о. Навiть одступаюсь - так близько. Чую,  як  у
кровi вибуха║ музика (з "Патетично┐"), колихають  заграви-акорди.  Стихло.
Голубiють очi.
   Вона. Де б з квiтами назустрiч, а я, бачте, з просьбою. Можна?
   Я вслухаюсь в ┐┐ голос. Мовчу.
   Покласти на вашу трiумфальну путь? Мою просьбу?
   Я вже по-дурному мовчу.
   Вона вас не запинить. Обминете - то пiдете, потопчете - _теж пiдете.
   Я. А як я пiднiму ┐┐?
   В о н а. Однесiть до поета, що писав менi листа. Вiн ще живий?

   Я. Живий?
   В о н а. Скажiть, i мчить конем степами? Дороги  у  вiтрiв  пита║?  Про
дiвчину не забув?
   Я. Не забув i не забуду. Але вiн мчав на паличцi.  Жив  мрiями.  Жив  у
минулому. Тепер вiн хоче жити днем прийдешнiм. Пересiда║ на коня.
   В о н а. На якого?
   Я. На якого?.. На огняногривого┐ У революцi┐ ┐х багато.
   В о н а. Перекажiть, що на його ждала i жде  бiля  укра┐нсько┐  криницi
самiтна укра┐нська дiвчина. Вiн зверне до не┐  хоч  на  годину  з  дороги?
При┐де?

   Я. Так!
   В о н а. Перекажiть, що  дiвчина  самiтна  жде,  але  не  сама.  З  нею
вигляда║ стара рiдна ненька. Вигляда║ синiв сво┐х iз солдатiв на  вороних,
на козацьких конях...

   Я. Цi конi вже в музе┐.
   В о н а (спалахнула)._ Цi нашi конi у когось на припонi!  Прикутi!.  За
чужим замком! Iржуть! Дороги просять!.. Невже не  чу║те?  Невже,  скажiте,
вам чужа найрiднiша i свята iдея нацiонального визволення?
   Я. Я "за", але...
   В о н а. Без "але"! Невже для  вас  зотлiла  свячена  корогва  Богдана,
Дорошенка, Мазепи, Калниша i Гонти?
   Пауза._
   _
   23_
   Повз нас проходять дво║. Один хвалиться:_
   - Я за Iнтернацiонал, Микешо! I щоб ти знав, за всi мови! Бо  всi  мови
хочу знати i вже трошки знаю.
   М и к е ш а. Ану?
   П е р ш и  й.  Що  ну?  Гранд-отель,  це  тобi  що?  Орi║нбанк,  скажи?
Аргарний? А нацiоналiзацея?.. Прескурант, це тобi що? Гарнiтур?  Бомонд?..
А рекви-зицея? Пролетарьят, це й ти зна║ш - клас, ну а нацея?
   М и к е ш а. Це й буде нацея.
   П е р ш и й. Ну, нацея - це, правда, нацея. А панацея тодi що? Прогрес?
Чи, скажiм, антракт?
   М и к е ш а.Ацеж що?
   П е р ш и й. Що?.. Крути революцiю без антракту, от що!

   24__
   В о н а. Скажiть, ви теж за цей Iнтернацiонал?
   Я. Так. Я за цю iдею. Ви?..
   В о н а. Я?.. Не проти. Але я знаю, що того лише iде┐ переможуть, хто з
ними вийде на ешафот i смертi в вiчi скаже. А вашi цi?
   Я (тихо)._ Вийдуть!

   В о н а. Покидьки i потолоч оця? Удар, поразка - i вони пiдуть урозтiч,
iдею кинуть на дорогу разом з брудним сво┐м солдатським картузом i самi  ж
розтопчуть!.. От iнша рiч вбивати безоружних, робити ешафот у кожнiм домi,
- на це у них нема антракту.
   Я. Проте живих у землю не закопують, - вiджитих i мертвих.
   В о н а. Однак, простiть, я не про це збиралась вам сказати. Ах, не про
це! Нi, нi!.. Не про полiтику, про зовсiм iнше. Про щось бiльше,  людське,
тепле i просте. Ми всi на свiт iз вiкон датських виглядали  i  мрiяли,  що
вiн буде нам такий ясний i теплий. Як  Господнiй  день,  такий  простий  i
зрозумiлий, як  наш  дитинячий  буквар.  Над  трупком  замерзло┐  пташинки
плакали, а тепер? Через людськi трупи переступаючи, хто холоднiший,  трупи
чи ми - не зна║мо, не вiдчува║мо. Любовi Де ти, любове, подiлась у  свiтi?
Чи гостя ти Великодня, чи просто мрiя?.. (По паузi). Скажiть,  поет  ще  й
досi вiрить у Петрарку i в вiчну любов?..

   Я. Так. Як у свою мрiю. А ви?
   В о н а. Я?.. Я за дiвчину скажу. Вона  в  поета  вiрила  i  вiрить,  i
перекажiть, що береже йому свою любов.
   Я (звичайно, музика, акорди до небес, i зорi, i голубi зiрницi).  Боже!
Це така просьба! Це ж радiсть! За все життя!
   В о н а. Ах, це не просьба! Вона не радiсна!  Вона  така  важка  -  для
мене, для вас!..
   В о н а. Нам треба визволити Пероцького А н д р е!
   Темно. Тихо. Одхитуюсь. Мовчу.
   Я знаю. Важко. Але зрозумiйте, що на вашу дорогу впаде цей труп.  I  на
мою до вас. Нi я, нi ви цього, звичайно, не хотiли, щоб вiн прийшов i став
мiж нами. Але так вийшло. Тут правила програма. Тепер Судьба. I я не можу,
я не можу, щоб вiн ще лiг мiж нами трупом. Вiн мусить одiйти од нас живий.
Невже ви зможете?

   Я. Що?
   В о н а. Переступити через труп до мене?
   Я (хрипко). Я спробую...
   В о н а. Що?..
   Я. Урятувати цього трупа.
   _
   25_
   Я йду до Пероцьких. Дверi стоять навстiж. Свiжо  течуть  з  коридоре  й
вулицi струменi вiтру, рвуть i крутять  пломенем  трьох  свiчок  (одна  на
пiдвiконнi). Бачу спини, шапки, червонi стрiчки, рушницi й дим. Судять А н
д р е. Вiн без кашкета.  Обличчя  спокiйно-блiде  i  разом  кричить  нiмим
смертним криком.
   О д н о о к и й. Як звати?
   А н д р е. Андрiй.
   О д н о о к и й. На прiзвище?
   А н д р е. Енен.
   О д н о о к и й. Офiцерський ранг?
   А н д р е. Прапорщик запасу.
   О д н о о к и й. Питай далi, хлопцi, бо чую, що бреше. Не можу!

   Ш а п к а. Чого пiшов у кадети?
   А н д р е. Мобiлiзували.
   Ш а п к а. I я не можу!
   К о ж у ш о к. Шинеля своя, чи дали?
   А н д р е (зважуючи вiдповiдь)._ Дали.

   К о ж у ш о к. А чоботи?
   А н д р е. I чоботи,
   К о ж у ш о к. Хiба такi дають казьоннi? Не можу й я - так бреше.

   М и к е ш и н д р у г. Пардон! Де ж подiв погони?
   А н д р е. Без погонiв ходив.
   М и к е ш и н д р у г. По-дурному така конспирацея. Це якби  ти  був  у
погонах, то, може, й повiрили б, що ти прапорщик. А без них яка тобi вiра?
А може, ти й капи-тан в душi або вищий який ранг контрреволюцiйний, А  що,
хлопцi, ма║м з ним робити, то кажи на совiсть!.,

   О д н о о к и й, Я скажу! (До  А  н  д  р  е),_  Так  кажеш  -  Андрiй?
Прапорщик запасу? Силою мобiлiзували? Кажеш, що утiк? Так! А  чого  ти  не
прийшов, як писалися прикази од мамочки нашо┐ революцi┐, а до  неньки  так
прибiг? Чом, наприклад, Ваня Маха не пiшов  на  приказ  контрреволюцi┐,  а
коли впiймали, то бiдняжечка сказав:
   "Мiрте мене найвищою мiркою i кладiть у гроб, а  я  не  пiду!"  I  його
поклали! Не можу далi говорити. У  серцi  шторм  i  сльояи.  Хто  хоче  ще
сказати, то кажи!

   Ш а п к а. Я скажу!
   О д н о о к и й, Кажи!
   Ш а п к а. Пропоную поставити його пiд тую ж мiрку, пiд яку  вони  Ваню
Маху поставили, пiд найвищую!
   М и к е ш а (до А н д р е). Покаж руки!  (Подивившись).  Без  музолика.
Присо║диняюсь.
   К о ж у ш о к (обмацавши сукно на шинелi)._ Присо║диняюсь.
   М и к е ш и н д р у  г.  А  я  за  те,  щоб  демобiлiзувати.  (Виждавши
ефекту)._ Шинель зняти, чоботи скинути, йому ж припечатати червону  печать
- без антракту┐ (Наводить рушницю)._

   Повстанцi розступаються.
   О д н о о к и й. Ще не руш! Це Судьба iграет з етiм челов║ком, себто  -
голосую: хто за смерть йому? (Раху║)._ Хто за жизнь? Нi одного!
   А н д р е. Постривайте! Товаришi! Я пiшов до них, щоб робити шкоду.

   У в е с ь с у д. Го-го-го! Ну просто Макс Лiндер.
   А н д р е. Мене послано було до них.
   С у д ь б а. Од кого? _
   А н д р е вага║ться.
   Ш а п к а. Од Бога?
   А н д р е. Вiд однi║┐ тайно┐ групи революцiонерiв.
   Судьба. Од яко┐? Хто може посвiдчити?
   А н д р е знов завагався.
   Я (виступаю наперед). _Я можу посвiдчити...  Я  свiдчу,  що  його  було
мобiлiзовано i послано од нас у штаб до кадетiв. Вiн мав нас  повiдомляти,
якi в них плани, скiльки збро┐ тощо...

   С у д ь б а. Од кого од вас було послано?..
   Я. Од мiсцевого та║много ревштабу.
   С у д ь б а. А ти хто?
   Я подаю йому пакетика.
   (Чита║)._ "Товаришу Судьба... Посилаю до вас для зв'язку товариша  Югу.
Робiтничi загони, вибивши ворога з позицiй, гонять його i зараз вийшли  на
лiнiю... Г а м а р". (До сво┐х)._ Пустiть!

   _
   26_
   Я й А н д р е виходимо в коридор. Бiля Марининмх дверей я обертаюсь  до
нього:_
   - Будь ласка, зайдiть сюди!
   _
   27_
   А н д р е входить. Його зустрiча║ М а р и н а :_
   - Звiльнили?
   А н д р е. Цей порятунок - чудо! Нi!  Цураюсь  минулого,  рубаю  шаблею
колишн║ i починаю нове життя. Нове життя!
   М а р и н а . Цс-с-с... (Iронiчно)._ Не так голосно починайте.

   Нiма зустрiч А н д р е з батьком.
   _
   28_
   Я йду сходами вниз. Менi ста║ холодно. Бiля вогнища  спиняюсь.  Сторожа
грi║ться. Простягаю руки й я._
   О д и н. Вiрите, аж дивно. Така революцiя i бiй, а блохи без унiманiя.

   Д р у г и й. Нiч - от i гризуть.
   Т р е т i й. Пiвнi спiвають.
   П е р ш и й (недовiрливо)._ Це у городi?..
   Т р е т i й. Чу║те?
   Я дослухаюсь. Справдi, десь за муром чути  досвiтн║  legato  захриплого
пiвня. Зловiсне legato, потрiйне. Менi згаду║ться  ║вангельський  мiф  про
апостола Петра, коли вiн зрадив i тричi одмовився вiд Христа. Я  здригаюсь
i йду геть._
   _
   29_
   Бiжить без шапки Ж о р ж и к. З розгону наскочив на сторожу._
   С т о р о ж а. Стiй!
   Ж о р ж и к завмира║. Вiн - як статуя жаху.
   Ти куди?
   Ж о р ж и к. Т-туди.
   С т о р о ж а. Ти хто?
   Ж о р ж и к. Я?.. Ж о р жик я!
   С т о р о ж а. Ти тут живеш?
   Ж о р ж и к. Нi! пй-богу, нi!.. Тут моя сестра живе!
   С т о р о ж а. А сестра хто?
   Ж о р ж и к. Вона?.. З i н ь к а! Живе отам на горищi.
   С т о р о ж а. Хто вона?
   Ж о р ж и к. Вона проститутка!
   Вiн iде по сходах. Один iз сторожi слiду║ за  ним  до  самих  Зiньчиних
дверей._
   _
   30_
   Ж о р ж й к (стукотить)_ Зiньо!

   З i н ь к а. Хто? (Одчиня║ дверi). _
   Ж о р ж и к. Це я! Ж о р ж и к ! (Входить). _
   З i н ь к а. Знов папа прислав? Геть!
   Ж о р ж и к. Нi, я сам! На хвилиночку! Я тiльки на хвилиночку! Ху-х! От
був напоровся, Зiнько! На цiлий полк сторожi! Насилу одбрехавсь. Але я  ┐х
не злякався, ┐й-богу. Не вiриш?  Я  сьогоднi  убив  одного.  I  ти  зна║ш,
Зiяько, як це вийшло? Зовсiм не так, як я  думав,  проте  я  не  злякавсь,
┐й-богу! Вiн вибiг iз-за рогу i просто на мене, у мене вистрелив  карабiн.
Я дивлюся - мiсяць пiдскочив, а вiн упав. У вас нема шоколаду? Хоч трошки.
Мiж iншим, з цукернi Регоде вивiску зiрвано. Вiтром. А потiм вiтер стих, -
це як з карабiна вистрелило. Чого ви на мене так дивитесь?
   З i й ь к а. Чого ти прибiг? Ховатися?
   Ж о р ж и к. Я? Нi! Пхе! Стану я ховатися! Ти тiльки, Зiнько, не  кажи,
що я тут. Мiж iншим, я сказав, що ти моя сестра.
   З i н ь к а. У вас таких сестер не бува║.
   Ж о р ж и к. Так це ж я не всерйоз сказав, а так. Хоча, зна║те, в  мене
ж сестри ще нiколи не було. Ху, от знову  мiсяць  вискочив,  як  там.  Мiж
iншим, кровi я не бачив. Якось чудно все це вийшло й  непри║мно.  Якби  це
була жива мамочка. Я помолюся Боговi. Можна?
   З i н ь к а. Помолись.
   Ж о р ж и к. Боже i ти, мамочко! Зробiть тепер так, щоб З i н ь к а  на
мене не виказала. (Рвучко поверта║ться}._ Ти не викажеш?
   Стукiт у дверi.
   Любая, не треба! Я прошу! Благаю! (Сiда║ навколiшки перед Зiнькою)._  Я
вже не буду воювати! ┐й-богу! Страшно i дуже погано.
   З i н ь к а. Аз даху будеш стрiляти?
   Ж о р ж й к. Ну, то зовсiм iнша рiч.
   З i н ь к а йде одчиняти. Ж о р ж и к, учепивсь за сукню.
   Ви Богородиця! Ви тепер менi як мамочка! Не треба!
   З i н ь к а (вражена словом "мамочка")._ Ану, ще скажи це слово!
   Ж о р ж и к. Мамочка.
   З i н ь к а. "Мамочка". Дитя ти мо║. Не плач. Хочеш, я цицi  дам?,Нi!..
Не вийде вже з мене мамочка! (Злiсно)" Цить! (Одчиня║ дверi}._

   31
   С  у  д  ь  б  а  (мовчки  обдивився  всю  кiмнату,  навiть  у  вiконце
подивився}._ Зараз видю, де я.
   З i н ь к а. А де?
   С у д ь б а. Кажуть, вi║шся з буржуазним класом?
   З i н ь к а. А що менi твiй пролетарський дасть? Спускатиме штани, як i
той.

   С у д ь б а. Не в штанях тут дiло.
   З i н ь к а. То чого й прийшов?
   С у д ь б а. Бачила ноги? Видала? Нашого  брата  уткнули  в  землю,  як
недокурок якийсь! I от на - упiймав  генерала,  а  вiн  утiк.  Генеральний
ворог утiк. (Сiда║_ i досаду║)._
   З i н ь к а (да║ Ж о р ж и  к  о  в  i  плитку  шоколаду)._  Ти  просив
шоколаду?
   С у д ь б а. Головне ж - од Судьби утiк.
   З i н ь к а. На, бери сина!
   О д н о о к и й (рух, обдивився)._ Юной ще. Де твiй батько?
   Ж о р ж и к. Не знаю.
   О д н о о к и й. А батько зна, де ти?
   Ж о р ж и к. Не зна║.
   О д н о о к и й. Теж скажу вам - воспiтанi║  ще  й  поведенi║!  А  менi
клопiт: придумай тепер дисциплiнарне покарання... (Замислю║ться)._
   _
   32_
   Окремо кожний. С т у п а й i П е р о ц ь к и й ходять  по  кiмнатцi.  З
дверей друго┐ кiмнати впала тiнь. М а р и н а сидить.  Тiнь  А  н  д  р  е
неспокiйно ходить. Ходять сливе навшпиньках. _
   С т у п а й i старий П е р о ц ь к и й поволi зближаються. Шепiт:_
   - От що наробила ваша австрiйська iдея яко┐сь автономно┐ Укра┐ни.

   - Це наслiдок вашо┐ ║дино┐!..
   - Самостiйно┐!..
   - Неподiльно┐!..
   Зiйшлись. От-от зчепляться. Але десь брязкiт збро┐ (то Судьба веде Ж  о
р ж и к а), i вони з пальцями на  губах:  "Цс-с-с",  -  розходяться.  Знов
сходяться i знов розходяться.
   Тодi П е р о ц ь к и й безсило пiдходить до вiкна, одслоня║ трохи килим
i раптом,  немов  поранений  холодним  виблиском  мiсячних  шабель,  глухо
кричить:
   - Ж о р ж и к а кудись повiв той... Судьба!.. Боже мiй! А н  д  р  е!..
Ну?.. Тодi я побiжу!.. (Бiжить по сходах вниз, машинально  команду║)._  На
месте!.. Стой!..
   А н д р е пiдходить до вiкна i раптом затуля║ долонею  очi.  Вiдходить.
Пiдходить М а р и н а . Дивиться. До А н д р е:
   - Рубайте шаблею колишн║. Цим разом вас зарубають, як  колишн║.  Вас  i
нас. Помилка була, що ви на Укра┐нi робили "русько║  двiженi║",  ┐┐  треба
виправити!

   А н д р е. Що там?.. За вiкном?
   М а р и н а . Бiльшовицька революцiя. Треба виправити! Негайно ┐дьте на
околишнi хутори. Там люди ║ i зброя. Я зараз напишу листа...
   А н д р е. Що з ними?
   М а р и н а . З ними? (Глянувши у вiкно, ста║  як  укопана.  Сто┐ть  як
статуя, що в страшному напруженнi жде смертельного удару)._

   Заклякнув А н д р е. Ждуть на залп.
   (Нарештi М а р и н а здригнулась)._  Рушницю  до  ноги!  Повiв  далi...
(Пише)._ "Маршрут: Чорноярськi хутори -  братам  Закрутенкам,  Буга┐вка  -
Дмитровi Копицi. З  доручення  комiтету  золото┐  булави  посилаю  корнета
Пероцького..."
   А н д р е. Киньмо краще цю булаву, Маrinе!  Киньмо  все  i  справдi  на
хутiр десь удвох, у зелений затишок...
   М а р и н а (пише)._ "...корнета Пероцького. Допоможiть негайно зiбрати
повстанськi загони, оружно i кiнно..."

   А н д р е. Чи не ║ все це моя любовна помилка?
   М а р и н а (допису║)._ "Член комiтету Чайка". (До А н д р е)._  Гасло:
"Люльку запалено". Все. Iдiть!
   _
   V__
   1_
   Iще уявiть, мо┐ друзi: повна вулиця  цвiту  акацiй.  Не  проглянеш.  На
ганку в Пероцьких прапор ревкому паруском червоним повис. Сонце. Штиль.  Н
а с т я вишива║ золотом прапора._
   Поряд спiва║ З i н ь к а:_
   На берегу сiдiт д║вiца,
   Она шолками шйот платок.
   До них збiга║ Л у к а:
   - Ну, як ваш прапор?
   Н а с т я. Подивися. (Розгорта║)._
   Л у к а. Та вiн уже готовий?
   Н а с т я. Ще трошки. За годину скiнчу.
   Л у к а (любу║ться, чита║)._ "Пролетарi усiх кра┐н, ║днайтесяi" Серп та
молот,  як  вилитi.  "УвСеРеР"  -   Укра┐нська   Соцiалiстична   Радянська
Республiка. (Захоплено)._ Га? Вибороли! Вийшло! Гапту║моi..  (Аж  пiшов  у
танець)._

   Гоп чуки-чуки-чуки,
   Подивiться, буржуйчики!..
   Подивися, увесь свiте, i  май  на  увазi,  що  всього  тебе  вигапту║мо
отакими республiками. Жаль, нема Iлька тепер, щоб теж  подивився,  як  пiд
"Пролетарiями всiх кра┐н, ║днайтеся!" виходить "УеСеРеР"! А то вiн теж був
плутався мiж якоюсь любов'ю та мрi║ю. (До Зiньки)._ Ну, як  вам  живеться,
товаришко Зiно?
   З i н ь к а. Дали б ви менi якусь роботу.
   Л у к а. Дамо! Тепер робота  буде.  То  й  не  було  за  першого  етапу
революцi┐, коли йшли бо┐ та руйнування! А от за другого  буде!  Наприклад,
тепер: коли буду║ться нове життя, то я думаю, що й про  любов  можна  буде
подумати.". Бо любов - це не розвага та й не мрiя, як це в  Iлька,  а  теж
функцiя, от! (Показав рукою, аж_  м'язи  випнулися)._  Функцiя!..  (Раптом
рука розгина║ться)._ Стривайте! Зараз  засiдання  ревкому,  i  менi  треба
доповiсти про новий розподiл функцiй у мо┐х пiдсекцiях... Так сказати,  що
прапор за годину буде?.. Я забiжу, i тодi вже  що?..  За  годину  я  буду.
(Бiжить)._

   З i н ь к а. Заждiть на хвилиночку!.. Ви сказали, що в Iлька любов - як
мрiя. Яка це мрiя?
   Л у к а. Тiльки й того, що гра║ на пiянiнах, а вiн зробив з не┐ мрiю.

   З i н ь к а. Так це та, що гра║? Ви ┐┐ бачили зблизу коли?
   Л у к а. Нi! Я ще забiжу! (Бiжить)._

   З i н ь к а. Треба буде подивитися на цю мрiю...
   На берегу сiдiт д║вiца...
   _
   2_
   М а р и н а припала до вiкна. С т у п а й нишком  од  не┐  ворожить  на
квангелi┐._
   М а р и н а (схвильовано)._ На хвилинку, таток! Сюди! До вiкна! По  той
бiк пройшов мужчина, зда║ться, з люлькою. Ти  постiй  i  подивись,  чи  не
повернеться вiн? А я  побiжу  до  вiкна  в  столову.  Там  краще  видно...
(Вибiгла)._
   С т у п а й (постоявши трохи бiля вiкна, одiйшов). _Вигадала гратись  у
Нат Пiнкертона... Ну,  а  я  поворожу  ще  раз,  тепер  уже  востанн║.  На
║вангелiю. Нi! Коли вже востанн║, то на "Кобзарi". Що  буде,  те  й  буде.
Востанн║,  Iване!  (Дiставши  "Кобзаря",  вийма║   всi   стрiчки-закладки,
блакитнi все та жовтi. Кладе книжку на стiл.  Тодi  врочистий  i  суворий,
кладе на книжку три пальцi. Пита║)._ Буде чи не буде Укра┐на?

   М а р и н а (вигулькнула з дверей)._ Ти дивишся, татку?
   С т у п а й. Дивлюся! (По паузi, сам собi)._ Перший  стовбик,  тридцять
третiй рядок. (Розгорта║ книжку, одшуку║ мiсце)._ "Не вернуться запорожцi,
не встануть  гетьмани,  не  покриють  Укра┐ну  червонi  жупани..."  (Гiрко
хитаючи головою)._ Цоки-цоки, цок-цок. Невже ж помилився? Невже й  справдi
трюхи-трюхи - тiкають старенькi з  козачого  степу,  за  обрiй  на  безвiк
заходять? Похилили списи, як хрести? Нi! Ще раз - i тепер востанн║! Другий
стовбик, сьомий рядок.

   М а р и н а . Дивися, татку! Зда║ться, вiн?..
   С т у п а й. А  не  заважай  менi,  Маринко!  (Розгорта║  й  вичиту║)._
"Згинеш, згинеш, Укра┐но, не стане й знаку на землi..." (Мiстичний  жах)._
Дак втрет║ ж - i тепер уже востанн║. Буде чи не буде?..
   _
   З__
   М а р и н а (з порога друго┐ кiмнати. Збуджено). _Буде!
   С т у п а й (сердиться)._ Не жартуй!

   М а р и н а . Буде, мiй сивенький ворожбите!
   С т у п а й.А ти що - в Пiфiю обернулась, чи що?
   М а р и н а . Коли хочеш, то так. Старi автори переказують, що спочатку
Пiфiя - це була прекрасна молода дiвчина. Вона вiщувала в церквi на каменi
Омфалос, що значить - центр землi. На брамi був напис: "Пiзнай себе". I  я
зараз буду вiщувати. Омфалос! Укра┐нцю, спiзнай  самого  себе!  Буде!  (п┐
справдi охоплю║ якесь незвичайне пiднесення. До батька)._ Пiдiйди до вiкна
i стань! Тiльки так стань, щоб з вулицi було непомiтно.
   С т у п а й. Навiщо все це?
   М а р и н а (удаючи з себе Пiфiю)._ Перше, що ти побачиш, скаже тобi  -
буде чи не буде... По той бiк, дивися, сто┐ть бiля тумби мужчина.
   С т у п а й (з гумором)._ Ну й вибрала!

   М  а  р  и  н  а  .  Дивися!..  (Гра║  що  ║  сили  кiлька  акордiв   з
"Патетично┐")._
   С т у п а й. Запалив люльку й пiшов. Капелюха на потилицю насунув - яка
зневага! I це такий герой роману?
   М а р и н а . Це  од  героя!  Наше  гасло;  "Люльку  запалено!"  Люльку
контрповстання.  Сьогоднi!  (Бурхливо   гра║   кiлька   фрагментiв   з   "
Патетично┐")._ Цоки-цоки, цок-цок. Чу║ш, таток? Мо┐ вуса, чу║те? Сивенький
чубок? Як мчать нашi лицарi з околишнiх хуторiв?.. Ми  напоготовi.  (Вста║
ще  в  бiльшому  екстазi)._  Омфалос!  Омфалос!   Люльку   запалено┐   (Аж
закружляла)._ Дми тепер, пiвнiчний, - не згасиш. Ще  бiльше  роздмуха║ш  -
дуй. Щоб iскри летiли! (Ударила по клавiшах)._ Омфалос! Запалюйте  ж  вашi
люльки, щоб дим iшов через усi степи вихором до неба! Курiте, аж поки  все
небо закурите, аж поки не пошле до вас Бог ангола спитати, як у тiй казцi:
"Чого ти хочеш, роде козацький, що куриш i куриш". Сво║┐  держави  я  хочу
(розбiглися коси  по  спинi)_  пiд  прапором  ось!..  (Винесла  захованого
прапора. Розгорнула в руках)._ Пiд цим!..
   С т у п а й (захоплений од прапора)._ Коли це ти вишила?
   Стукiт у дверi.
   М а р и н а (склада║ прапора. Спокiйно)._ Можна!

   _
   4__
   З i н ь к а з прапором:
   - Вибачте! Чи нема║ у вас часом тако┐ заполочi? Не вистачило трошечки -
на останню букву. (Розгорта║ прапора)._ Якщо ║, то допоможiть, позичте  чи
дайте! (Огляда║ Марину)._
   С т у п а й. Гм... Написано по-укра┐нському. (Чита║)._ "Пролетарi  усiх
кра┐н, ║днайтеся!" Серп i молоток. "УСРР". Що таке "УСРР"?..
   З i н ь к а. Укра┐нська Соцiалiстична Радянська Республiка. Це, кажуть,
наш такий новий державний герб...
   С т у п а й. Гм... Кому прапор?
   З i н ь к а. Ревкомовi. За годину мушу скiнчити.
   С т у п а й  (ще  раз  чита║)._  Гм...  Без  жодно┐  помилки.  (Ще  раз
прочитав, подививсь на Марину)._
   М а р и н а . Нема.

   З i н ь к а (огляда║ Марину)._ Я  думала,  у  вас  очi  сенi,  аж  вони
блакитнi! Вам, певно, жовте до лиця?

   М а р и н а. А у вас, я думала, карi, аж вони чогось червонi!

   З i н ь к а. Третю нiч  не  сплю,  от  i  зачервонiли.  Третя  нiч,  як
вишиваю. А може, це од прапора, од червоного, як i в вас он од блакитного.
(Виходить)._
   С т у п а й (по паузi)._ А може, ║?

   М а р и н а . Що?

   С т у п а й. Та такая заполоч у нас?
   М а р и н а . Ти комiк, тату. По┐хав би ти на хутiр, нiж тут плутатися.
(Йде в другу кiмнату)._
   _
   5_
   На сходах я (iду в ревком). Повз мене проходить 3 i н ь к а. Iз  дверей
виходить М а р и н а . На одну мить  ми  спиня║мось,  скида║мось  очима  i
розходимося._
   З i н ь к а. Мрiя? Я думала яка? А вона в панталонах i  в  юбцi,  як  i
всяка. Добридень, сусiде!
   Я (не розумiючи Зiньчиного вислову)._ Добридень!
   _
   6_
   С т у п а й сам:_
   - I це прапор (на Маринин),_ та й то ж  прапорi  Я  вже  думаю,  чи  не
запропонувати таке: на жовто-блакитному - "Хай живе  радянська",  хай  уже
буде й соцiалiстична, аби тiльки укра┐нська  республiка.  Або  ж  так:  на
червоному двi стьожечки вшити: жовту й блакитну... (Дума║)._
   _
   7_
   Уявiть i ревком у квартирi Пероцьких.  В  залi  немов  бiвуак:  люди  в
шинелях, з рушницями й без, якийсь ч е р в о н о г в а р д i ║ ц ь  спить.
Тут же черга просителiв. На  сходах  невпинний  рух  рiзноманiтного  люду.
Прийма║ черговий член ревкому Г а м а р. Вiн бiля телефону._
   Бiля його я й Л у к а занотову║мо директиви._
   Позад його на драбинi робiтник проводить телефон.  За  простiнком  бiля
комутатора на табуретi О в р а м._
   Г а м а р (у телефон)._  Зараз!  Iду!  (До  Луки)._  Щось  чудно.  Мене
негайно виклика║ Слобiдський  ревком.  Чого  -  не  каже.  Якась  нагальна
справа. Телефоном, каже, не можна.,.  Ти  провадь  прийом  за  мене,  а  я
по┐ду... (На ходу, збираючись)._ Волревкомам директивну телеграму:  "Перше
- це як можна бiльш посiяти пшеницi". (Широким рухом)._ Степ!

   Л у к а. Насiння?
   О в р а м i в г о л о с. Комутатор ревкому...
   Г а м а р. По хуторах у ямах. (Колупнув рукою i вибiг)._
   Г о л о с з д в е р е й.  Скажiть,  будь  ласка,  де  тут  бiльшовицьке
движенi║ помiща║ться?
   О в р а м (комусь у телефон)._ Тут. Ви в якiй справi?
   Г о л о с и (думаючи, що то до них, теж  пiдносять  тон)._  Та  в  якiй
же!.. Ходимо по землi, а самi без землi.

   О в р а м i в г о л о с. Сполучаю!

   Л у к а (голосом аж до дверей)._ Виходьте наперед, хто там  без  землi┐
(До мене)._ Напиши: "Друге - зорганiзувати бiдноту.  Кулакам  сказати,  що
┐хнi хати та дворища на ямах довго не вистоять. Трет║..." (До робiтника)._
Папашо! Не там i не так. Криво ведеш провiд! (До мене)._  "Трет║:  по  той
бiк Днiпра ║ поклади торфу..." Хто там хропить?

   Г о л о с и. Товаришу, чу║ш? Революцiю проспиш.
   Л у к а (вже на столi)._ Товаришi! Ревком -  це  що?  Ревком  -  це  не
спальня i навiть не станцiя, де можна куняти. Ревком - це паровоз,  помни!
I коли ми...
   Н о в i г о л о с и з д в е р е й. Товаришу Л у к а!  Витрусили  зброю:
сiм рушниць i три нагани. Куди ┐х?
   Л у к а. У во║нкомат!
   Г о л о с. Килими, бiлизну одкопали...
   Л у к а. У соцзап!
   Г о л о с. Десять штук корсетiв.
   Л у к а. Закопайте! (До мене)._  Тобi  треба  школи  оглянути.  Мета  -
ремонт... (На робiтника)._ Та не так, папашо! Ось дай-но я!  (Вилазить  на
драбину, звично й акуратно кiнча║ проводку)._
   О в р а м i в г о л о с. Комутатор. Що?.. Яка кавалерiя? То ви спите  i
по вас плигають блохи...
   Л у  к  а  (злазить.  До  мене)._  "Друге  -  це  букварiв  укра┐нських
надрукувати. З букваря почнем". (Щось собi  ноту║)._  Хто  там  по  землю?
(Ноту║. До мене)._ Ба i ще про вчителiв... (До дверей)._ Пiдходьте. (Ноту║
й дивиться на годинника разом)._
   О в р а м (зовсiм iншим голосом)._ В нашивках?.. Хвилинку!..
   Л у к а (до мене)._ "Треба  зiбрати  вiдомостi,  скiльки  учителiв,  що
знають укра┐нську мову..." (До черги)._ Хто П е р ш и й на черзi?

   Раптом тривожний, запалений г о л о с у дверях:
   - Товаришi! На город наскочила якась банда! Кавалерiя! В нашивках!..

   I немов на доказ цьому десь розложисте б'║  гармата.  Трiщить  телефон.
Пауза i тиша.
   Л у к а. Першою не черзi знов стала хто? Зда║ться, буржуазiя.

   Г о л о с О в р а м i в. Сполучаю.

   Трiщить телефон.
   Л у к а (бере трубку)._ Г а м а р я нема. Ви ж його  викликали.  Як  не
кликали?.. (Аж хитнувся)._ Не  вдавайтесь  у  панiку!  Що?..  У  монастирi
дзвонять?.. Що?.. Кавалерiя? Спинiть! Зараз висилаю з ревкому  загiн!  (До
дверей)._ Одкопану зброю однесли чи ще?
   Г о л о с. Ще.
   Л у к а. Занось сюди! (Вилазить на стiл. До черги, до всiх)._ Товаришi!
Як чу║те, що? Першою на черзi стала буржуазiя. Вона силою  вдерлася.  Вона
хоче що?.. Ще раз заступити нам дорогу до соцiалiзму.  Хто  хоче  боронити
сво║ мiсце в черзi по землю, по хлiб, по машини, по букварi, по культуру -
становись у чергу по що?.. По зброю! Хто перший - пiдходь!

   Хтось пiдходить перший. За ним хочу стати я, але  мене  одтиску║  якась
шинеля. Я даю ┐й мiсце, потiм другому, третьому. Нарештi, пiсля п'ятого, я
хапаюсь за  рушницю  -  дехто  ста║  неохоче.  Дехто  тiка║,  одверто  або
крадькома.
   Л у к а. Становись!
   Ми шику║мось.
   О в р а м. Становись, хто ма║ ноги, хто ж не ма║ - лiзь!
   Л у к а. Телефон?
   О в р а м. Не працю║.
   Л у к а. Значить, бiля його хтось працю║. Товаришi! Май  на  увазi  що?
Наш фронт на всi чотири сторони. Ворог на  класових  позицiях,  себто  де?
Скрiзь. Напрямок наш - соцiалiзм, вiзьми втямки! Революцiйним кроком...
   Ми йдем за Лукою, сходами, на вулицю.

   8_
   С т у п а й сам:
   - Дак втрет║ ж i тепер востанн║. Чу║ш, Т а р а се? Востанн║i Яка ж вона
буде?

   Д р у г и й гарматний вистрiл.
   (С т у п а й у розпачi). От не дадуть, не дадуть доворожити. (Розгорта║
книжку, чита║). "Поховайте та  вставайте┐"  (Бiжить  без  шапки,  пiднявши
щитом книжку).


   9_
   Став С т у п а й на перехрестi. Вага║ться:_
   - Ну от... Добре тобi було писати - "повстаньте", а | як менi повстати?
Куди йти, на чию руч стати - ┐й-1 богу, не знаю! (Дума║)._ Оце  справдi  -
нi сюди, Микито, нi туди, Микито. Iшли ляхи на три шляхи, а козаки на  три
поля. Пiти на червоне, хоча нi. "У запорожцiв  на  бiлих  корогвах  тiлько
червонi хрести", - писав Кулiш.  Пiти  пiд  жовто-голубий  -  знов-таки  у
запорожцiв не було. А запропонувати червоний i  стьожечки.  Хiба  ж  зараз
послухають!..
   Пострiл. Пада║ збитий кулею цвiт. С т у п а й пiднiма║ його. '
   Що ви робите? Отак i на мойому хуторi, ┐й-богу, позбивають увесь  цвiт.
Кулями поклюють землю, пшеницю, повибивають соняшники.
   Пострiл.
   Ще вб'ють. Пiду краще на трет║ поле, як наказувала М а р и  н  а  .  До
себе на хутiр. Сховаюся i пересиджу цю революцiю, а  там  видно  буде,  до
кого кристати. (Тiка║).


   10__
   О в р а м (повзе). От менi б тепер ноги...
   Пробiга║ кiлька червоногвардiйцiв. Один кричить; "Хтось у тил нам  б'║!
Тiкай!"_
   Далi смертi не втечеш! Стiйте!
   Набiгають контрповстанцi. Оврам сидить. Бiля нього спиня║ться А н  д  р
е.
   А н д р е (гука║). Заберiть! (Показу║ на Оврама).  Контрповстанець  (на
Оврама). Ану, ти! Вставай!
   О в р а м. Не дiждете, щоб я встав...

   11
   З ганку Пероцьких тихо пада║ додолу червоний прапор. Хто його скинув  -
не видно. Натомiсть звиса║ жовто-блакитний. Хто його чiпля║ - не видно._

   12
   Назустрiч А н д р е виходить М а р и н  а  з  букетом  квiтiв.  Почувши
дзвона:_
   - Нiби  Великдень.  Кажуть,  що  коли  вас  зустрiв  монастир,  ви  там
виголосили: "Хай живе Iванова дзвiниця,  а  над  нею  Пiвнiчна  зоря".  Це
значить Росiя?

   А н д р е (серйозно i твердо)._ Так.

   М а р и н а . Ну, а за Укра┐ну чом лицар промовчав?
   А н д р е. Обминемо!
   М а р и н а (iде i гостро, допитливо дивиться йому в очi  -  жарту║  чи
нi)._ Укра┐ну?..

   13
   З ганку Пероцьких пада║ додолу жовто-блакитний. Хто його  скинув  -  не
видно. Натомiсть ма║ трикольоровий. Хто його чiпля║ - не видно._
   _
   VI_
   1_
   На вулицi Пероцьких рух. Бiля дому збира║ться публiка. Святочний гомiн,
вiтання - найбiльше дами. Цвiтуть парасольки. Од церков  пливуть  урочистi
дзвони._
   Д а м а. Варваро Михайлiвно! Здрастуйте, милая! Друга. Не здрастуйте, а
Христос воскрес! Перша. Аж тепер я зрозумiла, як вiн, бiдненький,  зрадiв,
коли воскрес!

   Ч о л о в i к д р у г о ┐ (Зiньчин гiсть)._ I все ж таки,  рiвняючи  до
бiльшовикiв, його мучили люди!
   П е р ш а. Ах, не кажiть! Я сама була цi три днi немов у домовинi.

   Д р у г а. Милаяi Я була труп!
   Ч о л о в i к п е р ш о ┐ (теж Зiньчин гiсть)._ Так! Вони загнали нас у
льохи, вони хотiли зробити з нас трупи, а з наших домiв  -  домовини,  але
дуже дивно, що ┐х за це думають судити, як людей!
   Д р у г а. Хiба ще мають судити?
   З i н ь ч и н г i с т ь. Уявiть  собi  -  перед  тим,  як  розстрiляти,
думають iще судити.
   П р о ф е с о р. Знов лiбералiзм! Знов реформи!
   _
   2_
   Четверо несуть на носилках О в р а м а. Побачивши натовп, вiн  команду║
на носi┐в:_
   - Ножку, носi┐!  Мене  зустрiчають  парадом.  Ать-два!  Л║вой!  Запевай
п║сню!.. Не хочете? Ну так я сам... (Спiва║ приспiв з вiдомо┐  солдатсько┐
пiснi)._
   Ой люлi, ой люлi да -
   Я вам пес║нку спою.
   Смир-но! Одвiчай,  як  пролетарiатовi!  Здорово,  буржуазiя!  Дякую  за
царську зустрiч!

   В и г у к и. Який цинiзм! Яке нахабство!
   О в р а м. А тепер виносьте мене на престолi
   В и г у к и. Як вiн смi║!
   - Заткнiть йому рота!
   Одна дама хоче штрикнути його в очi парасолькою. Не попада║.
   О в р а м. Ах ти ж... Как║тка!
   Друга намага║ться.
   Киш, чорне вороння! Я ще не труп. Складiть вашi парасольки.  Чи,  може,
дума║те ревбурю пiд ними перестояти?
   _
   З _
   Несуть його в зал. Там жде на нього суд. _
   Голова каже до публiки промову. _

   - Панове!  Сьогоднi  ми  судимо  тайного  чекiста.  Вiн  нас  судив  по
пiдвалах, здебiльшого вночi, без свiдкiв, ми його виносимо на денне свiтло
i на вашi очi. Цей суд ми робимо публiчним, навiть широко народним. Бiльше
- ми, позвавши сьогоднi на суд бiльшовизм, да║мо йому можливiсть  захищати
сво┐ кривавi доктрини публiчно. Ще бiльше - ми да║мо кожному  в  цiм  залi
право сказати сво║ слово за  чи  проти  злочинця.  Статую  Фемiди,  символ
загальнолюдського суду, що ┐┐ закопав був бiльшовизм, ми знову одкопу║мо i
ставимо на цей стiл. (До Оврама)._ Пiдсудний! Ваше iм'я?

   О в р а м. Оврам чи Якiв - не все одно? Вам же не iм'я розстрiлювати!

   О в р а м. Ваша професiя до ЧК? Оврам. Лазив по тiй землi, по  якiй  ви
┐здили. Голова.Ав ЧК? Оврам. Та, яку ви  визначите.  Голова.  Скiльки  вам
рокiв? Оврам. Вiд народження тридцять, до смертi - ви краще зна║те, хоча й
я не гiрше знаю. Голова. Ви бiльшовик? Оврам. Половина. Голова. Себто?
   О в р а м показу║ на себе.
   Ноги не мають  значення.  Ви  бiльшовик.  Тепер  скажiть,  чому  ви  не
вiдступили разом з бiльшовиками, а залишились тут?
   О в р а м. Раз ноги не мають значення, то й питання не ма║ значення.

   Г о л о в а. Ви хочете скласти провину на ноги!
   О в р а м. Навiщо, коли виннi вашi голови.
   Г о л о в а (шляхетно розводить руками)._ Ми?
   О в р а м. Якби не заварили  вiйни,  де  одбито  менi  ноги,  я  б  оце
одступив з бiльшовиками.
   Г о м i н. Яке нахабство!
   - Цинiзмi
   Г о л о в а. А от нам вiдомо, що ви зостались тут на тайнi вивiдки,  за
шпигуна. Що ви на це скажете?
   О в р а м. А яку ще можна найти роботу за вашого панування? Не стану  ж
я вiшати або вiшатися!
   Г о л о в а. Але ви не вiд того, щоб вiшати нас... (Виклика║)._  Свiдок
генерал П е р о ц ь к и й!
   П е р о ц ь к и й вста║.
   Ваше превосходительство, ви ма║те слово.
   П е р о ц ь к и й. От у це вiкно я побачив, як прийшов той - О д н о  о
к и й i ще дво║, - один у кудлатiй шапцi. Цей безногий стирчав бiля нiг, -
i показав, де я живу i де, певно, заховався Ж о р ж и  к.  Потiм  я  стояв
бiля чужого вiкна i бачив, як О д н о о к и й вiв Ж о  р  ж  и  к  а.  Мiй
хлопчик, панове, плакав. Ловив у нього руку, щоб поцiлувати, а вiн Ж о р ж
и к а одштовхнув. Я не мiг бiльш  бути  в  iнкогнiто.  Я  скомандував:  на
м║ст║!.. Мерзавець, стой!  Вiн  нацiлився  в  мене.  Ви  розумi║те?..  Але
набiгли другi, не дали й повели мене в ┐хнiй штаб.

   Г о л о в а. Що ви бачили в ┐хньому штабi?
   П е р о ц ь к и й. Кошмар! Уночi до мене в камеру всадили монаха, i вiн
цiлу нiч молився. По-вкра┐нському. Ви розумi║те, панове! Вiн не давав менi
спати. Мiж iншим, цей монах менi сказав, що  безногий  iнквiзитор  забива║
гвiздки в погони i за  це  бере  великi  грошi.  Вiн  себе  на  все  життя
забезпечив.

   Г о л о в а. Ти забивав гвiздки в погони?
   О в р а м. Нащо в погони, коли краще в такi лоби забивати!
   П е р о ц ь к и й. Вiн себе забезпечив!
   О в р а м. Так точно. Я себе забезпечив  так,  що  скоро  вже  не  буду
безногим жити. Мене до самiсiнько┐ смертi на руках нестимуть.
   Г о л о в а. Ви виказали на Жоржика? Як це вийшло?
   Десь з публiки виткнулась 3 i н ь к а:
   - Я скажу! Я можу посвiдчити - можна? (Показавши на  Оврама).  _Я  буду
проти нього свiдчити, ┐й-богу! Дозвольте?
   Ще суд не похватився, як вона вже почала.
   Боже! Виказати на Ж о р жика, на  неповинного  анголика  -  це  злочин,
якому мiри нема! Як тiльки (на  Оврама)_  мiг  вiн  це  зробити!  Жоржика,
милого хлопчика, що любив  шоколадки.  Богу  молитися,  голубiв  стрiляти,
навiть  мене  любив...  Пам'ята║те,  вiн  пiд  час  манiфестацi┐  з   даху
вистрелив? То вiн у голуба стрiляв, та випадково попав у чоловiка.

   В залi похвальний гомiн.
   Анголик у голубка вцiляв. Я знаю про це так, як i про те, як  на  нього
виказано...

   Г о л о в а Будь ласка, пiдiйдiть ближче до столу. _
   З i н ь к а. З фронту Ж о р ж прибiг до  мене,  сердешненький  хлопчик.
Вiн убив одного бiльшовика, то за ним гналися, панове. Вiн так просив, щоб
я казала повстанцям, що вiн мiй братик або ж мо║ дитя, га?  У  мене  серце
плакало, ┐й-богу! Вiн попросив у мене шоколадку, але прийшов той, що О д н
о о к и й. Вiн шукав ┐х превосходительство i дуже журився, що вони втекли.
Тодi я дала Жоржиковi шоколадку i сказала одноокому: бери  сина!  Спочатку
вiн не повiрив, що Жоржик син...
   Г о л о в а. Чий син?
   З i н ь к а. Але  я  прочитала  от  цюю  посвiдку.  (Чита║)._  "Даю  цю
посвiдку колишнiй нашiй покоiвцi Зiна┐дi Масюковiii на певнiсть того, що я
з доручення мого папи генерала Пероцького..." (Чита║/сю посвiдку)._
   Коли кiнча║, в залi буря. Голова да║ знак  сторожi,  щоб  вона  забрала
Зiньку, по тому зверта║ться до Оврама:
   - Тобi ми дару║м, якщо ти викажеш бiльшовика,  що  лишились  у  городi.
Скажеш?..

   Оврам мовчить.
   Нi?.. Однесiть i розстрiляйте!
   На сходах Оврам раптом спиня║ конво┐рiв:
   - Стiйте! Я скажу... щось. (Коли конвой спиня║ться, дода║)._ Але  перед
тим, як сказати, я хочу покурити. За папiросу скажу...
   Йому дають папiросу. Вiн затягу║ться димом. Натяга║ картузик_
   - Несiть!
   _
   4_
   Тим часом в подвальчику Н а с т я. Сто┐ть. Жде. Раху║  краплi,  ┐й  уже
зда║ткя, що це намистини i вона ┐х ниже на нитку: _
   - Сiмсота... Сiмсот перша... Сiмсот третя...
   _
   VII_
   1_
   Знов у Пероцьких. Нiч. Л у к а телефону║:_
   - Штаб? Покличте до телефону комгрупи. Товариш Г  а  м  а  р?  Говорить
начавангарду Л у к а. Банду розбито.  Мiсто  наше.  Я  в  ревкомi.  Здобув
цiкавi документи: рейд-авантюра Пероцького,  очевидно,  пiдтримана  якоюсь
мiсцевою тайною органiзацi║ю.  Скiльки  жертв?  Чимало.  Слухаю...  Так...
Розумiю...

   _
   2_
   У цей час вертаюсь з фронту я. Iду до Луки.  Рух  радостi.  Пiднесення.
Воiстину патетична зустрiч._
   Л у к а. Здрастуй, брате!
   Я. Брате, здрастуй!
   Л у к а. Ти де ж подiвся? Пiсля бою? Гасив десь, мабуть, зорi?

   Я. Гасив старi. Засвiдчую тепер новi, червонi, брате!
   Л у к а. З перемогою? А зна║ш, хто зорганiзував цей рейд,  хто  в  йому
вiв перед?.. П е р о ц ь к и й, брате!
   Пiдскочила свiчка, i зсунулись речi.
   У  вбитого  гайдамаки  знайдено  листа.  Цiкавий  документ.  Ось   вiн.
(Чита║)._ "Маршрут: Чорноярськi хутори - братам  Закрутенкам,  Буга┐вка  -
Дмитровi Копицi i т. д. З доручення комiтету золото┐ булави посилаю до вас
корнета Пероцького. Допоможiть оружно i кiнно", - цiла iнструкцiя,  брате┐
Пiдпис: "член комiтету Чайка". Тепер зрозумiло, чому  стiльки  жертв.  Мiж
iншим, сусiдку твою, Зiньку, закатовано.  Оврама  вивезли  за  город  i  в
глинищах - розстрiляли, де падло i рiзний непотрiб. Кажуть, коли  посадили
- над ямою, вiн...
   На мене пливе щось беззвучне i темне. Свiчка  тане.  Голос  Лучин  десь
далеко нiби смертний менi, напiвмертвому, присуд вичиту║.
   - Луко, зажди! (Хапаюсь я).
   Л у к а. А що?
   Я. Свiчку треба поправити...
   Л у к а. Свiчку?
   Я. Нагорiла ж, чи що...
   Л у к а. Вiн нiби сказав: "Спасибi за похорон! Дав би на чай, та нiчого
не маю. Та не лайтесь,  -  каже,  -  вам  за  це  заплатить  пролетарський
клас..." А Н а с т я, брате, сестра - збожеволiла... Та ти що? Вже йдеш?
   Я. Я?.. Нi!.. Хоча так. Я йду. Я пiду...
   Л у к а. До себе?
   Я. Так. Я пiду до себе...
   _
   3_
   Я на сходах. Iду несвiдомо. Iду машинально. Куди?.. Та ба! Я маю йти до
себе. Так. Я пiду до себе. Я пiду тепер сам до себе, щоб допитати себе про
все це. Ма║ бути розмова iз самим собою. Так! Мусить бути ще  раз  розмова
людини з самим собою про зраду i про смерть. Перша -  про  зраду...  Стою.
Перебираю Луки iнформацiю, пригадую подробицi зради.  Раптом  бачу,  що  я
бiля Ступа║вих дверей. Вони прочиненi. Чую хропiння.  Заглядаю.  Захриплий
голос:_
   -Хто?
   Я. Скажiть, будь ласка, тут жили С т у п а й-Ступаненки?..
   Г о л о с. Це панночка?  Виселено  в  пiдвал.  А  тут  тепер  зв'язкова
команда.

   _
   4_
   I нарештi, мо┐ друзi, фiнал. Я пiд дверима  в  пiдвальчик  Прислухаюсь.
Мiй слух тепер такий прозоро-напружений, що я можу чути й чую, як течуть у
просторах час i зорi. Я чую, як за дверима в пiдвальчику капнула крапля. _
   Але ┐ ┐ не чути. Спить?.. Стукаю. Дверi одчиняються. Свiчечка.  В  о  н
а:_
   - Ви?
   Я. Я...
   В о н а. Я по стукоту вiдчула, що прийшов хтось iнший, хтось не  такий,
як (жест угору)_ тi, хтось тихий, свiйс.с

   Я. Так. Прийшов iменно, що хтось. Хтось, на жаль, не такий, як  тi,  не
ваш i сам не свiй...
   В о н а. Прийшов поет, милий, щирий. Я така рада. Адже ж я  ждала  вас!
Простiть, що не вийшла назустрiч, не одчинила дверей (жест нагору)_ в  мою
кра┐ну, але, як бачите, провина не моя. Мою кра┐ну в мене одiбрали.
   Я. Нiчого. Ми з вами скоро дiйдемо до 'дного краю.
   В о н а. Це, звичайно, натяк  на  ваше  поетичне  горище?  (Лiву  брову
зломила)._ Спасибi. Але я й тут ось (жест навколо),_  на  вас  ждучи,  вже
виростила цiлий сад  кохання.  Дивiться!  Ось  мармуровi  схiдцi.  Правда,
чудовi? Ось (жест на краплi й патьоки)_ фонтан i водяний  годинник  разом.
Тут, коли перебудеш нiч, то враження таке, нiби вiчнiсть вибива║ такт...
   Я. Тут, кажуть, жив недавно робiтник  i  жiнка.  Був  на  вiйнi.  Жiнка
ждала. Рахувала оцi краплi не одну нiч i не двi...
   В о н а (неспокiйно)._ Так, так... Ось  (жест  на_  ослончик)_  садовая
лавочка. (Вiдблиск гумору)._ Спецiально для поетiв. Сiдайте, гостю  милий!
Ви, певно, втомились? Нi? Тодi чим менi ще вас вiтати?  Я  б  оце  заграла
вам, якби не розлучили мене з мо┐м пiанiно. Навiщо воно ┐м? Хто з них умi║
грати? Скажiть, хто гратиме?
   Я. Не турбуйтесь ними! Заграють!
   В о н а. I "Патетично┐"?
   Я. З цього й почнуть...
   В о н а. Так? (З сумом)._ Ой якби я оце заграла! Сонату про  юнака,  що
мчить конем степами, дороги у вiтрiв пита║ться. Пам'ята║те? Великодню нiч?
(Навiть руками повела, нiби по клавiрi)._ Я тодi листа вам писала. Хочете,
покажу? Зберегла! Ждала. Я довго ждала вас!  Давно!  (Лiва  рука  нiби  на
клавiшах. Права за думками нiби пише)._ У  снах.  У  мрiях.  Десь  нiби  в
голубих вiках лiтала й виглядала.
   Я справдi чую музику. (Rondo). Що це? Розстрiл? Галюцинацiя? Гiпноз?...
Треба кiнчати! Пора!..
   - Скажiть  (питаю),_  ви  й  тодi  чайкою  лiтали?  Вона  (руки  впали.
Зiбгалась. Як дiвчинка, що палась на шкодi i не стямиться,  що  сказати)._
Нi! Нi!.. Я так лiтала. Я просто лiтала...
   Я. Мошкою?
   В о н а (iнстинктом  жiночим  вiдчувши,  що  справила  хирне  враження,
раптом випросталась)._ Нi!.. Нi!.. (Визивно)._ Так!.. Я  чайкою  лiтала!..
(Перемоглася. Проникливе)._ Скажiть... а ви тепер прийшли оспiвати  ┐┐  чи
забрати?
   Я