Григорiй Квiтка-Основ'яненко. Сватання на Гончарiвцi
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Малороссийская опера в трех действиях
ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:
П р о к и п Ш к у р а т - обыватель из-за Лопани.
О д а р к а - жена его.
У л я н а - дочь их.
О л е к с и й - помещичий крестьянин.
П а в л о К а н д з ю б а - обыватель из-за Харькова.
С т е ц ь к о - сын его.
О с и п С к о р и к - отставной солдат.
Т ы м и ш - обыватель из Заиковки.
Д е в к и, п о д р у г и У л ь я н ы.
Действие в городе, на Гончаровке.
ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ
Улица на Гончаровке. Вдали видна Холодная гора.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
П р о к i п (в расхмель, выходит из своего двора без пояса и шапки,
свиту несет на плече и поет).
Спить жiнка, не чує,
Що мужик її мандрує.
Спи, жiнко, спи!
Я тим часом одягнуся.
Та на вольну заберуся,
А ти, жiнко, спи!
Хоч немає нi алтина,
Вiдвiчатиме свитина,
А ти, жiнко, спи!
Як заставлю я свитину,
То i вип'ю четвертину,
А ти, жiнко, спи!
О, та мудра ж i сивуха!
А ти, жiнко, псяюха,
Спи крiпко, спи!
Як уволю я нап'юся,
Чорта й жiнки не боюся, -
Нехай вона спить!
(Крадется через театр).
О д а р к а (выходит из избы, не выходя со двора). А куди-то вже потяг,
йолопе? Чи то вп'ять на вольну? Вернися лишень сюди!
П р о к i п (с неудовольствием, в сторону). От чортова доглядачка! Таки
i вздрiла! (Кричит ей с досадою). Чого там вертатися? Нiколи!
О д а р к а. Яке там нiколи припало? Вернися, бузовiре! (Он ее не
слушает, она ему грозит кулаками). Вернись, кажу тобi, вернись! Чи хоч,
щоб за патли вп'ять притягла? (Он хочет идти; она, разозлясь, выбегает
из-за ворот и кричит). Вернись, вернись, вернись!
П р о к i п (с досадою возвращается). Т'адже i вернувсь! Ну, чого там
так пильно припало?
О д а р к а. А кажи, куди було помандрував?
П р о к i п (все с сердцем). Та де тобi помандрував? Тiльки хотiв було
йти до шевця, щоб чобiт залатав.
О д а р к а. Яке тепер латання? Недiленька свята; забув єси, католиче?
Чи з глузду спився? Ще добрi люди i з церков не повиходили, а ти вже i на
вольну швандяв! Знаю я тебе! оце було б так, як позавчора: п'ятiнка свята,
люди нi рiсочки у рот не беруть, а вiн на вольнiй, та так впився, що не
змiг i додому дiйти. Ввалився у провалля оттам на Холоднiй горi та й спав
цiлу нiч. Ще то навдивовижу, як тебе москалi не обiдрали? Чи то ж не стид
та й не сором? Гай, гай! Побила мене лиха година та нещаслива! Занапастила
я свою головоньку з таким п'яницею! Тiльки б йому по вольним i шлятись!..
П р о к i п. Оттак пак! А чому вольну зробили далеко? Постановили б її
ось тут, на нашiй вулицi, так би я випив та й додому потрапив би, а то
бiда! Iдеш, iдеш, поки до тiєї вольної дiйдеш!
О д а р к а. А, дурний та божевiльний! А про те не кажуть, що нащо б то
пити? Ось коли б кабатчики та вiдмежували б геть по Залютин, то-то б я
спасибi сказала!
П р о к i п. Холодком i туди недалеко. Аби б туди дiйти, а то й
байдуже!
О д а р к а. Бач, п'яницi море по колiно! Вiн знай своє товче! Я тобi
кажу, нащо ти п'єш? Чи мало ти худоби пропив? Був хазяїн як хазяїн; були
волики, була й коровка. Була й одежа, неначе у якого мiщанина; усе
позбував, усе попропивав, звiвся нiнащо. Одним одна свитина, а пояса i
шапки катма!
П р о к i п. Брешеш-бо, не усе попропивав: шапка i тепер цiлiсiнька у
тебе у скринi, а пояс застановив.
О д а р к а. А бодай тебе заставляла трясця та болячка! Нащо ти
заставляв?
П р о к i п. Оттак пак! Чи я ж винен, коли шинкар у борг не дає?
О д а р к а. Та нащо ти п'єш?
П р о к i п. Але, нащо! Шинкар дуже до мене добрий, хоч опiвночi
прийду, то й вiдчиня; та таки i горiлка не розведена. Вже пак до
кабатчикiв не пiду. Та нащо i горiлку вигадали, коли її не пити? Якби її
не було на свiтi, то я б i не пив. Тогдi б послухав тебе.
О д а р к а. Ох, моя головонька бiдна! Що менi з п'яницею робити? Усе
одно товче: усе пить та пить. А за що вже й пити? Коли б не своїми
бубликами торгувала, то досi усi б з голоду попухли! Який мене гаспид
понiс за сього п'яницю? - Була козир-дiвка: чи на вулицi, чи у танцях, чи
в дружках, чи у колядцi, - усiм була голова; на жарти, на скоки, - усiм
була приводниця! А й казала покiйнiй матерi: "Не вiддавай мене, мамо, за
мужика, за хлiбороба, я собi дiвка не проста: мiй дiдусь та був на
Iванiвцi попом; та його мати - що вона протiв мене? Вона сластьоним
торгувала, а я собi бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за
школяром, може, й за мене лучиться панич з правленiя". Так-таки iди та
iди! От же i пiшла; от i живу! Люди у щастi та у багацтвi i не чують, як
живуть; а я занапастила себе. Де мої молодiї лiта? Де моя дiвичая краса?
Усе заїв оцей п'яниця, шибеник, харцизяка, воло... (Увидев, что Прокип
между тем все тихо пробирался и чуть было не ушел, бежит за ним). А
куди-то, куди? Тривай лишень! (Тащит его из-за кулис за чуб). Ось так же,
коли честю не слухав.
ДУЭТ
О д а р к а.
Чи я ж тобi не говорила?
Чи я ж тобi та не велiла?
Щоб ти дома сидiв
I на вольну не ходив?
П р о к i п (кланяясь).
Ой ти, жiнко моя!
Ти, голубко моя!
Пусти ж мене прогулятись,
Коли ласка твоя!
О д а р к а (толкая его во двор и затворяя ворота)
Ой, тут гуляй, мiй миленький!
Мов той цуцик кривенький,
Сиди там, пропадай
I нiкуди не втiкай!
П р о к i п (из-за ворот).
Та тут же я скучатиму,
Усiм, усiм казатиму:
Била жiнка мужика,
Била, била i товкла!
(Вместе).
Не брешу я, не брешу:
Била жiнка i товкла!
Брешеш, брешеш, песька
донько,
Била мене i товкла.
О д а р к а.
Брешеш, брешеш, вражий сину!
Я не била, не товкла.
Потягла я за чуприну,
Тiльки страху задала.
О д а р к а. Сиди, сиди собi там, мандрований цуцику! Та й гляди: ось
тiльки хоч ногою вийдеш, то не побоюся грiха, битиму, кажу тобi, що
битиму. Коли б менi знати, як то у панiв бува? Адже розказувала клюшниця
отого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом живе, так, каже, панi
так над паном вередує, що i крий боже! I чого б то нi забажала, - чи
мочених кисличок, чи нiмецьких медяничкiв, чи якої хустки або одежi, то
усе i є: хоч опiвночi забажа чого, то усе їй i поставля, i без її волi з
хати не iде. Через що-небудь же вона так їм овладала? Вже ж не приходиться
жiнцi мужика бити; хiба у панiв така мода? А дуже б добре було, якби ми
по-панськи вередували над мужиками!
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Те же и Кандзюба.
К а н д з ю б а. Дай боже день добрий! З недiлею будьте здоровi.
О д а р к а. Спасибi, будьте i ви здоровi. Як ся маєте?
К а н д з ю б а. Та до якого часу, ще б то i не теє.
О д а р к а. А вашi за-харкiвцi, чи усi живi?
К а н д з ю б а. Та вже нашим за-харкiвцям така прийшла бiда, що й
сказати не можна.
О д а р к а. А що там за бiда?
К а н д з ю б а. Там таких салдатiв найшло, що й сказати не можна! Таки
що вулиця, то й салдат на кватерi. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро їх,
кажуть, прийшло. Така бiда! - А старий ваш дома?
О д а р к а. Та через силу дома. Оце тiльки спинила мандрувати.
К а н д з ю б а. А куди ж то?
О д а р к а. Та ви знаєте його натуру? Йому нi празника, нi недiленьки;
усе б йому шваньдять по шинкам.
К а н д з ю б а. Ось, знаєте, що я вам посовiтую: така була в мене
перша жiнка, п'яниця непросипенна. От же я її i повiз до знахура; вiн i
дав їй якоїсь води, та й побожився, що вже, каже, не буде бiльш пити. Що
ж? мабуть би, i перестала, та не до горiлки їй було; пробi кричала, що у
животi пече, та до вечора i вмерла. Ось повезiте лишень i ви по знахурам,
то й вам таке щастя буде.
О д а р к а. Та я ж возила, i де то вже не була! Була i у Тишках, була
i у Деркачах, об правiй середi аж у Водолагу їздила; так що ж? Усi ув один
голос кажуть: "Починено та й починено". Та, спасибi, вже у Островерхiвцi
ворожка, так та заочi вiдгадала; каже, що любощiв давано, та, не вмiючи,
переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява
молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як ув око улiпила! Чи знаєте
Грициху, старого Пискавки невiстку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама
чорнява, та и верх на хатi немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб
не вiдбивала мужика. - Ну, одже ж то ворожка i дала менi зiлля та й каже:
"Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху пiвнiч, як першi пiвнi
заспiвають", а я, собi на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що
перших пiвнiв не почула та дала, як другi заспiвали. Що ж: як випив, як
зскоче, як дерне з хати, та на вулицю, а там як чкурне, так аж ляпотить;
та й поченчекував аж на Косолапiвку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе
попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та вiд того часу
ще гiрш п'є. Та вже хiба крадькома вирветься, а то як того цуцика на
верьовцi держу.
К а н д з ю б а. Де ж вiн тепер?
О д а р к а. Оттам заперла, нехай висидиться.
П р ок i п (за воротами поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши...
К а н д з ю б а. Бач, де обiзвався! - Здоров, приятелю; а ходи ке сюда!
П р о к i п. Рада б душа в рай, так грiхи не пускають. Як жiнка скаже.
К а н д з ю б а (Одарке). Випустiть-бо його, будьте ласкавi. Маю до вас
дiло.
О д а р к а. Ану вже iди сюди, iди! (Прокип выходит).
ТЕРЦЕТ
К а н д з ю б а.
Послухайте мене.
Ось будьмо ми сватами!
О д а р к а.
Кажiть, кажiть, у чiм?
Сьому ми радi сами.
П р о к i п.
На вольну щоб сходить?
Горiлки принести?
О д а р к а.
Та годi тобi, дурню,
Не знать про що товкти!
(Кандзюбе).
Вiн, знай, своє.
Кажiть, а що таке?
К а н д з ю б а. А що? Дочка в вас є?
П р о к i п i О д а р к а. Є, є!
К а н д з ю б а. Така, що треба годувати?
О д а р к а. Хоч сьогоднi вiддавати.
К а н д з ю б а. Сина маю.
П р о к i п i О д а р к а. Знаю.
К а н д в ю б а. Так вiддайте!
О д а р к а. Потурайте! Чи вiн нам рiвня?
П р о к i п. От i треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя
гривня?
О д а р к а (мужу). Вiдв'яжися; врагова дитина! (Кандзюбе).
Усяк зна,
Що в вашого сина
Та клепки нема!
К а н д з ю б а.
Щоб то як?
О д а р к а.
Та так:
Прибитий на цвiту.
К а н д з ю б а.
Тю-тю!
Та ще фiть, фiть!
Ви дiло тут кажiть:
Чи вiддасте? (с насмешкою).
Чи нехай ще пiдросте?
Мене ви не держiть.
(Вместе).
К а н д з ю б а.
А чому ж i не вiддати?
В нього всього є.
П р о к i п.
Як же можна i вiддати,
Коли горiлки вiн не п'є?
О д а р к а.
Як же можна i вiддати?
Дурний! його всяк б'є.
К а н д з ю б а. Гай, гай! Товкуєте не знать об чiм! Горшка окропу не
стоїть. Та хоч би i зовсiм дурний був, так не узяв його кат, буде багатий
пiсля моєї смерти; аж розумнiй жiнцi за ним i добре буде. Слава тобi,
господи! Є воликiв пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сiллю i за
рибою на Дiн, i усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи ув Одесу. Є й коров'ят
з п'ятнадцятеро, та овечат там чи двi сотнi, чи й бiльш; батракiв дома з
десяток, та при скотинi на бразi скiльки є. Буде чим орудувати;
перепадатиме копiйка. А мiй же Стецько та не зовсiм i дурний: вiн, собi на
лихо, трошки непам'ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налiчить, та
не зна, що руб, а що гривня; а то зовсiм парень друзяка. Та й яка нужда,
що нiчого не зна; жiнка навчить i усьому товк дасть, та й буде панею жити.
Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому
бублейничати...
П р о к i п. Або й шинкарювати; i то дiло дуже добре!
К а н д з ю б а. Та що захоче, то вже не пiде до людей позичати. Нуте,
чого тут думати? Так чи не так, так я пiду по других; бачите, вже не рано.
О д а р к а. (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як
думаєш?
П р о к i п. Ти думай, а я вже за тобою.
(Поют).
К а н д з ю б а.
Так будьмо ж ми сватами!
О д а р к а.
Сьому ми радi сами.
(Вместе).
К а н д з ю б а.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Отецька свого пришлю.
П р о к i п.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
О д а р к а.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
(Обнявшись, приплясывают).
О д а р к а. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати, як-то вона ще
скаже?
К а н д з ю б а. Хiба вона часом i не туди?
О д а р к а. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом,
а з яловичиною; то м'яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та
що-небудь i вигадує; така вже собi нiжна! То щоб i з женихами не стала
вередувати.
К а н д з ю б а. Та вона ж не панянка! Нехай вже тi вередують, поки
довередуються до свого. Та нiчого грiха таїти, тепер i усюди така мода:
нашi мужички - так усе б то за мiщан; а мiщанка вже i об купцевi не дуже
дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то i гляди: дiвують,
сердешнi, до того, що можна буде їми на Донцi греблю загатити. - А з своєю
як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету.
О д а р к а. Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже
ж вона не без розуму, вмiє розсудити.
К а н д з ю б а. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по закону,
увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою... Я щось її не знаю; а як її
зовуть?
О д а р к а. Та Уляна ж i досi.
П р о к i п. Та ще й Прокiпiвна.
К а н д з ю б а. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба,
поговорють; а ви її навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого
часу.
(Повторяют последний куплет).
(Вместе).
К а н д з ю б а.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Стецька свого пришлю.
П р о к i п.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
О д а р к а.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
(Обнявшись, приплясывают, потом Кандзюба уходит).
П р о к i п. От же скверно, що свата без чарки горiлки вiдпустили! Чому
б то дома про нужду не держати? Тепер треба збiгати на вольну та на
сватання придбати.
О д а р к а. А вже ти менi з тою вольною остив та споганiв! I як би то
ти пронiс вiд об'їздчикiв?
П р о к i п. Але! будьте i первина! Через лiсок, та через ярок, та
вскочив у садок, та й дома, от їм i дуля пiд нiс! Так посилай же.
О д а р к а. Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило! Iди лишень
додому, я пiдожду Уляни, та й прийду, i сядемо обiдати.
П р о к i п. (неохотно). Та вже i пiду. Таки-то i урвався на вольну!
(Уходит).
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
О д а р к а и У л я н а.
У л я н а. Здоровi, мамо, були! 3 недiленькою будьте здоровi.
О д а р к а. Спасибi, будь i ти здорова! Де-то ти так рано ходила? Поки
я упоралась, дивлюсь, вже тебе i нема.
У л я н а. Ходила, мамо, на базар, поки до ранньої, та купила дещо. Ось
скиндячки у коси, а оце шпалерiв купила на голуби та на квiтки. А оце,
бач, так обiщалась: на тi грошi, що по п'ятинкам заробляла, так
вiдкладала, та, зiбравши, от i купила, платок. Бач, який? (Разворачивает
платок). I не гарний, скажеш? Великий та модний, з квiтками; тепер усюди
такi на мiщанках.
О д а р к а (рассматривает платок). Нащо було тратитись? Мабуть, i
дорогий?
У л я н а. Дала я за нього сiм кiп та золотого з п'ятаком; та вже
торгувалась, торгувалась! Морока та й годi! Бiля круглого трахтиря
чугуєвська перекупка, так аж забожилась, що не можна дешевше. Та ще там
смiх: вона узяла, та на мою голову примiряє i каже: виш, як тобi к лицю! -
А тут де узявсь пан, таки справжнiй пан; тут хрест (указывая на грудь), а
тут кавалерiя (указывая на шею), та й каже: "От славная девушка! Пристало,
пристало. Вот красавица!"- А я як засоромилась. Ув очах почервонiло, та не
знаю, куди й дивитись; а вiн усе хвалить та смiється.
О д а р к а. Потурай панам, чого вони не набрешуть! То вiн над тобою
глузував.
У л я н а. Будто б то пани i брешуть? Вони сього не вмiють i над дiвкою
не будуть гнущатись. Вони письменнi.
О д а р к а. Та знаю я i письменних. Є, душко, з них усяковi. Чи мало
тут на Гончарiвцi дiвчат з ума позводили i письменнi, i купцi, i усякi?
Хто молодого чоловiка зупинить!
У л я н а. Та сей, мамо, вже пiдтоптаний.
О д а р к а. Потурай, потурай! Такий ще бiльш лиха наробить, чим
молодий. Ох, знаю я такiвських! - Та скажи ж ти менi, нащо тобi сей
платок?
У л я н а. Оттак, нащо? Лучиться чоловiк, от у мене i хустка. Рушники
є, хустки не було, тепер пiде йому на хустку, а як вийду замiж, так буду
сама пов'язуватись. Тепер вже така мода, що очiпкiв не носють, i на
попадях не побачиш; не так, як ви усе у очiпцi, по-старосвiтськи.
О д а р к а. Тим-то й горе, що новина старовину прогонить. Потурай
людям! Пркинули свiй закон, та усе б то по-панськи, то й нашi будуть, як
паннi з мужиками жити. А се добре зробила, що купила хустку. Увечерi жди
старостiв, казали, прийдуть.
У л я н а. (жеманно). Якi там старости? Вiд кого б то?
О д а р к а. Чи знаєш iз-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумакує? Вiн
колись до нас заходив з монастиря на спаса.
У л я н а. От за того старого? Лисого?
У л я н а. Тю-тю, дурна! - За Стецька, його сина, коли знаєш.
У л я н а. За того божевiльного? Се ще краще! Та вiн, мамо, зовсiм
дурний!
О д а р к а. Дурний! - Так багатий.
У л я н а. Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема.
О д а р к а. Глузду нема, так багатий.
У л я н а. Як i по нашiй вулицi йде, то малi дiти з нього смiються.
О д а р к а. Нехай смiються, а вiн собi багатий.
У л я н а. А як прийшов раз до нас на Оснiв'янську мойку, так там такий
з нього регiт був, що вже хазяїн насилу прогнав, щоб ми через нього не
гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого iти; неначе
усi люди повимирали.
О д а р к а. Так кажу тобi, що багатий! Скiльки пар волiв чи усякої
худоби! У нього будеш у золотi ходити; а помре старий, так усьому добру
будеш господиня. Нема на свiтi луччого щастя, як з дурнем жити! Вiн тебе
не б'є, не вередує; а коли там здуру хоч i налає, так тiльки крикни на
нього, то вiн i замовче. Куди схочеш, пiдеш; як задумаєш, так i худобою
орудуєш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним; нема тобi воленьки;
нi погуляти, нi в хорошi походити. А сварка, а лайка, а бiйка!.. Ось i мiй
п'яниця: що з нього, що вiн не дурний? Коли б пак одурiв, то я б
зрадувалась.
У л я н а. Та вже, мимо, що хочете, кажiте, а я за того дурня, за того
бецмана не пiду та й не пiду.
О д а р к а. Нiчого вередувати. За такого багатого не пiдеш, так кого
ще тобi треба? Чи якого повитчика будеш ждати? Та доки нам тебе i
содержати? Бач, батько п'яниця непросипенний; я своїми бубликами тiльки
вас i содержу, та вже i в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годувати?
У л я н а. Чим я тобi, мамо, у тягiсть? Лiтом на мойцi - слава тобi,
господи, - скiльки заробляю? А зимою пряду; та й зiбрала чимало:
повнiсiнька скриня на колесах. Коли ж я стiльки у дiвоцтвi зiбрала, то
можу себе i содержувати, i зодягати i без мужика-дурня.
О д а р к а. Те-таки, що зiбрала, то гаразд, а що за багатим мужиком
бiльш збереш, так то ще лучче. Послухай мене, Улясю! Послухай мене, доню!
Не дрочись! Iди за Стецька, даром що дурний. Бач, нiхто не трапляється. За
кого ж тебе i вiддати? Де тi люди?
У л я н а (застенчиво). Мамо!.. Я б вам... щось сказала...
О д а р к а. Ану, кажи.
У л я н а. Адже ви знаєте Олексiя?
О д а р к а. Якого се?
У л я н а (смелее). Коваля. Ось чи впам'ятку вам, що доварив вам
кочергу, а оце недавно чаплiю зробив?
О д а р к а (вспоминая). Еге-ге-ге! Коваль? Знаю. А що? Чи не дума вiн?
У л я н а (стыдливо). Атож!
О д а р к а. Нехай собi i у головi не доклада. Чи можна, щоб я за нього
вiддала? Хiба вiн тобi казав?
У л я н а. Еге!
О д а р к а. А ти що? А ти йому i не плюнула межи очi?
У л я н а. От так пак! А за що?
О д а р к а. Щоб не сiкався за нерiвню. Чи не думаєш ти за нього?
У л я н а. Атож!
О д а р к а. Та що се ти узяла у голову? Чи вiн же тобi рiвня? Правда,
вiн парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п'є, з бурлаками не
гуля, протiв мене звичайний; усе правда. Так що ж? Крепак!
У л я н а. Що нужди, мамо, що крепак. Пани у нього добрi, про них усюди
така чутка iде.
О д а р к а. Та хоч вони i добрi, та пани! Як-таки се можна, щоб тобi з
волi та у неволю; була казенна, та пiдеш у пiдданство; була городянка, та
станеш селянкою!
У л я н а. Де б я нi була, чим би я нi стала, то менi i байдуже. Менi
за ним буде усюди добре, бо я люблю його!
О д а р к а. А того i не подумаєш, як тебе поженуть на панщину?.. Ох,
менi лихо! Мою Улясю та на панщину!
У л я н а. А чим панщина страшна? Так зате не знатимемо нi подушних, нi
десятських, нi хвонарних; усе то пани за своїх людей платють. Та i на
мойцi - чи мало там панських? Так усi-то, крий боже, як то хвалються, що
як добре за панами жити!
О д а р к а. Та вже ж, Улясю, як собi хоч, а я тобi мати, так я тобi
скажу: скорiш в мене на долонi волосся виросте, чим я вiддам тебе за
Олексiя. Та вже тут нiчого патякати: я вже старому Кандзюбi казала, щоб
сьогоднi i старостiв присилали.
У л я н а. Ох, менi лихо! сьогоднi?..
О д а р к а. Сьогоднi, сьогоднi. Чого тут вiдкладати? Постiй же, доню,
тут; Стецько прийде, та й поговорите собi любенько; а ти не безумствуй,
будь до нього приязна...
У л я н а. Об чiм з таким дурнем i говорити? Я не вмiю...
О д а р к а. Потурай! Дiвка з парубком аби б зiйшлись, а то найдуть, об
чiм говорити, а часом i мовчки ще й лучче подружать; я се добре знаю.
-Посидь же за воротами, а я пiду лагодити обiдати. (Уходит).
У л я н а (одна). Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то
дурневi достанеться орудувати надо мною? Так такий-то йолоп наругається
над моєю русою косою? Що менi у його багатствi? Казала ж наша паламарка:
через золото, каже, сльози ллються. Наварю i борщу, i усякої страви, та як
воно буде розведено моїми слiзоньками, чи пiде ж у душу? Буде i одежа
хороша, i постiль бiла, та коли стiна нiма, з ким буду розмовляти, у кого
порадоньку узяти? З Олексiєм пiшла б на край свiта, старцевому сухаревi
буду рада, з калюжi водицi нап'юся, аби б вiн, мiй милий, мiй голубонько
сизий, мiй Олексiєчко, менi подав! Коли ж горе i бiда постигне, то аби б
вiн був бiля мого серденька, вiн не дасть менi сплакнути; а як приголубить
мене, то i усю бiдоньку забуду. (Развертывает купленный платок и,
рассматривая его, поет).
Хусточко ж моя шовковая!
Чи на те ж я заробляла,
Щоб нелюбу, та й немилому,
Та її я почiпляла?
Хусточко моя шовковая!
Обiтри мої слiзоньки!
Нехай же, нехай же вiд них
Полиняють квiтоньки!
Хусточко моя шовковая!
Прийшлось тебе заховати.
З плiточкою та i дротяною
Тепер треба привикати!
Хусточко моя шовковая!
Не доставайся ворогу.
Покрий мої яснiї очi,
Як я ляжу у гробу!
ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ
Уляна и Стецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и,
увидев Уляну, останавливается, сам с собой смеется, охорашивается;
подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом говорит.
С т е ц ь к о. Та й патлата! (Смеется громко и, по-дошел к Уляне, вдруг
перестает и, долго подумав, говорит). А що в вас варили?
У л я н а. (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально
отвечает). Нiчого!
С т е ц ь к о. (долго вспоминая). Ну!.. ну!.. а тепер... що?
У л я н а. Що?
С т е ц ь к о. Що?
У л я н а. Що?
С т е ц ь к о. Що?
У л я н а. Що? Нiчого.
С т е ц ь к о. Брешеш-бо, як нiчого! Батько казав, розпитай її обо
всiм. А чорт її зна, об чiм її розпитувати! Я усе позабував.
У л я н а. Так пiди до батька та i розпитай, коли позабував єси!
С т е ц ь к о. Так вiн-бо добре казав, не iди, каже-говорить, вiд неї,
поки обо всiм не домовишся.
У л я н а. Нi об чiм нам домовлятися.
С т е ц ь к о. Як нi об чiм, коли вже ти за мене iдеш?
У л я н а. Нi, голубчику, сього нiколи не буде.
С т е ц ь к о. А чом не буде?
У л я н а. Тим, що я за тебе не пiду.
С т е ц ь к о. А чом не пiдеш?
У л я н а. Тим, що не хочу.
С т е ц ь к о. Та чому не хочеш?
У л я н а. А не хочу - тим, що не хочу.
С т е ц ь к о. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти пiдеш.
У л я н а. Не пiду.
С т е ц ь к о. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся, та
пiсеньки заспiвай, то вона i пiде. От я i заспiваю:
На курочцi пiр'ячко рябоє;
Любимося, серденько, обоє.
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дiвка його.
Не пiду я за нього.
Ой полола дiвчина пастернак
Та сколола нiженьку на будяк.
Диб, диб на село... и проч_.
Не так болить нiженька з будяка,
Ой як болить серденько вiд дяка.
Диб, диб... и проч._
Ой, чия ти, дiвчино, чия ти?
Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?
Диб, диб... и
проч._
_
А що? чи хороша моя пiсня?
У л я н а. Така точнiсiнько, як ти, що нiчого i не второпаєш. Ось
слухай, яку я тобi заспiваю. (Поет).
В мене думка не така,
Щоб пiшла я за Стецька.
Стецько стидкий!
Стецько бридкий!
Цур тобi, не в'яжися!
Пек тобi, вiдчепися!
Божевiльний!
Не дурна я i не п'яна,
Щоб пiшла я за Степана.
Стецько стидкий... и проч.
_
Лучче впасти менi з дубу,
Чим йти замiж за Кандзюбу.
Стецько стидкий... и проч.
_
Лучче менi з мосту в воду,
Чим достатися уроду!
Стецько стидкий... и
проч._
А що, Стецю, чи хороша моя пiсенька?
С т е ц ь к о. (долго смотрит на нее молча, потом вдруг вскрикивает).
Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже
погана! Зачим ти її спiваєш? Га?
У л я н а. Та я тобi i спiваю i кажу, що не люблю тебе i не пiду за
тебе.
С т е ц ь к о. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тiльки скажи йому,
що вiн бреше, то так по пицi ляпанця i дасть. (Вздохнув). Я вже пробував.
У л я н а. Так що ж? То батько твiй, а то я тобi кажу, що не хочу.
С т е ц ь к о. Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього. Батько
ще казав, щоб ти не дрочилась.
У л я н а. А чого менi дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А щоб
я пiшла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.
С т е ц ь к о. Ей!.. чи Прiсько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та
iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене,
так я б тобi пику побив, як менi батько часом б'є; а то ще тепер не можна.
Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер, не
можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене!
У л я н а. (в сторону). Що менi з дурнем товковати? Покинула б його,
так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати.
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
Те же и Олексий, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.
С т е ц ь к о. Оце ж увечерi i старостiв пришлемо. Чи присилать?
У л я н а. А як же? присилай, присилай. (В сторону). Побачиш, якого
облизня пiньмають.
С т е ц ь к о. А пiч колупатимеш?
У л я н а. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю. (Дерет его по
лицу пальцами).
С т е ц ь к о. (Оправляясь, хохочет). Бач, яка жартовлива! Але трохи
баньок не виколупала. Зачим так робити?
У л я н а. Затим, що я тебе шаную (тихо), - як ту собаку рудую!
О л е к с i й. (в сторону, с огорчением). От тобi i правда на свiтi!
Послухаю, що дальш буде.
С т е ц ь к о. Ну! Кажи ж ти менi: як ми оженимось, то що будемо
робити? Га? кажи, кажи.
У л я н а. Ти знаєш, а я не знаю.
С т е ц ь к о. Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?
У л я н а. Та не знаю. Ну тебе зовсiм.
С т е ц ь к о (смеясь). Еге! так я тобi усе розкажу: нiгде правди дiти.
Мене батько навчив. Чи сказати? (Более смеется). Напечемо коржiв, зомнемо
маку, та намiшаємо з медом, та й посiдаємо, та й їстимемо. I не мудро,
скажеш? (Увидя у нее шелковый платок). А що то в тебе? Хустка? Чи не менi
то?
У л я н а. Кому ж, як не тобi, мiй вороне чорнесенький! (Тихо). Твоїй
пицi вона i пристала.
С т е ц ь к о. А ке сюди, я примiряю.
У л я н а. Та нехай же увечерi, сама тобi почеплю (тихо), що i у дверi
не потовпишся.
С т е ц ь к о. Що то, мабуть, гарно з хусткою? Чи знаєш що? Я ще зроду
не женився. То-то, десь, гарно жонатому; що усi ж то, усi, куди оком
закинеш, усi женються. Будеш же менi головоньку мити i голубити?
У л я н а. Змию, змию (тихо), що тебе i чорт не пiзна. Цур вже йому!
прожену його вiдсiля та й втечу додому. (Ему). А приголублю ось так: ось
ходи сюди. (Протягивает к нему руки, а он, разнежась и охорашиваясь, хочет
подойти к ней).
О л е к с i й (с сердцем становится между ними). Здорова, Уляно! Нехай
тобi бог помага!
У л я н а (обрадовавшись, бросается к нему). А, мiй Олексiєчку! Де ти
узявся? Я тебе цiлий ранок бажала.
О л е к с i й (сердито и отворачиваясь от нее). Дурний, що i прийшов,
не чув би об своїм нещастi.
У л я н а (испугавшись). Ох, менi лихо! А що там за нещастя?
О л е к с i й. Тобi лихо? Не знаю кому! Ох-ох-ох! От правда на свiтi!
Здоров, Степане! Поздоровляю тебе засватавшись!
С т е ц ь к о (важно). Спасибi.
О л е к с i й. Так оце увечерi до Уляни i за рушниками пришлеш?
С т е ц ь к о. Пришлемо.
О л е к с i й. Боже ж вам помагай! (Медленно идет).
С т е ц ь к о. Спасибi.
О л е к с i й (все уходя, горестно). Прощай, Уляно!
С т е ц ь к о. Iди здоров!
У л я н а (в сторону). О батечки! що менi робити? Вiн нiчого не зна, та
й сердиться i утiка, коли менi свiт не милий. Як би його зупинити?
(Громко). Олексiю!
О л е к с i й (в сторону). Схаменулась! Нехай покортить! (Будто не
слышит и все идет).
У л я н а. Олексiю-бо!
О л е к с i й (останавливаясь). А чого там?
У л я н а. Чого-бо ти сердишся?
О л е к с i й (возвращаясь к ней). Чи се ж таки правда, що ти iдеш за
його?
У л я н а. Так що ж, що правда?
О л е к с i й (поет).
Чи се ж тая криниченька, що голуб купався?
Чи се ж тая дiвчинонька, що я женихався?
Женихався, не смiявся, хотiв її взяти,
Уродила товариша, нечистая мати!
Чи ждав же я бiдиноньки такої на себе,
Щоб почути в дiвчиноньки, що не йде за мене,
Не за мене, за другого йде моя дiвчина!
Що робити? Тiльки iти свiт за очима!
Уляно, Уляно! як же менi не сердитись? Як менi стояти i слухати, що ти,
забувши, як десять разiв божилася, ген там, на Холоднiй горi, у лiску, як
з тобою за горiхами ходили, що нi за кого не пiдеш, опрiч мене, а тут при
менi кажеш, щоб присилав за рушниками... Грiх тобi, Уляно! Занапастила ти
мене! Я ж кажу: коли се правда, що ти iдеш за Стецька, що у посмiх на
увесь город за навiженного, за дурня...
С т е ц ь к о (зевавший по сторонам, наконец вслушался в последние
слова). Брешеш, брешеш, брешеш! Оце вже, голубчику, брешеш! Тривай лишень:
я ще не зовсiм дурний, а батько каже, коли ще й вiн не бреше, що в мене не
усi дома. Та дарма: хоч би i дурний, так хiба не можу женитися? Тут не
розуму треба; я вже знаю.
О л е к с i й. Так що ж у тiм, що оженишся, та як не вмiтимеш жiнку
содержать? Треба її годувати. Нiякої худоби не стане, коли не будеш сам
робити! А вмiєш ти що робити?
С т е ц ь к о. Робити, пожалуй, вмiю, так талану щось нема. Раз батько
таки протурив мене на тiк. Дарма, я i пiшов, узяв цiп i молотю з дядьком
Панасом, а вiн ще, братику, лисiший, чим мiй батько. Я чи вдарив раз по
сноповi, чи нi, а його як учищу, замiсть снопа та по лисинi, а вiн як
гепне об землю, так сторчака i дав! (Смеется). А я собi: ких, ких, ких!
кишки порвав регочачись. Годi пiсля того часу молотити! Батько сказав:
нема талану, лучче чумакувати та у дорогу ходити.
О л е к с i й. Ходив же ти у дорогу?
С т е ц ь к о. Ходив.
О л е к с i й. А куди?
С т е ц ь к о. З хурою, до моря.
О л е к с i й. До якого мiсця?
С т е ц ь к о. Аж до Основи.
О л е к с i й (смеется). Крий боже, як далеко! Аж двi верстви!
У л я н а. О, щоб тебе, Стецю! i мене розсмiшив.
О л е к с i й. За чим же ти ув Основу з хурою ходив? Чи не в бiр по
шишки?
С т е ц ь к о. По шишки! Тю-тю! ще й смiється. Кажуть тобi, пiшла хура
до моря, за рибою. От i менi батько дав пару волiв: нехай, каже, хлоп'я
привчається. От ми iдемо, iдемо, усе iдемо, усе iдемо... аж гульк! прийшли
ув Основу. Там чорт надай дядькiв, Диканi, коли знаєш; та й закликали мене
обiдати. От я й сiв та й обiдаю, усе обiдаю... та й забув про хуру, а
вона, брат, як учистила, та аж до Пилипового села, а я усе обiдаю, усе
обiдаю... та як пообiдав, та й потяг у солому, таки до дядькiв на тiк, та
як дав хропака, так аж геть-геть до вечора. Ну, знаєш, батько побiг
провiдати хури, та й нагнав, та й питається: а де Стецько? А Стецька
катма! (Смеется). Хропе, сердега, у соломi, мов пан на подушках. Аж гульк
батько у солому, як потягне мене рубанцем! Аж я спросоння як злякаюсь, як
побiжу та через городи! А батько як гукне: хлопцi, сюди! Тут, брат, неначе
з псюрнi хорти до дертi, так хлопцi повибiгали, та мене ловити, та й
пiймали, узяли менi руки скрутили, та зв'язали гарненько, та у город, та
до волосного правленiя, та у колоду, а уранцi i у привод...
О л е к с i й. Так тебе i у привод водили? Я сього i не чув.
С т е ц ь к о. Водили, голубчику! Сказано, слухай батька, та не втiкай.
О л е к с i й. Що ж тобi було у приводi?
С т е ц ь к о. Потилицю виголили та й пустили. Не що!
О л е к с i й. Через що тебе не прийняли у салдати?
С т е ц ь к о. Та так, бiда сталася: не зумiв пальцiв перелiчити.
(Перебирает пальцы). Та й до бiса ж їх на руках: Станеш їх лiчити, та так
один одного i попережа. Ось бач! (Перебирая пальцы, задумался). На якого
гаспида так багацько пальцiв? Еге? А я знаю. Ось, бач, Уляно! Як би ти з
одним пальцем та зложила собi дулю? Еге! Не можна-бо, хоч як, та не можна.
О д а р к а (из-за ворот кричит). Уляно, Уляно! А iди обiдати!
У л я н а. Зараз, мамо, прийду.
О д а р к а. Коли Стецько тут, клич i його.
С т е ц ь к о. Ось-осьдечки я. Обiдати? Зараз. Що то вже я люблю
обiдати! Я б i вдень i вночi усе б обiдав.(Уходит во двор).
О л е к с i й. Що, Уляно, чула? От за якого дурня iдеш!
У л я н а. Чи я ж сама за нього iду, чи що?
О л е к с i й. А як же? коли i за рушниками велiла присилати? Я сам
чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тiльки мене i бачила. Сам собi смерть
заподiю.
У л я н а (бросаясь к нему). Олексiєчку, мiй голубчику! I я без тебе не
хочу на бiлiм свiтi жити! Не вмирай без мене, озьми i мене з собою! Не
покинь мене сиротинкою!
О л е к с i й (стоит, не обнимая ее). Так се правда? Де ж твоя божба,
Уляно? Тяжко моєму серцю, коли вже й ти не держиш правди i мiняєш того,
хто тебе любив, вiд щирого серця... дуже, дуже любив... i мiняєш на кого?
Не боїшся ж ти бога, га?
У л я н а (все обнимая его). Бога я боюсь, люблю тебе, мiй лебедику,
мiй сизий голубоньку; чає вiд часу бiльш люблю, чим уперш на вулицi
зiйшлися. Не покинула б я тебе нiзащо на свiтi; що ж будеш робити? Не моя
воленька: мати силує!
О л е к с i й. Ти ж їй казала, що мене любиш?
У л я н а. Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли
не за тебе, то й нi за кого не пiду; так i говорити не дає. Та вже ж: на
усе пiду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останнiй разочок!
(Обнимаются).
ДУЭТ
У л я н а.
Горе, лихо i бiда!
Не дають за тебе!
Олексiю, серце моє,
Не покинь ти мене!
О л е к с i й.
Не вбивайсь, моя Уляно!
Буду вiчно я любити,
Бо нiяк менi не можна
Без тебе на свiтi жити!
У л я н а.
Я боюся
зоставатись;
Вже i мати скоро вийде.
О л е к с i й.
Тяжко, важко розставатись!
Що ж? Нехай же хоч i прийде.
В ноги їй оттут впаду.
Слiзоньками обiллю.
У л я н а.
Станьмо ми її молити,
Станьмо жалiбно просити:
(вместе)
Не розлучай нас, мамо рiдна!
Ой, дай пожити ще нам, бiдним!
Не пий, не пий ти нашой кровi,
Не розривай мiж нас любовi!
У л я н а. Умру без тебе, Олексiю!
О л е к с i й. Собi я смерть заподiю!
(вместе)
Горе, лихо i бiда!
Не дають за мене!
Ой Улясю, серце моє,
Не забудь ти мене!
У л я н а.
Горе, лихо i бiда!
Не дають за тебе!
Олексiю, серце моє,
Не покинь ти мене!
(Обнимаются).
С т е ц ь к о (выходя из-за ворот). Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ
поїли, i яловичину покришили, а вона i не iде. (Увидев, что любовники
обнимаются). Бач, з ким тут, вона! Мати не збрехала, казала, що вона,
мабуть, з Олексiєм розмовля; а вона добре розмовля, що женихається! Iди ж,
iди. Казала мати, що коли, каже, честю не послуха, то жени її у потилицю!
У л я н а. Та iду, зараз iду. - Олексiєчку! не втiкай вiдсiля; я швидко
вийду. За слiзоньками i не їстиму нiчого та й поспiшу до тебе. Послiдня
наша годинонька, тiльки i наговоритися з тобою. (Плача, уходит во двор).
С т е ц ь к о. Вийдеш, вийдеш, коли-то ще пущу. (Подходит к Олексию). А
ти чого тут, пробишака?
О л е к с i й. Чого? Я до Уляни приходив.
С т е ц ь к о. До Уляни? А зась не знаєш? До Уляни!
О л е к с i й. Що? ще i сей став на мене гримати!
С т е ц ь к о. А то ж i не гримати? Одарка казала: прожени його.
О л е к с i й. Ти мене проженеш? О, вражий сину? Через тебе така
напасть! (Бросается к нему. Стецько, испуганный, бежит; Олексий, поймав
его, схватывает за грудь и трясет). Задушу, анахтемську вiру! О, якби не
боявсь грiха, тут би i амiнь моєму супостатовi! (Отталкивает его от себя).
Згинь з очей, католиче!
(Стецько до чрезвычайности испуганный, не может кричать, а стоит в углу
и во все время стонет и дрожит).
О л е к с i й (успокоившись). Дурний i я, що з дурнем зв'язався. Що,
менi робити? Де ськати помочi? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки
пiдняв! Похожу по горi, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит).
С т е ц ь к о (осматривается во все стороны и, не видя Олексия, бегает
и кричит). Пробi, ратуйте, ратуйте! Хто в бога вiрує, ратуйте! Ой,
ратуйте!..
ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ
Стецько и Прокiп с Одаркою выбегают.
О д а р к а (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричищ?
П р о к i п. Чи не об'їздчики кого з горiлкою злапали?
ТЕРЦЕТ
С т е ц ь к о.
Харцизяка мене бив!
А я й кашi ще не їв...
О д а р к а.
Ось внесу тобi я кашi...
(Уходит).
Стецько (плачет).
Ги, ги, ги, ги, ги!
Кашi хочу, кашi, кашi!
П р о к i п.
Ой, ходiм ми за лiсок,
Там новенький є шинок,
Купимо горiлки глек...
С т е ц ь к о.
Цур тобi iз нею, пек!
Кашi хочу, кашi, кашi!
О д а р к а (приносит ему большой кусок каши).
Одже й кашi на шматок.
Їж же, сину, та не плач.
С т е ц ь к о.
Его! Ось побач:
Я хоч i зовсiм
Оцю грудку з'їм,
А плакати ще буду.
Ще-бо м'яса я не їв:
Так сього я не забуду.
О д а р к а.
Ходiм до хати ми, ходiм!
Тобi м'яса я добуду.
С т е ц ь к о.
Та я i м'ясо хоч поїм,
А плакати таки все буду.
П р о к i п.
От лихо, лихо i зовсiм,
Нiгде горiлки не добуду!
(Уводят Стецька с собою).
ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ
Та же улица.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
С к о р и к (выходит с другой стороны дома Прокопа). Што за прiятной
оцей Харков! Єй, iстинно! i за границею таково не видал! Таки што хозяїн,
то i доброй чалавєк. Той тебя просiт абєдать, другой на кунпанiю; та всьо
с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францiю i Рассею
прахадiли, а нєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь
матушка! Та так усi нашаво брата поважають! Нi хрестини, нi свадьба у
знайомих не буваїть, штоб без меня то абашлось. Правда i то, што уж нiхто
так парядка не дасть, как я. (Нюхает табак из тавлинки и вздыхает).
Павидав-таки свiту я на свайом вiку! I гдє-то не пабував? Так куди мужику
протiв нашаво брата справиться-та, хоч у дружках iлi у старостах, алi у
кумах. Все закони знаю, аттаво i усе ка мне. Вот i у вечеру пайдьом
старастаю девку сватать; так акрама таво, што от Шкуратихи рушник шумит,
та i старой Кандзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь
таки паступиться-та. Вот i будет на табак (Смеется). В свєтi только живи
умеючи, а то не пропадьош з голоду. (Поет).
Лиш умей за дело взяться,
Можно всюди поживляться;
В поле бий, коли, руби, -
Дома денежки бери.
Подпускай девчатам ляси,
Старим бабам балянтраси;
Сам же в оба лишь смотри
Да з них денежки бери.
В светi много чудаков;
Ох! i не без дураков;
Только iм не говори,
Молча деньги з них бери.
Не один на светi я -
Лекар, купчик i судья
Правдой в светi не живьот -
I, где можно, знай берьот.
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Скорик и Олексий.
О л е к с i й (выходит в задумчивости). Ходив, ходив - а все-таки не
знайшов свого щастя. Був i на кладбищi, позавидував покiйникам: їм-то нi
печалi, нi воздиханiя, як спiвають дяки. Лежать собi i вже нi об чiм не
думають; а наш братчик терпи! Думай собi та гадай, та нiчого не видумаєш.
(Поет).
Горе, лихо, пропадаю!
Де сховатись вiд бiди?
Смерть найти я де, не знаю;
Вiд людей куди втекти?
Ой, хожу я i блукаю,
Як те сонце в крузi!
Куди їду - що шукаю?
А все серце в тузi!
Горо крута - розступися,
Лiсу темний - розiйдися,
Рiчко бистра - пiднiмися,
Вся звiряка - iзбiжися...
Погубiть мене мерщiй.
Коли хочеш, щоб пропасти,
То живи серед людей.
Вiд їх бiд i вiд напастi
Швидче вмреш, чим вiд звiрей!
(Подходя к двору Прокипа). Обiщала ж Уляна пiсля обiда вийти; пiдожду,
коли не збреше. Що ж їй скажу? Що ж я видумав? Нiчого. Зiйдемось,
посумуємо, поплачемо... та й тiльки; а увечерi гаспидський Стецько буде
хусткою вихвалятися!
С к о р и к (все узнававший его, говорит тихо). Та он же. Алексiй!
(Ему). Паслушай, маладец!
О л е к с i й (оглянувшись, к нему). Га? (Кланяется небрежно).
Здрастуйте, господа служивий! (Без внимания оставляет его и идет к хате).
С к о р и к. Алексiй! Ти меня i не познал?
О л е к с i й (подходя к нему, всматривается). Нi, щось не пiзнаю. А
вiдкiля ви?
С к о р и к. Та вiдтiля, вiдкiля i ви... Та што тут, нєгде дєтись: я
Осип, дядюшка твой.
О л е к с i й (узнав). А! так i є. (Обнимаются). Здоровi ж, дядюшка,
були! Давно не бачив вас та й не пiзнав. А що? годiв чотири є?
С к о р и к. Та так-таки што есть. Втямки тєбе, как ми з палком iшли на
Туреччину через Харков i я з вашим управителем тут зайшолся; вот тут i
тебя видав.
О л е к с i й Та знаю ж, знаю. Тодi мене привезли вiддавать у ремество.
С к о р и к. Так ти усьо у городе i живьош? Што ж я з табой нiгдє не
пастречался? А у каком ремествi?
О л е к с i й Та в ковалях, i вже в роботниках, на заводi куби делаємо.
Сто двадцать рублiв беру у год.
С к о р и к. Честной парень, сполать! Што ж твої батюшка i мать, сестра
моя, живенькi?
О л е к с i й Батюшка помер, а мати дуже старенька, одначе, слава богу,
ще жива! Брати поженились, а меньшу сестру у двiр узяли за баришнею, а тi
повиходили у наше ж таки село. Я там заговiвши був. Що ж ви до нас не
навiдаєтесь? Чи ви тепер у отпуску, чи як?
С к о р и к. Iз палявих, був у нехвалитах, а далi чистую палучил.
Хатєл, штоб таки навiдатись до сваїх; хоч би сестру павiдать. Десять
гадов, как її видав; було замиренiє, так у отпуск прихадiл. Ти iщо був
махенький, не помнiш. Тепер хатєл, штоб не буть без служби, паїскать себе
мєстечка, так што-то не то. Саветовали до аткупщика на заставу, так я,
брат, салдат i чесную душу iмєю; нам туда не рука.
О л е к с i й От вже думаю, походили по свiту, навидались усячини!
С к о р и к (хвастливо). Уж я то не пахадiл? Єсть лi такая старана, где
б я не пабувал? Були ми i у Францiї, усю Нiмецiю прайшли, у Рассєї стояли,
та i у Туреччину завертали-ста! Што то, батюшки, свет великий! Как ви
живьоте сдеся у глушi, так i думаєте, што только i света, што над вами?
Нет, брат! Пайди вот, как ми-та, так, господи, сколька, гадов надобно,
штоб увесь ево прайти! вот как ми iсхадили-ста.
О л е к с i й Набачились, мабуте, усякого дива! Що то, якби коди
гуляючи послухати!
С к о р и к. Вот как даждьом ражественських свят, так пайду у ваше село
i тебя азьму з сабой, там уж буду разказовать. Будет чаво паслушать пра
чужиї землi. Усяк, хто нi разказує, усяк брешет, усьо не так; я до всєво
приглядался. Там, брат, усьо не так, как у нас. Прийдьош у Францiю, так
там усьо француз нагало; а у Нiмецiї - другой народ, немец до єдиного, а
уж нашаво i не спращуй; у Туреччину прийди, так куда нi абернись, усьо
турки, усьо турки; аж сумно! А во всякой землi гаворят не по-нашому. А
как? вот видиш, я тебе i ето разталкую. Вот у нас, примером сказать, хлєб:
вот i я, i ти, i усяк знает, щто то хлєб, а у них так iначе завьоться. Алi
вот i вода; ну, малая дитина у нас назавьот воду водою, у них - так i не
вмєют так назвать. Умново в них нiчаво не спрашуй, усьо па-своєму i савсем
не так, как у нас.
О л е к с i й Господи милостивий. Яких-то людей на свiтi нема! Де ви,
дядюшка, на хватерi? Я б до вас прийшов колись би послухати.
С к о р и к. Та я так - то у аднаво приятеля паживу, то у другова, та
дечем i прамишляю. Спасiба харковцам, палюбили меня! Де христини, де
сватьба, то уж без Осипа Скорика не абайдьоться, патаму што увесь закон
знаю; какой парядок у каком случає падать, i где какоє слово приставить, i
где набрехеньку випустить. Та i к тому ж, как стаяли з палком у Ягатинi,
так там старик хазяїн, та i палюбил меня i паказал дешто; так я i знаю алi
кров замовить, алi от гадюки загаварiть, скотину iсправiть, когда ведьма,
доївши, iспортить, i прочего дечаво знаю. Хадивши как я по Фрацiї i по
Туреччинi, чавото чалавєк не навчиться? А ат таво i хлебушка перепадает.
Вот i сей вечер, прахал адин приятель висватать сина; та хоч он i дурачок,
та я знаю, как тут павернуть. Узять греха на душу пабольш брехать, как
абнаковенно при сватаньє...
О л е к с i й (нетерпеливо). До кого ж се ви iдете старостою?
С к о р и к. А вот пайдьом до Прокопа Шкурата, вот он тут i живьот; а
дєвка, брат, важная!
О л е к с i й Та що се ви зо мною робите?.. Се ви мене, дядюшка, буцiм
живого рiжете!.. Се ви менi смерть заподiваєте!
С к о р и к. Што ти гавориш? Нешта дєвка тебе приглянулась?
О л е к с i й. Та не то що приглянулася, а ми вже бiльш пiвгоду з нею
любимося, i побожилися, i заприсяглися, щоб нам не розлучатись, а тепер,
як постигла нас лихая годинонька, що її силують за Стецька Кандзюбенка,
так нам i свiт не змилився! Поможiть, будате пасковi! Не iдiть сватать за
Стецька, а ходiм зо мною до Шкуратiв та поговорiте об менi. Ви таки свiту
навидались; знаєте i хранцюзьке слово, i турецьке; зробiть так, щоб Уляну
за мене вiддали i щоб не дали менi з журби пропасти, та щоб не загубили i
її! Бачите, яка ходить!
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
Те же и Уляна, вышед за ворота и увидев Скорика застыдилась и хочет
воротиться.
О л е к с i й А iди, Улясю; а iди, галочко, сюди! Та не соромся. Се мiй
рiдний дядюшка вернувся з походу. (Приводит ее к Скорику). Ось розкажи
йому, як ти мене любиш.
У л я н а Здiлайте милость, уступiтесь за мене, бiдную, нещасную!
Хотять менi свiт зав'язати, хотять мене силою вiддати за Стецька, за того
дурного...
С к о р и к. Ах, ти, девушка, девушка! Повези тебя у Францiю, так би
там тебя назвали мамзель; а у Туреччинi - марушка, а у Рассєї -
девушка-зазнобушка! Я усе їх язики знаю. Ну, кцк тєбя аддать за Стецька,
кагда ти любиш маво племянника!..
У л я н а Ох, батечку! Як ясе ви оце вiдгадали, що я його люблю?
С к о р и к (хвастливо). Ну, да так; не усьо спраста. Ходили таки па
паходам, видали свєту, та дешто i знаем. Ну, такти любиш єво?
У л я н а (стыдливо). Менi стидно сказати! Адже ви знаєте?
С к о р и к. Ну, Алексiй тебя любiт?
У л я н а (скоро). О! про його скажу: вiн мене любить так, що i сказати
не можна, i каже, що краще мене нема нi меж селянами, нi меж городянами. Я
б i про себе сказала б вам, як я його люблю, так не годиться про се
розказувати. Я тiльки матерi сказала, що люблю його дуже-дуже i що краще
його i у всiм Харковi нема. А вам сього не скажу.
С к о р и к. Што ж матушка? Каково чорта вона ретирується-та?
У л я н а Каже, що крепак. Боїться, щоб мене у селi не обiждали.
С к о р и к. Крепак? Та што ж за бiда? Вана не хадила по свєту, так
нiчаво i не знаєт. А вот как я хадил па паходам, так видал, што i у
Францiї, i у Туреччинi, i у Рассєї за памещиками крепакам житьйо доброе.
Вот i Алексiєв барин доброй, честная душа! А што меня у салдати атдалi,
так єта по нагаворкам прикажчика. Так што ж? Наслужил богу i государю,
пахадил па паходам, навидался свєту i у Францiї, i у Нiмєчинє, i у Рассєї,
i у Туреччинє; та i стал чалавєком, та i горюшки мне мало-ста.
О л е к с i й Постарайтеся ж i об нас, дядюшка! Киньте Кандзюбенка,
ходiм до Шкуратки, та поговорiть, нехай не губить нас.
У л я н а (поет).
Ой дядечку,
Голубчику,
Змилуйся надо мною!
Не дай менi,
Сиротинi,
У яму iти живою!
Як рибонька без водицi,
Так я, сердешна, б'юся!
За дурного за Кандзюбу
Силує матуся!
З Олексiєм розлучають,
Не дають пожити,
Лучче смерть я заподiю,
Коли не любити.
Ой дядечку,
Голубчику,
Не дай менi пропасти!
Прошу тебе,
Ратуй мене,
Защити вiд напасти!
Озьми своє ружжо страшне
Та стрельни в Уляну.
Ой, чим iти за нелюба,
Лучче лягти в яму.
Озьми свою шаблю гостру,
Зрубай мене разом!
Без милого Олексiя
Вмру одним я часом.
Ой дядечку,
Голубчику,
Прошу тебе,
Ратуй мене,
Не дай менi пропасти!
С к о р и к. Нет, сєво не магу сделать. Я присяжной чалавек, абещал
Павлу Кандзюбє iтить за рушниками i довжон сдержать слово. Только вот што:
на сватаньї впалавiну буду брехать i разхвалювать дурного Стецька, а так,
з воєннаво артикулу, закину i усьо дело около пальця зверну; а завтра
прийду та й буду атакувать стару Шкуратку; я знаю, у ней уся сила. А когда
што не то, так ми i наговорною водицею попоштуєм, татчас сдасться i думкою
налево кругом! (Поет).
Уж недаром ми хадiлi,
Скрозь в паходах iзслєдiлi,
Знаю, знаю весь обряд,
Дело всьо зведу да лад.
Бул у нємцов на родинах
I у турков на хрестинах,
У французов бил дружком,
Там хадiл я с рушником.
От гадюки отчитаю,
Стару девку просватаю,
Лихоманку зашепчу
I злодiя проучу.
Все зроблю я, што вам нужно;
Ворожить тепер досужно.
Знаю, знаю весь обряд,
Дело всьо зведу на лад.
О л е к с i й I, вже, до завтрього! Лучче б сьогоднi! Пожалуста,
дядюшка. (Уляне). Адже мати дома?
У л я н а. Нема! пiшла у рiзницi яловичини купувати; буде вечерю варити
на те прокляте сватання. I я ж кажу: лучче б сьогоднi, як паньматка
вернеться, та й поговорили б, або, може, i вiдшептали б її вiд Стецька; а
то як рушники подаю, то й побоїться вiдкидатись, щоб не платити Кандзюбi
безчестя за наругательство.
С к о р и к. Вота, а я ж у вас на што? Сєводнi нiкак не можу, дал
слово, довжон сполнить, я на то присягу принiмал, щоб стоять i у словi, i
у дєлi, а назад не отдаваться. А завтра другое дело, насмотрим i на зорi i
што кому присниться. Может-таки Осип Скорик што-небудь да знает-та. Уж он
лi свєта не бачил? не учить єво. Разведьот беду i не такую. Потерпiть до
завтрього. Авось!
У л я н а. До завтрього? Може, мене завтра на столi побачите!
О л е к с i й Як тiльки здумаю, що Удяна чiпляє хустку оттому
навiженому Стецьковi, то мене так трясця i трусить. (Стецько за кулисами
поет). О! бач, який iде!
С к о р и к. Жалко мнє вас, детушки! А по другой командє вот што: не
только свету, што у вакне, я й сам думал, што только єго i есть, што у
нас, а как пашол па усєм гасударствам, так, батюшки! какой свет бальшой!
Так i ви, не тужiть. Паiськай другой девки, кагда сяя не наша. Теперича
пайду тавариша у старости ськать; а ти через час мєста дожидай меня на
Лопанском мосту. Я тебе новой пароль скажу. (Уходит).
ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ
Уляна, Олексий и Стецько поет и грызет орехи.
С т е ц ь к о (поет без музыки).
Iшов Стецько льодом,
Свинка огородом;
Подай минi, моя мила,
Свою бiлу ручку!
Бач, де вона! А я собi сидiв, сидiв, аж спати захотiлося. I що робить,
не знаю; чи iти додому, чи тут старостiв дожидатись? Нiкого i спитатись.
Мати повiялась кудись, а старий усе кликав мене на вольну, далi i захрiп;
там так здорово хропе, що аж хата труситься. А я полiз на полицю, та й
намацав горiхи, та й трощу їх. Анумо, Уляно, цятатись! А кажи: чи цiт, чи
лишка? От у жменi держу.
У л я н а. Та пiди собi геть! Цiт, - тiльки вiдчепись.
С т е ц ь к о (считает орехи). Так, вiдгадала. Оце один, два їх, п'ять,
десять, три, усi!
О л е к с i й (ударив его по руке, выбивает орехи), А ти, бачу, i
лiчити не вмiєш? Оттакий козак!
С т е ц ь к о (оглянувшись и тут только увидев его) А ти чого тут,
пробишака? Чого ти з моєю дiвчиною стоїш? Чого дивишся на неї, та ще,
може, i говориш з нею? Гляди, щоб я не дав тобi щипки! Геть вiдсiля, кажу,
тобi! (Олексий подходит к нему, а он пятится от него). Цур тобi! Не
заньмай мене, я тобi кажу! А то побачиш, що я тобi зроблю.
О л е к с i й (все подступая к нему). Ану, ну! Що ти менi зробиш?
С т е ц ь к о (отступая). Що зроблю? Ось побач; ось тiльки хоч пальцем
доторкнешся до мене, то як скажений закричу пробi! Ще дужче, чим тотдi.
О л е к с i й Цур дурня, та масла грудка! Чуєш, я тобi кажу: не в'яжись
до людей, то й я тебе не заньматиму.
С т е ц ь к о. А до яких же я людей в'яжусь? А казки, кажи!
О л е к с i й Чого ти в'яжешся до Уляни, йолопе? Вона за тебе не хоче.
С т е ц ь к о (подобрав орехи, продолжает их грызть). Дарма.
О л е к с i й Вона каже: лучче їй з мосту та у воду.
С т е ц ь к о. Дарма.
О л е к с i й Вона каже, що за тобою буде пропаща.
С т е ц ь к о. Дарма.
О л е к с i й Вона каже: лучче їй свiт за очима пiти, чим за тебе.
С т е ц ь к о. Дарма.
О л е к с i й Вона каже: цур тобi, пек тобi, осина тобi, дурний,
божевiльний, навiжений, католиче, бузовiре...
С т е ц ь к о. Дарма, дарма, дарма! Хоч ти менi що хоч кажи, а я тобi
усе казатиму: дарма, затим що дарма. Хоч вона i не хоче, хоч вона
плакатиме i вбиватиметься, хоч здохне, то менi дарма, аби б тiльки пiшла
за мене.
О л е к с i й. Що ти будеш з таким дурнем робити! Вiн усе своє товче.
Ну, ще ласкою попрошу тебе: Павлович, Степанку, голубчику! Вiдкинься вiд
Уляни, не заїдай їй вiку, дай їй ще на свiтi пожити з ким другим, а не з
тобою! Не бери її, я тобi спасибi скажу!
С т е ц ь к о. Так i я ж тобi, братику, ласкою скажу, що я б тебе
послухав, так що ж будеш робити з моїм батьком? Оженись, каже, дурню, таки
оженись; та вже аж обрид менi з сим оженiнням; так оце тiльки затим я i
женитися хочу.
О л е к с i й. Та шукай собi другої дiвчини; се вже не твоя i не хоче
за тебе.
С т е ц ь к о. Та де їх у урагової матерi знайдеш? Вже я раз ходив з
старостами; ходили по усьому за-Харкову i усю Заїкiвку i Москалiвку
виходили; де хоч поганенька дiвка була, усюди заходили, так нi одна не
iде, як затялись.
У л я н а Чом же вони за такого парубка та не iдуть?
С т е ц ь к о. Без сорома казка: кажуть, що дурний. "Дурний, цур йому"!
- ось як кажуть. Се вже урагова мода стала, що усе за розумних хотять. Вiд
сього i люди на свiтi переведуться. За дурних не iдуть, а розумних нiгде
узяти, от усi люди i повиздихають, а нових людей - тпррру! - нiгде буде
взяти!
У л я н а Та й я ж тим за тебе не хочу, що ти дурний, i тобi у вiчi
кажу.
С т е ц ь к о (молча смотрел на нее быстро и долго. потом вдруг
вскрикивает). Тю на твою голову! Ти тiльки сама кажеш; а мати каже, що я
не зовсiм би то i дурний; так хто вас зна, хто з вас бреше. А там i дiвка
каже, батько каже, i мати каже, брати кажуть, сестри кажуть, що буцiм я
дурний, так вже нiгде дiтись!
О л е к с i й. Оттак казали за-харкiвцi, а як прийдеш свататись на
Гончарiвку, то й за-лопанцi те ж скажуть.
С т е ц ь к о. Матерi трясця за-харкiвцям i за-лопанцям, коли так
скажуть. А купцi так не те кажуть.
О л е к с i й Хiба ж тебе i купцi знають? Як же ти до них попав?
С т е ц ь к о. Ось бач як. Послав раз батько, - та й близенький свiт! -
аж за Нетечу, а я й не потрапив, та й блукаю по вулицям, та розглядаю. А
тут шусть на мене конi! Машталiр як урiже мене у се плече кнутом, як
гикне: падi! Я сюди; а мене другий по сьому плечу; я бачу, що непереливки:
вiдсiля конi, вiдтiля пани, так я шморг у лавку, та й дивлюсь, що там
робитця. А там купцi, та так обдурюють панiв, що на! (Смеется).
О л е к с i й. Чим же вони обдурюють?
С т е ц ь к о. Еге! ось як; Увiйде панi у лавку, уся така цвяхована, як
мак у полi. Бриль на нiй... тiльки що ув огород горобцiв полохати, та
шовкове рядно нап'ято, а скрiзь так i свiтиться... (Смеєтся). Вже я,
братику, надивився!.. От купець i подасть шовкової ганчiрки шматок або
хусточку дiряву, що менi i на онучi її не треба, та i лупить грошики,
скiльки видно. А вона i хвалиться, що добро купила; а я бачу, та регочусь
собi, та думаю собi: купила добро, що i на пiдтичку не годиться. Аж ось
мене купець i здрiв та i каже: чаво тебе, маладець, нада? А я кажу: я не
молодець, а Стецько. Тут, знаїш, скинулись по слову та i стали приятелi.
Далi зiбралось їх чимало: i старi, i молодi, i лисi, i пiдслiпуватi, i
усякої мастi. Регочуться з мене, а я з них регочуся та дещо вигадую. Далi
заставили танцювати; як же я їм учистив гопака, так аж полягали
регочучись. А далi i надавали: хто сукна на шапку, хто пояс, хто
ренського, хто хустку, та прохали, щоб ще прийшов...
О л е к с i й Годi ж, Стецю; тебе i до вечора не переслухаєш. Тепер
кажу тобi: просив тебе ласкою; не вiдкидаєшся? Так слухай же: от нас двоє
i Уляна третя; тiльки побереш рушники та побачу тебе з хусткою, то знай,
що тiльки тобi i на свiтi жити!
С т е ць к о. Лиха матерi! А я з хусткою та залiзу аж у солому. Трясця
там знайдеш!
О л е к с i й I там знайду та й задушу...
С т е ц ь к о. Ось тiльки задуши, а я батьковi скажу...
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
Те же и Прокип без шапки, крадется чрез театр.
У л я н а. А куди то, тату, мандруєте? Вернiтесь лишень! (Ведет его
назад). Єй же то богу, не пущу!
П р о к i п. Та менi є дiло до чоловiка, - що се таке?
У л я н а. Оттак, припало дiло! та без шапки i iдете?
П р о к i п. Винеси ж ке шапку.
У л я н а. Не винесу, бо пiдете на вольну, а опiсля що вiд матерi
достанеться. Хiба не знаєте?
П р о к i п. Оттак! усе на вольну.
С т е ц ь к о. Та винеси йому шапку, послухай; бач, як його кортить.
Хоч би i на вольну пiшов, так тобi що за дiло? - Не хто ж велить, батько,
хоч i поганенький, мо, ликами шитий, а усе-таки батько. Не послухала б ти
мого? Вiн би тебе скрутив, що до нових вiникiв пам'ятовала б. Чи так i
мужика не будеш слухати? Ну, ду! В мене гляди!
У л я н а. Не буду тебе слухати, бо не буду твоєю жiнкою.
С т е ц ь к о. Побачу, як то не будеш! Ану, старий! як скажеш: чи вона
буде, чи не буде моєю жiнкою?
П р о к i п. Хм!.. Я б тобi щось сказав, та тутечка не можна. Ось
ходiмо зо мною прогуляймося, аж ген туди, на Лису гору.
С т е ц ь к о. Якого я там чорта забув? Не хочу.
О л е к с i й. (отведя в сторону Стецька). А що, чи є в тебе грошi?
С т е ц ь к о. Та ось повна кишеня; батько дав на сватання.
О л е к с i й. Пробiгайся ж з ним на вольну та постав йому четвертину,
то вiн до тебе буде добрий i дочку присилує.
ДУЭТ
П р о к i п.
Ходiм, зятю, за лiсок,
Там новий стоїть шинок,
Горiлочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
С т е ц ь к о.
Тю-тю, дурний, вiдчепися!
Пий горiлку, подавися!
П р о к i п.
Там горiлка є, i пиво,
I шинкарка чорнобрива,
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцiлує.
С т е ц ь к о..
Кажу, сам пий, подавися.
П р о к i п.
На шинкарку подивися;
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
Ходiм, зятю, помандруєм,
Горiлочки покуштуєм,
З шинкаркою пожартуєм.
(Подмигивая и приплясывая).
Горiлочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
С т е ц ь к о (все думавший, соглашается).
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
П р о к i п.
Є горiлка там, i пиво,
I шинкарка чорнобрива.
С т е ц ь к о.
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцiлує.
Дурням ти не потурай.
(Вместе)
Ходiм швидче, поспiшай.
Ходiм хутко, помандруєм,
Горiлочки покуштуєм,
З шинкаркою пожартуєм.
Горiлочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцiлує!
(Обнявшись и приплясывая, уходят).
У л я н а. Буде ж менi тепер вiд матерi, зачiм батька не встерегла.
Побiг би ти, Олексiєчку, та вернув їх.
О л е к с i й Не руш його, Уляно; нехай iде, нехай Стецько заведе його
на вольну та й сам зайде хоч до завтрього, так з ким старости прийдуть i
як у вас без батька буде?
У л я н а Нехай як собi знають, а я не винувата; я таки шапки не дала.
Що, Олексiєчку, ось i вечiр близенько; що нам робити?
О л е к с i й Хто його зна, моя рибонько! Щось i дядько не туди став
гнути, усе за багатим тягне. Що-то якби я паном був, тодi б своя воля:
украв би тебе по-панськи та й оженився б.
У л я н а. А опiсля i покинув би мене, як пани роблять?
О л е к с i й. Не говори так, моя кришечко! Хоч би я над панами пан
був, хоч би ахвицером був, а все б тебе так любив, як i тепер. I хоч би
менi одежi на увесь год давали, або пару волiв, або отаманом настановляли,
то я б нiчого не захотiв, опрiч тебе одну.
У л я н а. Спасибi тобi, мiй соколику, що так мене любиш, та й я ж не
меньш тебе. Нехай би за мене сватався не то що Стецько, та хоч би i сам
хватальний, та давав би менi скiльки разкiв намиста з дукатами, та справив
би баєву юпку та каламайкову спiдницю з шовковою запаскою, то от же то
богу, плюнула б йому межи очi, а пiшла б за тебе... От же й лихо! Мати
iде, ще буде мене лаяти, зачiм з тобою стою.
О л е к с i й Нехай iде; ще буду її ласкою прохати, чи не
змилосердиться хоч трохи.
ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ
Те же и Одарка.
О д а р к а. Чи се ж тобi, дiвко, звичайно середу дня з парубком на
вулицi стояти? Чи се тобi хiба вечiр? Не вмiла б де у куточку постояти,
щоб нiхто i не бачив, а то i маяче усiм у вiчi, як та верства! Що люди
скажуть?.. Та й тобi, Олексiю, чого тут ханьки м'яти? Вже вона мов
просватана; вiдрiзана скибка. Шукай собi другу, а її вже не обдурюй.
О л е к с i й. Нi, паньматко, нiколи я нiкого не обдурював; не моя се
натура, її ж я полюбив, от вiд макотруса буде другий год; та, правду тобi
скажу, так її полюбив, що коли не вiддасте за мене, то не знаю, як i на
свiтi проживу. Одарiє! Не знаю, як вас по батюшцi, паньматко! Згляньтесь
на бога, не занапастiть моєй душi; кажу вам, що вмру або у салдати пiду,
коли її рiшусь. Пожалiйте мене, сироту: батька у мене нема, мати при
старостi, одна, нiкому її, бiдної, буде доглянути. Я буду тут-здесь на
заробiтках, а Уляна i господарюватиметь i стару матiр доглядатиметь.
Захочете i ви до нас перебратись? - найдемо куток, буде i хлiба шматок.
Буду на вас заробляти, буду вас почитати i послухати як матiр рiднесеньку.
Худого слова вiд мене не почуєте. Буде вам гарно в мене жити. Коли i було
яке лихо, то усе позабуваєте, тiльки вiддайте за мене Уляну.
О д а р к а. Олексiєчку, мiй голубчику! Послухай же й мене, що й я тобi
скажу. Я й сама тебе люблю, мов рiднесенького сина. Парень ти протiв мене
звичайний, слухняний; що озьму у руки ту чаплiю, що ти менi сковав, то
зараз тебе i згадаю. Та як же за тебе вiддати? Ти собi на лихо крепак! Та
й за Кандзюбенка як не вiддати? Хоч дурний - мiри нема, так багатий, не
узяв його чорт i з батьком. Сама собi господиня, свекрухи нема; у хорошi
походить i у волi поживе. Нi, Олексiйку, не вiддам з волi та у неволю.
О л е к с i й. Та яка се неволя? То ви не буваєте по селам та й не
знаєте, як тепер добре за панами жити! I казеннi дiвчата, аж вибрикуючи,
iдуть у села за панських; одна одну попережа.
О д а р к а. Та воно, Олексiйку, i правда твоя; чула i я дечогось про
се багацько: iдуть i нашi городяни за селян, та ще й за панських; та менi
ось що: Кандзюбина худоба, а її до бiса! Жалко, як достанеться кому
другому, а не моїй дитинi. Нехай вже, Олексiю, так буде, як воно є. Ти з
Уляною розiйдись та приходь на весiлля, буцiмто нiчого i не було.
О л е к с i й. (тяжко вздохнув). Ой паньматко, паньматко! Ти мене
такими рiчами мов гарячою шиною у серце шпигаєш! Щоб я на весiлля прийшов?
Не хочу, не хочу!.. Не можу iз собою зовладати, бо любов, як сон: нi
заїси, нi зап'єш, коли кого нападе. Коли ж нема у вас жалю, пiду прямо до
свого барина, упаду у ноги i проситиму, щоб вiддали у салдати, та й пiду
на край свiта, у Туреччину, де дядько був.
У л я н а (плачет). Тогдi, мамо, тiльки ти мене i бачила!
ДУЭТ
У л я н а.
Матусенько рiднесенька!
Зозуленька милесенька!
О що ж оце менi ти робиш?
За що мене нещасну топиш?
О л е к с i й.
Не пий ти нашiй кровi!
Не розривай щирої любовi!
Худобу всю мою озьми,
Без неї щасливi будем ми!
(Вместе).
Нема бiди,
Нема нужди,
Де щира любов.
Дасть i радость,
Дасть i щастя
Нам вiрна любов!
О л е к с i й.
Чи вмiє дурень же любити?
У л я н а.
Порадоньку вiн дасть яку?
О л е к с i й.
Тiльки знай, що будеш сльози лити!
У л я н а.
Не буде щастя на моїм вiку!
О л е к с i й.
Ой згляньте на мою бiду!
Улясю за мене вiддайте,
Коли ж не вiддасте, то знайте,
Я за очима свiт пiду!
У л я н а
Ой згляньте на мою бiду!
За милого мене вiддайте;
Коли ж не вiддасте, то знайте,
(Вместе)
Усюди смерть собi знайду!
Мене з тобою розлучають!
Нехай собi вони се знають:
У л я н а.
Усюди смерть собi знайду!
О л е к с i й.
Я за очима свiт пiду!
(Обнимаются. Одарка в стороне плачет).
О д а р к а (подошед к Уляне, ласкает ее). Годi ж, Улясю, годi, моя
доненько! Не розривай мого, серця! Iди у хату та вбирайся; вечiр
близенько, скоро старости прийдуть.
О л е к с i й. Тривай, паньматко! Поки ще Уляна не заручилась, поки ще
менi не грiх назвати її своєю, нехай ми попрощаємось, як довг велить.
(Подошед к Уляне, говорит с горестью и сквозь слезы). Улясю! серденько,
рибонько! Бачить бог, як тяжко менi на душi!.. Не можу тобi розказати, як
надривається моє серце!.. Прощай... Улясю! (Плачет, и Уляна горько
рыдает). Прощай, моя зiрочко!.. Нехай... тобi бог помога!.. Казав би я
тобi - не забувай мене, так закон не велить; ти довжна любить i шанувать,
кого тобi бог дасть. А об менi... i не спом'яни!.. Знаю; як ти мене
любила, та знатиму, яково буде твоєму серцю жити з нелюбом. Не горюй,
Уляно, та не вбивайся!.. Нехай я один за нас за двох буду горе пити!..
Нехай я один буду страждати!.. Коли ж почуєш, що була вiйна, то й знай, що
мене перша куля зведе з свiту... Заплач нишком, та й... як собi хочеш.
(Тихо плачет и хочет ее оставить).
У л я н а (обняв, удерживает его). Олексiечку! мiй лебедику, мiй
соколику! На кого ж ти мене покидаєш?.. Чи так же я тебе любила, щоб
пережила розлучення з тобою?.. Ще ти не далеко зайдеш вiд Харкова, а мене
приньме сира збмля! Дойде сяя вiсточка до тебе, мiй Олексiєчку! - не
журись, поплач трошки, вiдпоминай ту, що тебе щиро до смертi любила, та i
надiйсь, що бог нас зведе на тiм свiтi докупоньки. Прощай, Олексiєчку,
прощай!.. була твоя i буду твоєю! (Обняв его в последний раз, утирает
слезы и подходит к матери, с твердостью). Ходiм, мамо; робiть зо мною, що
хочете; уже я не тутешня!.. (Скоро уходит).
О д а р к а (во все время горько плакавшая). Свiта не бачу за горючими
слiзоньками!.. Я ж кажу: коли б менi не Кандзюбова худоба, то я б i не
подумала за того стидкого та бридкого Стецька вiддати таке золото, як моя
Уляна; та ба! (Уходит).
О л е к с i й (в горести задумался). Усе то грошi, усе то грошi! Таки
куди не подивись, усе вони на свiтi орудують! З грiшми, що не задумай, так
усе i уродиться! З грiшми, хоч лежiнь, кажуть трудящий; з грiшми дурня,
невiгласа, i почитують i шанують лучче, чим доброго, розумного i
роботящого. З грiшми можна i бездiльничать i других обдирать, та ще
замiсть щоб такого у Сибiр, так такому ще i кланяються. Та чого тут далеко
ходити? З грiшми от i Стецько шанується, мов чоловiк; а вiн, по правдi
сказавши... що вiн? - Стецько!
ЯВЛЕНИЕ СЕДЬМОЕ
Олексии и Стецько.
С т е ц ь к о (за кулисами еще отзывается). Га! Чого? Ось-ось де я!
(Выходит, едва идя от усталости, и пыхтит). Ге! ге!.. ге!.. Бодай тебе
заво... ге! заводила лихоманка, як вiн мене за... ге!.. завiв! Одно те, що
насилу дiйшов, а тут ще i не потрапив, замiсть Харкова та учистив аж у
Григорiвку. Було б тобi сватання! З якого б чорта рушники давати, якби я
не прийшов? Ще ж i додому швандяти не близько!
О л е к с i й (в сторону). I ще з сим дурнем нiчого i не зробиш! Заслав
було його, так-таки вернувся. (Стецьку). Чого ж ти вернувся? Де ти дiв
свого тестя?
С т е ц ь к о. А щоб вiн злиз! Знаєш: як пiшли ми, та усе iдемо, усе
iдемо... а вiн поспiша, аж сопе, та усе поспiша; а далi став тюпати
пiдбiгцем; а там вже - даром що старий - став i пiдплигувати, неначе
панський пристяжний; а я за ним тюпаю, усе тюпаю... та не дожену. От як
бачу, що не дожену, гукнув, щоб вернувсь та узяв грошi, бо за що вiн
питиме? Кинув йому зо жменю, та як потяг назад, та й не потрапив, та аж у
Григорiвку просунувся, а вiдтiля вже сюди; та так утомивсь, що неначе у
хрещика гравсь. - А ти чого так посупивсь, мов той кiт, що мишу упустив?
Але не слуха, що йому i кажеш...
О л е к с i й (все не слушая его). Пiду тепер до дядька-салдата. Не
хочу нiякої поради. Нехай вчить муштри; iду охотою у салдати... (Скоро
уходит).
С т е ц ь к о (один). Ану, Стецько, чи вже спочив? Ходiм, голубчику, ще
до батька; може, вiн досi сердиться, що я не йду. Прийду та обую шкаповi
чобети з пiдковами, одягну нову свиту... та й мудра ж! Ходiм!.. Та не
близько ж iти! Аж ген-ген! I не видно вiдсiля!.. (Поет).
Оцей свiт,
Такий свiт,
Який собi довгий!
Цiлий день проходиш,
Кiнця не знаходиш!
Коли б вiн,
Коли б вiн
Та був коротенький.
Щоб тут поле,
А тут лiс, -
Недалеко б дiдько нiс.
От тут дiвка, а тут батько,
А тут їх i хати,
Щоб недовго до них швандять,
А швидч дочухрати.
А то швандяй,
Швандяй, щвандяй,
Швандяй, швандяй...
(Уходя все поет).
ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ
Внутренность крестьянской избы; на правой стороне длинный стол,
покрытый ковром и сверху скатертью, на ней большой ржаной хлеб. По обеим
сторонам стола длинные скамейки; на левой стороне сцены три маленькие
скамейки. В углу, но на виду, печ.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
Прокип лежит на скамейке за столом и спит.
О д а р к а (выходит и продолжает говорить за кулисы). Гляди ж,
Улясю-душко, не барись. Пов'язавши скиндячки, пришпили квiтку з правого
боку, щоб знати було, що молода, та й виходь пiч колупати. Вже скоро i
люди прийдуть... Та що ми без батька будемо робити? Хоч поганенький, та
був; а теперички iз-за свого та треба позичати. Де то вiн шляється?.. О,
лиха моя година! (Поет).
Та лиха ж моя година!
Мене мати втопила:
За п'яницю вiддала,
Щоб я, бiдна, пропала!
Була собi попiвна,
Меж дiвками королiвна;
Мудрi бублики пекла
I танок усiм вела.
Тепер куди гожуся?
З п'янюгою вожуся!
Нi з ким взяти поради
I совiту подати.
Краса моя зав'яла!
Худобонька пропала!
Гай, дiвочiї лiта!
Плачу, як та сирота!
(Прокип крепко всхрапнул).
О д а р к а (увидев его). Дивись!.. се вiн спить! - уставай! Скоро люди
прийдуть, давай порядок. Устань-бо! (Толкает его, он привстает, зевает,
потягивается и сидя дремлет). Та прочумайся, навiжений! Та кажи лишень: де
оце ти шлявся?
П р о к i п (все сидя, зевает). Щось невтямки, де я був.
О д а р к а. Та вже нiгде бiльш, як на вольнiй.
П р о к i п. А побiг би я та спитав. Чи я був там?
О д а р к а. Та годi тобi: уставай, давай порядок; адже ти батько.
П р о к i п (вставая). А може, i справдi, що я батько?
О д а р к а. Ну, тепер кажи: чого ти на вольну ходив, коли я не велiла?
П р о к i п. Як чого? Пояса викупати. Хiба без пояса на сватаннi бути?
О д а р к а (скоро). А що ж, викупив?
П р о к i п (вяло). Та еж!
О да р к а. Де ж ти грошi узяв? Мабуть, у тебе є вони? Так ке сюди, на
сватання треба.
П р о к i п. Де узяв? Зять дав.
О д а р к а. Зять? Бач, який добрий! Ще й нiчого, а вже i грошi дає.
Зосталося ж в тебе? Та ну-бо, прочуняйся швидче (ласкаясь к нему) та
приберись любенько: умийся, щоб хмiль пройшов, та пiдпережись гарненько.
Та ке лишень грошi сюди, я сховаю, а пiсля тобi i вiддам. Або ке пояс
сюди, я тебе пiдпережу, як змолоду пiдперiзувала. Ти був тогдi такий
бравий! Чи впам'ятку тобi, як колись раз, ще ти парубком був...
П р о к i п (слушая ее, разнежился). Ге! як на току? - знаю, знаю.
Згадав! (В большом духе). Що то тогдi гарно було!
Iще того не забув,
Як я парубком був.
З дiвчатами женихався,
Цо вулицям усе я щлявся.
А тепер уже не так;
Вже не той у мене смак.
Цур йому вже женихатись.
От на вольну швидч забратись.
Ой жiнки ви, цокотухи!
Не смашнiш ви вiд сивухи!
Хоч як хочеш, так цiлуй;
А смашнiш. як: буль, буль, буль!
О д а р к а.
Давай же пояс сюди, мерщiй...
ДУЭТ
О д а р к а (ласково).
Ке лиш пояс сюди, моє серденько!
П р о к i п (нежась).
Озьми пояс, пiдв'яжи, та легесенько.
О д а р к а (с большою ласкою).
Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди.
П р о к i п.
А що ж? скажу: голубочко! Нема пояса в мене.
О д а р к а.
Адже ти в шинок ходив викупати його?
П р о к i п.
Коли ж грошей не було, знов заставив його.
О д а р к а.
Бодай тебе заставляла лихая година!
П р о к i п.
А чим би я похмеливсь? Тут лиха година!
О да р к а (засучивая рукава).
Та хоч грiх, хоч i два, поб'ю, я п'янюгу.
Ох,, був колись чоловiк, тепер спився з кругу!
О д а р к а.
Поб'ю тобi морду всю,
(Вместе).
Хоч я тобi й жiнка,
Бодай лучше iсказивсь!
Ох, бiдна я жiнка!
П р о к i п.
Та чим би я похмеливсь,
Якби не горiлка?
Та чим же я винуват,
Дорога горiлка.
О д а р к а (в большом сердце). Так оце у тебе i грошей нема? О,
гаспидський чоловiк! Щастя твоє, що не такий час, я б тебе так
притасувала, що б тебе i чорт не пiзнав! Та ще, може, не скоро старости
прийдуть, а то опiсля серце вiдiйде. (Бросаясь к нему с кулаками). Я тобi,
стара собако!.. Я тобi сивi патли пообриваю!.. (Стук в дверь). Ох, менi
лихо... Сiдай швидше... Цур тобi! нехай опiсля... (Садится с мужем и
отдыхает).
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Те же и Олексий входит с покойным духом.
О д а р к а. Е! се Олексiй.
О л е к с i й. Дай боже вечiр добрий! Помагайбi вам на усе добре!
П р о к i п (очень важно). Спасибi.
О д а р к а. Просимо до господи. Сiдай, Олексiю, щоб, як кажуть,
старости сiдали. Ти таки прийшов до нас?
О л е к с i й. Прийшов, тiтко, коли не виженете. Знаєте, що я вам
скажу: ходив собi по вулицi та ось що змороковав. Не вiддаєте Уляни? так i
бить, бог з вами! Дядько каже: не тiльки свiта, що у вiкнi, не во гнiв вам
сеє слово. Є дiвчат по усьому свiту; заплющившись, десяток нагарбаю.
Невдаха женитись на Улянi - найду собi другу. А менi подозвольте
подивитись, як люди сватаються; повчусь i собi.
О д а р к а. Добре се ти, Олексiю, вигадав, що покинув за Уляною
вбиватись, а теперечки i вона, побачивши твоє роздум'я, i сама схаменеться
i полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дiвчата -прийдуть на
сватання, i музику достанемо, от i ти з ними потанцюєш i Улянi розвадиш.
О л е к с i й. А де вона? Я б з нею поговорив i навiв би її на розум.
О д а р к а. От там у кiмнатi убирається. - Уляно! Уляно! А ходи вже
сюди! (Стучит три раза крепко в дверь). Ох, менi лихо! Оце вже старости!
(Суетится). Ти, Олексiю, сядь тут окроме бiля дверей; а ми, старий, з
тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках
подле стола). Уляно, Уляно! Iди пiч колупай; старости вже прийшли. (Опять
тот же стук). Та iди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну,
заливающуюся слезами, и ставит ее у печи). От тут стiй, та соромся, та
почервонiй-бо; бач, яка блiдна, та нi на кого не дивись, усе колупай.
У л я н а (с горькими слезами). Ох, боже мiй - i Олексiй тут!
О л е к с i й (подойдя к ней, говорит тихо). Мовчи та диш. Давай певно
рушники, а з хусткою пiдожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своему
месту и садится).
(Опять так же стучат за дверью)
О д а р к а (усевшись с мужем). Ну, тепер зовсiм. Починай, старий!
П р о к i п (громко и важно). Коли добрi люди, та з добрим словом, то
просимо до господи; а коли так собi, то вибачайте.
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
Скорик и Тымиш входят с палками; у первого подмышкой ржаной хлеб.
Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все
охорашивается, не снимая новой высокой шапки.
С к о р и к (тихо Тымишу). Ти ж, товаришу, как у паходах не бувал,
света не видал и нечаво не знаєш, так у речах не суйся за умiлими, а
ожидай команди, та только подтакуй. Вот i увесь пароль. (Стецьку тихо). Та
снiми ж шапку, новобранець! У первый раз во фрунте. (Оправившись,
подходят).
П р о к i п (очень важно). А що ви за люди, i вiдкiля бог принiс?
С к о р и к (так же важно). Прежде усєво позвольте во фрунт стать i без
темпов вам честь отдать, а просто покланитца и добрым словом прислужитца.
Прежде паслушайте нас, а после уж будет от вас приказ. Кагда будет теє,
так ми i онеє; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретируємося i проч
пайдьом. А што ми не дезертьори, i не марадьори, i без худої науки, так
вот вам хлеб святой у руки. (Подает хлеб). Пожалуйте.
Т и м i ш (кланяясь). Так-таки, так.
П р о к i п (приняв хлеб, целует и кладет подле своего). Хлiб святий
приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша рiч не до дiла, то не треба i
вас, i вашого хлiба. Сiдайте, люди добрi; може, здалека iдете? (Старосты
садятся насаживают Стецька подле себя). А вiдкiля ви, панове, з якої
землi?
С к о р и к. Ми з землi дальної. Кали слихали, аж з Францiї.
С т е ц ь к о. Вже й видно - москаль, зараз i збрехав. Ми притьмом з-за
Харкова (Тымиш его удерживает).
П р о к i п. Що ж то за земля? Чи далеко вона вiдсiля?
С к о р и к. Не близько. Iщо аж за Москвою будет верстов сто.
Т и м i ш. Так-таки, так.
П р о к i п. Крий боже, як далеко! Мабуть, на кiнцi свiта! Туди ворон
нашої костi не занесе! - Хороша ж сторона?
С к о р и к. Старана важная! Туда i за всєво свєту господство з'єзжаєца
пажить, пагулять...
П р о к i п. Чи там же кабаки, чи вольна?
С к о р и к. Там об кабаках i не слишно; усе п'ють без заказу.
П р о к i п. А горiлка дешева?
С к о р и к. Нiпочому. Там горiльчанi каладiзя.
П р о к i п. От сторона, так-так! Ще лучче Косолапiвки. Тим-то i
господство туди унажа. Е, якби нам, жiнко, туди на слободу перейти, та хоч
би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?
С к о р и к (говорит скоро). Нет, ми прахадяща, партийонна каманда. А
вот з нами какая гисторiя, просимо паслухать. Раз у прошлом у годi були ми
у паходi, у диком народi. Сємдесят городов разорили, тридцять полонили, а
один траншеями осадили. А У евтом городi как раз сидел вот евтот (указав
на Стецька) дикой князь. Войско ево штурмует, а он знай себе бунтует,
паднiмает угору плечi i гаворит такiї речi: з городом вам атдамся завсєм,
толькi патєште менє тем, оддайте мiне алi птицю, алi чорную куницю, алi
красную дiвицу, какую у вас iзберу i до себя приведу. Генерал нас призвал,
такиї речi i сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету пабувал, усю
Туреччину iзхадил i в Рассєю захадил, ти з ним пайди i в Нiмецiю зайди,
iщiте таково дива, шукайте, i как найдьош, ему аддавайте. Вот ми как
пашли, тридцать государств прашли, а такова дива не нашли. Я було у
ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо iшли, iшли, i учора у
єтот город, - как завьотца, не знаєм, - пришли; тут разом пала нам
пароша...
С т е ц ь к о (все слушал со вниманием). Бов, бов, бов! То по
москалевiй брехнi дзвонють. Яка лiтом пороша?
С к о р и к (к нему с большим сердцем). Малчи, шпийон! Не дасть закону
сполнить.
С т е ц ь к о (тихо). Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно дiйдеться.
С к о р и к. Вот как пала пароша, i на парошi след увидали i слiдiть
стали. Наш дикой князь татчас па следу взнал i как апеченой закричал: вот
мая нi птиця, нi чорная куниця, а красна дiвиця! Пайдьом єйо ськать i на
нєйо пароль узять. Вот ми па следу и пайшли i да вашово дому пришли. Тепер
ми себе розсуждаем: певно, наша нi птиця, нi куниця, а красная дiвиця, у
вас у хатi, тут єйо i палучить желаем. А па євтой мовi будьте усе здарови.
Нашому слову канець, а ви дайте делу вiнець.
Т и м i ш (все продолжает). Так-таки, так.
С т е ц ь к о. Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий i
москаль!
П р о к i п (все с важностью). Що се за напасть така? Вiдкiля се ви,
панове хранцузи, таку бiду на нас накликаєте? I якого нам дикого князя
поставляєте? Що воно таке є, кажiть? Щоб нам нашого не втопить.
С к о р и к. Е, хоч наш князь i дикой, одначе он штукар веллкой! Как на
свет родился, то iщо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат нєво i
слова не слыхать; i таки з худоби кой-што маєт, i кагда абедаєт, зубов не
позичаєт, а собственними своїми кусаєт; ат вади нi разу п'ян не бивал, i
нiкагда у себя грошей не крал; у кампаниї знает честь, свiчей i сала не
ест; ум i разум за ним ведьотця, он на стену не дерьотця. Тепер ви делом
розмишляйте, а нам ответ давайте.
О д а р к а (Уляне, которая стоит неподвижно). Колупай швидше пiч,
колупай!
П р о к i п (подумав, важно). Ось що ми зробимо: хлiб святий
приньмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви нас не порочили, буцiмто
ми передержуємо куницi або краснi дiвицi, так ми вас пов'яжемо. Чи так,
жiнко?
О д а р к а (весело и ласково). Роби як знаєш. Ти батько i нам усiм
голова; як скажеш, так i буде.
П р о к i п. Еге! Дочко, а годi пiч колупати, давай чим оцих хранцузiв
пов'язати.
С т е ц ь к о (испугавшись). Ану, ну; до чого дiйдеться, то я i
навтiкача.
О д а р к а (подойдя к Уляпе, весело). Iди ж, iди. Чуєш, що батько
велить? Може, нiчого не придбала та вже i соромиться. Не вмiла матерi
слухати, не вчилася прясти, не заробила рушникiв, в'яжи ж хоч валом. А ке
лишень, що в тебе там є? (Тащит ее против воли). Та iди-бо; ще й
опинається.
С к о р и к (подойдя, удерживает Одарку). Пастой! - Делаїш темпи, без
флiгельманта. Кагда не знаете порядку, спрашуйте бувалих. Прежде надобно
сполнить закон. Ми усьо знаем: видали, как єто делается i у Францiї, i у
Туреччинє, i у Рассєї. Вота што: садись, мать. А ти, девка, пакланися
батюсьцi i матусьцi на-троєча, дякуй за хлєб, i соль, i за науку, i праси
благаславения на добройо дело. Вот как усюда делаєтця. (Сидится).
Т и м i ш (все повторяет кстати и не кстати). Так-таки, так.
С к о р и к. (Уляпе). Кланяйся ж у ноги, без темпов, по слову. (Уляна,
заливаясь слезами, кланяется в ноги три раза, а Скорик приговаривает).
Раз, у другой, у третьой. Полно.
П р о к i п (когда она ему кланяется). Та буде ж, буде; та годi ж,
годi. Давай щвидче по чарцi.
С к о р и к. Ну, тепер матусьцi: раз, у другой, у третьей. Полно.
У л я н а (поклонясь в третий раз, остается перед матерью на коленях и
горько плачет, держа ее за руку). Ненечка моя рiднесенька! Лебiдочко...
перепiлочко! У останнiй раз прошу тебе: не топи свого дитяти!.. Дай менi
на свiтi пожити!..
(Олексий стоит в стороне и, тронутый, утирает слезы).
О д а р к а (сквозь слезы). Годi ж, Улясю, годi, доненько! Устань же,
кажу тобi. Сього вже не буде. Давай там, що є. (Видя, что Уляна не встает,
начинает сердиться). Та кажу ж тобi, що давай. От тiльки не винесеш, то я
тебе зроду не била, а тут за патли потягну.
Т и м i ш. Так-таки, так.
У л я н а (в отчаянии). Боже мiй милосердний! (Идет и, обращаясь к
Олексию). Тепер, Олексiю, прощай на вiки вiчнi! (Уходит, заливаясь
слезами).
О д а р к а. Дурна, дурна! Так i я не хотiла за свого Прокопа, на стiну
лiзла; а далi - й нiчогiсiнько.
С т е ц ь к о. Еге! Воно так: спершу не хоче, а далi i сама захоче.
(Уляна выносит на деревянной тарелке два шитых рушника, крест-накрест
положенные, и подносит прежде к Скорику и кланяется. Когда он возьмет, она
другой подносит Тымишу и, отошед к стороне, плачет).
С к о р и к (взяв рушник, встает и кланяется, держа его в руках).
Спасiба батюсьцi i матусьцi, што свайо дитя рано будили i доброму делу
учили. Спасiба i маладой, што рано уставала, тонко пряла i харошеньки
рушнички придбала!
Т и м i ш. Так-таки, так.
С к о р и к (Тымишу). Ану, товаришу, зав'яжи мне, а я табе. (Друг другу
завязывают рушники через плечо). Вот так: штоб не зводили на людей
напраслини. Уперьод наука. Завсем - скачи, козак. (Садятся на своих
местах). А што ж? Делайте дело з канцом. Ми приведьонние, ми не стак
вiноватi, зв'яжiте i колонновожатаво.
С т е ц ь к о. А князя i забули? Хоч би тобi на смiх чим-небудь
оплутали.
О д а р к а. Давай же, Улясю, хустку молодому.
П р о к i п. Ну-бо, ну-бо, мерщiй; пора частувати.
У л я н а (ломая руки). Вже ж, матiнко, що хоч роби зо мною: лай, бий,
хоч до смертi вбий, а не дам нелюбу хустки!..
О д а р к а (вскочив к ней). Та що се ти, Уляно? Чи на тебе бiс напав,
чи що? Кiнчай дiло, кажу тобi!
У л я н а. З мiсця не пiду, хоч вбий!
С т е ц ь к о. Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!
Т и м i ш. Так-таки, так.
О д а р к а (рассердясъ). Та що се ти задумала? Як се можна хустки не
давати? За якого ж ти гаспида рушники подавала? Та я з тебе дух виб'ю!..
Та я не подивлюсь, що ти молода...
С к ори к (подойдя, разводит их). Пастой, мать, ста не просто.
(Посмотрев Уляне в глаза). Наслано, я вам гаварю, што наслано; та не
побаїмся насипки, умеем i атаслать. Ми бували по свету: бували i у
Францiї, i у Туреччинi, i у Рассєї, видали види i знаєм, што к чему. У
меня не долго: скажу французскойо слово, так праженьом хоч какую насилку.
Пайдьом сюда, у куток. Не смей нiхто падхадить к нам. (Отводит Уляну в
сторону и говорит с нею. Она делается веселее. Между тем...)
О д а р к а. Наслано! Ох, менi лихо! А хто б то i наслав? Чи не врагова
Сосюрчиха? Так i є. Колись на базарi полаялись з нею, так i похвалилась: я
тобi, каже, вiддячу. А учора я i бачила, що усе округ двора сновала, чи
збирала що, чи пiдкладала, а я й байдуже! От же таки i вiддячила!
С т е ц ь к о (громко зевает и потягивается). Цур йому, сьому сватанню:
яке довге! Коли б швидше спати!
У л я н а (выслушав все от Скорика, в большой, радости убегает). Зараз,
дядьку, зараз.
С к о р и к (подходит к месту и садится). Как рукой знял. Вибрикуючи
пабєгла i зараз усьо принесьот. Ета хто-то i наслал, та не умеючи. Уж с
етаким не справiтця-та! I пагразней попадались i у Францiї, i у Туреччинi,
i у Рассєї, i где ми па паходам хадили, та i тих за пояс затикали. Да нас
же прихадили вчитця-та.
О д а р к а. А що, пане старосто, якби я вас попросила: чи не можна що
подiяти мому Прокоповi? П'є непросипуще! Я б вам спасибi сказала.
С к о р и к (подходит и долго смотрит ему в глаза. Дано, зразу вижу,
што дано; та ста хто-то з умом i дав. Много минє будет мароки. Вота, каби
его у службу, та до нашаво хвельтхвебеля, так тот би атучил. (Хохочет).
Тот би без нагаворов, а просто, палочками; так би i глядеть на сивуху не
стал. Тот-то служба святая. (Поет).
Ми, как в службу поступаем,
Всю натуру оставляем.
Бил ти п'янiца i мот, -
В службе будеш ти не тот.
Палка! дело ти святое;
Ум i разум нам дайош.
Бррсиш, брат, ти всьо пустое,
Как к фельдфебелю попадьош!
Ах, фельдфебель, друг любезной!
Вместо крьостнаво отца.
Полтораста ти улепиш
И поправиш маладца!
Адначе не бойся, старой, не бойся; я пашутiл. (Садится). Справимся i
без палочок. Недаром хадили па Францiї, па Туреччинє, да у Рассєю
завертали-ста: што-небудь да знаем. А вот што сделаем: даждьом маладика,
так нада-те будет єво, как ястреба, три-девять зарей виводить, та кае-што
па-французськи гаварйть, што знаем, а там падкурим та напоїм. (Тымишу).
Юк, мусье?
Т и м i ш. Так-таки, так.
С к о р и к. Ну, харашо, когда так; будеш дяковать.
(Уляна, веселая, румяная, выносит приготовленное ею и покрытое
сложенным шелковым платком, подносит к Стецьку и кланяется).
С т е ц ь к о (в полной радости встает, засучивает рукава и, не взяв
еще, обратясь к отцу и матери, кланяется и говорит, прерывая смехом).
Спасибi матерi... що вчила батька спати... та будила... прясти...
(Пока он говорил, Олексий взял из-за него подносимый платок и проворно
зацепил его за пояс. А Стецько, проговорив, схватывает, не смотря, большую
тыкву. Стоит в изумлении, разинув рот, и держит ее перед собой. Уляпа
бросается к спешащему к ней Олексию).
(Вместе).
О л е к с i й
Тепер ти моя на вiки вiшнi!
У л я н а.
Не покину тебе до смерти!
О д а р к а (не видавшая, что случилось с Стецьком, а видя обнимающихся
Олексия и Уляпу, вскакивает с сердцем). Що се, що се таке? Що се?
С т е ц ь к о (заслонив Олексия и Уляну, подносит ей близко к лицу
тыкву). Гарбуз! Хiба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!
О д а р к а (вне себя от удивления, стоит с поднятыми руками). Що се
таке? Та се нас обморочено!
О л е к с и й (бросаясь к ней). Нi, матусенько, се не морока, се правда
святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: менi досталася хустка, а урагу
мому - гарбуз.
С т е ц ь к о. Так помiняймось ке.
У л я н а (также бросаясь к матери). Матусенько, моя рiднесенька! Божая
воля на те, щоб я пожила ще на свiтi. Благослови ж мене i мого Олексiя!
С т е ц ь к о. Поблагослови їх оцим гарбузом по потилицi.
О д а р к а (в большом гневе). Щоб я вас благословила? Нехай вас сей та
той благословить. Не буде сього, не буде...
Т ц м i ш. Так-таки, так.
П р о к i п. Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарцi.
О д а р к а (скоро и кричит). I ти, п'яниця, туди ж? Знай свою вольну,
а у моє дiло не мiшайся; тебе не довго то й битиму. А вас от як
благословляю: тебе, проклятий халахуре, волоцюго, поблагословлю тiєю
чаплiєю, що менi на лихо скував. Усю на тобi потрощу, та у придачу
трясцями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. А тобi увесь гарбуз
розтовчу об голову, усi патли тобi пообриваю, коси твої вирву, та таки з
Стецьком i обвiнчаю, обвiнчаю, таки обвiнчаю! А ти, пройдисвiте, вон з
моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай... (Задыхается от
гнева и хочет отнять платок у Олексия).
С к о р и к. Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер
пайдьом у сикурс на штики. (Становится между Одаркою и Олексием).
Послушай, паньматка, меня, бувалаво...
О д а р к а. Не хочу, не хочу нiчого слухати...
С к о р и к. Та паслушай...
О д а р к а. Нехай вiддасть хустку Кандзюбенку, а сам вiється з хати i
щоб мого двора йе знав!
С к о р и к (притопнув ногою). Так цить же, кажу-гаварю табе. Зараз
кабилою станеш, вот только скажу французское слово.
О д а р к а (испугавшись, зажимает рот). Ох, менi ж лихо! не буду ж, не
буду!
С т е ц ь к о (в большой радости). Ану, ну: зроби її кобилою; я ще не
бачив, як чоловiк звiрякою перекидається. Так коли б ще заржала; то-то б
смiху було.
С к о р и к (Стецьку). Малчи i слушай камандних слов. Не бiсись,
Одарко, i поблагослови своїх дєтушок.
О д а р к а. Як собi хочете; бiситись не буду i благословляти не хочу.
Нехай вiддасть хустку. Я в нього з горла видеру...
С к о р и к. Не шуметь! Паслушай толком. Вот сколько я земель нi
прахадил, бил у Францiї, у Нiмецiї, у Рассєї i у Туреччинi, та вот i до
вас прийшол...
С т е ц ь к о. А за Харковом що був, так i не кажеш?
С к о р и к (грозит ему). Смирно! - Ну, так во всех землях такой закон:
каму дана хустка, тот i жених, каму паднесуть гарбуз, вот как би нашему
Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо спаконвєку так, i закону переменiть
не можно. А хто ад єтаво закону адступиться, таму грех смертельной и на
скатину падьож будет.
О д а р к а. Та у нас нi волика, нi коровки. Усе мiй старий попропивав,
нiчому i здихати.
С к о р и к. А миру хрестьянскаво не жалеєш? А што тогда скажеш, как у
всьом светi повиздихаєт скатина? Так што табе тагда будет? Зараз тебя на
абвахту та пад ваєнной суд.
П р о к i п. А пiд суд як пiдложуть, так там i по-поворушитись не
можна.
С т е ц ь к о. Ану, ну; до чого-то воно дiйдеться?
С к о р и к. Єто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш
аддать дочки за Алексiя? Парень важной, разумной, ремесной, да iщо ж i
племенник мой.
О д а р к а. Так крепак...
С к о р и к. Ех! Што мне з табой как з рекрутом гаварить! Ти воєннаво
артикула не знаєш i усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавек: я
не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у подданих
памещики камандєри, а усєм галава батюшка гасударь. Ат єво миласти
приказано усєм нiкаво не абiждать. У Алексеєва барина людям житьйо
славнайо, i у них усево довольно.
П р о к i п. А в них у селi чи кабаки, чи вольна?
Скорик. Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа
i не слихать.
П р о к i п. От сторона! Так чого тут i думати? Не дрочись, Одарко!
О д а р к а. Але тривай лишень!.. Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка
худоба... Серце болить, як згадаю!..
С к о р и к. Ага! Так ста уж не просто. Харашо; ми умеем, как i з єтiм
справiтця-та. А поставте сюда ослончик. (Исполняют). Так. Тепер азьми
миску, єтима четирмя пальцами, i принеси сюда. Та сматри, iменно єтима
пальцами.
О д а р к а. Ох, менi лихо! Чи не будете ворожити?
С к о р и к. Нiчаво, не пугайся; ето не ворожка, а снять з тебя нада-тє
насипку. Ми не даром па усем мєстам хадили. Знiму, штоб ти ад неї не
зачахла.
О д а р к а (низко кланяясь). Ох, батечку, годубчику! робiть швидше, що
знаєте; так i чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?
С к о р и к. Миску, та вот ефтими пальцами. (Она приносит, и он ставит
ее на скамейку и, сняв свой рушник, отдает Тымишу). На, таваришу; падерж
пачотной знак. У ефтаком дєлi не следует прапускать нiкакой еволюцiї.
Держи ж ево, вот так, по-нашому. ваєнному: пад курок. Да здєлай дружбу, не
зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелi не звернуло.
Тепер, стара, азьми водянчик з водою i держи тутеча, а я кой-шта палажу.
(Вынимает из кармана бумажку и достает вещи). Вот из французскава каравая
весiльная шишка; ми єйо паложим у миску. Так. Тепер усе атайдiть на
аванпости, у куток, i нiхто нi пари з уст. А ти з рушником стань тут.
(Ставит Тымиша подле себя.) Тепер, Одарiє, лий у миску воду та приговорюй
французское слово голосно: плюх, плюх, плюх! (Одарка сделала,
приговаривая). Тепер на, з турецкой церкви свечичка; засвяти єйо; неси
сюда, та не погаси, а то только тебе i на светi жить. (Засучивает рукава;
Одарка, вся трепещущая, приносит зажженный восковой огарок). Дай сюда.
(Прилепливает его к миске). Теперича усе зажмуртесь i не маги нiхто
шевельнутца. Ну... начинається нашеє дело... Гу!.. а самаво так лихорадка
и бйот. Єто умiючи наслано; та нiчаво, не пасилуєш. Одарiє, рожденная,
молитвенная, крещенная, вiнчанная, покритая!.. скажи... как тебя: чи iз
плечей берьот, iлi у очах рябiєт?
О д а р к а (дрожа.) Та... iз-за...плечей... i у очах...
С к о р и к. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у
нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та.
(Поет).
Тара, бара, мара, дєларжан!
Пуру, буру, туру, акерман!
Бендер, кардаш,
Дюпень, мар'яж,
Йок пшик, йок пшик.
(Топит свечку в воде).
Банжур, мадам Одарiє, снято! Ат каво прийшло, на таво найшло.
Паздравляю, мадам Одарiє! не рябей! Вота, сматрiтє усе у воду смєлаво: хоч
би тебе адна скатинка, али коровка, али што-небудь iз Кандзюбиной худоби.
Нiчаво нет; усьо пашло геть. Сматрiт, сматрiт!
П ро к i п (подходит и с боязнью заглядывает в миску). Але i справдi!
Хоч би тобi воловий хвiст, нема нiчого.
С т е ц ь к о (внимательно глядя в миску). Хоч би тобi одна скотина;
тiльки сама моя пика зосталася.
Т и м i ш (также смотрит). Так-таки, так.
О д а р к а (приходя в себя). Чому ж там i зостатися, коли я сама
бачила, як усе повиплигувало геть!
С к о р и к. От так же, Одарiє, повиплигуєт i уся худоба Кандзюбина з
тваєй пам'яти, как ти ефтую воду вип'єш, п'ючи єйо каждоденно по
напьорстку, натощака. Как воду кончиш, так i жалковать перестанеш. А нашi
молодиї, как будут любитця та, дружно жить, та не лiнуючись работать, так
i зберут iщо паболш, чим у Стецька. Да вот i я: ходил па Туреччинє па
Францiї, па Рассєї да i сабрал п'ятьдесят целкових; так па смерти маєй
усьо запавєдаю Алексею; он меня i пахаваєт...
С т е ц ь к о. Якби менi грошi вiддав, я б тебе, урагового москаля,
сього дня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно iде.
О д а р к а (наконец, отдохнув). О, спасибi ж тобi, пане старосто! Таки
як руками зняв. Тепер менi не тiльки що Стецька, та i усiї його худоби
нiчогiсiнько не жалко. А Олексiя вже полюбила, мов рiднесенького сина.
Ходiте ж, дiточки, сюди. (Обнимает Олексия и Уляну.) Будьте ж здоровi, як
вода, а багатi, як земля, а красивi, як весна!
С к о р и к (вскрикивает). Ура! наша взяла!
С т е ц ь к о (задумавшийся, испугался от его крика). Тю на твою
голову. Ще й весiлля не було, а вiн вже i гука. Оттака-то московська вiра!
С к о р и к. Тепер, таваришу, падавай знак сюда. (Навязывает рушник).
Спасiба ж вам, данове-сватове, за ваше паслушанiє i любов. Тепер нада-тє
сполнить закон i канчать дело. Сiдайте ж ви тут. (Усаживает стариков на их
места). А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.
С т е ц ь к о (садясь подле старост). А князь осьдечки сяде.
С к о р и к (сводит его). I нет, брат; уж не здивуй. Минулось твайо
княжество! Али сядь себе, али вон пайди. Нуте ж, скажем законнойо слово:
панове сватове!
П р о к i п i О д а р к а (вместе). А ми радi слухати.
С к о р и к. Што ви жалали, то ми здєлали. А за сiї речи дайте нам
горiлки гречи.
О д а р к а Просимо на хлiб, на сiль i на сватання!
С к о р и к. Вот тепер нада-тє садавитца по закону. Молодиї! Просимо на
посад. (Усаживает Олексия и Уляну на большом месте: отца и мать - подле
Уляны). Тут батюшка, а матушка здеся, штоб близько поратись. А ми,
товаришу, здесь. (Садится с Тымишем подле Олексия).
П ро к i п. Та мерщiй давайте отраву; пора по чарцi.
С т е ц ь к о. Бач, як попарувались! Я вже бачу, до чого воно
дiйдеться.
О д а р к а. Та сiдай, Стецю, з нами, та й повечеряєш. А от скоро i
дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.
С т е ц ь к о (поет).
Бодай не дождали,
Щоб я з вами їв!
А ось що скажу
Оттут вам усiм:
Мати, iсказися,
Батько, подавись,
Жених, провалися,
Москаль, утопись.
Тепер же ти, Уляно,
Аж ось мене послухай:
Ой, плач тепер, небого,
Потилицю чухай.
Жених твiй крепак
(Нехай йому болячка!),
Через нього i ти стала
Не хто, як крепачка.
Крепачка, крепачка,
Крепачка, крепачка,
Крепачка...
(Собирает шапку и тыкву, прячет ее и выходит, все продолжая петь:
крепачка! Затворив дверь, опять выглядывает и кричит: крепачка! и опять по
временам выглядывает и то же кричит).
(Между тем Одарка выносит тарелки и другие принадлежности; расставив
все по порядку, подает на стол миску и проч.).
С к о р и к (между тем нарезал хлеба). Вот тепер па трудах можно i
порцiю подавать.
П р о к i п.. Насилу за увесь вечiр розумне слово сказали. (Наливает
водку и подносит к Скорику). Пожалуйте, пане старосто!
С к о р и к (тихо отводит его руку). Пожалуйте, пане свате, ви вперьод
викушайте. Может, намiшали французької бурди, што i на стену надерьомся.
Да i у Туреччинi завсiгда приговорюють: у каво у руках, у таво i в устах.
П р о к i п. Будьте ж здоровi! (Выпивает поспешно). А!.. кабацька!..
розведена! Що б то на вольнiй узяти! (Потчивает Скорика).
С к о р и к (взяв рюмку, говорит скоро). Єщо п'ю за здравьє, вам скажу
какое: чарочка моя кругленька, налита з краями ровненько; тим, тим ти мне
мила, што оченно полна. Кагда втоплю в тебя свої уста, так вам скажу:
многая лета! Не бойсь, чарка, я тебя не струшу, лейся в горло, возвесели
салдацкую душу; а штоб мне не сухо пить, так при чарке вот што стану
гаварить: здравствуй, батька с маткой, веселiтеся своєю дитяткой; радость
вашу величайте i нас не забувайте. Здравствуй, князь с княгинею, з молодою
господинею. Любiтесь, пийте, гуляйте i чоловєчество розпложайте. А,
наконец, вот мой пароль: здаров'я всей кампаниї чесной! (Выпивает и
брызжет вверх). Штоб так нашi маладйї вибрикивали!
О д а р к а. Кушайте ж страву, просимо. От же i дружечки iдуть.
(Прокип потчует водкою пришедших девок; они не пьют, он все выпивает).
Х о р д е в о к (начинают петь за кулисами).
Та ти, душечко, наша Улянко!
Обмiтайте двори,
Обмiтайте двори,
Застилайте столи,
Кладiте ложечки,
Срiбнi блюдечки,
Золотиї мисочки,
От iдуть дружечки!
1-я д е в к а (кланяяь, и все за нею). Дай боже вечiр добрий! Помагайбi
вам на усе добре. (Олексий и Уляна, привстав, кланяются).
О д а р к а. Спасибi, дружечки! Просимо на хлiб, на сiль i на сватання.
Сiдайте сюди, дiвчата. (Усаживает их подле Уляны). От же вам i ложечки;
брусуйте, друженьки, брусуйте...
С к о р и к (продолжая есть). Вот едак i у Францiї: сперва покушают
страву, а там i яловичину покриїпуть.
2-я д е в к а. Та нам же при людях їсти не подоба!
3-я д е в к а. Лучче ми вам заспiваємо та ваших молодих возвеличаємо.
С к о р и к (оставив есть). Ех, девушки! патеште нас, патеште
пiсеньками.
Х о р д е в о к
Ой чому, чому
В сiм новiм дому
Так рано засвiчено?
Улянка рано вставала,
Русу косу чесала,
Матiнку питала.
О д а р к а (во все время сей песни плакала). Ох, дружечки, сизi
голубочки! Не розривайте мого серденька жалобними пiсеньками. Як здумаю та
згадаю, як менi без Уляни зоставатись, так за слiзоньками свiта не бачу!
Зостануся з п'яницею, i вже добра не ждати.
С к о р и к. Нєчево плакать; вот тут-то i пайдьот тебе дабро.
О д а р к а. Де вже добра ськати!
П р о к i п. Добра? Осьде добро.
ВОДЕВИЛЬ
П р о к i п.
Хто добре п'є, той знай все спить;
А хто все спить, той не грiшить.
Чого ж нам тут вередувати?
Приньмiмось лишень куликати,
То й вродиться добро той час.
Не було сварки,
Не буде лайки,
Горiлочка зупинить нас.
Як нап'ємось та полягаєм,
Прокинувшись, давай знов пити;
Та так собi i прогуляєм.
А що, Тимiше, як?
Т и м i ш.
Так-таки, так.
П р о к i п.
Коли ж тут лаятись i битись?
З горiлкою добро нам жити!
(Вместе).
П р о к i п.
Коли ж тут лаятись i битись?
З горiлкою добро нам жить!
В с i.
От тут-то лаятись i битись!
З горiлкою нам лихо жити!
О д а р к а.
Як жiнка стане мужика
Товкти i вчити, часто бити,
Тогдi нам добре буде жити.
Тепер же правда в нас яка?
Куди нi повернись, старшi вони.
Мужик дурiє,
На все вiн смiє,
Не слухає нi в чiм жони.
Ось нуте лишень нам пiддайтесь,
Пiд нашу дудку гопака
Скачiть, мовчiть i не брикайтесь.
А що, Тимiше, як?
324
Т и м i ш.
Так-таки, так.
О д а р к а.
Нехай вчить жiнка мужика!
То й правда буде не така.
(Вместе).
О д а р к а.
Нехай вчить жiнка мужика!
То й правда буде не така.
В с i.
Не вчити жiнцi мужика;
На свiтi правда не така.
О л е к с i й i У л я н а.
Тогдi на свiтi правда стане,
Тогдi добро меж нас прогляне,
Як щира буде в нас любов,
Не буде лайки, нi розмов,
А що, Тимiше, як?
Т и м i ш.
Так-таки, так.
О л е к с i й i У л я н а.
Як станемо усi любитись,
За що нам буде вже сваритись?
В с i.
Як станемо усi любитись,
За що нам буде вже сваритись?
С к о р и к.
В паходах всюди пабував,
Каких земель не павидав!
Так знаю всьо, i вот порада:
Вперьод всєво так треба-нада
Увесь народ ва фрунт паставiть,
Меня фельдфебелем наставiть.
"Муницу бережи
Аль пряжку падв'яжи".
Кагда ж судьям тут брать взятки?
I лєкарям народ морить?
Кагда матать нам без аглядки?
На зло не будет часу, вiрно.
Чуть што не так, каманда "смiрно"!
I фуктель паказал їм бравой,
I "с места марш все: левой, правой!"
I в ногу будуть все хадiть,
Кагда ж тут есери завадiть?
А што, тавариш, как?
Т и м и ш.
Так-таки, так.
С к о р и к.
Ах, матушка воєнна служба!
В тебе адной любов i дружба!
В с i.
Ах, матушка воєнна служба!
В тебе адной любов i дружба!
С т е ц ь к о (перед тем возвратившийся).
Ось i я до вас вернувся,
Ось i я вже схаменувся;
I женитися не буду
Нi до вiку, нi до суду.
Своїм дiтям закажу:
Не женiтесь, не казiтесь,
Так i батьковi скажу:
А чому вiн оженився?
Я б без нього народився.
Всяк про щастя все питає,
А того нiхто не знає,
Що тогдi б прийшло добро,
Якби не женивсь нiхто.
А що, Тимiше, як?
Т и м i ш.
Так-таки, так.
С т е ц ь к о.
От тогдi б прийшло добро,
Якби не женивсь нiхто.
В с i.
От i згинуло б добро,
Якби не женивсь нiхто.
Т и м i ш.
Гай, гай, товкуєте об чiм!
Тогдi добро ми будем знати,
Як що-небудь не так зовсiм, -
А нам не спорить, а казати:
Та так-таки, так.
Хоч луплять волость писарi;
Жiнки у гречку знай все скачуть;
В горiлку воду шинкарi
Знай ллють; та що робить? всi кажуть;
Та так-таки, так.
Багатий дметься, мов шкурат,
I часом бреше, пальцi знати!
Сам бачиш? - вiн чортяцi брат,
Не треба спорить, а казати:
Та так-таки, так.
(К зрителям).
А що, чи можна вас спитать?
Чи сватанням вам не остили?
Як нiчого про те сказать, -
Плеснiть, панове мої милi!
От-так, от-так!
ФИНАЛ
В с i.
Поки добра на свiтi ждати,
Так нам оттут хiба дрiмати?
Ану! почнем лишень гуляти!
Горiлка є, музика гра.
Дiвчата! Нуте танцювати!
Трара-рара, трара-рара.
(Общие танцы).
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT