Семюел Беккет. Уот ------------------------------------------------------------ Samuel Beckett. Watt © Copyright Володимир Дiброва (переклад з англiйської, 1991) © журнал "Всесвiт", 1991 OCR Павло Молодчик (trupoduru(at)pisem.net, 2006) ------------------------------------------------------------ I Мiстер Геккет звернув за рiг i побачив у сутiнках неподалiк свою лавочку. Там хтось сидiв. Лава ця, що була, скорiше за все, власнiстю мунiципалiтету або якоїсь громадської установи, йому, мiстеру Геккету, звiсна рiч, не належала, все ж вiн вважав її своєю. Так вiн ставився до усякої дещицi, що була йому до вподоби. Вiн розумiв, що вона не є його власнiстю, але вважав її чимось на зразок свого законного майна. Розумiв, що це йому не належить, а сам тiшився думкою що воно все його, Геккетове. Розумiв, що воно не його, а чиєсь, бо дуже вже йому сподобалося. Вiн зупинився, аби як слiд обдивитися лаву. Так, вона була зайнята. Мiстер Геккет, коли вiн стояв нерухомо, бачив усе трохи чiткiше й виразнiше. Його ходу аж нiяк не можна було вважати спокiйною. Тепер пан Геккет стояв i вагався, iти йому вперед чи вертатися. Нiхто не заважав йому звернути праворуч або лiворуч, але вiн знав, що нiколи цього не зробить. А ще вiн знав, що довго стовбичити тут, на жаль, не зможе, через свою природну хирлявiсть. Одне слово, перед ним постала на диво проста дилема: рушати вперед, або йти назад, повернувши за той самий рiг, звiдки вiн щойно вийшов. Тобто, йти йому зразу ж додому, чи трохи погуляти? Вiн випростав лiву руку i схопився за поручень. Вiдчувши опору, постукав палицею по хiднику. Гумовий набалдашник завiбрував у долонi, й на деякий час пан Геккет вiдчув деяку полегкiсть. Але не встиг вiн здобутися до рогу, як розвернувся знову i рушив до лави так шпарко, як дозволяли йому ноги. Коли вiн пiдiйшов так близько до лави, що мiг би торкнутися її палицею, то закляк iще раз i видивився на тих, хто сидiв там. Маю, гадав вiн, повне право стояти й чекати на свiй трамвай. Вони теж, либонь, чекали на той чи iнший трамвай, бо тут на вимогу спинялися рiзнi трамваї на той випадок, якщо комусь забагнеться сiсти або вийти. Хвильку помiзкувавши, мiстер Геккет вирiшив: якщо вони i чекають на трамвай, то займаються цим уже довгенько. Бо жiнка тримала чоловiка за вуха, рука чоловiка лежала на її стегнi, а жiнчин язик перебував у його ротi. Ждали, ждали того трамвая, стомилися, сказав[1] мiстер Геккет, i завели знайомство. В цю мить жiнка видобула язика з чоловiчого рота, а вiн, натомiсть, поклав свого у її рот. Це ж треба, сказав пан Геккет. Вiн наблизився на один крок, щоб дiзнатися, що ж робить друга рука чоловiка, i не на жарт обурився, як дiзнався, що вона гойдається по той бiк лави, а мiж її пальцiв стирчить недопалок, чверть цигарки -- не бiльше. Нiякої непристойностi я тут не бачу, сказав полiцейський. Ми забарилися, сказав мiстер Геккет. Ну що тут поробиш. Тiльки не треба робити з мене дурня, сказав полiцейський. Мiстер Геккет вiдступив на один крок, рвучко задер голову, так що його горло мало не луснуло, i розгледiв нарештi десь мiж землею i небом перехняблену бурякову пику розлюченого полiцейського. Пане полiцейський, закричав вiн, Бог -- свiдок, що руку свою вiн поклав саме туди. Бог для нас не свiдок. Якщо я вiдволiк вас вiд важливих справ, сказав мiстер Геккет, то даруйте великодушно. Я зробив це з метою, щоб краще було, задля вас, задля себе, заради загального добра. Полiцейський не забарився з вiдповiддю. Якщо ви гадаєте, що я не бачу вашого номера, сказав мiстер Геккет, то ви помиляєтесь. Хай я людина й недужа, проте маю гострий зiр. Мiстер Геккет сiв на лаву, яка ще не охолола вiд любощiв. Доброго вам вечора i щиро дякую сказав мiстер Геккет. То була стара лава, низенька i заяложена. Мiстер Геккет спирався потилицею на єдину дошку, яка ще лишилася вiд спинки, з-пiд неї стирчав-випинався його горб, а ноги сягали майже до самої землi. Пальцi широко розпростертих рук стискали бильця лави i перекинутий через шию цiпок звисав мiж колiн. Отак, сидячи в затiнку, вiн стежив за тим, як гуркочуть останнi, та де! ще не зовсiм останнi трамваї, що мчать повз застиглий канал у жовто-зеленому сяєвi лiтнього надвечiр'я. Але тут його угледiв один пан, що прогулювався пiд ручку з панiєю. Ти ба, сказав вiн, а осьо й Геккет. Геккет, сказала панi, який Геккет? І де? Ну Геккет, сказав пан. Той самий що я тобi часто про нього розповiдав. Горбатий Геккет. Оно на лавi. Панi пильно подивилася на Геккета. Так це i є Геккет, сказала вона. Авжеж, сказав пан. Бiдолаха, сказала вона. То, може, сказав пан, зупинимося, ти ж не проти, i побажаємо йому доброго вечора. І вигукуючи, "Мiй любий друже, мiй любий друже, як ви ся маєте?" вiн рушив вперед. Мiстер Геккет вiдiрвав погляд вiд умирущого дня i пiдвiв очi. Моя дружина, скрикнув пан. Познайомтеся. Моя дружина. Мiстер Геккет. Я стiльки про вас чула, сказала жiнка, а от нарештi ми й зустрiлися. Ах, мiстере Геккет! Я не пiдводжуся, бо не маю сили, сказав пан Геккет. Нi в якому разi не робiть цього, сказала панi. Вона схилилася над ним, ущерть повна трепетної дбайливостi. Я вас просто благаю, сказала вона. Мiстеровi Геккету здалося, нiби вона збирається погладити його голову, а як нi, то помацати хоча б горб. Вiн склав свої руки i парочка сiла обабiч, з одного боку -- жiнка, з iншого -- чоловiк. Таким чином мiстер Геккет опинився мiж ними. Його голова сягала як раз їм до пахов. Їхнi руки знайшли одна одну на спинцi лави саме над його горбом. Самi ж вони нiжно схилилися над калiкою. Ви Грехена пам'ятаєте? сказав мiстер Геккет. Отруйника, сказав чоловiк. Адвоката, сказав мiстер Геккет. Знав я його колись, сказав чоловiк. Шiсть рокiв, якщо не помиляюся. Сiм, сказав мiстер Геккет. Шiсть зараз рiдко кому дають. Я б йому дав усi десять, сказав чоловiк. А то й двадцять сказав мiстер Геккет. А що вiн накоїв? сказала жiнка. Трохи перевищив свої повноваження, сказав чоловiк. Сьогоднi зранку я одержав вiд нього листа, сказав мiстер Геккет. Он як, сказав чоловiк. Я не знав, що їм дозволено спiлкуватися з зовнiшнiм свiтом. Вiн адвокат, сказав мiстер Геккет. І зразу ж додав, та й я вам не зовнiшнiй свiт. Нi в якому разi, сказав чоловiк. Крий Боже, сказала жiнка. У листi тому був додаток, сказав мiстер Геккет, частину якого, зважаючи на вашу любов до красного слова, я мiг би тут оголосити, зробивши йому своєрiдну прем'єру, або ж дебют, якщо зовсiм не споночiє. Де -- що? сказала жiнка. Дебют, сказав мiстер Геккет. А я маю запальничку, сказав чоловiк. Мiстер Геккет витяг з кишенi аркуш паперу, а чоловiк викресав вогню. Мiстер Геккет прочитав: ДО НЕЛЛІ До Неллi, сказала жiнка. До Неллi, сказав мiстер Геккет. Запала мовчанка. Можна продовжувати? сказав мiстер Геккет. Мою маму звали Неллi, сказала жiнка. Ім'я це є досить поширене, сказав мiстер Геккет, навiть я знавав кiлькох Неллi. Читайте, читайте, мiй любий друже, сказав чоловiк. Мiстер Геккет прочитав: ДО НЕЛЛІ До тебе, Нел, щоночi мчить Плиг-скок, шасть-шусть! Аж пил курить Безецних дум моїх юрба. Невже iз кимсь гуля вона? Із Бiрном, як колись, чи з Гайдом, тайкома? А мозок зле шепоче: з обома. І це в той час, коли я тут Гай-гай, ну й ну! Тягну хомут. Натура -- грiзна рiч. Нехай Потрошку вiзьмуть Бiрн i Гайд. Нехай, але ховай вiд них Те, що Господь створив мiж нiг. Її! Загату для грiха! Вай-вай, о до- ленько лиха! Тому, коли з тюрми прийду, Я мушу певнiсть мать тверду, Що хам не перетнув кордон І не зiрвав любвi бутон. Що бахур хижий i бридкий Фу! Тьху! Не влiз У храм, який Аж iзнемiг, ждучи кiнця Чернечого життя й вiнця, Щоб вилить у законний шлюб Нестримний шал вологих губ. Але - Достатньо, сказала жiнка. Повз них пройшла завинена у шаль жiнка. В густих сутiнках годi було роздивитися її розбухлий, мов аеростат, живiт. Я ж нiколи такою не була, правда, любий, сказала панi. Якщо й була, то не зi мною, серденько, сказав пан. А пам'ятаєш ту нiч, коли народився Леррi, сказала панi. Певна рiч, сказав пан. А скiльки вже Леррi рокiв? сказав мiстер Геккет. Люба, скiльки Леррi рокiв? сказав пан. Скiльки Леррi рокiв, сказала панi. Леррi буде сорок наступного березня, слава Богу, тьху-тьху. Навiщо ж плювати на Бога, сказав мiстер Геккет. А хто тут плює на Бога, сказав пан. А хочете, мiстере Геккет, сказала панi, я розкажу вам про ту нiч, коли народився Леррi? О, розкажи, розкажи йому, люба, сказав пан. Так от, сказала панi, того ранку, якраз за снiданком Гофф обертається й каже менi, Теттi, вiн каже, Теттi, кицюню, я дуже хотiв би сьогоднi запросити до нас Томпсона, Крiма та Колкгуна, щоб вони пiдсобили нам з'їсти качечку, якщо, звичайно, ти не проти. Та Боже ж мiй, кажу, серденько, почуваюся я пречудово, ну чого б це я була проти. Скажи, саме так я сказала тодi тобi чи нi? Саме так i сказала, здається, сказав Гофф. Ну i от, сказала Теттi, коли Томпсон заходить до нашої, значить, вiтальнi, а Крiм i Беррi -- слiдом (Колкгуна тодi, пригадую, не було, пiшов десь у справах), то я вже сидiла собi за столом. І в тому нiчого дивного не було, бо стiльки чоловiкiв i одна лише дама. Тобi ж це тодi не здалося дивним, скажи, зайчику? Певно, що нi, сказав Гофф, усе в нормi. І ледве я встигла губами торкнутися качки, сказала Теттi, й вiдправити в рот перший шмат, аж тут саме Леррi узявся гоцати в моїй матцi. У вашiй майцi, сказав мiстер Геккет, чи манцi? У матцi, сказала Теттi. В її, сказав Гофф, матцi. Це ж треба, сказав мiстер Геккет, щоб так недоречно. Але поки Леррi, сказала Теттi, вистрибував там, мов щупак, я продовжувала собi їсти, пити й невимушено розмовляти. Мало кому випадає зазнати подiбне, сказав мiстер Геккет. В окремi моменти, вiрите, я була певна, ще мить -- i вiн вивалиться на пiдлогу менi пiд ноги. Боже праведний, вам здавалося, нiби вiн вiзьме й вислизне з вас, сказав мiстер Геккет. Але на моєму обличчi жодна рисочка не здригнулася, сказала Теттi. Скажи, любий. Жодна рисочка, сказав Гофф. І почуття гумору я не втратила. От так пудинг, сказав, пригадую, мiстер Беррi, обернувся, всмiхнувся, який, каже, дивовижно смачний пудинг, сам у ротi тане. Хiба ж тiльки в ротi, сер, вiдповiдаю йому, не вагаючись анi митi, хiба ж тiльки в ротi, шановний сер. Тут головне, я скажу вам, щоб не перецукерити його. Не пере -- що? сказав мiстер Геккет. Не перецукерити, сказав Гофф, ну, щоб цукру не забагато було. А коли дiйшла черга до кави й лiкерiв, то, що вам сказати, такi пологовi перейми пiшли, мiстере Геккет, пiд нашим бенкетним столом, клянуся вам. Так, це були вони, пологи, сказав Гофф. Але ж ви знали, що вона вагiтна, сказав мiстер Геккет. Як вам сказати, сказав Гофф, розумiєте, я, власне, тобто... Теттi замахнулася i по-свiйському ляснула мiстера Геккета по стегну. Вiн думає, що я соромлюся, вигукнула вона, Ха-ха-ха-ха. Ха-ха. Ха. Ха-ха, сказав мiстер Геккет. Я не на жарт тодi занепокоївся, це правда, сказав Гофф. Потiм усi пiшли геть, сказала Теттi, правда, було таке? Так, було, сказав Гофф, ми гуртом подалися до бiльярдної, щоб зiграти у пiрамiдку. Ну а я подерлася вгору, чiплялася де руками, а де колiньми за сходинки, всi килимки пообдирала. Отак було боляче, сказав мiстер Геккет. А через три хвилини я стала матiр'ю. Без нiякої допомоги, сказав Гофф. Усе своїми руками робила, сказала Теттi, усе геть. А пуповину зубами перегризла, сказав Гофф, бо не було пiд рукою ножиць. Що ви на це скажете? А могла б якби треба було, колiном притиснути i розiрвати, сказала Теттi. Я часто собi мiркую, сказав мiстер Геккет, от як почуває себе людина з вiдрiзаною пуповиною Мати, сказав Гофф, чи дитина? Мати, сказав мiстер Геккет. Мене ж, як-не-як, не в капустi знайшли, сподiваюся. Мати, сказала Теттi, вiдчуває полегкiсть, неймовiрне полегшення, так, наче гостi подалися, нарештi, додому. А всi мої наступнi пуповини перерiзав професор Купер, але почувалася я завжди однаково, так наче скинула велетенський тягар. А потiм ви перевдяглися й спустилися долi, сказав мiстер Геккет пiдтримуючи немовля за ручку. Ми чули крики, сказав Гофф. Уявляєте як вони здивувалися, сказала Теттi. Крiму тодi, пригадую, вдавалися дивовижнi удари, неперевершенi, сказав Гофф. Я нi до нi пiсля того не бачив нiчого подiбного. А якою дуплети вiн зафугував тодi в дальню лузу! Шансiв -- нiяких, здавалося б, але вiн пiдходить, довго-довго мантачить кiнець кия крейдою, а тодi -- бемць! Ми всi отетерiли. Ризикований хлопець, сказав мiстер Геккет. Фiлiгранний, повiрте, удар, сказав Гофф. Примiрявся вiн, примiрявся, аж тут крик. Я не наважуся повторити той вираз яким вiн тодi прохопився. Бiдний Леррiк, сказала Теттi, хiба ж то його провина. Ой, не кажiть, сказав мiстер Геккет, що тут казати. З небом на пiвнiчному заходi, коли сонце сiдає, сказав Гофф, робиться щось незбагненне. Так, небеса у нас любостраснi, сказала Теттi. Все начебто вже скiнчилося, коли -- бемць! вони знову спалахують i сяють iще бучнiше, нiж до того. Так, сказав мiстер Геккет, протуберанцi не сплять. Бiдний мiстер Геккет, сказала Теттi, бiдний наш любий мiстер Геккет. Так, сказав мiстер Геккет. А гленкулленськi Геккети вам, часом, не родичi? сказала Теттi. Саме там я впав iз драбини, сказав мiстер Геккет. А скiльки вам рокiв було тодi? сказала Теттi. Рiк, сказав мiстер Геккет. А ваша матуся де ж тодi була? сказала Теттi. Десь, певно, повiялася, сказав мiстер Геккет. А татко? сказала Теттi. Татко тодi довбав скелю на каторзi у зразковiй копальнi iменi принца Вiльяма, сказав мiстер Геккет. І бiля вас нiкого не було, сказала Теттi. Коза була, кажуть, сказав мiстер Геккет. Вiн вiдволiкся на мить вiд драбини, що впала колись поночi на подвiр'ї, i погляд його полетiв у поля, над трухлявою i хисткою стiною, понад струмком, пiд гору, до стрiмчака, вже оповитого нiчним мороком, тодi ще вище, в безодню лiтнього неба. Вiдтак погляд шугнув долi, на освiтленi вечiрнiм сонцем поля, подряпався вiд пiднiжжя на саму макiвку чорної кручi, звiдки до мiстера Геккета прилинуло гупання далеких молоткiв. І вона залишила вас самого на тому подвiр'ї, сказала Теттi, з козою. Була розкiшна лiтня днина, сказав мiстер Геккет. І де це її чорти потягли? сказав Гофф. Про це я її не питав, сказав мiстер Геккет. До корчми чи до церкви, або i туди, i туди. Бiдолашна, прости її Господи, сказала Теттi. Не варто його турбувати такими дрiбницями, сказав мiстер Геккет. Сутенiє так швидко, сказав Гофф, ще трохи, i нiч западе. І ми розiйдемося по домiвках, сказав мiстер Геккет. По той бiк вулицi, якраз напроти них зупинився трамвай. Вiн не простояв i пiвхвилини, як звiдти почулися крики кондуктора. Потiм трамвай рушив, залишивши позад себе, на хiднику, якесь нерухоме тiло, що в темрявi, внаслiдок зменшення сонячної активностi, наполегливо i хутко зливалося з муром. Теттi нiяк не могла вирiшити, чоловiк це чи жiнка. Мiстер Геккет вагався, може, то є пакунок, килим, примiром, чи парусина, загорнена у поштовий папiр i перев'язана посерединi мотузом. Гофф мовчки пiдвiвся й поквапився на той бiк вулицi. Теттi та мiстер Геккет бачили, як енергiйно здiймаються рукава його свiтлого пiджака, й чули, як вiн щось комусь докоряв. Але як вони не вдивлялися, Уот бiльше не рухався, а лежав, немов кам'яна брила, i, якщо й промовляв щось, то так тихо, що вони нiчого не чули. Мiстер Геккет усе мiркував, чи потерпав вiн колись од цiкавостi бiльше, нiж зараз, сидiв, мiркував, напружувався i нiяк не мiг пригадати. І водночас не мiг зрозумiти, що ж саме так його зацiкавило. Що саме так мене зацiкавило, казав вiн, мене, котрого й найнадзвичайнiше, й надприродне цiкавить лише вряди-годи i в обмеженiй кiлькостi. Та й надзвичайного я тут нiчого не бачу, проте палаю з цiкавостi i мене пече здивування. У почуттi цьому, мушу зiзнатися, негативного мало, i все ж я не зможу терпiти таке бiльше хвилин двадцяти -- максимум тридцяти. Панi теж стежила за подiями з неабияким iнтересом. Повернувся Гофф, вкрай розлючений. Я його вмить упiзнав, сказав вiн. І вжив щодо Уота вираз, який ми тут не наважимося вiдтворити. Вже сiм рокiв, сказав вiн, вiн винен менi п'ять шилiнгiв, тобто тепер уже шiсть шилiнгiв i дев'ять пенсiв. Лежить i не рухається, сказала Теттi. Вiдмовляється повертати, сказав мiстер Геккет. Нi, не вiдмовляється, сказав Гофф. Вiн може дати лише п'ять шилiнгiв i чотири пенси. Це все, що вiн має. То залишиться два шилiнги i три пенси, сказав пан Геккет. Але ж я не можу покинути його з порожнiми кишенями, сказав Гофф. А чому б i нi? сказав мiстер Геккет. Вiн вирушає у подорож, сказав Гофф. Якщо я прийму його грошi, вiн змушений буде вернутися. А, може, це є для нього найкращий вихiд, сказав мiстер Геккет. Якось, хто зна, коли нас уже всiх не буде, озираючись на минуле, вiн скаже, от якби ж тодi мiстер Несбiт узяв був у мене. Нiксон, сказав Гофф, моє прiзвище -- Нiксон. От, якби ж тодi мiстер Нiксон узяв був у мене чотири шилiнги i чотири пенси, то я повернув би назад, замiсть рушати вперед. А я гадаю, що вiн усе бреше, сказала мiсiс Нiксон. Нi, нi, сказав мiстер Нiксон, то є кришталево чесна людина, абсолютно, на мою думку, нездатна казати неправду. Ви, одначе, могли б узяти хоч шилiнг, а то й пiвтора. Оно вiн, сказала мiсiс Нiксон, на мосту. Вiн стояв спиною до них, нiг не було видно, а все, вище поперека, ледь окреслювалося на тлi гаснучого неба. Ви не сказали нам, як його звати, сказав мiстер Геккет. Уот, сказав мiстер Нiксон. Ти нiколи нiчого менi не казав про нього, сказала мiсiс Нiксон. Хiба, сказав мiстер Нiксон. Давно його знаєте? сказав мiстер Геккет. Та я його, власне, й не знаю, сказав мiстер Нiксон. Вiн наче з каналiзацiї виповз, сказала мiсiс Нiксон А де ж його руки? А вiдколи вам почало здаватися, що ви його не знаєте? сказав мiстер Геккет. Шановний друже, сказав мiстер Нiксон, чому це вас раптом так зацiкавило? Як не хочете, сказав пан Геккет, не вiдповiдайте. Важко сказати, сказав пан Нiксон. Здається, я знав його все своє життя, хоча десь колись мусив бути перiод, коли я його i не знав. Як же це так, сказав мiстер Геккет. Вiн значно молодший за мене, сказав мiстер Нiксон. І ви нiколи не згадували про нього, сказав мiстер Геккет. Хiба нi, сказав мiстер Нiксон, я мiг його згадувати, хто сказав, що не мiг. Звичайно. Вiн змовк. Вiн просто не привертає уваги, сказав вiн, є такi люди. На вiдмiну вiд мене, сказав мiстер Геккет. Вiн пiшов, сказала мiсiс Нiксон. Он як, сказав мiстер Нiксон. А знаєте, що цiкаво, мiй любий друже, зiзнаюся вам цiлком щиро, що коли я його бачу або думаю про нього, то одразу ж думаю i про вас, а коли бачу вас або думаю про вас, то й про нього думаю. І чому воно так виходить, не знаю. Отакої, сказав мiстер Геккет. Зараз вiн iде до зупинки, сказав мiстер Нiксон. І навiщо було йому тут виходити. Бо на одне пеннi далi не проїдеш, сказала мiсiс Нiксон. Значить вiн сiв на кiнцевiй, сказав мiстер Геккет. Але хiба за те ж саме пеннi не можна доїхати, сказав мiстер Нiксон, до нормальної зупинки? Трамвай тут спиняється, коли є охочi. А за пеннi вiн вас довезе до самої зупинки. Ви маєте рацiю, сказав мiстер Геккет. Чому ж тодi вiн тут зiйшов? сказав мiстер Нiксон. Свiжим повiтрям, мабуть, подихати закортiло, сказав мiстер Геккет, перш нiж труситися далi. Навряд чи, сказав мiстер Нiксон. Ви ж бачите, який вiн виснажений. Може, вiн переплутав зупинку, сказала мiсiс Нiксон. Але ж це не зовсiм зупинка, сказав мiстер Нiксон, у повному значеннi цього слова. Трамвай тут спиняється тiльки на вимогу. А, позаяк бiльш нiхто не виходив i не заходив, то, значить вимога походила вiд Уота. Пiсля цих слiв запала мовчанка, яку порушила мiсiс Нiксон. Не розумiю тебе, Гоффе. Чому б йому й не попроситися вийти, якщо вже так хочеться? Нiщо, моя люба, сказав мiстер Нiксон, нiщо на свiтi йому б не завадило попроситися вийти, як до речi й сталося. І вже той факт, що вiн попросився вийти, доводить, що зупинку вiн не переплутав, усупереч твоєму твердженню. Бо якби вiн її переплутав i вирiшив, що вже дiстався до залiзничної станцiї, вiн би не вимагав зупинити трамвай. Через те що трамвай там i так завжди зупиняється. А що, як вiн на голову тицьнутий, сказав мiстер Геккет. Так, часом на нього находить, сказав мiстер Нiксон, але мандрiвник вiн дуже досвiдчений. Тодi, може, сказав мiстер Геккет, маючи вiльну хвильку, вiн вирiшив її провести не в задусi залiзничної станцiї, а на свiжому, запашному, надвечiрньому повiтрi. Але ж вiн прогавить поїзд, сказав мiстер Геккет, а це вже на сьогоднi останнiй, якщо не рвоне туди щодуху. А що, як вiн просто, сказала мiсiс Нiксон, вирiшив подрочити кондуктора чи водiя? Але свiт ще не знав м'якiшої та беззахиснiшої людини, сказав мiстер Нiксон. Я певен, що вiн би радше пiдставив iншу щоку, якби мав на це сили. Тодi припустимо, сказав мiстер Геккет, що вiн зненацька роздумав їхати геть iз мiста. Мiж кiнцевою i цiєю зупинкою вiн мав змогу i час усе обмiркувати. Вiдтак, розваживши, що саме зараз йому краще лишитися в мiстi, вiн зупиняє трамвай i виходить, бо їхати далi -- безглуздо. Але ж вiн подався далi, сказав мiстер Нiксон, вiн же не пiшов туди, звiдки взявся, а рушив у бiк залiзничної станцiї. Може, вiн вертається додому якимось складним обхiдним шляхом, сказала мiсiс Нiксон. А де вiн живе? сказав мiстер Геккет. Я не чув, щоб вiн мав постiйне помешкання, сказав мiстер Нiксон. Тодi те, що вiн рушив у бiк вокзалу, нiчого не означає, сказала мiсiс Нiксон. Зараз вiн, може, вже мiцно спить у готелi "Квiнз". За чотири шилiнги i чотири пенси, сказав мiстер Геккет. Тодi десь на лавi, сказала мiсiс Нiксон. У парку або на футбольному полi. Чи там, де у крикет грають. Або у кеглi. Або на тенiсних кортах, сказав мiстер Нiксон. Навряд, сказав мiстер Геккет. Ось вiн виходить з трамвая, вирiшивши, нарештi, не виїжджати з мiста. Але хiд подальших думок приводить його до усвiдомлення безглуздя подiбного намiру. Цим i пояснюється його поведiнка пiсля того, як трамвай рушив далi без нього. Безглуздя якого намiру? сказав мiстер Нiксон. А такого, що вiн передумав, сказав мiстер Геккет, ледве почавши подорож. А ви роздивилися його спорядження? сказала мiсiс Нiксон. Що в нього було на головi? Капелюх, сказав мiстер Нiксон. Йому пекла думка про те, що треба їхати геть iз мiста, сказав мiстер Геккет, але думка про те, що їхати з мiста не треба, пекла йому ще дужче. І от вiн вирушає на станцiю, сподiваючись тайкома, що запiзниться на останнiй поїзд. А що, цiлком слушна думка, сказав мiстер Нiксон. Охоплений страхом, не здатний завдати на свої рамена важкий тягар рiшенця, сказав мiстер Геккет, вiн перекладає його на бездушну машинерiю часо-просторових стосункiв. Блискуча здогадка, сказав мiстер Нiксон. І що ж його, на вашу думку, так раптом перелякало? сказала мiсiс Нiксон. Не думаю, що це була перспектива подорожi, сказав мiстер Геккет, бо ви кажете, що вiн дуже досвiдчений мандрiвник. Пiсля цих слiв запала мовчанка. Тепер, коли я вам усе пояснив, сказав мiстер Геккет, чому б вам не розказати про свого друга детальнiше. Та я нiчого не знаю, сказав мiстер Нiксон. Такого не може бути, сказав мiстер Геккет. Безтiлесним примарам п'ять шилiнгiв не позичають. Яка в нього нацiональнiсть, родина, мiсце народження, вiросповiдання, чим займається, скiльки заробляє, особливi прикмети -- не знати всього цього ви не можете. Нiчого не вiдаю, сказав мiстер Нiксон. Але ж не серед голих скель вiн вродився i жив, сказав мiстер Геккет. Убийте, зiрвався на крик пан Нiксон, але нiчого не знаю. Пiсля таких сердитих слiв настала мовчанка. Мiстер Геккет сидiв i ображався, мiстер Нiксон сидiв i розкаювався. Вiн має великий такий червоний нiс, сказав мiстер Нiксон невдоволено. Мiстер Геккет ретельно зважував цi слова. Ти там не спиш, люба, сказав мiстер Нiксон. Очi злипаються, сказала мiсiс Нiксон. Ось вам людина, яку ви буцiмто знаєте все життя, сказав мiстер Геккет, яка вже сiм рокiв винна вам п'ять шилiнгiв, а все, що ви здатнi про неї сказати, так це те, що має вона велетенського червоного носяру i постiйно нiде не живе. Вiн помовчав i додав: i те, що вiн дуже досвiдчений мандрiвник. Вiн помовчав i додав. І те, що вiн значно молодший за вас. Це мене аж нiяк не дивує. Вiн помовчав i додав. І те, що вiн -- чоловiк м'який, чесний i не без дивацтв. Вiн лихо зиркнув в обличчя мiстера Нiксона. Але мiстер Нiксон не побачив цього лихого погляду бо дивився на щось iнше. Ну то що, може пiдемо вже, серденько, сказав вiн, ге? Ще мить -- i тьма поглине останнi квiти, сказала мiсiс Нiксон. Мiстер Нiксон пiдвiвся. Ось вам людина, яку ви знаєте бозна-вiдколи, сказав мiстер Геккет, якiй вiсiм рокiв тому позичили п'ять шилiнгiв i яку ви одразу впiзнали здалека та ще й у темрявi. І ви твердите, нiби нiчого не знаєте про його минуле. Що ж, мушу повiрити вам. Не хочете -- не вiрте, сказав мiстер Нiксон. І все ж я повiрю вам, сказав мiстер Геккет. І в те, що ви не здатнi визначити, чого саме ви не знаєте. Цьому я також охоче повiрю. Хто на це не слабує. Теттi, сказав мiстер Нiксон. Але дещо ви мусите знати, сказав мiстер Геккет. Наприклад, сказав мiстер Нiксон. Як ви з ним познайомилися, сказав мiстер Геккет. Чим вiн вас так зворушив. Де його можна побачити. А яке це має значення, хто вiн такий? сказала мiсiс Нiксон. Вона пiдвелася. Бери мою руку, люба, сказав мiстер Нiксон. І що вiн робить, сказала мiсiс Нiксон. І як вiн живе. І звiдки вiн. І куди їде. І який iз себе. Яке нам до всього цього дiло? І я теж собi ставлю це саме питання, сказав мiстер Геккет. Як ми познайомилися, сказав мiстер Нiксон. Нi, не пригадую, так само як не пригадую, де i як я познайомився зi своїм батьком. Боже праведний, сказав мiстер Геккет. Чим вiн мене зворушив, сказав мiстер Нiксон. Якось я зустрiв його на вулицi. Одна нога в нього була боса. Забув, яка саме. Вiн потягнув мене вбiк, i сказав, що йому потрiбнi п'ять шилiнгiв, щоб купити собi черевик. Я не змiг йому вiдмовити. Але хiба можна купити один черевик, вигукнув мiстер Геккет. А, може, вiн знав таке мiсце, де замовляють непарне взуття, сказала мiсiс Нiксон. Я про це нiчого не знаю, сказав мiстер Нiксон. Що ж до того, де його можна зустрiти, то я вам скажу -- на вулицях, вiн там прогулюється. Але це трапляється рiдко. Вiн, звичайно, людина унiверситетська, сказала мiсiс Нiксон. Я теж схиляюся до такої думки, сказав мiстер Нiксон. Мiстер та мiсiс Нiксон взялися за руки i подалися геть. Але не встигли вони як слiд вiдiйти, коли раптом вернулися. Мiстер Нiксон схилився i зашепотiв щось на вухо мiстеру Геккету. Вiн терпiти не мiг, коли помiж приятелями лишалася бодай тiнь вiдчуження. Алкоголь, сказав мiстер Геккет. Боронь Боже, сказав мiстер Нiксон, крiм молока вiн не п'є нiчого. Молока, вигукнув мiстер Геккет. Навiть воду в рот не бере, сказав мiстер Нiксон. Що ж, сказав мiстер Геккет стомлено, щиро вам дякую за таку iнформацiю. Мiстер та мiсiс Нiксон взялися за руки i подалися геть. Але не встигли вони як слiд вiдiйти, як почули чийсь крик. Вони зупинилися i прислухалися. То серед ночi кричав мiстер Геккет. Радий був з вами познайомитися, мiсiс Нiзбет. Мiсiс Нiксон ще мiцнiше стиснула руку мiстера Нiксона i собi закричала: менi також дуже приємно, мiстере Геккет. Що таке? закричав мiстер Геккет. Вона каже, що їй дуже приємно також, закричав мiстер Нiксон. Мiстер Геккет розкинув руки i стиснув бильця лави. Потiм рвучко подався вперед, завалився на спинку, i так, погойдуючись, у кiлька заходiв усмак почухав вiстря свого горба об спинку лави. Вiдтак пiдвiв очi на обрiй, для споглядання якого вiн, власне, вирушив на прогулянку, хоч i не встиг ним як слiд намилуватися. Все поглинула нiч. Так, небо тепер що на заходi, що на сходi, що на пiвднi, що на пiвночi було однакове. Уот налетiв на вантажника, який котив бiдон з молоком на вiзку. Уот упав, його торби i капелюх порозлiталися в рiзнi боки. Вантажник не впав, хоча й випустив з рук бiдон, який гупнувся об асфальт своїм гострим ребром, тодi низом, вiдтак похитався трохи i став. І це добре, бо якби вiн, ущерть заповнений скорiше за все молоком, та й перекинувся, то молоко потекло б по платформi, звичайно вилилося б на рейки, пiд поїзд та й уже. Уот пiдвiвся, як нi в чому не бувало. А щоб тобi горб там вирiс сказав вантажник. Це був гарний з лиця, але брудний чолов'яга. При їхнiй роботi вокзальним вантажникам важко лишатися чистими й ввiчливими. Тобi що, повилазило? сказав вiн. Уот не поспiшав вiдповiсти на це риторичне питання котре сформувалося, нiде правди дiти, у розпалi гнiву. Вiн нахилився, щоб пiдняти свiй капелюх i торби, але випростався, не зробивши цього. Вiн вiдчув що не має повного права робити це, доки вантажник як слiд не вилається. Мало, що слiпий, так iще й нiмий, сказав вантажник. Уот усмiхнувся, стиснув долонi, пiдняв їх i притис до грудей. Уот бачив, як усмiхаються iншi люди, й гадав, що вiн теж знає, як це робиться. Що ж, Уотова усмiшка, коли вiн усмiхався, й справдi, бiльше скидалася на усмiшку, нiж на глузливу посмiшку, чи, скажiмо, на позiхання. Втiм, їй чогось-таки бракувало, якоїсь, здавалося б, дрiбнички, i тих, хто бачив цю усмiшку вперше, а бiльшiсть iз них бачили її вперше, iнколи посiдав сумнiв, вiдносно того, який саме вираз збирався надати їй Уот. Багато хто з них гадав, що Уот просто смокче зуби. Уот використовував цю свою усмiшку дуже ощадно. На вантажника ця усмiшка справила таке сильне враження, що вiн роззявив рота i ладен був випустити звiдти цiлу ватагу мiцних слiв та виразiв, що давно вже нудилися без дiла. Але Уот їх не почув, бо вантажник раптом пiдхопив свiй бiдон i з гуркотом покотив його геть. До них наближався начальник станцiї, такий собi пан Лоурi. Пригода ця була настiльки буденною, що не могла викликати загального iнтересу. Проте серед присутнiх знайшлися знавцi, якi не проминули вiдзначити винятковi Уотовi якостi, що знайшли вияв у тому, як вiн тут появився, як падав, пiдводився, що й як робив потiм. Знавцi були задоволенi. Був серед них i кiоскер, що торгував пресою. Зi свого кубельця, заставленого перiодикою та книжками, вiн бачив усе. І от тепер, коли найцiкавiше було позаду, вiн вийшов з кiоску, щоб зачинити його на нiч. Кiоскер опустив гофрований козирок, ще й прихопив його скобою. Вiн здавався людиною рiзкою й жорстокою, що потерпає вiд нестерпного розумового, душевного, а може й фiзичного болю. Перш за все в око впадав його кашкет, через те, мабуть що з-пiд нього завжди стирчали чорнi, просякнутi потом кучерi, якi липли до бiлого, немов крейда, чола. Потiм глядач помiчав скутий судомою сердитий рот, а вiдтак i все iнше. Вуса його, прекраснi, здавалося б, вуса iз невiдомих причин лишалися поза увагою. Про такого хотiлося думати: ось чоловiк, що, не кажучи вже про все iнше, нiколи не скидає кашкета, такого собi кашкетика iз дешевого синього полотна з бомбончиком нагорi. А все через те, що з защiпками велосипедними вiн також не розлучався, i обидвi його холошi стирчали по рiзнi боки немов їх розтягували потужнi пружини. Це був коротун, який немилосердно накульгував, Варто було йому зрушити з мiсця, як його починало смикати, нiби вiн був намiрився впасти, мов стiй, на колiна, а тодi раптом роздумав. І так за кожним кроком. Вiн пiдняв капелюх Уота, подав йому i сказав сер, ваш капелюх, якщо не помиляюся. Уот подивився на капелюх. Чи вiрно те, що це справдi його капелюх. Вiн нап'яв його на голову. Там, де кiнчається платформа, з дверей вийшов кiоскер зi своїм велосипедом. Зараз вiн знесе його по стрiмких кам'яних сходинках i поїде додому. Там вiн розiграє гросмейстерську партiю в шахи з пiдручника Стонтона. А завтра вранцi вiн знов занесе велосипед по цих сходах. Першокласний велосипед, через те й важкий. Простiше було б залишати його долi, пiд сходами, але чоловiк волiв, щоби той був поруч. Його звали Еванс. Уот пiдняв свої валiзи i сiв у поїзд. Купе вiн не вибирав. Перше, в яке вiн зайшов виявилося порожнiм. А на платформi вантажник ганяв свiй вiзок з бiдонами спершу туди, потiм назад. На одному кiнцi платформи громадилась купа бiдонiв, на iншому - друга. Вантажник ретельно вибирав з однiєї купи якийсь бiдон i тягнув його до другої. Там вiн так само ретельно вибирав iнший бiдон i плуганив на iншу купу. Вiн сортує бiдони, сказав Уот. Або вiдбуває покару за непослух чи за службовий огрiх. Уот сiв спиною до локомотива, який здригнувся i, попихкуючи, потягнув зi станцiї довгу валку вагонiв. Уот полюбляв, щоб спина була обернута в той бiк, куди ти iдеш. Але не встиг вiн далеко заїхати, як вiдчув на собi чийсь погляд, пiдвiв очi й побачив кремезного пана, що сидiв у протилежному кутку купе. Ноги свої пан поклав на сидiння напроти, а руки сховав у кишенi пальта. Отже купе було не таким вже й порожнiм, як спершу здалося Уоту. Мене звати Спiро, сказав пан. А от нарештi й розумна людина. Вiн почав iз суттєвого, щоб, розвиваючи тему, перейти до речей менш значущих, спершу те, потiм це, усе по порядку. Уот усмiхнувся. Не подумайте тiльки нiчого такого, сказав пан Спiро. Уотова усмiшка вiдрiзнялася й тим, що вона не була одноразовою. Слiдом за нею, пiсля короткої паузи з'являлась iнша, хоча, чесно кажучи, й не така виразна. У цьому вона нагадувала пердiння. А бували випадки, коли виникала потреба й у третiй, слабкiй та швидкоплиннiй усмiшцi, перш нiж лице прибирало свого звичного виразу. Але таке траплялося дуже рiдко. І довго ще треба було чекати його наступної усмiшки, якщо тiльки не скоїться щось несподiване, що не на жарт засмутить його. Друзi мене називають Дун, сказав пан Спiро, за розум i за веселу вдачу. Д-У-Н. А якщо навпаки читати, то буде Нуд. Пан Спiро перехиляв час вiд часу пляшечку, але норму свою знав. Я видаю "Хрест", сказав пан Спiро, популярний щомiсячний часопис для католикiв. Гонорарiв нашим авторам ми не сплачуємо, але вони теж мають певний зиск. У нас неперевершений рекламний вiддiл. Тримаємося на поверхнi, бо швидко рухаємося. А якi у нас грошовi конкурси! Нинi такi часи, що куди не плюнь, скрiзь сутужно. І, я вам скажу, що з побожностi теж можна мед зiбрати. Наприклад: "Переставте чотирнадцять лiтер, з яких складаються iмена членiв Святої родини, так, щоб утворити з них харчовий продукт i страву з нього" Вiрна вiдповiдь "Сира соя i мiй суп". Або: "Що ви знаєте про ад'юрацiю, екскомунiкацiю, маледикцiю та скоротечну анафематизацiю комських вугрiв, боннських кабанiв, лiонських пацюкiв, маконських слимакiв, лозаннських п'явок та валенсiйської гусенi?" У примарному свiтлi повз вiкна потяга мчали поля, огорожi й канави, або так лише здавалося, а насправдi рухався лише поїзд, а земля лежала пiд ним i не рухалася. Хоча наша вiра тверда й непохитна, сказав пан Спiро, ми -- за широту поглядiв. Я, особисто, є прихильником нео-iоанно-томiзму й нiскiльки цього не соромлюся. Разом з тим, я нiколи не пiду на те, щоб дозволити своїм переконанням кидати тiнь на мою ж духовну полiгамiю. Podex non destra sed sinistra[2], - не будемо скупердяями. Ми надаємо слово людям рiзних поглядiв i переконань, а в нашому мартиролозi можна знайти багато iмен вiльнодумцiв. Моїм особистим внеском i, так би мовити, додатковою епiтимiєю є рубрика "Духовний шприц, або ж клiзма побожностi". Вона в нас настiльки гнучка й еластична, що навiть пресвiтерiанець буде читати її i не скривиться. Але чому я кажу все це вам, людинi менi не знайомiй. А тому що сьогоднi я мушу поспiлкуватися зi своїм подорожнiм братом. І куди це ви, сер, верстаєте дорогу? Уот вiдповiв. Прошу? сказав пан Спiро. Уот повторив. Тодi не будемо гаяти дорогоцiнний час, сказав пан Спiро. Вiн видобув iз кишенi аркуш i зачитав: Лурд, Нижнi Пiренеї, Францiя Сер, пацюк чи якась iнша дрiбна тварина вiдгризла шматок свяченої проскури. 1) Причастився вiн (пацюк) до Тiла Господня чи нi? 2) Якщо нi, то що сталося з тим шматком? 3) Якщо так, то як тепер ставитися до того пацюка? Щиро Ваш, Мартiн Ігнацiус Маккензi (кореспондент суботнього додатка до профспiлкової газети "Чесний бухгалтер") І от пан Спiро заходився вiдповiдати на цi питання, тобто вiн вiдповiв на перше з них, а вiдтак -- на третє. Не шкодуючи часу, розлого i щедро вiн цитував святого Бонавентуру, Петра Ломбардського, Олександра Галльського, Санчеса, Суареса, Генно, Сото, Дiану, Кончiну та Дензiв, бо вiн мав широку натуру. Але нiчого цього Уот не почув, бо йому заважали iншi голоси, що спiвали кричали, стверджували i шептали щось незрозумiле в саме його вухо. Вiн не знав, що то були за голоси, хоча, з iншого боку, не можна було й сказати, що так уже геть зовсiм не знав. Тому вiн надмiру й не полошився. Тепер цi голоси часом лише спiвали, а iнколи тiльки кричали, iнколи тiльки стверджували, а iнколи тiльки шептали, iнколи спiвали й кричали, а iнколи спiвали й стверджували, iнколи спiвали й шептали, а iнколи кричали i стверджували, iнколи кричали й шептали, а iнколи стверджували й шептали, iнколи спiвали, кричали й стверджували, iнколи спiвали, кричали й шептали, iнколи кричали, стверджували й шептали, а iнколи спiвали, кричали, стверджували й шептали водночас, i в один голос, як от зараз, i це, якщо згадувати лише цi чотири голоси, бо там були й iншi. Часом Уот розумiв усе, часом дуже багато, часом -- мало, а часом -- зовсiм нiчого, як оце зараз. І тут поїзнi лiхтарi на мить вирвали з темряви iподром, огороджений чепурним бiлим парканом, i тим самим попередили Уота, що на наступнiй зупинцi вiн має виходити . . . І от вiн пiдсунув валiзи ближче i приготувався вийти, тiльки-но поїзд зупиниться. Колись уже так було, що вiн проскочив станцiю i опинився на наступнiй, бо вчасно не приготувався i не зiйшов на зупинцi. Гiлка ця була малолюдною, особливо о такiй порi, коли i машинiст, i кочегар, i кондуктор, i станцiйнi робiтники по всiх станцiях, хтиво попихкуючи, чимчикують до своїх жiнок пiсля довгих годин змушеної аскези. Тому й поїзд, ледве пiд'їхавши до платформи, пружно рве з мiсця i скаче далi. А я от брав би таких i карав би немилосердно, сказав пан Спiро, все перед тим перевiривши, звiсна рiч, згiдно букви i духу церковних законiв. Вiн зняв ноги з сидiння. Вiн вистромив голову у вiкно. І папських декретiв, закричав вiн. Вiтер вдарив йому в обличчя i вiн поспiшив сховатися. Вiн сидiв сам-один, розтинаючи нiч, летiв далi. Зiйшов мiсяць Не з неба на землю, поки що тiльки на небо. Вiн був неприємно жовтявого кольору. Не те, щоб уповнi, скорiше на ущербi, ще й на очах щербатив