укована вперше в 1883 роцi в ж. "Зоря" .NN 7-15.  Того
ж року вийшла  окремим  вiдбитком  з  журналу  (Львiв,  накладом  редакцi┐
"Зорi", 184 с.).
   У другому виданнi повiстi  (Львiв,  1902,  накладом  Укра┐нсько-русько┐
видавничо┐ спiлки, 224 с.) I. Франко виправив не  лише  мову,  орфографiю,
пунктуацiю, а й зробив незначнi змiни в текстi, перенiс епiграф з Пушкiна:
"Дела давно минувших дней, Преданья старины глубокой" на кiнець передмови,
в попередньому виданнi епiграф стояв перед першим роздiлом повiстi.
   У першому i другому виданнях  повiстi  друкувалася  передмова.  Ось  ┐┐
текст з другого видання.
   "Повiсть iсторична - се не  iсторiя.  Iсториковi  ходить  передовсiм  о
вислiдження  правди,   о   сконстатування   фактiв,   натомiсть   повiстяр
користу║ться тiлько iсторичними  фактами  для  сво┐х  окремих  артестичних
цiлей,  для  воплочення  певно┐  iде┐  в  певних  живих,  типових  особах.
Освiчення, характеристика, мотивовання i групування фактiв у iсторика i  в
повiстяра зовсiм вiдмiннi:  де  iсторик  оперу║  аргументами  i  логiчними
висновками, там повiстяр мусить оперувати живими людьми, особами.
   Праця iсторична ма║ вартiсть, коли факти в нiй представленi докладно  i
в причиновiм зв'язку; повiсть iсторична ма║ вартiсть, коли ┐┐ основна iдея
зможе заняти сучасних живих людей, то  значить,  коли  сама  вона  жива  й
сучасна.
   Представлення давнього громадського життя нашо┐ Русi ║сть,  безперечно,
таким предметом живим, близьким  до  сучасних  iнтересiв.  Настiльки  менi
удалось вiддати дух тих давнiх замерклих часiв, нехай  судить  критика.  В
деталях я позволив собi доповнювати iсторичний скелет  поетичною  фiкцi║ю.
Головна основа взята почасти з iсторi┐ (напад монголiв i ┐х ватажок Пета),
а почасти з переказiв народних (про потоплення монгольсько┐ ватаги i iн.).
Дi║вi особи зрештою видуманi, мiсцевiсть списана по можностi вiрно.
   Львiв, дня 1 грудня 1882".
   Крiм цi║┐ передмови,  до  другого  видання  письменник  додав  ще  таку
замiтку:
   "Випускаючи в свiт "Захара Беркута" другим  виданням  двадцять  лiт  по
виходi першого видання, я обмежуюсь на  виправленню  язика  вiдповiдно  до
того поступу, який зробила наша лiтературна мова  протягом  сих  двадцятих
лiт.
   Криворiвня, 1 серпня 1902".
   Повiсть друку║ться за виданням творiв I. Франка в  двадцяти  томах,  т.
VI, К., 1951, с. 7-140.





   * Згадуючи про скитських монахiв, я не маю на  думцi  того  iсторичного
Манявського скита, що був заснований, Йовом Княгиницьким  у  початку  XVII
в., але користуюся народним переказом про  перших  апостолiв  карпатського
Пiдгiр'я, монахiв  ки┐вських  печер,  про  мандрiвку  й  оселення  яких  в
коломийських горах оповiда║  почастi  з  фантазi┐,  а  почастi  на  основi
дiйсно┐  народно┐  традицi┐  Антiн  Могильницький  у  сво┐й  поемi   "Скит
Манявський". Прим. автора.


   Погляди,   якi   висказуе   тут   Захар   Беркут,   можуть    уважатися
характеристикою поглядiв  тогочасного  народу  на  князiв  та  ┐х  кровавi
межиусобицi та на  початки  феодалiзму.  Пригаду║мо,  що  подiбнi  погляди
знайшли вiдголос навiть  у  нашого  лiтописця  в  оповiданню  про  спiвака
Митусу, якого за  бунтiвнi  бесiди  та  непокiрнiсть  князь  Данило  велiв
зловити i покарати смертю. Розумi║ться,  що,  наводячи  такi  погляди  для
характеристики часу й людей, ми тим не  хочемо  умалити  ваги  i  значення
особи князя Данила, який  мiж  усiми  володарями  русько-галицьких  земель
визначу║ться як чоловiк незвичайний, симпатичний i, по-свойому, як  на  тi
часи, досить людяний та надiлений полiтичним розумом. Прим. автора.