вiдносно творчих результатiв цiКП непередбачено короткоП експедицiП. ЛуПт
вiдповiв, що вiн залюбки зробив би це, якби, на превеликий жаль, того самого
ранку, коли вiн вертався з вiдрядження по глухих сiльських закутках захiдноП
частини острова, десь мiж одинадцятою i дванадцятою годинами, вiн не залишив
теку зi звiтом i усiма польовими записами та нотатками (сто п'ять окремих не
зшитих, рясно вкритих з обох бокiв дрiбним скорописом аркушiв, якi охоплюють
всi етапи дослiдницькоП мандрiвки) У чоловiчiй убиральнi залiзничноП станцiП
Екнiс. Тобто, додав вiн, на кожен день припадаК не менше п'яти аркушiв або
десять сторiнок. В ось тепер неймовiрним зусиллям волi i розуму, на межi
своПх сил i можливостей вiн прагнув знайти загублений матерiал майбутньоП
магiстерськоП дисертацiП, що, як i всяка подiбна наукова робота, не мала
нiякого побутового вжитку й нiколи не приносила користi, крiм, хiба що, ПП
автору i вдячному людству, але не тепер, а колись, У далекому прийдешньому.
Але весь його багатий досвiд знайомства iз залiзничними вбиральнями,
особливо станцiй захiдного напрямку, свiдчив про те, що будь-якi загубленi
там папiрцi, за винятком вiзитних карток, поштових марок, шматкiв квитанцiй
та картонних квиткiв зникали, мов у прiрву падали. Тому перш нiж зiбрати всi
своП пiдупалi сили i жалюгiднi фiнанси та кинути Пх на пошуки теки, вiн
заздалегiдь передчував не успiх, а навпаки, невдачу. Ця втрата була
непоправною, бо з безлiчi експедицiйних спостережень i думок, якi виникали
тодi ж i рядками лягали на папiр, попри всi несприятливi житловi i погоднi
умови, вiн, хоч як силкувався, не мiг пригадати нi слова. На цьому вiн
закiнчив свою розповiдь про болiснi подiП, себто втрату черевикiв, собачки,
матерiалiв польових дослiджень, грошей, здоров'я i, очевидно, поваги
наукового керiвництва, i скромно додав, що з нетерпiнням чекатиме на рiшення
ради, котре, як вiн сподiваКться, буде поблажливим i не вважатиме всю його
клопiтку наукову дiяльнiсть марною. В от у призначений день i годину всi
побачили ЛуПта, який iшов на засiдання ради i вiв за собою старигана,
вбраного у нацiональний костюм: спiдниця, накидка з пледа, грубi черевики i,
попри холоднечу, шовковi шкарпетки, якi не спадали з його посинiлих литок,
бо були перехопленi заяложеними рожево-бузковими пiдв'язками. Пiд пахвами
вiн тримав великого крислатого повстяного капелюха. А це, сказав ЛуПт,
мiстер Томас Накiбал, уродженець Берена. Там вiн провiв усе своК життя,
звiдтiль вiн, згнiтивши серце, виПхав i туди лине душею i тiлом, щоб забити
свиню, Кдину й незмiнну супутницю його суворого життя. Зараз мiстеровi
Накiбалу сiмдесят шiсть рокiв i за весь цей час, пройшовши науку в життКвих
унiверситетах, вiн опанував лише тi предмети, якi були йому конче потрiбнi у
його повсякденному життi, а саме картоплезнавство, стрiхологiя,
добривометрiя, торфографiя та свиноматика, i пiсля цього курсу вiн не вмiв,
як тодi, так i тепер, нi читати, нi писати i без допомоги пальцiв на руках i
ногах не мiг нi додавати, нi вiднiмати, нi множити, нi дiлити мiж собою
навiть найменшi цiлi числа. Це те, що стосуКться розумових здiбностей
Накiбала. Що ж до його фiзичних. Стривайте, мiстере ЛуПт, сказав президент i
пiдняв руку. Один момент, мiстере ЛуПт, прошу вас. Хоч тисячу, сер, з
задоволенням, сказав ЛуПт. Рада складалася iз п'ятьох членiв, мiстера
О'Мельдона, мiстера Магершона, мiстера Фiцвайна, мiстера Дебейкера i мiстера
Макстерна, якщо дивитися злiва направо. Вони порадилися. Мiстер Фiцвайн
сказав, мiстере ЛуПт, ви ж, гадаю, не думаКте, що ми повiрили, буцiмто вся
розумова дiяльнiсть цього чоловiка обмежуКться елементарно-рудиментарними
знаннями, якi забезпечують йому суто фiзичне виживання. Саме таке смiливе й
чесне припущення вiдносно мого друга, вiдповiв ЛуПт, я i збираюся висловити,
друга, чий мозок, за винятком хiба що окремих дiлянок, де ще ледь чутно
лунаК елементарно-рудиментарна мелодiя, про яку ви тут згадуКте, i десь у
якомусь глухому запiчку мозочку, де скнiють мiзернi вiдомостi про
рiльництво, ще ледь жеврiють навички i знання того, як видобути максимум
харчiв для себе i своКП свинi iз пiв-акра заваленоП камiнням, порослоП
бур'янами, успадкованоП вiд дiда-прадiда земельки, затративши при цьому
мiнiмум зусиль, тобто, повторюю, крiм цих дiлянок весь його мозок являК
собою, на мою думку, темну i мовчазну порожнечу. Всi члени ради, якi, поки
ЛуПт висловлювався, не зводили з нього очей, тепер перевели погляд на
мiстера Накiбала, немов iшлося про колiр його обличчя. Вiдтак вони почали
дивитися один на одного, i спливло чимало часу, перш нiж вони завершили цей
огляд. Справа не в тому, що вони надто пильно дивилися один на одного, нi, у
них вистачило здорового глузду i розуму не робити цього. Просто, коли
п'ятеро чоловiк позирають один на одного, то, хоча теоретично для цього
вистачить двадцяти окремих поглядiв, iз розрахунку чотири погляди на
кожного, але на практицi такоП кiлькостi завжди буваК замало, бо безлiч
поглядiв не досягаК мети, збиваКться з пуття i блукаК манiвцями. Наприклад,
мiстер Фiцвайн дивиться на мiстера Магершона, себто праворуч вiд себе. Але
мiстер Магершон дивиться не на мiстера Фiцвайна, себто лiворуч, а на мiстера
О'Мельдона, себто праворуч вiд себе. Але мiстер О'Мельдон не дивиться на
мiстера Магершона, себто лiворуч вiд себе, нi, вiн тягне шию,
перехняблюКться у бiк мiстера Макстерна, себто лiворуч, а тим часом позираК
на трьох iнших членiв ради, якi сидять по той бiк столу. Але мiстер Макстерн
не тягне шию, не перехняблюКться, не зорить на мiстера О'Мельдона, себто
праворуч, i не на трьох iнших членiв ради, що сидять навпроти, а сидить
струнко, рiвно i не зводить очей з мiстера Дебейкера, який сидить лiворуч.
Але мiстер Дебейкер дивиться не на мiстера Макстерна, себто лiворуч, а на
мiстера Фiцвайна, себто праворуч. Тодi мiстер Фiцвайн, стомившися вивчати
потилицю мiстера Магершона, тягне шию, перехняблюКться i дивиться на мiстера
О'Мельдона, себто праворуч, який сидить кiнець столу. Але мiстер О'Мельдон,
стомившися тягнути шию i зорити на мiстера Макстерна, тягне шию i зорить на
мiстера Дебейкера, який сидить лiворуч, третiй вiд кiнця. Але мiстер
Дебейкер, стомившися вивчати потилицю мiстера Фiцвайна, тягне голову,
перехняблюКться i прикiпаК очима до мiстера Магершона, який сидить лiворуч,
другим вiд кiнця. Але мiстер Магершон, стомившися дивитися на лiве вухо
мiстера О'Мельдона, тягне шию, перехняблюКться i позираК на мiстера
Макстерна, який сидить лiворуч, третiм вiд кiнця столу. Але мiстер Макстерн,
стомившись вивчати потилицю мiстера Дебейкера, тягне шию i дивиться на
мiстера Фiцвайна, який сидить праворуч, другий вiд кiнця. Тодi мiстер
Фiцвайн, стомившися тягнуть шию i не зводити очей з мiстера О'Мельдона,
тягне шию у протилежний бiк i прикипаК очима до мiстера Макстерна, який
умостився лiворуч на краКчку стола. Але мiстер Макстерн, стомившися тягти
шию i дивитися на мiстера Фiцвайна, тепер тягне шию i дивиться на мiстера
Магершона, який сидить праворуч, третiй вiд краю. Але мiстер Магершон,
стомившися крутити шиКю, озираючись на мiстера Макстерна, вже не крутиться,
але тягне шию у бiк мiстера Дебейкера, що сидить по лiву руку, другим вiд
краю. Але мiстер Дебейкер, стомившися тягти голову уперед у бiк мiстера
Магершона, тепер тягне ПП назад у бiк мiстера О'Мельдона, який сидить з
правого боку, третiй вiд краю стола. Але мiстер О'Мельдон, стомившися
тягнути голову назад у бiк мiстера Дебейкера, тепер тягне ПП вперед у бiк
мiстера Фiцвайна, який сидить по лiву руку вiд нього другим вiд краю. Потiм
мiстер Фiцвайн, стомившися тягти голову вперед i свердлити очима лiве вухо
мiстера Макстерна, вiдкидаКться на спинку крiсла i обертаКться у бiк Кдиного
члена ради, чий погляд вiн ще не змагався спiймати, тобто у бiк мiстера
Дебейкера, i тут йому щастить побачити лисе тiм'я мiстера Дебейкера, бо той
стомився тягти голову, перехилятися назад, дивитися на лiве вухо мiстера
Магершона, i ось вiн, покрутившися туди-сюди i обвiвши очима усiх членiв
ради, за винятком свого сусiда злiва, подався вперед, умостився i
видивляКться на мочку давно немитого правого вуха мiстера Макстерна. Бо
мiстер Макстерн, якому набридло лiве вухо мiстера Магершона, а побачити
праве вiн не маК нiякоП змоги, тягне тепер свою шию вперед i роглядаК на
диво огидний правий бiк перекривленого обличчя мiстера О'Мельдона, який нiяк
не може приховати своКП вiдрази, бо справа в тому, що мiстер О'Мельдон.
оглянувши всiх своПх колег, за винятком свого безпосереднього сусiди, тепер
вiдкинувся на спинку крiсла i вивчаК пухирi, чиряки i вугрi на потилицi
мiстера Магершона. Бо мiстер Магершон, якого бiльше не цiкавить праве вухо
мiстера Дебейкера, вiдкинувся на спинку крiсла i насолоджуКться, чесно
кажучи - не вперше за це засiдання, але як нiколи вiдчутно i гостро,
вторинними пахощами нирок з квасолею, спожитих сьогоднi на обiд мiстером
Фiцвайном. Тобто iз двадцяти поглядiв (по чотири на кожного iз п'яти членiв
ради), жоден не зустрiвся з iншим, i все це витягання ший, перехняблювання
вперед i назад, обертання праворуч та лiворуч нi до чого не призвело, а вся
дiяльнiсть ради, спрямована на те, щоб подивитися на себе, виявилася марною,
ПП члени взагалi могли б сидiти з заплющеними очима або дивитися у бiк
вiчностi. В це ще не все. Бо зараз мiстер Фiцвайн, скорiше iа все, скаже,
щось давненько я не дивився на мiстера Магершона, зиркну-но я на нього ще
раз, як знати, може, вiн саме зараз дивиться на мене. Але мiстер Магершон,
котрий, як пам'ятаКмо, щойно дивився на мiстера Фiцвайна, мабуть же
обернеться у протилежний бiк i дивитиметься на мiстера О'Мельдона,
сподiваючись, що i той зараз дивиться саме на нього, бо давно уже мiстер
Магершон не позирав на мiстера О'Мельдона. Але, якщо мiстер Магершон i
справдi давно не дивився на мiстера О'Мельдона, то мiстер О'Мельдон оце
допiру тiльки одвiв погляд од мiстера Магершона, хiба ж нi? А може, якщо i
вiдвiв, то не до кiнця, бо очi скарбника нiби заклякли i не поспiшали
рухатися, враженi незвичним, спершу не дуже приКмним, а згодом щиро
нестерпним бридким духом, який пiднiмався з-помiж бганок i потайних ходiв
бiлизни мiстера Магершона, валував звiдти потужним струмом i виривався у
великий свiт, назовнi, через отвiр мiж комiрцем i потилицею, що було
смiливим, i треба, визнати, успiшним актом з боку дихально-шлункових органiв
цього вченого мужа, якi прагнули компенсувати раптовi огрiхи у роботi
верхнiх дiлянок його органiзму. Отже, мiстер Магершон обертаКться у бiк
мiстера О'Мельдона i бачить, що О'Мельдон дивиться не, як вiн сподiвався, на
нього (бо, якби вiн не сподiвався перехопити погляд мiстера О'Мельдона, тодi
б вiн не обертався в його бiк, а тягнув би шию вперед чи назад i позирав би
на мiстера Макстерна чи хоч би на мiстера Дебейкера, але, скорiше за все, на
першого, бо на нього, на вiдмiну вiд останнього, вiн давно уже не дивився),
а на мiстера Макстерна, сподiваючись, що i мiстер Макстерн на нього
дивиться. Та це й природно, бо вiдколи мiстер О'Мельдон дивився на мiстера
Макстерна, минуло бiльше часу, нiж вiдколи мiстер О'Мельдон дивився на iнших
мiстерiв, i навряд чи щоб мiстер О'Мельдон вiдав, що звiдколи мiстер
Макстерн дивився на нього, минуло менше часу, нiж звiдколи мiстер Макстерн
дивився на будь-кого з решти членiв ради, бо мiстер Макстерн оце допiру лише
вiдвiв погляд од мiстера О'Мельдона. хiба нi? В от мiстер О'Мельдон
пересвiдчуКться, що мiстер Макстерн дивиться не на нього, як вiн сподiвався,
а на мiстера Дебейкера, чий погляд вiн сподiваКться перехопити. Але мiстер
Дебейкер з тiКю самою метою, що й мiстер Магершон, дивиться не на мiстера
Фiцвайна, а на мiстера О'Мельдона, i мiстер О'Мельдон дивиться не на мiстера
Магершона, а на мiстера Макстерна, i мiстер Макстерн дивиться не на мiстера
О'Мельдона, а на мiстера Дебейкера, дивиться не на мiстера Макстерна, як
сподiвався мiстер Макстерн (бо, якби мiстер Макстерн не сподiвався
перехопити на собi погляд мiстера Дебейкера, коли вiн обертався з метою
побачити мiстера Дебейкера, то вiн би не обертався i не дивився б на мiстера
Дебейкера, нi, а витягнув би шию уперед чи назад i дивився б на мiстера
Фiцвайна чи на мiстера Магершона, але скорiше за все на першого, бо на
нього, на вiдмiну вiд останнього, вiн давно уже не дивився), а на мiстера
Фiцвайна, який насолоджуКться потилицею мiстера Магершона, так само, як за
мить до того мiстер Магершон насолоджувався його потилицею, а мiстер
О'Мельдон - потилицею мiстера Магершона. В так далi. Доки iз сорока поглядiв
(по вiсiм на кожного члена ради) жоден не зустрiвся з iншим i рада, хоч як
ПП члени витрiщалися, хоч як оберталися, а у справi споглядання одне одного
не просунулися нi на крок, рахуючи вiд моменту, коли взялися за цю справу. В
це ще не все. Бо ще силу-силенну поглядiв можна кинути, згаявши на це прiрву
часу, перш нiж око зустрiнеться з оком, якого шукаК, i кожен розум
збагатиться енергiКю, спокоКм i довiрою, вкрай необхiдною для втiлення
Пхнього задуму. А причиною того К вiдсутнiсть якогось певного методу, а без
такого методу може iснувати будь-що, тiльки не рада, поскiльки рада, як мала
так i велика, змушена дивитися на себе частiше, нiж будь-яке iнше людське
скупчення, за винятком хiба що комiсiП. Так от, одним iз найкращих,
найдiйовiших методiв, за допомогою якого будь-яка рада може на себе
подивитися, не вiдчуваючи при цьому нi втоми, нi роздратування, яких не
вдаКться уникнути радам, що дивляться на себе без певного методу, К, либонь,
такий. За цим методом усiм членам ради роздають номери, один, два, три,
чотири, п'ять, шiсть, сiм тощо, скiльки членiв - стiльки й номерiв, щоб
кожен мав номер, щоб жоден без номера не сидiв, а сидiв з номером i
повторював його подумки, доки не закарбуК в пам'ятi не лише свiй номер, а й
номери всiх iнших членiв, тi номери, якi Пм роздали пiд час формування ради
i якi залишаються незмiнними аж до моменту ПП розформування бо, якби пiд час
кожного чергового засiдання нумерацiя докорiнно мiнялася, то важко собi
уявити, який би тодi рейвах здiйнявся (внаслiдок перерозформування номерiв),
нелад i розгардiяш. А так кожен член ради не тiльки маК свiй окремий номер,
але й тiшиться ним неабияк, плекаючи своК число, прагнучи вивчити його
напам'ять, ба й не тiльки його, але i всi iншi числа, всi номери, доки кожен
iз них не викликатиме в його серцi i пам'ятi певне iм'я, обличчя, вдачу,
певнi обов'язки i певну цифру. В тодi, коли прийде час радi дивитися на
себе, то хай усi члени, крiм першого, гуртом подивляться на цього першого, i
вiн, у свою чергу, подивиться на них, а тодi, якщо схоче, то може заплющити
очi, бо свiй обов'язок вiн уже виконав. Вiдтак хай усi члени, крiм першого
номера, на якого оце допiру гуртом дивилися i який дивився на них у
вiдповiдь, хай усi вони, опрiч другого номера, подивляться на другий номер,
i хай вiн, у вiдповiдь, на них подивиться i знiме своП окуляри, якщо вiн
слабуК на очi i маК звичку користуватися ними, i дасть очам перепочинок, бо
вони йому бiльш не знадобляться. Потiм нехай усi члени ради, крiм другого i,
ясна рiч, першого, котрi своК вже оддивилися, нехай усi вони, за винятком
третього номера, вiзьмуться i подивляться на третiй номер, а вiн, у свою
чергу, нехай подивиться на кожного з них, а тодi пiдведеться i йде до вiкна
i водить очима на всi боки, якщо йому так уже кортить зорового рiзноманiття,
бо вiн своК вiдробив i нiкому на деякий час вiн вже не потрiбен. Тодi нехай
усi члени ради, за винятком третього, i, безумовно, другого й першого, якi
щойно гуртом дивилися на третiй номер i по яких вiн теж пройшовся своПм
поглядом, хай вони всi, за винятком четвертого номера, вiзьмуться i
подивляться на четвертий номер, i вiн хай також на них усiх по черзi
подивиться, а вiдтак м'якими рухами хай, якщо хоче або вiдчуваК потребу,
помасуК своП очнi яблука, бо його безпосередня роль на сьогоднi скiнчилася.
В так далi, аж доки залишаться два останнi члени ради, якi, вирячившися один
на одного, можуть промити очi, якщо вони мають при собi очнi ванночки,
лауданумом або слабким розчином борноП кислоти, або чайком, бо вони чесно
своК вiдробили. В тодi нi в кого не лишиться сумнiву, що рада подивилася на
себе i що це зайняло максимально короткий час i мiнiмальну кiлькiсть
поглядiв. Тобто за х у квадратi мiнус х поглядiв, якщо приймати кiлькiсть
членiв комiтету за х, або у