------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
http://www.ukrlib.km.ru/
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Њ, К - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Џ, П - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
На польовому току, де ворохи зерна поналиванi, сказали Кухаренковi, що
його викликають у район. Важко стояв серед току, вуса висiли аж до землi,
такий був похнюплений. Легкова в ремонтi, мiг би взяти одну з вантажних,
що возили зерно на елеватор, але соромно брати вантажну для такоП поПздки.
Пiд рукою була бригадирова однокiнна бiдарка - нею й поПхав.
Понад колючою посадкою Пде. Бiлий полудень навкруги, сорока скаче по
верхах i весь чаК крикливо скрекоче до Кухаренка, мовби хоче вискрекотати
йому якесь слово, але не вмiК.
Степове безлюддя повите спекою. Далеко ходять комбайни. БовванiК на
обрiП мурована вежа елеватора. Вихор курявно, слiпо блукаК по степу,
перетинаК дорогу, i далi тiльки стерня переблискуК, де вiн пiшов уже
прозорий.
Цокiт бiдарки розламуК полудневу тишу.
Кухаренко знаК, чого його викликано. МлоПться в грудях вiд передчуття
кари. Це мусило статись. Ждав цього, не думав тiльки, що покличуть так
швидко.
Районне мiстечко густо запорошене степовою пилюкою. Лежить тут i його,
Кухаренкова, пилюка теж. Поопускали вуха садки. Коло чайноП п'ють ситро
знайомi голови, гукають Кухаренковi:
- Кресафте, сюди!
Џм i досi чудно, що iм'я в нього Кресафт. Воно для них нiби прiзвисько.
ПроПздить мимо не зупиняючись. Дзвiн на прадавнiй дзвiницi висить
насторожливо. Давно мовчить, прикусив язика, не калатне, i здаКться,
ось-ось впаде просто на голову Кресафтовi. Навпроти знайомого будинку бiля
конов'язi - цiлий наПзд. Отже, викликано багатьох. Конов'язь обгризена:
доки люди засiдають, конi акацiю гризуть.
Прив'язав i свого: гризи, брате. Бо, мабуть, аж уночi дiйде наша черга.
Проте його одразу й погукали. Поза чергою. Це не вiщувало добра.
Секретарка в приймальнi, що ранiш зустрiчала його усмiшкою i своПм
настроКм мовби застерiгала й пiдбадьорювала для наступноП розмови, цього
разу глянула з сумом на Кухаренковi вуса, на його опущенi запилюженi
плечi. Подивилася так, мовби на нього впало невiдворотне лихо.
У кабiнетi людно, сидять, засiдають. Духота, а вiкно не вiдчинене
жодне. Молодий Перший на своКму керiвному мiсцi.
Кухаренковi не було мiсця, вiн став бiля столу.
- Розкажи, скiльки роздав.
Кухаренко, чорний вiд засмаги, ще бiльше потемнiв:
- Не роздав, а видав.
Цього наче тiльки й ждали.
- Розбазарив - ось як це зветься!
- На поводi пiшов, пiддався...
- Це такий ти передовик? Такий "маяк"?
Пiд обвалом слiв плечi його ще дужче опали. Найлютiше насiдав Другий.
Наче й не приПздив на коропи. Наче й не розказував анекдоти. Побуряковiв,
розбух вiд обурення. Очужiлий i гнiвний, мовби не впiзнаючи Кухаренка, вiн
уже не кликав його по iменi та по батьковi, вiн уже кричав йому
"Ку-гаренко!", бо мав звичку перебрiхувати всi прiзвища, хоч працюК в
районi вже кiлька рокiв. Прокурор теж сiкаКться, щось цiдить про злочин.
Пiд Пхнiм обстрiлом Кухаренко починаК себе так вiдчувати, нiби й справдi
вчинив злочин, хоч злочину й не було - вiн певен у цьому в глибинi душi.
Вiн просто дотримав слова,видав по пiвтора кiло, як це й було обiцяно
людям на зборах у присутностi цього ж Другого. Видав, скiльки обiцяли,нi
грамом бiльше.
- Ну як ти мiг? - доскiпуКться прокурор.Хто тебе пiдбив на це?
- Нiхто не пiдбивав.
- Сам? - в iронiчному подивi звiв брови Другий.Такий герой.
Кухаренко зiтхнув важко, ледве чутно видавив iз себе:
- Ну, а як же в очi людям дивитись?
- А план? На нього давай будемо дивитися крiзь пальцi? Тiльки нам вiн
мусить болiти, не тобi?
I знову злива слiв. Обвал звинувачень.
Уже йому втовкмачено, якого це набуло розголосу, якi це може мати
згубнi наслiдки для району. I в такий час, коли жнива в розпалi, коли
тiльки починають виконувати план... Пiддався споживацьким настроям...
Поставив пiд загрозу... Зривник... Саботажник...
- Пропоную виключити,кинув у стiл Другий.
Кухаренко мимохiть повiв рукою до серця. Нiхто цього руху й не помiтив,
чи вдали, що не помiтили: зрештою, в таких випадках не один тут хапаКться
за серце... Тiльки жiнка, третiй секретар, налила йому склянку води,
пiдсунула. Однак вiн не став пити.
У Першого обличчя гiпсово-бiле, аскетичне. Губи прикушенi. Очi
пригашенi. Зникли пiд похмурiстю брiв, не дивляться на Кухаренка. Видно,
вiн остерiгаКться агресивностi Другого. Пiсля того, як Другий крикнув
"виключити!", вiн нiби хотiв щось сказати, але не сказав.
Прокурор тим часом переглянувся з Другим:
- Голосувати.
I руки було пiднято. Не всi, правда. Утрималась жiнка - Третiй. Перший
руку пiдняв, але якось знехотя. Утримався ще голова виконкому, висуванець
з тридцятитисячникiв[1]._ Перед цим зауважив був, що на заводi, де вiн
працював, за роботу мають звичай платити. Отже, чи такий уже злочин
вчинено тут... Та до нього не прислухались.
З Кухаренком було покiнчено. Уже викликали когось iншого, а вiн вийшов
на ганок. Спустошений був. Сонце розпливалося в небi розчавлене, слiпуче,
як вибух. Горбились акацiП по той бiк майдану. Конi люто гризли зубами
конов'язь, хоча насправдi вони й не гризли.
Вiдв'язав, поПхав. Зупинився бiля чайноП; зайшов, сiв плюхом край столу
i довго сидiв там в оточеннi знайомих голiв. Мух було багато. Втiшань було
багато. Духота душила. Щоб розвеселити, розважити його, Шкарупа
розповiдав, як одного колись отак скубли на бюро, а вiн рукою до серця, а
тi й злякались: може, годi, мовляв? Бо за серце хапаКться... А пiсля
всього приятелi запитують того, скубленого: чого за серце хапався?
Справдi, закололо? Та нi, каже, пляшка самогону в кишенi вiдiткнулась, так
пальцем заткнув, щоб духу не почули.
Був регiт, припрохування:
- Џж, Кресафте, не бiйся потовстiти! Голова без пуза - як справка без
печатки.
Ще вони гомонiли пiсля цього про горох, мiркували з смiхом, чи можна з
гороху спекти украПнську паляницю, заохочували до цих жартiв i Кресафта,
але вiн мовчав, чманiв понуро, думки його були все про те, як обiцяв людям
на зборах у присутностi Другого i як йому повiрено було тодi. Очi його
оточували, всi отi чеснi, довiрливi очi, жiночi, чоловiчi, дiвочi,
хлоп'ячi, що вiн Пх бачить щодня i що в них вiн щодня повинен дивитись.
Вони й зараз ждуть його там на токах, де гори хлiба сухим червоним сонцем
пашать. Невже вiн справдi вчинив злочин? Перед ким? Одне треба, а друге
хiба не треба? Чи, виходить, мусив би стати перед людьми брехуном?
- Не хили голову, Кресафте,долинаК до нього, нiби крiзь товщу
води.Сьогоднi так, завтра iнак. Хоча ти таки поспiшив.
- Ну, а як же людям в очi дивитися?
- Не будь наПвним, Кресафте,засмiявся товстощокий Мамлiй, голова з
"Перемоги".Ти як дитина. Простодушний ти, жертва своКП совiстi. А совiсть
- це така культура, що не кожен ПП культивуК в наш час. Дехто забув, що
воно й таке, по якому попереднику його й сiють!..
Кресафт бiльше не обмовився й словом.
З чайноП вийшов надвечiр. Ще спека була, духота. Дзвiн пащеку свою
розкрив iз дзвiницi, i коли проПздив Кресафт мимо собору, знову верзлося в
якомусь очманiннi, що дзвiн той таки впаде i накриК тебе своКю стопудовою
мiддю так, що й задихнешся пiд нею. Свiжого повiтря хотiлось, а воно i в
полi, за райцентром було ще гаряче пiсля спеки дня. Повiльною ступою,
знехотя вiз його кiнь. Перехняблювалась бiдарка пiд важким Кухаренковим
тiлом. Вуса волочилися в пилюцi шляху, а очi в небi тонули. Небо його було
над ним, чисте й величне, як завжди. Тiльки на обрiП, десь на сходi, ледь
помiтно проступали вершечки хмар. Стояли, як далекi Карпати його фронтовi.
А кiнь його негодований похнюплено тюпав i тюпав у тi недосяжнi нереальнi
Карпати.
Понад лiсосмугою шлях. Сухо й колючо в гущавинi. Акацiя, гледичiя[2]
переплелися, а низом трава сухими врунами вилягла, блищать якiсь солом'янi
кубла, консервнi iржавi бляшанки.
"Ех ви... Оце так вирiшуКте? - звертаКться думками до когось.Позвикали
в Сiрка очi позичати, а я напозичавсь. ЧуКте? Напозичавсь!"
Глуха була ця дорiжка польова, нiхто не зустрiчався, нiхто не обганяв.
Потiм десь iз лiсосмуги, нiби навперейми, вискочив знайомий газик.
Зупинився попереду бiдарки, з-пiд брезентового нап'яття з'явилося обличчя
Першого, блiде, непроникне i нiби ще бiльше схудле. Вiн вийшов з машини,
перечекав, поки розсiялась хмара куряви, що, наздогнавши Пх, обкурила i
повiльно-довго танула.
- Лютишся, Кресафте Петровичу? - пiдступив Перший до бiдарки.
Кухаренко не дивився на нього, уникав його погляду, почував себе перед
ним нiби винуватим. Наче ошукав його, пiдвiв, завдав йому неприКмностi, а
вiн же любив його - Першого всi любили в районi за молодiсть i чеснiсть.
- МаКш образу на мене?
- Не в тiм рiч.
Перший стояв якусь хвилю в задумi, спрямувавши погляд у колючу гущавiнь
посадки. Потiм заговорив про його, Кухаренкове, життя. Вiн дасть йому
роботу. Забере його в сiльосптехнiку. Та й взагалi ще, може, Пх звiдти, з
гори пiдправлять... У тонi його чулося виправдання. Говорив про
сiльгосптехнiку, про Кухаренкову майбутню роботу, а чулося пiд цим щось
iнше, нiби щось таке: "Я на твоКму мiсцi вчинив би так само. А що не
заступився перед Другим за тебе, то..."
- Складно все це, Кресафте Петровичу. Одначе що ж. Будь.
I газик помчав. При першому ж поворотi звернув своКю халабудою на поля
"Перемоги", проПхав трохи по забутому межiвнику i незабаром знову повернув
у бiк райцентру. Кухаренковi стало ясно, що не якiсь господарськi клопоти
пригнали Першого сюди i що Кухаренка перестрiв вiн у цьому надвечiр'П не
випадково: хотiв, видно, хоч трохи залагодити вчинене, заспокоПти
розтривожене сумлiння...
А Кухаренкiв кiнь тюпав далi на тi хмарнi крайстеповi Карпати, що вже
обiймали небо. У дорозi застав його й смерк, синiй, вечiрнiй. Вiжки,
намотанi на грубу Кресафтову руку, обвисли, висiли знеможено. А друга
рука, така ж важка, в набряклих жилах час вiд часу торкалась грудей, наче
там пекло, наче там у грудях горiло пiд прокипiлою потом та пилюкою
сорочкою.
- Не в тiм рiч... Не в тiм рiч,час вiд часу шепотiли сухi запеченi
губи.
Пiзно вночi на обезлюднiлий уже тiк нечутно вкотилась бiдарка. Сторож
пiдiйшов до неП i аж вкляк, збагнувши, що це ж головине тiло лежить у
бiдарцi - важко, безжиттКво. Сторож заходився розплутувати вiжки, мiцно
намотанi на задубiлiй уже руцi. Кiнь, що привiз господаря на тiк, тривожно
похропував на високi бурти зерна, що i в темрявi висвiчували денним
сонцем.
1963 р.
[1] Тридцятитисячник - з метою змiцнення радянськоП влади на селi
партiя надiслала в сiльськi мiсцевостi тридцять тисяч робiтникiв.
[2] Гледичiя - рiзновид акацiП.
Last-modified: Sat, 31 Aug 2002 10:39:52 GMT