ь мудрованого спектаклю, поставленого для мене Клером Ку┐льтi. З важким серцем я залишив цей дерев'яний замок i пiшов крiзь петлястий вогонь сонця до свого Iкара. Два iнших повози були щiльно запаркованi з обох бокiв вiд нього, й менi не одразу вдалося вибратись. 36. Все, що за цим йде - доволi пласке й блiде. Я покотився пiд гору й за деякий час похопився, бо це зовсiм не дорога до Паркiн┤тона. Макiнтош я залишив в будуарi, а дружка в ваннiй. Нi, це не була оселя, в якiй я зичив би собi жити. Майнула дозвiльна думка, що можливо генiальний хiрург змiнить власну кар'║ру й разом з нею - хто зна║ - всю долю людства, тим, що воскресить Куривкувiльтi, Клера Дромадера. Менi загалом було байдуже; хотiлось забути все це мерзоття, - й коли я в подальшому довiдався, що вiн не ожив, я тiльки одному зрадiв - не доведеться, отже, в думках стежити багато мiсяцiв за пекучим i вiдразливим процесом його одужання, перериваним його незугарними погiршеннями й операцiями, й увiнчаним, можливо, мо┐м вiзитом до нього з метою перевести його в реальнiсть тiлесностi зi стану примари. Апостол ома був не такий дурний. Та чи не дивно, що вiдчуття доторку, яке нескiнченно менше цiну║ться людиною, нiж зiр, не тiльки втрача║ться менш за все, але ста║ в критичнi моменти нашим головним, якщо не ║диним критерi║м дiйсностi. Я був просочений весь Ку┐льтi - весь просочений вiдчуттям нашо┐ боротьби перед пролиттям кровi. Шосе тепер тягнулось серед полiв. Менi спало на думку (не в знак якогось протесту, не в виглядi символу або чогось в цьому родi, а просто як можливiсть нового переживання), що як вже я порушив людський закон, чому б не порушити й кодекс дорожнього руху? Отже, я перебрався на лiвий бiк шосе, й перевiрив - як це? Виявилось вельми непогано. Таке собi при║мне танення пiд ложечкою з лоскотом "вiдомого дотикання", плюс думка, що нема║ нiчого ближчого до спростування основних законiв фiзики, нiж навмисна ┐зда не по тому боцi. В цiлому, вiдчуваний мною прекрасний свербiж був на високому рiвнi пiднесення. Тихо, замислено, не швидше двадцяти миль на годину, я зглиблявся в дивний, дзеркальний свiт. Рух на шосе був не дужий. Випадковi авто, що про┐жджали по ┐м наданiй вiд мене сторонi, оглушливо гудiли на мене. Стрiчнi ж повози вихляли, шарахались, i кричали зi страху. Скоро я вже наближався до бiльш населених мiсць. Про┐зд крiзь червоне свiтло нагадував менi та║мний ковток бургундського вина з часiв мого дитинства. Мiж тим, виникали ускладнення. Я був переслiдуваний i оточений. За тим, вперед мене, два патрульних вози розташувалися так, щоб зовсiм перетнути менi шлях. Плавним рухом я завернув з шосе й, сильно стрибнувши два-три рази, вз'┐хав угору по трав'янистому схилу, серед здивованих корiв, i там, тихесенько гойдаючись, зупинився. Щось вiд турботливого гегельянського синтезу по║дну║ тут двох покiйникiв. Мене тутож мусили були витягти з авто (прощавай Iкаре, дякую за все, старий!), я-бо передчував задоволення вiддати себе до численних рук, i нiчим не сприяти ┐м, поки вони будуть нести мене, спокiйного, зручно розкинутого, лiниво всьому поступливого, як пацi║нт, i беручого дивну насолоду вiд власно┐ в'ялостi й абсолютно надiйно┐ пiдтримки з боку полiцiянтiв i представникiв швидко┐ допомоги. Й допоки я чекав, щоб вони пiдбiгли до мене на високий схил, я викликав подумки останнiй мiраж, образ сповнений здивування й надi┐. Раз якось, скоро пiсля ┐┐ зникнення, напад мерзенно┐ нудоти змусив мене залишити машину на старiй, напiвзарослiй гiрськiй стежинi, яка то супроводжувала, то перетинала новеньке шосе, й усе пiстрявiла дикими айстрами оточеними розрiдженим теплом блiдо-блакитного дня наприкiнцi лiта. Пiсля корчiв вивергання, яке випнуло мене навиворiт, я сiв одпочити на валун, а за тим, на пiдставi, що свiже повiтря стане менi корисним, пройшов декiлька крокiв по напрямку до низького кам'яного парапету на стрiмчастому боцi шосе. Дрiбнi коники прискали з сухого придорожнього бур'яну. Тендiтна хмаринка нiби розгортувала обiйми, поступово плинучи до бiльш ┤рунтовно┐ хмари, що належала до iншо┐, лазур'ю напiвзатоплено┐ системи. Коли я пiдiйшов до ласкаво┐ прiрви, мене торкнуло звiдти мелодiйне по║днання звукiв, розлiзлих, як пара, над гiрничопромисловим мiстечком, яке було пiд мо┐ми ногами в складцi долини. Можна було добачити геометрiю вулиць мiж квадратами червоних та сiрих стрiх, i зеленi димки дерев, i змiясту рiчку, й дорогоцiнний блиск мiського смiтника, й, за мiстечком, схрещення дорiг, креслячих темнi й свiтлi клаптi полiв, а за цим усiм - лiсисте громаддя гiр. Та яскравiше, нiж цi зустрiчнi, мовчазно радiснi фарби - адже ║ кольори й вiдтiнки, якi з умлiванням святкують сво┐ зустрiчi - яскравiше й мрiйливiше для вуха, нiж вони для ока, було подвiйне тремтiння зiбраних звукiв, неперерваних i на мить при сходженнi сво║му до гранiтно┐ полицi, на якiй я стояв, витираючи мерзотного рота. Й раптом я збагнув, що всi цi звуки належать до одного роду, й що жодних iнших звукiв, крiм них, не пiдiйма║ться з вулиць прозорого мiстечка. Читачу! Мелодiя, яку я чув, складалася зi звукiв граючих дiтей, тiльки з них, i таким криштальним було повiтря, що в мряючому злиттi голосiв, i величних, i мiнiатюрних, старанних i разом з тим чарiвливо близьких, прямодушно й дивно мiстичних, слух iнодi розрiзняв, наче звiльнений, майже членороздiльний вибух свiтлого смiху, чи брязкiт лопати або гримотiння лялькового вiзочка, та все було надто далеко внизу, щоб око могло помiтити якийсь рух на тонко витравлених по мiдi вулицях. Стоячи на високому схилi, я жадiбно слухав цi музикальнi вiбрацi┐, цi спалахи окремих вигукiв на тлi рiвного рокотання, й тодi-то я зрозумiв, що пронизливо-безнадiйний жах не в тому, що Лолiти нема║ поряд, а в тому, що голосу ┐┐ нема в цьому хорi. Отже, ось моя повiсть. Я перечитав ┐┐. До не┐ налипли скравки кiсного мозку, ║ висохла кров, на не┐ сiдають красивi яскраво-смагардовi мухи. На тому чи iншому заворотi я вiдчуваю, як мо║ слизьке "я" бiжить вiд мене, до таких глибоких i темних вод, що нема волi туди лiзти. Я закамуфлював те, що могло б вразити когось iз живих. I сам я перебрав чимало псевдонiмiв, поки не вигадав особливо притаманний менi. В мо┐х нотатках ║ й "Отто Отто", й "Месмер Месмер" i "Герман Герман"... та чомусь менi зда║ться, що обране iм'я краще за все виража║ потрiбну ницiсть. Коли я почав, п'ятдесят шiсть днiв тому, писати "Лолiту", - спочатку в шпиталi для психопаiв, де перевiряли мiй глузд, а пiсля в цiй обiгрiвнiй, хоч вельми подiбнiй до могили, темницi, - я мiркував, що використаю цiлком мо┐ записи на судi, щоб врятувати, не голову мою, звичайно, а душу. Посеред працi, однак, я побачив, що не можу виставити на розгляд живу Лолiту. Я, може, скористаюся чимось iз мо║┐ повiстi на закритих засiданнях, та ┐┐ друк змушений вiдкласти. З причин, якi можуть побачитись очевиднiшими, нiж вони ║ насправдi, я проти смертно┐ кари; на цю думку пристануть, гадаю, мо┐ суддi. Якщо б я постав, як пiдсудний, перед самим собою, я б присудив себе до тридцяти п'яти рокiв ув'язнення за розбещення малолiтньо┐ й виправдав би себе в iншому. Та навiть так, Доллi Скиллер, мабуть, переживе мене дуже. Подальший вирок береться мною з усi║ю законною силою й пiдтримкою пiдписаного заповiту; я бажаю, щоб цi нотатки були надрукованi лиш пiсля смертi Лолiти. Таким чином нi тебе, нi мене вже не буде в живих на той час, коли читач розгорне цю книгу. Та допоки в мене кров гра║ ще в пишучiй руцi, ти ║ така ж невiд'║мна, як я, частина благословенно┐ матерi┐ свiту, i я в змозi сполучитись з тобою, хоч я в Новому Йорку, а ти в Алясцi. Будь вiрна сво║му Дiковi. Не давай iншим мужчинам торкати тебе. Не розмовляй з чужими. Сподiюсь, що ти будеш любити сво║ дитинча. Сподiюсь, що це буде хлопчик. Сподiюсь, що чоловiк твiй буде завжди добре з тобою поводитись, бо iнакше мiй привид його настигне, як чорний дим, як знавiснiлий колос, й розiтне його на шматки, нерв за нервом. I не жалiй К.К. Довелось вибрати мiж ним i Г.Г. i хотiлось дати Г.Г. протриматись мiсяця на два довше, щоб вiн мiг змусити тебе жити в уявi прийдешнiх поколiнь. Кажу я про тури i янголiв, про та┐ну сталих пiгментiв, про передбачення в сонетi, про спасiння в мистецтвi. Й це - ║дине безсмертя, яке ми можемо з тобою подiлити, моя Лолiто. К I Н Е Ц Ь