Олексiй Коломiєць. Дикий ангел
** ДИКИЙ АНГЕЛ **
Повiсть про сiм'ю на двi дiї
ДIЙОВI ОСОБИ
Ангел Платон Микитович.
Уляна - його дружина.
Петро
Федiр
Павлик - їхнi сини.
Таня - їхня дочка.
Лiда - Петрова дружина.
Клава - дiльничний лiкар.
Маляр - Клавин чоловiк.
Крячко - пенсiонер.
Клоков - кореспондент.
Бiля - художник.
Оля - Павликова дружина.
ДIЯ ПЕРША
КАРТИНА ПЕРША
Невеличке подвiр'я. Ганок одноповерхового будиночка з прибудовою -
домашньою майстернею. Посеред двору збитий з дощок стiл. Стовп. На ньому
умивальник i прилаштований телефон пiд дашком. Саморобне крiсло-гойдалка.
Осторонь - ослiнчик.
Таня зачiсується бiля умивальника. Федiр лагодить стiлець. Лiда в
крiслi-гойдалцi. Уляна накриває стiл.
Л i д а. У вас мовби маленька неприступна фортеця. Спокiй i якесь
особливе вiдчуття безпеки. В минулий приїзд на вулицi мене застала гроза.
Блискавицi й громи, здавалося, на тротуари падали. Я так злякалася! А
забiгла сюди, у двiр, - i страх пропав. Наче громи i блискавицi боялися
сюди вдарити.
Т а н я. Якщо тато були вдома, звичайно, побоялися.
У л я н а. Не пащекуй, Таню!
Л i д а. I кольоровий телевiзор, i оце саморобне крiсло у вас напрочуд
пасують одне до одного.
У л я н а. Коли вже тобi так усе подобається, то в нас би й вiдпочила,
а не їхала на курорт.
Л i д а. Море...
Т а н я. З великої висоти море здається калюжею.
У л я н а. Ти його бачила з висоти?
Т а н я. Побачу.
У л я н а. Забила собi в голову стюардесою стати.
Л i д а. А батько?
У л я н а. Вона така, що й батька умовить.
Ф е д i р. Скiльки ж ти, Лiдо, не добула на курортi?
Л i д а. Сiм днiв.
У л я н а. А грошi повернули?
Л i д а. Нi.
У л я н а. То вже б добула.
Л i д а. Захотiлося вас провiдати, i за домом скучила. За Петром. I
синка треба забрати вiд мами. Ми з Петром без нього не можемо.
У л я н а. Петро i минулий рiк, i цей без вiдпустки, хоч би до нас
навiдався.
Ф е д i р. Запанiв Петро.
Ул я н а. Хiба можна так на брата?
Ф е д i р. Можна.
Л i д а. Не запанiв, а все в роботi, вiн такий скажений до роботи, як i
всi ви.
Т а н я. Мене виключи з цiѕї компанiї.
У л я н а. Годi чепуритися. Збiгай на город цибулi вирви.
Таня виходить.
Л i д а. У вас уже i город свiй? .
У л я н а. За гаражем грядочка: За той шматочок землi клопотiв та
прикрощiв...
Л i д а. То навiщо було брати?
У л я н а. А як же без грядки, без свiжої городини? За пучок кропу на
базарi гривеник беруть. Нi совiстi, нi правди нема в людей. Десять копiйок
за жмутик трави. Борщ дуже дорогий виходить... А суп ми не любимо.
Л i д а. Петро часто каже: якби такого борщу, як мама готує.
У л я н а. На борщ треба i городину свiжу, i м'ясо свiже, базарне...
Заходить Таня, кладе цибулю на стiл.
Мало не забула: хто зi мною завтра на базар поїде?
Л i д а. Далеко збираєтесь?
У л я н а. Десь у район, щоб дешевше.
Т а н я, Я не поїду.
Ф е д i р. Чого не поїдеш?
Т а н я. Нещодавно права одержала... Недiля, машин багато, ще в аварiю
потраплю.
На ганок виходить Павлик.
П а в л и к. Мамо, де моя бiла сорочка?
Ул я на. Там, де прасоване лежить... Павлику, поїдемо завтра на базар?
П а в л и к. Категорично нi!(Iде в хату).
У л ян а. Навiщо ж тодi машину купували - щоб у гаражi стояла?.. Такi
грошi витратили.
Т а н я. В гаражi... Наш "Запорожець" уже сам повертає на дешевi
базари.
Л i д а.Я ще не їздила самостiйно, але на права здала. Ми з Петром
надумали купити машину.
У л я н а. А грошi?
Л i д а. Будемо вiдкладати потроху.
На ганку з'являється Павлик.
П а в л и к. У сорочки верхнiй гудзик вiдривається.
Ул я н а. Таню, приший.
Т а н я. Були пани, були раби, а тепер усi товаришi!
П а в л и к. Де голка?
У л я я а. У рушнику.
Павлик iде в хату.
Т а н я (пiдходить до Лiди). Так модно одягаєшся! I де тiльки все
дiстаєш?
Л i д а. Петро дiстає. Вiн краще на одязi розумiється, нiж я.
Т а н я. Менi б такого чоловiка, як наш Петро.
Л i д а. Ти дiвчина вродлива, сама вибереш собi жениха.
Т а н я. Тепер такi женихи, що самi на пляшку канючать, де вже їм про
жiнчин одяг дбати.
Ф е д i р. Петро заробляє, мабуть, по пiвтисячi?
Виходить на ганок Павлик.
П а в л и к. Мамо, де отой галстук бiластий?
У л я н а. Там, де лишив, на бильцi лiжка.
Павлик виходить.
Ф е д i р. Запанiв Петро, мiг би й приїхати.
Л i д а. Я ж кажу - його вiд роботи не вiдiрвеш. У вас, у Ангелiв, така
вдача.
Т а н я. Кореспондент з областi приїхав, до мене пiдходив, хотiв нарис
про нашого батька робити. Але, мабуть, роздумав. Щось йому не сподобалося.
I Федiр теж не сподобався. Бурмило, каже, не чоловiк.
У л я н а. Чому це про тебе так?
Ф е д i р. Я до пуття i не розчув, i не зрозумiв, що вiн запитував. От
я йому й кажу - у перервi. Сам вiн бурмило! Працюєш, а воно лiзе!
Т а н я. I сюди приходив. Може, сьогоднi ще прийде.
У л я н а. Треба ж батьковi сказати.
Т а н я. Мабуть, не прийде.
У л я н а. Тебе не розбереш: то прийде, то не прийде.
Вривається пiсня "Мой дед-разбойник":
Мой дедушка разбойник, разбойник, разбойник,
Был в самом деле очень знаменит.
Кто мимо дедушки пройдет.
Все деньги сразу отдает.
Иначе будет бит,
Иначе будет бит.
Где ж ты, времечко лихое,
Когда можно было жить разбоем, да, да!
У л я н а. Знову сатану включив.
Т а н я (пiдходить до телефону, набирає). Ванько, Ванько! Виключи,
дурню, бегемотiю! Дай пообiдати. Чуєш?.. (Кладе трубку. До Лiди). Це наш
сусiд Крячкiв Ванько забавляється...
Пiсня уривається.
Л i д а. Послухався?
У л я н а. Вiн батька за петельки хапає... Такий волоцюга, що свiт не
бачив. Танi, правда, побоюється.
Ф е д i р. Таню, поїдь завтра на базар.
Т а н я. Хому тато скаже, той i поїде.
Л i д а. "Як тато скаже"! Петро i нашому синковi спiвав ту пiсню, що ви
маленькими спiвали... Як це вона починається? (Пробує наспiвати).
I сказала стиха мати:
- Не пустуйте, бо йде тато.
Таня пiдспiвує.
I сказала стиха мати:
- Їжте, дiти, бо йде тато! -
I сказала стиха мати:
- Спати, дiтки, бо йде тато!
Самi придумали чи десь почули?
Ф е д i р. Це ще не вся пiсня... Вона довго спiвається:
I сказала стиха мати:
- До роботи, бо йде тато.
Т а н я. Цей куплет Федiр запам'ятав. Колись санчата свої поламав i не
хотiв лагодити. Так тато йому всипав.
У л я н а. Усiм потроху дiставалося. Хiба що Павлика трошки милували.
Т а н я. Любимчик.
Виходить Павлик.
П а в л и к (до ТанI). Зав'яжи галстук.
Т а н я (зав'язує). Пора самому навчитися.
П а в л и к. Ширший вузол.
Т а н я. Що з тобою? Наче щось украв, аж руки трусяться, i очi, як у
цигана на ярмарку. Злякався, що трiйку схопив?
У л я н а. Мовчи, батько почує - обiд пропаде. Павлику, стипендiю не
заберуть?
П а вл ик. Нi.
У л я н а. I то добре. Таню, клич батька - пора обiдати.
Т а н я (пiдходить до прибудови, стукає кулаком у дверi). Пане
президент, обiд подано.
Л i д а. Петро розказував: нiколи не бачив, щоб батько вiдпочивав...
Усе щось робить.
З прибудови виходить Платон. Видно, колись був у силi чоловiк. Обличчя
суворе, втомлене. Пiдходить до умивальника, миє руки. Павлик винiс рушник.
Л i д а. Пробачте, звичайно, мою нетактовнiсть, але не втерплю, скажу.
Оце дивлюся: Уляна Охтисiвна готує обiд, Федiр майструє, Платон Микитович
мовчки миє руки, i Павлик з рушником. Так, здається, булб i минулого разу.
Я нiби вдруге дивлюся той самий фiльм.
Т а н я. А який наступний кадр?
Л i д а. Мабуть Уляна Охтисiвна скаже: "Пора обiдати, ставте стiльцi".
У л я н а. Справдi. Берiть, дiти, стiльцi. Федоре, принеси Лiдi.
Л i д а. Не будемо порушувати традицiй. Кожен сам собi принесе стiлець.
Павлик, Таня, Лiда приносять стiльцi. Федiр приносить матерi, собi
ставить полагоджений. Павлик виносить велике саморобне крiсло, ставить на
чолi стола.
Л i д а (дiстає пляшку вина). Кримське.
Ф е д i р. Не обiд - бенкет.
Т а н я. А перед бенкетом - експропрiацiя, або, просто кажучи, грабунок
серед бiлого дня.
П л а т о н (сiдає в крiсло). Вино?
Л i д а. Це я в Криму. Сьогоднi ж субота.
Т а н я. День зарплати - майже свято.
П л а т о н. Вино не для обiду. (Дiстає блокнот, надiває окуляри).
Л i д а. Навiть той самий блокнот.
Т а н я. При татовому почерку його на все наше життя вистачить. Не
лiтери, не цифри, а макове насiння.
Ф е д i р (пiдходить до батька, дiстає з кишенi грошi, подає). Двiстi
тридцять!
Батько бере грошi, рахує.
У л я н а. Соромно сину не вiрити.
П л а т о н. А може, касир не додав? Рахувати не соромно, а приносити
двiстi тридцять карбованцiв, як хлопчаковi, - соромно!
Ф е д i р. Новий верстат - ще не приноровився.
П л а т о н. Двiстi тридцять карбованцiв за мiсяць,
слюсар-iнструментальник... При такому здоров'ї!..
Ф е д i р. Платять не за здоров'я, а за роботу.
П л а т о н. Отож-то, що за роботу. Надурочнi бери!
У л я н а. Дай же Федi на витрати.
П л а т о н. Минулого мiсяця брав. Де вiн їх потратив?
Т а н я. Двiстi тридцять карбованцiв татовi мало. Менi б такi грошi! А
втiм, однаково: на заводi одержуй, а вдома здавай, тiльки й того, що
перенесла з одної каси в iншу.
П л а т о н. Як у тебе, Таню?
Т а н я (подає грошi). Сто п'ять.
П л а то н. А премiальнi?
Т а н я. Звiдки знаєте?
П л а т о н. Менше балакай.
Т а н я. Двадцять п'ять собi залишила - на сукню.
П л а т о н. У тебе їх досить.
Т а н я. Не моднi.
Пл а тон. На моду грошей немає.
У л я н а. Хай купить.
Т а н я. Щедрi ви, тату. Отак, кажуть, колись куркулi родилися.
П л а т о н. Мабуть, що так.
Т а н я. I на курси п'ятнадцять карбованцiв.
П л а т он. Якi ще курси?
Т а н я. Я вже казала. Iноземних мов... Стюардеса має знати мiнiмум двi
мови.
П л а т он. Хочеш на курси - прироби. Тобi ж хотiлося в складальний -
переходь. Там i зарплата бiльша.
Т а н я. Обiцяють, а не переводять.
П л а т о н. Для переходу в iнший цех треба, готуватися. Походити,
подивитися, за когось попрацювати. З цеху в цех - не з одного трамвая в
другий.
Т а н я. Це менi ясно, а на курси давайте!
П л а т о н. Сказав - прироби. Приробиш - краще вчитися будеш. (До
Павлика). Як у тебе, студенте? Ще не одержав стипендiї? Там у вас порядку
немає. (Складає окуляри, ховає блокнот). Ти, синку, в цi канiкули на завод
не пiдеш. За два мiсяцi - триста карбованцiв! Не пiдеш.
У л я н а. Нарештi зжалився батько. А то чужi дiти вiдпочивають, а вiн
свого - на завод.
Л i д а. Мiй Петро теж здавав грошi у батькову касу?
П л а т о н. Тут жив, тут одягався, харчувався - i грошi докупи. Всi на
одних правах.
Т а н я. Ви, тату, як пiшли на пенсiю, то ще поскупiшали.
П л а то н. Поскупiшаєш. Бач, поганенько ми цей мiсяць потрудилися. Не
пiдеш, Павлику, на завод... Запишешся у тi бригади, що на Пiвнiч їдуть.
У л я н а. На Пiвнiч?
П л а т о н. Пiвнiч теж земля, i наша земля.
У л я н а. Ти б свою дитину i в пекло послав, аби бiльше грошей. Не
даєш вiдпочити.
П л а т о н. Пiсля яких трудiв? Десять мiсяцiв з портфельчиком бiгав...
Натомився! Нещодавно по телевiзору бачив - вручали школярам ключi вiд
Артеку. Серед тих дiтей були такi здорованi, що їм би камiння бити, а їх
вАртек! Тепер їм ключi вiд Артеку, а там вiд Сочi, а потiм без ключiв
труситимуть батькiвськi кишенi... I кишенi, й душi. Подавай їм життя
розвеселе!.. (Пауза). Досить розмов. Обiдати! Наливай, Федоре, пива.
Л i д а. Може, вина?
П л а т о н. Хай стоїть - не пропаде. А ти чого, Павлику, задумався?
Пообiдай, а потiм думай, коли є про що.
Федiр наливає в бокали пиво.
У л я н а. Як же не думати - на Пiвнiч дитину посилаєш. Там, мабуть, i
лiтом холодно. Захворiє.
П л а т о н. Може, в Артек його?
У л я н а. Знали нашi дiти Артек? Оно! (Жест). В отiй майстернi з трьох
рокiв.
Т а н я. У нас гостя, а ми сiмейнi чвари завели... Перенесемо це
питання, як кажуть у мiсцевкомi, на iнше засiдання.
У л я н а. На Пiвнiч! А в що одягнути дитину?!
П а в л й к. Нiкуди я не поїду.
П л а т о н. Це ж чому?
П а в л й к. Є причина.
П л а т о н. Говори.
П а в л й к. Я вам потiм скажу.
П л а т о н. Говори, тут усi свої - шпигунiв немаѕ.
Пауза.
П а вл й к. Я женюся!
Пауза.
У л я н а. Дурнi жарти.
П л а т о н (зупинив довгий погляд на синовi). Прийде час - женишся.
П а в л и к. Я без жартiв.
П л а т о н. Я теж. - Будемо ми сьогоднi обiдати чи нi? (Бере в руки
бокал). Якщо тобi, синку, й прителiпалася в голову ця думка - викинь її
геть! Закiнчиш iнститут, попрацюєш, щоб у гаманцi завелося, а тодi й
женися. Iнакше як жити?
П а в л и к. Якось проживу.
П л а т о н. Десять тисяч виграв на лотерею? Женитися захотiв,
жовтодзьобий!
У л я н а. Ти, батьку, не гримай на дитину. Сказав - не дозволю, i
досить.
Ф е д i р (подає Павлику бокал). Випий, чим дражнитися.
П а в л й к. Ми вже записалися.
Присутнi враженi словами Павлика. Лише Платон, мов i не почув, навiть
голови не повернув у бiк сина. Повiльно, занадто повiльно випив своє пиво.
Т а н я. Може, й весiлля згуляли?
П а в л й к. Згуляли!
У л я на. Люди добрi, що ж воно робиться в свiтi бiлому?
Т а н я. Нiчого особливого - дитя женилося!
У л я н а. Павлику!..
Ф е д i р. Вiн правду каже.
У л я н а. Як же так, без батькового дозволу?
Т а н я (наспiвує).
I сказала стиха мати:
- Хоч женитись, спитай тата...
П а в л и к. Знав... не дозволите.
Ф е д i р. Своїм сказати треба було.
Л i д а. Звичайно, безглуздо одружуватися, не маючи нiчого за душею.
Але ж кажуть: з милим рай I в куренi.
П л а т о н (не витримав). Ледар i дурень надумали таке безглуздя. "В
куренi". В куренi живуть злиднi, а злиднi перегризають горло коханню, хоч
би яке воно було! Є в тебе дах над головою?! Зможеш' прогодувати, одягнути
дружину свою? Женися! А нi-зайцем бiгай по свiту, хоч цiлий вiк бiгай!
Думав, як жити?
П а в л и к. Думав.
П л а т о н. З чужої миски годувати дружину?
У л я н а. Прогодуємо - не збiднiємо...
Т а н я. Напалися на хлопця. Може, невiсточка така красуня, що всi
навколiшки перед нею станемо. Де вона тепер, Павлику?
П а в л и к (подивився на годинника, непевний жест). Тут чекає.
Т а н я. Хай зайде.
Всi ждуть, що скаже батько, але той мовчки обiдає.
Л i д а. Незручно. Дружина тебе чекає, Павлику... Розписалися - то вже
дружина.
П а в л и к (ще вагається). Тату...
У л я н а. Клич.
Павлик глянув на батька - швидко вийшов.
Т а н я. Тату, ти при нiй не гримай на Павлика, вiн же тепер мужчина.
Ф е д i р. Ну й Павлик...
Т а н я. Заздриш? Павлик уже жонатий, а ти...
Ул я н а. Вгамуйся, Таню!
Т а н я. Молодець Павлик! Одружився тихо, мирно, мовчки.
Ф е д i р. Так не можна.
Т а н я. Коли будеш з татом радитися про своє одруження, поклич мене,
хочу послухати.
Вривається дика пiсня "Мой дед-разбойник". Таня пiдбiгає до телефону,
набрала номер.
Т а н я. Ванько, перестань! Ми ще обiдаємо!.. Що?.. Не твоє дiло.
Виключай! (Вiшає трубку).
Музика затихає.
Л i д а. Заскочила блискавка i в нашу фортецю.
Т а н я. Ще буде грiм.
Заходить Павлик i майже тягне за собою Олю. Зупинились. Оля, тендiтне
дiвча, виходить наперед, але ще тримає за руку Павлика.
Оля. Добрий день!
У л я н а. Здрастуй. (Пауза). Як же тебе звуть, дiвчино?
О л я. Оля.
У л я н а. Просимо до столу.
Л i д а. Сiдай, Олю, бiля мене. - Я теж їхня невiстка. Двi невiстки на
одному стiльцi. Тiсно, але зручно, у випадку чого, вдвох вiдбиватися
будемо.
Оля несмiливо сiла.
Пообiдаємо, розмова краще пiде.
О л я. Я... ми недавно з Павликом пирiжки їли.
У л я н а. Скiльки ж тобi рокiв, серденько?
О л я. Вiсiмнадцять.
У л я н а. Раненько замiж побiгла.
О л я. Павлик сказав, то й побiгла...
У л я н а. Весiлля нiби було? Де ж ви гуляли? ,
О л я. У нашому гуртожитку, в тринадцятiй кiмнатi.
Т а н я. Тринадцята кiмната! Гарний початок сiмейного життя!
У л я н а. Учишся?
О л я. У медшколi, на другому курсi.
Т а н я. Чудово!
Л i д а. Ось i моє вино знадобилося. Вип'ємо за здоров'я молодих. Таню,
давай чарки, а ти, Федоре, вiдкоркуй пляшку.
Федiр бере пляшку, давиться на батька, нiби питає дозволу. Таня вносить
чарки, ставить на стiл, Федiр наливає.
Т а н я. Оце суботонька!
Л i д а. Олю, ти повинна звикнути до цiєї прекрасної сiм'ї, люди дуже
гарнi, але мовчкуватi, за винятком мого Петра.
О л я. Павлик теж говорить...
Л i д а (пiднiмає чарку). За здоров'я молодих! Щоб були вони дружнi та
щасливi.
Всi випивають, тiльки двоє, Оля та Платон, тримають чарки, дивляться
одне на одного. Врештi Оля торкнулася губами й поставила чарку, а Платон
Микитович випив до дна.
У л я н а. Павлику, чого ти нiби не вдома?.. I Олi стiлець би винiс,
Павлик виносить табуретку, але Федiр забирає її собi, а стiлець ставить
Олi.
Якось перед людьми нiяково - скажуть, потай женили сина.
Т а н я. Заново переженимо. Хто там бачив весiлля в тринадцятiй
кiмнатi? А тут: таксi з прапорцями, "гiрко" кричатимуть, "Запорожець" по
районних базарах побiгає, понавозить дешевої свинини, тато розкошелиться,
видасть зi своєї скарбницi карбованцiв... Скiльки, тату?
У л я н а. Ти б менш торохтiла.
Ф е д i р. Ольго, а батьки твої де?
О л я. Мама в Iванкiвському районi медсестрою працює.
Ф е д i р. А батько?
О л я. Не знаю. Утiк, ще як я маленькою була.
У л я н а. Мама знає, що ти замiж вийшла?
О л я. Ми з Павликом ще їй не казали.
Платон Микитович пiдвiвся, пiшов до хати.
Т а н я. Ти, Олю, вже зорiєнтувалася, хто є хто? Я - Таня, сестра твого
Павлика. А це - Лiда, дружина нашого старшого брата Петра. А ото, до хати
пiшов, Павликiв тато. Наш батько!
Л i д а. Здається, гроза пройшла мимо. Платон Микитович угамувався.
У л я н а. Якби-то.
Л i д а. I все ж весiлля будете робити чи ото, як було в тринадцятiй,
так i залишиться?
Ф е д i р. Хiба ж то весiлля? Треба, як у людей.
У л я н а. I так усi про нас говорять: "Скупi, корисливi" та всяке...
Та н я. Мабуть, оригiнальне весiлля було в тринадцятiй. Ти, Олю, й фату
одягала?
У л я н а. Вони такi дорогi тепер.
О л я. Ми з Павликом не купували фати. Я позичила в одної дiвчини. Вона
вже тричi замiж виходила,, а фата нова-новiсiнька.
Т а н я. Мамо, допитайся, може, й Федiр уже оженився, то щоб весiлля
разом. Меншi витрати будуть.
У л я н а. I чого ти до Федора причепилася?
Т а н я. Вiн знає.
Ф е д i р. Багато говориш, Таню. Якби стiльки ще й робила.
Т а н я. Все вимiрюєш одним аршином. Жити, Олю, в нас тобi буде добре,
але й робити змусять, як каторжну.
У л я н а. Що ж, буде як буде!.. Ти, Олю, збирай свої речi та переходь
до нас. Федiр завтра вiльний, допоможе перевезтися.
О л я. Я сама. У мене чемоданчик легенький... Я його взяла з собою, вiн
там, бiля ворiт.
Т а н я. Ще хто вкраде посаг... Неси до хати.
О л я. Я все забрала, Павлик так сказав. (Вибiгла).
Л i д а. Пощастило - на весiлля .потрапила.
У л я н а. На ту недiлю, гадаю, упораємося. Напишемо, щоб i Петро
приїхав.
Л i д а. На весiлля приїде.
У л я н а. Ох, Павлику, Павлику, не сказав батьковi. Що вiн тепер думає
про тебе?
Л i д а. У батькiв серце добре.
Входить Оля з невеличким чемоданчиком, з вузликом книжок i зошитiв.
О л я. Це мої речi. А це - книжки й конспекти. Павлик сказав усе
захопити.
Т а н я (усмiхнулася). Ось ми вже й переїхали.
Л i д а. А жити де будете?
О л я (глянула на Павлика). Павлик... ;
У л я н а. У нас, а де ж iще...
Т а н я. Я до мами в кiмнату, а вони в моїй.
Входить Платон з двома чемоданами в руках, поставив бiля столу.
П л а т о н. Ось твої речi, Павле. (Виймає грошi). Ось дев'яносто сiм
карбованцiв, це з твоїх лишилося. Бери - i в добру путь! Живiть!
У л я н а. Куди ти його випихаєш?! Отямся, Платоне!
П л а то н. Сам себе випхав. Оженився, своя сiм'я, своє життя. Не
радився з нами - виходить, у нього свої плани. Обрав дорогу-хай iде!
У л я н а. Горенько! Куди ж їм iти?
Пауза. Тиша.
О л я. Павлику, то кидай мене, раз тебе з дому проганяють.
Ф е д i р. Тату, хай поживуть...
Т а н я. У нас же мiсця - хоч танцюй.
П л а т о н. Вибрав свою дорогу, хай iде, i квит! (До Павлика). Отак,
синку! Живи своїм розумом. (Сiв до столу, обiдає).
Нiма сцена. Всi враженi вчинком Платона. Оля пiдходить до Павлика.
О л я (тихо). Може, ти лишайся, а я пiду.
П а в л и к (бере чемодан). Ходiмо?
Оля i Павлик виходять.
У л я н а. Синку, почекай! Платоне, зупини! Павлику! (Вибiгає),
Ф е д i р. Це вже занадто, тату. (Виходить).
Т а н я. Феодалiзм! (Вибiгає).
Л iд а. Сумнiваюся в мудростi вашого вчинку, Платоне Микитовичу.
П л а т о н (випив чарку). Не втручайся, Лiдо. Павлик мiй син. (Iде до
хати).
Л i д а. Невже ви любовi й жалю до сина не маєте? Куди вони всi?..
(Виходить з двору).
З хати виходить Платон з курткою в руках.
П л а т о н. Як же я забув куртку покласти?.. Повернеться, вiзьме... Не
повернеться... (Пауза). "Жалю не маю", "Не люблю своєї дитини"... Може, й
вона мене не злюбить. (Виходить майже на авансцену). Що скажуть люди?
Бува, батьки купують любов своїх дiтей. Поки малi - за iграшку, за
морозиво, потiм п'ять, десять копiйок, двадцять, карбованець, троячка.
Потiм дитя вже саме лiзе до них у кишеню! А потiм жiнку приведе - годуйте!
"Коли хочеш, батьку, щоб тебе любили, не пручайся..." На це я не пiду!
"Прогнав сина"! Нехай його життя поколесить, поморозить, попече! Життя -
не батько, не мати - подарункiв не робитиме. "Жалю не маю"! А без мене хто
його жалiтиме? Люди? У них своїх клопотiв повно.
Заходить Л iд а.
Л i д а. Пiшли до автобусної зупйнки... Куди дiнеться ТIавлик зi своєю
дружиною?
П л а т о н. Його дiло!
Заходить Крячко. Вiн тут частий гiсть. Сiдає на ослiнчику, старанно
зачiсується, лише-пiсля цього звертається до Лiди.
К р я ч к о. У гостi, Лiдо?
Л i д а. У гостi.
К р я ч к о. Тодi здрастуй.
Л i д а. Доброго здоров'я.
К р я ч к о. Петро живий-здоровий? У начальствi? Я оно з Платоном у
найвищому начальствi - пенсiонери! Живемо найкраще - на всi грошi!
Балакаємо i розважаємось на весь розум, який ще лишився! Нiхто вже нiчого
не додасть i не вiдбере! Дивлюся: пiшов Павлик з чемоданом, догадуюсь -
погнав Платон кудись хлопця грошi заробляти. А навiщо тобi, Платоне,
грошi? У тебе й так добра всякого на десятьох. Ось я тебе знаю без малого
тридцять рокiв, i все тобi мало. Робиш, заробляєш, приробляєш, надурочнi,
премiальнi... На пенсiї, а влаштувався ще в хлiбний магазин приймальником.
Уночi товар приймає, або сам, або Федора посилає, аби шiстдесят
карбованцiв придбати. Такi, як ти, Платоне, оббирають державу, як липку.
Л i д а (наливає). Випийте, дядьку, пива.
К р я ч к о. Випий пива, а в Платона кров закипить- добро його
пропало... За копiйкою вiн не те що нахилиться, а ляже!.. Була революцiя,
полiтгуртки, наглядна агiтацiя, п'ятирiчки, соцзмагання... А Платон
вистояв зi своєю iдеєю - гони копiйку.
Л i д а. Живеш, то треба й заробляти.
К р я ч к о. У мене оно будиночок гiрший, нiж у Платона, не маю нi
"Запорожця", нi кольорового телевiзора, нi ощадної книжки... Я не
капiталiстичної фiлософiї - мною не керує копiйка...
Платон засмiявся.
Що з тобою? Ти ж раз на рiк смiєшся...
П л а т о н. Злиднями люди хизуються...
К р я ч к о. Не злиднями, а соцiалiстичною свiдомiстю. Я не голодний i
не голий, що менi треба? (Наливає пива. Випиваѕ. Знову сiв на ослiнчик).
П л а т о н. У тебе. Крячко, свiтогляд, як у тої кози: влiтку пасеться,
а взимку їсть, що дадуть.
Лiд а. Живiть ви по-своєму, а Платон Микитович буде по-своєму.
К р я ч к о. Нi, я все життя активiст! Поки на заводi працював - на
зборах його чистив. А тепер доводиться iндивiдуально. Усе б йому простив,
а за те, що жмикрут, - простити не можу. На фронтi в одному взводi
служили. Платон улiтку в ранцi шапку носив. I тут, бачив, людям каструлi,
вiдра клепає, майструє. Усе дбає, усе мало. Сто рокiв проживеш? Нi!
Правда, ти мiцний, як дуб, може, й проживеш до ста.
П л а т о н. Чого прийшов?
К р я ч ко. П'ятiрку до пенсiї.
Платон дає грошi.
Воно й не личить брати в пiдсудного... Але до суду вiддам. Куди синок
майнув? Менший. Може б, i мого прихопив, нiяк до роботи не прилаштую.
П л а т о н. Бо злодiй.
К р я ч к о. Що?
П л а т о н. Злодiй твiй син!
К р я чк о. Як ти смiєш! Вiн своє вiддасть, не те щоб украсти.
П л а т о н. Не працює, а їсть-значить, злодiй. Не заробив, а тринькає
- злодiй.
К р я ч к о. Моє їсть - не твоє.
П л а т о н. Гiрший за того злодiя, що нишком краде, по ночах, бо твiй
- серед бiлого дня...
К р я ч к о. Куркуляка! Йому i мого добра жаль.
П л а т о н. Усе державне, усе наше, i все моє!
К р я ч к о. З такою формулiровочкою ти завтра не те що пустирчик
цибулькою висадиш, а всю дорогу. Ну, за цю справу я тобi ще на судi
покажу.
Л i д а. Про який ви суд, дядьку Крячко?
К р я ч к о. Розумiєш? Ото ж (жест) обiч дороги такий пустирчик був. Ми
збиралися там стенд поставити. Намалювати, написати, яким стане селище за
п'ятирiчку. А Платон i прихватив той пустирчик-цибулькою, кропом засадив.
Управи'на нього немає. Будемо товариським судом судити. Я виступатиму
громадським обвинувачем. Я вже там виллю душу... Скоро їдеш, Лiдо?
Л i д а. Днями.
К р я ч к о. Я пiшов. Щось серце коле.
Л i д а. Я теж пройду в магазин.
Лiда й Крячко виходятiь. Платон лишається сам.
П л а т о н. Пташка - i та гнiздо в'є, щоб i вiтер не звалив, щоб i дощ
не залив, щоб i тепло пташенятам було. Крячко i пташцi сказав би:
багатiєш! Народилася людина - то й живи! I добре гнiздо своє клади, щоб i
дощ, i вiтер, I холод не страшнi були тобi.
Заходить Клоков, зупиняється на вiдстанi, придивляється до Платона.
Клацає фотоапаратом. Платон мовчки спостерiгає за ним.
К л о к о в. Доброго здоров'я. Якщо не помиляюся, Платон Микитович
Ангел? А я Клоков, з газети. Ось...
Простягає посвiдчення. Платон навiть не подивився.
Хотiв ближче з вами познайомитися. Дещо менi вже вiдомо. Стаж роботи,
висока квалiфiкацiя. Син i дочка на заводi. Словом, потомствена робiтнича
сiм'я.
П л а т о н. Так.
К л о к о в. Попередньо хочу з'ясувати кiлька питань. Але домовимося,
вiдповiдати так, нiби ви розмовляєте з добрим приятелем.
П л а т о н. Давай, як з приятелем.
К л о к о в(вiдходить далеченько, фотографує, потiм виймає блокнот,
приготувався записувати). Коли почалася ваша трудова дiяльнiсть?
П л а т о н. З двох рокiв.
К л о к о в. Тобто?
П л а т о н. Штайцi сам одягнув, потiм iграшки собi майстрував, потiм
по господарству, потiм школа, потiм завод...
К л о к о в. На вiйнi були?
П л а т о н. Був.
К л о к о в. Героїчнi вчинки, приклади?
П л а т о н. Вся вiйна-приклад.
К л о к о в. Ваша мета в життi?
П л а т о н. Добре жити.
К л о к о в. Що, на ваш погляд, для цього треба?
П л а т о н. Мати здоров'я i грошi.
К л о к о в. Уточнiть про грошi.
П л а т о н. Або заробити, або вкрасти. Третього путi немає.
К л о к о в. Громадська робота, коли працювали на заводi?
П л а т о н. Бiля верстата.
Пауза.
К л о к о в. У багатотиражцi я читав, що ви любите грошi.
П л а т о н. Не люблю, а поважаю.
К л о к о в. Там вас намалювали ангелом, а замiсть крил - п'ятiрки.
Пiдпис - "Стяжатель".
П л а т о н. Правильно, все тягну до себе, а що ж, до сусiда тягти?
К л о к о в. Вища мета вашого життя?
П л а то н. Ото ж i є вища - жити як слiд.
К л о к о в. Через багатство держави до свого власного.
П л а т о н. А ми разом з державою i плануємо, i багатiємо... Правда, я
трошки попереду. Бо в неї є ще чимало дармоїдiв: або не працюють зовсiм,
або багато балакають i мало роблять... А в моїй державi цього немає... Як
заробив, так i їж! Як заробив, так i одягайся. Будемо кiнчати, приятелю.
К л о к о в. Що ви стружете?
П л а т о н. Ложку.
К л о к о в. Давайте зробимо кiлька фото. Гадаю, ви часто згадуєте
роботу, свiй верстат. Станьте так, наче задумалися.
П л а т о н. Думки не сфотографуєш.
К л о к о в. Тодi вiзьмiть пенсiйну книжку й дивiться так, нiби це вам
подарували велику радiсть i спокiй на старостi...
П л а т о н. Не подарували - заробив! I не в нiй радiсть i спокiй.
К л о к о в. А сфотографувати, що стружете ложку, - поганий кадр!
П л а т о н. Яка в тебе зарплатня?
К л о к о в. А що?
П л а т о н. Я тобi все кажу, а ти таїшся.
К л о к о в. Сто п'ятдесят.
П л а т о н. Непогано. За такi грошi треба метикувати. (Пiшов до хати).
К л о к о в. Бурбон.
Клоков вийшов з двору. В цей час пiдгйшла Таня.
Т а н я. Здрастуйте!
К л о к о в. Привiт!
Т а н я. Побачилися з татом? Не пiдходить, негативний тип. Так?
К л о к о в. Майже.
Т а н я (усмiхнулася). А я не годжуся в героїнi вашого нарису?
К л о к о в (теж усмiхнувся). Гадаєте, цiкаво буде читачевi?
Т а н я. Я наче навмисне готувала себе для преси. Послухайте. Школу
закiнчила з медаллю i пiшла працювати на завод. Цiкаво?
К л о к о в. Бал не добрала?
Т а н я. Навiть документи не подавала.
К л о к о в. Цiкаво.
Т а н я. Зайдете в цех - на Дошцi пошани. (Жест, мовляв, мiй портрет).
К л о к о в. Цiкаво.
Т а н я. Люблю лiтературу. Толстой, Достоєвський, Джек Лондон,
Фiцджеральд, Сент-Екзюперi, Распутiн, Гончар, Загребельний...
К л о к о в. Цiкаво.
Т а н я. Мрiю стати стюардесою, поглянути на планету з височини польоту
лайнера. Звiдти люди менi будуть бачитись, як крапочки, i навiть ви,
кореспондент зi своїм фотоапаратом, здастеся менi меншi за сонечко, за
мурашку, навiть за блоху!
К л о к о в (стримує образу). Балакуча. До зустрiчi.
Т а н я. Сподiваюся, її не буде. (Пройшла кiлька крокiв услiд
кореспонденту, iмiтуючи його оригiнальну ходу).
Перемiна свiтла.
Раннiй ранок. Платон, як завжди, щось майструє. Заходить Крячко.
К р я ч к о. Не спиться? Я теж не сплю. Уяви собi, на всiй землi люди
сплять, а пенсiонери, як сови, очi повитрiщали - не сплять! А коли й
перевертаються на другий бiк, то тихо, щоб iншим не заважать. (Пауза).
Вчора я ото позавидував, що Павлик на роботу пiшов, а мiй лайдакує. А
воно, виявляється, усе не так. Павлик женився, а ти його прогнав... Привiв
жiнку, а ти їх з хати. Я свого п'яницю терплю, а ти тверезих з хати...
Сина з двору! Дикий ти чоловiк! Добувати копiйку, може, i навчив своїх
дiтей, а щоб зовсiм їх пiд своє керiвництво повернути - теж пас! У нас,
батькiв, до них стiльки ж прав, як у англiйського короля: що напишуть, те
й читай! Он мiй два роки не працює, а я що? Побити вже не здужаю. Мати
нагодує. Сорочка, джинси, пляшка "чорнила" - i над панами вiн пан. А може,
воно так i треба?
П л а т о н. Поступися перед дiтьми раз, вдруге, вони тебе i запитувать
не будуть.
К р я ч к о. Пiду. (Виходить).
На ганку з'являється Лiда.
Л i д а. Не набрид вам цей в'їдливий сусiд?
П л а т о н. Звик до нього, як до задавненої хвороби. Розбудив тебе?
Л i д а. Я мiцно сплю, коли знаю, що не треба поспiшати.
П л а т о н. Виходить, завжди довгенько спиш --- куди людинi поспiшати,
раз не працює.
Л i д а. У мене складна робота.
П л а т о н. То ти працюєш, а я й не знав.
Л i д а. Працюю.
П л а т о н. Що за професiя?
Л i д а. Бути дружиною - це професiя. Складна професiя!
П л а то н. Вперше чую про таке.
Л i д а. Умiти любити свого чоловiка - не так просто i не так легко.
П л а т о н. Приклад, як казав один кореспондент.
Л i д а. Вiзьмемо нас з Петром. Хоч би що там на роботi сталося, вiн
певний: удома на нього чекає спокiй, i затишок, i тепло. Я вивчила його
звички, його смаки. Знаю, який костюм йому подобається, яку сорочку
приготувати, якi вузли вiн любить на галстуцi. Знаю, якi любить книжки,
вгадую, що б вiн хотiв на вечерю, на обiд, на снiданок! Яке освiтлення
любить, якi кольори не терпить. Вiн вибирає менi сукню, черевики - я
дозволяю. Це йому приносить радiсть, а я вдвiчi рада. Вiн часто подовгу
затримується на роботi. Але хоч як пiзно прийде, знає, його чекає гарячий
чай. Не сам риється в буфетi, шукає цукор, хлiб, масло, варення. Я йому
все приготую, подам. Коли прийде роздратований, засмучений чи обурений, -
усе ж буває на роботi, - треба вмiти повернути йому спокiй. Холод з душi
прогнати. Думаєте, мiщанська фiлософiя?
П л а т о н. Збирався подумати.
Л i д а. Коли чоловiк знає, що в нього в тилу, тобто вдома, все гаразд,
вiн i на роботi краще працює. (Усмiхнулася), Треба б завести порядок: коли
беруть чоловiка на роботу, вимагати характеристику не тiльки на нього, а й
на його дружину. Бо якщо дружина лиха, то який же з нього працiвник?
Увесь, час голова буде зайнята, що його чекає вдома.
П л а т о н. Твоя лекцiя менi, Лiдо, сподобалася. Аплодувати не буду, а
питання є. Виходить, жiнцi й працювати не треба? Хай у тилу порається?
Л i д а. Ото в тилу i є її робота.
П л а т о н. А щоб пiдмогти чоловiку грiшми?
Л i д а. Iнколи заробити вiсiмдесят карбованцiв утричi легше, нiж
поратися в отому тилу. Але, на жаль, не всi жiнки мають таку можливiсть,
доводиться їм теж iти на трудовий фронт. (Пауза), Крячко про Павлика
взнав?
Пл а т о н. Правди не сховаєш.
Л i д а. Павлик, може, завтра й повернеться.
П л а т о н. Не повернеться.
Л i д а. Звiдки знаєте?
П л а т о н. Син.
Пауза.
Л i д а. Пiду скупаюся в озерi.
П л а т о н. Обережно, воно глибоке.
Лiда виходить. Платон кинув майструвати, видно, втомлений; знесилений
сiв на стiлець.
П л а т о н. Думав, мої дiти слухнянi... А Павлик... (Бере куртку,
знову вiшає на стiлець). Чи щось недобачив... або не розумiю їх,
молодих...
Заходить Крячко.
К р я ч к о. Повернувся я, побачив, Лiда пiшла, i повернувся. Павлик -
ще не все твоє горе... Хотiв був не казати, але псовi, i тому хвiст не
кожен день потрошку обрубують, а зразу весь. Отак i це: хай би все зразу,
все знай! Про твого Федора мова... Я спочатку не повiрив. Роботяга з
роботяг, не п'яниця, розумний. I в цьому ж загадка. Та ще в такiй сiм'ї,
як твоя. А бач, i Федiр з морального боку непевний. Ну, я коротко,
Платоне: лiкаршу нашу дiльничну знаєш? Її чоловiк маляр, квартири
розмальовує, бiлить, знаєш чи нi?
П л а т о н. Знаю. '
К р я ч к о. Так ото твiй Федя за лiкаршею волочиться, а маляр що?
Малює й не знає, що його дружина райськими яблучками другого пригощає.
Федя потай то на машинi її пiдвезе, то проведе увечерi, а люди все знають:
бачать i помiчають, i я теж. Одне слово, крiм тебе i маляра, усiм вiдомий
цей ганебний зв'язок. I чому воно в такiй сiм'ї з моральної лiнiї
збочення? Отож тримайся, Платоне, я завжди з тобою! (Виходить),
Платон сидить якийсь час мовчки, потiм бере ложку, струже. Заходить
Федiр.
Федiр (знiмає пiджак). Смiшна робота розвантажувати хлiб: i легка, а не
приловчишся.
П л а т о н. На завод устигаєш?
Ф е д i р. Звичайно. Правда, менi тепер ранiше треба. Хлопчину одного
взяв дiла навчити.
П л а т о н. Записали наставником?
Ф е д i р. Сам, по добрiй волi взявся. Заводу хорошi
слюсарi-iнструментальники он як потрiбнi!
П л а т о н. Тямущий?
Ф е д i р. Придивляюсь - нiби береться.
П л а т о н. Чомусь думають - до музики треба талант, до пiснi слух, а
майстровим абихто... Дивись, людину вчити - не рiзьбу класти.
Ф е д i р. Розумiю. (Хоче йти в хату).
П л а т о н. Зачекай, Федоре. (Помовчав, окинув сина важким поглядом).
Правду кажуть, що в тебе з лiкаркою... (пiдшукує слово) шури-мури?
Як глянув на нього Федiр, Платон зрозумiв - образливе те слово для
сина.
Називай, як хочеш, по-своєму.
Федiр мовчить.
Що ж ти себе i батька соромиш? Iз замiжньою! На посмiх i пересуди нашу
сiм'ю виставляєш... Чого зацiпило?
Ф е д i р. Я люблю Клаву!
П л а т о н. Дiвчат мало?
Ф е д i р. Я Клаву люблю!
Пауза.
Платон (насилу стримує себе). Любиш?.. Любов не возять по закапелках,
не приховують! Любов не крадуть, Федоре!
Ф е д i р. Ми з Клавою ще не знаємо...
П л а т о н. Серед дороги зупинилися? Нi сюди нi туди. Життя наїде i
розчавить вашу любов, коли вона така!..
Ф е д i р. Ми з Клавою порадимося.
П л а т о н. У всьому, у малому й великому, єдиний порадник - правда!
Чуєш, правда!
Ф е д i р. Правду сказати треба. А як?
Перемiна свiтла. Надвечiр'я. Платон майструє. Заходить Маляр.
М а л я р. Добрий вечiр, Платоне Микитовичу. В трудi i турботах?
Звичайно, треба якось убивати час. Вийти на пенсiю - все одно, що прийти в
чистилище - за ним або рай, або пекло. Третього не дано. Трудiться, хай
вам буде здоров'я. А де ж не видно ваших?
П л а т о н. Матiр i Таню невiстка повела японцiв слухати. Кажуть,
добре спiвають. Федiр скоро буде.
М а л я р. Хай спiвають, а в нас дiло. Коли ви подзвонили - не
повiрив...
П л а т о н. Чому?
М а л я р. Грошi ви любите класти в кишенi, а виймати... (Жест). А тут
доведеться розкошелитися. Вам побiлка-фарбовка?..
П л а т о н. Так.
М а л я р. Кажу для роздумiв: з конторою офiцiйно домовлятись будете -
бiлитимуть мiсяць - два. Коли ж домовимось по-людському-три-чотири днi,
знак якост - i будь здоров! Така iсторiя з епiлогом!
П л а т о н. А встигнете i на роботi, i тут?
М а л я р. Асигнацiї вашi - дiло наше. Кожна людина хоче жити, щоб був
хлiб з маслом.
П л а т о н. Крадеш, хапаєш?
М а л я р. Кручуся! Де i як людина мотається, шукаючи масло, - темнi,
заплутанi стежки, Платоне Микитовичу. У мене сiм'я: жiнка - лiкар, дочка у
школу ходить, - грошi менi потрiбнi.
П л а т о н. Жiнка теж заробляє?
М а л я р. Не заробляє, а одержує зарплату! Заробити - це те, що зверх
зарплати. А вона ходить, обслуховує, шукає всяку слабину в людинi, а зиску
з цього - нуль. У мене - закон: зарплатня до копiйки сiм'ї, а навар - це
вже моє.
П л а т о н. На що тратиш?
М а л я р. Ви вже в такому вiцi, що вам треба довгенько пояснювати.
Ближче до дiла. Могорич! Потiм розмова, таке правило трудящого.
П л а т о н. Гаразд. (Виносить якусь закуску, пляшку). Чого ти пiшов iз
заводу?
М а л я р. Ямку знайшов. (Налив чарку). Коли б ви були рибалкою, то
знали б: риба, як правило, любить ямку. Чому? Там корм збирається. Це я
одкровенно з вами, бо ви менi майже хрещений батько. Пам'ятаєте, колись у
дитинствi мене хлопчаки дубасили, а ви обороняли? Ще по маленькiй?
Платон наливає чарку.
М а л я р. А собi?
П л а т о н. Не можу.
М а л я р. Примушувати людину не можна. Горiлка - це лiки вiд хандри,
вiд горя, вiд щастя, вiд бездiлля, вiд перевтоми, вiд кохання, вiд
ревнощiв - єдинi унiверсальнi лiки. (П'є). До них треба звикнути. (Наливає
ще чарку, випив). Кажете, хапаю? Хапають усi. Хто може, хто вмiє, кому є
де - той хапає. З ними борються, а вони хапають... Один хапне - йому
догана. Другий хапне - його з роботи, третiй хапне - в кутузку... А
скiльки невловимих? Платоне Микитовичу!
Я належу до тих., хто наче краде i не краде. На межi... Для мене статтi
не знайдеш.
П л а то н (когось побачив). Довечеряєш потiм, пiди обмiряй кiмнати,
доглянь, щоб знати, яка робота.
М а л я р. Обмiряти... Я оком кину - i дiло в горщику. (Iде до хати).
Заходить Клава, гарна жiнка юкiв тридцяти.
К л а в а. Трохи затрималася.
П л а то н. Пробачте, що у вихiдний вас покликав.
К л а в а. Хвороби не мають вихiдного, та й лiкар теж. Серце, очевидно?
П л а то н. Все, що не є, - на серце, Клаво.
К л а в а. Ходiмте до кiмнати, я вас послухаю.
П л а то н. I тут можна.
К л а в а (розкриває чемоданчик). Помiряємо тиск?
П л а то н. Не трудися, Клаво.
К л а в а. Треба обов'язково.
П л а то н. Обiйдемося.
К л а в а. Ви взагалi iгноруєте медицину...
П л а то н. Людина i сама, без лiкаря, чує, що воно i до чого.
К л а в а. Але ж мене викликали не на чай?
П л а то н. Можна й чаєм пригостити.
Входить Маляр.
М а л я р (побачив дружину). Клаво, Клавочко, Клавусю, за мною прийшла?
К л а в а. До хворого.
М а л я р. Платон Микитович хворий? Вiн iще i в двадцять першому
столiттi буде ощадну книжку поповнювати.
П л а т о н. Доживу - буду.
М а л я р. Це добре, що нагодилася: знатимеш, чому я приходжу додому не
у формi. Хiба я сьогоднi хотiв випити? Нi! Але Платон Микитович, i той,
бачиш! (Жест). Сiдай, Клавочко, з нами...
К л а в а (до Платона). Виходить, я вам непотрiбна?
П л а т о н. Потрiбна. Сiдайте, я вас чаєм пригощу, суницями.
К л а в а. Покликали лiкаря, щоб пригощати суницями.
П л а т о н. Чому б i нi? (Iде до хати).
М а л я р. Бачиш, не мiг вiдмовити, запросив на роботу - i чарку на
стiл.
К л а в а. Пий i другу, i третю, i четверту...
М а л я р. Ти лаєш мене, а я тебе люблю. Знаєш, за що?
Красива ти! Я ж справжнiй художник, хоч i пiшов у маляри, але талант
художника в менi живе... I досi мене хвилює твiй стан, твої губки, такi
рухливi, пожадливi, як п'явки.
К л а в а. Не патякай.
М а л я р. А молодцi ми, Клавочко, гиркаємося, гиркаємося, а живемо!
(Налив чарку).
Входить Платон, вносить самовар.
П л а т о н. Чаю вип'ємо. Спасибi, що завiтала, Клаво, зараз я
чашечки...
К л а в а. Дозвольте, я допоможу.
П л а т о н. Чашки на кухнi.
Клава виходить.
М а л я р. Правда, у мене красива жiнка?
П л а т о н. Дружно живете?
М а л я р. Не без сварок, але нiчопо... Вона менi зобов'язана, взяв її
горобеням задрипаним, вивчив, iнститут закiнчила, лiкар... Не так просто
було...
Входить Клава, ставить на стiл посуд. Заходить Федiр. Побачив гостей,
на якусь мить - здивованiсть i розгубленiсть.
Ф е д i р. Добрий вечiр...
М а л яр. Ось буде з ким чарку випити. Я не люблю з пляшкою один на
один.
П л а т о н. Iди до нас, Федоре!
Федiр сiдає за стiл.
М а л я р (наливає i пiдсовує Федору). Давай.
Ф е д i р. Я не п'ю.
М а л я р. Поки не жонатий, пий... Оженишся - вже буде пiд боком
мiлiцiонер у спiдницi. До речi, знайомся, це Клава. Може, знаєш? Вона
лiкар. Моя жiнка. (Цiлує Клаву). I люблю я її, i вона мене, i вип'ємо за
неї. (Бере чарку).
К л а в а. Тобi досить.
М а л я р. А мiж iншим. Клавочко, бiльше пити не буду... Сьогоднi ми
вiзьмемо доченятко, пiдемо в парк... Я вас покатаю на колесi, люблю
догоджати сiм'ї. А сьогоднi просто щастя: прийшов, заключив контракт,
могорич, i тут дружина. От iсторiя з епiлогом. Давайте вип'ємо всi. (Бере
пляшку, наливаѕ).
П л а т о н (забирає пляшку). Встигнемо.
М а л я р. Уже жаль стало. От чоловiк!
П л а т о н. Встигнете випити, а зараз поговорiть... Вам е про що
поговорити.
Довга пауза. Федiр i Клава зрозумiли, на що натякнув Платон. А Маляр не
розумiє.
М а л я р. Хитрун Платон Микитович, влаштував театр на дому. Хоче
цiкавих iсторiй послухати. Ось я розповiм одну: у СМУ-3 хлоп'яга
дiзнається, що товаришок до його жiнки, скажем, не байдужий, вона теж
взаємно... Що робить хлоп'яга? Купує дружинi квиток на БАМ i каже: "Їдь,
там прохолонеш, подумаєш, повернешся через рiк, станеш передi мною
навколiшки, а я подивлюся, простити тебе чи нi". А що було далi - не
вгадаєте! Вона взяла квиток i поїхала, а далi... Ще дивнiше! Його дружок
теж махнув на БАМ. I зовсiм уже незрозумiле. Чоловiк кинув усе i дременув
за ними... Що там мiж ними трьома вiдбувається в тайзi, мабуть, тiльки
ведмедi знають. От вам iсторiя з епiлогом! Сподобалось?
П л а т о н. Сподобалося.
М а л я р. А тепер - дiло! Триста цiлкових... П'ять днiв... Я знаю, що
ви тугодум. Завтра забiжу, скажете - так чи нi. Ходiм, Клавочко.
П л а т о н. Може, ще в кого є iсторiя з епiлогом?
М а л я р. Ще пляшку на стiл, i в мене вистачить iсторiй до свiтанку.
(Наливає чарку). Клаво, пий для спiльностi духу. Сердься, Клавочко, але
люби мене. (Цiлує).
Пауза.
К л а в а. Я люблю Федора.
М а л я р. I я люблю Федора, хороший хлоп'яга. (Хотiв випити, потiм
поставив чарку). Клавочка жартує, хороша ознака.
К л а в а. Я не жартую. Федiр - дорога менi людина, я все -думала, як
це тобi сказати, i ось тепер ти знаєш все.
М а л я р. Що за театр?! Що за комедiя? Позбиткуватися вирiшили над
п'яним. Та я тверезiший вiд вас усiх, тверезих! А п'ю, бо хочу, бо так
душi хочеться!.. Я живу!.. Живу сьогоднi!.. П'ю сьогоднi!.. Завтра - нiхто
не знає, яке воно буде. Що таке завтра? Його може й не бути. Бомбочка...
атомка шарахне - i немає Федора, нi стола, нi мене, нi навiть Клави,
навiть Платона Микитовича теж... Тiльки купка попелу. Немає нiкого на
свiтi. Нi амеби, нi президента!
К л а в а. Ти зрозумiв, що я тобi сказала? Люблю Федора...
Пауза.
М а л я р (iншим, протверезiлим, недобрим голосом). Мене розлюбила
Клава-Клавочка. Я ще тебе називав муращечкою, ха-ха... Чого, мурашечко,
розлюбила?
К л а в а. Ти божевiльний! Не можу бачити щодня вдома божевiльного.
М а л я р. Бив? Щипав? Кусав?
К л а в а. Тихий чи буйний, але п'яний, божевiльний. Божевiлля твоє не
злюбила, а потiм зненавидiла.
М а л я р (пiдвiвся, пiдiйшов, наче краще хотiв роздавитися Клаву).
Колись цей божевiльний купив тобi червону шкIряночку, ти одягла i, щоб
побачити себе у дзеркало, стала на табуретку... Понаравилося, сподобалося,
прямо з табуретки повiсилась у мене на шиї. Ледь не задушила, цiлувала:
"Коханий, рiдний мiй трудiвник, спасибi..." Пам'ятаєш?
К л а в а. На першому курсi. Восьмого березня...
М а л я р. А квартиру менi дали, я її розмалював пiд бурштин, пiд синь
небесну... Руки цiлувала, ха... ха... Мурашко, було?
К л а в а. Було.
М а л я р. Федоре, подивися в мої очi: що ти в них бачиш?
Ф е д i р. Вилупкуватi.
М а л я р. А Клава побачила, що то озера, а в них iскорки сонця... Так,
бувало, говорила, точно так, у мене пам'ять гостра, i мрiяла, аби донька
була на мене схожа. Так i сталося - схожа, особливо очима. Тепер
мурашечка-хвойдоч-ка переметнулася... Тепер Федiр - коханий-рiдний, у
нього озера, i в них плавають сонця... Тепер мрiятиме, щоб на нього були
схожi дiти... ха... ха...
Пiдленький, довгий смiх. Федiр не витримує, пiдвiвся, пiдiйшов до
Маляра.
П л а т о н. Сядь, Федоре!
К л а в а. Кохала, було. Потiм ти почав кожного дня давати коханню
отрути по краплi, по крапелинi. Труїв, труїв... Я його лiкувала, рятувала,
ночами над ним плакала, а воно все кволiшало i померло.
М а л я р. Де ж ти його поховала? Пiду на могилку погляну, пом'яну,
вип'ю, загородочку, пам'ятничок поставлю.
К л а в а. Кохання там, де народилось, там i хоронять. У серцi!
М а л я р. Поетеса, а я й не знав. А може, не поетеса, а просто шлюха!
(I вже зовсiм iншим голосом). Пора додому! Донька сама боятиметься.
К л а в а (пiдвелася). Пора.
Маляр виймає iграшкову машинку "Волгу", заводить її i ставить на стiл.
Iграшка об'їхала стiл.
До побаченая. Дякую за чай! (Швидко виходить).
Маляр схопився услiд за Клавою, але Федiр заступив йому дорогу.
Ф е д i р. Не смiй! Не смiй доторкатися Клави, Маляре! Не один, сто
вас, малярiв, стане мiж нами - всiх змету! Люблю Клаву... Вона моє життя!
(Виходить).
М а л я р (аж задихнувся, аж знесилiв вiд лютi. По мовчанцi з
неприхованою ненавистю). Платоне Микитовичу, оце так ви надумали
розважитися, театр на дому? А я й справдi подумав - потрiбен ремонт,
могорич приготував старий... Наслухався її, тепер мене послухай! Усе, що
вона тут натякала, Клава, Клавочка, квiточка, мурашечка, я зiбрав усе!
Зiбрав до останнього слова i поверну, запхну їй в горлянку, щоб не було
охоти знову пускати їх на волю вольну!.. Я це зроблю! Бо це наше сiмейне
дiло! А коли ви, поряднi люди, Ангели, будете руйнувати моє гнiздо, я вашi
крила вогнем обпалю! Любить, не любить - хай це нiкого не обходить. У мене
сiм'я, дочка! А Федоровi своєму передайте: боротися з ним не буду, вiн
сильнiший. Боротися не буду, а вбити - вб'ю! (Пiдводиться, криво
посмiхнувся). Iсторiя з епiлогом!. А хто її розповiв? Я? Федя? Клава? НI!
Ти мовчки розповiв, старий каїн! Ти!. (Посмiхнувся), Iсторiя з епiлогом.
Завiса
ДIЯ ДРУГА
КАРТИНА ДРУГА
Подвiр'я. Платон майструє. Заходить Крячко.
К р я ч к о (сiдає на ослiнчик). Дай випити!
П л а т о н (кивнув на пляшку). Пий, якщо там лишилося!
К р я ч к о. Не того, валер'янки...
Платон iде до хати.
Все частiше й частiше хапає. (Бере пляшку). Чим це вони запивали? Може,
могорич давали Маляру, щоб жiнку уступив Федоровi...
Входить Платон, подає шкалик i чашку з водою.
П л а т о н. Скiльки крапель? Тридцять? (Подає Крячковi).
К р я ч к о (випиває). Бридке! Це вже мене втретє чи вчетверте так.
Начебто гвiздок пiд лопатку. (Пауза). Хочу, Платоне, поговорити, як далi
жити. Тебе трохи дiти трусонули... Тепер i мене краще зрозумiєш. Учора
ввечерi мого взяли. Назюзюкався, бешкетував... Пострижуть, мiтлу в руки i
- пiдмiтай на виду у всiх... Що робити? Ну що?.. (Бере чашку, виливає
рештки горiлки, п'є). Як менi, батьковi, в такiй ситуацiї? Говори... Ти ж
думаєш, що ти розумний, то говори... Що робити? Вiн на виду у всiх вулицю
пiдмiтатиме, а менi?
П л а т о н. Дiстань i собi мiтлу, станьте вдвох поруч i пiдмiтайте.
К р я ч к о. З якого це ти боку заїжджаєш?
П л а т о н. З того, що треба.
К р я ч к о. Нi, не туди вернеш. Ось я скажу! У вихованнi молодi
помилочки були i є. Учиться, бовдур, нiкудишньо, а йому все рiвно трiєчки
ставлять. Бо школа змагається з iншою школою - треба перемогти в
успiшностi. Не вчив i не учить, а його переводять з класу в клас, бо треба
перемогти в соцзмаганнi. В комсомол затягли, бо треба, щоб зростала
органiзацiя... Вiзьмемо мiлiцiю... Ось мiй потрапив у погану компанiю. А
чому ця компанiя iснує? Бо мiлiцiя ходить - руки в кишенi. А нема того...
Зустрiв мiлiцiонер хулiгана - по макiтрi, по макiтрi! А вiн засюрчить i
тiкає. Ось тобi страж порядку.
П л а т о н. А ти сам пробував сина по макiтрi?
Пауза.
К р я ч к о. Уже не подужаю... Та й жаль. Змалку треба було вчити. Але
як?
П л а т о н. Трудом! Здорову руку прив'яжи, щоб вона не рухалася
мiсяцiв зо два, а потiм вiдв'яжи, склянки води до рота не донесеш нею. А
коли твiй син не два мiсяцi, а двадцять рокiв нiчого не робить, то ясно -
калiкою став... Їсти, пити хоче, а робити - нi. Калiка з калiк.
К р я ч к о (спалахнув). Iнших учиш, а в самого... Федiр з докторшею...
Молодшого з жiнкою прогнав! Мабуть, царство твоє вже розвалилось, а, я все
ходжу сюди на екскурсiю - на останню сiмейну монархiю дивитися. (Пауза).
Твої ж трудилися! Ти ж їх з трьох рокiв примушував трудитися, а тепер -
що?! Ну що? Ти для них нуль без палички! Десять нулiв без палички! Нiчого
в тебе вчитися, i не хочу! Бувай здоровий! Мене учить, а в самого
розпадається монархiя.
Перемiна свiтла.
Ранок. Уляна порається бiля столу. Платон сидить осторонь, розглядає
Павликову куртку.
У л я н а. Базар був хороший, i м'ясо дешеве, i городина, я й для
Крячка купила дещо. А машин тих понаїздило i з города, i з села... Один у
"Ладi" поросят привiз продавати.
П л а т о н. Гудзики прикрiпи, а то загубляться, таких не знайдеш. Це ж
нiмецькi.
У л я н а. Забув покласти.
П л а т о н. Забув, та й усе.
У л я н а. Питаю, куди ж ви? Куди, Павлику, а вiн мовчить... Сiдає в
автобус... Кажу, заходь, а вiн мовчить! I вона, горобеня, горнеться до
нього. Вигнали дитину! I бог, i люди нам не простять.
П л а т о н. На самостiйне життя пiшов.
У л я н а. Душi в тебе немає!
П л а т о н (пiдiйшов, увiмкнув репродуктор, тiльки почув: "Поставьте
ноги на ширину плеч" i вимкнув). Люди давно працюють, а воно каже:
"...ноги на ширину плеч".
У л я н а. Де їстимуть, де житимуть, що одягатимуть?
П л а т о н. Женився... думав.
У л я н а. Надiявся, ми допоможемо.
П л а т о н. Чого це ми? Їм у вiсiмнадцять рокiв Конституцiя дала право
вибирати, а в дцадцять один воно може бути членом уряду. А я б записав: "З
шiстнадцяти рокiв - їсти свiй хлiб!" (Пауза). Iнакше все нанiвець пiде. Нi
газети, нi кiно, нi збори, нi лекцiї не допоможуть! Коли до роботи не
призвичаєне, то калiка.
У л я н а. Наш Павлик непризвичаєний! Грiх так i думати.
П л а т о н. Значить, проживе.
У л я н а. Ми в молодостi набiдувалися. Хай би хоч дiти...
П л а т о н. "Ми набiдувалися", "Хай хоч дiти"! Це якийсь ворог
Радянської влади придумав, аби дiтей розбещувати. Бiдувати - одне, а
працювати - iнше. I жити треба не ябияк, а добре, багато, - вкоренятися в
життя, щоб усе було i про запас було. I це не грiх. Заробила моя сiм'я на
"Запорожця", а державi два "Запорожцi" ми заробили; телевiзор - їй два
телевiзори. Бiльше ми робим - краще державi. Бiльше труда - мiцнiша
держава. Арифметика простiша простого.
У л я н а. Лiда завтра їде, я купила сала - у них такого не знайдеш, -
кiлограмiв зо три, i ще дещо. Але чи не важко буде Лiдi? В неї чемодан i
сумка.
П л а т о н. Я з нею поїду.
У л я н а. Куди?
П л а т о н. До Петра. На пару днiв поїду. Подивлюся, як живуть, як на
хлiб заробляють.
КАРТИНА ТРЕТЯ
Раннiй ранок. Дача Петра. Повне враження, що це подвiр'я Платона. Ганок
будиночка з прибудовою. Дощаний стiл, стовпчик з умивальником. Лише впадає
в око вибагливе крiсло-гойдалка та лiтнi кольоровi стiльцi навколо столу.
Платон стоїть посеред двору, оглядає подвiр'я. Пiдiйшов до стiльця, сiв i
тут же пiдвiвся, нiби злякався, що вiн розвалиться пiд ним. Попробував, чи
мiцно вкопаний стiл. Пройшовся двором, наче шукає собi роботи. З'являється
Вiля, молодий хлопець у джинсах, довгоносий, з гiтарою, сорочка в пальмах,
вiн деякий час спостерiгає за Платоном Микитовичем.
В i л я. Привiт, батьку! (Заходить у двiр). Столяр? До Петра
Платоновича завiтали? Ви ж обiцяли прийти ще на тому тижнi. А де вашi
iнструменти? Правда, тут усе є. Оно прибудова - майстерня, там i матерiал,
i iнструмент. Я чув, господар хотiв, щоб зробили ослiнчик, а головне, на
ганку вгорi - пiвник, а по боках отакi... (жест) вiзерунки з дерева.
П л а т о н. Навiщо воно здалося?
В i л я. У його батька так. А вiн хоче, щоб усе, як у батька. Примхи
великих!
П л а т о н. Це ж не його дача, я так розумiю?
В i л я. Цю дачу вiн кожне лiто орендує. Iди, старий, у майстерню i
вирiзуй пiвникiв, курочок, мережки, грошей тобi дадуть, скiльки заправиш.
Вони у них водяться. Але щось менi здається, ви теж не з бiдних.
П л а т о н. На лобi написано?
В i л я. Друкованими лiтерами.
П л а т о н. Дачник?
В i л я. Так.
П л а т о н. Державний?
В i л я. Батько - державний, а я при ньому.
П л а т о н. Вiдпочиваєш?
В i л я. Кайф ловлю.
П л а т о н. Слово яке чудне!
В i л я. Щастячко, задоволення, насолода, приємнiсть, легкiсть,
радiсть.
П л а т о н. Збагнув. (Пауза). Щасливий батько!
В i л я (посмiхнувся). Одержати задоволення хочете?
П л а т о н. Хочу.
В i л я. Повчiть мене, як треба жити. Я - весь увага. (Сiдає, наче
зiбрався три днi слухати).
П л а т о н. Досi не навчили, то вже не научиш. Як тебе звуть?
В i л я. Вiля.
П л а т о н. Спiвак?
В i л я. Заспiвати?
П л а т о н. Безкоштовно?
В i л я. Для вас. (Спiває, акомпанує на гiтарi).
...А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!..
Якось стара ворона
Знайшла шматочок сиру
I вчила молоду,
Як сир той не вiддати
Лисицi!
...А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!..
I молода ворона
Взяла шматочок сиру,
Щоб за хвалу собi
Той сир подарувати
Лисицi...
...А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!..
Концерт закiнчено, приємно було познайомитися. Можете приступати до
роботи. Скоро господар прибуде. До зустрiчi. (Виходить. Наспiвує: "...А
вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!.."')
П л а т о н (провiв його поглядом). Нiби воно й не зовсiм дурне.
(Оглядає двiр). Прямо-таки як у мене. Ослiнчика, правда, бракує.
Заходить Лiда.
Л i д а. Рано ж ви встаєте. Де були? Я вже думала, чи не в мiсто
майнули.
П л а т о н. Луки подивився. Райськi мiсця.
Л i д а. А я в село сходила, молока взяла. Тихо тут у нас. А в будень i
людей не побачиш.
П л а т о н. Я вже одного бачив. Сюди заходив.
Л i д а. Хто ж це?
П л а т о н. Якесь хлопеня з гiтарою. Патлатеньке, Вiлею називається.
Л i д а. То он з тiєї дачi.
П л а т о н. Батько - шишка?
Л i д а. Шишка.
П л а т о н. А синок - телiпай-хвiст?
Л i д а. Помиляєтесь. Вiдомий художник. Його роботи експонуються на
виставках, навiть за кордоном. Талант!
П л а т о н. Часом глянеш на людину i спершу побачиш, дурний вiн чи
розумний, а потiм уже - блондин чи чорнявий. А тут не доглянув.
Л i д а. Находилися. Вiдпочинете трошки?
П л а т о н (посмiхнувся). Пiвника та мережку буду вистругувать.
Л i д а. Петро сказав?
П л а т о н. Вiля.
Л i д а (жест). Петро все хоче, як удома! I прибудiвочок спорудив. У
вихiднi щось майструє, i маленький Платончик привчається.
П л а т о н. У батькiв мале зимуватиме?
Л i д а. На осiнь привезу. Коли синок з нами, i дишеться легше. (Iде до
хати),
П л а т о н (про себе). Не вернеться Павлик! (Пауза). I Федiр
заплутався. "Розвалюється сiмейна монархiя", - каже Крячко. А хто її
розвалює? Прогледiв ти десь, Платоне. Як .буває в життi. От батько -
шишка, а син роботящий, художником став. А в Крячка з худої кишенi син
вино точить.
Л i д а. З ким ви говорили?
П л а т о н. Уголос роздумував. У нас гостi будуть чи сама в гостi
зiбралася? Так вичепурилася.
Л i д а. Петро з хвилини на хвилину прийде. До гостей можна сяк-так, а
до чоловiка треба прибратися. Мене Петро нiколи не бачив розпатланою чи
недбало одягненою.
П л а т о н. Як на свято...
Чути сигнал машини.
Л i д а. Це Петро. Але не на своїй, а на якiйсь iншiй машинi.
П л а т о н. Життя - будень...
Заходить Петро з пакунками.
П е т р о (цiлує Лiду). Добрий ранок! Як почуваєте себе, тату?
П л а т о н. Нiчого.
Л i д а. На чиїй машинi приїхав? Сигнал iнший.
П е т р о. Нову "Волгу" дали.
Л i д а. Нова - не грiх i шампанське на стiл. (Виходить).
П л а т о н. Це ж як дали?
П е т р о. Службова машина.
П л а т о н. А дача?
П е т р о. Теж службова.
П л а т о н. Безкоштовно?
П е т р о. Плачу.
П л а т о н. Здорово ти живеш, Петре. Квартира, машина, дача i
зарплатня чимала. Держись, Петре, такої роботи! Держись! Зайву годину-двi
на роботi побудеш, не злиняєш. Думав, ти непогано влаштувався, а щоб так -
i гадки не мав. Держися!
П е т р о (засмiявся). Постараюсь!
П л а т о н. Ото держава дає тобi так багато, може, й зайве. (Пауза).
То ти вже дивись, не пiдведи. В добрi i шанi син, а батько вдвiчi
щасливий!
П е т р о. Все, що я маю, то все завдяки вам... (Наспiвує).
I сказала стиха мати:
- До роботи, бо йде тато! -
I повчала стиха мати:
- А як жити, скаже тато!
П л а т о н (усмiхнувся). Не забув?
П е т р о. Нiчого не забув...
П л а т о н. I пiвника, i рiзьбу хочеш? Зроблю.
П е т р о. Удвох за вихiдний управимось.
Заходить Вiля.
В i л я. Начальство приїхало?
П е т р о. Вiлю, привiт!.. На снiданок просимо. Знайомся, це мiй тато,
а це Вiля, вже визнаний талант!
П л а т о н. Ми знайомi.
П е т р о. Вже був у нас?
В i л я. Рано-ранесенько заходив, щоб мати з вами, Петре Платоновичу,
серйозну розмову.
П е т р о. Серйозну розмову перенесемо на роботу, а зараз снiдати.
Л i д а (з хати). З шампанським!
В i л я. На роботi не пройду через шеренгу засiдань, нарад.
Л i д а (виглядає з дверей). Бiдолашний Вiля, воно таке скромне та
несмiливе, що й не проб'ється... Поснiдаємо i поговоримо. Петрику,
переодягнися, я приготувала тобi.
П е т р о. Залишаю вас на хвилинку. (Iде до кiмнати).
П л а т о н. В якiй справi до Петра?
В i л я. Квартиру вибиваю.
П л а т о н. У батькiв живеш?
В i л я. Жив у батькiв, а тепер вiдлучають, як теля вiд корови.
П л а т о н. Не теля, а бузiвок. Пора! Хiба Петро роздає квартири?
В i л я. Вiн один iз сотнi тих, хто має поставити резолюцiю на
одержання.
П л а т о н. Один iз сотнi? А дев'яносто дев'ять уже обiйшов?
В i л я. Ваш син правофланговий.
Виходять Петро i Лiд а, несуть на стiл снiданок.
П е т р о. Вiля i Петро - шампанське, а ви, тату?
П л а т о н. Нiчого.
В i л я. Ми люди цивiлiзованi, не будемо переобтяжувати себе
умовностями. До вас приїхав батько. Вам краще побути самим, менi ж головне
- вирiшити свої справи i пiти. На мене чекає цiкаве товариство.
П е т р о. Що хотiв?
В i л я. Допомога з квартирою. Не в планi свiтлого майбутнього, а
вагомо, грубо, зримо...
П е т р о. Ти заслужив...
В i л я. Краще сказати - заробив... Дуже не люблю слова "заслужив". У
ньому якийсь присмак...
П л а т о н. "Заробив" - краще слово.
П е т р о (засмiявся). Змовилися. Коли вже на те пiшло, це ти, Вiлю,
мав би ставити менi шампанське. Вважай - маєш квартиру.
В i л я. Менi ця казка подобається. (Наче пiдраховує собi пульс). Аж
пульс зачастив.
П е т р о. Поки що йдеться про однокiмнатну.
В i л я. З акварелi на олiвець!
П е т р о. У цьому роцi починаємо будувати.
В i л я. В якому райському куточку?
П е т р о. В кiнцi Качаловської.
В i л я (помовчав - наче в умi оглянув це мiсце). Iнших полотен немає?
П е т р о. На жаль.
В i л я. Спасибi за увагу!
П е т р о. Не влаштовує?
В i л я. Хто буде жити в тому будинку?
П е т р о. Двiстi квартир, двiстi сiмей.
В i л я. Точнiше, близько тисячi невинних - засуджених до каторги...
П е т р о. Замудро висловлюєшся.
В i л я. Петре Платоновичу, вам не пiдходить роль наївненького
чиновника. Добра i щастя! (Поклонився, виходить, наспiвуючи пiсню: "...Л
вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!")
П е т р о. Перекипить.
Л i д а. Чого йому те мiсце не до вподоби?
П е т р о. Трохи шумно. Але ж мiсто не село, скрiзь шум.
Лiда ставить на стiл шампанське, келихи.
Л iд а.
I сказала стиха мати:
- Їжте, дiти, бо йде тато.
П е т р о. Ця пiсня, здається, i не затихає в душi... Я iнодi працюю i
ловлю себе на тому, що беззвучно наспiвую собi нашу сiмейну пiсню. Тату,
який я щасливий, що ти приїхав.
П л а т о н. Я теж. Побачив, як живете... Добре живете, Петре, дорожи
роботою... Ще раз скажу, не ображайся. Багато тобi дають, тож i ти працюй
на совiсть.
Чується далекий чоловiчий голос, що спiває.
(Прислухається). Ану тихiше. (Пауза.) Наче Павликiв голос... Таке
вчулося, i снився вiн...
Перемiна свiтла.
Надвечiр'я. Платон бiля майстернi вистругує дерев'яну мережку. Повз
двiр проходить Вiля.
В i л я (зупинився). Добрий вечiр. Виходить, не помилився... Ви таки
майстер, i тут Петро Платонович зекономив... Вiн любить економити... Своє
i чуже.
Пл ат о н. Зайди. Я навiть хотiв тебе шукати.
В i л я. Я вам потрiбний? (Заходить у двiр). Портрет свiй замовите? Не
вийде!
П л а т о н. А кого ж ти малюєш, коли не секрет? Кого скажуть?
В i л я. Не так легко пояснити вам.
П л а т о н. Спробую зрозумiти.
В i л я. Шукачi женьшеня довго, дуже довго ходять тайгою, поки
знаходять заповiтний корiнь. Отак i я серед людської тайги шукаю того, хто
засвiтиться в менi... засвiтиться - того й пишу.
П л а т о н. Гарно сказав... Куди поспiшаєш?
В i л я. Один мудрий чоловiк говорив: "Хочеш скорiше дiйти, не спiши!
Хочеш довго прожити, не думай про це! Хочеш, щоб люди тебе любили, - не
лiзь їм на очi!"
П л а т о н. З квартирою теж не поспiшав?
В i л я. I не поспiшав, а спiткнувся.
П л а т о н. Що ж воно за мiсцина на Качаловськiй?
В i л я. Цiкавить?.. Може, Петро вам теж квартиру там пропонує?
П л а т о н. Що за мiсцина, розказуй.
В i л я. З одного боку завод, наче зiпсований велетенський шлунок,
бурчить день i нiч. З другого - за п'ять рокiв збудують мiст, i весь
вантажний транспорт попiд будинком пiде... А якщо врахувати сучасну
звукоiзоляцiю...
П л а т о н. Може, ти, синку, не в курсi... Буває, набалакають.
В i л я. Iнформацiя точна!
П л а т о н. Знали i робили?
В i л я. Типовий випадок.
П л а т о н. I жити, кажеш, там погано буде?
В i л я (засмiявся). Весело! Закiнчили iнтерв'ю... Дозвольте
вiдкланятися.
Виходить.
Перемiна свiтла.
Лiда в крiслi-гойдалцi гортає журнал. Петро за столом нереглядає
газети, помiтно хвилюється.
Л i д а. Петрику, не хвилюйся, Платон Микитович скоро прийде.
П е т р о. Не збагну, що сталося? Тато збирався сьогоднi додому...
Раптом забажалося поїхати в мiсто, до того ж одному, без мене...
Л i д а. Може, щось надумав купити.
П е т р о. Недiля, магазини зачиненi.
Л i д а. Не дитина, не заблукає.
П е т р о. Пора б уже й прийти.
Л i д а. Почекаємо. Гадаю, на обiд повернеться.
П е т р о. Лiдок, давай пройдемося перед обiдом.
Л i д а (пiдводиться). До автобусної зупинки.
П е т р о (усмiхнувся). Вгадала. Думаю, зустрiнемо тата.
Л i д а. При батьковi ти ще хлопчакуватiший. Ходiмо, мiй хлопчику.
Виходять. Заходять Платон i Вiля.
В i л я. Оно вашi кудись пiшли.
П л а т о н. Мабуть, на зупинку мене стрiчати.
В i л я. Побачать таксi, догадаються, що ви приїхали. Дивiться, вже
повернулися. Пiду. Бо й менi дiстанеться.
П л а т о н. Гадаєш, нiчого не вийде?
В i л я. Якби навiть знали, що завтра та мiсцина провалиться або там
вибухне вулкан, все одно будуватимуть, бо є пiдпис, є резолюцiя, є
постанова...
П л а т о н. Навiщо перебiльшуєш?
В i л я. Для кращого сприйняття.
П л а т о н. Якi ж то господарi?
В i л я. Всi вони чиїсь сини, чиїсь онуки... Добра i здоров'я, Платоне
Микитовичу. (Виходить).
Заходять Лiда i Петро.
Л i д а (глянула на годинник). Без десяти третя.
П л а т о н. Я вчора замiтив, що ви о третiй обiдаєте, ну й старався не
запiзнитися.
Л i д а. У мене все готове, навiть вареники з медом. Хто забажає, можна
й з сметаною. (Iде в хату).
П л а т о н. Поговоримо, Петре, поки Лiда приготує.
П е т р о. Де ви були?
П л а т о н. На Качаловськiй.
Пауза.
П е т р о. Вiля возив?
П л а т о н. Я його... Вiн менi за провiдника був.
П е т р о. Воно вам треба?
П л а т о н. Колись малим ти просився: "Поведiть, тату, на завод,
покажiть, що ви там робите". I я водив тебе. А тепер захотiлося
подивитися, що син робить.
П е т р о. Не тiльки я...
П л а т о н. I ти.
П е т р о. Державна комiсiя...
П л а т о н. Державна!
П е т р о. Вiля вас потягнув! Хлопчик хоче чужими зубами мене вкусити.
П л а т о н. На Качаловськiй уже екскаватори морди позадирали.
П е т р о. Ви приїхали до нас на пару днiв у гостi... То вже коли й
вести мову, то про своє, про наше... Я все думаю, як Павлик...
П л а т о н. Я теж думаю. (Пауза). А ти, Петре, жив би в такому
будинку, як на Качаловськiй?
П е т р о. Припекло - жив би...
Видно, приховує роздратування. В цей час непомiтно входить Лiда, сiдає
на стiлець, слухає розмову.
Щоб покiнчити... давайте зараз вiдповiм на всi питання, пов'язанi з цим
будинком, точнiше - з його будiвництвом.
П л а т о н. Так би й давно - поговоримо, синку. Ти ж розумний хлопець.
П е т р о. Слухаю, тату.
П л а т о н. Ти теж пiдписувався, що там можна будувати?
П е т р о (посмiхнувся). Пiдписувався.
П л а т о н. Така посада в тебе?
П е т р о. Така.
П л а т о н. А коли б твого пiдпису не було, строїли б чи нi?
П е т р о (завагався). Може, й нi. (Посмiхнувся). Питань у прокурора
бiльше немає?
П л а т о н. Є. А чому все-таки пiдписав?
П е т р о. Усе не так просто, як ви думаєте... Ну, як вам сказати...
Якби збудували десь подалi - зв'язати його з комунiкацiями коштувало б
дорожче, довше тяглося б саме будiвництво. А тут ми вкладаємося в строк. I
потiм - цей будинок, так би мовити, прикрасить, увiнчає Качаловську
вулицю. Вимальовується певний ансамбль...
П л а т о н. Але ж сотнi людей трудом заробили, чекають на квартиру, на
свiй куток, затишок... Квартира не готель - приїхав, поїхав. Там будуть
народжуватися, життя проживати, вмирати. А ви: "комунiкацiї", "план",
"увiнчати Качаловську".
П е т р о. Живуть, умирають - далеко, тату, заглядаєте.
П л а т о н. Завод гуде. За п'ять рокiв мiст, машини задимлять,
заревуть...
П е т р о. Мiст буде за п'ять рокiв. Про нього мало хто й знає.
П л а т о н. I за п'ять рокiв мешканцi поскаржаться, почнуть
розбиратися, а там i твiй пiдпис, Петре. I скажуть: совiстi в нього не
було, i з роботи наженуть, i все - шкереберть.
П е т р о. Тату! (Пояснює тоном учителя). За п'ять рокiв я, може, й не
працюватиму тут, переведуть на iншу роботу. За п'ять рокiв кому захочеться
повертатися до будiвництва? А коли й розглядатимуть, то в крайньому
випадку - догана. Ось так! (Пауза). Лiдо, ми закiнчили державну розмову.
Можна обiдати. Я, тату, дiстав чеське пиво. Спецiально для вас, я пам'ятаю
нашi обiди з пивом, раз на тиждень. У вас залишився той кухоль череп'яний,
не побили?
П л а т о н. Цiлий.
П е т р о. Пиво з тараночкою - вищий делiкатес!
П л а т о н. Петре, скажи, ти любиш свою землю, людей своїх, державу
свою?
П е т р о (спалахнув, тихо). Тiльки вам я прощаю такi запитання!
П л а т о н. Любиш, iнакше й немислимо. (Пауза). А знаєш, хто найбiльше
шкоди приносить землi нашiй, людям, державi нашiй? Маленькi временщики!
П е т р о. До чого я тут?
П л а т о н. До того! У тобi теж временщик обiзвався... За п'ять рокiв,
мовляв, може, мене на цiй роботi й не буде. Мовляв, iнший буде вiдповiдати
- ось i вся фiлософiя временщика. Наробить, напакостить, наплутає, грядку
свою споганить, потiм на iншу роботу сам пiде або перекинуть... I сухим з
води! За кожен рiк, за кожен мiсяць, за кожну годину своєї роботи -
вiдповiдай! Помреш, i тодi пам'ять про тебе вiдповiсть за дiла твої.
Iнакше немислимо... (Пауза). Кажеш, у крайньому разi - догана. Отi догани
в печiнках народних вiдболюють!... Догани! Всi догани, винесенi в країнi,
можна в один сейф зiбрати! Чуєш, в один сейф! А бракованi будiвлi, заводи,
знищенi рiки, тисячi машин та на мiльярди бракованого ганчiр'я... Це ж тi
самi догани, їх не сховаєш у сейф. (Посмiхнувся). I не побачиш її на
чоловiковi! Хоч би її, як гирю, на. шию чiпляли, сучi сини, аби поперек
трiщав вiд неї! Ось так, мiй сину...
П е т р о. Послухати вас, за кожну дрiбницю - суд?
П л а т о н. Труд людський цiнувати треба, як свiй! Людину цiнувати й
себе!
Лiда приносить пиво, наливає його в бокали, подає Петровi й Платоновi.
"Жильцi"... А можна сказати, тi, що податок платили, щоб в iнститутах
учити вас... вивчили, а ви їм на Качаловськiй...
Л i д а. Випийте, оратори.
П е т р о. Я аудиторiя, а тато оратор.
П л а т о н. Є такi, синку, що мене по-всякому прозивають: i "жмикрут",
i "користолюбець", i "скнара"... нехай собi. Iнодi побачиш: труби
валяються поржавiлi, купа цементу пiд дощем пропала... I менi жаль, повiр,
як свого, аж у грудях пече... Бо воно таки наше... спiльне... Держава в
нас така! Хочемо жити добре. Вiд заводу аж до соломинки, до гвiздочка, до
кирпичинки - все берегти треба! Скупими бути! А не розкрадниками i
байдужниками! Скупими!!! Iнакше i немислимо!
П е т р о. Будемо кiнчати диспут.
П л а т о н. Будемо... (Пауза). Поки не пiзно, напиши, синку, куди
слiд... Напиши: помилився. Зiзнайся, що помилився. Хай будують не там...
Сядь i напиши...
Л i д а. Так просто: сядь i напиши.
П е т р о (здивовано). Що написати?
П л а т о н. Що жити там людям не можна. I доведи.
П е т р о. У вас вiдсутня логiка. У будiвництво вкладено вже десятки
тисяч карбованцiв. Закликаєте скупими бути, а тут - тисячi на вiтер. Хто
дозволить?
П л а т о н. А витратити мiльйон на будинок, в якому жити каторжно,
мiльйон - ще бiльше марнотратство... i зневага до людей... Тож, поки не
пiзно, пиши...
П е т р о. Власне, чого я маю тримати звiт перед вами за свої службовi
справи?
П л а т о н. Я твiй батько.
П е т р о. З пiонерського вiку давно вийшов.
П л а т о н (не стримав гнiв). З вiку сина мого не вийдеш нiколи! Тебе
називають не Петько, а Петро Платонович! I Платон за тебе, за дiла твої
вiдповiдає. I совiсть роду свого не дам плямити!
Л i д а (проспiвала).
I повчала стиха мати:
- А як жити, скаже тато.
Петро кинув у її бiк сердитий погляд.
Просто пригадала.
П е т р о (йому не по собi, налив пива, пробує посмiхнутися). Напишу...
Пiдтвердиться, припинять будiвництво, а мене з роботи-...
П л а т о н. Жаль... та нiчого не зробиш. Так сталося. Знайдеш iншу.
П е т р о. Така робота, як моя, на дорозi не валяється.
П л а т о н. Яку .вже дадуть.
П е т р о. З партiї теж...
П л а т о н. А якщо й з партiї... Тут нiчого не вдiєш. Значить, не може
партiя таких тримати! Вона є i має бути чистою! Свою совiсть вiдбiлиш.
Вину трудом спокутуєш, може, повернуть.
П е т р о (вдарив кулаком по столу). Досить, награлися словами...
(Схаменувся). Вибачте, не стримався... Але ж i ви, тату... В держави
багато органiзацiй i органiв, яким належить перевiряти i наглядати.
П л а т о н. У держави вас мiльйон - за всiма i не встежиш, а в мене
вас четверо. Кожного мушу бачити i за кожним наглядати! Споконвiкiв так
велено батькам! Iнакше немислимо.
П е т р о. Вас не переконаєш... Давайте хоч перепочинемо...
П л а т о н. Напиши, а потiм перепочинемо.
П е т р о. Що? Що написати?!
П л а т о н. Я, Ангел Петро Платонович, хочу зiзнатися...
П е т р о (хрипло). Ну й пишiть!
П л а т о н. Писати будеш ти!
Завiса. Чути Платонiв голос: "Я, Ангел Петро Платонович, визнаю, що
постанова про спорудження житлового будинку на Качаловськiй вулицi
помилкова. Велика вина в цьому i моя..."
Голос Платона затихає. Виникає спiв пiд гiтару: "...А вiтер ча:су
пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!.."
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Рання осiнь. Подвiр'я Платона. Платон майструє. Заходить Крячко,
спостерiгає за Платоном.
К р я ч к о. Сопеш уже, Платоне... А чого? Дiти обшматовують, обкусують
здоров'я батькiв. Павлика не чути? А як Петро? Переживає?.. Така робота
була, а тепер рядовим iнженером. Залишив квартиру. Соромно стало, i до
батька! А Лiди не видно. Кинула? Така красива, їй грошi треба, а
рядовий... вже не той коленкор. I Федiр, бачу, ходить з докторшею... В них
i досi невизначено. Дiти! (Пауза), Але твої хоч на волi, а мого на три
роки в колонiю... їздив, провiдував... Там така шпана, що попа туди
посади, вийде звiдти бандюгою першого гатунку! (Пауза, виймає з кишенi
слоїк). Був оце в аптецi, купив настоянки конвалiї. Ти ще мiцний, а я на
лiках... (Подивився). Маляр iде. П'яний як чiп. Мабуть, до тебе.
Заходить Маляр. Спершу ледве вловлюється, що вiн п'яний.
М а л я р (оглядає дворище, нiби хотiв переконатися, що їх тут лише
двоѕ. Пiдiйшов до Крячка). Громадянин Крячко, активiст i агiтатор, член
товариського суду ЖЕКу, батько арештанта... Який ще в тебе чин? Згадав -
пенсiонер! Нiчого не робиш, а тебе годують, одягають... А навiщо? Добриво
для суспiльства! Ось ти хто!
К р я ч к о. Маляре! Малюй, а людей не чiпай.
М а л я р. Не сердься, товаришу Крячко. Я без злоби, я просто почав
розглядати людей, заходячи їм з тилу... Анфас вони чепурнi, а з тилу -
облiпленi кiзяками життя... I хочеться менi скласти книжку "Хто є хто?".
К р я ч к о. Починай з себе.
М а л я р. Я особистiсть складна. Ти, Крячко, дивився коли-небудь у
довжелезну трубу, що лежить на землi? Глянеш - i далеко-далеко маячить
кружечок порожнечi. Отак я iнодi життя своє бачу - як труба... I з цього,
iз того боку порожнеча. (Сiдає на стiлець, голова важко падає на груди,
нiби раптом задрiмав).
К р я ч к о. Набрався спозарання, а мо', ще звечора.
П л а т о н. Iтимеш, забери його. Додому заведеш.
К р я ч к о. Його нести треба, а сил немає.
М а л я р (прокинувся. Знову оглянув подвiр'я), Платоне Микитовичу,
пiдiйдiть... Хочу вам щось сказати при свiдках.
Платон пiдходить.
Я прийшов до вас свататися... Вiддайте менi мою жiнку. Так-так,
вiддайте! Ми ще не розведенi, живемо в однiй квартирi, але вона вже
ваша... Вiддайте! Я заново з нею одружуся. Весiлля вiдгуляю. Бувало, i
лаяв її, i бив потроху... Бачите, як на духу перед вами... Зраджував,
бувало, тому що вона менi здавалась якоюсь прiсною, i очi, i руки, i як
повернеться, як пройде, - все менi не подобалося, а тепер... (Виривається
безглуздий смiх). Усе подобається!.. Подобається!.. Вiддайте менi.
Могорич... Заново весiлля вiдгуляємо.
К р я ч к о. Не до Платона, до Федора апелюй...
М а л я р. У Платоновi собака заритий, вiн дiло вершить! (Наче щось
згадав). Вона безпутна ганчiрниця, їй аби наряди, вона розорить Федора i
вас. Вона звикла... У мене навар був, i все вона... Не до вашого двору.
Голова болить... Забув похмелитися...
К р я ч к о. Ходiмо, проведу.
М а л я р. Тут недалеко "чорнила" продаються. Але похмелюсь i прийду, я
вам таке розповiм...
Крячко i Маляр виходять. Потiм Маляр повертається.
Забув сказати... спалю я ваше коршаче гнiздо, а її скалiчу. I буде ще
одна iсторiя з епiлогом... (Виходить).
Платон Микитович сiв на край столу. Видно, i на душi важко, i серце
болить. Не помiтив, як зайшов Павлик. Вiн наче змужнiв, наче аж вирiс, а
може, йому надає такого вигляду прикрашена численними кишеньками та
змiйками куртка.
Зайшов у двiр, нiби в хату, зняв кепку. Дивиться на батька, вiд
хвилювання слово приготовлене загубилося.
П а в л и к. Тату...
Платон не оглянувся, може, недочув, а може, думає, що почулося. Тату!..
П л а т о н (оглянувся). Це ти?.. Павлику... (Пiдвiвся).
П а в л и к. Я, тату...
П л а т о н. Повернувся... (Пiшов, зачинив дверi майстернi). Де
пропадав?
П а в л и к. Як мама?.. Дома все благополучно?
П л а т о н. Помаленьку, все благополучно... Iнститут не кинув?
П а в л и к. Домовився на вечiрнiй... А канiкули i оце трохи вересня
захопив - на Пiвночi у будiвельному загонi...
П л а т о н. Таки поїхав?
П а в л и к. Поїхав i не шкодую... Важко було, а потiм оговтався.
П л а т о н. А Оля?
П а в л и к. Зi мною. їсти бригадi варила... Заробили ми там, тату,
чимало... Близько двох тисяч...
П л а т о н. Такi великi грошi?
П а в л и к. Великi? Подивiться на руки...
П л а т о н. Пробач, синку, що тодi так...
Пауза. Батько i син наче в душi пережили ту пам'ятну розлуку.
П а в л и к. Було i минуло.
П л а т о н. I Петро живе з нами...
П а в л и к. Переїхав сюди на роботу?..
П л а т о н. Додому приїхав i на роботу тут влаштувався.
П а в л и к. А Лiда?
Пауза.
П л а т о н. Оля чого ж не прийшла?
П а в л и к. Ми завтра, на суботнiй обiд.
П л а т о н (якимсь голосом, наче стримуючи i плач i радiсть).
Збирається сiм'я... Синку, Павлику, драстуи! (Пiдiйшов, обняв сина).
Перемiна свiтла.
З протилежних бокiв виходять Таня i Вiля. Вони вже до цього помiтили
одне одного. Наблизились, зупинились. Очi в очi, наче їм не розминутися,
наче вичiкують, хто перший скаже слово.
Т а н я. Так вдивляєтесь, наче впiзнаєте?
В i л я. I пiзнаю.
Т а н я. Мене?
Пауза.
В i л я. Свою суджену в тобi.
Т а н я. Ви...
В i л я. На цьому й зупинимось, дiвчинко. (Рухом руки наче зняв з очей
полуду). Буває ж таке, наче долю свою зустрiв... А тепер спокiйно
подивлюся. Когось ти нагадуєш... Чи не донька Ангела Платона Микитовича?
Т а н я. Так... (Нiяк не може отямитись вiд враження зустрiчi).
В i л я. Де вiн живе?
Т а н я. Тата зараз немає вдома.
В i л я. Коли буде?
Т а н я. На обiд. Сьогоднi о п'ятiй на обiд ми всi збираємося.
В i л я. То я зайду о сьомiй.
Т а н я. Можна й зараз.
В i л я. Менi пообiцяли номер у готелi... За пару годин.
Т а н я. Що татовi сказати?
В i л я. Приїхав Вiля. Портрет його писати.
Т а н я. Татiв?
В i л я. Скажи, вiн засвiтився...
Т а н я. Засвiтився?.. Не розумiю.
В i л я. Платон Микитович зрозумiє. Таню, ви теж будете о сьомiй?
(Виходить).
Т а н я. Художник... Малювати портрет тата, а може, як той
кореспондент, утече. Везе ж менi на зустрiчi. Татовi не буду зараз
говорити, скажу пiсля обiду.
КАРТИНА П'ЯТА
Подвiр'я Платона. Уляна накриває на стiл. Таня зачiсується. Федiр
лагодить стiлець. Платон миє руки, бiля нього стоїть Оля з рушником.
Павлик вносить батькове крiсло.
У л я н а. Федоре, залиш той стiлець. (Пiдраховує стiльцi бiля'столу).
Тут уже всiм вистачить...
Ф е д i р. Пару хвилин...
П л а т о н. На Пiвнiч злiтали. Мама знає?
О л я. Ми з Павликом написали.
Т а н я.. Тату, тiльки пиво чи й вино можна? На честь приїзду Павлика.
П л а т о н. Обiйдемося.
Ф е д i р (вiдремонтований стiлець ставить бiля столу). Хай буде вино
на столi.
П а в л й к. А борщ як пахне!
Заходить Лiда, як завжди, модно вдягнена, але без речей. Усi здивованi,
аж очам своїм не вiрять.
Л i д а (усмiхнулася). У театрi це називається - нiма сцена. Дивуєтесь,
нiби я з того свiту, i ви теж, Платоне Микитовичу, здивованi?
П л а т о н. Без речей?..
Л i д а (мовляв, як бачите). Без речей легше.
Входить Петро, не бачить Лiди.
П е т р о. Хто допоможе? Розучився галстук зав'язувати.
Помiтив Лiду, довга пауза. Тиша. Лiда пiдходить до Петра, зав'язує
галстук. Вiдступила на пiвкроку i майже закричала.
Л i д а. Петрику, поцiлуй же, клята душа твоя. (Кинулася, обняла
Петра).
У л я н а (перехрестилася). Слава богу!..
Ф е д i р (усмiхнувся). До того йшлося...
Л i д а (до Платона). Хотiла розлучитися, щоб не бачити його. Знаєте,
що устругнув ваш синок? Написав: "Можеш до мене не повертатись, я тебе
зрозумiю i прощу, мене вже зняли..." Та напиши, що старцювати пiшов,
однаково ж любити буду.... Доленько моя ти ясна.
Т а н я. Лiдо, давай я вiд усiх присутнiх розцiлую тебе. (Цiлує). Ти
наша!
П л а т о н. Наша...
Т а н я. А ти ще бiльша модниця...
Л i д а. Бо тепер я маю ще бiльше подобатися чоловiковi... Бач,
пробував вiдмовитися.
П л а т о н. А речi на станцiї? У камерi?
Л i д а. Не дотягнула сама, набрала всього, ще й машинку друкарську...
Я ж до замiжжя вчилася стенографiї i друкування. Тепер вiзьмуся.
П л а т о н. Ти ще й така?
Л i д а. I така...
У л я н а. За стiл, дiти.
Т а н я. Оце сьогоднi свято так свято!
Уляна пiдраховує стiльцi. Це зайвий...
Ф е д i р. Хай стоїть.
Коли вже всi сiли, Платон Микитович дiстає
блокнот, надiває окуляри.
Т а н я. Тату, заради гостей можна б було експропрiацiю перенести на
завтра.
П л а т о н. Тут гостей немає, всi свої.
Федiр, що весь час поглядав на дорогу, пiдвiвся. Заходить Клава.
К л а в а. Добрий день, моя доля не вмерла, на обiд потрапила.
Платон (пiдвiвся, пiшов назустрiч). Не вмерла! Може, тiльки
народилася... (Пiдiйшов, пiдвiв до вiльного стiльця). Сiдай обiдати з
нами. Оце, запам'ятай, Клаво, твоє мiсце буде i стiлець твiй. (Повернувся
до свого крiсла).
Т а н я. Тату, перенесемо на завтра.
П л а т о н. Навiщо переносити?
Т а н я (подає грошi). Сто сiмдесят. Тридцять залишила на курси.
П л а т о н. Вже нiчого.
Т а н я. У складальний перейшла.
П л а т о н. Мовчала?
Т а н я. Сюрприз.
Ф е д i р (подає грошi). Двiстi вiсiмдесят...
Т а н я. Росте людина... Похвалiть, тату.
П л а т о н. Йому багато й треба.
П е т р о. Вiзьмiть, тату, й мої.
Платон подивився на Лiду.
П л а т о н. Я вже завiв графу на тебе, Петре. Скiльки ж?
П е т р о. Сто сiмдесят п'ять.
П л а т о н. Малувато...
П е т р о. Гола зарплата... Прогресивка в кiнцi кварталу.
П л а т о н. Придивляйся, як можна приробити.
П е т р о. Придивляюся.
П а в л й к. Тату, а вiд нас з Олею вам подарунок.
Л i д а. Берiть, берiть. Традицiї Ангелiв порушувати не треба.
Оля i Павлик виносять вузол, розв'язують, там кожух. Павлик накидає
батьковi на плечi.
П л а т о н. Оце кожух, зносу йому не буде... Павлику, Олю, спасибi
вам... Але, Павлику, цим не вiдбудеш. (Повертається у крiсло). Ото ви
заробили з Олечкою близько двох тисяч, теж треба сюди. (Стукає пальцем по
блокноту).
Т а н я. Тату, це вже недозволений прийом.
У л я н а. Лише в пiр'ячко вбиваються.
Ф е д i р. Вони ж студенти.
П л а т о н (наче й не чув, що говорили). Треба сюди. У Федора
назбирано, вистачить на кооперативну квартиру. А в Петра, як у Сковороди,
тiльки книжки. Треба йому допомогти на кооператив. Ти, Павлику, житимеш у
нас. Учитесь обоє, треба вам i їсти, i все приготувати. Словом, житимете у
нас.
Т а н я. Тату, це порада чи директива?
П л а т о н (ледь усмiхнувся). Постанова. (Згорнув блокнот, окуляри,
пiдвiвся). Сьогоднi пообiдаєте, дiтки, без мене. Пiду вiдпочину... (Пiшов
до хати, на ганку оглянувся на своїх, нiби хотiв повернутись, i пiшов до
хати).
Л i д а. Платоне Микитовичу, як же...
У л я н а. Хай трошки полежить, притомився.
Т а н я. Постанову будемо обговорювати?
О л я. Ми з Павликом згоднi, як тато сказали.
В цей час вривається пiсня "Мой дед - разбойник"... Вона глушить усе,
через деякий час обривається.
Т а н я. Ванько повернувся!
Ф е д i р. Йому ж три роки колонiї дали.
У л я н а. Схаменувся, i помилували...
Т а н я. Прийшов - i знову за свою музику.
Подзвоню.
У л я н а. Хай грає, перетерпимо...
Музика уривається.
Ф е д i р. Вiзьмусь я за Ванька.
Т а н я. Поб'єш?
Ф е д i р. На завод поведу.
Т а н я. Я допоможу.
Заходить Крячко.
К р я ч к о (про себе). Зiбралося стiльки, що й не полiчити. Доброго
вам дня!
У л я н а. Син повернувся? Це вам радiсть...
К р я ч к о. Де там повернувся... Ще в колонiї бути та бути...
Т а н я. А музика?
К р я ч к о. Така туга найшла на мою душу, туга за сином... Взяв та й
увiмкнув його музику. Хоч на секунду, наче вiн у хату... (Пауза).
У л я н а. Сiдай, пообiдаєш з нами.
К р я ч к о. А де Платон Микитович?
У л я н а. Вiдпочиває.
К р я ч к о. Платон вiдпочиває? Свiт не бачив. Пiду до нього.
У л я н а. Усе прохолоне... Обiдайте. Федоре, наливай вино.
Федiр наливає вино в чарки.
Л i д а. Кому ж перший тост? Найстаршому.
Т а н я. Або наймолодшому. Мамi або менi.
У л я н а. Говори, доню, ти, який з мене оратор.
Т а н я (пiднiмає чарку). За тата! Але, перш нiж випити, давайте
заспiваємо нашої дитячої. Побачите, тато вийде! Вiн не признається, а
любить цю пiсню.
(Починає повiльно, а згодом пiдхоплюють усi).
I сказала стиха мати:
- Не пустуйте, бо йде тато! -
I сказала стиха мати:
- Спати, дiти, бо йде тато! -
I сказала стиха мати:
- Їжте, дiти, бо йде тато!
На цi слова виходить з хати Крячко, iде аж на авансцену, сам не свiй.
I сказала стиха мати:
- До роботи, бо йде тато.
К р я ч к о. Як їм сказати, що в них уже немає тата! Уже немає батька!
(Ледве стримує чоловiчий плач). Уже немає Платона!
I сказала стиха мати:
- Хоч женитись, спитай тата.-
I навчала тихо мати:
-А як жити, скаже тато.
Завiса
** ГОЛУБI ОЛЕНI **
Повiсть про кохання
на двi частини
ДIЙОВI ОСОБИ
Оленка
Кравцов
Ковалиха
Скирда
Чорний
А с я
Вiчний
Федiр Iванович
Молода жiнка
Бiла Мафiя
Дипломат
Адвокат
ДIЯ ПЕРША
КАРТИНА ПЕРША
Маленька хата. Посерединi стiл у формi трикутника, кiлька табуреток.
Дерев'яна канапа покрита смугастою домотканою ковдрою. На бiлiй стiнi
дивовижнi, невправнi i, може, саме тому такi виразнi малюнки: серед них
впадають в очi голубi оленi. Попiд стiною горщики, горщата, глечики.
Пов'язанi в маленькi снопики висушенi трави, квiти. На канапi сидить
Ковалиха, вишиває червонi квiти по бiлому полотнi, їй уже за сiмдесят,
обличчя вольове, а глибокi зморшки надають йому аж надмiрної суворостi.
Серед хати стоїть Оленка, барвисте платтячко, непокiрнi косички, пов'язанi
стрiчкою, в руках велика, чимось схожа на неї лялька. Оленка
прислухається, вона - нiби наполоханий птах, що ось-ось має злетiти.
Пауза.
О л е н к а. Чуєш, бабо, затихло. Коли стрiляли, менi аж морозно було,
а затихло - ще страшнiше стало. (Пiдходить, вглядається у вiкно). Далеко
щось горить, чуєш, бабо? Мабуть, нiмцi села палять. (Повернулась до баби).
Бабо, бабуню, давай тiкати! Втечемо. Потiм, коли їх виженуть, -
повернемось. Чуєш, бабо? Наша хата край села, до нас перших i прийдуть.
(Пауза). Тобi добре, ти не одну вiйну пережила, а в мене це перша, того й
боюся. Не хочеш тiкати, давай заховаємось у погрiб! Наносимо туди їжi,
подушки вiзьмемо, лампу. Чуєш, бабо? Адже прийдуть!
К о в а л и х а. Може, й не прийдуть.
О л е н к а. А чого ти фотографiї десь подiвала? Сала не стало в
коморi, теж заховала... Бо знаєш, що прийдуть. (Наче аж сердито). Вдаєш iз
себе Наполеона - кругом бiй iде, а тобi байдуже!
Пауза. Чути скрип хвiртки, голоси.
(Припала до шибки). Ой! Iдуть! Один, два, три. Iще... До нової хати
пiшли. Бабо! (Вiдскочила вiд вiкна). Сюди один iде!
Ковалиха нiби не чує, продовжує вишивати. Заходить Скирда. Шинеля
накинута на плечi, рука пiдв'язана, пiдборiддя теж забинтоване. Очi в
нього, як чорнi провалля. Пауза.
С к и р д а (говорить крiзь зуби, не розкриваючи рота). Ключi!
Ковалиха, нiби тiльки тепер помiтила його, пiдвелся, подала ключ
Скирдi, той узяв i мовчки вийшов. Баба знову взялася за шитво.
О л е н к а (з полегшенням). Це нашi. Говорить по-нашому, i шпала в
петлицi. (Погладила ляльку). А ти, дурненька, злякалА с я, хотiла навiть у
погрiб... Треба бути такою хороброю, як наша баба. (Знову пiдiйшла до
вiкна). Когось понесли на носилках. А що, коли то вбитий? Бабо, чуєш?
(Пауза). А цей знову йде!..
Заходить Скирда.
С к и р д а. В селi є лiкар?
Пауза.
О л е н к а. Баба Ковалиха лiкує. У неї i лiкарi лiкуються.
С к и р д а. Де вона?
О л е н к а (кивнула в бiк баби). Он сидить.
С к и р д а. Комкора поранено! (Пiдiйшов до Ковалихи, взяв у неї шитво,
кинув на канапу).
Баба. пiдвелася, подивилася в очi капiтановi, повiльно склала полотно,
пiшла з хати. За нею Скирда.
О л е н к а. Цей, iз шпалою, страшнючий, а баба його не боїться!
(Прислухається). Знову хтось iде...
Заходить Кравцов, молодий солдат - гвинтiвка через плече, пiлотка збита
на потилицю, шинеля напiврозстебнута, видно, не чекав тут когось побачити,
а тим паче дiвчину. Несподiванiсть зустрiчi. Вражений красою Оленки,
хлопець зупинився. Зупинився, дивиться, не може вiдiрвати погляду вiд неї.
Мов зачарований... Оленка теж задивилася, не вiдводить очей. Може, це й
було те "з першого погляду", що лишається навiки. Несподiванiсть,
здивованiсть... а потiм обоє наче аж знiяковiли...
К р а в ц о в (швидко поправив пiлотку, застебнув шинелю, пiдтягнув
ремiнь). Здрастуй!
О л е н к а (вiдступила крок, мов запрошуючи його в хату). Добрий
вечiр!
К р а в ц о в (пiднiс руку до пiлотки). Кравцов! (Уже з нотками
"бувалого солдата"). Ординарець командира! (Зняв гвинтiвку, поставив її в
кутку, пiдiйшов до столу, розглядає ляльку). Як її звати?
О л е н к а. Їлонка.
К р а в ц о в (не дивлячись на Оленку). А тебе?
О л е н к а (вже опанувала себе, в голосi характерна для неї насмiшка).
Сьогоднi мене теж можна називати Їлонкою.
К р а в ц о в. А вчора як називалась?
О л е н к а. Роксолана.
К р а в ц о в. А завтра?
О л е н к а. Жанна!
К р а в ц о в (усмiхнувся). Д'Арк?
О л е н к а. Так.
Пауза.
К р а в ц о в. Вiйна, а вони в ляльки граються. Тиловики!
О л е н к а. Хто-хто?
К р а в ц о в. Тиловики!
Г о л о с К о в а л и х и. Принеси води!
О л е н к а. Несу. (Вхопила вiдро, вибiгає, у дверях спинилась,
оглянулась на Кравцова).
К р а в ц о в. Ох, i дiвчина! (Пауза). I на малюнках такої не бачив!
Оце дiвчина! (Постояв, ще раз, нiби в уявi, подивився на неї). I в кiно
такої не бачив! (Бере ляльку, розглядає).
Вбiгає Оленка.
О л е н к а. Не займай!
К р а в ц о в. Плаття їй сама шила?
О л е н к а. Iванушка!
К р а в ц о в. Який Iванушка?
О л е н к а. Iванушка-дурачок, чув про такого? Вiн у мене служить.
К р а в ц о в. У тебе що, не всi дома?
О л е н к а. Всi! Ще й зайвi прибилися.
К р а в ц о в (усмiхнувся). Дивачка, досi з ляльками грається!
Заходить Скирда. Кравцов знiяковiв вiд того, що лялька в руках.
С к и р д а (до Кравцова). Вiчного!
К р а в ц о в. Єсть! (Ставить ляльку на пiдлогу, вибiгає).
Скирда поволi нахиляється, йому це важко, бере ляльку, якусь хвилину
дивиться на неї, потiм примощує на столi. Видно, затуманилась голова,
опустився на табуретку, заплющив очi. Оленка боязко пiдступила до нього,
щось хотiла сказати i не посмiла. Вбiгає Кравцов.
К р а в ц о в (хотiв вiдрапортувати, але глянув на капiтана). Спить...
О л е н к а. Говорить так дивно i весь такий -зчорнiлий...
К р а в ц о в. Знала б ти його! Недавно вiн сам з кулеметом!.. Нiмцi
прямо на нього, а вiн строчить! Вони - в атаку, а вiн строчить! Нiмцi так
i не пробилися. Знайшли капiтана непритомного бiля кулемета. Весь
закривавлений - i кулемет у кровi, наче i вiн поранений... Капiтана кулi -
в руки, в груди, щелепу перебито... Вiн уже днiв п'ять не їсть.
О л е н к а. П'ять днiв?
К р а в ц о в. Я бачив, як воду пив. Лiг i (жест) вливає потроху.
О л е н к а (щось приготувала в кухлi i несмiливо пiдiйшла до Скирди).
Ось випийте, дядьку, вам легше стане...
К р а в ц о в. Так його не розбудиш, вiн хтозна-коли й спав.
О л е н к а. Дядьку, проснiться.
Скирда не чує.
К р а в ц о в. Не дядько, а капiтан! I будити його треба так!
(Виструнчується i на весь голос). Товаришу капiтан!
Скирда розплющив очi.
За Вiчним послали!
Оленка подає кухоль. Скирда дивиться на дiвчину своїм суворим поглядом,
наче хоче збагнути, що тут дiється.
О л е н к а. Випийте! Це молоко з медом. Їсти не хотiтиметься i сили
додасть. А вже пiсля цього так заснете, що хай вiн кричить, хоч лусне, не
проснетесь!
Скирда, що вже взяв кухоль, поставив його на стiл.
К р а в ц о в. Нам спати не можна!
О л е н к а. То ви так би й сказали. У бабунi навар є, що сон як рукою
знiме. (Бере глечика, наливає в молоко якоїсь рiдини). Я на собi
пробувала, три днi не могла заснути... Це такий напiй...
Скирда деякий час стоїть, немов роздумує, а потiм бере кухоль i
виходить з хати.
К р а в ц о в. Вiн ад'ютант комкора! Його всi бояться. У нього одна
шпала, а бояться - в кого й двi, й три.
О л е н к а. I ти боїшся?
К р а в ц о в. Ми, штабiсти, звикли.
О л е н к а. Штабiсти - це хто?
К р а в ц о в. Командний склад.
О л е н к а. I ти склад?
К р а в ц о в. Склад!
О л е н к а. А чого тебе взяли в склад?
К р а в ц о в. Беруть тих... (Жест, хто має в головi).
О л е н к а. А ти маєш?
К р а в ц о в. Можу подiлитися.
О л е н к а. Скiльки класiв?
К р а в ц о в. Студент.
О л е н к а. А рокiв?
К р а в ц о в. Двадцять три!
О л е н к а. Уже старий.
К р а в ц о в. А тобi?
О л е н к а. Вiсiмнадцять.
К р а в ц о в. Пацанка!
О л е н к а. Цього року в iнститутi вже була б.
К р а в ц о в (оглядає стiни), В художньому?
О л е н к а. Подобається?
К р а в ц о в. Трохи подобається, а трохи нi! Все i схоже, i нiби не з
цього свiту!
О л е н к а. Все з мого свiту!
К р а в ц о в. Дивачка!
Десь застрочили i замовкли кулемети.
О л е н к а. Знову!..
К р а в ц о в (приховує тривогу). На флангах.
Заходить Скирда. Кравцов виструнчується.
С к и р д а. Омелу свiжу!
О л е н к а. Знаю. Це бабунi для лiкiв треба! Омела росте на в'язi,
бiля наших ворiт.
Скирда повертається до Кравцова.
К р а в ц о в. Єсть дiстати омелу! (Виходить),
С к и р д а (довго, наче вперше побачив, дивиться на Оленку своїм
суворим поглядом). Де батько?
О л е н к а. На фронтi.
С к й р да. А мати?
О л е н к а. Ще коли я була маленькою, їй робили операцiю i... (Пауза).
Може, вам iще молока?
С к и р д а. Тато пише?
О л е н к а. Давненько... (Перемагає душевний бiль, по паузi). Вам
зварити кашi молочної? Я вмiю.
С к и р д а. Не треба. (Пiдiйшов до Оленки, поклав руку на плече).
О л е н к а. Нiмцiв не пропустите?
Скирда прийняв руку, вiдiйшов вiд Оленки, промовчав. Вбiгає Кравцов з
омелою в руках. Видно, приховує бiль.
К р а в ц о в. Єсть омела!
Скирда пильно дивиться на Кравцова. Пауза.
С к и р д а. Кравцов, знiмiть шинелю!
К р а в ц о в. Товаришу капiтан!.. (Пiд суворим поглядом капiтана
знiмає шинелю, кладе на табуретку),
Заходить Ковалиха, мовчки спостерiгає.
С к и р д а. Знiмiть гiмнастерку!
К р а в ц о в (оглянувся на Оленку). Товаришу!.. (Спiткнувся об погляд
Скирди, знiмає гiмнастерку, тепер видно пов'язку, через яку просочилася
кров). Це тiльки дряпонуло. Їй-богу, дивiться, я можу зарядку робити.
(Робить вправи).
О л е н к а. Кров!..
К р а в ц о в. Лiз за омелою i пов'язку зрушив.
Ковалиха пiдiйшла, оглянула пов'язку. Торкнулася чола. Скирда подивився
на Ковалиху, нiби запитав: "Що робити?"
К о в а л и х а. Гарно перев'язано. Хто?
К р а в ц о в (швидко одягається). Вiчний! Вiн усе вмiє.
К о в а л и х а. Скiльки тобi рокiв, хлопче?
К р а в ц о в (зам'явся, подивився на Оленку, на Скирду). Скiльки менi
рокiв?..
К о в а л и х а (зняла з нього пiлотку i наче вiдповiла на його
запитання). Дев'ятнадцять.
К р а в ц о в. Завтра двадцятий пiде.
К о в а л и х а (до Оленки). Дай хлопцевi повечеряти. (До Скирди).
Начальнику твоєму зараз не можна розмовляти, не треба нi з ким бачитись,
нiкого не чути, i на порiг щоб нiхто!
С к и р д а. Єсть!
Ковалиха виходить, за нею Скирда.
К р а в ц о в (йому аж жарко стало). Ну й баба в тебе. Вона що,
ворожка?
О л е н к а (схвильовано). Ти поранений? Тобi боляче?
К р а в ц о в. Дрiбницi.
О л е н к а. Давай я тебе лiкуватиму. Баба - комкора, а я - тебе.
К р а в ц о в. Мене лiкувати? Я хоч i сьогоднi в бiй!
О л е н к а. Лоша.
К р а в ц о в. Що?!
О л е н к а. Я тебе називатиму лошам.
К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то попрошу звiдси.
О л е н к а. Мене з моєї хати?
К р а в ц о в. Час воєнний - i ця хата мобiлiзована! Ви що, куркулi?
Двi хати маєте.
О л е н к а. Це-мiй палац! А то - хата.
К р а в ц о в (оглядає хату, усмiхнувся). Палац! А живете де?
О л е н к а. День - у палацi, а день - у хатi.
К р а в ц о в. Прийдуть нiмцi i хату i палац спалять.
О л е н к а. Не вiдступайте - не прийдуть!
К р а в ц о в. Про Кутузова чула? Отак i ми.
О л е н к а. Аж до Москви.
К р а в ц о в. Вiйськова таємниця.
О л е н к а. А ти герой! Поранений i не признався.
К р а в ц о в. У нашiй частинi всi герої.
О л е н к а. А як називається ваша частина?
К р а в ц о в (подумав). Енська.
О л е н к а. Енська? Назва якась дивна. Будемо вечеряти.
К р а в ц о в. Я не голодний.
О л е н к а. Так i повiрю. (Подає на стiл хлiб, молоко). Хочеш борщу?
К р а в ц о в. Хто ж вечеря борщ?
О л е н к а. Сало є. (Подає на стiл). А що ти любиш?
К р а в ц о в. Солдат любить добавку.
О л е н к а. З'їж це, добавлю. Як тебе звати?
К р а в ц о в. А яке iм'я тобi подобається?
О л е н к а (подумала). Максим!
К р а в ц о в. Називай Максимом. Я теж хочу мати кiлька iмен.
О л е н к а. Сiдай вечеряти, Максиме, i я з тобою.
Сiдають за стiл.
К р а в ц о в. Стiл якийсь чудернацький.
О л е н к а. Я погано знала геометрiю, i тато менi зробив стiл
трикутником. Як наочне приладдя до теореми Пiфагора.
К р а в ц о в. Дивний батько!
О л е н к а. Увесь в мене.
К р а в ц о в. I малювати вiн навчив?
О л е н к а. Вiн у мене i столяр, i маляр.
К р а в ц о в. Я теж столярую. Стiл собi зробив, шафу.
О л е н к а. Хвастаєш!
К р а в ц о в. Колись поїдемо пiсля вiйни до мене, побачиш.
О л е н к а. Оце тiльки про те й думаю, як до тебе приїхати. Справдi
сьогоднi твiй день народження? Може...
К р а в ц о в. Нi, не збрехав - сьогоднi стукне дев'ятнадцять! Пiде
двадцятий. Летять роки!
О л е н к а. То будемо справляти день народження. Тiльки випивки у мене
немає.
К р а в ц о в.У мене є трохи розведеного спирту. Але взнає капiтан -
уб'є на мiсцi!
О л е н к а. Ти любиш випити?
К р а в ц о в. Нi.
О л е н к а. А я раз була п'яна, на випускному...
К р а в ц о в. Що ж ти робила п'яною?
О л е н к а. Цiлувалася з хлопцями... (Пауза, всмiхнулася). В записках.
Гра така є. А ти пам'ятаєш випускний?
Хата затемнюється. На
авансцену виходить Скирда, назустрiч - Вiчний.
В i ч н и й. Рядовий Вiчний за вашим наказом прибув!,
С к й р д а. Поранений?
В i ч н и й. Майже нi, товаришу капiтан!
Пауза.
С к и р д а. Завдання.
В i ч н и й. Слухаю, товаришу капiтан!
С к и р д а. Ручний кулемет, побiльше дискiв - i на дорогу, де мiсток.
Знаєш?
В i ч н и й. Примiтив.
С к и р д а. Поки не вiдiйдемо, тримайся!
В i ч н и й. Єсть! (Пауза),
С к и р д а. Можеш не повернутися. (Пауза). Солдатську книжку! (Довга
пауза). Дiти є?
В i ч н и й. Двоє. (Подає книжку). Хлопчики.
С к и р д а (не бере). Пошлю iншого.
В i ч н и й. Вiзьмiть!
С к и р д а. Подумав?
В i ч н й й. Вiйна!.. Що ж тут думати...
С к и р д а (бере книжку). Одному важко буде. Вiзьми з собою Кравцова.
В i ч н и й. Я сам!
С к и р д а. Кравцов не боягуз!
В i ч н и й. Знаю. Але вiн молодий, йому ще жити... Пiду, товаришу
капiтан. (Виходить).
С к и р д а. Вiйна священна, i солдати святi!
Висвiтлюється хата. За столом Оленка, Кравцов. На столi горить свiчка.
О л е н к а. На випускному я танцювала, танцювала! (Дивиться на
Кравцова). Давай потанцюємо, Кравцов!
К р а в ц о в. Без музики?
О л е н к а. Згадаємо ту, що на випускному.
Виходить iз-за столу. Кравцов несмiливо торкнувся стану Оленки,
повiльно танцюють, а десь далеко народжуються звуки вальсу. Кравцов
нахиляється, мов хоче поцiлувати Оленку, дiвчина вiдсторонюється, обоє
зупинилися. Мовчать.
К р а в ц о в. Закiнчиться вiйна - зустрiнемося. Побачиш, приїду!
О л е н к а (посмiхнулася). Квитка не дiстанеш.
К р а в ц о в. А я не поїздом.
О л е н к а. Лiтаком?
К р а в ц о в. Я приїду до тебе... (Зупинився, потiм глянув на голубих
оленiв). Ось на них, на голубих оленях! В заметiль таку, що тiльки в нас
буває, - непроглядну, як бiлий дим. На голубих оленях! Вони мчатимуть, як
ось цi... Вiтром мчатимуть!
О л е н к а. Голубих оленiв не буває, я їх придумала.
К р а в ц о в. Раз ти придумала, то вони є! I я їх знайду! Приїду i
скажу: Їлонко, Роксолано, Жанно д'Арк, поїхали!..
О л е н к а. Куди?!
К р а в ц о в. Свiт дивитися! Я тобi покажу такi дивовижнi краї!
О л е н к а. А ти їх бачив?
К р а в ц о в. Снилось або уявляв! Може, поїдемо в чужi землi
допомагати революцiю робити?
Ол е н к а. Не боїшся?
К р а в ц о в. Я... Та от завтра бiй, i я пiду! Хай уб'ють, не боюся!
О л е н к а (тихо). А хто до мене приїде?
К р а в ц о в (подумав). Нi. Я виживу! Щоб до тебе повернутися!
О л е н к а. Виживи, Кравцов!
Пауза. Заходить Ковалиха, пильно подивилА с я на них.
К о в а л и х а (до Оленки). Пора спати. До сусiдiв iди.
О л е н к а (пiдвелА с я). Iду...
К р а в ц о в (теж пiдвiвся, до Оленки). Ми завтра переходимо на iншi
позицiї.
О л е н к а. До побачення... (Виходить).
К о в а л и х а. "На iншi позицiї" - командир... Лягай спати!
К р а в ц о в. Я на посту.
К о в а л и х а. Спи - не вкрадуть. (Виходить. З порога). Свiчку
загаси, коли лягатимеш, а то ще пожару наробиш.
К р а в ц о в (ходить по кiмнатi). Я найду її пiсля вiйни! Знайду!.. А
може, я їй не сподобався? Я ж некрасивий. Бач, лошам мене обiзвала. Може,
я й схожий на лоша. Стрижений. Нiчого! За вiйну я ще таке волосся вiдпущу!
(Пауза), До сусiдiв пiшла... Де тi сусiди? Де її знайти?
Непомiтно для Кравцова заходить Оленка.
Ол е н к а. Я тут...
Кравцов пiдбiгає до неї, хоче обняти - i не смiє, опускає руки.
О л е н к а. Не хочеться спати.
Помовчали.
К р а в ц о в. Їлонка... А завтра будеш Жанна. Дивна ти... Придумала -
кожен день нове iм'я!..
О л е н к а. А квiти ж мають по кiлька назв. Є така квiтка. Любка
дволиста, а ще вона називається нiчниця, нiчна фiалка, I ще вона має
назву, знаєш яку? (Пауза). Люби-мене-не-покинь...
Обоє знiяковiли, мовчать. Чути вальс.
Затемнення.
На авансцену виходять Ковалиха i Скирда.
К о в а л и х а. Лiкаря немає... Таке у вас вiйсько!
С к и р д а. З оточення виходимо.
К о в а л и х а. Довоювалися.
С к и р д а. Як пораненi?
К о в а л и х а. Чоловiк тридцять треба тут лишити.
С к и р д а. Ранком нiмцi увiйдуть.
К о в а л и х а. Люди розберуть, приховають.
С к и р д а. Спасибi.
К о в а л и х а. Розпорядися, щоб зброю i що положено забрали у них.
С к и р д а. Єсть!
К о в а л и х а. Спирту дiстань. Рани нiчим промивати.
С к и р д а. Немає.
К о в а л и х а. А ти дiстань! Треба!
С к и р д а. Єсть!
Розходяться в рiзнi боки. В тишi десь здалеку чути поодинокi пострiли,
короткi черги i звуки вальсу. Перемiна свiтла.
На тапчанi сидить Ковалиха, в руках-зiм'яте полотно з червоними
квiтами, обличчя наче закам'янiло, стало ще суворiшим. На столi горить
свiчка. Заходить Скирда. Пауза.
С к и р д а. Спасибi. I вiд командира корпусу подяка. (Пауза). Не
журiться. Ми ще повернемось!..
Пауза.
К о в а л и х а. Вам, командирам, матерi вiддали дiтей своїх, дiтей
довiрили... А ви втiкаєте, i їх втiкачами зробили. Втiкачами i... (Пауза).
Насмiявся ваш солдатик... над онукою. Над Оленкою насмiявся.
Скирда (його аж хитнуло вiд несподiванки). Брехня.
К о в а л и х а (пiдняла на Скирду важкий погляд). Я багато прожила...
для такої брехнi.
С к и р д а. Хто? (Не то запитав, не то вiдповiв). Кравцов... (Пауза).
Де Оленка?
К о в а л и х а. Не знаю, куди понесла свiй сором.
С к и р д а (хрипло). Трибунал!..
К о в а л и х а. Її батько в першi днi загинув... Я не сказала, душу її
берегла. (ПiдвелА с я). Вам би трибунал! Щоб матерi судили...
Пауза.
Скирда ступив до Ковалихи.
Чого печеш очима, скажений!
С к и р д а (якимось чужим голосом). Я сам... Без трибуналу... Сам!..
(Виходить).
Пауза.
К о в а л и х а. Скажений... (Виходить за ним).
Через деякий час в хату вбiгає Кравцов, видно, вкрай схвильований.
Зупинився. Швидкий погляд, наче щось шукає... Схопив вiдерце з фарбою,
пензель i великими лiтерами написав на стiнi: "Кохаю... Чекай! Кравцов".
Ще раз оглянув, нiби хотiв на все життя запам'ятати палац Оленки, - i
вибiг.
Сцена темнiє.
Десь далеко кулеметна черга. Вибухи. Iде бiй. Розпанахав темряву крик
Скирди: "Мовча-а-ать!!!" Освiтлюється авансцена. На вiддалi стоять один
проти одного Скирда i Кравцов. Кравцов з гвинтiвкою за плечима. Зблiдле,
аж крейдяне обличчя, згорблений, наче старий... Скирда впився в нього
поглядом. Довга, занадто довга для них обох хвилина. Скирда повiльно
виймає з кобури наган... Кравцов знiмає з плеча гвинтiвку, обережно, нiби
вона зi скла, кладе її на землю, зняв пiлотку, затис її в руцi i
виструнчився. Скирда пiдняв руку з наганом. Мiж ними вже стала смерть.
Цiєї хвилини заходить Вiчний. Тримаючи за дуло, тягне ручний кулемет,
зупинився... повiв поглядом на Скирду, Кравцова, потiм зробив два кроки,
наче п'яний, i впав мiж ними...
Затемнення.
Десь покотився бiй i затих... Поволi, наче входить свiтанок,
освiтлюється хата. Оленка стоїть бiля вiкна, опустила голову. Ковалиха
сидить на канапi, дивиться на неї.
К о в а л и х а (тихо). Збезчестити себе у вiсiмнадцять лiт...
О л е н к а. ...Вже казала тобi. Я кохаю його! (Пауза. Глянула бабi в
очi). Чуєш, бабо, кохаю! (Пауза). I вiн... (Жест у бiк слiв, написаних
Кравцовим).
К о в а л и х а. Три слова. Залишилися тiльки слова...
КАРТИНА ДРУГА
Хата. За столом лейтенант Чорний. Молодий чубатий красень. На столi,
поверх розкиданих паперiв, лежить пiстолет. По другiй бiк столу стоїть
Оленка, її важко впiзнати. Великi чоботи, подертий кожушок, пов'язана
вовняною хусткою. Видно, дуже стомлена. Лейтенант спiдлоба дуже суворо, на
його погляд, дивиться на дiвчину. Пауза.
Ч о р н и й. Почнемо спочатку?
О л е н к а. Як хочете.
Ч о р н и й. Будеш правду говорити?
О л е н к а. Буду.
Ч о р н и й. Не казки розповiдати, а правду!
О л е н к а. Правду.
Ч о р н й й. Вiд населеного пункту, в якому ти проживала, до фронту -
чотириста кiлометрiв!
О л е н к а. Не знаю, може, й чотириста.
Ч о р н й й. Як ти добиралась?
О л е н к а. По-всякому.
Пауза.
Ч о р н и й (намагається бути витриманим). Ти перейшла фронт?
О л е н к а. Перейшла.
Ч о р н и й. За завданням?
О л е н к а (помовчала). За завданням.
Ч о р н и й. За чиїм?
О л е н к а. За своїм.
Ч о р н и й (рiзко). Не крути! Хто послав?
О л е н к а. Сама себе послала.
Ч о р н и й (схопився, але потiм знову сiв. Пауза). Одна перейшла чи з
групою?
О л е н к а. Одна.
Ч о р н и й. Який об'єкт тебе цiкавить? Тут, на фронтi?
О л е н к а. Енська частина.
Ч о р н и й. Ти така наївна, така хитра, чи гадаєш, що я вже такий
телепень? Перейшла фронт! Ми язика не можемо взяти, а вона перейшла фронт!
Тобi фрiци придумали легенду нi к чортовiй матерi!? (Вдарив кулаком по
столу). Завдання, шифр, зв'язки!.. Викладай, коли хочеш жити!
О л е н к а. Чого ви кричите? (Розв'язала хустку, вона упала на плечi).
Ч о р н и й (схопився, бiгає по хатi, поглядаючи на Оленку, зупинився).
Коли зайшла у ваше село, як ти називаєш, енська частина?
О л е н к а. Перед вечором.
Ч о р н и й. А пiшла з села?
О л е н к а. На свiтанку.
Ч о р н и й. То ти знайома була з тим солдатом десять годин?..
Оленка мовчить, схилила голову.
I так покохала його, що прийшла шукати милого аж на фронт. (Пауза.
Посмiхнувся). А може, фрiци i не дурнi... Складаючи легенди, дiяли за
принципом: чим невiрогiднiша брехня, тим бiльше схожа на правду! (Пауза).
За яку плату вони тебе купили?
О л е н к а (подивилася на лейтенанта). Ви таке говорите, нiби
божевiльнi.
Ч о р н и й. Ти... (Стримав образливе слово. Бере зi столу папiрець).
Твiй?
О л е н к а. Так.
Ч о р н и й. Тут написано: "Здрастуй, Кравцов!" Що це таке?
О л е н к а. Хотiла написати йому листа.
Ч о р н и й. Чому не дописала?
О л е н к а. Не знала, що далi писати.
Ч о р н и й. Не знаєш, де вiн, а листа пишеш?
О л е н к а. Так.
Ч о р н и й. Може, вiн теж шпигун?
О л е н к а. Шпигун... У вас не всi дома.
Ч о р н и й (скипiв). Востаннє попереджаю: або кинь брехати, або
прощайся з бiлим свiтом. Iди подумай!
Оленка виходить.
(Ходить по кiмнатi, потiм зупинився, розмовляє сам з собою). Лейтенант
Чорний, давай поговоримо з тобою наодинцi. Уяви: ти не особист, а звичайна
собi людина, i тобi розповiли звичайну життєву iсторiю. В селi зупинилась
вiйськова частина, яка виходила з оточення. Молода дiвчина закохалася в
молодого солдата. Закохалася до червоних вогникiв. Солдат пiшов - а вона,
ризикуючи життям, розшукує його. Повiрив би? Хтозна... (Пауза). Давай
тепер пiдiйдемо до цiєї справи з другого боку - ставлю себе на її мiсце...
Моя Тамара на фронтi, а я лишився в тилу. Потопав би за цотириста
кiлометрiв, щоб перейти фронт, щоб знайти її, знаючи: мене в цiй подорожi
можуть коцнути. Ну, скажи, лейтенанте, пiшов би? Говори, тут немає
нiкого!.. Нi! Не пiшов би... В тилу зв'язався б з партизанами або з
пiдпiльниками i воював би з фрiцами... А якби не Тамара, а Люся? Теж не
пiшов би. (Пауза). А може, моє кохання, як кажуть, не з тiєї опери?.. Десь
глибоко в душi ти вiриш цiй красивiй дiвчинi. В неї чистi, невиннi очi...
(Бере зi столу комсомольський квиток). Вона прийшла з комсомольським
квитком... (Розглядає квиток). Видно, у восьмому класi вступала в
комсомол. На фото ще зовсiм дитя. (Пауза). А коли вона справдi так кохає?
Але ж, товаришу лейтенант, ворог пiдступний... Хтось мав рацiю, коли
сказав: краще розстрiляти десятьох невинуватих, нiж помилувати одного
шпигуна. Вiдкинь лiрику, лейтенанте... (Рiшуче вiдчинив дверi). Заходь!
Заходить Оленка, зупиняється посеред хати, втомлена, аж хитається.
Ч о р н и й. Може, тобi води?..
О л е н к а. Я її напилася досить, поки перепливала... (Пауза).
Лейтенант ходить по кiмнатi, потiм сiдає за стiл. Перемагає вагання.
Ч о р н и й. Слухай, "закохана"... Тебе треба було б до стiнки... але я
вiдпускаю. I котись вiд фронту подалi! Чого стоїш, свiтиш очима?!
О л е н к а (простягає руку). Квиток.
Ч о р н и й (подає квиток). Вiзьми.
Оленка виходить.
Який з мене особист? Подам рапорт, на передову в пiхоту пiду, там
легше. А дiвчина гарна... (Пауза). Фронт, а менi дiвчата в головi.
Кiнчиться вiйна - закохаюсь у сто дiвчат, у сто i не менше.
Лiворуч сцени опускається наче аркуш паперу в клiтинку... На ньому -
проекцiя листа:
"Здрастуй, Кравцов!.. Я вже теж в армiї - стою, регулюю..."
Чутно, поряд пролягає дорога, гуркiт машин, голоси: "Чого приглядаєшся,
красуня?", "Свого пiзнаєш!", "Катюша, привет!", "Брось в кузов пару
улыбок!", "Маша, привет с Гурзуфа!".
"...Сотнi тисяч пройшли, проїхали повз мене, а тебе не побачила... I ще
боюсь зустрiтися з тим пришелепкуватим лейтенантом..."
Згасає лист.
Освiтлюється фронтова землянка.
За саморобним столом сидить старший лейтенант Чорний. Ася, капiтан
медичної служби, молода жiнка, перев'язує йому руку.
Ч о р н и й. Якщо вже саме медичне начальство перев'язує, - заживе.
(Пауза. Дивиться на Асю). Очi у тебе, як шахти - i дна не видно.
А с я. У твоєму батальйонi є обмороженi?
Ч о р н и й. Добре, що на вiйну посилають i красивих жiнок, - воювати
легше. (Несподiвано для Асi обняв її здоровою рукою i поцiлував. Ася, наче
мiж iншим, дала йому ляпаса i продовжує перев'язку. Чорний потирає щоку).
Це замiсть таблеток, щоб температуру збити. Ася Михайлiвна, вдар у другу
щоку для симетрiї.
А с я (кiнчила перев'язку). Пiслязавтра на перев'язку.
Ч о р н и й. Тобi б десь у театрi за роялем сидiти - ручки до бiса
хорошi,, а ти на фронт. А тут кулi, як бджоли над гречкою, лiтають,
дзижчать, ще якась ужалить. А поки цього не сталося... (Знову хоче її
обняти, Ася знову дає ляпаса).
А с я. Нiби й затишшя на позицiях твого батальйону, а поранених чимало.
Ч о р н и й. З лiвої ти б'єш слабкiше... Просись у госпiталь тиловий -
на передовiй своє вже вiдробила.
А с я (строго). Товаришу старший лейтенант!..
Ч о р н и й. Зрозумiв - вiдставить лiрику. Обморожень поки що немає. А
пораненi є, i чимало - для затишшя... Нiмцi снайпера десь примостили.
Нiчого. Командування обiцяє i менi снайпера дати.
Заходить Оленка в кожусi, валянках, у шапцi. Через плече гвинтiвка.
О л е н к а. Товаришу лейтенант, прибула у ваше розпорядження!
Ч о р н и й (глянув на Оленку, потiм аж нахилився вперед, не вiрить
своїм очам). Товаришу капiтан медичної служби, галюцинацiї можуть бути вiд
такої рани, як у мене? (Пiдвiвся, пiдiйшов до Оленки). Це ти?!
О л е н к а. Я.
Ч о р н и й. Знову до мене?
О л е н к а. У ваш батальйон.
А с я. Ви знайомi?
Ч о р н и й. Родичi. (До Оленки, строго). Документи!
Оленка подає солдатську книжку.
Як ти потрапила на фронт?
О л е н к а. Попросилась... взяли.
Ч о р н и й. Знайшлись такi, що повiрили?
О л е н к а. Як i ви колись, товаришу лейтенант!
Ч о р н и й (поправив). Старший лейтенант! Я тобi й зараз не вiрю.
Вiзьму й вiдкомандирую...
О л е н к а. Фронт великий, робота знайдеться.
Ч о р н и й (розглядає книжку). Регулiровщиком була, тепер снайпер.
Училася?
О л е н к а. Училася.
Ч о р н и й. Я тебе ще по всiх статтях перевiрю. Пiдкрiплення
називається. Не вiрю я в патлатих солдатiв.
А с я. Старший лейтенант!
Ч о р н и й. Не про тебе мова.
А с я (пiдходить до Оленки). Будемо знайомi. Ася.
О л е н к а (подає руку). Оленка...
Ч о р н и й. Пiдкрiплення! Оленка...
А с я. Будеш жити в цiй землянцi.
Чорний здивовано глянув на Асю.
Ч о р н и й. Це не ваша резиденцiя, а мiй батальйон, i господар тут я.
Житимеш у першiй ротi.
Ч у т и г о л о с. Товаришу старший лейтенант, прибув начальник штабу.
Ч о р н и й. Iду!.. (До Оленки). Гаразд, лишайся тут. Котелок, ложка,
кухоль, сподiваюсь, є, а кухню носом почуєш. (До Асi). Ходiмо, капiтане
медичної служби, проведу тебе, щоб бджола не вкусила.
А с я (до Оленки). Я до тебе буду заходити. Розташовуйся, вiдпочивай.
Ч о р н и й (виходить з Асею. Ще раз подивився на Оленку).
Пiдкрiплення!..
Оленка лишається сама, втомлено опускається на ослiнчик. Затемнюється
землянка, висвiтлюється лист:
"...Здрастуй, Кравцов!.. Вбила першого нiмця, людину вбила, а мене
поздоровляють... Ось яка вона, вiйна... Морози страшнi, а ти, Кравцов, я ж
знаю, ходиш розхристаний. Бережись простуди i кулi бережись... Наступаємо,
мiняємо землянки, а вони схожi, як сестри. Батальйон наш iнтернацiональний
- зi школи знала, що в нас багато народiв, а тут на очi побачила. Всi мови
почула. В атаку iдуть на однiй: "За Советскую Родину!" Повар-черкес,
молодий, красивий, танцює, як бог. Обiцяв у День Перемоги нам десять
баранiв засмажити..."
Характерними звуками "морзянки" через лист проповзає телеграфна
стрiчка:
Отдел учета персональних потерь сержантов солдат Советской Армии
сообщите имя отчество Кравцова
Зникають лист i телеграма, висвiтлюється землянка. Оленка сидить на
ослiнчику, без кожушка, на грудях орден Вiтчизняної вiйни 2-го ступеня.
Заходить Чорний, кожух розстебнутий, шапка на потилицi... зупинився,
запалює цигарку.
Ч о р н и й. Заходить бойовий командир, треба пiдхопитись - очима їсти
начальство, а вона не помiчає. Чому? Тому що я сам розбалував. А чому
розбалував? Тому що для мене патлатий - то не солдат... (Пiдiйшов до
Оленки, ледь не торкнувся її грудей, вона вдарила його по руцi). Чого ти,
кiшка стозуба, - я хотiв ордени роздивитись... Ще молоко на губах, а уже
орден... Скiльки ти коцнула фрiцiв пiдраховують, а скiльки я - нема нiкому
дiла. Менi положено. Пишеш?
О л е н к а. Пишу.
Ч о р н и й. Шукаєш?
О л е н к а. Шукаю.
Ч о р н и й. Де папiр береш? Начштабу привозить?..
О л е н к а. Начштабу.
Ч о р н и й. Ти його теж через свої оптичнi (жест) на мушку взяла.
Кравцов тебе любить, начштабу тебе любить, i я тебе люблю. Сьогоднi навiть
снилось, цiлував тебе. Розповiсти - як?
О л е н к а. Не треба.
Ч о р н и й. Краще покажу. (Обнiмає Оленку, нiби хоче поцiлувати,
Оленка вирвалась). Кинь думати про свого Кравцова. Скажи начштабу, хай не
приносить папiр - покохай (жест, мовляв) мене, ми з тобою по-сiмейному до
Берлiна...
Оленка вперше звела погляд на Чорного.
Чого нацiлилась оптичними?
О л е н к а. Коли будете давати рукам волю або говорити всяке...
пристрелю!
Ч о р н и й (аж вiдсахнувся). Ти що! Вiд тебе всього можна чекати.
Пожартував! (Пауза). До Берлiна ще далека дорога. Он до млина не дiйдемо.
Стояв млин, дiти на ньому гралися, i хто знав, що у вiйну вiн буде висотою
сто тридцять сiм... Через нього вчора... сорок солдатiв не повернулося з
атаки. На який хрiн ця висотка!.. Десь комусь на картi муляє очi. Але їм
виднiше. Твiй начштабу теж в атаку з солдатами ходив... Безстрашна
особа...
Заходить Ася.
(Схопився, напiвсерйозно виструнчився, вiдрапортував). Здравiя желаєм,
товаришу капiтан медичної служби! У довiреному менi батальйонi...
А с я. Сидiть.
Ч о р н и й. Єсть сидiти!
О л е н к а. Чого ви так довго не заходили?
А с я. Роботи багато. (Засмiялася).
Ч о р н и й. Чого вам смiшно, Асю Михайлiвно?
А с я. В мене є один санiтар, колишнiй бригадир колгоспу, так вiн каже,
що на фронтi теж треба трудоднi ввести. Бо є лiнивi i роботящi, вiдважнi i
так собi... Мiж iншим, вiн хоче прийти побачити тебе, Оленко. Каже: "Що
воно за дiвчина?"
Ч о р н и й. Яка слава про тебе йде...
А с я. Тобi теж нiчого ображатися... Ордена одержав?..
Ч о р н и й (розпахує кожуха). Ось, новенький.
О л е н к а. А не казали.
Ч о р н и й. Я скромний, а мене Ася не любить, Оленка застрелити
обiцяє. Нiмцi теж думають, як би мене вбити... От життя!..
Ч у т н о г о л о с. Товаришу старший лейтенант, начштабу приїхав.
Ч о р н и й (до Оленки). Це ти його приманила, iншi батальйони живуть
спокiйно, а в мене гостi ледь не кожний день. Iду-у! (Виходить).
Пауза.
О л е н к а. Начштабу справдi часто заходить. Зайде, помовчить,
помовчить i пiде.
А с я. Кажуть, його дружина з якимось тиловиком втекла.
О л е н к а. Звiдки взнали?
А с я. Жiнки ж є на фронтi. Для держав бувають таємницi, а для жiнок -
не буває. Вони знають, що й до тебе начштабу заходить.
О л е н к а. Ще поговiр пiде...
А с я. Нi, вони знають, що Кравцова шукаєш.
О л е н к а. А ви одруженi?
А с я. Не встигла.
О л е н к а. А родина у вас велика?
А с я. Велика, дуже велика... Вiд прабабусi до правнучки... Де вони
тепер? Розвiяла вiйна людей.
О л е н к а. А у мене тiльки бабуся лишилася... Не пускала з дому...
А с я. А ти втекла?
О л е н к а. Бабуся знала, що я хочу тiкати... Але вдавала, що не
вiдає. Тiльки татову похоронку на столi поклала.
Пауза.
А с я. Давай пiсля вiйни зустрiнемось... Фронтовi друзi - це вже
бiльше, нiж родичi.
О л е н к а. Обов'язково. I нашого комбата вiдшукаємо... Не уявляю його
в мирний час. Вiн орденiв має багато. Буде якимось начальником.
А с я. З орденами тепер стiльки, що для них посад i на всьому свiтi не
вистачить... Кожен повернеться до своєї роботи. Я ось - у лiкарню.
О л е н к а. А я куди? Нiякої професiї.
А с я. В iнститут поступиш.
О л е н к а. Все забула (усмiхнулася), крiм теореми Пiфагора.
А с я. Не журись, Оленко... Гiрше позаду. Тепер ми не тiкаємо, а
наступаємо... Розгромимо фрiцiв, життя буде уявляєш яке?
О л е н к а. Не уявляю.
А с я (усмiхнулась). Я теж... Ну, бувай, Оленко, пiду. Треба
приготуватися до бою. Випаде вiльний час - навiдайся до мене. (Виходить).
Заходить Федiр Iванович, в ньому зразу вгадується кадровий офiцер. При
появi майора Оленка пiдхопилася.
Ф е д i р I в а н о в и ч. Як життя, Оленко?
О л е н к а. Добре, товаришу майор.
Ф е д i р I в а н о в и ч (пiдходить до Оленки, дiстає з кишенi
рукавички). Це вам... як снайперу... пригодиться. А це папiр...
О л е н к а (примiряє). Якi теплi... Якраз на мою руку... Спасибi,
Федоре Iвановичу. I за папiр спасибi...
Федiр Iванович сiдає, запалює цигарку. Довга мовчанка.
Ф е д i р I в а н о в и ч. (мабуть, не знаходить слiв). Як життя,
Оленко?
О л е н к а (усмiхнулась). Ви вже питали. Добре, товаришу майор! (Довга
пауза). Федоре Iвановичу, пробачте. Може, не треба було цього говорити...
Ви... не заходьте так часто до мене. Можуть не так подумати...
Ф е д i р I в а н о в и ч. Розумiю!.. (Пiднявся, видно, хотiв щось
сказати, але чи передумав, чи не змiг). До побачення. (Виходить).
О л е н к а. Мабуть, надаремно я так. I скучати буду за ним, за
мовчазними бесiдами...
Заходить Чорний.
Ч о р н и й. Про що ти говорила з ним, хотiв би я знати.
О л е н к а. Не скажу.
Ч о р н и й. Я думав, що, крiм наказiв, начштабу нiчого не вмiє
говорити. А з тобою, бач, балакун.
О л е н к а. Балакун.
Ч о р н и й. Математик вiйни... А з тобою говорить про любов?
О л е н к а. Говорить.
Ч о р н й й. Не вiрю... (Пройшовся по землянцi). Сьогоднi у
вiсiмнадцять нуль-нуль знову будемо брати той проклятущий млин - висоту
сто тридцять сiм... Ну, як доберемось, я власними руками порубаю його на
трiски i спалю... (Пауза). Нi, не спалю, хай останеться дiтям гратися... А
через цю iграшку десятки батькiв не повернуться додому...
Затемнення.
Чути вiддалений бiй. Тиша. Висвiтлюється лист.
"...Задивилася на журавлиний ключ i прогледiла нiмецького офiцера. Вiн
нiколи й не довiдається, що журавлi врятували йому життя.
...Двi доби була в своєму "гнiздi". Повар сам, без наказу, вирiшив
принести менi гарячої страви i не доповз. Убили черкеса..."
Висвiтлюється землянка. Оленка чистить гвинтiвку. Заходить Вiчний.
В i ч н и й. Можна?
О л е н к а. Заходьте.
В i ч н и й. Прийшов познайомитися, подивитися, що воно за снайпер. Ася
Михайлiвна дозволила, то й прийшов.
О л е н к а. Сiдайте.
В i ч н и й (з неприхованою цiкавiстю дивиться на Оленку). Таке дiвча,
а роботяще на вiйнi! Я б тобi по три трудоднi за один день писав. Дав бог
очi зiркi, чи як? Прицiлишся, i немає фашиста?
О л е н к а (усмiхнулася). Прицiлюся, I немає.
В i ч н й й. З першого дня на фронтi, а такого дива не бачив. Дiвча - i
стiльки поклало. А чого мало орденiв? Я б тебе ними обвiшав, як генерала.
I звання - старший сержант - мале.
О л е н к а. А яке б ви менi дали?
В i ч н и й. Капiтан, чи що... Я тобi, Оленко, гостинця принiс.
(Починає виймати з усiх кишень). Ось духи, пахнуть, як конвалiї. Ось
шарфик - обв'яжеш шию, не буде холодно. Рукавицi хтось добрячi зв'язав,
шкарпетки вовнянi, хусточка з квiточкою, котушка з голкою, щось
розiрветься - зашиєш. Горiлка, настояна на калинi, - тобi ж на снiгу
лежати, а воно ковтнеш i теплiше стане...
О л е н к а (здивовано). Де ви набрали всього?
В i ч н и й. Посилки з тилу присилають, то я й... Давно збирався в
гостi до тебе прийти. А це олiвцi, конверти - пиши, кому хочеш. Є кому
писати?
О л е н к а. Нiкому.
В i ч н и й. На окупованiй? Сама звiдки?
О л е н к а. З Полiсся... Є там таке село Пiски...
В i ч н и й. Проходив я, коли вiдступали через Полiсся, якесь i село
Пiски проходив, там ми ночували... Та Пiскiв чимало на Українi!
О л е н к а. Може, то наше село й було?
В i ч н и й. Може... Ми в тому селi тiльки нiч були... Там нашого
комкора якась бабка на ноги поставила...
Оленка (аж стрепенулася, так вразила її надiя). Кравцова!.. Кравцова!
Знали такого?
В i ч н и й (вражений, пауза). Знаю... Ти... А ти не Їлонка?
О л е н к а. Вiн! Це вiн! А я Їлонка... Тодi була Їлонка.
В i ч н и й (опустився на ослiнчик). Оце так... Кажуть, снаряди в
повiтрi зустрiтися можуть, а щоб люди отак...
О л е н к а. Де вiн?
В i ч н и й. Слава богу, що ти така, слава богу...
Оленка (схопилася, кинулася до Вiчного). Кажiть!..
В i ч н и й. Тобi принiс, а сам попробую. (Вiдкриває пляшку, наливає
собi в кухоль). Отаке буває
В i ч н и й. Кравцов - iменi так i не знаю... Був там Кравцов чи
ординарцем, чи просто при штабi. Коли вiдступали - розшарпали нас,
розбили, - все перемiшалося... Геройський хлопець Кравцов! Якось ад'ютант
комкора, капiтан Скирда, хоробрий i безстрашний чоловiк, сам з кулеметом
нiмцiв затримував... Ми вiдступали... А вiн на тiй сторонi рiчечки й
залишився... Фашисти б'ють, не пiдступити, а Кравцов вужем пролiз i витяг
ад'ютанта, можна сказати, з того свiту... Та попросив не казати, що вiн
врятував... Не знаю чому. Може, тому, що ад'ютант не любив, коли хтось
хвастав своїм героїзмом. I Кравцова тодi куля зачепила - я його
перев'язував. Теж хлопча просило, щоб не знали про його рану-хотiв у строю
залишитися. А потiм... ти знаєш (пауза)... Я не вiрю, щоб вiн щось
погане... Якщо й було, то по-доброму...
О л е н к а. Я кохаю його.
В i ч н и й. Тодi й треба було сказати... А то десь забiгла...
О л е н к а. I сама не знаю, чому втекла тодi. Баби злякалася.
В i ч н и й. Коли вийшли з оточення, Кравцова - в штрафний чи в маршову
роту.
Оленка (тихо). Де вiн тепер?..
В i ч н и й. Якщо зостався живий - десь воює!
Заходить Чорний. Вiчний схопився, виструнчився.
Ч о р н и й (глянув на стiл). А це що за галантерея? (Повiв поглядом на
Вiчного).
В i ч н и й. Рядовий Вiчний!
Ч о р н и й. Рядовi всi вiчнi.
В i ч н и й. Так точно, товаришу старший лейтенант, рядовi вiчнi.
Вiчнi, бо їх без лiку.
Ч о р н и й. Фiлософствуєш?
В i ч н и й. Потроху. Дозвольте йти?.. (До Оленки). До побачення,
дочко. Ще зайду, а нi, то ти навiдайся, поговоримо. (Вийшов).
Ч о р н и й. Учора Ася Михайлiвна вiдчубучила. Щоб, мовляв, ближче до
поранених, так вона прямо в пекло полiзла, ну, її й стукнуло. (Жест). Ось
цими руками винiс, на щастя тiльки оглушило. Очуняла... Жiнки живучi, це
їхня перевага. (Подивився на дiвчину). Що з тобою?
О л е н к а. Нiчого.
Ч о р н и й. Захворiла?
О л е н к а. Здорова.
Ч о р н и й. Краще б ти захворiла. (Помовчав). Проти позицiй сусiднього
батальйону дiє нiмецький снайпер. Вже комвзводу... I бiйцiв, як
куропаток... Снайпера нашого теж пришив. Наказ зi штабу...
О л е н к а (пiдвелася). Слухаю!
Ч о р н и й. Маскiровочка там не перший клас! Пропадеш, як i той... Ви,
жiнки, можете придумати якусь хворобу. Вам це легко. А я скажу в штабi...
Домовились?
О л е н к а. Нi! Пiду!
Ч о р н и й (аж сердито). Тобi жити треба, Кравцова знайти треба!
Оленка (уперто). Пiду.
Ч о р н и й. I хто придумав жiнок на фронтi?!
О л е н к а. Вони самi придумали.
Ч о р н и й. (обняв за плечi Оленку. Видно, як тамує тривогу. Пауза).
Iди! Влiпи йому. Влiпи йому в самiсiньке серце. В самiсiньке серце, гаду!
Висвiтлюється лист.
"Вiчний розповiв менi все... Кравцов, прости!.. Не знаю, чи зможу
коли-небудь зняти з своѕї душi те горе, що мимоволi заподiяла тобi...
Хто б подумав, що кохання може спричинити горе? Кохання i горе-хiба їм
можна стояти поряд?"
Перемiна свiтла, в землянцi Чорний i Федiр Iванович. Федiр Iванович
сидить, обхопивши голову. Чорний ходить, не в силi приховати хвилювання.
Ф е д i р I в а н о в и ч. Хто сказав?
Ч о р н и й. Комбат-два подзвонив.
Довга пауза. Заходить Вiчний, в руках Оленчина гвинтiвка, рукавички,
шапка... Шапку i рукавички вiн поклав на стiл, гвинтiвку обережно
прислонив у кутку... Всi троє мовчать... Федiр Iванович пiдвiвся.
Напружена пауза.
В i ч н и й. Зняла фрiца... I самої не минула куля... Клопоче над нею
Ася...
Ч о р н и й. Виживе... Вона так ненавидить фашистiв i так кохає
Кравцова! Виживе!
Заходить Ася. Всi повернулися до неї. Затемнюється землянка,
висвiтлюється лист:
"...Вижила. Снайпером уже не можу. Вивчилася на радистку. Завтра нашу
групу посилають у ворожий тил. Генерал мене окремо викликав, сказав -
подумати. Зрозумiла - завдання виключно небезпечне. Що б ти зробив,
Кравцов, на моєму мiсцi? Вiдмовився б? Нi!.. Я теж!.. Я тепер збагнула,
чому в той свiтанок втекла. Не баби злякалася. Щастя мене понесло..."
Лист перетинає телеграфна стрiчка:
Штаб партизанских отрядов отсутствием анкетних данных сообщить
местонахождение Кравцова не имеет возможности
Фронтова дорога. Чорний, Федiр Iванович, Ася, Вiчний когось чекають.
Кожний в своїх думках. Заходить О л е н к а з речовим мiшком за плечима.
О л е н к а (радiсно). Всi прийшли! Спасибi!
Чути сигнал машини.
Ч о р н и й. На вiллiсi. Як генерал!
А с я. Добре, що приїхала попрощатися.
Ч о р н и й. Значить, на той бiк?
А с я. Не згуби адреси, пiсля вiйни зустрiнемося.
О л е н к а. Напам'ять вивчила.
В i ч н и й (дiстає якийсь згорток). Вiзьми.
О л е н к а. Що це?
В i ч н и й. Потiм подивишся - гостинець.
О л е н к а (цiлує Вiчного). Спасибi...
В i ч н и й. Прощайся та йди... Чуєш, гуде.
Ч о р н и й. Хто ж це тебе засватав у таку командировочку?!
О л е н к а. Сама... I Федiр Iванович... допомiг.
Ф е д i р I в а н о в и ч. Щасливої дороги. (Як перед старшим, вiддав
честь, повернувся i стройовим кроком вийшов).
Ч о р н и й. Математик!
А с я (поцiлувала Оленку). Щасти! (Виходить).
Ч о р н и й (подав руку). Бувай здорова, закохана.
Чути сигнал машини.
О л е н к а. Iду.
В i ч н и й (пiдiйшов). Бережись, дочко. Скоро вiйнi кiнець...
(Поцiлував). Iди.
Оленка вибiгає, щоб не помiтив її слiз.
Понiс вiтер пушинку!
Завiса
ДIЯ ДРУГА
КАРТИНА ПЕРША
Висвiтлюється лист:
"...Ти, мабуть, уже демобiлiзувався, Кравцов, уже дома... Я теж їздила
додому...
...В нашiй хатi зупинилися на постiй два нiмецьких офiцери. Їм
забажалося "руського чаю", справжнього, з самовара. Бабуся приготувала i
чай, i заварку - вона на цьому зналася... Напилися офiцери, поснули та й
не прокинулися вiд бабиної заварки. Оскаженiли фашисти i все село спалили,
i людей до одного... Не село, а згарище. Тiльки печi бiлiють, як хрести.
Не село, а кладовище...
...Знайшла Асю i живу в неї. У нас все спiльне: i хлiб, i спогади, i
надiї... Я тепер нянею в госпiталi... Скiльки поранених перебуло, i нiхто
не зустрiчав Кравцова... Життя у нас, можна сказати, спокiйне... Цiлий
день на роботi, а вечорами п'ємо чай..."
Висвiтлюється невеличка затишна кiмната. Стiл, стiльцi, шафа, лiжко,
старий шкiряний диванчик, на вiкнах бiлi занавiски. Ася i Оленка п'ють
чай, обидвi у вiйськовiй формi без погонiв.
О л е н к а. На вiйнi почувала себе певнiше, а тепер... Наче вiдстала
вiд поїзда на якiйсь забутiй станцiї, без речей, без квитка, без надiї
наздогнати свiй поїзд...
А с я. Кравцова шукаєш?
О л е н к а. Шукаю.
А с я. Виходить, їдемо.
О л е н к а (сумно посмiхнулась), У тупик.
А с я. Це вже на тебе не схоже, Оленко.
О л е н к а. Подумаю - рiдних нiкого - не вiриться. Наче страшний сон -
нiкого! Одна! (Пауза). Невже i в тебе, Асю, нiкого? Може, десь хтось
залишився? Казала ж - така велика родина...
А с я. Родина велика, дуже велика... Але i Бабин яр великий, дуже
великий! Усi там... (Пауза). Ходила туди, не знаю, як сказати, - прощатися
чи вiдвiдати їх.(Пауза). Приходять в Бабин яр живi, а там вони здаються
теж мертвими... Глянеш - стоять скам'янiлi вiд горя. Наче пам'ятники
закатованим. I вночi приходять. I я була. Нiч тодi - наче її хто вилив на
землю, i вона загусла чорною смолою - непроглядна. Стою, i на мить
здалося, що вони, закатованi, зi мною поряд... А може, я з ними...
Мовчать, пригнiченi спогадами. Довга пауза.
О л е н к а. Пiсля таких спогадiв, як пiсля бою, моторошно на душi.
Пауза.
А с я. Ми залишилися живi. Треба жити, будемо жити, Оленко... (Розливає
чай в кухоль i чашку без ручки. Посмiхнулася). Сервiз! А до вiйни в нас
дома був чайний сервiз з якогось особливого фарфору. Правда, ми його не
займали, боялися, щоб не побити. Вiн стояв у буфетi, як прикраса, як
ознака благополуччя.
О л е н к а. Тепер люди розумнiшi стали, не будуть набивати свої
квартири дорогими меблями, сервiзами, люстрами - будуть жити простiше...
вiйна навчила!
А с я. Вiйна заморозила людей, а вiдтануть, може, знову... i меблi, i
люстри, i сервiзи... та й вiйна забудеться...
О л е н к а. Ми все про вiйну. Спробуємо не згадувати її хоч за
вечерею... Хто знайде хорошу мирну тему, одержить у премiю грудочку цукру.
Згода?
А с я. Згода.
О л е н к а. Щоб вiйною i не пахло...
Заходить Чорний - шинеля на плечах, при орденах, чуб вибився з-пiд
кашкета. Оленка i Ася дивляться на нього i не вiрять своїм очам.
Ч о р н и й (обвiв поглядом кiмнату). Хороша землянка, жити можна!
А с я. Капiтан!
О л е н к а. Товаришу Чорний!..
Обидвi схоплюються, цiлують його.
Ч о р н и й. Оце атака! Вважайте, що ваша взяла! Скiльки добивався, щоб
ви мене поцiлували, можна сказати, iз зброєю в руках добивався. А тут -
добровiльно.
А с я. Сiдайте до столу.
Ч о р н и й. Дай опам'ятатися. Що ж це виходить? Шукав одну з вас,
знайшов обох!
О л е н к а. Шкодуєте?
Ч о р н и й. Не шкодую. (Засмiявся). Але знову ж таки проблема.
О л е н к а. Знову жарти. Боже, яка радiсть! Нашого полку прибуло.
(Пiдсовує стiлець). Сiдайте.
Ч о р н и й (сiдає). Може, ще раз поцiлуєте?
А с я. Обiйдешся.
Ч о р н и й. Скупою залишилася. В госпiталi знову рiжеш-кроїш?
А с я (засмiялась). Рiжу-крою!
Ч о р н и й (до Оленки). А ти?
О л е н к а. Няня.
Ч о р н и й (iмiтує голос хворого). Няня, дай утку! (Махнув рукою).
Роботьонка!
О л е н к а. А ви?
Ч о р н и й. Вибираю зручну позицiю! (Жест). Це вже без мене одержала?
За партизанство? Чув.
О л е н к а. Так де ж ви?
Ч о р н и й. Заїхав у село до сестри, потрудився. Хату полагодив,
сарай, паркан. У колгоспi роботи - вибирай любу! А дiвчат - аж земля бiлiє
вiд їх хусточок, та всi такi гарнi. Жити в селi можна... А це надумав -
провiдаю однополчан.
О л е н к а. Як же ви нас знайшли?
Ч о р н и й (засмiявся). По картi.
О л е н к а. Сiдайте вечеряти. Ви ж з дороги, голоднi.
Ч о р н и й. Голодний? (Знiмає ранець). Ось у цiй торбi сало, хлiб,
цибуля, навiть пшона з кiлограм. Це мене дiвчата проводжали. Плачуть i
сунуть у торбу всяку всячину! Уявляєте? Торба була мокра вiд дiвочих слiз.
Наче пiд дощем побувала.
А с я. Так уже й ридали?..
Ч о р н и й. Я в селi, як Онєгiн у Петербурзi. Нарозхват! Руки, ноги є,
вродливий, ордени... Любили всi. (Пауза). Але я привiз себе вам! Берiть у
полон.
А с я. Вiйна скiнчилась, у полон не беруть.
Ч о р н и й. Тодi зарахуйте до своєї команди.
А с я. Укомплектована.
Ч о р н и й. Побуду в резервi. (До Оленки). Кравцова знайшла? (Пауза).
Я теж шукав! Трьох Кравцових зустрiв, не тi...
А с я. Мого листа одержав?
Ч о р н и й. Так точно!
А с я. Рiк мовчав?
Ч о р н и й. А що лист? Папiр. (Пауза, наче жартома). Ти любиш мене,
Асю?
А с я. Допит?
Ч о р н и й. А ти, Оленко?
О л е н к а. Люблю.
Ч о р н и й. Краще б змовчала.
Пауза.
А с я. Наше мiсто сподобалось?
Ч о р н и й. Як слiпий солдат, дивиться на свiт чорнотою вибитих вiкон.
(Пауза). Асю, що ти написала в кiнцi листа до мене?
А с я. Чекаю.
Ч о р н и й. Так точно! Написала, що чекаєш. I я приїхав.
А с я. Через рiк?
Ч о р н и й. Думав! Рiк думав...
А с я. Про що?
Пауза.
Ч о р н и й (майже сердито). Про життя! Ким я був на фронтi?! Командир
батальйону! Капiтан! Офiцер! На рiвних з тобою! А мир зiрвав з мене погони
i знову кинув у рядовi... (Схопився, виструнчився перед Асею). Рядовий
Чорний! Ось хто я такий!.. Ось яке воно сволочне життя! Уже два мiсяцi, як
я приїхав сюди, i працюю... Головою мiськради? Нi! Слюсарем у
домоуправлiннi, ремонтую крани, водопроводи! (Посмiхнувся). Ось так, Асю
Михайлiвно!.. Слюсар проводжав вас i з роботи, i на роботу. Назирцi, щоб
не помiтили... А сьогоднi наче петлею мене здушило - не мiг далi i
прийшов... Тiльки не здумай для годиться заперечувати... (Пауза).
А с я. Не буду.
Ч о р н и й. Тим краще... Я завтра поїду звiдси.
А с я (пауза). Щасливої дороги. Рядовий!
О л е н к а. Асю! Ти... Ти подумала?!
А с я (нiби про себе, тихо). А що думати? Я кохала його погони
офiцерськi, а тепер вiн рядовий...
Чорний стоїть розгублений, потiм нiби ударила його якась думка. Схопив
чашку, кухоль, виливає чай, дiстає з торби флягу, наливає Асi, Оленцi,
собi в кришку з-пiд фляги, чокається з ними. Всi мовчки випили.
О л е н к а (встала, глянула на Асю, Чорного). Гiрко!
Ася пiдводиться, Чорний обiймає її, цiлує.
(Оленка про себе). Вона знайшла!..
Повiльно гасне свiтло.
Висвiтлюється лист:
"Чорний одержав, як вiн висловлюється, блiндаж. Ася перейшла до нього,
а я лишилася тут... Навчаюся в художньому технiкумi... Художником хочу
бути. Шукаю тебе. Де почую чи прочитаю прiзвище Кравцов, узнаю адресу i
пишу йому. Чи це не ти?!"
Зникають слова листа, i на паперi пробiгають рядки телеграми:
Отдел учета персональних потерь сержантов и солдат Советской Армии
просит сообщить имя и отчество Кравцова и воинскую часть в которой он
служил последнее время
Висвiтлюється кiмната. Оленка стоїть перед маленьким дзеркальцем, що
висить на стiнi. Розчiсується. Заходить молода жiнка, бiдно, але дбайливо
одягнена. Видно, знервована, намагається бути спокiйною, але це їй не
вдається. Вiдверто розглядає Оленку.
О л е н к а. Ви до мене?
М о л о д а ж i н к а. Ось ти яка, Їлонка...
О л е н к а. Їлонка?
М о л о д а ж i н к а. Молода. Ще молода, а видно, Крим i Рим пройшла i
мiднi труби... (Вдавано смiється). Тебе ще нiхто не тягав за твої патли?
О л е н к а. Що таке, хто ви?
М о л о д а ж i н к а. Фронтовичка. Похiдно-польова жона - ППЖ. В атаку
ходила на чужих чоловiкiв... Видно, не одному прислужилася!
О л е н к а. Що ви говорите? Замовкнiть!
М о л о д а ж i н к а (вже не стримується - гнiв аж тiпає нею). Вiйна
скiнчилась, а ти не можеш заспокоїтися! Ти їм тепер не потрiбна!
(Брутально кинула). Iз запльованої криницi води не п'ють! (Пауза). Чого
мовчиш? Невинною прикидаєшся? Ось. (Дiстає з сумочки лист, кидає на стiл).
Тодi, як знайомилась, Їлонкою називалась, а тепер? (Пауза). Чого ти до
Кравцова чiпляєшся?.. У нього двоє синiв малих. (Дiстає фото, кладе на
стiл). Бачиш - на руках обох тримає. Куди вiн пiде вiд них?
Оленка не взяла фото, тiльки пiдiйшла, подивилася i вiдiйшла.
Ти що, нiма?
О л е н к а (тихо). Не вiн. (Пауза). Не вiн...
Перемiна свiтла. Оленка i молода жiнка сидять за столом.
М о л о д а ж i н к а (вже iншим, спiвчутливим голосом, та й вся вона
наче iншою стала, аж погарнiшала - може, вiд того, що зняла хустку,
вродливе обличчя - спокiйне). Ще раз прошу, пробач менi, дурнiй. (Пауза).
Я з своїм зустрiлася за два роки перед вiйною. А потiм вiн як пiшов, то аж
у сорок п'ятому повернувся. Що вже я пережила за цi роки?! Думками вдень i
вночi бiля нього - i вмирала i оживала з ним. Повернувся, одружилися,
щастя поселилось у душi - не ходжу по землi, на крилах лiтаю. I десь
взялася думка, нiби ворог пiдкинув: невже вiн п'ять рокiв нiкого не любив?
Я взяла та й запитала його... Вiн якось байдуже, наче пригадав: сестра
одна на фронтi подобалася, гарна дiвчина була... I перевiв розмову на
iнше. Я вже не допитувалась бiльше. А та сестра п'явкою в серце впилася.
Вiдчуваю, по голосу його вiдчуваю, що нiчого страшного не було, а п'явку
вiдiрвати не можу. Для чого вiн менi так нерозумно признався? Власне, що
признався? Просто подобалася. А тут лист вiд тебе!.. Я вже з собою нiчого
не могла вдiяти. Поїду i вб'ю розлучницю! Отака я божевiльна, Оленко.
(Пауза). Так грiшно про тебе думала. Прости.
О л е н к а. Я не серджуся.
М о л о д а ж i н к а (обняла Оленку). Не втрачай надiї - може, вiн i
живий. Може, в полонi... Тепер багато повертається, чекай.
Затемнюється кiмната. Висвiтлюється лист:
"Закiнчила училище. Працюю в театрi художником-декоратором.
Вiдремонтувала свою "землянку", придбала новi меблi. Хто не прийде -
захоплюється, як у мене гарно. Я люблю свою "землянку", а iнодi хочеться
пiдiйти i кинути гранату в неї, в мою тюрму... Якби ти знав, Кравцов, як
важко бути жiнцi самотнiй. Наче й на вулицi чоловiки вгадують, що ти
самотня. Кидають на тебе погляди такi... липкi, що хочеться швидше додому,
стати пiд душ, вiдмити їх...
Пробач, з ким же, як не з тобою, подiлитись..."
Кiмната Оленки... Не "землянка", а нова - свiтла, зi смаком
вмебльована. Здається, тут оселився затишок i спокiй... Оленка увiмкнула
приймач, слухає пiсню...
Дзвiнок. Оленка вiдчиняє дверi, заходить Адвокат. Йому вже сорок.
Красивий, випещений, святково одягнений, в руках букет бiлих i червоних
троянд.
А д в о к а т. Пробачте, що я без запрошення.
О л е н к а. Справдi, несподiвано. Що вас привело до мене?
А д в о к а т (подає троянди). Ось цi троянди. Подумав, ви художник, ви
любите квiти...
О л е н к а. Дякую. В честь чого?
А д в о к а т. Просто так. Надворi падає снiг - i цi троянди. Така
несумiснiсть... (Усмiхнувся). I ви, як троянда, серед снiгу...
О л е н к а. Для правди занадто красиво. А втiм, я помiтила, що ви
схильнi до велемовностi.
А д в о к а т. Коли я бачу вас, мимоволi народжуються небуденнi слова.
О л е н к а. Ви адвокат, це професiйна звичка розцвiчувати мову, але
тут немає суддiв i пiдсудних. Може, i буденною обiйдемось.
А д в о к а т. Не розумiю...
О л е н к а. Наприклад, я скажу вам: не треба чекати мене бiля театру.
Не треба шукати випадкової зустрiчi зi мною. I нема чого заходити до мене
без запрошення, навiть з трояндами. Що ви на це скажете?
А д в о к а т. Згоден з вашим мiркуванням i прямотою. Але... (Пауза,
посмiхнувся). Справдi, професiя впливає i на лад мислення. Ви сказали, що
тут нема суддiв i пiдсудних... Уявiмо, що є...
О л е н к а. Не збагну.
А д в о к ат. Ви суддя, а я пiдсудний i сам себе буду захищати.
О л е н к а. Ви вчинили злочин?
А д в о к а т. Ви суддя, i вам вирiшувати, чи вчинив я злочин.
О л е н к а. Суддя, злочинець, адвокат - цiкаву гру ви пропонуєте...
А д в о к а т. Все, що я вам скажу, може здатися банальним. Але
повiрте, Оленко, в кожному моєму словi правда... Я жив спокiйно. Я вважав
себе щасливим... А може, це так i було. А потiм Першотравневе свято. I
раптом у барвистому потоцi людей я побачив вас... Побачив - i вулиця нiби
обезлюднiла. Залишились тiльки ви. Я йшов за вами, мов зачарований, я
хотiв хоч на мить вловити ваш погляд... (Пауза). Думав - усе минеться. Я
хотiв зiтерти ваш образ в пам'ятi - i не мiг. Не мiг пересилити себе. Я
шукав зустрiчей... Аби хоч здаля глянути на вас. I тi кiлька вечорiв, коли
менi випало щастя якихось пiвгодини побути з вами, ставали для мене
святом. Коротка дорога вiд театру до вашого будинку... Ви приходили
додому, гасло свiтло у вашому вiкнi, а я цю дорогу вимiрював ще десятки
разiв. Я не хлопчисько, щоб не зважувати свої слова (Пауза. Наче
вагається, чи сказати). Я кохаю вас, Олено... I життя менi без вас
немає... (Пауза). Я боявся про це сказати. Але ще бiльше боюся вашого
вироку, мiй суддя! (Схилив голову. Тривала пауза).
О л е н к а (дивиться у вiкно. Не повертаючись). Але ж ви одружений, ви
любите свою дружину.
Пауза.
А д в о к а т. Я думав, що любив її, - а тепер... (Завагався). Може, не
треба?
О л е н к а. Кажiть!
А д в о к а т. Менi тяжко про це говорити. (Довга пауза). Але тепер я
не можу дивитись, я не можу чути її голосу, її подиху... Кожен жест, кожне
слово викликає в менi протест, вона стала менi... нестерпною. Це жорстоко
з мого боку, але що я вдiю. (Пiдiйшов до Оленки). Не женiть мене, Олено.
О л е н к а (вiдiйшла в сторону). Я вас зрозумiла. I не осуджую вас.
А д в о к а т. Тепер я найщасливiший у свiтi. (Цiлує Оленцi руку).
О л е н к а. Не будемо критися з нашим коханням.
А д в о к а т. Моя дорога, мила Оленко!!!
О л е н к а. Сьогоднi ж, зараз пiдемо до вашої дружини i все скажемо -
для чого ховати нашi почуття? Скажемо їй все...
А д в о к а т (не знає, що вiдповiсти, розгублено посмiхається).
Звичайно... але... як це зробити?
О л е н к а. Ось так. Я одягаюсь, i ми йдемо до вашої дружини... У нас
- справжнє кохання. (Бере з шафи пальто, одягається). Вона нас зрозумiє.
А д в о к а т (затримуючи Оленку). ...Її треба пiдготувати, в неї
особливий (запнувся), не м'який характер.
О л е н к а (вже одягнена). Ви їй розповiсте про своє велике кохання
так, як ви говорили менi, i вона повiрить вам.
А д в о к а т. Я?!. Розкажу... (Сiв, пiдшукує слова). Ви жартуєте?
О л е н к а (здається, на повному серйозi). Коханням не жартують.
А д в о к а т (вже з нотками роздратованостi). Так, але ж ви не дитя,
щоб не розумiти складностi ситуацiї... I я не пiдготовлений до розмови з
дружиною...
О л е н к а. Що ж, я розповiм сама... Не турбуйтесь, жiнки умiють
говорити про великi почуття... Розповiм так, що вона - не знаю, як мене, а
вас зрозумiє.
А д в о к а т (пiдвiвся, рiшуче). Цього робити тепер не будемо...
О л е н к а. Ви можете й додому не заходити... Почекайте тут, у мене,
поки я повернусь. (Хоче йти).
А д в о к а т. Мiж iншим, кохання може бути без руйнування сiм'ї...
Сiм'я i кохання можуть iти паралельно... паралельно. Подумайте над цим.
О л е н к а. Я так не хочу. Я свого доб'юся! Ви будете тiльки моїм!
А д в о к а т. Я лише подарував квiти...
О л е н к а. Не вiдмовляйтесь.
А д в о к а т. Бувайте здоровi...
О л е н к а. Нi-i... Нi! (Заступає дорогу).
А д в о к а т. Це вже схоже на шантаж.
О л е н к а. А кохання?
А д в о к а т. Ви мене примушуєте...
О л е н к а (весело смiється, потiм майже урочисто). Суд оголошує
вирок: я звiльняю вас вiд кохання i забороняю вам на все ваше життя
вимовляти це святе слово.
Висвiтлюється лист:
"Дев'яте травня. У цей день ми збираємося втрьох i святкуємо
по-фронтовому... Чорний, Ася i я. I ти з нами! I стiл завжди накритий на
чотирьох..."
Проповзає телеграфна стрiчка:
Всесоюзное общество Красного Креста и Красного Полумесяца Управление по
розыску советских и иностранных граждан не можем установить место
нахождения Кравцова отсутствием полных данных.
Кiмната. Стiл без скатертини, на столi чотири котелки, ложки, чотири
вiдломлених шматки хлiба, чотири залiзних кухлi, солдатська фляга. В
пляшцi напiврозквiтла гiлочка... Оленка у вiйськовiй формi з погонами
лейтенанта, при орденах.
О л е н к а (дивиться на годинник). Ще п'ять хвилин... (Дзвiнок, Оленка
здивована). Може, мiй годинник вiдстає... Але ж ми вчора, як перед боєм,
звiряли з годинником Чорного. (Вiдчиняє дверi).
Заходить Федiр Iванович у формi полковника.
Ф е д i р I в а н о в и ч. Здрастуйте, Оленко!
О л е н к а (спочатку не впiзнала його). Начштабу? Федiр Iванович?
Невже це ви?
Ф е д i р I в а н о в и ч. Як життя, Оленко?!
О л е н к а. Точно так у нас завжди починалася розмова. Добре живу!
Пауза.
Ф е д i р I в а н о в и ч. I так кiнчалась...
О л е н к а. Як ви знайшли?
Ф е д i р I в а н о в и ч. В "Пионерской правде" прочитав про злiт
пiонерiв 25-ї школи вашого мiста. Там виступала iз спогадами учасниця
Вiтчизняної вiйни, снайпер 346-го стрiлкового...
О л е н к а. А ви "Пионерскую правду" читаєте?
Ф е д i р I в а н о в и ч. Передплачую.
О л е н к а. ...Для дiтей?
Ф е д i р I в а н о в и ч. Для себе. У кожного свої дивацтва. А ви ще в
армiї?
О л е н к а. Це на честь Перемоги одягла. Прямо з дороги?
Ф е д i р I в а н о в и ч. Я прилетiв учора. Поки взнав вашу адресу,
влаштувався в готель...
О л е н к а. Чому ж учора не прийшли?
Ф е д i р I в а н о в и ч. Вже був вечiр, незручно...
Дзвiнок, Оленка вiдчиняє дверi, заходять Чорний i Ася при орденах, в
погонах.
Ч о р н и й (до Оленки). Не по формi зустрiчаєте старших, лейтенанте!
(Побачив полковника). Здравiя желаєм, товаришу полковник! Капiтан
Чорний!.. (Обiрвав). Командир третього батальйону... Товариш начштабу!
(Вiтається). Аж не вiриться!
Ф е д i р I в а н о в и ч. Мов додому приїхав. (Цiлує руку Асi). Ася
Михайлiвна... Наче я вас усiх учора бачив... Всi такi молодi...
Ч о р н и й. Молодi... У нас з Асею вже солдат росте!
Ф е д i р I в а н о в и ч. Вiтаю! Жаль, що на весiллi не був.
О л е н к а. В армiї лишились?
Ф е д i р I в а н о в и ч (жест). Кадровий!
Ч о р н и й. Товаришу полковник, дозвольте. У нас заведено розпорядок -
о дванадцятiй нуль-нуль за стiл... (Жест). Прошу.
О л е н к а. Запiзнюємось.
Ф е д i р I в а н о в и ч (жест у бiк стола). Наче дихнуло фронтом.
А с я. Iдея Оленки. Ми всi роки втрьох - за таким столом.
Ф е д i р I в а н о в и ч (оглядає стiл). А сьогоднi, бачу, чекали
четвертого.
Незручна пауза, всi мимоволi глянули на Оленку.
О л е н к а. Вже п'ять на першу, товаришi офiцери!
Ч о р н и й (розливає з фляги, всi беруть кухлi, пiдводяться). Наш
традицiйний тост. За тих, хто дарував нам перемогу...
Випивають. Тихо, схвильовано спiвають свою полкову пiсню. Темнiє
кiмната, i висвiтлюється лист:
"Кравцов! Усе почалося з того, що у День Перемоги нас було четверо
(крiм слова "Кравцов", усе закреслено). Пишу тобi останнього листа, я
втомилась вiд чекання. ("Втомилась вiд чекання" закреслено). Ти мене
зрозумiй, тяжко, нестерпно тяжко бути самотньою. Я в душi тебе нiколи не
забуду. (Остання фраза закреслена). Не можу повiрити... Так сталося,
приїхав фронтовий друг ("друг" закреслено). Товариш... Я про нього тобi
писала - Федiр Iванович. Вiн в армiї, на Далекому Сходi, завтра я виїжджаю
з ним... Прости, Кравцов! А хiба я в чому винна? Хiба я винна перед тобою?
(Пiсля слiв "з ним" все закреслено). Олена".
Висвiтлюється кiмната Олени. Дверi шафи вiдчиненi, посеред хати стоїть
кiлька чемоданiв, на одному сидить Оленка в плащi, вже нiби готова в
дорогу. Пауза. Заходить Федiр Iванович. У руках якiсь пакунки, квiти, вiн
незвично для нього збуджений, веселий, балакучий.
Ф е д i р I в а н о в и ч. Квiти вiзьмемо з собою, уявляєш, троянди на
Курилах! Попросимо стюардесу якось зберегти, щоб не зiв'яли. (Подає квiти
Оленцi, засмiявся). Ти знаєш, жiнка, яка продавала квiти, каже менi:
"Поздоровляю вас, товаришу полковник". - "З чим?" - питаю. "Зi щастям" -
каже. Виявляється, як горе, так i радiсть не можна приховати. Iще купив
"Пионерскую правду", вона допомогла менi вiдшукати тебе. Я тепер
передплачу її на п'ятдесят рокiв. (Дивиться на годинник). За десять хвилин
будуть Чорний i Ася. Попрощаємось - i в дорогу.
Пауза.
Оленка (тихо, але чутно). Дорогий мiй друже! Прости мене, я нiкуди не
поїду!
Федiр Iванович щось хотiв запитати, та так i не встиг, а з обличчя ще
не зiйшла радiсть.
Ф е д i р I в а н о в и ч. Що ти сказала, Оленко?
О л е н к а. Я не поїду.
Довга пауза.
Правду сказав Сковорода: "Трава є трава, а скошена трава - сiно".
(Пауза). Хай моє кохання живе. Хай росте...
Поволi гасне свiтло.
Висвiтлюється лист:
"...Збоку, наче в кадрi фiльму, вглядаюсь у своє життя i нiчого змiнити
не можу - бо кохаю... Пенелопа, чекаючи Одiссея, ткала вдень i розпускала
вночi, а я свої надiї виткала безсонними ночами... виткала довге полотно
своїх чекань... I руки не пiднiмаються розпустити це полотно".
Висвiтлюється кiмната. На столi горить свiчка. Оленка сидить задумлива,
дивиться на маленьке полум'я, нечутно заходить К р а в ц о в. Такий, яким
ми бачили його в першiй картинi. Десь далеко, ледь чутно, застрочили i
замовкли кулемети.
О л е н к а (тихо). Де ти тепер, Кравцов?!
К р а в ц о в. Я тут.
Виникають звуки вже знайомого вальсу. Оленка мовчки, наче за внутрiшнiм
покликом, пiдходить до Кравцова, зупиняється.
О л е н к а (розмовляє з Кравцовим тихо, наче боїться, щоб її не
почули). Давай потанцюємо, Кравцов!
К р а в ц о в. Без музики?
Ол е н к а. Згадаємо ту, що на випускному. Вальс.
Кравцов несмiливо торкнувся стану Оленки, повiльно танцюють. Кравцов
нахиляється, мов хоче поцiлувати Оленку, вона вiдсторонюється, обоє
зупинились, мовчать.
К р а в ц о в. Закiнчиться вiйна-зустрiнемося. Побачиш, приїду!
Оленка (посмiхнулась). Квитка не дiстанеш.
К р а в ц о в. А я не поїздом.
Ол е н к а. Лiтаком?
К р а в ц о в. Я приїду до тебе... (Зупинився, думає, на чому вiн
приїде). На голубих оленях! У заметiль таку, що тiльки в нас буває -
непроглядну, як бiлий дим. На голубих оленях! Вони вiтром мчатимуть!
О л е н к а. Голубих оленiв не буває, я їх придумала.
К р а в ц о в. Раз ти придумала - то вони є! I я їх знайду! Приїду i
скажу: Їлонко, Роксолано, Жанно д'Арк, поїхали!..
О л е н к а. Куди?!
К р а в ц о в. Свiт дивитись! Я тобi покажу такi дивовижнi краї!
О л е н к а. А ти їх бачив?
К р а в ц о в. Снилось або уявляв. А може, поїдемо в чужi землi
допомагати революцiю робити?
О л е н к а. Не боїшся?
К р а в ц о в. Я... Та от завтра бiй, i я пiду! Хай уб'ють, не боюся!
О л е н к а (тихо). А хто до мене приїде?
К р а в ц о в (подумав). Нi! Я виживу! Щоб до тебе повернутись!
О л е н к а. Виживи, Кравцов!
Перемiна свiтла.
Кiмната. Свiчка згасла. Оленка - вся в спогадах. Дзвiнок. Один, другий.
Оленка вiдчиняє дверi - заходить Вiчний, уже помiтно постарiлий, в руках
саморобна валiзка...
В i ч н и й (поставив валiзку, витер вуса). Здрастуй, Оленко. Вiчний я!
Оленка ще трохи постояла, наче пiзнавала, потiм впала йому на груди,
забилась у плачi.
Що з тобою, дочко? Не треба плакати. (I сам непомiтно змахнув сльозу).
Гiсть у тебе, а ти в сльози... Заспокойся, дитинко... Ось так.
О л е н к а (витирає сльози). Це я вперше заплакала на людях. Вперше!
В i ч н и й. Воно так, самому поплакати не грiх, а на людях... Он яка
ти гарна, тiльки якась наче...
О л е н к а. Яка?
В i ч н и й. Дуже не схожа на славетного снайпера 346-го стрiлкового...
Таке плету, старий... Твоя хата?
О л е н к а. Моя.
В i ч н и й. Гарно та чисто - добре живеш! (Глянув на картину). Малюєш?
(Пiдiйшов до мольберта). Землянка - це та, в яку я тодi заходив до тебе, -
он i кухоль, i котелок, i гвинтiвка з оптичним твоя...
О л е н к а. Яка я рада, що ви приїхали, а то пишете тiльки
поздоровлення з Днем Перемоги!
В i ч н и й. Я пишу нескладно, та й що писати - живу собi. А ти чого ж
не пишеш?
О л е н к а. Що писати-теж живу собi... (Пауза). Одна...
В i ч н й й. Я так i думав, що одна... (Розкриває чемодан). А це
гостинця привiз. (Виймає бiлу полотняну вишивану сорочку). Це тобi - моя
баба. У нас хлопцi, дiвчат немає, то стара каже: "Оленка в театрi, то,
може, їй згодиться".
О л е н к а (розгортає сорочку, захоплено). Яка вишивка!
В i ч н и й. Моя вмiє вишивати.
О л е н к а. I моя бабуня вмiла.
В i ч н и й. Знадобиться або в театрi, або колись - дочка...
Оленка згорнула сорочку.
Це вiд мене подарунок. (Подає хустку бiлу в квiтах). Колись у цигана
вимiняв, так i називається - циганська... Думав, жiнка носитиме, а вона
поклала до скринi. То жалiла, то за роботою - так i не запиналася.
О л е н к а (накинула хустку на плечi). Спасибi, спасибi вам.
В i ч н й й. А це сало, воно добрiше, чим куповане. Це варення
калинове, вишневе, малинове, це мед, а це трохи масла - домашнього. А це
(виймає дошку, вистругану, з ручкою) я зробив, на кухнi пригодиться. Щось
покришить, щоб не порiзати столу. А ось i калинова. (Виймає з кишенi
пляшку). В кишенi вiз, щоб не побити, на семи травах настояна.
О л е н к а (вкрай схвильована). Спасибi, батьку... Чим i вiддячу...
В i ч н и й. Батьком назвала - уже й вiддячила... Гарна ти, Оленко,
молода i гарна.
О л е н к а (посмiхнулась). Не така вже й молода, не така вже й гарна.
Роки...
В i ч н и й. Роки йдуть, а що їм робити... Вони йдуть, а ми живемо.
О л е н к а. Вас наче бог послав. Прийде Ася, Чорний - от буде їм
сюрприз.
В i ч н и й. Як вони?
О л е н к а. Чорний - кандидат педагогiчних наук!.. Уявляєте, наш
комбат Чорний... кандидат педагогiчних наук. Ася - головний хiрург,
майстер вищого класу!
В i ч н и й. Практика на вiйнi в неї була, не дай боже!
О л е н к а. То, може, їх зараз покликати?
В i ч н и й. Покличеш їх, Оленко, пiзнiше... А поки що розмова до тебе
є...
О л е н к а (трохи стривожено). Розмова?
В i ч н и й. По чарцi давай вип'ємо.
О л е н к а. Може, потiм.
В i ч н и й. Розмова така, що треба перед нею.
Оленка дiстає чарки i ставить на стiл якусь закуску.
В i ч н и й (наливає чарки). За все добре, Оленко! (Випивають). Воно й
на нерви дiє добре. (Пауза). Скажу тепер, чого я приїхав. (Пауза, думаѕ, з
чого почати). Отож сини в мене. Два їх: один секретарем райкому комсомолу,
там же, у нас в районi, а другий збирався на дипломата, а вивчився на
iнженера. Працює в Сибiру. Гарнi дiти. Можна закурити?
О л е н к а. Курiть, i я теж, - щось наче хвилююсь...
(Закурює).
В i ч н и й. Гарнi дiти... Цей, що в комсомолi, женився, а той ще не
зустрiв своєї. Та я не про це... В нашiй сiм'ї тебе знають, Оленко, i
фотографiя твоя висить на стiнi... Знають i життя твоє... (пауза)
незвичайне... Так оце недавно син з Сибiру прислав газету, в нiй
описується про одного директора заводу... I фотографiя. Директор той на
прiзвище Крав-цов, Микола Iванович. (Дiстає з валiзки газету в тецi). Це
я, щоб не зiм'ялась. (Подає газету). Ось...
Оленка тремтячими руками взяла газету, впилась в неї очима, потiм якось
безсило вiдкинулась на спинку стiльця.
По-моєму, це вiн... Я написав сину, хай розвiдає усе, як воно там i що,
i напише тобi... З нього дипломат путящий - говорити з людьми вмiє.
(Помiтив стан Оленки). Радiсть я принiс чи горе-i сам не знаю!..
Висвiтлюється лист. П'ять рядкiв закреслено так, що їх не можна
прочитати, крiм двох перших слiв:
"Здрастуй, Кравцов".
КАРТИНА ДРУГА
Простора кiмната, з кiмнати двоє дверей: однi прямо на глядача, другi -
праворуч. У крiслi сидить Кравцов, читає газету. Моложавий, але посивiлий.
Обличчя втомлене, блiде... На канапi сидить Бiла Мафiя-молода, вродлива
жiнка, гортає журнал.
Пауза.
Б i л а М а ф i я. Освiтлення нiкчемне. А чому ти не працюєш у своєму
кабiнетi? (Пауза). I менi зайти не дозволяєш. А твоєму грiзному приятелю
дозволено?..
К р а в ц о в. Нiкому.
Б i л а М а ф i я. Там секрети?
К р а в ц о в. Секрети.
Б i л а М а ф i я. Як у тебе не затишно. Меблi старi... час помiняти.
К р а в ц о в. Звик.
Б i л а М а ф i я. Дивнi звички - звик не обiдати, i сьогоднi не
обiдав?
К р а в ц о в. Щось їв.
Б i л а М а ф i я. Зроблю хоч вечерю путящу. Сподiваюсь, не поспiшаєш
нiкуди?..
К р а в ц о в. Вечiр вiльний!
Б i л а М а ф i я (вiдклала журнал). Я - в гастроном, а ти постарайся,
коли прийде твiй грiзний приятель, не затримувати його, будь ласка.
(Пiдiйшла до Кравцова, поклала руки на плечi, схилилась до нього).
Стомився? Поїдемо влiтку на пiвдень... (Пауза). Поцiлуй мене...
Кравцов цiлує.
Директор - до останньої клiтини, навiть поцiлунок директорський.
В дверях зiткнулась зi Скирдою, вони постояли, з неприязню оглянули
одне одного.
Бiла Мафiя вийшла. Скирда ще глянув їй услiд. За цi роки вiн, здається,
не змiнився, хiба що зсутулився.
С к и р д а. Куди це Бiла Мафiя понеслась?
К р а в ц о в. Чому ти прозиваєш її Бiлою Мафiєю?
С к и р д а (пiдiйшов, вiдчинив буфет, налив чарку, випив, закусив
цукеркою i сiв на канапу). А ти чув про мафiю?
К р а в ц о в. Дещо.
С к и р д а. Так ото вона i є Мафiя. А чому бiла?.. (Жест). Мабуть,
просила, аби мене скорiше спровадив. Я довго не затримаюсь.
К р а в ц о в (пiдiйшов до буфета, теж випив чарку, подивився на
Скирду). Новий костюм?
С к и р д а. Ти ж дав менi премiю, я й купив.
К р а в ц о в. Хороший костюм.
С к и р д а. А скажи, ти б дав менi премiю, якби, припустимо, не знав з
фронту, а так, за роботу?
К р а в ц о в. Хтозна, може б, i нi...
С к и р д а. Виходить, ти не об'єктивний.
К р а в ц о в. Те, що я тебе знаю з фронту, дає менi можливiсть бути
об'єктивним.
С к и р д а. Фронт! (Пауза). На фронтi я був (жест), а ким ти? А тепер
- ти директор заводу, а я в прохiднiй. Охоронник.
220
К р а в ц о в. Бери iншу роботу.
С к и р д а. Менi й там непогано... А тобi мiнiстр жалує премiю?
К р а в ц о в. Дає.
С к и р д а.А я б подумав.
К р а в ц о в. Чому?
С к и р д а. Черствий ти, Кравцов, людей тримаєш (жест) на заводi!
Ремствують на тебе!
К р а в ц о в. А ти на фронтi як тримав солдатiв?
С к и р д а. Там iшов бiй з ворогом.
К р а в ц о в. I тут iде бiй, ми мусимо наступати.
С к и р д а. То фронт, а це...
К р а в ц о в. Економiчний фронт. I дисциплiна потрiбна. Буду вимагати!
С к и р д а. Звичайно. Але все ж треба попустити.
К р а в ц о в. I це ти менi радиш?
С к и р д а. Як друг!
Заходить Бiла Мафiя з покупками в руках.
Б i л а М а ф i я. Здрастуйте, Скирда.
С к и р д а (до Бiлої Мафiї). Треба говорити - товаришу Скирда!
Б i л а М а ф i я (до Кравцова). Чай забув включити? (До Скирди). Ми не
на зборах. (Виходить на кухню).
С к и р д а (вслiд). Я з тобою буду завжди наче на зборах.
К р а в ц о в. Ти ввiчливий.
С к и р д а. Вiдвертий.
Входить Бiла Мафiя з чайником. Дзвiнок.
К р а в ц о в. Хто б це?
Б i л а М а ф i я (знизала плечима). Зараз побачимо. (Виходить).
Заходить Мафiя, за нею Дипломат - хлопець рокiв двадцяти п'яти.
Зупинився, погляд на Мафiю, на Скирду, на Кравцова.
Д и п л о м а т. Добрий вечiр. (До Кравцова). Ви Микола Iванович
Кравцов?
К р а в ц о в. Я.
Д и п л о м а т. Так i думав.
К р а в ц о в. З ким маю честь?
Д и п л о м а т. З людиною.
К р а в ц о в. Так i думав. Хочете зi мною поговорити?
Д и п л о м а т. Вивчити, що ви являєте собою.
К р а в ц о в (посмiхнувся). Почати з бiографiї?
Б i л а М а ф i я (не витримує). Молодий чоловiче, хто ви такий i що
вам треба?
Д и п л о м а т (тiльки подивився на неї i знову до Кравцова). В
загальних рисах менi ваша бiографiя вiдома. Частково з нарису в газетi.
К р а в ц о в. Мiж iншим, коли вас запитує жiнка, ввiчливiсть вимагає
вiдповiсти.
Д и п л о м а т (до Мафiї), Припустимо, я хочу працювати на заводi, але
перше треба знати, що за директор.
К р а в ц о в. Фах?
Д и п л о м а т. Iнженер.
К р а в ц о в.3 цього i почав би. Завтра о дев'ятiй в заводоуправлiннi,
товаришу iнженер.
Д и п л о м а т. В готелi мiсць немає, то я вирiшив до вас додому...
може, ще сьогоднi виїду. Мiй поїзд iде через три години.
К р а в ц о в. Оригiнал чи вдаєте?
Д и п л о м а т. Оригiнал.
К р а в ц о в. Тодi вивчайте.
Д и п л о м а т. Можна оглянути вашi апартаменти?
К р а в ц о в. Прошу.
Дипломат виходить у другу кiмнату.
Б i л а М а ф i я. Пiдозрiлий тип... Жени його в три шиї!
К р а в ц о в. Вiн все-таки оригiнал.
С к и р д а. Або псих.
Д и п л о м а т (повертається). Могли б взяти кращу, все-таки директор
такого заводу.
К р а в ц о в. У вас iще багато запитань до мене?
Д и п л о м а т. Кiлька. На фронтi були?
К р а в ц о в. Був.
Д и п л о м а т. У полонi?
К р а в ц о в. Нi.
Д и п л о м а т. У партизанах?
К р а в ц о в. Був.
Пауза.
Д и п л о м а т. У вас пам'ять хороша?
К р а в ц о в. Не скаржусь.
Д и п л о м а т. Що вам найбiльше запам'яталося з вiйни?
К р а в ц о в (сухо). Молодi солдати, якi не розпитували, де який
командир, а йшли в бiй i навiть на смерть, якщо вимагали того обставини...
Пауза.
Д и п л о м а т. Бiднувата пам'ять у вас, товаришу Кравцов!.. Останнє
запитання. Як ваше сiмейне життя (глянув на Бiлу Мафiю), щасливе?
С к и р д а (пiдвiвся). Молодий iнженер! Поспiшайте на поїзд!..
Д и п л о м а т (пильно подивився на Скирду). Були пораненi в щелепу?
С к и р д а (в голосi погроза). Був поранений, але умiю i ранити.
Д и п л о м а т. Капiтан Скирда?..
Скирда вiд несподiванки аж виструнчився, по-iншому глянув на Дипломата,
перевiв погляд на Кравцова.
Тепер я пiду. Знайте, у вас був не iнженер, а дипломат... Прощавайте.
(Вийшов).
Троє переглянулися мiж собою. Нiма сцена.
Завiса
Висвiтлюється i зникає телеграма:
Був дома у Кравцова переконаний вiн адреса вулиця Лазо 18 квартира 56
Володя Вiчний
Висвiтлюється сцена. Чути приглушений вiдгомiн мiста. Здаля видно двоє
освiтлених вiкон. Оленка в лiтньому плащi, з валiзкою в руках проходить
авансценою з краю в край: мабуть, уже давно вимiрює цю дорiжку. Погляд час
вiд часу лине до освiтлених вiкон. Зупинилася, поставила валiзку.
О л е н к а. Я часто оглядаюсь у своє минуле, а зараз воно стоїть
передi мною i до болю яскраво, наче у барвах Рокуелла Кента. Стоїть i не
зникає (Пауза). ...Здається, то було не життя, а нескiнченнi муки. (Пауза,
ледь посмiхнулась). Ученi пiдрахували, що жiнка в середньому живе на
кiлька рокiв довше за чоловiка, - а не знайшлося вченого, який би
пiдрахував, наскiльки бiльше в її душi загоєних i незагоєних ран,
наскiльки бiльше каменюк i вибоїн на її дорозi. (Пауза). А iнодi моє життя
видається щасливим i свiтлим, бо я кохала. Кохання грiло мою душу, воно
билося в менi другим серцем... (Пауза). Сотнi разiв я втрачала надiю
зустрiти Кравцова... I сотнi разiв малювала в своїй уявi цю зустрiч.
Незатьмарену, незахмарену, жадану... Наче i вiн чекав на мене, наче i його
кохання лишилось таким же незгасним. Он його вiкна... Вiн там... I тепер,
коли я так близько вiд нього, - тепер, як злодiї, почали пiдкрадатися iншi
думки: вiн не мiг знайти Їлонку. Їлонки нiколи не було... А села - не
стало... Та чи шукав вiн? Чи вистачило сили жити самотньо, як я, стiльки
рокiв?!
(Пауза). Ходжу бiля будинку, заходять i виходять звiдти жiнки, а я
думаю, одна з них - дружина Кравцова. (Пауза). Вiн не забув, напевно,
пам'ятає ту наївну дiвчину з дитячими косичками... Тут пам'ятає, а
побачить мене (гiрко посмiхнулась), перемальовану роками i не... (Пауза).
Або не захоче впiзнати.
Сценою проходить Бiла Мафiя. Подивилася на Оленку, ще раз оглянулась,
вийшла.
Вродлива жiнка! I вона може бути дружиною Кравцова... (Пауза). Не
впiзнає, або не захоче впiзнати, або вже... загасив вогник. Як же тодi
жити? Вперше вiдчула себе такою безпорадною. (Пауза. Рiшуче). Не пiду...
Називали колись хороброю, безстрашною, а тепер боюсь... Не пiду!
Перемiна свiтла. Квартира Кравцова. Кравцов сидить на своєму улюбленому
мiсцi, у крiслi. Бiла Мафiя на канапi гортає iлюстрований журнал. Скирда
стоїть посеред кiмнати, наче роздумує, що йому треба зробити. Налив келих
вина, випив. Бiла Мафiя краєм ока стежить за ним. З сусiдньої квартири
доносяться зануднi звуки гам. Скирда пiдiйшов до вiдчиненого вiкна, уважно
слухає.
С к и р д а. Шостакович росте.
Б i л а М а ф i я (до Кравцова). Коли береш вiдпустку?
К р а в ц о в (не вiдриваючись вiд газет). Запросив дозволу.
С к и р д а. План не пустить i командарм...
Кравцов подивився в його бiк: що, мовляв, за командарм?
На твоєму заводi людей як у корпусi, виходить - ти комкор, а над тобою
- командарм!..
Пауза. Кравцов тiльки посмiхнувся.
А менi пiсля фронту всi роки здаються вiдпусткою.
Дзвiнок. Скирда i Бiла Мафiя перезирнулися, кому йти вiдчиняти. Кравцов
пiдвiвся, вийшов, тут же повернувся з телеграмою. Кладе її на стiл.
К р а в ц о в (посмiхнувся). Вiдпочив!..
Скирда пiдiйшов, узяв телеграму, прочитав.
С к и р д а. В Москву викликають? Це перед наступом, Кравцов.
Б i л а М а ф i я. Можна, i я з тобою? На роботi'мене вiдпустять.
С к и р д а (про себе). Ад'ютант.
Знову дзвiнок. Скирда виходить. Бiла Мафiя поправляє зачiску. Заходить
Скирда, за ним Оленка, в плащi, з валiзкою в руках. Зупинилася. Хвилювання
наче заморозило її. Глянула на Бiлу Мафiю, на Скирду, i спинилася поглядом
на Кравцовi. Скирда вдивляється в Оленку. Бiла Мафiя в якомусь недоброму
передчуттi пiдвелася з канапи. Кравцов поволi опустив газету, дивиться на
Оленку. Їхнi погляди зустрiлися... Валiзка випала з рук Оленки. Кравцов,
не вiдриваючи вiд неї погляду, пiдвiвся. Стоять одне проти одного. Пауза.
Кравцов ступив крок до Оленки, хотiв щось сказати, але йому наче
перехопило подих. Рвучко вiдвернувся вiд Оленки, пiдiйшов до завжди
замкнених дверей, повернув ключ, рвонув дверi!
Перед нами на бiлiй стiнi голубi оленi, пiд ними саморобний
стiл-трикутник. Оленка глянула, хитнулась... Голубi оленi, мабуть, через
її сльози, то затьмарюються, то яскраво висвiтлюються i бiльшають!
Бiльшають... Заповнюють весь простiр сцени. Народжуються звуки вальсу.
Завiса
** КРАВЦОВ **
ПОВIСТЬ ПРО ВIРНIСТЬ
НА 2 ДIЇ
ДIЙОВI ОСОБИ:
К р а в ц о в.
О л е н к а.
Т а м а р а.
М и ш к о.
А з а.
Д i д.
С к и р д а.
К о н о п л i ц ь к и й.
В а с и л ь к о в.
ДIЯ ПЕРША
КАРТИНА ПЕРША
Сцена освiтлюється повiльно, мовби в нiч запливає ранок. Узлiсся.
Прихилившись до стовбура, сидить Мишко, наче дрiмає. Голова впала на
груди, автомат на колiнах. Пауза. Раптом стрепенувся, автомат напоготовi.
Принишк, насторожився. Входить Тамара, теж з автоматом через плече. Мишко
подивився на неї i знову розслабився, прибрав попередню позу.
Т а м а р а. Втомилася! (Не пiдходить_ до Мишка, на вiддалi опускається
на землю)._ Вперше так втомилася. Дiд лютий-прелютий. Що, каже, вони в
розвiдку пiшли чи на вечорницi? Послав мене розшукати вас, а решту вiн
зробить сам. Думаю, вiдшмагає нагайкою.
Пауза.
Бiля дикої яблунi натрапила на ваш слiд. (Засмiялась). _Взяла слiд, як
мисливський пес, i майже бiгом кiлометрiв тридцять... Мишко, всi розмови
потiм, а зараз хвилин десять подрiмаю перед дорогою. (Скинула i простелила
фуфайку, прилягла)._
Довга пауза.
(Пiдхопилася, в голосi тривога)._ А чому ти мовчиш?! Мишко!!! (Пiдбiгла
до нього, шарпнула за плече). _
Мишко подивився на неї довгим поглядом, i вона прочитала в його очах
щось страшне... аж вiдсахнулася вiд нього.
(Тихо)._ Де моряк? (Закричала)._ Де моряк?!
Мишко зробив повiльний жест, мовляв, там, за деревами.
(Виходить, не вiдриваючи погляду вiд Мишка. По довгiй паузi
повертається. В однiй руцi тримає стягнуту з голови хустку - коса впала на
плечi, в другiй - широкий нiмецький багнет, на ньому прилипла земля)._
М и ш к о. Отим багнетом i руками викопав... Цiлу нiч копав. У зрiст
викопав... i листям вистелив могилу. Моряк любив запах листя осiннього.
Казав, воно йому нагадує запах моря.
Т а м а р а. Як же так?..
М и ш к о. За млинами нiмцi групу червоноармiйцiв оточили, притисли до
провалля - i з автоматiв... Стогiн недобитих вдень не так, а вночi далеко
йде. Пробували люди туди пробратися, та нiмцi охорону виставили. Хто
наблизиться, зразу: не добивали червоноармiйцiв, може, навмисне, щоб
приманка для живих людей була, або - хай помучаться. (Примовк)._ Ми з
моряком теж почули стогiн. Аж попiд землею наче той стогiн iшов. (Важко
пiдвiвся, пiдiйшов до Тамари)._ Ось його вахтжурнал. (Вийняв блокнот,
розгорнув, читає)._ "Людина за бортом... Як же жити, коли не попробую
врятувати людину? Той стогiн лiтатиме за мною чорною чайкою. Все життя -
чорною чайкою... Хай що не каже Мишко, а я пiду". (Важко зiтхнув)._ Що я
не казав, а вiн таки пiшов. Його зразу ж на пiдступах автоматною чергою.
Доповз я до нього, вiн уже не говорив. Донiс сюди. Ти ж знаєш, очi в нього
ясно-голубi, а то стали чорними... Смерть уже почорнила йому очi.
Пауза.
(Пiдвiвся)._ Пiду в загiн навпростець, щоб швидше, а ти зайди (жест) -_
там зв'язкiвець чекатиме. (Вийшов). _
Тамара лишилася сама. Нетвердим кроком пiдiйшла, опустилася бiля
дерева, пiд яким сидiв Мишко, навiть позу прибрала його.
Пауза.
Повертається Мишко.
Не подумай сама пробиратись до провалля... Туди й муха не пролетить.
(Постояв, нiби хотiв ще щось сказати, i вiдiйшов)._
Тамара поволi гортає сторiнки вахтжурналу. Потiм починає прислухатись,
наче вловлює якiсь далекi звуки. Сцена темнiє, а Тамара насторожилась, вся
в полонi тiльки їй чутних звукiв. Пiдводиться обережно, наче боїться
загубити почуте...
Перемiна свiтла.
На простеленiй шинелi лежить Кравцов. Весь перев'язаний, просто
сповитий. Бiля нього стоїть на колiнах Тамара. То припадає вухом до
грудей, то ловить пульс.
Т а м а р а. Серце то стрiпнеться, як поранений птах, то не чутно
зовсiм, мов зупинилося. Не вмирай! Чуєш, солдатику? Тяжко було тебе звiдти
забирати. Я повзла туди й назад тихiше, нiж лунь лiтає. А знаєш, як лунь
лiтає? Наче тiнь понад землею, травинка не захитається... Ти спочатку
видався легеньким, як дитина, - висох же увесь. А потiм ставав все важчим.
Донесла сюди - i бiльше нi кроку.
Пауза.
Розповiдаю, а вiн не чує. Глухий, нiмий, невидющий! Не помирай,
солдатику! Ти живучий. Серед усiх один аж до сьогоднi дожив... Мабуть,
твiй стогiн i моряк чув. (Бере кухоль)._ Ось я тобi назбирала роси. По
краплинцi цiлий ковток назбирала. Люди кажуть: ковток роси - вiдро
здоров'я! (Обережно вливає йому воду, приглядається)._ Ледь-ледь розплющив
очi. їй-богу, дивиться! Бачиш мене? (Схаменулась, застiбає фуфайку,
вдягнену на голе тiло)._ Не лякайся... я все, що можна, пошматувала тобi
на бинти... Увесь же ти в ранах. А ось листя горiха. (Прикладає листя до
лоба)._ Воно жар забирає. Вже добу отак над тобою, i тiльки вперше помiтно
затеплiло життя.
Тихо, мовби випливає на сцену Оленка в яскраво-червонiй накидцi.
Золотаве волосся розсипалося по плечах. На устах - щасливий усмiх.
Зупинилася на вiддалi, дивиться на Кравцова.
_
(Нахиляється, прислухається)._ Щось шепоче. Слава богу. (Знов
прислухається),_ Iлонка. Роксолана... Iмена якiсь дивнi називає. Марить...
Хай поживе в свiтi марення, кажуть, марення роздмухує життя. Хай! А я
крапельку передрiмаю. (Схилила голову на колiна, задрiмала)._
О л е н к а. Як тихо... Мабуть, вiйни не стало. Мабуть, вiйна
померла... Чого я в червоному? Ти, Кравцов, називав мене сонцем - i я
вдяглася в червоне, щоб ти подумав - сонце сходить... Не подобається?
(Скидає накидку, лишається в бiлiй сорочцi, довгiй-предовгiй, i по нiй
червонi квiти. Широкi рукава теж у квiтах)._ Бабуня менi вишила... Хай,
каже, лежить, а я для тебе вдягла... iще раз одягла її, коли ставала
русалкою. (Одягає вiнок з бiлих лiлiй). _
Сцена заливається мiсячним свiтлом.
(Танцює танець русалки. Танцює, наче заманює кого, потiм кличе)._
"Кра-ав-цов!" (Ось вона наче взяла його за руку). _Обережно iди, тут квiти
- їм боляче. Вони живi, Кравцов! Тепер нiч. Вони сплять. Може, їм сниться
теплий дощ або ранок... (На якусь мить зникає i знову з'являється в
червонiй мантiї, а в руках велика квiтка, що палає голубим вогнем. Вона її
тримає над головою, як факел)._
Г о л о с К р а в ц о в а. Знову ти в огнистому вбраннi. Воно аж очi
менi палить... чи, може, то синiй вогонь?
О л е н к а. Не палить - грiє... Не синiй вогонь - це нiчна фiалка, або
нiчниця, або знаєш, як iще вона називається? Люби-мене, не покинь.
Г о л о с К р а в ц о в а. Палить!!!
На сценi знову звичайне свiтло.
Т а м а р а. (прокинулась, нахилилась над Кравцовим). _Що ти шепочеш?
Ти весь гориш. Знову кров! Аж очi заливає. Пов'язку зрушив на головi. Ось
так. (Протирає йому чоло)._ Зараз стане легше. Дощ надходить... що ж
робити? Тут за десять кiлометрiв хата лiсника недобудована. Треба ж туди
добратись, але не дiйдемо ми до лiсникової хати, солдатику. Не вистачає
сили донести тебе, i не можна нести. Тобi б лежати, не рухатись. А ти коли
мариш, то пробуєш пiдвестись, а сили ж то, як у пiдбитого пташеняти.
Марить... То жар його палить, то холод обiймає. (Прислухається). _Рани ж
болем пронизують наскрiзь, а вiн знову щось розповiдає, кличе Iлонку,
Роксолану, Жанну, а вуста без кровинки, наче аж усмiхаються... iмена дивнi
чи вичитав, чи придумав... Знову його пропасниця катує! Як же тебе
зiгрiти? (Пiсля деякого вагання знiмає фуфайку, залишається в одному
лiфчику, фуфайкою прикриває Кравцова)._ Не дивуйся на моє вбрання, все
тобi пошматувала на пов'язки. (Усмiхнулася)._ Я, мабуть, i себе б покроїла
на бинти, аби вижив... Виживи, солдатику мiй!
Сцена темнiє, тiльки висвiтлюється коло.
Знову з'являється Оленка в червоному вбраннi. Вона дивиться, наче тут
близько перед нею Кравцов. У голосi прохання, вимога, надiя: "Виживи,
Кравцов!.." Стоїть в якомусь напруженому чеканнi, а вiдлуння повторює:
"Виживи, Кравцов!", "Виживи, Кравцов!"
Перемiна свiтла.
Входять Тамара i Кравцов. Тамара з автоматом у руках. Кравцов у
цивiльному. Помiтно, що не зовсiм видужав. Зупинились.
Т а м а р а. (продовжує розповiдь)._ Ось така одiссея. Збудувала тобi
курiнь, там i одужав.
Пауза.
Тяжко йти?.. Треба було б ще полежати.
К р а в ц о в. Належався. Далеко, йти?
Т а м а р а. З незвички може здатися далеко. Нiмцi в цьому районi щось
будують. Вiйськ нагнали, i наш загiн трохи вiдступив у глибину лiсу.
К р а в ц о в. (роздивляється)._ Дорога - нiби нею вже колись проходив
чи снилося.
Т а м а р а. Тобi багато снилося-марилося... В тебе є сестричка?
Пауза.
К р а в ц о в. Ходiмо.
Т а м а р а. Тут ми розiйдемося на деякий час. Менi треба заскочити на
хутiр. А ти, щоб скоротити дорогу, пiдеш навпростець. Перейдеш через
спалене село, за ним буде невеличкий гайок - у ньому i зачекаєш мене...
Зрозумiв?
К р а в ц о в. Довго чекати?
Т а м а р а. Години три-чотири... Не заблудишся? Гайок примiтний,
кругом нього тополi. Забачиш кого - то уникай зустрiчi. Полiцаї
переодягненi нишпорять. Партизанiв вислiджують.
Розходяться в рiзнi боки.
Висвiтлюється сцена - згарище села. На чорному тлi попелища бiлiють
комини - це все, що лишилось вiд дворища, вiд хати. Хоч на коминах чорнi
язики сажi, хоч де-не-де повипадала цегла, але дуже помiтнi в чорному
обарвленнi згарища намальованi на них голубi оленi, якiсь дивовижнi квiти,
птахи i напис червоною фарбою: "Кохаю!", "Чекай!". Третє слово майже
зовсiм вкрите сажею...
Променi вечiрнього сонця впали на малюнок, i вiн нiби засвiтився. На
коминi пучок ще свiжих осiннiх квiтiв. Входить Кравцов. Зупинився, скручує
цигарку. Примощується на якiйсь обгорiлiй колодi - i раптом його погляд
упав на комин, на голубi оленi. В нього перша думка - йому привидiлось?
Нi, справдi. Пiдвiвся. Неприпалена цигарка випала з рук, ступив кiлька
крокiв до оленiв, зупинився... Захитався, нiби вражений кулею. Шарпонув
рукою груди, мов хотiв вирвати з них розпач. Свiтло, як i його свiдомiсть,
погасло, а потiм знову повiльно засвiчується. Стоїть Кравцов, заморожений
горем. В освiтлення вплiтаються голубi кольори... Наче iз-за комина
виходить Оленка - вродлива дiвчина, бiляве волосся перехоплене стрiчкою,
плаття в квiточках, у руках велика, чимось схожа на неї, лялька. Погляд на
Кравцовi. Не вiдриває вiд нього здивованих, замилуваних очей. Все це вiн
бачить у своїй уявi... I коли розмовляє з Оленкою, навiть не мiняє пози,
навiть не пiдводить голови. Стоїть нерухомо, наче боїться, щоб не зникло
намальоване уявою.
К р а в ц о в. Здрастуй.
О л е н к а. (вiдступила крок, наче хоче запросити в хату). _Добрий
вечiр.
К р а в ц о в. (вiдрекомендовується)._ Ординарець командира...
Пауза.
(Жест у бiк ляльки)._ Як її звати?
О л е н к а. (пiдняла ляльку),_ Iлонка.
К р а в ц о в. А тебе?
О л е н к а. (вже опанувала себе)._ Сьогоднi мене теж можна називати
Iлонкою.
К р а в ц о в. А вчора як називалась?
О л е н к а. Роксолана.
К р а в ц о в. А завтра?
О л е н к а. Жанна. (Жест, наче в неї хотять забрати ляльку)._ Не
займай!
К р а в ц о в. Дивачка! Й досi з ляльками грається.
О л е н к а. Цього року уже в iнститутi була б.
К р а в ц о в. У художньому? (Поглянув на розмальованi комини)._
О л е н к а. Подобається?
К р а в ц о в. Трохи подобається, а трохи нi. Все нiби i схоже, i нiби
не з цього свiту.
О л е н к а. Все з мого свiту.
Пауза.
(Схвильовано)._ Ти... поранений? Давай я тебе лiкуватиму! Баба -
командира, а я - тебе.
К р а в ц о в. Дрiбницi. Я хоч i сьогоднi в бiй.
О л е н к а. Лоша!
К р а в ц о в. Що?!
О л е н к а. Я тебе називатиму лошам.
К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то попрошу звiдси...
О л е н к а. Мене з моєї хати?
К р а в ц о в. Ви що, куркулi? Двi хати маєте?
О л е н к а. Це - мiй палац! А то - хата!
К р а в ц о в. Палац... А живете де?
О л е н к а. День - у палацi, а день - у хатi.
К р а в ц о в. Прийдуть нiмцi - i хату, i палац спалять.
Пауза.
О л е н к а. Не вiдступайте - не прийдуть!
К р а в ц о в. Про Кутузова чула? Отак i ми.
О л е н к а. Аж до Москви?!
К р а в ц о в. Вiйськова таємниця.
О л е н к а. А ти герой! Поранений i не признався.
К р а в ц о в. У нашiй частинi всi герої.
О л е н к а. А як називається ваша частина?
К р а в ц о в. Енська.
О л е н к а. Назва якась дивна...
Пауза.
Давай вечеряти, Кравцов... А як тебе звати?
К р а в ц о в. А яке тобi iм'я подобається?
О л е н к а. Максим.
К р а в ц о в. Називай мене Максимом, я теж хочу мати кiлька iмен. А
сьогоднi, справдi, мiй день народження. Стукне дев'ятнадцять. Пiде
двадцятий... Летять роки!..
Пауза.
О л е н к а. Давай потанцюємо, Кравцов!
К р а в ц о в. Без музики?
О л е н к а. Згадаємо ту, що на випускному.
Звучить вальс.
(Наче з партнером, танцює одне коло, друге... Зникає за комином)._
У цей час входить Аза в чоботях, френч туго перетягнутий ременем, на
головi кубанка, з-пiд якої виднiється закручена коса. В руках пiстолет.
Здається, вона не торкається землi, так тихо пiдiйшла до Кравцова.
А з а. Руки!
Кравцов наче не чує.
Ну, бог з тобою, iди на той свiт i так!.. Вбiгає Тамара.
Т а м а р а. Зупинись! Наш!
А з а. (опускає пiстолет)._ Запiзнилася б на пару секунд - i був би
мiй... Тут нiмецькi пси бiгають, думала - один iз них.
Т а м а р а. Я тебе сподiвалась за левадою зустрiти.
А з а. Це той врятований? (Заходить так, щоб бачити обличчя Кравцова)._
Йому ще треба багато сала з'їсти, а тодi вже в загiн. У нього сльози на
очах вiд переляку. Не бiйся, ми тебе в бiй не пошлемо, будеш опеньки
збирати.
Т а м а р а. Щось балакучою стала...
А з а. Довго мовчала. (Виймає папiр, передає Тамарi). _Дiдовi вiддаси,
а менi ще треба подихати свiжим повiтрям у цих краях. (Виходить)._
Т а м а р а. То наша розвiдниця i контррозвiдниця... Вона безстрашна,
її ненависть до фашистiв iнколи перетворюється на таку лють!.. I ми її в
такi хвилини боїмося. Вiдпочив?
Повертається Аза, кладе пучок польових квiтiв на комин.
А з а. Як твоє прiзвище, iм'я, ангел небесний?
Кравцов повертається, мовчки дивиться на Азу.
А в його поглядi ошмаття ночi... Iграшки любиш? Вiзьми... (Виймає з
кишенi, подає наган)._
Т а м а р а. Знову?
А з а. Знову зустрiла полiцая. Вiн упав на колiна, просить: "Вiзьми
зброю". Я взяла, i вiн замовк, царство йому небесне. (Виходить)._
Т а м а р а. Ти їй сподобався. Бач, зброю тобi подарувала.
Пауза.
Я вже розповiдала про моряка, який хотiв тебе врятувати. Перед вiйною
вiн капiтаном був на невеличкому суднi. Гордився цим, а послухаєш мову,
наче вiн тiльки-но з корабля. I блокнот-щоденник свiй називав
вахтжурналом. Вiзьми. (Подає записну книжку)._ Вiзьми на пам'ять про
моряка. (Виходить). _
Кравцов поклав у кишеню наган. Потiм записну книжку розгорнув, наче
хотiв читати, але передумав, поклав до кишенi. Погляд знову - на голубi
оленi.
_
(Заходить, теж кладе на комин лiсовi квiти. Перехопила погляд
Кравцова)._ Нiмцi село спалили i людей, до одного. Тут, кажуть, жила баба
з онукою, їх теж...
Пауза.
Все згорiло, а комини залишилися. Бачиш, хтось написав "кохаю",
"чекай"... Тепер так повелось - проходять тут партизани - квiти кладуть.
Комини - як пам'ятники коханню! Ходiмо! Ти такий блiдий. На базi трохи ще
пiдлiкуєшся...
Пауза.
I птахи навiть не перелiтають через згарище. Село тепер - як могила.
Перемiна свiтла.
Узлiсся. Поблизу - партизанський табiр. Бiля величезного пня, який
править за стiл, на саморобнiй лавцi сидить Кравцов - розглядає
вахтжурнал. Розгорнув, читає голосно, чiтко:
"Виписка з правил ведення вахтового журналу, параграф п'ятий: записи у
вахтовому журналi повиннi писатися чiтко, а змiст їх мусить бути короткий,
але вичерпно ясний". (Пауза. Про себе)._ Людина, яку я не знаю, яка не
знала мене i вiддала за мене життя. Є подяка? Є цiна, якою можна
розплатитися за це? Немає!.. (Пауза. Перегорнув кiлька листочкiв)._ Записи
мусять бути короткими, але вичерпно ясними. (Записує. Голос Кравцова наче
читає запис)._ "Вахту прийняв Кравцов!" (Згорнув книжку, заховав до
кишенi)._
Входить Дiд. У крутих плечах вгадується неабияка сила. Мова спокiйна,
розважлива; усмiшки не побачиш, а може, не видно за бородою, що ховає
пiвобличчя. Зупинився, дивиться на Кравцова. Той деякий час не помiчає
його, потiм забачив Дiда, пiдхопився, став по командi "струнко".
Д i д (зробив жест рукою, мовляв, сiдай. Сам зайшов з другого боку
пенька i теж сiв на лавочцi)._ Звання армiйське?
К р а в ц о в. Рядовий.
Д i д. Звiдки родом?
К р а в ц о в. З Сибiру...
Д i д. Де вчився?
К р а в ц о в. Перший курс полiтехнiчного.
Пауза.
Дiд запалює люльку.
Д i д. Казки любиш?
К р а в ц о в. (iхнi погляди зустрiлись)._ Дивлячись якi. Дiд. В казках
не придумане, в казках справжнє, тiльки в стонадцять разiв збiльшене, аж
не пiзнаєш - так збiльшене. Є казки веселi, радiснi, а є - страшнi. Ось
тепер самi живемо у казцi кривавiй. Рубаємо голову змiю, а в нього їх аж
сiм собачих, скажених...
Пауза.
Хлопче, можеш правду зараз говорити - говори, не можеш - почекаю.
К р а в ц о в. (пiдвiвся, зробив кiлька крокiв до авансцени, нiби
тримаючи на плечах непомiрний тягар, потiм знову повернувся на своє
мiсце)._ Запитуйте.
Д i д. Чого я буду ритися в твоїй совiстi? Сам вибирай i показуй.
К р а в ц о в. З iнституту - в Червону Армiю, потiм - штрафний
батальйон. А тодi нас у тил - мiст пiдiрвати. Завдання виконали. Частина
бiйцiв назад прорвалася, а нас до провалля притисли - i з автоматiв...
Д i д. За що штрафний?
К р а в ц о в. Не знаю.
Д i д. Такого не буває.
К р а в ц о в. Дiвчину зустрiв...
Пауза.
Я колись, а зараз...
Д i д. До правди не готовий - почекаємо! Як здоров'я?
К р а в ц о в. Вже добре. А коли на завдання посилають - мене обходять.
Д i д. Встигнеш. Вiйнi кiнця ще не видно. (Пiдвiвся). _Розмова в нас не
закiнчена.
К р а в ц о в. (теж пiдвiвся)._ Не довiряєте, може?
Д i д. Розмова, кажу, в нас не закiнчена. (Виходить)._
Пауза.
К р а в ц о в. Не закiнчена. А що сказати вам, командиру... Один
командир уже не повiрив.
Змiнюється колiр освiтлення, потiм залишається лише освiтлення, в якому
стоїть Скирда.
Г о л о с К р а в ц о в а. В чiм моя... наша вина?
С к и р д а. Мовчать!!! Батько її на фронтi загинув, а ти насмiявся з
дiвчини! Воїн червоний! Не воїн - бандит!
Я сам, без трибуналу! (Виймає пiстолет)._
Знову освiтлення, як i було. Стоїть Кравцов, а голос Скирди ще звучить:
"Насмiявся з дiвчини. Не воїн - бандит!"
Перемiна свiтла.
Згарище села. Комин з голубими оленями. На обгорiлiй колодi згорблений,
обхопивши голову руками, сидить Кравцов. Весь у полонi спогадiв.
Висвiтлюється Оленка в червоному платтячку.
К р а в ц о в. Iлонка... А завтра будеш Жанна... Дивна ти... Придумала
- кожен день нове iм'я!
О л е н к а. А квiти ж мають по кiлька назв. Є така квiтка.
Любка-дволиста, а ще вона називається нiчниця, нiчна фiалка, i ще вона має
назву знаєш яку?
Пауза.
Люби-мене, не покинь.
К р а в ц о в. Я приїду до тебе. Ось на них, на голубих оленях! У
заметiль таку, що тiльки в нас буває, - непроглядну, як бiлий дим... На
голубих оленях! Вони мчатимуть, як ось цi... Вiтром мчатимуть!
О л е н к а. Голубих оленiв не буває, я їх придумала...
К р а в ц о в. Раз ти придумала -то вони є! I я їх знайду! Приїду i
скажу: Iлонко, Роксолано, Жанно д'Арк, поїхали!
О л е н к а. Куди?!
К р а в ц о в. Свiт дивитися! Я тобi покажу такi дивовижнi краї!
О л е н к а. А ти їх бачив?
К р а в ц о в. Снилося або уявляв! Може, поїдемо в краї далекi...
О л е н к а. Не боїшся?
К р а в ц о в. Завтра в бiй, i я пiду! Хай уб'ють, не боюся!
О л е н к а. А хто до мене приїде?
К р а в ц о в. Я виживу... Щоб до тебе повернутися!
О л е н к а. Виживи, Кравцов!
Пауза.
К р а в ц о в. Приїду i скажу... (Голос наче не може вирватися з
грудей, а потiм вибухає),_ Iлонко! Роксолано!!
Непомiчене заходить Аза. Вона пильно вдивляється в малюнки на коминах,
потiм хусткою стирає сажу з третього напису, i там чiтко проступає слово
"Кравцов".
А з а. (повернулась до Кравцова i по довгiй паузi)._ Оце ти такий,
Кравцов!
Нiма сцена.
КАРТИНА ДРУГА
Узлiсся. На лавочцi бiля пенька сидить Кравцов, щось записує у
вахтжурнал. Заходить Тамара. Сiдає по другий бiк "столу".
Т а м а р а. Як почуваєш себе?
К р а в ц о в. (тiльки тепер помiтив її)._ Навiть не чув, коли
пiдiйшла.
Т а м а р а. Вже звичка нечутно ходити. Iнодi помiчаю - пташка не чує,
коли проходжу поряд. Поживеш у лiсi, i ти навчишся. Пишеш?
К р а в ц о в. Пишу. (Ховає блокнот)._
Пауза.
Раптом залп - один, другий, третiй. Кравцов i Тамара пiдвелися, стоять,
наче над могилою. Кравцов i шапку зняв. Через кiлька хвилин знову сiдають.
Т а м а р а. I п'ятий не повернувся. Там загинув.
К р а в ц о в. Не повернувся? А як же ховають?
Т а м а р а. А Дiд завiв такий порядок. Де б не загинув боєць, хоч i
останкiв його немає, але ховають у розташуваннi загону. Насипають могилу,
кладуть вiнок iз жита, калини i дубового листя. Неподалiк виявлено
величезне сховище пального, яким харчуються нiмецькi танки. Наказ
командування будь-що знищити сховище. А там численна охорона, укрiплення,
прямим боєм не взяти. Отож i посилають по одному. Посилають, а вони
гинуть.
К р а в ц о в. А що ж далi?
Т а м а р а. Пошлють шостого. А може, й не пошлють. Бо тепер ясно - це
вiрна смерть.
К р а в ц о в. Де ховають ?
Т а м а р а. Ходiмо поклонимося його могилi.
Виходять.
Заходять Мишко i Дiд, вони чимось схожi мiж собою. Мовчки сiдають бiля
"столу", мовчки скручують цигарки... Головне вже сказано ними.
М и ш к о. А що? Пiду...
Д i д (наче розмiрковує чи виправдовується)._ Тебе доводиться посилати.
А кого? Iншого пошлю, а тебе прибережу, бо ти мiй син?
Пауза.
Не можна так! Це проти совiстi!
М и ш к о. Розумiю, не маленький.
Д i д. Там...
М и ш к о. Знаю, дорога в один бiк.
Д i д. Що?
М и ш к о. Туди йдуть, а звiдти...
Д i д. Злякався?!
М и ш к о. До слова прийшлося.
Д i д. Не вправишся - комусь знову йти...
Пауза.
I десятий пiде. Наказ командування виконаємо!
М и ш к о. Виконаєте...
Пауза.
Д i д. Чоботи не давлять?
М и ш к о. Нi.
Д i д (дiстає з кишенi, подає Мишковi)._ На.
М и ш к о. Цукерка? Де взяли, тату?
Д i д. Завалялась.
Пауза.
М и ш к о. (пiдвiвся)._ Пiду. (А сам стоїть, не йде)._ Тату, давайте
шапками помiняємось. У мене теплiша i якраз на вас.
Мiняються шапками.
Д i д. Придумав... (Теж пiдводиться). _
М и ш к о (одягнув батькову шапку, натягнув на лоба). _Бережiть себе,
тату! (Швидко виходить). _
Дiд тримає в руках синову шапку, потiм рвучко притис її до обличчя.
Сцена темнiє.
В темрявi жiночий тужний крик з вiдлунням... Потiм тиша. Три рушничнi
залпи.
Освiтлюється сцена. Виходить Дiд, сiдає на лаву, кладе шапку на
колiно...
Пауза.
Ще тричi лунають трикратнi залпи все тихiше й тихiше. Це вже вчувається
Дiдовi.
Д i д (гладить шапку, наче голову дитини)._ Немовлям iще був ти, Мишко,
i року не було, коли прихворiв. Плачеш i плачеш... А вiзьму на руки -
затихнеш. То я цiлу нiч i проношу тебе на руках. А ще коли до школи у
перший клас повiв тебе... Побриньдзювало з малечею. Менi чомусь так стало
тебе шкода, а ти нiби вiдчув, зупинилося мале, я пiдiйшов, поцiлував тебе.
А ще якось на трактор до себе посадив. Двоє гонiв з тобою обiйшов.
(Ковтнув беззвучний плач)._ А то завжди, як з дорослим.
Пауза.
А це, бач, узяв та й послав на смерть! Батько сина послав!.. Чи ти хоч
устиг до мене, до матерi думкою шугнути? Може, й не встиг... куля прямо в
голову...
Пауза.
Мишко, чому я хоч на прощання не обняв тебе, не пригорнув до себе, щоб
серце твоє живим почути! Почути, як б'ється!
Пауза.
Чому, Мишко?
Пауза.
(Глухим стогоном-криком)._ Батьки, цiлуйте їх, дiтей своїх, поки вони
маленькi. Дорослi стануть, а ви їх обнiмайте, слухайте, як б'ється їхнє
серце - то шматочок вашого серця. Треба їх любити! Дихати ними! Ось
бачите, не стало мого сина... Холодно менi в грудях... Холодно!.. Як у
вiдчиненi дверi, мороз увiйшов у душу.
Пауза. Знову чутно три вiддаленi залпи.
Простiть, батьки тих синiв, яких я знову пошлю. Може, на смерть!
Простiть, як я собi прощаю, iнакше не можна! Вiтчизну свою, край свiй, цю
землю свою (розкинув руки) _Треба захищати!
Пауза.
Ось i тепер пiде слiдами мого сина командир третього взводу, найкращий
у загонi. (Пiдвiвся, стоїть згорблений, постарiлий. Шапку так i тримає в
руках)._
Входить Кравцов, майже стройовим кроком наблизився до Дiда.
К р а в ц о в. Товаришу командир, дозвольте. (Помiтив, що Дiд_ не
бачить i не чує його, повiльно, тихо ступаючи, виходить)._
Д i д (не мiняючи пози)._ Що хотiв, Кравцов?
К р а в ц о в. (повернувся на мiсце)._ Я прошу послати мене туди...
Д i д. Куди не дiйшов Мишко? (Дивиться на Кравцова, наче не збагне, що
той сказав)._
К р а в ц о в. Куди iшов Мишко. (Ступив кiлька крокiв до командира, той
вдивляється в нього, наче хоче розгадати його)._
Д i д. Сам, чи хто пiдказав?
Пауза.
Чується голос Кравцова, наче читає запис: "Вахту прийняв Кравцевi"
К р а в ц о в. Сам собi пiдказав.
Д i д (твердо)._ Пiде командир третього взводу.
Пауза.
(Наче сердито)._ Чи гадаєш, ти кращий, хоробрiший, досвiдченiший?
Пауза.
Чого в тебе очi червонi? Випив?
К р а в ц о в. Не спав... за старостою ходили.
Д iд. Поспи... Хто може рiвнятися з комвзводом-три!
К р а в ц о в. На це дiло мене краще...
Д i д. Ти кращий, вiдважнiший? Iди з моїх очей. Скромник.
К р а в ц о в. У мене бiльше шансiв виконати це завдання.
Пауза.
Не той тепер час, щоб думати про скромнiсть. I я не з лякливих.
Пауза.
В мене план iнший - не вiд лiсу i не вiд поля пiдкрадатися до об'єкту,
а з села.
Д i д. Там штаб польової жандармерiї, аж кишить нiмцями.
К р а в ц о в. Саме тому охорона не чекатиме з боку села.
Д i д. А в село як?
К р а в ц о в. На мiсцi вирiшу.
Д i д. Треба думати.
К р а в ц о в. Я вже думав. Скiльки ж iще думати?
Пауза.
Д i д. Рiдня є?
К р а в ц о в. Я дитдомiвець.
Пауза.
Д i д. Придумали слово - дитдомiвець. (Виходить). _
К р а в ц о в (говорить, наче вона поряд),_ Iлонко, як ми вирiшили з
тобою, так i зроблю, пiду. Ми не прощаємося, бо ми завжди разом.
Заходить Дiд.
Д i д. День i нiч вистачить тобi зiбратися? I пiдеш. Пiдете вдвох з
Азою.
К р а в ц о в. (пiдвiвся). Я сам.
Д i д. Пiдете вдвох. Адресу, якщо є кому... даси.
К р а в ц о в. Обiйдеться без адреси...
Стоять двоє людей, мовчки прощаються, i кроку один до одного не
зробили. Перемiна свiтла.
На авансценi Аза з вузликом у руках. На нiй широка довга циганська
спiдниця. Поверх фуфайки велика циганська хустка. Кравцов у звичайному
одязi сiльського парубка. Обоє зупинились, обирають дорогу.
А з а. Пiдемо лiворуч, поза березняком.
К р а в ц о в. Праворуч яром - дивився по картi.
А з а. По картi. Iди за мною, я тут не тiльки кожне деревце - кожну
гiлочку знаю. В мене очi - як фотоапарат: гляну - i на все життя. I потiм
- хто в нас старший?
К р а в ц о в. Не запитував у командира.
А з а. А я запитувала.
К р а в ц о в. Що ж вiн сказав?
А з а. Хто розумнiший, той i старший, а хто розумнiший - дiло покаже...
Ще кiлометрiв тридцять!
Пауза.
Ти вже за нiч пройшов сорок. Ходив на згарище? Стоять комини? Бiжать
оленi?
Пауза.
Скiльки їй рокiв було?
К р а в ц о в. Вiсiмнадцять.
А з а. А менi дев'ятнадцять. А тобi? Вже сивина пробивається. Мабуть,
за тридцять.
Кравцов прислухається, насторожився.
То листя падає. В лiсi, коли голi дерева, - листок падає, а чути
далеко, здається, нiби хтось крадеться. Через кiлька годин будемо в хатi
лiсника.
Перемiна свiтла.
Сiльська хата. Недобудована - вiкна i дверi не вставленi. На пiдвiконнi
фуганок. На стiнi на гвiздку висить полинялий пiджак. На долiвцi кинутий
оберемок сiна, на ньому лежить Аза. Кравцов стоїть, обiперся об одвiрок.
А з а. Старий самотнiй лiсник майстрував собi хату. Вiйна почалася, а
вiн майструє. Якогось дня поклав фуганок на пiдвiконня i пiшов у село по
тютюн, навiть пiджак залишив. Пiшов - i не вернувся. Може, десь на вiйнi
вже.
К р а в ц о в. (пiдiйшов до вiкна, взяв фуганок, провiв раз, другий)._
Хазяїн повернеться, добудує.
А з а. Гарно тут. Якби менi пiсля вiйни таку хату. Нi, не таку, а цю.
Жодних меблiв, тiльки сiно. Щодня свiже сiно в цей куточок носитиму i буду
лежати, слухати тишу, думати. А потiм потанцюю. Я люблю сама собi спiвати,
танцювати. Людина, яка спiває для когось, - вона на роботi, як i та, що
рубає дрова, пiдмiтає вулицi чи зводить будинок. А та людина, що для себе
спiває, вона летить. Летить на крилах смутку або на крилах радостi. Вона й
земного тяжiння не вiдчуває, вона летить!..
К р а в ц о в. Ти справжня циганка?
А з а. А ти як гадаєш?
К р а в ц о в. Чого я буду гадати? Хочеш - скажеш. Нi, так нi. Давай
про дiло.
А з а. До чого просто на вiйнi - або тебе вб'ють, або уб'єш ти.
К р а в ц о в. Присмеркне, спробую пiдiйти до села, оглянути.
А з а. Це завдання менi!.. Ти прийдеш у село - зразу помiтять. А я
прокрадусь... Чого крадеться циганка, нiхто не здивується. Не здивується,
бо циган i євреїв фашисти мовчки вбивають.
К р а в ц о в. За що?
А з а. Одна вина - за те, що народилися на свiт.
К р а в ц о в. Вони за це заплатять.
А з а. За людське життя розплатитися не можна... Хоч мiльйон рокiв
плати.
Пауза.
Зайду в село, розвiдаю, а ти полежиш тут, поспиш або помрiєш. Я в мрiях
стiльки країв, стiльки людей набачилась. I женихи в мене були. Високi,
стрункi, красенi, та й годi. А такого, щоб ранив мене, не було. Не змогла
намалювати.
Пауза.
Розкажи менi про себе.
Пауза.
К р а в ц о в. Iншим разом. Якщо ти йдеш, то пора. Вже звечорiло.
А з а. (пiдвелася)._ Iду. Коли через добу мене не буде, iди сам. Коли
хочеш, можна i в загiн повернутися, - нiхто нарiкати не буде. Це так Дiд
сказав.
К р а в ц о в. Дивись, обережно.
А з а. Ех, Кравцов!.. Менi вiдомо, тобi теж двадцятий! А знаєш, чому ти
видаєшся старшим? Тому що сивина пробивається? Нi. Тому, що в очах твоїх
ошмаття ночi... Бувай! (Виходить). _
Перемiна свiтла.
Кравцов сидить на сiнi, записує у вахтжурнал. Вiдклав вахтжурнал, лiг,
пiдклавши руки пiд голову... Вечорiв.
К р а в ц о в. А час наче не йде, а повзе.
Якось непомiтно зайшла Аза i стала в дверях.
А з а. Лежиш, Кравцов?
К р а в ц о в. (пiдвiвся)._ Нарештi!
А з а. Лежав i не спав - по очах бачу. I за мене переживав. А як не
переживати?.. Мене, молоду, красиву, уб'ють. I планета стане бiднiшою.
Зникне гарна людина - i земля бiднiшає. Хто так станцює, як я? Нiхто.
Може, краще, може, гiрше, але не так, як я. Хто заспiває так? Нiхто.
(вiдiйшла до Кравцова)._ Посунься...
Кравцов пiдвiвся, вiдiйшов, примостився на вiкнi.
_
(Шпурнула хустку на сiно, прилягла. Вже iншим тоном). _До села можна
пробратися яром, а там городами. Село невеличке, а фашистiв - як пацюкiв у
коморi. Бiгають, ситi - аж вилискують, а люди принишкли, по хатах сидять.
Пауза.
На вигонi троє повiшених гойдаються.
Пауза.
К р а в ц о в. З сiльськими нi з ким не говорила?
А з а. Я ж циганка - ворожила, розпитувала... (Посмiхнулась)._ Ворожити
зараз так легко, у всiх важке горе на серцi та надiя в душi - отак, горе i
надiя тiльки i є в людей зараз.
Пауза.
У першу хату, що за селом бiля тополi, можна зайти. Коли що -
перечекати. Там жiнка самотня живе.
К р а в ц о в. Їй вiрити можна?
А з а. Сина убито на фронтi.
К р а в ц о в. Де комендатура?
А з а. Бiля церкви.
К р а в ц о в. Дорога до складiв?
А з а. Я домовилася з господинею. Завтра корову поведу пасти i
роздивлюся.
К р а в ц о в. На свiтанку пiдеш?
А з а. А знаєш, що таке свiтанок? Це коли нiч прощається з землею.
Глянеш на небо, свiтає... а нiч до землi припада, мов боїться, що бiльше
не побачить її.
К р а в ц о в. Поспи.
А з а. (розстеляє фуфайку, лягає. Пауза)._ А що, коли останнi два метри
життя проспиш? Шкода буде.
К р а в ц о в. Як це?
А з а. А так. На свiтанку пiду i не повернуся... i пошкодуєш, що
примусив мене спати!
Довга пауза.
Ти хотiв знати, чи я циганка? (Схопилася)._ Затанцюю тобi, Кравцов...
(Починає танцювати пiд музику безслiвної пiснi, зупинилась, заспiвала)._
Iди до мене, iди до мене,
Iди до мене...
Смаглi нiжки - стежку вкажуть,
Груди бiлi - нiч засвiтять,
Губи нiжнi - втому вип'ють,
Руки теплi заколишуть.
Iди до мене, iди до мене!
Iди до мене...
Знов танок - незвичайний, дедалi стрiмкiший, вона наче лiтає.
Розстебнулася блуза - забiлiли груди, коса розплелася. Аза то зупиняється,
не зводячи очей з Кравцова, то знову кидається у вихор танцю. Кравцов
стоїть чи то вражений, чи то розгублений. Тьмянiє свiтло, i вже в темрявi
повторюється пiсня.
Довга пауза.
Сцена освiтлюється. Аза вдягає фуфайку, запинається. Кравцов стоїть
бiля вiкна, нiби теж зiбрався в дорогу.
А з а. Нас було чотири сестри: двi бiлi, як ранок, а двi - чорнi, як
вечiр... Я в драмгуртку циганку Азу грала, Кармен розучувала. (Ступила
кiлька крокiв до Кравцова, нiби хотiла побачити, що в його очах)._
Вiдпочинь, Кравцов, роботи завтра багато. (Виходить, у дверях
повернулась). _Кравцов, коли б ти сю нiч... прийшов до мене, убила б...
Ось i нiж приготувала. (Вiдвернула полу фуфайки. Пауза. Знову вiдiйшла до
дверей, зупинилася)._ Менi тепер легше жити. Вiрю - є велике кохання!
Думала, це казка, а воно насправдi. А так убила б, як зрадника, i рука б
не здригнулася! Спасибi, Кравцов, що ти є, що я зустрiла такого! (Хоче
йти)._
К р а в ц о в. Зачекай... За звичаєм нашого загону я хотiв Iлонку
поховати i вiнок зробив. (Виходить i повертається з вiнком, сплетеним з
калини, жита i дубового листя). _Вона, Iлонка, Роксолана... загинула
мужньо, як боєць... Я вибрав мiсце, затишно їй буде. А то не повернусь -
хто її поховає?
Аза стоїть, вражена болем i жалем...
Сцена темнiє. Три залпи з двох пiстолетiв, голоси вже в темрявi.
К р а в ц о в. Нiби живу поховав...
Пауза.
А що, коли вона жива?
Пауза.
З вогню живим не вийдеш...
А з а. Менi вже треба йти, Кравцов.
Перемiна свiтла.
На авансценi стоїть Тамара. Задумалась.
Входить Дiд з погаслою люлькою в руках...
Д i д. Що з тобою, Тамаро, не прихворiла?
Т а м а р а (прокинулась вiд думок)._ Пробачте, не помiтила...
Д i д. I я бiля тебе постою, воно хоч трошки сонце глянуло, а теплить.
Чи не простудилась? Погода ж нiкудишня...
Т а м а р а. Я тепло вдягнена.
Д i д. Он пiдошва в чоботi вiдiрвалась, треба пiдбити.
Т а м а р а. Як там нашi?
Д i д. Поки не чутно.
Т а м а р а. Товаришу командир!..
Д i д. Хочеш пiти дiзнатись?
Т а м а р а. Так.
Д i д. Не треба йти в той бiк. Не треба привертати увагу. Може, нiмцi
мають у лiсi свої очi, свої вуха.
Т а м а р а. Я кружним шляхом.
Д i д. Почекаємо.
Т а м а р а. Кравцов...
Д i д. Не певна за нього?
Т а м а р а. Ще рани не позагоювалися як слiд.
Д i д. Тихо. На перемiну погоди.
Пауза.
Т а м а р а. Дозвольте, я розвiдаю.
Д i д. Я вже сказав.
Т а м а р а. А коли без дозволу пiду?..
Д i д (розпалює люльку, наче нехотя. З нотками вибачення)._ Такий час!
Берегти дисциплiну треба!.. Без дозволу пiдеш - розстрiляю!
Перемiна свiтла.
Хата лiсника. Кравцов стоїть бiля вiкна. Задумався. Входить Аза. В нiй
нiби щось змiнилося, нiби кроки стали чiткiшi, зразу й не помiтив, що
триматись їй на ногах i навiть говорити надзвичайно важко, а вона нiби ще
й усмiхається.
К р а в ц о в. (з полегшенням)._ Ледве дочекався.
А з а. Слухай! Повторювати не буду... До сховища треба пробиратися повз
церкву вузенькою вуличкою, порослою резедою. А далi - чисте поле, затемна
повзтимеш. А там - огорожа дротом. Вартовi проходять уздовж дроту кожнi
двадцять хвилин. Ось план. (Дає папiр). _
Кравцов пiдiйшов, узяв папiр.
Iди зараз, тепер вечiр у нiч переходить. Очi найгiрше бачать у такiй
темрявi. Бо вона схожа на величезну тiнь. Ти теж, як тiнь, будеш, i
вартовi ще не настороженi... Iди, Кравцов. (Хитнулась)._
К р а в ц о в. Що таке?
А з а. Поранена. (Вона б упала, якби Кравиов не пiдхопив її, пiдвiв до
сiна, обережно поклав)._
К р а в ц о в. Як же я тебе залишу?
А з а. Тебе послали пiдривати сховище, а не оберiгати поранену циганку.
К р а в ц о в. Азо!
А з а. Iди, Кравцов, я дочекаюсь тебе.
Сцена темнiє.
В темрявi спалахують рiзнокольоровим свiтлом шматки дороги, якою,
очевидно, проходила Аза... Лiс, кущi, дерева, колючий дрiт, химернi
переплетiння гiлок. Сцена висвiтлюється.
Кравцов стоїть бiля вiкна. Аза пiдвелася, сiла. їй неймовiрно важко
робити кожен рух, але бiль хоче приховати усмiшкою... а воно й усмiшка
болюча.
К р а в ц о в. Як себе почуваєш?
А з а. А ти - справжнiй, ти... живий?
К р а в ц о в. Який же я ще можу бути?
А з а. Сон, марення менi напоказували всього... Скажи ще раз... Ти -
Кравцов?!
К р а в ц о в. Я, Азо! Все зробив. Тiльки, коли з села виходив,
чиркнула куля - дрiбницi...
А з а. I я не почула вибуху?
К р а в ц о в. Ще почуєш через десять хвилин.
А з а. Десять хвилин це багато...
К р а в ц о в. Вже дев'ять залишилося.
А з а. А коли мiна не спрацює?
К р а в ц о в. Вiдлежуся, як недобитий пес, i знову повзтиму туди.
А з а. А знаєш, жито - то вiчна пам'ять про тих, хто пiшов, пам'ять
серед живих... Калина - то краса, яка пiсля них житиме. Дубове листя - то
труд тих, що пiшли, труд, що лишили живим... Кравцов! Хороша традицiя в
нашому загонi!
Пауза.
А вiнок з Флонки прийми i могилу розрiвняй... Для людей її немає, а для
тебе вона лишилась жити... її кохають, вона жива...
К р а в ц о в. Ти вгадала, циганко. Я й вiнок прийняв, i могилу
розрiвняв... Живе Iлонка... В менi живе.
Вiддалений вибух, як удар грому, ввiрвався у хату.
А з а. (спочатку тихо, а потiм все голоснiше смiється). _Ми їх... Ми
сильнiшi!
К р а в ц о в. (тепер уже помiтно, що вiн поранений. Йому вже важко
стояти. Вiн тримається за пiдвiконня)._ Сильнiшi...
Довга пауза.
Аза. Кравцов! (Подає папiр)._ Читай!
Кравцов пiдiйшов, йому важко, але старається не показувати, взяв папiр.
Читай голосно!
К р а в ц о в. (читає повiльно, чiтко)._ "Я, Кононенко Марiя Дмитрiвна,
в загонi прозвана Азою, знаю Миколу Кравцова сорок вiсiм годин. Були разом
на завданнi. Микола Кравцов - чесний, мужнiй, вiдданий Вiтчизнi. Ще я
знаю: вiн, Кравцов, умiє кохати i вмiє бути вiрним у коханнi.
Пауза.
Вищезазначене дає йому право бути комунiстом. Приймiть його в партiю.
Безпартiйна Марiя Кононенко".
Пауза. Кравцов тамує бiль, а може, й сльози.
А з а. (їй дуже важко говорити)._ Кравцов, добудуєш хату пiсля вiйни...
коли час буде...
К р а в ц о в. Добудую. Для тебе добудую.
А з а. Кравцов, у тебе залишилась ще крапелька сили?
Пiдведи мене...
Кравцов тiльки неймовiрним зусиллям волi тримається на ногах. Пiдiйшов,
обережно пiдвiв Азу.
Подай хустку.
Кравцов подає хустку, розгортає її й кладе на плечi дiвчинi.
_
(Взяла хустку за кiнцi, розкинула над собою, як крила). _Хтось казав,
що найкраще (голос усе тихiшає)_ прощатися з цим свiтом у танцi... Хочу
востаннє станцювати...
А сама ледве тримається, голову схилила на плече Кравцову. Чути стукiт
каблукiв пiд безсловесну пiсню Ази. Стукiт переходить у дрiб. Трохи
погасло свiтло. Вони обоє ледве стоять у великому колi танцюючих тiней.
Як легко танцювати, i землi не чую пiд собою... (Опустилась на колiна,
потiм упала, розкинула хустку, як крила). _
Кравцов захитався, вiн теж не може втриматися на ногах. Стукiт каблукiв
затихає - коло з тiнями зупиняється... Темрява.
Коли освiтлюється сцена, ми бачимо: Аза лежить уже накрита циганською
хусткою. Кравцов розпластаний серед хати. Тамара стоїть бiля них, вражена
побаченим.
Т а м а р а. (пiдiйшла, трохи пiдняла край хустки рукою, наче закрила
очi Азi. Пiдiйшла до Кравцова, опустилась на колiно, прихилилась, слухає
серце i тихо)._ Виживи, Кравцов!
А вiдповiдає луна голосом не Тамари, а Оленки:
"Виживи, Кравцевi Виживи, Кравцовi Виживи, Кравцовi"
ДIЯ ДРУГА
КАРТИНА ТРЕТЯ
Нiч. Закуток товарної станцiї. В колi свiтла, що падає вiд лiхтаря,
двоє вантажникiв. Навiть їхнi пози свiдчать про крайню перевтому. Чутно то
вiддаленi, то близькi гудки паровозiв. Долинають голоси станцiйної
обслуги. Довга пауза.
К о н о п л i ц ь к и й. Глянувши на нас збоку - хто б догадався, що
мiнiстр i академiк розвантажують вагони з вугiллям? Нiкому б i в голову не
прийшла така божевiльна думка! Вугiлля, та ще вночi, та ще на голодний
шлунок!
Пауза.
Я так зголоднiв, що хотiв сунути в рот шматок антрациту, але зуби
пожалiв.
К р а в ц о в. Чи вправимося до ранку?
Пауза.
К о н о п л i ц ь к и й. Чому ти завжди набусурманений? Тебе за це й
дiвчата не люблять. А до Коноплiцького (жест, мовляв, до мене)_ липнуть,
як оси до варення. Вони липнуть, а менi байдуже! У них завжди усмiшечка
напоготовi. Оченята нiби хотять повистрибувати - всi вони на один копил.
Пауза.
Не мовчи, розмовляй, бо засну, i вже не розбудиш. Розкажи щось.
К р а в ц о в. Що розказати?
К о н о п л i ц ь к и й. Дитинство, кохання, мрiї. Або, наприклад, як
ти бачиш свою дорiжку в життi?
К р а в ц о в. Закiнчу iнститут, одержу призначення i працюватиму.
К о н о п л i ц ь к и й. Куди пошлють, туди й пiдеш, - теля...
К р а в ц о в. А як же ще?
К о н о п л i ц ь к и й. Постав мету i йди до неї, як ось я. Я
обов'язково стану мiнiстром! Мiнiстр Коноплiцький! Звучить? Отож-то! Стою
в трамваї, а за спиною - "мiнiстр!", "мiнiстр!". Приїду додому - буду
матерi покрiвлю перекривати - люди питатимуть: хто то. А потiм дiзнаються
та аж роти пороззявляють... Мiнiстр на хату вилiз!
Пауза.
Так їсти хочеться, що, якби зараз побачив ситого чоловiка, убив би iз
заздрощiв.
Пауза.
Взагалi передчуваю, що з мене буде щось велике... Хочеш факти?
К р а в ц о в. Давай!
К о н о п л i ц ь к и й. На фронт я пiшов рядовим... Вiд Чорного до
Бiлого моря рядовiшого, нiж я, не можна було знайти. А ким закiнчив вiйну?
Єфрейтором! Вiд рядового до єфрейтора! Стрибок? Стрибок. Перший курс
iнституту - рядовий студент! Четвертий курс - староста кiмнати! Стрибок?
Стрибок. Дiйду i до мiнiстра... А ти - до академiка. Не витрачаєш часу на
балачки, цiннi думки записуєш у вахтжурнал.
Пауза.
Коли голодний - таке вiдчуття, наче у ротi хто кропивою пожалив.
К р а в ц о в. Не думай про їжу.
К о н о п л i ц ь к и й. Я не думаю, а нутрощi думають та ще вголос.
К р а в ц о в. Досить вiдпочивати.
К о н о п л i ц ь к и й. Ще п'ять хвилин. (Видно, чимось збентежений)._
А можна збожеволiти вiд голоду?
К р а в ц о в. Мабуть...
К о н о п л i ц ь к и й. (прислухається, принюхується). _Я вже
божеволiю! Вчувається запах ковбаси, та не якоїсь там лiверної (з
натхненням),_ а домашньої!
К р а в ц о в. На, з'їж, а то справдi збожеволiєш. (Подає йому
окрайчик)._
К о н о п л i ц ь к и й. Як ти економиш? Я, поки принесуть суп, хлiб
з'їдаю протягом трьох секунд.
К р а в ц о в. Ти свiй пайок вiддав технiчцi i добре зробив. В неї -
дiти...
К о н о п л i ц ь к и й. (вже з'їв хлiб)._ А ковбаса пахне... Це або
новий вид галюцинацiй, або...
К р а в ц о в. Або...
К о н о п л i ц ь к и й. Починається. (Жест, мовляв, божеволiю, потiм
знову принюхується)._ Далi терпiти не можу - пiду на запах... (Встає,
виходить)._
К р а в ц о в. Дивак! (Розмовляє про себе)._ Розвантажувати вугiлля -
тяжка робота, але менi чомусь здається, чим тяжча робота, тим бiльший
перепочинок душi.
Пауза.
Коноплiцький хоче стати мiнiстром, а я? Через рiк призначення. Куди?..
Пауза.
Однаково...
Заходить Коноплiцький.
К о н о п л i ц ь к и й. Пiймав! По запаху вислiдив. За вагоном знайшов
- до нас, видно, приглядалась.
К р а в ц о в. Ковбаса?
К о н о п л i ц ь к и й. Виходь, чого боїшся, ми не урки...
К р а в ц о в. Нiчого не розумiю...
К о н о п л i ц ь к и й. (тихiше)._ Пiшов по запаху, як по стежцi,
глядь - за вагоном тiнь... Я ж колись "язика" брав - знаю. Пiдкрався i за
руку - хап! А вона - "вiдпусти"! I так глянула... В темрявi побачив її
очi, а вони в неї злi, як у пуми, i рука моя сама опустилась.
К р а в ц о в. Де ж та пума?
К о н о п л i ц ь к и й. Виходь, мара, - ми чеснi люди, вантажники. Iди
ближче, на свiтло.
Тамара виходить на свiтло.
Т а м а р а. Не скажете, де тут студенти вугiлля розвантажують?
К о н о п л i ц ь к и й. О другiй годинi ночi, на колiях товарної
станцiї шукати студентiв?
Тамара пiдiйшла на кiлька крокiв, вдивляється в Кравцова. Той уже
пiзнав Тамару, але ще не вiрить своїм очам.
Т а м а р а. Кравцов?
К р а в ц о в. Тамара? Коли приїхала?
Т а м а р а. Сьогоднi пiзно ввечерi. Знайшла ваш гуртожиток, а там
сказали, що вугiлля вантажите. Хотiла до свiтанку на вокзалi перебути, але
не спиться. Я i пiшла навмання... Бач, i знайшла.
Пауза.
Який ти замурзаний - ледве впiзнала.
К р а в ц о в. Хоч би написала, що приїдеш.
Т а м а р а. Не збиралася їхати...
К о н о п л i ц ь к и й (кидає пiдкреслено зацiкавлений_ погляд то на
Кравцова, то на Тамару)._ Якщо давно не бачилися - розцiлуйтеся.
К р а в ц о в. (пiдiйшов до Тамари)._ Здрастуй! (Поцiлував)._
Т а м а р а. (вiдвела погляд вiд Кравцова)._ Не збиралася їхати, а воно
якось в один день найшло на мене i...
Пауза.
Влаштуюсь десь на роботу, а якщо вийде - i в iнститут на той рiк.
Допоможеш, порадиш?
К р а в ц о в. Подумаємо.
К о н о п л i ц ь к и й. Дрiбницi, i роботу, й iнститут я беру на себе.
Роботи - хоч греблю гати, а в iнститут? Декана десь у темному куточку
попрошу, вiн фронтовикiв любить i боїться. Та ще для користi справи
пiдкинеш, що й ти була на фронтi.
Т а м а р а. Я серйозно.
К о н о п л i ц ь к и й. А хто ж серед ночi жартує?
К р а в ц о в. (жест у бiк Коноплiцького)._ Мiй товариш, однокурсник.
К о н о п л i ц ь к и й. (з поклоном)._ Друг i соратник Кравцова -
Петро Коноплiцький. Мiнiстр. Без портфеля поки що...
Т а м а р а. (подає руку). Тамара._
К о н о п л i ц ь к и й. "Прекрасна, как ангел небесный, как демон,
коварна и зла".
К р а в ц о в. Ми через пару годин вже закiнчимо роботу.
Т а м а р а. Може, поїсте? Я з дому взяла дещо - ковбаса домашня i
хлiб...
К о н о п л i ц ь к и й. Нi! Нi! Коли я працюю - їсти не хочеться.
Примушували б - i шматочка не взяв... Поговорiть, а я пiду. Вiдпочивати
для мене теж шкiдливо. (Виходить). _
Кравцов i Тамара стоять у напруженiй мовчанцi. Розмова мiж ними або
навiть кiлька слiв, якими вони можуть обмiнятись, i визначать їхнi
стосунки зараз, а може, i на все життя.
Пауза.
Т а м а р а. Могла б i ближче вiд дому влаштуватися, а я... (Не
пiдiбрала слiв)._ Ти тут, i я теж сюди...
К р а в ц о в. З роботою i в iнститут влаштуватися, думаю, можна.
Пауза.
Т а м а р а. А не думав, що аж сюди приїду?
К р а в ц о в. (теж наче хотiв знайти iншi слова, але не змiг)._ Нi.
Заходить Коноплiцький.
К о н о п л i ц ь к и й. (до Тамари)._ Оце розсудив: не можна вам iти
самiй - ковбаса бандитiв приманить. Вона ж пахне на три кiлометри, i
пограбують.
Т а м а р а. (посмiхнулася)._ Не вiддам, для вас прибережу. Чекатиму на
вокзалi. (Виходить)._
К о н о п л i ц ь к и й. Гарненьке, нiжненьке дiвча. Влаштуємо її на
роботу. Що вона вмiє?
К р а в ц о в. Стрiляє без промаху.
К о н о п л i ц ь к и й. (здивовано)._ Що?!
К р а в ц о в. Розвiдницею була в нашому загонi.
К о н о п л i ц ь к и й. В неї в очах є щось вiд зарядженого
револьвера.
К р а в ц о в. Безстрашна.
К о н о п л i ц ь к и й. Ти закоханий в неї? Нi? То я почну облогу, а
потiм штурм цiєї фортецi. Що за лихо? Глянув - сподобалася! Глянув-втоми
як не було! Глянув - їсти перехотiлося! З такою можна одружитися. Помiтив,
яка вона горда? А в загонi в неї не було об'єкта, як би сказати,
спостереження?
К р а в ц о в. Не було.
К о н о п л i ц ь к и й. Кравцов, цей нiчний метелик залетiв менi в
душу. Я вiдчиню вiконечко i скажу йому: лети звiдси. Коноплiцький -
людина, яка не любить кайданiв, навiть золотих.
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Лавочка десь у саду. На лавочцi сидить Кравцов, бiля нього розкладенi
книжки, конспекти. Вiн читає, занотовує.
К р а в ц о в. (видно, давно вже працює. Встав, зробив кiлька фiзичних
вправ, як людина, що засидiлась. Говорить, наче вмовляє себе)._ А чого,
власне, я тут, наче мене хто прив'язав? Бiжи, Кравцов. Куди? В кiно. Не
хочу. Просто пройдись... Як це - просто пройтись? А так, по вулицi. Теж не
хочу. Ну, тодi сиди, гризи гранiт науки... Ну й що, буду гризти. (Сiдає,
продовжує працювати). _
Заходить Коноплiцький, зодягнений, як на свято. Все на ньому
випрасуване, хоч, видно, ношене-переношене, та ще й з чужого плеча.
К о н о п л i ц ь к и й. Кравцов, ти маєш нагоду лицезрiти
найелегантнiшого мужчину. (Поволi повертається на всi боки)._ Ну?!
Зацiпило... Це все Тамара. Якось вона сказала, що хоче бачити мене в
цивiльному. Я намотав собi на вус i оце... Галстук - з четвертої кiмнати,
сорочка - з восьмої, пiджак - з двадцятої, штани - з першої, черевики - з
дев'ятнадцятої. Всi кiмнати гуртожитку перетрусив. (Жест). _Красень!
К р а в ц о в. Нiчого!
К о н о п л i ц ь к и й. Але пiсля вiйськової форми, здається, нiби
голий, i потiм все ледве тримається. Боюся крок широкий зробити, боюся
рукою махнути, але раз Тамара хоче, я можу для неї i кольчугу вдягти.
К р а в ц о в. Куди зiбрався?
К о н о п л i ц ь к и й. Хiба я знаю? Тамара знає: куди менi йти; що я
буду робити; чи треба менi дихати, чи не треба; як Тамара скаже - так i
роблю. Рiк минув з того часу, як на товарнiй станцiї я її побачив. Рiк, а
вже немає Коноплiцького - є раб! Ох i Тамарочка!
К р а в ц о в. Чого в тебе одна щока червонiша?
К о н о п л i ц ь к и й. Це теж її робота. Вона виховує в менi високi
моральнi якостi... Взагалi нема в свiтi нiчого прекраснiшого, нiж жiнки, i
загадковiшого немає. Як швидко вони переходять вiд гнiву до ласки.
Заходить Тамара, вдягнена в гарненьку сукню, проста, але до лиця,
зачiска.
Т а м а р а. Ходiмо, запiзнюємося. Коноплiцький. Встигнемо. Кравцов.
Куди?
К о н о п л i ц ь к и й. В кiно.
К р а в ц о в. А чого Тамара не вiтається?
Т а м а р а. Ми ж ранком вiталися. Забув?
К р а в ц о в. Пам'ять щось пiдводить.
Т а м а р а. Вона в тебе й була слабенька.
К о н о п л i ц ь к и й. Ходiмо, Тамаро. Тiльки за мене братись не
можна - все, як павутинка, розлiзеться.
Т а м а р а. (оглянула)._ "Как денди лондонский одет".
К о н о п л i ц ь к и й. Красивий чоловiк! Як тобi пофортунило, Тамаро!
Зустрiти мене, покохати... Чого так дивишся?.. Пожартувати не можна?
Т а м а р а. Ходiмо з нами, Кравцов.
К р а в ц о в. Попрацюю.
К о н о п л i ц ь к и й. Ох, який я гарний! Хоч на виставку.
КАРТИНА П'ЯТА
Кабiнет директора заводу. За столом сидить Васильков, йому за тридцять,
впевнений у собi. Ця впевненiсть вiдчутна i в голосi, i в манерi
розмовляти, i в жестах.
Вiн вiдкинувся на спинку крiсла, нiби задумався. Заходить Кравцов,
пiдходить до столу, сiдає.
В а с и л ь к о в. Ось тепер поговоримо. Почитав анкету,
характеристики, хоч вони часто й необ'єктивнi, але знати їх треба.
(Посмiхнувся)._ Ми з тобою з одного гнiзда... Один iнститут закiнчували. Я
- до вiйни, а ти - пiсля. Хороший iнститут. Мiж iншим, я просив
мiнiстерство, щоб саме з цього iнституту прислали менi iнженера. Рвався в
Сибiр чи за призначенням?
К р а в ц о в. За призначенням.
В а с и л ь к о в. (посмiхувся)._ А мiг би сказати - рвався. Про завод
наш маєш уявлення?
К р а в ц о в. Можна сказати - нi.
В а с и л ь к о в. Яку б ти роботу хотiв?
К р а в ц о в. Не знаю.
В а с и л ь к о в. I я не знаю. (Пройшовся кабiнетом, усмiхнувся)._
Менi хорошi iнженери дуже потрiбнi i навiть посереднi, на жаль, теж
потрiбнi. Де тебе притулити?
К р а в ц о в. Ви мене не тулiть, а призначте, i я буду працювати.
В а с и л ь к о в. (наче вивчає поглядом)._ Ти сердитий чи така вдача?
К р а в ц о в. Вдача.
В а с и л ь к о в. Одружений? В анкетi щось не запам'ятав цю графу.
Пауза.
К р а в ц о в. Це стосується роботи?
В а с и л ь к о в. Так.
К р а в ц о в. ...Одружений.
В а с и л ь к о в. Ваш характер має значення для дружини, а менi
потрiбна лише ваша робота. До речi, дружина з вами приїхала?
К р а в ц о в. Нi... Я не знаю, де вона зараз.
В а с и л ь к о в. Зареєстрованi, чи подруга?
К р а в ц о в. Давайте про дiло.
В а с и л ь к о в. Це теж дiло. Я зобов'язаний знати все про керiвний
склад заводу.
К р а в ц о в. Про керiвний, а я при чому?
В а с и л ь к о в. Тобi б попрацювати помiчником майстра, майстром
кiльканадцять рокiв, а потiм уже до цеху, а так людей немає, i я змушений
призначити тебе виконуючим обов'язки начальника цеху... Збагнув? В. о.
начальника цеху.
К р а в ц о в. Збагнув.
В а с и л ь к о в. Ну й що?
К р а в ц о в. Нiчого.
В а с и л ь к о в. Чому не вiдмовляєшся? З студентської лави - до
начальника цеху?
К р а в ц о в. Ви ж кажете, людей немає.
В а с и л ь к о в. (розсмiявся)._ Чогось менi здається, що ти або
простий i хороший хлопець, або кар'єрист чистої води. Не гнiвайся - це
думки вголос. Хочу тобi сказати ще одне: у вiйну я не покидав заводу нi
вдень нi вночi. В мирний час чотирнадцять-п'ятнадцять годин на роботi.
(Пiдвiвся)._
Пауза.
Звикай, Кравцов, до заводу, до свого заводу, вивчай його пульс,
вiдчувай подих. Щоб вiн став твоїм життям.
К р а в ц о в. А бiльш конкретно?
В а с и л ь к о в. (його починає трохи дратувати манера розмови
Кравцова)._ Три днi походи вiльним екскурсантом, а потiм - у дев'ятий цех.
I запам'ятай: твої знання, вмiння, характер, здiбностi - все визначається
тiльки двома показниками: план i якiсть.
К р а в ц о в. Можна йти?
В а с и л ь к о в. Зачекай, я ще на тебе подивлюся, може, помилився...
Щось ти "чувств никаких не изведал", одержавши призначення. Чи не забагато
я тобi даю...
К р а в ц о в. Давайте менше.
В а с и л ь к о в. Гаразд, iди. Моя iнтуїцiя мене ще не пiдводила.
Заглянь до заступника по госпчастинi.
Кравцов виходить.
_
(Бере трубку)._ До тебе зайде iнженер Кравцов, з випускникiв. Ти звик,
щоб тебе просили, а цей не буде, тому сам запропонуй. Талони на черевики,
пальто, шапку, подумай, де йому жити... (Про себе)._ Кравцов! Я чув це
прiзвище чи здалося?..
КАРТИНА ШОСТА
Квартира Кравцова. Простора кiмната, троє дверей. Тi, що ведуть до
кабiнету, - прямо на глядача. Меблi в кiмнатi не новi i не комплектнi. На
стiнi - жито, калина, дубове листя. Кравцов сидить у крiслi, видно, не
вiдпочиває, про щось думає. Блiдий. Погустiшала сивина. Пiсля паузи
пiдвiвся, пройшовся по кiмнатi, опустився в крiсло. Дiстав вахтжурнал,
щось записав. Телефонний дзвiнок.
К р а в ц о в. (бере трубку)._ Слухаю, так пiзно? Вже перша година...
Будь ласка, буду радий. (Кладе трубку). _Чим же вгостити?.. А нiчим - хай
подише свiжим повiтрям. (Пiдiйшов, вiдчинив вiкно, прислухається)._ Дихає
завод.
Пауза.
дихає, але не на повнi груди...
Заходить Васильков.
В а с и л ь к о в. їду додому, - глядь, у тебе свiтло горить, от i
завiтав.
К р а в ц о в. Дякую, сiдайте.
В а с и л ь к о в. (окинув поглядом кiмнату)._ Так i живеш. Я ж тобi
казав - купи хорошi меблi, а то заходиш, як у пустку. Ввiмкни свiтло, не
люблю темряви.
Кравцов вмикає свiтло.
Що ти зараз робиш?
К р а в ц о в. Збирався лягати спати.
В а с и л ь к о в. I тобi спиться?
К р а в ц о в. Снотворного не вживаю.
В а с и л ь к о в. А я вживаю, i все одно не спиться.
К р а в ц о в. Лiкуватися треба.
В а с и л ь к о в. Кравцов, ти прийшов на наш завод прямо з
студентської лави, я поставив тебе в. о., а потiм начальником цеху.
Щорiчно премiї, орденом нагороджений... Не тому, звичайно, що я до тебе
добре ставлюсь, а тому, що цех твiй один з кращих. Я рiдко в людях
помиляюсь, як i не помилився в тобi. Пиво є?
К р а в ц о в. Немає. Коньяк є!
В а с и л ь к о в. Навiть не знав, що ти вживаєш спиртне...
К р а в ц о в. Зрiдка.
В а с и л ь к о в. По п'ятдесят грамiв коньяку до розмови...
К р а в ц о в. (дiстав чарки, розливає коньяк)._ Досить лимона чи
ковбаси нарiзати?
В а с и л ь к о в. Обiйдемось. (Бере чарку, випиває)._ Ти, Кравцов,
прекрасний працiвник. Менi стало легше, як ти з'явився на заводi...
К р а в ц о в. (випив чарку)._ Ви мене так розхвалюєте, товаришу
Васильков, нiби збираєтеся звiльнити з роботи.
В а с и л ь к о в. (трохи розгубився). Я_ просто висловлюю свої думки.
На чому ми зупинились?
К р а в ц о в. Коли я з'явився на заводi - вам стало легше працювати.
В а с и л ь к о в. Так, стало легше працювати. Незамiнний ти iнженер,
серйозний, роботящий. Ось тiльки я став помiчати - подався ти трохи,
змарнiв. Здоров'я, видно, почало здавати. Ти скiльки рокiв не був у
вiдпустцi?
К р а в ц о в. Сiм.
В а с и л ь к о в. Сiм рокiв вiдмовлявся, а зараз я наполягаю - їдь
вiдпочинь. Навiть наш лiкар жалiвся, що ти не слухаєш його, не хочеш
пiдремонтуватись. I потiм, як бачиш, завод наш почав потроху вiдступати на
лiвий фланг. Нам доведеться попрацювати до ломоти в кiстках. Тож набирайся
сил.
К р а в ц о в. Це так несподiвано.
В а с и л ь к о в. Є путiвка в Ялту.
К р а в ц о в. Не хочу в Ялту.
В а с и л ь к о в. Тодi просто на море, але щоб завтра я тебе на заводi
не бачив. Повернешся - продовжимо розмову про заводськi справи.
Пауза.
Ти якийсь завжди захмарений, Кравцов.
К р а в ц о в. Коли ж менi їхати у вiдпустку?
В а с и л ь к о в. Iз завтрашнього дня.
К р а в ц о в. Подумаю.
В а с и л ь к о в. Виконуй розпорядження. Спасибi за частування, бувай.
До зустрiчi пiсля вiдпустки. (Виходить). _
Кравцов залишається сам, мiряє кiмнату з кутка в куток.
К р а в ц о в. (про себе)._ Завтра - так завтра! Але куди? (Зупиняється
посеред кiмнати, задумався)._
Довга пауза. Потiм йому почулися далекi три залпи з пiстолетiв.
КАРТИНА СЬОМА
Хата лiсника. Здається, в нiй нiчого не змiнилося, навiть облинялий
пiджак висить на стiнi. На чемоданi сидить Кравцов, обхопивши голову
руками. По довгiй паузi чути вiддаленi три пострiли з двох пiстолетiв, як
у попереднiй картинi. Вони нiби повертають його до дiйсностi. Пiдвiв
голову, оглянув кiмнату, пiдiйшов, торкнувся пiджака. З пiдвiконня змахнув
порохняву.
К р а в ц о в. Зупинився час! У цiй хатi час стоїть на мiсцi! Навiть
тривога вiйни мов притаїлась, дихає десь у кутку... (Посмiхнувся)._ Може,
я вiдвик вiд лiсу, i менi страшно? (Пiдiйшов, взяв, потримав фуганок в
руках, потiм сокиру, попробував, чи гостре лезо)._ Мабуть, з того часу тут
нiхто й не був. Не диво - глушина. Аза мрiяла пiсля вiйни тут вiдпочивати
i слухати, як iде час. Мрiяла, просила добудувати хату, а я забув? Нi! Не
забув! Того й приїхав. Приїхав добудувати хату!..
Затемнення.
Якась дивна музика. В нiй i тишина лiсу, i вiдгомiн вiйни, i радiсть, i
туга.
Сцена освiтлюється. Та ж хата, впадають в очi новi вiкна, дверi, свiже
сiно в кутку... I калина, жито, дубове листя на стiнi.
К р а в ц о в. Два днi сиджу у цiй хатi, слухаю, а час не йде, вiн
повертається, пливе назад у вiйну.
Пауза. Стук у вiкно.
Що це? Почулося?
Знову стук.
(Вiдчиняє дверi). _
Заходить Дiд. Здається, вiн i не змiнився, хiба що зсутулився та бiлi
пасма в бородi... I для нього, i для Кравцова ця зустрiч несподiвана.
Стоять на вiддалi, уже й упiзнали один одного, але ще мовчать.
Це ви, товаришу командир?..
Д i д. Я, Кравцов. (Пiдходить, подає руку. Оглянув хату)._ Прочув, що
хтось у лiсi хату добудовує. Хто б це, думаю? (Оглянув)._ Сам?
К р а в ц о в. Сам. Роботи небагато, а митарств чимало: дошки, скло,
цвяхи...
Д i д. Сказав собi: пiду погляну хто. Господар повернувся чи так хто?
К р а в ц о в. А чому серед ночi?
Д i д (засмiявся, не розтуляючи вуст)._ Вдень у лiсi боюся... Вдень i
заблудитись у ньому можу. А вночi лiс для мене - як своє дворище. Вночi
вiн менi звичайний.
К р а в ц о в. Як ви?
Д i д. Нiчого. А ти?
К р а в ц о в. Теж нiчого.
Д i д (обiйшов, подивився на дверi, вiкна попробував руками)._ Добряче
зробив. А чого це надумав?
К р а в ц о в. Колись тодi... Аза просила мене, коли господар не
повернеться, то щоб добудували. Збиралась тут жити.
Д i д. Довго думав.
К р а в ц о в. Ранiше не випадало.
Д i д. З наших кого зустрiчав?
К р а в ц о в. Тамару.
Пауза.
Д i д. Вона тебе двiчi вiд смертi врятувала. Прямо-таки врукопашну зi
смертю билась за тебе... В цiй хатi тодi вона знайшла Азу вже... а ти ще
дихав. Сама принесла в загiн. Вона в землянку для тебе якоїсь трави м якої
наносила. А лiкiв треба було, так нiмецьку санiтарну машину пiдiрвала...
Згорiло все: i машина, i нiмцi, i таблетки.
Пауза.
Повз землянку, де ти лежав, ходили навшпиньки, бо Тамара, як тигриця,
берегла тебе. Вона ладна була вiтер зупинити, аби тобi було тихо. Тепер ви
побралися, мабуть.
К р а в ц о в. Нi.
Пауза.
Д i д. I таке буває. А ти ж як? Столяруєш?
К р а в ц о в. Нi, на заводi.
Д i д. Нiчого живеш?
К р а в ц о в. Нiчого.
Д i д. А я один. Ось бачиш, i лiтом, i зимою в Мишковiй шапцi.
(Обережно зняв з голови, погладив)._ Сам. I хата хороша, i пенсiя
персональна, i шана, а в душi - протяг, холод... I дружина, i Мишко
пiшли... Пiшли i не зачинили дверей у моїй душi - так холод i находить.
Думав, час затамує, а воно - нi.
Якiсь звуки музики, наче спогади.
Довга пауза.
Тi, що пiшли, вимагають, аби ми по совiстi жили. По чистiй совiстi.
Наче його хто запитує.
Це так! Совiстi немає сiрої, рябої, в крапочку. Совiсть або чиста, або
не чиста.
Пауза.
Дивись, Кравцов, щоб i ти (по паузi)..._ по совiстi.
К р а в ц о в. Нiч яка темна.
Д i д. Гроза буде - хмара аж на землю лягає.
Довга пауза. Затемнення.
Лишилося тiльки свiтлове коло на Дiдовi, на Кравцевi. З'являються ще
свiтло-голубi кола, а в них - Мишко, Аза, Оленка. Нiма сцена. Спалахнула
блискавка, вдарив грiм, погасив голубi кола.
К р а в ц о в. Завтра поїду.
Д i д. А я, мабуть, сюди переберусь, ближче до... Лiсником уже
пропонували. Погоджусь.
Довга пауза.
Знову випливають у свiтлi Дiд i Кравцов. А в голубих колах - Мишко без
шапки. Аза, Оленка. I здалеку ледве чутнi три залпи.
КАРТИНА ВОСЬМА
Кабiнет Василькова. Обстановка та ж, але впадає в око крiсло, на якому
сидить директор. Оббите шкiрою, просторе: в ньому, здається, i спати
можна.
Васильков щось пише, коли заходить Кравцов, вiн на мить вiдiрвався вiд
роботи, жестом запросив сiсти.
В а с и л ь к о в. (дописав аркуш, переглянув, узяв телефонну трубку)._
Я в себе. Чекаю Москву. (Поклав трубку, пiдвiвся, подав руку Кравцову)._
Привiт вiдпускникам! Засмаг, схуд - це непогано, але чому не добув,
приїхав ранiше? За заводом скучив?
К р а в ц о в. Скучив.
В а с и л ь к о в. Отак я за останнi роки жодної вiдпустки не добув до
кiнця. Тягне на завод. Усе здається, нiби там щось трапилось. Повiриш,
заходжу на завод, наче в свою хату, - огортає якимсь теплом.
Пауза
Що нового?
К р а в ц о в. У мене нiчого, а у вас?
В а с и л ь к о в. По-старому. Остання декада - штурмуємо. Нового?
(Посмiхнувся)._ Ось крiсло поставили менi нове. Люблю зручнiсть. Та й
проводжу я в ньому пiвжиття. До пенсiї п'ятнадцять рокiв, якраз його й
вистачить. Шкiра добряча, не протреться. (Спохватився)._ Кравцов, чому ти
так пiзно зайшов? (Глянув на годинника)._ Зараз же дванадцята ночi. Мiг би
i завтра.
К р а в ц о в. Справи...
В а с и л ь к о в. По очах бачу - iнiцiативу принiс. Викладай! Економiя
буде? План буде? Основнi показники iнiцiативи?
К р а в ц о в. Важко сказати. "
В а с и л ь к о в. Про що ж говорити, коли не продумав?
К р а в ц о в. Продумав.
В а с и л ь к о в. Слухаю. Люблю новi думки. Чаю хочеш?
К р а в ц о в. Дякую.
В а с и л ь к о в. Людина може придумати таке, що потiм слухаєш i
дивуєшся. (Вiдкинувся на спинку крiсла)._ Цiкаво, що ти за вiдпустку
надумав?
К р а в ц о в. Ви, товаришу Васильков...
В а с и л ь к о в. (жест)._ Знаєш, Кравцов, я не так уже й набагато
старший за тебе, а на вигляд, пробач, нiби ровесник. Давай на "ти",
зручнiше.
К р а в ц о в. Давай на "ти".
Пауза.
Вислухай мене уважно, Васильков.
В а с и л ь к о в. В неуважностi мене ще нiхто нiколи не звинувачував,
тим паче, коли йдеться про iнiцiативу, подавай її коротше.
К р а в ц о в. Можу коротко! (В голосi повна переконанiсть)._ Тобi
треба вiдмовитись вiд посади директора заводу, товаришу Васильков!
Пауза.
Васильков аж вiдкинувся на спинку крiсла, на обличчi якась непевна
посмiшка. Такими безглуздими здалися слова Кравцова.
В а с и л ь к о в. Ти... (Не знайшов слiв, але йому ще здається, що це
жарт)._
К р а в ц о в. Ми з тобою комунiсти... А комунiст, якщо перекласти на
просту, звичайнiсiньку мову, це той, хто добровiльно взяв на себе клятву
служити людям! Робити добро людям! їхнi iнтереси ставити вище своїх
власних iнтересiв.
Пауза.
Обидва мовчать. Васильков уже збагнув, що Кравцов не жартує. Вiн якось
глибше втиснувся в крiсло.
(Кравцов пройшовся кабiнетом i знову зупинився перед Васильковим)._ А
недавно одна у вищiй мiрi шановна людина нагадала менi вiдому iстину, що
совiсть не може бути сiрою, чи рябою, чи в крапочку - совiсть може бути
або чистою, або не чистою. Отже, поговоримо з позицiй чистої совiстi - з
позицiй комунiстiв!
В а с и л ь к о в. Хто тебе уповноважив на цю розмову?
К р а в ц о в. Я ж тiльки-но пояснив!
Пауза.
Не тобi розповiдати про значення нашого пiдприємства.
В а с и л ь к о в (уже з нотками злостi)._ Скорочуйся.
Кравцов. Коли завод був меншим, продукцiя простiшою, ти, Васильков,
справлявся з роботою.
В а с и л ь к о в. А тепер розлiнився, зазнався...
К р а в ц о в. Залишився чесним, вiдданим роботi, але...
В а с и л ь к о в. Коли почав, то не заникуйся!
К р а в ц о в. Але тепер завод вирiс, i керувати ним тобi просто не пiд
силу. Ти це сам вiдчуваєш. Вiдчуваєш свою, пробач на словi,
безпомiчнiсть... Вiд цього на заводi i зайва суєта, штурмiвщина, безлiч
летючок, нарад...
Пауза.
В а с и л ь к о в. (з нотками зла)._ Став балакучим! (Вийшов з-за
столу, ходить по кабiнету. Видно, намагається заспокоїтись, i це йому нiби
вдається. Нараз вiн пiдходить дiстає телеграму, подає Кравцову)._ Мiнiстр
дякує, а ти знiмаєш з роботи!
К р а в ц о в. Мiнiстр менше знає тебе, нiж я. I потiм, це подяка
заводу.
В а с и л ь к о в. Може, вже й кандидатуру пiдiбрав на директора
заводу? (Зупинився, чекає вiдповiдi)._
Пауза.
К р а в ц о в. Товаришу Васильков, те, що я сказав, ти сам десь
розумiєш i вiдчуваєш, але боїшся собi признатися.
Для цього треба бути мужнiм.
Пауза.
(Знову пройшовся по кабiнету)._ А щодо призначення... Це справа
мiнiстерства.
Пауза.
В а с и л ь к о в. Може, тебе рекомендувати директором?
К р а в ц о в. Рекомендуй. Я, певен, справу повiв би краще.
В а с и л ь к о в. (на його обличчi розгубленiсть, здивованiсть, врештi
вiн щиро смiється)._ Я всього чекав, тiльки не цього... До того
неприкритий кар'єризм, безсоромнiсть, нескромнiсть! Кравцов, вас треба
лiкувати довго й серйозно.
К р а в ц о в. (залишається спокiйним)._ Повторюю, для справ заводу це
було б краще!
В а с и л ь к о в. (сiдає в своє крiсло i вже з якоюсь цiкавiстю в
голосi)._ Я можу припустити, хоч це для мене несподiвано боляче, але я
можу припустити, що у вас, так би мовити, у перебiльшенiй формi кар'єризм,
але щоб не приховувати, а так напоказ... Це вперше.
К р а в ц о в. Того, хто на фронтi пропонував себе, щоб його послали на
смертельно небезпечнi завдання, нiхто не звинувачував у кар'єризмi,
безсоромностi, нескромностi. Коли вибував зi строю комбат, - пiдводився
комроти i вiв батальйон в атаку, його не звинувачували в кар'єризмi,
безсоромностi.
В а с и л ь к о в. Закони вiйни перенести хочеш...
К р а в ц о в. Закони найвищої мужностi, чесностi, вiдданостi Вiтчизнi,
народу - цi закони iснували у вiйну, i їх не треба забувати i сьогоднi.
Васильков вийшов з-за столу, став навпроти Кравцова. В нього згасає
неприязнь. Нiма сцена.
Чується голос Кравцова, наче читає запис: "Вахту прийняв Кравцов!"
Темнiє свiтло.
Знову музика, як спогади вiйни, як роздуми, як пiсня мужностi.
Поступово свiтло розгорається.
Кабiнет директора заводу. Впадають в очi на однiй iз стiн жито, калина
i дубове листя. Заходить Кравцов, знiмає плащ, сiдає за стiл. Дiстає якiсь
папери. Потiм знiмає трубку.
К р а в ц о в. До дев'ятої мене по можливостi не турбуйте.
В цей час заходить Скирда, у вiйськовiй вицвiлiй одежi, без погон.
С к и р д а. А я потурбую...
Кравцов здивований: хто так рано мiг зайти.
Скористався, що секретарка ще не прийшла, робота починається о
дев'ятiй, а зараз вiсiм.
К р а в ц о в. (виходить з-за столу, наблизився до Скирди. Ще деякий
час дивиться мовчки, нiби хоче переконатись, Що не помилився)._ Товариш
капiтан?! Скирда? Здрастуйте! (Потиснув руку)._ Яким вiтром?
С к и р д а. А я вже й без вiтру, як перекотиполе. I тихо, а воно
котиться.
К р а в ц о в. Сiдай. Аж не вiриться!
С к и р д а. Не вiриться... I менi не вiриться. Кравцов - директор
такого заводу! Виходить, хлопець ти не дурний. Правда, рiзне говорять
люди.
К р а в ц о в. Звiдки начувся?
С к и р д а. Я на твоєму заводi служу.
К р а в цо в (здивовано)._ Ти служиш?
С к и р д а. На прохiднiй, охоронником.
К р а в ц о в. А я i не знав.
С к и р д а. Комкор солдатiв усiх не знає i не бачить. Так, кажу,
говорять рiзне. Бiльше хвалять: дiловий, штурмiвщини менше. Видно, є в
тебе струнка.
К р а в ц о в. На завод до нас випадково?
С к и р д а. Обличчя твоє в газетi побачив - те, дев'ятнадцятирiчне
згадалося, впiзнав тебе - i приїхав...
К р а в ц о в. Спасибi.
С к и р д а. Обiрвала мене вiйна, обкарнала, обпалила.
Один - нi родича, нi пiвродича, нi чвертi родича на всiй землi.
Мiльярди людей, а в мене нiкого - тiльки ти один, Кравцов.
Пауза.
Колись хотiв розстрiляти тебе, а тепер у родичi набиваюся. Ось так.
Люблю чи не люблю я тебе, Кравцов, а житиму поруч... I хочу попросити -
iнколи, як дозволиш, до тебе додому зайду, ти ж один. Вечорами заходитиму
- вони для мене такi довгi, а ночi ще довшi...
К р а в ц о в. А ми родичi з тобою - кров порiднила нас.
Пауза.
I самотнiсть...
С к и р д а. Кравцов, ти плакав коли-небудь пiсля вiйни?.. Нi!.. I я
теж. Слiз немає, а так iнколи хочеться заплакати, коли тяжко, щоб легше
стало... Подумав якось гнiздо собi злiпити. Нi. Те, перше, зруйноване, з
очей не сходить... i гнiздо, i пташенята. Так дозволь заходити до тебе...
Ти ж один. (Iде, потiм зупинився)._ Те, що мiж нами було... (Потоптався на
мiсцi, слова потрiбного не знайшов. Виходить). _
Кравцов сiв за стiл. Схилив голову на руки. Довга пауза.
I в кабiнетi з'являється Оленка. Боса. В довгiй бiлiй сорочцi, по якiй
розкиданi квiти. Квiти на широких спадаючих рукавах. Сорочка розстебнута,
волосся розсипалося по плечах. Оленка дивиться на Кравцова i голосом тихим
i чутним: "Ти нi в чому не винуватий, i я - у нас кохання велике,
велике..." Пiдняла, розкинула руки, наче хотiла показати, яке велике,
безмежне кохання. Розстебнутi рукава сорочки опали. Сцена темнiє.
Лишається свiтло тiльки на закритому руками обличчi Кравцова та на
розкинутих руках Оленки. Перемiна свiтла.
Кабiнет у квартирi Кравцова. Вся стiна, що перед глядачем, розмальована
- точне повторення малюнкiв Оленки на коминi в її "палацi". Навiть
яскравiше. Саморобний столик-трикутник, табуретки. Бiля столика стоїть
Кравцов у важкiй задумi. Одягнутий по-святковому. На столi лежить калина,
два наповненi червоним вином келихи. Пауза. В абсолютнiй тишi голос
Оленки: "Справдi, сьогоднi твiй день народження?"
К р а в ц о в. (мовби вiдповiдає їй)._ Летять роки!
Довга пауза. Телефонний дзвiнок
(Виходить з кабiнету, пiднiмає трубку)._ Слухаю!.. Проведете без мене!
Нi-нi, я зайнятий! (I вже iншим голосом)._ Сьогоднi мiй день народження! В
мене повно гостей, як же я їх залишу? (Кладе трубку. Нiби про себе)._ Раз
у рiк я маю право на святий вечiр? На зустрiч з Iлонкою. (Пiдiйшов, сiв
бiля столика. Взяв келих, не випив - тримає в руках). _Летять роки... I ти
вже не дiвча. Не дiвча, Iлонко...
Мiняється колiр освiтлення.
Заходить Оленка. Не дiвча - красива молода жiнка в чорнiй оксамитовiй
сукнi. Ступила кiлька крокiв до Кравцова, зупинилася.
Пауза.
О л е н к а. Тобi нелегко, Кравцов, чекати мене? Чекати, знаючи, що я
не прийду?
К р а в ц о в. Дуже важко. Наче хто увiгнав у груди нiж i не вийняв...
Ось так усi роки!
О л е н к а. А ти ж знаєш - не прийду. I не чекай... Чого самотнiм
жити? На роботi ще нiчого, а вдома - як у камерi.
К р а в ц о в. Так.
О л е н к а. Багато гарних жiнок.
К р а в ц о в. Багато...
О л е н к а. Одружуйся i живи, як усi... Життя є життя... Не його
пристосовуй до себе, а себе до нього.
К р а в ц о в. Так.
О л е н к а. Ще не пiзно i сiм'ю мати.
К р а в ц о в. Не пiзно...
О л е н к а. Iя швидко забудусь.
К р а в ц о в. (наче прокинувся)._ Що? I це говориш менi ти, Iлонка?
Пауза.
О л е н к а. Нi, це я проказала твої думки.
К р а в ц о в. Так, вони iнодi прокрадаються до мене... Прокрадаються i
тiкають, нашого кохання вони бояться. Iлонко, як давно ти запалила свiчку
в моєму серцi... А той вогонь i досi - i теплить, i грiє, i палить мене!..
Люди мене не зрозумiють?!!
Пауза.
Хай тут передi мною буде сто, тисяча чоловiк, я скажу їм: прислухайтесь
до себе! В кожного з вас або жеврiє вогник того першого, чистого,
справжнього кохання, або ви чекаєте, коли вiн спалахне...
Пауза.
А може, хто сам погасив його, той карається все життя.
Пауза.
Кравцов! А коли з тої тисячi вийдуть кiльканадцять i скажуть тобi:
кохання справжнього немає! Кохання - то рожеве марево!
Пауза.
Я їх запитаю: як же ви живете серед людей? Забирайтесь на iншi планети!
На Землi вам мiсця немає!!! (Пiдiйшов, опустився на табуретку. Дивиться на
голубi оленi)._ Ви не видуманi! Ви є! Мої голубi оленi!
Повiльно темнiє.
Народжується музика. Сцена в смугах свiтла i темряви. Кравцов i Оленка
танцюють вальс.
Перемiна свiтла.
Кравцов сидить у крiслi - заснув. Чути дзвiнок. Кравцов прокинувся.
Швидко зачинив дверi до кабiнету, впускає гостей. Заходять Коноплiцький i
Тамара, їх змiнили роки, але вони обоє ще молодi на вигляд.
К р а в ц о в. Ви?..
К о н о п л i ц ь к и й. Ми... (Вiтається з Кравцовим)._
К р а в ц о в. (цiлує руку Тамарi)._ Молодцi, що згадали. Правда,
щороку телеграми поздоровчi одержую, а щоб просто - то нi.
К о н о п л i ц ь к и й. На весiлля запрошували листом. Пам'ятаю, я ще
i план нашої квартири намалював.
К р а в ц о в. Це було давно.
Т а м а р а. Раннiй ранок, а ти вже наче зiбрався кудись iти. На
роботу? Сьогоднi ж вихiдний...
К р а в ц о в. У нас менше вихiдних. (До Коноплiцького). _Ростеш,
Коноплiцький! Чув, уже член-кореспондент!
К о н о п л i ц ь к и й. Не думав, не гадав - само прийшло!
К р а в ц о в. Задаєшся. Я читав твої роботи. Вартi уваги.
Т а м а р а. Як здоров'я?
К р а в ц о в. Вiдмiнно.
Т а м а р а. Змарнiв.
К р а в ц о в. Роки. Сiдайте в моїй хатi - я пригощу шампанським,
коньяком, консервами i ковбасою,
Т а м а р а. Холостякуєш?
К р а в ц о в. А чим погано?
К о н о п л i ц ь к и й. Ми так i думали...
К р а в ц о в. Будемо снiдати?
К о н о п л i ц ь к и й. Я людина долi, та спершу про справи.
К р а в ц о в. Будь ласка. Якщо так термiново.
К о н о п л i ц ь к и й. Чим почати розмову, давайте сядемо. Щоб було
чинно, благородно.
Пауза.
А ти трохи подався, мiй дорогий Миколко. Видно, працюєш як каторжний. I
товариш хороший, i люблю я тебе...
К р а в ц о в. Оце та дiлова розмова?
К о н о п л i ц ь к и й. (до Тамари)._ Почнемо, Тамарочко?
Т а м а р а. (по нiй видно - чимось занепокоїлась)._ Може, Кравцов
кудись поспiшає?
К р а в ц о в. Я до ваших послуг.
К о н о п л i ц ь к и й. Починаю! (Схопився. Ходить по кiмнатi)._ Дуже
важко, майже неможливо жити з жiнкою, яка говорить правду!
К р а в ц о в. Сумнiвна iстина.
К о н о п л i ц ь к и й. А ти її постарайся засвоїти. Я вже збиваюся з
послiдовностi.
Пауза.
(Зупинився)._ Я привiз свою дружину тобi. Знак оклику, пауза. Повторюю
- свою дружину - тобi! Все почалося з правди, яка мала такий вигляд:
"Дорогий мiй друже Коноплiцький, ти найпрекраснiший чоловiк. Я була певна,
що жити будемо добре i навiть покохаю тебе, але з цього нiчого не вийшло.
Я кохаю iншого.
Пауза.
Кохаю Кравцова... Бiльше критися перед тобою не можу". Ось основний
змiст промов, якi вона почала все частiше проголошувати.
Пауза.
I поїхала до тебе... Я теж приїхав, аби ти не подумав, що вона втекла.
Ми - по-доброму.
За бравадою слiв вiдчутно гiркоту i жаль, що так сталось. Запала
напружена мовчанка. Кожний по-своєму переживає почуте.
I ще додам: знай, Кравцов, як там ви домовитесь - не знаю, але для
Тамари в мене завжди серце (посмiхнувся) _вiдкрите.
Пауза.
Я пройдусь, мiсто ваше подивлюся. (Швидко виходить). _
Кравцов устав, ходить по хатi, видно, не знає, як почати розмову з Та
марою. Та й про що? Мовчанка затягнулась.
Т а м а р а. Кравцов, не сердься. Може, не так треба було сказати, як
це зробив Коноплiцький, але суть вiрна. Я роками готувалась до цiєї
розмови. До розмови з тобою, а тепер не стало слiв.
Пауза.
(Вiдiйшла в протилежний бiк кiмнати)._ Так, мабуть, з того, певно, з
того почалося... коли я тебе винесла... Коли ти напiвживий марив нею,
Iлонкою, марив, i шукав, i вiрив, i побивався за нею... Я ще тодi наче
напилася чужого кохання, напилася i сп'янiла... Гадала - пройде, а воно
нi.
Пауза.
Кравцов, тобi важко жити самому? Все думаю, якi в тебе рани! Болять i
досi? Я ж кожну твою... Я не хочу, не думай, наче прошу вдячностi, нi,
Кравцов!
Довга пауза.
К р а в ц о в. Ти врятувала менi життя. I я не забув - забути грiх.
Т а м а р а. Але я не для цього кажу. Згадаю твої рани - в самої бiль
народжується. Вiдчула: без тебе, Кравцов, життя моє пощерблене.
Пауза.
Iлонку не забув? Нi! Я знала, ти не з тих, хто забуває. Дозволь десь
бiля тебе жити! Хоч на заводi у вас працюватиму. Вечорами буду заходити,
чай готувати... Ми ж друзi, Кравцов! Так менi легше буде.
Пауза.
(Зовсiм тихо про себе)._ А може, з часом...
_
Довга мовчанка.
Заходить Скирда, вже в цивiльному.
С к и р д а. Чого це в тебе, Кравцов, дверi розпанаханi? (Пабачив
Тамару, здивований погляд). _
К р а в ц о в. Знайомтесь, друзi мої...
Тамара й Скирда, перш нiж подати руку, обмiнялись вивчаючим поглядом.
Перемiна свiтла.
Мiський скверик. На лавочцi сидить зiщулившись Оленка. В руках,
опущених на колiна, газета. Поруч стоїть невеличка валiзка. Оленка
заслухалась, задивилась у свої скаламученi думки.
Пауза.
О л е н к а (знов погляд на газету, на портрет)._ Посивiлий, немовби
змарнiв.
Пауза.
Все про тебе написали, Кравцов: i дiловий, i органiзатор, i план
виконує... А взяли б та й написали: "...Iлонку шукає".
Пауза.
Не ти, я тебе знайшла, Кравцов! Випадково? Нi! Мабуть, пiвсвiту знало,
що я тебе шукаю. (Ледь торкнулась уст гiрка посмiшка)._ I газету, бач, з
твоїм портретом прислали. А ти не знайшов мене - бо не шукав!
Пауза.
А може, шукав, але як знайти? Вiйна начисто слiди замела... Хоч би й
побував у моїх краях - села немає. В одну нiч фашисти i село спалили, i
людей до одного вигубили!.. Нiхто ж не вiдав, що я напередоднi тої ночi
втекла на фронт...
Пауза.
У сотий раз я звинувачую себе, i в сотий раз виправдовую... Днi,
мiсяцi, роки - для мене були не плином часу, а бiлим полотном чекання... I
ось тепер ти так близько вiд мене, он у тому будинку. Всього кiлька
хвилин, щоб до тебе дiйти... Роками iшла до цих хвилин i зупинилась...
Боюся... Я жила коханням, дихала ним... А коли ти, Кравцов, забув мене, а
коли... Тодi все... все в прiрву!.. (Її наче пронизав гострий бiль, аж
серце притисла рукою)._
Виходить Тамара. Пройшла мимо, потiм повернулась, зупинилась.
Т а м а р а. (до Оленки)._ Пробачте, вам зле?
О л е н к а (тiльки тепер помiтила Тамару)._ Нi, це так...
Зустрiлись поглядом. Пауза.
Т а м а р а. Може, зайдемо до мене, перепочинете. Я тут поруч живу.
О л е н к а. Дуже вдячна, але я почуваю себе добре.
Т а м а р а. Видно, приїхали у вiдрядження? На наш завод?
О л е н к а. У приватних справах. Чекаю автобуса на станцiю. Через
годину мiй поїзд.
Т а м а р а. Ви з України?
О л е н к а. Так.
Т а м а р а. По вимовi вiдчула. З яких мiсць?
О л е н к а. З Полiсся.
Т а м а р а. Та ми земляки, навiть близькi. I я з Полiсся. Це ж треба -
в такiй далечинi зустрiтися. Там у вас iще купаються, а тут уже холодом
дихає. Як наше мiсто, сподобалось?
О л е н к а. Недовго була. Як слiд не роздивилася. Зовсiм нове, нiби
трохи суворе, черстве...
Пауза.
Т а м а р а. Хочете, я дам вам свою адресу! Iншим разом приїдете -
гостею будете. (Шукає, на чому б написати адресу)._
О л е н к а. Дякую. Сюди я бiльше не приїду. А он автобус мiй їде.
Т а м а р а. Щасливої дороги. Привiт Полiссю. Скучила за ним.
О л е н к а. Повертайтеся на Полiсся.
Т а м а р а. Не можу! (Посмiхнулась: i гiркота, i щастя в тiй
посмiшцi)._ Тут моя доля.
Коротка пауза.
(Обмiнялись поглядом)._ Щасливої дороги. (Виходить, ще раз
озирнулась)._
О л е н к а. (дивиться їй вслiд)._ Вродлива жiнка! I вона може бути
дружиною Кравцова... (Пiдняла газету, знову вдивляється в портрет)._ Не
треба нам зустрiчатися, Кравцов! Не будемо руйнувати мого, а може, й твого
щастя. (Пiдвелася, взяла валiзку)._ Роками iшла, а на останнi кiлька
хвилин не вистачило мужностi... (Поглянула на його будинок)._ Прощай,
Кравцов!
Пауза.
Моя доля... (Затиснула вуста рукою, наче злякалася, що вирветься з
грудей плач. Повiльно виходить). _
Квартира Кравцова. Кравцов сидить на своєму улюбленому мiсцi, у крiслi.
Тамара - на канапi, гортає iлюстрований журнал. Скирда стоїть посеред
кiмнати, наче роздумує, що йому треба зробити. Налив келих вина, випив.
Тамара краєм ока спостерiгає за ним.
С к и р д а. Кравцов, не здається тобi, що ти директор так нiби (жест)_
i нiчого, але з плямочками?
К р а в ц о в. Менi здається iнше - що ти, Скирда, захоплюєшся
вишукуванням плямочок.
С к и р д а. Не подобається?
К р а в ц о в. Як бачиш - терплю.
С к и р д а. Кравцов, ну, хай уже ти, як то кажуть, i днюєш, i ночуєш
на заводi. Для тебе на заводi свiт починається i кiнчається. А люди? Людям
потрiбен вiдпочинок. А куди вони пiдуть? Клуб малий, кiнотеатр
один-однiсiнький, розваги в парку - нi гу-гу. I стадiончик би теж...
К р а в ц о в. Якiсь у тебе побажання, я б сказав, цiлеспрямованi.
С к и р д а. (жест, мовляв, ось хто я)._ Фабзавком, культ-сектор -
вiдпочинок трудящих.
К р а в ц о в. Пробач, забув.
Т а м а р а. Скирда має рацiю. Сьогоднi одна жiнка в розмовi назвала
наше мiсто навiть трохи суворим.
С к и р д а. (жест)._ Дякую за пiдтримку.
Т а м а р а. (до Кравцова)._ А коли ти береш вiдпустку, Кравцов?
К р а в ц о в. (не вiдриваючись вiд газет)._ Попросив дозволу.
С к и р д а. План не пустить i командарм...
К р а в ц о в. подивився в його бiк: що, мовляв, за командарм?
На твоєму заводi людей до корпусу, виходить, - ти комкор, а над тобою -
командарм...
Пауза.
К р а в ц о в. (тiльки посмiхнувся)._ А менi пiсля фронту всi роки
здаються вiдпусткою.
Дзвiнок. Скирда i Тамара перезирнулися, кому йти вiдчиняти. Кравцов
пiдвiвся, вийшов, тут же повернувся з телеграмою. Кладе її на стiл.
К р а в ц о в. (посмiхнувся)._ Вiдпочив!..
Скирда пiдiйшов, взяв телеграму, прочитав.
С к и р д а. У Москву викликають? Це - перед наступом, Кравцов.
Т а м а р а. Можна i я з тобою? На роботi мене вiдпустять.
С к и р д а. (про себе)._ Ад'ютант.
Знову дзвiнок. (Виходить). _
Т а м а р а. поправляє зачiску. Повертається Скирда, за ним - Оленка з
валiзкою в руках. Зупинилася. Хвилювання наче заморозило її. Глянула на
Тамару, на Скирду i зупинилася поглядом на Кравцовi. Скирда вдивляється в
Оленку. Тамара в якомусь недоброму передчуттi пiдвелася з канапи. Кравцов
поволi опустив газету, дивиться на Оленку, їхнi погляди зустрiлися.
Валiзка випала з рук Оленки. Кравцов, не вiдриваючи вiд неї погляду,
пiдвiвся. Стоять одне проти одного...
Завiса
** ФАРАОНИ **
ДIЙОВI ОСОБИ:
Т а р а н - завiдуючий механiзацiєю.
О д а р к а - його дружина.
О н и с ь к о - бригадир.
У л я н а - його дружина.
А р и с т а р х - бухгалтер.
Г а н н а - його дружина.
О в е р к о - завiдуючий птахофермою.
К о р н i й - колгоспний сторож.
Г р и ц ь к о - облiковець.
К а т е р и н а - доярка.
О л е н а У с т и м i в н а - дружина голови колгоспу.
П а в л и к - виконавець.
ДIЯ ПЕРША
КАРТИНА ПЕРША
Нiч. На сценi напiвтемне. Подвiр'я Т а р а н а. Мiж двома деревами
прив'язано гамак, застелений рядном, зверху подушка. Чути пiсню - спiвають
чоловiки рiзними голосами, невлад:
Гей, наливайте повнiї чари,
Щоб через вiнця лилося,
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в свiтi жилося.
На сцену виходять Т а р а н, О н и с ь к о, А р и с т а р х, О в е р к
о. Всi напiдпитку. Зупиняються бiля подвiр'я Т а р а н а. Т а р а н -
огрядний чоловiк у хорошому костюмi, вишитiй сорочцi. Кашкет зсунувся
набiк. Рухи повiльнi, лiнивi. О н и с ь к о вдягнений простiше, але теж
добре. Без кашкета, чуб скуйовджений. Пiд час розмови жестикулює, нiби
ловить долонями власнi слова. А р и с т а р х - товстелезний, з великим
животом, у солом'яному капелюсi. Комiр сорочки розстебнутий, пiджак тримає
на руцi. О в е р к о - щуплий, рухливий, кожне слово супроводжує
вiдповiдним жестом.
А р и с т а р х. Що не кажiть, а нас таки доля, хлопцi, не цурається.
О н и с ь к о. Не цурається, прямо пiд ручки з нами ходить. Живемо в
достатку!
А р и с т а р х. Живемо в достатку!
О н и с ь к о. В достатку!
О в е р к о. Як отi вареники - iз сметани та в масло...
А р и с т а р х. В керiвництвi ходимо!
О н и с ь к о. Ходимо.
О в е р к о. На велоролерах їздимо.
Т а р а н. На моторолерах!
А р и с т а р х. Люди нас шанують!
В с i. Шанують.
О в е р к о. I начальство поважає!
А р и с т а р х. А тут - тр-р-р!
Т а р а н. Чого ж тр-р-р?
А р и с т а р х. Кажуть, "собiвартiсть" у нас наче "висока", з
механiзацiєю "слабкувато"... Вчора нашому головi дуже рiзко сказали в
районi: "Якщо так i надалi буде, то..." (жест), мовляв, усiх нас чекає
колiно... (Жест).
Т а р а н. Що ж, по-їхньому, нашi трактори за горобцями ганяються?
О н и с ь к о. Працюють же!
О в е р к о. Працюють! Постоять-постоять - i знову... Др-р-р... (Уявляє
себе за кермом).
Т а р а н. Не все ж i на технiку покладати. А живi люди нащо?
Ентузiазм? Де неуправка буде (хихикнув), на жiнок пiднажмемо.
О н и с ь к о. Жiнки будь-яку механiку замiнять.
Смiх.
Т а р а н. Ще й як замiнять! Жiнки - така технiка, що нi тобi
амортизацiї, нi запасних частин, нi капiтального ремонту...
О в е р к о. Добiрне товариство! Я так розумiю: переключимо жiнок на
пiдвищенi швидкостi! I собiвартiсть знизимо.
Всi зайшлися смiхом.
А р и с т а р х. Мудру голову носиш на плечах, сусiде!
О н и с ь к о. Давайте, хлопцi, на радощах "Рушника" втнемо. (Затягує).
"Рiдна мати моя..." (Фальшивить). Затягуй, Аристарше!
А р и с т а р х. Не можу. В сон кидає. Покотимо, Оверку, додому!
О в е р к о. Покотимо! На добранiч! Дасть бог день...
А р и с т а р х. Дасть бог i чарку...
Пiшли.
О н и с ь к о. I ми по хатах, чи що?
Т а р а н. Добре тобi, Ониську! Прийдеш додому, вицiдиш глечик квасу
для прохолоди, простягнешся пiд яблунею, жiнка мовчки чоботи з тебе знiме,
подушку пiдiб'є - i спи собi на здоров'я! А тут... (Безнадiйно махнув
рукою).
О н и с ь к о. На себе ремствуй! Учить жiнку треба!.. Моя теж така
була, а тепер хоч до рани прикладай. А ти - лiберал!
Т а р а н. Я лiберал! (Б'є себе в груди). Я лiберал?! Нi, брат! Я вже
твердо вирiшив - досить!.. (Таємниче). Кину я свою Одарку! Кину - i
край!.. Не до пари вона менi. Дiвкою ще наче личила, а тепер занехаялась,
постарiла, теплого слова не почуєш вiд неї. Тiльки гир та гир. I по
господарству порядку немає, i на роботу нiколи не вийде. Р-р-розведусь!..
О н и с ь к о. Розiйтись - не штука. Тiльки ж мороки до дiдька, та й
витрати неабиякi...
Т а р а н. Яка морока? Ти газети читаєш?
О н и с ь к о. Само собою...
Т а р а н. Читаєш, мабуть, з п'ятого на десяте. В кожнiй же газетi
пишеться, що хтось "порушує справу про...". (Жест). Та це ж по району... А
в областi? А в республiцi? А в Союзi?.. А на планетi?.. Мiльйон мiльйонiв
- i нiчого... Да...
О н и с ь к о. Воно так, звичайно, тiльки чужого собака кусає - тобi не
боляче, а на самого комар сяде - вже i руками махаєш.
Т а р а н. Нi-чо-го!.. Треба, так i я помахаю.
О н и с ь к о (подумавши). Я чув, i голова наш не мириться з жiнкою i
теж помишляє про... (Жест).
Т а р а н (радiсно). От бачиш! Хто ранiше, хто пiзнiше - всi, брат, до
цього дiйдемо! Це тобi не старий режим!..
О н и с ь к о. Мо', й таке буде...
Т а р а н. Аби жилось погано, то й гиркай собi на здоров'я. А то ж нi.
Хату поставив, як дзвiн, - три кiмнати. Хлiб - ще позаторiшнiй лежить. I
сало, i до сала... Електрика цiлу нiч свiтить. (Махнув у бiк стовпа). Iз
областi по знайомству цiлого радiокомбайна припер, хоч так грай, хоч
пластинки став. Живи пiд музику та чоловiка голуб, так нi... (Голосно
гикнув). Хвилька нiчого не пiдсипає в горiлку? Щось менi той... (Жест).
О н и с ь к о. Грiх наговорювати! Дванадцятий рiк беру в неї - i
кращого самогону для здоров'я не пам ятаю...
Т а р а н. Це, мабуть, у мене нервове. Так що я хотiв тобi сказати?
Ага, згадав. Добре жилось єгипетським фараонам... Я десь чув, що жiнки
кожного ранку ноги їм цiлували...
О н и с ь к о. Ще й як цiлували! Фараони, брат, умiли своїх жiнок у
руках тримати.
Т а р а н. Молодцi фараони!
О н и с ь к о. Щось i менi, той, цинком вiдганяє... Мабуть, Хвилька
новi труби поставила... Цс-с!.. Наче хтось iде... Заховаємось?
Т а р а н. Хiба хочеш - треба...
Вiдходять, присiдають за тином. По дорозi йде сумна Катерина,
з протилежного боку - Гриць.
К а т е р и н а (злякано). Ой!.. Хто це?!
Г р и ц ь к о. Не лякайся, Катю. Це я, Грицько. (Хоче взяти її за
руки).
К а т е р и н а. Бродиш ночами, як привид. Пусти!
Г р и ц ь к о. Зачекай сваритися, Катю! Послухай краще... Сьогоднi
такий день, найбiльше свято на землi!..
К а т е р и н а. Яке свято? Он люди вже давно сплять.
Г р и ц ь к о (урочисто). Сьогоднi минає рiвно два роки, три мiсяцi й
одинадцять днiв, як ми почали стрiчатись...
К а т е р и н а. Ой помру! (Чмихнула). Стрiчатись!.. Та я тебе бачу
кожного дня ось уже вiсiмнадцять рокiв.
Г р и ц ь к о. Я маю на увазi той день, коли вперше вiдчув, що...
(Раптом). Загину без тебе! Пам'ятаєш, пiсля випуску ми всiм класом пiшли
на берег Вербички, i там я дiстав тобi лiлiї? Ти ще кричала: "Грицю! Не
пливи - там прiрва, глибоко! Вернись, рудий бiсе, потонеш!" А я таки
дiстав, хоч плавав поганенько, бо чув, як ти дiвчатам говорила, що любиш
лiлiї над усi квiти. Не пам'ятаєш?
К а т е р и н а (зiтхає). Пам'ятаю. Але де тебе сьогоднi носило? Я так
чекала.. Може, прийдеш...
Г р и ц ь к о. Я принiс тобi... Ось!.. (Подає Катеринi пучок бiлих
лiлiй).
К а т е р и н а (вражена, бере лiлiї. Не вiрячи очам). Звiдки?
Г р и ц ь к о. На Вербичцi нарвав.
К а т е р и н а. На Вербичцi? Так далеко? (Пригортає лiлiї до грудей,
поривчасто цiлує Грицька). Спасибi.
Г р и ц ь к о (йому перехопило подих). Катю! Хiба дванадцять кiлометрiв
так далеко? Катю! Поцiлуй ще раз - i я до свiтанку позбираю лiлiї вздовж
усiєї рiчки!..
К а т е р и н а (схиляє голову до квiтiв). Помовч! (Пауза).
Гриць цiлує її.
(Хилиться йому на груди). Бiлi лiлiї... Я так давно не милувалася ними
при мiсяцi! (Пауза). Поглянь, Грицю, вони аж посмiхаються до нас...
Гриць ствердно хитає головою. Вони завмерли в довгому поцiлунку.
За тином почувся Таранiв стогiн.
Ходiмо!.. Пора!
Г р и ц ь к о. Катю! Ну, чого ти поспiшаєш! Ходiмо в поле... В полi
тихо так та гарно: пахнуть хлiба, спiває перепел, а небо... Ходiмо!..
К а т е р и н а. Руда моя бухгалтерiя, вже другi пiвнi давно
вiдспiвали...
Г р и ц ь к о. Пройдемо росою аж до Заячого лiсу. Люди ранком побачать
стежки i скажуть: "Тут ходили закоханiї" Навiть у старих залоскоче серце
згадкою про юнiсть.
К а т е р и н а. I чого ти пiшов у конторники?!
Г р и ц ь к о. Кепкує! А може, пiд оцiєю рудою чуприною така фантазiя
палахкотить, що й письменникам не снилася...
К а т е р и н а. Милий мiй Грицю! Добре тобi пiсля конторської задухи
та в поле ринути, а менi в п'ять годин треба на фермi бути. За день так
накрутишся, що ждеш того вечора, як свята. Кидай бухгалтерiю та йди до
нас, тодi не такої заспiваєш. Кинеш?
Г р и ц ь к о. I кину.
К а т е р и н а. I перейдеш?
Г р и ц ь к о. I перейду.
К а т е р и н а. Слово?
Г р и ц ь к о. Слово. Ферми механiзуємо, електродоїлки встановимо.
К а т е р и н а. В людей давно вже є, а в нас, може, тiльки при
комунiзмi встановлять. Он твiй дядько Таран третiй рiк обiцяє. Я б такого
i дня не тримала завiдуючим механiзацiєю...
Г р и ц ь к о. Тихше, ми ж бiля його хати!
К а т е р и н а. Не почує. Це барило, мабуть, насмокталося та спить, а
може, десь швендяє - чарку шукає.
Г р и ц ь к о. Та кинь про нього... Пiдемо в поле...
К а т е р и н а. Нi, я - додому. Вiдпочити треба, та й мати сердяться,
коли я пiзно приходжу.
Повiльно пiшли вулицею.
Таран i Онисько вилазять iз схованки, дивляться їм услiд.
Т а р а н. Ти не впiзнав, чия то мудра така?
О н и с ь к о. Катерина Чипчина.
Т а р а н. Я їй покажу - "барило". Бач, переробилася - електродоїлку їй
подавай! Грамотна! "При комунiзмi встановлять..." Ониську, я так вважаю.
Оце кажуть, поступово переходимо до комунiзму. Поступово - значить, не всi
разом? Спочатку чоловiки, а потiм жiнки. I то не всi, а поодинцi пускати
будемо.
О н и с ь к о. Якби нас на воротях поставили, через якi в комунiзм
проходитимуть, ми б маху не дали - не пустили б жодної.
Т а р а н. Не знаєш ти моєї Одарки. Попiд носом, а проскочить!..
О н и с ь к о. Клята вона в тебе.
Т а р а н. Клята, проклятющаi Поїдом їсть, навiть якщо вип'єш iнколи. А
ми ж без причини не п'ємо? Нi! От сьогоднi випили. Чому?
О н и с ь к о. А чому?
Т а р а н. А чому? Трактора вiдремонтували! То не працював, а тепер
працюватиме. На радощах i випили. Не свої шкурнi iнтереси нас хвилюють, а
державнi! А жiнки цього не розумiють!
О н и с ь к о. Вiдсталий елемент - що з них вiзьмеш? Ще якусь бенерю
несе. Може, знову той... (Жест).
Т а р а н. Не хочу. На щось колюче сiв, коли отi цiлувались... Бач, яка
жiнка в мене, нема того, щоб пiд тином прибрати.
Входить Корнiй, широкоплечий, здоровенний дядюга.В руках величезний
дрючок, пiд пахвою згорнутий лантух. Говорить крiзь зуби, ходить трохи
нагнувшись, наче когось пiдстерiгає.
Корнiй!
О н и с ь к о. Заховаймось!
К о р н i й. Хто тут, признавайсь! Що я вам, мальчик?!
О н и с ь к о. Ти що?
К о р н i й. Доброї ночi...
Т а р а н. Здоров! На варту йдеш?
К о р н i й. А куди ж - на вечорницi?!
О н и с ь к о. Може, там вiд комори тiльки дух лишився, а ти сунеш так
пiзно.
К о р н i й. Чужi не прийдуть, а свої багато не вiзьмуть!
Т а р а н. Воно так. Ти теж, бачу, мiшечка прихватив?
К о р н i й (спiдлоба блимнув очима). Твої трактори в мiшок не
повкидаю, не бiйся! Бувайте!.. (Пiшов нагнувшись).
О н и с ь к о. Корнiй - страшенної сили чоловiк. Позаминулого року спав
пiд скиртою. Мабуть, теж сторожував. Коли це пiдiйшов бичок-бузiвок i
наступив йому на спину. Корнiй як схопиться, як свисне бузiвка у вухо, так
бiдолашна скотина i впала з усiх чотирьох.
Т а р а н. Ото сила!
О н и с ь к о. Ледве вiдходили. I досi в бика контузiя. То нi з того нi
з сього почне головою мотати, нiби його гедзi кусають, то стане серед
дороги i реве мов навiжений. А побаче Корнiя - в лiс тiкає, сердега.
Т а р а н. I не дивно, що в Корнiя здоров'я, - шостий рiк сторожує.
Вночi на роботi спить, а вдень - дома. Правда, й заробiтки такi...
О н и с ь к о. В нього жiнка ланкова. Щороку трудоднiв по шiстсот
виганя.
Т а р а н. Коли жiнка хороша - можна бути при здоров'ї! (Позiхає).
Бувай!.. В сон кидає...
О н и с ь к о. А мо', заспiваємо? На пiсню тягне.
Т а р а н. Менi ще дома доведеться спiвати, бодай не дiждати вороговi
такої пiснi.
О н и с ь к о. Бувай. Жаль менi тебе, до слiз жаль! Але сам винуватий -
лiберал!.. (Виходить).
Т а р а н. Тьху! I видере ж таке противне слово - "лiберал"!
Чортзна-що! (Вiдчиняє хвiртку).
В цей час чути голосне: "Ку-ку-рi-куi"
А здох би ти, проклятющий, розкричався!..
З хати виходить Одарка, легко одягнена, коса впала на плече.
О д а р к а. Знову лементуєш серед ночi?
Т а р а н (обурено). I коли ти того пiвня зарiжеш? Скiльки разiв треба
наказувать?!
О д а р к а. Причепився до пiвня! Поперек горла вiн тобi став?!
Т а р а н. Це не пiвень, а диявол з кнопкою. Тiльки вiдчиниш хвiртку,
вже й горланить.
О д а р к а. Пiвнiч, то й горланить.
Т а р а н. Чого ж сусiдський мовчить?
О д а р к а. У сусiдiв немає пiвня.
Т а р а н. I нам вiн нi до чого!
Далеко на селi чути пiвнячий переспiв.
О д а р к а. Чуєш, скрiзь спiвають.
Т а р а н. Менi до чужих пiвнiв дiла немає, а своєму я господар! Сказав
зарiж - i крапка!
О д а р к а. Вгамуйся, люди почують.
Т а р а н. Хай чують, яка в мене жiнка. На роботi не була?
О д а р к а. Нi.
Т а р а н. Соромиш мене перед людьми!
О д а р к а. Дома тiєї роботи зiбралось - на трьох стане. Хлiб пекла,
бiлизну попрала, Наталочцi плаття пошила, хату пiдмазала, поприбирала...
Т а р а н (перебиває). Та-та-та! Заторохтiла! Переробилася! Знаю - в
холодочку вилежувалася! В гамаку гойдалася?! Купив я його, дурень, на свою
голову! Сама хоч би причепурилася...
О д а р к а. Покрутився б, як я, та спробував чепурним та охайним в
холодочку вилежуватися! Побачила б я, на кого ти був би схожий... коли б
був на моєму мiсцi.
Т а р а н (смiється). На твоєму мiсцi? Оце налякала! Та якби я був на
твоєму мiсцi, у мене б усе (жест)... кипiло, а я лежав би та посвистував.
(Смiється). Придумала, що сказати. (Iде до гамака, знiмає пiджак, кидає
його на гiлку дерева, лягає). Оце так втнула - "на моєму мiсцi".
(Смiється).
Одарка виносить з хати ковдру, кидає в гамак.
О д а р к а. Вкрийся, пiд ранок холодно буде.
Т а р а н. Кажеш, якби побув... хе-хе-хе... (Вже крiзь сон). На...
тво...єму... мiс...цi... Гм-м-м!..
Затемнення
КАРТИНА ДРУГА
Пiзнiй ранок. Таран сидить на ослiнчику бiля столика. Ще не проспався,
нiяк не второпає,
що йому каже Онисько.
О н и с ь к о. Миколо! Миколо! Миколо! Та прокинься ти, голова - два
вуха. (Трясе його за плечi).
Т а р а н. Не буркай мене. Вчора обiйшов технiку - все в ажурi...
О н и с ь к о. Ти можеш розплющити очi i вислухати мою трагiчну
звiстку?
Т а р а н. Не можу. Голова! (Жест). А в головi - трибки крутяться
нахолосту, свiчки замокли, зажиганiє не працює - потрiбен капiтальний
ремонт. (Хапає пляшку зi столу).
Онисько (вириває пляшку з рук Тарана). Вгамуйся, зараз не до цього...
(Понюхав). I потiм - це олiя!
Т а р а н. Так що сталося?
О н и с ь к о. Повний переворот!..
Т а р а н. Який переворот?
О н и с ь к о. Чи хтось написав, чи наговорив на нас. Словом - бiда.
Скликають сьогоднi чуть свiт правлiння, представник з району приїхав, i
почалось...
Т а р а н. Переворот, бiда, представник... Нiчого не второпаю. Кажи
толком.
О н и с ь к о. Сказали так: чоловiки стають тепер жiнками, а жiнки -
чоловiками. От!
Т а р а н (очманiло дивиться на Ониська, трохи вiдсовується вiд нього,
потiм встає, знiмає рушник, який лежав на перильцях ганку, вмочує у вiдро,
кладе Ониськовi на голову). Бiла гарячка, брат, дiло погане. Та не журись,
пройде!
О н и с ь к о (намагається зiрвати рушника). На бiса менi твої
компреси? Дiло говори, що робити маємо?
Т а р а н (тримає його за руки). Заспокойся! Менi теж таке було пiсля
звiтно-виборних, пам'ятаєш? Ми тодi критику замочили добренько. Прийшов я
додому, лiг, дивлюсь - в усiх закапелках сидять чортенята i лущать
насiння. От де страху набрався, ледве не вив. Так що сиди тихо - повинно
пройти.
О н и с ь к о. Та не здурiв я, хочеш - перевiр; у мене в бригадi сiмсот
п'ятдесят гектарiв землi, сто тридцять працездатних, чотири трактори, в
двох поплавились пiдшипники...
Т а р а н (здивовано). Говориш нiби нормально. Але як же це, що ми
будемо жiнками?
О н и с ь к о. Та не жiнками, а просто: де були ми - там стають вони,
де були вони - там стаємо ми.
Т а р а н. Хто "вони"?
О н и с ь к о. Жiнки!
Т а р а н. Жiнки? Як?
О н и с ь к о. А ось так: головиха вже стала головою.
Т а р а н. А вiн?
О н и с ь к о. Дома сидiтиме.
Т а р а н. Чим же йому погано?
О н и с ь к о. Йому - нi. А iншим? Корнiй, примiром, буде ланковим, а
Корнiїха - сторожем.
Т а р а н (зайшовся смiхом). Здорово! Давно б так!
О н и с ь к о. Зачекай смiятися, я не про всiх сказав. Бухгалтером буде
Аристархова жiнка, а його - на свиноферму.
Т а р а н (ще бiльше смiється). Аристарха?.. На свиноферму?.. Туди к
бiсовому батьковi - вiн же не зможе нагнутися! З його фiгурою вiн усiх
свиней поперелякує.
О н и с ь к о. Свирид-облiковець пiшов на iнкубатор.
Т а р а н. Чекай, чекай! Облiковцi?
О н и с ь к о. Жiнки!
Т а р а н. Сторожi?
О н и с ь к о. Жiнки!
Т а р а н. Актив? Керiвний склад? Командування колгоспу?
О н и с ь к о. Жiнки!
Т а р а н (смiється). Жартуєш.
О н и с ь к о (сердито). Гиготиш, а менi не до жартiв. Думаєш, легко
буде оцими руками вим'я коровам викручувать?
Т а р а н. Замiсть Уляни?
О н и с ь к о. Ну да! Уляна - бригадиром тепер.
Т а р а н. От смiхота! Одарко, а йди-но сюди, послухай, що Онисько
розповiдає. Одарко!!
О н и с ь к о. Кричи дужче!
Т а р а н (кричить). Одар-ко-о! Де ти там запропастилася? От клята
жiнка, мабуть, спить?!
О н и с ь к о. Вона вже давно ходить по колгоспу гоголем. Як-не-як -
завмеханiзацiєю!
Т а р а н. Моя Одарка?
О н и с ь к о. Та твоя ж...
Т а р а н. А я?..
О н и с ь к о. Ти будеш на рiзних роботах - старшим куди пошлють. Бери,
чоловiче, сапу - i в поле!
Т а р а н. Я?
О н и с ь к о. Ти!
Т а р а н. Сапу?
О н и с ь к о. Сапу!
Т а р а н (зриває з Ониськової голови рушника, обмотує собi голову).
Хи-хи-хиI А ти часом не той... Не з похмiлля? Поклянись!
Онисько робить виразний жест клятви.
(Схоплюється, бiжить до хати, виносить у тремтячiй руцi папiрець).
Читай-но, що вона пише.
О н и с ь к о (бере папiрця, читає). "Микольцю..." (До Тарана). Ач яка
ласкава стала. (Читає далi). "На снiданок звари кулiш, на обiд - борщ.
Зарiж зозулясту курку, вона не несеться. Кашу молочну звари. Та не забудь
нагодувати порося. Для корови нарви трави в лузi. Курям намни кукурудзи,
каченятам змiшай сир з вареною картоплею. Вранiшнє молоко не забудь
поставити в погрiб. Поки Наталочка спить, город прополи, а то
забур'янився. Коли Наталочку у дитсадок вестимеш, умий, причеши, кiсники
випрасуй. Та гляди, щоб на роботу не запiзнився..."
Т а р а н (поки Онисько читає, загинає пальцi, перераховує, що треба
зробити, потiм сердито). Та що вона?..
О н и с ь к о. Ах, патлате плем'я! Слухай, що далi пише:
"Збiгай до Ониська, розбуди! То ж таке ледащо, що до пiвдня спатиме i
на ферму запiзниться".
Т а р а н. А скiльки воно зараз?
О н и с ь к о. Пiв на десяту.
Т а р а н ( хапається за голову). Що ж його робить?
Реве корова.
О н и с ь к о. Корову доїти пора.
Т а р а н Кажеш, доїти треба? (На хвилинку замислюється, потiм рiшуче).
Добре, Одарочко, подивимось, якої ти ввечерi заспiваєш! Побачимо, чия
зверху буде!.. А менi... Доїти так доїти!
( Хапає вiдро, хоче бiгти).
О н и с ь к о (бере його пiд руку). Стривай!
Т а р а н. Чого?
О н и с ь к о. Дихни!
Т а р а н (дихає). Ну?
О н и с ь к о (морщиться, вiдвертає голову). I не думай отак до корови
йти. (Нахиляє голову). Помацай!
Т а р а н (мацає). Гуля! Звiдки?
О н и с ь к о. Теж пробував доїти. Пiшов на ферму замiсть жiнки. Думаю
- не святi горшки лiплять. Пiдходжу до рябої. Може, знаєш, рекордистка
наша?
Т а р а н. Ну?
О н и с ь к о. Тiльки присiв бiля неї, а вона повертає свою мордяку,
дивиться... Я їй по-свiйському: "Чого витрiщилась?" А вона як дригне та
ратицею по головi! Вiриш, аж каганцi в очах засвiтилися. Очуняв трохи - до
другої. I та мене почастувала, до третьої - те ж саме. "Чого вони
показились?" - думаю. Коли це Лукерка роз'яснила: "Скотина перегару не
терпить!" Зрозумiв? Тобi, голубе, i близько до корови пiдходити не можна,
вiд тебе...
Т а р а н (затуляє долонею рота, дихає). Справдi. Що ж робити? Ага!
(Бiжить до хати, повертається з пляшечкою одеколону). Зараз заб'ємо вражий
дух! (Надпиває). Пахне погано, а на смак нiчого.
О н и с ь к о. Дай попробую. "Шипр". (П'є). Гу-у-у! Неважне!
Т а р а н (плямкає губами). Ще трохи вип'ю, у корови нiздрi великi -
почує. (П'є, кривиться менше).
О н и с ь к о. Приємно, коли вiд чоловiка пахне! (П'є).
Т а р а н. Годi! (Вiдбирає пляшку). Його тут лишилося на днi!
(Подумав). Однак висохне! (Допиває).
О н и с ь к о. Виходить, "Шипр" можна i всередину приймать?!
Т а р а н. Тiльки дугйе маленькi пляшечки роблять. Воно-то...
О н и с ь к о. Що?
Т а р а н. На спирту. (Повеселiшав). Доїть так доїть.
Вбiгає Павлик.
П а в л и к (захекавшись). Дядьку Ониську! Ху-у-у! Бiгом на ферму, бо
вас там уже лають. Кажуть: i штраф буде, i в газетi пропечатають!
О н и с ь к о. Лечу!..
П а в л и к (до Тарана). А ваша Наталочка сидить на вигонi бiля калюжi,
очей не видно - пирiжки з мулу робить.
Т а р а н. Горе менi!
П а в л и к. Сьогоднi всi чоловiки сердитi i всi кричать: "Горе нам!" Я
побiг! Швидше, дядьку, запiзнитесь!.. (Вибiгає).
Входить Корнiй з сапою в руках.
К о р н i й. Дай боже здоров'я i два коропи в ятiр.
Т а р а н i О н и с ь к о. Здоров, Корнiю!
К о р н i й (до Тарана). В тебе терпуга немає?!
Т а р а н (знайшов терпуг, подає Корнiєвi). Вiзьми!
К о р н i й. Пiдгострити треба, бо тупа, як валянок.
Т а р а н. Що воно буде?
К о р н i й. Нiчого! Подумаєш, злякали. Я вiсiм пудiв на плечi скину, а
з сапою не вправлюсь? Дурницi! (Люто гострить сапу). Ми ще їм покажемо!
О н и с ь к о (прикладає козирком долоню до лоба). Хто то пiшов, чи не
Аристарх?
К о р н i й. I пузатому черга прийшла?
Т а р а н. Пузатi, по-твоєму, не люди?
Входить Аристарх - у халатi, з вилами.
А р и с т а р х (вiддихується). Ну й жарище... Моє вам!
Т а р а н. Хай живе!
К о р н i й (хихикнув, крiзь зуби). Хвiстiваль! Здоров!
Т а р а н. Куди зiбрався?
А р и с т а р х (люто). На свиноферму!
О н и с ь к о. Ну й халат у тебе... (Встав, обiйшов Аристарха).
Т а р а н. Просили ж колись дiвчата з свиноферми, щоб їм по другому
халату справили, а ти кричав: "Витрати!"
А р и с т а р х. Якби ж то знаття...
К о р н i й. Спохватився цуцик, як хвоста врубали.
Входить Оверко.
О в е р к о (весело). Добiрному товариству моє шануваннячко!
А р и с т а р х. Чого сяєш, як великоднє яйце?
О в е р к о. З магазину бiжу. На плаття дiвчаткам набрав! Жiнка
догосподарювалась до того, що дiти старченятами ходять.
О н и с ь к о. Пошиє хто?
О в е р к о. Сам. Не таке це вже мудре дiло.
Т а р а н. I то правда.
А р и с т а р х. Важкувато нам буде!..
Т а р а н. Нiчого, хлопцi! Через три днi на колiнах проситимуть, щоб
знову помiнятись... А дзуськи!..
О н и с ь к о. А проситимуть?
Т а р а н. Побачиш. Але провчити їх треба. Договiр, товариство, такий:
не згоджуватись нi на що, наче не до нас мова! Марку тримать! Ясно?
О в е р к о. Щоб не кортiло на наше мiсце!
О н и с ь к о. А якщо не попросяться?
Т а р а н. Дурний ти, Ониську, хоч об дорогу вдар! Корову кожен
видоїть, а бригадиром тепер з головою треба бути.
А р и с т а р х. Так-то воно так, тiльки ж... (Крутить головою). Там
дух дуже далекий вiд конторського... (Жест).
К о р н i й. Вiд цього духу габарити меншають.
А р и с т а р х. "Меншають"! Побачимо, як ти вiдвикатимеш спати по
двадцять годин на добу.
Т а р а н. Товариство, нам не сваритись треба, а гурту держатися -
допомагати один одному.
А р и с т а р х. Спробуємо...
О в е р к о. I кожну роботу починати з пiснi! Щоб у жiнок вiд заздростi
в носi перчило!
А р и с т а р х. А якої ж пiснi спiвати?
О н и с ь к о. "Рiдна мати..."
О в е р к о. Нi! Нi! Найбадьорiшої! Щоб радiсть було видно! (Спiває).
Т а р а н. Корнiю, давай ти!
К о р н i й. "Если бы парни всей земли..."
Всi пiдтягують.
Т а р а н. Коли вони почують пiсню i попросяться на свої мiсця,
прикинемось, що не чуємо...
О в е р к о. Поглухли.
Т а р а н. Попросяться вдруге, а ми ще голоснiше.
О в е р к о. I коли вже втретє умовлятимуть...
Т а р а н. Навколiшках!
О в е р к о. Тодi згодимось.
К о р н i й. Але скажемо: сидiть i не рипайтесь бiльше!
О н и с ь к о. А коли й вони вдарять по голосах?
Т а р а н. Не вдарять! Побачиш! Ну, браття, закочуйте рукава! Побачимо,
чий козир буде старший! За мною!
Виходять.
Затемнення
КАРТИНА ТРЕТЯ
Подвiр'я Тарана. У всьому помiтна невмiла чоловiча рука: сушиться
дитяча бiлизна, простирадло, посеред двору - вiник, порожнє вiдро,
перевернутi ночви. Таран у фартусi, рукава сорочки закоченi, голова
пов'язана рушником. Вiн оскаженiло мiсить тiсто в дiжi, яка стоїть на
ослiнчику. По радiо чути бадьорий марш.
Т а р а н (не виймаючи рук з дiжi, важко дихаючи). Господи, за якi
грiхи отака мука?! (Вiддихується). Чи воно борошно погане, чи вчинив не
так?..
Входить Онисько. На головi у нього хустка.
О н и с ь к о (весело). Видно, що Гапка млинцi пекла, бо ворота в
тiстi.
Т а р а н. Невже в тiстi? Будь другом - витри!
О н и с ь к о. Навiщо? Собаки злижуть. Я вчора теж замiсив. Таке було,
i не кажи: i на воротях, i на порозi, i на перелазi. А сьогоднi вже й
слiду не лишилось: то кури поклювали, то пси поласували.
Т а р а н. Вiриш, двi години оце мучусь, а толку нiякого. То було
рiдке, пiдсипав борошна, стало таке, що рук не вирву. А чого це ти хустку
нап'яв?..
О н и с ь к о. Щоб корови не лякались, думатимуть, що Уляна.
Т а р а н. Он воно що! Тодi вiзьми он Одарчину та й мене запни.
О н и с ь к о. Тебе як: на потилицю зав'язати чи пiд бороду?
Т а р а н. Давай пiд бороду: мухи кусають, а одганяти нiяк.
О н и с ь к о (зав'язує Тара новi хустку). Та в тебе, голубе, й вуса в
тiстi!
Т а р а н. От морока! Вiдрiж їх! На бiса вони менi! Онисько. Здурiв, чи
що? Ти ж сам говорив колись, що вся краса мужчини в вусах!
Т а р а н. А на дiдька вона менi тепер - ота краса? Свiт не милий. Рiж
- i крапка!
О н и с ь к о (важко зiтхнувши, одрiзує вуса). Чи думав я коли, що
доведеться тобi таку операцiю робить?!
Т а р а н (глибоко зiтхнувши). Поганi нашi справи...
О н и с ь к о. Води пiдлий!
Т а р а н. Нiкуди.
О н и с ь к о. То мiси жвавiше!
Т а р а н. Руки потерпли. (Насилу вириває руки з дiжi, витирає об
фартух). Будь другом, скрути менi цигарку, бо вже вуха попухли.
О н и с ь к о. Сам би радий закурить, та не можу.
Т а р а н. Чому?
О н и с ь к о. Пальцiв не зведу докупи. П'ятнадцять корiв по чотири
дiйки - це шiстдесят?! I кожну треба видоїти. Повiриш, вночi снилося вим'я
таке, як клуня, а дiйки, - як голоблi, а я маленький, наче комар,
причепився на дiйцi та й гойдаюсь. Прокинувся вiд жiнчиних стусанiв.
Кричить на мене: "Не щипайся, дурню!" Я змовчав. Що скажеш?
Т а р а н. Поганi нашi справи!
О н и с ь к о. Ой не кажи. Прийшов до тебе просити, чи не позичиш менi
хоч паляничку, коли спечеш?
Т а р а н. Ти ж учора пiк!
О н и с ь к о (махнув безнадiйно рукою). Пiк, та не допiк... Взяв
муки... Словом, нiякого хлiба не вийшло.
Т а р а н (показує на дiжу). Думаю пирогiв спекти. Забажалося Одарцi
гостей привести. А хлiб у мене в печi, зараз виймати буду.
О н и с ь к о. То виймай, мо', якраз вдався?
Т а р а н. Постiй тут, щоб, бува, горобцi не пожартували над тiстом, а
я зараз... (Iде в хату).
О н и с ь к о (заглядає в дiжу, виймає звiдти щось, розглядає).
Збрехав, iдол! Курив же, ось i недокурок. (Придивляється уважнiше).
"Прима". Отак i довiряй людинi! (Дивиться в каструлю, що стоїть на столi).
Манку варив. Треба й собi таку страву практикувати. Проста рiч: насипав
крупи в молоко, i хай кипить.
Входить Таран. В руках тримає не то паляницю, не то корж.
Т а р а н. Що воно таке? (Простягає Ониськовi паляницю).
О н и с ь к о (бере, роздивляється). Паляниця не паляниця, i корж не
корж... А що ти хотiв пекти?
Т а р а н. Кажу тобi - хлiб!
О н и с ь к о (нюхае). Наче хлiбом пахтить... (Подумавши). Не журись!
Подаватимеш на стiл, нарiж маленькими скибочками. Вони й не розберуть, яка
в нього була форма.
Т а р а н. Спасибi, друже, виручив!
О н и с ь к о. Винахiдливiсть у нашому положеннi - перше дiло. Зварив я
вчора борщ. Подивився на нього, а вiн якийсь пришелепуватий: бiлий, кислий
i горiлим тхне. А тут жiнка на обiд має прийти. Що його робити? Недовго
думавши, перекидаю в борщ глечик сметани, зверху склянку цукру, перемiшав
- подаю на стiл. Жiнка питає: "Це що?" - "Борщ", - кажу. "Який же це
борщ?" - "Загряничний". Я, мовляв, усяку страву готувати вмiю.
Т а р а н (заздрiсна хитає головою). I що ж - їла?
О н и с ь к о. Аж за вухами лящало.
Т а р а н. I нiчого?
О н и с ь к о. Обiйшлося. Правда, не без...
Чути шалений рев корiв.
Це за мною!.. (Наче вiдповiдаючи). Бiжу-у!
Т а р а н. Чортiв син, вiн скрiзь викрутиться. А тут що скажеш,
по-турецькому хлiб спечено? А ще ж борщ варити та курку зозулясту рiзати,
що не несеться. А як ти її взнаєш, коли вони всi зозулястi. (Виходить).
Спочатку тихо, а потiм несамовито закудкудакали кури. Входить Оверко. В
руках метр, пiд
пахвою жмут ситцю. Оглядає подвiр'я.
О в е р к о (до себе впiвголоса). I хата навстiж, i господаря немає...
(Гукає). Миколо! Агов!
Т а р а н (виходить, весь у пiр'ї). Чого репетуєш?!
О в е р к о. Люди на лiто овець стрижуть, а ти курей скубеш?
Т а р а н. Виздихали б вони, щоб я їх скуб! Слухай, Оверку, порадь
менi, як узнати, яка курка з яйцем, яка нi?
О в е р к о. Пустяк дiло! Якщо знеслась, значить, у цей момент без
яйця, i навпаки...
Т а р а н. Як же то взнати? Вони в нас, проклятi, всi в одне гнiздо
несуться.
О в е р к о. М-гу! Тодi залишається пощупать.
Т а р а н. Три днi щупаю, а толку нiякого. Будь другом, пощупай! Все ж
- завптахофермою був!
О в е р к о. Думаєш, я там курей щупав? Здiйснював загальне
керiвництво. А ти не роздумуй - рiж, яку впiймав!
Т а р а н. Одарка велiла, щоб тiльки ту, яка не несеться.
О в е р к о. А квочка у вас є?
Т а р а н. Немає.
О в е р к о. Тодi рiж пiвня! Вiн точно не несеться.
Т а р а н. Не вийде, голубе. В мене пiвень учений. Як пiзно Одарка
прийде, тiльки вiдчинить хвiртку - вiн одразу менi сигнал подає. Потiм
подумає, що я не почув, i ще... Краще корову зарiжу, нiж пiвня.
О в е р к о. Ну, як знаєш, - ти хазяїн. Я за порадою до тебе. Покроїв
дiвчатам плаття, а рукава не виходять. Що його тепер придумать?
Т а р а н (змучено). Є вихiд! Зараз лiто, тепло... Поший їм сарафани -
i модно, i зручно.
О в е р к о. Золота голова! (Згортає ситець). Бiжу!..
Т а р а н. Що тобi ще?
О в е р к о. Слухай, твоя Одарка (робить характерний жест) той...
Т а р а н. Майже щовечора з Ониськовою Уляною.
О в е р к о. Моя теж. Що з ними робити? Як їх вiдучити вiд цього питва?
Т а р а н. Вiдучиш...
О в е р к о. Чув я вiд людей, нiби настiй полину помагає. Напоїти тричi
- i як рукою знiмає.
Т а р а н. Вони таке п'ють, що тiльки полином i закусювати.
О в е р к о. Твоя ще не просилася, щоб знову на своє мiсце?
Т а р а н. Куди там. Неначе споконвiку в начальствi ходить.
О в е р к о. Моя теж.
Вбiгає Павлик.
Павлик (до Тарана). Дядьку Таран! Тiтка голова востаннє сказали, щоб ви
йшли цеглу робити.
Т а р а н. Та що вона, божевiльна? Менi треба один день дома побути -
роботи набралось до бiса.
П а в л и к. Iдiть, бо дуже круто сказали...
Т а р а н. А що саме?
П а в л и к. Звелiли передать так: "Якщо цей ледацюга..."
Т а р а н. Хто ледацюга? Я?
П а в л и к. Не перебивайте, бо забуду, як далi. "Якщо цей..."
Т а р а н. Ну?..
П а в л и к. Перебиваєте, от i забув! (Думає). Не згадаю, що далi, але
щось дуже категоричне.
Т а р а н. Що?
П а в л и к. До "ледацюги" запам'ятав, а далi забув.
Т а р а н. Забув би ти, куди ложку нести! Мотай звiдси!
П а в л и к. Пiду узнаю, що пiсля "ледацюги", i повернусь! (Швидко
вибiгає).
О в е р к о. А мене не чiпають. Довiдку вiд лiкаря взяв, що "не в
здоров'ї"...
Т а р а н. Як ти ухитрився?
О в е р к о. Прищик у мене вискочив... Таке собi чиренятко. Я до
лiкаря. Так, мовляв, i так - чиряк у мене. Вiн придивився i каже: "У вас
хурункул". А я йому: "Чиряк". Вiн довго гортав якусь книжку й знову до
мене: "Хурункул". А я йому: "Нi, чиряк". Думав вiн, думав i написав менi
бюлетеня на три днi, поки вияснить, що воно за хвороба - чиряк.
Т а р а н. Видно, дуже молодого лiкаря до нас прислали?
О в е р к о. Не в тому рiч. Хлоп'я воно непогане. Але виросло в мiстi,
зразу пiсля школи в iнститут - так живого чиряка i не бачило.
Т а р а н. А в мене i знаку нiде на прищик немає.
О в е р к о. Посидь на чомусь холодному.
Т а р а н. Де ти знайдеш холодне мiсце в таку спеку?
О в е р к о. Бiля колодязя - на цямринi, там же цемент. Посидь з
годину!..
Т а р а н. Годину? Тут хвилини вiльної немає. От життя - чиряка i то
нiколи нажить! Будь здоров! Менi ще роботи по вуха!
О в е р к о. Менi теж треба сарафани шити. Бувай здоров! А чому ти не
спiваєш, як домовились? Жiнки ще подумають, що нам тяжко, i почнуть
смiятись...
Т а р а н. Куди там спiвати! Ридма ридати хочеться!
О в е р к о. А як же з маркою?
Т а р а н. Не дражни мене, Оверку, бо розсерджусь i скажу, як...
О в е р к о. Ясно. (Навшпиньках виходить).
Згодом заходить Аристарх, змучений, насилу переставляє ноги.
А р и с т а р х (простогнав). Боже поможи!
Т а р а н. Тебе ще не вистачало... Тут цiлiсiнький день наче мужеська
консультацiя: не той, то iнший вештається - працювати нiколи.
А р и с т а р х. Сам винен! Збудував хату на роздорiжжi - от нiхто й не
минає, хоч би й хотiв. Перепочити можна?
Т а р а н. Кажи швидше, чого прийшов? Бачиш, чоловiк пироги збирається
пекти?
А р и с т а р х (хоче пiдiйти до дiжi). Пироги...
Т а р а н. Не пiдходь!.. Ти ж увесь той... пропитаний...
А р и с т а р х. Не троянди вирощую, а свиней. Не лише пахну - скоро
хрюкати почну. А сiсти можна?
Т а р а н. Сiдай, тiльки подалi...
А р и с т а р х. Свинарник збудували цегляний, навiки! А на бiса вiн
такий потрiбний, коли в ньому нi дихати, нi повернутись нiде?
Т а р а н. А хто будував?
А р и с т а р х. Ми з тобою... Думалось, як краще... Кiношники,
кореспонденти приїздили... Всiм було добре, а свиням, виявилось, погано.
Т а р а н. Сам же на правлiннi виступав. "Треба, - кричав, - так
будувати, щоб по всiх газетах луна пiшла!"
А р и с т а р х. Каюсь, виступав...
Т а р а н. Тепер мовчи та диш на батькiв книш. Проси технiку, щоб
конвейєром все подавалось...
А р и с т а р х. Куди там технiку, тачкою насилу проїдеш... Ось... За
тиждень спересердя кiлограмiв двадцять скинув. А це прийшов просити: чи
немає в тебе якихось стареньких пiдтяжок, бо ще день - i штани в зубах
носитиму.
Т а р а н. Я сам шосту дiрку в поясi проколюю, не допомагає. Застiбаю
петлю штанiв на гудзик сорочки. (Показує). Ось так... Помагає...
А р и с т а р х. Спасибi на добрiм словi! Так, кажеш, пироги...
Т а р а н. Давай, давай! Проходь!
А р и с т а р х. Гiрка наша доля чоловiча, така гiрка, що... (Повiльно
пiшов похнюпившись).
Т а р а н (продовжує мiсити тiсто. Глянувши на вулицю). Знову когось
чорт несе! Ну, не дадуть спокiйно дiла зробити - хоч гвалт кричи! От
напасть! Чи хату перенести, чи вовкодава злющого придбати. Заховаюсь!
Подивиться, що немає нiкого, i пiде. (Витирає руки об фартух i ховається).
Входить Катерина, рум'яна вiд роботи i сонця, чимось схвильована.
К а т е р и н а. Немає нiкого, чи що? Агов, дядьку!.. Чи, може, тепер
треба називати дядиною? Дядьку-дядино, де ви там?.. (Заглядає в дiжу). Ой
помру, тiсто замiсив, значить дома. Треба зачекати, а то покинув дiжу
напризволяще i пiшов... (Накриває дiжу рушником).
На ганок виходить Таран.
Т а р а н. Ти що ж думаєш - у мене прохiдний двiр?
К а т е р и н а. Здрастуйте, я до вас у справi.
Т а р а н. Яка тепер до мене може бути справа! Кажи, чого прийшла, часу
немає!
К а т е р и н а. На вашого племiнника скаржитись.
Т а р а н. Накоїв щось?
К а т е р и н а. Та нi. Отож перейшла я працювати в контору замiсть
нього, а його на свиноферму послали...
Т а р а н (гiрко). Не на нього одного така напасть...
К а т е р и н а. Не в тому рiч! Менi обридло в конторi сидiти, над
рахiвницею куняти. Хочу до дiла, а Грицько вперся i слухати не хоче про
бухгалтерiю.
Т а р а н. Не хоче?
К а т е р и н а. Не хоче. Каже, сподобалось йому на фермi. Вирiшив
викликати на змагання дядька Аристарха i показати йому, як треба
працювати. I в контору, мовляв, нi за якi грошi не повернеться!
Т а р а н. Здурiв парубок.
К а т е р и н а. Умовте його, дядечку, повернутись назад! А то
крутиться так з ранку до ночi, свiту бiлого не бачить за тими свиньми.
Т а р а н. Я з нього дурощi вижену!
К а т е р и н а. Спасибi вам! Повiк не забуду!
Т а р а н. Немає за що. На весiллi першу чарку пiднесеш. Чи, може, не
буде весiлля?
К а т е р и н а (засоромившись). Та... Я не знаю...
Т а р а н. Так я знаю. Грицькова мати вже хату до заручин прибирає... А
там, дивись, i...
К а т е р и н а. Дядечку, рiдний мiй, якби ви знали, що ви менi...
Спасибi вам. (Гаряче цiлує Тарана в щоку i вибiгає).
Т а р а н. Що то воно - молодiсть... (Торкнувшись пальцями щоки). Як то
приємно, коли молода дiвчина цiлує... Таке почуття, нiби з келиха пахучого
меду пригубиш... Та й ми ще козаки (Виструнчується i раптом скрикує). Ой!
Поперек! Наче качалкою хто оперезав...
Вбiгає Павлик.
П а в л и к. Дядьку Таран! Вас кличуть в контору на збори ледацюг!
(Вибiгає).
Т а р а н. Пропали мої пирiжки! Та що пирiжки - гордiсть чоловiча гине!
"На збори ледацюг!" Дожився.
Завiса
ДIЯ ДРУГА
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Вечiр. Таранове подвiр'я. Святково одягнена Одарка лежить у гамаку,
наспiвує. На нiй барвиста сукня, туфлi на високих каблуках, на головi
вiнком викладена коса. Таран, довго примiряючись, накриває на стiл:
ставить оселедець, редиску, голландський сир, домашню ковбасу.
Т а р а н. Багато вас буде? На скiльки накривать?
О д а р к а. Прийдуть - порахуєш! Дiстав?
Т а р а н. Чого?
О д а р к а. "Чого, чого".
Т а р а н. "Три гички"? Та дiстав. У Хвильки... З якої це нагоди, хотiв
би я знати, п'янку затiваєте?!
О д а р к а. Не твого чоловiчого розуму дiло! (Пiдходить до Тарана,
зневажливо дивиться на нього). Ходиш, як опудало: згорбився, неодягнений -
дивитись гидко!
Т а р а н (благальна). Хiба ти не бачиш, я за цiлий день i не присiв:
встав до схiд сонця, їсти наварив, город прополов, а потiм цiлiсiнький
день цеглу робив. Кручусь, як муха в окропi. Ти прийшла з роботи - та в
гамак, а в мене в поперецi аж гуде! Думав, увечерi вiдпочину, так ти знову
затiяла...
О д а р к а. "Так ти, так ти..." Вже заторохтiв! Переробився! Iди
переодягнись!.. Осточортiв своїми розмовами!
Таран, зiтхаючи, iде в хату.
(Оглядаючи стiл). Огiрки малосольнi де?.. Зроби вже одне дiло, потiм за
друге берись!
Т а р а н (виносить миску з малосольними огiрками, пляшку, ставить на
стiл). Сама ж наказала менi переодягтись.
О д а р к а. Цибулi покриши до оселедця!
Т а р а н. Зараз покришу! (Кришить цибулю, витираючи сльози).
О д а р к а. Коли ти вже навчишся на стiл накривати?.. Принеси сметани!
Т а р а н. Пiди вiзьми в погребi!
О д а р к а. Не вистачало, щоб я в погрiб лазила. Ти скоро й борщ
заставиш мене варити? Чого зiгнувся, як дiд столiтнiй?
Т а р а н. Поперек болить.
О д а р к а. Киснеш завжди, все в тебе щось болить! Придурки - ось твоя
хвороба! Он люди скоро прийдуть!
Таран iде в хату. З'являється Уляна, одягнена, як i Одарка,
по-святковому.
У л я н а (пишно). Здрастуйте на вашiм щасливiм подвiр'ї.
О д а р к а. Здрастуй! А де ж бухгалтер наш?
У л я н а. Зараз буде. Чула я, проходячи, як вона свого Аристарха
чистила...
О д а р к а. Їм тiльки попусти... Розгнуздались, розледачiли, далi
нiкуди.
У л я н а. Строгостi з нашого боку не вiдчувають.
О д а р к а. Роботи багато. Нiколи їм гайки позакручувать!
У л я н а. А слiд би вже закрутить, а то ми потураємо, а вони скоро на
голову нам сядуть. (П'є квас). От спасибi.
О д а р к а. Пий на здоров'я.
У л я н а. Треба пiдскочити за Ганною, бо буде до пiвночi з Аристархом
дискусiю розводити.
О д а р к а. Ходiмо разом!
Виходять.
З погреба вилазить Таран, ставить на стiл сметану, квашенi помiдори,
великий
глек квасу, пляшку.
Т а р а н. Пийте! Щоб воно вам поперек горла стало!
Входить Оверко, весело наспiвуючи.
О в е р к о. Добрий вечiр! Гостей чекаєш?
Т а р а н. Якi там гостi, - обнаковенна п'янка! Приходь через годину -
побачиш.
О в е р к о. А ти не пробував настою полину давати?
Т а р а н. Їй хоч дьогтю дай - однак питиме! Бачиш - "Три гички"?!
О в е р к о. Така наша доля: жiнкам пить, чоловiкам сльози лить!
Прийшов я знову до тебе за порадою...
Т а р а н. Щось задумав шити?
О в е р к о. Та отож кроїв на двоє платтiв - не вийшло... Перекроїв на
сарафани - виходять короткi... Що порадиш?
Т а р а н. Оборочку пусти внизу. I не помiтять, що доточив.
О в е р к о. От пень! Чого ж я ранiше... Спасибi, друже. (Мнеться, щось
хоче сказати). Не хотiв я тобi говорити, а совiсть мучить...
Т а р а н. Що там ще?
О в е р к о. А не скажеш нiкому, що вiд мене пiшло?
Т а р а н (закрив долонею рота). М-м-м!
О в е р к о (таємниче). Люди говорять, що твоя Одарка... бiля Свирида.
(Пройшовся пiвнем навколо Тарана).
Т а р а н (вражений). Невже це правда?!
О в е р к о. Чоловiки дарма не говоритимуть нiкогда!
Т а р а н. А я думаю: чого-то Свирида назад в контору забрали? Спасибi,
друже.
О в е р к о (крiзь зуби). Ти пiди йому вiкна побий!.. Хай знає, як
чужих жiнок переманювати!.. Мовчи ж, ради бога, що вiд мене почув, бо
заїдять! (Швидко виходить).
Т а р а н (страждальна). До Свирида... Значить, кращого знайшла?..
(Витирає фартухом очi).
Входять Одарка й Уляна. За ними - Ганна, одягнена помiському, з гiтарою
через плече. Ганна тихо заходить Тарану за спину, закриває долонями
йому очi. Таран сердито виривається.
Г а н н а. Здоров, кавалер!
Т а р а н (люто). Здрастуй! Тобi пустощi в головi!.. (Пiшов).
Г а н н а (до Одарки). Чого вiн, як з цепу зiрвався?
О д а р к а. Хiба їх розбереш, чоловiкiв. Не iнакше, як якийсь гедзь
укусив. Прошу сiдати до столу - за чаркою розберемо, що й до чого.
Сiдають до столу.
(Наливає чарки). Гульнемо, подруженьки, чоловiкам на заздрiсть, вип'ємо
та заспiваємо, щоб у них аж зашпори у п'яти позаходили!
У л я н а (крiзь смiх). Хай полюбуються! Ти ж тiльки не передай кутi
меду, щоб не зняли гвалту...
Входить Таран.
Г а н н а. Наллємо i хазяїну?
Таран стрепенувся, ожив.
О д а р к а (з натяками. Тарану). Вiн у мене не-пи-ту-щий!
Таран одразу знидiв, облизав губи, пiщов до хати.
Г а н н а. Мiй теж i в рот не бере.
У л я н а. Так за що ж вип'ємо, подруженьки, роси оцiєї перченої?
(Пiдморгнула Ганнi та Одарцi).
О д а р к а. За вiчне благополуччя на роботi i дома!
Г а н н а. Iменно! За вiчне i безповоротне!
В с i. Будьмо!
У л я н а. Будьмо!
Всi п'ють.
(Навмисне смакує). Ну й прекрасна рiдина, скажу я вам!
О д а р к а. Iсторична! Запорожцi перед походом iншої не вживали.
У л я н а. Для здоров'я кращого нектару i не придумати.
Г а н н а. Кажуть, молодiсть дiвочу повертає.
Входить Онисько.
О н и с ь к о (лагiдно). Вечiр добрий!
Г а н н а. Здоров, здоров, парубче!
О н и с ь к о. Смачного вам!
Г а н н а. Дякуємо!
Онисько криво посмiхається, але, помiтивши суворий погляд
Уляни, одразу принишк.
У л я н а. Тебе ще тут не вистачало... Чого прийшов?..
О н и с ь к о (солодко). Соди позичити.
У л я н а. Знаємо, яка сода! За мною стежиш?!
О н и с ь к о. Бог з тобою, Улясю, чого б я стежив?
(Миттю шмигнув до хати).
О д а р к а. Вiн у тебе смирний.
У л я н а. Виховала! А спочатку був такий, що пальця в рот не клади.
Г а н н а. Кажуть, вiн на фермi непогано працює?
У л я н а. Призвичаївся. Тiльки вночi тiпається i мене всякими
коров'ячими iменами називає.
О д а р к а. Може, хоч з нього люди будуть.
На подвiр'я, ввiбравши голову в плечi, навшпиньки
заходить Аристарх.
Дивись-но, Ганно, i твоя любов навшпиньках пробирається...
Г а н н а (встала, зупинила сердитий погляд на Аристарховi, який,
махаючи руками, обходить стiл стороною). Чого?
А р и с т а р х (вибачаючись). Я на хвилинку... Позичу лаврового
листочка - i додому... (Шмигнув до хати).
У л я н а. Ну, тепер, коли нареченi в зборi, грянемо пiсню. Хай їм у
носi поперчить.
Спiвають.
Вбiгає Павлик.
З хати виходить Таран, прихилився до дерева, слухає.
П а в л и к. Тiтко Одарко! Там щось у двигунi зiпсувалось, технiка не
знайшли, так за вами послали.
О д а р к а (начальственно). Що зiпсувалось?
П а в л и к. Не знаю.
О д а р к а. Дiзнайся, а тодi ганяй!
П а в л и к. Єсть! (Вибiгає).
О д а р к а (до Тарана). Що ти за огiрки подав, плюскавi якiсь?..
Т а р а н. Якi є, такi й подав! Може, в Свирида миргородськi їла, то
йди до нього!
О д а р к а. До чого тут Свирид?
Т а р а н. Тобi краще знати!
Г а н н а. Вже хтось наговорив?
У л я н а. Оверко. Той тiльки те й робить, що плiтки по селу збирає та
розносить. Нiчого, ось я його до цегли поставлю, зразу втихомириться!
О д а р к а. Правильно! (До Тарана). Нiж ото плiтки вислухувать -
подумав би краще, що до столу подати... жiнцi!.. М'яса нi кусочка, наче
бiднiсть яка...
Т а р а н. Не рiзати ж кожного дня курку.
О д а р к а. Рiж пiвня!..
Т а р а н. Знову пiвень!..
О д а р к а. Сказано - значить, рiж! (До гостей). Просто спасу вiд того
пiвня немає, як здурiв! Тiльки прийдеш додому, вiдчиниш хвiртку - вже й
горланить.
Т а р а н. Не приходь опiвночi!
О д а р к а. Тебе забула спитати, коли приходити!
В хлiвi реве корова.
Чого вона реве?
Т а р а н. Пiди запитай! (Бере зi столу порожнi тарiлки. iде в хату,
потiм тихенько повертається, слухає).
Жiнки помiчають його, але не подають виду.
У л я н а. Гострий вiн у тебе на язик.
О д а р к а. Слова не можна сказати. Ось нехай я трохи бiльше вип'ю, я
йому дам вiдповiдь на всi запитання!
У л я н а (тихо). А ти таки до Свирида залицялась?
О д а р к а. Та якось бiля контори пригорнула разок, а тут Оверка
принесло. Побачив i понiс по селу. Тепер мiй дорiкатиме до зелених
вiникiв.
Г а н н а (голосно). Всi вони такi!
У л я н а (до Ганни). А ти чого з своїм завелась сьогоднi? Теж,
мабуть...
Г а н н а. Та нi... Почалося з халатiв. Чого й чого по другому халату
не справимо свинарям? Свиноферма йому тiсною стала, механiзацiя
запущена... Як визвiрився!..
О д а р к а. I ти змовчала?
Г а н н а. Я тiльки хрясь по столу, а вiн у сльози!
У л я н а. А почули б ви, який гамiр у моїй бригадi чоловiки зняли.
"Кукурудзу треба механiзмами обробляти, - кричать, - як у сусiднiх
колгоспах!"
О д а р к а. У всiх на язицi та механiзацiя. Доярам - пiдвiсну дорогу
давай, електродоїлки...
Г а н н а (розпалено). Розперезались!!!
Т а р а н (не витримав, пiдходить до столу). Бо таки й правда! Нiчого
на iнтузiазмi виїжджать! Годi спини гнуть! У сусiдiв он i на фермах, i
бiля кукурудзи - скрiзь мотор...
О д а р к а (скипiла). Не твого чоловiчого розуму це дiло! Помiдорiв
принеси!
Таран стрепенувся, миттю побiг.
Г а н н а. Бачите? Ти їм добро роби, а вони ще й брикаються!
О д а р к а. Здається, нагнали страху, хай їм грець! (Наливає повнi
келихи квасу). Прохолоджуйтесь!
З хати на ганок боком виходять Аристарх i Онисько.
Таран виносить миску з помiдорами, побачив, що жiнки перейшли
на келихи, - оторопiв.
Т а р а н. З такою дозою - краще закусюйте! Це вам не шам...
О д а р к а (перебиває). Нiчого вчить! Пироги давай!
Будьмо!
Жiнки випили все до дна. Чоловiки заплющили очi вiд страху. Знову
вбiгає Павлик.
П а в л и к. Тiтко Одарко! Кажуть, щось у моторi зiпсувалось...
О д а р к а. А що саме?
П а в л и к. Не знаю.
О д а р к а. То чого ж бiгаєш? Узнай!
П а в л и к. Ясно! (Вибiгає).
У л я н а. I поспiвати не дадуть... (Заспiвує).
Жiнки, спiваючи, iдуть у садок за хату.
Ховаючись од жiнок, на подвiр'я пробирається Оверко. Вiн приєднується
до чоловiкiв,
що, похнюпившись, посiдали пiд тином.
О н и с ь к о. Да-а-а! Оце гулятимуть тепер до пiвночi, а потiм мучся з
ними ще вдома.
Т а р а н. Яка тобi мука?
О н и с ь к о. Не говори, куме. Прийде додому, так i давай спiвати.
Спiвай уже сама, бiс з тобою! Так нi, i мене заставляє пiдтягувати.
А р и с т а р х. I що ж - пiдтягуєш?
О н и с ь к о. Хiба хочеш - мусиш... В Аристарха - ото добро.
А р и с т а р х. Хлопцi, хлопцi! Бодай нiкому не дiждати такого добра.
Т а р а н. Та чого ти там бiдкаєшся? Тобi ще жить можна...
А р и с т а р х. Ех, "жить можна"!
О н и с ь к о. Я вже думав розвестись зi своєю через цi пiснi - так
дiти...
А р и с т а р х. Отож-то й воно...
Т а р а н. Зв'язали нам руки, куди подiнешся?..
Входить Корнiй з вузликом в руках.
К о р н i й. Здоровi були, руководителi!
А р и с т а р х. А ти, Корнiю, може, в гостi ходив, що з глечиком i
вузликом?
К о р н i й. Якi там гостi... Бiгав до своєї преподобної сторожихи.
Т а р а н. Скучив?..
К о р н i й. Сказала, щоб парного молока принiс.
Чоловiки, спiвчуваючи, хитають головами.
Бiг, мало не лопнув i... спiзнився, вона вже задрiмала, перехотiлось, а
може, iншого молока процiдила.
О в е р к о. А я оце в понятих був. Хвилька ж у сусiдствi зi мною живе.
А нюх у мене добрий: чую, закваскою в неї пахне, другий день сильнiше,
третiй ще сильнiше. Я й дзенькнув у район - мовляв, увечерi основний
процес вiдбудеться...
К о р н i й. I я дзвонив.
Т а р а н. I що ж, накрили?
О в е р к о. Ще первачок капав, як застали. А в погребi вiдер з п'ять
готовенької знайшли. Урвалося Хвильчине щастя!
Т а р а н. Слава богу! Так їй i треба. Щоб наших жiнок не обпоювала!
К о р н i й. Давайте, хлопцi, на радощах по пирiжку з'їмо, бо я ще
сьогоднi i рiски в ротi не мав, а молоко геть-чисто розлилося. (Роздає
пироги).
Всi помалу жують. Тихо. Спiв жiнок. Чоловiки ховаються в хатi.
Входять жiнки.
О д а р к а. А нам справдi живеться непогано. В колгоспi тепер i грошi,
i хлiб, i до хлiба. Майже у кожного велосипед, радiо... В магазин зайдеш -
вередують, давай їм дорожче та красивiше.
О д а р к а бере пiд руки подруг, i так, обнявшись, усi троє попливли в
легкому танку, притупуючи каблуками.
Г а н н а. Жити можна! Тiльки набридають з отою собiвартiстю. Вчора
нашiй головисi в районi дуже строго сказали. Приїхала така червона, як
отой кавун. Що не кажiть, собiвартiсть продукцiї у нас ще висока.
О д а р к а. Нiчого! На чоловiкiв пiднажмем - i собiвартiсть знизимо.
Тим бiльше, що чоловiки - така технiка, що нi тобi амортизацiї, нi
запасних частин, нi капiтального ремонту не потребують.
У л я н а. Треба нажать! Зiбрати збори та всипати їм пiд перше число!
Ти там, Ганно, пiдкажи головисi пiд гарячу руку!
Г а н н а. Неодмiнно.
Вбiгає Павлик.
П а в л и к. Кажуть, тiтко, всерединi мотора зiпсувалось, а що - не
знають...
О д а р к а. Вони там не знають, а я тут мушу знати...
У л я н а. Скажи - зайнята!
Г а н н а. Обговорює заходи по зниженню собiвартостi продукцiї...
П а в л и к. Єсть! (Вибiгає).
О д а р к а. Нумо, подруженьки, спробуємо ще шампанського для
прохолоди!Таранчику!
На ганок виходить Таран.
Зроби ласку, - одкрий нам того, що з золотою головкою!.. Пiдставляйте,
подруженьки-сусiдоньки, келихи, бо воно - як серце дiвоче: не збережеш -
розiллється! Ну, чого дивишся середою на п'ятницю? Давай залп! Та бiгом
якусь веселеньку музику нам включи, чуєш? Таран. Здається, закругляються.
Таран вiдкорковує шампанське. Пострiл пробки. Жiнки спiвають
туш. Таран, ковтаючи слину, наливає келихи, потiм швиденько бiжить
до хати, ставить пластинку.
О д а р к а. Щоб довiку в миру та благополуччi!
У л я н а. У начальствi та в пошанi!
Г а н н а. В керiвництвi та в коханнi!
Поволi випивають келихи, музика звучить на повну силу. На воротях
з'являється Олена Устимiвна, пильно дивиться на жiнок. Тi завмерли.
Одарка сердито подивилась на Тарана, той кинувся до хати.
Музика стихла. Пауза.
У с т и м i в н а. Випиваєте, значить?! А менi на закуску критику
залишається жувати? Чоловiкам дали волю, розбалували їх, а я сама
собiвартiсть знижувати буду?! Добре господарюємо!.. Ось я з вами на
правлiннi поговорю! (Виходить).
Г а н н а. Це що ж виходить? Дитина той, а невiстка винна? Доки це
буде?
Жiнки виганяють чоловiкiв з хати.
Чого стали, носи повiсили? Чи, може, вам наша кумпанiя не до вподоби?
Ану! Танцюй, халамидники!
Танець чоловiкiв. Танцюють через такт, через два, потiм по одному
падають на землю. Аристарх, Корнiй, Таран, Оверко, Онисько
попадали обличчям вниз, лежать нерухомо.
О д а р к а. Тепер полежте та подумайте.
Г а н н а. А ми пiдемо готувати загальнi збори!
У л я н а. Ясно?
Всi три швидко виходять.
Т а р а н. По-моєму, товариство, нижче впасти вже не можна!
Завiса
_КАРТИНА П__'__ЯТА _
Вулиця бiля Тара нового подвiр'я. Швидко входить Катерин а з вузликом
у руцi, за нею вибiгає Грицько, заступає дорогу.
Г р и ц ь к о. Чому, Катю, чому? Або убий мене на мiсцi, або скажи,
чому ти проти нашого весiлля?
К а т е р и н а. Весiлля не буде!
Г р и ц ь к о. Чим я тебе прогнiвив? Може, поговiр який почула - не
вiр!
К а т е р и н а. Весiлля не жди!
Г р и ц ь к о. Не пущу!..
К а т е р и н а. Востаннє тобi кажу - або переходь на моє мiсце в
контору, а я повернусь на ферму до свиней, або...
Г р и ц ь к о. Що?
К а т е р и н а. I знати тебе не хочу!.. (Одвернулась).
Г р и ц ь к о (лагiдно). Гаразд, Катю, давай будемо мiркувати так:
скiльки менi рокiв?!
К а т е р и н а. Почався третiй десяток...
Г р и ц ь к о. Сила в мене є?
Катерина знизала плечима, Грицько хапає її на руки, швидко крутить
навколо себе.
К а т е р и н а. Пусти, навiжений!..
Г р и ц ь к о. Говори: є сила чи немає?
К а т е р и н а. Ну... є...
Г р и ц ь к о (обережно опускає її на землю). Так от слухай. Через
кiльканадцять рокiв настане комунiзм! Нашi з тобою дiти...
Катерина легенько вдарила його пальцем по губах i засоромилась.
...запитають: "А що ви робили, тату, по дорозi в комунiзм?" А я їм
скажу: "Мати працювала, а я, дiточки, сидiв у конторi та пiдраховував її
трудоднi". Та вони такого батька соромитись будуть! Нi, Катю! Як хочеш, а
я в контору не повернусь!
К а т е р и н а. А я, по-твоєму, що? Стара вже чи iнвалiд який? Чому я
мушу за рахiвницею сидiти?
Г р и ц ь к о. Я за те, щоб i ти покинула контору!
К а т е р и н а. А як це зробити?
Г р и ц ь к о. Дуже просто. Покритикуй наше нинiшнє жiноче правлiння, -
а його є за що критикувать, - i скiнчиться твоя конторська кар'єра.
К а т е р и н а. Гадаєш, допоможе?
Г р и ц ь к о. Сама переконаєшся! От вони збирають нараду, щоб на
чоловiкiв пiднажать, а ти й стань на чоловiчу сторону. Побачимо, чим
кiнчиться...
К а т е р и н а. Гаразд, Грицю!
Г р и ц ь к о. А щодо весiлля, то менi вже ясно. Тут говори не говори,
коли серце мовчить, слово не допоможе...
К а т е р и н а. Зачекай! (Розгортає вишивану хустинку, подає Грицьковi
гiлку калини). Вiзьми!..
Г р и ц ь к о. Калина?
К а т е р и н а. Пiд осокором, бiля нашої криницi, росте. Iшла сюди, а
вона нiби просить: зiрви мене, я тобi в пригодi стану! От я й зiрвала...
Г р и ц ь к о (сумно). Калину дарують перед розлукою...
К а т е р и н а (швидко). I перед весiллям... (Спохватилась).
Г р и ц ь к о. Такого я ще не чував...
К а т е р и н а. А менi мати казали... Хочеш, я тобi повiдаю? Було це в
сиву давнину... Ще тодi, як в нашiм краї розбiйничали коршуни-ординцi... В
темнi ночi, коли тiльки пугач шугав над землею, прокрадались вони глухими
дорогами, щоб здобути українських красунь дiвчат...
Хижими круками налiтали ординцi на заснулi села. Ще палахкотiло
полум'я, замiтаючи слiди закривавлених ятаганiв, а круки-ординцi
поверталися з багатою здобиччю.
Не плакали горлицi-полонянки, страшне горе висушувало їм сльози, а ще
страшнiше горе чекало їх: хоч i золотi, а кайдани, хоч i розкiш, а в
рабствi, хоч i лишиться краса, та осоромленою буде - дiстанеться нелюбому,
некоханому...
I вирiшили тодi дiвчата: не бути цьому!
Темної ночi, на коротких перепочинках, полонянки вихоплювали в ординцiв
мечi, краяли свої обличчя, нiвечили свою вроду. Хай лишиться вона навiчно
в отчiм краї!
I от на тому мiсцi, де дiвчата розлучались iз своєю красою, виростала
калина... Омита росою, овiяна вiтром, напоєна щедрою землею, вона росла,
красива та горда. Тiльки сонце смiло цiлувати її кетяги - червонi, як уста
дiвчини.
Тож i дарують дiвчата калину тому, хто заполонив їх серце, кого назвало
воно своїм судженим... Так менi мати казали.
Здалеку чути пiсню.
Г р и ц ь к о. Чуєш?
К а т е р и н а. Про калину спiвають.
Г р и ц ь к о. Ходiм до них.
Обнявшись, виходять.
Завiса
КАРТИНА ШОСТА
Бiля контори колгоспу. Садочок, лавочки. Дошка показникiв. Входить
Онисько,
присiдає на лавочку.
О н и с ь к о. От де благодать - тихо, як у вусi. Повiтря чисте, як в
будинку вiдпочинку. I конторникiв не чутно, розбiглися. Мабуть,
уповноважений має приїхати...
Входить Корнiй, згорблений, у руках цiпок.
К о р н i й. Дихаєш? (Подає руку). Не жми, ради бога, за пальцi, це ж
тобi не дiйка!..
О н и с ь к о (смiється). Професiйна звичка, брате! За день п'ять тисяч
разiв доводиться отак робити... Тепер я навкулачки будь-кого поб'ю!
К о р н i й. А в мене де й сила дiлась. Повiриш, розiгнутись не можу,
так поперек болить. Пiвтора гектара бурякiв, три гектари кукурудзи, i все
це треба пройти рачки... I не раз! Ой!..
О н и с ь к о. Зате жiночка в тебе нiвроку погладшала, зарум'янилась.
К о р н i й. Чом же їй не гладшати? Увечерi вiзьме патерицю та йде
спати пiд комору. Сторож називається! Прийде вранцi додому - поснiдає
готовеньке i знову хропака... (Зiтхає). Та хiба тiльки моїй так живеться?
Он Охрiмова - погнала чоловiка цеглу робити, а сама молоко возить. Пика
бiльша бiдона! Плаття на нiй трiщить по всiх швах, не витримує нiякої
критики. Iнтелiгенцiю з себе корчить то в конторi, то бiля кооперацiї
крутиться.
О н и с ь к о (зiтхнув). Жiнкам добре живеться!
К о р н i й. Бо при владi. Не чув, чого це нас зганяють?
О н и с ь к о. Чертова накачка!
К о р н i й. Мене вже качать нiкуди. Вчора прасую своїй спiдницю, а
вона ходить круг мене - те не так та оте не так. То якогось рубчика
придушить, якесь плiсе-гофре. Я розсердився, гофруй, кажу, сама. Вона як
схопить утюга та на мене. Якби не вiдхилився, стругай домовину. Як був при
здоров'ї, то держала, а тепер, каже, кину. (Витирає сльози).
О н и с ь к о. В тебе дрiжджiв немає? Хочу млинцiв спекти.
К о р н i й. Пiсля зборiв зайдемо - дам.
О н и с ь к о. I соди?
К о р н i й. I соди. В мене все є. Жiнка вередлива, доводиться то
млинцi, то вареники, то калачi пекти. Я в домi всякi марципани держу.
Входять Таран i Аристарх.
А р и с т а р х. Шановному товариству... Сядемо, Таране, отут...
Спочинемо...
Т а р а н. Де-небудь, аби сiсти... Ой!..
Сiдають.
А р и с т а р х. Так ото таке зi мною робиться: на два пуди схуд.
Т а р а н. У цi штани тепер троє таких, як ти, влiзе.
А р и с т а р х. А ти на що перевiвся? Ще ж тiльки сорок рокiв, а вже
старий, як дiд.
Т а р а н. Одарка дорiкає: згорблений, невеселий...
А р и с т а р х. Повеселишся... Я оце в своєму карцерi трохи оговтався,
нiби легше стало. А тут ще нова морока: Гриць на змагання мене викликав по
свинях, треба тягти... (Низько схилив голову).
Т а р а н. Болючi струни смикає Грицько. Правда твоя, сусiде, кепське
дiло наше... (Теж знидiв).
Входить Оверко з дитиною на руках.
О в е р к о. Добiрному товариству моє шануваннячко. Здоровi були,
орли!..
А р и с т а р х. Здоров, здоров, модистко!
О в е р к о. Не говори, дiти скоро голi ходитимуть.
Т а р а н. Грошей немає, чи що?
О в е р к о. Грошi є, та купити нiде.
Т а р а н. Ти ж їм плаття шив?
О в е р к о. Шив... Та не дошив... Думав спочатку обом дiвчатам плаття
будуть - кроїв, кроїв, поки i сарафани не виходять. Хотiв кофтинки стулити
- знову кроїв i... (Махнув рукою).
Т а р а н. Що? Не вийшло?
Корнiй хитає головою.
О в е р к о. Вийшло клинцiв штук сто. Вiддав меншенькiй гратись. Ляльки
робить. Вчора їздили кооператори за товаром, всього навезли, навiть
капрону, а дитячих платтячок немає.
О н и с ь к о. Корнiю, ти хоч не засни.
К о р н i й. I охота тобi говорить.
Входить Одарка.
О д а р к а. Чого це позбиралися, наче на вечорницi? Дома роботи немає?
Т а р а н. Ти за нас робити не будеш!
О д а р к а. Не розписуйся за всiх, бо олiвця зломиш!
А р и с т а р х. Нас викликали на збори... (Осiкся).
О д а р к а. Коли викликали, сюди роботу треба було взять!(Iде в
контору).
О н и с ь к о. А ми взяли, от! (Показує шитво).
О в е р к о. Вони нашого брата, чоловiка, нi за що вважають.
Т а р а н. Ви тiльки не дрейфте, сьогоднi їм усе викажем! Терпiти далi
не будемо!
О в е р к о. А мо', не треба? Тiльки горя наживеш.
Т а р а н. Бiльше не наживеш, як маєш!
О в е р к о. Чого вони хочуть вiд нас?
К о р н i й. Скорiше починали б! З нiг валюсь, так спати хочеться...
Заходять Катерина i Грицько.
К а т е р и н а. День добрий усiм!
О н и с ь к о. Здрастуй, красуне!
К о р н i й. Нашого полку прибуло!
Г р и ц ь к о. Ще не починали?
О н и с ь к о. Начальства немає.
Входять Ганна i Уляна.
Т а р а н. Скоро там... почнете?
У л я н а. Не терпиться? Оббiжи кругом хати разiв десять...
Уляна i Ганна iдуть в контору.
Т а р а н. Ще й зуби скалить.
О н и с ь к о (до Аристарха). А твоя, Аристарше, навiть на людей не
дивиться...
А р и с т а р х. Добре, що хоч мовчить...
Т а р а н. Досить! Урвався терпець! Треба, хлопцi, переходити в наступ!
Так далi не можна!
К о р н i й. Тут покричиш, а додому прийдеш, ще й поб'є.
А р и с т а р х. Що то з людей зазнайство робить!
Входять Ганна, Уляна, Одарка.
Г а н н а (тихо до жiнок). Будемо Устимiвну ждати чи...
У л я н а. Вона скоро має бути.
Г а н н а. Заходьте до кабiнету, там будемо говорити!..
К о р н i й. Там жарко, краще надворi - лiто ж!..
А р и с т а р х. Свiжим повiтрям дайте подихать!
Т а р а н. Починайте, коли зiбрали! Нiколи нам...
Входить Олена Устимiвна.
У с т и м i в н а. Що за гамiр?!
О д а р к а. Не хочуть до кабiнету йти!
У с т и м i в н а. Не хочуть?.. (Глянула на чоловiкiв). Гаразд!
Проведемо тут. Приготуйте все, що годиться, це ж збори, розумiти треба!
Г а н н а. Все в польному ажурi.
Чоловiки виносять стiл, стiльцi. Жiнки сiдають за столом.
У с т и м i в н а. Ми... керiвництво... викликали... вас...
представникiв провiдних дiлянок... нашого складного колгоспного
виробництва... щоб вказати вам...
Т а р а н. Завела патефона.
У с т и м i в н а. Хто там заважає? Коли вас запитають, тодi будете
говорити! На чому я зупинилась?
Г а н н а. "Щоб вказати вам..."
У с т и м i в н а. М-гу-у!.. Щоб вказати вам i круто звернути вашу
увагу на всi неподобства, якi ви починаєте допускати!
О н и с ь к о. Вказуйте, послухаємо!
У с т и м i в н а зупинила погляд на Ониськовi, довго дивиться на
нього, потiм на Уляну, потiм обидвi на Ониська. Пауза.
У с т и м i в н а. Керiвництву стало вiдомо, що не всi чоловiки
сумлiнно ставляться до доручених їм дiлянок нашого складного...
Г а н н а (пiдказує). Колгоспного виробництва!
У с т и м i в н а. Взяти, наприклад, Оверка...
О в е р к о. Що я вам, у борщ наплював, що на кожних зборах...
молотите?
У л я н а. На роботу виходь! Нiхто тобi й слова не скаже.
Г а н н а. Оштрафувати його карбованцiв на...
У с т и м i в н а. Оштрафуємо!..
О в е р к о (до дитини). Цить, цить, Кирюшо, то тьотя бека. А твiй
чоловiк, Устимiвно, багато трудоднiв заробив? От i зараз його немає...
У с т и м i в н а. Давайте говорити без натякiв!
О д а р к а. Придержи язика, Оверку!
О в е р к о. Слова не дають сказати!
В с i. Дайте слова!
У с т и м i в н а. Говори!
О в е р к о. Я не ходив на роботу три днi - це так! Але сказать, що
прогуляв, - брехня! Велика брехня! Дiти в мене, двiйко, третiй Кирюша,
обiрвалися. Хотiв я їм платтячка пошити. Кроїв, кроїв - вiсiм метрiв ситцю
порiзав, а от не вийшло! Немає до цього дiла хисту.
У с т и м i в н а. Ближче до дiла!
В с i ч о ло в i к и . Не перебивайте!
О в е р к о. Коли б ви, члени правлiння, потурбувалися, щоб у колгоспi
була швейна майстерня, то менi б не довелося самому шити...
Г а н н а. Може, тобi цiлого комбiнату захочеться?..
У л я н а. Вiдкрий майстерню, забажаєте ще й пекарню...
Т а р а н. Бо таки й треба. Поворуши мозком, бухгалтере, кинь на свою
рахiвницю. Хазяїн щотижня пече хлiб, значить, вiн або запiзниться на
роботу, або й зовсiм не вийде. В колгоспi п'ятсот дворiв. Ось тобi п'ятсот
чоловiк не вийшло на роботу. А в пекарнi працювало б три-чотири! Факт! У
сусiдiв давно так заведено!..
Всi чоловiки пiдтримують.
У с т и м i в н а. Вiдхиляєтесь вiд теми сьогоднiшнiх зборiв, товаришi!
О н и с ь к о. Прихиляємось, а не вiдхиляємось!
К о р н i й (пiднiмає цiпок). Слова!
У с т и м i в н а. Говори!
К о р н i й. Тут про дiло кажуть. Не вважаєте ви нас, чоловiкiв, за
повноправних людей.
Г а н н а. Про бур'янець розкажи, що процвiтає на твоїй дiлянцi!..
К о р н i й. Менше в конторi сиди, бухгалтерiя! На поле частiше приходь
для профiлактики, то побачиш, що (раптом гаркнув)... то не бур'ян, а
кукурудза!..
Т а р а н. Правильно! Рубай, Корнiю, далi!
У с т и м i в н а. Бiльше самокритики!
К о р н i й. А я тобi хочу цiєї самокритики позичити. Сидиш - не
пiдступи, не пiдiйди, а на полi один трактор бiгає, а з того трактора, як
з цапа, - нi молока, нi шерстi. Он у зарiчанцiв - шiстсот гектарiв
просапних, як i в нас. Але там усе тракторами обробляють. А ви хочете, щоб
оцi руки все робили? Я вже розiгнутись не можу...
У с т и м i в н а. Попереджаю, висловлюватись конкретнiше!
О н и с ь к о. Дай чоловiковi слово сказати!
О в е р к о. Не затикайте рота!
К о р н i й. Скажи, Устимiвно, для чого тобi купили "Волгу"?
У с т и м i в н а. Для оперативного керiвництва.
К о р н i й. I допомагає?
У с т и м i в н а. Аякже!
К о р н i й. То й менi хай технiка допомагає!
В с i. Правильно!
У с т и м i в н а. Вiдхиляємось вiд теми.
О н и с ь к о. Зараз прихилимось. Взяти хоч би й ферми. Пiдвiсну дорогу
скiльки вже будуємо? Електродоїлки поржавiли! Валяються на складi, скоро в
утиль пора буде здавати! Дайте менi технiку!..
У с т и м i в н а. Самокритики не чую! Бiльше самокритики!
Т а р а н. Цокотала сорока пугачевi: i про те, i про се, i про Якова, i
про всякого, а вiн їй у вiдповiдь - "пугу"!
О д а р к а. Я тебе так пугукну дома, дверей не знайдеш!
Т а р а н. Менi вже все одно!
Г р и ц ь к о. Дiло чоловiки говорять. Живемо, як нелюди. Взяти,
примiром, свиноферму: камiнь, цемент, свинi наче в карцерi сидять... Чого
б не зробить, як у Максима Орла?
У л я н а. Бо вiн орел, а ми синицi. Скiльки м'яса здаємо державi?
Г р и ц ь к о. Можна й бiльше здавать. Я пiдрахував: коли б дядько
Аристарх запровадив вiдгодiвлю свиней за новим методом, то вже в цьому
роцi здали б м'яса в пiвтора разу бiльше.
К а т е р и н а. Правильно Гриць каже! Я теж рахувала!
О д а р к а. Не пiдпрягайся, Катерино, бо...
К а т е р и н а. Бо що?
О д а р к а. Сама пiдеш на ферму!
К а т е р и н а. А я цього i домагаюсь. Набридло менi в конторi мух
рахувати.
Г а н н а. Тихше!.. (Встала). Скажiть, чоловiченьки добрi, де були оцi
вашi пропозицiї, коли ви керували колгоспом? Пiд сукном? Так нiчого
галасувать! Працювати треба! I так працювати, щоб замiнити оту технiку,
якої ви не запровадили!.. Ясно?
О д а р к а. I щоб менi нi пари з уст! А будете ледарювати, я вам
покажу технiку! I розкажу, як її треба використовувать! Запитань бiльше
немає?!
А р и с т а р х. Єсть! А що, коли одного прекрасного дня держава скаже
нам: "I молоко, i м'ясце своє їжте самi, а нам воно не пiдходить, дороге!
Купимо там, де воно дешевше!" Якої ви тодi заспiваєте? Чим трудодень
оплатите?
О н и с ь к о. Ганна свої грошi малюватиме.
Т а р а н. З бляхи зробить.
К о р н i й. Картопляники на трудодень роздавати будете?
А р и с т а р х. З такими господарями до ручки дiйдемо!
Г а н н а. Мовчав би вже! Штани он пiдв'язати не вмiєш, а туди ж!
Господар знайшовся! Геть додому!
У с т и м i в н а. Вiдхиляєтесь вiд теми...
К о р н i й. Що, не подобається критика?
О н и с ь к о. Не можете дати вiдповiдь, так ображаєте?
У с т и м i в н а. Тихо! "Постанова правлiння: за порушення трудової
дисциплiни...
Г а н н а, ...оштрафувати...
У с т и м i в н а. ...товаришiв: Таран та Аристарха...
Г а н н а, ...на три трудоднi.
У с т и м i в н а. Корнiєвi - додатково закрiпити...
Г а н н а, ...пiвгектара бурякiв.
У с т и м i в н а. Оверка за неподобну балаканину послати на виробку
цегли...
Г а н н а, ...на строк до повного комунiзму.
У с т и м i в н а. Катерину Чипчину - зняти з посади облiковця i
послати на свиноферму".
Г а н н а. Це ще не все!
У с т и м i в н а (поглянула на жiнок, читає далi). "Ониська - за
пiдтримку вiдсталих елементiв...
Г а н н а, ...позбавити премiї...
У с т и м i в н а. ...i закрiпити за ним групу безнадiйних корiв". Все.
Г а н н а. Збори закритi!
В повнiй тишi жiнки гордовито виходять. По довгiй паузi схоплюється
Таран, б'є кулаком об стiл.
Т а р а н. Не бiйтесь, хлопцi! Ми їх навчимо, як з нас знущатися! До
райкому дiйдемо! Скаргу напишемо! Там нас зрозумiють! Годi терпiти! Ми -
теж люди! Ми - теж лю-ди-и!..
Затемнення
КАРТИНА СЬОМА
Пiзнiй ранок. Тара нове подвiр'я. Таран спить у гамаку, прив'язаному
мiж двома деревами. Спросоння розмахує руками, викрикує. Бiля
нього стоїть Онисько, одягнений, як i в першiй картинi.
Т а р а н. Годi терпiти! Ми - теж люди!
О н и с ь к о. Що ти верзеш? Прокинься.
Т а р а н (схоплюється, очманiло дивиться на Ониська). Що?.. Де?..
Га?..
О н и с ь к о. Вставай! Доки ж спати, вже десята година!
Т а р а н (перелякано). Десята? Боже мiй! Це ж я й корову ще не подоїв!
Снiдать не зварив! Город не прополов! Ох i влетить же менi вiд Одарки!
О н и с ь к о. Опам'ятайся, що ти верзеш?
Т а р а н. I тiсто, мабуть, перекисло... Ще вчора вчинив.
О н и с ь к о (бере рушник, мочить його у воду). Бiла гарячка, брат,
дiло погане! Значить, перебрав! (Виймає пляшку). Нiчого, пройде. На,
похмелись...
Т а р а н (несамовито). Не показуй менi пляшки, бо...
О н и с ь к о. Е, брат, так розпускать нерви не можна!
Т а р а н. Ти вже корови подоїв?
О н и с ь к о. Якi корови? Ти що, сказився? Наче Аристарх iде.
Аристарше! Зайди-но сюди!..
Т а р а н. Чого це вiн вештається? Хiба свиноферму закрили?
О н и с ь к о. Наче ж небагато i випили... Бували дози й страшнiшi...
Входить Аристарх, одягнений, як i в першiй картинi.
А р и с т а р х. Здрастуйте...
О н и с ь к о (шепоче. Аристарховi, киваючи на Тарана). Ти обережнiше з
ним говори. У нього щось... (Жест).
А р и с т а р х (як до дитини). Здоров був. Таране-друже!
Т а р а н. Як там твої поросята поживають?
А р и с т а р х. Ти маєш на увазi облiковцiв?
Т а р а н (кричить). Поросят!
А р и с т а р х (до Ониська). Справдi... Що ж робити?.. (До Тарана). Я
бухгалтер. Бухгалтер я...
Т а р а н. Бухгалтер... (До Ониська). А ти?
О н и с ь к о. Бригадир.
Т а р а н. А я хто?
А р и с т а р х. Завiдуючий механiзацiєю колгоспу...
Т а р а н. Чекайте, чекайте, ви щось плутаєте! Ми, значить, чоловiками
i залишились?
О н и с ь к о. Звичайно! А ким же нам бути?
Т а р а н. А жiнки є жiнки?
А р и с т а р х. Само собою...
Т а р а н (до Ониська). А ти менi що наговорив? Га?!
О н и с ь к о. Та я тебе з учорашнього вечора i не бачив.
Т а р а н. Поклянись!
О н и с ь к о. Клянусь!
Т а р а н. Скажiть менi, браття, по правдi, хто я?..
О н и с ь к о (здалека, ласкаво). Завмеханiзацiєю.
Т а р а н (сiпає себе за вуса). I вуса на мiсцi... Значить, це був
тiльки страшний сон! Якби ви знали, що менi приверзлось...
О н и с ь к о. Вибачай, друже, я вже думав, що ти перебрав
безповоротно. Треба на всяк випадок перейти на казьонку. Може, й справдi
Хвилька на тютюнi настоює.
Т а р а н. А хiба Хвилька ще в селi? Оверко ж вiдпровадив i до районної
мiлiцiї...
О н и с ь к о. Нiкуди вiн її не провадив. I зараз до неї зайшов...
поснiдати...
А р и с т а р х. А якби у нас жiнки були як жiнки та вигнали б по
вiдерцю кожна, вистачило б на тиждень, а то ледачi...
Т а р а н. Не смiй при менi так говорити про жiнок! На них молитись
треба, як на святиню. Я ось вiзьмусь за ваше виховання, зачекайте!..
О н и с ь к о. Все-таки у нього якийсь дефект трапився... (Обiрежно). А
як же з фараонами бути?
Т а р а н (встав). Якi фараони?.. Ти... уламок минулого!.. Ти в якому
вiцi живеш? В двадцятому? То не тич менi пiд нiс фараонiв, бо... (Наступає
на Ониська, той тiкає). Зрозумiло!
З хати виходить Одарка.
Одирочка!...
О д а р к а. Не сердься, вже снiданок готовий. Ось тiльки сирiвцю з
погреба дiстану.
Т а р а н. Сердитись? На тебе? Нiзащо в свiтi!
О д а р к а. Ти вчора наказував пiвня зарiзати, а я не послухала, а
завтра зарiжу.
Т а р а н. Навiщо рiзать, хай собi спiває.
О н и с ь к о. Пропав чоловiк.
А р и с т а р х. Був - i немає.
Т а р a н. Рiдна моя, кохана! (Цiлує Одарку).
О д а р к а. Що з тобою сталося! Стiльки рокiв не цiлував, а тут
надумався. Соромся! Он люди дивляться.
Т а р а н. Хай дивляться! Хай знають, як жiнку свою любити та шанувати
треба.
Завiса
1959
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT