Микола Кулiш. П'єси (Збiрка)
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
** МИНА МАЗАЙЛО **
КОМЕДIЯ
ПЕРША ДIЯ
_1_
Нарештi У л я прийшла. Р и н а до неї, од люстра:
-_ Ой, Улю, ой, тiльки Улю, i тобi не сором! Я жду тебе, жду, жду!
Нерви як не луснуть, серце знемоглося. Ти не можеш з'явить собi, що в нас
у кватирi робиться! Це ти купила новi рукавички? За скiльки?.. Що тiльки,
Улю, робиться! Братик мiй Мокiй уже збожеволiв од своєї укрмови, ти
розумiєш?
У л я тiльки на дверi - i собi до люстра.
Виглянулась. Примружила очi:
-_ За три сорок!
Р и н а до люстра. Зробила трагiчнi очi:
-_ I, мабуть, уб'є папу. За три сорок? Дешево... Або папа його, бо вже
третя лампочка перегорiла - так пише по-українському, цiлу нiч пише, ти
розумiєш, навiть вiршi пише!
У л я повернулася од люстра:
-_ Що ти кажеш?
Р и н а до люстра, перехрестилась:_
-_ От на! А папа не те що од Мокiя укрмови слухати не хоче, а навпаки -
наше малоросiйське прiзвище змiнити хоче i вже напитує собi вчительку, щоб
могла навчити його правильно говорити по-руському, наприклад, не "сапоги",
а "спаг'i"...
У л я навiть од люстра вiдiйшла:_
-Так?
Р и н а
- А Мокiй не тiльки не зна про це, а навпаки - мрiє, ти розумiєш, мрiє
до нашого прiзвища Мазайло додати ще Квач.
У л я аж сiла:_
-_ Та що ти кажеш?
- А папа ще зранку пiшов до загсу на вивiдки, чи можна змiнити прiзвище
i чи має вiн право заставити Мокiя, ти розумiєш? Мокiй про це нiчого не
зна, розумiєш? Мама пише секретного в цiй справi листа до тьотi Мотi в
Курськ, щоб Т ь о т я Мотя негайно (гукнула в дверi. "Мамо, на
хвилинку!.." До Улi)_ якнайскорiше приїхала, ти розумiєш? Розумiєш тепер,
що в нас у кватирi робиться!
2_
Увiйшла М а т и. Р и н а до неї:
-_ Ти написала листа?
М а т и
- Уже й одiслала.
Р и н а
- Жаль! Я оце подумала; нiхто й не подума, що одного листа мало. Треба
телеграму! (Нервово заломила руки, подивилась у люстро, як вийшло)._ Треба
негайно телеграму вдарити! Те-ле-гра-му!
М а т и теж заломила руки. В люстро:
-_ Навiщо телеграму, коли я вже витратила десять копiйок, послала
листа?
Р и н а
- Ой мамо, яка ти їй-богу!.. Та поки там Т ь о т я одержить листа, ти
знаєш, що у нас тут статися може? Знаєш?.. (Виразно)._ Все! А ти кажеш -
навiщо... Зараз пiди й напиши!
М а т и пiшла. _
У л я
- Слухай, Ринко! Невже i прiзвище в загсi мiняють?
- А ти думала де? Тiльки в загсi! Прiзвище, iм'я, по батьковi, все
життя тепер можна змiнити тiльки в загсi, розумiєш? Ой Улю, ой Улюнюi Коли
ти мене любиш, зроби так, щоб Мокiй закохався у тебе. Може, вiн кине свої
українськi фантазiї, може, хоч прiзвище дасть помiняти...
- Ха-ха! Хiба це поможе?
- Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партiю
забувають, i не абихто... Улюню! Золотко!
- Ти серйозно?
- Серйозно.
- Не зможу я цього зробити.
- Чого?
- Ну, просто не зможу. Хiба я така?
- Зможеш! У тебе чарiвнi очi, чудеснi губи, прекрасний бюст. Ти його
одним махом закохаєш.
- Це тобi так здається.
- От на! Вiн менi навiть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарнi очi.
- Серйозно?
- Серйозно! Тим гарнi, казав, що iнодi нагадують два вечiрнi озерця в
степу.
У л я в люстро:_
-_ Що ти кажеш?
- От на!
У л я роздумливо, мрiйно:_
-_ Два вечiрнi озерця.
Р и н а пiдкреслено:_
- Не забувай - у степу.
У л я роздумливо, критично:_
-_ Два вечiрнi озерця, с. Хоч це й поетично, проте... Знаєш, яку партiю
знайшла собi Оля Семихаткова?
- Ну?
- Комунiста. Молодий ще, ще двадцяти трьох нема, але стаж надзвичайний!
Щолiта вiдпочиватиме в Криму.
А там не два озерця - море. Два моря! Чорне й Каспiйське. Крiм того,
вiн сам з металiстiв, мускулатура в нього... Ола каже, як обiйме - щось
надзвичайне: немов, каже, гарячий удав... А кругом немов тропiчний лiс.
Температура - сорок.
Р и н а
- Отож почни з Мокiя, Улько, - практику М а т имеш, як треба
закохувати. Думаєш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комунiста?
Практику мала - з комсомольцями тощо. А наш Мокiй теж у комсомолi скоро
буде, розумiєш?
У л я зацiкавлено:_
-_ Серйозно?
- Вже на збори ходить.
З__
Увiйшла М а т и. _
Р и н а
- Написала?
М а т и
- "Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотронi Розторгуєвiй. Негайно, негайно
приїзди. Подробицi листом. Сестра Лина". Я вмисне написала двiчi
"негайно", щоб вона, як тiльки одержить телеграму, так щоб i їхала...
Р и н а
- А подробицi листом навiщо?
М а т и
- Як навiщо? Щоб з них наперед довiдалась, що ж таке у нас робиться...
Р и н а
- Ну, то вона й ждатиме листа.
М а т и з досади прикусила язика. Тодi:_
-_ То я хотiла, щоб не пропали тi десять копiйок, що на листа
витратила.
Р и н а
- Дай я покажу, як писати! (Вголос)._ "Курськ, Корєнний" - це так,
ринок можна викинути, знають i так. (Подумала)._ "Мрiя воскресла. папа
мiняє..."
М а т и
- Не папа, а Мина. Телеграма од мене.
Р и н а
- Не заважай! Менi нiколи!.. "Мрiя воскресла. Мина мiняє прiзвище.
Мокiй збожеволiв укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно". (До
матерi)._ Розумiєш тепер, як треба писати? На, перепиши й одiшли! (М а т и
вийшла, Р и н а до Улi)._ Тепер ти розумiєш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе,
благаю - закохай!
У л я схвильовано:
-_ Ну як я почну, чудiйко ти? Сама знаєш, який вiн серйозний, ще й
український. Ну як до його пiдступитися? З якого боку?
- З якого?
- Так.
- З українського.
- Не розумiю. Як це?
- А так, що тiльки з українського.
У л я подумала:
-_ Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж iншого боку нема, а ти кажеш:
тiльки з українського. Вiн же з усах бокiв український.
Р и н а подумала. Раптом:
-_ Ха-ха! Ти дурна!
- Серйозно?
- Серйозно дурна! А я що тобi кажу? Тiльки з українського. Це й
означає, що в нього другого боку нема, що вiн кругом український.
У л я розсердилася:
-_ Як так, то й розумiти не хочу! Взагалi! Бо все це дурницi взагалi.
Р и н а побачила - лихо:
-_ Улю! Золотко! Ти не дурна!
У л я до люстра:_
-_ Не хочу! Не можу! Не знаю, як...
- Я покажу, як. Ось я зараз покличу його i покажу, як почати.
- Нi, нi!
- Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Вiн зразу розсердиться,
нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього пiдiйти, з якої сторони вiн
одмикається. Дурненька, не бiйся! Я тобi дам потайний ключик, я покажу
стежечку до його сердечка.
- Нi, нi! Я не розумiю! не розумiю!
Тодi Р и н а натхненно, з викликом:_
-_ Не вiриш? А хочеш, Улько, i вiн тебе поведе сьогоднi в кiно?
Як усяка Уля, У л я - кiноманка:
-_ Ти серйозно?
Р и н а не така, щоб назад.
Перехрестилась, немов збираючись у воду пiрнути:
-_ От на! Тiльки ти, Улю, не зiрвись. Що не казатиму я, то немов з
твого бажання, розумiєш? Можеш навiть мовчати, тiльки пiдтакни коли, кивни
головою, усмiхнися. А далi - сама побачиш... (Постукала в дверi до брата).
_Моко, вийди на хвилинку! Чуєш, Моко?
У л я ледь чутно, самими рухами:
-_ Рино, не треба! Золотко, не треба! (Побачила, що та не слуха,
пiдбiгла до люстра. Очевидно, хотiла зробити очi озерцями. Не вийшло.
Вхопилась за серце)._
4_
Увiйшла м а т и. До Рини голосно й авторитетно:
-_ Т ь о т я не одержить такої телеграми!
Р и н а
- Цс-с... Чого?
М а т и тихше:_
- А того, що в нiй тринадцять слiв, ти розумiєш? Треба скоротити.
5_
Увiйшов М о к i й, юнак з чорним висипом, пiд носом i по пiдборiддю, з
мрiйними, але злими очима. Хотiв гримнути на сестру, та побачив, що вона
не сама:
- Ну?
Р и н а зробила знак матерi, щоб та негайно вийшла.
М а т и вийшла.
Р и н а до брата:
-_ Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга - У л я Розсоха.
У л я самими губами:
-_ Розсохина.
Р и н а з натиском:
-_ Розсоха.
М о к i й незграбно подав руку:
- Гм...
Р и н а
- На хвильку, Моко. Улi страшенно вподобалось українське слово -
бразолiйний, а я не знаю, що воно означає. Яка його тяма?
М о к i й хмуро, недовiрливо:
-_ Бразолiйний, ти хочеш сказати?
Р и н а до Улi:_
-_ Як, Улю?.. Ах, так! Бразолiйний! Бразолiйний!
М о к i й уважнiше подивився на Улю. Кахикнув._
Тодi глухо:_
-_ Бразолiйний - темно-синiй (До сестри)._ Бiльш нiчого? (Взявся йти)._
Р и н а до Улi:_
-_ Бразолiйний - темно-синiй, розумiєш, Улю?! (До брата)._ У л я каже,
що воно звучне таке, свiже - бразолiйний. Бразолiйний.
М о к i й до Улi. Стримано:
-_ Ви де чули чи вичитали це слово?
У л я розгубилась:
-_ Я?.. Я не зна... Воно менi просто взяло i вподобалось...
Р и н а перехопила:
-_ Улi ще одне подобалось слово... (До Улi)._ Яке ще тобi подобалося
слово? Здається... ну, як? "Бринить" ти казала?
У л я
- "Бринить".
Р и н а
- Що таке "бринить", Моко?
М о к i й м'якше:
- А,_ "бринить". По-руському - "звучить". Та тiльки одним словом
"звучить" його перекласти не можна. "Бринить" має... (До сестри,
нахмурившись). _Стривай! Ти мене колись за це слово вже питала...
Р и н а здивовано:
- Я?
М о к i й суворiше:_
-_ Авжеж, питала. Просила, щоб я пiдлоги за тебе натер, i перед тим
питала.
Р и н а
- Невже питала? Тепер пригадую. (До Улi). _Пам'ятаєш, ти вже раз у мене
за це слово питала... (До брата)._ А я у тебе спитала для Улi, та забула.
(До Улi). _Пам'ятаєш?
У л я
- Аж двiчi! Р и н а сказала, що ви добре знаєте українську мову, а менi
саме тодi вподобалось це слово, i воно менi, не знаю чого, страшенно
вподобалось. Спитала у Рини: що таке... "звучить"?
Р и н а перебила:
-_ "Бринить"! Отодi я, Моко, й спитала тебе. Ну да ж. Ти ще, пригадую,
сказав, що "бринить" - якесь надзвичайне слово...
М о к i й до Улi:
-_ "Бринить" має декiлька нюансiв, вiдтiнкiв. По-українському кажуть:
орел бринить. Це означає - вiн високо, ледве видко - бринить.
У л я примружила очi. Р и н а до Улi:
- Ти розумiєш?
У л я кивнула головою. М о к i й м'якше:
-_ Можна сказати - аеро бринить. А от iще кажуть: снiжок бринить. Це як
випаде, а тодi зверху, в повiтрi, ледве примiтний такий, бринить.
Р и н а до Улi:
-_ Ти розумiєш?
У л я нiжно всмiхнулась. М о к i й розворушився:
-_ Або кажуть - думка бринить. Це треба так розумiти: тiльки-тiльки
береться, вона ще неясна - бринить. Спiв бринить. Це, наприклад, у степу
далеко ледве чутно пiсню...
У л я мрiйно:
-_ Бринить.
М о к i й з гумором:
-_ Губа бринить. Так на селi й кажуть: аж губа бринить, так цiлуватися
хоче.
У л я
- А знаєш, Рино? Менi справдi вподобалось це слово.
Р и н а
- Серйозно?
У л я
- Серйозно!
Р и н а
- Браво! Ти, я бачу, тепер зрозумiла, як i що. (До Мокiя)._ Мiж iншим,
У л я страшенно любить українськi кiнокартини i написи... каже, що вони
якiсь... (До Улi). Якi, Улю?
У л я
- Надзвичайнi.
Р и н а до Мокiя:
- Ти розумiєш?
М о к i й
- На жаль, гарних українських кiнокартин дуже мало... Дуже мало!
Р и н а
- Оце ж вона й прийшла спитати, про оце ж i просить, щоб я з нею пiшла
сьогоднi в кiно. А менi нiколи, розумiєш?
М о к i й
- Гм... Бачиш, менi треба сьогоднi ввечерi на комсомольськi збори... На
жаль, не можу, бо треба на комсомольськi збори... Я пiшов би, та менi
треба на збори комсомолу.
Р и н а
- Я б сама з нею пiшла, та коли ж її цiкавить не так картина, як написи
до неї: чи чистою укрмовою написано, чи робленою, чи попсованою... (До
Улi). Я_ не знаю, чого тебе це цiкавить.
У л я здивовано:
-_ Мене?
Р и н а
- Не однаково - чи чистою, чи робленою?..
М о к i й
- Авжеж, не однаково! От, наприклад, написи в "Звенигорi" - краса!
Стильнi, поетичнi, справжньою українською мовою писанi. А подивiться ви на
написи по других кiнокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку
прекрасну, таку милозвучну мову...
Р и н а до Улi:
-_ От хто б тобi розказав, Улю! От хто б вiдповiв на всi твої щодо
української мови запитання!
М о к i й до Улi:_
-_ Бачите, менi треба на збори комсомолу... А вас справдi цiкавить все
це? Українська мова i... взагалi?
У л я
- Взагалi страх як цiкавить!
Р и н а
- Як стане коло української афiшi: читає-читає, думає-думає, чи
справжньою мовою написано, чи фальшивою... Я гукаю - Улю! Улю!
М о к i й до Улi, приязно:_
-_ Серйозно?
У л я почервонiла:_
-_ Серйозно!
М о к i й
- А знаєте, я сам такий. Побачу ото неправильно писану афiшу, вивiску
або таблицю - i досади тобi на цiлий день. А якi жахливi афiшi
трапляються, як перекручують українську мову...
У л я
- Серйозно?
М о к i й
- Серйозно перекручують! Серйозно!.. Та ось я вам покажу одну таку
афiшку - помилуєтесь. (Побiг i вернувся, щоб справити чемнiсть)._ Вибачте,
я зараз... На хвилинку... Такої афiшки ви ще... (Побiг)._
Р и н а до Улi:_
-_ А що?! Ще один захiд - i ти, Улько, сьогоднi в кiно. Ти тепер
розумiєш, як з ним треба поводиться? От тiльки забула я попередити тебе,
що не всяке українське вiн любить, розумiєш? Раз на iменини, думаю, що
йому купити, який подарунок? Купила малоросiйську сорочку й штани. Так ти
знаєш, сокирою порубав.
У л я пошепки:
-_ Що ти кажеш?
- От на... От що, Улюню! Ти котись зараз просто до нього в кiмнату,
розумiєш? Бо тут вiн покаже тiльки афiшу, а там у нього словники, книжки.
Хвильовi всякi. Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки вiдповiдатиме.
Побачиш яку книжку - i питай. Побачиш там Хвильового i питай, а тодi в
кiно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як i що. Iди! Дай я тебе перехрещуi
У л я до люстра. Вiд люстра пiд хрест.
Тодi раптом стала:
- А_ що, як не так спитаю? Не попаду на його смак?
Р и н а
- Попадеш.
У л я
- Ну як? Як? Коли менi здається, що "Стоїть гора високая" краще за
Тичину.
Р и н а на мить замислилась, потьмарилась.
Раптом обличчя Тi засвiтилося:
-_ Прекрасної Оце i май на увазi: що тобi подобається, те йому не
подобається, i навпаки, розумiєш?
У л я добрала розуму:
-_ А не помилюся?
Р и н а
-Нi!
У л я боязко пiдiйшла до Мокiєвих дверей.
Постояла. I таки пiшла.
Р и н а до люстра:
- Ху! Слава Богу.
6_
Увiйшла М а т и.
Р и н а
- Ну, що там у тебе з телеграмою? Написала?
М а т и
- Вже й одiслала. Домаху попросила, щоб вiднесла. Тiльки я скоротила...
Р и н а
- Як же ти скоротила?
М а т и
- Так, як я одна тiльки вмiю. Вийшло коротко й дешево. Ось копiя:
"Курськ, Корєнний, 36. Катастрофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно
приїзди". Все...
Р и н а
- Ха-ха! Та Т ь о т я нiколи не одержить такої телеграми!
М а т и
- Не вигадуй дурниць! Це тобi досадне за тринадцять?
Р и н а
- Та кому телеграма? Корєнному ринковi?
М а т и
- Тьотi ж: Корєнний, 36, Катастро...
Прикусила язика, аж позеленiла. Тодi:_
-_ Ну що ж тут такого? На Корєнному ринку здогадаються, що ця телеграма
до тьотi Мотi.
Р и н а за копiю:_
- Ослице! Дай я допишу!
М а т и вирвала назад:
-_ Я сама!
Р и н а
- Дай, кажу!
М а т и
- Я сама, кажу!
Знову задзвонив дзвоник. Тепер уже М а т и вискочила в коридор.
Повернулась блiда, ще бiльш схвильована:
-_ Папа прийшов...
7_
Ускочив М а з а й л о.
Подивився гарячими, натхненними очима:
-_ Дайте води! (Випив води. Помацав серце)._ Думав, не переживе...
М а з а й л и х а i Р и н а
- Ну?
- Не мiняють?
М а з а й л о
- По радiо читають, в анатомiях пишуть: серце - орган, що гонить кров,
орган кровогону. Нiчого подiбного! Серце - це перш за все орган, що
передчува i вгадує. Однинi вiрю йому, а бiльш нiкому в свiтi. Серйозно
кажу!
М а з а й л и х а та д о ч к а й собi за серце:
-_ Помiняли?
- Не мiняють?
М а з а й л о
- Ще як я пiдходив до загсу - думалось: а що, як там сидить не
службовець, а українець? Почує, що мiняю, так би мовити, його українське -
i заноровиться. На зло тобi заноровиться. I навпаки думалось: а що, як
сидить такий, що не тiльки прiзвище, всю Україну змiнив би? А що, як i
такий, що що йому, до твого прiзвища - до себе вiн байдужий пiд час
служби, себто сидить, нiчого не бачить i себе не помiча? А що, як такий,
думалось, що почне з дiда-прадiда? А що, як не той, i не другий, i не
третiй?.. А що, як i той, i другий, i третiй?.. I серце, серце вже тодi
передчуло. Там сидiв... (Випив води}._ Од усiх вищезгаданих середнiй.
М а з а й л и х а
- Которий же?
- Середнiй од усiх, кажу! Арихметично середнiй, помоєму. Увiйшов...
Р и н а
-Хто?
М а з а й л о
- Я! Вiн сидiв. Спитав сухо, якимсь арихметичним голосом: "Вам чого?" Я
до нього - i раптом вiдчув, що вся кров менi збiгла в ноги i стала. А
серце, як дзвiн на пожар, бев-бев-бев... i десь, немов як справдi пожар,
зайнялося. Палахкотить... Питаю i не чую свого голосу: чи можна, кажу,
змiнити прiзвище? Вiн подивився i знов: "Вам чого?" - арихметичним
голосом. Як чого? Як чого? - заскакало огненно в головi. Двадцять три
роки, кажу, носю я це прiзвище, i воно, як вiспа на життi - Мазайло!.. Ще
малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регiт взяли:
Мазайло! Жодна гiмназистка не хотiла гУ л яти - Мазайло! За репетитора не
брали - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло! Од кохання вiдмовлялися
- Мазайло! А вiн знову: "Вам чого? - питаю".
М а з а й л и х а
- Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?
Р и н а
- I тепер смiються, регочуть - Мокрина Мазайло, не сказав?
М а з а й л о
- Я нiчого не сказав. То менi лише здавалось, що питаю, кажу. А вийшло
так, що я став перед ним i мовчав.. Менi зацiпило...
М а з а й л и х а
- Було б голкою вколотися.
М а з а й л о
- Хтось одвiв мене до дверей. Все - як у туманi. Не знаю, де я, чого
прийшов. Серця вже не чую. I раптом воно тьох! - перед очима якесь писане
оповiщення... Немов не я, немов хтось iнший за мене чита - (серце!).
Список осiб, що мiняють своє прiзвище. Минько Панас на Мiнервина Павла.
Читаю, не розумiю. Вайнштейн Шмуель-Калман-Беркович на Вершиних Самiйла
Миколайовича - читаю; Засядь-Вовк на Волкова, читаю, Iсидiр Срайба на
Алмазова, i тут все прояснилось. Я зрозумiв, де я i чого прийшов,
повернувся назад, питаю i чую свiй голос: скажiть, чи можна змiнити своє
прiзвище i як? I чую арихметичний, щодалi симпатичнiший: "Можна!" Отак i
отак... Ура! - крикнуло серце.
Р и н а радiсно i разом погрозливо:
- Цс-с-с. (Показала на дверi, де Мокiй).
М а з а й л о натхненно, але тихiш:
- Вра! Вдарило, задзвонило, як на Великдень... (Поцiлував жiнку). Отак!
(Дочку). Отак (знов жiнку) i отак!
М а з а й л и х а, мало не плачучи з радостi:
-_ Яке ж тобi прiзвище дадуть, Минасю?.. Яке? Р и н а
- Було б попросити i нам Алмазова...
М а з а й л о, немов диригуючи над якимсь невидимим хором:
-_ Отак i отак! Виберiть прiзвище, яке до вподоби.
Жiнка i дочка руками, мов крилами птицi, наввипередки:
-_ Сiренєв! Сiренський!
- Розов! Де Розе!
- Тюльпанов!
- Фон Лiлiєн!
М а з а й л о, диригуючи:
-_ Подайте заяву. На два рублi марок. На публiкацiю тиждень чи два.
Все! (По паузi, погладивши серце). _Думав, не переживе.
М а з а й л и х а
- З Мокiем що робити, Минасю? Вiн ж" i слухати не захоче...
М а з ай л о раптом перестає диригувати. Потемнiв:
-_ Вiн ще не знає?
М а з а й л и х а
-Нi!
М а з а й л о
з радiсним гнiвом:
-_ Заставлюї Виб'ю з голови дур українськийi А як нi - то через труп
переступлю. Через труп!.. До речi, де вiн? Покличте його! Покличте
негайної (Гукнув)._ Мо-кiю! Чуєш? Гей, ти!
Дочка спинила:
-_ Папо, поки що йому про це нi слова! До публiкацiї, розумiєш?
М а з а й л о
- Тепер не боюсь! Не боюсьi Бо тричi звертавсь я до загсу, тричi, тричi
допитував... Аж нiчого вiн не може вдiяти. Маю повне, необмежене право
змiнити не то що своє прiзвище - по батьковi й дiдове iм'я й прiзвище.
Чула?.. Та пiсля цього... Мокiю!
Д о ч к а
- Ти, здається, маєш знайти собi вчительку?
М а з а й л о
- Правильних проiзношенiй?.. Вже знайшов! Найняв! В понедiлок прийде на
лекцiю... Прекрасна вчителька. Рафiнадна руська вимова... Прiзвище Б а р о
н о в а - К о з и н о.
М а з а й л и х а
- Яка краса!
Дочка до батька:
-_ I ти думаєш, що Мока, знаючи про змiну прiзвища, не вчинить пiд час
лекцiї демонстрацiї" скандалу?
М а з а й л о
- Уб'ю!
М а з а й л и х а
- Минасю, яка грубiсть!
М а з а й л о
- Ну, вигоню з дому!
Д о ч к а
- Ой, папо, ой, тiльки, папо! Який ти... Та краще до публiкацiї
помовчати. З'яви собi: ти вибираєш прiзвище - Мокiй нiчого про це не зна,
розумiєш? Ти береш лекцiї "правильних проiзношенiй" - Мокiй не зна,
розумiєш? Тим часом я i мама скликаємо родичiв на сiмейну раду - Мокiй не
зна...
М а з а й л и х а
- Сестру мою Мотю з Курська. Дочка
- Можна буде ще дядька Т а р а са з Києва.
М а з а й л и х а жахнулася:_
-_ Т а р а са Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокiй i
вдався? Там такий, що в нього кури по-українському говорять.
Д о ч к а
- Без дядька Т а р а са! Т ь о т я i ми натиснемо на Мокiя, розумiєш,
папо?
М а т и
- Та Мотя одна на нього подiє!.. Хiба ти, Минасю, не знаєш, як вона
вмiє взагалi?
Д о ч к а
- Крiм того, ще один план є на Мокiя вплинути... Не вiриш? А хочеш,
папо, i вiн за тиждень-два кине свої українськi мрiї? От давай! Тiльки ти
мовчок. Розумiєш?
Жiнка нервово:_
-_ Мино!
Д о ч к а
- Абсолютний мовчок на два тижнi. Не вiриш? Ну, на тиждень, папочко!
Жiнка погрозливо:
-_ Мин-но!
Дочка, поцiлувавши батька:
-_ Пане Сiренський! Розов! Де Розе! Тюльпанов! Ну?
М а з а й л о
- Ну, гаразд. На тиждень... (В люстро)._ Все одно я скоро скажу...
Прощай, Мазайло! Здрастуй...
_
8__
В цей момент пiдвищений, радiсний голос М о к i ї в:
-_ ...Мазайло-Квач, наприклад.
Вирвався з рипом дверей. М о к i й вийшов з У л е ю.
Не помiтивши навiть батька, переконував далi, агiтував Улю:
-_ Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригiнальне, демократичне, живе
прiзвище. Це ж зовсiм не те, як якесь заяложене, солодко-мiщанське: А р е
н с ь к и й, Ленський, Юрiй Милославський... Взагалi українськi прiзвища
оригiнальнi, змiстовнi, колоритнi... Рубенсiвськi - от! Убийвовк,
наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога! Прекрасне прiзвище,
Улю! Антирелiгiйне! Це ж не те, що Богоявленський, Архангельський, Спасов.
А нiмецькi хiба не такi, як українськi: Вассерман - вода-чоловiк, Вольф -
вовк. А французькi: Лекок - пiвень.
У л я обернулася до Рини:_
-_ Ми йдемо в кiно!
ДРУГА ДIЯ
Два днi згодом Р и н а допитувала в Улi
(перед люстром):
-_ Ну, як же ти не знаєш, ой, Улю. Ти ж з ним в кiно ходила?
- Вчора i завчора.
- Зельтерську воду пила з ним, ти кажеш?
- Навiть iз сиропом...
- Печення вiн тобi купував?
- Аж п'ять, Рино!
- До самого дому провiв?
- До ворiт. Ще й постояв трохи.
- I ти не знаєш, як вiн - закохався чи?..
В Улi аж рум'янець спахнув. Перебила Рину рухом-словом:
-_ Стривай, Ринко!
Р и н а вичiкувальним голосом:
- Ну?
- Стривай, я скажу... Як пили ми пiсля кiно воду, я на нього глянула,
отак... Вiн на мене - отак. Сказав, що по-українському "зрачки"
"чоловiчками" звуться.
- Ну?
- Тодi, як iшли додому, я, ти знаєш, спотикнулась, а вiн - хоч би тобi
що. Тiльки спитавсь, чи не читала я думи про втечу трьох братiв? Там,
каже, є такi слова: "свої бiлi нiжки на сире корiння, на бiле камiння
спотикає". От, каже, де збереглася українська мова.
- Ну?
- Тодi, як повела я його через сквер (це той, де, знаєш, завжди сидять
i цiлуються), вiн сказав: як-то прекрасно оповiла українська мова кохання:
я покрию, каже, свого милого слiдочок, щоб вiтер не звiяв, пташки не
склювали...
- Ну?
- А як вела його повз тих, що, знаєш, уже лежали, вiн сказав, як
українська мова до того ще й дуже економна та стисла: одна рука в
голiвоньку, каже, а друга - обняти...
- Ну?
- А бiля ворiт, як уже розставатися, сказав вiн менi: ваше прiзвище
Розсоха - знаєте, що таке "розсоха"? Показав на небо - он Чумацький Шлях,
каже, в розсохах є чотири зiрки - то криниця, далi три зiрки - то дiвка
пiшла з вiдрами, в розсохах, каже... А тодi подивився менi в очi
глибоко-глибоко...
- Ну? Ну?
У л я зiтхнула:
-_ Попрощався i пiшов... Ти не скажеш, Рино, як вiн - чи хоч трохи
закохався, чи...
Р и н а
- Та я тебе про ще питаю, Улько, тебе... Оя, яка ж ти дурна, розумiєш?
У л я
- Коли я дурна, а ти розумна, то скажи менi, що б ти сказала, коли б ти
була я, а я - ти, себто, коли б вiв тебе отак проводжав?
- Що б я сказала?
- Так.
- Коли б я була ти, а ти - я?
-Так.
Р и н а осiклась, поморщила лоба. А У л я як У л я - зрадiла:
-_ Ага! Ага!.. I ти б не знала, що сказати, Рнно!
Р и н а
- Ну да ж! Бо коли б я була ти, то теж була б дурна.
У л я образилась:
-_ Як так, то тебе бiльше не питатиму, i ти меве не питан...
Р и н а
- Улюню, ти не дурна! Золотко, не сердься... Бо й я не знаю... Тiльки
знаєш що? Менi здається...
У л я
Ну?
Р и н а
- Вiн, кажеш, заглянув тобi в вiчi, як пили зельтерську?
- Так.
- I бiля ворiт, як розставались?
- Глибоко заглянув...
- Менi здається, що вiн закохався.
У л я в люстро:_
-_ Що ти кажеш, Рино?
Р и н а
- От на! Принаймнi закохується. Тiльки ти. Бога ради, поспiши, Улюню,
прискор цей процес, розумiєш? Треба, щоб вiн взагалi не вкраїнською мовою
мрiяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби
так, Улю, ну що тобi стоїть?
У л я
- I зробила б, може, та коли ж вiн чудний такий. Ну чим ти на нього
вдiєш? Коли навпаки - вiн на тебе словами отими тощо... аж пахне.
Р и н а
- Вiн на тебе словами, вiршами, iдеологiєю, а ти на нього базою,
розумiєш? Базою... Тим-то i поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такi
очi, губи, взагалi прекрасну базу маєш. Крiм того, мене ти слухатимеш,
моєї поради. Так, Улюню, так?
У л я випнулась уся. Зiтхнула. Мовчки поцiлувала Рину._
Р и н а
- Так!.. Добре, серце, що ти сьогоднi надiла бiльш прозористi панчохи,
розумiєш? За новою модою. До того ж вони й на колiр кращi - якiсь манливi,
теплi... Чудесно!
У л я перед люстром:_
-_ Що ти кажеш?
Р и н а
- Чудесно, кажу, i кличу Мокiя...
У л я, звичайно, за серце, до люстра:_
-_ Рино, хвилинку!..
Та Р и н а вже без уваги на те. Пiшла, покликала Мокiя:_
"Моко! Тебе на хвилинку просить У л я. Сама вийшла._
_
2__
Увiйшов М о к i й. Певно, читав, бо з книжкою, олiвцем i сантиметр у
руках:_
-_ Гм... це ви?
У л я
- Я... по книжку... А ви думали хто?
М о к i й
- Думав, що це... ви.
В У л i забринiло в грудях:_
-_ Серйозно?.. А я по книжку до вас.
- По яку?
У л я трошки розгубилась:_
- По яку? Взагалi по українську книжку.
У Мокiя забринiло в грудях:_
-_ Серйозно? Дуже приємно. Радiю вам, Улю.
- Серйозно?
- Серйозно. Якої ж вам книжки дати? З поезiї? З прози? З наукових,
соцiально-економiчних?
- Котру можна буде.
- Вибирайте.
- Ну, дайте... яку ви хочете.
М о к i й зворушено:_
-_ Та я б хотiв, щоб ви всi їх перечитали, Улю!
- А це у вас яка?
- Це?.. Це книжка з української етнографiї та антропологiї.
У л я вже не знала, що далi казати, та:
- Серйозно?
М о к i й
- Подивiться.
У л я подивилась:
- Гарна книжка - в палiтурках i, здається, з золотим обрєзом...
М о к i й
- А знаєте, як по-вкраїнському сказати: з золотим обрєзом?
- Ану, як?
М о к i й пiднесено:
-_ Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?
- Надзвичайно!
- А що iще можна сказати про матерiю, що вона з берегами. Фартух
дорогий - золотi береги.
У л я щиро:
-_ Прекрасно!
М о к i й зрадiло:
- Серйозно?
У л я цiлком, щиро:
-_ Надзвичайно! Фартух дорогий, золотi береги... А скажiть, як буде
по-вкраїнському "чулки з розовой каемкой" ? Отакi, як у мене. Ось...
Хотiла показати, та засоромилась. Похилилась.
М о к i й того майже не помiтив. Ще бiльш пiднесено:
-_ Панчохи з рожевими бережками.
У л я
- Надзвичайно!
М о к i й ще бiльше запалився:
-_ А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега
чоловiк, по-руському - на проiзвол судьби. Або, нарештi, кажуть, берега
дати... Наприклад, треба українськiй неписьменностi берега дати! Ах, Улю.
Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг iде
третьою швидкiстю, а треба - поїзд третiм погоном iде. Погiн, а не
швидкiсть. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам
на одне слово "говорити" аж цiлих тридцять нюансових: говорити, казати,
мовити, балакати, гомонiти, гуторити, повiдати, торочити, точити,
базiкати, цвенькати, бубонiти, лепетати, жебонiти, верзти, плести,
герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати,
мимрити, цокотiти...
Вже втретє дзвонив у сiнях дзвоник, коли Мокiй та У л я почули.
Пiшла одчинити У л я.
_
З__
Вернулась i з нею увiйшла суха, потерта якась дама
в довоєнному вбраннi.
Д а м а до Улi:
-_ Я Б а р о н о в а - К о з и н о. Ваш папа найняв мене показати йому
кiлька лекцiй з правильних проiзношенiй.
У л я
- Мiй папа? У мене нема папи: вiн помер.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Помер? Ах, Боже мiй, яке нещастя! I це так несподiвано, раптом...
Боже мiй. Ще завчора вiн найняв мене i дуже просив прийти на першу лекцiю
сьогоднi.
У л я
- Мiй папа вже три роки тому як помер... То, мабуть, був не мiй папа.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Вибачте, я, певно, не туди потрапила, хоча адресу добре запам'ятала.
(Забурмотiла розгублено)._ Холодна Гора, ...ськая вулиця, N 27, на воротях
напис: "У дворi злi собаки", - та собак, казав ваш папа, нема. I справдi
нема. Квартира Зама... Майза... Ах, Боже мiй, чудне таке прiзвище.
М о к i й
- Може, Мазайла?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Так! Мазайла! Вiн ще казав, що не треба запам'ятовувати прiзвища, бо
не сьогоднi-завтра має змiнити його у загсi на iнше...
М о к i й аж потемнiв:_
-_ Мiй папа?.. Прiзвище?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- А ви його син?.. Вибачте, не знала. (До Мокiя з пiдлесливим
просмiхом)._ Хоч ви похожий на вашого папу. Боже, як похожий... Скажiть -
змiнили вам прiзвище? Папа ваш так турбувався... Воно справдi якесь чудне.
Либонь, малоросiйське?
М о к i й глухим, здушеним голосом:
-_ Однинi... (розкашлявся)_ у мене папи нема!
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Як? Ви сказали...
М о к i й з натиском:_
-_ Нема, кажу! Нема!..
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Ах, Боже мiй! Знов, виходить, я не туди потрапила... Як же так?
(Забурмотiла розгублено)._ Холодна Гора, ...ськая вулиця, N 27, "У дворi
злi собаки", квартира...
_
4__
Увiйшов М а з а й л о. Кинувся до Козино:
- Жду вас, жду!
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Вибачте, вийшло таке непорозумiння. Сказали - вас нема, що ви
вмерли...
М а з а й л о показав на дверi.
Не зводячи очей з Мокiя, вклонився ще раз Бароковiй:
-_ Так, так... Заходьте. Мокiю! Я матиму з мадам Бароновою-Козино
дiлову розмову. Менi потрiбна ця кiмната...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- I я вже була повiрила, що ви вмерли...
М а з а й л о до Баронової, але вся його увага на Мокiєвi:
-_ Дуже приємно... (До Мокiя)._ Розумiєш?.. (До Баронової, ще раз
вклонившись)._ Вибачте. Заходьте...
Б а р о н о в а - К о з и н о заспокоєно i задоволена:_
-_ Мерсi!
Вийшли. _
М о к i й, ввесь час свердливши батька очима, зiрвався з мiсця.
Заходив:_
-_ Нi! Нi!.. Не дам! Не дозволю! I жодної лекцiї правильних
проiзношенiй! (Помiтив Улю бiля люстра i раптом увесь засвiтився,
сповнився якоюсь iдеєю). _Так... Бачите тепер, Улю, який я самотнiй?
У л я
- Серйозно?
- Серйозно, Улю. Рiдня - а нема до кого слова промовити, тим паче
українського. Слухати не хочуть. (До дверей)._ Так нi! Буду на зло, на
досаду декламувати українське слово. (До Улi)._ Не розумiють його краси, а
з моєї самотностi смiються. Отак i живу, самотiю, як мiсяць над глухим
степом, як верства в хуртовину. (До дверей)._ Буду спiвати, кричати пiд
дверима отут, буду танцювати, свистiти!.. (До Улi)._ Як одлюдник в
пустелi, як копiйка у старця, як мiзинець у калiки, як...
У л я захвилювалась:
Серйозно?
М о к i й
- Серйозно! Скоро вже i я скажу за словом поетовим: "Сиди один в
холоднiй хатi, нема з ким тихо розмовляти, анi порадитись. Нема,
анiкогiсiнько нема..." А як хочеться знайти собi такого друга, теплого,
щирого, щоб до нього можно було промовитись словом з Грiнченкового
словника та й з власного серця...
У л я вже никла жалощами:
-_ А як буде у вас подруга, щира й тепла... Навiть гаряча...
М о к i й
- Ах, Улю! Менi вже давно хотiлося вам сказати...
У л я трепетно:
Що?
М о к i й
- Ще тодi хотiлося сказати, як пили ви зельтерську воду, як дивились на
зоряну криницю, на дiвку а вiдрами...
У л я
-Що?
М о к i й
- Хотiлося сказати, а тепер ще охотнiше скажу: Улю! Давайте я вас
українiзую!
У л я мало не впала, одскочила:
- Он ви що! Не хочу!
М о к i й у наступ:
-_ Улю! Ви ж українка!
- Воронь Боже! Я не українка!
- Українка!
- А нiзащо! Нi! Нi!
- У вас прiзвище українське - Розсоха!
- Нi!
- Та що там прiзвище - у вас очi українськi, губи, стан!..
У л я, спинившись:
Очi?..
М о к i й переконливо:
-_ Так! Очi, кажу, губи, стан, все українське. Не вiрите? Не вiрите,
Улю? Я вам зараз доведу... Не я, а наука, оця книжка, Улю, антропологiя
вам доведе, що ви справдi українка... (Перегорнувши кiлька аркушiв, почав
вичитувати)._ Ось: українцi здебiльшого високого зросту, стрункi...
(Глянув на Улю)._ А ви хiба не струнка? Широкi в плечах (ну, це про
мужчин), довгоногi... (До Улi)._ Нема гiрш, як коротконога жiнка! (У л я
неспокiйно подивилася на свої)._ Нi, у вас українськi, Улю... (З книжки)._
З дуже напiгментованою шкiрою, себто смуглявi, пишноволосi або кучерявi...
(Подивився на Улю)._ А ви не ймете вiри. (З книжки)._ Круглоголовi,
довгобразi, високо- та широколобi, темноокi, прямоносi, рот помiрний,
невеликi вуха... (Подивився на Улю). Як_ про вас писано...
У л я розтанула:
- Що ви кажете?
А сама непомiтно в люстро.
М о к i й
- Ще не ймете вiри? Так ось! Брахiкефальностi пересiчний iндекс, себто
короткоголовiсть, у полякiв 82,1, у росiян - 82,3, в українцiв 83,2, у
бiлорусiв - 85,1... (Обмiряв Улi голову)._ У мене, мiряв, 83,5, у вас -
83,1 - український iндекс.
У л я серйозно:
- Серйозно?
М о к i й
- Науково-серйозно. (З книжки)._ Разом з тим, що стрункi та
широкоплечi, вони ще груднистi. Пересiчний обсяг в грудях, як на довжину
тiла - 55,04, у росiян - 56,18, у бiлорусiв...
У л я
- А скiльки у мене?
Мокiй взявся мiряти:
- У вас... Гм. (Доторкнувся до грудей). Вибачте... У вас тут теж
український iндекс...
У л я вдячно заглянула в книжку:
-_ Скажiть, а про родимки тут пишеться! У мене ось родимка на шиї... i
ще одна є...
М о к i й
- Не дочитав ще... Прiзвище українське, iндекси українськi, очi, рот,
стан, все чисто українське. Тепер ви вiрите, Улю?
У л я
- Вiрю.
М о к i й
- Отже, дозвольте менi вас українiзувати, Улюї
У л я тихо:
- Українiзуйте, Моко.
М о к i й, узявши Улю за руку?
- Ой, Улю, вивчивши мову, ви станете. Що там українкою. Ви станете
бiльш культурною, корисною громадянкою, от вам клянусь! Ви станете ближче
до робiтникiв, до селян та й до мене, а я до вас, от (Безпорадно замахав
руками). Над мовою нашою бринять тепер такi червонi надiї, як прапори, як
майовi свiтанки 3 чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всiх свiтах
буде чути!. Та от я прочитаю вам зразок народної пiснi. Ви ще не чули
такої.
У л я
- Серйозно?
5_
Увiйшла Мазайлижа з якоюсь химерною електричною мухобiйкою в руках.
Почала ляскати на мух. Поляскавши, вийшла.
_
6_
М а з а й л о увiв Баронову-Козина.
Зачинив Мокiєвi дверi. Тодi до Барокової:
- Навiть мух я наказав вибити електричною мухобiйкою власного винаходу,
щоб навiть мухи нам не заважали. Починайте, будь ласка!
Б а р о н о в а - К о з и н о захвилювалась:
-_ Починати? Ах, Боже мiй, - починати... Може, ви почнете?
М а з а й л о теж захвилювався:_
- Нi! Нi! Я тепер не можу, ви - моя вчителька. Починайте ви!
Б а р о н о в а - К о з и н о ще гiрш захвилювалась:
- За десять рокiв я так одвикла од цього дiла, що... Я вся хвилююсь i
не можу почати. Не можу! Ах, Боже мiй, ну, як його почати, як?.. Менi,
старiй гiмназiяльнiй вчительцi...
М а з а й л о захвилювався.
- Починайте так, як ви починали колись, молодою... У хлопчачiй чи в
дiвочiй гiмназiї працювали?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- В дiвочiй, вiдомства iмператрицi Марiї Теодоров-ни. Боже мiйi Тодi ми
всi починали молитвою. Пам'ятаєте молитву перед навчанням?
М а з а й л о
- Молитву?.. Стривайте! Так-так! У нас в го-родському вчилищi молитву
спiвали... Так-так, всi хором. А хто спiзнявся, той пiсля лекцiї ще двi
години в класi сидiв - "без обєда" називалось...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Її нас у гiмназiї спiвали. Прекрасно спiвали. Пам'ятаю слова...
М о к i й, прочинивши дверi, заляскав електричною мухобiйкою.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Ах, Боже мiй! Невже забула? За десять рокiв. Не може бути... Молитва
перед навчанням... Невже забула?
М а з а й л о
- Молитва перед навчанням. Невже забув?.. Ах, Господи!.. Преблагiй
Господi!..
Б а р о н о в а - К о з и н о згадала. Очi засяяли. голос сам заспiвав:
- Преблагiй Господi, иiзпошлi нам благодать...
М а з а й л о, зрадiвши, що згадалось, пiдхопив на весь голос:
-_ ...Духа Твоєго Свято-о...
Б а р о н о в а - К о з и н о крiзь сльози, з просмiхом у голосi
поправила:
-_ Святаго...
М о к i й , причинивши дверi, засвистiв.
Проте Баронова i М а з а й л о доспiвали разом:
-_ ...дарствующего i укрепляющего нашi душевниє сi-i-ли... даби внiмая
пре-по-да-ва-є-мо-му уче-е-нiю, возрослi ми тебе, нашому Создателю, во
сла-а-ву, родiтєлям же нашiм на утешенiє, церквi i отєчеству на по-о-льзу.
Б а р о н о в а - К о з и н о на такий голос, як колись казали в класi
пiсля молитви:
-_ Садiтесь!
М а з а й л о сiв. Б а р о н о в а - К о з и н о утерла сльози:_
-_ Як вам здається, чи не заспiвають ще цiєї молитви по школах?
Мазайло сумно:_
-_ Навряд.
Б а р о н о в а - К о з и н о. розгорнувши стару читанку:_
-_ А я ще пожду. Жду! Жду-у! (На такий голос, як колись учила)._
Розгорнiть, будь ласка, книжку на сторiнцi сорок сьомiй... (Дала Мазайловi
книжку i методично ждала, поки вiн шукав сорок сьому сторiнку). _Знайшли
сторiнку сорок сьому?
Мазайло глухуватим, як колись у школi, голосом:_
-_ Знайшли.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Читайте вiрш "Сенокос". Читайте голосно, виразно, вимовляючи кожне
слово.
М а з а й л о, обсмикуючись, як колись обсмикувався в школi перед тим,
як здавати урок, голосно й виразно:
-_ Пахнєт сеном над лугами...
Б а р о н о в а - К о з и н о трошки захвилювалась:_
-_ Прононсi Прононсi Не над лу-гами, а над лугамi. Не га, а га...
М а з а й л о_
- Над лу-гами...
- Над луга-га!
- Над луга-га!
- Га!
- Га!
Б а р о н о в а - К о з и н о аж вух своїх торкнулася пальцем:_
-_ Ах, Боже мiй! Та в руськiй мовi звука "г" майже немає, а є "г". Звук
"г" трапляється лише в словi "Бог", та й то вимовляється...
М а з а й л о раптом у розпач вдався:
-_ Знаю! Оце саме "ге" i є моє лихо вiковiчне. Прокляття, якесь каїнове
тавро, що по ньому мене впiзнаватимуть навiть тодi, коли я возговорю не те
що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!
М а з а й л о_
- О, як не хвилюватися, як, коли оце саме "ге" увесь вiк мене пекло i
кар'єру поламало... Я вам скажу... Ще молодим... Губернатора дочь оддаля
закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали:
не дворянин, якийсь там регiстра-тор... Познайомте мене, познайомте!
Покликали мене туди - як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст
моїх "ге"... "ге" - одвернулась, скривилась.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Я її розумiю.
- А мене?
- I вас тепер розумiю.
М а з а й л о_
- О, скiльки я вже сам пробував у розмовi казати... "кге".
Б а р о н о в а - К о з и н о
- "Кге" ?
М а з а й л о_
- Не мiг i не можу, навряд щоб i ви навчили мене...
Б а р о н о в а - К о з и н о захвилювалась:_
-_ Ах, Боже мiй. Та це ж єдиний тепер мiй заробiток - "ге"... Самим
"ге" я тепер i живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажiть ще раз: над
лугами. Над лу-гамi.
Мазайло
- Над лукгами. Над лугами.
- Гамi.
- Гами.
- Га.
- Га.
Б а р о н о в а - К о з и н о до вух, М а з а й л о до серця - та
разом:
- Ху-у-у!
М о к i й одчинив дверi. Тодi голосно до Улi:
-_ Прочитайте, Улю (розгорнув книжку i показав де),_ оцю народну пiсню.
Читайте голосно, виразно i тiльки так, як у книжцi написано.
У л я, хвилюючись, напружено:
-_ Брат i сестра. Пiд гарою над криницею...
М о к i й
- Не пiд гарою, а пiд горою... Там написано: пiд горою. Читайте, будь
ласка, як написано.
У л я
- Пiд гарою...
- Пiд горою, го!
- Пiд горою, го!
- Го!
- Го!
- Де ж там, Улю, "го", коли в книжцi "го" стоїть. Взагалi в українськiй
мовi рiдко коли звук "ге" подибуємо, хiба в таких словах, як (на батькiв
бiк голосно} _гуля, гава, гирлига, а то скрiзь кажемо "ге".
Б а р о н о в а - К о з и н о раптом стрепенулась:
-_ Стривайте, стривайте! Я знайшла секрета, як вас навчити. Боже мiй,
знайшла... Ось як: читайте, i де "ге" стоїть, там вимовляйте ка, к.
М а з а й л о несмiливо:
- Ка, ки...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Так! Читайте!
М а з а й л о
- Пахнет сеном над лу-ками...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Так! Так!
М а з ай л о смiливiш:
-_ Песньой...
- Песнєй.
- Пєснєй душу веселя, баби з к-раблями рядамi...
Б а р о н о в а - К о з и н о рiвним методичним голосом:
- Не з граблямi, а з грап-лямi.
М а з а й л о старанно, аж жили напнулись:
- 3 краб-лямi...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Та нi! У вас тепер не "ге", не "кге"... Треба казати не з граблямi, а
з граплямi, с... Окрiм цього, в руськiй мовi там, де звук "б" не
акцентовано, треба його вимовляти як "п": с грап-п-плямi...
М а з а й л о обережно, як по камiнцях через воду:
- С_ крап-лями...
- Мi.
- С к-крап-ля-мi рядамi.
- Так!
М а з а й л о смiливiш:
-_ Ходять, сєно шєвєля. Там сухое убiрають мужiчкi є-ко круком.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Не єко, а єво!
М а з а й л о
- Як? Та тут же стоїть буква "ги", себто "к", а не "в".
Б а р о н о в а - К о з и н о
- В iнтелiгентнiй мовi вимовляють "єво", а не "єго" i не "є-хо".
М о к i й стрепенувся. Аж пiдскочив. До Улi:
-_ Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось як:
читаючи, вимовляйте "г" як "х". Ну, Улю!
У л я
- Пiд хорою...
М о к i й
- Приблизно так.
У л я смiливiш:
-_ Пiд хорою над криницею...
М о к i й
- Улю, як у книжцi написано. Над криницею, цею "е"... (Раптом)._
Скажiть, Улю, паляниця!
У л я
- Паляниця.
М о к i й
- Такi Вiрно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро
навчитеся мови.
У л я
- Серйозно?
- Серйозно.
Б а р о н о в а - К о з и н о до знервованого Мазайла:
-_ А що таке паляниця?
М о к i й голосно:_
-_ Український бiлий хлiб.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- А я й досi не знала.
М о к i й
- Отож i горе, що їсте, а не знаєте... Читайте, Улю, далi.
М а з а й л о демонстративно перебив:
-_ Єво кру-ком на воз вiламi кiдают, воз растьот, растьот, как дом. В
ожиданьї...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- В ажiданьї.
- Ва-жiданьї конь убо-кiй точно вкопаний сто... стаїть: ушi врозь,
дукою нокi i как будто стоя спiт.
Б а р о н о в а - К о з и н о
-Так!
М а з а й ло голоснiш:
-_ Только Жучка...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Толька Жучка...
М а з а й л о про себе:_
-_ Агаї Це значить жучку звуть Толя, Толька... (Голосно)._ Толька жучка
удалая в рихлом сене, как в валнах...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Прекрасно!
М а з а й л о, Баронова разом, натхненно:
-_ То взлетая, то ниряя, скачет, лая впопихах.
У Бароновоi-Козино чути "впап'хах", у Мазайла - "упопихах".
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Ну от! Прекрасно!
М а з а й л о зворушено i глибокодумно:
-_ Господи, то єсть преблагiй Господи! У такому, сказать, маленькому
вiршиковi i така сила правiльних проiзношенiй!
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Запишiть їх - далi ще бiльше буде!
М а з а й л о побожна:_
-_ Запишу собi на паперi i на серцi...
Сiв писати, шепочучи, немов молитву:
-_ Замiсть г - к, замiсть к - в, б - п, о - а...
М о к i й до Улi:_
-_ Читайте далi.
У л я
- Пiд хорою над криницею хорювали брат з сестрицею...
М о к i й
-Так.
У л я голоснiш:
- Хорювали, обнiмалися - слiзоньками умивалися. Ходiм, сестро,
хо-горою...
М о к i й
- Так.
У л я голоснiш i вiльнiш:
-_ Скинемось травою. Ходiм, сестро, ще й степами - розвiємось
цвiтами...
М о к i й, як диригент, що почув фальшиву ноту, замахав благальна
руками:
-_ М'якше! М'якше! Цьвiтами...
У л я м'яко:
-_ Цвiтами.
М о к i й
- Прекрасно.
У л я зворушено:
-_ Розсiємось цвiтами.,. Будуть люди квiти рвати та нас будуть
споминати... (Крiзь сльози)._ Оце, скажуть, та травиця, що брат рiдний
та... (заплакала)_ сестриця...
М о к i й
- От вам i маєш... Та чого ви, Улю? Чого?
У л я плачучи:
-_ Дуже жалiсно. Таке маленьке i яке ж жалiсне...
М о к i й, сякаючись:_
-_ Ну, заспокойтесь, Улю, заспокойтесь... Скажiть, п'ятниця...
У л я покiрливо:
-_ П'ятниця...
Б а р о н о в а - К о з и н о до знервованого й збентеженого вкрай
Мазайла:
-_ Ах, Боже мiй! Що це таке?
М а з а й л о звiвся, як дракон:_
-_ Ха-ха-хаї Це по-їхньому зветься українiзацiя!
Грякнувши щосили дверима, зачинив їх,
У л я здригнулася, скочила, зблiдла:
- Ой, що це таке?
М о к i й, схопивши ручку з пером в одну руку:_
-_ Ха-ха! Зачиняють дверi! Це ж русифiкацiя!
Другою мало не зiрвав - розчинив знов дверi. Став.
Важко нависла передгрозова тиша,
М а з а й л о, ледве стримуючись, до Бароновоi-Козино:
-_ З об'єктивних причин доведеться припинити нашу лекцiю, одклавши її
на завтра. А зараз попрошу вас лише перевiрити, чи так я записав (почав i
заплутався, бо вся його увага на Мокiєвi),_ Замiсть к - г, замiсть г - в,
п - б... Наприклад. Наприклад... (У нестямi)._ Бахнуть сеном єво над
лувами?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Нi! НiI Не треба! Себто треба не так! Я краще сама запишу вам, сама.
(Почала, теж заплуталась), _Замiсть г - г, замiсть к - х, б - П...ё Ах,
Боже мiй, д - бооё наприклад... (У нестямi),_ Граблями єво на воз вiламi
кiдайтєїсо
Тим часом М о к i й до Улi:
-_ Завтра, Улю, вiдбудеться друга ваша лекцiя. При одчинених дверях. А
зараз запишiть, будь ласка, запишiть, Замiсть г - г, наприклад
(наливаючись гнiвом),_ пiд горою, над криницею.,. (У нестямi)._ У криницю
його! У криницю!..
_
7__
Убiгли М а т и й Р и н а .
М а з а й л о до Мокiя:
-_ Це мене?
М о к i й до батька:_
-_ Тiльки тебе.
- У криницю?
- З новим прiзвищем!
- З новим прiзвищем?
- З новим прiзвищем! У криницю!
М а т и до Рини:
-_ Чуєш?.. (Трагiчно),_ Боже мiй, почалась катасттрофаi Катастрофа! Що
робити? (Почувши дзвiнка в сiнях)._ Пiдождiть! Стривайте! Хтось прийшов!..
Побiгли в розпачi у коридор. Тим часом М о к i й до батька:
-_ Ти справдi серйозно мiняєш наше прiзвище?
М а з а й л о
- Я справдi серйозно мiняю наше прiзвище.
М о к i й вдруге:
- Ти... наше прiзвище мiняєш справдi, серйозно?
М а з а й л о
- Я наше прiзвище мiняю справдi, серйозно.
- Наше прiзвище?
- Наше прiзвище.
-Ти?
-Я.
- Мазайло?
М а з а й л о
- Я вже не Мазайло.
М о к i й
- Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто? Мазайло
- Я? Я тепер поки що нiхто, але я буду...
Р и н а з дверей голосно, радiсно:
-_ Т ь о т я приїхала! Т ь о т я Мотя приїхала!
М а т и назустрiч:_
-_ Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала...
8__
Р и н а , мабуть, вже поiнформувала тьотю про все, бо в дверях тiльки
доказувала:
-_ ...А Мока якось довiдався, ви розумiєте?! I вже почалась катастрофа,
ви розумiєте, тьотю? Почалася...
Т ь о т я
- Я розумiю... Я так i знала, але... але дозвольте спитати...
Мазайло поцiлував тьотi руки:
-_ Пахнєт сеном над лу-камi... Ви розумiєте? Сьогоднi почав. Сьогоднi я
сприймав першу лекцiю... Як до причастя пiдходив... I от (на Мокiя)_ вiн!
Вiн!..
Т ь о т я поцiлувала Мазайла тричi в лоб:
-_ Я розумiю. Розумiю. Я тiльки так i в'являла собi, але...
Мазайло показав на Баронову-Козино:
-_ Б а р о н о в а - К о з и н о. Учителька правiльних проiз-ношенiй...
Т ь о т я привiталася:
-_ Ах, я так i знала, але...
Р и н а на Улю:_
-_ Моя подруга - У л я Розсохина.
Т ь о т я
- Ах, розумiю, але...
М а з а й л и х а до Мокiя:_
- Моко! Iди ж привiтайся з тiткою. Ну?
Мокiй_ мовчки привiтався._
М а т и
- Отакий, як бачиш, Мотенько!
Т ь о т я
- Я бачу, я розумiю, але що у вас на вокзалi робиться?
Аж скрикнула Т ь о т я, та таким голосом, що всi, навiть i Мокiй.
затривожилися.
М а т и з переляку перепитала:
-А що?
Т ь о т я
- I ви отут сидите i не знаєте?
М а з а йл о
- Та що таке?
Т ь о т я
- Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?
Майже в с i разом:
-_ Нi...
Т ь о т я
- Не бачили, не читали? "Харкiв" - написано. Тiльки що пiд'їхали до
вокзалу, дивлюсь - отакими великими лiтерами: "Харкiв". Дивлюсь - не
"Харьков", а "Харкiв"! Нащо, питаюсь, навiщо ви нам iспортiлi город?
М а з а й л о
- А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокiя)._ Вiн знає.
Т ь о т я до Мокiя:_
-_ Та-ак?.. Навiщо?
М о к i й
- Ах, тьотю! За нього тiльки що взялись, щоб виправити, а ви вже
питаєтесь - навiщо?
М а з а й л о
- Чули? (До Мокiя iронiчно)._ То, може, ти й за ваше прiзвище
вiзьмешся, щоб виправити?
М о к i й
- Не може, а треба! Дiда нашого було прiзвище Ма-зайло-Квач - отож
треба додати...
Мазайло за серце як навiжений. _
М а т и зойкнула. Баронова Козина пальцями до вух - здригнула. _
Т ь о т я до Мокiя:_
-_ Моко! Моко! Моко!.. Ти справдi за те, щоб був не "Харьков", а
"Харкiв"?
М о к i й
- Так!
Т ь о т я
- I ти справдi за... (бридливо)_ за Квача?
Б а р о н о в а - К о з и н о знову пальцями до вух, знов здригнула. _
М о к i й, побачивши все це:_
-_ Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачiвi За мiльйон Квачiв!
Б а р о н о в а - К о з и н о мало не знепритомнiла. _
Мокiй вбiг у свою комiрку. Тодi всi, крiм Улi, до тьотi:_
-_ Ну, що тепер з ним робити? Що?
- Ах, Боже мiй, що?
М а т и
- Може, проклясти?
М а з а й л о
- Убити, кажу?
Р и н а
- Оженити?
А Т ь о т я ходила Наполеоном i думала. _
М а т и сiла i заплакала:_
-_ їв кого вiн такий удався? У кого? Здається ж, i батько, i я всякого
малоросiйського слова уникали...
Р и н а
- Ти ж казала, що вiн у дядька Т а р а са вдався.
М а т и
- Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще вiн...
Задзвонив дзвоник. Вийшла Р и н а . вернулась блiда, перелякана:_
-_ Дядько Т а р а с приїхав...
М а т и й Мазайло з жахом:_
-Що?
- Не пускай його! Скажи - нас нема!.. Нас арештованої
Дядько Т а р а с на дверях:_
-_ А де у вас тут витерти ноги?
Всiм як зацiпило. _
Т а р а с
- Чи, може, й ви мене не розумiєте, як тi у трамваї... Тiльки й слави,
що на вокзалi "Харкiв" написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очi
дере... Всяке тобi штокае, какає, - приступу немає. Здрастуйте, чи що!
ТРЕТЯ ДIЯ
Третього дня Р и н а зустрiла Улю на порозi:
-_ Ой, Улю! Ой, тiльки, Улю!.. Настає вирiшальний момент! Вирiшальний,
ти розумiєш? Зараз у нас буде дискусiя - чи мiняти прiзвище, чи нi. Т ь о
т я Мотя викликала Моку на дискусiю.
У л я до люстра, як жадобна до води:
- Що ти кажеш?
Р и н а то до Мокiєвих дверей, то до Улi бiгаючи:
-_ На дискусiю, ти розумiєш? А Мокiй - не дурень - напросив ще
комсомольцiв, ти розумiєш? Що з цього вийде, не знаю. Мабуть, жах, жах i
тiльки жах. Добре хоч з дядьком посварився за стрiчку, за якийсь там
стиль, чи що, ти розумiєш? Од самого ранку гризуться.
Прислухались. Чути було Манiєвий голос: "Вузьколобий нацiоналiзм!
Шовiнiзм, усе це!" Вигукував дядькiв:
"Не шовiнiзм, бельбасе, а наше рiдне, українське!"
-_ Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досi не прикохала? Невже
нiчого не вийде? Невже Т ь о т я Мотя правду каже, що тепер Мокiя i
взагалi мужчину лише полiтикою й можна обдурити?
У л я новим якимсь голосом:
-_ Нiчого подiбногої Ах, Рино!
Р и н а , зачувши цей голос:
-_ Що, Улюню, що?
- Що? Ти знаєш, як по-українському кажуть: но-чью при звьоздах не
спiтся?
- Ну?
- Зорiю. Правда прекрасно звучить?
Р и н а
- Це ж ти до чого?.. Та невже ти... Невже ти, Улько, замiсть закохати
Мокiя, та сама ним, iдiйотко, закохалася?
У л я зашарiлася:
-_ Нi, нi...
- Як нi, коли ти сама кажеш, що вночi не спиш, зорiєш уже, чи як там
по-українському?..
- Та нi!
Р и н а
- Признавайся, Улько, щоб я по-дурному надiй не плекала... Ти менi
скажи, прикохаєш ти його, одвадиш од українських усяких дурниць, пригорнеш
його на свiй, себто на наш бiк? Улю? Ти вчора з ним гуляла, ну, невже
нiчого не вийшло... Улюню! Ще раз молю i благаю! Благаю, Улько, розумiєш?
Уговтай Моку, нi, - власкав його, улести, укохай! Ну, коли так не береться
- припусти його до себе ближче, зовсiм близько, припусти до всього,
розумiєш?
- Серйозно?
- Та бодай i серйозно!.. Тiльки щоб не стала жiнкою, а так... На межi
його паси, на межi... Затумань йому голову, захмели, щоб як п'яний
ходив!.. Щоб iдiйотом ходив!
- А знаєш, Рино, жiнка по-вкраїнському "дружиною" зветься?
- Ну?
- I знаєш, "дружина" - це краще, як "жiнка" або "супруга", бо "жiнка" -
то означає "рождающая", "супруга" ж по-вкраїнському - "пара волiв", а
"дружина"... Ось послухай; рекомендую - моя дружина, або: моя ти
дружинонько.
Р и н а вже не знала, що їй казати на таке Улине безглуздя:
-_ Ну, бачу я...
А У л я вже в захопленнi:
-_ Або по-вкраїнському - одружитися з нею... Це ж не те, що "жениться
на ней", розумiєш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею... Тут чується
зразу, що жiнка рiвноправно стоїть поруч з чоловiком, це краще, як
"жениться на ней", - ти чуєш? На ней, на...
Р и н а
- Дуреля ти. Чи одружиться хто з тобою, чи жениться на тобi - однаково
будеш; не на i не поруч, а пiд, пiд, iдiйотко! Та це ти вже, я чую, од
Моки набралася! Бачу, вiн тебе, а не ти, на такi фантазiї навiв. Чую - вiн
тобi такого наказав, начитав...
У л я хотiла виправитись:_
- Нi, Ринко, я вже сама про це вичитала."
Р и н а до неї:
- Са-ма?!
У л я од неї в другу кiмнату. Побiгли.
2__
З Мокiєвих дверей задом вийшов дядько Т а р а с:
-_ Нехай ми шовiнiсти, нехай... Проте ми расєйщини в нашiй мовi нiколи
не заводили, а ви що робите? Що ви робите, га? Є своє слово "унiверсал", а
ви "манiфеста" заводите, є слово УНР, а ви УСЕРЕР пишете? Га? Га? о Рiдне
слово "пристрiй" ви на "апарат" обернули, а забули, як у народнiй мовi про
це говориться? Що без пристрою i блохи не вб'єш, забули, а ви думаєте
апаратом, га? По газетах читаю - слово "просорушка" за "шеретовку"
править, i це така українiзацiя, питаюсь, га? Самi ви ще не шеретованi, i
мова ваша радянська нешеретована...
М о к i й з дверей:_
-_ Нашеретували, наварили просяно-пшеничної досить, аж солодом узялися,
Засолодились, дя-дю, Годi! Не заважайте. Тепер треба й iз залiза кувати.
Iз сталi стругати ...
Дядько з дверей:_
- З якої? Ви ж свою в "Югосталь" оддали!..
М о к i й
- Шовiнiзм!
Зачинивши дверi, прибив дядьковi носа.
Од такої несподiванки, од такої образи Дядько аж ногами затупав:
-_ Га, питаюсь, га? (Одiйшов). _
3_
Увiйшли: Т ь о т я М о т я в новому платтi, М а з а й л и х а, Р и н а
, У л я. Дядько Т а р а с, не помiтивши їх:
-_ Українiзатори! А чого б головного командувателя вiйська України та
Криму на головного отамана або й на гетьмана не перекласти? Хiба б не
краще виходило? Здрастуйте, козаки! Здоров був, пане головний отамане або
й гетьмане! (Побачив тьотю Мотю, Мазайлиху й дiвчат)._ Це я у його
питаюсь. (Iронiчно)._ А чому б ще вам, кажу, нашого головного
командувателя України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не
перевести? По-їхньому, бачте, краще виходило: здрастуйте, товаришi козаки!
Здоров, здоров, товаришу головний отамане!.. Чули таке?
Т ь о т я Мотя
- Та як вони смiють до наших козакiв як до своїх товаришiв звертатись?
Д я д ь к о
- А я ж про що кажу?
_
4__
Увiйшов М а з а й л о. За ним Б а р о н о в а'К о з й н о.
Т ь о т я Мотя до Мазайла:
-_ Та ще й по-українському. Всi козаки говорили по-руському. Донськi,
кубанськi, запорозькi. Т а р а с Бульба, наприклад,..
Д я д ь к о Т а р а с
витрiщивсь:
-Хто?
Т ь о т я
- Т а р а с Бульба, Остап i Андрiй - i я не знаю, як дозволив наш
харкiвський Наркомос виступати їм i спiвать по-українському, та ще й де?..
У городськiй оперi.-'Єто... Єто ж просто безобразiє!
Д я д ь к о Т а р а с
нарештi очувся, аж захлинувся:_
-_ Т а р а с Бульба? Бульба Т а р а с? Остап? Андрiй? Га?
Т ь о т я
-Що?
Д я д ь к о Т а р а с
- Говорили по-московському?
Т ь о т я холодно:
- Що з вами?
Д я д ь к о Т а р а с
- По-московському, га?
Т ь о т я
- А ви думали по-вашому, по-хохлапькому?
Д я д ь к о Т а р а с
- Т а р а с Бульба?.. Нiколи в свiтiї Тiльки по-вкраїнському! Чуєте?
виключно по-вкраїнському...
Т ь о т я Мотя
- Єтого не может бить!
- Га?
- Єтого не может битьi
- Доводи?
- Доводи? Будь ласка, - доводи. Да єтого не может бить, потому што
єтого не может бить нiкада.
Задзвонив дзвоник. _
Р и н а затулила рукою рота тiтцi, другою - дядьковi:_
-_ Ой... Цс-с-с... Це комсомольцi прийшли.
Т ь о т я з-пiд Рининоi руки до дядька:_
-_ Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?..
Д я д ь к о Т а р а с
- Вiн не говорив, але вiн... боявся говорити. Вiн - наш. (Пiшли)._
_
5__
Увiйшли комсомольцi: один з текою, другий, чубатий i мiцний, з
футбольним м'ячем i третiй - маленький, куценький, з газетою. Роздивились.
Той, що з газетою_
- Та-ак. Обставинки суто мiщанськi. Той, що з текою
- Чи варто й ув'язуватися? Той, що з м'ячем
- Парень просив - треба помогти...
Той, що з текою, подививсь у люстро. Зробив серйозну мiну:_
-_ До того ж i темка: змiна прiзвища! Та хай собi мiняють хоч на
Арiстотелiв, нам що! Радвлада не забороняє? Навпаки, потурає. Та й
причинами не цiкавиться нiколи.
Той, що з м'ячем, постукотiв пальцем у лоб того, що з текою:
-_ А р е н с ь к и й! Навiть Козьма Прутков сказав: дивись у корiння
речей.
Той, що з газетою, теж постукотiв:
-_ I собi в голову, коли що кажеш. Змiна прiзвища у мiщанина...
Той, що з м'ячем
- Це ознака здвигу в його iдеологiї - раз! I дiзнатись про причини...
Той, що з газетою
- Нам буде корисно - два!
6__
Увiйшов М о к i й:
-_ Невже прийшли? Спасибi!.. А я, бачте, заховавсь отут iз своєю
укрмовою... Сиджу сливе сам удень i вночi та перебираю, потужно вивчаю
забуту й розбиту i все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне
слово! "Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування.
Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нiчого з неї прекрасного й цiнного не
складеш... От... Сiдайте! Зараз почнемо (пiшов)._
А р е н с ь к и й
- Занадто захоплюється мовою.
- Болiє. Питання - чого?
Той, що з м'ячем
- А того, що ти не болiєш нею. I тiльки псуєш. Партiя пише, пише -
вiзьмiться, хлоп'ята, за українську культуру, не бузiть з мовою, а ти що?
Ще й досi "Комсомольця України" не передплатив. Парню треба помогти! Парня
треба витягтиi
7__
Увiйшли: Мокiй, тiтка, дядько, Мазайло, жiнка, Б а р о н о в а - К о з
и н о,У л я.
-_ Так-от... Мої товаришi комсомольцi... Прийшли...
Той, що з м'ячем, пiдморгнув своїм i, вдаривши м'ячем об пiдлогу
(Баронова здригнулась), почав:
-_ На дискусiю, чи що...
Виступила вперед Т ь о т я М о т я:_
-_ Просимо, товаришi, молодiї люди комсомольськiї, просимо сiдати!..
Ах, я завжди казала, кажу i казатиму, що якби менi рокiв десять скинути, я
б сама вписалась у комсомол. Ух, i комсомолка б з мене вийшла! Ух! (Повела
плечем. Пiдскочила)._
Той, що з м'ячем, звернувся до товариша з текою:
-_ Чуєш, А р е н с ь к и й?
Т ь о т я
- Чудове прiзвище!
Б а р о н о в а - К о з й н о
- Iдеальне!
Мазайло побожна зiтхнув, тодi тихо до Рини, до жiнки:
-_ Чула? (Побожно)._ А р е н с ь к и й!
Той, що з м'ячем, i куценький, зачувши це. порекомендувались, вмисне
акцентуючи свої прiзвища:
- Тертика.
Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась, мов од електричного струму.
Т ь о т я
-Як?
Тертика, вдаривши м'ячем об пiдлогу, i куценький виразно:
-_ Iван Тертика.
Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась.
-_ Микита Губа.
Б а р о н о в а - К о з и н о зблiдла. _
Д я д ь к о Т а р а с до Тертики:
- Вибачте! Ви часом не з тих Тертик, що Максим Тертика...
Т е р т и к а
- Батько мiй Максим...
- Був на Запорожжi курiнним отаманом...
- I тепер на Запорiжжi, та тiльки вiн робiтник-металiст i отаманом не
був...
- Та нi... Курiнним отаманом Переяславського куреня славного Вiйська
Запорозького низового на початку XVII столiття.
- Не знаю.
Д я д ь к о Т а р а с
- Дуже жалко.
Т ь о т я зацокотiла каблучкою об графин:
-_ Не так давно я прочитала, щоб ви знали, товаришi, одну дуже цiкаву
книжку. Я прочитала всю книжку, i в тiй книжцi прочитала буквально все, що
було написане i надруковане в тiй книжцi. Буквально все. А найбiльш я
прочитала, щоб ви знали, таке глибокодумне мiсце: життя - то є все... I
оце воно менi зараз чомусь згадалося: життя - то є все... Так!
(Трошки задумалась, покивала головою, зiтхнула). _Життя - то є все...
Пропоную, товаришi, обрати президiю. (Поспiшаючись)._ Гадаю, годi буде
одного пред-сiдателя? Заперечень нема? Нема!.. Кого?
Р и н а, поспiшаючись:_
-_ Тьотю Мотю! Тьотю Мотюi
М а з а й л о, поспiшаючись:_
-_ Просимо!
Б а р о н о в а - К о з и н о до тьотi, поспiшаючись:_
-_ Вас просимо!
Т ь о т я
- I просила ж я, ще вчора просила, щоб мене не вибирали.
(Поспiшаючись)._ Життя - то є все. Заперечень нема? - Нема!.. Прошу до
порядку! (Зацокотiла каблучкою)._ Ну, громадяни, товаришi, а краще й
простiше - мої ви милiї люди, руськiї люди, їй-богу! Бо всi ми перш за все
руськiї люди... Давайте всi гуртом помиримо рiдного сина з рiдним батьком.
По-милому, по-хорошому, їй-богу!..
Зачувши такi слова, Тертика i Губа скинулись очима, лукаво
перемигнулись.
Губа раптом запропонував:
-_ Тертику!
Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась.
Т ь о т я
-Що?
Г у б а
- Тертику на голову пропонуємо ми.
Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась._
Т ь о т я
- Дозвольте. Як це так... Адже ж на голову мене вже обрано... ПР и н а
ймнi заперечень не було. Ну, милiї ви мої люди, невже ви не довiряєте, i
кому?.. Менi, Мотронi Розторгуєвiй, з Курська?..
Г у б а
- Просимо проголосувати!
Т ь о т я
- У вас-то, мої милi, пошана до руської людини, нарештi, до Курська
єсть?
Г у б а
- Єсть! Та не всякому, хто з Курська, i честь!
Тертика прибив м'ячем._
Не всякiй тьотi Мотi...
Т ь о т я
- Будь ласка! Я зголосую... Хто за Тертику на голову, будь ласка...
Один, два, три, чотири... (Встромила гострi свої очицi в дядька Т а р а
са)._ Ну?
Д я д ь к о Т а р а с
- Не з тих Тертик... Утримуюсь.
У л я, що весь час дивилась на Мокiя, пiднесла й собi за ним руку.
Р и н а до неї:
-_ Улько! Ти що?
У л я
- Ой... (тихо)._ Помилилась.
Т ь о т я
- Чотири! Хто за тьотю Мотю на голову? Один, два, три, чотири...
Д я д ь к о Т а р а с
- Хоч i е така приповiдка: "Як єсть, то й панi старiй честь", - проте
утримуюсь.
Р и н а до Улi:_
-_ Улько! Та ти що?
У л я пiднесла руку._
Т ь о т я
- П'ять! Бiльшiсть!.. Будь ласка... Хотiла по-милому, по-хорошому, а
тепер... (Грiзно зацокотiла_ каблучкою)._ Будь ласка, дискусiя
починаетьсяi.. Дискусiя починається, i слово маєш ти, Моко!
М о к i й
-Я?
- Ти. Будь ласка!..
- Чому я перший, а не ви або папа?.. Не я ж вас викликав на дискусiю, а
ви мене.
- Слово маєш ти!
- Та чому я?
Т ь о т я
- А тому, милий, що, коли твiй рiдний папа заснував у власнiй квартирi
своїм коштом, можна сказати i до газети написати, соцiлiстичеського
лiкнепа правильних проiзношенiй, ще й до того вигадав електричну
мухобiйку, то за таку прекрасну iнiцiативу, за такий масштаб, за те, що
вiн прагне стати ну просто порядочним человєком, ти хотiв його...
М а з а й л о не витримав:
-_ Утопити в криницi.
Т ь о т я
- У сепаратнiй криницi.
М а з а й л о
- З новим прiзвищем.
Т ь о т я
- Iз загсiвським прiзвищем.
Дядько про себе: "Попавсь у матню!"_
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Iз руською хрестоматiєю Овчинникова.
М о к i й спалахнув:
-_ Ага, так ви он щоi Так ви он як! Гаразд!.. Забираю слово!
М а з а й л о
- Я забираю слово!
Обидва разом, немов шаблями:
-Я!
-Я!
-Ти?
-Ти?
Т ь о т я поцокотiла каблучкою.'_
-_ Я сказала - будь ласка, слово має Мокiй.
М о к i й
- Саме тепер, коли нам до живого треба, заснувавши в нас український
лiкнеп, перевести скорiш загальмовану, запiзнену Холодну Гору на перший
ступiнь української грамотностi, тодi на другий ступiнь грамотностi,
потому негайно до iнституту культури, щоб ми наздогнали, щоб ми перегнали
стару європейську...
Губа пiдказав:_
-_ Буржуазну...
М о к i й
- Буржуазну культуру, щоб ми вийшли скорiш на високостi... Щоб ми
вийшли на високостi.,. На високостi...
Дядько Т а р а с пiдказав:_
-_ Нацiональна...
Губа поправив:_
-_ Iнтернацiональ...
Т ь о т я додала:_
-_ ...но-руської.
Т е р т и к а мiцно м'ячем, аж
Б а р о н о в а - К о з и н оойкнула:
-_ Iнтернацiональної!
М о к i й
- На високостi iнтернацiональної культури - перший повстаєш проти цього
ти, папо, засновуючи у нас на Холоднiй Горi замiсть українського лiкнепу
якогось iнститутика старих класних дам, за програмою; на гаре гусi
гегочуть, пад гарой сабакi гафкають, та вигадуючи електричну мухобiйку, од
якої не меншає у нас мух навiть i зимою...
М а з а й л о
- Дайте менi слова!.. Слова! Води!.. Води!..
М а з а й л и х а налила i дала йому води.
Поки вiн пив, Т ь о т я увiрвала Мокiєву промову. Задихана:
-_ Годi!.. Годi!.. I скажи нарештi, Моко, Моко, Мо-ко, невже ти не
руська людина?
М о к i й
- Я - українець!
Т ь о т я
- Та українцi - то не руськi люди? Не руськi, питаю? Не такi вони, як
усi росiяни?
М о к i й
- Вони такi росiяни, як росiяни - українцi...
Т ь о т я
- Тодi я не розумiю, що таке українцi, хто вони такi: євреї, татари,
вiрмени?.. Будь ласка, скажiть менi, кого у вас називають українцями? Будь
ласка...
М а з а й л о, випивши води:
-_ Українцями звуться тi, хто вчить нещасних службовцiв так званої
української мови. Не малоруської i не Тарасошевченкiвської, а української
- i це наша малоросiйська трагедiя.
Т ь о т я
- Хто вони такi? Якої нацiї люди, питаю?
М а з а й л о
- Частина - нашi малороси, себто руськi...
Т ь о т я
- Ну?
М а з а й л о
- А частина, з'явiть собi, галичани, себто австрiя-ки, що з ними ми
воювалися 1914 року, подумайте тiльки!
Т ь о т я
- Я так i знала, я так i знала, що тут дiло нечисте... Так он вони хто,
вашi українцi! Тепера я розумiю, що таке українська мова. Розумiю!
Австрiяцька видумка, так?
Д я д ь к о Т а р а с
- Зрозумiла, слава тобi Господи, та, жаль тiльки, задом... Та тому вже
триста тридцять два роки, як написано першого слов'яно-руського
словника... (Розгорнув свою записну книжку)._ Ось я нарочито записав собi,
бо я все таке собi записую... (Надiв окУ л яри). _Ось... Поросята на
базарi по руб. тридцять, а чоботи в церобкоопi - двадцять сiм карб... Нi,
ось воно: найперший слов'яно-український словник 1596 року Лаврентiя
Зизанiя-Тустановського: глаголю - мовлю, житница - клуня, заутренник -
снiдання, зижду - будую, злак - паша, месть - помста... А у вас тодi
писаний словник був?.. Був - питаюсь?.. Дайте менi слова!
М а з а й л о
- Менi слово!
М о к i й
- Менi, я ще не скiнчив... Галичина - наша, українська земля, i
галичани - нашi брати українцi, яких одiрвали од нас, а нас од них...
Т ь о т я
- Слово даю Минi.
М о к i й до батька:
-_ А твоя теорiя, що українська мова є австрiяцька видумка, була
теорiєю росiйських жандармiв i царського мiнiстра Валуєва... Ти -
валуєвськии асистент, папо!
М а з а й л о, взявшись за серце i заплющивши очi, немов прислухаючись:
-_ Нiкому не вiрю i не повiрю, нiкому в свiтi! Лише йому одному...
М а з а й л и х а
- Цс-с-с...
Т ь о т я з тривогою:
-Кому?
М а з а й л о
- Серцевi свому! Бо воно ось передчува, що нiчого з вашої українiзацiї
не вийде, це вам факт, а якщо i вийде, то пшик з бульбочкою - це вам
другий факт, бо так каже моє серце.
Г у б а
- Це значить - воно у вас хворе.
Т е р т и к а прибив м'ячем:
- Оце факт!
Г у б а
- А нашi всi пролетарськi органи, в першу чергу голова наша - партiя,
навпаки... Передчувають i реально знають, що вийде.
Т е р т и к а м'ячем:
-_ Капiтальний факт!
Т ь о т я
- Ви серйозно чи по-вкраїнському?
Т е р т и к а бах ногою м'яча:
-_ По-бiльшовицько-українському!
М'яч ударився об тьотю. Ойкнули всi.
Т е р т и к а до тьотi:
-_ Простiть, мадамко... Я не хотiв цього... Це сам м'яч якось вирвався
i бузонув вас...
Т ь о т я, отямившись, - до люстра, до Тертики:
-_ Подивiться, я вся стала бiла!
Т е р т и к а
- Вибачте!.. Ви й до цього була бiла.
Т ь о т я
- Проте я не злякалась, нi! I не злякаюсь! Хоч бомбу шпурляйте - не
злякаюсь! Будь ласка! Будь ласка!
М а з а й л о
- А я не повiрю вам, не повiрю! I тобi, Мокiю, раджу не вiрити
українiзацiї. Серцем передчуваю, що українiзацiя - це спосiб робити з мене
провiнцiала, другосортного службовця i не давати менi ходу на вищi посади.
Д я д ь к о Т а р а с
- Їхня українiзацiя - це спосiб виявити всiх нас, українцiв, а тодi
знищити разом, щоб i духу не було... Попереджаю!
М о к i й
- Провокацiя. Хто стане нищити двадцять мiльйонiв самих лише
селян-українцiв, хто?
Т ь о т я
- А хiба селяни - українцi?.. Селяни - мужики.
Дядько Т а р а с аж пiдскочив:
-_ Га? Нашi селяни не українцi?.. Слово менi! Слово або хоч води, бо я
не можу бiльш терпiти (став пити воду i захлинувся)._
Г у б а до Мазайла:
-_ Невже ви справдi не вiрите?
- Не вiрю!
- Радянськiй владi не вiрите? Партiї?
Мазайло замiсть вiдповiдi став пити воду.
Дядько Т а р а с, прокашлявшись пiсля води:
-_ Нашi селяни не українцi? Га?.. Та тому вже тисяча лiт, як вони
українцi, а їх все не визнають за українцiв. Та пiсля цього й iдiйот не
видержить, не тiльки я. Вимагаю слова! Слова менi!
Т ь о т я М о т я владно зацокотiла каблучкою:
-_ Слово маю я! (Теж захвилювалася, випила води). _Милiї ви мої люди!
Яка у вас провiнцiя, ах, яка ще провiнцiя! Ой, яка ще темрява! Про якусь
українську мову споряться i справдi якоюсь чудернацькою мовою балакають.
Боже! У нас, у Курську, нiчого подiбного!
Скажiть, будь ласка, у вас i партiйцi балакають цiєю мовою?
М о к i й
- Так.
Д я д ь к о Т а р а с (про себе)
- Балакають так, що вже мене люди перестали розумiти. Мене, українця з
дiда-прадiда... (Загарчав). Гм!..
М о к i й
- Так! I партiйцi, i комсомольцi.
Т ь о т я
- Не розумiю. Тодi у вас якась друга партiя. У нас, у Курську, нiчого
подiбного! Нiчого подiбного! Всi говорять руською мовою. Прекрасною
московською мовою, жаль тiльки, що нам її трошки попсували євреї, що їм
тепер дозволено жити у Курську. Та не про це, мої милi, я взялася вам
сказати. Дуже жалько, дуже жалько, що у вас не виставляють на театрi "Днi
Турбiних" - я бачила в Москвi. Ах, мої ви милi, "Днi Турбiнах". Це ж така
розкiш. Така правда, що якби ви побачили, якi взагалi осоружнi, огидливi
на сценi вашi українцi, ви б зовсiм одцуралися цiєї назви... Грубi, дикi
мужлани! Телефон попсувався, дак вони... Ха-ха-ха... трубку чоботом почали
лагодити, об стiл, об стiл її, - бах, бах. Iдiйоти! I хоть би один путнiй,
хоть трiшки пристойний був. Жодного! Ви розумiєте? - Жодного! Всi, як
один, дикi й жорстокi... Альошу, милого, благородного Альошу вбили, та як
убили!... Якби ви, панове, знали, яка це драМ а т ична сцена, коли
Альошина сестра довiдується, що брата її вбито! Я плакала... (Утерла
сльози). I тобi, Моко, пiсля цього не сором називатися українцем, не сором
поставати проти нового папиного прiзвища! Та в "Днях Турбiних" Альоша, ти
знаєш, як про українiзацiю сказав: все це туман, чорний туман, каже, i все
це минеться. I я вiрю, що все оце минеться. Зостанеться єдина,
неподiльна...
М о к i й. Г у б а. Т е р т и к а, навiть Д я д ь к о Т а р а с:
-Що-о?!
Т ь о т я хитро:_
- СРСР...
Губа до Тертики:
- Баба з кованим носом!
Т ь о т я
-А якби ви знали, якою огидною, репаною мовою вони говорять на сценi.
Невже й вашi українцi такою говорять? Жах! До речi, невже правда, що
"акушерка" по-українському "пупорiзка" ? Пупорiзка? Ха-ха-ха... Невже
"адвокат" по-вашому - "брехунець", а на лампу ви кажете - лямпа, а на стул
- стiлець? Хi-хi-хi - стiлець!
Тут як не вихопиться дядько Т а р а с:_
- А по-вашому, по-оно-о-му, вишепоiменованому, не по без-воз-мез-дно у
французiв бла-го-прi-об-ре-тє-н-ному, а по iстинно по-расєйському як буде
"акушерка" ? По-нашому "повитуха", а по-вашому як?
Т ь о т я М о т я
- Акушерка.
Д я д ь к о Т а р а с
- Нiчого подiбного! "Акушерка" - слово французьке, "адвокат" -
латинське, "лямпа" - нiмецьке. По-нашому бiлет - "квиток", а по-вашому як?
Т ь о т я
- Бiлет.
Д я д ь к о Т а р а с
- А дзуськи! "Бiлет" - слово французьке. Думаєте, "комод" - ваше слово,
"гардина", "кооператив" або "вагон"? "Матерiя" - думаєте, ваше слово,
"овальний", "роза" або "машина"? Навiть "гармонiка" - i то не ваше слово.
Т ь о т я М о т я
- Шовiнiзм!
Д я д ь к о Т а р а с
- Нехай шовiнiзм, проте i це не ваше слової Половина слiв у вас
позичена...
Т ь о т я М о т я
- Коли на те пiшло, то по-вашому, по-вищезгаданому, через позаяк
додатково порепаному як буде комод?
Д я д ь к о Т а р а с
- Одiжник!
М о к i й
- Нiчого подiбного! Комод - i по-нашому "комод".
Т ь о т я
- А "кооператив" ? "Вагон" ?
Д я д ь к о Т а р а с
- "Кооператив"? Кооператив... Кооператив... Гм... Пiдождiть, я
придумаю...
М о к i й
- Так i буде - "кооператив".
Т ь о т я
- Ага! Так i ви крали?!
Д я д ь к о Т а р а с
- Хоч i крали, та не ховались. Украли у нiмцiв "лямпу", - кажемо лямпа,
а ви її перекрутили вже на якусь "лам-пу". (Грубо)._ Лампа!
Т ь о т я
- Ми хоч крали, та переробляли. Украли у нiмцiв "штуль" - зробили з
нього "стул". А вам лiньки було й переробити. Украли у нiмцiв "лямпу", так
усiм видко, що крадена. (Грубо)_ Лямпа...
Д я д ь к о Т а р а с
- Ви i в нас крали.
Т ь о т я
- Ви у нас!
- Ви!
- Ви!
Г у б а
- Ви, може, i крали, та ми тепер не крадемо один в одного. Свої слова
робимо: там "октябрь", у нас "жовтень", там "Совєти", у нас "Ради". (До
Тертики)._ Правда, Ваню?
Т е р т и к а м'ячем:
-_ Факт. Дядько Т а р а с до тьотi: "Не давайте слова!"
Г у б а
- Там Волховстрой, у нас - Днiпрельстан, правда, Ваню?
Т е р т и к а м'ячем:_
-_ Капiтальний факт.
Дядько до тiтки: "Не давайте! Голосуйте!"_
Г у б а
- I дуже радi будемо, коли нiмцi за "стiльця" та "лямпу" вiзьмуть нашi
слова - "октябрь", наприклад, i "жовтень" разом.
Т ь о т я каблучкою:_
-_ Годi! Годi! Я вам слова не давала. Є пропозицiя скiнчити дискусiю.
Заперечень нема? Нема.
М о к i й
- Що?
Губа аж пiдскочив:
- Що-о?
Т е р т и к а з м'ячем нацiливсь:
-_ Що-о-о?
Т ь о т я
- Голосую! Хто за таку пропозицiю, щоб скiнчити дискусiю?
Пiдняли руки Мазайло, М а з а й л и х а, Р и н а , Б а р о н о в а - К
о з и н о.
У л я завагалася:
-_ Один, два, три, чотири... чотири...
Д я д ь к о Т а р а с
- Голосую за пропозицiю з додатком, щоб трохи згодом менi одному дали
слово.
Т ь о т я
- П'ять! Хто проти?.. (Порахувала)._ Чотири. Дискусiю закiнчено. Маю
пропозицiю: змiнити прiзвище "Мазайло" на iнше, бiльш людське, а яке - то
придумати його тут же на зборах негайно, i за конкурсом. Умови конкурсу:
хто придумає найкраще прiзвище, тому премiя - три поцiлунки. Жiнку цiлує
уподобаний їй мужчина, мужчину цiлує, яка йому вподобається женщина.
Р и н а , М а з а й л и х а. Б а р о н о в а - К о з и н о,
за ними У л я покрили цю пропозицiю оплесками.
-_ Ще якi будуть пропозицiї?
М о к i й
- Маю пропозицiю: прiзвище "Мазайло" не мiняти. Навпаки - додати до
нього десь загублену другу половину - Квач...
Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась._
Д я д ь к о Т а р а с
- А дайте менi слова!
Т ь о т я
- Жодного слова! Дискусiю закiнчено.
Д я д ь к о Т а р а с
- Та я ж голосував з додатком.
Т ь о т я
- Жодного додатка! Пропозицiю...
Тим часом помiж Тертикою й Губою вiдбулось нашвидку мiмiчне,
на самих мигах "засiдання" комсомольської фракцiї.
Тому на запитання тьотi Губа подав таку пропозицiю:
-_ Ми, члени КСМУ, обговоривши питання про прiзвище взагалi, принципово
подаємо таку пропозицiю: ми переконанi, що за повного соцiалiзму помiж
вiльних безкласових людей поведуться зовсiм iншi, новi прiзвища. Можливо,
що й не буде окремих прiзвищ.
Д я д ь к о Т а р а с
- А як?..
Г у б а
- А просто так, що кожний член великої всесвiтньої трудової комуни
замiсть прiзвища матиме свого нумера, i все. Наприклад: товариш нумер
35-51. Це визначатиме, що у всесвiтньому статистичному реєстрi його
вписано буде 35-51-м, що нумер його трудової книжки, особистого телефону,
аеромотора, кiмнати i навiть зубщiтки буде 35-51. Отже, ми, Iван Тертика i
Микита Губа, принципово за всесвiтню нумерну систему. Але, вважаючи на
далеку майбутнiсть цiєї системи, ми мусимо до того часу пристати на
пропозицiю товариша Мокiя - не мiняти прiзвища "Мазайло", тим паче що воно
просте, демократично-плебейське i не суперечить принципам ленiнської
нацiональної полiтики. Навпаки, прiзвище Мазайло-Квач, по складах видно,
трудового походження. Мокiєвi предки або мазали колеса в колективних
походах, або принаймнi робили мазницi й квачi, себто тi речi, що й тепер у
народному господарствi кориснiшi, нiж, скажiмо, губна помада.
Т ь о т я М о т я
- Голосую! Хто за мою пропозицiю, себто щоб змiнити прiзвище, прошу
пiдняти руки. Один (на себе), _два, три чотири...
Р и н а до Улi, що не пiдняла руки:_
- Улько-о!
У л я
- У мене рука болить... Веред...
- Який веред? Де?
- Отут, на правiй руцi... Отут, пiд пахвою.
- Лiву пiднiми!
- Лiвою не можу.
Т ь о т я i Р и н а засичали на неї:
-_ Що! Без руки можна сказати. Скажи так: я за! Скажiть, Улю: я за.
Милая, скажiть...
У л я
- Я за... була, що треба сказати... Крiм того, не можу i, крiм того,
менi треба негайно вийти... (I рвучко, не спиняючись, вибiгла)._
Т ь о т я М о т я
- Будь ласка! Без неї обiйдемось. Хто за нашу резолюцiю голосує,
пiднiмiть руку! Один, два, три, чотири...
Д я д ь к о Т а р а с
- А дайте менi тепер слово, бо я, мабуть, буду п'ять...
Т ь о т я Мотя побачила, що лихо, - вийде чотири на п'ять:
-_ Будь ласка, маєте слово.
Дядько Т а р а с, не поспiшаючи, вийняв записну книжку ,. заглядаючи в
неї, почав:_
-_ Року 1654 прибули на Україну посли од трьох держав, що хотiли взяти
до себе Україну, - од Москви, од туркiв, од Польщi. Богдан скликав раду
(зазирнув у книжку)._ В Чигиринi, щоб вона вибрала, пiд чию руку пiде
Україна. Посли прибули на Україну з багатими гостинцями: гостинцi польськi
були загорнутi в килим, турецькi - в дорогий шовк, а гостинцi
московськi...
Раптом Т ь о т я
- Вибачайте!
Одкликала дядька Т а р а са, по секрету йому:
- Ти менi тут не крути. Краще прочитай ось оце... (Розгорнула свою
записну книжку)._ Року 1918-го носив у Києвi жовто-блакитного... Зрозумiв?
(Одiйшла). _Дядько Т а р а с голосує за мою...
Дядько Т а р а с раптом одкликав тьотю Мотю. по секрету їй:_
-_ А ти роззуй очi та прочитай ось це. (Показав у свою книжку)._ Року
1919-го носила бiло-синьо-червоного...
Т ь о т я
- А я скажу - пiд бiло-синiм носила червоного. Червоний зостався...
(Одiйшла)._
Дядько Т а р а с до Губи. Очманiло:
-_ Скажiть, ви не з тих Губ, що Пархим Губа бив ляхiв року 1648-го?..
Г у б а
- Мiй батько Пархим бив шляхту року 1920-го.
Д я д ь к о Т а р а с
- Ху-х... (До всiх)._ Так ото я й кажу. Було колись на Вкраїнi.
(Зiтхнув)._
Т ь о т я М о т я
- Дядько Т а р а с пристає на мою пропо...
Д я д ь к о Т а р а с
- Тiльки з умовою: подумай, Мино! Подумай, що скажуть на тiм свiтi дiди
й прадiди нашi, почувши, що ти мiняєш прiзвище...
Задумався, тяжко замислився. Мазайло схилився на люстро.
Мислi, як хмари, як туман, окрили посивiлу голову. Окрили, заскакали.
Заскакав якийсь дiд-запорожець.
Забринiла мелодiя: "Ой, сiв пугач на могилi та й крикнув вiн "пугу".
Д i д - з а п о р о ж е ц ь
- Пугу! Чи не видно, бува, наших з Великого Лугу?
У М а з а й л а волосся дибки стало:_
-_ Хто ви?
Д i д заскакав, шаблею iржавою забряжчав:_
-_ Я твiй пращур i той дiд, що надiявся на обiд, та без вечерi лiг
спати... (Десь взялася у дiда мазниця. Махнув квачем)._ Запорожець славний
був i колеса мазав. Отож i Мазайло-Квач прозивався. Як iшли козаки на
чотири поля - мазав, як iшли козаки на чотири шляхи - мазав. Мазав, щоб не
пропадала тая козацька слава, що по всьому свiту дибом стала, а ти моє
славне прiзвище мiняєш?!
Музика перейшла на скрип.
Заскакав другий д i д, чумак, теж з мазницею, з квачем:
-_ Як пугу, то й пугу. Чи не видно й чумакiв край зеленого лугу? (До
Мазайла)._ Я - твiй прадiд Василь, що надiявся на сiль, та й без солi лiг
спати. Ще з дiда Мазайло-Квач прозивався i чумацькi колеса мазав. Як
рипiли вони на пiвдень - мазав, як рипiли на пiвнiч - мазав, а ти моє
славне прiзвище мiняєш?!
Заскакав ще третiй д i д, селянин, без мазницi й квача:
-_ Я твiй дiд селянин Авив, що був собi та жив, мазав чужiї вози, бо
свого вже не стало, а ти моє славне прiзвище мiняєш?
Десь удалинi з'явилась невiдома постать з телефоном, на аеромоторi,
пiд N 31-51. Заскакали, заговорили в гучномовець:
-_ Алло! Алло! Мої предки з Великого Лугу! Обмiняйте свої прiзвища на
принциповi числа у всесвiтнiй номернiй системi. Ало! Але! Алю! Улю!
Дядько Т а р а с сказав Мазайловi:
-_ У л я втекла, i я, мабуть, буду п'ять. Чуєш, Мино, коли вже мiняєш,
то хоч корiнь "маз" залиш! Га?
Мазайловi здалося, що замiсть дядька Т а р а са вiн бачить ще
четвертого дiда з квачем. Отож, коли Т а р а с торкнувся Мазайла, тому
здалося, що цей дiд задавить його.
Скочив i не своїм голосом:
-_ Ой-о! Залишаю корiнь, тiльки не чiпайте мене, дiду, не чiпайте мене.
Боже мiй. Боже мiй...
Т ь о т я Мотя
- Прекрасно! Ми на цей корiнь придумаємо безподобне прiзвище. Хто
голосує за цю резолюцiю? Один, два, три, чотири, п'ять, шiсть... Хто
проти? Один, два, три...
Р и н а, Б а р о н о в а - К о з и н о заплескали. Оповiщаю конкурс.
Загомонiли, заходили: М а з а й л и х а, Р и н а , Барокова, дядько Т а
р а с.
Т ь о т я вписувала новi прiзвища, що їх вигукували
М а з а й л и х а
- Мазов.
Д я д ь к о Т а р а с
- Ну й прiзвище - Мазов-Лазов-Лоза-Залоза... А по-моєму, кращого не
буде, як Зайломаз. Зайломаз!
Р и н а
- Зайломаз? Ха-ха-ха... Та що рiзнить Зайломаза з Мазайлом? Що?
Однаково! Краще Мазеленський.
Д я д ь к о Т а р а с
- Де ж там однаково: то ж Мазайло, а то - Зайломаз.
М а з а й л и х а
- Де Мазе.
Т ь о т я Мотя
- Де Мазе - це на французький штиб, а ми люди, слава Богу, руськi.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Рамзес! Класичне прiзвище!
Т ь о т я
- Рамзес? Може, Рамзесов?.. Давайте краще Рам-зєсовi Милi мої люди!
Рамзєсов, га?
Д я д ь к о Т а р а с
- А де корiнь "маз" ? Геть Рамзесова! Кореня нема!
М а з а й л и х а i Б а р о н о в а - К о з и н о
- Фон Мазел! Рамазай-Арзамасов!
Д я д ь к о Т а р а с
- Краще Мазайловський! (Нишком: "Нахоже на гетьман Виговський")._
Т ь о т я на Т а р а са:
-_ Польське прiзвище, i хто ж пропонує?
Д я д ь к о Т а р а с
- Ну, тодi Мазайлович. (Нишком: "Гетьман Самойлович").
Т ь о т я Мотя
-Щоб було похоже на "Мойсей Мазайлович", що вже торгує у нас в Курську
й нашу московську вимову псує, - нiзащо!
Д я д ь к о Т а р а с
- Мазайленко! Мазайленко. (Нишком: "Гетьман Дорошенко")._
Т ь о т я Мотя
- Годi вже! Годi!.. Дайте другим сказати.
Р и н а
- Мазанський... Боже мiй! Мазєнiн! Похоже на Єсєнiн. Мазенiн!
Мазєнiн!..
Т ь о т я
- Прекрасно! Генiально! Мазєнiн... Вам до вподоби, Мино, Мазєнiн?
М а з а й л о зворушено, аж задихнувся:
- Дєтi мої!
Баронова поправила:
-_ Децi мої...
М а з а й л о
- Децi мої! Я б вашi прiзвища всi забрав би на себе i носив. Проте
можна тiльки одне носити, i менi здається - Мазєнiн найкраще.
Т ь о т я i вся Тi партiя крикнули - ура! _
Завiса
ЧЕТВЕРТА ДIЯ
Четвертого дня прибiгла У л я. Зворушена. Весела:
- _Я його прикохала, i знаєш чим, Рино? Знаєш?
Р и н а
- Ну, Улюню, золотко? Ну?
У л я
- Учора ввечерi пiшли ми в сквер... Нi, постривай, не так... Пам'ятаєш,
я тобi розповiла... (Спинилась). _Мока вдома?
Р и н а кивнула_ головою:
-_ До бiблiотеки збирався йти,..
У л я радiсно:_
-_ Невже! (Пальчиком)._ От!.. (Хвилюючись, але тихше)._ Пам'ятаєш? Я
тобi розповiла... як я вперше вела його через сквер i вiн сказав уривок iз
вiрша. Я покрию свого милого слiдочок, щоб вiтер не звiяв...
Р и н а
- Пам'ятаю! Ну?
У л я
- Ото i запали менi в душу тi слова. Ото i спитала якось, чи не зна вiн
усього вiрша. Нi, каже, Улю, цi слова у Грiнченка, а де цiлий вiрш, то вже
мiсяць шукаю i нiяк не можу знайти. Я й подумала: а що, як я знайду? I от
уяви собi. Купила Грiнченкового словника, одшукала слова аж у другому
томi, Рино, аж на сторiнцi 647-й. Дивлюсь, пiд ними примiтка; Чуб.,
римське п'ять, 46. Кого тiльки не питала, де тiльки не була, не знають, що
воно таке. Нарештi в одного iновця - квартири нема, так вiн по бiблiотеках
грiється, - дiзналася, Чубинського, том п'ятий, сторiнка сорок шоста. У
публiчнiй насилу знайшли. Додому не дають, дак я в бiблiотецi вичитала,
Рино... i от учора ввечерi у скверi я стала перед Мокою та:
Чогось менi чудно,
чогось менi дивно,
десь мого милого
третiй день не видно.
- Ти розумiєш?
Не видно, не видно
та й не видати, -
тiльки зосталися
на жовтiм пiсочку
два слiдочки знати.
Що один слiдочок
коня вороного,
а другий слiдочок
миленького мого.
- Розумiєш?
Пiду я в лiсочок,
вирву я листочок,
я покрию свого милого слiдочок,
щоб вiтер не звiяв,
пташки не склювали,
щоб мого милого
iншi не сприяли.
Публiчна бiблiотека, кажу, Моко, номер книжки 18749, том п'ятий. Боже,
Рино, якби ти побачила... Затремтiв увесь, запалав...
Р и н а радiсно: "Затремтiв!".
Стиснув менi руки, в очi дивився: "Улю, - каже, - Улю..."
Р и н а : "Улю, - каже, - Улю"
Давайте разом...
Р и н а аж пригорнула Улю: "Давайте разом!"
читати.
Р и н а одскочила злiсно:
- Ха-ха-ха.
У л я
- Давайте разом жити...
Р и н а перестала:
- Ну?..
У л я
- Бо менi, каже, без вас, Улю, одному трудно... Не можна... Не
проживу...
Р и н а
- Так i сказав?
У л я
- Точнiсiнько так, а в самого аж сльози забринiли!
У Рини виблиснув новий план.
- Так! Прекрасно... (До Улi)_. Сьогоднi, Улько, ти iдеш до своєї
тiтки... Розумiєш?
У л я здивовано:
-_ До якої тiтки? Чого?.. У мене жодної тiтки нема.
Р и н а
- Сьогоднi, зараз ти кажеш Мокiєвi, що їдеш жити до тiтки в Одесу,
розумiєш? I тiльки тодi, коли вiн погодиться змiнити своє прiзвище на
Мазєнiна, ти не їдеш, зостаєшся i ходиш до нас, розумiєш тепер?
У л я
- Рино!
Р и н а
- Не сьогоднi, то завтра буде опублiковано в газетi наше нове прiзвище,
але Мокiй подав заяву, щоб йому залишили старе... Ти розумiєш - Мокiй
випаде з нашої родини. Ти мусиш його привернути до нас, iнакше, Улько, ти
бiльш не побачиш нi Мокiя, нi нашої кватирi!
У л я
- Я не зможу, Ринусю! Вiн же українець...
Р и н а
- Улько! Ти мусишi..
У л я
- Не можу! Я... я сама вже українка...
У Р и н и трохи не вискочили очi.
2__
Як не вскочать Т ь о т я М о т я й М а з а й л и х а. Очi рогом:
-_ Що? Що-о? Милая моя! Господь з вами!.. Що ви! Що ви!
Р и н а
- Яка ти українка, Улько! Ти вже й мови не знаєш. Сама ж казала, що
тiльки покiйна твоя баба по-малоросiйському говорила.
У л я
- Мама ще й тепер по-українському як коли закидають. Крiм того, у мене
очi українськi, ноги українськi, все, все.
Т ь о т я Мотя й М а з а й л и х а
- Ноги?
- Но-ги?
Р и н а
- До чого ж тут ноги, iдiйотко?
У л я
- А до того, що в антропологiї про це пишеться, що українцi здебiльшого
довгоногi, i що нема гiрш, як коротконогi жiнки, - в антропологiї сказано,
от...
(Взявшись рукою за талiю, гордо витягла ногу. Р и н а i Т ь о т я
бликнули на свої)._
Р и н а
- Це вiн тобi памороки ногами та антропологiями забив... Та вiн же
божевiльний, ти розумiєш!.. Вiн просто захворiв на всякi оцi українськi
фантазiї, а ти й вуха розвiсила, iдiйотко!
Т ь о т я
- Бачите, бачите, вiн не покохав вас, Улю, як женщину, ну, як людину,
нарештi. Вiн у вас шукає тiльки щось українське, вiн тiльки українського
хоче...
М а з а й л и х а
- Ви йому потрiбна не на коханнячко, не на милуваннячко, а тiльки на
те, щоб робити на вас українi-за-а-цiю...
Т ь о т я Мотя
- Боже!.. По-моєму, прiлiчнєє бить iзнасiлованной, нєжелi
українiзiрованной. (Одiйшла)._
Р и н а
- Улько! Зараз ти викликаєш Мокiя i кажеш йому отут: або ти Мазєнiн,
або я у тiтки в Одесi... Отут казатимеш, в оцiй кiмнатi, чуєш? Я стоятиму
за дверима! Тiльки так! Або - або... Все!
Т ь о т я
- Або - або!
М а з а й л и х а
- Або - або!
Пiшли. Т ь о т я, побачивши, що У л я увiйшла до Мокiя в кiмнату,
вернулась. Пiдбiгла до люстра, виглянулася, тодi пiднялася i почала
крадькома вимiрювати свої ноги (чверткою на пальцях).
Р и н а вигулькнула з дверей:
-_ Тьотю!
Т ь о т я зашарiлася:_
- Я_ зараз. Це у мене пiдв'язка спала... Пiшла до Рини. Причинила
дверi._
З__
Увiйшли М о к i й i У л я. Мокiй узяв Улю за руку:_
-_ Дуже радий, Улю, що навiдали мене у моїй Холодногорськiй пущi. От!
Дуже! А я, знаєте, вчора, з нашого побачення прийшовши, довго ще не
спав... I знаєте... Якось попалась пiд руку збiрка поезiй. Набрiв, мiж
iншим, на прекрасний примiтив. Ось:
Ти, мiсяцю, який же ти ясний,
як засвiтиш - на весь свiт прекрасний.
Ой, спусти вниз роги,
засвiти по дiбровi, -
покажи всi в степу до милої дороги.
Правда, чудесно звучить, Улю?
У л я
- Я їду жити до тiтки... В Одесу, Моко.
М о к i й приголомшений:_
-_ Як це... до тiтки в Одесу?!
У л я
- Так... в Одесу, до тiтки... жити...
М о к i й глухо:
- Серйозно?
У л я
- Серйозно... Заставляють...
М о к i й
-Хто?
У л я
- Рiзнi тьо... обставини, нєпрєодолiмиє препятствiя...
М о к i й
- По-українському - непоборнi перешкоди кажуть.
У л я з натиском:
-_ Так... з одного боку, непоборнi, з другого - нєпрєодолiмиє
перешкоди.
М о к i й
- Як же це так!.. Раптом до тiтки жити, та ще й в Одесу... (По паузi)._
Сиди один в холоднiй хатi, нема з ким тихо розмовляти, анiкогiсiнько нема.
З-за дверей почулось понукальне шипiння:
ну-с-с... нуш-ш...
У л я щиро з болем:
-_ Моко!.. А ви б могли зробити... шось, щоб я зосталася?
М о к i й
- Щось? Що саме, Улю?... Що?..
У л я
- Що?.. Прощайте!..
З-за дверей проповзло шипiння. М о к i й глухо:_
- Улю!.. Можна вас хоч тепер... поцiлувати?
У л я
- Аж тепер!.. Ах ви ж... (Крiзь сльози)._ Як по-українському - разiня,
нєдогадлiвий...
М о к i й
- Ну, недомека...
У л я
- Поцiлуйте ж, недомеко милий...
М о к i й незграбно, але палко й мiцно поцiлував Улю.
Тодi зворушено:
-_ Скажiть, Улю... Що менi треба зробити, щоб ви зосталися? Що?.. Я все
зроблю! Все!
У л я
- Що?.. (Нависла мертва тиша. У лi прорiзалась коло губ перша зморшка
гострої печалi). Нi! Прощайте!..
Похилившись, рвучко пiшла. Услiд їй гадючками поповзло шипiння,
свистiння. Мокiй, щоб не заплакати, побiг до себе в кiмнату.
_
4__
Ускочили прожогом Т ь о т я, Р и н а i М а з а й л и х а. Т ь о т я до
Рини:
-_ Бiжи, Ринко!.. Скажи йому хоч ти, що треба йому зробити...
Р и н а була кинулась, але вернулась:
- Скажiть краще ви, тьотю...
I Т ь о т я кинулась була, але теж стала, махнула рукою:
-_ Маланхольная iдiйотка!.. А який момент був, Рино! Який момент!
Такого моменту вже не буде.
М а з а й л и х а заплакала._
_
5__
Ускочив напiводягнений М а з а й л о з газетою в руках:
-_ Серце!.. Води!.. Є публiкацiя!.. Ось!.. Всi разом
- Де?
- Невже, папо?
- Господи!
М а з а й л о
- Ось!.. (Iстерично)._ Обережно, не порвiть! Ось... Ось... Харкiвський
окрзагс на пiдставi арт. 142-144 Кодексу... Не можу, ви розумiєте... В
очах райдуги, метелики, луки... Пахнєт сеном над лукамi!,.
Т ь о т я взяла у Мазайла газету:_
-_ Дайте я прочитаю...
М а з а й л о
- Обережнiше, не помнiть! Не помнiть! Т ь о т я урочисто:_
-_ Харкiвський окрзагс на пiдставi арт. 142-144 Кодексу законiв про
родинну опiку та шлюб оголошуєм громадянин Мина Мазайло мiняє своє
прiзвище Мазайло на Мазєнiн. (До Рини}._ А що, не казала я, що прiзвище
сьогоднi буде опублiковане! Не казала!.. Пєснєй душу вєсєля... _
Р и н а
- Тьотю, яка ж радiсть!.. Баби з к-рап-лями рядами...
М а з а й л и х а
- Ходят, сєно шевєля... (Засмiялась, заплакала)._
_
6__
Увiйшов дядько Т а р а с:
-_ Цiкаве що в газетi, чи як? (На нього нiхто не звернув уваги)._
Мазайло до тьотi:
-_ I з'явiть ви собi, як я зразу одшукав... Не читаючи газети, одшукав.
Якось зразу вийшло, i знаєте через що? Серце!.. Кажуть, пишуть - серце
орган, що гонить кров, орган кровогону. Нiчого подiбного! Серце - це
орган, що перш за все передчуває i вгадує. Ще за газету не взявся, а воно
вже тьох - є публiкацiя! Ще не взявся читати (узявся руками за серце,
немов стиснув йому руку), як_ ти, моє ненаглядне, любе серце, вже
тьохнуло: дивися на останнiй сторiнцi знизу!.. (Стиснув ще мiцнiш)._
Спасибi! Спасибi за вiщування! Спасибi!.. Там сухоє убiрають мужичкi є-во
кру-ком...
Д я д ь к о Т а р а с
- Гм... Невже таки опублiковано! Га? Знов нiхто на дядька уваги._
М а з а й л и х а
- Така радiсть, що я вже не знаю, що нам далi й робити!.. На воз вiламi
кiдають...
Р и н а
-Що?.. На пiдставi публiкацiї голосно сказати: однинi а Р и н а
Мазєнiна!
М а з а й л и х а
- Лина Мазєнiна!
Мазайло
- Мина Мазенiн!.. Боже!.. Воз растьот, растьот, как дом...
Д я д ь к о Т а р а с
- Га, питаюся?
Т ь о т я Мотя
- А тепер слухайте, милiї мої люди. Є пропозицiї] газету завести у
рямцi...
Р и н а
- Пiд скло, тьотю! У нас залишились рями i скло вiд царського портрета
на горищi... Ура-а!
Т ь о т я Мотя узяла газету:_
-_ В рямцi! Всiм нам прибратися i врочисто поздоровити хрещеника,
пообiдати... (Пiшла i, проходячи повз дядька Т а р а са, весело,
жартiвливо показала на нього)._ Ну!.. В ажiданьї конь убогiй точно
вкопаний стоїть... Ха-ха-ха. (Вийшла)._
М а з а й л о
- Ушi врозь, ду-кою но-кi... Лино! А вийми менi й подай сюди до люстра
дореволюцiйний парадний мiй сюртук.
Став перед люстром. Р и н а i М а з а й л и х а побiгли.
Д я д ь к о Т а р а с
- Га? Думалось - Мазайловський, мiрялось - Мазайлович, мрiялось -
Мазайленко з кореня "маз" вийде, а вийшов Мазєнiн. П'ять на п'ять було! Ой
дурень я, дурень!.. (Пiшов, ухопившись за голову)._
7__
Убiгла М а з а й л и х а з сюртуком:
-_ На!.. Мотенька сказала, щоб ти мерщiй одягався, бо й нам треба до
люстра... Крiм того, може, знайомi, сусiди, дiзнавшись про публiкацiю,
прийдуть... Мерщiй же, Минусю, мерщiй! Щоб не вийшло: i как будто стоя
спiт...
Поцiлувавши чоловiка, побiгла. М а з а й л о сам:
-_ Однинi я - Мина Мазєнiн. (Став перед люстром)._ Здрастуйте, Мазєнiн,
Мино Маркевичу! (Привiтався на другий голос)._ А-а, добродiй Мазєнiн? Моє
вам!.. (Ще привiтався на третiй голос)._ Товаришу Мазєнiн! Здрастуйте!..
(Iще привiтався)._ Здоров був, Мазєнiн! Зайдiмо?.. Гм. (Помрiяв трошки)._
Ви не знайомi? (Подавши комусь руку)._ Дуже приємно - Мазєнiн.
(Уклонився)._ Будь ласка, ви часом не Мазєнiн?! (Кивнув головою)._ Так, я
Мазєнiн!.. (Офiцiйним голосом)._ Ваше посвiдчення, громадянинеї (Тодi
немов подав комусь посвiдчення)._ Будь ласка! Мазєнiн! (Тодi з офiцiйного
на м'якший)._ Вибачте, ось у цi дверi, товаришу Мазєнiн... (Ситим
голосом)._ Були там Вишньов, Спаський, Де Розе, Мазєнiн...
8_
Убiгла М а з а й л и х а:
-_ Р и н а вже дiстала з горища раму... Ти скоро?.. Та навiщо ти
скидаєш штани?..
Замрiяний, М а з а й л о машинально застебнув штани i знов до когось:
-_ Вдома?.. Скажiть, що прийшов Мазєнiн з дружиною. Здрастуйте!..
(Пiдвiв до когось жiнку)._ А це моя дружина.
М а з а й л и х а
-Ах, Мазєнiна... А тепер, Минасю, я... Це мiй чоло...
М а з а й л о перехопив:_
-_ Нi, не так... (Немов подзвонив i тодi до покоївки)._ Тут живуть
Мазєнiни?.. Будь ласка...
М а з а й л и х а
- А ще краще так... (Немов вiтаючись i цiлуючись з кимось). Прошу
ласкаво, заходьте... Це мiй чоло...
М а з а й л о вклонився:
-_ Мазєнiн! Нi, краще так: вип'ємо за здоров'я нашого вельмишановного
Мини Маркевича Мазєнiна!..
М а з а й л и х а
- За мадам Мазєнiну! За Килину Трохимiвну Мазєнiну!.. (Випила)._
_
9__
Тим часом через кiмнату пройшов, нiкого не бачачи, не помiчаючи, дядько
Т а р а с:_
-_ Дурень же я, дуреньї
М а з а й л о, теж нiчого не помiчаючи, немов випивши:_
-_ Вип'ємо, Мазєнiн, га?
М а з а й л и х а. кокетуючи, пальчиком:_
-_ Мадам Мазєнiна!.. Випийте...
10_
Вскочила Р и н а :_
-_ Т ь о т я вже заводить газету пiд скло. Ви ско... Та навiщо ти,
папо, скидаєш спiдню сорочку? Мамо! А ти здурiла! Теж розстебнулася...
М а з а й л о замрiяно:_
-_ Слово має Мина Маркевич Мазєнiн.
М а з а й л и х а замрiяно:_
-_ Вам скiльки аршин, мадам Мазєнiна?
М а з а й л о
- Браво! Хай живе Мазєнiн!..
М а з а й л и х а
- Цi квiти i конфекти однесiть, будь ласка...
Р и н а замрiяно:_
-_ Ринi Мазєнiнiй...
М а з а й л о
- Чули? Помер Мазєнiн, Мина Маркевич...
М а з а й л й х а
- Засмученi тяжко, про це жалiбно оповiщають всiх родичiв i друзiв
дружина...
- I дочка Мазєнiни... (Замислилась)._
11
Через кiмнату перейшов, нiкого не бачачи i нiчого не помiчаючи, дядько
Т а р а с:_
-_ Ой-ой-йой же дурень!
М а з а й л о
- На цвинтарi пам'ятник золотими буквами: "Тут спочиває прах Мини
Маркевича".
М а з а й л и х а
- Мазєнiна.
М а з а й л о
- Або просто: тут Мазєнiн...
Р и н а
- I наша вулиця - вулиця Мазєнiних.
Обнялися втрьох i од щастя заплакали.
_
12_
Увiйшла Т ь о т я М о т я:_
-_ Я вже все зробила: газета в рямцях, пiд склом!.. Ви ско... Та що з
вами, милiї ви мої люди!.. Що трапилося?.. Ви плачете?..
М а з а й л о
- Це ми з радостi... Ну, якось не вiриться, чи давно було: Квач,
Мазайло, М а з а й л и х а, Мазайлята, Мазайлiвна... I от ми - Мазєнiни, i
от я нарештi - Мазєнiн!
Т ь о т я й собi слiзку вронила:_
-_ Треба буде й собi трошки одмiнити прiзвище. Розторгуєва - це
прекрасне прiзвище, та, жаль, не модне тепер... От, наприклад,
Мєталова-Темброва - зовсiм iнша рiч...
Увiйшов дядько Т а р а с:
-_ Та який же дурень!.. (Побачив, як обнялися Т ь о т я, Мазайло, М а з
а й л и х а, Р и н а )._ Так... Як був собi до революцiї у нас пiдрядчик
один земський та будував вiн земству школи, лiкарнi, дороги. Ну, а собi за
це - будинки. Хоч i крав, дак мiцно ж будував, не те, що тепер для
житлокоопiв будують. Та не про це я хотiв сказати. Як прийшла революцiя,
то нацiоналiзували його будинки. То вiн, через п'ять рокiв iз тюрми
вийшовши, пiшов просто до виконкому. Прийшов, дверi прочинив та й пита: я
ще вам не потрiбний? Нi, кажуть... Ну, то я послi прийду... Так оце i я
тепер спитаю (сумно-лукаво) - я_ вам ще не потрiбний?
Т ь о т я Мотя
- Нi!.. (До Мазайлiв)._ Ходiмо, я ж покажу газету, мої милi. Ви не
впiзнаєте її!..
Дядько Т а р а с услiд:
-_ Ну, то я послi прийду.
Т ь о т я Мотя
- Ба нi!.. Ви нам потрiбний! Будь ласка, одчинiть дверi, як хто прийде
до нас поздоровити Мину Маркевича... Будь ласка! (Пiшли)._
Дядько Т а р а с од образи не зна, що робити. Постукав до Мокiя:
-_ Тобi я ще не потрiбний?
_
13_
Виглянув М о к i й:_
- _Як комсомольцю кадило, так ви менi потрiбнi.
Тодi дядько Т а р а с у люстро:_
- А_ собi ти ще потрiбний? (Подивився i почав сам себе в люстро
лаяти)._ П'ять на п'ять, га! Нi, таки ти дурень, Т а р а се! Бельбас!
Бевзь! Недотепа! Кеп! Йолоп! Глупак! Телепень! Дурко! Дуропляс! Дурноверх!
Дуре-пенко! Дурба! Дурило! Дурбас! Дурундас!
Задзвонив у сiнях дзвоник.
Дядько пождав, чи не вийде хто одчинити дверi. Тодi:
-_ Гараздi Я одчиню, будь ласка, але ж i зачиню за вами, i в першу
чергу за тобою, радянський українцю. Ох i зачиню ж!..
Пiшов, одчинив i ще в сiнях:
Ага-а!
14_
Увiйшла Б а р о н о в а - К о з и н о з букетом квiток.
Побачивши, що в кiмнатi нiкого нема, занервувалася.
Д я д ь к о Т а р а с
- Так. Виходить, це я вам одчинив дверi?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Так...
Дядько Т а р а с з прихованою погрозою в голосi:_
-_ Гм... Пiдождiть.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Вибачте, тобто - мерсi... Скажiть, будь ласка, чи вдома Мазєнiни?
Д я д ь к о Т а р а с
- Гм... Зайломази, ви хотiли спитати.
У Баронової -Козина закалатало серце. Пальцями до вух:
-_ Вибачте, ви ще, мабуть, не читали - в сьогоднiшнiй газетi є
публiкацiя...
Д я д ь к о Т а р а с
- А в завтрашнiй буде моє спростовання: тiльки Зайломази! Чуєте?
Зайломази! Як це так; раз, два, три - i вже Мазєнiни, гаї Та ви знаєте, як
це за старого режиму робилося, га? Знаєте, що тодi потрiбно було, щоб
змiнити прiзвище, - цiлi роки i найвищий царський дозвiл, га? Знаєте,
наприклад, як мiняв у нас, i це, мiж iншим, iсторичний факт, своє прiзвище
секретар одної земської повiтової управи, Каленик Митрофанович Гiмненко?
Б а р о н о в а - К о з и н о, ойкнувши, сiла._
Це ж не те, що, припустiмо, Непийпиво або Тягнирядно якесь, а справдi
трагiчне прiзвище. Знаєте, що за великi грошi виправив вiн його на
Говненка,
Б а р о н о в а - К о з и н о тихо знепритомнiла._
а далi, ну нiяк не можна. Та знаєте, що тiльки по трьох роках
клопотання, тiльки сам цар Олександр Третiй соїзволив змiнити Говненка на
Вороненка, га?! (Помiтив, що Б а р о н о в а - К о з и н о
знепритомнiла)._ Ага-а!.. Це тiльки од такого, вибачте, маловажного
iсторичного факту обморок узяв, а якби я навiв вам сотнi, тисячi зовсiм не
таких, а справдi трагiчних iсторичних подiй i фактiв. Га? Га, питаюся! (Ло
паузi)._ Що ж тепер менi ще зробити? (Побачив на люстрi газету)._ Хiба
газету почитати! Ну й що ж! (Сiв читати)._ З горя козак "Вiстi" читає, бо
своїх немає. (Прочитав дещо, заплющив очi)._ Отак тiльки їх i можна
читати: як читаєш - закуняєш, прокуняєш - знов читаєш, свого вiку
козацького доживаєш... (Подивився ще в газету i раптом)._ Ха-ха-ха! Iона,
ще й Вочревiсущий! Люблю зладєя!
Б а р о н о в а - К о з и н о очулася:_
-_ Ви ще й смiєтесь! Ви ще й глузуєте!
Д я д ь к о Т а р а с
- Де ж пак! Читаєш фельєтона - зовсiм не смiшно й не дотепно, ну, а вже
як дочитаєшся до пiдпису, не можна вдержатись. Ха-ха-ха! Iона, ще й
Вочревiсущий.
Б а р о н о в а - К о з и н о встала:_
-_ Будь ласка, але од цього прiзвища я вже не впаду. Це прiзвище,
навпаки, очуло мене i на ноги пiдвело...
Пiдiйшла до другої кiмнати, та в цей момент...
Широко, навстiж розчинилися дверi - од старих Ма-зайлiв i од Мокiя.
Разом увiйшли: М а з а й л о в чорному сюртуцi, Т ь о т я Мотя з газетним
аркушем, заведеним у рямцi пiд скло, М а з а й л и х а, Р и н а з букетом
з одного, самотнiй М о к i й - з другого боку. Заграла музика, i почався
балет. Б а р о н о в а - К о з и н о поздоровила Мазайла, тьотю Мотю,
Рину, Мазайлиху, тодi до Мазайла:_
-_ А не забули ще... Пахнєт сеном над...
М а з а й л о
- Пахнєт сеном над лу-ка-мi...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Браво! Браво! Браво! Прекрасно!
М а з а й л о
- Гех! Пєсньой душу вєсєля...
Б а р о н о в а - К о з и н о, М а з а й л о, Т ь о т я, Р и н а , М а
з а й л и х а разом:
-_ Баби с к-рап-лямi рядамi
Ходят, сєно шевєля.
Дядько Т а р а с демонстративно:_
-_ Вийшли в поле косарi,
Косить ранком на зорi,
Гей нуте, косарi,
Бо не рано почали.
М о к i й самiтно:
-_ Пiд горою над криницею
Горювали брат з сестрицею...
Т ь о т я М о т я прибила на стiну газету в рямцях. Тодi:
-_ Хай живе Мина Маркевич Мазєнiнi Ура-а!
Д я д ь к о Т а р а с
- Хай живе Мазайловський! (Нишком)._ Гетьман Виговський!
М о к i й
- Мазайло-Квач!
Т ь о т я, М а з а й л о. М а з а й л и х а,
Б а р о н о в а - К о з и н о. Р и н а оточили Мокiя:
-_ Мазєнiн! Мазєнiн!
М о к i й
- Мазайло-Квач!
Т ь о т я та iншi:_
-_ Мазєнiн!
М о к i й
- Мазайло-КвачI
Т ь о т я, за нею iншi закрутилися метелицею, приспiвуючи:
-_ Там сухоє убiрають i т. д.
- Хоч не рано почали,
Так багато утяли i т. д.
Т ь о т я Мотя
- Хай живе Мазєнiн! Мазєнiн!
Д я д ь к о Т а р а с
- Хай живе Мазайлович! (Нишком: "Гетьман Самойловичi")
М о к i й
- Мазайло-КвачI
Т ь о т я Мотя та iншi трохи не збили з нiг Мокiя:
-_ В ажiданьї коиь убогiй i т. д.
- Хай живе Мазєнiн!
- Мазєнiн! Ха-ха-ха! Мазєнiн!
Д я д ь к о Т а р а с
- Мазайленко. (Нишком: "Гетьман Дорошенко!") _
М о к i й у колi, заткнувши вуха. Знесилено:_
-_ Мазайло-Квач! Мазайло-Квач!
Т ь о т я Мотя та iншi заскакали:
-_ Только Жучка удалая
В рихлом сєнє, как в волнах,
То взлєтая, то ниряя,
Скачет, лая, впопихах,
(У Мазайла: упопихах).
Закрутились кругом Мокiя, переможно вигукуючи:
-_ Хай живе Мазєнiн!
- Мазєнiн!
16_
Раптом увiйшли: Тертика, з м'ячем i з газетою "Комсомолець України",
Губа i в перспективi за ними У л я. М о к i й до них:
-_ Поможiть хоч ви! Сам уже не можу, хiба ж не бачите...
Т е р т и к а м'ячем бац у пiдлогу:
-_ А скажiть, що за шум сочинився?
Г у б а
- З якого приводу? Чого?
Т ь о т я Мотя показала на газету в рямцях:_
-_ Будь ласка, будь ласка, молодiї мої люди, прочитайте!
Губа пiдiйшов до газети:_
- А що тут таке?
М а з а й л о
- Серце ще зранку... Та краще прочитайте самi! Голосно прочитайте!..
Будь ласка, одчинiть там вiкна,д дверi, щоб усiм було чути! Всiм, всiм,
всiм, всiм!
Губа, придивляючись, почав читати:
- Українiзацiя.
Т ь о т я Мотя
- Не те читаєте, мiй милий, i не там!...
М а з а й л о
- Не те i не там!.. Дивiться знизу.
Т е р т и к а з м'ячем:_
- Читай, Ваню, згори, коли на те пiшло!
Губа швидко:_
-_ "Адмiнiстрацiя марiупольського заводу не пустила на завод комiсiї в
справi українiзацiї..."
Т ь о т я й М а з а й л о
- Та не про те, милий ви хлопче! Не там! Дивiться в об'явах!
Г у б а
- "За останнiй час набагато збiльшився попит на українську книжку помiж
робiтництвом на харкiвських заводах... За систематичний зловмисний опiр
українiзацiї..."
Т ь о т я
- Ах, Боже мiй! Та що ви там вичитуєте про якусь там українiзацiю... Ви
знизу прочитайте! Оповiстки!
М а з а й л о
- Он там читайте! Бачите? Я навiть звiдси бачу: Харкiвський окрзаго на
пiдставi арт. 142-144 Кодексу...
Г у б а
- Стривайте! Стривайте! Та невже?... (Перечитав якiсь рядки в газетi).
М а з а й л о
- А ви думали! Серце ж, кажу...
Г у б а
- "За постановою комiсiї в справах українiзацiї, що перевiрила апарат
Донвугiлля, звiльнено з посади за систематичний i зловмисний опiр
українiзацiї службовця М. М. Мазайла-Мазенiна..."
Ойкнули. Т ь о т я Мотя розгубилася. До Мазайла:
- Що ж це таке?.. Як це?..
Р и н а до батька:_
-_ Невже цьому правда, папо?.. Та чого ти мовчиш?
Т ь о т я i Р и н а з одного i другого боку:
-_ Мино Маркевичу!
- Папо!
Дядько Т а р а с, пiдiйшовши, вдивився в Мазайла:
-_ Вiн уже нi гу, нi му!.. Нi ге, нi ме - занiмiв!
М а з а й л и х а
- Голкою, Мино! Язика поколи голкою!..
Т е р т и к а до Мокiя:_
-_ А ми прийшли врятувати тебе од мiщанської стихiї... Ближче до
комсомолу! Держися комсомолу! Верни руля на комсомол! Ну?
У л я
- Це я... Побачила - нашi комсомольцi йдуть... Так Я покликала на
помiч... Я вже до тiтки нiколи не поїду.
Т е р т и к а
- Ну!
М о к i й до Улi:_
- Ну, Улю!.. (До комсомольцiв). Присяги не кажемо тепер...
Г у б а
- Знаю. Це з вiрша Яновського:
Десять лiт будуєм владу Рад.
Маяком стоїть УСРР.
Нацiя не пiде вже назад!
Т е р т и к а
- Навпаки, скоро скажемо всiм Мазенiним: гол!
Ударив м'яча. Губа пiдбив. Мокiй i собi. Уля собi. _
Завiса
** 97 **
П'єса на чотири дiї
ДIЙОВI ЛЮДИ
С м и к С е р г i й - голова сiльради
П а н ь к о - секретар
К о п и с т к а М у с i й
П а р а с к а - його жiнка
С т о н о ж к а I в а н незаможнi
Г а н н а - його жiнка
В а с я - його син
Д i д Ю х и м - 105 рокiв
Г и р я Г н а т
Л и з я - його дочка багатiї
Г о д о в а н и й
Д i д з ц i п к о м
Ч е р н и ц i з м о н а с т и р я
Л а р и в о н - глухонiмий, Гирин наймит i сторож при церквi
О р и н а - старчиха
ДIЯ ПЕРША
1
Запалила Г а н н а у печi. Стала, схилилась на комин, сумує:
- Отакого наробили, що й варити нiчого. Слобода!..
А на лавi край вiконця син В а с я вчив грамоти сусiду М у с i я К о п
и с т к у.
- Ти не так, дядю Мусiю, не так. Не о-си-а, а о-с-а, оса... Протягом
треба - ооссаа...
К о п и с т к а. Оооссиа...
Г а н н а. Та киньте своє читання! В печiнках уже сидить. Чуєте, чи вже
позакладало?
К о п и с т к а. Тр-р, мамашо!..
Г а н н а. Люди смiються...
К о п и с т к а. Бо дурнi.
Г а н н а. Годi, розумний!
К о п и с т к а. I ти, мамашо, дурна.
Г а н н а. Наробили слободи...
К о п и с т к а. Дурна, як отой рогач... Ти чула, що казав Ленiн? Тодi
свiт новий настане, як ми з тобою рихметики вивчимось...
Г а н н а. Хай вона тобi сказиться!
К о п и с т к а. Рихметики й усякої полiтики вивчимось. а тодi
зладнаємо тобi таку пiч, що сама варитиме, сама й пектиме...
Г а н н а. Варнякай...
К о п и с т к а. От тодi побачиш! Покрутиш гвинта, а воно... ш-ш-ш! -
борщ закипiв, iще покрутиш - трах-тара-рах! - борщ на столi...
Г а н н а. Варити он нiчого! Голод заходить! (До сина). Кинь, бо'гже,
їй-бо, попалю всi твої книжки!
В а с я. Мамо! Ми люди темнi, а я не хочу бути темним. Я не можу так...
Тепер революцiя, i вчитися треба всiм, всiм...
К о п и с т к а. I тобi, мамашо!
В а с я. I вам, мамо, вчитися треба, а не гарчати на мене раз у раз.
К о п и с т к а (аж плеснув у долонi). Трах-тара-рах, резолюцiю
прийнято!
Г а н н а. Ой лишечко! Так от що слобода наробила! Вже я гарчу, вже я
собака...
В а ся. Та не собака, мамо!..
Г а н н а. А все через книжки оцi, через книжки!.. (Кинулась до
книжок).
К о п и с т к а. Тр-р! (Заступив їй дорогу).
В а с я. Втечу до Червоної Армiї. Там лучче буде...
Г а н н а. Тю на тебе!.. Дурний... Я ж тобi добра бажаю, як рiдная
неня, а ти... (Одiйшла).
В а ся. Їй-бо, втечу!
Г а н н а. Схаменись!.. Та хiба отi книжки менi вадять! Тобi, Васю!..
Подивись, як ти змарнiв, Васю!
К о п и с т к а. Ну тебе к лихiй матерi, мамашо, - не заважай нам! Учи,
Васько, та вчи уголос, щоб i вона чула, i всi щоб чули!.. Хай смiються!
Осиа!..
2
Рип у хату - д в i ч е р н и ц i.
К о п и с т к а (аж тюкнув). Тю! Диви - темна сила прилiзла.
Г а н н а (на Копистку). Тю на тебе! Здурiв?
Ч е р н и ц i мов не чули, низенько вклонились, перехрестились. Одна
загугнявила:
- Жертвуйте, православнi, на построєнiя божої церкви, якщо ласка
ваша...
Д р у г а (приспiвувала). I не оставить вас господь та пресвята
богородиця за жертву вашу.
Г а н н а (зашарiлася, розгубилася). Пожертвувала б, сестрицi, коли ж
анi пилинки борошна... Хiба, пождiть, я рушничок вам вийму на церкву.
Вишитий. (Одчинила скриню. Шукає).
К о п и с т к а (скоса на черниць). Колядуєте, дiвчата?
Ч е р н и ц i нi в тих нi в сих. Зашморгали носиками.
I хiба ото вас ще не розiгнали?
П е р ш а (зчулася). Розiгнали, благодiї нашi, розiгнали...
Д р у г а (вже приспiвувала). А в церкву божую коней поставили.
Г а н н а (рушник затремтiв у руках). Ой матiнко божа! У церкву -
коней?
Ч е р н и ц i (так i посипали): Правду знайте, православнi!..
- Прийшла комуна, вигнала нас з обителi нашої дiвочої, а в церкву
коней...
- I хреста з церкви знято...
- Уночi зняли...
К о п и с т к а (цигарка не скручується). Та де, ви кажете? В якому
монастирi?
Ч е р н и ц i. У Благовiщенському, благодiю, може, знаєте...
К о п и с т к а. Це той, що коло зеленого броду?
Ч е р н и ц i. Iстинно, благодiю, - коло броду.
К о п и с т к а (цигарка скрутилася). Так... Ловко ж ви брешете,
дiвчата!
Ч е р н и ц i (очатками блик-блик). Iстинно православнi, iстинно так!
Нам грiх неправду казати...
К о п и с т к а (до Ганни, до Васi). От же брешуть, аж курява встає! Я
ж там був оце... в понедiлок чи в недiлю, коли б не збрехати. Авжеж, у
недiлю! Що розiгнали монашок, то таки розiгнали. Тiльки не коней, а дiтей
туди навели, отих сирiток воєнних i всяких... (Повернувся до черниць). Та
й брешете ж ви!.. Ти диви - їх уже нема! Щезли, як вiдьми... (Прочинивши
дверi, крикнув услiд). Га? Пiймалися на брехнi, сучi дочки! (До Васi). От,
синок, iнцидент... Ану, як оте совiцьке слово, що про такий случай
говориться? Подивись лишень у тетрадьку, ти там був записав...
Г а н н а. Та й ти ж кажеш, що розiгнали?
К о п и с т к а. Тр-р-р, тобi нема тепер слова. Шукай, синок, шукай!
В а ся (взявся вичитувати). Конституцiя, дядю?
К о п и с т к а. Нi...
В а с я. Резолюцiя?
К о п и с т к а. Нi... Резолюцiю ж я знаю.
В а ся. Революцiя?
К о п и с т к а (аж зачухався). Та нi... Шукай того слова, що на акацiю
скидається.
Г а н н а. Та киньте ви цi гаспидськi слова!
К о п и с т к а. Тр-р-р...
В а ся. Реєстрацiя?
К о п и с т к а. О! Щось трошки виходить.
В а ся. Експропрiацiя? Експлуатацiя? Провокацiя?
К о п и с т к а. Ось воно! Впiймав! Провокацiя... От ти, мамашо, не
вiрила, а воно виходить на моє. (Загнув пальця). Попи - раз. (Загнув
другого, третього). Дяки - два. Монахи - три. Пани - чотири.
Г а н н а. Ну?
К о п и с т к а. Монашки - п'ять. Вся ця наволоч робить нам
провокацiю... От що, синок: тут щось неспроста... Катай за монашками!
В а с я. Як за монашками? Чого?
К о п и с т к а. За монашками, на вивiдки. До кого зайдуть, що
казатимуть - про все вивiдай, синок...
Г а н н а. I навiщо ото? Не ходи!
К о п и с т к а. Ша! Чула, що монашки казали? Чула?
Г а н н а. Ну й що такого вони сказали?
К о п и с т к а. От тобi й на! Ну й дурна ж ти!.. Слухай ще раз!
Монашки збрехали?
Г а н н а. Одчепися!
К о п и с т к а. Нi, ти скажи - збрехали?
Г а н н а. Ну, може й збрехали.
К о п и с т к а. Сказали, що комуна в церкву коней поставила?
Г а н н а. Сказали.
К о п и с т к а. А ти їм рушника за це дала?
Г а н н а (вже од печi). Не монашкам дала, а боговi в прийом!
К о п и с т к а. Не боговi, а провокацiї!.. Бiжи, синок, та наглянь, де
вони спиняться, у кого ночуватимуть... Катай!..
Побiг Вася. К о п и с т к а, закуривши, до Ганни:
- От моя жiнка цього б не зробила.
Ганну зачепило.
Г а н н а. Годi хвалитися! Може й зробила б...
К о п и с т к а. Бив би!..
Тут з печi Д i д Ю х и м iзлiз. Кахи, кахи, - сплюнув у черепок.
- I добре зробив би, бо жiнка, сину, як коса: не поклепеш - не
покосиш...
К о п и с т к а. От бач! Трах-тара-рах! Резолюцiю прийнято... Чули,
дiду, провокацiю?
Д i д Ю х и м. Та я оце закуняв був трошки... Приснилось, немовби я
знов у солдатах, на Шипцi. А їсти, а курити - як оце, примiром, тепер,
да... Коли бачу - наш ротний цигарку курить. Побачив мене та...
К о п и с т к а. Закурiть, дiду Юхиме!
Д i д Ю х и м (допався до кисета). Радий старатися... Побачив та як
крикне: "Здоров був, молодець!" Я так i скочив. Дивлюсь, аж це ти...
Г а н н а. А вже менi оце курiння ввiрилось! Тож вiкон не видно!
Д i д Ю х и м. Кури його, прокляте зiлля, - воно боговi не вклонилося.
Кажуть же люди, якщо не брешуть, що колись бог та святий Петро прийшли на
землю...
К о п и с т к а. Туг ось монашки такої розказали, що... От якби
дiзнатися, коли вони прийшли?
Д i д Ю х и м. Хто?
К о п и с т к а. Монашки...
Д i д Ю х и м. Та не монашки, а бог з Петром!.. Iшли степом. То всi
трави й квiти вклонилися їм низенько, один тютюн не вклонився...
К о п и с т к а (до Ганни). Ти не бачила їх вчора?
Г а н н а мовчить.
Д i д Ю х и м. Кого? Бога й Петра?
К о п и с т к а. Та монашок.
Д i д Ю х и м. Та я тобi не про монашок, а про Оога та Петра! Слухай!
Один тютюн не вклонився. Тодi сказав бог: "Будеш ти, тютюне, однинi
проклятий, i палитимуть тебе люди, доки свiту..."
К о п и с т к а (замислився). Гм... Треба було б мовчати!
Д i д Ю х и м. Як мовчати?
К о п и с т к а. Хай би вони язички свої порозв'язали...
Д i д Ю х и м. Хто? Бог та Петро?
К о п и с т к а. Та монашки, дiду! Було б менi, кажу, помовчати та
послухати, чого б вони наказали...
Д i д Ю х и м. Та ти слухай! Бог тютюновi сказав...
К о п и с т к а. Побiжу. (Та й подався з хати).
Д i д Ю х и м (до Ганни). Та куди це вiн зiрвався? (По паузi). А
сонечко вже за снiданок! Чи нема у тебе там?..
Г а н н а, їсти? Учора ж i послiдки вишкребла - хiба повилазило?
Д i д Ю х и м. Та нi... Води гаряченької...
4
Дверi навстiж - чобiтками зарипiв П а н ь к о - секретар сiльради:
- Та що скоїлось - сюрприз який чи пужар, дядьку Мусiю?
За П а н ь к ом увiйшов Мусiй К о п и с т к а, за Кописткою I в а н С т
о н о ж к а - господар хати.
К о п и с т к а. Та кажу ж - провокацiя... У церкву, кажуть, коней
навели... Я зразу не добрав дiла, а тодi подумав-подумав: це ж вони все
село нам зворушать, а найпаче багатiїв отих - Гирю, Годованого... Добре,
що догадався - трах-тара-рах, погнав парнишку i сам оце...
П а н ь к о. Дурницi! Нiякої воєнної небезпечностi... Просто баби
понапивались опiю релiгiї та й плещуть язиками...
К о п и с т к а. Ой, не кажи! Такого, брат, наплещуть, що аж-аж...
Треба побiгти наглянути. Найпаче до Гирi пiд двiр, до Годованого.
П а н ь к о. Плюньте й розiтрiть!
К о п и с т к а. Не можна!.. Не будь Гирi, Годованого - наплював би, а
так... чує моя душенька...
П а н ь к о. Не ходiть - є йтереснiше дiло.
К о п и с т к а. Я на хвилинку! Тiльки до Гириного двору... Я зараз!
Уже взявся К о п и с т к а за клямку, як тут П а н ь к о пляшку з-пiд
поли на стiл та:
- Вип'ємо, дядьку Мусiю?
К о п и с т к а (очi забiгали). Нi, я мабуть... побiжу. (А сам за
кисет, ще й дiдовi дав). Ось тiльки закурю... i побiжу.
С т о н о ж к а. Поспiєте, сваток! Сiдайте, товаришу секретар! Ганно!
Чи нема у тебе там...
Г а н н а настовбурчилась. Вiн до неї стиха:
- Товариш же секретар наш... Зранку не їли... i той...
Г а н н а. Одної лише капусти двi чи три пелюстки, а бiльш
нiчогiсiнько...
П а н ь к о (ушi чуткi). Дайош, тiтко, й капусти! Аби в животi було чим
подряпати...
С т о н о ж к а. Треба ж, як то кажуть, по-братськи...
Д i д Ю х и м, кахикнувши, пiшов до припiчка.
- А ви, тату, куди?..
Д i д Ю х и м. Та я вже, сину, їв...
С т о н о ж к а. Ага, ото й добре...
П а н ь к о (наливши Стоножцi). Хазяїну! Пожалуста...
С т о н о ж к а. Нашому брату й не годилось би тепер пити, та вже нехай
нам Радянська влада простить...
П а н ь к о. Саме тепер треба пити... Чому? А тому, що в самогонi хлiб
є, так би мовити, - сила, а ми без хлiба... Сьорбанiть, дядьку Мусiю!
К о п и с т к а (повагавшись, взяв чарку, вихилив, сполоскав зуби). I
не пив би, дак через зуби... Крутять i крутять, немов у них контра
завелась...
Г а н н а. А за монашками хто брався бiгти?
К о п и с т к а (мов не до нього було сказано). Гм... ми випили, а за
дiда забули...
С т о н о ж к а. Та той... Вони он закуняли.
К о п и с т к а. Не годиться так... А знаєте, що я надумав?.. Як був я
в городi, то бачив, як ушановували трудових героїв... Ой ловко вийшло!
Предсiдатель таке слово сказав, що аж-аж... Каже: спасибi, товаришi, що
потрудилися для Совiцької властi. Скiльки вiку, каже, вона вас не забуде.
С т о н о ж к а. А хто ж вони за люди, отi герої?
К о п и с т к а. Думаєш, пани? Наш брат, трудовий елi-мент!.. Один
дiдок був з робочих - так його на руках гойдали... їй-бо! Щоб не пити оце
по-дурному, даваймо дiда Юхима вшануємо? Га?
П а н ь к о. А це - кумедiя буде. Дайош!.. Гей, дiду!
К о п и с т к а й С т о н о ж к а (до дiда): - Дiду Юхиме!
- Тату!
Д i д Ю х и м. Га-га!
К о п и с т к а. Просимо до столу, як трудового елiмента...
Г а н н а. Люди просять на чарку горiлки...
К о п и с т к а. Жаль, нема музики, а то б зараз ушкварили дiдовi
"Iнтернацiонала"... (Наливши чарки, подав одну дiдовi). Ну,
брати-товаришi, й ви, Тарасовичу! Поздоровляю вас, Юхиме Тарасовичу, як
трудового героя, од щирого серця... Спасибi, що потрудилися за свiй довгий
вiк, бо Совiцька власть... От не вмiю як слiд балакати...
П а н ь к о засмiявся.
- Ану, П а н ь к о, ти!..
П а н ь к о в регiт.
- Гех, якби ж то я вмiв говорити! Я тодi б сказав таке, що попадали б
усi буржуї у свiтi... а Дiд Юхим возрадовався б...
П а н ь к о. Ану, дядьку Мусiю! їй-бо, йтересно...
К о п и с т к а. Граждани буржуї! - сказав би... - Шапки скиньте перед
дiдом, чолом йому бийте, таку вашу маму... Вiн вам землю орав? Орав...
Овець випасав? Випасав. А скiльки солi виволочив?.. Сто лiт робив? А що
собi придбав? Горб на спину, та цiпок у руки, та ще денiкiнських шомполiв
у спину... Ех ви!.. А ще вченi... Та що там казати! Вра - i бiльш
нiчого!..
П а н ь к о (аж зайшовся). Вра-а!..
Д i д Ю х и м. Оце менi нагадало, як колись ми генерала Гурка на вра
брали... Ще за турецької вiйни...
П а н ь к о. Ану, дiду, ану?
Д i д Ю х и м. Стоїмо ми раз, да... (Звiвся на ноги). Коли пiд'їздить
отак (показав у вiкно на стiжок соломи) як до соломи... "Здоровi, дєтi
мої, орли!" (По цiм словi покивав головою i урочисто додав). Та й
заплакав...
П а н ь к о (так i розлiгся). Заплакав? Ха-ха-ха... А Скобильова
генерала ви, дiду, бачили?..
Д i д Ю х и м. Аякже... Видав i Скобильова. Дiсьвительно, пiд'їздить
отак як... до соломи... "Здоровi, дєтi мої, говорить, орли!" (знову
суворо, врочисто). Та й заплакав... (А в самого аж сльози). На вра взяли,
як оце ви мене... Спасибi вам...
К о п и с т к а. Грай, музико, "Iнтернацiонал"!.. Жаль, що немає моєї
Параски... Хiба побiгти?..
П а н ь к о. Куди?
К о п и с т к а. По жiнку...
П а н ь к о. Плюньте на жiнку... Хто тепер з таким барахлом возиться?
Моди нема. Тепер яку попав, та й жiнка. Правду кажу?
К о п и с т к а. Нi, братику, це не так. Це ти, не во гнiв будь
сказано, трошки брешеш...
П а н ь к о. Я брешу?..
К о п и с т к а. Бо чоловiк не пiвень, i обратно ж: без жiнки, як без
хати.
П а н ь к о. Дурницi! Ви докажiть, що це iменно так.
К о п и с т к а. Та хоч би й я з Параскою...
Г а н н а. Годi вже - з Параскою!..
К о п и с т к а. Тридцять годочкiв, як один, вижили. А бувало всього.
Бувало, й нап'єшся отак та прителiпаєш-ся додому без розуму... Прокинешся
вранцi - у кишенi вiтер, у головi ковалi. То вона: "Що, п'янюго, голова
болить?" - "Болить, Парасю, ой як болить..." Одчине скриню, витягне
шкалика: "Сiдай, ка, п'янюго, та випий iз жiнкою". Сiли, випили,
закусили...
П а н ь к о. Це не доказ i не йтересно... Гех, як був я у повстанцях!
От де було, да... I обще йтересно було. Не то що тепер: хлiб повивозили,
голод... Вип'ємо!
К о п и с т к а. Пiдожди... Бо було ще й гiрше: не то що хлiба, -
кiзяка, щоб витопити, не було. А надворi б є, мете, ще й до того нiякої
тобi Совiцької властi не було. То вона: "Знаєш, ка, старий, що я
надумала?" А що, кажу? "Продамо хату?" То й продамо, кажу... Що ви думаєте
- продали хату! Ну там сiли, випили, закусили, а тодi як пiшли у найми, як
пiшли... I де вже ми з нею не служили...
П а н ь к о. Не йтересно!
К о п и с т к а. Пiдожди! Засадили мене в тюрму за те, що панську
економiю палили. Сидю у вiконця та й кукую. Коли трах-тара-рах - жiнку
приводять... Побачила мене, гукає...
5
Аж тут увiйшла П а р а с к а:
- Ось де вiн сидить, руда сатана!
К о п и с т к а. Парасю!
П а р а с к а. Йди, п'янюго, додому!
Д i д Ю х и м. Ага, впiймавсь?.. Хрестись мерщiй та читай - да
воскресне бог...
К о п и с т к а. Ось вона, моє ладо. Парасю!.. (Шуткуючи обняв її).
П а р а с к а. Одчепись, нечиста сило!.. Мусiю! Та хiба на людях так
годиться?
Поцiлував.
Хай ти сказишся... Та пусти!
К о п и с т к а. Парасю! Подивись менi у вiчi... не так!..
П а р а с к а. Додому йди, нечиста сило!.. Ти ж слово давав не
баритись...
К о п и с т к а. Та нема ж у нас дому. Нi хати, нi худоби... Клопiт нам
який, чи що?
П а р а с к а. Авжеж, клопiт!.. Гуляєш, а там он монашки по хатах, як
тi ворони на хугу...
К о п и с т к а. Знаю! Зараз побiжу. Ось тiльки випий чарочку, ладо
моє...
П а н ь к о. Випий, тiтко, слиш?
Г а н н а. Та випий, свахо, коли чоловiки просять!
Д i д Ю х и м (до Копистки). Та кресни її кулаком раз! А то припадає,
як пiвень до курки...
К о п и с т к а. Ви не дивуйте, що вона зверху сердита... Всерединi ж
серце у неї - дак iстинно пуховая по-душенька... Та що там казати! Випий,
зiронько!.. Та випий, ну тебе к лихiй матерi!
П а р а с к а. От сатана, таки спокусив. Ну, за ваше всiх
здоровлячко!.. I за твоє, моє ладо коханеє!
К о п и с т к а. Ура-вра!.. А слухай, Парасю, що я надумав...
П а р а с к а. А що, старий?
К о п и с т к а. Живем ми до которого часу благополучно, а що далi з
нами буде, то й ти, мабуть, не знаєш...
П а р а с к а. Пхи, голоду не бачили?
К о п и с т к а. Тр-р-р, старенька... Пiдемо в город та на патрет
iзнiмемось!..
Г а н н а. I куди вам, мурим, та на патрет!
П а р а с к а. А що ж!.. I пiдем!.. Шкоди од цього людям не буде.
К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцiю прийнятої
6
Припадаючи на лiву ногу, ввiйшла О р и н а - старчиха.
Стала у порога.
- Здрастуйте-е!
К о п и с т к а. Здрастуй, мамашо!
О р и н а. З п'ятiнкою вас усiх святою... Бачте, - по миру побираюся...
До кого не прийду - гонять, лають... Такий голод. Голод-голод...
П а н ь К о. Голод скрiзь, бабо.
О р и н а. То я оце й подумала: завiтаю до комiтетських. Хоть самi вони
без хлiба, дак хоть тепле слово скажуть...
С т о н о ж к а. Чи не зосталось там капусти?
Г а н н а (тiльки пальцями хруснула). Нема.
К о п и с т к а. Ну, то хоть випий, мамашо!..
О р и н а (випила). Хай же вам, мiй таточку, боженька за це та ласку
духу свого пошле!
К о п и с т к а. От якби вiн замiсть духу та лантушок борошна кинув! А
духом ми вже давно живем, мамашо.
Г а н н а. А то правда, Орино, що тя, кажуть, кота зварила?..
К о п и с т к а (аж рукою замахнувся на Ганну). А ще про що спитай! Ну
й кручена...
С т о н о ж к а. Ганно!
Д i д Ю х и м. Та вдар її, Йване!..
О р и н а (заплакала). Коли ж п'ятеро, вiрите... Од першої пречисти без
хлiба... А тут i Оленка померла. Люди присiкались - якби, кажуть, рiдну
доньку, то не поховала б без батюшки... А я, от побий мене боженька,
таточку, не чужа Оленцi... Аж тепер признаюся: у житi родила, принесла й
сама собi пiдкинула.
П а н ь к о (кулаком об стiл). Не йтересно! Годi!.. Набридло менi усе
це... Щодня у сiльрадi: той помер, той помирає, а той пухне... Дурнi ми
були, що хлiб дали вивезти!.. Ходили, шукали, трусили, а що нам за це?.. I
обще революцiя не йтересна стала, от!..
Повiв П а н ь к о оком, випитуючи кожного приховану думку.
Похнюпились усi, мовчали. Тiльки в Мусiя губи аж бринiли, от-от щось
скаже.
Засмiявся П а н ь к о:
- Ну, це я шуткома... Вип'ємо, дядю Мусiю! Вип'ємо, та розкажiть
такого, щоб за пупа взяло!..
7
Нiхто й не помiтив, як у хату ввiйшов С е р ь о г а С м и к, голова
сiльради.
Почув вiн П а н ь к о в у мову.
- Ну, коли вже П а н ь к овi захотiлось такого, щоб за пупа взяло, то я
розкажу...
П а н ь ко. Це ти, Серього?
С м и к. Нi, не я...
К о п и с т к а. А ми оце трошки...
С м и к. Бачу... Так хочеш такого, щоб за пупа взяло?
П а н ь к о (знiяковiв). Та то я так... Згадалось, як у повстанцях,
да... Один чудiй розказував... Кишки рвали...
С м и к. Я кращої розкажу... Такої, що й пупа порвеш. Хочеш?
П а н ь к о. Дайош!.. Тiльки ти випий... I щоб було йтересно...
С м и к. А слухай!.. Сьогоднi я довiдавсь, що Гнат Г и р я млинового
продкомовi не платив. Був агент у волостi й казав, немов у Гирi є
посвiдчення з печаткою й пiдписами од нашої сiльради, що його млин цiле
лiто не молов...
К о п и с т к а. Гирин млин? Та вiн ще й тепер меле...
С м и к. То оце я й питаю секретаря, молов чи не молов Гирин млин?
П а н ь к о прикипiв до лави. Хотiлося встати. Не змiг.
- Хiба вже за пупа взяло?
П а н ь к о. Дурницi!.. Це на мене поговори... Це брехня! Ти докажи, а
не так...
С м и к. Як?
П а н ь к о. Не такечки, як...
С м и к. Ну як?
П а н ь к о. Як той... як його.
С м и к (важко пiдiйшов до Панька). Ти посвiдчення писав?
П а н ь к о. Яке посвiдчення?
С м и к. Посвiдчення Гирi, що його млин цiле лiто не молов?
П а н ь к о. А чорт його зна! Може й писав... Бо в мене вже нерви в
головi заплутались од такої роботи, що зраня й до ночi сидиш у Радi та
пишеш статистику...
С м и к (важко вгруз руками в стiл). Ти не викручуйсь... от...
Посвiдчення ти написав за три фунти кримського табаку... Звiльнив Гирю з
черги в пiдводи, бо вiявся за його дочкою... i продавав наше бiльшовицьке
движення.
П а н ь к о. Хто продавав? Ти докажи!.. Да й плювати хотiв я на цей
твiй виказ! Бо я теж переворот у революцiї робив i з кадетами воював. А
млин - це дурницi, й обще ми ще побачимо, якi будуть докази... (Одскочив
до порога). Я в повiт напишу. Я ще покажу вам!.. (Ударив дверима. Вийшов.)
С м и к (услiд). Ах ти ж... Юда-предатель! Хабарник! Гад! Прийшов наказ
з повiту: забороняється хлiб одби-рати й трусити, дак про це перший
узнав... не я, голова сiльради, а Г и р я... Гирi продався, гад, i
революцiю продавав по шматочку...
Посмутнiли всi у хатi.
С т о н о ж к а. Аж тепер я бачу, який ми ще темний народ... Повна нiч
у головi. То був урядник, хабарi брав, а тепер свiй брат спотикається.
К о п и с т к а. Не журись, браття!.. Тiльки держись купи, головне тут
- контахту держись... Повагом, повагом - та й вийдем на рiвний шлях... Та
що там казати!.. Сiдаймо та вип'ємо, закусимо, поговоримо про це!
С м и к. Вилий!
К о п и с т к а (не дочувши, налив йому чарку). Чарчину од серця, щоб
не пекло...
С м и к. Вилий, кажу!
К о п и с т к а. Та що ти, Серього?..
С м и к. Вилий!..
К о п и с т к а. А не гарячись, братухо, тр-р... бо можна захекатись!..
С м и к. Вилий, бо це той самогон, що Г и р я умисне пiдкинув, як хлiб
у його шукали... Знав, як замазати очi комiсiї. Пiдкинув п'ятнадцять
царських карбованцiв, оберемок старої вовни, а всерединi барильце самогону
поклав... Де б шукати далi, а комiсiя за барильце та ч назад...
П а р а с к а. А не казала я?..
С м и к. Бо П а н ь к о перед вiв!.. А я знаю, що в Гирi ще одна яма з
хлiбом є.
П а р а с к а (до Копистки), Не казала: ой Мусiю, не водись з П а н ь к
о м, не пий!.. Дак хiба послуха, руда сатана!..
К о п и с т к а. Знаєш що, Параско?
П а р а с к а. Що?
К о п и с т к а. Не пiднiмай пренiй, от що!.. (До С м и ка). Так не
вип'єш?
Той нi слова.
Ну, як так, то й я не питиму. I нiколи бiльше не питиму...
Та що там казати! Виливай її к лихiй матерi, Серього! (Дивиться, що С м
и к жде, щоб вiн вилив). Знаєш, Парасю, що?
П а р а с к а. Ну що?
К о п и с т к а. На, вилий!..
П а р а с к а. А сам ти що - боїшся?
С м и к (тодi). Авжеж боїться.
К о п и с т к а. Народнеє ж добро...
С м и к. Куркульського самогону вилити боїться!.. Аякже! Це ж святе
причастя Гирине, а Мусiєве добро.
По цих словах аж крекнув К о п и с т к а.
Схопив недопиту пляшку - пiдiйшов до помийницi та й узявся виливати.
Тиша в хатi стала. Всi до Копистки повернулись, аж витягайсь.
Як уже вилив Мусiй самогон, пiдiйшов до помийницi Д i д Ю х и м.
Постояв, подививсь i усмiхнувся:
- Горе нам... та й ми ж сукинi сини! К о п и с т к а. Трах-тара-рах,
резолюцiю прийнято!
8
Вася на дверях:
- Дядю Мусiю! Монашки у Гирi... Акафiста вже читають... Людей повен
двiр... Кажуть, од архирея прийшли з благословенням.
Завiса
ДIЯ ДРУГА
1
У Гиринiй хатi Ч е р н и ц i акафiста читали. Ж i н к и приспiвували:
- Радуйся, невєсто неневєстная.
У порога глухонiмий Л а р и в о н на сторожi стояв, темний, високий, з
дрючком у руках. Мугикав:
- Го-гег-гу-ги-и...
Шепотiли жiнки:
- Чули, що монашки казали?
- Аякже! У монастирi конi стоять, iгуменю замучено...
- А чули, знаки на небi появилися?
- Аякже! Хрест зоряний вночi й титла огнянi, щоб ополчалися на
комунiю...
- А правда, що в одного чоловiка дитина народилася, стали хрестити, а
воно на сокиру обернулося?
- На канат, я чула. Це знак тому, що багато ще люду загине на
шибеницях...
- А сокира - то на кров, кажуть...
Приспiвували:
- Радуйся, невєсто неневєстная!
Гомонiли тихо чоловiки:
- Бачили, половина комнезамiв пухлi ходять?
- Аякже! Стоножку Iвана питав, чом їх не рятує комуна.
- Ну?
- Мовчить.
- Невже мовчить?
- Анi слова. Мовчить та ще гiрше пухне.
- Кумедiя, хи-хи-хи...
- Отож, кажу, чи чужого хлiба об'ївся, кхи-кхи-кхи...
Приспiвували:
- Радуйся, невєсто неневєстная!
- Собак їдять.
- Так їм!
- Котiв.
- Отак їм!
- Радуйся, невєсто неневєстная!
Задзвонив годинник. Хтось почислив:
- Раз, два, три... сiм, вiсiм.
2
Г и р я вийшов iз другої хати:
- Кiнчайте, сестрицi, бо вже нiч.
Всi загомонiли:
- А пора!
- Авжеж, пора!
Стали розходитись.
- Спасибi, сестрицi, за акафiста!
- I вам (до Гирi), Гнате Архиповичу! За просвiщенiє...
У сiнях.
- А снiг! А мете!
Розiйшлися. Монашки як тiнi. Тихо погасили свiчечки, безгучно вийшли в
другу хату. Г и р я пiдiйшов до глухонiмого, на кивах, на мигах йому:
- Ну, а ти чого стоїш? Цiбе на сторожу!.. Що? Ага, пайку ждеш, їсти
хочеш. Дам, дам... Тiльки трошки дам, щоб не спав та злий був. Краще будеш
стерегти... (Причинив дверi в чуланчик, гукнув). Лизю! Урiж там Ларивоновi
скибку хлiба. Чуєш?
3
Увiйшла Л и з я у шовковiй юпцi, на високих каблуках. Г и р я до неї:
- Урiж, кажу, Л а р и в о н о в i... Та що це ти моду взяла прибиратися
щовечора, як на весiлля? Що це за норови на тебе напали?
Л и з я. Якi там норови? Ще що видумайте!
Г и р я. Та ще й набiлилася?
Л и з я. Пхи!.. Ще що видумайте!
Г и р я. Зараз скинь! Люди приходять акафiста слухати, а вона... Одразу
чутки рознесуть, що ми барахла за хлiб намiняли.
Л и з я. Та коли ж я приберуся? Вже два тижнi, як той акафiст
читається...
Г и р я. Тодi, як голод перестане, а тепер не смiй!
Л и з я. Пхи! Як голод перестане. Ще що видумайте! Он Килька Годованого
щодня прибирається.
Г и р я (повiв очима). Я тобi кажу. Чуєш?
Л и з я взялася краяти хлiб.
Багато не рiж! Та не криши, чуєш?.. Дай-но сюди крихти!
Л и з я одкинула ножа.
Та не сердься! От повечеряємо, тодi й прибирайся. Занавiсь вiкна й
хорошись собi хоч до ранку, аби тiльки нiхто не бачив...
Л и з я. Та я тiльки примiряла, а ви вже й на крик.
Г и р я. Ну годi, не сердься! Бач, усього понамiнював тобi.
Л и з я. Пхи! Он у Кильки Годованого барахла ще бiльш нашого. У неї
пахощi французькi й гiтара...
Г и р я. Ну нiчого. От скоро я поїду в город i куплю тобi, знаєш, що?
Л и з я. А що?
Г и р я. Ану, вгадай.
Л и з я. Пхи! Стану я ще вгадувати.
Г и р я. Дуреня ти! Грамофон тобi куплю. Кажуть, що дешево стоїть -
пiвпуда ячменю.
Л и з я. Папашо! От аби ви купили менi духiв... У такому гранчастому
бутлику. Що запашнi - мiри нема! Ось понюхайте. (Дала йому хусточку).
Килька побризкала.
Г и р я (понюхав хусточку). Ти ба, й справдi пахуще яке, немов миро
церковне. Ти розпитай Годованих, де вони купували. Поїду в город i тобi
куплю.
Замугикав глухонiмий. Г и р я до нього:
- Зараз дам!..
Л и з я. I навiщо ото закликаєте його в хату! Вошей на йому, грязюки,
що й страшно дивитись... А смердить!..
Г и р я. Вiн акафiста стерiг, старцiв не пускав...
Л и з я. Ой, їй-бо, не можу дихати! Пху, як з барлоги! Утечу!
Г и р я. Не показуй виду, а то ще розсердиться! Ти не дивись, що вiн
глухий i нiмий. Норовистий, а злий! Правда, дядюго, що хоть дурний, а
злий?.. Ну, на тобi твою пайку... Та перехрести лоба, глуха манiя... Де
вже там! Пiдожди, хоть я за тебе помолюсь. (Повернувсь до божницi). Отче
всiх, на тя вповаємо, i ти даєш нам пищу...
4
Тихо, через силу ввiйшла О р и н а. Лизька накрила хлiб рушником:
- Папашо! О р и н а!..
Г и р я (обернувся, заступив хлiб). Ти знов приперлась?
О р и н а. Драстуйте-драстуйте, татонько мiй рiдний!.. Хоч шматочок
дайте!
Г и р я. Скiльки я тобi казав, що нема в мене хлiба! Сам голодний сидю.
О р и н а. Хоч шкуриночку, мiй боженько...
Г и р я. Тобi що сказано?! Нема!
О р и н а. Хоч понюхати дайте, а то ж усе снiг та снiг... Що вже
набридло його їсти.
Л и з я. Iдiть з хати, бо холоду нанесли...
О р и н а. Хоч гарячої водицi, щоб погрiтися. Ой любi мої, золотi мої,
я ж у вас колись служила, хату мазала i тебе, моя доню, няньчила...
Доглядала, доглядала, як свою рiдну. Та все тобi спiвала оцiєї, як її...
Пам'ятаєш?.. (Заспiвала).
М'ята моя рум'яная,
Дитя моє коханеє.
Г и р я. Кажу тобi - хлiба нема! I не буде!.. До комуни йди!
О р и н а. Хоч капельку, хоч посидiти, бо вдома ж холодно-холодно... Я
тiльки хвилиночку, я тiльки отак рученьками до тепленького, бо вже,
здається, цiлий вiк снiг iде... (Торкнулася пучками комина).
Г и р я (як не визвiриться). Буду з тобою ще панькатися! Геть, собача
печiнко, з хати! Чуєш?
Посунулась О р и н а в сiни. Коли тут Ларивон до неї мугика, тиче їй у
руки свою пайку хлiба. Вийшли.
Л и з я. Чи не симпатiя вона йому! (Зареготалась).
Г и р я (плюнув). Пху! Ти диви на його, на глуху манiю... Та куди ж це
вiн? Оце так сторiя! Собак покрали, а тут ще й сторож за старчихою побiг.
Л а р и в о н вернувся. На головi й на плечах снiг.
(До його). Дурний ти, як берковi штани! Та не реви, як той вiл... Оддав
хлiб, тим i здобрiй. Бiльше не дам! Не дам, не дам!.. Бо ще понесеш якiйсь
симпатiї, а вона й розбовкає на все село, що в мене є хлiб... Цiбе на
сторожу - нiч!.. Пiдожди, я сам за тобою вийду та покажу, де стояти й
ходити, щоб i церкви доглядав, i моє добро стерiг... А ти, Лизю, постели
менi в цiй хатi, бо тут зручнiше буде з вiкон поглядати. (Вийшов за Л а р
и в о н ом).
Л и з я занавiсила вiкна, принесла двi подушки, кожух. Потiм вийняла
люстерко i почала виглядатись. Заспiвала:
Об чом, дєво, плачеш,
Об чом сльози ллєш.
Чобiтками рип-рип увiйшов П а н ь к о.
- Здрастуй, Лизько!
Л и з я. Паню!
П а н ь к о. А старий?
Л и з я. Цс-с... Вийшли до худоби... Та струси снiг, на якусь марюку
похожий! (Почала сама трусити}.
П а н ь к о. Дурницi! Не чiпляйсь хоть ти...
Л и з я. Диви, який сердитий! Яка це муха тебе вкусила?
П а н ь к о. Не муха, Лизько, а... (Потер лоба). Слиш... дай шамати,
Лизю!.. Зранку не їв.
Л и з я. Я б дала, Паню, та зараз увiйдуть папаша. Краще, як вони
ляжуть, тодi. Чом учора не приходив? Я й борщу була зоставила.
П а н ь к о. Нiколи було. Статистика замучила.
Л и з я. I коли вже ти її скiнчиш?
П а н ь к о. Дурницi питаєш! Хiба можна тепер статистику скiнчити?
Тiльки-но складу та перепишу - один помер, другий помер, п'ятий,
десятий... Чортзна-що робиться! Всю статистику мертвi перевертають догори
ногами.
Л и з я. Зараз увiйдуть папаша. Може б, ти вийшов на який час у ту хату
або надвiр?
П а н ь к о (узяв її за руки). Дурницi! Не боюсь, бо маю до старого
дiло. Слиш, Лизю... дай пошамати! Вiриш, аж темно в очах i ввесь свiт
немов... хитається, хилиться отак набiк...
Л и з я (пригорнулася). Зажди трошки. Паню! От нехай усi ляжуть... Тодi
пошамаєш... Слухай, Паню, а ти ж мене будеш сватати?
Не зрозумiв П а н ь к о. Знову потер собi лоба;
- Сватати? Як це сватати?
Л и з я. Диви! А ти думав, що так i ночуватимеш зо мною даром?
П а н ь к о. А, сватати! Себто весiлля справляти, самогон пити, шамати.
Шамати, слиш, Лизю, шамати я хочу!.. (Подивився на неї голодними очима).
Гляну на тебе й на себе. Ти, як цвiт той, вся налита - у мене ж самi
маслаки... Сил нема вже, Лизю... (Сiв до столу. Схилився).
Л и з я (так i прилипла до його). Як засватаєш мене та повiнчаємось.
Паню, ох i годуватиму: борщем, м'ясом, холодцю наварю, вареникiв з
маслечком, сиром...
П а н ь к о (аж застогнав). Коли, коли ж це буде? Даваймо завтра.
Лизько, сьогоднi!.. Зараз!..
Л и з я. А хто ж тобi заважа, дурненький? Проси папашу сьогоднi,
засилай сватiв, а в недiлю й до церкви...
П а н ь к о (устав, одхиливсь од Лизi). До церкви, кажеш... Не можна
менi, бо я ще совєцький. Та й патлатих не люблю!
Л и з я (напружилась, твердо сказала). А ти ж думав як? Я хочу, щоб нас
повiнчали... Я хочу, щоб ти був моїм, нашим, а не совєцьким...
П а н ь к о в i згадалося:
- Ще як у повстанцях був, то волочив патлатих... Ех, i йтересно тодi
було, да!.. Трощили ми буржуїв, як хотiли... Керенок було за поясом...
(Зарипiли чобiтки. Завихрився чубок над лобом). Раз в одного попа
ночували... От де смiху було, як на приставленiї! Попадi наказали
грамофона крутити, а поповi гопака танцювати. Ха-ха-ха... Якби ти, Лизько,
бачила, як вiн у рясi...
Л и з ь к а (на його морозом вiйнула). Не люблю я таких балачок!..
Перестань!
П а н ь к о (знiтився). Йтересно було, да... А тепер голод, шамати
хочеться, шамати... Хiба доведеться?.. А чорт йо'бери! Все одно комнезами
мене з Ради вигризуть.
6
Г и р я (вернувсь. Бликнув на Панька, на Лизю, усмiшку в уса сховав). А
я чую - дверi рипнули... Думав, що Л и з я виходила.
П а н ь к о (картуза в руцi закрутив). Доброго здоров'я, Гнате
Архиповичу!
Г и р я. Здоров, здоров, товаришу секретар! Яким вiтром до нас?..
П а н ь к о. Та це скiнчив дiла у Радi та йшов додому... Дивлюсь - у
вас ще свiтиться
Г и р я. Так, так... Ну, що там нового? Що чути?
П а н ь к о. А є новини, Гнате Архиповичу...
Г и р я (поважно, спокiйно). Ти б, дочко, дала Пантелеймоновi Петровичу
поїсти. Що там є у тебе?
Л и з я. Трошки галушок зосталось.
Г и р я. Галушки ж, либонь, холоднi... Краще достань огiркiв, укриши
сала абощо...
Л и з я. Може, папашо, яєчню спрягти?
Г и р я. Во-во. Хай чоловiк по трудах своїх попоїсть. Знаю, яке те
писарювання та й ще пiд лихий такий час... Жалування, мабуть, не
платять?..
П а н ь к о. Бомага з повiту прийшла: з усiх церков речi коштовнi
забрати: чашi, хрести золотi, обще - срiбло, золото...
Г и р я (уважно). Гм... Як це чашi?.. Навiщо?
П а н ь к о. На голодних немовби. Так пишуть.
Г и р я (по паузi). Гм... Приїдуть з повiту, комiсiя, чи як?
П а н ь к о. Нi, тут... Як на обчеських зборах бiльш половини за це
голоси подадуть, тодi вже комiсiю...
Г и р я. Немовби виходить, що як народ скаже? Не силою?
П а н ь к о. Та воно так тiльки пишуть, щоб комнезами перед повели...
Оце С м и к та К о п и с т к а по хатах i побiгли...
Г и р я. Ага... А збори коли?
П а н ь к о. Не буде.
Г и р я. Як це... адже ж пишеться?
П а н ь к о. С м и к казав, навряд щоб бiднота зiбралась... Не
дiйдуть...
Г й р я. А то так. Куди їм, сердешним... Не ходять вже, а лазять...
Доведеться, ма'ть, одкласти?
П а н ь к о. Так С м и к хоче, щоб по хатах пiдписались, щоб без зборiв
це дiло зробити...
Г и р я. Що?! А коли?
П а н ь к о. Немовби завтра.
Г и р я (аж стiлець трiснув пiд ним). Що-о!? Завтра?.. (Устав).
Господи, ще не все! Ще не все! Та що вони думають - життя все зiрвати, як
дверi з петель? А не дозво... (Гримнув на дочку). Ану там совайся скорiш!
Л и з я (здивувалася). Папашо!
Стукнуло в причiльне вiкно. Г и р я не почув.
Зиркнув на Панька, потому на дочку.
- Пантелеймон же Петрович той... голодний, либонь, наробився, а ми його
про те, про се...
Л и з я. Та я й так уже захапалась. Хай краще Пантелеймон Петрович
поможе в печi розпалити.
Г и р я. Ще що скажи з дурного розуму! (До Панька). Чи бачили таку
ледачу дiвку?
П а н ь к о. А чому ж не помогти! Та я залюбки... Раз-два - лєвой! На
послугу до вас, молодая хазяйка!
Л и з я. Зараз iдiть у чулан та запалiть менi в печi! Солома й кiзяки у
сiнях...
П а н ь к о (стукнув, рипнув чобiтками). Радий слухати! (Пiшов).
Л и з я (до збентеженого батька). Хтось стукнув у вiкно. Мабуть, Г о д
о в а н и й. Послi розпитаєтесь. (Вийшла).
7
Г и р я зиркнув у вiкно. Пiшов одчиняти.
Прийшли двоє: дiд а цiпком i високий огрядний чоловiк - Г о д о в а н и
й.
Д i д з ц i п к о м (струсив снiг). Насилу добились: б'є, мете,
крутить, щоб ти знав. Прямо тобi цiла лiворуцiя. А тут ще Л а р и в о н
трохи дрючком не загилив...
Г о д о в а н и й. Стереже, як часовий на посту. Насилу вгамували. Ху!
А ми оце до вас, Гнате Архиповичу, прийшли, чи не знаєте ви...
Д i д з ц i п к о м (перехопив). Чого отой С м и к та К о п и с т к
а...
Г и р я. По хатах бiгають?
Д i д з ц i п к о м. Еге... Невже знаєш?
Г и р я. Знаю.
Г о д о в а н и й. Хто сказав?
Г и р я. А є такi. (Показав на дверi). Не так поки що голосно кажiть,
бо...
Г о д о в а н и й. Ага! Молодця у вас дєвка!
Г и р я. Та вже дiло своє знає...
Г о д о в а н и й. Так оце ми до вас: що то значить, що вони по хатах
бiгають?
Д i д з ц i п к о м. Як би чого не вийшло, щоб ти знав?
Г и р я. А вже виходить! Я оце по вас сестриць думав посилати...
Г о д о в а н и й. Он як!
Г и р я. Виходить так, як од архирея через монашки було упереджено:
завтра братимуть з церкви чашу й хрест... Прийшла така бомага... Пишеться,
щоб на об-чеських зборах, з народного дозволу це робилось, та С м и к i К
о п и с т к а не дурнi. Знають, що голота вся на збори не полiзе, так вони
ото й майнули по хатах своїх писати. Думають без зборiв це дiло зробити...
Пауза. Сипнуло снiгом у вiкно. Г о д о в а н и й аж за голову вхопився:
- Та невже ж таки заберуть?
Д i д з ц i п к о м. Га?
Г и р я мовчки поправив лампадика.
Г о д о в а н и й. Ну то як же, Гнате Архиповичу?
Г и р я (перехрестився). Пора.
Д i д з ц i п к о м. Що саме, Гнате?
Г и р я. Пора, кажу!
Скинулись Г и р я й Г о д о в а н и й очима. Один одного зрозумiли.
Г о д о в а н и й (по паузi). Так граймо на тривогу?
Г и р я. А так...
Д i д з ц i п к о м (залупау очима). Та що саме - не второпаю?
Г о д о в а н и й. Це, дiду Онисько, воєнний сигнал такий є - тривога.
Щоб, значить, ать-два - i всi як один на ногах!
Д i д з ц i п к о м. Ага, ага!.. Тепер добрав дiла.
Г и р я. Удосвiта рано сесiрицi пiдуть по наших хатах. Казатимуть, щоб
не пiддавалися i хреста та чашi святої - анiкому. Бо скоро, мовляв, край
буде комунi...
Д i д з ц i п к о м. I большевицькому движенiю, щоб казали.
Г и р я. А виходить - край їм!.. Оце й золото з церков забирають, щоб
було чим по загряницях жити. Не дозволимо, господи!
Г о д о в а н и й. А як дiйдеться чого?
Г и р я. В усi дзвони вдаримо, з хуторiв людей покличемо, муром
станемо!
Г о д о в а н и й. Та нi, я про щось протчее...
Г и р я (пiдвiв брови). Ви думаєте?
Г о д о в а н и й. А не обiйдеться.
Пауза. Трiснуло в лампадику.
На обличчi в Гирi тiнi заграли.
Поправив лампадика i мовив глухо:
- Ну, що ж... i про такий случай є чоловiк.
Г о д о в а н и й. Хто?
Д i д з ц i п к о м. А я знов не второпаю, що ви й до чого?
Г о д о в а н и й. Помовчiть, дiду. (До Гирi). Хто?
Г и р я. Л а р и в о н !
Г о д о в а н и й (несподiвано, розложиста). Ха-ха-ха. Оце вже
iлюзiйон!
Г и р я (зачепило його). Не ймете вiри?
Г о д о в а н и й. Та... Глухе ж i нiме. Як говорилось у нас, у
драгунiв, - iдiйот!
Г и р я. Хочете, при вас наведу його на тропу? (Гукнув у другу хату). А
ввiйдiть, сестрицi, сюди!.. Нечутно з'явились Ч е р н и ц i. Г и р я до
них:
- Побiжiть котора та покличте Л а р и в о н а! Вiн там бiля клунi або
бiля церкви... Через садок iдiть!
Ч е р н и ц i метнулись обидвi.
Г о д о в а н и й. Ет... Даремно й язика терти - воно ж не зрозумiє!
Г и р я. Ви немов за дурного мене маєте...
Г о д о в а н и й. Та нi! Л а р и в о н а я маю за дурня.
Г и р я. А не такий вже дурний. Я йому на мигах, на знаках про царя й
про комуну - про все. Та й сам вiн бачив, як хлiб трусили та забирали...
Там такий злий на комнезам, що аж-аж.
Г о д о в а н и й. Ой, чи такий же вiн до самого споду?
8
Вернулись Ч е р н и ц i.
За ними завiяний снiгом всунувсь Л а р и в о н.
Без шапки. На головi бiлим вiнком снiг.
Г о д о в а н и й. Та в його шапки нема, чи як?
Г и р я. А то як вiтер, гроза або оце хуга, дак вiн без шапки отак цiлу
нiч виходить. (Повернувся до Л а р и в о н а. На мигах, на знаках йому).
Сiдай, Л а р и в о н е, до печi!.. Погрiйся! Та снiг обтруси, снiг... Та
дрючка у куток постав. Не хочеш? То сiдай так.
Замугикав Л а р и в о н . Обтрусився. Тiльки на головi снiг бiлим
вiнком зостався.
Г о д о в а н и й. Та невже ото вiн розумiє?
Г и р я (на мигах, на знаках.) Дивись, Л а р и в о н е!.. Комуна ота
написала... комнезамам... що у нас хлiб забрали й одвезли, знаєш?..
Л а р и в о н замугикав.
От-от... Зрозумiв? Комуна написала хреста й чашу з церкви брати,
корогви брати. (До Годованого). Вiн любить корогви носити. (До Л а р и в о
н а). Усе срiбло-золото... Всi цяцi брати... цяцi... (Показав йому на
позолоту й срiбнi вiнцi в iконах). Написали забрати!
Л а р и в о н замугикав.
I чашу божу заберуть! Чашу!.. Оту саме, що батюшка з неї меду давав
тобi... Зрозумiв? Но-но! Одвезуть, одвезуть. Зуби собi робитимуть! Бачив у
комiсара, що жив у нас отут на квартирi?.. Ну от... А церкву зачинять,
запечатають i тебе наженуть...
Д i д з ц i п к о м. Як собаку наженуть, щоб ти зна...
Г и р я. Завтра прийдуть до церкви. Не треба пускати!.. Бити їх
треба!..
Звiвся Л а р и в о н . Голоснiш замугикав.
С м и к а отого, К о п и с т к у Мусiя знаєш?..
Д i д з ц i п к о м (не втерпiв). Бити їх!
Засварився дрючком Л а р и в о н . Замахав. Тiнi по стiнах побiгли.
Г и р я. Отак!.. Отак!.. (До Годованого). От хто вдарить! А ви не
вiрили...
Г о д о в а н и й (годi й собi). Бий їх!
Д i д з ц i п к о м. За развьорстку бий!
Г о д о в а н и й. На махан бий! Ч е р н и ц i (й собi): - Бий їх! -
Бий! Бий!
Перша (пiдскочила до Л а р и в о н а. Спiває. Плаче). Ми трудились...
Килимки, обруси ткали... Людям... Ми капусту, квiтки поливали...
Васильками пахло, сонечко було. А вони нас... на снiг, на мороз...
Друга (збоку забiгла. Простягла руки). Хрест зняли на брамi... Хлак
червоний там... А ми бiгли, бiгли... через греблю, лугом, степом... Нiч та
снiг... Нiч та снiг... Ще й досi трусимось... Ось дивись - трусимось.
Обступили Л а р и в о н а. Сiпають, шарпають, плачуть.
Г и р я насилу їх вгамував:
- Та вiн же глухий, не чує... На знаках йому треба, на мигах... А ви...
Та ви, дивiться, засмикали його!.. А господи!.. Та ви його ще з тропи
зiб'єте, що допiру я навiв... Одступiться!
Одсапались усi. Л а р и в о н , сварячись, став до стiни.
Снiговий вiнок почав танути. Скотилися першi краплини - немов чужi
сльози на
Л а р и в о н о в i м обличчi. Тодi Г и р я до Годованого:
- А що! Тепер вiрите?
Г о д о в а н и й. Спинiть, бо ще когось загилить.
Г и р я (до Ларивона). Ну годi... Завтра!.. Розумiєш - завтра! Во-во...
А зараз...
Зашарудiло щось, замацало за дверима.
Всi обернулись до дверей. Г и р я занепокоївся:
- Це ви, сестрицi, сiней не заперли... Хто там?
Почувся голос:
- Це я... С т о н о ж к а Iван. Одчинiть!
Г и р я пошепки показав усiм, щоб вийшли у другу хату.
9
Заснiжений, спираючись на цiпок, тихо увiйшов С т о н о ж к а:
- Це я, Гнате Архиповичу... От що я вам скажу, Гнате Архиповичу. Я
прийшов... Позичте менi хоч з пiвпуда...
Г и р я. Гай, гай, голубе мiй, якби ж то я мав що позичити...
С т о н о ж к а. Озадку чи той... макухи, може, а то ж сами бачите -
гину... У Ганни вже ноги спухли...
Г и р я. По щиростi скажу, Йване, зосталось ячменю того пудiв з десять
- держу на насiння. Нi жита, нi пшеницi й озадку нема. Коли не вiриш,
ходiм покажу горище, засiки, бочки... Ось ходiм!
С т о н о ж к а. Та нащо! Не треба, Гнате Архиповичу, я вiрю вам...
Г и р я. Бачиш, посивiв? Ночами не сплю, все думаю, об веснi помишляю,
як сiяти будемо, Йване? На все село семеро коней зосталося: у мене, у
Годованого, у дiда Ониська, у Щербака Трохима. А пшеницi - нi зернини, нi
проса, нi гречки нема. От коли загибель прийде, Йване, дак це весною. Усiм
буде край!.. (По паузi). Ну, що там кажуть С м и к та К о п и с т к а?
Невже тому правда, що мають забрати в церквi чашу христову, хрест,
позолоту й срiбло?..
С т о н о ж к а. Кажуть, бомага прийшла...
Г и р я. Ну а ти, Йване, як про це думаєш?
С т о н о ж к а. Не думав про це, Гнате Архиповичу, бо не можу... Свiт
в очах отак хилиться, крутиться... Запаморочилось у головi так, що iнодi
не знаю, де я й що менi робиться.
Г и р я. Га? До чого довели людей! Дивитися тяжко...
С т о н о ж к а. Гнате Архиповичу!.. Може, у вас... кiшка є, то
позичте!..
Г и р я. Стямся, Йване! Де ж таки видано було, щоб християнська душа
вживала коли котятину... Та краще вже вмерти, як ото їсти котiв чи
собак...
С т о н о ж к а. Та нi, я не їсти... Мишi завелись у хатi, дак Г а н н
а просила дiстати кiшку...
Г и р я (засмiявся). А де в тебе тiї мишi взялися! Давно, ма'ть,
подохли вони... От що, голубе мiй, дав би я тобi ячменю, якби ти...
С т о н о ж к а (аж скинувсь, ожив). Я одроблю!.. Я...
Г и р я. Дав би з останнього, кажу, якби ж ти одцурався їх, одсахнувся
вiд К о п и с т к и та С м и к а та й повернув на християнську тропу...
С т о н о ж к а. Я той... я краще одроблю вам...
Г и р я. А, голубе, що менi твiй одробiток! Ти на правильну тропу
вийди! Он завтра вони забиратимуть з церкви чашу i хрест, ти що їм скажеш?
Дозволиш чи нi?..
У Стоножки голова поникла.
Га?
С т о н о ж к а засiпався.
Невже, питаюсь, дозволиш i з богiв сорочки познiмати?
С т о н о ж к а. Не знаю про це...
Г и р я. Гм... Так-таки й не знаєш?
С т о н о ж к а. Не думав про це...
Г и р я. Гм... Якщо не думав, то пiди та подумай, помисли. А тодi
приходь! Тим часом i я подумаю, обмислю... (Глянув на годинник). Та
дивися, вже скоро десять! Бiжить час, обминає нас... I не зглянешся, як
отак i смерть у дверi набiжить...
С т о н о ж к а (глухим голосом). Гнате Архиповичу I Я за вами руку
пiдiйму... Як скажете, так i чинитиму...
Г и р я. Е, нi!.. Я не приневолюю, я не силю тебе, Йване. Ти краще
подумай, голубе, виваж все це, обмiркуй...
С т о н о ж к а. Я вже надумавсь... Я за хрест i чашу... Щоб не брали
їх, скажу, i щоб бiльше нiчого у людей силою не брали.
Г и р я. Ось-ось воно й є: щоб силою не брали! Святу правду, Йване,
кажеш - щоб не брали силою!.. А брали, спитавшись у хазяїна, дозволу
випросивши у людей... у громади... Ех, жаль який, Йване, що ти прозрiв
тодi, коли вже у мене силою забрали хлiб, а ти ж i помагав його брати!..
С т о н о ж к а. Простiть, Гнате Архиповичу!
Г и р я. Ну, та вже хай бог тебе простить... Мiшечка у тебе часом
нема?.. Ага, торба!.. Давай... Та вона така, що пудiв зо два влiзе. Постiй
тут, я зараз... (Вийшов у сiни i скоро вернувся). А знаєш, Iване, ти ось
що... Ти краще прийди по ячмiнь до мене завтра чи там позавтра.
С т о н о ж к а. Я їй-бо, дядечку, за хрест i чашу... Може, не вiрите,
то я заприсягнуся...
Г и р я. Приходь завтра... Як тiльки ото скажеш привселюдно, бiля
церкви, що ти за хрест i чашу, як тiльки покаєшся, так i приходь...
Позичу, голубе, їй-бо, позичу i так дам... Серця увiрву шматочок, а таки
дам...
С т о н о ж к а. Дядечку, Гнате Архиповичу! Сили моєї не вистачить до
завтра... Боюсь, що не встану, до церкви не дiйду, десь упаду...
Г и р я. А господи, не можу на такi муки дивитися... Не можу, Йване!..
Серце крається... Постiй, постiй, голубе... (Пiдiйшов до столу, одкинув
рушника i, взявши в руки буханок хлiба, урiзав половину. Потому,
повагавшись, ще шматочок додав). На, Йване! Оддаю тобi свiй завтрашнiй
пай, бо сам уже давно на порцiях живу.
С т о н о ж к а (чолом йому давши). Спасибi вам!.. Спасибi!..
Г и р я. А завтра приходь до церкви... Чуєш?
С т о н о ж к а (iз сiней). Прийду!
10
Вернувся Г и р я в хату, аж тут Л и з ь к а iз чулану вийшла.
Очi сяють, на щоках ягiдки грають. Пiдiйшла i пошепки:
- Папаню, милий... Завтра свати до нас будуть. Чуєте? Свати!
Г и р я (стрепенувся). А не бреше?
Л и з я. Нi, нi, щось на його отi комзлиднi насiли, дак вiн на все
рiшився...
Г и р я. Та невже?
Л и з я. Цс-с...
Г и р я. Рiшився, кажеш?
Л и з я. Цс-с-с, папаню... Не показуйте йому, що ми так i зрадiли...
Пхи!
Г и р я. Гм... Подивлюсь на тебе, Лизю, - вилита ти мати. Покiйна теж
така була, царство їй небесне... Ну, йди, доню, до нього... Та гляди
лишень, щоб не обдурив!..
Л и з я. Пхи! Ще що вигадаєте! Не на таку напав...
Г и р я. А про церкву ти йому нагадала?
Л и з я. Пiде й до церкви.
Г и р я. Гляди ж... А на весiлля - духiв отих та пахощiв повне вiдро
тобi куплю... Постривай ще... (Озирнувся, одчинив якусь лядку, витяг
пляшку самогону, одлив половину). На, почастуй... Тiльки багато не
давай... Та гляди менi!..
11
Вийшла Л и з я. Г и р я пройшовся по хатi.
Iз другої хати вийшов Г о д о в а н и й, Д i д з ц i п к о м, Ч е р н и
ц i, Л а р и в о н .
Г и р я (усмiхнувся до них). Чули?
Г о д о в а н и й. Голова у вас, Гнате Архиповичу.
Г и р я. Просвiтляється життя, просвiтляється. (Повернувся до божницi).
О господи, царю небесний! Перебори ти силою своєю революцiю! Попали ти її
огнем своїм! Попелом укрий! Вiтром розвiй!
Ч е р н и ц i стали навколiшки.
Зашелестiли губами й широкими рукавами. Молилися всi.
- Поверни все на старий лад!.. Та невже ж ти не в силах подужати
комуну? Бий її, трощи, з корiнням виривай геть!.. Ти покарав був Йова
милосердного, дак ти ж йому повернув усе добро... Верни ж нам наше добро,
що комнезами забрали!.. Верни конi, хлiб, худобу, грошi!.. Ну. верни ж,
верни, тебе благаємо!..
Завiса
ДIЯ ТРЕТЯ
1
Бiля церковної брами зiбралась комiсiя:
С м и к, два незаможники. Пiдiйшов К о п и с т к а з ключами.
С м и к (назустрiч йому). Ну як?
К о п и с т к а. Ключi ось, а пiп не хоче йти. Каже, що хорий...
С м и к. Вiн прочитав протокола i що з центра пишуть?
К о п и с т к а. Прочитав.
С м и к. Ну й що?
К о п и с т к а. Дуже, видно, зрадiв, бо губи так i вдарили тропака...
С м и к. Кинь жарти!.. Ти йому сказав, що й як?
К о п й с т к а. За все сказав... Каже - не вийду, хорий...
С м и к (одiмкнув браму). Будемо брати й без його. А в протокол
впишемо, що пiп одмовився... Заходьте, товаришi! (Спинив Копистку). А ти в
церкву не заходь, чуєш? Твоє дiло тут наглядати. (Пошепки). Наш Юда - П а
н ь к о - ночував сю нiч у Гирi, спав з його дочкою, то, мабуть, про все
уже вишепотiв...
К о п и с т к а. Про це, братухо, я вже знаю. У мене жiнка - телеграф.
С м и к. Так я його сьогоднi iз Ради вигнав i наказав на очi не
з'являтись.
К о п и с т к а. Торкай, братухо, торкай!
С м й к. А як що трапиться, то...
К о п и с т к а. Ет!.. Не малолiтнє ж я дитя, - торкай!
2
Пiшов С м и к.
К о п и с т к а, щоб не стояти на виднотi, зайшов за примурок.
Тiльки скрутив цигарку, аж тут Г и р я:
- Що це ти, Мусiю батьковичу, стоїш тут? Хiба чого стережеш?
К о п и с т к а (йому пiд тон). Авжеж, так! Даром не стояв би.
Г и р я. Може, церкву святу, щоб часом нiхто не окрав?..
К о п и с т к а. Може й церкву.
Г и р я. Спитать би, чашу долоту, чи як?
К о п и с т к а. Сказать би, й чашу, i плащаницю, i все чисто.
Г и р я. Гм... Од злодiїв, чи як?
К о п и с т к а. А то ж од кого, думаєш?
Г и р я. Невже ж воно є такi, що й на божеє добро вже зазiхають?..
К о п и с т к а. Якби-то на боже, а то ж на наше, на народне...
Г и р я. Гм... А хто ж вони, отi злодiї?
К о п и с т к а. Та тi ж самi, що, чужими руками хлiб робивши,
позакопували його в ями, як крадене, - ви!
Г и р я. Ой шануйсь, Мусiю!..
К о п и с т к а. А то що?
Г и р я. А то, що за такi слова... не помилує тебе господь
милосердний... Не помилує!
К о п и с т к а. А хто тобi казав за це?
Г и р я. Не помилує!.. Знаю!
К о п и с т к а. Хiба з богом балакав, що знаєш?
Звiром глянув Г и р я на Копистку. Пiшов.
3
Прибрела О р и н а:
- Здрастуйте, дядечку Мусiю!
К о п и с т к а. Здрастуй, мамашо!
О р и н а. З п'ятiнкою вас святою!.. Таки послав господь ласку свою. Як
не гнiвили його, милосердного, а вiн таки зглянувся на нас, бiдних.
Ко п й с т к а. Як саме, мамашо?
О р и н а. Кажу ж, п'ятiнку послав, а був четвер, i не знала я, чи й
виживу з дiточками, - так же їстоньки всi похотiли...
Покрутив головою К о п и с т к а.
Оце прийшла пiд церкву. Кажуть, чашу золотую й кадильницю мiнятимуть на
хлiб, дак я хоть подивлюсь, який вiн є... Може, таки п'ятiнка святая i
менi шкуриноньку або зерниноньку пошле... А як не то, то пережду тут до
суботоньки... А в суботоньку, може, хто поминання до церкви принесе...
Колись багато приносили. (Сiла собi осторонь на снiг. Та все бурмотить
щось, киваючи головою),
4
А вже до брами надiйшов Д i д з ц i п к о м.
Стали збиратися ч о л о в i к и, ж i н к и.
Дiд приступивсь до Копистки, лупнув очатами:
- Хiба до церкви прийшов, Мусiю? Сьогоднi ж будень!..
К о п и с т к а. А ви, дiду, чого прийшли, коли будень?
Д i д з ц i п к о м. Молитися прийшов, щоб ти знав, а не кадить, як ти
ось, цигаркою. Кинь менi зараз! Хiба повилазило - церква?
К о п и с т к а. Та я ж не в церквi курю, а на вулицi. Кому яка з цього
шкода.
Д i д з ц i п к о м. Не маєш такого права, щоб цигаркою смердiти пiд
церквою! Не маєш права, щоб ти знав!
З л и й г о л о с. Та хiба вони послухають старих людей?
Д i д з ц i п к о м. Думають, що забрали собi слободу, дак можна й на
бога верхи сiсти? Нi, вiн-вам не стерпить. Вiн знайде на вас кару,
пождiть, анахтеми. Вiн, милосердний, загонить вас у пекло.
К о п и с т к а. Нехай у пекло - там хоть тепло. А пiди у рай, то й за
дрова дбай...
Д i д з ц i п к о м. Ач, який! Ах ти ж безбожнику! Бузувiре ти
окаяннийi.. Кинь цигарку, кажу!
Прийшов Г о д о в а н и й. Немов нiчого не знаючи:
- Що тут такеє, дiду Онисько?
Д i д з ц i п к о м. Отак, як бачиш. Стоїть коло божого дому та куриiь,
та смердить, щоб ти знав, цигаркою.
Г о д о в а н и й. А чого, дозвольте, стоїть?
Д i д з ц i п к о м. Спитай його!
Х т о с ь i з л ю д е й. Чашу, святиню церковну забирають!.. Позолоту,
срiбло...
Г о д о в а н и й. Як це забирають, дозвольте? Хто бере? По якому
праву?
Х т о с ь i з л ю д е й. А по такому, як i хлiб брали. Камунi отiй.
Г о д о в а н и й (прикидаючись). Дозвольте, то хлiб - вещ зрозумiлая,
але ж чаша й хрест - це ж божiї речi... Та хто бере?
К о п и с т к а. Комiсiя.
Г о д о в а н и й. Яка така комiсiя? Хто її обрав?
К о п и с т к а. Народ.
З л и й г о л о с Який народ? Де той народ?
К о п и с т к а. Бєдний народ.
Г о д о в а н и й. Та народ аж ось коли сходиться, а про комiсiю то
нiхто, ма'iь, i не чув?
К о п и с т к а. А я кажу - которий найбiднiший народ. Як i полагається
тепер.
6
Прийшли ще люди.
З ними С т о н о ж к а, Д i д Ю х и м, В а с я, П а р а с к а. Гомiн
пiшов.
Г о д о в а н и й. Ось що. Копистко! Ми, народ, вже знаємо про все...
Бо ми, народ, знаємо, коли й яка з повiту бомага прийшла i що в тiй бомазi
пишеться. Ми, народ, тепер питаємось, як це так? В бомазi пишеться, щоб
брати срiбло-злато церковнеє з дозволу народного, а ми, народ,про це
знаємо?
Г о л о с (незаможницький з натовпу). Которе бiдне - знає як один.
Г о д о в а н и й. Пiдожди там!.. Як це так, ми, народ, питаємось, що в
бомазi пишеться так, а ви чините навиворiт та ще й нишком од усiх? У
бомазi сказано, щоб на об-чеських зборах проголосованi були всi церковнi
речi, а ви, як тi злодiї, вдерлись в церкву i що робите?
Д i д з ц i п к о м. Чуєш?
Г о д о в а н и й. Так оце ми, увесь народ, i кажемо: чи дамо, чи не
дамо чашу i хрест - об цiм ви в народа спитайтеся!..
Г о м i н. У народа спитайтеся!..
Д i д з ц i п к о м. Чуєш, що народ каже?
К о п и с т к а. Та який же з вас народ, чудак ти, чоловiче?
Д i д з ц i п к о м. Як так?.. А хто ж ми, щоб ти знав?
К о п и с т к а. Ви ж незорганiзований елiмент, та й усе...
Г о д о в а н и й (по паузi). А ми ось що, граждани, комiсiя од народу!
Ходiмо зараз в церкву та й заборонимо їм по закону совєцькому...
К о п и с т к а. Ша!.. Пiдождiть!.. Закон то совєцький, та не про вас
його писано.
Г о д о в а н и й. Та ти чого тут розкамашуєш! Що ти нам - начальство
чи хто?
К о п и с т к а. Не начальство, а Совєцька власть!
Д i д з ц i п к о м. Яке ти маєш право?.. Хто тебе настановив?
К о п и с т к а. А звiсно, не ви, дiду. Були такi, що настановили... Ми
тепер власть, i бiльше нiхто!
Г о д о в а н и й. Розступись, море, - кiзяк пливе.
Д i д з ц i п к о м. Оце правда - розступись, море... Недавно з кiзяка
й не вилазило, а тепер - начальство!
П а р а с к а (тут як не вихопиться). А вам досадно? Га? Аж очi пухнуть
з досади, що колись Мусiй мiй з панського загону й не вилазив, а я в
кiзяцi й дiти плодила, а тепер... тепер питають: де тут живе товариш Мусiй
К о п и с т к а?..
К о п и с т к а (посмiхаючись). Тут! Осьдечки я, Мусiй К о п и с т к а!
П а р а с к а. Не перебивай, сатана!.. Пожалуста, на з'їзд до нас...
Ось воно! Колись моєму сатанi й на землю забороняли сiсти, а тепер його й
на плисовi крiсла садовлять, раду з ним радять, як воно, що й до чого, а
вам що? А вам сто сухих досад од цього!..
К о п и с т к а. Трах-тара-рах - оце вам, дiду, резолюцiя!..
Д i д з ц i п к о м. А ти... А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замiрився
на Копистку цiпком).
К о п и с т к а (не зворухнувся). Ша, дiду!
Д i д з ц i п к о м. Кинь, бо...
К о п и с т к а. Не дмухайте, дiду, проти вiтру...
Д i д з ц i п к о м. Бо...
К о п и с т к а. Бо пуп увiрветься.
Ударити дiд не наважився. Одступивсь. Трясеться.
7
Разом сливе вийшли: iз церкви - комiсiя,
з-за огради - Г и р я, монашки, глухонiмий Л а р и в о н.
Натовп подався назад. Галас упав, ущух.
С м и к. Що тут таке, Мусiю?
К о п и с т к а. Та як би тобi й сказати... Виходить iнцидент.
С м и к. Що саме?.. Хто?..
П а р а с к а. Та хто ж, як не дiд Онисько.
Г о д о в а н и й... Бач, досадно стало, що мiй рудий...
К о п и с т к а. Та цить!
Д i д Ю х и м десь луною озвався: "Моя мила, щоб ти воза не побила!"
Незорганiзований елiмент поприходив i за пазухою свою резолюцiю
держить...
С м и к. Яку тут резолюцiю? В циркулярi пишеться, хто буде
невдоволений, хай о своїм невдоволеннi напише до повiтової комiсiї, i там
розсудять...
Г о д о в а н и й. А ми, народ, знаємо, що в циркулярi обратнеє
пишеться. Отож ми, народ, i питаємось: як це так, дозвольте? Пишеться, щоб
брати срiбло-злато церковнеє з дозволу народного, а ви як берете?
Г о м i н: - Хто вам дозволив?
- Сказано, щоб на обчеських зборах!..
- Пишеться, щоб увесь народ проголосував, а ви самi?
С м и к. Хто нам дозволив?.. (Нагукав). Стоножкин Василько! Ось iди
сюди, Васю! (А сам до Копистки), На, Мусiю, подержу, поки ми протокола їм
прочитаємо...
Немов блискавка в очах у всiх блиснула, як побачили, що С м и к дав
Копистцi речi церковнi, в голубу тканину повитi.
К о п и с т к а (помiтивши блиск цей i рух). Не гарячись, Сергiю! Чуєш?
С м и к. Не боюсь, бо маємо право!.. (Вийняв протокола). Товаришу Вася!
Просю вас прочитати.
В а ся (почав читати). Протокол найбiднiших граждан слобiдки
Рибальчанської. Слухали й постановили ми собi третього марта 1923 року, що
дiйсно придумали не треба лучче товаришi в центрi, щоб забрати з церков
срiбло-злато i повернути на хлiб голодним, которi у нас дiйсно пухнуть i
мруть без соблюдєнiя статистики...
Г и р я. А скiльки вас вписалося?
Г о л о с и . Скiльки вас душ?
К о п и с т к а. Дев'яносто сiм!
С м и к. Всiх, хто має право голосу в нашiй слобiдцi, сто вiсiмдесят
дев'ять. Нас вписалося дев'яносто сiм. Кого бiльше?.. Маємо право?.. Отож
не крутiть, бо на своє не викрутите!..
Г и р я. А хто вписався в протокол?
С м и к. Не вам питати, та вже прочитай їм, Васю, щоб не крутили!
Вичитай усiх... Хто там? Ну?
В а ся (вичитував). Пiдписались срiбло-злато церковне брати: С м и к
Серьога, К о п и с т к а Мусiй та Парасковея...
Г о л о с . I сюди вскочила!
Д р у г и й. Аякже! Без неї й паски не посвятяться.
В а с я. Рогачка Василь, Клименко Захар, Барило Свирид. Золото Мойсей,
С т о н о ж к а Iван...
Г и р я. Не вiрю!
С м и к. Що?
Г и р я.Не вiрю! Ви багато без спросу повписували...
С м и к. Кого, наприклад?
Г и р я. Та хоть би й Стоножку Iвана. Та чимало є таких, що не хотiли,
а ви їх повписували, щоб протоколом уим незаконним людей дурити.
С м и к (усмiхнувся). Ану спитай, он С т о н о ж к а Iван стоїть,
спитай його!..
К о п и с т к а (до Стоножки). Чуєте, сваток?.. Ха-ха-ха! Та на таких,
як сваток Iван С т о н о ж к а, весь цей протокол, мало протокол - уся
Совєцька власть держиться...
Г и р я (до Стоножки). Скажи, Йване, привселюдно, ти з доброї волi
писався? Ти згоджуєшся, щоб чашу й хрест у нас забрали?..
К о п и с т к а. Скажiть йому, сваток!.. Посадiть його на лiд - ану?
Всi обернулися до Стоножки Iвана.
Вiн вимовив тихо i хрипко помертвiлим язиком:
- Я не з доброї волi писався... Я щоб не давати чашi i хреста...
Г и р я (блиснув злим смiшком). Чули?
Г о д о в а н и й. Отак вони дурять нашого брата - народ!
Д i д з ц i п к о м. Отак, щоб ви знали!
З н а т о в п у: - Га?
- Га-га?
- Ага!
- Ага-га.
К о п и с т к а аж зблiд.
Подивився на Стоножку, щось хотiв сказати та тiльки крекнув:
- Хто б знав, що такий iнцидент случиться! У Васi затремтiли губи,
заскакав папiр у руках:
- Тату!.. Ви ж, тату, погодились, а я... за вас, за неграмотного,
писався... (До всiх). Тато писалися!..
С т о н о ж к а (захитався та все щось каже, немов хоче тими словами
пiдпертися, щоб не впасти). Яка ж ми властд, коли маслаки по дорозi, земля
пухне i свiт увесь хитається, хилиться - не вдержишся... Нiяк не
вдержишся... (Поточився, був би впав, якби не Г а н н а).
С м и к (до Васi - аж голос вломився). Викресли!.. Дев'яносто шiсть...
Вичитуй далi, хто там!..
Два голоси: - Випишiть i мене!..
- I мене. Драча Микиту...
- Сироту Юхима!..
Г о д о в а н и й. Граждани народ! Протокол увесь чисто фальшивий...
Виписуйтесь!
З л и й г о л о с. Виписуйтеся! Виписуйтеся!
Д i д Ю х и м (протиснувся крiзь натовп). Пропустiть, кажу!.. Маю щось
казати - ось слухайте!.. Ось ну-бо, послухайте! (Виступив наперед, скинув
шапку, на цiпочка сперся та й почав). Отак саме було, достеменно так, як
ми на Шипцi стояли... Отак, пригадую... Три тижнi без харчу, ще й
лихоманка - нiкоторий солдат на ногах не держався. I от, з'явiть собi -
генерал-лейтенант Скобильов пiд'їздить, ну отак як до соломи: "Здорово,
дєтi мої, орли!.." Бачить - нiкоторий солдат на ногах не встоїть... та й
заплакав. "Дiсьвительно, говорить... (По паузi). Та не рябєй, говорить,
дєтi, - боговi молитва, а церквi служба... даром не минеться!.."
Г о д о в а н и й. Сутая правда, старик! Кажи - говори!.. Говори!
Д i д Ю х и м. I не минулась! Не пропала, кажу, бо дiсьвительно прийшла
Совєцька власть, которая за нашого брата стала i стоїть... I до судної
дошки стоятиме... (Обернувся до сина. Затрусилася сива голова). А ти,
сину, що їй зараз заподiяв?.. Виходить, вродi як до туркiв передався?..
Гай-гай!.. (До Васi). Впиши мене у протокол... за твого батька!.. I щоб
дiсьвительно було!..
З натовпу голоси: - Впишiть i мене!..
- I мене: Кондратiя Хурсу!
- Сироту Юхима!
С м и к. Впиши! (Взявши у Васi протоколи, згорнув його). Було i є
дев'яносто сiм!
К о п и с т к а (на сторону Гирi та Годованого). Оце вам резолюцiя!
Тут дiд з дiлком як не вчепиться в дiда Юхима:
- А на тiм свiтi?.. На тiм свiтi що тобi скажуть за хрест та за чашу?
Куди тебе за них посадять?..
Д i д Ю х и м. Куди б не засадили, аби тiльки не з тобою! Так i боговi
скажу: у очi в пекло, тiльки не з тобою!.. (Одiйшов геть, суворий,
спокiйний).
Д i д з ц i п к о м (заверещав услiд йому). А ти думав, у рай?.. У
пекло попадеш, щоб ти знав! У пекло!
Д i д Ю х и м (обернувся, подивився на всiх). Солдат пекла не
боїться!..
Г и р я. Годi незгоди, граждани! Не треба нi бою, нi кровi, бо вже й
так земля наша вся в сукровищах... Краще попросимо товаришiв, а наших
сусiд i братiв... Навколiшки станьмо... (Простяг руки). Благаємо вас,
Серього й Мусiю, i вас, дiду Юхиме, ви ж найстарiша в слобiдцi нашiй
людина... благаємо - поставте чашу i хрест, покладiть на божий трон!.. Не
знущайтеся!..
Монашки (як пнi вклонилися). Молимо вас, православнi... Благащим
просимо словом...
Вклонилися i тi, що поруч стояли.
Ще вищою визначилась на задньому планi понура i грiзна постать
глухонiмого.
С м и к. А ти, Гнате, не знущайся з темного люду! Кого дуриш? Кому очi
замазуєш?
Г и р я. Сам же ти колись до церкви ходив, на криласi навiть спiвав, i
люди тебе за це поважали. Коли тепер не вiриш, то не заважай другому, не
заступай стежки до бога...
С м и к. Був i я темним, та, спасибi революцiї, прозрiв... Побачив, що
вiра - темниця, а попи то є сторожа... От i кажу...
Г и р я. Благаємо, покладiть святиню, бо їй же, сердешнiй, болить у
немитих, може i грiшних руках... Вона ж батькiвськими й нашими молитвами
вкрита, вона слiзьми нашими полита... (Упав навколiшки i заспiвав:
"Взбраннєй воєводо, побєдмгельная").
До його пристали Ч е р н и ц i.
З л и й г о л о с. Не знущайся, собако!.. Люди ж тебе просять, не
звiрi!..
Г и р я. Благаю!
Г о м i н: - Хлiб заграбували...
- Худобу забрали...
- Овець, вороного коня...
- Качок, гусей, рядна, а тепер i святиню беруть...
- Та що ж це робиться?
С м и к. Як треба було царям воюватися, то з церков золото брали i
дзвони, а як ми за шматок хлiба воюємо, за свою власть, то вже й грiх?
Граждане! Прошу вас циркулярно розiйтисяi.. (До комiсiї). Ходiмо!
Взявся йти, за ним рушила була комiсiя. Коли тут злий, аж дикий голос:
- Люди добрi, заступiть святиню!.. Рятуйте! Рятуйте, хто в господа бога
вiрує!..
Г и р я пiдштовхнув Л а р и в о н а.
Глухонiмий вийшов, нахиливши голову, навперейми комiсiї.
Вишкiрив зуби. Грiзно мугикнув.
Раптом одним рухом вирвав у Копистки церковнi речi, плечем одкинув С м
и ка i ще когось. Од черевного дикого його ревiння шугнули, розступились
усi.
Причинивши браму, поклав речi, вийшов, зачинив браму i став перед нею,
темний, грiзний, ошкiрений.
Кинулись до його С м и к, К о п и с т к а:
- Оддай, Л а р и в о н е!
- Чуєш ти?.. Оддай, братко!
Л а р и в о н замахнувся дрючком - засвистiло в повiтрi. Мусили одiйти.
Г и р я. Не займайте його, не займайте! Це ж бог його з неба врозумив i
силою своєю осiяв... (До всiх). Чудо явив!..
С м и к. Знаємо, хто врозумив!..
К о п и с т к а. Врозумили його тут, на землi! (До Л а р и в о н а).
Ех, ти ж темниця, темниця, братко! Кого ти послухав, подумай!..
Г о д о в а н и й. Хiба можна йому людське слово почути чи чоловiка
послухати, коли вiн од роду глухий i нiмий, граждани? Не що iнше, як чудо
господнє, граждани...
Д i д з ц i п к о м. Авжеж, чудо! Тiльки бога почути воно може, тiльки
бога, щоб ти знав.
К о п и с т к а. Почує вiн i нас. грiшних. (До Л а р и в о н а).
Слухай, братко (на мигах та знаках), ось слухай: бач, пухлi кругом, їсти
хочуть - як хочуть! Приходять до його (показав на Гирю), просять,
падають... Дай-дай! Ворота заперто, собаки гав-гав - не дає!
Г и р я. Душу б оддав! Забрали! Нема!
С м и к. Душi в тебе нема й не було, а хлiб iще є!
Г и р я. Нема!
С м и к. Є!
К о п и с т к а (до Ларивона). Помирають, братко, сам же ти бачив такi
iнциденти. I там помирають. I скрiзь помирають. Нiхто даром хлiба не дає.
Говорять - дай грошi, що круглi i сяють... От-от, що круглi i сяють. А
грошей нема: i в тебе, i в мене... А з чашi й хреста Совiцька влада викує
грошi!.. От-от! Грошi, браток!
Г о д о в а н и й. Зуби!
К о п и с т к а. Що?
Г о д о в а н и й, дiд з цiпк ом, м о н а ш ки : - Комiсарам зуби!
- Каблучки!
- Перснi!
К о п и с т к а, П а р а с к а i С м и к. Грошi на хлiб!
К о п и с т к а. Бiдному класу - тобi, братухо, менi й усiм - за чашу i
хрест золотi - хлiба, браток, привезуть. Добрав тепер дiла? От-от.
Привезуть! Он-он з того краю, тiєю дорогою, з города... Брат, брат, як
зариплять вози! А то й машиною, отим автомобiлем. Бачив! Чох-чох...
Мабуть, надiя замрiяла в кожного, бо в натовпi голови всiх повернулись
у той бiк.
Глянув туди й Л а р и в о н .
Г о д о в а н и й (iронiчно). Подивiться, граждани, подивiться! Он-он
головний комiсар їхнiй їде - голодная смерть! Га-га! Хiба не чуєте -
ребрами торохтить?.. Подивiться, як кажуть, пожалуста...
У натовпi рух. В очах затiнилось страхiття.
Чого ж ви всi одвертаєтесь?.. Га-га! Отож воно й є! Не привезуть! Бо
нiколи ще до нас не возили - тiльки вивозили. Га-га! Птиця повтiкала -
подумайте. Гав не стало!..
К о п и с т к а (пiдiйшовши близько до Л а р и в о н а). Голодної
смертi хрестом не одгониш, тiльки хлiбом... Все одно без чашi, без
причастя народ умирає... На бiса воно? Оддай, Л а р и в о н е!.. Ну,
голубе?
Визвiрився знов Л а р и в о н , замахнувся дрючком.
К о п и с т к а одскочив:
- Ех ти, темная сило!
С м и к. Одiйди, Мусiю!.. Його вже освiтили й осяяли... (Вийняв нишком
револьвера). Тепер тiльки оце й допоможе...
К о п и с т к а. Ти здурiв?.. Та вони цього тiльки й ждуть... Кинь!..
Заховай!.. (Та й прикрив своєю рукою револьвер. Учепився за С м и к о в i
руки).
С м и к. Пусти! Як оддамо цiнностi - оддамо усе. Або тепер, або...
Пусти, кажу!
П а р а с к а (помiтила, що лихо). Стiйте, чоловiки, ось стiйте!
(Ухопила за руку Орину, вивела наперед). Ходiмо, Орино, Л а р и в о н нас
не вдарить... Ганно! Явдохо, чого стоїте? Ходiмо всi жiнки! Вiзьмемо чашу
i хрест од його! Вiн нам оддасть, от їй-бо... (До черниць). А ви, гави,
цитьте! (До жiнок). Ну?
Жiнки зворухнулись проте не пiшли.
Одна О р и н а пошкандибала, безтямно бурмочучи:
- Авжеж, ходiмо!.. Ходiмо, ходiмо... Аби не додому - ходiмо! По чашу
ходiмо!..
П а р а с к а. Стiй, Л а р и в о н е, голубе, стiй!
О р и н а. Авжеж, стiй! Стiй-стiй! Татонько, стiй!
Став Л а р и в о н . Дрючок додолу спустив. Дивиться.
П а р а с к а. Я тобi ще раз сорочку з бруду виперу... Тричi виперу,
тiльки ти не бийся...
Вищиривсь на неї Л а р и в о н, подобно усмiхнувся.
А П а р а с к а так i засвiтилась радiсно:
- Бач, не забув, як колись я сорочку йому випрала
О р и н а. Авжеж, не забув, мiй татонько. Бо хто ж, як не я, на його
калiцтво зглянулась i в житi з ним трошеньки полежала... Татонько мiй! Не
забув - не забув...
П а р а с к а. Ти ж її не вдариш, Л а р и в о н е? А мене? Нi? А чашу
та хрест оддасиш? Дурненький, на хлiб помiняємо, дiток погодуємо, од
голодної смертi врятуємо...
О р и н а. Авжеж, погодуємо! Хоч раз погодуємо! Погодуємо-погодуємо. А
вони засмiються, татоньку мiй... (Аж засмiялась, до Л а р и в о н а
припавши).
Повернувся Л а р и в о н , браму одчинив i винiс чашу та хрест.
Тиче iх Оринi, Парасцi, а сам одкрив рота, мугикає.
П а р а с к а. Сам винеси, Л а р и в о н е! Он-он туди, у ревком! Неси!
Неси!..
Пiдiйшли ще жiнки, оточили Л а р и в о н а. Пiдбiг С м и к.
О р и н а (шкандибаючи поплiч з Л а р и в о н ом, за чашу рукою
вхопилась). Авжеж, неси! Неси, неси!..
П а р а с к а. А що! Дорогу дайте, чоловiки!
Натовп посунув за ними. Тiльки бiля Гирi та Годованого купка зосталась.
Та ще К о п и с т к а, скручуючи цигарку, одстав.
Запалив, цвiркнув та й кинув на сторону Гирi:
- Оце й я скажу - чудо! З резолюцiєю... (Iронiчно). Ну, молiться,
молiться, бо я б молився, та, вiрите, нiколи... (Та й подався).
Завiса
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
1
Напровеснi К о п и с т к а сидiв у сiльрадi сам. Коли чує: бам-бам-бам!
- задзвонили в церквi. Задзвонили - перестали.
К о п и с т к а. Гм... Що за знак? Немов на пужар, тiльки ж
перестало... (Одчинив вiконце, виглянув). Ага, Васько!.. Чуєш, Василю? Чи
не знаєш часом, чого так у церквi задзвонили?.. Питаю, чого так чудно
задзвонили?.. Не знаєш... А куди це ти з торбою, га?.. Що?.. Ти ось краще
зайди сюди, синашу! Та на часинку!.. (Повернувся до дверей). Щось надумав,
мабуть, хлопець.
Увiйшов В а с я. Ноги пухлi. В руках паличка, за плечима торбинка.
К о п и с т к а. Здрастуй, синок!.. Так, кажеш, не знаєш, чого
дзвонили?
Вася тiльки головою хитнув.
Може, де пужар?.. Не видко, кажеш... Гм... А куди це ти налагодився?
В а с я (як хворий, повiв рукою). А... туди.
К о п и с т к а. От тобi й на! Та куди саме?
В а с я. Не знаю... В город думка була.
К о п и с т к а. В город?
В а с я. Мати померла й батько, ви ж знаєте. А сьогоднi дiд вночi:
тiкай, кажуть, закурили - i вмерли. Сумно якось стало одному. Так я встав
уранцi та й пiшов.
К о п и с т к а. А дiд хiба не ходив до церкви? Г и р я ж там, кажуть,
вареним ячменем людей годує!
В а ся. Дiда прогнали... А я не ходив. Маслаки кiнськi збирав i варив.
А палива з стрiхи С м и кав.
К о п и с т к а (зворушився). То чом же до мене не прийшов, чудiй ти,
не чоловiк! Я б тебе печеною гавою нагодував... А в торбинцi в тебе що?
В а с я. Та... Книжки.
К о п и с т к а. Гм. . Книжки? I букваря, ма'ть, забрав?
В а с я. Та... й букваря.
К о п и с т к а. I тетрадьку?
В а с я. Яку тетрадьку?
К о п и с т к а. Та тую, що... совiцькi слова вписував.
В а с я. А-а... Забрав, дядю! Аякже!
К о п и с т к а (заходив по хатi). Ти ось що, синок!.. Ти не ходи в
город, бо не дiйдеш. Помреш у дорозi. Зоставайся тут... За секретаря
будеш. Тобi скiльки рокiв?
В а с я. Та... ще помру я тут.
К о п и с т к а. Чорта помремо, синок! Будь єрой!.. От-от, як не видно,
їде вже, повертає з города Серьога i, мабуть, з хлiбом...
В а с я. Кажуть, що не приїде, бо вже мiсяць, як повiз у город чашу й
хрест, а не видно й не чути, кажуть...
К о п и с т к а. Хто каже?.. Приїде! Ось побачиш - приїде! А он тобi
надворi що - весна? А ондечки подивись що - сонце? Та яке сонце, гей!
В а с я. Та... сонця ж не можна їсти.
К о п и с т к а. А то так: сонце не гава - його не впiймаєш. Та тiльки
ти не добрав дiла, синок! Сонце припече, трава наросте, рогоза в рiчцi,
риби наловимо, юшки наваримо... Ну, а там незабаром трах-тара-рах - хлiб
уродить... А поки що в мене сьогоднi гава є. Катай, синок, до мене жити!
Ну що?
В а ся (осмiхнувся крiзь сльози). Та... не знаю, як це воно буде.
К о п и с т к а. Знаєш, синок, що я надумав?
В а ся. Що?
К о п и с т к а. А ось що: я тебе смаженою гавою годуватиму, а ти мене
за це букваря довчиш. Гаразд?
В а с я. Гаразд!
К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцiю прийнято! Отже, таки вивчусь
я грамоти, туди його маму! I рихметики вивчусь, i всякої полiтики...
3
Убiгла П а р а с к а. К о п и с т к а до неї:
- Чуєш, стара? Давай на старiсть ще таку штуку встругнемо - i тебе
грамоти вивчимо, га?
П а р а с к а. Годi! Он що в церквi робиться!
К о п и с т к а. Що?
П а р а с к а. Я так i думала: сидить, мабуть, руда сатана та цигарку
смокче, а не туди, що вже треба нам ховатися або тiкати!
К о п и с т к а. От тобi й на!
П а р а с к а. Тобi на!.. То ж закурив собi голову так. що й смертi вже
своєї не бачиш! I так увесь вiк. Як ще колись козаки приїздили вбиваги
людей за ту панську економiю, що спалили, - так люди - як люди... Той
утiк, той заховався, а вiн, руда сатана, досидiвся, докурився отак, аж
поки наскочили козаки...
К о п и с т к а. Та через кого ж, як не через тебе, зозулько, увесь той
iнцидент i случився. Прибiгла отак: гари, гари... їдуть! А хто їде - не
добереш...
П а р а с к а. Що? Через мене, кажеш?.. Подивись, Мусiю, менi у вiчi!..
К о п и с т к а. Подивись ти менi у вiчi!..
I дивились одне одному в вiчi, аж поки К о п и с т к а не одвiв своїх.
Ну годi, бо хiба жiнку передивишся!..
П а р а с к а. Моя правда, Мусiю!
К о п и с т к а. Годi!..
П а р а с к а. I побачиш, як не на моє вийде! Отак i вб'ють тебе, отак
через цигарку не вбачиш, де й смерть на тебе вiзьметься...
К о п и с т к а. Та кажи, що в церквi?
П а р а с к а. Ага! Тепер кажи... Слухай, Мусiю! Вони ось-ось прийдуть
з церкви сюди... вбивати...
К о п и с т к а. Хто?
В а с я. Кого?
П а р а с к а. Орину, Л а р и в о н а i нас!
К о п и с т к а. Та кажи товком!
П а р а с к а. Слухай! О р и н а й Л а р и в о н (вiн живе у неї)
прийшли до церкви. Г и р я ж ото роздавав по ложцi варений ячмiнь людям, i
Лизька була, i знаєш ще хто? Панько! Прибрався, одягся, миску з ячменем за
Лизькою носить, ще й свiчечку. А Лизька роздає. Побачив мене i, як пес
той, щулився i свiчечку ту не зна, де подiти... Га, Мусiю? Наш секретар!.
К о п и с т к а. Та мать його!.. Кажи далi!
П а р а с к а. Отож Г и р я не дав Оринi ячменю, каже:
"Пiди та перш помолись, у батюшки посповiдайся". А вона вже несповна
розуму, пiшла, ще й Л а р и в о н а потягла. А на сповiдi й каже: дiтей з
Л а р и в о н о м поїла...
К о п и с т к а (аж похитнувся). Та що ти кажеш, Параско?..
П а р а с к а. Пiп про це Гирi, Г и р я людям... Задзвонили в дзвони,
позбiгалися, Л а р и в о н а пов'язали... До розправи, кричать, повбивати
їх треба!.. Чую, й на тебе похвалки гонять... Кажуть: С м и к утiк, Совiта
нема - саме слушний час... Та я з церкви та городами, городами сюди...
Тiкаймо, Мусiю, бо вб'ють!
К о п и с т к а. Ти ось що, Параско!.. Ти...
П а р а с к а. Тiкаймо, кажу! Чого ще сидiти отут! Щоб на шматки
розiрвали?.. Якби ти чув, що вони казали!.. Сюди прийдуть, казали...
Тiкаймо! Отак городами повз стару греблю, щоб не побачили...
К о п и с т к а. Ша, Парасю, ша!.. Ти ось що, кажу, бiжи зараз та
скликай...
П а р а с к а. Кого?
К о п и с т к а. Наших!.. Усiх, хто живий ще зостався.
П а р а с к а. Вже й: їх не докличешся, дурний ти!..
К о п и с т к а. Дев'яносто сiм...
П а р а с к а. Було та загуло! Сьогоднi вночi не спалося, дак я всiм
число склала. Половина слободи людей вимерло, а наша голота поперед усiх в
ямки попадала...
К о п и с т к а. А Кондратiй Хурса, Клименко Захар, Барило один i
другий, Сирота Юхим, Золото Мойша?..
П а р а с к а. Та вони вже такi, що й нiг, либонь, не потягнуть...
К о п и с т к а. Клименко Захар, завчора бачились, ось тут сидiв... Та
й Сергiй казав, як їхав: гляди ж, стережи, Мусiю, казав...
П а р а с к а. Стережи! Кого?.. Що?.. Оцю порожню халупу?
К о п и с т к а. Совiцькую власть, дурна на тобi голова!..
П а р а с к а. На тобi! Бо як поприходять ось, то й ту дурну зiрвуть, а
без неї що ти встережеш. Що, питаю? К о п и с т к а. Серьога ось-ось як не
приїде...
П а р а с к а. Не приїде твiй Серьога! Вiн уже забув, вiдкiля й дверi
до нас одчиняються. П'ятий тиждень пiшов, а його нема. I не буде! Бо вiн
не такий дурний: забрав золото...
К о п и с т к а (аж руку звiв). Знаєш що, Параско?
П а р а с к а. Ну що?
К о п и с т к а. Не пiднiмай пренiй - от що!
П а р а с к а. Мусiю! Благаю!..
К о п и с т к а. Я що сказав?
П а р а с к а принишкла.
Зараз, кажу, бiжи!.. Нагукай там, хто живий!.. Та не барися, чуєш?
Одною ногою там - другою щоб тут!..
П а р а с к а. А коли я вже тебе здихаюсь, руда сатана! Коли вже ти
менi свiт розв'яжеш! I якби ж путяще що, а то ж... (Вибiгла i за хвилину
назад). Мусiю!.. Iдуть!.. Вже недалеко, ось...
К о п и с т к а. Ну що ти їй!.. Бiжи!
П а р а с к а. Тепер я городами... Ти ж гляди, Мусiю, без мене...
нiчого не роби тут... Я одним духом... (Побiгла).
К о п и с т к а (до Васi). А ми, синок, ось що... Зараз зорганiзуємо
ревком.
В ас я. Як це ревком?..
К о п и с т к а. А так, що Совєта у нас нема? Нема, бо повмирали або
неспособнi лежать. Г и р я до властi свої руцi простяга? Простяга, через
Панька простяга, бо П а н ь к о йому продався... Я оце про все подумав,
про всю їхню полiтику... А ти, Василю, грамотний, пишеш так аж-аж - i
хлопець - єрой революцiї. Сiдай за секретаря.
В а с я. Та я не вмiю, щоб по-писарському. Не вчився.
К о п и с т к а. На бiса по-писарському! Пиши по-нашому. (Дiстав iз
шафки паперу, перо, чорнило, тиче Васi). Пиши: як у нашiй слобiдцi
комнезами вимерли, Совєта нема, а контра висунула голову, сичить гадюкою,
от-от укусить, то постановили...
В а с я. Та не можу я, щоб за секретаря! От право, не можу!..
К о п и с т к а. Та ти ж уже писав раз! Сiдай! (Посадив Васю, умочив
йому перо). Я буду проказувати, а ти пиши! Одно знай пиши, а тодi
пiдпишемо... удвох... Ну, слухай! Пиши: призначення ревкому. Написав?
Тепер пиши: постановили...
В а с я. Щось не так, дядьку Мусiю. Треба перш - слухали.
К о п и с т к а. Та кого ти будеш слухати, як нiкого нема! Кажу я -
повмирали або неспособнi лежать...
Близько грiзно пiдступив до вiкон гомiн. Уже стало чути тупотняву.
Та що його довго балакати! Пиши: постановили призначити на ревком, поки
повернеться з города Серьога, на предсiдателя Мусiя Копистку, а на
секретаря - товариша Стоножкина Василя... Пиши, синок! Трах-тара-рах -
резолюцiю прийнято! Шабаш!.. А тепер - треба покурити, бо хто його зна, що
там буде...
4
Хтось одкинув дверi навстiж. Гунув натовп.
Попереду ввiйшов Г о д о в а н и й. За ним Д i д з ц i п к о м:
- Ведiть їх сюди! Зараз судитимемо!..
Увели Орину й Л а р и в о н а, зв'язаного й спутаного.
Увiйшов Г и р я. Набилося людей.
Г о д о в а н и й. Де предсiдатель?
К о п и с т к а. Що трапилось?
Г о д о в а н и й. Я питаю, де предсiдатель? Де ваша вдасть?
К о п и с т к а. Що трапилось, питаю?
Д i д з ц i п к о м. Людоїдiв привели, щоб ти знав!.. Хiба не бачиш?
Г о д о в а н и й. Ми, народ, питаємо - де предсiдатель?
К о п и с т к а. Хiба не знаєш - у повiт поїхав!
Г о д о в а н и й. Граждани люди! Уже мiсяць, як нема предсiдателя! Чи
не пора нам спитати: а чому його так довго нема?
З л и й г о л о с. Утiк!
Г о д о в а н и й. Сутая правда! Утiк! Забрав золото, народне добро, i
втiк. (До Копистки). Виходить - утекла ваша власть? Виходить - властi
нема? (До натовпу). Граждани люди! Власть утекла, Совєта нема - мабуть,
самi судитимемо?
З л и й г о л о с. Авжеж, самi!
Г о м i н: - Самi!
- Починайте!
К о п и с т к а. Ша трошки, ша!.. Бо є ревком...
Г о д о в а н и й. Ревком? Де вiн? Хто?
К о п и с т к а. Тутечки вiн, ось!.. Я предсiдатель, а оцей парнишка -
товариш Стоножкин - секретар. Протокол є. Вам чого требується?
Г о д о в а н и й. Та хто вас обрав? Де ви взялися?
К о п и с т к а. Тут i не требується обирати. Тут так: об'явився - й
шабаш. Аби тiльки за бiдний клас стояв. Такий совiцький закон є... I не
думайте, не простий собi закон, а секретний i вродi воєнний...
Г о д о в а н и й. Так це ти об'явився ревкомом?
К о п и с т к а. Еге ж!
Г о д о в а н и й. Ти?
К о п и с т к а. От чудак, ще й питаєш... Та кому ж i об'явитися, як не
нам?.. Ну, подумай! Не станеш же ти, чи Г и р я, чи там дiд Онисько
ревкомом, коли по закону вам не полагається...
Г о д о в а н и й, (аж очi налилися кров'ю, засiпалися губи). Та це ти
думаєш ще раз заступити нам дорогу?.. Граждани, люди!.. Та доки ще вiн
буде!..
Г и р я (спинив Годованого). Постривай! Не треба сварки... Хай покаже,
який вiн ревком. (Тодi до Копистки). Ну, що ж! Обiбрався грибом, то лiзь у
козуб. Ось народ привiв людоїдiв. Скажи, що з ними робитимеш? (До людей).
Посторонiться трошки! Хай людоїди вийдуть наперед, щоб їх ревком побачив.
Д i д з ц i п к о м. От до чого призвело бiльшовицькеє движенiє!
Людоїдство повелося!.. Ну, що тепер скажеш, товаришу ревком?
К о п и с т к а. А от розпитаюся, тодi й скажу. Ану цитьте! До порядку!
Дiду, одступiться трошки назад!..
Д i д з ц i п к о м. Годi вже наставляти на порядок! Бо вже
допорядкувалися, годi!..
К о п и с т к а. Вам, дiду, слова не дадено!
Д i д з ц i п к о м. I просить тебе не стану. Захочу сказати, то скажу,
ще й в очi плюну. Отак!.. (Та й плюнув на Копистку).
К о п и с т к а (не зворухнувся. Вийняв кисет. Закурив). Товаришу
секретар! Впишiть цього факта в протокол. А резолюцiя трошки згодом
вийде...(До натовпу). Зараз ревком править засiдання. Якщо маєте щось
сказати, то кажiть по-людському! А плювати тепер i на долiвку
заборонено...
Г о д о в а н и й. А людей їсти у вас заборонено?
Г и р я. Ось тихо, граждани!.. (До Копистки). Сьогоднi люди довiдались,
що оцей чоловiк, Л а р и в о н , порiзав дiтей... Аж три тижнi оця
женщина, О р и н а, сказать би, мати, варила й смажила вночi своїх дiток
м'ясо. Маслаки ось у ряднинi - речовий доказ... Тепер народ привiв їх до
розправи, щоб судити. Правду я кажу, граждани?
Г о м i н (грiзно): - Авжеж, правду!
- Гола правда!
Г и р я. Суди ж їх, коли ти ревком! При всiх суди, при людях, щоб кожне
бачило й чуло, як судить ревком людоїдiв... А тодi й ми своє слово
скажемо...
Д i д з ц i п к о м. Та хiба в їх суд є? Бiльшовицьке движенiє, та й
усе!.. Нема бога, нема царя - нема й суда, щоб ти знав!..
К о п и с т к а. Скажи, Орино, ти їла своїх дiтей м'ясо? Правду кажи,
не бiйся!
О р и н а (чудно якось посмiхаючись). Їстоньки хотiлось. Дуже хотiлось.
Я прийшла увечерi додому, аж Маринка померла. А Л а р и в о н , дай бог
йому здоров'ячка, й показує: або всiм помирати, або давайте по шматочку
їсти Маринку...
К о п и с т к а. Виходить, ви їли мертвих дiтей?
О р и н а. Авжеж, мертвеньких! Мертвеньких, мертвеньких... Л а р и в о
н , спасибi йому, нагострив ножа... А я стала до iкони, помолилася. I
боженька бачив, як Л а р и в о н рiзав, а нiчого не сказав. Тiльки
осмiхнувся... (Засмiялась тихим напiвбожевiльним смiхом). Я їстоньки дуже
хотiла, аж в головi каламутилось... Я в печi запалила, пополоскала
гарненько, чистенько.
К о п и с т к а (аж хитнувся). Що пополоскала?
О р и н а. Маринку, мою донечку... Хоч їстоньки дуже хотiлося, проте я
в той вечiр Маринки не їла. Л а р и в о н їв i дiтям давав. Тiльки солi не
було... Без солi бiдненькi їли... Без солi - без солi...
З натовпу гомiн.
Г о д о в а н и й. Брешеш, i ти їла! Троє дiток було - i всiх поїла!
Ось у ряднинi кiстки...
О р и н а. Авжеж, кiстки. (Махнула кудись рукою). I там кiстки, i
скрiзь-скрiзь кiстоньки-кiстоньки... Учора в церквi, думала, свiчки
горять, аж то кiстки... такi жовтенькi, як у Маринки... Iй-бо... Стирчать
i сяють...
Г и р я (до всiх). Чуєте? Вона призналась, вона не криється. Ось тихо!
Даймо тепер ревкомовi слово! Хай вiн перший скаже, якою карою покарати
людоїдiв... Ну, Копистко?
З натовпу пiдхопили:
- Кажи!
- Говори!
- Суди!
К о п и с т к а. Ось що я скажу! Не менi й не вам їх судити...
Г и р я. Он як!..
К о п и с т к а. Не менi, кажу, i не вам, бо ми не спецiальнiї люди. До
повiту треба вдаритися, щоб приїхала комiсiя, бо до цього дiла треба таких
суддiв, щоб на голову спецiальнi були...
Г о д о в а н и й. Ага! Он куди вiн гне... Га?
К о п и с т к а. А ти як думав: трах-тара-рах - i весь суд? А може,
вони з голоду розум втеряли i треба, щоб доктор їм у голову заглянув. Як
там i що... Може, у їх щось не в порядку, i тодi хто за це одвiтить?..Та
ще й незвiсно, що в повiтi скажуть, як дознають, що в нас таке лихо
повелося. А дознають!..
Г и р я. Виходить, що ревком не в силах людоїдiв судити?
К о п и с т к а. Ревком зараз вiзьме їх пiд арешт i негайно сповiстить
у повiт... Товаришу секретар! Напишiть у повiт циркуляра, щоб зараз,
негайно...
Г и р я (перебив). Виходить, що ревком за людоїдiв?
К о п и с т к а. Пiдожди!..
Г и р я. Аякже: де б вивести зараз людоїдiв отуди до канави та
повбивати, а ти їх пiд арешт, годуватимеш, та ще й доктора до них?.. Оце
судi Оце ревком, я вам скажу! (До юрби). Бачили? Чули?
Д i д з ц i п к о м. Погибаємо! Од бiльшовицького движенiя погибаємо!
Г о л ос . Повбивати їх... Людоїдiв i ревкома разом!.. Щоб не було!..
Щ е г о л о с и. Повбивати, як собак!
З л и й г о л о с. Мало повбивати! Бо собака, як голодна, то лежить i
здохне, а не з'їсть своїх дiтей... Живих закопати їх в землю, ось що я
скажу!
Г о д о в а н и й. Хто за те, щоб повбивати людоїдiв, хай пiднiме
руку!.. Раз, два, три, чотири... сiм... десять-тринадцять... Всi, як один!
З л и й г о л о с. I Копистку з ними.
Галас, вигуки, аж затанцювали:
- I Копистку!
- Увесь ревком!
Г о д о в а н и й. Хто за те, щоб i Копистку та й цього парубiйка з
ними? (Показав на Васю). Раз, два, три... п'ять... сiм... десять... Всi,
як один! Так! I хто за те, щоб це дiло зробити по-воєнному, одним заходом,
зараз?.. Раз, два, три... сiм... дев'ять... Всi, як один!..
З л и й г о л о с. Та годi щитати! Виводь їх! До канави!..
В юрбi закричали, замахали руками, цiпками:
- В'яжи!
- Давай мотузка!..
Г и р я (виступив). Iще, граждани, забулися!.. Нам треба нову власть
обрати! Чуєте? Я думаю так: Годованого на предсiдателя, а за секретаря...
Г о д о в а н и й. Та кого ж, як не Пантелеймона Петровича! Панька!..
Та вже їх нiхто не слухав. В'язали Копистку.
Виводили Васю, Орину, Л а р и в о н а. Д i д з ц i п к о м шматував i
топтав протокола.
5
Вивели їх на вигiн до канави. Поставили вряд. Гомiн, вигуки вщухли.
Г и р я (виступив наперед). Ну, чого ж ми стали?.. Кiнчаймо?
Юрба завагалася. Г и р я знов:
- Ну от... Привели, а самi поставали... Треба ж той... Ну?..
(Усмiхнувся, скривившись). Не молиться ж на їх!.. Ану-ну? Хто перший,
починай!
Юрба зворухнулась i знову стала.
Та невже нiхто не наважиться, га? Все одно назад вже не можна. Раз
почали... Граждани!
Г о д о в а н и й (годi). Господи благослови! Я первий пiднiмаю руку...
(Вийняв з-пiд поли обрiза, повернувся до Гирi). По одному чи всiх пiдряд
будемо?
Г и р я. Як хочеш... Я ж не вмiю стрiляти.
Г о д о в а н и й. Доведеться по одному... там за канавою... (Гукнув на
юрбу). Ану розступiться, граждани!.. Дайте дорогу... (Смикнув Л а р и в о
н а). Ходiм, ти!.. (Повiв його, взявшись за кiнчик пов'язаного мотуза).
Юрба загомонiла i втихла.
Кожне стежило. очима, як заводив Г о д о в а н и й глухонiмого за
канаву, як спинив його й наказав стати на колiна.
Чулося звiдти: "Стань навколiшки! Ну?.. Чуєш?.. Отак, дивись. Отак!.."
Х т о с ь (тодi в натовпу). Навiщо вiн його навколiшки?
Д р у г и й. Щоб краще вцiлити... Третiй (не одводячи очей). Цитьте! В
юрбi. Цитьте!.. Цитьте!..
Юрба завмерла. Гримнув вистрiл.
У Копистки впав з голови картузик. Вася заплющив очi.
Юрба ожила, вибухла гомоном, криками:
- Попав!
- Як у серце влiпив!..
- Дивись, кров он...
Х т о с ь (аж пiдскочив). Так його!
Ю р б а (раптом подалася назад): - Дивись, вiн встає!
- Живий!..
- Лiзе!
Д i д з ц i п к о м. Його куля не вiзьме.
Дехто взявся тiкати. Ще раз бахнув вистрiл. Втiкачi спинились:
- Упав! Упав!
- Тепер вже капут йому!.
- Нi, дивись, ще встає...
Д i д з ц i п к о м. Кажу, куля не вiзьме! Свяченим ножем дорiзати
треба!.. Свяченим, щоб ти знав!..
6
Прискочив Го д о в а н и й.
- Дайте сокиру!.. Добити треба!
Ю р б а пiдхопила:
- Сокиру сюди!
- Авжеж, сокирою требаї
Подали сокиру. Г о д о в а н и й вихопив з рук. Хтось до його,
нетерпляче:
- Дай я!
Д р у г и й. Ось я! Третiй. Я! Я!
Вчепилися в сокиру.
- Пусти!
- Ти пусти!
З ю р б и. Пустiть! Нехай один хто...
- Один нехай!
Х т о с ь (тоном фiлософа). Ну й народ у нас! I тут один в одного з-пiд
рук вихоплює.
Г о д о в а н и й. Пустiть, я самi (Побiг за канаву).
За ним посунулась сп'янiла од кровi юрба.
О р и н а (безтямно). Ху, мухи... (Замахала руками). Мухи... Нiчого не
видно... Одгонiте ж мух!.. Одгонiте-одгонiте!..
У Васi зацокотiли зуби.
- Дядю Мусiю! Отак вони i нас... вбиватимуть.
К о п и с т к а. Ось зараз, синок... Прийдуть нашi, синок... П а р а с
к а ж побiгла. Та ось i вона!... Ось!..
7
Прибiгла П а р а с к а. Хустка злiзла, от-от упаде:
- Мусiю! Що ж це таке, Мусiю?!
К о п и с т к а (здвигнувся, повiв головою). Ша!.. Кажи тихо!..
Покликала?
П а р а с к а. Не докликалась!
К о п и с т к а. Клименко Захар?
П а р а с к а. Учора пiшов в поле корiнцi копати, нахилився й помер...
К о п и с т к а. А Хурса?..
П а р а с к а. Хурса на печi помер...
К о п и с т к а. Та ти всiх оббiгала?.. А Барили, Сирота Юхим, Золото
Мойша?..
П а р а с к а. Всiх! Барили десь подалися в город. Сирота п'ятий день у
хатi мертвий лежить... (Та й замовкла).
К о п и с т к а (по паузi). Ти ось що, Параско
Па р а с к а. Ну?
К о п и с т к а. Скрути менi цигарку... Кисет отут... у правiй
кишенi... i сiрнички...
Взялася П а р а с к а крутити цигарку. Пальцi тремтять.
- Мусiю! Знаєш, що я надумала?
К о п и с т к а. Не розсипай!..
П а р а с к а. Я з тобою стану... Нехай вбивають разом!
К о п и с т к а. Ти ось що... Ти зараз катай в город!.. Ярком, понад
греблею, щоб не побачили.
П а р а с к а. Годi! Нiкуди я не пiду!..
К о п и с т к а. Не заводь пренiй! Звiстку даси, за свiдка на судi
будеш...
П а р а с к а. Мусiйчику!..
К о п и с т к а. Мерщiй крути!.. За свiдка, кажу, будеш!.. Про все
розкажеш, як i що... Скажеш - протоколе порвали.
З-за канави почулося:
- Готовий!.. Ведiть тепер Копистку!
Крикнуло кiлька голосiв:
- Копистку!
- Подай Копистку!
К о п и с т к а (до Параски). Запали!..
Запалила П а р а с к а цигарку, потягла, дала чоловiковi,.
Ну, гляди ж менi... щоб дiйшла благополучно!.. Йди! Бiжи, а то...
Насунулась юрба. Повели Мусiя Копистку. Тодi В а с я немов вирiс:
- Стiйте! Ось i я з ним... Стiйте, кажу! Дядю Мусiю, пiдождiть! Бо як
же я без вас буду?.. (Побiг спотикаючись до Копистки).
Кинулась була й П а р а с к а, та спинилась.
Пiдняла з землi Мусiєвого картузика, притулила до уст, до грудей,
заплакала i вже взялася бiгти, аж тут зацокотiло, загуркотiло десь
недалеко возом.
П а р а с к а замахала руками, крикнула:
- Серього! Серього! Ось сюди, Серього!.. Хтось (злякано крикнув). С м и
к вернувся! Серьога! Предсiдатель!..
Юрбу мов зацiпило. I раптом кiлька чоловiк вдарилось тiкати. Зчинилась
панiка.
8
З'явився С м и к. За ним продармiєць з рушницею.
Побачивши все, кинулись за канаву. П а р а с к а попереду:
- Мусiю! Ось Серьога!.. Стiй!.. Не стрiляй!..
Юрба кинулась врозтiч.
I в цей час, коли все рухалось, бiгло, одна О р и н а зосталась на тiм
мiсцi, де й стояла.
Бурмотiла. Махала перед очима руками.
9
Повернулись од канави: С м и к, К о п и с т к а, П а р а с к а, В а с
я, дехто з людей.
С м и к. Учора б приїхав, та вiсь заломилась... Хлiба привезли,
Мусiю!.. Не тiльки їсти, а й сiяти буде! Ще пришлють... Та як все це
вийшло? Як почалося? Мусiю, га?
П а р а с к а. Пiдожди, дай йому до тями дiйти. (До чоловiка). Ось
картуз, Мусiю!.. Та я сама надiну! (Надiла на Копистку картузика).
Вiн приправив його, потому закурив, цвiркнув i, немов нiчого не було з
ним, спитав С м и ка:
- А скiльки пудiв хлiба?
С м и к. Три хури!.. Дев'яносто сiм пудiв... iще дадуть, на оранку, бо
дивись, вже весна...
10
Продармiєць привiв Гирю й Годованого.
Завiса
** НАРОДНИЙ МАЛАХIЙ **
ТРАГЕДIЙНЕ
ПЕРША ДIЯ
_1_
Заплакала, затужила у своєму домi (на Мiщанськiй вулицi, N 37) _
мадам С т а х а н ч и х а Т а р а с о в н а:_
- Ой, хто скаже, хто ж розкаже, чи ти, доню, чи ти, пташко, а чи ти.
Матiнко Божа, куди вiн, у яку сторононьку тiкає та на кого ж мене, бiдну,
покида-а-є?".
Похнюпилась канарка в клiтцi. Посмутнiв образ Божої Матерi. Мовчать. _
Тiльки д о ч к а с е р е ду л ь ш а бiля матерi впада:_
- Мамонько!
- Не перебивай!
- Випийте, люба...
- Що це?
- Валер'яновi краплi.
- Геть, одчепися! Хiба можна таку драму в серцi та валер'янкою
впинити... Дай менi отрути!
- Сiли б ви краще од вiкна, абощо.
- А то що?
- Люди ж проходять повз вiкон...
- Товченого скла дай, я втруюся!..
- Сусiди ж он бачать i чують.
- Хай бачать! Хай чують! Як друзi, - хай пожалiють, а вороги, - хай
iзрадiють, що драма така в нас у домi, що муж мiй законний тiка-а-є...
_
2_
Увiйшла с т а р ш а д о ч к а. С е р е д у л ь ш а до неї:_
- Покликала хрещеного?
- Iдуть.
Т а р а с о в н а
(так i скинулась)_
- Де вiн, далеко?
- Зараз увiйдуть.
- Де, питаю?
- Та кажу ж вам, мамонько, зараз... Заскочили в одне мiсце, заслабли на
шлунок...
Т а р а с о в н а
(утерлась)_
- А господи, так би й сказала вiдразу. Та чи прибрано ж там?
- Я мила учора.
С е р е д у л ь ш а
(до старшої)_
- Ти ж сказала хрещеному, що папонька побiг вже по пашпорт?
- Аякже.
- А вiн що?
- Сказали, що вже знають про це.
Т а р а с о в н а
- А басiв iз церкви покликала?
- Любуня ж побiгла.
- А горiлки басам?
- Вона й горiлки купить.
- Пiди ж, моя доню, та нарiж цибулi дрiбненько, редьки, олiйкою помасти
на закуску людям.
С т а р ш а
(так i пирснула)_
- Все я, та я! I по хрещеного, i по басiв, i цибулю криши. А вона он
стоїть, iзгорнувши ручки...
С е р е д у л ь ш а
- А хто квiти полив, як не я? А хто з валер'янкою, як не я? Повилазило?
Ущипнули одна одну, щоб М а т и не бачила._
- Ой!
- Ой-ой!
Т а р а с о в н а
- Ой помру я i ще раз помру з такими доченьками, що вже темно в очах i
сонце зробилося чорним, а вони ж того горя ще додають." Дайте менi карти!
Ще раз кину на його... Ще раз, та й годi. (Кинула на карти, Глянула. За
серце взялася) _
- Ой, знову дорога кладеться!..
Д о ч к и
- Та невже ж, невже, мамонько мила?
- Хiба повилазило? Червоная шiстка?
А в Тарасовни жах в очах глибокий, мiстичний:_
- Ворожу, ворожу - i все оця карта... А тут iще й сон; дорога у полi й
мiсяць щербатий, що вже смутний, а що блiдий... Немов би тiка, покотився
за землю. А я стою при дорозi, як тiнь та самотня. Це ж батько наш, мiсяць
отой, чує душенька - втече вiн, поко-о-титься, загине в доро-о-зi...
Д о ч к и
- Мамонько, цитьте!..
- Сусiди йдуть.
Т а р а с о в н а
- Годi мовчати, бо вже ж намовчалась! I критися годi! Хай знають усi,
яка в домi й у серцi драма...
_
З_
Увiйшли с у с i д и, тихо й поважно, як i годиться заходити про такий
случай. Стали. То д о ч к и обидвi, як тi ластiвки до матерi:
- Може, вам, мамонько, компреса накласти?
- Може б, ви, мамонько, лягли та спочили?
С у с i д и
(Зiтхнули. Покивали головами. I як годиться про такий случай, сказали
фiлософiчно)_
- А вже, мабуть, спочинемо в комхоза на дачi (на кладовищi).
- Отам уже виспимось вволю.
- Здрастуйте, Тарасовно!
Т а р а с о в н а
(Ледве, через силу пiдвелась. Привiталася)
- Сiдайте, сусiдоньки. Хоч i хвора я, хоч i драма в домi, а просю -
сiдайте. (Дала середульшiй хусточку)._ Дай менi другу хусточку!
С е р е д у л ь ш а
- Мокра ж, як хлющ... Хiба ж отак можна плакати, мамонько?
С у с i д и
(на таке питання всмiхнулись, примовивши)
- Гм... А чому й нi?
- Питає.
- Сказано - молоде, зелене...
Т а р а с о в н а
- Не так себе жалько, як їх, моїх дiток; що 'дне не спить - мамо, каже,
не можу, друге не спить, плаче у подушку тихо, третя, Любуня, як тiнь,
бiля мене всю нiч вистоює... А батьковi байдуже: тiка-а-є...
С у с i д и
- Та невже М а л а х i й Минович, сказать би, вже при лiтах, та на таке
дiло пустився? Просто не вiриться.
Т а р а с о в н а
- Вже у дорогу склався, ось: цiпочок, торбина а сухарями.
С т а р ш а
- Самi й сушили.
Т а р а с о в н а
- Потайки сушив... Оце побiг до виконкому совiцького пашпорта брати...
Сьогоднi й така.
С у с i д и
- Та куди, хоч i не годиться закудикувати, куди, Тарасовно!
- Не питайте!
С т а р ш а
- Не кажуть.
Т а р а с о в н а
- Не каже, сусiдоньки милi. Вже й кум питав, вже й на молебень давала,
вже й п'яним напували - не каже...
С у с i д и
(ще бiльше здивувались)
- Гм... Воно справдi - цiпочок. I торбина. Це так, як на прощу йдуть...
А може, вiн говiти налагодився, до iкони якої, абощо?
Т а р а с о в н а
- Де вже йому до iкони, коли сюрприз такий викинув, що паски заборонив
був пекти...
- Та що ви кажете?
- Свиням... Крашанок накрасила сито, дак вiн сви-и-ням... Семий годок
отак - нема в домi порадоньки, супокою, семий заступає, а вiн ще й з дому
тiка-а-є... (Та й заголосила)._
Д о ч к и
- Ой, ой, мамонько, ой!..
С у с i д и
- Та що ви, Тарасовно! Стямтеся! Мов по мертвому. Хiба ж так можна?
Т а р а с о в н а
- Не можу, сусiдоньки, до тями прийти. Лучче б йому вмерти. Щоб я його
на той свiт виряджала, як оце вiн тiка не знать i куди... Бо до мертвого
хоч порадитися пiдеш, на хрест той похилишся та й виплачеш горе, а як
втече вiн, куди менi йти? Де його шукати? По яких свiтах, у яких
дорогах... Нi мертвого, нi живого не ви-и-дно...
С у с i д и
(Вже й їх пройняло. У хустки та в фартухи сякаючись)
- Така ж драма, така драма, що й кiна не треба!.. (По паузi)._ Хоч
скажiть, коли це сталося з ним, з чого й як?
Д о ч к и
(так i сипнули)
- Ще з тої пори, як салдати паркан наш спалили...
- Неправда! Як куля ударила в сiни...
- Я розкажу!
- Я!
Т а р а с о в н а
(впинила дочок)
- Про мужа нiхто краще не розкаже, як законная жона, - тiльки я...
Ластiвкою, ластiвкою, сусiдоньки, хутенько, бо сьогоднi ж будень... Ще як
почалась ота революцiя, як почалась, як почалася...
Д о ч к и
- Салдати...
- Не перебивай, iдiйотко!
- ...паркан наш спалили.
С у с i д и
- У нас тодi свиней покололи красноголовi македони.
Т а р а с о в н а й д о ч к и
(наввипередки)_
- З тої пори й почалось, сусiдоньки. Попервах Маласик пив воду
нишком...
- У папоньки аж цокотiли...
- Не перебивай, бо 'дна я бачила... Три дочки, три дiвулi в домi, а
нiхто, прiч мене, не бачив, як пив воду мiй Маласик i як в його цокотiли
зуби...
- ...I в мене цокотiли, мамонько...
- Брешеш! Ти й в революцiю спала. То Любуня свої зубки зцiплювала,
бiдна, щоб не заплакати од революцiї...
- ...Ми всi зцiплювали.
- Мовчи!.. А вночi перед свiтом, сусiдоньки, як уже й революцiя
засинала, ми, збившись докупки, плакали, плакали й плакали...
С у с i д и
(розтривожились)
- Ударила революцiя, всiх чисто ж вона вдарила!
Т а р а с о в н а
- А найдужче мене i за що? За вiщо?
Д о ч к и
(як горохом)
- Отодi як...
- Не перебивай.
- ...було вбито начальника пошти...
Т а р а с о в н а
- Мовчи! Отодi, як було вбито начальника пошти, Маласик затрусивсь,
затремтiв i замурувавсь у чуланi...
С у с i д и
- Га? Що?
Д о ч к и
- Папонька...
- Замурувавсь...
- ...а дверi замазали.
Т а р а с о в н а
- Два роки висидiв.
С у с i д и
(аж повставали)
- Та що ви кажете!
- Два роки в чуланi?
Т а р а с о в н а
- Тож подумайте, яка мука була мовчати... Мовчала я й вони мовчали, мов
у рот води понабирали.
С у с i д и
(скинулись очима)
- То виходить, що М а л а х i й Минович i не їздив, як казали, на село
до брата?
- Нi, нi... Аж тепер одкриюсь, сусiдоньки, аж тепер усю правду скажу...
- I не служив там?
- Нi й ще раз нi! Тiльки Бог знав, що Маласик замурований сидить,
тiльки Бог, та ще я, та ще дiвоньки, та ще кум...
С у с i д и
(досадно стало, що як же це вони не дiзналися про це)
- Ну, хто пойме вiри!.. От драма... Тож нам чулося вночi... Та куди ж
вiн, простiть на словi, до вiтру ходив?
С е р е д у л ь ш а
- У вiконечко.
Т а р а с о в н а
- Цить!.. У потайне вiконечко, в горiлочок...
С у с i д и
- Це в той, що полуплений?
Т а р а с о в н а
- У той саме... Ще як Любунею ходила, то купила.
С у с i д и
(звели плечима)
- Хм... То ж щоранку дивишся...
- Горщок на парканi... А й не туди, що то ж М а л а х i й Минович у
чуланi замурований...
- Сидить...
Т а р а с о в н а
- Вже як зайшла непа... Пам'ятаєте, сусiдоньки, кумовi дозволили
торгувать iконами?
- Аякжеi Вперше за всю революцiю ладану купили...
С е р е д у л ь ш а
- Аж тодi папочка розмурувався...
Т а р а с о в н а
- Цить!.. I краще б вiн замурований довiку сидiв, як тепер, книжок
большовицьких начитавшись, iз дому тiка-а-а...
4_
Тут убiгла Л ю б у н я, молодша дочка. Кошика додолу, руки до серця:
- Ви тут плачете, ви тут тужите, а не знаєте, що вже папонька з
виконкому вийшли.
Йокнула Т а р а с о в н а.
Мене поцiлували, а самi радi та веселi...
Т а р а с о в н а
- Пашпорта узяв?
- Не знаю... Пiшли до начраймила. А я в церкву заскочила, мамонько,
навколiшки впала, помолилася:
Боже, кажу. Боже, не дай менi щастя-долi, тiльки дай, щоб папонька
вдома зосталися! Пiдлогу поцiлувала (а сама плаче та показує, як вона це
робила_). Чи гаразд, що я так зробила, мамонько?
Т а р а с о в н а
- Гаразд, моя доню... А баси? Баси?
- Зараз прийдуть.
С у с i д и
- Молебня найняли, чи що?
Л ю б у н я
- Нi, це хрещений казали покликати баса й тенора з хору, щоб папоньку
спiвами впинити... Ой, я й забула!.. Мамонько! Мокiй Якович сказав, що
найбiльш любить папонька не "милость мира", а "вскую мя отринув еси".ё.
Т а р а с о в н а
(заметушилась)
- Так про це ж зараз треба хрещеному... (До старшої_). Бiжи нагукай!
С т а р ш а
- Та як же їх нагукаєш, коли вони... заскочили!
_
5_
Та й прикусила язика, бо повагом увiходив к у м. Знесилений._
Т а р а с о в н а (як до Бога)_
- Хiба ж можна так довго... коли таке горе, таке горе, куме!
К у м
(не пускаючи руки з живота)
- Спокiйно!., На крилах прилетiв би, кумо, коли ж чуєте. (I по паузi,
як всi дослухатися стали, додав). Чуєте, як булькотить?.. Ху... Так,
каєте, тiка?
Т а р а с о в н а
- Вже вийшов з виконкому.
К у м
(авторитетно)
- Знаю.
Л ю б у н я
- Мене поцiлували, а самi радi та веселi.
К у м
(авторитетнiше )
- I про це знаю.
Т а р а с о в н а
- Подавсь до начраймила.
К у м
(непереможно авторитетно)_
- I це менi не секрет.
Т а р а с о в н а
- То за що ж, куме, така менi драма? За вiщо?
К у м
(глибокодумно показав угору пальцем)
- Тiлько Той знає.
С у с i д и
(примовились)
- А правда, правда... Тiльки Той знає, за вiщо.
К у м
(до сусiд)
- Здоровенькi були!
С у с i д и
- Здрастуйте й вам!
К у м
- От яких мук зазнаєм. Тiка од нас кум, а куди - то й сам, ма'ть, не
зна.
Т а р а с о в н а
- Карти в одну душу - дорога.
К у м
- Знаю й про це i кажу: хай вже на гробки дорога йому ляже, тiльки не
туди...
Т а р а с о в н а, д о ч к и й с у с i д и
- Господи, куди? Куди, хрещений? Куди?
К у м
(до клiтки. Журно похитав головою)
- Здрастуй, пташонько! Сумуєш? Печалуешся й ти, що тiка твiй хазяїн?
(Обернувся до сусiд)._ Не дурно ж у пiснi спiвається: "канареєчка так
жалiбно пойоть"... (Тодi став драматичний весь i возговорив_). Слухайте,
кумо, i ви, хрещеницi, й ви, с у с i д и! Довiдався оце я, що виконком не
в силах заборонити кумовi нашому тiкати...
Т а р а с о в н а
(хитнулась. Тодi до кума, до всiх)
- Дзвенить... в ухах... тонюсiнько ж отак дзвенить...
К у м
(побачив, що Л ю б у н я якось чудно дивиться, не рухається - до неї)
- А ти ще держишся, хрещенице?
Л ю б у н я
- Як була революцiя, хрещений, то всi пили воду й цокотiли зубами...
Одна я отак стояла i всю революцiю як "страстi" вистояла. Тiльки отут
(показала на щелепи_) болiло... А тепер тут болить (на щелепи_), i тут
болить (взялася за серце_), i в колiнках болить, болить...
К у м
- I навiть начраймил сказав менi, еге... Нема, ка, в Радянської влади
такого закону, щоб забороняв тiкати з дому, тим паче, ка, немалолiтньому
вашому кумовi.
Т а р а с о в н а, д о ч к и, с у с i д и
- Куме! Що ж тепер робити?
- Хрещений, порадьте!
- Така ж драма, така драма!
К у м
- Спокiйно!.. От тепер ви вповнi зрозумiли, од чого живiт, нерви i все
чисто в свiтi... Через кума!.. Басiв покликали?
Л ю б у н я
- Зараз, сказали.
К у м
- Слухайте ж ще раз!.. Спокiйно - себто, не плакати, тим паче в
непритомiє не падати, аж поки не скажу - це раз...
С у с i д и
- Слухайте! Слухайте!
К у м
- Канарку сюди! Ближче до столу!.. Отак... Засвiтiть лампадика!
Т а р а с о в н а й д о ч к и
- Розiб'є, куме!
- Папонька вже не вiрять у лампадик.
К у м
- А я кажу - засвiтiть!.. Ладан є?
Т а р а с о в н а
- Є... Отам достань, доню, отам на божницi!..
К у м
- Накадiть, щоб на нерви йому вдарило. То дарма, що сьогоднi вiн проти
релiгiї. 27 год людина любила канарок, щоб ладаном пахло, у спiвах
церковних кохалась - i щоб даром оце все минулось йому? Це - два...
С у с i д и
(хитали, вихитували головами)
- А так, так!
- Авжеж, так!
К у м
- От що, - которую курку найбiльш любив кум?
Т а р а с о в н а
- Жовтяву, золотий чубок.
К у м
- Убийте жовтяву!
Т а р а с о в н а
- Та що ви, куме! Таку курку!...
К у м
- Убить, кажу! I хай прибiжить котора з дiвчат... Ну, от ти, Любуню!..
Нi, ти гратимеш на фiсгармонiї... Ти, Вiруню!.. Прибiжи з куркою й кричи,
що немов сусiда Тухля убив курку кийком по головi...
Т а р а с о в н а
- Це ж курка - нема цiни, куме.
К у м
- Отут-то й воно! Убить кiлком, щоб око вискочило, щоб розтривожився
вiн!.. Може, бог дасть, почне позиватись за курку, як колись до вiйни
позивавсь вiн три роки за пiвня...
С у с i д и
- А справдi - це спосiб розумний... Бiжи котора.
Т а р а с о в н а
- Вiрунько, бiжи!
Всi
(разом на Вiруню i сама вона на себе)
- Бiжи, бiжи! (Побiгла_).
К у м
- Це - тiльки три... Чотири, спокiйно, - я оце йшов i на природу
дивився... I знаєте, що я помiтив (по паузi). Помiтив, що вже й природа не
та, що за старого режиму була (по паузi). А чого так?.. А того, що
попсували комунiсти й природу... Отак запитаннями самими заплутаю кума -
не втече... Недавно в райсельбудi центральний оратор виступав, дак я його
запитаннями, немов камiннями отак... От i б а си.
6_
Тiльки х о р и с т и у дверi, а вже кожне їм дорогу дає. _
Т е н о р, заїка, привiтавшись, як почав:_
- Чу-чу-чув, що...
Та, спасибi, б а с пiдхопив:
- Тiкають М а л а х i й Минович?
К у м
- Не так тяжко було б, якби вiн помер добровiльно, навiть сьогоднi.
Сорок сiм рокiв, подумайте, сiм'я, честь честю, i тут тобi наї - тiка.
Т е н о р i б а с
(здивувалися)
- А ку-ку-ку...
- Куди, iнтересно, тiка?
К у м
- Iду, каже, куме. Куди, питаюся? Послi, ка, одкриюся.
Т е н о р i б а с
- Чу-чу-чудно!
- Чудно!
К у м
- Заболiло, защемiло менi серце, немов кропивою вiн ударив. Все життя
приятелювали, сказать би, в серцi одне в одного ночували, i от тобi наї -
тiка, i от тобi на! - сьогоднi тiка.
Т е н о р
- А чи-чи не краще на його подiє - ра-ра... (заспiвав). "Разбойника
благоразумного во єдинiм часе..."
К у м
- Нi, нi Тiльки "милость мира" Дехтярьова! Милость мира найбiльш вiн
вподобав. Рибу, було, ловимо, а вiн "милость мира" тихенько спiва. Сам
казав - умлiваю, ка, видiння божественнi бачу, як зачую цей спiв...
7_
С т а р ш а
(на дверях)_
- Папонька!.. Папонька йдуть!
Знялася тривога. Зарухались всi:
- Далеко?
- До двору доходять.
- Куме! Як же тепер?
- Може, починати? (б а с).
- До-соль-мi-до! (Т е н о р).
До кума всi обернулись. А вiн рукою, як булавою:
- Спокiйно! Я тодi знак покажу... Курку ж убийте! Кадильницю
винесiть!..
8_
Увiйшов М а л а х i й. Став на порозi. Тиша. Тiльки шелест очей.
К у м
- Чого, куме, став у порога?.. Хiба не впiзнав? Це ж друзi твої
посходились, зачувши, що ти сьогоднi тiкаєш.
М а л а х i й (очi замрiянi, з порога зiйшов)
- Не тiкаю, а йду.
К у м
- Це все одно - тiкаєш.
М а л а х i й
- Ой, як ми не втямимо, навiть ще не бачимо, - яких прав, яких прав
надавала революцiя людинi! Iстинно потрiбнi оновленi очi, щоб бачити Їх.
- Це ж до чого, куме, хоч i знаю я?
- Хотiв заборонити менi йти у подорож... А ще начраймил. Вiн, як i ти,
куме, не втямить, що право на велику подорож дала менi революцiя...
- Так ти, значить, йдеш?
- Iду, куме! Iду, друзi мої!
- Куди?
- Куди?.. У голубую даль.
С у с i д и
(як очерет од вiтру - ш-ш-ш)
- Куди вiн сказав? Куди? Як?
К у м
(ударив Малахiя очима)
- Не шуткуючи скажи, куди?
Т а р а с о в н а
- Люди ж прийшли на проводи, хоч їм скажи - куди?
М а л а х i й
(повiнь мрiйна в очах)
- Ах, куме, i ви, друзi! Якби ви знали - немов музику чую i справдi
бачу голубую даль. Який восторг! Iду!.. Мiж iншим, погасiть лампадик!
К у м
- Невже лампадик заважа тобi тiкати.
М а л а х i й
- Не менi, а вам заважа вiн втiкати з полону релiгiйного. Погасiть!..
Скоро вже мiсяць стане непотрiбний - електрика ж! А ви з лампадиком...
К у м
- Запитання!
М а л а х i й
I ладаном пахне... Як посмiли кадити! Одчинiть вiкно!
Зворухнулась була Т а р а с о в н а, та кум її поглядом спинив.
Помiтивши це, М а л а х i й сам одчинив вiкно, погасив лампадика._
К у м
- Спокiйно! Запитання маю...
М а л а х i й
- Будь ласка,
- Тiльки спокiйно! Ти, куме, за соцiалiзм?
- Так.
- I навiть за кооперацiю?
- А ти за лампадик?
- Спокiйно! Раз я питаю, то просю одповiсти.
- Будь ласка, питай!
- Як ти можеш за соцiалiзм, тим паче за кооперацiю стати, коли вся вона
до останнього гудзика фальшива?
- Себто?
- Спокiйно! Чому я набрав в єпi радянської матерiї й мiсяць не поносив,
як вона полиняла, розлiзлась, i це факт, як двiчi два?
С у с i д и
- А правда! Голубого набереш на косинку чи там на прапор, гульк - а
воно вже полиняло, аж бiле.
М а л а х i й
(усмiхнувся)
- Далi!
К у м
- Чому жiнка купила радянського гребiнця, нарочито з найкращого сорту,
i хоч би сама чесалася, а то ж... (повернувся до всiх, як до свiдкiв).
Нiнонька, дитя неповинне, ще й волоссячко, як льон (закивали всi головами
- мовляв, знаєм). То чому, я питаю, з гребiнця зразу аж три зубцi випало,
i це теж факт?
- Три зубцi. Далi!
- Чому нитки гнилi, а панчохи на Т р е т i й день рвуться, чом у банi
не так чисто, як колись було? i лiкаря не докличешся, хоч тричi помирай?
- Панчохи i баня. Далi!
К у м
(голосом гучним, як трибун)
- I чому вже Т р е т i й рiк, як весни нема, а все якесь недоумiння в
природi: холодно, навiть снiг, i раптом - трах, бах, як у банi на вишнiй
полицi!.. I це хiба не факт, скажеш?
Б а с i Т е н о р
- Факт!
- Факт!
С у с i д и
- А факт!
- Авжеж, факт.
М а л а х i й
- Все?
К у м
- Нехай буде все, хоч таких запитань маю я мiльйон.
М а л а х i й
(повiнь в очах)
- Скажiть менi, чому я, ти, куме, всi ми до революцiї дуМ а т и
боялись, а тепер я думаю про все, про все?
К у м
(одiйшов до канарки)
- Далi!
М а л а х i й
- Скажи, чому я мрiяти боявся, хоч i мануло взяти торбинку, цiпок i
пойти, пойти отак в далечiнь, - я гнав тiї мрiї, е тепер... вiльно беру
цiпочок в руки, сухарiв у торбу i йду й..
К у м
(ущипливо)
- Тiкаєш. Далi!
М а л а х i й
- Скажи, чому я трепетав начальства, на службi, вдома навшпиньках ходив
(заходив навшпиньках). - Отак, отак... Мухам дорогу давав, а тепер (глянув
чудно якось на всiх) пишу листи до раднаркомiв України i маю вiдповiдь
(вийняв листа, урочисто пiднiс голос). Просю встати! (Прочитав). "УеСеРеР,
Управлiння Ради Народних Комiсарiв, Харкiв, дата, нумер. На ваш: запитання
канцелярiя РНК повiдомляє, що вашi проекти та листи одержано й передано до
НКО та НКОЗ..." Який восторг! РНК України, Олiмп пролетарської мудростi й
сили, сповiщає мене, колишнього поштальйона, що мої проекти одержано...
(Трошки велично). Мої проєктиi От куди я йду. А на всi твої запитання,
куме, є вiдповiдь у моїх проектах. Як тiльки їх буде розглянуто й
ухвалено, тодi ти, куме, i всi ви, всi одержите всяку вiдповiдь негайно.
Негайно, кажу, i зараз рушаю. Любуню! Дай менi в дорогу сорочку й
пiдштаники!
К у м
- Куме! Не ходи!
М а л а х i й
- Невже ж ти не зрозумiв? Проекти передано на попереднiй розгляд...
Невкоснительно треба поспiша-тись, боюсь-бо, що дещо в проектах наркоми не
зрозумiють i потрiбнi будуть пояснення... Сорочку й пiдштаники! (Та й
вийшов у другу кiмнатку).
Принишкли всi.
Т а р а с о в н а
(зашепотiла помертвiлими губами)
- Матiнко Божа! Куме! Сусiдоньки! Рятуйте!.. Просю вас - рятуйте!.. Не
пускайте, благаю!..
К у м
- Спокiйно!.. Одкрився... Так ось воно що! Тож вiн цiлiсiнький рiк щось
писав уночi й на марки у мене позичав...
Л ю б у н я
(вхопилась за матiр)
- Ой, мамонько! Хрещений! Страшно! Сьогоднi, у церквi молившись,
вiдчула - немов духом холодним подуло на мене... Глянула - в Божих очах
сум i тiнь неминущого... Тiнь неминущого.
Т а р а с о в н а
- Скинулось серце! Чую i я, що на смертну путь iде вiн...
К у м
- Спокiйно! До ВеЦеКа, до РеНеКа возноситься. Вже гордiсть у голову
вдарила, а ми раби i немов дурнi... I це наш кум! Нi! Не пустюi Не я буду.
Богом присягаюсь, як не поверну його назад. З дороги верну. Сам до ВеЦеКа
вдарюся!.. От що: зараз, як вийде, я промову скажу, а ви, Мокiй Яковичу,
почнiть "Милость мира"...
Т е н о р
(так i кинувся)
- До-до, соль, мi, до-до. Любо Малахiєвно! На-ду-ду-ню! Ставайте до
фiсгармонiї...
К у м
(рукою, знов як булавою)
- Спокiйно! Не зразу, кажу! Порядок даю: перше - я промову скажу, далi
канарка, "Милость мира", сльози i курка. Глядiть лишень не збийтесь! Я
знак покажу.
Кожне пошепки собi повторило:
- Промова, канарка, "Милость мира", сльози i курка.
9_
Увiйшов М а л а х i й, готовий в путь. Кум заступив йому дорогу:_
- Ти справдi йдеш, куме?
- Iду, куме.
К у м
(глянув на всiх. Тихо)
- Промова. (Голосно_). Слухай, Малахiє, - не тiльки ти, а всi, хто в
домi сему сущi! Гадалося нам, що доживеш ти безмалахольно свого вiку i
сконання життя вчиниш на руках у нас, у друзiв, i ми за труною твоєю
пiдемо, спiваючи: "Святий Боже, Безсмертний, помилуй нас..." Дайте води!
(Випив, тяжко зiтхнув). Спокiйно! Гадалося, що цю промову скажу я над
труною твоєю, або ти над моєю, бо це ж однаково, а вийшло не так. Не ту
путь ти собi iзбрав i зрадив релiгiю, закон, жону, i дiток, i нас, друзiв
та кумiв твоїх... I куди ото ти взагалi йдеш, подумай тiльки!.. Випийте
води, Тарасовно!
Т а р а с о в н а
(випила води. Ледве вимовила)
- Я ж не виживу сама, помру я, Маласику...
Iще хтось хотiв випити води, та кум, строго зиркнувши, графина заткнув.
К у м
- Та не вiрю я, не вiрю, що пiдеш ти на темну путь, бо хто ж, як не ти,
найвiрнiший християнин був i на клиросi 27 год виспiвав, а що вже святоє
письмо, то до буковки знаєш! Не йдиi Тебе просить церковна громада, обрати
на голову хочуть, i це факт...
Б а с, Т е н о р, с у с i д и
- Фактично так, бо в недiлю й збори!
К у м
- Як iдеш, то оглянься, подивись, як сумує жона твоя та й доньки
похилились, немов вербиноньки над ставом у степу... Ти глянь, канарка - i
та засумувала!
М а л а х i й
(пiдiйшов до клiтки. Замисливсь. Затаїли всi дух. Зняв клiтку)
- Отак i я сидiв, отак у клiтцi життя свого найкращi роки (до вiкна та
й пустив канарку_). Лети, пташко, i ти в голубую даль. (Повернувся до
всiх_). Прощавайте!
К у м
(показавши знак Теноровi, до Малахiя)
- Куме, не ходи, бо загинеш!
М а л а х i й
- Хай i загину!
- Заради чого, куме?
- Заради вищої мети.
Л ю б у н я забрала на фiсгармонiю, Т е н о р руками, як крилами,
махнув i залунало: "Милость мира жертву хваленiй" (Дехтярьова). М а л а х
i й спинився, хотiв щось промовити, та б а с не дав: покрив усi голоси й
фiсгармонiю, аж жили на шиi набрякли - вивiв: "Iмами ко Господу"._
М а л а х i й
(болiсна усмiхнувшись, до кума)_
- От i повимiтав з душi павутиння релiгiї, а не знаю, чого мене спiв
цей так чудно тривожить...
Хор далi: "Достойно i праведно єсть поклонятися Отцу, i Сину, i Святому
Духу, Тройце єдиносущней i нераздельней...
М а л а х i й
- Ще малим, пам'ятаю, на зеленi у церквi святки, як спiвали це,
уздрiлось менi, немов за нашим мiстечком Бог зiйшов на землю, в царинi
ходить i кадить... Такий собi дiдок сивенький у бiлiй одежi, а очi
сумнi... Кадить на жито, на квiти, на всю Україну. (До сусiд, до кума_).
Чуєте, бринить кадило i спiвають жайворонки.
К у м
- У недiлю, куме, в церквi спiватимуть оце "Милость мира" хiба так!
Зоставайся з нами! (Узяв Ма-лахiя за руку, налагодивсь вже торбину з нього
зняти).
М а л а х i й
(раптом зчувся)
- Пусти!.. Геть спiв цей отруйний! Замовчiть!
К у м
(рукою)
- Спiвайте!
М а л а х i й
- А-а, це ти вмисне хористiв церковних накликав, Iцоб мене спiвом оцим
та ладаном знов отруїти. Так не вдасться тобi це зробити! Бо дивiться -
пiдходить до старенького Бога хтось в червоному, лиця не видно i кила
гранату.
Хор гримнув: "Свят, свят, свят Господь Саваоф iсполнь небо i земля
слави твоєяё."
Чуєте грiм? Огонь i грiм на квiтчастих степах українських... Кришиться,
дивiться, пала розбитеє небо, он сорок мученикiв сторч головою, Христос i
Маго-мет, Адам i Апокалiпсис раком летять... I сузiр'я Рака й Козерога в
пух i прах... (Заспiвав щосили). "Чуєш, сурми заграли..." Сурми революцiї
чую. Бачу даль голубого соцiалiзму. Iду! (До жiнки). Будь здорова i
щаслива, старенька...
Т а р а с о в н а
(заридала)
- Не йди, Маласику, бо вмру я отут!.. Прийде, прийде журба горбата та й
сядеть в головах вночi... Засушить, задавить...
10_
Раптом ускочила с т а р ш а дочка з убитою куркою:_
- Мамонько! Папонько! Курку нашу вбитої Тиша нависла.
К у м
-Яку?
- Жовтяву ось, золотий чубок.
М а л а х i й
(взяв курку. Обдивився)
- Хто вбив?
Д о ч к а
- Тухля Василь Iванович. Кийком у толову влучив...
К у м
(до Малахiя)
- Що, куме! Ще й з двору не вийшов, а вже вороги твої дибки пiшли. То я
б, тобою бувши, не подарував цього Тухлi довiку. Зараз би по мiлiцiю i на
суд.. о
С у с i д и
- Авжеж, на суд треба!
Т а р а с о в н а
- Це ж золото, а не курка. Пам'ятаєш, Маласику, як ти й' ще курчатком
пшоняною кашкою годував, а воно попоїсть та на плечi хур-хур.
К у м
(побачив, що М а л а х i й замислився)_
- Кличте мiлiцiю! Я за свiдка буду. Люди добрi! Подивiться, яке
варварство! Вбито неповинну курку, i за що?
М а л а х i й
- Так. Це варварство.
К у м
- То клич мiлiцiю протокола писати!
М а л а х i й
- Нi, не треба... Протоколами зла не зруйнуєш i соцiалiзму не збудуєш.
Цей злочин ще раз переконує мене, щоб я негайно поспiшив до раднаркомiв,
щоб прискорити ухвалу моїх проектiв... Бо головне ж тепер - реформа
людини, i саме про це проекти я склав... Iду!
К у м
(уже й вiн розгубився)
- Куме, не йди! Пам'ятаєш, як ще школярами крашанки ми їли у страсну
п'ятницю.
М а л а х i й картузика на голову натяг.
Не йди, бо вдарю!..
Л ю б у н я впала перед батьком навколiшки. Очима самими просила.
М а л а х i й
- Зворушили мене розхвилювали.,,. Та не можу, доню, не можу, куме,
зостатися" бо в сто крат дужче зворушений i потрясений я од революцiї.
11_
Т а р а с о в н а
(тим часом примчала iз кухнi солодку бабку)
- Маласику! Ось я бабку тобi улюблену спекла... Не йди, Маласику! Така
вже ж вийшла пуховита, запашна I зiрка, ось глянь, п'ятикутна з
озюминок...
Ще тричi хитнувшись, пiшов М а л а х i й. Через силу ступав, немов
видирався з болота. За порогом хода його стала вiльнiша. Випала бабка.
Шдогнулись ноги в Тарасовни. Припала вона до розбитої миски.
С у с i д и
- I миска розбилась...
Т а р а с о в н а
- Не миска, сусiдоньки, - це жисть моя розбилася...
Заплакала тихо i тяжко. Доньки помлiли. Любуня, мов статуя та, -
скаменiла. Нум, одчинивши дверi, дивився услiд. I, як очерет той вечiрньої
пори, шелестiли с у с i д и:
- От уже драма! От вже коли виплакатись можна уволю!..
ДРУГА ДIЯ
Задзвонили телефони в РНК УеСеРеР - то жалiлись к о м е н д а н т
и, що їм клопiт робить М а л а х i й С т а к а н ч и к:
- Черговий секретар РНК? Дзвонить Комендатура. Просимо директиви,
товаришу, що ж робити з Ма-лахiєм Стаканчиком? Та з отим божевiльним, що
проекти пише. Т р е т i й тиждень ходить, день у день. I нехай би сам, а
то ж узявсь других водити. Кого? Та, наприклад, хтось побивсь iз жiнкою,
вiн того привiв, хтось когось налаяв, вiн обох притяг, п'яний десь мочивсь
в провулку, вiн i того ублагав прийти. Вимагав i негайної на них
реформи... Слухаю! Так. Так. Так. А як не послухається, то що тодi? (Кинув
трубку_). Оце директива! I
Д р у г и й
- Що сказав?
П е р ш и й
- "Тактовно й обережно порадьте, каже, старому, щоб вернувсь додому. До
ОВК написано, щоб було дано йому посаду..." Не поможе бабi й кадило, коли
бабу сказило!
Д р у г и й
- Ти думаєш - вiн божевiльний?
П е р ш и й
- Коли вiн не божевiльний, то тодi ти або я божевiльний, iнакше не може
бути.
Д р у г и й
- Ет... просто чудiй!
П е р ш и й
- А його проекти?
Д р у г и й
- I божевiльного мало. Я чув, казали в РНК - просто наколотив чоловiчок
гороху з капустою, оливи з мухами, намiшав Бiблiї з Марксом, акафiста а
"Анти-Дюрiнгом"...
П е р ш и й
- Ну, коли так просто, будь ласка, - тактовно й обережно порадь йому,
щоб вернувся додому. Он вiн iде.
Д р у г и й
- Сам?
П е р ш и й
- Просто не сам. Зараз наколотить тобi оливи а мухами- i ти мусиш все
це тактовно й обережно з'їсти.
Почувся Малахiїв голос:
- О люди, люди!...
П е р ш и й
(ухопився за голову)
- Чуєш?.. Починається!
2_
Увiйшов М а л а х i й з цiпочком. За ним розгубленi, аж наляканi,
протовпились: дiдок у дармовисi, з парасолькою, колишнiй воєнний в галiфе,
лiтня Д а м а _
в брилику з тремтячим рожевим пером, покрашена панночка, блiда дiвчина,
застарений парубок._
М а л а х i й
(пропустивши їх)_
- О люди, люди! - сказав Тарас (до к о м е н д а н т _
iв_). I це у столицi! - додам i я.
Д р у г и й
(пiд тон йому)
- Що трапилося, скажiте?
М а л а х i й
- Що? Перше, - перекажiть од мене привiт на пролетарський Олiмп. Бiльш
точно: наркомам i головi.
Шановнi соцiальнi батьки! Ждучи на ухвалу моїх проєктiв (вже Т р е т i
й тиждень), вiншую вас з днем мого еiнгола. Чим розважете мене ви в цей
наречений i свя-тий день? Питаюсь, - чим, бо тiнь журби української цпала
i менi на плечi: мiсяць пропав, пшениця погорiла, хазяйка вигнала з
кватирi...
Знявся гомiн:
- Пшениця?
- Яка хазяйка?
- При чому ж тут ми?
- За вiщо ж нас?..
- (Перебив хтось_). Навiщо нас?..
- (Разом двоє_). Приведено?
М а л а х i й
- А хiба я мало питань та проблем розплутав, розв'язав? Примiтка:
проблеми - це пломби, що ними запечатано дверi в майбутнє. 1) Про негайну
реформу Людини i в Першу чергу українського роду, бо в станi дядькiв та
перекладачiв на тiм свiтi зайцiв будем пасти; 2) про реформу української
мови з погляду повного соцiалiзму, а не так, як на телеграфi, що за слово
уночi Оравлять, як за двi словi - у, ночi; 3) додаток: схема перебудови
України з центром у Києвi, бо Харкiв здається менi на контору. Соцiальнi
батьки! Ще раз нагадую: поспiшiть з моїми проектами, найпаче з проектом
негайної реформи людини. Наочнi доводи негайностi - ось вони (показав
пальцем на всiх, кого привiв). Один, два, три, чотири, п'ять, шiсть,
сiм!.. Учора п'ять було, завчора три...
П е р ш и й
(до всiх)
- Що скоїлось? За що вiн вас привiв?
Знявся ще гучнiший гомiн.
- Ми самi не знаємо...
- Стояли бiля церкви, гомонiли про се, про те, i раптом... (Заметушився
дiдок_).
- Пардон! Цiй дiвчинi млосно стало в церквi, отож я заскочила туди i
вивела її на свiже повiтря. Самi анаєте, який на Тройцю у церквi пiкантний
дух: березка, трава, квiти... (Тремтiла рожевим пером дама). Вивела її у
холодочок, i раптом пiдходять вони (на Малахiя): "Я вас веду в Раднарком".
- "Мене?" - "Вас..." - "Будь ласка, - од церкви, кажу, не одiйду, але в
Раднарком, будь ласка!"
- Я стояв. Прийшла оця Б а б а
... гражданка... Про щось мене спитала... I раптом; iдiть в
Раднарком!". Дозвольте, - я член дiтей, авiохему, житлкоопу i мене в
Раднарком? За що? (Вигукував, немов вигавкував, той, що в галiфе). За
вiщо?
М а л а х i й
- За що?.. О лю-ди! Ще зречено було в староiндiйських книгах Рид-Вегах;
не вдар женщини навiть квiткою, а ви що зробили? (На галiфе й дiдка). Ви
напередоднi соцiалiзму одштовхнули женщину, вдаривши її зневажливим
словом!..
Т о й, щ о в г а л i ф е
- Я? Ударив?
М а л а х i й
- Ви ж (на даму й парубка) ще гiршеє вчинили, - ви бiля церкви полювали
на дiвчину (показав на блiду дiвчину). О люди!
Д а м а
- Я? Я, навпаки... Я ж сама женщина!
Т о й, щ о в г а л i ф е
(розтривожено)
- Дозвольте, мс'йо! Я ударив? Кого?
М а л а х i й
- Кого? (До баби-прочанки_). Об чiм ви, гражданко, хотiли в їх спитати?
Я бачу, ви iз села прийшли.
Б а б а
- Еге... Прибилась, голубе. Люди сказали, що дорогу до Єрусалиму вже
розгороджено...
М а л а х i й
- Вибачте i дозвольте перебити на словi: об чiм ви в їх спитали?
Б а б а
- Чи не знають, е тепер дорога до Єрусалиму, - спиталась.
М а л а х i й
(до дiдка й галiфе)
- А ви... ви що їй одповiли?
Д i д о к
- Ми?
Г а л i ф е
- Дозвольте - я?
М а л а х i й
- Такi Ви!.. Де б сказати їй, що не до гробу тепер єрусалимського нам
треба йти, а до Ленiнового Мавзолею, до нового Єрусалиму плюс до нової
Мекки, - до Москви, ви сказали: проходь, проходь, матiнко, - зневажливо,
прикро, - i кому, питаю? Женщииi, селянцi!
Г а л i ф е
- Жодного прикрого словаї Навпаки, я з дитячих лiт воєнний. Ввiчливiсть
- моя стихiя! Iдеал!
М а л а х i й
(на дiдка)
- А ви... Замiсть доказати їй i ствердити все вищесказане, що скоро,
скоро, скоро прийде час, коли всесвiт заспiва Москвi: святися, святися,
новий Iеруса-лиме, слава-бо революцiї на тобi возсiя - а ви сказали:
одчепись! На бiржу!..
Д i д о к
- Я ж не знав, що таких на Москву треба справляти.
М а л а х i й
(ще з бiльшим пiднесенням)
- Ага! Вiн не знав!.. Наочнi доводи кажу й показую далi (до блiдої
дiвчини). Скажiть, будь ласка, i простiть на словi, - чим надили, на якеє
ремесло спокушали вас (показав на даму й панночку) вони сьогоднi там, бiля
церкви?
Дiвчина мовчала.
Не казали вам: тринцять карбованцiв на мiсяць, харчi добрi, навiть
солодке, бiлизна, вбрання?
Д а м а
(затремтiла рожевим пером)
- Пар-дон, i як вам не соромно! (До дiвчини_). Скажiть, милонько, (до
панночки_) ти, Матильдонько, скажи, що я сказала, про що говорила, як
вивели ми її, сердешную, з церкви. Дитя моє! - сказала... Матильдо, скажи,
як я сказала?
П а н н о ч к а
- Дитя моє, - сказали ви, мадам Аполiнаро... (сама закурила, затяглася
димом). Дитя моє! Ви не з машинiсточок, часом?
Мадам А п о л i н а р а
(до дiвчини)
- А ви як менi одповiли, милонько... Ну? Ну?.. (побачила, що дiвчина
мовчатиме, сама одповiла_ за ню, змiнивши голос на молодий i скорботний_).
Нi, санiтарка я, - сказала вона, дитя моє. Я тяжко, важко зiтхнула i
спитала... М а т ильдо, скажи, про що я спитала?
П а н н о ч к а
- У якiй лiкарнi? Скiльки заробiтку? - спитали ви.
А п о л i н а р а
(за дiвчину)
- У Сабуровцi, вiсiмнадцять на мiсяць, - сказало дитя... То М а т
ильдонька аж ойкнула... (До М а т и л ь д и). Скажи, як ти ойкнула?
М а т и л ь д а
- Ойi Та там же збожеволiти можна...
А п о л i н а р а
- Ойкнула Матильдонька, а я додала: сердешнеє дитя моє!.. Колись i я
отак сирiткою бiдненькою, дiвонькою блiденькою служила, служила, плакала,
плакала, - аж поки.. о не виплакала собi долi... (До Малахiя), Що, може,
не так я сказала? Не така була ваша розмова?.. Пардон, i будь ласка! Я
знаю, що я казала i що iще казатиму...
М а л а х i й
(пильнуючи кожного їi слова, раптом, рукою впинив)
- Бiльш точно: "Служила, служила, плакала, плакала, аж поки не плюнула
отак... пху" та й пiшла до одної мадамочки", - сказали ви. "Ось i
Матильдонька так, а подивiться - ви й вона, вона й ви", - сказали, ще й
показали ви, о женщино!
А п о л i н а р а
- Я?
М а л а х i й
- I надили, i спокушали велехитро, що е у вас їсти й пити, хорошенько
походити, мило духовите, гiгiєна, шоколад...
А п о л i н а р а
- Матильдонько, скажи, чи ж я таке казала, душенько?
М а т и л ь д а
- Навпаки i нiчого подiбного!
П а р у б о к
- Я при тому був. Нiчого такого i подiбного не говорила ця гражданка
мадам... Навпаки, хоть я їхнього соцiального походження й не знаю, проте
скажу, що поводження їхнєє було з Олею, не треба вам Восьмого березня.
М а л а х i й
- Проповiдують i пишуть - нема нiчого поза класами, а я кажу - ось вам,
ось вам позакласова солiдарнiсть злих (до парубка). Та хто ж, як не ви
перший, приступив з помаранчами до неї, як змiй-спокуситель спокушав й пiд
деревом бiля церкви, щоб забула вона про Кирюшика i полюбила б вас, i хто,
як не Оля, заплакавши гiрко, розсипали вашi помаранчi та й побiгла в
церкву губити свiдомiсть?
П а р у б о к
- Виходить, я її призвiв до церкви? Ха-ха... Та я всю антирелiгiйну
агiтацiю напам'ять знаю i навпаки весь час їй агiтував, щоб вона кинула
все i не боялася Бога...
А п о л i н а р а
- А я її з церкви вивела.
П е р ш и й к о м е н д а н т
(пiдiйшов до Олi - серйозно, чутливо)_
- Скажiть, будь ласка, товаришко, вас справдi вмовляли, улещували, щоб
ви кинули радянську роботу i пiшли... ну... на iншу роботу, чи що?
О л я
(по паузi)_
-Нi.
Д р у г и й к о м е н д а н т
(звiв брови)
- Нi?.. Так, може, хто-небудь нав'язливий був, образив вас словом,
нечемно поводивсь?.. Скажiть по щиростi, не бiйтесь, за це, я запевняю,
неприємностi вам анiхто не зробить.
О л я
- Я й не боюся. Кажу - нi! (Заметаливсь гнiвом голос). I коли вже
хочете знати, то найбiльш менi упiкся (на Малахiя) та. Цiлий ранок
простежив за мною. Ну як мара та (до Малахiя, гнiвно). Скажiть, чого ви
стежили за мною? Навiщо?
М а л а х i й
- Не стежив, а стерiг од тих, хто iменно стежив i полював на вас.
О л я
(зло й насмiшкувато)
- Ви часом не були в божевiльнi?
М а л а х i й
- Двадцять сiм год.
Рух. Захвилювалися всi.
О л я
(два кроки до Малахiя).
- Що?.. Де саме?
М а л а х i й
- У своїй сiм'ї.
О л я
- А я подумала - справдi...
М а л а х i й
- Справдi, Олю, бо ж сучасна сiм'я - божевiльня. Перший ступiнь
божевiльнi. Божевiльний куток. Скорочено - божкуток.
О л я
- А любов?
М а л а х i й
- Це - мара! Голубая мара, себто - мрiя... Бо хiба ж не вона,
нездiйсненна, привела вас сьогоднi до церкви?..
Оля поникла. М а л а х i й два кроки до неї.
I хiба ж не вони (на парубка й Аполiнару показав), скориставшися з
вашого стану, спокушали i надили вас вийти на розпуття жiноче, щоб грати
на струнах унiверсального кохання?
О л я
(звела голову)
- Нi! (Рвучко повернулась i пiшла_).
П а р у б о к
(до Малахiя)
- Га?
А п о л i н а р а
(кинулась була за Олею)
- Дитя моєї Олю! (Та Оля так глянула на неї, що А п о л i н а р а
прикусила язика. Тодi обернулась та до Малахiя). Будь ласка, ведiть її
тепер ви! Будь ласка! Я маю собi заробiток... (До комендантiв). Нарештi, я
просю защити од таких i подiбних натякiв, та ще де - у Раднаркомi,
Матильдо! (Демонстративно одiйшла).
М а т ильда
- Я теж! (Одiйшла).
П а р у б о к
- Це ж наклеп! Провокацiя! (Одiйшов).
Д i д о к
- Ну да ж... (Подибав i собi).
Г а л i ф е
- I за що?.. (Одiйшов). З
А вже входив у комендатуру кум, небритий, суворий. За ним боязно
ступала з дорожнiм клуночком Л ю б у н я.
К у м
- Спокiйно! Вiн тут! (Не хапаючись, мовчки дiйшов до Малахiя, став,
подивився на його. поминув, повер нувся. знов пiдiйшов).
П е р ш и й к о м е н д а н т
- Ви в якiй справi, товаришу" прийшли? До кого?
К у м
(Суворо глянув на к о м е н д а н т а, одiйшов од Малахiя, постояв,
пождав, чи не озоветься вiн, чи не усмiхнеться вiн, тодi втретє пiдiйшов)
- Хоч здрастуй, куме, коли мовчиш, i я мовчу! (До к о м е н д а н т i в
i до всiх_). Га?.. Трохи пiд машину не попали, i за це така стрiча!
Л ю б у н я
(боязно наблизилась)
- Папонько! Мамонька... (Затремтiли губи, не могла далi вимовитись_).
К у м
- Спокiйно!.. Ну що ж, кумеї.. Кланялась тобi жона твоя, а моя кума...
Л ю б у н я
(перемоглася)
проклену, Любуньо, як без папоньки
- Казали вернешся...
К у м
- Спокiйно! Кланялась, ридала, ще й переказала, що має три доньки:
Вiру, Надiю, Любов (до всiх), мої хрещеницi. (До Малахiя). Вiру та Надiю
вдома залишає, а Любов до тебе посилає.
М а л а х i й
- Тiнi минущого, гетьте з очей! Гетьте а очей!
Л ю б у н я
- Папонько! (Хотiла щось сказати, та кум, води їй подавши, перебив).
К у м
- Випий, Любонької Випий, хрещенице, бо вода, хоч i холодна, проте
теплiша за серце i кров твого батька... (До Аполiнари). Можна подуМ а т и,
що вiн їй рiдний папаша?
А п о л i н а р а
(тихо)
- Я спочуваю... Скажiть, вiн за кого тут служить? У якому чинi?
К у м
- Вiн?.. Нiде вiн не служить. Навпаки, - хоч i повнолiтнiй, -
безпризорний вiн правопорушник. Три тижнi, як iз дому втiк.
А п о л i н а р а
- Ага-а!.. Так он вiн хто!.. (До свсiiх). Вiн нiхто - ви розумiєте?
Г а л i ф е
-Як?
А п о л i н а р а
- Вiн з дому втiк, а дочка шукає...
П а р у б о к
- Ага-а... З полюбовницею?
А п о л i н а р а
- Тiльки так! Забрав грошi, усе чисто, а донька оце ось i догнала, ви
розумiєте? Нiякого права вiн не має, щоб водити нас по раднаркомах, тим
паче допитувати... Нiякого права, i жодної хвилинки я тут не лишаюся. М а
т ильдо! Альон додому!.. (До к о м е н д а н т а). Оревуар! (Пiшла).
М а т и л ь д а
- Я теж!.. (Пiшла).
П а р у б о к
- Я й подавно! (Пiшов).
Д i д о к
- Хе-хе... Я теж (i собi подибав).
Г а л i ф е
- За що? (I пiшов).
М а л а х i й
- Усе це, плюс попереднє, плюс - що втекли - ще дужче переконує мене,
як потрiбна негайна i тiльки за моїми проектами реформа людини... (До к о
м е н д а н т i в). Де мої проекти?.. Пiвтора року носив я їх в головi,
пiвроку писав i переписав калiграфiчне, - де вони?..
Д р у г и й к о м е н д а н т
- Я вам уже сказав...
М а л а х i й
- Негайно подайте їх на розгляд РНК1 Щоб сьогоднi подали! Чуєте? Нi,
зараз подайтеї Зараз! Чого ж ви стоїте? Хiба можна сiюгоднi стояти, коли ж
ви самi бачили й чули, - отакеє з людьми робиться, дарма, що навколо у
радiо грають, пасуться трамваї, б а сує авто!
Д р у г и й
- Ось слухайте, дорогий мiй! Ви витратили на писання двох прекрасних,
скажу, надзвичайно серйозних проектiв два роки?
М а л а х i й
-Так.
- I ви хочете, щоб такi проекти та було розглянуто й вивчено (а їх
треба серйозно й всебiчно вивчити) за якихось два тижнi?
- Це ж ви до чого?
- Бачте, треба бiльшого часу, щоб, примiром, держплан вивчив вашi
проекти. То я б радив вам посiсти яку-небудь посаду (мiж iншим, є
директива Овиковi дати вам посаду), ждати на ухвалу проектiв, а тим часом,
може, написати iще пару нових...
М а л а х i й
(подумав, тихо собi усмiхнувся)
- Гаразд! Я згоджуюсь.
К о м е н д а н т и
(зрадiли)
-Так?
- От i чудесно! До речi, ось i доня ваша по вас приїхала...
К у м
- Не тiльки хрещениця, i я, його кум!
Д р у г и й
- I кум. От разом всi й повернетесь на вашу округу...
К у м
- I я тебе, куме, як вернемось, ой i поздоровлю ж з днем твого ангола!
(До к о м е н д а н т i в). Це йому сьогоднi сорок сiм годочкiв вийшло.
(До Любунi). А як там, подумай, вдома з приводу цього, як там сусiдам i
людям, що день ангола є, а самого чоловiка нема!
М а л а х i й
- Згоджуюсь - з умовою: посаду менi тут, в столицi, в РНК. Хоть за
швейцара, аби тут.
К о м е н д а н т
- От тобi й на! Та що ви, голубчику! В РНК всi посади обсаджено, i
швейцарська тоже. Звiльнити ж когось, щоб вас посадити - ви ж самi
розумiєте - нiяково, живi ж люди сидять...
М а л а х i й
- Я стоятиму... Дайте менi посаду стояти, коли всi сидять! Iнакше
Симеоном Стовпником стану отут i стоятиму, аж поки РНК не розгляне моїх
проектiв. Крiм того, просю вас не курити!
Д р у г и й
- Вибачте!
М а л а х i й
- За цей плакатик боляче, - кричить, кричить, i нiхто його не слухає. А
це ж РНК...
П е р ш и й
- Тiльки ви не кричiть!
К у м
- Спокiйно!
М а л а х i й
- Мiльйони дивляться з молiнням на цю свою найвищу установу, на гору цю
- Преображення України, на нову Фавор, а ви ходите тут пiд плакатом i
ламаєте першу найважнiшу заповiдь соцiалiзму - не кури!.. Нi, ще раз
переконуюсь, що без моєї негайної реформи людини всi плакати - це тiльки
латки на старiй одежi... Де мої проекти? Я зараз саморучно подам їх головi
РНК. Вiн зрозумiє, бо вiн бачить i чує, як шкодять революцiї люди, люди i
люди.
К у м
- Наприклад, ти в першу чергу, бо куме, куме, хто ж, як не ти прийшов
до товаришiв, которi спецiальнi люди, в революцiї напрактикувалися, а ти
їм заважаєш?
М а л а х i й
(жодної на це уваги)
- Негайно потрiбна реформа, найнегайнiше, кажу, бо бачите, що робиться
з людиною, бачите? (Показав на бабу-прочанку, що закуняла на стiльцi i
тихенько хропла). Бачите? Чуєте? Тiльки що ввiйшла у свiй раднар-ком - i
вже заснулаї Наочний приклад до негайностi реформи - ось... Покличте сюди
голову РНК1 Тiльки, будь ласка, мерщiй. Це буде цiкаве й повчающе
видовище: найкращий син народу, голова РНК, розбудить у себе в комендатурi
найтемнiший елемент з того ж народу, в присутностi реформатора з того ж
таки народу... О друзi! Голову мерщiй! До речi, й фотографа покличте!..
(Замрiяно). Увiйде голова, торкнеться її... Мiж iншим, скажiть, щоб не
забув вiн булаву взяти, бо до голови треба й булави... Увiйде, торкнеться
булавою й спита: хто ти, громадянко, що прийшла й заснула?
Б а б а
(прочулася)
- А г а п i я Савчиха я! Пiдбилася, голубе, - йду в Єрусалим.
- Куди? - перепита голова.
- А Єрусалим або на Ахон-гору.
- Темна ж ваша путь, громадянко, й непрогресивна! - скаже голова.
- А темна, голубе! Така вже темна, що йдеш i не знаєш, чи є туди путь,
чи нема - i нiхто не зна. Казали на селi у нас люди, що буцiмто совiцька
вдасть у туркiв гроб Господнiй вторгувала i дорогу говiльникам
розгородила, та чи так же воно?..
- О люди, люди! - скаже голова i додасть вельми ввiчливо: не до
Єрусалиму тепер треба йти, а до нової мети.
- До якої ж, голубе?
- До якої? До вищезазначеної, великої, N 666006003, голубої мети...
Тодi вернеться громадянка назад, на своє село, i, йдучи, проповiдуватиме
слово нове й благокрасне.
А г а п i я
- Нi, я в Єрусалим обрiкалася. Хату спродала i все чисто спродала, щоб
тiльки доставитись туди або на Ахон-гору, намальовану бачила - сяйво i
Божую Матiр на хмароньках - та щоб ото вернулась я?
М а л а х i й
(напiвмрiйно)
- Ой, вернися, громадянко, - скаже голова.
А г а п i я
- Ой, не вернуся.
М а л а х i й
- Ой, вернися, - додам вже я.
А г а п i я
- Ой, нi!
М а л а х i й
(гнiвливо)
- Вернися!
А г а п i я
(теж з серцем)
-Нi!
М а л а х i й
(з сприском)
- Раба ти!
А г а п i я
(зрадiла)
- У лаврi манахи колись так взивали; раба Божа А г а п i я
М а л а х i й
(одiйшовши)
- Ой, раби ж!". Як поночi в сливи, так вона в той соцiалiзм дивиться.
Жаль, що не маю булави...
К у м
- Запитання!..
М а л а х i й обернувся.
Тепер вже не до тебе, куме! (До к о м е н д а н т i в). Запитання!
Руба!
Д р у г и й
- Будь ласка! Руба!
К у м
- Та невже ж раднаркоми не мають сили погнати кума додому, хоча б
етапним шляхом?
Д р у г и й
(здвигнув плечима)
- Нема за що.
К у м
- Як, нема за що?.. Адже ж чоловiк утiк iз дому, у жiнки (у куми) удар
за ударом в самiсiньке серце, д о ч к и в непритомiї. (До Любунi). Я вже
думаю, хрещенице, чи не подохли там кури, бо хто ж за ними тепер нагляне,
припустiм - сьогоднi, коли така спека i взагалi незручно в природi.
(Втерся хусткою, до к о м е н д а н т i в). До того ж усi с у с i д и,
увесь народ у мiстечку зворушився, ходить отак i сам себе питається: "Яка
ж це вдасть, що пiд нею батьки тiкають з дому?"
Д р у г и й
- Подайте на його в суд.
К у м
- На такi вашi бюрократичнi слова дозвольте сказати, що я невдоволений
з Радянської влади!
Д р у г и й
- Що ж поробиш...
К у м
- Спокiйно!.. Незадоволений i маю на це юридичне право." А втiм, я не
про це прийшов сказати раднар-комам.
Д р у г и й
- А про що?
К у м
- Ось писане прохання. Просю, прочитайте зараз i вголос при йому, при
менi й при хрещеницi.
Д р у г и й к о м е н д а н т
почав читати тихо. То перший пiдiйшов i дочитав уголос:_
- "...на пiдставi програми Комунiстичної партiї про дарове державне
лiкування, з одного боку, i на пiдставi немовби слабого на голову отця
нашого й кума, з другого, я й хрещена донька моя колективно клопочемось у
раднаркомiв, аби одiслати отця й кума нашого до божевiльного дому на
пробу, i якщо хоч трошки розуму в йому вбавилось, то..."
К у м
- Про що далi пишеться, то довоєнний аблакат сказав, що раднаркоми не
мають права одкинути не тiльки моєї, а й хрещеницi просьби.
Л ю б у н я
-Тiльки це не насправжки.
К у м
(перебив)
Спокiйно!
П е р ш и й
(дочитав)
- Гаразд! Подумаєм...
К у м
- Подумайтеї.. Тiльки просю вас недовго думайте.
М а л а х i й (до кума)
- Меве до божевiльного дому? Мене? Та як ви смiєте! Мене народ послав.
К у м
- Брешеш, кумеї Всi с у с i д и, увесь народ мене сюди послав, щоб
звернути тебе додому...
М а л а х i й
- Бiльш як сто сiл, хуторiв, мiстечок я пiшки пройшов, йдучи до
Харкова, столицi УеСеРеР, на ногах моїх ще й нинi порох степових шляхiв,
iз ста криниць та колодязiв, спочивавши, пив я воду i з народом гомонiв...
Я делегат!
К у м
- Брешешi Ти з дому втiк!
М а л а х i й
- Я всеукраїнський делегат, куме!
К у м
- Навпаки, хоч скоро вся Україна делегатами стане, ти ж i я - нiколи в
свiтiї Отож ходiм краще додому, кажу.
М а л а х i й (до к о м е н д а н т i в)
- Вимагаю: вигоньте його - це разi i негайно покличте сюди голову РНК i
всiх наркомiв - два. Я сам беруся, зараз отут на Агапiї покажу вам, як
треба робити негайну реформу людини. Ну?.. Чого ж ви стали?
К у м
- I я вимагаю! Не тiльки я, хрещениця ось, кума там, а за сусiд, за
народ я вже говорив, як вiн ходить i вимага... Негайно пошлiть його туди!
М а л а х i й
(ображено, велично)
- Мене? Реформатора? (Пiдiйшов до телефону). Станцiя? Перекажiть там
головi РНК i всiм наркомам, хай попричеплюють значки до петельок i йдуть в
комендатуру на раду - негайно. Чуєте?.. Порядок денний: доповiдь
реформатора Малахiя про негайну реформу людини з наочним показом на Агапiї
- така даль голубая сьогоднi, а вона стоїть та соняшник лускає... Не
перебивайте! Хто там перебиває?
П е р ш и й
- Товаришу реформаторе! Прошу до порядку!
Тiльки одвiв Малахiя, кум за телефон.
К у м
- Товаришi раднаркоми! На слухайте його! Не слухайте, кажу, бо хiба ж
не бачите, що вiн несповна розуму став. Младенцi в головi... Та не
перебивайте ж!..
П е р ш и й
(одiбрав телефона, подзвонив)_
-Алло... Трапилась маленька трагiкомедiя... Це тi самi, що з
Учорашнього прийшли... та нi, з мiстечка Вчорашнього... Нi, не п'янi...
Трошки згодом все це виясниться...
Увiйшов к у р' є р
П е р ш и й
(до Малахiя)
- Зараз дзвонили сюди з РНК, просили, щоб ви прийшли до заступника
голови.
М а л а х i й
(зрадiв)
- А що, куме!.. (Велично). Подзвонiть i перекажiть йому - iду. Нi,
краще пустiть мене до телефону, я сам подзвоню. Однинi мiж мною й урядом
жодного посередника. Годi!
П е р ш и й
- Вiн одiйшов уже од телефону. Мiж iншим, просили, щоб ви прийшли
негайно. Вас ждуть на дачi РНК.
М а л а х i й
- Який восторг! Iду!.. Мiж iншим, збирайтесь i ви, Аташе. Я появлю вас
заступниковi голови РНК як наочний довiд до моїх проектiв...
А г а п i я
- Може, вiн скаже, чи є тепер дорога до Єрусалиму?
П е р ш и й
- Просили конфiденцiяльно. Розумiєте?
М а л а х i й
- Ага! То тодi ви. Аташе, зостаньтеся поки що тут... Я скоро вернуся...
А куди ж iти? Куди?
Перший (написавши пакета, дав його кур'єровi)
- Ось вас оцей товариш проводить... (До кур'єра). Будь ласка, одведiть
товариша реформатора на Сабурову Дачу.
М а л а х i й
- Дякую! (Пiшов за кур'єром, показавши кумовi дулю_).
К у м
- Куди ж ви його?
П е р ш и й
- Як ви просили - психiатрам на освiдчення.
А г а п i я
(наблизилась до телефону, боязливо взяла трубку та нишком)
- Товаришi! Просю ж я вас, як би менi до Єрусалиму доставитись.
ТРЕТЯ ДIЯ
Закрякали, закружляли над Малахiєму саду в Сабуровцi грайворони
дзюбатi. Загомонiли, закричали кругом його хворi:
- Гей, чорнiї Помовчiть!.. Тож не встиг ще Бог свiт сотворити, як вони
небо вкрили i поклювали першу золоту зорю, iз сонця решето зробили...
Темно менi й холодно!.. (Сумно кричав на грайворонiв_ один i звертався до
Малахiя)._ Реформуй сонце!
М а л а х i й
(рухом голови й рук своїх показав)
- Реформую!
Д р у г и й
(весь час напружено до всього прислухаючись, таємниче шепотiв)
- Тихо, благаю вас.
2_
Пiдiйшла санiтарка О л я, а за нею застарений
парубок - с а н i т а р.
с а н i т а р.
- Олю Манойловно!
О л я
- Я вже сказала...
- Олю!
- Одчепiться!
- Вiн же вас увiв у неславу, а я зовсiм другу любов маю на мислях...
Прийдiть, а то я до вас прийду.
О л я
(одiйшла)
- Я мiсцькомовi скажу...
П е р ш и й х в о р и й
(до Малахiя)
- Це професор напустив навмисне їх у сад, щоб вони клювали менi
голову... Ось глянь, як уже поклювали... (Став навколiшки_). Вижени їх!
М а л а х i й
(одним рухом)
- Вижену!
_
3_
Пiдiйшов Т р е т i й. Вiн увесь час змiтав щось бiля себе.
Т р е т i й
- Позамiтайте крихти! Дивiться - накришили...
4_
Прибiг Ч е т в е р т и й з жовтою квiткою.
Ч е т в е р т и й
- Бачили Олю! Вона сьогоднi чарiвна. Вона - прекрасна. У неї така нiжна
й запашна полова залоза (понюхав квiтку). Такої я ще не бачив, хоч i мав
любов...
П е р ш и й
- Вони й залозу поклюють!
Т р е т i й
- Хай клюють, аби не топтали...
Д р у г и й
(трепетно)
- Тихо!.. Почують.
Ч е т в е р т и й
- Мав любов з дiвчатами, жiнками, бабами... Пригадую, де це було.
Вперше у кухнi, потiм в коморцi, на кладовищi, в церковнiй оградi - росяна
трава i дзвони, ще й досi дзвони, бiлий фартушок, гострий молодик з
правого боку...
Т р е т i й
- Це на крихтах, на хлiбовi!..
Ч е т в е р т и й
- Заждiть! Разом сто сiм жiнок за п'ятнадцять рокiв, чотирнадцять
тисяч, п'ятсот тридцять... тридцять...
П е р ш и й
- Поможiть їх розiгнати! У-у-у-...
Закричавши тужно, став бiгати й пiдстрибувати. За ним побiгли другi,
кожен iз своїм рухом, вигуком або пiснею._
_
5_
Пiдiйшов санiтар. Ч е т в е р т и й до нього:_
- Ви бачили Олю?
С а н i т а р
- Он туди йди! Вона там... (Показав у другий од Олi бiк_).
Ч е т в е р т и й
- У неї прекрасна й запашна, як троянда, полова залоза - я бачив...
С а н i т а р
- Де ти... бачив?
- Я сидiв отам в кущах... А вона пiдiйшла...
- Ну?
- Рвала квiти...
- Ну?
- Нахилилась...
- Ну-ну?
- Я й побачив... На нозi, бiля колiна. А вночi вона прийшла до мене i,
якби не кiшка...
- Яка кiшка?
- Та, що й цiєї ночi знов привела менi троє котят... Скажiть, яке має
право та кiшка нявкати всiм, що ко тята од мене...
- Ну, вже поблудив... Отуди йди, до всiх...
Ч е т в е р т и й
(одiйшовши)
- Що прокинусь уночi, а вона вже з кетягами i нявкає, нявкає всiм:
няв-няв-няв...
_
6_
Пiдiйшла О л я, щоб заспокоїти четвертого. С а н i т а р заступив їй
дорогу:
- Iнтелiгентик оцей каже, що ви приходили до його вночi.
О л я
- Щодня йому гiршає.
- А може, цьому й правда?
- Що?.. Боже мiй! Трохиме Йвановичу!
- Я не винний, бо ще й не такий на вас поговiр може вийти.
- Поговiр?
- Знаю я про все, Олю, - як i де гулялося вам, i як морозивом Кирюшика
годувала, та як постiль квiточками посипала, сорочечку бiлую скидала...
О л я
(хитнулась)
- Неправда!
- Неправда? Та я про любов про вашу все чисто знаю i навiть можу
сказати, якого числа уночi ви прив'язали Кирюху до себе косою i такечки
спали...
- Як же це... ви дознались! Боже мiй! Хто вам про це сказав?
- Хто, питаєте?
- Скажiть!..
- А гарнесенька ви зараз. Цей сором вам дуже личить, їй-богу. Очата, як
двi небеснi планети, i так далi...
О л я
(самими губами)
-Хто?
- Про морозиво пташка розповiла, бо на деревi сидiла i все чисто
бачила, про постiль та квiти нетля-метелик, ну а про косу - муха-ха-ха.
Ну, ну... Я шуткую, бо що таке му-ха? Дурна комаха-ха-ха...
- Що ж тепер менi робити?..
- Не що iнше, як плюнути на Кирюшика, бо все одно з другою вже крутить
любов.
- На любов свою хiба можна плюнути? - Як не плюнете - пiде поговiр...
- Трохиме Йвановичу! Невже ж ви хочете мене перед усiм свiтом на поглум
виставити, щоб згорiло в менi серце. Що я вам зробила?
- Нiчого. Проте я хочу, щоб ви зробили менi любов, бо я вже знемiгся
без неї... Чуєте?.. Пора вже подумати й про мене.
О л я
(заломила руки)
- Скажiть, як ви дозналися?
- Про що?
- Ну... про морозиво, постiль, квiти?.,
- Я ж уже сказав: пташка, метелик, муха...
- Трохиме Йвановичу! Скажiть!
- А попросiть!
- Трохиме Йвановичу...
- Попроси!
- Ну, милий! Скажiть!
С а н i т а р її за руки притяг до себе.
О л я
- Пустiть!
- Ну-ну... Не норовися!
- Не давiть менi руки!
7_
Тяжко зiгнувшись та мiцно стиснувши руки, наблизивсь п' я т и й х в о р
и й:_
- Поможiть!
С а н i т а р
(до Олi)
- Оцьому ввижається, немов носить вiн на плечах величезного удава, що
хвiст його волочиться десь по той бiк свiту... А любов моя без взаємностi
ще гiрш за того удава, бо давить не руки, а серце... Отак! Отак!
О л я
(скрикнула)
Не мучте!
П ' я т и й
- Не можуї Знемiгсяi Зараз впустю. Зараз буде катастрофа. Поможiть!
С а н i т а р
- Вiн сказав... Кирюха.
О л я
- Вiн!..
П ' я т и й
(до Малахiя)
- Не можу задавити... Це ж удав - всесвiтнє зло. I тiльки я впустю його
- вiн задавить увесь свiт... Поможiть!
М а л а х i й
(рухом руки)
- Поможу!
О л я
- Невже вiн?
С а н i т а р
- Ще не вiрите?.. У вас тут (показав на спину) родинка. Так? (Показав
на груди}. А лiва трошки бiльша за праву... Так? А ви любите, щоб усе
(зашепотiв про щось в ухо).
О л я
- А вiн не казав вам, що тепер у мене тут... од його дитина?
С а н i т а р
- Дурниця! Подвiйний аборт: Кирюху iз серця, дитину iз черева - от i
вся проблема.
О л я
- А про свою хворобу не казав?
С а н i т а р
- Про яку хворобу?.. Та ви шуткуєте, Олю Манойловно!
О л я
- Хочете пересвiдчитись?
С а н i т а р
- Ну-ну... Це вiн на зло менi, за тi грошi... От же паскудник, гаї А ви
чого зразу про це не сказали... Хiба так можна гратися!.. (Пiшов).
Оля упала i тяжко заплакала.
П ' я т и й
- Зараз буде катастрофа! Пускаю! Поможiть!
М а л а х i й
(непомiтно стеживши за санiтаром та Олею, заходив, захвилювавсь, як ще
нiколи)
- Негайно... Негайно потрiбна реформа людини!.. Зараз, кажу, або вже
нiколи! Разом з цим пересвiдчуюсь, що нiхто, опрiч мене, такої реформи не
зробить... Так. От тiльки не знаю, з чого почати... Вихор думок, голубих,
зелених, жовтих, червоних. Як їх багатої Цiла метелиця! А найбiльш
голубих, i вони, по-моєму, найкращi та иайпридатнiшi будуть на мою
реформу. Треба ловити їх... Ось одна! Ось друга! Ось третя. Немов
метелики, а дивiться, що з них виходить!
У хворiй його уявi з'явилися, розквiтнули дивовижнi проекти, реформи,
цiлi картини. Спочатку з голубих коливань i метеликiв збiглися,
закрутилися якiсь голубi кола з жовтогарячими центрами, забринiв спiв
"Милость мира" Дехтярьова, перемiшаний з Iнтернацiоналом, брязкотом кадила
та з трелями жайворонкiв, по тому вималювалось таке: десь у голубiй РНК
голубi наркоми сидять i слухають його доповiдь про негайну реформу людини.
Плещуть в долонi, схва-i люють i вiтають його, вiн далi показує наркомам
наочно, як треба реформувати людей. По черзi до нього пiдходять: дiдок у
дармовисi, колишнiй воєнний в галiфе, дама, Агапiя, санiтар, божевiльнi.
Вiн накриває кожного голубим покривалом, повчає, переконує, потiм робить
магiчний рух рукою, i тодi з-пiд голубого покривала виходить оновлена
людина, страшенно ввiчлива, надзвичайно добра, ангелоподiбна. Далi цi
люди, багато людей i вiн на чолi їх, з червоними маками та з жовтими
нагiдками йдуть у голубу даль. По дорозi бачать - стоїть гора Фавор, Оля
несе яблука святити, люди спiвають їй "осанна", тiльки якось по-новому. По
тому в голубому маревi маячить якийсь новий Єрусалим, далi голубi долини,
голубi гори, знов долини, голубi дощi, зливи i нарештi голубе нiщо.
8_
Очувся М а л а х i й. Олi вже не було. Навколо ходили й кружляли хворi.
М а л а х i й
- Ага. На пiдставi вищепобаченого (взяв пучку землi, поплював, розтер i
помазав собi лоба) помазаюся народним наркомом (гучно). Сповнилось!
Слухайте всi, всi, всi!.. В iм'я голубої революцiї я помазавсь народним
наркомом...
Д р у г и й
- Тихо! Я бачив, у травi верблюжi вуха ростуть.
М а л а х i й
- Хай ростуть!
- Вони ж слухають.
- Прекрасно!
- I переказують!
- Кому?
- Всiм...
М а л а х i й
(звiв голову)
- Прекрасно! Гей, верблюжi вуха! Перекажiть всiм, всiм мiй п е р ш и й
декрет.
Х в о р i
(помiж себе)
- Всiм, всiм, всiм.
М а л а х i й
- З ласки великої матерi нашої революцiї я помазався народним наркомом.
Анкета моя: цiпок i торбина сухарiв; родинного стану я зрiкся, пiшки
пройшов увесь стаж попереднiй, воду я пив iз ста семи криниць; нарком без
портфеля; зовнiшнi ознаки та клейноди мої: червона лента через лiве плече,
цiпочок i сурма, для українцiв бриль i на великi свята корона з соняшника
в руцi. Народний нарком М а л а х i й. Нi, не так... Народний Малахiв, в
дужках - нарком. Скорочено - Нармах... Нi, Нармахнар.
Х в о р i
- Народний нарком. Нармахнар появився.
Х т о с ь
(став навколiна)
- Виведи нас звiдси!
Х т о с ь
(захвилювався)
- Вiн самозванець, не вiрте!
Т р е т i й
- Коли ти велике начальство, - прикажи, щоб хлiба святого не кришили.
Хай крихти позбирають. Отож од таких i голод. Думка була весiлля
справляти, коли гульк - i молода, i М а т и весiльна на баштанi посохли...
А замiсть кавунiв дитячi голови посходили. Що крику, що плачу, кажуть...
М а л а х i й
- Прикажу! Виведу! Всi-бо вашi просьби, заяви у серце кладу. До речi -
мiй другий декрет... Всiм, всiм, всiм... Негайно скасувати всi портфелi й
теки. Коли ж урядовцi спитають, куди їм складати заяви та скарги,
вiдповiдь дайте: однинi всi скарги народнi, заяви i просьби носiте: 1) в
головi; 2) в передсердечних сумках - нiже нi в портфелях, нi в теках.
Народний М а л а х i й, нарком. Скорочено - Нармахнар. Харкiв. Вiлла
Сабурова.
Х в о р i
- Виведи нас, Нармахнаре!
М а л а х i й
- Виведу й поведуi Поведу туди, де зорiє небо й голубiє земля, де за
обрiєм спiвають на золотих сiдалках голубi будимирi соцiалiстичнi пiвнi...
Х в о р i
- Нас не пустять!
- Не вiрте йому!
- Сторожа не пустить.
- Небеснi два сторожi й квочка не пустять.
М а л а х i й
- Я вам скажу таке слово, що пустять, - пароль такий, що й мур
розваля... Пiдходьте по пароль!
Хворi
- По пароль!
- По пароль!
- По пароль!
М а л а х i й
(кожному тихо)
- Голубi мрiї...
Х в о р i
(повторивши той пароль, кинулись до муру)
- Так виводь нас! Веди!
М а л а х i й
- Лiзьте!
Хтось з хворих
- А як пiймають?
М а л а х i й
- Не впiймають!.. На сторожi коло вас сам нарком народний. Лiзьте,
кажу!
Подерлися, перелiзли хворi через мур. М а л а х i й переждав
останнього, тодi поплював на руки:
- В iм'я соцiальної матерi нашої революцiї (полiз i собi).
_
9_
О л я
(прибiгла)
- Стiйте! Куди ви?
М а л а х i й
(з муру)
- Не закудикуйте! Хiба ще й досi не зрозумiли? Обiйти треба кожну хату,
межу i завод, щоб кожному преподати голубiї мрiї...
- I вам не сором перелазити через мур! Злiзьте!
- Народний нарком має право перелазити через всi тини на Українi, через
всi мури й паркани. Це моя прерогатива.
- Прощу й благаю вас - злiзьте.
М а л а х i й
- Гм... Вона просить (злiз з муру). Коли хто-небудь з бiдних i
покривджених попросить, щоб народний нарком повiсився, вiн мусить i це
негайно зробити... Бачте, Олю, народний нарком уважив вашу просьбу, тепер
уважте ви мою. Пустiть мене туди.
- Куди?
- Туди, до всiх, а перш - до гегемонiв.
- Побудьте ще трошки у нас, вiдпочиньте, а тодi й пiдете собi...
- Олю! Невже ви маєте мене за божевiльного.
- Ну, от ще... Та нiхто, нiхто не має вас за божевiльного.
М а л а х i й
(проникливо)
- Олю! У вас очi такi чистi й прозорi, що навiть тiнь легенької
неправди я бачу на днi їх i читаю - авжеж, божевiльний.
- Та нi! То вам так здається.
- Щоб знали ви, Олю, - я не божевiльний. Вийшла, як це трапляється,
малюсiнька помилка. Угадайте, яка?
- Не знаю... Скажiть!
- Малюлюнiчка. Провожатий помилився - де б вести мене на вiллу РНК, а
вiн на Сабурову вiллу одвiв.
От i все. А Оля повинна помилку цю залагодити, пустивши мене...
- Нi-нiї Я не можуї Попросiть професора. Вiн розумний i добрий, вiн вас
огляне... I взагалi вас скоро випустять. Я чула, вас тiльки на освiдчення
прислали... Та хiба вам погано тут? Дивiться - зелено як, квiти, повiтря
яке!..
- Не голубе! Ах, Олю! Од вас тепер залежить, щоб оновилася людина i
земля у просторах блакитних, як лебiдь бiла на тихих ставах, музично i
вiльно попливла...
Десь за садом загув лунко заводський гудок.
М а л а х i й так i скинувсь:
- Чуєте?.. Туди, туди, - до гегемонiв!.. I божевiльним справдi буду,
коли спiзнюсь i не поведу їх за собою...
О л я
- Ой Боже! Гудок у заводi - дванадцять годин. Зараз на снiданок... А де
ж другi... Де вони?
М а л а х i й
- Вони вже пiшли.
О л я
- Справдi? Пiшли снiдати?
М а л а х i й
- Так. На голубе снiдання пiшли.
О л я
- Так ходiмо ж i ми. Мерщiй! (Пiшла).
М а л а х i й пiшов був за нею.
Скоро вернувся - сам. Взявся лiзти знов на мур. Завагався:_
- Нi... Вона мене просила.
10_
О л я
(повернулась)
- Наркоме!
М а л а х i й
- Не бiйтесь! Я ж вiдступивсь i здавсь на вашу просьбу. Проте я маю вас
переконати, Олю. Я мушу першiй вам преподати голубiї мрiї, тим паче, що в
очах у вас вони ще не зiв'яли, бринять, а як коли, так їх там цiла повiнь.
Я з вас почну...
- А я покличу санiтара.
- Олю, я навколiна стану, ось... До нiг вклонюсь, молитиму, пустiть...
- У вас температура, наркоме. Вам треба лягти.
- Навпаки, менi треба встати. Олю, хвилинку... Ви тiльки зважте, що
дадуть мої проекти вам особисто. Бо хто-хто, а ви колишете завжди голубiї
мрiї. Не пустите ж мене - доведеться, чорний очiпок надiвши, однести їх на
гробки.
- Гукають.
- А пустите - вiн вернеться.
- Хто?
- Кирюшик.
- Не вернеться.
- Згiдно з проектами моїми - вернеться. Невкоснительно. Уночi зимою...
- Гм... А чом не весною?
- Зимою. Ви, Олю, засвiтивши каганець самотностi, прястимете нитку
жiночого смутку. А колиска рип-рип, а в колисцi дитя хлип-хлип, - Мати Оля
горювальниця пiсню спiватиме, оту саму, як й'... (заспiвав): "Ой спи,
дитя, без сповиття. Поки Мати з поля прийде та принесе три квiтоньки: одна
буде дрiмливая, друга буде сонливая, а третя - щасливая..." (Нахилився до
Олi) у Олi сльози?..
О л я
(крiзь сльози)
- Ну, а далi що?
М а л а х i й
- Зимою вночi. Метелиця буде по всiх степах, по всiх свiтах: гу-гу-у.
Конi в степу тупу, тупу, - то з походу революцiйного їхатиме вiн...
- Хто?
- Згiдно з проектами - Кирюшик.
- Так?
- Невкоснительно. У вiконця стане, тихенько постукотить: "Одчини,
дружино Олю, товаришу вiрний..." (До Олi). Оля?
О л я
(тихо)
- Одчине...
М а л а х i й
- Заснiжений, заметений у порога стане; - "Драстуй", - скаже. Тодi Оля
у вiдповiдь (заспiвав з вiдомої солдатської пiснi, одмiнивши трохи
слова_). "Драстуй, драстуй, милий мiй, пожалуй у хату..." Тодi скаже
милий; "Олю, оновлений пiсля реформи людини, спокутавши грiхи свої перед
тобою в походах i боях за голубосяйнi мрiї, я вернувсь до тебе, прости
мене..." Оля скаже...
О л я
(замрiяно)
- Прощаю! Прощаю!
М а л а х i й
- Тодi милий посадовить свою Олю коло колиски... Отак (посадив Олю на
пнi). То на неї любо гляне, то на милеє дитя, то к серцю пригорне, то в
очi загляне, то ноги цiлує святi у чашечки похололi... Оля плаче?
О л я
- Нi... це я так, дурненька (замрiяно). Ох, як же я нагорювалася, тебе
ждучи, милий!
М а л а х i й
- Це все вiдбудеться згiдно з моїми проектами... Я маю поспiшати, Олю.
Я йду.
О л я
(замрiяно)
- Iдiтьi Iдiть!
М а л а х i й
(вилiз на мур, сiв)
- Ходiмо разом, Олю. Я появлю вас РНК яко найкращий наочний приклад
моєї негайної реформи... Близько почувся санiтарiв голос: "Олю
Манойловно!"
О л я
- Кличуть!.. Тiкайте!
М а л ах i й
- Не тiкаю, а йду! Жду вас, Олю, на свято оновлення нашого українського
роду, що вiдбудеться двадцятого серпня за новим стилем, по старому ж на
Спаса. Подробицi: бой конфеттi, серпантин i тощо у моїх декретах...
(Скочив - i за мур, потупотiв десь_).
_
11_
С а н i т а р
(прибiг)
- Олю Манойловно, там прийшли по Стаканчика його родичi (подивився
кругом). Та де ж вiн?
О л я
(заступила те мiсце, де перелiз М а л а х i й)
- Не знаю.
С а н i т а р
(пiдозрiло)
- Як так не знаєте? Та я черговому лiкарю рапорта напишу, як i хто гУ л
яє з хворими в кущах, а тодi - не знаю... (Оля мовчала). Ви набрехали на
Кирюху: нiякої хвороби, каже вiн... (Оля мовчала). Де Стаканчик?.. А хворi
всi де?.. Може, повтiкали?
О л я
(очутилась)
- Хворi? Вони он...
- Де?
- Пiшли снiдати, i Стаканчик.
- Нiчого подiбного, там їх нема.
- Та он вони, хiба не бачите, за рiг зайшли...
С а н i т а р побiг. Десь близько почулися тривожнi голоси:_
"Хтось випустив хворих! Хворi втекли!" Оля перелiзла через мур._
_
12_
Бiля канцелярiї стояли, ждали кум i Л ю б у н я. Хвилювалися._
Л ю б у н я
- Аж не вiриться, що зараз папонька вийдуть, що зараз повезем його
додому... Боже! Що вже находилися, що напросилися, а що наговорилися...
Невже, хрещений?
К у м
- Спокiйно! Хоч i сам я ой хвилююсь... Ось приклади, хрещенице, руку iк
серцю...
- Ой!
- Та нi... До мого серця.
Л ю б у н я приклала руку до кумового серця.
- Як?
- Ой же б'ється!
- Не серце, а ступа. Чуєш? Гуп-гуп, гуп-гуп. Сильно хвилююся я (по
паузi). Ще б пак не хвилюватися, коли вже зараз бачу: верба ось,
Загнибогина гребля, шу-шу - очерет... Кум сидить - i я сидю, кум вудить -
i я вудю. У природi й бiля неї тихо, ясно. Коли - дз-з-з, цiм-м... Куме,
комарi А кум: га-га? Ляп себе по лобi...
Л ю б у н я
- У папоньки завжди пiсля рибальства увесь лоб у гулях.
_
13_
Вийшов санiтар:
- Це ви прийшли по хворого Стаканчика?
К у м
- Не тiльки ми, а й дочка його ось...
С а н i т а р
- Його у нас вже нема.
- Як так, нема?
- Вiн утiк.
Кум остовпiв. Любуню спазми взяли:
- Ой...ой...ой...
К у м
- Не кричи, бо я вже нiчого не чую (до санiтара). Скажiть, ви мене
вдарили?
С а н i т а р
- Я?.. нiчого подiбного.
К у м
- А чого ж менi в головi загуло?
Л ю б у н я
(знов узяло її на спазми)
- Утiк...
К у м
- Не кажи!
- Утiк...
- Не кажи цього слова!
Л ю б у н я
(заплакала)
- Утi-i-к...
К у м
(до санiтара)
- Запитання!
- Будь ласка. - Коли утiк?
- П'ятнадцять хвилин тому... Та ви не турбуйтесь: зараз подзвонили до
мiлiцiї, зараз його вловлять...
- Спасибi, - тепер уже не вловлять.
- Ви так думаєте?
- Не вловлять. Як судився за пiвня з сусiдою, то три роки, аж поки не
висудив...
- До чого ж тут пiвень?
- А до того, молодий чоловiче, що характер у кума така. Раз уже почав
тiкати - до смертi тiкатиме. Розумiєте?
- Нiчого не розумiю.
- Як не розумiєте! Вiн у вас тiкає, а ви не розумiєте! А як я подам у
суд i навiть на раднаркомiв, що не встерегли кума, що вiн утiк i може
чорзна-що наробити... Бюрократи ви всi пiсля цього!.. А втiм, ви тепер нам
не потрiбний, молодий чоловiче... I взагалi лучче б ви ударили мене з
дванадцятидюймової гармти в самiсiньке моє серце, нiж прийшли з таким
повiдомленням... Iдiть, бо не можу на вас дивитися!
С а н i т а р
- А я кажу - мiлiцiя вловить. Навiдайтесь завтра (пiшов).
К у м
- Сяду тепер та посумую... Засмутюся, зажурюся за кумом. Ех, куме,
куме! Любив тебе, шанував, як брата рiдненького, у серцi носив i доносивсь
- до му-золiв... (По паузi). А посумувавши, скажу: шабаш! Додому,
Любонько, i навiть негайно!
Л ю б у н я
- Без папоньки?
- Не тiльки без папоньки, - без кума.
- Хрещений!..
- Додому!
- Хрещений!..
- Шабаш!
- Хрещений! Як же ми без папоньки на очi появимось?
- Прийдем уночi.
- Мамонька ж прокленуть мене... А вам до церкви як, на базар? Скрiзь
питатимуть, чом без кума вернувся?
- Не пiду я до церкви... А втiм, чого я хвилююсь, коли я постановив:
прийти, захворiти i вмерти...
- Не можна без папоньки.
- Можна - не можна, годi, кажу!
- З ким же тепер рибу ловитимете?
- Сам!
- А не можна, не можна без папоньки... Хто в дамок сяде з вами, хто про
полiтику?
- Сам!
- А з ким "сади мої зелененькi" заспiваєте?.. А як же на Рiздво, на
Великдень?..
- Сам! Сам заспiваю, сам занедужаю, сам i помру! Сам!
- Хрещений! Згадайте, як на вашi йменини ви папоньку додому вели та й
заблудились на своїй же вулицi, й якби не Полкан наш, то б i не знайшли
ворiт...
- Не згадуй, бо хiба я кажу, що кум поганий чоловiк? Кажу я так? Кажу?
- Нi.
- Музолi у серцi од любовi й досади. Хто ми, кум i я? Хто?
Хлопчики-пiйонерчики, що наввипередки побiгли, чи до гробу вже
пiдходимо?.. (По паузi). Вiн буде по наркомосах усяких бiгати, до Вецека
скакатиме, а я буду останнiх поросят продавати, щоб його завертати
додому?.. Годi! Додому!
- Я не поїду, хрещений.
- Що?
- Я сам шукатиму. Знайду, приведу - щастя, не знайду...
- Загинеш!
- Не знайду - загину... Сама собi смерть заподiю.
- А як твоя мамонька, а моя кума, хрещенице, та вже хвора лежить i
навiть помирає... од тифу?
- Мамонька, як благословляли мене в дорогу, да руки менi цiлували,
сльозами поливали, просили, молили, кляли, щоб я без папоньки не
верталась.
- А як твої сестри Вiруня й Надюня i собi лежать, на малярiю заслабли,
нiхто води не подасть i нiкому компреса на нещасний лоб накласти?
- Не можу! Тодi ще, як у церкву заскочила та молилась, тодi ще вiдчула,
що доля нас розлучить.
- А як там без тебе всi квiти на вiкнах посохли i в палiсаднику
посохли?
- Сон менi щоночi, хрещений: одна я немов, один на степу плету вiнок з
василькiв та нагiдок, а вони сухi немов, сухi - як ото мертвому в голови
кладуть... Доля вiщує, її не обiйдеш, хрещений.
- I курчата без води заливаються, а квочка не зна, що далi робити, де
води шукати.
-Хрещений!..
- I пiсля цього не йдеш?
- Нi!
- Ага! Так ти хочеш показати, що в тебе папонькина характер... Дак знай
же, знай, що й я ве абищо i маю характер, твердiшую втричi за кумову й
твою. Прощавай! (Одiйшов. Посварився). Одумайся! Загинеш! (Л ю б у н я
мовчала. К у м насунув капелюха). Загинеш, кажу!
ЧЕТВЕРТА ДIЯ
_
Здивувались робiтники на заводi "Серп i молот", як побачили, що через
мур до них перелазив якийсь чоловiчок у брилi.
П е р ш и й
- Ти дивись - перелазить хтось... Гей гражданине!
Д р у г и й
- Цс-с-с... Це, мабуть, шпигун або злодiй до нас хоче вдертися...
П е р ш и й
- Так заарештувати треба!..
Т р е т i й
(поважно, спокiйно)
- Путнє тепер до нас через мур не полiзе - це факт, проте не
гарячiться, хлопцi... П е р ш и й мовчок та пара очок краще за язичок -
отак i вивiдаємо, хто воно й яке на масть.
Припали до роботи, не звертаючи на гостя особливої уваги: лiзе, мовляв,
нехай лiзе.
М а л а х i й
(з муру)
- Вiтаю гегемонiв! (Робiтники мовчки й скупо поздоровкались. М а л а х
i й це помiтив, ущипливо_). Вiтаю i разом питаю: невже i гегемонiв
загороджено мурами, та ще якими? (Показав на заводськi мури). Тодi, будь
ласка, скажiть, що рiзнить вас з тими, що сидять по бупрах та по
божевiльнях? Там мури i тут мури...
Т р е т i й
- Там вони обмежують, тут вони захищають права, бо кругом ворогiв ще
багато.
М а л а х i й
- Розгородитись пора, гегемони, зруйнувати мури оцi треба негайно, бо
вона заступають дорогу до вас...
Т р е т i й
- Кому?
М а л а х i й
- Друзям вашим, о гегемони, - скажу я.
Т р е т i й
(до своїх)
- Для друзiв, здається, у нас є ворота i дверi...
М а л а х i й
- Мене не пустили в ворота.
Т р е т i й
- Не розпiзнали, чи як?
М а л а х i й
- Не розпiзнали й не визнали, дарма що я показав ознаки й клейноди
свої, що про них оповiстив у першiм декретi i що по них мене мусить
впiзнати всяк сущий на Українi (показав на цiпочок, на бриль, подививсь на
робiтникiв)^ Невже i ви не розпiзнали? (Пов'язавсь через лiве плече
червоною стрiчкою). I тепер не впiзнаєте? От що виходить, коли не читають
декретiв. Слухайте ще раз: з ласки великої матерi нашої революцiї, нас
помазано народним наркомом Малахiєм...
Д р у г и й
- Ну й що з того?
П е р ш и й
(до третього)
- Вiн п'яний.
Т р е т i й
- Нi, нi.
П е р ш и й
- Та як же нi? Дивись... Хай би до зеленого змiя, а то ж до наркома
допився...
Т р е т i й
- Уважнiше слухай!
М а л а х i й
(тим часом злiз з муру. Пiдiйшов до робiтникiв)
- Що це ви робите?
Т р е т i й
- Хiба не бачите?.. Форми.
М а л а х i й
- А я прийшов до вас робити реформи.
Т р е т i й
- Якi?
М а л а х i й
- Голубi. Бiльш точно - негайну реформу людини, бо сьогоднi, знаєте, до
чого вже дiйшло? Згвалтовано двох старих бабiв - газетярi кричать,
кричать...
П е р ш и й
- То ж охота на когось напала.
М а л а х i й
(не зрозумiв iронiї)
- I це напередоднi соцiалiзму, в країнi, де про кохання народ утворив
найкращу в свiтi пiсню про зелений барвiнок, про зорю з мiсяцем, червону
калину, де нарештi сам народний нарком стереже вночi голубiї мрiї, -
згвалтовано двох старих бабiв, о люди, люди!
За муром почувся дзвiнкий, бадьорий хлопчачий голос:
- Р-р-радiо! Ужасноє iзнасiлованiє двох нещасних старух, которая
старшая шестьдесят сєм лет iмеєт.
М а л а х i й
- Чуєте?
П е р ш и й
(iронiчно)
- Поласували бабусi.
М а л а х i й
- Я певен, що коли б роздати увечерi на вулицях людям анкети - метелики
з одним запитанням, хто про що тодi думає, то як ви гадаєте, про що
здебiльшого були б думки?
Т р е т i й
- Не скажу. Всячина бредеться в голову людям.
М а л а х i й
- А я скажу.
Т р е т i й
- Ану?
М а л а х i й
- Не про голубi реформи, а про форми жiночих нiг думають i мрiють,
зовсiм не звертаючи уваги на те, що внаслiдок таким мрiям любов
обмежується ногами, в очах не цвiте, в серцi не спiває, - отож i
згвалтовано двох старих бабiв... Нi, далi я ждати не можу. Пора починати
(засурмив в кулак, немов у сурму, вiйськовий сигнал "вставай").
Тру-тру-ту-ру-ру-ту-ру-ру, тро-тро-то-то-то-то-тро-то-то-то, тру-ту.
Ревуть сирени по заводах, гудуть гудки й дроти, спiва Україна за могилами
в долинi, та сурма золота народного наркома над усе: про даль голубу та
про голубi мрiї сурмить вона вам, гегемони...
_
2_
Поприходили ще робiтники:
- Хто цей оратор? Од кого? Про що?
- Од наркомiв до нас...
- Та нi!.. Сам наркомом назвався.
- По-моєму, клоун з цирку прийшов...
- Попав пальцемi.. Це артист з української трупи.
П е р ш и й
(до третього)
- Бачу-таки, - помiшав горiлку з пивом.
Т р е т i й
- Ти думаєш?
П е р ш и й
-Факт!
Т р е т i й
(усмiхнувся)
- Уважнiше слухай, кажу!
М а л а х i й
- Негайну реформу людини прийшов я робити до вас, гегемони. Слухайте
мене, а бiльш нiкого...
Хтось свиснув.
Хто там свистить на промову народного наркома. Хто заважа нам, питаю?
Х т о с ь
- А хто вам заважає в роботi?
М а л а х i й
- I так багато свисту на Українi: свистять вiтри-суховiї, свистять
юнаки на дiвчат, свистить мiлiцiя внощi, на вулицях мочаться, згвалтовано
бабiв... Негайну реформу людини прийшов я зробити i в першу чергу реформу
українського роду, бо в станi дядькiв та перекладачiв...
Гомiн пiшов помiж робiтникiв:
- Це божевiльний...
- Прикидається.
- До адмiнiстрацiї йогої
- Хай старий виголоситься.
Т р е т i й
(спокiйно)
- Уважнiше слухайте, товаришi
М а л а х i й
- Слухайте мене, гегемони, i я виведу вас з цих закурених мурiв.
Провулками, закавулками повз заводи й фабрики, межами та стежками, ген-ген
за могили, у голубу даль поведу. Тру-ту, тру-ту! Уставайте, люди, бо несу
на вас реформу, не форму, а реформуi Тру-ту, труту! Збирайтеся до нової
Фавор-гори дванадцятого серпня, по-старому - шостого, несiть мак червоний,
нагiдки, а найбiльш приносьте голубеньких мрiй. Там будемо святитися,
святитися - повитися... Заодно приносьте й мову українську. Чи знаєте, мiж
iншим, чого наша мова у порога вiки вистояла? Бог про неї забув, як мiшав
язики на вавiлонськiй баштi. Крiм того, дух святий зiйшов на апостоли
всiма мовами, забув тiльки про нашу українську. На це РНК звернув уже свою
увагу, та тiльки без мене навряд, щоб що вийшло...
Т р е т i й
(голосно, могутньо)
- Виходить, i вийде!!! Товаришi... (Виступив наперед до Малахiя). Ви
селянин?
М ал а х i й
-Нi.
Т р е т i й
(навпорно)
- I не робiтник?
М а л а х i й
- Я народний М а л а х i й.
Т р е т i й
- Iз проулкiв та заулкiв, крученими стежечками, навiть через мури оцi
пролазять до нас отакiї Малахiї. А хто вони? Ще добре, як просто собi
меланхоли-мрiйники, бо таких чимало i помiж нашим братом, на превеликий
жаль, водиться - очi, як в iсусiв, голубий дим в головi, грiхи все
збирають та на тому й їздять - добре, кажу, як ще такi iсусики на
осликах...
М а л а х i й
- Осанна їм! Вони чистять свiт.
Т р е т i й
- Хочеш чистити, пересядь з ослика...
Х т о с ь
(втулив збоку)
- На асенiзацiйну бочку.
Вибухнув смiх.
Т р е т i й
- А хоча б i на бочку, бо лучче бути бочкарем, нiж таким iсусиком, як
цей. То добре, кажу, коли ще iсуси-ки вони, бо це ще пiвлиха. А от коли
вчуваєш в їхнiх благеньких проповiдях десь в одному, в двох словах зовсiм
другу музику...
М а л а х i й
- Голубую музику...
Т р е т i й
- Не нашої кляси музику, тодi нам треба сказати - товаришi! За голубими
їхнiми словами ховаються буржуазнi шовiнiстичнi жальця. За голубим отим
туманом чигають на нас супротивники, в голубих реформах закутано їхнi
мiрочки i форми - стережiться!
М а л а х i й
- Негайну реформу людини виголошую я, гегемони, i беруся зробити її.
Т р е т i й
(пальцем покивав)
- Ой, зробив, дядя, на себе глядя - знаємо вас... Нi, зробимо її краще
ми, по образу й по подобiю пролетарському.
М а л а х i й
- Тру-ту... А реформу українського роду ви зробите?.. Ген-ген сидить
бiля вiконця в хатi, морщить постоли та вигляда, чи не везе йому старий
бозя дощу на пшеницю, чи не видно синiв iз солдатiв, iз наймiв дочок. I
день iде, i нiч iде, бозi нема - i дощ не йде, б'ють пороги, мiсяць
сходить, як i перше сходив, нема Сiчi... Очерети у Днiпра питають...
Вихопились голоси_
- Стара пiсня.
М а л а х i й
- Де-то нашi дiти дiлись, де вони гуляють?
Т р е т i й
- Завтра там, де б'ють пороги, вже не мiсяць зiйде. Завтра зiйдуть
електричнi, можна сказать, сонця i засяють на весь степ козачий, на всю
нашу Україну, аж до моря...
М а л а х i й
- Запитання: до якого моря?
Т р е т i й
- Завтра там, де скиглила чайка лiтаючи, заспiвають сирени, можна
сказать, морських пароплавiв, залунають гудки нових фабрик, заводiв. Вже
сьогоднi Днiпрельстан розбива динамо-моторами очеретяний той сум i дике,
хай воно сказиться, тужiння порогiв, бо чув я його на екскурсiї...
М а л а х i й
- Киньте ваш Днiпрельстан! Тут ось, чуєте, кричать - iзнасiлованiє двох
старух, о гегемони! Не поможе!
Т р е т i й
- Поможе! Отам починаєм ми нашу реформу всього українського роду, отам,
i тут, i скрiзь, де тiльки е рука робiтника...
_
З_
Пiдбiг р о б i т н и к , мокрий весь од поту:
- Готовi форми?
Робiтники напружились:
- Готовi!
Мокрий р о б i т н и к
- Випускаємо чавун!.. (Крикнув туди, де знiмалися заграва_). Готово!..
Дайош!..
Полилася рiвчаками та жолобами огненна рiдина, освiтила
огняно-червоним, аж гарячим, свiтлом увесь цех ливарний, загравами
подихнула, одсвiтилась на обличчях i в очах у кожного. Знявся рух.
Перескакуючи через рiвчаки, припадаючи до форм, повели робiтники за собою
лопатами огняну лаву у форми. Несли у ковшах. Гукали на Малахiя:
- З дороги, старик!
- Бережись там, гей!
- Станьте осторонь, гей, як вас!..
М а л а х i й!..
- Та покажiть йому, куди вийти, бо ще розтопиться.
А вiн в димi та в загравi метався мiж огненних рiчечок, аж поки хтось
не вивiв його до дверей, сказавши:
- Клопiт з такими реформаторами...
Отямившись, вiн глянув на огнi, на дим, на заграви i сказав:
- У них свої, червонi мрiї. Яка трагедiяi Закрив очi й пiшов. Услiд
йому гримiла симфонiя труда.
П'ЯТА ДIЯ
Турбувалась мадам А п о л i н а р а, щоб, бува, не накрила їi установу
мiлiцiя, а найбiльше вночi побивалась:
- Гляди, Агапiє, часом наскочить мiлiцiя, кажи: це мої онуки Оленька i
Любонька, допiру приїхали... говiти абощо.
А г а п i я
(на все годилася)
- А Господи! Так i скажу, аби тiльки подорожну ви менi до Єрусалиму
виклопотали...
- Виклопочу!
- Чи скоро ж?..
- Завжди!
- Коли ж мiсяць жду... (Шепотiла). Нi грошей, нi Єрусалиму.
I як на зло Аполiнарi в цю нiч десь недалеко зривались тривожнi
свистки.
2_
Вискочив з якогось чуланчика знервований гiсть.
Г i с т ь
- Свистять!.. Ах, мадам Аполiнаро, скiльки я вам радив знайти
безпечнiшу квартиру, щоб подалi - далi од Радянської влади... (Докiрливо,
сердито глянув на мадам Аполiнару i побiг по схiдцях через заднi дверi.
Забув застебнути пiдтяжки).
А п о л i н а р а
(йому вслiд заломила руки)
- Ах, знаю, що мука, та що ж поробиш - ми тепер нелегальнi!
Iз того ж чуланчика вийшла Л ю б у ня:
- Нудно... Хай грають.
А п о л i н а р а
- Не треба, Миронько! Чуєш - свистки?
Л ю б у н я
- Втечу!
А п о л i н а р а
(до музики)
- Ну, грайте! Тiльки, благаю, - пiяно, пiяно...
Л ю б у н я
(пiдiйшла до Агапiї)
- А що, як папонька вдома?
А г а п i я
- То Бог святий один знає...
Л ю б у н я
- Я оце подумала, i весь свiт менi почорнiв. А що, як папонька вдома, а
я тут!.. (На музику). Голоснiше!
4_
Увiйшли, по схiдцях захиталися двi дiвчини з гостями й М а т и л ь д а.
- Ось... Прийшли.
П е р ш а
- Котики, ви не пожалiєте.
Г i с т ь
- "Не жалєю, не заву, не плачу, всьо пройдьот, как с белих яблонь
дим..."
Д р у г а
- Браво!
Г i с т ь
- "Ув'яданья золотом охвачений..."
М а д а м А п о л i н а р а
(до дiвчат)
- Прийшли, мої дiтунi... А Оля ж де?
М а т и л ь д а
- Вина! А тодi про Олю...
Д р у г а
(до гостя)
- Можна грушу?
Г i с т ь
- Будь ласка... "Я не буду больше молодим..." Чого душенька ваша хоче,
те й берiть!..
Д i в ч а т а
- Ой, який добренький!
Г i с т ь
(злякався своєї доброти)
- Тiльки з умовою.
Д i в ч а т а
- З якою?
- На вибiр дається пiвхвилини (вийняв годинника). Пiвхвилини що
завгодно. Пiвхвилини! Раз, два!..
Д i в ч а т а
- Шоколади! Вина! Пундикiв!
Г i с т ь
- Якої саме шоколади? Якого вина?
Д i в ч а т а
- Червоного солодкого! Нi, бiлого!
Г i с т ь
- Та якого ж, кажiть?
Д р у г а д i в ч и н а
- Цукерок! Рахат-лукуму!
Г i с т ь
- Що бiльш вам до смаку?
Д р у г а
- Цукерки!
Г i с т ь
- Сто грам? Двiстi грам? Триста грам? Пiвхвилини минуло.
П е р ш а
- Так скоро?
Г i с т ь
"Жiзнь моя, iль ти приснiлась мне..."
П е р ш а
- Я ж шоколади хотiла.
Г i с т ь
"Точно я весеннєй гулкой ранью проскакал на розо-вом коне..." Нi, годi
(сiв на стiл).
Д р у г а
- Постривайте ж1 Ми вам теж скажемо: що завгодно, тiльки пiвхвилинки...
Ха-ха-ха. Уявляю! Пiвхвилинки...
А п о л i н а р а
- Ах, Мусю, Мусю! Хiба ж так можна жартувати. Гостi й справдi подумають
- пiвхвилиноньки...
Розлила вино по чарках. Гостi взялись частувати дiвчат.
А г а п i я
(до Любунi)
- От якби тобi, доню, папоньку знайти, а менi дорогу. Може, голубонько,
ти знала Вакулиху?..
- Не знаю. Не з ваших країв я, бабуню.
- Я й забула, що ти десь iз степiв... Коли ж на всю околицю одна
Вакулиха була в Єрусалимi...
- Болить, бабуню, серце, подобно я умру...
- А вона як гарно вмерла - Вакулиха! Прийшла а Єрусалиму i на т р е т i
й день померла...
Д i в ч а т а
(схопились з-за столу)
- Мадам Аполiнаро! Мамочко! Гостi просять потанцювати. Можна?
А п о л i н а р а
- Тiльки благаю вас, дiвоньки, пiяно! Пiянiсимо!
Музика заграв фокстрота.
Майнули тiнi по стiнах, по стелi - гостi й дiвчата пiшли у танок._
Л ю б у н я
- Ось грають, танцюють, а менi млини чогось ввижаються, що край нашого
мiстечка. А що, як папонька до млинiв уже доходять, а я тут?
А г а п i я
- Немов заснула: лице таке ясне та бiле, їй-бо, не брешу. А в труну їй
стружок, що од гробу Господнього принесла, пахущих поклали i кипарисовий
хрестик... Дай, Боже, тобi, доню, менi й усякому так умерти, як вмерла
Вакулиха. (Л ю б у н я пiшла в чуланчик. А г а п i я доказувала своє}.
Хiба прошення написати? Товаришi, отак i отак Вакулиха вмерла, то хочу й я
так. Тож не повiрите, товаришi, аж сниться вже. Iду, немов пливу в повiтрi
повз море тепле, i стежечка в червоних квiтах, а десь за морем сяйво до
неба, як ото зоря улiтку бува... А знаєте, товаришi, як не вдасться до
Єрусалиму, так я вже... (Закуняла).
_
5_
О л я привела М а л а х i я. Ще з порога гукнула:
- I я з гостем, та ще з яким!..
Дiвчата й гостi привiтали Олю оплесками, вигуками "ура". Музика вдарив
туш._
М а л а х i й
(ставши на сходах)_
- Аж ось де визнали!.. (Велично вклонився). Вiтаємо наших
вiрноподаних!..
А п о л i н а р а
(до Олi)
- Це, здається, Мирин, Любчин...
О л я
- Батько.
А п о л i н а р а
- Навiщо, Олю!.. Щоб розтривожити сердешне дитя!.. Навiщо драма!
О л я
- Де вона?
А п о л i н а р а
- Ша! Їй голова заболiла. Спить.
О л я
(заглянула в кабiнетик)
- Миро, ти спиш?.. Спить! (Пiдiйшла до Малахiя). Що дорожче, наркоме,
батько чи сон?
М а л а х i й
- Сон, якщо вiн по роботi.
О л я
(криво всмiхнулась)
- Ну да ж, по роботi. Вибачте, я пiду передягнуся, а то змокла (до
всiх). Дощ надворi.
6_
З розгону ввiйшов iще гiсть:
- Здорово, контрреволюцiє!
А п о л i н а р а
(зрадiла i разом занепокоїлась)
- Боже мiй! Дiвоньки! Дивiться, хто прийшов...
Дiвчата (до нового гостя)
- А-а! О-о!.. Наше "нiколи" прийшло.
Г i с т ь
(подивився на годинника)
- Ото! П'ятнадцять за першу. Поїзд о другiй. Ще треба телеграму
вдарити... Так! Пляшку пива менi, двi пляшки вина i цукерок дiвчаткам -
мерщiй!
А п о л i н а р а
- Може б, повечеряли б, милий...
Г i с т ь
- Нiколи! Нiколи! Де Мира?
Д i в ч а т а
- Миро! Миро! До тебе "нiколи" прийшов.
А п о л i н а р а
(ще гiрш занепокоїлась)
- Ша! Пiяно, дiвоньки... (До гостя благально). Може б, ви сьогоднi
другу собi подруженьку вибрали.
Г i с т ь
- Нiколи, контрреволюцiє! Я на п'ять хвилин.
А п о л i н а р а
- Вона хвора.
- На що саме?
- Їй голова болить.
- Дурницi!
А п о л i н а р а
- Милий, драма буде...
Г i с т ь
- Нiколи!.. Миро! Можна? (Пiшов у чуланчик).
М а л а х i й
(до Аполiнари)
- Хто вiн такий?
А п о л i н а р а
- Знакомий наш... Що веселий, а добрий...
М а л а х i й
- До кого пiшов?
А п о л i н а р а
- Я й сама не знаю... Бачте, я харчую їх, себто - приходять їсти, тут i
спочивають, а котора, то й з гостем... Хiба вглядиш? Клопоту з ними та
клопоту... Може, горiлоньки з дощу або пива?
М а л а х i й
- Я вам забороняю продавати любов у коробках!
- Яку любов?
- У коробках, кажу! Хiба не бачу - нагородили коробок на кохання, немов
клозетикiв. Де мiсяць? Де зорi, питаю? Де квiти? (Вийняв з кишенi якусь
саморобну дудку, задудiв). Всiм, всiм, всiм декретi Однинi забороняємо
купувати й продавати законсервовану в дерев'яних, тим паче у фанерних
коробках любов... Нi, не так. Щоб не зламати принципiв нашої
економполiтики, тимчасово дозволяємо купувати й продавати любов, тiльки не
в коробках, не законсервовану, а при мiсяцю, при зорях вночi, на травi, на
квiтах. Коли ж закортить кому вдень, то здебiльшого там, де дзвонить у
розгонах сонце i гудуть золотi бджiлки, вдак: дз-з-з... Нармахнар.
(Подумав). Перший.
7_
Убiгла Л ю б у н я._
За нею гiсть_
Г i с т ь
- Куди ти? Менi ж нiколи. Мирко!
Л ю б у н я
- Папонькин голосi Пустiть!.. Папонька милий мiй, любий, дорогий,
золотий!.. (Поцiлувала йому руки). Насилу, насилу я вас знайшла.
8_
Ускочила О л я, набiгли дiвчата, пiдiйшли. хитаючись, гостi.
О л я
- Це а тобi його знайшла.
А г а п i я
- А менi приснилось: ангол у сопiлку золотую грає... Коли гульк - аж це
Любонькин батенько.
Д i в ч а т а
- Справдi, батько?
- Миро! Це твiй батько?
М а л а х i й
- Я не батько. Я народний М а л а х i й. Та невже ж не читали першого
декрету? Зрiкся родинного стану...
Гiсть подивився на годинника, махнув рукою й побiг.
Л ю б у н я
- Папонька любий! Ви не дивiться, що я така, що я в таких нарядах...
М а л а х i й
- Зрiкся родинного стану, кажу.
- Простiть мене, папонько! Це я не навсправжки. Це я, щоб одшукати вас,
копiйку заробляла...
А г а п i я
- Простiть її за блуд, i Бог вам ще не такi грiхи вiдпустить...
Оля не спускала з Малахiя очей.
Л ю б у н я
- Зараз приїде Ванько, ми сядемо, папонько, i до вокзалу... У мене є
грошi, аж п'ятдесят три рублi. Квитки я куплю з плацкартами, ситра в
дорогу, пома-ранчiв. Ви ляжете, папонько, спочинете, любий мiй, а вже
сивенький...
М а л а х i й
(одiйшовши)
- Кажу, нема папоньки!.. I кума нема! Є народний М а л а х i й нарком!
Нармахнар! П е р ш и й!
Л ю б у н я
- Що ж менi тепер?
О л я
(до Малахiя)
- Що ж вона тепер робитиме, гей лихо ви, пеня народна!
М а л а х i й
- Запалюйте огнища унiверсального кохання на вулицях ваших городiв,
грiйте потомлених: в голубих моїх країнах вам за це спорудять
пам'ятники...
Л ю б у н я
- Як же менi тепер?
О л я
- Попросимо, щоб вiн iще одну голубу брехеньку розказав, i знаєш про
кого?.. Про милих, що вернуться до нас зимою вночi. Ха-ха-ха. Скiльки їх,
милих, вже зо мною спало, що ж як доведеться приймати та грiти з походу,
то ще задавлять... Музико! Колечко!
Любуня, як хвора, поточилася в чуланчик. Дiвчата й гостi пiдхопили Олю:
- Браво! Браво!
- Колечко!
- Оля колечко спiва.
О л я
(в супроводi музики заспiвала)
Потеряла я колечко,
потеряла я любов,
через етоє колечко
буду плакать день i ночь.
Мiл уєхал, меня бросiл,
ще й малютку на руках,
як згляну я на малютку,
так сльозами i заллюсь -
через тебя, моя малютка,
пойду в море утоплюсь.
М а л а х i й
(зiйшов на схiдцi)
- Алло, алло!.. Перекажiть радiом всiм, всiм, всiм на Українi сущим -
людям, тополям, вербам нашим, степам, i ярам, i зорям на небi.
О л я
Довго русою косою
Трепетала по волнє,
Правой рученькой махала:
Прощай, миленький, прощай!
М а л а х i й
(самотньо)
- Перекажiть, що народний М а л а х i й вже сумує, i срiбна сльоза
повзе з сивого уса та й капа в голубе море. Як це трагiчно: на голубих
мрiях сумує...
Його оточили дiвчата i гостi. Смiялися. Танцювали.
I от в цей момент крикнула А г а п i я:_
- Любина завiсилась!
А п о л i н а р а
- Завiсилась!
Д i в ч а т а
(заглянули в чуланчик)
- Завiсилась!
- Завiсилась!.. Мирка!.. Їй-богу!
Знялась тривога. Гостi, дiвчата кинулись врозтiч. схiдцями в дверi.
А г а п i я
(до Малахiя)
- Ваша донечка завiсилась!
М а л а х i й
- Не тривожтесь, вiрноподанко, вона не завiсилась, а потонула в морi...
Бiльш точно - в голубому морi...
9_
Оля
(вийшла з чуланчика)
- Зняла... Вона вже мертва... (До Малахiя). Чуєтеї Це ж ви її довели...
до смертi!
М а л а х i й
- Он краще ловiть молодика, бо вiн мочиться у море.
О л я
- Вiн остаточно збожеволiв... Куди ж тепер, пiсля голубих мрiй? (Сама
собi одповiла переконливо). Чого ж iще думаєш!.. Туди!.. Назад. На службу!
(Дов'язалось хусткою й пiшла, твердо ступаючи_).
10_
Ускочила А п о л i н а р а_
з невеличкою скринькою, в яку запихала намисто, золотi обручки, шматок
шовку тощо._
А п о л i н а р а
- Я вже яка, але ж не така, як оцей... (плюнула на Малахiя й побiгла).
М а л а х i й
- I плювали, i били його по ланитах. Тому вiн, узявши сурму золотую,
подув у ню... (вийняв дудку) i заграв всесвiтньої голубої симфонiї (заграв
на дудку). Я - всесвiтнiй пастух. Пасу череди мої. Пасу, пасу та й
заграю...
А г а п i я засвiтил свiчечку. М а л а х i й грав. Йому здавалося, що
вiн справдi творить якусь прекрасну голубу симфонiю, не вважаючи на те, що
дудка гугнявила i лунала диким дисонансом.
Завiса
** ПАТЕТИЧНА СОНАТА **
ДРАМА
Микола Кулiш довго виношував задум написати роман про нещасне кохання
поета до панночки Марини. За тло мали правити грандiознi подiї першої
свiтової вiйни й революцiї. Та реалiзувати задум письменниковi вдалося в
формi п'єси.
Iз спогадiв мого романтичного нинi покiйного друга й поета Iлька Юги на
Жовтневих роковинах у клубi ЛКСМУ про свiй незавидний, як сказав вiн,
проте повчальний революцiйний маршрут.
I_
1_
-_ Уявiть собi, друзi, - так почав вiн, - перше - вулицю старого
провiнцiйного мiста; друге - двоповерховий будинок з табличкою: "Дiм
генерал-майора Пероцького"; третє - революцiйну весну; четверте -
Великодню нiч.
Початок дiї: я пишу. Напiвгорище в будинку. Квадратове вiконце запнуте
зоряним небом. Свiтить гасова лампочка. В кутку мiдяним удавом виблискує
гелiкон.
_
2__
Поруч за дерев'яним простiнком живе безробiтна модистка З i н ь к а.
Вона чеше косу. Пiд дверима г о с т i.
П е р ш и й г i с т ь (читає напис крейдою на дверях)._ "З нагоди
Великодня вiзитерiв не приймаю". (Пауза. З досадою)._ Хе-хе! Оригiнально!
Д р у г и й г i с т ь (ревниво, баса)._ Чого ж ви стали?
П е р ш и й г i с т ь. А куди менi тепер iти?
Д р у г и й г i с т ь. На Великдень у кожної господинi дверi гостям
одчинено.
П е р ш и й г i с т ь. То я пiду до вашої. Добре?
_
З__
З i н ь к а смiється. Гостi, ощирившись, розходяться. Я пишу. Пiдо мною
в генераловiй квартирi дзвонять куранти, немов з далечi вiкiв: мiрно,
журно, елегiйно. А ще нижче, на першому поверсi, живе вона. Немов зараз
бачу: одчинене вiкно, вiтрилом напнулась серпанкова завiса. Пiд нею немов
пливе освiтлений кут кiмнати: пiанiно, погруддя Шевченкове й квiти. Вона
вивчає Бетховенову "Патетичну сонату". Грає в повторює вступ, оте повне
зоряного пафосу, глибоке й могутнє вгауе. (Тодi я не знав ще нi назви, нi
автора).
4__
До мене в дверi стукотить 3 i н ь к а:_
- Можна? (Увiходить)._ Скажiть, сусiдо, вiдгадайте, коли до дiвчини
ходить удостач мужчин, а їй раптом хочеться бiгти од них до мужчини ж, то
що це значить?
Я. Не знаю.
З i н ь к а. А коли всi збираються розговлятися, а їй хочеться
заговiти, то ви теж не знаєте, що воно значить?
Я. Теж не скажу.
З i н ь к а. Невже не знаєте? I не вгадаєте? Та ну-бо! Це ж така
зрозумiла рiч. Це значить, що прийшла... Думаєте, любов? Великодня нiчi I
все. А вам подумалось?
Я одхитую головою._
Прийшла Великодня нiч, а за нею в гостi мадам журба преться. Слухайте,
сусiдо. Я голубе платтячко, бачте, надiла дiвоцьке, косу по-скромному
заплела - заговiла, а ви такий бiдний та самiтний, що й сьогоднi не
розговiєтеся. То, може, пiшли б удвох, га?..
Я (одхитую головою)._ Бачте...
З i н ь к а. Ха-ха! До церкви, наприклад. А вам подумалось?..
(Пiдморгнула)._ Не бiйтесь! Ви не поскоромитесь од мене.
Я. Я й не боюсь. Я, бачте, не маю часу. Я пишу листа.
З i н ь к а. Ви пишете. Вибачте, пишiть. Я б оце сама написала листа
абощо. Написала б: року двадцять третього життя, числа в календарi
червоного, у серцi ж - чорного. Ой казали менi люди, що як прийде свобода,
то вона, як мама: не журися, мовляв, дiвко, - вискочиш iз ями... Буде свiт
тодi, як цвiт, ще й милий, як сонечко. Свобода прийшла. То оце я й пишу:
дорогий мiй, милий! Хоч кажуть, я така, що й за п'ятака, а проте не все ще
спродала, зоставила дещо про милого, що прийде ж, думалось, до мене хоч на
день, на мiй Великдень. Свiчку засвiтила, платтячко надiла голубе,
дiвоцьке, а вiн щось не iде... Пишiть! На добранiч.
Грошей часом нема у вас позичити - сiм карбованцiв? За квартирю, бачте,
вимагають. Я оддам. Одержу за свою (пiдморгнула)_ квартирку - i оддам.
Нема? Пишiть, пишiть.
__
5_
З першого поверху кам'янi приступцi униз, у темний пiдвальний закут.
Двоє сортують лiтературу. Осторонь ж i н к а прасує бiлизну. Iз стелi
зрiдка, але методично вперто й дзвiнко капає у вiдро вода.
Л i т н i й (одкладаючи листiвки)._ На Вадонiв завод. Тепер портовим
майстерням: брошурок "Коли скiнчиться вiйна" - одна, двi, три, чотири,
п'ять (крапля: дзень! Обернувся, глянув на стелю, на вiдро i знов),_ сiм,
вiсiм, дев'ять, десять (крапля: дзень! Нахмурився)._ Отак у вас завжди
капає зi стелi?
Ж i н к а. Третiй рiк. Ще як брали на вiйну Оврама, мужа мого, -
почало. З того часу жду й рахую. Сорочку перу я за сiмдесят крапель,
прасую за десять. А за цiлий день, знаєте, скiльки їх випадає? Аж
чотириста тридцять два по сто. Скiльки це, по-вашому?
Л i т н i й. Сорок три тисячi двiстi.
Ж i н к а. Жду й рахую. Голова - як решето. Все життя - як решето: все
подовбали цi краплi. Пам'ятаю, почала щитати, як вернулась з проводiв.
(Рахуючи краплi)._ Одна, двi. Проводжаючи, питала: ти ж котляр, Овраме, на
заводi став глухий, недочуваєш, а тебе беруть. А вiн менi... Три. "Через
те нас i беруть, що глухi ми i слiпi ще". Та й пiшов. Туман стояв, ворiт
було не видно. Я за ним: Овраме! Вiн не обернувсь... Чотири... Коли ж тебе
тепер ждати? Не обернувся. Але бiля заводу став. Добiгла. Саме тодi...
П'ять... Iшло на шосту, i заревли гудки. Нiколи не плакав, а то дивлюсь -
слухає й плаче... Шiсть. А скажiть, яке найбiльше число в свiтi?
Л i т н i й. Квадрильйон, здається.
Ж i н к а. Квадрильйон. Якби менi хто сказав, що, як упаде
квадрильйонна крапля, тодi вийде вiйнi кiнець, тодi вернеться мiй Оврам, я
б перещитала. Я б кожну крапельку обчислила, не пропустила б! (Жагуче,
пристрасно, аж сльози проступили)._ Як намистечко б, зiбрала та на пам'ять
нанизувала крапельку до краплi. Отак. (Ставши. як на молитву, рахує
краплi)._ Сiм. Вiсiм. Дев'ять.
П а р у б о к. Сестро, ти знову...
Ж i н к а. Вiсiм. Дев'ять. Десять...
П а р у б о к. Ну от... (До лiтнього)._ Що робити?
Л i т н i й (суворо)._ Що? Нести лiтературу! Органiзовувати! Агiтувати!
Треба увесь свiт пiдпалити нашими лозунгами: вимагаємо зробити з тайних
договорiв плакати - раз, iз вiйни негайний мир народам - два, iз
дванадцяти годин роботи вiсiм - три, маємо чотири руки - чотири, а
пакункiв п'ять - п'ять, що робити з п'ятим - шiсть.
П а р у б о к. У мене є тут товариш один. Покликати?
Л i т н i й. Хто?
П а р у б о к. Студент.
Л i т н i й (мiна)._ Хм...
П а р у б о к. Та не справжнiй, iз селян. З унiверситету на дому.
Екстерн. Прибивсь у город iз села вчитися. Батько десь за пастуха. Хлопець
трошки мрiйний, проте певний, свiй...
Л i т н i й. Сiм! Клич!
_
6__
I приходить до мене мiй перший друг, мiй побратим Л у к а:
- Iлько, здрастуй! Ти що робиш?
Я (патетично)._ Пишу до неї листа!
Л у к а. Це сто тридцять першого?
Я. Не смiйся. Луко!
Л у к а. Скоро порвеш?
Я. Не смiйся! Ти чуєш, який у мене настрiй? (Я чую знизу акорди
grave)._ Високий, зоряний, як небо! Перше (жест на гелiкон),_ бачиш цю
штуку? Гелiкон зветься. Коли взяти forte,_ можна загасити лампу. Але я
навчуся грати так, що зорi на небi гаситиму.
Л у к а (iронiчно)._ Навiщо?
Я. Щоб... щоб мати роботу.
Л у к а. Роботу, бачу, матимеш, а от заробiток?..
Я. I заробiток теж. Це ж гелiкон з оркестру, що грає влiтку на
бульварах, восени на весiллях, узимку на похоронах - з оркестру гуманiзму.
Є гелiконiсти, що добиваються од цього удава такої, що вiн не просто грає,
а дзвонить, як срiбний дзвiн. Отак: бом, бом...
Пiдо мною немов нарочито дзвонять куранти.
I я навчусь! Обов'язково! Третє, i це головне, я пишу до неї листа.
(Знизу я чую, як услiд за уаие напливає_ перша хвиля свiтло-ярого
_allegro_ _molto_ _e_ _con_ _brio_)._ Слухай! (Читаю й фантазую),_
"Можливо, що й цього порву, але пишу й писатиму, бо вiрю в Петрарку i в
вiчну любов. У вiчну любов. Мiж iншим, од золотих фiгур в iсторiї чорнi
тiнi, од чернечої ж Петрарчиної золота й ясна - свiтiнь вiчної любовi.
Вiрю i пишу. Ви граєте сьогоднi щось нове, що саме - не знаю, але ця
музика, напевно ж, про юнака, що мчить конем степами, шукає країни вiчного
кохання. Там, у голубих вiкнах, дiвчина самiтна: лiву брову трошки ломить,
як усмiхнеться, очi голубi. Скажiть, вiтри, або ви, зорi, чи вийде дiвчина
йому назустрiч, чи одчине дверi, прекраснi ворiтця в країну вiчного
кохання!" (Крiзь сльози й посмiх)._ Ану, вгадай. Луко...
Л у к а. На те у дiвчат i ворiтця, щоб їх одчиняти.
Я. Та нi! Пошлю от я цього листа чи нi?
Л у к а. Як сто тридцять попереднiх.
Я (тодi врочисто, категорично)._ Сьогоднi. Сам однесу!
Л у к а. Сьогоднi треба нести лiтературу, i ти мусиш помогти. Ходiмо!
Я. Завтра однесем.
Л у к а. Ти хочеш справу соцiальної революцiї одкласти на завтра!
Я. Анi подобини! Але знай. Луко: над свiтом полощеться в кровi прапор
боротьби. Для чого? Щоб завтра замаяв над нами прапор вiльного труда. Та
тiльки тодi, як над свiтом замає прапор вiчної любовi...
Л у к а. К чорту твою вiчну любов! Сьогоднi нам на цехових зборах
петроградський товариш сказав: "Мусимо, - каже, - припустити поїзд
революцiї повним гоном до соцiалiзму". А ти його хочеш спинити на
станцiї... (Передражнив)._ Вiчна любов!
Я (з досади й образи, вслiд йому)._ Тiльки тодi, як Петраркою стане
той, хто сьогоднi б'є жiнку, - наступить всесвiтня соцiальна весна. А ти
її к чорту! Цiлу проблему!
7_
Я майже iду услiд за Лукою. Несу листа. Так. За iншої ситуацiї я б його
порвав, як порвав сто тридцять попереднiх. Але ж тепер я змушений його
однести. I я несу. Сходами, вниз, де живе вона. Але як його передати? Iду
далi вниз. Бачу, як з пiдвальчика виходить лiтнiй робiтник, обважений
пакунками лiтератури. На ним Л у к а. Н а с т я суне йому кусок паски,
крашанки. Шепотить:
- Нате. У дорогу.
Л у к а. Ну от... (До лiтнього, жест на крашанки). Брати, товаришу
Гамар? Релiгiю?
Л i т н i й (сердито). Бери! Все одно з'їмо!
Щоб не здибатися з Лукою, я повертаю нагору. Бiля дверей Пероцького чую
- дзвонять куранти. По тому дзвiнок електричний.
Г о л о с П е р о ц ь к о г о (до економки). Телеграма од А н д р е з
фронту: "Здобув вiдпустку. Першого приїду, номером шостим". За пiвгодини
вiн буде. Ванну i постiль, Анет. А менi, будь ласка, сьогоднiшнi витрати.
Не ображайтесь, Анет. Я вам вiрив i вiритиму, але коли йде революцiя,
треба щохвилини писати рахунки. Спасибi, Анет. (Читає). "За три замки до
дверей одинадцять карбованцiв сiмдесят три копiйки". А за розбиту
росiйську корону, Анет! Запишiть. На карб революцiонерам. I за страйк на
моєму млинi - робiтникам. "За бром". Кому? Нам чи їм? Не смiйте купувати!
Де пахне бром, там скоро смердiтимуть трупи. Не смiйте!.. Прибутки!.. Вiд
Ступай-Ступаненка за квартиру десять карбованцiв п'ятдесят копiйок. I все?
А за мезонiн? За пiдвал?.. Виселити! Я не боюся їхньої революцiї. Одного
лише боюся, щоб не розпаляли фундаменту, на якому стояла Росiя, - єдностi
й неподiльностi її. А не розваляють Ступай-Ступаненки - Росiя вистоїть i
перестоїть яку завгодно революцiю. Росiя! Земля руськая! Русь! Де це так
прекрасно грають? Анет, люба моя! Дiстаньте з гардероба мою унiформу. Я
пiду до церкви, Анет! Пам'ятаєте Великоднiй ранок тисяча дев'ятсот
тринадцятого року, Анет, берiзку за вiкном i зорю? Тодi Росiя пахла, Анет,
а нинi!.. Смирно! Це я на свої мислi, Анет!.. Який хаос! Зменшiть витрати,
Анет!.. Церемонiальним маршем! Мої мислi! Повзводно!
Тихо. Певно, пiшов, бо чую другий голос. Син Пероцького - Ж о р ж и к:
- Анет, дорогая! Ну?
А н е т. Жорже! Папа приказав зменшити витрати.
Ж о р ж. Я оддам! Слово майбутнього офiцера, оддам!
А н е т. Жорже, зрозумiйте, грошей нема.
Ж о р ж. Слово честi, оддам! Знайте: за мiсяць-два нас, старший клас
кадетiв, попрямують у прапорщики. Ух, пiду я на вiйну! На бiльшовикiв!
Вдарю, вдарю чобiтками, брязну, дзенькну острогами, гляну в дзеркало, а
там (зафантазував)_ молоденький офiцерик, у погончиках блискучих, чорнi
вусики...
А н е т. Мiй хлопчику-мрiйнику!
Ж о р ж. Хлопчику?.. (Навмисне брутально i все ж стаки наївно).
Молоденький офiцерик, п'ять кондонiв у кишенi; ахм, - красуню!
А н е т. (певно, очi великi, аж зблiдла). Жорже!
Ж о р ж. Еntre nous soit dit! Ви, Анет, як Богоматiр, будете страждати,
виряджаючи вашого хлопчика на вiйну. Розстебнете менi кiтель, начепите
дукатика золотого i заплачете, як колись покiйна мамочка.
А н е т, очевидячки, зворушена й розстiба ридикюля.
За вiкном буде вечiр, як чернець смутний, i зоря, яко лампадник. Папа
покличе. Знявши з носа окУ л яри, скаже вiн: "Ну, Жорже, будь слуга царевi
щирий..." - I не мовить бiльше слова.
А н е т, очевидно, виймає асигнацiю.
До вокзалу рисаком. Ви зо мною. Папа ззаду. У салон-вагон ввiйду я, аж
там жiнка незнайома, молода, прекрасна, ну як ви, Анет. (Цiлує). Лiктi в
неї круглi, бiлi, груди, як у вас, Анет! Буде нiч, буде дорога, i розмови,
i пригоди. (Ярливо цiлує, як жiнку).
А н е т. (очевидно, жах i задоволення). Жорже!.. Я папу покличу!
Ж о р ж (одсапавшись). Тяжко зiтхне паровоз у ту сторону, де вiйна.
Свисне: на вiйну - вiйну-ну!.. Iмператор - Росiя - ура! Я поїхав на вiйну!
_
8__
Вихором пробiгає повз мене. До Зiньки. Стукотить.
З i н ь к а. Хто?
Ж о р ж. Це я! Можна до тебе?
З i н ь к а (виглянувши). До "тебе"?
Ж о р ж. До вас.
З i н ь к а. Чого?
Ж о р ж. Я прийшов... Хiба ти... Хiба ви не знаєте?
З i н ь к а. Мами шукаєш чи, може, заблудив?
Ж о р ж. Я прийшов... Папа мене прислав! Грошi одiбрати! Тi, що за
квартиру нам. Папа сказав - виселить тебе, якщо не заплатиш сьогоднi.
З i н ь к а (перемоглася). Ну що ж... Заходь, хазяїне.
_
9__
Сливе навшпиньках пiдходжу до заповiтних дверей. Стою. Перша хвиля
свiтло-ярого а_lltgro_ _molto_ _e_ _con_ _brio_ спадає. Вона грає далi -
свiтлий роздум бунтарного духу, вiчний спiв кохання. Раптом перестає:_
- А-а, мiй таток: пощипанi українськi вуса, сивенький чубок!
Б а т ь к о (врочисто читає). "Учителя малювання та чистописання,
українця запорозької кровi Iвана Степановича Ступай-Ступаненка лi-то-пис".
В о н а (з гумором). Ой!
Б а т ь к о. "Березня сьомого, року на Українi тисяча дев'ятсот
сiмнадцятого. Мiсяць тому вночi не спалось - думалось: нiч така велика, як
Росiя, а Росiя, як нiч, - не видно й не чути нашої України. А нинi читаю
вiдозву нашої Центральної ради: народе український, народе селян,
робiтникiв, трудящого люду... мiсяць минув, а яка одмiна! Благословляю
революцiю!"
В о н а. I я! (В тон). Благословляю!
Б а т ь к о. "Березня двадцять сьомого. Читав, як у недiлю в Києвi
вiдбулось велике .українське вiче. Сотнi, тисячi, десятки тисяч українцiв
заприсяглися образом Шевченка не складати рук, аж доки не вiдбудована буде
вiльна наша Україна. Присягаюсь i я!
В о н а. I я! Не тiльки Шевченком, - тобою, твоїми вусами, твоїм
сивеньким, таток, чубком.
Б а т ь к о. "Тридцятого. Приснився пресвiтлої пам'ятi гетьман всiєї
України Iван Степанович Мазепа".
В о н а. I менi! Немов їхав автомобiлем, так? А за ним запорожцiв сила
та все на велосипедах.
Б а т ь к о. "Тридцять першого. Бiльшовики пишуть, що державних меж
взагалi не треба. Вони за Iнтернацiонал. Це значить, i Україна без меж? Та
як їм не соромно!"
В о н а. Ой як їм не соромно!
Б а т ь к о. Р. S. Треба розтлумачити їм, в чiм справа i що таке
Україна. (Дописує). Обов'язково! (Читає). "Першого. Завтра Великдень.
Думаю, чи потрiбен тепер Українi Бог? Думаю, що коли й потрiбен, то тiльки
свiй, український. Iнакший зрадить або обдурить. Маринка грає цiлий вечiр
якусь прекрасну рiч. Певно, українську, бо менi вчувається: сивоусi
лицарi-запорожцi мчать кiньми вiчним степом по щастя-долю для своєї
України". Особливо, де ти, Маринко, граєш скоро, да отак (наспiвує):
цоки-цоки-цок-цок! Тру-ту-туї (Цiлує її). От заграй!
Вона грає. Знову здiймається вгору з бунтарних глибин до зоряних
просторiв хвиля свiтло-ярливого пафосу. За нею, здається, пливе пiд
напнутим вiтрилом завiси освiтлений покут кiмнати: погруддя Шевченкове,
квiти, вона над клавiром, батько з лiтописом i я за дверима. Ми пливемо
над життям на кораблi "Арго" до вiчно прекрасних країн, кожний по своє
золоте руно.
Б а т ь к о. Соната?
М а р и н а . Патетична.
Б а т ь к о. Як автора на прiзвище?
М а р и н а . Бетховен.
Б а т ь к о. Невже не українець?
М а р и н а . Нiмець.
Б а т ь к о. Значить, мати була українка.
М а р и н а . Тату, ти комiк. Вiн скоро сто лiт тому, як помер, i на
Українi нiколи не жив.
Б а т ь к о. Хм... Чув десь нашу музику! Украв! Соната українська. Он
росiяни - цiлого Глинку у нас украли та й кажуть, що їхнiй Глiнка! Та який
вiн Глiнка, коли вiн Глинка! Прiзвище українське! Українець! Ну, та тепер
не дамо! Не дамо, Маринко, не дамо! Нi пiвглинки, нi вуглинки! Ось пiду я
зараз вулицями, пiд церкви пiду, де тiльки є люди, агiтувати й
проповiдувати за вiльну нашу Україну. Бо кожний тепер українець мусить,
лягаючи, в голови класти клунок думок про Україну, вкриватися мусить
думками про Україну i вставати разом з сонцем з клопотами про Україну.
Вiдбудуємо - тодi за Iнтернацiонал, Ось як, а не так, як ви пишете,
товаришi бiльшовики! Бо хiба ж може бути Iнтернацiонал без України, без
бандури?!
М а р и н а. Тату, ти комiк. (Цiлує його)._
Б а т ь к о. Iду!
Я всовую листа мiж одвiрки й дверi i мчу до себе нагору. Виглядаю._
_
10_
С т у п а й - С т у п а н е н к о (одчинивши дверi)._ О! Лист! Це тобi,
Маринко.
М а р и н а. Без марки й штампа?
С т у п а й. Певно, той, що з неба пада українкам, - золотий. (Iде)._
М а р и н а (сама)._ Не золотий, а голий. (Читає, деякi слова повторює
вголос)._ "...Ця музика, певно ж, про юнака, що мчить конем степами, шукає
країни вiчного коханая..." (З теплим, гумором)._ Маєш! Iще один комiк...
Ну!.. (Читає)._ "Там, у голубих вiкнах, дiвчина, самiтна..." Хм!
(Усмiхається, лiву брову справдi трошки ломить)._ "Скажiть, вiтри, або ви,
зорi, чи вийде дiвчина йому назустрiч?.." (Очi мрiйнi, голубi. Пауза)._
Скажiть, monsenieur, вiтри, шепнiть, madame зорi, як вiдповiсти цьому ще
милому комiковi - нашому вiдлюдниковi?.. (Сiдає. Нотний столик. Олiвець.
Лiва рука на клавiшах. Права за думками_ - пише). _"Дiвчина самiтна. Так.
I жде. Кого! Не знаю, але вже давно жде! У снах, у мрiях, десь нiби в
голубих вiкнах, когось iз-за Днiпра, чи то вiд трьох могил, од Жовтих Вод,
чи з Сiчi ждала й жде. Кого? (Торкнувшись клавiшiв)._ Можливо, вас, поете
милий. Напевно, вас, якщо ви на конi. Так, тiльки вас, якщо ви на конi й
при зброї". Нi!.. Цього не напишу, бо це вже од програми. Хай буде од
душi. (Перебирає клавiшi)._ "Жде вас, поете милий. Самiтна дiвчина. В
країнi, де на дверях два замки iржавi висять, московський i польський, жде
i мрiє, що тому оддасть i душу, й тiло, хто замки тi позбиває..." Нi, хай
буде од душi!..
11_
М а р и н а грає. Менi здається, ще одна хвилина, ще один дотик руки -
i хвиля свiтло-ярливого пафосу досягне неба, задзвенить об зорi, i тодi
небо - зоряний рояль, мiсяць - срiбний рiг заграють вiчну над землею
патетичну симфонiю. Менi неможливо ясно в очах, я бачу далекi зорянi
простори, я нiби чую музику зiр, одного.не бачу - як до мене йде з листом
М а р и н а . На сходах обганя її вiйськовий. Офiцер. Оглядається. Збiга
захоплений до неї:_
- Моn Diеu! Це ви, Маrinе? Здрастуйте! Впiзнаєте вашого колишнього
гiмназiального chevalier d'amour А н д р е? Три роки не бачились! Бiльше!
Пам'ятаєте, я написав вам секретку на танцвечорi, сам принiс, сам
познайомивсь! А як ми танцювали вальс-менует? А ви тепер ще краща стали.
М а р и н а . Ви з фронту?
А н д р е. Допiру. Страшенно радий. Уявiть темряву, ями, окопи, все в
глинi, в багнюцi, навiть небо - i отак день за днем, мiсяцi, i сам ти нiби
з глини, без женщини, себто без душi, одна лише темна хiть до неї, важка,
як чорнеє живе срiбло. I от контрасти: я їду поїздом, огнi i українськi
зорi...
М а р и н а . Ви самi ж росiянин?
А н д р е. Але люблю, бо вони мої... Їду поїздом, огнi i зорi, вокзал,
i от я вiзником на гумових шинах. Чорт! А тут ще дзвони. I раптом ви,
Магiпе, та ргетiеге iепаге88е. Я не можу бiльш... (Руки простяг), _Ну,
Христос воскрес!
М а р и н а (одступила)._ Воiстину...
А н д р е. Ну що ж... Я поцiлую вашу тiнь! (Цiлує). _За цей момент, за
зустрiч цю я радий зараз повернуть назад, на фронт i битись там за вас без
вiдпустки цiлий вiк. За вас!..
М а р и н а . I за українськi зорi?
А н д р е. З цiлим свiтом!
М а р и н а. Спасибi. Але ви перед цим загляньте до своїх, обмийте
глину, вiдпочиньте... Це вам такий наказ.
А н д р е. Маrinе!
М а р и н а . I завiтайте завтра!
Корнет, цiлуючи її очима, бiжить додому. М а р и н а йде до мене.
Затримує поступ. Крок вперед, крок назад._
Поет, можливо, завоює твою душу, цiлий свiт, але жодного кiлометра
територiї, моя Жанно д'Арк... (Вертається)._
_
12_
Чую втрете "Патетичну". I раптом супровiд до allegro - стоголоса мiдь
Великоднiх дзвонiв. Дивлюся у вiконце. Дзвiницi, як бiлi тополi. З
найближчої пливе спiв хорний: "Христос воскрес". Кометами здiймаються
ракети, червонi, голубi, зеленi. Танцює свiт. Патетичний концерт. I тiльки
низько над обрiєм висить блiдий, пощерблений серп мiсяця - розп'ятий
мiфiчний Христос._
_
13_
Вернувся Ступай, зворушений, пiднесений, аж чубок подерся угору._
- Грай, Маринко, "Патетичну", - Україна воскресає! Тiльки що загiтував,
залучив до нашої "Просвiти" аж три нових члени: учителя слобiдської
народної школи, сусiдського тесляра i нiчного сторожа. Грай! Так! Отак!
Гех, сучої ти мами святая Русь, гарбуз тобi тепер у твiй товстий державний
зад! Слухай, як дзвонить i гра Україна! Устають з могил сивоусi запорожцi,
сiдають на коней. Цоки-цоки!., Чуєш, мчать? Сивоусi лицарi...
М а р и н а (грає)._ Покiйними не ввоюєш. Гей, якби повстанцi! Молодi,
тату!
С т у п а й. Мчать по долю золоту вiчними степами України. Гульк -
зоря. Стали над вiками, блиснули списами. Гей!
М а р и н а. Гармат би нам та кулеметiв замiсть мрiй, тату.
С т у п а й. Що?
М а р и н а. Нiчого. Ти, татусику, поет, кажу.
Ступа й. Я - українець. Стривай, Маринонько, я зараз буду з ними
христосуватися. (Дзвонить в телефон),_ Будь ласка, двадцять три нуль
сiм... Директор гiмназiї? З вами хоче похристосуватись українець Iван
Степанович С т у п а й-Ступаненко. Україна воскресла! А ви одмовляйте:
воiстину воскресла! Ха-ха! Грай, Маринко, "Патетичну"! (Дзвонить). Будь
ласка, сiмнадцять два нулi. Од iнфантерiї генерал-майор П е р о ц ь к и й.
14_
П е р о ц ь к и й бiля телефону, в унiформi:_
- З ким маю честь?
С т у п а й. З вами волить похристосуватися на своїй землi українець
Iван Степанович С т у п а й-Ступаненко. Україна воскресла, ваш-дит-ство!
П е р о ц ь к и й (переждем, поки йому врiвноважилось серце)._ Атвечаю.
Смiр-но! Равнєнiє на едiную-нєдєлiмую, гаспада українци!
С т у п а й. По-вкраїнському не так. Струнко, ваш-дит-ство!
Церемонiальним маршем, на одного генерала дистанцiя, з України кроком
геть!.. Маринко, грай "Патетичну"!
_
16_
З i н ь к а, Ж о р ж.
З i н ь к а (читає)._ "Даю цю посвiдку колишнiй нашiй покоївцi Зiнаїдi
Масюковiй на певнiсть того, що я з доручення мого папи, генерала
Пероцького, одержав вiд неї сiм карбованцiв комiрного i з доручення ж
папиного заплатив цi грошi за перший мiй вiзит до неї i сiм додатково за
папу, що не заплатив їй за перший вiзит свiй ще року тисяча дев'ятсот
тринадцятого, теж на Великдень. Вихованець енського кадетського корпусу Ж
о р ж П е р о ц ь к и й". Так. Тепер ти, Жоржику, ходи додому.
Ж о р ж (навколiшках)._ Ну, порви... Прошу вас, порвiть. Ну хоч не
показуйте. Не покажете? Нi?
З i н ь к а (виводить його, зачиняє дверi. Сама)._ Ой Боже ж, як важко.
(Бере гiтару, грає i молиться)._ "Ой Боженьку, Боже" Чом ти не поможеш?
Чи, може, безплатно помогти не хочеш? Чи, може, й ти, Боже, вже хочеш того
же?" Так приходь!
16_
У пiдвальчику, як статуя, Настя. Скаменiла - в дверi лiзе безногий
солдат з георг, хрестом:_
- Чи впiзнаєш, Насте, чоловiка?.. Здрастуй! Бач, вкоротили мене трошки,
зробили нижчим за всiх. Ну, нiчого! Пiду до своїх на завод, може,
пiднiмуть. Здається, сказав "пiду" - полiзу! Другий же мiсяць, як лiзу. До
тебе. Чого ж стала, Насте! Приймай ув об'ятiя героя, половину чоловiка
твого! (Долiз до середини пiдвальчика i заплакав)._
_
II_
1_
День. Сонячне" виблискує гелiкон. Я безсонний i невтомний крокую по
кiмнатцi. Пiдо мною все тi ж перiодично б'ють куранти. М а р и н а грає
тую ж "Патетичну сонату", але сьогоднi вже не зоряне grave я чую i не
свiтло-ярливе allegro molto brio, а сонячно-квiтчане adagio cantabile. Ну,
а менi, звичайно ж, увижається: безмежний степ, над ним пливе в човнi
"Арго" вона, звичайно, лiву брову трошки ломить, очi голубi, на веслах
квiти i роса. I ось удруге приходить до мене мiй неромантичний друг Л у к
а:
- Доїхав?
Я нiби не розумiю. Мовчу.
(Ущипливо)._ До її ворiтець? Я мовчу.
Ну, листа, звичайно, ти порвав?
Я (патетично)._ Однiс, Луко! Їй-бо, однiс!..
Л у к а (вражений)._ Ну й що? Як?
Я. Одгадай: яка це дорога, що нею свiт iде тисячолiття i не знає втоми?
Л у к а (зрозумiвши безнадiйнiсть мого любовного становища, рiшуче)._
Дорога революцiї!
Я. Дорога кохання, Луко! Одгадай: без якої дороги свiт давно б уже
євнухом старим бродив по пустинi життя?
Л у к а. Без дороги революцiї, як оце ти зараз євнухом тут ходиш.
Слухай, Iлько! Сьогоднi манiфестацiя об одинадцятiй. Органiзатори - всi
тi, хто революцiю оберта на оперетку або лiтургiю, а класову боротьбу на
паради й цiлування, сказав нам петроградський товариш. I я кажу. До них
пристануть, мабуть, i вашi українцi, - в рушничках уже, посватались!
Бiльшовики органiзовують контрдемонстрацiю. Розумiєш? Нашi заводськi
хлоп'ята всi за бiльшовикiв. Менi доручили роздавати лiтературу на нашiй
вулицi й агiтувати проти вiйни, за восьмигодинний робочий день, за
передплату "Правди". Ходiмо, га?.. На вулицю!.. Поможеш роздавати
лiтературу. А то й так. Просто. Щоб нашого брата було бiльше.
Я. Я пiду... але я трошки згодом.
Л у к а. Чому?
Я. Я... я зараз iду до неї. Не вiриш? Я вже б давно пiшов, та стерегли
мене, не пускали. Луко, двi дикi звiрихи: соромливiсть i вовкуватiсть. А
сьогоднi, всю нiч виходивши, я нарештi їх втомив, проклятих, i приспав.
Сплять. I я пiду! Зараз! Я вже й першi слова наготовив про наше побачення:
"Ви не здивуйте, що я непрошений, - скажу, - непрошено зайшли до мене ви у
серце!" Нi, не так. Скажу просто: "Здрастуйте!" I не так: "Вдома?" -
"Вдома..." Нi: "Я не спитавшись увiйшов, це привiлей старцiв i закоханих".
Л у к а. Нi, ти вже краще так: "Вдома?" - "Вдома". Тодi ти: "Простiть,
але в мене не всi дома, i я прийшов, щоб ви побачили iдiота з iконкою
вiчної любовi, з дiвчачим фартушком замiсть червоного прапора. Та якби ж
iдiота! - Паскудника! Зрадника!" От!.. I знай, Iльку, востаннє до тебе
прийшов я, востаннє й кажу просто; вiршi ми з тобою писали, арифметики
навчив мене, географiї, книжки читали, товаришували, але коли ти зразу не
вийдеш на вулицю, себто на дорогу революцiї, то я тобi не товариш i ти
менi не товариш. Раз! Два! Три! (Пiшов)._
Я (услiд йому)._ Адже ж сам ти почуваєш. Луко, що легше, мабуть,
вчинити аж три революцiї зразу, нiж, скажiм, вiдкритися дiвчинi вперше, що
любиш... Га, Луко? Так дивись, я йду!
2_
I я справдi йду. Сходами вниз. Знову одна течiя несе мене до П дверей,
друга односить i гонить униз._
3_
Непочута розмова._
М а р и н а (перегравши)._ Буде!
А н д р е. Маrinon! Ще i ще!..
М а р и н а . Невже i вам подобається?
А н д р е (ревниво)._ "Невже i вам"! А ще кому?
М а р и н а . Угадайте.
А н д р е. Ну, звичайно, кому ж. Йому!
М а р и н а . Угадали. Сьогоднi навiть уночi розбудив:
У А н д р е очi рогом.
"Заграй, дочко, "Патетичної", бо вже щось не спиться".
А н д р е. I я б вас розбудив, коли б було дозволено.
М а р и н а. Йому все якiсь запорозькi лицарi з цiєї музики бредуться в
голову, вiчнi степи, Україна, а скажiть, що вам?
А н д р е. Менi?.. Угадайте!
М а р и н а . Росiя?
А н д р е. Честь оддаю, але нi.
М а р и н а . Революцiя?
А н д р е. Вiтаю, але нi.
М а р и н а . Ну, не Україна ж?
А н д р е. Українськi зорi, дзвони й сходи. Я iду. Раптом зустрiч. Я
цiлую чиюсь тiнь. Тiнь краси! Шедевр! Менi хочеться узять її на руки i
нести, нести...
М а р и н а . Ви сказали - вiтаєте революцiю? За що?
А н д р е. Нам потрiбнiший тепер трикутний капелюх, нiж Мономахова
шапка.
М а Р и н а. А вгадайте, що менi ввижається од музики?
А н д р е. Таток?
М а р и н а . Щось чудне i незрозумiле. Привид, сон, реальнiсть, усе
разом. Нiби темна й дика є країна i така ж пригноблена, що забула навiть
про своє учора i не зна, що буде з нею завтра. Сон. Два замки iржавi
висять, печатi з орлами - бiлим, двоголовим. Замкнуто минуле, замкнуто
прийдешнє. В тiй країнi дiвчина самiтна. Мрiє й жде. I знаєте кого?
А н д р е. Кого?
М а р и н а . Лицаря, що любить українськi зорi.
А н д р е. Так?
М а р и н а . День у день, нiч у нiч, щоб замки тi позбивав i дверi
одчинив...
А н д р е. Дiвчинi?
М а р и н а . Дiвчинi й країнi. (Зiрвала кiлька акордiв з фортепiано.
Пiднесла їх у долонях, нiби квiти)._ Мої любощi це - сон, може, мрiя -
дiвчина стрiчає лицаря. Отак (удає з себе сповнену любощами дiвчину,
зустрiч)._ "Любий мiй, давно бажаний, милий!.. - I поведе, як гетьмана, у
свою свiтлицю. Скаже:
- Ой дзвонiть, софiйськi дзвони, щоб люди не чули, як я милого
цiлую..."
А н д р е. Маrinе! Скажiть! Це лише мрiя, чи є до цього практичний
шлях, реальна програма?..
М а р и н а . Це лише мрiя, музичний привид химерної дiвчини. А втiм -
замiсть трикутного капелюха може ж бути гетьманська булава? Тодi це
програма. На Українi. Ви заздалегiдь формуєте загони вiльного козацтва, я
- органiзацiю. Це практичний шлях. Щось чудне й не зрозумiле - правда?
А н д р е. Хай дiвчина жде лицаря!
М а р и н а . Так?
А н д р е. Лицар буде! Вiн уже на порозi.
_
4_
Одчинивши тихо дверi, я:_
- Простiть!.. Я не спитавшись увiйшов, - це привiлей старцiв i
закоханих...
Я бачу корнетову спину. Вiн навколiшках, цiлує її кiнчик сукнi. "Лицар
прийшов. Вiн просить посвяти. Маriпоп! Мила!" - чую я i, непомiтний, iду
геть._
_
5_
Я повертаюсь до себе на горище. Менi неймовiрно важко. Я не впiзнаю
речей. Все змiнилося, померкло, посiрiло. Навiть сонце на небi вже не
сонце, а якийсь жовтогарячий пластир на ранi. Скрiзь запалення i бiль.
Шепочу:
- Ну що ж... Ще хлопчиком колись гнався ти за мрiями на паличцi верхи i
з розгону, пам'ятаєш, босою ногою на розбите гостре скло - до костi, до
серця?.. Як упав ти з палички-коня на смiття якесь, пам'ятаєш? Ну от!
тепер з розгону з примрiйного коня... Який смiтник кругом! Невже ж весь
свiт лише смiтник, а мрiї - випари iз його!.. Так, Луко, всi дороги в
свiтi - це лише орбiти: якою б не пiшов, все одно повернешся туди, звiдки
вийшов, - в яму. Рiзниця лише та, що коли народжуєшся - випадаєш з ями;
вмираєш, то попадаєш в яму. От i все. Чого ж iти! Куди iти? Кружляти по
орбiтi?.. (Пiдходжу до вiконця)._ Кинутися вниз, чи що?.. (Дивлюся)._
_
III_
1
Уявiть собi, друзi, вулицю старого губернiального мiста, со-| нячний
рiг будинку, хмарку над золотобанним собором, далеку "Марсельєзу". Сидить
чистiй. Спiває:
В суботу i в недiленьку,
Сказать би раз у раз,
По вулицi гулялисi
В штиблетах господа-с.
А як прийшла свободонька,
Вже вулиця не та-с:
Нема, нема роботоньки
З суботи й до суботоньки,
да-да-с.
2_
Пiдходить другий. Сiдає:_
- Браво! Бiс! Ви спiваєте, як опера, що горить.
П е р ш и й. А ти квитка купив, що сiв на цеє мiсце? Марш!
Д р у г и й. Ви не подумайте, що тут вам справдi опера, а ви бiлетер.
П е р ш и й. Це моє мiсце.
Д р у г и й. Тепер свобода слова, совiстi i мiсця.
П е р ш и й. Пишуть: "Пролетарi всiх країн, єднайтесь", - а ти що!..
Д р у г и й. Яй прийшов єднатися, ну!
П е р ш и й (заспiвав i затарабанив щiтками)._
Ой чистю, чистю, чистю -
Штиблети, як сонце...
Д р у г и й. (ще голоснiше).
А я й сонце вам почистю,
Не то що штиблети...
П е р ш и й. Дак ти справдi конкуренцiю прийшов робити? Марш, кажу!
Д р у г и й. Ша! Он де конкурент... (Показує на Оврама)._
_
3_
Лiзе О в р а м з ящиком i щiтками._
Д р у г и й. Дотепная є воєнна приказка: де два б'ються, третiй не
лiзь. Правду я кажу, громадянине солдат?
О в р а м. Я вже пiсля бою - от i лiзу.
Д р у г и й.. Ви лiзете туди, де всiєї роботи не бiльше, як самому собi
почистити ботинки.
О в р а м. Гей, якби ж я мав таку роботу, то я б сюди нiколи не
прилiз!..
_
4__
Я бачу, як люднiє вулиця, голоснiшає, ближчає "Марсельєза". За нею нiби
пливе угорi хмарка од собору. На балкон виходять старий П е р о ц ь к и й.
Нижче на ганку М а р и н а й А н д р е.
М а р и н а . Подивiться, який день! Отакий дiвчина замовить у бога
день, як вийде зустрiчати лицаря (спинивши рух А н д р е до себе)._
Цс-с-с!.. Дивiться, таток он - вийшов агiтувати. Даваймо послухаємо!
Начепив жовтоблакитну квiтку - от комiк!..
П е р ш и й (навстрiч Ступаевi)._
Ой чистю, чистю, чистю,
Вакса, як свобода!..
Д р у г и й.
Сонце, бачите, блищить, як
То моя робота!..
С т у п а й (виставивши ногу першому)._ Будь ласка!.. Та ба! Стривайте!
Ви хто?
П е р ш и й. Як хто? Чистiй.
Збирається натовп.
С т у п а й. Та нi! Якої нацiї?
П е р ш и й. Расєйської держави, звичайно-с!
П е р о ц ь к и й(з балкона)._ Браво!
С т у п а й (знявши ногу, до другого)._ Ви якої?
Д р у г й й. А вам якої треба?
С т у п а й (до Оврама)._ А ви?.. (Впiзнавши)._ А-а! Сусiда знизу!
Оврам-котляр! Свiй! Українець! Будь ласка!.. (Виставляє ботинки)._
М а р и н а (на ганку до А н д р е)._ Ну, не комiк?
А н д р е. Це приклад нам!.. Хвалю!
Д р у г и й (до першого)._ Ви бачили такого малахольного?
П е р ш и й. Чого вiн хоче?
Д р у г и й. Вiн хоче, щоб йому вже нацiя ботинки чистила._
С т у п а й. Ми, С т у п а й-Ступаненки, хочемо, щоб нацiя наша чужих
чобiт не чистила! Пора! Вiльними стати пора! Мусимо сiсти на конi й мчати
по наших козацьких степах разом з орлами й вiтрами!.. (Йому аж почувся той
тупiт в супроводi патетичного allegro molto e con brio)._ Цоки-цоки,
цок-цок! М а р и н а . Браво, таток! Браво!
А н д р е. Браво!
О в р а м. Ви, може, й сядете, та нас куди посадите?
С т у п а й. Кого це вас?
О в р а м. Ну, мене от... безногого пролетарiя вкраїнського? (Показав
на чистив)._ Їх ось...
З i н ь к а (вийшла з натовпу п'яненька)._ А мене?.. Знову, мабуть, за
пiдсiдельню, за перинку, га?.. (До натовпу)._ Казали, як прийде свобода,
то вона - як мама: не журися, мовляв, дiвко, - вискочиш iз ями. Буде свiт
тодi, як цвiт, ще й милий, як сонечко. То оце я й кличу: дорогий мiй,
милий!..
Г о л о с з н а т о в п у. Хто?
З i н ь к а. Та хто обiзветься!..
Смiх.
Хоч, кажуть, я така, що й за п'ятака, а проте не все ще спродала,
зоставила дещо про милого, що прийде ж" думалось, до мене хоч на день - на
мiй Великдень. Смiх i голос. Обiзветься мiльйон! З i н ь к а. Вас мiльйон,
а його немає. Свiчку засвiтила, платтячко надiла голубе, дiвоцьке, а вiн
щось не йде. То пiду, подумала, до сусiди, вiн теж безталанний. Прийшла до
сусiди, а вiн листи пише. То пiду я на вулицю, крикну, погукаю: милий,
дорогий! Дорогий мiй, милий!..
П е р о ц ь к и й (з балкона)._ От вам, панове, свобода слова! I
взагалi свобода! Суть свободи! Символ! (Iде з балкона)._
Л у к а. Так! Це суть буржуазної свободи! Символ! Людина кричить...
(_Д_о натовпу)._ Товаришi!
А н д р е (перебиває)._ Громадяни!
С т у п а й (очнувшись i собi)._ Брати українцi!
Я бачу, як у натовпi вирує три течiї. Кожен хоче стати поближче до
свого оратора.
А н д р е влаштовують овацiю. Тому вiн починає перший:
- Хто не бачив, хто не зна країни нашої учора? Країна наша...
С т у п а й. Україна!
Л у к а. Трудящий люд, пролетарiат!..
А н д р е. Вся Росiя - це нерухомий був, гнiтючий монумент: трон, до
його сходи - приступцi рабства i на приступцях ми, раби, рабом був комiр
золотий, сенатор, камергер у палатах...
Л у к а. Брехня, товаришi! Рабами ми жили й жиєм - робiтники, солдати,
i росiяни, й iншi!
С т у п а й. Злиденнiших нема рабiв у свiтi, як ми, братове українцi!
А н д р е. Рабом, звичайно, був мужик i українцi. Громадяни! Країну
рабства i неволi...
С т у п а й. Україну!
А в д р е. Край несвiдомостi i прози...
Л у к а. Хрестiв i шибениць...
А н д р е. Не мiг я бачить сам крiзь сльози (патетично}. А нинi?
Патетична пауза i десь звичайний, дiловий голос чистiїв:
- Почистить треба, громадянине!
А н д р е. А нинi, бачим ми, далеко нам пахне вiльная дорога. Горить
зоря свободи. Сiяють горизонти. Так! Нам треба сiсти на коней! I помчати
на захiд i на схiд. Щоб несла країну нашу вже не тройка, а мiльйон
мiдносталевих коней, щоб, як блискавки, блищали золотiї булави, щоби
прахом розпадались перед нами всякi Дарданелли, i не тiльки розступались
всi народи i держави, а щоб упали нам у нозi навiть вiтри i вклонились
горизонти!
Оплески. Вигуки "слава" i гомiн.
П а н н о ч к а (захоплено до матроса)._ Матросику! Тепер ви проб'єте
Дарданелли, так?
М а т р о с (вибите око, рябий, голос, як зiпсований клапан гармонiї).
Вашi, панночко, хоч i зараз, а турецькi которi - хай вони он (на А н д р
е) пробивають.
Д а м а (затрясла войовниче пером)._ Ми на наших зборах, ми, слабкi
жiнки, одкинули пропозицiю бiльшовикiв про припинення вiйни. Ми сказали:
ми воюємо не з вiйськом нiмецького народу, а з вiйськом Вiльгельмовим.
Вперед! На фронт!
М а т р о с (дає дорогу. Ручкою)._ Будь ласка!
Пiдноситься голос Луки. Трошки запинається:
- Горить зоря свободи i свiтить поки що кому? У вiкна буржуазiї, бо в
наших пiдвалах i вiкон нема. Далi скажу: коли буржуазiя хоче сiсти на
конi, то це значить що? Що всi шляхи до всiх у свiтi Дарданелл буде вкрито
нашим трупом. На сяйних їхнiх горизонтах ждуть нас хрести i кладовище.
Вiтри впадуть їм у нозi, - це значить що? Це значить, нас вони гойдатимуть
на шибеницях. Товаришi! Виходьте на iнтернацiональнi дороги, засипайте мiж
собою ями, окопи, - братайсь! А всi фронти, скажу я вам, повертай на
буржуазiю! Iще скажу: замiсть золотої хай блискавкою б'є на нашiй Українi
булава робочої диктатури!
М а т р о с. А буржуазiю, котьолки i юнкерню у трюм землi! На дно
свободи!
А н д р е. Наш девiз - свобода, рiвнiсть i братерство!
П а н н о ч к а (їй Оврам цим часом чистить черевик). Свобода!
Рiвнiсть! Братерство! (Од захоплення затупала нiжкою).
О в р а м (одкинувши раптом коробку). Десять рокiв робив я на заводi,
три воював. За це, бачте, дали менi хрестика. Тепер дають свободу -
свободу лiзти з хрестиком до гробу. Свобода? Я без хлiба. Рiвнiсть? Я
нижчий од усiх, без нiг! Братерство? Я чистю вашi ноги!.. Дак нате вам ваш
хрестик, вернiть менi мої ноги! (Зриває й кидає геть георг. хреста).
Л у к а. Наш девiз: вся влада Радам! Свiтова революцiя! Соцiалiзм.
На даху будинку Ж о р ж и к з нацпрапором. Без кашкета. Захоплений
кричить:
- Мiй девiз - Росiя! Iмператорi Ура-а-а-а!.. (Стрiляє вниз).
Я бачу, як похитнувся Л у к а.
Я (кричу)._ Луко!
I щосили бiжу вниз. Вибiгши, я бачу, як натовп подався урозтiч. Вулиця
порожнiє. Посерединi ранений в руку Л у к а. З i н ь к а перев'язує рану.
Оврам. Далi матрос. Вiн на когось свариться:
- Пождiть, пождiть!.. Прийде на вас судьба!
_
IV_
1_
Уявiть собi, друзi, тую ж таки вулицю й мiсто, запiзнене в Жовтень.
Вдалинi гарматний стугiн. Вiтер. Нiч. Я на тайнiй вартi бiля тайного
повстанпункту, що притаївся в Оврама в пiдвалi.
_
2__
У пiдвалi запнуто вiконце. Свiтить каганець. Капає вода. Г а м а р
пише. Вiв у шапцi. Бiля його посланець теж у шапцi, напружено жде. У кутку
на полику О в р а м, бiля його тiнню Настя.
Г а м а р. Ревштабовi... (Подумавши, рве написане). _Нi, ти краще
перекажи. Дислокацiя: партизани на станцiї, настрiй нiби бiльшовицький,
наш. Бiлi по цей бiк залягли. Пiд боком у мене їхнiй резерв - кулемети,
пiхоти сот зо три. Злi. Вiшають. Молебень справляють. Нас буде так: по
три, по п'ять у квартирах. Чоловiк iз сiмдесят робiтникiв. Нашi всi
напоготовi. Зброї малої На рушницю три патрони, зате настрiй вартий стам.
Ентузiазм! Проте думаю, що, не зговорившись з партизанами, починати
повстання небезпечно. На зговори я послав Луку. Жду на нього. Коли ж не
вернеться, умовились, до сходу мiсяця самi почнем. I все. Точка.
Н а с т я. Здається, хтось iде...
О в р а м (ло паузi)._ Вiтер!
Г а м а р (думаючи про своє)._ Що?
О в р а м. Вiтер!
Гамар зиркнув на годинника.
Н а с т я. Сiмсот п'ята, впала, як пiшов. Шоста. Сьома, восьма...
О в р а м. Цс-с...
Посланець iде._
_
З_
Тим часом нагорi._
М а р и н а (пише)._ "Штаб. Пероцькому. А н д р е!.." (Рве написане)._
Нi, ти краще (батьковi)_ так перекажи.
С т у п а й. Може б, телефоном?..
М а р и н а . Комiк! Таких речей у телефон не кажуть. Перекажи, що
комiтет...
С т у п а й. Який це комiтет, Маринко?..
М а р и н а . Вiн знає... Зараз допомоги не може дати. Але вiн
вдається, i зробить це негайно, до сiльських своїх вiддiлiв. Перекажи: ще
день - i допомога буде. Ну, ще що?.. Що пiдвали неспокiйнi, це вiн знає.
Але перекажи: можливе повстання робiтникiв - треба берегтись удару з тилу.
Перекажи, таток! А головне: бiжи, мiй любий, i дiзнайсь про все: як на
фронтi, що у штабi, який настрiй?.. Ну, i все. (Цiлує батька)._
С т у п а й. Знов бiжи! Я вже не знаю, чи я українець запорозької
кровi, чи я просто кiнь. I нiчого не знаю. Якийсь комiтет. Кiш має бути,
рада! - у них комiтет... Та хiба так воювали колись запорожцi!..
(Бiжить)._
4__
Я подаю сигнал своїм - "небезпека". Ховаюсь за примурок. Вулицею
проходить ворожий патруль. Двоє курять з рукава - червонiють вусики,
миготить кокарда. Один спотикається:
- Ч-чорт!.. (Впiвголоса)._ Закопали, а ноги од колiн стирчать.
Д р у г и й. Вам жаль, чи що? Бiльшовицькi ж!
П е р ш й й. Не жаль, заважатимуть тiкати!
Т р е т i й (видно, п'яний, спинившись перед закопаним)._ Безподобно!
Оригiнально! Мiй антипод! Вiн головою туди, я - сюди. Коли у нас день, у
нього нiч, i навпаки. Хай живе географiя, i нумо мочиться на нього!..
5_
Iнодi менi вчувається, що десь грають. Ах, це, певно, з напруження
галюцинує моє вухо. А коли не вухо, то це вiтер в дротах. Iнакше i бути не
може. Бо ж хто iнший наважиться грати в таку нiч. Тiльки вiтер. Та ще,
може, п'яна З i н ь к а на гiтарi - цiлий день гуляла з офiцерами i зараз.
А що, як не вiтер, не З i н ь к а, а хтось iнший? Наприклад - вона. Он її
покут, наприклад. Вiкно завiшене килимом. Горить, мабуть, свiчечка. Глухо,
як у каютi. Глуха десь канонада. Вона неспокiйна. Дослухається. Тихо
ходить. Ще тихше пробує грати (фрагменти з патетичного гопао). Так. Вона
грає. Хай же пливе її човен, музики повен, серед цiєї тривожної, вiтром
збуреної, вiтром розораної, чорної ночi!_
_
6_
Менi чудно: я на вартi, а навколо музика. Десь блимнуло жовтлявою
смужечкою свiтло._
М а р и н а одслоняє крайок килима у вiкнi, майнуло ясно-голубим. Його
загасило вiтром i музикою з "Патетичної"._
Одходить i грає grave._
За акордами басiв неспокiйний тупiт, цокання копит. Хтось креше вогонь.
Темним степом кiнь бiжить. Ах, то ж ямчу, конем в країну вiчного кохання!
За чорним обрiєм край голубого вiкна жде вона. Он-он виглядає.
М а р и н а знов одслоняє вiкно. Дивиться. Йде сходами вниз. Назустрiч
виходить. Простягла до мене руки - лiву брову трошки ломить, очi
усмiхаються. М а р и н а дивиться на мене сонного._
Нас оповиває музика з гопгiо. Мелодiя, як срiбний серпантин. Разом з
цим я чую вiтер, бачу нiч. "Сонце не любить! так землi своєї, як люблю я
вас", - хочу сказати я Маринi - не можу. Вона нiби одходить, одпливає.
Серпантин рветься i згаслий летить за вiтром. Вона нiби на човнi. Бачу,
щогла, грає парус, струнами напнулись шкот i брас, замiсть гошiо знов чую
grave._
М а р и н а стає пiд парус._
"Це "Арго"?" - питаю я.
"Це старий козацький човен, запорозький", - каже вона._
"На козацьких човнах вiтрил не було", - згадую я._
"А хiба це вiтрило?"_
Я вдивляюсь i бачу прапор - вiн жовто-блакитний. одпливаємо. Назустрiч
нам Л у к а. Вiн, зiгнувшись, несе плечах червоного прапора. Прапор чомусь
круглий, я" мiсяць. Я згадую, що я кинув варту, що я зрадник. Мене охоплює
сором, неспокiй, тривога._
"Луко!" - кричу я._
"Цс-с-с", - свариться Л у к а._
_
7_
I справдi - це пригнувшись перебiгає з того боку вулицi Л у к а. Над
обрiєм мiсяць. Вiн густо-червоний i од вiтру неси кiйний. Вiн справдi
похожий на прапор._
Я (рух до Луки}._ Ну?
Л у к а (задихана)._ Мiсяць!.. Скорiше!.. Гамар?
Я. Тут!
На схiдцях нас зустрiчає Гамар.
Л у к а (запалено)._ Проскочив за кладовищем, де ярок (до мене)._
Пам'ятаєш - гуляли весною, де ти вiршi вчив мене писати. Ху-х!.. Кадети не
помiтили, а повстанцi трохи не вбили - думали, шпигун. Нарештi їхнiй
отаман. Ху-х!.. Провiрив, розпитався, скiльки у нас сили й хто. Кажу -
робiтники, бракує зброї, про все, про все сказав, ху-х!.. Переказали так:
як тiльки зiйде мiсяць, щоб ми ударили, тодi й вони пiдуть в атаку, а ми
щоб ударили в тил, обов'язково, ху-х!.. Це не од страху, бо бiг я що є
сили, бо мiсяць уже сходить (до мене),_ ще й вiтер, ой же вiтер, ху-х!..
Г а м а р (пiднесено)._ Наш мiсяць. I вiтер наш! Пождiть же трошки -
буде наш весь свiт. Хай ставлять шибеницi, хрести...
Н а с т я (прислухаючись)._ Спiвають "Отче наш"...
Г а м а р. Справляють хай молебнi, спiвають "Отче наш", - свiт, друзi,
буде наш! Iз шибениць ми зробимо арки. Хрести разом з капiталiзмом
пронесем i поховаємо на старих кладовищах на зорi соцiалiзму. А самi
рушимо вперед!.. (До мене)._ Вам у ревштаб! Скажiть, що починаєм
(насовуючи тугiше шапку)._ Наш буде свiт!.. Перекажiть привiтi (До Луки).
А_ тобi пiд час бою показувати дорогу партизанам. Ну!.. (Завагався, чи
прощатися)._
Н а с т я. Може б, годилося сiсти.
О в р а м. Менi б оце добре було встати. Ну що ж!.. Перекажiть привiт
од мене всiм нашим, заводським. Всьому пролетарiатовi! (Поривна, крiзь
сльози)._ Та шануйте, братця, ноги! Ноги! (Отямившись)._ А втiм
(усмiхається),_ аби в чоловiка обидвi голови цiлi були, а про ноги...
(Помiтив, що в Луки розлiзлись ботинки. До Настi)._ Дiстань йому мої
чоботи, Насте! Хай хоч вони пiдуть тепер атакою на справжнього ворога.
Н а с т я (зайшла за пiчку й скинула, щоб нiхто не бачив. Винесла
Луцi)._
Л у к а (бере)._ В дорозi перезуюсь.
Ми мовчки виходимо по схiдцях. У дверях зустрiчає вас вiтер. Над обрiєм
мiсяць. Перед тим, як розiйтись, ми з Лукою романтично тиснем один одному
руки.
Я (патетично)._ Свiт, Луко, буде наш!..
Л у к а. Обов'язково! (Коли я пiшов, вiн до себе)._ От тiльки брати
чоботи чи нi?.. Калюжi по дорозi, так але ж i Н а с т я без чобiт... Та ще
й з убитого знiмуть. Ну їх (на чоботи. Ставить пiд дверима i бiжить)._
Н а с т я (по_ паузi)._ Пiшли. Чи ж до ранку вернуться, Овраме?
Оврам мовчить. Крапля - дзень! _
(За звичкою, машинально)._ Одна. Двi. Три...
_
8_
Вертається С т у п а й. Бiля закопаного вiн спиняється, хиi головою i
бiжить до себе._
М а р и н а (назустрiч батьковi. Неспокiйно)._ Переказав?
С т у п а й. Так.
М а р и н а . Ну як там? Що?
С т у п а й. Мiсяць сходить.
М а р и н а . Боже! Вiн менi про мiсяць...
С т у п а й. А вiтер, Маринко, вiтер! Чуєш?
М а р и н а (iронiчно)._ Пiвденний чи який?
С т у п а й. Пiвнiчний!
М а р и н а . Жаль! Нам тепер потрiбен захiдний. Зорi свiтять?
С т у п а й (вiдчувши iронiю)._ Прямо з фронту вiтер! Од партизанiв!
(Мало не з захопленням)._ Кажуть, що помiж них чимало українцiв.
(Помiтивши у Марини щиру до цього скруху)._ Сливе усi там українцi,
кажуть!..
М а р и н а . А самi вони знають, що вони українцi?
С т у п а й. Гм... (По паузi)._ Коли ж мiж цими зовсiм мало українцiв.
У штабi жодного українського слова. Та й народ проти. Та й з п'яти
повiшених, довiдався, - чотири українцi. Закопаний теж - по матерi
українець. Мiж iншим, вже одного чобота знято. А про Україну нi слова. Хай
уже краще червоний замає! Га, Маринко?
М а р и н а . Хоч ярмо й червоним стане, а ярмом не перестане.
С т у п а й зiтхнув.
Ти, крiм мiсяця, ще кого бачив?
С т у п а й. Бачив.
М а р и н а . А крiм вiтру, що-небудь ще чув?
С т у п а й. Чув.
М а р и н а . Ну?
С т у п а й (по паузi)._ Похоже на те, що не встоять. Беруться вже
тiкати.
М а р и н а . Так? (Схвильована. Телефонує)._ Штаб? Попросiть, будь
ласка, корнета Пероцького!..
Раптом гасне електрика.
_
9__
П е р о ц ь к и й (бiля телефону)._
А н е т держить свiчечку.
Штаб? Корнета Пероцького!.. Андрiйку - ти? Чого погасла електрика? Крiм
цього, Жоржик утiк з дому. Певно, на фронт. Попросив Анет начепити
дукатика, що з Божою Матiр'ю, розумiєш? I карабiна взяв. Бога ради, знайди
та нажени додому! Бога ради!.. Як на фронтi? Я не хвилююсь, але... менi
приснився сон: немов Росiя - голе поле, снiг, посерединi нiч i Христос у
повстяниках. Приходить С т у п а й i сiдає на пiч. Ти розумiєш, до чого
нахабство дiйшло! (Хвилюється)._ Безобразiє! Ти чуєш, Андрiйку? Андрiю! А
н д р е!
Гарматний вистрiл, Анет упускає свiчечку. П е р о ц ь к и й в темрявi.
Штаб! Штаб!.. Телефона одiрвано.
Анет одслоняє вiкно. Б'є червоним мiсяць. Червоний одсвiт у свiчадi. П
е р о ц ь к и й голосно.
Заслонiть вiкно!
_
10_
Н а с т я (це до вистрiлу)._ Десята. Одинадцята. Дванадцята.
Вистрiл.
О в р а м (голосно)._ Остання!.. Одчиняй дверi!
Н а с т я. Кому?
О в р а м (збуджено)._ Кому? Соцiальнiй революцiї!
_
11_
С т у п а й (хоче одслонити вiкна)._ Вийду навстрiч їм!
М а р и н а . Тебе заб'ють.
С т у п а й. Я маю зброю.
М а р и н а . Яку?
С т у п а й. Українське слово.
М а р и н а . Кожне слово переконує тодi, коли за ним дзвенить зброя!
С т у п а й. Вийду навстрiч i скажу, нагадаю святi й соцiальнi слова:
обнiмiте, брати мої, найменшого брата!..
М а р и н а . Кому? Бiльшовикам? Бандитам? Видловi, що реве од кровi i
трощить нашi найкращi iдеї? (Заслоняє вiкно)._
12__
Вулицею тiкають бiлi, купками й поодинцi. Хтось знову спотикається об
ноги закопаного. Лається. I все ж таки вулиця лякає порожнечею. Анi огника
у вiкнах, нi голосу. Десь далеко стрiлянина. Мiсяць. Вiтер.
13
Од тiнi до тiнi, огинаючись, перебiгає троє партизанiв, о д и н - м а т
р о с, д р у г и й - в кошлатiй шапцi, з червоним бантом, т р е т i й в
кожушку. Побачивши ноги закопаного, пiдходять i роздивляються.
М а т р о с (слiпий_ на одне око, голос, як з попсованого клапана
гармонiї)._ По ногах видать, що жертвою впав вiн в борьбе роковой. (По
паузi)._ Ну раз вбив уже - закопай, хочеш одкровенно - не закопуй. Але ж
чоловiк не недокурок, щоб його втикати отак в землю! Не можу дивитись на
таку цивiлiзацiю! Мировая досада шкребе! (Дивиться на будинок)._ А як так,
то пропоную зробити з цього дому труну! Хто "за" - iди за мною!
Iдуть, тримаючи рушницi напоготовi._
14
Iз пiдвальчика лiзе О в р а м. Повстанцi аж одступились. Одноокий
матрос питається в Оврама, у голосi хмурий гумор:_
- То часом не твої ноги, браток?
О в р а м. Мої пiшли в землю. Iмперiалiзма загнала.
О д н о о к и й. Ну, а цих, видать, що буржуазiя?
О в р а м. Так.
О д н о о к и й. Виходить, що мiж ними рiзницi нема.
О в р а м (пiдлазить до нiг, обдивляється чобота)._ На один лише
номерок... (Никне головою i так застигає)._
О д н о о к и й (по паузi затряс рушницею)._ Пощади не давать. I всю
буржуазiю в трюм землi!
Iдуть утрьох по сходах._
15
Пiдходять до Ступаєвих дверей. О д н о о к и й пробує - не запертi.
Одчиняє навстiж:_
- Збирайся на смерть.
М а р и н а (спокiйно)._ А тато зiбрався зустрiчати вас.
О д н о о к и й (обдивляється)._ Хто такий... тато?
С т у п а й. Українець.
О д н о о к и й. Це по формi. А в душi хто?
С т у п а й. Українець...
М а р и н а (спокiйно)._ Душею учитель.
О д н о о к и й (похмурий виходить. До кошлатої шапки)._ Iнтелiгенцiя.
Дверi були незапертi. Крикни по цепi, щоб не займали!
Ш а п к а (на весь голос, щоб почули на сходах i на вулицi)._ Перекажи
там по цепi - iнтелiгенцiї покєда не займай!
16
Iдуть по сходах вище. О д н о о к и й читає на дверях Пероцьких мiдяну
табличку. Читає тихо, по складах. Раптом до Шапки й Кожушка:_
- Стiй! Замри!.. (Пошепки)._ Генерал-майор Пероцький. Генеральний враг,
братишки, га! (Припадає ухом до дверей)._ По диханiю чути - двоє. (Тихо
стукотить)._
А н е т (одними губами)._ Не ходiть, Мате!
П е р о ц ь к и й (тихо)._ А може, це Жоржик? Може, А н д р е?.. (Чуйно
прислухається. Затуляє годинничка на руцi в Анет)._ Хто?
О д н о о к и й. Судьба!
Ш а п к а (не витримав, на весь голос)._ Судьба-кокетка! Одчиняй!
О д н о о к и й цитькає на нього.
А н е т. Зараз! Ось ключа знайду... (Губами до Пероцького). Тiкаймо!
П е р о ц ь к и й. Куди?
А н е т. В Росiю.
П е р о ц ь к и й. В Росiю iз Росiї... Значить, Росiї нема! (Iде за
Анет у затильнi дверi).
Трошки згодом партизани вибивають дверi.
О д н о о к и й. Невже ж, братишки, од Судьби утiк? (Обшукує
квартиру)._
_
17_
Квартира Ступаїв._
С т у п а й. Нi, я, мабуть, буду за соцiалiзм.
М а р и н а (не розумiючи)._ Себто?
С т у п а й. Принаймнi по-українському звернувся: "Збирайся на смерть",
а не "Готовься к смерти". Матрос! А генерал П е р о ц ь к и й скорiш сам
собi смерть заподiє, нiж промовить слово українське. Нi, найкращий
спiльник той, хто мову нашу розумiє i по-вкраїнському говорить.
М а р и н а . Найкращий спiльник той, у кого зброя по-вкраїнському
говорить.
С т у п а й. Одним словом, я за соцiалiзм!
М а р и н а . Милий ти мiй комiк!
С т у п а й. За соцiалiзм, за вiтри, нехай i пiвнiчнi, аби тiльки вони
видули, аби тiльки вивiяли з наших козацьких степiв...
М а р и н а . Ну, кого, наприклад?
С т у п а й. Пероцьких, наприклад! Сам буду дути, вiтровi помагати,
отак, отак. (Дме ротом).
18_
П е р о ц ь к и й на порозi:
- Вибачте, але мене шукають повстанцi. Я тiкаю. Можна?
С т у п а й (сердито). Тiкайте! Давно пора!
П е р о ц ь к и й. До вас.
С т у п а й. До мене?
Десь вдарились дверi. Брязнуло рушницею.
Г о л о с О д н о о к о г о. Невже ж утiк? Генеральний ваш ворог?
Шукай! На небо лiзь, пiд землю - шукай!
Г о л о с Ш а п ч и н. Постав на всiх дверях до самого моря сторожу!
П е р о ц ь к и й. Од смертi, од судьби можна?
С т у п а й (повагавшись)._ Будь ласка.
М а р и н а (до Пероцького)._ Де А н д р е?
П е р о ц ь к и й. Не знаю! Все пропало!
М а р и н а збирається йти. Напинається простенькою хусткою. Дивиться в
люстро._
_
19_
Бiля входу в будинок Пероцького становиться сторожа. Розкладають
вогнище. Двоє пiдводять А н д р е. Вiн без шапки._
К о н в о й. Тут товариш Судьба? Сторожа. Тут. А що? Конвой. Таж
пардона привели. Сторожа. Прибийте до стiнки! Конвой. Каже, що втiк од
бiлих i має секрет. Сторожа (оглянувши А н д р е)._ Гляди, громадянчику,
бо Судьби не обманеш!
А н д р е ведуть._
_
20_
Грюкають у дверi до Ступаїв. Виходить М а р и н а ._
К о н в о й. Тут десь Судьба... Командуючий!
М а р и н а . Вiн там, нагорi. У генераловiй квартирi. Та ось я вас
доведу! (I веде). Командуючий шукає генерала. Генерал утiк. А ви не знаєте
часом, товаришi, товариша Юги?
К о н в о й. Нi! Такого щось не чули.
М а р и н а . Як же! Вiн теж за бiльшовикiв. Жаль! Ну та я його
розшукаю i пришлю до вас.
_
21_
Я пiдходжу до сторожi:_
- Може, ви скажете, де командир переднього партизанського загону...
Сторожа мовчки i пiдозрiло оглядає мене.
Де можна знайти Судьбу?
С т о р о ж а. Дуже любопитний. Ти хто такий?
Я. Я посланець од ревштабу, вiд Г а м а ря. (Показую пакетика). _
Менi показують нагору.
_
22_
Поминаю варту. Iду сходами. Раптом чую;_
- Вибачте!
Оглядаюсь - вона. Близько. Навiть одступаюсь - так близько. Чую, як у
кровi вибухає музика (з "Патетичної"), колихають заграви-акорди. Стихло.
Голубiють очi.
Вона. Де б з квiтами назустрiч, а я, бачте, з просьбою. Можна?
Я вслухаюсь в її голос. Мовчу.
Покласти на вашу трiумфальну путь? Мою просьбу?
Я вже по-дурному мовчу.
Вона вас не запинить. Обминете - то пiдете, потопчете - _теж пiдете.
Я. А як я пiднiму її?
В о н а. Однесiть до поета, що писав менi листа. Вiн ще живий?
Я. Живий?
В о н а. Скажiть, i мчить конем степами? Дороги у вiтрiв питає? Про
дiвчину не забув?
Я. Не забув i не забуду. Але вiн мчав на паличцi. Жив мрiями. Жив у
минулому. Тепер вiн хоче жити днем прийдешнiм. Пересiдає на коня.
В о н а. На якого?
Я. На якого?.. На огняногривогої У революцiї їх багато.
В о н а. Перекажiть, що на його ждала i жде бiля української криницi
самiтна українська дiвчина. Вiн зверне до неї хоч на годину з дороги?
Приїде?
Я. Так!
В о н а. Перекажiть, що дiвчина самiтна жде, але не сама. З нею
виглядає стара рiдна ненька. Виглядає синiв своїх iз солдатiв на вороних,
на козацьких конях...
Я. Цi конi вже в музеї.
В о н а (спалахнула)._ Цi нашi конi у когось на припонi! Прикутi!. За
чужим замком! Iржуть! Дороги просять!.. Невже не чуєте? Невже, скажiте,
вам чужа найрiднiша i свята iдея нацiонального визволення?
Я. Я "за", але...
В о н а. Без "але"! Невже для вас зотлiла свячена корогва Богдана,
Дорошенка, Мазепи, Калниша i Гонти?
Пауза._
_
23_
Повз нас проходять двоє. Один хвалиться:_
- Я за Iнтернацiонал, Микешо! I щоб ти знав, за всi мови! Бо всi мови
хочу знати i вже трошки знаю.
М и к е ш а. Ану?
П е р ш и й. Що ну? Гранд-отель, це тобi що? Орiєнбанк, скажи?
Аргарний? А нацiоналiзацея?.. Прескурант, це тобi що? Гарнiтур? Бомонд?..
А рекви-зицея? Пролетарьят, це й ти знаєш - клас, ну а нацея?
М и к е ш а. Це й буде нацея.
П е р ш и й. Ну, нацея - це, правда, нацея. А панацея тодi що? Прогрес?
Чи, скажiм, антракт?
М и к е ш а.Ацеж що?
П е р ш и й. Що?.. Крути революцiю без антракту, от що!
24__
В о н а. Скажiть, ви теж за цей Iнтернацiонал?
Я. Так. Я за цю iдею. Ви?..
В о н а. Я?.. Не проти. Але я знаю, що того лише iдеї переможуть, хто з
ними вийде на ешафот i смертi в вiчi скаже. А вашi цi?
Я (тихо)._ Вийдуть!
В о н а. Покидьки i потолоч оця? Удар, поразка - i вони пiдуть урозтiч,
iдею кинуть на дорогу разом з брудним своїм солдатським картузом i самi ж
розтопчуть!.. От iнша рiч вбивати безоружних, робити ешафот у кожнiм домi,
- на це у них нема антракту.
Я. Проте живих у землю не закопують, - вiджитих i мертвих.
В о н а. Однак, простiть, я не про це збиралась вам сказати. Ах, не про
це! Нi, нi!.. Не про полiтику, про зовсiм iнше. Про щось бiльше, людське,
тепле i просте. Ми всi на свiт iз вiкон датських виглядали i мрiяли, що
вiн буде нам такий ясний i теплий. Як Господнiй день, такий простий i
зрозумiлий, як наш дитинячий буквар. Над трупком замерзлої пташинки
плакали, а тепер? Через людськi трупи переступаючи, хто холоднiший, трупи
чи ми - не знаємо, не вiдчуваємо. Любовi Де ти, любове, подiлась у свiтi?
Чи гостя ти Великодня, чи просто мрiя?.. (По паузi). Скажiть, поет ще й
досi вiрить у Петрарку i в вiчну любов?..
Я. Так. Як у свою мрiю. А ви?
В о н а. Я?.. Я за дiвчину скажу. Вона в поета вiрила i вiрить, i
перекажiть, що береже йому свою любов.
Я (звичайно, музика, акорди до небес, i зорi, i голубi зiрницi). Боже!
Це така просьба! Це ж радiсть! За все життя!
В о н а. Ах, це не просьба! Вона не радiсна! Вона така важка - для
мене, для вас!..
В о н а. Нам треба визволити Пероцького А н д р е!
Темно. Тихо. Одхитуюсь. Мовчу.
Я знаю. Важко. Але зрозумiйте, що на вашу дорогу впаде цей труп. I на
мою до вас. Нi я, нi ви цього, звичайно, не хотiли, щоб вiн прийшов i став
мiж нами. Але так вийшло. Тут правила програма. Тепер Судьба. I я не можу,
я не можу, щоб вiн ще лiг мiж нами трупом. Вiн мусить одiйти од нас живий.
Невже ви зможете?
Я. Що?
В о н а. Переступити через труп до мене?
Я (хрипко). Я спробую...
В о н а. Що?..
Я. Урятувати цього трупа.
_
25_
Я йду до Пероцьких. Дверi стоять навстiж. Свiжо течуть з коридоре й
вулицi струменi вiтру, рвуть i крутять пломенем трьох свiчок (одна на
пiдвiконнi). Бачу спини, шапки, червонi стрiчки, рушницi й дим. Судять А н
д р е. Вiн без кашкета. Обличчя спокiйно-блiде i разом кричить нiмим
смертним криком.
О д н о о к и й. Як звати?
А н д р е. Андрiй.
О д н о о к и й. На прiзвище?
А н д р е. Енен.
О д н о о к и й. Офiцерський ранг?
А н д р е. Прапорщик запасу.
О д н о о к и й. Питай далi, хлопцi, бо чую, що бреше. Не можу!
Ш а п к а. Чого пiшов у кадети?
А н д р е. Мобiлiзували.
Ш а п к а. I я не можу!
К о ж у ш о к. Шинеля своя, чи дали?
А н д р е (зважуючи вiдповiдь)._ Дали.
К о ж у ш о к. А чоботи?
А н д р е. I чоботи,
К о ж у ш о к. Хiба такi дають казьоннi? Не можу й я - так бреше.
М и к е ш и н д р у г. Пардон! Де ж подiв погони?
А н д р е. Без погонiв ходив.
М и к е ш и н д р у г. По-дурному така конспирацея. Це якби ти був у
погонах, то, може, й повiрили б, що ти прапорщик. А без них яка тобi вiра?
А може, ти й капи-тан в душi або вищий який ранг контрреволюцiйний, А що,
хлопцi, маєм з ним робити, то кажи на совiсть!.,
О д н о о к и й, Я скажу! (До А н д р е),_ Так кажеш - Андрiй?
Прапорщик запасу? Силою мобiлiзували? Кажеш, що утiк? Так! А чого ти не
прийшов, як писалися прикази од мамочки нашої революцiї, а до неньки так
прибiг? Чом, наприклад, Ваня Маха не пiшов на приказ контрреволюцiї, а
коли впiймали, то бiдняжечка сказав:
"Мiрте мене найвищою мiркою i кладiть у гроб, а я не пiду!" I його
поклали! Не можу далi говорити. У серцi шторм i сльояи. Хто хоче ще
сказати, то кажи!
Ш а п к а. Я скажу!
О д н о о к и й, Кажи!
Ш а п к а. Пропоную поставити його пiд тую ж мiрку, пiд яку вони Ваню
Маху поставили, пiд найвищую!
М и к е ш а (до А н д р е). Покаж руки! (Подивившись). Без музолика.
Присоєдиняюсь.
К о ж у ш о к (обмацавши сукно на шинелi)._ Присоєдиняюсь.
М и к е ш и н д р у г. А я за те, щоб демобiлiзувати. (Виждавши
ефекту)._ Шинель зняти, чоботи скинути, йому ж припечатати червону печать
- без антрактуї (Наводить рушницю)._
Повстанцi розступаються.
О д н о о к и й. Ще не руш! Це Судьба iграет з етiм человєком, себто -
голосую: хто за смерть йому? (Рахує)._ Хто за жизнь? Нi одного!
А н д р е. Постривайте! Товаришi! Я пiшов до них, щоб робити шкоду.
У в е с ь с у д. Го-го-го! Ну просто Макс Лiндер.
А н д р е. Мене послано було до них.
С у д ь б а. Од кого? _
А н д р е вагається.
Ш а п к а. Од Бога?
А н д р е. Вiд однiєї тайної групи революцiонерiв.
Судьба. Од якої? Хто може посвiдчити?
А н д р е знов завагався.
Я (виступаю наперед). _Я можу посвiдчити... Я свiдчу, що його було
мобiлiзовано i послано од нас у штаб до кадетiв. Вiн мав нас повiдомляти,
якi в них плани, скiльки зброї тощо...
С у д ь б а. Од кого од вас було послано?..
Я. Од мiсцевого таємного ревштабу.
С у д ь б а. А ти хто?
Я подаю йому пакетика.
(Читає)._ "Товаришу Судьба... Посилаю до вас для зв'язку товариша Югу.
Робiтничi загони, вибивши ворога з позицiй, гонять його i зараз вийшли на
лiнiю... Г а м а р". (До своїх)._ Пустiть!
_
26_
Я й А н д р е виходимо в коридор. Бiля Марининмх дверей я обертаюсь до
нього:_
- Будь ласка, зайдiть сюди!
_
27_
А н д р е входить. Його зустрiчає М а р и н а :_
- Звiльнили?
А н д р е. Цей порятунок - чудо! Нi! Цураюсь минулого, рубаю шаблею
колишнє i починаю нове життя. Нове життя!
М а р и н а . Цс-с-с... (Iронiчно)._ Не так голосно починайте.
Нiма зустрiч А н д р е з батьком.
_
28_
Я йду сходами вниз. Менi стає холодно. Бiля вогнища спиняюсь. Сторожа
грiється. Простягаю руки й я._
О д и н. Вiрите, аж дивно. Така революцiя i бiй, а блохи без унiманiя.
Д р у г и й. Нiч - от i гризуть.
Т р е т i й. Пiвнi спiвають.
П е р ш и й (недовiрливо)._ Це у городi?..
Т р е т i й. Чуєте?
Я дослухаюсь. Справдi, десь за муром чути досвiтнє legato захриплого
пiвня. Зловiсне legato, потрiйне. Менi згадується євангельський мiф про
апостола Петра, коли вiн зрадив i тричi одмовився вiд Христа. Я здригаюсь
i йду геть._
_
29_
Бiжить без шапки Ж о р ж и к. З розгону наскочив на сторожу._
С т о р о ж а. Стiй!
Ж о р ж и к завмирає. Вiн - як статуя жаху.
Ти куди?
Ж о р ж и к. Т-туди.
С т о р о ж а. Ти хто?
Ж о р ж и к. Я?.. Ж о р жик я!
С т о р о ж а. Ти тут живеш?
Ж о р ж и к. Нi! Їй-богу, нi!.. Тут моя сестра живе!
С т о р о ж а. А сестра хто?
Ж о р ж и к. Вона?.. З i н ь к а! Живе отам на горищi.
С т о р о ж а. Хто вона?
Ж о р ж и к. Вона проститутка!
Вiн iде по сходах. Один iз сторожi слiдує за ним до самих Зiньчиних
дверей._
_
30_
Ж о р ж й к (стукотить)_ Зiньо!
З i н ь к а. Хто? (Одчиняє дверi). _
Ж о р ж и к. Це я! Ж о р ж и к ! (Входить). _
З i н ь к а. Знов папа прислав? Геть!
Ж о р ж и к. Нi, я сам! На хвилиночку! Я тiльки на хвилиночку! Ху-х! От
був напоровся, Зiнько! На цiлий полк сторожi! Насилу одбрехавсь. Але я їх
не злякався, їй-богу. Не вiриш? Я сьогоднi убив одного. I ти знаєш,
Зiяько, як це вийшло? Зовсiм не так, як я думав, проте я не злякавсь,
їй-богу! Вiн вибiг iз-за рогу i просто на мене, у мене вистрелив карабiн.
Я дивлюся - мiсяць пiдскочив, а вiн упав. У вас нема шоколаду? Хоч трошки.
Мiж iншим, з цукернi Регоде вивiску зiрвано. Вiтром. А потiм вiтер стих, -
це як з карабiна вистрелило. Чого ви на мене так дивитесь?
З i й ь к а. Чого ти прибiг? Ховатися?
Ж о р ж и к. Я? Нi! Пхе! Стану я ховатися! Ти тiльки, Зiнько, не кажи,
що я тут. Мiж iншим, я сказав, що ти моя сестра.
З i н ь к а. У вас таких сестер не буває.
Ж о р ж и к. Так це ж я не всерйоз сказав, а так. Хоча, знаєте, в мене
ж сестри ще нiколи не було. Ху, от знову мiсяць вискочив, як там. Мiж
iншим, кровi я не бачив. Якось чудно все це вийшло й неприємно. Якби це
була жива мамочка. Я помолюся Боговi. Можна?
З i н ь к а. Помолись.
Ж о р ж и к. Боже i ти, мамочко! Зробiть тепер так, щоб З i н ь к а на
мене не виказала. (Рвучко повертається}._ Ти не викажеш?
Стукiт у дверi.
Любая, не треба! Я прошу! Благаю! (Сiдає навколiшки перед Зiнькою)._ Я
вже не буду воювати! їй-богу! Страшно i дуже погано.
З i н ь к а. Аз даху будеш стрiляти?
Ж о р ж й к. Ну, то зовсiм iнша рiч.
З i н ь к а йде одчиняти. Ж о р ж и к, учепивсь за сукню.
Ви Богородиця! Ви тепер менi як мамочка! Не треба!
З i н ь к а (вражена словом "мамочка")._ Ану, ще скажи це слово!
Ж о р ж и к. Мамочка.
З i н ь к а. "Мамочка". Дитя ти моє. Не плач. Хочеш, я цицi дам?,Нi!..
Не вийде вже з мене мамочка! (Злiсно)" Цить! (Одчиняє дверi}._
31
С у д ь б а (мовчки обдивився всю кiмнату, навiть у вiконце
подивився}._ Зараз видю, де я.
З i н ь к а. А де?
С у д ь б а. Кажуть, вiєшся з буржуазним класом?
З i н ь к а. А що менi твiй пролетарський дасть? Спускатиме штани, як i
той.
С у д ь б а. Не в штанях тут дiло.
З i н ь к а. То чого й прийшов?
С у д ь б а. Бачила ноги? Видала? Нашого брата уткнули в землю, як
недокурок якийсь! I от на - упiймав генерала, а вiн утiк. Генеральний
ворог утiк. (Сiдає_ i досадує)._
З i н ь к а (дає Ж о р ж и к о в i плитку шоколаду)._ Ти просив
шоколаду?
С у д ь б а. Головне ж - од Судьби утiк.
З i н ь к а. На, бери сина!
О д н о о к и й (рух, обдивився)._ Юной ще. Де твiй батько?
Ж о р ж и к. Не знаю.
О д н о о к и й. А батько зна, де ти?
Ж о р ж и к. Не знає.
О д н о о к и й. Теж скажу вам - воспiтанiє ще й поведенiє! А менi
клопiт: придумай тепер дисциплiнарне покарання... (Замислюється)._
_
32_
Окремо кожний. С т у п а й i П е р о ц ь к и й ходять по кiмнатцi. З
дверей другої кiмнати впала тiнь. М а р и н а сидить. Тiнь А н д р е
неспокiйно ходить. Ходять сливе навшпиньках. _
С т у п а й i старий П е р о ц ь к и й поволi зближаються. Шепiт:_
- От що наробила ваша австрiйська iдея якоїсь автономної України.
- Це наслiдок вашої єдиної!..
- Самостiйної!..
- Неподiльної!..
Зiйшлись. От-от зчепляться. Але десь брязкiт зброї (то Судьба веде Ж о
р ж и к а), i вони з пальцями на губах: "Цс-с-с", - розходяться. Знов
сходяться i знов розходяться.
Тодi П е р о ц ь к и й безсило пiдходить до вiкна, одслоняє трохи килим
i раптом, немов поранений холодним виблиском мiсячних шабель, глухо
кричить:
- Ж о р ж и к а кудись повiв той... Судьба!.. Боже мiй! А н д р е!..
Ну?.. Тодi я побiжу!.. (Бiжить по сходах вниз, машинально командує)._ На
месте!.. Стой!..
А н д р е пiдходить до вiкна i раптом затуляє долонею очi. Вiдходить.
Пiдходить М а р и н а . Дивиться. До А н д р е:
- Рубайте шаблею колишнє. Цим разом вас зарубають, як колишнє. Вас i
нас. Помилка була, що ви на Українi робили "руськоє двiженiє", її треба
виправити!
А н д р е. Що там?.. За вiкном?
М а р и н а . Бiльшовицька революцiя. Треба виправити! Негайно їдьте на
околишнi хутори. Там люди є i зброя. Я зараз напишу листа...
А н д р е. Що з ними?
М а р и н а . З ними? (Глянувши у вiкно, стає як укопана. Стоїть як
статуя, що в страшному напруженнi жде смертельного удару)._
Заклякнув А н д р е. Ждуть на залп.
(Нарештi М а р и н а здригнулась)._ Рушницю до ноги! Повiв далi...
(Пише)._ "Маршрут: Чорноярськi хутори - братам Закрутенкам, Бугаївка -
Дмитровi Копицi. З доручення комiтету золотої булави посилаю корнета
Пероцького..."
А н д р е. Киньмо краще цю булаву, Маrinе! Киньмо все i справдi на
хутiр десь удвох, у зелений затишок...
М а р и н а (пише)._ "...корнета Пероцького. Допоможiть негайно зiбрати
повстанськi загони, оружно i кiнно..."
А н д р е. Чи не є все це моя любовна помилка?
М а р и н а (дописує)._ "Член комiтету Чайка". (До А н д р е)._ Гасло:
"Люльку запалено". Все. Iдiть!
_
V__
1_
Iще уявiть, мої друзi: повна вулиця цвiту акацiй. Не проглянеш. На
ганку в Пероцьких прапор ревкому паруском червоним повис. Сонце. Штиль. Н
а с т я вишиває золотом прапора._
Поряд спiває З i н ь к а:_
На берегу сiдiт дєвiца,
Она шолками шйот платок.
До них збiгає Л у к а:
- Ну, як ваш прапор?
Н а с т я. Подивися. (Розгортає)._
Л у к а. Та вiн уже готовий?
Н а с т я. Ще трошки. За годину скiнчу.
Л у к а (любується, читає)._ "Пролетарi усiх країн, єднайтесяi" Серп та
молот, як вилитi. "УвСеРеР" - Українська Соцiалiстична Радянська
Республiка. (Захоплено)._ Га? Вибороли! Вийшло! Гаптуємоi.. (Аж пiшов у
танець)._
Гоп чуки-чуки-чуки,
Подивiться, буржуйчики!..
Подивися, увесь свiте, i май на увазi, що всього тебе вигаптуємо
отакими республiками. Жаль, нема Iлька тепер, щоб теж подивився, як пiд
"Пролетарiями всiх країн, єднайтеся!" виходить "УеСеРеР"! А то вiн теж був
плутався мiж якоюсь любов'ю та мрiєю. (До Зiньки)._ Ну, як вам живеться,
товаришко Зiно?
З i н ь к а. Дали б ви менi якусь роботу.
Л у к а. Дамо! Тепер робота буде. То й не було за першого етапу
революцiї, коли йшли бої та руйнування! А от за другого буде! Наприклад,
тепер: коли будується нове життя, то я думаю, що й про любов можна буде
подумати.". Бо любов - це не розвага та й не мрiя, як це в Iлька, а теж
функцiя, от! (Показав рукою, аж_ м'язи випнулися)._ Функцiя!.. (Раптом
рука розгинається)._ Стривайте! Зараз засiдання ревкому, i менi треба
доповiсти про новий розподiл функцiй у моїх пiдсекцiях... Так сказати, що
прапор за годину буде?.. Я забiжу, i тодi вже що?.. За годину я буду.
(Бiжить)._
З i н ь к а. Заждiть на хвилиночку!.. Ви сказали, що в Iлька любов - як
мрiя. Яка це мрiя?
Л у к а. Тiльки й того, що грає на пiянiнах, а вiн зробив з неї мрiю.
З i н ь к а. Так це та, що грає? Ви її бачили зблизу коли?
Л у к а. Нi! Я ще забiжу! (Бiжить)._
З i н ь к а. Треба буде подивитися на цю мрiю...
На берегу сiдiт дєвiца...
_
2_
М а р и н а припала до вiкна. С т у п а й нишком од неї ворожить на
Євангелiї._
М а р и н а (схвильовано)._ На хвилинку, таток! Сюди! До вiкна! По той
бiк пройшов мужчина, здається, з люлькою. Ти постiй i подивись, чи не
повернеться вiн? А я побiжу до вiкна в столову. Там краще видно...
(Вибiгла)._
С т у п а й (постоявши трохи бiля вiкна, одiйшов). _Вигадала гратись у
Нат Пiнкертона... Ну, а я поворожу ще раз, тепер уже востаннє. На
євангелiю. Нi! Коли вже востаннє, то на "Кобзарi". Що буде, те й буде.
Востаннє, Iване! (Дiставши "Кобзаря", виймає всi стрiчки-закладки,
блакитнi все та жовтi. Кладе книжку на стiл. Тодi врочистий i суворий,
кладе на книжку три пальцi. Питає)._ Буде чи не буде Україна?
М а р и н а (вигулькнула з дверей)._ Ти дивишся, татку?
С т у п а й. Дивлюся! (По паузi, сам собi)._ Перший стовбик, тридцять
третiй рядок. (Розгортає книжку, одшукує мiсце)._ "Не вернуться запорожцi,
не встануть гетьмани, не покриють Україну червонi жупани..." (Гiрко
хитаючи головою)._ Цоки-цоки, цок-цок. Невже ж помилився? Невже й справдi
трюхи-трюхи - тiкають старенькi з козачого степу, за обрiй на безвiк
заходять? Похилили списи, як хрести? Нi! Ще раз - i тепер востаннє! Другий
стовбик, сьомий рядок.
М а р и н а . Дивися, татку! Здається, вiн?..
С т у п а й. А не заважай менi, Маринко! (Розгортає й вичитує)._
"Згинеш, згинеш, Україно, не стане й знаку на землi..." (Мiстичний жах)._
Дак втретє ж - i тепер уже востаннє. Буде чи не буде?..
_
З__
М а р и н а (з порога другої кiмнати. Збуджено). _Буде!
С т у п а й (сердиться)._ Не жартуй!
М а р и н а . Буде, мiй сивенький ворожбите!
С т у п а й.А ти що - в Пiфiю обернулась, чи що?
М а р и н а . Коли хочеш, то так. Старi автори переказують, що спочатку
Пiфiя - це була прекрасна молода дiвчина. Вона вiщувала в церквi на каменi
Омфалос, що значить - центр землi. На брамi був напис: "Пiзнай себе". I я
зараз буду вiщувати. Омфалос! Українцю, спiзнай самого себе! Буде! (Її
справдi охоплює якесь незвичайне пiднесення. До батька)._ Пiдiйди до вiкна
i стань! Тiльки так стань, щоб з вулицi було непомiтно.
С т у п а й. Навiщо все це?
М а р и н а (удаючи з себе Пiфiю)._ Перше, що ти побачиш, скаже тобi -
буде чи не буде... По той бiк, дивися, стоїть бiля тумби мужчина.
С т у п а й (з гумором)._ Ну й вибрала!
М а р и н а . Дивися!.. (Грає що є сили кiлька акордiв з
"Патетичної")._
С т у п а й. Запалив люльку й пiшов. Капелюха на потилицю насунув - яка
зневага! I це такий герой роману?
М а р и н а . Це од героя! Наше гасло; "Люльку запалено!" Люльку
контрповстання. Сьогоднi! (Бурхливо грає кiлька фрагментiв з "
Патетичної")._ Цоки-цоки, цок-цок. Чуєш, таток? Мої вуса, чуєте? Сивенький
чубок? Як мчать нашi лицарi з околишнiх хуторiв?.. Ми напоготовi. (Встає
ще в бiльшому екстазi)._ Омфалос! Омфалос! Люльку запаленої (Аж
закружляла)._ Дми тепер, пiвнiчний, - не згасиш. Ще бiльше роздмухаєш -
дуй. Щоб iскри летiли! (Ударила по клавiшах)._ Омфалос! Запалюйте ж вашi
люльки, щоб дим iшов через усi степи вихором до неба! Курiте, аж поки все
небо закурите, аж поки не пошле до вас Бог ангола спитати, як у тiй казцi:
"Чого ти хочеш, роде козацький, що куриш i куриш". Своєї держави я хочу
(розбiглися коси по спинi)_ пiд прапором ось!.. (Винесла захованого
прапора. Розгорнула в руках)._ Пiд цим!..
С т у п а й (захоплений од прапора)._ Коли це ти вишила?
Стукiт у дверi.
М а р и н а (складає прапора. Спокiйно)._ Можна!
_
4__
З i н ь к а з прапором:
- Вибачте! Чи немає у вас часом такої заполочi? Не вистачило трошечки -
на останню букву. (Розгортає прапора)._ Якщо є, то допоможiть, позичте чи
дайте! (Оглядає Марину)._
С т у п а й. Гм... Написано по-українському. (Читає)._ "Пролетарi усiх
країн, єднайтеся!" Серп i молоток. "УСРР". Що таке "УСРР"?..
З i н ь к а. Українська Соцiалiстична Радянська Республiка. Це, кажуть,
наш такий новий державний герб...
С т у п а й. Гм... Кому прапор?
З i н ь к а. Ревкомовi. За годину мушу скiнчити.
С т у п а й (ще раз читає)._ Гм... Без жодної помилки. (Ще раз
прочитав, подививсь на Марину)._
М а р и н а . Нема.
З i н ь к а (оглядає Марину)._ Я думала, у вас очi сенi, аж вони
блакитнi! Вам, певно, жовте до лиця?
М а р и н а. А у вас, я думала, карi, аж вони чогось червонi!
З i н ь к а. Третю нiч не сплю, от i зачервонiли. Третя нiч, як
вишиваю. А може, це од прапора, од червоного, як i в вас он од блакитного.
(Виходить)._
С т у п а й (по паузi)._ А може, є?
М а р и н а . Що?
С т у п а й. Та такая заполоч у нас?
М а р и н а . Ти комiк, тату. Поїхав би ти на хутiр, нiж тут плутатися.
(Йде в другу кiмнату)._
_
5_
На сходах я (iду в ревком). Повз мене проходить 3 i н ь к а. Iз дверей
виходить М а р и н а . На одну мить ми спиняємось, скидаємось очима i
розходимося._
З i н ь к а. Мрiя? Я думала яка? А вона в панталонах i в юбцi, як i
всяка. Добридень, сусiде!
Я (не розумiючи Зiньчиного вислову)._ Добридень!
_
6_
С т у п а й сам:_
- I це прапор (на Маринин),_ та й то ж прапорi Я вже думаю, чи не
запропонувати таке: на жовто-блакитному - "Хай живе радянська", хай уже
буде й соцiалiстична, аби тiльки українська республiка. Або ж так: на
червоному двi стьожечки вшити: жовту й блакитну... (Думає)._
_
7_
Уявiть i ревком у квартирi Пероцьких. В залi немов бiвуак: люди в
шинелях, з рушницями й без, якийсь ч е р в о н о г в а р д i є ц ь спить.
Тут же черга просителiв. На сходах невпинний рух рiзноманiтного люду.
Приймає черговий член ревкому Г а м а р. Вiн бiля телефону._
Бiля його я й Л у к а занотовуємо директиви._
Позад його на драбинi робiтник проводить телефон. За простiнком бiля
комутатора на табуретi О в р а м._
Г а м а р (у телефон)._ Зараз! Iду! (До Луки)._ Щось чудно. Мене
негайно викликає Слобiдський ревком. Чого - не каже. Якась нагальна
справа. Телефоном, каже, не можна.,. Ти провадь прийом за мене, а я
поїду... (На ходу, збираючись)._ Волревкомам директивну телеграму: "Перше
- це як можна бiльш посiяти пшеницi". (Широким рухом)._ Степ!
Л у к а. Насiння?
О в р а м i в г о л о с. Комутатор ревкому...
Г а м а р. По хуторах у ямах. (Колупнув рукою i вибiг)._
Г о л о с з д в е р е й. Скажiть, будь ласка, де тут бiльшовицьке
движенiє помiщається?
О в р а м (комусь у телефон)._ Тут. Ви в якiй справi?
Г о л о с и (думаючи, що то до них, теж пiдносять тон)._ Та в якiй
же!.. Ходимо по землi, а самi без землi.
О в р а м i в г о л о с. Сполучаю!
Л у к а (голосом аж до дверей)._ Виходьте наперед, хто там без землiї
(До мене)._ Напиши: "Друге - зорганiзувати бiдноту. Кулакам сказати, що
їхнi хати та дворища на ямах довго не вистоять. Третє..." (До робiтника)._
Папашо! Не там i не так. Криво ведеш провiд! (До мене)._ "Третє: по той
бiк Днiпра є поклади торфу..." Хто там хропить?
Г о л о с и. Товаришу, чуєш? Революцiю проспиш.
Л у к а (вже на столi)._ Товаришi! Ревком - це що? Ревком - це не
спальня i навiть не станцiя, де можна куняти. Ревком - це паровоз, помни!
I коли ми...
Н о в i г о л о с и з д в е р е й. Товаришу Л у к а! Витрусили зброю:
сiм рушниць i три нагани. Куди їх?
Л у к а. У воєнкомат!
Г о л о с. Килими, бiлизну одкопали...
Л у к а. У соцзап!
Г о л о с. Десять штук корсетiв.
Л у к а. Закопайте! (До мене)._ Тобi треба школи оглянути. Мета -
ремонт... (На робiтника)._ Та не так, папашо! Ось дай-но я! (Вилазить на
драбину, звично й акуратно кiнчає проводку)._
О в р а м i в г о л о с. Комутатор. Що?.. Яка кавалерiя? То ви спите i
по вас плигають блохи...
Л у к а (злазить. До мене)._ "Друге - це букварiв українських
надрукувати. З букваря почнем". (Щось собi нотує)._ Хто там по землю?
(Нотує. До мене)._ Ба i ще про вчителiв... (До дверей)._ Пiдходьте. (Нотує
й дивиться на годинника разом)._
О в р а м (зовсiм iншим голосом)._ В нашивках?.. Хвилинку!..
Л у к а (до мене)._ "Треба зiбрати вiдомостi, скiльки учителiв, що
знають українську мову..." (До черги)._ Хто П е р ш и й на черзi?
Раптом тривожний, запалений г о л о с у дверях:
- Товаришi! На город наскочила якась банда! Кавалерiя! В нашивках!..
I немов на доказ цьому десь розложисте б'є гармата. Трiщить телефон.
Пауза i тиша.
Л у к а. Першою не черзi знов стала хто? Здається, буржуазiя.
Г о л о с О в р а м i в. Сполучаю.
Трiщить телефон.
Л у к а (бере трубку)._ Г а м а р я нема. Ви ж його викликали. Як не
кликали?.. (Аж хитнувся)._ Не вдавайтесь у панiку! Що?.. У монастирi
дзвонять?.. Що?.. Кавалерiя? Спинiть! Зараз висилаю з ревкому загiн! (До
дверей)._ Одкопану зброю однесли чи ще?
Г о л о с. Ще.
Л у к а. Занось сюди! (Вилазить на стiл. До черги, до всiх)._ Товаришi!
Як чуєте, що? Першою на черзi стала буржуазiя. Вона силою вдерлася. Вона
хоче що?.. Ще раз заступити нам дорогу до соцiалiзму. Хто хоче боронити
своє мiсце в черзi по землю, по хлiб, по машини, по букварi, по культуру -
становись у чергу по що?.. По зброю! Хто перший - пiдходь!
Хтось пiдходить перший. За ним хочу стати я, але мене одтискує якась
шинеля. Я даю їй мiсце, потiм другому, третьому. Нарештi, пiсля п'ятого, я
хапаюсь за рушницю - дехто стає неохоче. Дехто тiкає, одверто або
крадькома.
Л у к а. Становись!
Ми шикуємось.
О в р а м. Становись, хто має ноги, хто ж не має - лiзь!
Л у к а. Телефон?
О в р а м. Не працює.
Л у к а. Значить, бiля його хтось працює. Товаришi! Май на увазi що?
Наш фронт на всi чотири сторони. Ворог на класових позицiях, себто де?
Скрiзь. Напрямок наш - соцiалiзм, вiзьми втямки! Революцiйним кроком...
Ми йдем за Лукою, сходами, на вулицю.
8_
С т у п а й сам:
- Дак втретє ж i тепер востаннє. Чуєш, Т а р а се? Востаннєi Яка ж вона
буде?
Д р у г и й гарматний вистрiл.
(С т у п а й у розпачi). От не дадуть, не дадуть доворожити. (Розгортає
книжку, читає). "Поховайте та вставайтеї" (Бiжить без шапки, пiднявши
щитом книжку).
9_
Став С т у п а й на перехрестi. Вагається:_
- Ну от... Добре тобi було писати - "повстаньте", а | як менi повстати?
Куди йти, на чию руч стати - їй-1 богу, не знаю! (Думає)._ Оце справдi -
нi сюди, Микито, нi туди, Микито. Iшли ляхи на три шляхи, а козаки на три
поля. Пiти на червоне, хоча нi. "У запорожцiв на бiлих корогвах тiлько
червонi хрести", - писав Кулiш. Пiти пiд жовто-голубий - знов-таки у
запорожцiв не було. А запропонувати червоний i стьожечки. Хiба ж зараз
послухають!..
Пострiл. Падає збитий кулею цвiт. С т у п а й пiднiмає його. '
Що ви робите? Отак i на мойому хуторi, їй-богу, позбивають увесь цвiт.
Кулями поклюють землю, пшеницю, повибивають соняшники.
Пострiл.
Ще вб'ють. Пiду краще на третє поле, як наказувала М а р и н а . До
себе на хутiр. Сховаюся i пересиджу цю революцiю, а там видно буде, до
кого кристати. (Тiкає).
10__
О в р а м (повзе). От менi б тепер ноги...
Пробiгає кiлька червоногвардiйцiв. Один кричить; "Хтось у тил нам б'є!
Тiкай!"_
Далi смертi не втечеш! Стiйте!
Набiгають контрповстанцi. Оврам сидить. Бiля нього спиняється А н д р
е.
А н д р е (гукає). Заберiть! (Показує на Оврама). Контрповстанець (на
Оврама). Ану, ти! Вставай!
О в р а м. Не дiждете, щоб я встав...
11
З ганку Пероцьких тихо падає додолу червоний прапор. Хто його скинув -
не видно. Натомiсть звисає жовто-блакитний. Хто його чiпляє - не видно._
12
Назустрiч А н д р е виходить М а р и н а з букетом квiтiв. Почувши
дзвона:_
- Нiби Великдень. Кажуть, що коли вас зустрiв монастир, ви там
виголосили: "Хай живе Iванова дзвiниця, а над нею Пiвнiчна зоря". Це
значить Росiя?
А н д р е (серйозно i твердо)._ Так.
М а р и н а . Ну, а за Україну чом лицар промовчав?
А н д р е. Обминемо!
М а р и н а (iде i гостро, допитливо дивиться йому в очi - жартує чи
нi)._ Україну?..
13
З ганку Пероцьких падає додолу жовто-блакитний. Хто його скинув - не
видно. Натомiсть має трикольоровий. Хто його чiпляє - не видно._
_
VI_
1_
На вулицi Пероцьких рух. Бiля дому збирається публiка. Святочний гомiн,
вiтання - найбiльше дами. Цвiтуть парасольки. Од церков пливуть урочистi
дзвони._
Д а м а. Варваро Михайлiвно! Здрастуйте, милая! Друга. Не здрастуйте, а
Христос воскрес! Перша. Аж тепер я зрозумiла, як вiн, бiдненький, зрадiв,
коли воскрес!
Ч о л о в i к д р у г о ї (Зiньчин гiсть)._ I все ж таки, рiвняючи до
бiльшовикiв, його мучили люди!
П е р ш а. Ах, не кажiть! Я сама була цi три днi немов у домовинi.
Д р у г а. Милаяi Я була труп!
Ч о л о в i к п е р ш о ї (теж Зiньчин гiсть)._ Так! Вони загнали нас у
льохи, вони хотiли зробити з нас трупи, а з наших домiв - домовини, але
дуже дивно, що їх за це думають судити, як людей!
Д р у г а. Хiба ще мають судити?
З i н ь ч и н г i с т ь. Уявiть собi - перед тим, як розстрiляти,
думають iще судити.
П р о ф е с о р. Знов лiбералiзм! Знов реформи!
_
2_
Четверо несуть на носилках О в р а м а. Побачивши натовп, вiн командує
на носiїв:_
- Ножку, носiї! Мене зустрiчають парадом. Ать-два! Лєвой! Запевай
пєсню!.. Не хочете? Ну так я сам... (Спiває приспiв з вiдомої солдатської
пiснi)._
Ой люлi, ой люлi да -
Я вам песєнку спою.
Смир-но! Одвiчай, як пролетарiатовi! Здорово, буржуазiя! Дякую за
царську зустрiч!
В и г у к и. Який цинiзм! Яке нахабство!
О в р а м. А тепер виносьте мене на престолi
В и г у к и. Як вiн смiє!
- Заткнiть йому рота!
Одна дама хоче штрикнути його в очi парасолькою. Не попадає.
О в р а м. Ах ти ж... Какєтка!
Друга намагається.
Киш, чорне вороння! Я ще не труп. Складiть вашi парасольки. Чи, може,
думаєте ревбурю пiд ними перестояти?
_
З _
Несуть його в зал. Там жде на нього суд. _
Голова каже до публiки промову. _
- Панове! Сьогоднi ми судимо тайного чекiста. Вiн нас судив по
пiдвалах, здебiльшого вночi, без свiдкiв, ми його виносимо на денне свiтло
i на вашi очi. Цей суд ми робимо публiчним, навiть широко народним. Бiльше
- ми, позвавши сьогоднi на суд бiльшовизм, даємо йому можливiсть захищати
свої кривавi доктрини публiчно. Ще бiльше - ми даємо кожному в цiм залi
право сказати своє слово за чи проти злочинця. Статую Фемiди, символ
загальнолюдського суду, що її закопав був бiльшовизм, ми знову одкопуємо i
ставимо на цей стiл. (До Оврама)._ Пiдсудний! Ваше iм'я?
О в р а м. Оврам чи Якiв - не все одно? Вам же не iм'я розстрiлювати!
О в р а м. Ваша професiя до ЧК? Оврам. Лазив по тiй землi, по якiй ви
їздили. Голова.Ав ЧК? Оврам. Та, яку ви визначите. Голова. Скiльки вам
рокiв? Оврам. Вiд народження тридцять, до смертi - ви краще знаєте, хоча й
я не гiрше знаю. Голова. Ви бiльшовик? Оврам. Половина. Голова. Себто?
О в р а м показує на себе.
Ноги не мають значення. Ви бiльшовик. Тепер скажiть, чому ви не
вiдступили разом з бiльшовиками, а залишились тут?
О в р а м. Раз ноги не мають значення, то й питання не має значення.
Г о л о в а. Ви хочете скласти провину на ноги!
О в р а м. Навiщо, коли виннi вашi голови.
Г о л о в а (шляхетно розводить руками)._ Ми?
О в р а м. Якби не заварили вiйни, де одбито менi ноги, я б оце
одступив з бiльшовиками.
Г о м i н. Яке нахабство!
- Цинiзмi
Г о л о в а. А от нам вiдомо, що ви зостались тут на тайнi вивiдки, за
шпигуна. Що ви на це скажете?
О в р а м. А яку ще можна найти роботу за вашого панування? Не стану ж
я вiшати або вiшатися!
Г о л о в а. Але ви не вiд того, щоб вiшати нас... (Викликає)._ Свiдок
генерал П е р о ц ь к и й!
П е р о ц ь к и й встає.
Ваше превосходительство, ви маєте слово.
П е р о ц ь к и й. От у це вiкно я побачив, як прийшов той - О д н о о
к и й i ще двоє, - один у кудлатiй шапцi. Цей безногий стирчав бiля нiг, -
i показав, де я живу i де, певно, заховався Ж о р ж и к. Потiм я стояв
бiля чужого вiкна i бачив, як О д н о о к и й вiв Ж о р ж и к а. Мiй
хлопчик, панове, плакав. Ловив у нього руку, щоб поцiлувати, а вiн Ж о р ж
и к а одштовхнув. Я не мiг бiльш бути в iнкогнiто. Я скомандував: на
мєстє!.. Мерзавець, стой! Вiн нацiлився в мене. Ви розумiєте?.. Але
набiгли другi, не дали й повели мене в їхнiй штаб.
Г о л о в а. Що ви бачили в їхньому штабi?
П е р о ц ь к и й. Кошмар! Уночi до мене в камеру всадили монаха, i вiн
цiлу нiч молився. По-вкраїнському. Ви розумiєте, панове! Вiн не давав менi
спати. Мiж iншим, цей монах менi сказав, що безногий iнквiзитор забиває
гвiздки в погони i за це бере великi грошi. Вiн себе на все життя
забезпечив.
Г о л о в а. Ти забивав гвiздки в погони?
О в р а м. Нащо в погони, коли краще в такi лоби забивати!
П е р о ц ь к и й. Вiн себе забезпечив!
О в р а м. Так точно. Я себе забезпечив так, що скоро вже не буду
безногим жити. Мене до самiсiнької смертi на руках нестимуть.
Г о л о в а. Ви виказали на Жоржика? Як це вийшло?
Десь з публiки виткнулась 3 i н ь к а:
- Я скажу! Я можу посвiдчити - можна? (Показавши на Оврама). _Я буду
проти нього свiдчити, їй-богу! Дозвольте?
Ще суд не похватився, як вона вже почала.
Боже! Виказати на Ж о р жика, на неповинного анголика - це злочин,
якому мiри нема! Як тiльки (на Оврама)_ мiг вiн це зробити! Жоржика,
милого хлопчика, що любив шоколадки. Богу молитися, голубiв стрiляти,
навiть мене любив... Пам'ятаєте, вiн пiд час манiфестацiї з даху
вистрелив? То вiн у голуба стрiляв, та випадково попав у чоловiка.
В залi похвальний гомiн.
Анголик у голубка вцiляв. Я знаю про це так, як i про те, як на нього
виказано...
Г о л о в а Будь ласка, пiдiйдiть ближче до столу. _
З i н ь к а. З фронту Ж о р ж прибiг до мене, сердешненький хлопчик.
Вiн убив одного бiльшовика, то за ним гналися, панове. Вiн так просив, щоб
я казала повстанцям, що вiн мiй братик або ж моє дитя, га? У мене серце
плакало, їй-богу! Вiн попросив у мене шоколадку, але прийшов той, що О д н
о о к и й. Вiн шукав їх превосходительство i дуже журився, що вони втекли.
Тодi я дала Жоржиковi шоколадку i сказала одноокому: бери сина! Спочатку
вiн не повiрив, що Жоржик син...
Г о л о в а. Чий син?
З i н ь к а. Але я прочитала от цюю посвiдку. (Читає)._ "Даю цю
посвiдку колишнiй нашiй покоiвцi Зiнаїдi Масюковiii на певнiсть того, що я
з доручення мого папи генерала Пероцького..." (Читає/сю посвiдку)._
Коли кiнчає, в залi буря. Голова дає знак сторожi, щоб вона забрала
Зiньку, по тому звертається до Оврама:
- Тобi ми даруєм, якщо ти викажеш бiльшовика, що лишились у городi.
Скажеш?..
Оврам мовчить.
Нi?.. Однесiть i розстрiляйте!
На сходах Оврам раптом спиняє конвоїрiв:
- Стiйте! Я скажу... щось. (Коли конвой спиняється, додає)._ Але перед
тим, як сказати, я хочу покурити. За папiросу скажу...
Йому дають папiросу. Вiн затягується димом. Натягає картузик_
- Несiть!
_
4_
Тим часом в подвальчику Н а с т я. Стоїть. Жде. Рахує краплi, їй уже
здаєткя, що це намистини i вона їх ниже на нитку: _
- Сiмсота... Сiмсот перша... Сiмсот третя...
_
VII_
1_
Знов у Пероцьких. Нiч. Л у к а телефонує:_
- Штаб? Покличте до телефону комгрупи. Товариш Г а м а р? Говорить
начавангарду Л у к а. Банду розбито. Мiсто наше. Я в ревкомi. Здобув
цiкавi документи: рейд-авантюра Пероцького, очевидно, пiдтримана якоюсь
мiсцевою тайною органiзацiєю. Скiльки жертв? Чимало. Слухаю... Так...
Розумiю...
_
2_
У цей час вертаюсь з фронту я. Iду до Луки. Рух радостi. Пiднесення.
Воiстину патетична зустрiч._
Л у к а. Здрастуй, брате!
Я. Брате, здрастуй!
Л у к а. Ти де ж подiвся? Пiсля бою? Гасив десь, мабуть, зорi?
Я. Гасив старi. Засвiдчую тепер новi, червонi, брате!
Л у к а. З перемогою? А знаєш, хто зорганiзував цей рейд, хто в йому
вiв перед?.. П е р о ц ь к и й, брате!
Пiдскочила свiчка, i зсунулись речi.
У вбитого гайдамаки знайдено листа. Цiкавий документ. Ось вiн.
(Читає)._ "Маршрут: Чорноярськi хутори - братам Закрутенкам, Бугаївка -
Дмитровi Копицi i т. д. З доручення комiтету золотої булави посилаю до вас
корнета Пероцького. Допоможiть оружно i кiнно", - цiла iнструкцiя, братеї
Пiдпис: "член комiтету Чайка". Тепер зрозумiло, чому стiльки жертв. Мiж
iншим, сусiдку твою, Зiньку, закатовано. Оврама вивезли за город i в
глинищах - розстрiляли, де падло i рiзний непотрiб. Кажуть, коли посадили
- над ямою, вiн...
На мене пливе щось беззвучне i темне. Свiчка тане. Голос Лучин десь
далеко нiби смертний менi, напiвмертвому, присуд вичитує.
- Луко, зажди! (Хапаюсь я).
Л у к а. А що?
Я. Свiчку треба поправити...
Л у к а. Свiчку?
Я. Нагорiла ж, чи що...
Л у к а. Вiн нiби сказав: "Спасибi за похорон! Дав би на чай, та нiчого
не маю. Та не лайтесь, - каже, - вам за це заплатить пролетарський
клас..." А Н а с т я, брате, сестра - збожеволiла... Та ти що? Вже йдеш?
Я. Я?.. Нi!.. Хоча так. Я йду. Я пiду...
Л у к а. До себе?
Я. Так. Я пiду до себе...
_
3_
Я на сходах. Iду несвiдомо. Iду машинально. Куди?.. Та ба! Я маю йти до
себе. Так. Я пiду до себе. Я пiду тепер сам до себе, щоб допитати себе про
все це. Має бути розмова iз самим собою. Так! Мусить бути ще раз розмова
людини з самим собою про зраду i про смерть. Перша - про зраду... Стою.
Перебираю Луки iнформацiю, пригадую подробицi зради. Раптом бачу, що я
бiля Ступаєвих дверей. Вони прочиненi. Чую хропiння. Заглядаю. Захриплий
голос:_
-Хто?
Я. Скажiть, будь ласка, тут жили С т у п а й-Ступаненки?..
Г о л о с. Це панночка? Виселено в пiдвал. А тут тепер зв'язкова
команда.
_
4_
I нарештi, мої друзi, фiнал. Я пiд дверима в пiдвальчик Прислухаюсь.
Мiй слух тепер такий прозоро-напружений, що я можу чути й чую, як течуть у
просторах час i зорi. Я чую, як за дверима в пiдвальчику капнула крапля. _
Але ї ї не чути. Спить?.. Стукаю. Дверi одчиняються. Свiчечка. В о н
а:_
- Ви?
Я. Я...
В о н а. Я по стукоту вiдчула, що прийшов хтось iнший, хтось не такий,
як (жест угору)_ тi, хтось тихий, свiйс.с
Я. Так. Прийшов iменно, що хтось. Хтось, на жаль, не такий, як тi, не
ваш i сам не свiй...
В о н а. Прийшов поет, милий, щирий. Я така рада. Адже ж я ждала вас!
Простiть, що не вийшла назустрiч, не одчинила дверей (жест нагору)_ в мою
країну, але, як бачите, провина не моя. Мою країну в мене одiбрали.
Я. Нiчого. Ми з вами скоро дiйдемо до 'дного краю.
В о н а. Це, звичайно, натяк на ваше поетичне горище? (Лiву брову
зломила)._ Спасибi. Але я й тут ось (жест навколо),_ на вас ждучи, вже
виростила цiлий сад кохання. Дивiться! Ось мармуровi схiдцi. Правда,
чудовi? Ось (жест на краплi й патьоки)_ фонтан i водяний годинник разом.
Тут, коли перебудеш нiч, то враження таке, нiби вiчнiсть вибиває такт...
Я. Тут, кажуть, жив недавно робiтник i жiнка. Був на вiйнi. Жiнка
ждала. Рахувала оцi краплi не одну нiч i не двi...
В о н а (неспокiйно)._ Так, так... Ось (жест на_ ослончик)_ садовая
лавочка. (Вiдблиск гумору)._ Спецiально для поетiв. Сiдайте, гостю милий!
Ви, певно, втомились? Нi? Тодi чим менi ще вас вiтати? Я б оце заграла
вам, якби не розлучили мене з моїм пiанiно. Навiщо воно їм? Хто з них умiє
грати? Скажiть, хто гратиме?
Я. Не турбуйтесь ними! Заграють!
В о н а. I "Патетичної"?
Я. З цього й почнуть...
В о н а. Так? (З сумом)._ Ой якби я оце заграла! Сонату про юнака, що
мчить конем степами, дороги у вiтрiв питається. Пам'ятаєте? Великодню нiч?
(Навiть руками повела, нiби по клавiрi)._ Я тодi листа вам писала. Хочете,
покажу? Зберегла! Ждала. Я довго ждала вас! Давно! (Лiва рука нiби на
клавiшах. Права за думками нiби пише)._ У снах. У мрiях. Десь нiби в
голубих вiках лiтала й виглядала.
Я справдi чую музику. (Rondo). Що це? Розстрiл? Галюцинацiя? Гiпноз?...
Треба кiнчати! Пора!..
- Скажiть (питаю),_ ви й тодi чайкою лiтали? Вона (руки впали.
Зiбгалась. Як дiвчинка, що палась на шкодi i не стямиться, що сказати)._
Нi! Нi!.. Я так лiтала. Я просто лiтала...
Я. Мошкою?
В о н а (iнстинктом жiночим вiдчувши, що справила хирне враження,
раптом випросталась)._ Нi!.. Нi!.. (Визивно)._ Так!.. Я чайкою лiтала!..
(Перемоглася. Проникливе)._ Скажiть... а ви тепер прийшли оспiвати її чи
забрати?
Я. Я прийшов її спитати... Просто! Без алегорiй! Скажiть, чи пiшли б ви
зараз зо мною туди, нагору, вкупi й разом, щоб розказати, щоб ми розказали
про все це?
В о н а. Про що?
Я. Про що? Ну, про таке, наприклад, як був собi в пiдвалi безногий
робiтник, а нагорi поет жив i недалеко його дiвчина одна, як у неї все
життя була музика, у поета мри од тiєї музики, в робiтника ж - водяний
годинник, як годинник пробив час повстання пiдвалам та як дiвчина обдурила
поета, почала грати золотою булавою, як, загравши вона "чики-чики",
напустила офiцерчикiв - поет допомiг, як понесли безногого i вбили... Я
йду сказати, що я зрадник, ви скажете, що ви - Чайка!
В о н а. Значить, там iще про це... не знають?
Я. Якби там знали, то, думаю, нам годi було б туди йти - вони б давно
до нас прийшли i нагадали, що той лише борець за iдеї, що того лише iдеї
переможуть, хто з ними вийде й на ешафот i смертi в вiчi скаже. Ви
скажете?
В о н а (знов зiбгалася, як дiвчинка, в руках тремтить дiвочий
фартушок). Я?..
Я. Оврам безногий донiс свої iдеї до найдальшої ями - в глинищах i
смертi в вiчi кинув, Зiнька теж. З i н ь к а! А ви, ви донесете свої хоча
б до першого реєстрацiйного столу? Ви скажете?..
В о н а (руки кинули фартушок)._ Я скажу!.. (Знов_ тремтить вiн у
руках)._ Я вам скажу... Я краще вам скажу...
Я. Тодi доведеться менi за вас сказати. Дозволите?
В о н а (перемоглася)._ За це зменшать вам кару, так?
Я. Та не про це я... не про це! Ще тодi, як визволив Пероцького, я по
степу ходив. Усю нiч виходив. Була перша в людини розмова в степу з самим
собою про зраду i про смерть, i висновок: самому вбитися - це ще не кара.
А карою буде та, що дасть менi Л у к а, суспiльство, клас. Пiду й скажу.
Але я не пiшов, бо ще носив у душi ваш вiдблиск милий, бо ще не знав, що в
яснiй теплинi своїх очей ви носите чорний холод змови...
В о н а (визивно)._ Я сама про це скажу! Я йду й скажу... Так, я
Чайка!.. Скажу: я тая Чайка, що лiтала над Жовтими Водами, об дороги
чумацькiї билась (притишуючись),_ що лiта i б'ється в кожному козацькому
серцевi... Я скажу, що я... (Знов дiвчинкою). _Менi треба перевдягтися,
так?
Я. Краще йдiть так.
Вона. Так?.. Нi, я передягнуся!.. Я зараз!..
Скажiть, у що лучче менi вдягтися? Я. У щирiсть i мужнiсть... Вона (не
збагнувши зразу моєї думки)._ Так?..
Тодi я зараз... Пiдождiть! Я зараз... (Зрозумiла)._ Ах, ви он у вiщо
сказали!..
Я. Ходiмо!
В о н а. Ходiмо... (Йде за мною)._ Я, бачте, вас любила i люблю. Не од
програми - вiд душi. (На порозi вона стає)._ Може б, нам туди не йти, а
краще так: пiти зовсiм звiдси, геть далеко, зректись всього, тiльки не
життя. Милий! Пiти, щоб просто жити, га? У хатi! За хатою криниця буде й
жито, Я вийду з хати безсонна од бажання - дiвка з вiдрами. Ви бiля
криницi. Поведу вас у жито... (Вона, немов справдi жито, розгортає руками
i веде мене уявного)._ А в житi волошки голубiють, стелеться бiленька
березка. Бачили? Боже! Як пахне любов!
Я (йду сходами, бурмочу)._ Все це старих пiсень перелицьований
сантимент...
В о н а (за мною)._ Я, бачте, приховала своє перше кохання, а воно
тепер i реве. Пiдождiть хвилинку, я його, може, присплю... Цить, моє
кохання, а я тобi дудочку вкраїнську куплю... (Захиталась, заколихалась)._
А-а, люлечки,
Шовковiї вiрвечки,
Золотiї бильця,
Срiбнi колокiльця,
Мальована колисочка.
Засни, моя дитиночка!
Я беру її за руку.
Куди ви мене ведете? На страстi? Так?.. Пустiть мене! милий! Не можу...
Я (пускаю її руку, бiльш переконую себе, нiж її)._
Бачте, тут жила i та... Теж молилась: милий, дорогий... Справдi, на
страстях стояла. Л у к а каже, що її...
В о н а. А хто ж скаже моїй неньцi, як я в церковцi була, на страстях
стояла, як додому свiчечку несла (немов справдi несучи свiчку),_ а ви,
вiтер, милий вiтер (затуляє од мене долонею i йде вниз),_ пху-пху, хочете
загасити свiчечку мого життя.
Я (почуваю, що ще один момент, i я здамся)._ Луко! (Кричу)._ Луко!
(Побачивши на сходах Луку, я вiдчуваю, як бiльшає в менi сили. Хапаю її за
руку i виводжу нагору. до Луки)._ От я i моя мрiя - Чайка, Луко!..
В о н а. Нi!..
Я. Так! Пам'ятаєш перше повстання? Вiтер, мiсяць? Тодi до рук Судьби
попавсь корнет П е р о ц ь к и й. Судьба не знав, хто вiн, хоча iнстинктом
чув i брався вже до стiнки прибити. Та нагодився я. Г а м а р послав. По
дорозi, отут на сходах, вона зустрiла: "Спасiть!.." I я спас. Де ж пак!
Моя мрiя, що до неї я сливе два роки мчав, iз мрiй коня, зробивши, дорогу
у вiтрiв, у зiрок питавсь, хоч до її дверей сiм метрiв од мого було
порога, сама назустрiч вийшла i просила спасти того, кого я мав за
супротивника. Як же тут було не проявити благородного чуття, романтичної,
вiдданої любовi, та ще од кого! Од мене, що вiдiрвавшись маси, десь
загубившись на горищi, мiж небом i землею, думав високо (у павутиннi
мрiй), що його покликання - це бути за зведеника мiж небом i землею! Мiж
натовпом та iдеалом, мiж нацiєю й її майбутнiм - звичайний тип химерного
мрiйника. Результат тобi вiдомий: наскок, руїна, кров i смерть товаришiв -
мертва пауза у творчому змаганнi революцiї i автор цiєї паузи - я. Луко!..
Л у к а. Скажи менi одне: ти знав, що вона Чайка?
Я. Нi!
В о н а. Знав... Я йому казала...
Л у к а (подзвонивши в зв'язкову команду, жестом показує
червоноармiйцям одвести Марину. Виждавши, поки її одвели, знов до мене)._
Скажи, як друговi, Iлько, - знав?
Я. Нi!.. Але я знав, хто такий П е р о ц ь к и й.
Л у к а (замислився глибоко. Говорить бiльш до себе)._ Треба перш за
все сказати що? Що наскок цей трапився б i поза тим, чи спас би ти
Пероцького, чи нi. Знайшли б другого, не Пероцького. Але Пероцького
визволив ти, i це зрада.
Я Зрада, Луко! Та яка! Куди не пiду, скрiзь за мною бiгтиме од вiку,
через усi свiти тiнь щєi зради
Л у к а. Несвiдома. I добре, що вже трапилась, бо що?.. Бо неминуща
була, бо ж результат вона отих горищних мрiй... (Вже до мене). Поклади й
собi за знак i попередження надалi, бо гей ще скiльки жде на нас спокус,
хитань i зрад у далеких походах.що через усi свiти, до далекої мети!.. А
тепер iди я тебе запру, постережу i завтра в ревтриб, бо що?.. Бо судити
тебе треба, а я твiй друг i взагалi ще молодий... Ти ще, мабуть, i не їв?
Принесу...
Заводить мене в кiмнату Пероцьких. Тиснем один одному руки Л у к а
виходить i замикає дверi. Чую таке щире, товариське, зворушливе.
На добранiч, Iльку!
Я. Нi, Луко, - добридень! Дивись, уже свiтає...
Менi стає легко. Вiкно, як огняний прапор. Мене охоплює надзвичайне
пiднесення. Менi вчувається, що весь свiт починає грати спочатку на
гелiконах, баритонах, тромбонах патетичної симфонiї, що згодом-переходить
на кларнети, флейти, скрипки. Я знаю. Л у к а теж зараз дивиться в вiкно i
чує цю симфонiю.
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT