В.О.Мандибура. ТІньова економІка як об'Єкт системного наукового дослІдження
керівник Науково-аналітичного управління Секретаріату Верховної Ради
України, кандидат економічних наук
Рецензенти:
АНДРІЄНКО В. Ю.,
доктор економічних наук
ШАМОТА В. М.,
кандидат економічних наук
Висвітлені теоретичні підходи щодо визначення поняття "тіньова"
економіка у широкому та вузькому розумінні цього економічного явища.
Викладені основні принципи структурування та розмежування внутрішніх
функціональних складових "тіньової"' економіки. Проаналізовані тенденції та
особливість розвитку, а також оцінені масштаби "тіньової" економіки СРСР як
вихідної бази "тіньових" процесів, що мають подальший, якісно новий розвиток
в умовах розбудови незалежної української держави.
Розкрита найбільш характерна специфіка існуючих умов, досліджені
основні тенденції та джерела "живлення" розвитку "тіньової" економіки
України. Здійснена також аналітично-експертна оцінка реальних масштабів
"тіньового" перерозподілу доходів із врахуванням можливості застосування
широкого спектру методик, світового і вітчизняного походження та авторського
бачення шляхів вирішення цієй проблеми.
Значна увага приділяється розробці широкого спектра диференційованих
економіко-правових та організаційно-процедурних підходів і рекомендацій щодо
формування та реалізації законодавчої стратегії Верховної Ради України, яка
має бути спрямована на обмеження масштабів "тіньових" відносин і "тіньових"
форм економічної діяльності та на цивілізовану легалізацію суспільне
корисних секторів "тіньової" економіки.
Розраховано на народних депутатів України, економістів-науковців,
фахівців органів законодавчої і виконавчої влади, підприємців, яких не
влаштовують умови кримінально-тіньового оточення, їх бізнесової діяльності,
працівників державних правоохоронних органів, профспілкових діячів, а також
всіх чесних громадян, яким небайдужа подальша доля та міжнародний авторитет
незалежної України.
ISBN 966-7288-34-X
Є В. О. Мандибура, 1998
ПЕРЕДМОВА
Ситуація, що склалася на цей час в Україні внаслідок
масштабно-вибухового поширення такого явища, як "тіньова" економіка,
потребує глибоких і комплексних наукових досліджень цього найбільш
своєрідного феномена перехідної (і не тільки перехідної) економіки.
Спрощені, поверхневі суспільні уявлення щодо реальних масштабів і
якісних особливостей такого складного системного явища, яким є "тіньова"
економіка, мають досить негативний вплив на ситуацію, що склалася у цій
сфері.
З одного боку, це потенційно призводить до формування у державній
політиці легковажних настроїв своєрідного "шапко-закидацтва", коли здається,
що для досягнення успіхів на цьому надважкому суспільному напрямі досить
провести разову "кавалерійську атаку", яка принесе миттєвий успіх. З іншого
боку, зазначене сприяє поширенню своєрідного синдрому економічної
"маніловщини", коли вважається, що весь негатив, який накопичився у
"тіньовій" сфері, може якось сам по собі "розсмоктатися" і навіть
автоматично трансформуватись у дещо економічно позитивне. За кінцевими
наслідками, існування зазначених крайнощів у підходах до пошуку шляхів
розв'язання цієї проблеми тільки сприяє подальшому масштабуванню процесів
"тінізації" економіки та пролонгує на майбутнє зростання ускладнень, що
пов'язані з позитивним вирішенням цього питання.
Негативні суспільні наслідки також можуть мати місце і в разі
реалізації владними структурами так званої "імітаційно-про-фанаційної"
політики боротьби з найбільш "чорними" проявами "тіньових" процесів. Тобто,
коли владні дії, в основному, спрямовуються на формально-поверхневе
вирішення завдань подолання кримінально-економічної злочинності (у першу
чергу корупції),
і які, в основному, зводяться до використання відпрацьованих
бюрократією механізмів суспільного "окозамилювання", що проявляються,
скажімо, у маніпулюванні статистикою зростання динаміки "викриття" та
"покарання" дрібного "тіньового планктону" і мілкої кримінально-економічної
"сошки". При цьому, як правило, ці дії не виходять на рівень мафіозного
"генералітету" та їх владних покровителів і не торкаються базових глибинних
джерел живлення "чорного" ринку. Тому саме така політика спроможна лише
загнати хворобу у глиб та сприяти з часом доведенню ситуації до стану
вибухово-небезпечної екстремальності.
Невраховування реально існуючих масштабів "тіньової"" економічної
діяльності призводить також до значного перекручення макроекономічних
показників, що у кінцевому наслідку впливає на допущення серйозних помилок
при аналізі, прогнозуванні та моделюванні соціально-економічної ситуації.
Особливо це відчутно в процесі реалізації сучасної монетарної політики
Національного банку України.
Слід також зазначити, що не осмисливши того, що відбувається у
"тіньовій" економіці, фактично неможливо розібратися з існуючими тенденціями
та повною мірою оцінити реальні процеси, які відбуваються у легальній, або
"світлій", економіці. Тобто без останнього неможливо достатньо точно
спрогнозувати перспективи подальшого соціально-економічного розвитку країни.
На цей час більшість спеціалістів, які досліджують питання, що
пов'язані із функціонуванням "тіньової" економіки, вказуючи на причини та
форми її проявів, визначаючи масштаби поширення, в цілому недооцінюють її
справжнього руйнівного впливу як на поточний стан, так й на перспективи
загальноекономічного розвитку країни. У той же час "тіньова" економіка була
і залишається однією з найгостріших проблем сучасного соціально-економічного
життя країни, що у багатьох своїх проявах є аналогічною, скажімо, проблемі
подолання забруднення навколишнього середовища або СНІДу.
У зв'язку із цим виникає низка питань, як теоретичного, так і
практичного характеру, без чіткої та максимально об'єктивної відповіді на
які економічна політика як у короткотерміновому, так і у довгостроковому
плані приречена на неефективність, а у багатьох випадках і на повний провал.
Серед цих питань найбільш важливими є наступні. Що собою являє
"тіньова" економіка? Які чинники та стимули генерують і які основні джерела
живлять "тіньову " економіку? Яка її інституціональна структура? Як
максимально точно оцінити масштаби "тіньової" економіки, а також питому вагу
її структурних складових? Чи необхідно враховувати, а якщо необхідно, то
яким чином слід враховувати обсяги "тіньової" економіки у структурі валового
внутрішнього продукту країни (ВВП)? Яка роль і наслідки діяльності
"тіньового" сектора економіки та його окремих структурних складових в
національному господарстві та суспільно-політичному житті країни? Які
причини у минулому сприяли і на цей час продовжують генерувати значне
зростання "тіньової" економіки України? У чому полягають характерні
особливості та якісні відмінності вітчизняних "тіньових " процесів у
порівнянні з аналогічними явищами, що мають місце в умовах країн з
розвинутими ринковими відносинами?
Відповідь на ці питання може надати структурам державної влади реальну
можливість підвищити рівень об'єктивності щодо визначення найбільш
перспективних заходів, спрямованих на посилення ефективності застосування
конкретних підходів, методів і механізмів соціально-економічного та
правового впливу держави (диференційовано до функцій кожної з гілок влади)
на подальшу долю цього специфічного економічного укладу. Тобто системні
наукові розробки у цій сфері можуть сприяти розширенню можливостей щодо
забезпечення необхідної оп-тимізації напрямів соціально-економічної політики
держави, що мають бути спрямовані або на повну ліквідацію, або на часткове
обмеження, або на повну легалізацію тої чи іншої структурної складової
"тіньової" економіки в залежності від рівня її суспільно-економічного
значення, а також від реальної оцінки ступеня соціальної небезпеки її
подальшого функціонування та розвитку. Аналітичні наробки з цього питання
дозволять оцінити можливості комплексного застосування певної комбінації
зазначених підходів у тих чи інших пропорціях диференційовано до кожної
складової системи "тіньових" відносин, що у кінцевому підсумку сприятиме
максимальному прискоренню реалізації кінцевої мети суспільної трансформації
-- створенню цивілізованої, прозорої, соціальне орієнтованої ринкової
економіки.
Враховуючи багатогранність якісних проявів і відносин "тіньової""
економіки, можливість її проникнення у всі сфери господарської та
комерційної діяльності, державного управління й суспільного життя в цілому,
а також, розуміючи її реальний вплив на соціальну стабільність та економічну
безпеку держави, ця сфера суспільних відносин повинна стати окремим об'єктом
комплексних досліджень економістів, юристів, політологів та інших фахівців.
При цьому важливо, щоб найбільш прагматичні та плідні теоретичні
наробки, як вітчизняних вчених, так і світової науки були максимально повно
враховані у процесі формування законодавчої стратегії, спрямованої на
обмеження "тінізації" економіки України. Особливо це стосується процесу
ліквідації тих існуючих зон правового вакууму, наявність яких провокує
поширення процесів економічної "тінізації" й криміналізації. Значні
прогалини, що існують на цей час у чинному законодавстві, не дають
можливості, навіть за умови виявлених конкретних (кримінальних за світовими
стандартами) злочинів у сфері ринкових відносин, притягувати до
відповідальності порушників, тому сприяють груповій і особистій
безвідповідальності та безкарності, що на цей час в Україні носить особливо
масовий характер.
Отже, чим швидше держава буде спроможна занурити власну економіку, яка
реформується, та безпосередньо всіх суб'єктів ринкових відношень у нове,
достатньо розвинене і ретельно опрацьоване нормативно-юридичне середовище,
тим більше можливостей з'явиться у суспільства щодо встановлення контролю
над "тіньовими" процесами та подолання найбільш небезпечних
кримінально-чорних складових "тіньової"" економіки.
Враховуючи сказане, у запропонованому аналітичному дослідженні поряд з
питаннями вивчення теоретичних характеристик "тіньової"" економіки та
аналізом характерних особливостей і загальних масштабів її проявів в умовах
вітчизняного сьогодення, ставиться мета окреслити основні напрями та
визначити найбільш характерні особливості комплексної реалізації правової
політики у вирішенні зазначеного питання. Також на базі максимального
врахування світового досвіду ставиться мета сформулювати й надати конкретні
пропозиції, реалізація яких (в першу чергу законодавчою гілкою влади) вже у
найближчій перспективі може сприяти підвищенню ефективності правового впливу
на процеси подолання "тінізації'" економіки України.
1. "ТІНЬОВА" ЕКОНОМІКА ЯК ОБ'ЄКТ СИСТЕМНОГО НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
/. /. Теоретичні аспекти аналізу "тіньової" економіки та визначення Ті'
структурних складових
Як суспільне явище "тіньова" економіка притаманна усім країнам
незалежно від моделі та рівня їх соціально-економічного розвитку.
Практика засвідчує, що доки існуватиме державна форма організації
суспільного життя, а держава у той чи інший правовий спосіб впливатиме на
економічний розвиток шляхом реалізації бюджетної, податкової,
грошово-кредитної, валютної політики тощо, доти зберігатиметься й "тіньова"
економіка. Суттєво може змінюватись лише її питома вага, роль, яку вона
відіграє у суспільному житті, а також механізми її взаємодії з легальною
економікою та "кольорова палітра", що має "тіньова" економіка -- від
світло-сірої до криваво-чорної.
Проте наукові дослідження "тіньової"" економіки пов'язані з чималими
труднощами як теоретичного, так і практичного характеру. Це пояснюється тим,
що "тіньова" економіка являє собою значно складніший об'єкт дослідження, ніж
економіка офіційна, "світла".
Вагомою проблемою, що ускладнює дослідження "тіньової"" економіки, є
суттєва нестача, а нерідко і повна відсутність необхідних
інформаційно-статистичних даних. Дослідженням перешкоджає або кон'юнктурне
відомче приховування необхідної наявної інформації, або фактична
неможливість застосування загальноприйнятих підходів до предметного
дослідження суб'єктів і об'єктів системи "тіньових" економічних відношень та
характерних особливостей функціонування внутрішніх структур і складових
механізмів зазначеного економічного укладу.
Саме в "тіньовому" секторі економіки система соціально-економічних
відносин характеризується значно більшою складністю та хитросплетінням їх
найрізноманітніших типів і форм. Складність дослідження виробничих відносин
"тіньової" економіки трансформаційного періоду в Україні також зумовлена
масштабною інтеграцією в ній як сукупності відносин дрібного товарного
виробництва і обміну, так і різних за рівнем капіталізації приватних
відносин (монопольно-капіталістичних та монопольно-кримінальних і, нарешті,
відносин державно-бюрократичного підприємництва).
Проте, будь-які міркування щодо "тіньової"" економіки не мають ніякого
сенсу, якщо попередньо відсутнє чітке понятійне розуміння про що саме
йдеться.
Насамперед звертає на себе увагу існуюче різномаїття термінів, що
використовуються для визначення поняття "тіньової"" економічної діяльності.
Із західної літератури до нашого внутрішнього вжитку їх перекочувало не
менше дюжини: "тіньова економіка", "неформальна економіка", "скрита
(прихована) економіка", "неофіційна економіка", "вторинна економіка", "чорна
економіка", "таємна економіка", "підпільна економіка", "нелегальна
економіка", "контрекономіка", "друга економіка", "паралельний ринок",
"чорний ринок" тощо. Такий багаточисельний набір термінів не є випадковим і
відображає не стільки відсутність єдності щодо понятійного розуміння суті
зазначеного питання, скільки віддзеркалює різні аспекти і структурні
складові "тіньової" економіки, а також підкреслює внутрішню якісну
складність цього феноменального явища суспільного життя, що, як зазначалось,
притаманний всім країнам.
Як органічна складова економіки будь-якого суспільства, "тіньова"
економіка являє собою господарсько-комерційну діяльність, яка внаслідок
певних причин (інколи і історично виправданих), прагне уникнути державного
обліку та контролю. При цьому між офіційною економікою та її тінню є досить
"розмита" зона, і критерії виділення "тіньової" економіки у порівняно
локальний сектор господарювання мають переважно не стільки економічний,
скільки соціально-правовий характер.
Спосіб суспільного виробництва має визначальний вплив як на
характеристики, що визначають якісні особливості тіньової економіки в
цілому, так і на її внутрішні структурні компоненти. Так, в основі появи та
розвитку тіньового господарського укладу, що відповідає системі відносин
ринкової економіки (коли її розвиток мав еволюційний, а не революційний
характер), лежать об'єктивні суперечності, що виникають між
короткотерміновими цілями економічних агентів (індивідів, домашніх
господарств та приватних фірм) і довготерміновими макроекономічними
завданнями суспільства.
З методологічної точки зору суттєвим є питання з'ясування
інституціональної структури "тіньового" сектора. "Тіньова" економіка не є
якісно однорідною як за своїми структурними складовими, так і за кінцевими
наслідками їх впливу на соціально-економічні процеси та відносини. Тому дуже
важливо максимально чітко визначити її структуру, тобто з'ясувати, які
найбільш характерні види економічної діяльності можуть включатися до складу
"тіньової" економіки, а які ні.
Практика засвідчує, що структуризація "тіньової" економіки є процесом
перманентним та якісно різноманітним для всіх існуючих моделей суспільного
розвитку. У той же час за умов різних соціально-політичних систем існують
різні методологічні підходи як до загального окреслення обсягів "тіньової""
економіки, так і до структурування її внутрішніх складових'.
Зупинимося на традиційній класифікації, яку застосовують науковці в
країнах розвинутої ринкової економіки для визначення поняття "тіньова"
економіка.
Так, в іноземній літературі термін "прихована економіка"
використовується для характеристики "неоголошеної", але законної за своїм
характером діяльності, яка йде вкупі з нелегальним підприємництвом. Головне
тут полягає у неможливості
1 Необхідно зазначити, що системне, наукове дослідження питань
"тіньової" економіки постійно проводиться в країнах розвинутого ринкового
господарства. Так, наприкінці 70-х - початку 80-х років парламентами і
урядами ряду країн були створені спеціальні робочі групи щодо системного
вивчення "тіньової" економіки. З 1984 року така група почала функціонувати в
Австрії. Вона вивчала сфери існування, обсяги і тенденції розвитку
"тіньової" економіки. Аналогічні роботи почали виконували фахівці Франції,
Великобританії, Португалії, Нідерландів та інших країн Європейської
спільноти. Конгресом США постійно виділяються значні асигнування науковим
організаціям і окремим дослідникам на поглиблення досліджень цієї проблеми.
Див.: Николаева М. Й., Шевляков А. Ю. Тоневая зкономика: методьі анализа й
оценки (обзор работ западньїх зкономис-тов). - М.: ЦЗМИ АН СССР. - 1987. -
С. 43.
врахування офіційною статистикою обсягів виробництва доданої вартості
цього сектора економіки в структурі валового внутрішнього продукту та в
ухиленні суб'єктів підприємницької діяльності від участі у податковій
системі держави.
Терміни "неформальна" або "неорганізована", "нерегла-ментована"
економіка застосовуються для характеристики економічних процесів та
відносин, що відбуваються при досить слабкому втручанні у них офіційних
економічних структур держави, або взагалі поза межами будь-якого державного
обліку і контролю.
Оскільки така розкиданість понять не досить зручна, то багато
дослідників використовують більш однозначний підхід, побудований на
правовому критерії, згідно з яким економіка ділиться на дві частини: на
легальну (тобто "білу", "світлу") і "тіньову" (приховану). Остання в свою
чергу включає напівлегальну ("сіру"), нелегальну і кримінальну або "чорну"
економіку. Тобто за таким підходом вони суттєво звужують зону "тіньової"
економіки, що визначається проявами протизаконності суб'єктів виробничих
відносин у виробничій та комерційній діяльності.
Підсумовуючи наведене, зазначимо, що при визначенні змісту поняття
"тіньова" економіка необхідно враховувати, що воно може мати як широке, так
і вузьке розуміння. У "широкому" розумінні' до складу "тіньової" економіки
можуть бути віднесені всі види "неврахованої", "нерегламентованої",
"прихованої"" та "законспірованої" економічної діяльності незалежно від
того, чи є вони протиправними, чи ні (див. мал. 1, сектори 2, 3 і 4). У
вузькому розумінні поняття "тіньова" економіка обмежується виключно тими
видами економічної діяльності та відповідними відносинами, які за своїм
змістом є або протиправними, або суспільне небезпечними /що на практиці не
завжди співпадає/ (див. мал. 1, сектор 4).
Умовна схема структурних складових економіки та її "тіньових"
компонентів
' Так, наприклад, Є. Фейг (США) включає до складу "тіньової" економіки
всю економічну діяльність, що за тих чи інших причин не враховується
офіційною статистикою і не включається до складу валового національного
продукту. (Див.: Николаева М. Й., Шевляков А. Ю. Теневая зкономика: мето-дьі
анализа й оценки (обзор работ западньїх зкономистов). - М.: ЦЗМИ АН СССР.-
1987.-С.4.
Мал. 1
1. "Офіційна" ("легальна", "світла", "традиційна") економіка. 1. Сектор
"домашніх" господарств (сектор натурально-
го самозабезпечення населення).
3. "Неформальний" сектор (сектор "нерегламентованої'" діяльності:
дрібне виробництво, послуги і торгівля), "світло-сірий" сектор економічної
діяльності.
4. Тіньова економіка.
4.1. "Темно-сірий" сектор тіньової економіки (законспірований сектор
легітимних видів економічної діяльності.
4.2. "Чорний" (в тому числі кримінальний, "криваво-чорний") сектор
тіньової економіки.
4.3. Диверсифіковані частки "чорної" економіки.
До "тіньової" економіки в широкому розумінні цього поняття можуть бути
включені сектори 2 (частково), 3 і 4. До "тіньової" економіки у вузькому
розумінні включається тільки сектор 4 із зазначеними внутрішніми
структурними складовими (4.1, 4.2 і 4.3).
10
11
Сектор домашніх господарств (сектор натурального самозабезпечення
населення), що виробляє товари та послуги, які споживаються всередині
домашніх господарств. Найважливішою характерною ознакою цього сектора є те,
що матеріальні блага та послуги, що тут виробляються, не продаються, тобто
не є об'єктами ринкових відносин.
Тому відсутність ринкових транзакцій робить оцінку вартісних обсягів
виробництва товарів та послуг в домашніх господарствах надзвичайно важким
завданням. В усіх країнах, що мають ринкову економіку, робота у домашніх
господарствах практично повністю виключається з розрахунків обсягів валового
внутрішнього продукту або враховується умовно і в дуже обмежених обсягах.
Окрім домашньої праці, в країнах, що розвиваються або знаходяться у
стані трансформації, продукція, що отримана від роботи на присадибній,
приватній чи орендній земельній ділянці, має велике значення для виживання
та відтворення сім'ї.
Відносини обміну, що можуть виникати між домашніми господарствами цього
економічного сектору, мають скоріше характер своєрідного бартерного обміну
життєвими благами і послугами, ніж є дійсно ринковими операціями товарної
реалізації, що відбуваються на вартісній основі.
Неформальний сектор економіки ("світло-сіра" економіка) складається з
дрібних виробників та їх найманих робітників разом із самостійними
виробниками товарів та послуг (наприклад, транспортних, будівельних,
ремонтних тощо), а також комерсантів-посередників. Діяльність вуличних
торговців є найбільш поширеним і видимим проявом діяльності неформального
сектора, хоч продукція малих майстерень та ремісників, що досить часто
працюють у домашніх умовах, має на цей час в країнах ринкової економіки
значно більші обсяги, ніж в Україні.
Неформальний сектор, на відміну від сектора домашніх господарств,
пов'язаний з купівлею-продажем товарів та послуг, тобто він обов'язково
повинен бути врахований у складі ВВП. Слід зазначити, що цей сектор у
багатьох країнах, що розвиваються або тих, які знаходяться у стані ринкової
трансформації, на цей час практично не враховується. Основною причиною тут
12
є велика чисельність дуже дрібних об'єктів дослідження та податкового
контролю, а також занадто мізерний обсяг персоніфікованих доходів, що
отримує більшість суб'єктів цього сектора, і які за сукупною величиною
фактично не перевищують існуючої нульової ставки податку на (місячні чи
річні) доходи громадян. При цьому вироблені цим сектором товари і послуги за
своєю споживчою якістю є легальними, і загалом при їх виробництві і дрібній
реалізації ринковий "планктон" не порушує закони. Правда, в багатьох
країнах, що розвиваються, є закони про ліцензії, інші норми, що можуть
ігноруватися при операціях у неформальному секторі. Але вірним є й те, що в
більшості випадків власті докладають дуже мало зусиль для впровадження цих
законів у життя, оскільки це пов'язано перш за все із низьким рівнем
доходів, що отримують суб'єкти підприємницької діяльності неформального
сектора економіки, і які для держави не можуть бути суттєвим джерелом
наповнення бюджету.
"Темно-сірий" сектор "тіньової" економіки пов'язаний з більш серйозними
порушеннями діючих законів (наприклад, про реєстрацію підприємницької
діяльності та найманої робочої сили; ухилення від сплати податків із значних
доходів; про мінімальну заробітну плату; про охорону праці та соціальне
забезпечення). Тобто це сектор свідомо прихованих видів діяльності. Розміри
такої діяльності останнім часом значно зросли в багатьох розвинених країнах.
Це явище отримало багато назв: від "чорної економіки" в європейських країнах
до "підземної" ("underground" або "subterranean") в США. Оцінка розмірів
цього сектора особливо складна, оскільки порушники законів ретельно
приховують інформацію. У деяких країнах продукцію "тіньового" сектора
враховують в національному доході, хоча ці оцінки базуються не на точній
статистиці, а не експертних оцінках. Зростання розмірів цього сектора в
багатьох країнах дуже турбує органи влади саме через великі втрати в
офіційних цифрах національного доходу. Тому основні зусилля влади
спрямовуються на забезпечення повноти сплати податків, запобігання порушень
законодавства, а не на припинення випуску продукції. Продукція цього сектора
легальна, проте виробництво і/або розподіл товарів та послуг завжди мають
протиправні і навіть кримінальні ознаки.
13
"Чорний" (в т. ч. кримінальний) сектор "тіньової" економіки має своє,
притаманне тільки йому амплуа. Тобто він має справу з виробництвом,
розподілом, обміном і споживанням соціальне небезпечних та руйнівних для
розвитку особистості продукції та послуг, до яких перш за все відносяться:
крадіжки і перепродаж краденого, рекет, наркотики, корупція, "відмивання" та
фальшування грошей, "кіллерські послуги", торгівля живим товаром тощо. Тому
природним є те, що надвисокі протиправні доходи цього сектора уникають
участі у податковій системі. Однак владу більше цікавить припинення
виробництва товарів та послуг цього сектора, ніж сплата податків від них.
Продукція і доходи від кримінального сектора не повинні включатися до
національного доходу (хоч, виявляється, це стосується не всіх видів
кримінальної діяльності).
Функціонування "чорної"" (кримінальної) економіки в автономному режимі
не є типовим явищем, бо, проникаючи в бюрократичні структури, вона змушує
працювати на себе потужну складову адміністративної системи управління
державою.
Особливо необхідно відзначити, що "чорна" економіка має тенденцію до
постійної диверсифікації у "світлу" (традиційну) економіку, бруднить
легальні виробничі відносини. Якісною особливістю диверсифікованих "метастаз
чорної економіки" є те, що вони функціонують і живляться виключно за рахунок
легальної сфери економіки. Ця частина "чорної тіні" являє собою економічну
основу відтворення корумпованої економіки та її суб'єкта -- корумпованої
бюрократії, що за певних умов стає структурою мафії. Тому зазначене явище
потребує системних наукових досліджень, що особливо актуальні для умов
країн, які знаходяться у стані ринкової трансформації.
До проявів диверсифікованих часток "чорної" економіки можна, перш за
все, віднести всі види корупції (аж до відносин бюрократичного бартеру, що
отримав у народі назву "блат", і який базується на відносинах, побудованих
на принципі: ти -- мені, я -- тобі). До них також відносяться всі прояви
використання та привласнення державної, кооперативної, акціонерної,
корпоративної та інших інтегрованих форм власності, у тому числі й
фінансових ресурсів держави, як для особистого збагачення
14
окремих фізичних осіб, у розпорядженні та користуванні яких вони
знаходяться (перш за все чиновників), так і для наживи суб'єктів
кримінальної злочинності та мафіозних кланів, джерела доходів яких пов'язані
з використанням вищезазначених методів.
1.2. Якісні особливості розвитку "тіньової" економіки в умовах
адміністративно-командної системи господарювання
Аналіз "тіньової" економіки України, її якісних особливостей, багато в
чому успадкованих від системи директивно-планових відносин, не може бути
достатньо повним без узагальнення історичного досвіду. Тобто, цей аналіз,
пердусім повинен базуватися на вивченні ретроспективи розвитку процесів
"тінізації", що відбувалися в економіці колишнього СРСР.
Це важливо зробити ще й тому, що на цей час має місце досить хибна
точка зору, що сучасну "тіньову" та кримінальну економіку, а також сучасну
"мафію" породила існуюча влада, і цьому як каталізатор сприяв виключно
процес ринкової трансформації.
Некон'юнктурний погляд на наше не зовсім далеке минуле насправді
засвідчує, що це далеко не так. Масштабна "тінізація" економіки та вихід на
арену економічного криміналітету в СРСР припадає на середину 60-х -- початок
70-х років, а вже наприкінці 80-х -- тіньовий оборот її
господарсько-комерційної діяльності за експертними оцінками перевищував
навіть бюджети деяких союзних республік. Таким чином, не витримала "іспиту"
часом і досить поширена теза, що організована злочинність та кримінальна
економіка не можуть виникнути та існувати за умов тоталітарної держави, яка
за логікою не повинна допускати поділу влади ні з ким іншим.
Вивчаючи ретроспективу досліджень "тіньової"" економіки та її
структурних складових в СРСР, передусім необхідно зазначити, що перші
наукові наробки з цього питання започаткували вчені Заходу'.
Див.: Grossman G. Notes on the Legal Private Economy and Corruption //
Soviet Economy in a Time of Change: A Compendium of Papers Submitted to the
Joint
15
У своїх роботах, які стосувалися цього явища, на початковій стадії
досліджень вони використовували дещо інший термін -- "друга" економіка. Так,
раніше інших про це явище сказав К. С. Керол, який надрукував у No 1 журналу
"Нью стейтсмен" за 1971 p. статтю "Бесіди в Росії"".
Слід підкреслити, що в радянській економічній літературі спочатку також
використовувався термін "друга" (вторинна) економіка" . На це в своїх
роботах вказував Г. Гроссман, згадуючи, до речі, і про застосування у тому ж
понятійному змісті інших термінів, таких як "контрекономіка", "неофіційна
економіка", "паралельний ринок", "приватне підприємництво", "економіка
чорного ринку" тощо.
У надрукованій в 1984 році статті Ф. Фельдбругге у заголовку був вже
винесений термін "тіньова" економіка, але за текстом він цілком
ідентифікувався із терміном "друга" економіка2. Більше того, підкресливши на
початку статті повне співпадіння обох понять, автор у подальшому віддавав
перевагу традиційному визначенню -- "друга" економіка3.
Радянська наукова та суспільно-політична література на початку 80-х
років фактично майже повністю відмовилась від вживання терміну "друга"
економіка, на зміну якому прийшов термін "тіньова" економіка. У такому
розумінні вона із самого початку проголошувалась абсолютно негативним
явищем, що повинно бути ліквідовано.
Західна наукова література широко використовувала зазначені терміни
дещо в інших, ніж було прийнято в СРСР, значеннях. Це пояснювалося тим, що
аналітики Заходу виходили із того, що в СРСР, з одного боку, існувала
відповідна модель
Economic Committee Congress of the United States, vol. 2. 1979 October
10. Washington: VS Gov.Printing Off. 1979; - P. 844; Rummer W. Structural
Imbalance in the Soviet Economy// Problems of Communism. 1984. July-August,
vol. 33 No 4. -P. 26; Feldbrugge F. J. M. Goverment and Shadow Economy in
the Soviet Union// Soviet Studies, vol. 36. - October 1984. - No• 4. - P.
528 - 543.
' Див. напр.: Критика антимарксистских теорий в преподавании
политичес-кой зкономии // под ред. А. Д. Смирнова. - M.: Политиздат. - 1981.
- С. 267 - 272.
Див.: Feldbrygge F. G. M. Goverment and Shadow Economy in the Soviet
Union// Soviet Studies. Vol. 36. - October 1984. - No 4. - P. 528.
Ibid. - P. 528 - 543.
"централізовано-керованого господарства", "командна економіка", а з
іншого -- "друга" (тіньова), що охоплювала багато видів легальної й
напівлегальної господарської діяльності, які не були залучені в орбіту
централізованого планування, обліку і контролю з боку держави. З цих позицій
до елементів "другої"" ("тіньової"") економіки відносились: особисте
підсобне господарство, індивідуальна трудова діяльність, "неформальні" ринки
тощо. Зазначений підхід до визначення понятійного змісту цих явищ був
характерним для Г. Гроссмана, Б. Румера, Л. Ронсека та багатьох інших
західних дослідників'.
Іноземні автори в межах "другої"" ("тіньової"") економіки СРСР
розглядали не тільки легальні (напівлегальні) "приватні" види діяльності,
але й явно протиправні, вважаючи, що межі між першими й другими на той час
були досить рухомі та часто носили досить умовний характер. Так, відомий
совєтолог А. Бергсон писав: "Відносно СРСР термін "друга" економіка, як
часто мається на увазі, охоплює діяльність легальну, але приватну, найбільш
характерним відображенням якої є виробництво на присадибних ділянках (Г.
Гроссман 1977, 1979). Я ж, для уникнення невизначеності, буду вважати і
легальні приватні, квазілегальні та нелегальні доходи, як доходи, що
отримані через канали "другої"" економіки"2.
Застосовуючи термін "тіньова" економіка та вказуючи на неможливість
розміжування в СРСР легальних і нелегальних видів економічної діяльності, Ф.
Фелдбругге розглядав їх практично в одному контексті. Автор нараховує 179
видів "тіньової"" діяльності, класифікує і зводить їх у 9 таблиць. При цьому
він відзначає, що всі вони, згідно з радянськими законами, можуть заслужити
як "смертну кару", так і офіційне заохочення3.
' Див.: Grossman G. The "Second Economy" of the USSR/ Problems of
Communism, 1977. Vol. 26. No 5. - P. 25 - 40; Rumer В. The "Second"
Agriculture in the USSR// Soviet studies. Vol. 26. - No 4. - P. 560 - 572;
Roncek L. Private Enterprise in Soviet Political Debate// Soviet studies.
Vol. 40, Jan. 1988. - No 1. - P. 46 - 63.
2 Див.: Bergson A. Income Ineguality Under Soviet Socialism// The
Journal of Economic Literature. September. - 1984. - Vol. 22 . - P. 1057.
Див.: Feldbrygge F. G. M. Goverment and Shadow Economy in the Soviet
Union// Soviet Studies. Vol. 36. - October 1984^ " •• " "°
16
б с; о с, о (ї уу А й О -J б V і
U
.І, РгУП Харкізеьк" p,e-nWs-'*i НАУКОВА біВ.'ПОТЕЙА ік. 5. Г.
K"fussss!sa
к^-^405^
Виходячи з поняття розмитості терміну "друга" економіка, деякі західні
економісти робили спроби звузити предмет досліджень. Частина з них,
наприклад, Б. Румер пішли шляхом обмеження сфери досліджень одним або
кількома із секторів народного господарства СРСР (скажімо сільським
господарством, торгівлею тощо).
Найбільш ґрунтовними та вдалими були пошуки шляхів поглиблення
досліджень "тіньової"" економіки СРСР визнаним американським теоретиком з
цього напряму Г. Гроссманом. Так, від розмитого поняття "другої" економіки
він перейшов до аналізу "нелегальної приватної економіки та корупції"'. Вже
в той час Г. Гроссман відзначав, що за масштабами нелегальної економіки СРСР
може претендувати на одне з провідних місць у світі2.
Перша спроба в СРСР врахувати "тіньову" економіку в науковому аналізі
була здійснена на галузевому рівні у 70-і роки в науково-дослідницькому
технологічному інституті побутового обслуговування Мінпобутобслуговування
РСФСР. Цей аналіз проводився з метою доповнити недостатньо репрезентативний
показник офіційно визначеного рівня споживання послуг громадянами та
домашніми господарствами. Тому саме сфера побутового обслуговування стала
першим полігоном відпрацювання методологічних і методичних підходів щодо
вивчення радянської "тіньової" економіки та використання цих результатів у
подальших економічних прогнозах.
Логічне продовження зазначеної роботи, яка була вже виконана на
макроекономічному рівні аналізу "тіньової"" економіки мали дослідження, що
виконувалися фахівцями науково-дослідницького інституту при Держплані СРСР3.
Робота по цій темі
' Див: Grossman G. Notes on the Legal Private Economy and Corruption//
Op. cit. - P. 834 - 855.
2 Див: Grossman G. Notes on the Legal Private Economy and Corruption//
Op. cit. - P. 843.
3 Необхідно зазначити, що за весь період існування СРСР проблема
"тіньово'г" економіки як окремого об'єкту системного аналізу ніколи не
ставилася перед науковцями країни владними структурами держави (оскільки
особливо у "застійні" роки все, що не підходило під визначені стандарти
вітринного благополуччя просто відкидалось, і тим самим сприймалося за
начебто неіснуючі в ре-
18
у зазначеному інституті виконувалася лише у зв'язку з розробкою питань
подолання незбалансованості споживчого ринку, оскільки масштаби нелегального
надання послуг у 70-ті роки зросли настільки, що їх неврахування різко
знижували достовірність фактичних і прогнозних оцінок потреб населення у
товарах і послугах.
Надалі дослідження "тіньової" економіки почали охоплювати також і сферу
матеріального виробництва та народногосподарського управління.
У своїх "доперебудовних" дослідженнях радянські науковці, як правило,
до "тіньової" економіки відносили приховану господарську діяльність, що
базувалася на нецільовому використанні державних виробничих ресурсів; на
технологічних, фінансових, екологічних порушеннях офіційних норм з метою
особистого або групового збагачення; на корупції; на викривленій звітній
інформації (на користь підприємств і відомств). До цих видів тіньової
діяльності відносилися: приписки, розкрадання державних матеріальних,
технічних і фінансових ресурсів;
дрібне розкрадання на виробництвах ("несуни"), що набули масового
характеру; підпільна підприємницька і виробнича діяльність ("цеховики");
випуск неврахованої продукції (послуг) на державних підприємствах; порушення
в роздрібній торгівлі та громадському харчуванні; перепродаж дефіцитних
побутових товарів і продуктів харчування (спекуляція); неофіційне надання
побутових послуг, виготовлення та реалізація самогону та інших спиртних
напоїв домашнього виробництва тощо. До "тіньової"" економіки відносили і
"кримінальну" економіку (наркобізнес, проституцію, спекуляцію, торгівлю
краденим тощо). Також до "тіньової" економіки відносили особисте підсобне
господарство та індивідуальну трудову діяльність.
Головним висновком, який робили у цьому випадку фахівці, був той, що
"тіньова" економіка -- це тінь, яку має офіційне державне господарство, і
вона не є чимось самостійним по відношенню до нього та може зникнути разом
із ліквідацією його
альній дійсності процеси). Див.: Корягина Т. "Теневая зкономика" в СССР
(анализ, оценка, прогнози)// Вопросьі зкономики. - 1990. - No 3. - С. 110 -
111.
19
недоліків або, у кращому разі, з висвітленням, тобто взяттям під
жорсткий облік і контроль з боку правоохоронної системи.'
Значно посилилася увага до вивчення "тіньової"" економіки в СРСР під
час періоду "перебудови". Це можна пояснити тим, що саме життя вимагало
некон'юнктурного аналізу цієї суттєвої складової соціалістичної економіки,
оскільки після років "застою", саме "тіньова" економіка почала бурхливо
розвиватися на ранніх стадіях процесу ринкової трансформації.
Саме в період перебудови багато вчених почали відкривати існуючу
"аномалію", тобто те, що "тіньова" економіка може також справляти і певний
позитивний вплив на нормалізацію процесів, які відбувалися у народному
господарстві2. Починаючи з другої половини 80-х років вже не можливо було
назвати жодної галузі економіки, де б не переплітались процеси, що начебто
виключали один одного, а вся економіка почала носити парадоксальний
характер, коли грані між "світлом" і "тінню" сильно розмивалися. "Тіньова"
економіка СРСР на цьому етапі мала низку характерних особливостей, що були
притаманні тільки їй. З одного боку, за походженням вона залишалася
наслідком адміністративно-командної системи та не сприймала законів
цивілізованого ринку. З іншого боку, тіньові ділки вже на той час змушені
були пускати в продуктивний обіг свої капітали й, тим самим підштовхувати
"маркетизацію" господарського життя, прискорювати процеси ринкової
трансформації.
Це своєрідне переплетення протилежних якісних проявів і визначало
характер діяльності, структуру та функції "тіньової" економіки, що діяли за
умов розпаду адміністративно-централізованої економічної системи СРСР.
Період "перебудови" засвідчив про подальшу неможливість "списувати" все
те, що пов'язане із "тіньовою" економікою, на недоліки правоохоронної
діяльності. Тому на цьому
' Див.: Олейник П. Зто касается всех // Политическое самообразование.
-1982.-.Nb4.-C.51-58
2 Див.: Шулус А. Теневая зкономика: реализм оценок или предвзятость? //
Зкономические науки. - 1990. - No 5. - С. 108 - 110; Никифоров Л.,
Кузнецо-ва Т., Фельзенбаум В. Теневая зкономика: основьі возникновения,
зволюции й ослабленим // Вопросьі зкономики. - 1991. - No 1. - С. 100 - 111.
20
етапі дослідники почали грунтовно вивчати також і реальні вади
командно-бюрократичного способу виробництва, що були суттєвими чинниками
посилення процесів "тінізації" та криміналізації економіки.
У цей період аналітики констатували, що адміністративно-командна
система ще в період свого зародження диференціювала суспільство на
"обранців" і "масу", розмежовувала його на привілейованих суб'єктів та інших
громадян. Зазначене створювало сприятливі передумови для формування
"тіньової" економіки. Інтенсивність її розвитку була прямо пропорційною до
процесів зростання номенклатурної бюрократизації та руйнування
еквівалентності економічних відносин у сфері виробництва, розподілу і обігу
матеріальних та фінансових ресурсів держави.
Серед основних причин розростання "тіньового" сектора в СРСР радянські
вчені виділяли такі: 1) загальне одержавлення власності; 2)
гіперцентралізація народногосподарського комплексу; 3) недосконалість
господарського механізму, адміністративно-командні форми управління
економікою; 4) непаритет-ні та неврівноважені ціни; 5) заборони щодо
індивідуальної трудової та комерційної діяльності, що базуються на приватній
власності; 6) довільні податки; 7) недоліки правового регулювання
господарської діяльності, що залишають значні можливості для злочинних дій,
або провокують до них; 8) недостатність офіційних стимулів і мотивів до
трудової діяльності громадян та виробничої діяльності підприємств; 9)
значний товарний дефіцит, який був наслідком зазначених вад і викликав на це
відповідну реакцію "підприємливих" людей'.
Див.: Головин С., Шохин А. Теневая зкономика: за реализм оценок //
Ком-мунист. -1990. - No 1. - С. 67 - 77; Козлов Ю. Теневая зкономика й
преступность // Вопросьі зкономики. -1990. - No 3. - С. 120 -127; Крьілов А.
"Тени" советской зкономики // Зкономические науки. - 1990, - No 5. - С. 103
- 108; Лазовский В. О сущности, структуро й субьектах "теневой" зкономики.
// Зкономические науки. -1990. - No 8. - С. 62-67; Осипенко О. Зкономическая
криминология: проблеми старта// Зкономические науки. - 1990. - No 3. - С.
130 - 133; Осипенко О.. Канализу феномена "черного рьінка" // Зкономические
науки. - 1990. - No 8. -С. 67 - 77; Осипенко О. Мафия как зкономический
феномен // Зкономические иауки. - 1991. - No 1. - С. 71 - 76; 8. Панкратов
В. Освязи кризисного денежно-финансового положення страньї с
функционированием структури "теневой" зко-
21
До структурних особливостей "тіньової"" економіки СРСР (які мали місце
напередодні проголошення державної незалежності України) науковці відносили
існування двох особливих, притаманних саме їй структурних елементів. Перший
-- неформальна економіка, що існувала в межах системи централізованого
регулювання господарської діяльності й базувалась на безконтрольному
використанні державного капіталу, та другий -- фіктивна економіка .
Механізм функціонування "неформально-бюрократичного" сектора "тіньової"
економіки був побудований на використанні особистих, владних мотивацій в
адміністративно-командних процедурах, прийнятті планових і
господарсько-управлінських рішень. Власне "неформально-бюрократична"
економіка являла собою ту сферу економіки, в якій офіційні, зумовлені
законодавчим полем економічні відносини між контрагентами підмінялись
неформальними, здебільше просто приятельськими зв'язками. В умовах, як
об'єктивно реальної, так і штучно створеної дефіцитності відношення
протекціонізму, кумівства, "блату", земляцтва, набували надзвичайної
потужності й величезної стійкості. Саме дефіцитність, діяльність
"дефіцитоносія" були економічною основою функціонування "неформальної"
економіки.
Головними суб'єктами "неформальної номенклатурно-бюрократичної"
економіки були адміністративно-управлінські працівники різних ланок і рівнів
керівництва народним господарством, що виступали, відповідно, у ролі
фондорозпорядників і фондоспоживачів. Між цими суб'єктами досягалися
неформальні угоди (які відбувалися на неформальних "ринково-бюрократичних"
торжищах), що стосувалися зміни плану (корекції), його ресурсного
забезпечення тощо. Характерна особливість "неформально-бюрократичних "
ринкових відносин полягала у тому, що у цій сфері "тіньової" економічної
діяльності обмін матеріальними благами та послугами здійснював-
номики // Вопросьі зкономики. - 1990. - No 3. - С. 127 - 129; Шохин А.
"Теневая" зкономика: мифьі й реальность // Зкономика й жизнь. - 1990. - No
33. - С. 9.
' Див.: Головин С., Шохин А. Теневая зкономика: за реализм оценок //
Коммунист. - 1990. - No 1. - С. 67 - 77; Шохин А. "Теневая" зкономика: мифьі
й реальность // Зкономика й жизнь. - 1990. - No 33. - С. 9.
22
ся на бартерній (тобто безгрошовій) основі за схемами: товар на товар;
товар на послугу; послуга на послугу.
Неформальні відносини були основною передумовою корупції, кругової
поруки, посадових зловживань, безвідповідальності та безкарності, кастовості
і, у кінцевому рахунку, -- кадрового переродження номенклатурі. До форм
прояву "фіктивної"" економіки за оцінками фахівців відносилися: "фіктивна"
вартість, "фіктивна споживча вартість", "фіктивна компонента в ціні
продукції"".
В умовах планово-директивного регулювання виробництва формування
доходів відбувалося легальними каналами, але з використанням нелегальних
методів. Фіктивна вартість, як джерело отримання незаконних доходів,
формувалась, пердусім, за рахунок приписок і різноманітних видів порушень
планової та фінансової звітності тощо.
Виділилася і така форма використання фіктивної вартості (що живила
незаконні доходи), як реалізація ресурсів отриманих внаслідок відхилення від
встановлених норм і стандартів (погіршення якості, випуск некомплектної і
нестандартної продукції, технологічні порушення, маніпулювання, пересортиця
тощо).
Найбільш гостро характеризує "тіньову" економіку СРСР В. Селезньов,
який вважає, що вона за сутністю є незаконною, прихованою (законспірованою)
економічною діяльністю з метою збагачення або отримання незаконних пільг
особами, що займаються цією діяльністю. На його думку, термін "тіньова
економіка" не є досить точним, тому у цьому зв'язку краще говорити про
злочинну або паразитичну економіку"2.
Сфери "тіньового" ринку і "тіньових" неформальних відносин були тісно
переплетені. Як правило, "неформальні" торги розширювали сферу економічної
злочинності, оскільки базувалися на незаконному перерозподілі дефіцитних
матеріальних ресурсів, бюджетних коштів, на створенні більш сприятливих умов
щодо господарської діяльності одних за рахунок інших, що у кінцевому
наслідку призводило до посадової корупції і тотального хабарництва. У
"неформальній" економіці чесний керівник стає махінатором, "безсрібник" --
хабарником тощо.
Див.: Селезнев В. "Теневая зкономика": по поводу статьи Осипенко О. //
Зкономические науки. - 1990. - No 2. - С. 123 - 124.
23
До найбільш характерних особливостей "тіньової економіки" СРСР В.
Селезньов відносив такі': 1) "тіньова економіка" ні фактично, ні юридичне не
має власності, що її відрізняє і використовує у своїх інтересах існуючі
форми останньої, паразитує на них;
2) "тіньова економіка" концентрується головним чином на посередницьких,
розподільчо-обмінних функціях, оперує монопольне високими цінами; 3)
оскільки покращення справ в офіційній, "світлій" економіці б'є по
"тіньовій", її організатори і керівники всіма засобами прагнуть підірвати
офіційну економіку, використовуючи при цьому будь-які методи, ні перед чим
не зупиняючись; 4) існування "тіньової економіки" неможливе без
систематичної підтримки і допомоги корумпованих офіційних осіб із
партійного, державно-господарського, правового апарату, особисто
зацікавлених у розкритті злочинного бізнесу; 5) "тіньова економіка"
об'єктивно створює економіко-організаційні умови для виникнення і розвитку
мафіозних груп, різних за своїми масштабами і роллю, а сама є складним
переплетенням, сплавом різноманітних антису-спільних відносин; 6) "тіньова
економіка" сприяє деградації суспільства, поглиблює його соціально-майнове
розшарування. "Тіньова" економіка може сприйматись як сукупність підпільних
антисоціальних корпорацій, що ведуть злочинну діяльність.
1.3. Оцінка масштабів та структури "тіньової" економіки СРСР --
генетичної основи розвитку тіньових" процесів у незалежній Україні
Аналіз наукових робіт кінцевого періоду "перебудови", у яких
досліджувались структурні та якісні особливості "тіньової"" економіки СРСР,
потребує свого доповнення аналітичним співставленням оцінки сукупних
масштабів та обсягів "тіньових" структурних складових, що наводили офіційні
інформаційні джерела, із тими показниками, що показували в експертних
оцінках радянські вчені, які аналізували зазначену проблему.
Так, Держкомстат СРСР після уточнення за 1990 рік обсягів грошових
доходів, "тіньової"" економіки (виходячи з цін, які
' Див.: Селезнев В. "Теневая зкономика": по поводу статьи Осипенко О.
// Зкономические науки. - 1990. - No 2. - С. 123 - 124.
24
склалися на кінець року, та експертних оцінок, що спиралися на дані
масової статистики, соціологічні обстеження і бюджетну сімейну статистику)
наводив такі дані':
Таблиця 1.
Доходи "тіньової" економіки
Млрд.крб.
%
Перепродаж непродовольчих товарів за
спекулятивними цінами (будматеріалів,
легкових автомобілів, запасних частин до
2-5 1
^>-J ^ 1
23 1
••-"-',i
них, краденого бензину та ін.)
Незаконні доходи працівників торгівлі
та сфери послуг (у зв'язку з обдурюванням
24 3 ^--^
24,4
покупців, замовників; хабарі, чайові, під
ношення)
Виробництво і продаж самогону
35,0
35,1
Приховані від оподаткування доходи
осіб, що займаються індивідуальною і ко
4,2
4,2
оперативною трудовою діяльністю
Розкрадання (включаючи дрібні) держа
5,4
5,4
вного і суспільного майна
Хабарі посадових осіб, отримані від ко
3,0
3,0
оперативів
Наркобізнес, проституція, контрабанда
4,8
4,8
та ін.
Всього
99,8
100,0
У цій таблиці впадає в око відчутна неспівставність обсягів "тіньових"
доходів, що були отримані населенням СРСР з різних латентних (прихованих)
джерел надходжень. Так, доходи від перших трьох позицій, репрезентативно
визначені офіційною статистикою, становлять 82,6 % відносно всіх оцінених
обсягів сукупних "тіньових" надходжень. У той же час сумарні "тіньові"
' У цілому за даними офіційної статистики тільки у 1990 році обсяг
"тіньової" економіки зріс більше ніж у два рази. Проте офіційна оцінка була
у 1,5 - 2,0 раза нижчою, ніж її давали експерти. (Див.: Зкономика й жизнь.
-1991 г.-No 38.-С. 6.)
25
доходи від останніх чотирьох "тіньових" джерел були майже на порядок
занижені. На час визначення ці надходження за їх сумою фактично були
еквівалентні першій групі доходів, що засвідчує подальший аналіз експертних
оцінок незалежних дослідників щодо сукупної величини вартості обсягів
"тіньової" економіки.
Необхідно зазначити, що за розрахунками радянських економістів на
початок 1990 року в держсекторі економіки СРСР знаходилося біля 470 млрд.
крб. (в УРСР близько 100 млрд. крб.) наднормативних запасів ресурсів
виробництва. Тобто між підприємствами державного сектора економіки було
розподілено значно більшу кількість матеріальних ресурсів, ніж це було
необхідно для планового забезпечення функціонування виробництва. За своєю
вартісною оцінкою нормативні запаси були співставні із вартістю виробленого
річного національного доходу держави. Саме ці матеріальні цінності та кошти
у першу чергу і були одним із головних і найбільш реальних джерел
кримінальних операцій "тіньовиків".
Іншим джерелом, що живило "тіньову" економіку СРСР, були невраховані
матеріальні та фінансові ресурси. Кримінальна практика минулого засвідчує,
що хабарі посадовим особам давались за передчасне вибуття фондів, за
поставку непотрібної продукції, за вигідну корекцію плану тощо.
Офіційна статистика також нерепрезентативно визначала й реальні обсяги
"тіньових" доходів, що приховувались від оподаткування.
Так, Альберт Пін ще у 1985 році оцінював доходи сектора "тіньової"
приватної трудової діяльності (тобто діяльності, з доходів від якої не
сплачувались податки) у 5 - 6 млрд. крб. За його оцінками лише в
неофіційному сервісі на той час працювало 17-20 млн. осіб (з різним рівнем
трудової участі, оскільки, як правило, вони були зайняті за основним місцем
своєї роботи).'
Ще напередодні періоду "перебудови" у загальному обсязі побутових
послуг, якими користувалося міське населення на приватно-тіньовий сектор
припадало: 45 % -- ремонту квартир;
40 % -- ремонту автомобілів; ЗО % -- ремонту складної побуто-
' Див.: Новое время. - 1985, грудень. - No 49. - С. 31. 26
вої техніки. У сільській місцевості питома вага "тіньових" побутових
послуг досягала 80 %. І, навіть, як відзначалося, за цих обсягів
"нерегламентованої" діяльності незадоволений попит на побутові послуги
оцінювався у 5,5 млрд. крб.
Доходи від "тіньової" діяльності, що отримувало населення СРСР у 1990
році, оцінювалися фахівцями вже у розмірі 25 -45 млрд. карбованців.
Враховуючи сказане, вартісні обсяги "тіньової" економіки СРСР (тобто
експертної оцінки її щорічного валового доходу) в кінці 80-х на початку 90-х
років оцінювались фахівцями приблизно у 130...200 млрд. крб." тобто близько
10...20 відсотків ВНП.
Як же визначалася ця цифра? Які підходи і методи для цього
використовувалися аналітиками?
Частіше у своїх дослідженнях радянськими науковцями використовувалися
такі методи оцінки обсягів "тіньової" економіки.
/. Метод міждержавних співставлень
Метод було побудовано на базі співставних міжнародних оцінок. Оскільки
статистичні дані свідчили про те, що протягом останнього сторіччя питома
вага кінцевого особистого споживання у валовому національному продукті для
всіх країн світу практично коливалась на рівні 60 - 70 відсотків, у той час
як в СРСР її величина була близько 45 відсотків, то аналітики припускали, що
різницю між середньосвітовими стандартами і фактичним споживанням населення
СРСР "добирало" самостійно, шляхом як натурального самозабезпечення себе
життєвими благами та послугами, так і за рахунок використання каналів
"тіньової" економіки. Тому, маючи ВНП, що перевищував
' Див.: Новое время. - 1985, грудень. - No 49. - С. 31.
2 Див. Осипенко О. К анализу феномена "черного рьінка// Зкономичес-кие
науки. - 1990. - No 8. - С. 67; Корягина Т. Теневая зкономика в СССР
(анализ, оценки, прогнозьі) // Зкономические науки. - 1990. - No 3. - С.
120;
Шохин А. Теневая зкономика, мифьі й реальность // Зкономика й жизнь.
-1990.- No33.-С.8.
27
900 млдр. крб., обсяг "тіньових" доходів мав би за цим підходом
скласти приблизно 180 - 200 млрд. карбованців.
2. Кримінологічно-латентний метод
За цим методом аналітиками підсумовувались всі види розкрадань, що
фіксувалися правоохоронними органами за рік (у кінці 80-х років їх
фіксувалося на суму біля 18 млрд. крб. щорічно). Беручи до уваги високий
рівень латентності (прихова-ності) злочинів, пов'язаних із "тіньовою"
економікою (за різними оцінками їх розкриття за світовими стандартами не
перевищує 10-15 відсотків), обсяги "тіньової" економіки за оцінками могли б
становити біля 120 - 180 млрд. карбованців.
3. Метод, заснований на ототожненні так званих "гарячих" грошей і
надлишкових збережень з доходами "тіньовиків"
Цей метод був побудований на припущенні, що власники трудових "гарячих"
грошей за умов дефіцитної економіки миттєво поспішають їх отоварити, а
оскільки єдиною можливістю для них був "чорний" ринок -- вся сума
надлишкових збережень, тобто незадоволеного попиту (а це оцінювалося від 165
до 200 млрд. крб.) могла бути доходами ділків "тіньової" економіки.
4. Метод інтегрального узагальнення окремих складових елементів доходів
суб'єктів "тіньової" економіки за сферами діяльності, де вони отримані
За оцінками фахівців у кінці 80-х років у народному господарстві
абсолютний рівень привласнених "тіньових" доходів у сільському господарстві
становив близько 23 млрд. крб., далі йшли: ринок "тіньових" послуг (20 - 22
млрд. крб.); торгівля і суспільне харчування (біля 17 млрд. крб.);
будівництво (біля 12 млрд. крб.); промисловість (10 млрд. крб.); інші сфери
матеріального і нематеріального виробництва ще близько 25 млрд. крб. До
цього додавалися доходи від кримінальної діяльності "чорної"
28
економіки (оскільки, наприклад, лише обороти наркобізнесу оцінювалися у
15 млрд. крб.)1.
В економічній системі СРСР, де домінували номенклатурно-бюрократичні
відносини, різноманітні приписки і списання були не чим іншим, як
відповідним способом конспірації "тіньовиків". Так, обсяги приписок
вимірювалися в 1 - 3 відсотка від обсягу виконаних робіт і оцінювалися
аналітиками в 15 -40 млрд. карбованців.2
Слід також констатувати, що навіть найвищі оцінки обсягів "чорних"
складових "тіньової" економіки не можна визнати повністю об'єктивними,
оскільки в них на той час не були фактично враховані дані щодо обсягів
розкрадання бюджетних дотацій, які спрямовувалися на закупівлю
сільгосппродуктів (на це в кінці 80-х років витрачалося біля 50 - 60 млрд.
крб. і тільки по м'ясу -- біля 20 млрд. крб.). Як засвідчувала практика,
основна частка цих коштів розкрадалася за рахунок різниці "полюсних
потенціалів", що робило можливим існування високих закупівельних і низьких
роздрібних цін. Більше того, вагома частка зафіксованої статистикою
сільгосппродукції заготовлялася і передавалася споживачам лише на папері, що
частково пояснює на той час існування певних дефіцитів.
Підсумовуючи викладене, можна відзначити, що аналіз структури та
якісних особливостей формування внутрішніх секторів, а також оцінка
загальних масштабів "тіньової" економіки СРСР, яка була вихідною базою
стартового розвитку "тіньової" економіки незалежної України, надає у
подальшому можливості на основі генетичної економічної спадковості провести
більш грунтов-
' Див.: Теневая зкономика// А. П. Бунич, А. Й. Гуров, Т. Й. Корягина,
А. А. Крьілов, О. В. Осипенко, К. А. Ульїбин: Сост. Б. А. Дружинина. - М.:
Зкономика, 1990. - С. 40 - 41; Шулус А. "Теневая зкономика": реализм
оценок или предвзятости? // Зкономические науки. -1990. - No 5. - С. 112
-113.
2 За твердженнями окремих фахівців питома вага приписок у промисловості
СРСР становила від 10 до 15 відсотків (див.: Социалистический труд. -1987. -
No 8. - С. 102 - 103). Ще більші обсяги приписок існували на транспорті і в
будівництві. За експертними оцінками обсяги приписок у цих галузях складалаи
15 - 20 відсотків. Стосовно фондів заробітної плати працівників цих галузей
це означало, що як мінімум 3-4 млрд. крб. виплачувалося за невиконану роботу
в промисловості і 2 - 3 млрд. крб. на транспорті. (Див.: Актуаль-ньіе
вопросьі распределительной политики. - М.: НИИЗИ, 1987. - С. 26).
29
не дослідження цього явища, що не тільки продовжує функціонувати, але
й перманентне трансформується в умовах сучасної соціально-економічної
системи незалежної української держави.
2. СПЕЦИФІКА УМОВ ФУНКЦІОНУВАННЯ
ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ "ТІНЬОВОЇ" ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
2.1. Чинники, якісні особливості розвитку
та основні джерела живлення вітчизняної "тіньової" економіки
На перший погляд може скластися враження, що радикальні економічні та
соціально-політичні реформи, основною метою яких є перехід до соціальне
орієнтованої ринкової економіки та побудова правової держави, повинні були
зруйнувати, як саму адміністративну систему господарювання, так і її
задзеркалля -- "тіньову" економіку бюрократичного типу. Проте, практика
засвідчує, що в реальному житті цього не сталося.
Які ж основні об'єктивні та суб'єктивні причини сприяли масштабному
зростанню вітчизняної "тіньової" економіки, що до того ж набуває якісно
нових рис та ознак?
Серед низки причин генерування останнього можна впевнено назвати дві
основні.
По-перше, об'єктивно, згідно з теорією трансформацій, розпад будь-якої
системи (тим більше такої складної, як соціально-економічна) на перших
етапах закономірно може сприяти суттєвому примноженню тих основних недоліків
і вад, які іма-нентно були властиві системі, що розпалась.
Саме тому фактичне збереження в Україні найбільш характерних параметрів
господарського механізму, заснованого на безконтрольній державній власності
та державній монополії, що відбувалося на тлі різкого послаблення, а у
подальшому і повної ліквідації директивного принципу планування і розподілу
матеріальних, фінансових та трудових ресурсів, суттєво загострило недоліки
старої системи господарювання, оскільки вимагало не-
30
змірного зростання масштабів "тіньової підмазки" старих
гіпер-трофованих механізмів прийняття рішень, що почали діяти на "новій",
так би мовити "ринковій" основі.
По-друге, суб'єктивно, хоча старі владні структури колишньої держави і
розпалися, проте не розпалися ті соціальне стру-ктуровані у минулому
спільноти, що їх персоніфікували. Тобто залишилися люди, які входили до цих
структур і які не тільки не втратили між собою набутих тісних зв'язків, але
й до цього часу продовжують зберігати у недоторканості саме ті специфічні
стосунки, що залишаються побудованими на принципах і відносинах кругової
корпоративної поруки, земляцтва, протекціонізму, кумівства і "блату".
Як стара, так і генетичне нею породжена нова бюрократія в
трансформаційний період опинилися у епіцентрі ринкових перетворень. Більше
того, ця унікальна "родинна" спільнота стала провідним суб'єктом реалізації
"планів" трансформації соціальної та державної політики ринкового
реформування.
Оскільки бюрократія була і постійно залишається зацікавленою у
встановленні такої системи "ринкових" відносин, за якою, хоч навіть і у
закамуфльованому вигляді, має зберігатися апаратна монополія на
розпорядження (тобто на встановлення бажаного для бюрократії режиму
регулювання чи маніпулювання) матеріальними, фінансово-кредитними або
трудовими ресурсами держави, то вона, як і за часів директивно-командної
економіки, продовжує залишатися вирішальним ланцюгом, що зв'язує ресурси і
суб'єктів підприємницької діяльності.
Немає необхідності доводити тезу, що влада є не тільки політичний, й,
передусім, економічний феномен.
Як засвідчує попередній аналіз, за часів старої системи бюрократична
влада, за висловом класика марксизму, фактично мала у своїй власності саму
державу (тобто у її практично безконтрольному розпорядженні знаходились
державне майно, фінансові та національні природні багатства). Механізми
реалізації цієї влади, перусім, базувалися на експлуатації чиновниками
статусу свого ієрархічного становища у владній піраміді.
31
За нових умов можливості "спокушувати" чиновників "нічийною" власністю
або "тіньовими" надвисокими доходами розширилися практично до майже
нелімітованих меж. Однією з головних пільг, що отримала необюрократія в
трансформаційний період, стала цілком легальна можливість експлуатації
загальнонаціональної власності спільно з корпораційними спільнотами
"тіньовиків", що здійснювалась і продовжує здійснюватися під гаслом
економічних реформ. Вигода у цьому разі для зазначеного своєрідного
"тандема" є обопільною.
Проте, і загроза для розвитку суспільства створюється надзвичайно
величезна.
Апаратники, привласнюючи в цих умовах надвисокі "тіньові" доходи,
отримують реальний доступ до політичної влади. У результаті переорієнтації
інтересів високого чиновництва величезні ресурси держави починають
спрямовуватися переважно на цілі, що не мають жодного відношення ні до
процесів ринкової трансформації, ні до розвитку країни в цілому.
Як засвідчує практика, трансформаційна лібералізація не тільки сприяє
необхідному розкріпаченню економічного життя, але й суттєво посилює рівень
безконтрольності і безкарності влади необюрократії. Ця влада, в першу чергу
на свою користь, починає максимально використовувати як процеси зміни форм
власності (зокрема, приватизацію державного майна і державних фінансів), так
і лібералізацію ціноутворення, заробітної плати, послаблення контролю над
експортно-імпортними операціями, кредитно-фінансовими та валютно-грошовими
відносинами, ліквідацію державної монополії на виробництво та реалізацію
спиртних напоїв, тютюнових виробів, операції з дорогоцінними і стратегічними
металами тощо.
Зазначені об'єктивні і суб'єктивні чинники на цей час призвели до
аномального зрощування всіх найгірших властивостей "тіньової" економіки
старого, так званого "номенклатурно-бюрократичного", і нового, "традиційно
ринкового" типу.
Можна впевнено стверджувати, що в Україні вже практично завершився
процес формування унікального "тіньового" гібриду, що має надпотужне
"кримінально-чорне" ядро. Якісною особливістю цього системного "тіньового"
конгломерату є ще
32
невідома до цього часу у світовій практиці неймовірна витривалість
цього феномена до будь-яких проявів впливу зовнішнього середовища, тобто
надзвичайна його спроможність до гнучкої і практично миттєвої адаптації
відносно будь-яких різких змін, економічних та політичних умов існування.
Необхідно звернути увагу на те, як легко і досить природно відбувся
процес тісного зрощування апаратної і тіньової приватизації. На
трансформаційні зміни форм власності, як і раніше, вирішальний вплив
справляла і справляє позиція конкретних посадових осіб та їх особисті
неформальні зв'язки, а не ринкові закони та відповідна їм досконала правова
інфраструктура, що чітко регламентує економічні відносини. Саме це стає
основною перешкодою на шляху створення справжнього ринкового конкурентного
середовища в Україні.
Складається унікальна структура економіки, яка живиться інфляцією,
нееквівалентним обміном результатів праці між суб'єктами ринкових відносин,
перерозподілом і захопленням чужої власності, постійним зубожінням
переважної частини населення. Ця структура перетворює корупцію та "тіньові"
принципи підприємництва на реальні чинники економічного розвитку. По суті,
на наших очах майже миттєво сформувався найгірший різновид "ринкового"
підприємництва, що існує лише за умов розквіту корупції, відвертої
криміналізації господарсько-комерційних стосунків між суб'єктами ринкових
відносин і домінуванні абсолютної та відвертої неповаги до закону.
У зв'язку з цим цікавою є думка, що була висловлена авторами проекту
"Приватизація" Центрального європейського університету (Р. Фрідманом, К.
Меррі та А. Рапачинським), які системно займалися досліджуванням еволюції
номенклатурної бюрократії у постсоціалістичних державах. Так, вони вважають,
що номенклатурний капіталізм, який формується у деяких із цих країн, є
неприйнятним ні з моральної, ні з економічної точок зору' . "З моральної--
тому, що номенклатура своїм перетворенням на клептократію, по суті, втілила
в життя відомий вислів соціаліста П'єра Прудона: "Приватна власність -- це
крадіжка". З еконо-
' Див.: Огородник В. Тіньова економіка як кримінально-економічний
феномен. // Політична думка. - 1996. - No> 3 - 4. - С. 91.
2 " 2 33
г
мічної -- тому, що "приватизація, як стрижень економічних реформ,
перетворюється на машину політичного торгу і жорсткого протекціонізму і тим
самим може стати просто брязкальцем на кораблі номенклатурного режиму,
оскільки приватизація явно просувається не тим курсом, на який сподівалася
більшість реформаторів. Номенклатура, особливо в країнах СНД, як і раніше,
залишається могутнім гравцем на полі бізнесу, і її подальша присутність тут
матиме як найсерйозніші наслідки".
Саме цим і можна пояснити те, що економіка України за часів радикальної
трансформації стала ще менш контрольованою і набула ще більш фіктивного
характеру. Про це незаперечне свідчать і показники масштабного падіння
обсягів матеріального виробництва, і гіпертрофована зміна його структури, і
економічно неможливе за нормальних ринкових умов збільшення рівня питомої
ваги готівкової маси в структурі грошового обороту, і зростання фіктивної
складової суспільного капіталу за умов стагнації її виробничої складової, і
перетворення функціонального капіталу в особисте майно (нерухомість, валюту,
предмети розкоші, антикваріат, коштовності тощо). Про наведене також
свідчить масова втеча "гарячих" грошей за кордон (не треба плутати це явище
з об'єктивно нормальним процесом експорту капіталу).
Тому успіхи приватизації, які в офіційних звітах фігурують переважно у
показниках швидкого зростання нових організаційних форм господарювання,
збільшення питомої ваги приватного сектора економіки майже ніякою мірою не
впливають на створення тих умов, що необхідні для звуження масштабів
"тіньової" економіки. Більше того, можна стверджувати, що масштаби
економічної "тінізації" швидко збільшуються внаслідок вже названих і
наступних чинників:
1) включення в процес розподілу власності нових об'єктів, що раніше
були виключені з нього (земля, стратегічні засоби виробництва,
інфраструктурні галузі, природні родовища, водні ресурси тощо);
' Див.: Огородник В. Тіньова економіка як кримінально-економічний
феномен. // Політична думка. - 1996. - No 3 - 4. - С. 91 - 92.
34
2) поглиблення розриву традиційних господарських зв'язків та
товарно-грошових відносин підприємств і цілих територій між собою, а також
масштабування непомірної бартеризації економічних відносин;
3) недостатнього та недосконалого нормативного забезпечення економічної
реформи, слабкої і неефективної системи державного обліку і контролю, що
тільки формується після "революційного" зламу аналогічної системи, що хоч і
досить недосконало, проте функціонувала у державі, яка розпалась;
4) швидкої та недостатньо ефективної реорганізації структури виконавчої
влади, що призводить до бюрократичного (як організаційного, так і
структурного), збоченого розбухання державного апарату за принципом "де
густо, а де пусто", що у свою чергу сприяє "тінізації'"
управлінсько-господарських відносин.
5) наявності потужного фіскально-податкового пресу, що є
антагоністичним до інтересів і можливостей переважної більшості фізичних та
юридичних осіб, які функціонують у межах існуючого законодавчого поля
України; відсутності привабливої інвестиційної альтернативи щодо залучення
"тіньових" некри-мінальних капіталів у легальну вітчизняну економіку;
6) високої динаміки зростання кількості кримінальних структур і їх
відносно безкарної діяльності, інтеграції організованої злочинності із
суб'єктами легітимної економічної діяльності, недостатніх зусиль держави
щодо обмеження процесу легалізації кримінальних авторитетів (і в тому числі
-- в суспільно-політичному житті);
7) слабкості механізмів суспільно-правового захисту громадян і
підприємств від економічних зазіхань та силового тиску з боку злочинних
угруповань, а також досить неефективної дії системи попередження,
недопущення або суттєвого обмеження можливостей встановлення контролю за
діяльністю легального бізнесу та масштабних проявів здирництва з боку
мафіозно-кримінальних структур;
8) майже повної правової незахищеності суб'єктів економічної діяльності
від зловживань, утисків, протидії та дискримінаційних вимагань з боку
непрофесійних, несумлінних та
35
нечесних чиновників державного апарату на всіх його функціональних
рівнях;
9) відсутності досконалого, стабільного і збалансованого законодавства,
яке б максимально чітко регламентувало та процедурне забезпечувало потреби
та узгодження інтересів суб'єктів економічної діяльності; поширення
правового нігілізму представників владних структур, а також більшості
населення країни, що активно (а подекуди і агресивно) бореться за виживання
в несприятливих соціально-економічних умовах;
10) посилення міждержавної інтеграції "кримінально-тіньових" секторів
економіки і суб'єктів (їх спільнот), що займаються "чорною" економічною
діяльністю; подальша інтернаціоналізація "кримінально-тіньових" відносин;
11) поширення келійності у організації, а також наявності чисельних
процедурних вад, що мають місце у проведенні приватизації економічно
перспективних об'єктів, переважно практичного ігнорування принципів
конкурентності і доступності для легальних капіталів (в тому числі і
закордонних) об'єктів приватизації, що відбувається за умови штучного
заниження величини їх справжньої ринкової вартості у співставленні із
світовими цінами на аналогічні об'єкти;
12) швидкої втрати історичних, глибоко притаманних українському народу
моральних традицій, етичних норм поведінки, що лежать в основі соціальної
престижності чесної, кваліфікованої праці, поваги до приватної і спільної
власності, а також становлять вихідну базу щодо дотримання кодексів
підприємницької та робітничої честі тощо.
Головною закономірністю "тіньового" господарства, і особливо його
"чорної" складової (а це легко визначається навіть емпірично), є те, що вона
не тільки паразитує на існуючих недоліках офіційної економіки, але також і
значно їх посилює та поширює.
Як результат, кримінальна складова процесів "тінізації" базується на
джерелах проїдання і привласнення накопичених у минулому суспільних
багатств. Ми є свідками того, як миттєво "розтанули" величезні наднормативні
запаси, що були накопичені на державних підприємствах (особливо у
машинобудів-
36
ному комплексі України). Хто на цей час може виміряти рівень втрат
централізованих і децентралізованих (на підприємствах) оборонних запасів, що
існували на момент проголошення державної незалежності? Хто визначить
справжні обсяги проїдання суспільного виробничого капіталу за умов, коли
внаслідок інфляції амортизаційні відрахування впали настільки, що вже
неспроможні відтворити і десятої частки функціональних потреб економіки (до
того ж і ті вартісні крихи амортизаційних залишків здебільшого мали
нецільове функціональне використання)? До цього слід добавити і
лавиноподібне зростання зовнішньої заборгованості (з нульової позначки до
межі, що перевищила десять мільярдів доларів), що стало потужним живлячим
джерелом "тіньовиків", а також ті доходи, що були отримані на посередницьких
"кидках", які базувались на використанні протягом чотирьох років так званого
ефекту "дворівневої" економіки.
На цей час неможливо вже заплющувати очі на існуючі чинники розширення
і поглиблення явищ, що по справжньому є деструктивними і антисуспільними, і
які підривають не тільки соціально-економічні, а і політичні підвалини
української державності. До найбільш небезпечних з них, передусім, належить
корупція.
Саме провідна роль бюрократії, яку вона відіграє в процесі
приватизації, суттєво впливає на посилення корупції, розширення її поля за
рахунок залучення все нових і нових джерел живлення. На цей час серед таких
одночасно простих за технологією використання та надзвичайно потужних, а
тому і найбільш поширених джерел живлення корупції можна назвати наступні:
1) систему прямого підкупу посадових осіб, суспільних і політичних діячів,
які мають можливість сприяти успіхам комерційних структур шляхом створення
для них тих чи інших переваг, привілеїв та економіко-правових пільг; 2)
систему, що організаційно будується на створенні акціонерних компаній і
товариств із включенням до них як державних, так і приватних підприємств
(перші включаються у якості "дійних корів", які вносять державне майно і
грошові внески, що із часом перерозподіляються за принципом: "з'їмо сало
твоє, а потім кожен своє", на користь приватних структур); 3) систему, за
якою державні кошти вно-
37
сяться у приватні структури, а у подальшому процедурне відбувається
процес списання цих боргів державою, виходячи з умов "крайньої"'
необхідності (скажімо, під гаслами допомоги малому й середньому бізнесу,
підтримки вітчизняного товаровиробника тощо); 4) механізм, що базується на
наданні державних економічних та правових гарантій під кредити, які
отримують суб'єкти підприємницької діяльності недержавної форми власності,
що дозволяє у разі їх природного або штучного банкрутства повністю
перекласти тягар виконання боргових зобов'язань на казну держави (тобто на
масового платника податків).
Одним із надпотужних (хоча на цей час вже і "міліючих") джерел живлення
"тіньовиків" був вивіз за кордон матеріалів (насамперед, металів), сировини
та енергетичних ресурсів. Можливості масштабів останнього явища, як
відзначалось, пояснюються наявністю величезних, так званих запасів
"наднор-мативів" та "неліквідів" (сировини, матеріалів, устаткування,
обладнання), а також значних стратегічних запасів, що залишились у спадщину
від адміністративно-планової системи розподілу ресурсів. Ці запаси
товарно-матеріальних цінностей, за різними оцінками фахівців, становили від
третини до річного суспільного продукту. Торгівля цими ресурсами, за
залишковою вартістю, в тому числі і вивіз її за кордон, здійснювалася у
великих обсягах (досить нагадати "золотий" для вітчизняних
товарно-сировинних бірж період) і приносила "тіньовикам" величезні особисті
доходи, що осідали у сейфах банківської системи Заходу мільярдами доларів.
Тому можна погодитися з думкою Роберта Лейкена, що "там де корупція є
системою, ринкові та адміністративні реформи... можуть стати навіть
антипродуктивними... Послаблення державного контролю може полегшити
незаконну ...економічну діяльність. Більш того, щоб компенсувати втрачені
доходи бюрократи шукатимуть "заробітків" у інших сферах"'.
Тобто коли за економічну реформу видається переважно те, що її тільки
імітує, а по суті нею не є, то такі "реформаторські"
' Див.: Корупція: основні аспекти //Захід: вікно в Україну, - No
43(301), 15 серпня 1997р. -С. 1.
38
дії можуть лише провокувати посилене генерування корупції. У той же час
справжні, добре заплановані і скоординовані реформи, що максимально повно
враховують по-справжньому позитивний світовий досвід, навпаки, значно
скорочують поле коруп-ційних інтересів та ліквідують потенційні джерела їх
задоволення.
Цю думку також підтверджують і висновки аналітиків Заходу:
"Напівреформи, безкарність і безвідповідальність, що ними породжуються,
сприяють зміцненню позицій корупції, оскільки з нарощенням фінансової
могутності і політичної влади інтереси елітних угрупувань щодалі важче
піддавати позитивним змінам і тому цей соціальний прошарок стає активною
силою, що перешкоджає чи спотворює процес ринкового реформування. Безглуздо
нарощувати антикорупційні служби там, де бюрократія має необмежені
можливості як завгодно довільно маніпулювати регулятивними обмеженнями, або
відповідно створювати любі режими вибіркового цільового економічного
сприяння"'.
Неспроможність значної частини представників колишньої "директорської
гвардії" здійснювати керівництво вже "майже комерційними" підприємствами
(здебільше холдінговими компаніями), що були створені останніми під себе,
під своє найближче і найвідданіше оточення, а також під певне коло рідних і
близьких їм осіб), призводить до поглиблення виробничо-комерційної
стагнації, накопичення величезної заборгованості та інших економічних
негараздів. У той же час необмежена можливість цих суб'єктів виробничих
відносин контролювати значні обігові кошти, урядові дотації та пільгові
кредити (в т. ч. і закордонні) дає солідний потенціал для подальшого
забезпечення особистого достатку керівництва зазначених компаній, навіть
якщо це і вирішується за рахунок невиплати заробітної плати працівникам цих
підприємств, їх відправки у вимушені багатомісячні відпустки із подальшим
скороченням тощо.
Саме "економія", що має місце за рахунок "безкоштовного" використання
"безкоштовно" отриманих основних фондів є суттєвою особливістю сучасного
етапу еволюції процесів "тінізації"
Див.: Корупція: основні аспекти //Захід: вікно в Україну, - No 43(301),
15 серпня 1997р. -С. 1.
39
економіки. Серед проявів механізму реалізації останнього можна
передусім виділити наявність особливого об'єкта "тіньової" експлуатації,
якими виступають ресурси держави, великі державні (або вже змішані)
підприємства, де держава має так званий "контрольний" пакет акцій. Практика
засвідчує, що на багатьох цих підприємствах, незважаючи на так звану "зміну
форми власності" продовжується подальше проїдання та неефективне
використання капіталу, бартерізація відносин, розквітає розбазарювання і
розкрадання матеріальних і фінансових ресурсів, марнотратство коштів, їх
нецільове використання тощо.
Особливої уваги потребує висвітлення однієї з найбільш яскравих якісних
особливостей, яка притаманна вітчизняним процесам "тінізації", що за суттю
являє собою тісне і динамічне зрощування "тіньової"" економіки і "тіньової"
політики.
Так, експерти Українського центру економічних і політичних досліджень
вважають, що в Україні на цей час сформувався не тільки "тіньовий сектор в
економіці, але і паралельна нелегальна влада, яка зростає і почала дублювати
найважливіші функції держави"'.
Досить ґрунтовний аналіз тенденцій ієрархічного структу-рування владних
угруповань, діяльність яких спрямована на тіньовий перерозподіл
підконтрольного їм економічного потенціалу країни, а також дослідження
особливостей процесу зрощування "тіньової" економіки і "тіньової" політики
був проведений фахівцями Інституту економічних реформ.
За цими дослідженнями зазначений процес вже пройшов наступні основні
етапи2.
На першому етапі (1991 - 1993 р.р.) відбувалося зрощування офіційних і
"тіньових" економічних відносин, що як правило, будувались за галузевою
вертикаллю (міністерство -- підприємство). На цій основі формувалися
галузеві адміністративно-економічні групи (ГГ). З часом їх значення суттєво
знизилося,
' Див.: Тіньова економіка та організована злочинність в Україні:
сучасний стан та проблеми боротьби з ними. //Аналітична доповідь. - 1996. -
С. 1.
2 Турчинов О. "Тіньова економіка і тіньова політика". //Політична
думка. -1996. -No3 -4. -С. 75 -78.
40
що пов'язується із порівняною доступністю цих структур для контролю з
боку правоохоронних і податкових органів.
На другому етапі (1993 - 1994 р.р.) розбудова офіційних і "тіньових"
відносин базувалася за регіональним принципом. В цей період навколо
керівників регіональних державних структур на грунті спільних економічних і
політичних інтересів представників держапарату і комерційних структур
формувались могутні регіональні адміністративно-економічні групи (РГ).
Паралельно із цим керівники центральних органів влади та їх оточення також
створювали довірені комерційні структури, що функціонували, як і РТ, але вже
в масштабах всієї держави. З'явилися центральні адміністративно-економічні
групи (ЦГ).
На третьому етапі (1994 - 1996 р.р.) йшов процес формування структур з
використанням іноземного капіталу, створювались іноземне орієнтовані
адміністративно-економічні групи (ІОГ).
На останньому етапі визначилась тенденція об'єднання інтересів та
інфраструктури існуючих чи тільки створюваних ІОГ з галузевими регіональним
і центральними адміністративно-економічними групами.
На підставі системного аналізу взаємозв'язку "тіньова економіка і
тіньова політика" фахівцями Інституту економічних реформ були зроблені
наступні досить невтішні висновки: "Тенденції, пов'язані з об'єднанням
представників різних ланок державного апарату , фінансових, промислових,
аграрних та інших суб'єктів господарської діяльності і кримінальних
угруповань у могутні адміністративно-економічні групи (АЕГ), свідчать про
те, що найближчим часом слід очікувати економічного і політичного
протистояння між ними і жорсткої боротьби за тотальну владу в державі.
Остання обставина визначає негативні наслідки розвитку АЕГ для економіки
країни. Оскільки ключовим і об'єднуючим елементом АЕГ є високопоставлені
державні чиновники, остільки економічне посилення однієї з груп автоматично
веде до зміцнення організаційного і політичного потенціалу її
адміністративної команди. Створюється можливість для зміцнення її позицій в
державній ієрархії та службового просування її лідерів. Наслідком цього є
прагнення АЕГ до монопольного становища на окремих ринках і використання
державних інститутів у боротьбі з
41
конкурентами. Розпочинає діяти механізм обмеження конкуренції,
породження монопольне високих цін на широку групу товарів та послуг,
завдання значної економічної шкоди підприємствам, які витіснюються АЕГ з
ринків за їхню орієнтацію на інші групи. Все це призводить до подальшої
криміналізації і "тінізації" економічних відносин у державі"'.
З розвитком "тіньової" економіки, відповідно до відомої формули класика
марксизму, "тіньовий" капітал має тенденцію до постійного зростання.
Внаслідок цього відбувається відплив грошей з легального обігу, має місце
розвиток процесів деградації сфери матеріального виробництва,
гіпертрофований перерозподіл грошової маси в суспільстві, маргінальне
розшарування людей за рівнем доходів і, як наслідок, невпинне зростання цін
на товари й послуги тощо.
Оскільки одною з особливостей тіньового капіталу є і те, що він
використовується не у виробничій сфері, а переважно в посередницькій
діяльності, в обігу, останнє надзвичайно ускладнює механізми здійснення
необхідного державного контролю за ним.
Слід також зазначити, що класична схема, яка застосовувалась у боротьбі
з "тіньовими" і, насамперед, кримінально-економічними видами підприємницької
діяльності, на цей час помітних результатів не дала. На останнє вказав і
Президент України Л. Кучма на засіданні Координаційного комітету по боротьбі
з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України ЗО січня
1995 року.
У той же час, відзначаючи особливо негативний вплив "чорної"" складової
"тіньової"" економіки на суспільне виробництво та соціальну сферу, неможливо
скидати із рахунків і певну позитивну роль, що відіграють неформальна
економіка та нере-гламентована трудова діяльність (які також включаються до
"тіньової" економіки у широкому її розумінні) у якості досить ефективних
амортизаторів, що пом'якшують зростання соціальної напруги в суспільстві. До
того ж вони є потужними стиму-
' Турчинов О. "Тіньова економіка і тіньова політика". // Політична
думка. -1996. - No3-4.-С. 82-83.
42
ляторами перекваліфікації кадрів для найбільш вигідних у ринкових
умовах видів і сфер діяльності.
До основних чинників, що сприяють зростанню неформальної економіки
(особливо в період системної кризи виробництва) можна віднести: 1)
недостатність інвестицій, що спрямовуються на створення нових робочих місць;
2) зростання рівня безробіття, що пов'язано із швидкою та інтенсивною
втратою (і у багатьох випадках досить передчасною) ліквідацією старих
робочих місць; 3) високий рівень вимушеної неповної зайнятості працюючих; 4)
низькі у порівнянні до потреб цивілізованого відтворення особистості трудові
доходи широких верств населення; 5) відносна невигідність праці у
формальному секторі економіки у порівнянні із доходами, які можуть приносити
нерегламентовані види трудової діяльності; 6) відсутність належних умов для
плідного господарювання малих підприємств (високі податки, складнощі
процедури реєстрації, корупція, рекет, нечесна конкуренція, кабальні кредити
тощо).
До найбільш поширених видів діяльності, що мають місце у неформальній
економіці України можна віднести неступні:
1) дрібна торгівля товарами, що отримані внаслідок індивідуального
професійного "економічного туризму" або від оптовиків-посередників; 2)
валютні обмінні операції, що здійснює дрібний "ринковий планктон"; 3)
наймана праця без укладання трудових угод; 4) ремісництво та надання послуг
у всіх їх нереєстрованих різновидах; 5) робота на дачних та присадибних
ділянках із наступною ринковою реалізацією отриманої продукції; 6)
нелегальна трудова міграція за кордон у країни далекого та близького
зарубіжжя; 7) "шабашництво" у всіх його проявах і різновидах тощо.
Головною особливістю функціонування зазначеного прошарку дрібного
"ринкового планктону", який займається нерег-ламентованою діяльністю є те,
що він по справжньому не являє собою сильного суб'єкта підприємницької
діяльності (здатного до згуртованого самозахисту тощо). Навпаки, сам він
стає жертвою процесів "тінізації" і криміналізації ринкових відносин,
оскільки є потужним джерелом отримання здирницької наживи як малими, так
середніми і великими "хижаками" ("акулами") "кримінально-чорної"" економіки
та організованої злочинності.
43
Слід також зазначити, що в сучасних умовах з'явилася широка палітра
нових напрямів масштабної "тінізації" економічної діяльності. Проте при
цьому багато старих форм, що раніше відносились до "тіньової" сфери і були
її вагомою складовою, на цей час або взагалі втратили свою актуальність і
зовнішню атрибутику (скажімо, спекуляція, "цеховики"), або різко знизили
свою частку в загальному тіньовому обороті разом із зменшенням питомої ваги
державного сектору економіки (тобто це дрібні розкрадання в державному
секторі, масові порушення в роздрібній державній торгівлі та громадському
харчуванні тощо).
З тих видів "тіньової"" економічної діяльності, що існували раніше, але
останнім часом незмірно зросли (як кількісно, так і якісно), окрім корупції
представників державного апарату, слід відзначити й такі явища, як "розквіт"
підпорядкованих мафії сфер економічної діяльності. Зазначені явища
потребують окремого розгляду.
2.2. Механізми поширення впливу "чорних" економічних структур на
систему державного управління та економіку
Збільшенню масштабів та подальша внутрішня реструктуризація "тіньового"
сектора економіки сприяє заміна одних спонукальних мотивів на інші. Це
відбуваються на тлі посилення соціально-екбномічної кризи та політичної,
ідеологічної і адміністративної дезорієнтації широких верств населення. Тому
природно, що у досить значної частини населення за умови, коли міра праці
практично має незначний вплив на міру особистого споживання, виникає та
постійно генерується прагнення не тільки до "тіньових" заробітків, але і
взагалі до пошуку будь-яких (навіть і нелегітимних) додаткових джерел
особистих доходів. Останнє у кінцевому наслідку стає живлячим середовищем та
вагомим чинником, що сприяли і сприяють поглибленню розвитку процесів
"тінізації" економіки і, особливо, розширеному відтворенню її
"кримінально-чорних" складових. Зазначене наочно спостерігається протягом
останніх п'яти років.
44
Саме тому окремого та ретельного наукового дослідження на цей час
потребує "чорна" економіка, яка, про що відзначалось раніше, є передусім
надзвичайно небезпечним для існування держави структурним феноменом
масштабування "тіньових" процесів, що мають місце в економіці України.
Аналізу, насамперед, потребують наявні якісні ознаки і риси
диверсифікації "чорної"" економіки в структури "світлої" (традиційної")
економіки, методи і механізми цього проникнення, а також засоби її впливу на
відповідні органи та суб'єктів системи державного управління. Необхідно
провести і аналітичну оцінку загальних наслідків, що справляє "чорна
економіка" на стан соціально-економічної сфери та суспільства в цілому.
Як вже відзначалося, у період економічної трансформації, який співпадав
з періодом розбудови державної незалежності України, організована економічна
злочинність була і на цей час залишається одною з небагатьох по-справжньому
ефективно функціонуючих суспільних структур, що здатна швидко
пристосовуватись до будь-яких соціальних, економічних і політичних змін.
Дослідження показують, що функціонування "чорної"
(мафіозно-кримінальної) економіки у власному автономному режимі не є
закономірним явищем. Найбільш типовим явищем є те, що, проникаючи в
бюрократичні структури, диверсифіку-ючи у сферу "світлої" економічної
діяльності, вона активно формує кримінально-корумповану економіку. Так, не є
великим секретом, що кримінальна економіка хабарями стимулює та зацікавлює,
а за допомогою використання засобів силового тиску, змушує працювати на себе
адміністративно-командну систему управління.
Як свідчить попередній аналіз, "кримінально-чорна" складова колишньої
"тіньової" економіки бюрократичного типу базувалася передусім на корупції та
на. витонченій системі розкрадання Державного майна за допомогою
адміністративного контролю над потоками матеріальних і фінансових ресурсів,
що розподілялись з умов реального або штучно створюваного дефіциту.
Власне кажучи, саме період переходу внутрішньо-неін-тегрованої і
коопераційно-неструктурованої економіки України
45
до ринкових відносин лише надав "мафії"" потенційно необмежені
економічні та політичні можливості щодо поширення вже "освоєних" і
захоплених нових зон її монопольного впливу. Будучи досить надійно захищеною
своїми високими владними покровителями від будь-яких форм ефективного
переслідування і справжнього (тобто еквівалентного заподіяній шкоді та
збиткам) покарання, вона підпорядковує під свій контроль не тільки
"тіньові", але й легальні, "світлі" форми підприємництва. Можна впевнено
стверджувати, що на цей час жодна державна структура не має реального
уявлення про реальний стан та динаміку цього процесу (тобто про те, скільки
підприємств, установ і організацій вже знаходиться під монопольним контролем
мафіозних структур, скільки осіб з апарату органів державного управління
працюють на її замовлення). Отже, у суспільства до того часу відсутня
репрезентативна інформація щодо дійсного стану і масштабів
"кримінально-чорної" диверсифікації.
Навіть без особливих зусиль можна намалювати існуючу в країні систему
двох величезних ринкових виробництв з практично адекватними і паралельно
діючими управлінськими і виконавчими структурами, що системно охоплюють всі
сфери життєдіяльності суспільства: економіку, фінанси, соціальну та духовну
сферу, безпеку, політику, зовнішні зв'язки тощо.
Одне з них -- це держава, її так звана "світла" економіка. Тут домінує
глибока системна економічна криза та загальна організаційна
розбалансованість, бере гору політичне протистояння та небезпечно падає
рівень життя законослухняних громадян, втрачається соціальний оптимізм та
зростає соціальна напруга, знижується необхідно-достатній рівень економічної
та політичної безпеки.
Другим є паразитичне, деструктивно-руйнівне для суспільства "чорне"
виробництво, розподіл і споживання. Це організована економічна злочинність,
що є ретельно структурованою, гнучкою і мобільною системою, яка отримує
надвисокі доходи. На цей час ця система відмінно захищає своїх "робітників"
і "службовців", максимально забезпечує задоволення їх "постійно зростаючих
матеріальних і духовних потреб". Кримінально-мафіозна економіка має
надзвичайно високу норму
46
накопичення, що надає їй можливість для подальшого розширеного
відтворення.
У цій ситуації не досить важко спрогнозувати можливий масовий перетік
трудових, інтелектуальних, фінансових, матеріальних (у т. ч. і природних),
технологічних, інформаційних та інших ресурсів із першого виробництва у
"друге".
Традиційно так склалося, що про масштаби "чорного" сектору "тіньової""
економіки владні структури судять лише на основі даних щодо протокольне
зафіксованих злочинів. Проте, за умови високої латентності
"кримінально-чорної" економіки не всі і навіть далеко не більшість злочинів
попадають у поле зору правоохоронних органів і реєструються у відповідних
графах звітів. Тому логіка підходів стосовно зазначеного залишається
примітивно простою, не піймали -- не злодій, не зареєстрували -- не було
злочину. Але мова, насамперед, має йти не про формальний або юридичний бік
справи, а про реальне визначення існуючих латентних (тобто ретельно
прихованих від держави та суспільної свідомості) масштабів зазначеного виду
"діяльності".
Які ж основні ознаки і прояви притаманні сучасній мафії та її
економічному базису --"кримінально-чорній" економіці?
До найбільш характерних ознак зазначеного явища можна віднести
наступні:
1) якісно новий стан професіоналізації економічної злочинності, яка
побудована на надзвичайно високому рівні кримінально-монопольної
централізації та концентрації "тіньового" капіталу, подальше зростання
інтеграції та кооперації мафіозно-кланових відносин;
2) наявність чітко організованого і функціонально розгалуженого апарату
управління криміналітетом, що має системний розподіл функцій і відпрацьовані
механізми "посадової" субординації на всіх рівнях її внутрішньої ієрархії;
3) існування, вдосконалення та розвиток системи кланового
структурування, постійне відтворення специфічної "чорної" бюрократії, так
званої мафіозної "еліти", що, в основному, координує і регулює злочинні
відношення у всіх сферах "тіньової"" економіки;
47
4) активне формування і постійне підвищення рівня ефективності
функціонування як централізованих, так і децентралізованих "резервних" і
"спеціалізованих" кримінальних фондів (які насамперед акумулюють ресурси, що
мають спрямовуватись на підкуп бюрократії та на матеріальну підтримку членів
кримінальної спільноти, а також на створення власних специфічних
"профспілок" і своєрідних "кас взаємодопомоги (так званих "общаків");
5) активна реалізація цілеспрямованого курсу на корумпу-вання, на
активне кримінальне замарування та моральне розбещення апарату органів
державного (у т. ч. господарського) управління, працівників правоохоронних
органів та інших силових структур, накопичення заздалегідь зібраного
персоніфікованого компромату та його подальше використання для шантажу
конкретних "строптивих" службовців та посадових осіб;
6) інтенсивна розробка і практичне впровадження в "народні маси"
ідеології організованої злочинності, що проявляється, насамперед, у
романтизації "тіньового" способу життя серед населення країни (передусім
серед молоді), матеріальній підтримці органів масової інформації, які своєю
діяльністю сприяють психологічній обробці населення у відповідному напрямі
тощо;
7) постійне вдосконалення та реалізація на практиці високоефективних та
гнучких механізмів швидкої адаптації до зміни соціально-економічних умов,
використання різноманітних форм і методів проникнення в державні або інші
конкуруючі структури з метою їх внутрішньої дезорганізації і морального
розкладення, а при необхідності також і їх суспільної дискредитації;
8) гостро виражений потяг до встановлення і постійного тотального
поширення власної монополії, прагнення створити та по можливості мати
надійні механізми впливу на формування кадрової політики (кадрового резерву)
в апаратах державного та господарського управління.
Слід зазначити, що диверсифікація особливо необхідна економічній мафії,
оскільки вона за умов практичного застосування названого механізму отримує
можливість, по-перше, мати необхідний для неї вплив, або чинити певний тиск
у процесі прийняття економічних та соціальних рішень на тих чи інших
48
рівнях влади (загальнонаціональному, регіональному, місцевому), а також
впливати на транснаціональні економічні зв'язки, і по-друге, зрощуватися з
кримінально-злочинним світом, формувати на його основі "групи бойовиків
зовнішньої і внутрішньої охорони та підтримання кримінального порядку"
(тобто "порядку", побудованому на нормах власної злочинно-групової моралі,
які спрямовані на підтримання особливого "кодексу честі" та інших внутрішніх
правил і умов дії кримінальних груп із відповідними жорстокими і
незворотніми санкціями за їх порушення).
Підсумовуючи, можна відзначити, що "чорну" економіку слід розглядати як
особливу, нелегально сформовану, спроможну до надзвичайно активного
розширення і самовідтворення, наділену розвинутими внутрішніми і зовнішніми
зв'язками, агресивно-антисоціальну, державне небезпечну економічну систему.
Фактично вона є "раковою пухлиною" економіки, що активно генерує свої
"метастази", які вражають все більше і більше здорових клітин органів і
систем економічного організму країни, аж до її головного мозку -- органів
владного та господарського державного управління.
"Чорна" економіка є економічним базисом мафії і, насамперед, прагне
паразитувати на легітимних формах власності та підприємницькій діяльності.
Проте, вона також має і свою власну специфічну базу діяльності (див. схему),
що спирається на кримінальний промисел та на доходи, що отримує організована
злочинність на ринку задоволення деструктивних потреб громадян.
Відбулася не лише зміна структури, форм, методів, а також і масштабів
"чорної"" економічної діяльності.
Домінуючі складові сегменти кримінально-"чорної" економіки наведені на
схемі.
49
Схема структурування сучасної мафії
Неформальна влада (кримінально-мафіозна верхівка)
Організована злочинність
Кримінальні силові структури (бойовики зовнішніх та внутрішніх
формувань)
Фонди ("резервні" та "цільові")
"Чорна система правосуддя" ("авторитети",
<----і.
"Чорна податкова система" (рекет)
*--"
"Чорна система економічного арбітражу" (виби
кілери)
вання боргів)
диверсифікація
диверсифікація
Чорна економіка
Кримінальна економічна діяльність:
-- виготовлення, крадіжка та протизаконна торгівля вогнепальною,
хімічною і холодною зброєю та отрутою;
-- крадіжки і перепродаж майна громадян;
-- "ринок кілерських послуг";
-- надання послуг у силовому вирішенні господарсько-комер-
Надання послуг, пов'язаних із задоволенням попиту на ринку
деструктивних потреб:
-- проституція (в тому числі підліткова і дитяча), гомосексуалізм,
секстуризм, поставки "живого" товару для сексуальної експлуатації за кордон;
-- виготовлення та торгівля порнографічною продукцією (порнофільми,
порножурнали, порно-
50
ційних конфліктів та поверненні боргів, що виникли між підприємцями та
комерційними структурами;
-- посередницькі послуги у шахрайських операціях, професійному шантажі
клієнтів (фізичних та юридичних осіб);
-- контрабанда (у всіх її різновидах і проявах);
-- участь у фінансових шахрайських операціях та операціях по відмиванню
"брудних" грошей;
-- фальшування грошей та цінних паперів, підробка документів та
печаток;
-- злочинне антисуспільне використання землі та інших природних
ресурсів (завезення токсичних відходів, сміття, торгівля із вивезенням за
кордон родючого шару грунту тощо).
-- виготовлення або транспортування (транзит) наркотиків.
газети, порнолітература), у тому числі із залученням дітей;
-- організація платних садо-мазохистських видовищ, або "послуг", що
пов'язані із особистою участю "клієнтів" у процесах катування людей тощо;
-- послуги, пов'язані з організацією особливих тоталізаторів за участю
"клієнтів" із "гравцями-смертниками" ;
-- наркоторгівля , організація наркопритонів.
Особливо необхідно зупинитися на досить поширених на цей час проявах
фінансового шахрайства, що особливо вразили вітчизняну економіку.
Найпоширенішими серед можливих чисельних шляхів нелегального експорту
капіталів і проявів фінансового шахрайства можна назвати наступні: 1)
неповернення коштів закордонними партнерами і перерахування їх на спеціальні
зарубіжні рахунки;
2) проведення збиткових для України бартерних операцій, що частково
може бути пояснено, як реакція українських бізнесменів на недосконале
українське законодавство; 3) угоди з "неплатоспроможними" іноземними
партнерами (шахраями, банкрутами тощо), попередня змова з ними щодо
розподілу грошової виручки; 4) збирання псевдопідприємцями коштів населення,
конвертація і переказ їх за кордон, до іноземних банків, з насту-
пним припиненням подальшої діяльності псевдофірм; 5) відверта
шахрайська діяльність ряду трастових, страхових та інвестиційних компаній, а
також інших фіктивних фірм і банків;
6) відправлення продукції (в першу чергу -- високоліквідної) за
фальшивими документами і за заниженими цінами, з одержанням шахраями різниці
готівкою; 7) нецільове використання державних капітальних вкладень,
бюджетних та іноземних кредитів, банківських активів тощо.
Фінансово-кредитна система, за оцінками спеціалістів', стала в Україні
найбільш криміногенною. Саме у ній використовується значний арсенал засобів
і методів одержання тіньових (незаконних) доходів. Головними з них є
наступні: 1) використання фальшивих платіжних документів; 2) підробка
банківських гарантій; 3) нецільове використання банківських кредитів;
4) розкрадання коштів; 5) хабарництво, що пов'язане з наданням
кредитів; зменшенням процентних ставок, прискоренням проходження фінансових
документів, консультаціями щодо ухилення від оподаткування, допомогою в
приховуванні виявлених фактів несплати податків; приховування доходів від
оподаткування, тощо; 6) підробка грошей; 7) валютні спекуляції на біржі;
8) незаконне одержання пільгових кредитів; 9) фіктивні трастові
операції (і зокрема -- створення фінансових пірамід); 10) різні види
зловживань і шахрайства з бюджетними коштами і грошима населення тощо.
До найвагоміших проявів негативного впливу на суспільство "чорної"
економіки можна віднести наступні.
1. Оскільки поліпшення справ в офіційній "світлій" економіці звужує
можливості діяльності "тіньової", її організатори -- керівники і лобі у
будь-який спосіб, не рахуючись із коштами, прагнуть підірвати підвалини
нормального функціонування офіційної економіки, "заплямувати" її, зануритись
у неї або перетягти в "тінь" значну її частку, використовуючи при цьому
будь-які кошти і не зупиняючись ні перед якими, навіть
насильницько-кривавими засобами.
' Барановский А. Преступньїй айсберг. //Финансовая Украйна. - 1995. -5
вересня.
52
2. Існування "чорної"" економіки неможливо без її систематичної
підтримки і допомоги з боку корумпованих офіційних осіб
державно-господарського, владно-силового і правового апарату, що особисто
зацікавлені в розквіті злочинного бізнесу, оскільки мають від нього вагомий
корупційний зиск.
3. "Чорна" економіка об'єктивно створює економічні і організаційні
умови для виникнення і розвитку мафіозних груп різних за своїми масштабами,
роллю і впливом. Така економіка -- складе переплетення, сплав різноманітних
антисоціальних суспільних відносин, що підточують підвалини державності.
4. "Чорна" економіка спричиняє деградацію суспільства, сприяє масовому
розтлінню молоді, поглиблює до небезпечної межі соціально-майнові
розшарування населення, знищує стимули і підриває престижність
кваліфікованої праці, нищить рушійні стимули до суспільно-корисної
підприємницької діяльності, руйнує підвалини національної безпеки і
державності.
5. "Чорна" економіка будується на максимальній локалізації окремих
ринків внаслідок поділу сфер економічного впливу, а також сприяє проникненню
кримінальних елементів навіть до тих частин суспільства, які не мають
ніякого відношення до нелегального бізнесу.
6. Особливо несприятливо впливає "чорна" економіка на структурну
перебудову економіки, загальний інвестиційний процес. Вона, зокрема, обмежує
обсяги накопичення капіталу, що міг би бути використаний для інвестування
вітчизняного виробництва, а також негативно впливає на процес залучення
іноземного капіталу у вітчизняну економіку, оскільки існуюче
кримінально-економічне середовище, що складається в Україні, просто жахає
іноземних інвесторів.
Економічна практика засвідчує, що розвиток і поглиблення ринкових
відносин неминуче підштовхують кримінальних "тіньовиків" на пошук не тільки
нових сфер застосування своїх сил, але і до нових організаційних форм
діяльності, головною з яких є "тіньова" монополізація ринку. Вона зумовлює
особливо жорсткі механізми змови задля реалізації особистого диктату,
посиленої ринкової дискримінації партнерів, конкурентів і споживачів ринку.
Тут злочинність
53
не зупиняється ні перед чим і застосовує всі методи і важелі, що
знаходяться в її арсеналі, від адміністративного натиску до погроз,
цілеспрямованого рекету та кілерських розправ.
Отже, державна політика щодо "чорної" економіки може бути лише одна --
максимальне обмеження аж до повної ліквідація найбільш суспільне небезпечних
кримінальне економічних її секторів.
2.3. Експертно-аналітичні оцінки масштабів сучасної "тіньової"
економіки
Як оцінити справжні масштаби "тіньової" економічної діяльності та
відповідним чином відкоригувати офіційні статистичні дані щодо реальної
величини валового національного продукту, національного доходу та інших
макроекономічних показників?
Така дооцінка дозволить отримати можливість більш репрезентативно, ніж
офіційна статистика, характеризувати національні економічні макропоказники
та, із врахуванням процесів "тінізації", визначити їх реальну динаміку.
Оскільки розміри неформальної та "тіньової" економічної діяльності
залежать від інституційного середовища і є різними у різних країнах, то
конкретні методи аналізу, а також специфіка визначення масштабів
"тінізації'" безумовно залежать від конкретних особливостей функціонування
економічної системи тої чи іншої країни.
Огляд наукових публікацій (особливо останніх років) та вивчення
широкого спектра оцінок, які були зроблені вітчизняними експертами стосовно
стану, масштабів і наслідків впливу "тіньової"" економіки на розвиток
України, дозволяють зробити загальний висновок, що як в науковій літературі,
так і у практичній роботі до цього часу ще фактично не відпрацьовані
конкретні та достатньо надійні методи визначення реальних обсягів
"тіньової"" економіки. Висновки, які зроблені авторами тих чи інших методик,
а також наведені ними кількісні параметри процесу "тінізації'" здебільше
грунтуються на довільних або досить приблизних підрахунках, що побудовані на
54
суб'єктивному баченні тим чи іншим аналітиком стану розвитку процесів
вітчизняної "тіньової"" економіки.
У багатьох публікаціях описано переваги та розкриті можливості, що
отримує суспільство внаслідок застосування низки прямих та непрямих методів
макроекономічного аналізу, а також висвітлені методи та моделі визначення
масштабів "тіньової" економіки, що переважно базуються на використанні
мік-роекономічних показників.
Прямі макроекономічні методи, які використовуються для визначення
обсягів "тіньової"" економіки, базуються або на обчисленні різниці між
показниками органів статистики та даними податкової інспекції або на різниці
між визначеними сукупними витратами сімей та їх реально продекларованими
доходами. Проте, відсутність надійної бази статистичних даних не дозволяє
вважати достовірними на необхідному рівні ті оцінки, що отримані прямими
методами.
Непрямі методи аналізу обсягів "тіньового" сектору" базуються на
імовірних припущеннях щодо можливості їх визначення на основі використання
взаємопов'язаних значень певних макроекономічних індикаторів, які можна
вважати більш достовірними. Взаємозв'язки між цими індикаторами
відображаються у вигляді або простих математичних співвідношень (чотири
арифметичні дії над певними макроекономічними величинами), або досить
складних рівнянь множинно-регресійного аналізу (зокрема це притаманне для
так званого "монетарного" підходу). Досвід їх застосування показує, що
оцінки за різними непрямими методами можуть досить суттєво відрізнятись.
Тому при визначенні конкретної моделі, яка є найбільш прийнятною для аналізу
"тіньової"" економіки в Україні, слід, передусім, максимально врахувати
існуючий широкий спектр вітчизняних особливостей, які впливають на її
розвиток за умов сучасного етапу суспільної трансформації.
Існує думка, що макроекономічні методи аналізу обсягів неформальної
економіки не дають достатньо точних оцінок, і більш достовірний результат
можна отримати шляхом використання мікроекономічних методів, які базуються
на результатах опитувань або даних вибіркової статистики домогосподарств,
55
соціологічних опитувань тощо. Проте є і достатньо обгрунтовані
заперечення щодо вірності цієї думки: оскільки, скажімо, відповіді
респондентів на запитання, що їм поставлені, можуть бути, м'яко кажучи,
нечесними. У цілому практика засвідчує, що мікроекономічні дослідження є
значно дорожчими, ніж непрямі макроекономічні методи, мають досить обмежені
можливості і незначну репрезентативність. До того ж для їх застосування
потрібне ефективне коопераційне співробітництво економістів, соціологів та
інших фахівців, які мають досліджувати різні аспекти та складові явища
"тіньової"" економіки виходячи з параметрів процесів, що відбуваються
на'мікрорівні.
Досліджуючи питання, що розглядається, не слід рахувати, що
приблизність, яка має місце у розрахунках визначення реальних масштабів
процесів "тінізації" властива лише вітчизняним фахівцям. Аналітичні оцінки
обсягів "тіньової"" економіки, що визначаються дослідниками західних, країн,
також досить суттєво коливаються і становлять по країнах, що мають
цивілізовану ринкову економіку від 3 до 10 %, а по інших країнах від 10 до
ЗО % і навіть ще більший діапазон.
Необхідно наголосити, що практично всі загальні оцінки масштабів
"тіньової"" економіки та визначені обсяги доходів, які отримують суб'єкти
"тіньової" діяльності, носять і завжди об'єктивно носитимуть досить умовний
характер.
Зазначене не є випадковістю, оскільки за інших обставин сфера,
параметри якої становлять об'єкт дослідження, просто перестала б бути
"тіньовою" або прихованою. У випадку ж визначення обсягів кримінально-чорної
економічної діяльності ця сфера є ще і ретельно законспірованою.
Певна умовність експертних оцінок, що наводяться в наукових
публікаціях, проглядається, як вже зазначалось, і в дослідженнях закордонних
авторів. У цих дослідженнях також використовуються десятки методик, кожна з
яких має масу припущень та специфічних особливостей у практичному
застосуванні. У результатах, що при цьому отримуються, спостерігається
досить великий розкид щодо вартісних оцінок існуючих масштабів "тіньової"
економіки та, відповідно, визначення її питомої ваги у загальних обсягах
економічної діяльності.
56
Тому стосовно поглиблення розуміння сутності питання визначення
кількісних характеристик "тінізації" передусім напрошується наступний досить
песимістичний висновок: заздалегідь можна стверджувати, що незважаючи на
досить значну чисельність методик оціночно-експертного визначення існуючих
масштабів цього феномену сучасного економічного життя, абсолютно точної
відповіді на поставлене питання практично отримати неможливо. Проте це і не
є нагальною першочерговою необхідністю, оскільки реальна важливість
наслідків наукової роботи, що виконують дослідники у зазначеній сфері,
полягає в іншому.
По-перше, аналізуючи "тіньову" економіку необхідно чітко (у
відповідності до соціально-економічного змісту) розмежувати процеси, що
відбуваються у цій сфері на більш диференційовані та якісно відмінні
компоненти.
По-друге, в дослідженні слід чітко визначити наявні абстрактні
умовності і допущення, які присутні в тих чи інших методиках, що
застосовуються для аналітичної оцінки явища "тінізації", з тим, щоб
розрахунки за ними було б можливо у подальшому відтворювати для
ретроспективного співставлення.
По-третє, для суспільної практики та державного управління краще мати
оцінки, навіть певною мірою і орієнтовні (із тим чи іншим рівнем
репрезентативності), ніж взагалі не мати ніякого уявлення щодо існуючих
масштабів такого небезпечного явища, яким є "тінізація" економіки.
По-четверте, розглядаючи і оцінюючи масштаби "тіньових" і особливо
"чорних" процесів, що відбуваються в економічній сфері, дослідникам не слід
боятися при цьому навіть і певного "згущення фарби", тому що нічого
чорнішого ніж "вугільний" колір криміналу, фактично, бути вже не може,
оскільки у цьому випадку йдеться про надзвичайно економічно, соціальне та
політичне небезпечне явище, яке, як неодноразово зазначалось, руйнує
підвалини державності, загрожує національній безпеці та соціальній злагоді в
суспільстві.
У чому ж коріняться основні проблеми, і які методи для об'єктивної
оцінки обсягів вітчизняної "тіньової"" економіки є найбільш надійними?
57
Вирішуючи це питання слід, насамперед, максимально спиратися на
досягнення світової науки та практики, що на цей час в основному
використовують чотири найбільш поширені різновиди методичних підходів
стосовно оцінок масштабів "тіньової" економіки'.
1. Опитування, (тобто методика, що базується на "соціальному" підході,
сутність і певні вади у застосуванні якої вже були з'ясовані).
2. Використання системи національних рахунків (утворення, використання
та розподілу ВВП), де параметри "тіні-зації" визначаються як: а) різниця між
доходами і витратами на товари і послуги, що мають місце в реальному житті;
б) аналітична оцінка нової створеної вартості в компонентах ВВП на боці
виникнення і/або використання ВВП (із залученням галузевої статистики,
статистичних даних роздрібної торгівлі, податків ринку праці і зовнішньої
торгівлі, а недостатність цієї інформації має компенсуватися за рахунок
використання іншої, додаткової інформації, такої, наприклад, як статистики
"човникового" експорту і імпорту, статистики подорожей, а також різних інших
джерел статистичних спостережень).
' Світова практика має також приклади застосування низки специфічних
методик, серед яких на додаток до тих, що були висвітлені у підрозділі 1.3,
передусім можна виділити такі.
Підхід "Палермо" -- що базується на міжрегіональних і міжміських
порівняннях рівня фактичного споживання з величиною заявленого (тобто
задекларованого) платниками податків доходу. Розрив між цими величинами в
"Палермо" (під яким розуміють місто із найбільш масштабною "тіньовою" і
"чорною" економікою буде більшим, ніж по інших містах країни. Порівнюючи
величину розриву в "Палермо" з її розмірами у більш "чесних" районах країни,
можна отримати приблизну оцінку доходу від "тіньової" економіки (так званий
"чорний" прибутковий продукт). Цей методологічний підхід можливо
застосовувати лише за умови сталих ринкових відносин та відповідних їм
стабільним характеристикам економічної "тінізації".
"Галузевий" підхід -- виходить із гіпотези, що внесок деяких галузей в
"тіньову" економіку (таких як будівництво, ремонт, побутове та комунальне
обслуговування, торгівля тощо) значно вищий, ніж у всіх інших. За цим
методом пропонується при визначенні розмірів "чорних" прибутків оцінювати
тільки зазначені галузі, додаючи до них приблизний залишок, що припадає на
інші галузі.
58
3. Надання визначеного базового обсягу "тіньової"" економіки певному
вихідному періоду і порівняння офіційно виміряного темпу зростання (падіння)
ВВП у наступні періоди із темпами зростання деякої змінної, відносно якої
припускається, що вона певним чином пов'язана із зміною фактичного ВВП.
4. Оцінка функції попиту на гроші (монетарний підхід).
Слід зазначити, що у вітчизняних умовах оцінити масштаби "тіньової" та
особливо "чорної"" (кримінальної) складової економіки із застосуванням
методик, які базуються на використанні системи національних рахунків,
надзвичайно складно і це питання потребує більш детального висвітлення. У
подальшому також буде розкрито зміст і можливість застосування методичних
підходів, зазначених під номерами 3 і 4.
Як було вже показано, "тіньова" (або прихована) економіка існувала у
досить вагомих масштабах і в колишньому СРСР. Але недоврахування обсягів
"тіньової" діяльності у макроеко-номічних показниках певною мірою
"компенсувалось" приписками офіційної економічної статистики, а втрати, що
мала казна внаслідок несплати відповідного прибуткового податку з доходів
громадян, які вони отримували від неформальної трудової діяльності були
відносно незначними.
У сьогоднішніх умовах спостерігається тенденція, коли економічна
діяльність суб'єктів, що займаються легітимними її видами абсолютно свідомо
перетікає в тінь, бажаючи уникнути як сплати податків, так і досить
обтяжливих бюрократичних процедур реєстрації. Тобто останнє відбувається за
умов, коли правові межі для застосування індивідуальної трудової та
підприємницької діяльності значною мірою розширені та більш чітко юридичне
окреслені.
Внаслідок таких проявів "лібералізації" ринкових відносин ситуація в
Україні кардинально змінилась. Так за лічені роки в умовах обвального
кризового скорочення виробництва вітчизняний ринок перетворився на
бездефіцитний, що передусім пояснюється трансформуванням товарного дефіциту
у надзвичайно гострий платіжний. Останнє значною мірою відбулося під впливом
реалізації доктрин жорсткої монетарної політики, яка
59
ставила за мету будь-якою ціною приборкати інфляційні процеси, що
шаленіли у 1992 - 1994 роки.
За умови застосування методики, що розглядається при визначенні
справжніх обсягів ВВП, національні рахунки повинні відобразити як джерела і
напрями використання товарів та послуг "тіньового" походження, так і
сукупний вартісний еквівалент доходів, які фактично отримують суб'єкти,
пов'язані "тіньовими" коопераційними відносинами виробництва та реалізації
товарів та послуг.
У тих умовах, що склалися на цей час в економіці, навіть за бажанням
виконавча влада практично не в змозі контролювати і вивчати реальні обсяги
"неврахованих тіньових" потоків. Навпаки, можна впевнено стверджувати, що на
цей час Уряд та інші владні структури практично не мають достатньої уяви про
справжні кількісні (тим більше про якісні) характеристики "тіньових" і
особливо кримінальних перерозподільчих процесів, які мають місце в економіці
на всіх фазах процесу суспільного відтворення (у виробництві товарів та
послуг, їх розподілі (перерозподілі), обміні та споживанні (як особистому,
так і виробничому)).
Єдине, що на цей час досить добре охоплено системою національних
рахунків (завдячуючи передусім збереженим до цього часу без радикального
"реформування" системам сільськогосподарської статистики та статистики
обстеження домашніх господарств), так це обсяги продукції, що виробляється в
умовах підсобних господарств (за виключенням лише визначення реальних
обсягів виробництва саморобних міцних алкогольних напоїв).
Сільськогосподарська статистика засвідчує, що за останні п'ять років
більше ніж втричі збільшились площі земельних наділів, що передані у
користування населенню. Це, відповідно, надало поштовх до значного зростання
питомої ваги виробництва основних продуктів харчування (особливо овочів та
фруктів) в домашніх господарствах. Сьогодні майже 50 відсотків спожитих
харчових продуктів населення або отримує від власного натурального
виробництва, або купує за значно дешевшими цінами на ринку у неформальній
("тіньовій") торгівлі.
Наступна велика група "тіньових" товарів споживчого призначення -- це
імпорт, який потрапляє на ринок України завдя-
60
ки так званим човниковим поставкам, що масово здійснює населення.
За даними Національного банку, починаючи з 1995 року до платіжного
балансу України почали включатись обсяги "човникового" імпорту, причому
оцінка його величини становила 8,8 % від обсягів загального імпорту, що
дорівнює приблизно 10% кінцевих споживчих витрат домашніх господарств.
Оскільки у національних рахунках забезпечено досить жорсткий зв'язок з
платіжним балансом, то немає підстав сумніватися, що "човниковий" імпорт
певним чином не включається до загальних обсягів споживання населення.
Принципове значення має також і вивчення обсягів доданої вартості, що
створюється у неформальній торгівлі, з метою врахування цієї складової
"тіньової"" економіки у розрахунках ВВП.
За даними Держкомстату, частка торгівлі разом з МТП та заготівлею
сільгосппродуктів у ВВП певний час зростала:
1990 p. -- 5,3 %, 1991 -- 5,8 %, 1992 -- 6,5 %, 1993--10 %, а надалі
почала скорочуватися: 1994 p. -- 7,3 %, 1995 -- 6,6 %, а у наступному вона
стабілізувалась на рівні: 1996 -- 6,9 %, 1997 (І півріччя) -- 6,8 %. Можна
припустити, що на перших етапах ринкової трансформації усунення товарного
дефіциту за рахунок падіння купівельного попиту призвело до того, що навіть
немобільна стаціонарна торгівля за умов, що склалися, стала більш менш
пристойно справлятись із своїми функціями. Проте надалі виконання цих
функцій все більше почала перебирати на себе значно гнучкіша у ціновій
політиці, невитратоємна та оперативна в реагуванні на всі примхи ринкового
попиту стихійна масова торгівля.
Саме тому можна зробити висновок, що навіть на внутрішньому ринку
питома вага торгівлі у структурі ВВП реально не може бути нижчою за 10 %.
Для цього загальна величина ВВП, його галузева і секторна структура мають
бути перекомпоновані з урахуванням доданої вартості сектора домашніх
господарств. За експертною оцінкою загальна сума розрахункового номінального
ВВП по "тіньовій" ринковій торгівлі може досягти приблизно 4,5 - 5,5 %.
Можна сподіватися, що завершення найближчим часом створення Державним
комітетом статистики системи суцільного
61
обстеження речових ринків України дозволить отримати додаткові дані для
обгрунтування джерел товарних ресурсів, зайнятості та більш точно оцінити
складові "тіньової"" торгівлі при оцінці ВВП.
Ще один блок "тіньової"" економіки становлять витрати у ВВП, що
виникають за умови споживання товарів, отриманих працівниками на своїх
підприємствах у вигляді зарплати, яка їм видається в натурі (але тільки тієї
її частки, що вироблена на підприємствах-платниках і яка включена до
звітності про виробництво). На цей час Державний комітет статистики України
налагоджує повний облік зарплати в натурі, і після його завершення стануть
доступними для вартісної оцінки також і ті обсяги товарів, що спеціально
закуповуються підприємствами для перепродажу і наступного використання для
розрахунків з власним персоналом.
Можна однозначно стверджувати, що до національних рахунків на цей час
поки що не включається необлікована продукція. Тому необхідно розробити
надійну методику дорахування показників статистики підприємств на величину
прихованих доходів (аналогічну методиці, що використовується Євроцентром).
У той же час фактично невизначеними у структурі реального ВВП
залишаються ті обсяги "тіньової" економічної діяльності, що пов'язані з
наданням побутових послуг (ремонт і облаштування квартир, дач та приватних
будинків, авторемонт, ремонт побутової аудіо, та відеотехніки, послуги
сантехніків, охоронників, дантистів, покоївок, кухарок, прибиральниць та
ін.).
Також фактично поза обліком системи національних рахунків на цей час
залишається переважна більшість операцій та, відповідно, і обсягів доходів,
що отримуються фізичними особами внаслідок операцій із власністю (продажу і
перепродажу нерухомості, доходів від орендних відносин тощо).
І нарешті останнє, і головне. Слід відверто сказати, що абсолютно
невизначеними у системі національних рахунків є обсяги "чорної""
(кримінальної) економіки, а саме кримінального промислу і сфери задоволення
деструктивних та особистих патологічних потреб людини. До цього слід також
додати повну відсутність будь-якої інформації щодо статистики оцінки обся-
62
|| гів кримінального перерозподілу "тіньових" доходів (тобто тих ^
обсягів "податкових" надходжень, що отримує як організова-^ ний, так і
деструктурований криміналітет тощо). ї Абсолютно невизначеними є і справжні
масштаби перероз-У поділу доходів у такому секторі "чорної" економічної
діяльнос-; ті, як корупція і хабарництво'.
Зазначене також стосується статистики визначення обсягів доходів, які
отримують "тіньовики" від масштабно організованої контрабанди (металами,
спиртними напоями2, цигарками, валютою, завозу в Україну токсичних відходів
тощо), що є одною з найприбутковіших сфер "чорної" економічної діяльності.
Цілком природним можна важати і відсутність будь-яких статистичних
даних щодо можливих обсягів доходів, які отримуються на таких сегментах
"чорного" ринку, як ринок "кілерських послуг", "ринок торгівлі живим товаром
(де особ-s ливо латентними є масштаби доходів від дитячої проституції і
секстуризму)", "ринок наркотиків", масштаби доходів рекету, а також доходів,
пов'язаних із викраденням людей під вимогу отримання викупу тощо.
Слід особливо наголосити, що саме із "чорною" економікою пов'язаний
статистичне невизначений процес мультиплікації доходів у довжелезному
ланцюгу їх перерозподілу. Цей процес може бути проілюстровано наступним
прикладом: рекетир отримавши від "пахана" свою частину здирницького доходу
витрачає його, скажімо, на оплату послуг, що йому надані пові-
' За оцінками фахівців, у корумпованих взаємовідносинах на цей час
перебувають близько 40 % підприємців і майже 90 % комерційних структур, а
понад 60 % доходу середнього службовця, що займає важливу посаду, складають
хабарі (див.: Закалюжньїй В. Криминогенность в зкономике продолжает
воз-растать. //Зкономика й жизнь. - 1996. - X^ 5).
2 Так, згідно з повідомленням митних органів, у 1997 році виявлено 511
випадків, коли спирт і алкогольні напої, відгружені на експорт у кількості
1,3 млн. декалітрів, не перетнули митний кордон України, що складає близько
ЗО % від усього експорту спирту. Наявність пільг при відвантаженні спирту на
експорт без сплати акцизного збору дає можливість окремим суб'єктам
підприємницької діяльності одержувати невраховані обсяги етилового спирту
для виготовлення алкогольних напоїв на незареєстрованих виробничих
потужностях і уникати сплати відповідних податків і платежів.
63
єю, автомеханіком і круп'є у казино; повія, у свою чергу, витрачає
свій доход на оплату послуг косметички, лікаря, масажиста, перукарки та
модистки. І так у подальшому за схемою ланцюгової реакції множаться
"тіньові" доходи, первинним джерелом походження яких є кримінально-"чорний"
доход.
Вкрай негативним проявом процесів "тінізації" є те, що на цей час ні у
держстатистики, ні у відповідних владних структур немає достатньо
репрезентативних даних щодо реальних обсягів доходів, які приховують від
оподаткування як фізичні, так і юридичні особи. При цьому слід звернути
увагу на те, що необхідно бачити суттєву різницю між такими показниками, як
питома вага "тіньової" економіки у загальній структурі "тінізації'"
економіки країни і питомою вагою "тіньових" доходів у сукупних доходах, які
отримують громадяни країни. Останній показник, як правило, може суттєво
перевищувати перший. Це пояснюється передусім ефектом вже описаної
диверсифікації "чорних" складових "тіньової" економіки в легальні економічні
структури. Внаслідок цього основні втрати, що пов'язані із виробництвом ВВП,
залишаються на боці офіційної економіки. Амортизаційні (особливо
інфраструктури!) витрати також перекладаються "тіньовиками" на світлу
економіку. У той же час значна частина доходів, що отримані у "світлій"
економіці, за допомогою чисельних джерел надходжень перетікає у "тінь".
Визначення показників справжньої глибини рівня латентності процесів, що
відбуваються у сфері "тіньового" розподілу і перерозподілу доходів, а також
врахування їх впливу на рівень споживання тих чи інших верств і соціальних
груп населення особливо важливі, оскільки дають можливість з'ясувати
справжні обсяги прихованого майнового розшарування і реальні економічні
характеристики процесів маргіналізації населення і накопичення вибухового
потенціалу соціальної напруги.
' Це визнано Президентом України в доповіді, присвяченій Дню
незалежності України 24 серпня 1995 року, де відзначається, що "досі як слід
не навчилися збирати податки, а це, як відомо, одна з визначальних
економічних ознак державності. За існуючими оцінками 40, а можливо всі 50
відсотків прибутків, що підлягають оподаткуванню, не потрапляють до
державної казни" (Див.: Голос України. - 1995 - 28 серпня).
Деяке уявлення про справжній обсяг та реальний рівень прихованих і
неврахованих особистих доходів певної групи населення може дати хоча б той
факт, що тільки у 1994 році громадянами України було ввезено 164 тис.
автомобілів іноземних марок, загальна вартість яких оцінюється у 1,5 - 2,0
млрд. доларів США. Із тих, хто ввозив ці автомашини, майже 90 відсотків мали
пільги, які звільняли їх від сплати податків, ввізного мита, ПДВ тощо. У
подальшому цей ринковий сектор задоволення зазначеного виду споживчого
попиту населення суттєвого скорочення не зазнав.
Тому достатньо лише співставити ціни на коштовні автомобілі (ціна на
які перевищує 100, 200 і більше тисяч гривень) із зафіксованою величиною
середнього сукупного грошового доходу, що за даними статистики отримує
населення України. Так, скажімо, за матеріалами експрес-доповіді Державного
комітету статистики України "Рівень життя населення в першому півріччі 1997
року" (за даними обстеження сімейних бюджетів), лише 0,6 млн. осіб або 1,1 %
населення України отримували середньо-душові грошові доходи, що перевищували
300 грн. на місяць (табл. 1), а "середній клас", що у 1991 році отримував
доходи від 200 до 350 крб. (50,7 % населення), на цей час (62,4 % населення)
отримує доходи, які еквівалентні у реальній купівельній спроможності
карбованця у 1991 році сумі у межах 22 - 86 карбованців (табл. 1, діаграма
мал. 2). Тому зрозуміло, що зафіксованим статистикою представникам
"багатіїв" України навіть за умов абсолютної відмови від задоволення
більшості особистих і сімейних потреб не вистачило б і цілого життя, щоб
накопичити необхідні кошти для купівлі "мерседеса", "опеля" або "BMV".
А хто зможе оцінити справжню (тобто дати реальну оцінку у
еквівалентному співставленні до існуючих світових цін на аналогічні об'єкти)
вартість побудованих навколо великих міст тисяч коштовних котеджів та
розкішних (навіть за вищими світовими стандартами) вілл або, скажімо,
перебудованих за тими ж "євростандартами" величезних квартир, розташованих у
най-престижніших районах великих міст?
64
65
Розподіл населення за рівнем середньодушового місячного грошового
доходу
(за даними обстеження сімейних бюджетів Держкомстатом України)
Таблиця 2
199
1р.
І півріччя
1997 року
Середньодушові до
Середньо-душові доходи на місяць, (крб.)
Питома вага доходноїгрупи у всьому населенні,
Середньо-душові доходи на місяць, (грн.)
Питома вага доходної групи у всьому населенні,
ходи на місяць у 1 півріччя 1997 p. розраховані у купівельній
спроможності карбованця станом на
(%)
(%)
01.01.1992р.' (крб.)
до 75
0,1
до 20
о<
------8^------
75,1 - 100
0,1
20,1 - ЗО
й s
Ідо 14 14-22
100,1 -125
0,5
30,1-60
------------- 28,9
22-43
125,1-150
1,7
60,1-90
22,2
43-65
150,1 -175
3,5
90,1 -120
13,3
65-86
175,1-200
5,5
120,1 -150
7,8
86 -108
200,1 - 250
15,9
150,1 -180
4,5
108 -129
250,1 - 300
18,3
180,1 -210
2,4
129-151
300,1-350
16,5
210,1-240
1,4
151-173
350,1-400
12,8
240,1-270
0,8
173 -194
понад 400
25,1
270,1 - 300
0,6
194 -216
понад 300
1,1
понад 216
Про обсяги "тіньової" економіки, розміри доходів та валютних скарбів,
нагромаджених у цій сфері, свідчать такі дані. За експертними оцінками
фахівців, за кордон неофіційно експортовано з України до 20 млрд. доларів.
Окрім того, за різними даними, у населення України "на руках" зберігається
ще від 4 до
' Розрахунки індексів зростання цін споживчих кошиків, що входили до
складу мінімального споживчого бюджету (МСБ) населення України свідчать, що
його номінальна вартість у І півріччі 1997 p. дорівнювала 348 грн. Оскільки
вартість МСБ 1991 року дорівнювала 251 крб., то відповідно купівельна
спроможність 1 крб. 1991 року еквівалентна 1.39 грн. у І півріччі 1997 p.
(348 : 251). З урахуванням цього співвідношення розраховані показники
середньодушових доходів населення за І півріччя 1997 p. у купівельній
спроможності карбованця 1991 року.
66
10 млрд. доларів США1. За іншими джерелами, за останні 5 років з
України вивезено 15 млрд. доларів2.
Одним з важливих показників, що характеризують масштаби "тінізації", є
кількість людей, які зайняті такими видами діяльності, що можуть бути
віднесені до неформальної економіки (тобто тут мова йде про застосування
підходу, що, за світовою класифікацією, заснований на так званому
"трудовому" підході).
Розподіл населення за рівнем середньодушового грошового доходу
(за даними обстеження сімейних бюджетів Мінстату України у % до
підсумку)
1991 рік, %
І півріччя 1997 року, %
Мал.2.
Див.: Долішній М., Козоріз М. Головні напрями стратегії виходу
економіки України з кризи //Економіка України. - 1995. - No 4. - С. ЗО - 36.
Див.: Кощий В. Параллельньїе зкономические мирьі // Финансовая Украйна.
- 1996. - 20 февраля.
67
І півріччя 1997 року у купівельній спроможності грошової одиниці станом
на 01.01.1992 p.
Мал. 2 (продовження)
За даними вибіркових обстежень та наукових досліджень, що були
проведені із проблем зайнятості (Науково-дослідним центром з проблем
зайнятості та ринку праці Національної Академії наук та Мінпраці України,
Центром "Соціальний моніторинг" та Світовим Банком), чисельність офіційно
незайнятого працездатного населення, що отримує основні доходи від
неформальної діяльності, становила ще у 1994 році 3170 тис. осіб, або 12,6 %
від загальної чисельності зайнятих. Ще близько 5600 тис. працюючих було
залучено до неформальної економічної діяльності'.
Значною мірою ця цифра складається за рахунок осіб, що перебувають у
стані прихованого безробіття на підприємствах (у неоплачуваних відпустках
або в режимі праці неповного робочого дня або неповного робочого тижня).
Окрім того, несприятливі умови для підприємництва зумовили зростання
"тіньової" діяльності зареєстрованих підприємницьких структур, державних
підприємств і організацій.
На цей час значна частина населення компенсує у сфері неформальної
"тіньової" діяльності, тобто на "дикому" ринку
Див.: Жерар Дюшен. До аналізу діяльності неформальної економіки в
Україні // Матеріали Європейського Центру макроекономічного аналізу України,
1996.-С.2.
68
праці, ті економічні втрати, що відбулись внаслідок суттєвого
скорочення реальних обсягів доходів, які надходили від традиційних видів
трудової діяльності та існуючої пенсійної системи. Можна також стверджувати,
що у цьому секторі зайнято від 5 до 10 % пенсіонерів (зокрема раннього
пенсійного віку), близько 1000 тис. осіб.
Так, разові опитування осіб, які раніше або безпосередньо на момент
опитування (середина 1994 року) працювали на державних підприємствах,
засвідчили, що 70 % цих осіб мали неофіційну роботу. Доход, що отримували
працівники від неофіційної роботи, становив більше 50 % загального доходу
опитаних.'
За експертними оцінками неформальна діяльність дозволяє отримувати
зазначеній частині населення, що становить мілкий ринковий "планктон", до
чверті доходів, що утворюються у "тіньовій" економіці. Офіційна статистика
та податкова система фактично не мають ніякої інформації про доходи
щонайменше 20 % населення країни, які за експертними оцінками отримують
близько 40 % сукупних доходів фізичних осіб.
Найбільш спрощено реальний розподіл сукупних грошових доходів серед
соціальних верств населення, який має місце на цей час, може бути
представлений наступним чином: 40 % населення країни отримує приблизно 10 %
сукупних грошових доходів (з яких близько 10 % -- "тіньові"); ЗО % населення
-- близько 20 % сукупних грошових доходів (з яких приблизно 20 % є
"тіньовими"); 20 % населення -- до ЗО % доходів (близько третини яких
знаходяться у "тіні"); 10 % населення -- близько 40 % від обсягів загальних
доходів, що отримує населення країни (з яких близько 75 % "тіньові'').
Останній рівень ра-нжування характеризує надвисокі доходи, походження яких
здебільше є "кримінально-чорним" і які за будь-яких умов будуть прагнути
уникнути зустрічі із податковою системою держави.
Тому, якщо визначення середнього сукупного доходу 10 відсотків
найбідніших людей (тобто нижнього маргінального рівня) на цей час не
викликає суттєвих ускладнень, то визначен-
69
ня середнього сукупного доходу 10 відсотків найбагатшої частини
населення України вкрай ускладнене внаслідок зазначених причин. Аналогічна
ситуація існує і стосовно оцінки майнового стану "маргіналів", що
відносяться до групи, яка має вищий рівень доходів.
Розрахунки децильних коефіцієнтів (тобто відношення доходів 10 %
найбагатших і 10 % найбідніших громадян), які періодично здійснює
держстатистика, на основі використання традиційних методик вибірки і даних
балансу доходів та витрат, по суті дають уяву лише стосовно процесу
диференціації на рівні неприхованих, і в основному, невисоких доходів, що
отримують особи, які працюють в державному та кооперативному секторах
економіки, або ті доходи, що надходять від системи соціального страхування
та джерелом яких є підсобне домашнє господарство.
Проте, навіть і на цьому рівні низького достатку спостерігається
помітна диференціація у розподілі доходів. Так, якщо за оцінками у 1993 році
середній грошовий доход "найбільш заможних" громадян перевищував доход 10 %
громадян із найменшими доходами у 6,7 раза, у 1994 p. -- у 9 разів, у 1995
p. -- в 12 разів, у 1996 p. -- ВІЗ разів, то вже у грудні 1996 року 10 %
громадян із "найвищими" доходами отримували третину загальної суми всіх
грошових доходів населення, що фіксувалися офіційною статистикою.' Реальна ж
величина зазначених коефіцієнтів із урахуванням "тіньових" доходів
щонайменше на порядок перевищує ті, що офіційно наводяться органами
держстатистики.
Все наведене свідчить про значні формаційні прогалини, які виникають
при спробі зробити оцінку "тіньової" економіки шляхом застосування методики,
що базується на використанні системи національних рахунків.
Щодо можливості застосування до вітчизняних умов методики, що базується
на наданні визначеного базового обсягу "тіньової" економіки певному
вихідному періоду і порівняння офіційно виміряного темпу зростання (падіння)
ВВП у наступні періоди із темпами зростання деякої змінної, відносно якої
при-
' Україна: інформаційно-статистичний довідник.: К. - Кабінет Міністрів
України.-1997.-С. 108.
70
пускається, що вона певним чином пов'язана із зміною фактичного ВВП, то
стосовно останнього можна відзначити наступне.
Для країн із перехідною економікою науковцями, у тому числі і
вітчизняними, пропонується використовувати у якості такої змінної (відносно
якої припускається, що вона певним чином пов'язана із зміною фактичного
ВВП), обсяги споживання електроенергії. Це зумовлено тим, що споживання
електроенергії тісно пов'язано з виробництвом дійсного ВВП.
З метою оцінки реальної ситуації в економіці України групою дослідників
(В. Бородюк, О. Турчинов, Т. Приходько) було здійснено розрахунки індексів
спаду виробництва ВВП і ВСП за п'ятирічний період із визначенням імовірних
обсягів зростання "тіньової"" економіки на основі урахування даних про
споживання електроенергії в народному господарстві України за 1990-1995
роки.
Розрахунки, проведені за цією методикою, показали, що у 1995 році
обсяги валової продукції та доданої вартості, створених у тіньовій
економіці, становили, відповідно, 5000 трлн. і 2750 трлн. крб., або 42,4 %
офіційного ВВП.' У подальшому названі автори провели аналіз обсягів
"тіньової"" економіки на основі використання не лише методів, які враховують
зміни в рівні електроспоживання, а також і експрес-методу2. Це дозволило їм
одержати близькі результати. Так, обсяг "тіньової" економіки в 1995 p.,
розрахований за цими методами, становить, відповідно, 40,5 % і 43,6 % від
реального ВВП3. Близькість результатів, що отримані із застосуванням різних
методик, дозволять поставитись до них з певною довірою.
Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т. Оцінка масштабів "тіньової"
економіки та її вплив на динаміку макроекономічних показників. //Економіка
України. - 1996. - No 11; Ульрих Тиссен. Теневая зкономика в Украине:
разньїе оценки дают одинаковьій результат // Финансовьіе риски. - 1996. - No
3. - С. 32.
Експрес-метод був розроблений в інституті Росії НАН України для
розрахунку обсягів "тіньової" економіки і на відміну від методу Гутмана і
його модифікацій враховує вплив різних детермінантів або індикаторів
"тіньової" економіки на зміни в її відносних розмірах (Більш детально див.:
Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т.. Методи розрахунку тіньової економіки
//Економіка України.- 1997.-No5).
Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т. Методи розрахунку тіньової
економіки //Економіка України. - 1997. - No 5. - С. 53.
71
Аналіз особливостей практичного використання цих методів на думку
авторів свідчить про доцільність їх комбінованого застосування -- з огляду
на те, що вони охоплюють різні, взаємодоповнюючі сфери "тіньової"'
діяльності. Так, при використанні даних про енергоспоживання оцінюються
обсяги "тіньової" економіки у сфері виробництва, а при застосуванні
експрес-методу, окрім того враховуються сфера послуг, а також сфери з малим
споживанням електроенергії. Тому при одержанні близьких результатів за обома
методами їх середнє значення (40,9 %), на думку авторів, можна вважати
досить вірогідною оцінкою обсягу "тіньової" економіки в Україні у 1995 році
.
Особливої уваги потребує з 'ясування питання щодо можливості
застосування монетарного підходу для достатньо репрезентативного визначення
обсягів "тіньової" економіки.
За методиками, що базуються на монетарному підході, оцінка дається,
виходячи з обсягів грошових коштів, що знаходяться в обігу у сфері
"тіньової" і "чорної" економіки. Цей підхід побудований на основі положення,
що практично всі розрахунки у "тіньовій" сфері, як правило (за виключенням
бартеру), провадяться за готівку. Тому у центрі уваги аналітиків передусім
знаходиться співвідношення готівки, що обертається поза сферою банківської
інкасації і тієї сукупної грошової маси, що знаходиться в грошовому обігу.
Як правило, застосовуючи цей підхід, дослідники в залежності від однієї
або декількох змінних (які відображають вплив "тіньової" економіки на попит,
що виникає на гроші) спочатку роблять оцінку грошової готівки, необхідної
для фінансування операцій у "тіньовій" економіці, а у наступному
розраховують створений у "тіньовій" економіці доход, шляхом множення
кількості грошей на прогнозовану швидкість їх обороту.
Аналіз засвідчує, що вибір базового рівня істотно впливає на кінцеві
результати розрахунків, особливо при використанні монетарних методів, таких,
як метод Гутмана і його відповідних модифікацій (що базується на врахуванні
змін співвідношення
готівкової і загальної маси), та метод Файге (який додатково враховує
зміни швидкості обороту готівкових грошей). Тому оцінки обсягів "тіньової"
економіки, які отримані шляхом використання зазначених методів, суттєво
різняться (у 3 - 5 разів), що "засвідчує їх досить умовний характер"'.
Це пов'язано з тим, що результати розрахунків з використанням
зазначених монетарних методів зумовлені впливом на абсолютні величини
тіньового сектора лише одного чинника -- змін у пропорціях грошового обігу.
Водночас на обсяги "тіньової" економіки впливають і такі фактори, як розмір
ставок оподаткування, рівень збирання податків, зміни у рівні реальних
доходів у розрахунку на душу населення, динаміки інфляційних процесів тощо.
Умовність застосування оцінки обсягів "тіньової" економіки в Україні на
основі названих монетарних методів пояснюється також і тим, що їх було
розроблено науковцями для країн із стабільною економікою, достатньо сталими
пропорціями грошового обігу, розвинутою системою оподаткування (що реалізує
не тільки фіскальну, але й стимулюючу функцію), відсутністю масштабних
бартерно-обмінних операцій, кризи неплатежів, величезних накопичених обсягів
невиплаченої заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат2.
Проте, незважаючи на наведені висновки, не слід остаточно ставити
крапку на можливості застосування у вітчизняних умовах монетарного підходу,
особливо стосовно використання найбільш спрощених методик із наступних
міркувань.
У країнах із розвиненою ринковою економікою і низьким рівнем її
"тінізації" питома вага готівкової маси, як правило, не перевищує рівня 5 %
сукупної грошової маси, що знаходиться в обігу . Тобто у цих країнах
фактично всі грошові операції
' Див.: Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т.. Методи розрахунку
тіньової економіки //Економіка України. - 1997. - No 5. - С. 47 - 50.
72
Див.: Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т.. Методи розрахунку тіньової
економіки //Економіка України. - 1997. - No 5. - С. 51.
Заданими держстатистики станом на 10 грудня 1997 року заборгованість
становила по заробітній платі - 5,15 млрд. грн., по пенсіям та іншим
соціальним виплатам -1,81 млрд. грн.
Так у США питома вага готівки (паперові та металеві гроші) становить 5
% від грошової маси МЗ. Інші структурні складові становлять: чекові вкла-
73
(крім дрібних) провадяться на основі застосування сучасних
не-готівкових банківських розрахунків (у тому числі кредитних карток,
"магнітних" грошей, чеків, векселів, банкнот тощо).
За даними Національного банку, в Україні, починаючи з 1996 року, маса
готівки перевищила рівень 40 % від загального обсягу грошової маси. Динаміку
обсягів зростання питомої ваги та абсолютних обсягів готівки, що знаходилася
поза банківською системою, ілюструють відповідно табл. З і 4.
Таблиця З
19
96
19
97
Період
1985
1992
1993
1994
1995'
I
II
III
IV
I
II
III
IV
KB.
KB.
KB.
KB.
KB.
KB.
KB.
KB.
Питома вага
ГСУГІВКИ V
обсязі гро
100
19?
?65
?47
178
189
411
4?9
41 1
441
460
4Х8
443
шової маси
(на кінець
періоду), %
Таблиця 4
19
96
19
97
Період
І
II
III
IV
I
II
III
IV
KB.
KB.
KB.
KB.
KB.
KB.
KB.
KB.
Грошова готівкова маса (М")
2800
3324
3330
4041
4306
5102
6031
6132
(на кінець періоду), млн. грн.
Табл. З засвідчує, що питома вага рівня зростання готівки в загальній
грошовій масі фактично кореспондується з тими параметрами "тінізації"
економіки України у 1995 році, які визначені у розрахунках В. Бородюка, О.
Турчинова і Т. Приходько (тобто відповідно 38,3 % і 40,9 •%). Тому обсяги
"тіньової"' еко-
ди - 15%, вклади на безготівкових ощадних рахунках -11%, дрібні
строкові вклади - 47 %, великі строкові вклади - 22 % (Наведено за:
Макконнелл К. P., Брюс С. Л.: Зкономика: принципи, проблеми й политика. Пер.
с англ. II изд. -М.: Республика. -1992. - С. 265).
Починаючи з 1995 року до обсягу грошової маси включаються також кошти
клієнтів за трастовими операціями банків.
номіки України за спрощеною методикою у 1997 році можна оцінити у 46 -
47 % від рівня офіційного визначення ВВП, який дорівнює 92,5 млрд. грн.
(попередні дані). Тобто обсяг ВВП, що був вироблений в "тіньовому" секторі
економіки у 1997 році, становить близько 40 млрд. грн. А сукупний ВВП
дорівнював біля 130 млрд. грн.
Одне із суттєвих ускладнень щодо застосування монетарного підходу за
спрощеною методикою полягає ще і у тому, що, з одного боку, в Україні
суб'єкти "тіньової" і "чорної" економічної діяльності при розрахунках досить
широко використовують іноземну валюту. З іншого боку неможливо також
стверджувати, що абсолютно весь обсяг готівкової маси, яка знаходиться поза
межами банківської системи, використовується, як обігові кошти "тіньової"
економіки. Ймовірно припустити, що такими є приблизно лише половина грошової
маси, що "гуляє" поза межами банківської системи.
На цей час фактично немає даних стосовно реальних обсягів валюти, що
знаходиться на руках у населення України. За різними експертними оцінками
цей обсяг визначається у межах від 4 до 16 млрд. доларів США. Більша частка
цієї валюти є грошовими накопиченнями громадян, що таким чином прагнуть
врятувати себе від можливого інфляційного "ренесансу". Певна маса готівкової
валюти є обіговими коштами "тіньової" і "чорної" економіки. З достатньо
високим рівнем вірогідності можна припустити, що обсяги валютної готівки,
яка у якості обігових коштів обслуговує "тіньові" економічні процеси,
реально може бути еквівалентною масі гривневої готівки, що за ринковим
курсом національної валюти забезпечує її конвертацію.
У 1996 році в середньому близько 5,0 млрд. грн. знаходилися поза межами
банківської системи, і, як було зазначено вище, із цієї маси не менше 2,5
млрд. грн. обслуговувало потреби "тіньової" економіки. Реально також, що
еквівалентна їй валютна маса із купівельною спроможністю у 2,5 млрд. грн.
також виконувала функцію обігових коштів "тіньовиків". Тому можна
стверджувати, що потреби "тіньової" економіки у 1997 році забезпечувала
сукупна грошова маса, яка дорівнювала приблизно 5,0 млрд. грн. Якщо вважати,
що швидкість обороту готівкової одиниці
в "тіньовому" обігу становить 10 разів на рік (тобто до розрахунку
береться мінімальний рівень, який практично може перевищувати зазначену
величину щонайменше вдвічі), то обсяги валового "тіньового" обороту
становитимуть 50 млрд. гривень. Рахуючи, що 10 млрд. становили витрати
"тіньового виробництва" (оскільки, як було зазначено, їх левова частка
припадає на "світлу" економіку), отримаємо ті ж 40 млрд. грн. ВВП, що
визначають масштаби "тіньового" сектору економіки, які були отримані шляхом
застосування показника питомої ваги готівки, що знаходиться поза банківською
системою.
Як бачимо, навіть стислий опис практичного застосування існуючих
підходів визначення відносної та вартісної оцінки обсягів "тіньової""
економіки свідчить про суттєві обмеження можливості отримання достовірних
даних у зв'язку із значною кількістю проявів порушень і відсутністю точних
базових параметрів, які мають використовуватися у розрахунках. Проте, можна
впевнено стверджувати, що параметри "тіньового" сектору економіки України не
є меншими за 40 % від офіційно визначених обсягів "світлої" економіки і не
перевищують межу питомої ваги у 50 %.
За розрахунками західних спеціалістів, критичною межею для господарства
країни є такі щорічні обсяги "тіньового" сектора, що перевищують рівень 15 -
ЗО % ВВП. Причому для країн, які мають традиційно стабільні
соціально-економічні відносини та сталу ринкову економіку, цей рівень є
значно нижчим і не може перевищувати 15 %. Практика також засвідчує, що якщо
оборот підпільного бізнесу перевищує '/з ВВП, а кількість залучених до нього
(у т. ч. і в якості найманих працівників) ЗО -40 % зайнятих, економіка
втрачає будь-які можливості позитивного регулювання.
Підсумовуючи "діагноз", який на підставі експертних оцінок поставлений
економіці України, можна вважати, що вона уражена вірусом "тіньового"
підприємництва (в його найбільш небезпечних формах) і тому є серйозно
хворою. Але за аналогією з медициною, справжнім здоровим повинен вважатися
не той, хто взагалі не хворіє, а той, хто хворіє мало, хворіє у легкій формі
і здатний до швидкого одужання. Стосовно останнього виникає цілком слушне
питання щодо реальних наслідків досяг-
76
нення тієї критичної маси у перевантаженні народного господарства
країни "тіньовими" економічними відносинами. Тобто чи засвідчує досягнення
цієї межі небезпеку виникнення некон-трольованої ланцюгової реакції поділу
злоякісних клітин, коли метастази "чорної"" економіки необмежене
розростаються, витісняючи й замінюючи здорову тканину суспільно-економічного
організму, що призведе до летальних наслідків.
Звичайно, в економіці неабияку роль відіграють культурні та історичні
традиції нації, її менталітет. Проте реальний стан економіки формує
повсякденні, найбільш уживані характеристики того, що дозволено, а що
заборонено, що схвалюється, а що засуджується. 1 тому для кожної держави,
нації є такий рівень "тінізації", перехід через який свідчить про те, що
патологія затвердилась як норма критичного перевантаження.
Аналіз засвідчує, що Україна вже перейшла цей небезпечний бар'єр. Однак
чи можна вважати, що процес "тінізації" набрав незворотного характеру, що
відбувається "латиноамерика-нізація" країни, а Україна перетворюється на
"бананову республіку" північних широт.
Є багато підстав вважати цей висновок передчасним.
По-перше, необхідно враховувати унікальність перехідного стану нашої
економіки та суспільства, а названу межу "тінізації'" було визначено для
країн з усталеною економікою традиційно ринкового типу. Інша річ --
швидкість і темпи трансформаційних процесів. Загальновідомо, що реформи
мають проводитися рішуче, швидко, без права на помилки, ціна яких
обертається величезними збитками для суспільства, або не повинні проводитися
взагалі. Затягування реформаційних процесів, тупцювання на місці або
неадекватність дій до тієї ситуації, що реально складається є досить
небезпечним шляхом для молодої держави.
По-друге, на відміну від живого біологічного організму, у
суспільно-економічних систем, як правило, не буває безвихідних ситуацій.
Розпад старих соціально-економічних систем є також історичним виходом,
оскільки на цьому розпаді анігілюються накопичені у минулому антагоністичні
суперечності і формуються нові суспільно-економічні та політичні відносини і
структури.
77
По-третє, темпи й характер перебігу трансформаційних процесів, як вже
зазначалося, залежать від "культурних традицій нації", від державницької,
патріотичної позиції тої частини населення, якій не байдужа подальша доля
України.
По-четверте, аналіз стану та тенденцій динаміки процесів "тінізації"
дозволяє стверджувати, що "тіньова" економіка протягом 1995 - 1997 років вже
досягла максимальної межі у своєму розвитку і на цей час за абсолютними
характеристиками вступає у фазу подальшого скорочення. Тобто вона економічно
об'єктивно почне стискатися під впливом незворотного ефекту "проїдання"
національного багатства (передусім виробничого капіталу та накопичених
ресурсів). Проте, внаслідок продовження кризової деградації офіційної
економіки, відносна питома вага "тіньової"" економіки може ще незначною
мірою продовжувати зростати, або утримуватись на тому ж рівні.
По-п'яте, значна роль у процесі подолання "тінізації" належатиме
активній державній політиці, особливо такого її напряму, як реалізація
раціонально-прагматичної та оптимально-виваженої законодавчої стратегії, що
має бути вибірково-дифе-ренційовано спрямована або на легалізацію, або на
обмеження, або на знищення тих чи інших проявів економічної "тінізації", в
залежності від рівня їх соціально-економічної небезпечності, про що мова
буде вестися у наступній главі.
3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ СТРАТЕГІЇ ТА МЕХАНІЗМИ ВПЛИВУ
ДЕРЖАВИ НА ОБМЕЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ "ТІНЬОВОЇ" ЕКОНОМІКИ
3.1. Аналіз правових чинників сприяння розвитку процесів "тінізацГі'"
економіки України
Оцінка розвитку процесів масштабної "тінізації" і криміналі-зації
економіки України засвідчує про суттєву недосконалість та структурну
незавершеність вітчизняної правової системи. Тобто більшість наших сучасних
бід і негараздів, які стосуються масштабної криміналізації економіки,
зумовлена тим, що ще з самого
78
початку економічних перетворень в процесі їх законодавчого забезпечення
була фактично проігнорована одна з головних передумов ринкового
реформування, а саме -- система правового регулювання і ефективного
державного контролю за ринковим середовищем повинна була формуватися
випереджувальне щодо процесу створення нових форм власності, розвитку
ринкових відносин, їх організаційних структур та механізмів функціонування.
Світова практика засвідчує, що цивілізована ринкова економіка, яка має
надійні імунні властивості, що пригнічують "вірус тінізації", передусім
потребує наявності ретельно відпрацьованої, досконалої, комплексно
збалансованої та достатньо стабільної правової бази, яка спроможна
забезпечити чітку взаємодію, взаємозв'язок і взаємовідповідальність усіх
суб'єктів ринкових відносин та ринкових структур, що функціонують на основі
як приватної, змішаної, так і публічної форм власності.
Розвиток правової системи у напрямі попередження зловживань і обмеження
злочинності в сфері економічних відносин мав ще із самого початку базуватись
на системному і максимально повному використанні кращих досягнень світового
досвіду, що за багато десятиріч накопичений країнами, які мають розвинену
ринкову економіку. Проте, внаслідок нерозуміння, або приватно-корпоративної
користі, або чванливо-бюрократичного ігнорування потреб об'єктивної
реальності, на економічний простір нашої країни вирвалась невпорядкована,
руйнівна і жорстока стихія, яку, правду кажучи, не чекали і яка масштабністю
і глибиною своїх "чорно-кримінальних" проявів боляче травмує суспільство,
підриває віру людей в ринкові перетворення, звужує базу соціальної підтримки
процесів економічної та суспільної трансформації.
Наш власний, емпіричний, набутий за незначний час гіркий, але досить
вагомий досвід переконує, що "гра в ринок" за відсутності відповідних чітких
та системних юридичних "правил гри", тобто проведення ринкового реформування
без попереднього (або хоча б паралельного) створення відповідної комплексної
та надійно-досконалої системи правового забезпечення функціонування
механізму ринково-господарських та комерційних відносин, у кінцевому
наслідку призводить лише до
79
альних процесів"
соціально-економічної анархії, породжує сприятливе середовище для
зловживань і злочинності, до особливо небезпечного ма-сштабування "чорної""
складової "тіньової" економіки.
Оскільки, як зазначалося, "тіньова" економіка (якщо її розглядати в
широкому розумінні цього поняття) є органічною складовою економічної системи
будь-якого суспільства, то діа-лектично одне не може зникнути без зникнення
іншого. "Закономірності розвитку антисуспільних явищ перебувають у
взаємозв'язку і взаємодії із закономірностями корисних соціальних
процесів"'. Саме в економіці поняття правомірної й протиправної, тобто
злочинної, поведінки хоча й протилежні за змістом і результативною
спрямованістю, але тотожні за своїми витоками -- соціально-економічними
суперечностями суспільного життя. Перетворення цих суперечностей на вектори
здорової, суспільне корисної чи економічно патологічної (анти-суспільної)
діяльності суб'єктів ринкових відносин залежить від механізмів руху й
розв'язання існуючих суперечностей, де виключно важливу роль відіграє
суб'єктивний фактор, і передусім -- економічна політика держави та рівень
досконалості нормативно-правової інфраструктури, що регулює
господарсько-комерційні відносини суб'єктів, діяльність яких базується на
різних формах власності на засоби виробництва.
Диференціація економічної поведінки людей, вигідної для одних і
невигідної для інших, визнання одних її форм суспільне корисними,
правочинними, законними, а інших -- шкідливими, неправомірними,
протиправними є єдиним процесом, різні сторони якого віддзеркалюються у
виникненні форм поведінки суб'єктів економічних відносин та норм права, що
йому суперечать (разом із економічною злочинністю включно). Взаємопов'язані
поняття правомірної й протиправної економічної поведінки відображають у
кінцевому підсумку існуючий баланс інтересів окремої особи, соціальних груп
та суспільства в цілому.
Що саме вважати офіційно схвалюваною (законною) і "тіньовою" або
"чорною" економічною діяльністю, залежить від тих правових принципів, яких
дотримується суспільство або най-
Кудрявцев В. Н. Преступность в криминологии. - М, 1968. - С. 77. 80
більш впливові його соціальні групи. Так, адміністративно-командна
система, як відомо, сповідувала і необмежене поширювала (аж до рівня
фізичної особи) реалізацію принципу публічного права: "Дозволено те, що
дозволено законом". Це створювало державним органам своєрідну легітимність
для тотального контролю за всім і вся, для придушення будь-якої приватної
ініціативи і за кінцевими проявами зумовлювало постійне розширення сфери
"тіньової" економіки командно-бюрократичного типу, основні якісні
особливості якої вже були розкриті.
Проте, в процесі ринкової трансформації ситуацію щодо розвитку процесів
"тінізації" значно погіршила майже миттєва ліквідація публічно-правової
інфраструктури, яка раніше забезпечувала відповідні умови функціонування
державної форми власності. Вкрай необачне, а по суті фактично тотальне
знищення всієї системи юридичних норм, якими були врегульовані
господарсько-адміністративні відносини в державному секторі економіки',
призвело до того, що цей величезний, фактично не-приватизований сектор
"світлої" економіки втратив необхідну для свого існування правову базу і
практично залишився неке-рованим з боку держави. Суспільний капітал,
позбувшись правових важелів, що створювали йому надійні умови внутрішньої і
зовнішньої економічної безпеки, став "нічийним" і по суті беззахисним з боку
корисливих зазіхань приватного, приватно-корпоративного та
кримінально-мафіозного інтересів.
Світова практика незаперечне засвідчує, що без ефективного державного
ринкового регулювання, тобто без наведення стабільного порядку, який
встановлюється і підтримується державою за допомогою законів, що базуються
на юридичних нормах публічного права, неможливе функціонування сучасної
масштабної ринкової економіки. Саме застосування державою у фіксованій сфері
законів, що побудовані на принципах і нормах публічного права, надає
можливість забезпечити оптимальне поєднання приватних та суспільного
інтересів і надійно захистити останній від "фурій" кримінально-мафіозного
інтересу.
Відомо, що стара система адміністративно-планового господарювання
базувалась на дії близько ЗО тисяч союзних нормативних актів законодавчого і
урядового рівнів.
81
Теоретичне узагальнення досвіду публічно-правового регулювання
господарської діяльності в країнах розвинутої ринкової економіки, вивчення
досвіду і особливостей правового забезпечення функціонування в цих країнах
державної форми власності, зіставлення в цьому плані світової і вітчизняної
практики є особливо актуальними. Це є досить складним напрямом роботи,
насамперед в світлі вдосконалення законодавчої стратегії обмеження
"тіізації" економіки країни, якщо врахувати, що в сучасній юридичній та
економічній науковій літературі зазначені питання ще й досі не знайшли
належного висвітлення'.
Ринкові перетворення в нашій країні багаторазово збільшили обсяги
законодавчої роботи щодо створення нової правової інфраструктури
забезпечення радикального реформування економіки та реалізації нової
соціальної політики. Величезна робота у цьому напрямі має бути виконана на
шляху створення правової системи "антитіньового" обмеження.
Процес законодавчого забезпечення економічної реформи вимагає
кардинальної трансформації всієї системи господарського законодавства, в
тому числі і тієї його складової, що забезпечує регулювання економічних
відносин в сфері функціонування державної власності. В свою чергу, для
якісного виконання цієї роботи вкрай необхідно виконати певний обсяг
попередніх науково-теоретичних досліджень, а саме: 1) чітко визначити місце
права в структурі методів господарського та організаційно-розпорядчого
регулювання ринкової економіки; 2) спираючись на світовий і власний досвід,
конкретизувати цільову спрямованість законодавства і всього механізму
ринково-правового регулювання в загальній системі трансформування
ринково-економічних відносин;
3) визначити і відповідно ранжувати провідні принципи побудови і
функціонування механізму ринково-правового регулювання та встановити
оптимальні співвідношення застосування норм приватного та публічного права в
системі законодавчого забезпечення розвитку багатоукладної ринкової
економіки.
Див.: Мандибура В. Правові форми державної власності в умовах ринкової
економіки/УВіче. - 1995. - No 12. - С. 13 - 24.
82
На жаль, зазначені дослідження, без результатів яких практично
неможливе подальше якісне законодавче забезпечення економічних реформ,
фактично до цього часу ще не виконані. Тому процес економічного
законотворення, як кажуть "пішов", але пішов досить нераціональним для
економіки і небажаним для народу України шляхом -- емпіричним, тобто так
званим "методом" спроб і помилок".
Саме гірка емпірика нашого сьогодення (особливо масштабні процеси
"тінізації" і кримінал ізації), здається, вже створила всі необхідні
передумови для подолання у свідомості більшості науковців нав'язаних
міфічних уявлень псевдоринкового лібералізму, за якими ефективність
економічного розвитку може бути забезпечена лише шляхом стихійно-ринкового
саморегулювання та повною заміною старої законодавчої системи регулювання
господарської діяльності, що базувалась на нормах публічного права, на
систему, яка повністю будується на нормах приватного права.
Зараз стає зрозумілим, що директивне завдання щодо перетворення в норму
практичної господарської діяльності суб'єктів державного сектора економіки
головного гасла перебудови -- "дозволено все, що не заборонено", за умов,
коли правом чітко не було визначено, а що саме має бути заборонено, призвело
до сучасного безладдя в сфері матеріального виробництва, зумовило страшний
сплеск економічної злочинності та поширення процесів "тінізації".
Немає необхідності доводити, що одним з основних завдань, яке має
здійснювати державна влада, є стимулювання надійного збереження та всебічне
примноження економічного потенціалу і національного багатства України. Це
можливо реалізувати лише на засадах створення рівних економічних умов та
адекватної державної підтримки потенційних можливостей розвитку і
функціонування всіх форм власності та суб'єктів підприємництва, діяльність
яких не суперечить загальнонаціональним інтересам.
Держава, що спирається на цивілізовані засади ринкового розвитку,
повинна створити надійні економіко-правові умови, за яких примноження та
якісний розвиток будь-якої форми власності має відбутися виключно на власній
(майновій та фінансо-
83
вій) основі за рахунок, насамперед, вдосконалення механізмів
підвищення ефективності господарювання та забезпечення еквівалентності у
відносинах обміну між суб'єктами ринку. Для цього держава повинна впровадити
надійні економічні та правові механізми, застосування яких виключало
будь-які можливості паразитування одних форм власності за рахунок утиснення,
протиправного використання або загарбання інших. Останнє у рівній мірі
стосується як державної форми власності, яка не повинна мати джерелом свого
живлення та розвитку приватний сектор економіки, так і, відповідно,
виключатиме можливість паразитування приватних форм власності за рахунок
використання державної. Тут, як каже прислів'я, "табачок (розуміючи під цим
розмежування і недоторканість прав власності) повинен у кожного бути свій".
Сьогодні все помітнішими стають масштаби тих негативних наслідків, до
яких призвело поспішне і непродумане прийняття законодавчих актів, що
регламентують сферу взаємовідносин державної і недержавної форм власності та
регулюють господарсько-комерційні відносини суб'єктів різних форм власності
на ринку товарів та послуг.
Унікальною на цей час є ситуація, коли новостворювана система ринкового
регулювання, що зводиться на уламках зруйнованої "до основания" старої
господарсько-правової системи, базується на своєрідній
"декларативно-правовій порожнечі". Тобто ми є свідками виникнення
парадоксального для юридичної практики явища, коли у законодавчі акти, що
мають регулювати економічні відносини, не закладаються (там, де це вкрай
необхідно), "конструкції", які повинні бути побудовані або на нормах
приватного , або на нормах публічного2 права.
На практиці, у законодавчих актах, що регулюють стосунки приватних
суб'єктів, спостерігається реальна відсутність чіткої регламентації дій і
відносин, що заборонені державою. Також не визначаються чіткі і
диференційовані карні санкції за конкретні порушення забороненого та
неконкретизовані процедурні механізми їх застосування до суб'єктів
підприємницької діяльності, що своїми діями порушують заборонене.
Відсутня регламентація тих дій і відносин суб'єктів публічного права,
що дозволяються державою, і, відповідно, відсутні санкції та механізми їх
процедурно-правового застосування до суб'єктів, що дозволяють собі
недозволені
Катастрофічне збільшення випадків фінансових махінацій та економічної
злочинності у сфері функціонування державної (особливо казенної) власності
-- головне породження безсистемно-правового підходу до регулювання взаємодії
і взаємовідносин приватного і державного секторів економіки, державної та
всіх інших форм власності.
Для того, щоб спираючись на використання юридичних засобів, відвернути
економічні злочини, обмежити "чорну" диверсифікацію, треба проблему
попередження економічної злочинності розглядати не просто у
кримінально-правовому плані, тобто з позиції покарання або посилення карних
санкцій за скоєні злочини, а передусім в господарсько-правовому плані. Тобто
бачити її з позицій удосконалення механізму правового регулювання
господарської діяльності та взаємовідносин суб'єктів різних форм власності,
що має не допустити існування та створення потенційних джерел живлення
економічної злочинності.
В умовах ринкового реформування необхідно здійснити чітке розмежування
існуючого правового поля: по-перше, виділити окрему, що має базуватися
виключно на нормах публічного права, юридичну систему, і яка повинна
регламентувати дію механізму реалізації владно-управлінських,
організаційно-розпорядчих, вертикально-ієрархічних (або як їх останнім часом
прийнято називати -- адміністративно-командних) відносин на засадах чіткої
персоніфікованої відповідальності суб'єктів органів системи державного
управління за наслідки цієї діяльності; по-друге, виділити побудовану на
нормах приватного права цивільно-правову систему, що регламентує
функціонування механізмів ринкових (товарно-грошових) відносин суб'єктів
приватної форми власності.
Зазначені системи не слід штучно змішувати, бо це, як засвідчує
практика, неминуче призведе або до придушення державними владними
структурами свободи товарно-грошових відносин, або навпаки, до стихійного
виходу ринкового механізму за його природно-економічні межі. Останнє в свою
чергу зумовить втрату необхідної керованості економіки, тобто спри-
ДІЇ (це стосується насамперед державних службовців усіх рівнів та
керівників державних підприємств).
85
ятиме подальшому агресивному домінуванню приватних інтересів над
інтересами суспільства, що руйнівно торпедує стабільність і безпеку в
державі.
Водночас досвід розвинутих країн свідчить, що механізм правового
забезпечення ефективного функціонування державної власності у формі казенних
підприємств (установ, організацій) та механізми правового регулювання
діяльності публічних компаній (капіталом яких держава володіє повністю, або
має в компанії контрольний пакет акцій) досить суттєво відрізняються.
Їх відмінність полягає в тому, що для перших правова система повністю
базується на нормах публічного права, а для других правова інфраструктура
забезпечення підприємницької діяльності повинна будуватись на основі
оптимального поєднання норм як приватного, так і публічного права. Тому в
наших умовах для забезпечення надійного і ефективного функціонування
державної власності у її різних формах проявів, необхідне створення двох
окремих кодексів: адміністративно-господарського і господарського (за умов
обов'язкового функціонування якісно відпрацьованого Цивільного кодексу).
У чому, на нашу думку, тут полягають головні особливості створення та
практичного застосування зазначених правових систем?
Адміністративно-господарський кодекс має розроблятися виключно на
нормах публічного права. Його законодавча база покликана забезпечувати
регулювання економічних та організаційно-управлінських відносин між
суб'єктами, що є розпорядниками і користувачами казенної форми державної
власності. Тобто його дія має поширюватися виключно на владні структури, що
забезпечують управління та контроль за використанням державної власності та
бюджетних ресурсів, а також на підпорядковані їм казенні підприємства
(установи та організації), тобто на суб'єктів, які забезпечують економічне
та організаційне функціонування цієї форми власності.
Цим кодексом мають бути чітко визначені права і обов'язки,
функціонально-організаційна компетенція відповідних органів державного
(галузево-регіонального) управління та регламентовані їх взаємовідносини і
адміністративна субординація та від-
86
повідальність за кінцеві наслідки діяльності. До нього повинні ввійти
законодавчі акти, що регулюють діяльність Кабінету Міністрів України,
Адміністрації Президента України, міністерств, державних комітетів,
адміністрацій, агентств, а також регламенті норми щодо правовідносин у сфері
управління державним сектором економіки, насамперед казенними
підприємствами, установами та організаціями.
Водночас господарський кодекс має створюватись на основі оптимального
поєднання норм приватного та публічного права, що дозволить юридичними
заходами поєднати ринкову свободу суб'єктів підприємницької діяльності, в
тому числі і публічних компаній та корпорацій (їх саморегулювання,
самоуправління тощо) із вкрай необхідними (враховуючи сучасний стан
"тіні-зації" економіки), елементами державного регулювання і контролю
поведінки цих суб'єктів в умовах ринкового середовища.
Цей кодекс не суперечитиме цивільному кодексу, побудованому на нормах
приватного права за умови, якщо в ньому будуть узагальнені норми, що повинні
попереджати злочинність у використанні державної та комунальної власності,
та норми, які спрямовані на підтримку чесної підприємницької діяльності'.
Виконання названих правових заходів дозволить не тільки надійно
захистити казенну форму власності від зазіхань криміналу, а й затвердити
справжню рівність усіх форм власності, тобто сприятиме подальшому
відновленню процесу цивілізованого ринкового реформування в нашій країні.
Запорукою успіху в боротьбі з "чорною" економікою в Україні повинні
стати виваженість, послідовність, рішучість і невідкладність дій відповідних
державних структур і населення щодо цього негативного явища в нашому
суспільстві.
Як вже зазначалося, суттєва особливість вітчизняної "тіньової""
економіки полягає в тому, що вона має значний
До нього, як видасться, слід включити наступні законодавчі акти: про
систему державного обліку і контролю в сфері підприємницької діяльності;
про публічне підприємство; про відповідальність керівників у разі
банкрутства публічних підприємств і компаній; про державну підприємницьку
діяльність та участь капіталу держави у змішаних формах власності; про
джерела походження первинного капіталу; про чесний бізнес тощо.
87
спектр "чорної"' економічної діяльності, яка обов'язково повинна
відноситись до кримінальної економіки. У той же час вона у багатьох своїх
проявах такою не є, оскільки використовує недостатню правову врегульованість
багатьох сфер економіки. Тобто середовищем її генерування є зони правового
вакууму, що існують у системі законодавчого забезпечення ринкових відносин.
Наявність значних правових прогалин призводить до того, що навіть такі
кваліфіковані міжнародною практикою злочини, як "відмивання брудних" грошей,
штучні банкрутства та різноманітні фінансові афери, внаслідок яких
порушуються права громадян і ринкових партнерів, здебільше до цього часу
кримінальним злочином в Україні ще не вважаються. Останнє є вкрай соціальне
небезпечним чинником, що генерує зростання "чорних" видів економічної
діяльності.
Підприємницька діяльність об'єктивно потребує постійного нарощування
величини авансового капіталу, оскільки її головним рушійним мотивом і
головним стимулом є прибуток, що збільшується головним чином за рахунок
розширення обсягів та підвищення ефективності економічної діяльності.
Протиправний "бізнес" не є винятком і також постійно прагне до
нарощування свого капіталу. Світова практика засвідчує, що доходи, які
отримуються у цій сфері "діяльності", беруть свій початок переважно у
вигляді грошової готівки. Тому, маючи значні суми грошової готівки (як в
національній, так і іноземній валютах), правопорушники, що діють в країнах
із ринковою економікою, практично обмежені в можливості легальне проводити
значні готівкові операції, здійснювати вкладення та інше, не викликаючи
підозри у відповідних державних органів та громадськості. В цих умовах вони
намагаються створити "законні джерела" для легалізації капіталів, що були
отримані незаконним шляхом.
Для здійснення цієї мети "чорним" бізнесом відпрацьовані спеціальні
механізми. Для цього "брудні" гроші або розміщуються на рахунках в банках, а
далі інвестуються в легальні підприємства, або вивозяться контрабандою чи
переміщуються за межі країни іншими шляхами. Там вони об'єднуються із
доходами від законного бізнесу, переводяться із одного рахунку на ін-
88
ший за допомогою серії складних банківських операцій, розрахованих на
те, щоб замаскувати сліди незаконних доходів, та ін.
Зазначені дії за кордоном отримали назву "відмивання" грошей. Їх можна
визначити як процес, під час якого "брудні" гроші (головним чином готівка),
які отримані внаслідок протиправних, суспільне небезпечних дій,
пропускаються через банківську та фінансову систему таким чином, що вони
перетворюються в "чисті" гроші, тобто їм надається вигляд цілком легітимних
доходів, і правоохоронні органи втрачають можливість встановити особу, що є
ініціатором кримінальної угоди, або визначити першоджерело злочинного
походження цих коштів.
Загальна нерозвиненість і недосконалість правової інфраструктури, що
регулює кредитно-банківську систему України сприяє поширенню "тінізації" та
криміналізації вітчизняної економіки.
У програмній доповіді Президента України "Шляхом радикальних
економічних реформ", якою визначались основні засади економічної та
соціальної політики стосовно стану системи правового забезпечення
функціонування банківської системи України, було зазначено: "Для
врегулювання основних засад банківської діяльності необхідно за підрахунками
фахівців понад 20 законодавчих актів. Ми ж маємо лише один Закон "Про банки
і банківську діяльність", значна частина положень якого не має прямої дії.
Як наслідок, процес реформування банківської системи набув стихійного
характеру. Вкрай обмеженими виявилися можливості впливу на цей процес і
Національного банку. Катастрофічне нарощування масштабів позабанківського
грошового обігу, численні порушення, що мають місце в банківській сфері,
свідчать про те, що НБУ і держава ще не опанувала необхідними важелями
регулювання цієї ключової сфери економіки"*.
Серед цих законодавчих актів насамперед можна назвати наступні: 1) Про
ліквідацію і банкрутство кредитних установ;
2) Про Національний банк України; 3) Про акціонерні комерційні
Кучма Л. Д. "Шляхом радикальних економічних реформ". Доповідь
Президента України про основні засади економічної та соціальної політики //
Газета --Діло", No 82(293), жовтень. - 1994 p. - С. 5
99
89
банки; 4) Про спеціалізовані банки; 5) Про інвестиційно-іпотечні
банки; 6) Про систему розрахунків у банківській діяльності;
7) Про порядок зберігання на банківських рахунках комерційних банків
бюджетних коштів та цільових кредитів, наданих Урядом України, та про
відповідальність за їх цільове і своєчасне використання; 8) Про систему
державного обліку та контролю за діяльністю банківської системи; 9) Про
внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України про
адміністративні правопорушення (з метою встановлення відповідальності за
порушення правил і зловживань в системі розрахунково-платіжних операцій);
10) Про вдосконалення механізму платіжних операцій і відповідальність банків
по зобов'язанням щодо платіжних доручень клієнтів; 11) Про банківську
таємницю та забезпечення гласності у діяльності банківських установ і
публічну банківську статистику; 12) Про комерційний кредит та вексельний
обіг; 13) Про внутрішню службу безпеки у банківській та валютно-кредитній
сфері; 14) Про систему безготівкових розрахунків; 15) Про обіг готівкових
коштів, посилення відповідальності за своєчасну інкасацію грошової виручки
та норму касових залишків; 16) Про систему резервування грошової готівки;
17) Про кредити та кредитну систему; 18) Про ощадну справу; 19) Про
відповідальність банків за незаконні грошові операції; 20) Про страхування
депозитів та захист інвестицій у банківській системі в Україні; 21) Про
справедливі умови надання споживчого кредиту.
За умови фактичної відсутності правової інфраструктури, вкрай
необхідної для цивілізованого функціонування банківської системи, вона у
своїй діяльності керується більш ніж 500 нормативними підзаконними актами,
що були прийняті Національним банком України протягом останніх п'яти років.
Поширенню цього явища, пов'язаного із "відмиванням" грошей, значною
мірою сприяє закритість кредитно-фінансових установ, банківська таємниця
вкладів. Внаслідок цього торговець наркотиками або інший суб'єкт
кримінального середовища отримує можливість не тільки переміщувати гроші по
всьому світові, але й "легалізувати" їх.
Для "відмивання" грошей торговці наркотиками та інший "криміналітет",
як правило, обирають певні так звані "країни-
90
лазні", кредитно-фінансова та правова система яких має наступні
характерні ознаки': по-перше, законодавством країни нео-бмежено
регламентована таємниця комерційних і/або банківських операцій; по-друге,
існує невизначеність законодавчої бази щодо реєстрації і джерел походження
первинного капіталу (в т. ч. іноземного); по-третє, державою легалізовано і
надається сприяння існуванню анонімних банківських рахунків у вітчизняній та
іноземних валютах2; по-четверте, відсутні обмеження (або існують мінімальні
обмеження) у відношенні обміну будь-яких сум іноземної валюти або щодо
повної свободи підприємницької діяльності, а також відсутній державний
контроль за діяльністю іноземних корпорацій і приватних осіб; по-п 'яте,
відсутні податки або оподаткування доходів іноземних корпорацій знаходяться
на відносно низькому рівні тощо.
Зазначене пояснює рівень небезпеки, що постає перед Україною, оскільки
вона, на погляд "кримінального" бізнесу, відповідає всім перерахованим
ознакам "привабливості", як "країна-лазня". "Відмивання брудних грошей"
вкрай негативно впливає на суспільство. Воно, по-перше, навіть за умови
сталих суспільних систем загрожує економічній безпеці держави, оскільки
дозволяє правопорушникам реалізувати і легалізувати доходи від злочинної
діяльності і тим самим підкріплює їх спроможність продовжувати і надалі
чинити злочини у ще більших масштабах. Тобто одним із найбільш потужних
джерел живлення "чорної"" економіки є можливість безперешкодно відмивати і
використовувати "брудні" гроші. По-друге, "відмивання грошей" підриває
довіру суспільства до всієї фінансової системи, і є загрозою нормальному
функціонуванню кредитно-фінансових установ країни. По-третє, "відмивання"
грошей є явищем, що порушує інтереси законного бізнесу і його клієнтів, які
повинні
Саме цими ознаками пояснюється привабливість для "відмивання" грошей
таких країн, як Панама, Гонконг, Кайманські і Багамські острови або
економічних (офшорних) зон тощо.
Відкриття анонімних валютних рахунків дозволено Указом Президента
України від 1 серпня 1995 року. Порядок відкриття та функціонування
анонімних валютних рахунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів)
затверджено постановою Правління Національного банку України No 205 від 16
серпня 1995 року.
91
бути надійно захищеними від злочинної кримінально-мафіозної діяльності.
Це в свою чергу згубно впливає на процес залучення до країни інвестицій з
боку солідного іноземного капіталу.
За законодавством України "відмивання брудних грошей" не є кримінальним
злочином. Тобто в нашій країні немає спеціальних законодавчих актів, які
безпосередньо націлені на боротьбу із "відмиванням" грошей, тому і правова
відповідальність за такі дії відсутня. Саме тому можна стверджувати, що в
Україні, де створені найсприятливіші умови, поширюється процес "відмивання
брудних грошей" як вітчизняного криміна-літету, так і міжнародної мафії. У
зв'язку з цим природно постає питання щодо того, чи можна використовувати
нашу існуючу базу законів для обмеження цього небезпечного явища. Для
відповіді на ці питання необхідно співставити вимоги закордонного (передусім
американського) законодавства, із вітчизняним в частині надання установами
банківської системи звітів, зберігання обліково-звітної документації та
подання інформації щодо взаємовідносин з іноземними фінансовими
організаціями державним контрольним та правоохоронним органам.
Так, скажімо, кредитно-фінансові установи США надають звіти щодо
валютних операцій і платежів готівкою, що отримуються в торгівлі і
підприємництві, створюють тим самим, по-перше, інформаційну базу для аналізу
та пошуку "відми-вателів". По-друге, у випадках обгрунтованої підозри щодо
тієї чи іншої особи у "відмиванні" грошей такі відомості дають можливість
встановлювати рух його грошових коштів та підтвердити факти "відмивання",
тобто отримати необхідні докази.
У нас же не передбачено звіти ані по депозитах, ані по обсягах зняття
вкладів, платежах або переказах, ні щодо отримання готівкових грошових
коштів, у зв'язку із чим аналіз інформації, що стосується пошуку
"відмивателів" і їх покривателів стає майже неможливим. Тобто незаперечним є
той факт, що на шляху поширення цього злочинного явища відсутні будь-які
правові та організаційно-процедурні механізми та бар'єри.
Слід додати, що поширенню "тіньових" процесів, особливо таких, як
"відмивання" грошей та масштабне ухилення від сплати податків в нашій країні
сприяє відсутність необхідного балансу
92
між правами приватних осіб на комерційну таємницю і законними потребами
посадових осіб контрольних та правоохоронних органів держави в отриманні
матеріалів та інформації при перевірках, звітах або такої, що відноситься до
справи слідства, яка випливає із закону про банки та банківську діяльність
щодо банківської таємниці. У зв'язку з цими статтями оперативні та інші
працівники правоохоронних органів позбавлені можливостей доступу до
інформації по рахунках юридичних і фізичних осіб, без чого у ряді випадків
неможливо здійснювати перевірку та відкривати кримінальні справи. Тому,
навіть при наявності обгрунтованих підстав щодо здійснення злочину, ніхто
(ні слідчий, ні прокурор, ні суддя, ні інші особи) не в силах вирішити
питання щодо вилучення певних документів та отримання даних про операції по
рахунках конкретних фірм і юридичних осіб, не порушуючи при цьому норм
чинного законодавства.
Ці дані можуть бути надані податковій службі. Але на відміну від служби
внутрішніх доходів країн, що мають розвинену ринкову економіку, вона не
тільки не наділена правом розслідування, але навіть не має статусу органу
дізнання, у зв'язку із чим обов'язки по перевірці правильності визначення
прибутку та обчислення податків податковими інспекторами фактично
виконуються лише шляхом арифметичного розрахунку даних, що є у первинних
документах. Тому співставити їх із відомостями, що подані у деклараціях,
фактично неможливо. Проте, навіть за існуючих обмежень аналіз порушених
кримінальних справ, актів, документальних перевірок, наявної оперативної
інформації, що був проведений Державною податковою Адміністрацією України,
засвідчує, що внаслідок правової неврегульо-ваності та недосконалості
діючого законодавства, банківська система України стала однією з головних
сфер ухилення від сплати податків ділками "тіньової"" економіки. З цією
метою ними створюється мережа фіктивних підприємств, за допомогою яких
вуалюються незаконні фінансово-господарські операції.
Про масштаби цієї протиправної діяльності свідчить те, що, наприклад, у
листопаді 1997 року підрозділами податкової поліції виявлена 561 фіктивна
фірма, під прикриттям яких проводились незаконні операції по "ЛОРО-рахунках"
банків-нерезидентів. Ді-
93
ями правопорушників завдається величезна шкода економіці і бюджету
держави. Тільки в м. Києві у 1997 році виявлено 1,5 тисячі фіктивних
структур, на рахунках яких було заблоковано 17 млн. грн., у той час як
загальна сума прихованих від оподаткування угод, проведених через ці фірми,
перевищила З млрд. гривень.'
Виходячи із викладеного, в процесі реалізації законодавчої стратегії,
яка спрямована на обмеження процесів "тінізації" економіки України,
необхідно, як це неодноразово зазначалося, максимально враховувати досвід
країн, які мають цивілізовану ринкову економіку щодо створення надійно
діючих правових умов та організаційно процедурних механізмів приборкання
кримінальної економіки.
3.2. Досвід США щодо створення умов правового обмеження проявів
"тінізацТ" економіки, який може бути застосований у вітчизняній практиці
Вирішення питання обмеження процесів "тінізації" економічного життя
країни передусім потребує здійснення на законодавчому, процедурному та
організаційно-виконавчому рівнях вирішення двох питань. По-перше, створення
надійної системи правового попередження можливості відмивання "брудних"
грошей, і по-друге, створення надійної правової бази для ефективного
функціонування податкової системи.
У зв'язку із тим, що "відмивання" грошей прийняло загальносвітові
масштаби, законодавці країн, що мають розвинуту ринкову економіку прагнуть
захистити свої країни від поширення на їх територію цього явища. Вони
затверджують закони, що спрямовані на організацію державними органами і
банками контролю за вкладами і рухом грошових коштів громадян, що створює
значні ускладнення в діяльності кримінально-мафіозних структур та їх
"чорної" економічної бази.
В основному ці закони спрямовані на те, щоб зафіксувати рух грошей на
ключових стадіях, тобто робиться все можливе для того, щоб гроші залишали
"слід", за яким можна було б прослідкувати їх шлях у зворотній бік аж до
джерела походження.
Які ж це стадії? Як уже відзначалось, злочинці здійснюють велику
кількість різних операцій і засобів, щоб приховати кримінальне походження
коштів. Однак, всі ці методи включають проходження грошей через стадії, де
можливе їх виявлення, тобто грошова готівка повинна або експортуватися через
територіальний кордон, а потім осісти на рахунках в іноземних
кредитно-фінансових установах, або повернутися назад, або ж необхідно
запевнити вітчизняну банківську установу, що значний вклад грошової готівки
є законним.
Отже, ключовими для виявлення операцій щодо "відмивання" грошей є їх
основні стадії, по-перше, де готівка входить у вітчизняну кредитно-фінансову
систему і, по-друге, де вона перетинає кордон для інтегрування у закордонні
фінансові системи, звідки повертається на батьківщину у формі законних
переказів.
Ступінь і жорсткість контролю цих етапів у різних країнах неоднакова.
Найбільш рішуче у вирішенні цього питання діють Сполучені Штати Америки.
Вивчення правової системи Сполучених Штатів Америки свідчить, що багато
положень федерального законодавства, спрямованих на рішучу боротьбу із
"відмиванням" грошей, були встановлені у зв'язку з прийняттям протягом 1970
- 1988 років п'яти спеціальних законодавчих актів, зміст яких буде
проаналізований нами у хронологічній ретроспективі'.
Прийняття федерального "Акта про банківську таємницю" (1970 p.) було
результатом усвідомлення та стурбованості урядових кіл, законодавців та
громадськості щодо зростаючого використання кредитно-фінансових установ у
злочинних цілях, а також використання громадянами США іноземних фінансових
установ з метою порушення і обходу американських законів. Цей закон надав
міністру фінансів право встановлювати відпо-
3 доповідної записки Головного управління економічного аналізу
Державної податкової Адміністрації України "Про заходи щодо забезпечення
надходження доходів у 1998 році" (9 січня 1998 p.). - С. 24
94
Переклади текстів зазначених законодавчих актів див.: В. О. Мандибура.
Правовий механізм контролю за "відмиванням" грошей та напрями його
вдосконалення (аналітично-інформаційно доповідь), додатки 1, 2 і 3 //
Секретаріат Верховної Ради України, вересень 1996 p.
95
відні вимоги на ведення обліку і подання звітів фінансовими
установами.
У відповідності до першого розділу закону кредитно-фінансові установи
зобов'язані зберігати щонайменше п'ять років обліково-звітну документацію
таких видів, що "мають високу ступінь застосування в карних, податкових
розслідуваннях, судових процедурах".
Ці документи включають: 1) інформацію про будь-яке надання кредиту на
суму, що перевищує 10 тис. доларів (якщо тільки він не забезпечений часткою
нерухомості); 2) документ про будь-яке доручення, отримане або дане на
переказ, що перевищує 10 тис. доларів, будь-якій особі (від будь-якої
особи), на будь-який рахунок (з будь-якого рахунку), в будь-яке місце (із
будь-якого місця) поза США; 3) зразки підписів; 4) ідентифікаційні номери
платників податків для визначення рахунків; 5) картки бухгалтерського
обліку, які вказують на операції по рахунках і копії чеків на суму, що
перевищує 100 доларів, які сплачені у банку.
За порушення цих вимог на банківську установу, директора, посадову
особу, службовця за законом може бути накладено цивільно-правове покарання у
вигляді штрафу до 10 тис. доларів за кожне порушення.
Другий розділ цього акту вимагає надання наступних звітів від
кредитно-фінансових установ: 1) про валютні операції (CTR); 2) про
міжнародне перевезення валюти або кредитно-грошових документів (CMIR); 3)
про іноземні банки і фінансові рахунки (EBAR).
Американські установи, на які розповсюджуються вимоги акта (такі як: 1)
банківські установи; 2) маклерські контори торговців цінними паперами; 3)
міжнародні підприємства взаємного кредиту в національних валютах; 4) чекові
касири; 5) телеграфні компанії; 6) казино, що мають ліцензію та річний доход
понад 1 млн.доларів; 7) поштову службу і деякі інші), повинні подавати звіт
щодо кожної валютної операції службі внутрішніх доходів (податкове
управління із правом розслідування фінансових злочинів -- IRS), створеній
при Міністерстві фінансів США, про кожен депозит, вилучання грошей із
рахунку, обмін
96
валюти або інший платіж або переказ, що включає валютні операції на
суму, що перевищує 10 тис. доларів.
Міністр фінансів має право дати дозвіл на звільнення від подання
звітів. Банки також можуть звільнити окремі операції окремих клієнтів, але
лише за умови, якщо банк "може надати обгрунтовані висновки, що ці суми не
перевищують сум, спів-ставних із звичайною поведінкою законного
підприємництва".
Закон вимагає при заповненні звіту кредитно-фінансової установи подання
різних відомостей щодо операцій, що включають такі дані: 1) про особистість
людини, що здійснює операцію; 2) про номер цієї особи в системі соціального
забезпечення, адресу, рід заняття і дату народження; 3) про тип
ідентифікації, яка застосовується для встановлення особи конкретної людини,
номера ведійського свідоцтва, кредитної картки, паспорта та ін.; 4)
документи, які були використані для зазначеної ідентифікації; 5) номер
рахунку клієнта; 6) тип операції і загальна сума, а також відомості про
залучення в операцію іноземної валюти; чек або телеграфний грошовий переказ.
З січня 1990 року правова регламентація вимагає застосовувати додаткову
форму звітності, що має спеціальну клітинку, яку необхідно відмітити, якщо
установа вважає операцію підозрілою. Ця форма повинна бути підписана
службовцем, який її заповнив, а також посадовою особою установи, що
перевірила і затвердила її. Особи, що порушують це положення федерального
закону, підлягають кримінальному або цивільно-правовому покаранню. При цьому
сума адміністративного штрафу не може перевищувати суми валюти, залученої до
операції.
Окремі положення федерального закону вимагають також подавати інший
звіт за формою 8300 щодо платежів готівкою в сумі, що перевищує 10 тис.
доларів, які отримані в торгівлі або підприємництві. Інформація із цих
звітів також допомагає від-слідкувати рух грошей по каналах обігу і корисна
при розслідуванні по справах "відмивання" грошей і ухилення від
оподаткування. Цю вимогу введено в дію у 1984 році і кодифіковано в
Податковому кодексі. Заповнюючи цей звіт, отримувач грошової готівки повинен
включати до нього прізвище, адресу і ідентифікаційний номер особи, від якої
отримана готівка. Як-97
що угода була здійснена від чийогось імені, то вносяться дані на цю
особу. Ця форма повинна бути подана в IRS не пізніше 15 діб після отримання
готівки.
Особи, які свідомо не подають зазначений звіт, визнаються такими, що
чинять злочин, і до них застосовуються штрафи до 25 тис. доларів (або 100
тис. доларів у випадках корпорації) і/або тюремне ув'язнення на строк до 5
років.
Звіт про міжнародне перевезення валюти або кредитно-грошових документів
за формою 4790 повинен надаватися митній службі будь-якою особою, що ввозить
понад 10 тис. доларів у США або вивозить із них. Звіт надається також у
випадку, якщо особа отримує з іншої країни суму, що перевищує 10 тис.
доларів. Поняття "кредитно-грошові документи" включає валюту США і іноземну
валюту, всі оборотні документи на пред'явника (чеки, видані окремими
особами, компанією, банком, касиром, а також туристичні чеки, боргові
зобов'язання і грошові перекази, цінні папери або акції на пред'явника та
ін.).
Від резидентів США вимагається вести облік і надавати звіти щодо своїх
взаємовідносин з будь-якими іноземними фінансовими організаціями. Це
стосується осіб, які беруть фінансову участь в іноземному банку у вигляді
цінних паперів або іншого фінансового рахунку, а також осіб, які мають право
підпису або будь-який інший дозвіл щодо користування таким рахунком. Звіт
надається за формою 90-22.1 Службі внутрішніх доходів щорічно.
За порушення цих правил до особи може бути застосовано цивільно-правове
покарання у вигляді штрафу до 100 тис. доларів, але не більше грошової суми,
що залучена в операції, а також кримінальне покарання -- штраф, що не
перевищує 250 тис.доларів і/або тюремне ув'язнення до 5 років.
Прийняття законодавчого Акту від 29.10.1970 року (про внесення змін до
Федерального Акту про страхування вкладів щодо вимоги від застрахованих
банків вести повні записи, а також надавати звіти до Департаменту Скарбниці
про проведення певних операцій у валюті США) було зумовлено необхідністю
забезпечити належні умови щодо надання інформації суб'єктами підприємницької
діяльності при веденні розслідування
кримінальних справ, чим була суттєво обмежена можливість "відмивання"
грошей.
Законом були суттєво розширені повноваження Секретаря Скарбниці (у
порівнянні з Кодексом США 1952 p.) щодо посилення і регламентації вимог до
ведення відповідних записів не-застрахованим банком чи незастрахованою
установою, або ж будь-якою особою, що задіяна в підприємницькій діяльності,
стосовно змін, які відбулися у власності, формі ведення обліку і контролю,
формі управління та процедурі подання цих звітів.
Процедурна регламентація зобов'язувала означених суб'єктів подавати
відповідні звіти у разі, коли вони "є вкрай необхідні для ведення
розслідувань кримінальних справ, справ, які стосуються податків, та для
регулятивних розслідувань чи проваджень по справах".
Зберігання та ведення записів по зазначеній звітності в електронній чи
автоматизованій формі дозволялись тільки "за умови дотримання положень,
визначених Секретарем Скарбниці.
У разі порушень закону Секретарю скарбниці надавалось право "прийняти
рішення передати справу до відповідного районного суду США, чи відповідного
суду США будь-якої території чи іншого місця (за умови, що вони наділені
юрисдикцією США забороняти такі дії чи практику). Після належного
повідомлення дозволяється виносити безстрокову або тимчасову су-Ґ дову
заборону чи видавати заборонений судовий наказ без мож-а ливості
використання застави. За зверненням Секретаря будь-fv який з означених судів
може також видавати обов'язкові судові •||у заборони, за якими особа має
виконувати рішення Секретаря...". 1 Актом регламентовано, що в разі кожного
свідомого пору-й шення будь-якого положення чи порушення, скоєного через |1
Недбалість, Секретар до таких осіб, якщо вони мають форму ^ партнерства,
корпорацій чи іншу форму підприємства по відно-^ щенню до партнера,
керівника, службовця чи найманого пра-g Півника цього підприємства, який
свідомо або виключно через ^недбалість бере участь у порушенні, може
визначити розмір Іій штрафу за цивільним покаранням, який не повинен
перевищува-Ц ти 10 тис. доларів США.
•^&'. •
У разі неспроможності особи сплатити будь-який штраф для стягнення
цієї суми в судовому порядку за рішенням Секретаря Скарбниці від імені
Сполучених Штатів Америки може бути розпочата цивільна справа. Кримінальне
покарання для особи, що свідомо порушувала положення закону, передбачало
стягнення штрафу, розмір якого не повинен перевищувати 1 тис. доларів США,
або ув'язнення строком не більше одного року, або застосування обох покарань
одразу.
До особи, що свідомо порушує чи свідомо спричинює порушення будь-якого
положення розділу 21 Федерального Акту про страхування вкладів, або розділу
411 Державного акту про житло, якщо порушення має місце після скоєння
будь-якого порушення федерального законодавства, яке карається ув'язненням
строком більше одного року, застосовується стягнення штрафу в розмірі, що не
перевищує 10 тис. доларів США або ув'язнення строком не більше як п'ять
років, або обидва покарання одразу.
За законом Секретар Скарбниці зобов'язаний забезпечувати дотримання
його положень і може делегувати такі обов'язки відповідному банківському
наглядовому агентству чи іншому наглядовому агентству.
Загальний акт про контроль над злочинністю (1984 p.) має деякі
положення, що спеціально присвячені проблемі "відмивання" грошей.
У відповідності до акта, митним офіцерам дозволяється зупиняти і робити
обшук без ордера будь-яких автомобілів, літаків, кораблів, контейнерів,
упаковок і особи, "якщо є розумні підстави вважати, що перевозяться
кредитно-грошові документи з порушенням відповідних правил".
Друге положення цього законодавчого акту дозволяє виплату винагороди
особам, які надали інформацію, що дозволила стягнути за порушення "Акта про
банківську таємницю" суму, що перевищує 50 тис: доларів у вигляді штрафу або
конфіскації. Федеральний Акт про контроль за "відмиванням" грошей (1986 p.)
визнав злочином "відмивання" грошей, що отримані від протиправної
діяльності. Відповідно до нього злочинами визнавались два кримінальних
правопорушення:
100
перше -- "відмивання валютно-грошових документів";
друге -- "здійснення грошових операцій у відношенні власності, яка
отримана від точно визначеної незаконної діяльності".
Перша норма встановила відповідальність за "відмивання" грошей, яке
відбувається за рахунок фінансових операцій, перевезень, відправлень або
переказів кредитно-грошових документів. При фінансових операціях за законом
правопорушення має місце у тому випадку, якщо особа або знає, що майно, яке
включене в цю операцію, являє собою доход від незаконної діяльності, але,
незважаючи на це, здійснює її з намірами сприяти продовженню такої
протиправної діяльності або знає, що зазначена операція має на меті
приховування або покривання природи, місця знаходження, джерела походження
належності доходу, або уникнення виконання певної вимоги щодо надання звіту
про таку операцію. За аналогічних умов злочином вважається "відмивання"
грошей, що пов'язане із перевезенням кредитно-грошових документів.
Друга норма стосується особи, що заздалегідь сплановано здійснює разом
із кредитно-фінансовою установою грошову операцію відносно здобутої
злочинним шляхом власності, джерелом якої є точно визначена незаконна
діяльність, на суму, що перевищує 10 тис. доларів. За американським
законодавством до протиправної діяльності відносяться: наркобізнес,
фальшування грошей, контрабанда, банківські та трастові шахрайські операції,
банківські або поштові пограбування, крадіжки, шпигунство, рекет, кілерство
тощо. Такі злочини у США за законом можуть каратися штрафом до 500 тис.
доларів і/або тюремним ув'язненням до 20 років.
Акт про контроль за "відмиванням" грошей передбачає також цивільну і
кримінальну конфіскацію предметів, які залучені до "відмивання" грошей.
За законом міністру юстиції було надано право накладати цивільні
грошові штрафи до 500 доларів на будь-яку кредитно-фінансову установу, яка
за недбалістю порушує якесь із положень "Акту про банківську таємницю".
Міністру фінансів також надано право вивчати будь-які бухгалтерські книги та
облікові документи фінансової установи в частині, що стосується ведення
обміну і подання звітів.
101
виконує обов'язки, або має повноваження приватного підприємства; 5)
будь-яке приватне підприємство або агентство, що займається будь-якою
діяльністю, яку міністр фінансів, згідно з правилами, вважає такою, що є
схожою, спорідненою, або замінює зазначену фінансову діяльність; 6) будь-яке
інше приватне підприємство, визначене міністром фінансів, як таке, чиї
операції з готівкою мають високу ступінь корисливості стосовно кримінальних,
податкових та статутних питань.
За законом, міністру юстиції було надане право включати до переліку
будь-яке підприємство, що займається діяльністю, подібною до тієї, яку
здійснюють перераховані підприємства, а також і будь-яке інше підприємство,
до "чиїх операцій за готівковий розрахунок у вищій мірі застосуються карні
або податкові процедури".
Окремо необхідно відзначити, що, окрім федерального законодавства,
багато штатів США виявили ініціативу в боротьбі із "відмиванням" грошей і
ввели в дію власні закони, які визначають "відмивання" грошей державним
злочином, що розширює можливості розслідування і кримінального
переслідування осіб, які займаються такими операціями. Більшість із штатів
мають відповідні закони, які дають право регулювати діяльність небанківських
фінансових установ, що відправляють гроші від імені клієнта, продають
грошові перекази, туристські чеки та інші платіжні документи.
У контролі за рухом грошових коштів і розслідуванні фактів "відмивання"
грошей у США беруть участь різні суб'єкти -- представники всіх гілок
державної влади і, в першу чергу, виконавчої, до яких передусім відносяться
міністерства фінансів, юстиції та інші органи. Таким чином забезпечується
чітко відпрацьована система безсуперечного виконання зазначених законів.
Із затвердженням Акта про банківську таємницю Міністерству фінансів США
надається головна роль у боротьбі з "відмиванням" грошей. Міністерство
відповідає за опублікування правил застосування Акта і за координацію зусиль
тих організацій, яким вона делегована для його реалізації. Хоча застосування
закону тільки Міністерством фінансів може тягти за собою лише цивільну
відповідальність, у ситуаціях, які відповідають
103
умовам кримінального покарання, воно працює спільно з Міністерством
юстиції (атторнеями США).
У 1989 році Міністерством фінансів була створена система контролю за
фінансовими злочинами, яка об'єднала численні джерела даних з метою значного
розширення можливостей урядових органів щодо аналізу інформації і
розпізнавання дій, пов'язаних з "відмиванням" грошей. Головними підрозділами
Міністерства фінансів, що ведуть боротьбу із "відмиванням" грошей, є служба
внутрішніх доходів і митна служба.
За законом, служба внутрішніх доходів уповноважена розслідувати перші
порушення закону про банківську таємницю (за винятком порушень положень
звітів про міжнародні перевезення валюти або кредитно-грошові документи,
розслідування по яких проводить митна служба) здійснюється управлінням
кримінального розшуку служби. Служба внутрішніх доходів наділена
повноваженнями інспектувати всі фінансові установи, окрім тих, які
перевіряються і контролюються федеральними органами контролю за банками, або
маклерів і торговців цінними паперами, яких перевіряє ревізійний підрозділ
Комісії по цінних паперах.
Федеральним повноваженим, що займається наглядом за проведенням в життя
кримінальних законів у США, є генеральний атторней (адміністративна особа,
що стоїть на чолі адміністративного керівництва Міністерства юстиції США).
Карні справи порушуються як безпосередньо Міністерством юстиції США, так і
управлінням атторнеїв США, що діють у всіх штатах країни.
Роботу щодо виявлення і розслідування фактів незаконного обороту
наркотиків і "відмивання" грошей Міністерство юстиції здійснює за допомогою
двох своїх органів -- Адміністрації по боротьбі із наркотиками (DEA) і
Федеральним бюро розсліду-ваннь (ФБР). Судовим переслідуванням по великих
справах щодо "відмивання" грошей займається відділ з наркотичних засобів і
небезпечних речовинах Міністерства юстиції. Судовим переслідуванням за
фактами злочинних дій від імені штату займається головний атторней штату.
У 1984 році за розпорядженням міністра юстиції США була створена робоча
група з банківських економічних злочинів, яка розробила єдину систему
подання відомостей, а також спеціаль-
104
ний бланк для заявлення банками про факти можливих кримінальних
порушень. Міністерство юстиції і управління атторнеїв США отримують такі
повідомлення і здійснюють судові переслідування. Якщо у справі необхідно
попереднє розслідування, то для перевірки відповідних матеріалів залучається
ФБР.
Важливу роль у діяльності органів по боротьбі з "відмиванням" грошей
відіграють управління поліції штатів, які часто розкривають ці справи
внаслідок інших справ, по яких вони проводять розслідування, особливо
пов'язаних із наркотиками.
Поряд із цими органами контроль за дотриманням закону про банківську
таємницю здійснюють федеральні органи контролю за банками, до яких
відносяться: 1) Апарат ревізора з грошового обігу; 2) Федеральна корпорація
зі страхування вкладів; 3) Правління федеральної системи резервів, 4)
Управління контролю за економністю; 5) Національна адміністрація кредитного
союзу.
Цим установам і організаціям Міністерство фінансів надає відповідні
повноваження.
Зазначені установи і організації розробили спеціальну процедуру
експертизи для виявлення можливих порушень і проявів кримінальної
діяльності. Вони у своїй роботі також націлені на конкретну перевірку
"компетентності, кваліфікованості, чесності і фінансової самостійності"
банківських працівників та інших фінансових установ.
У процесі перевірки органи контролю можуть зосередити увагу на фактах
потенційного шахрайства, внутрішніх зловживань' та інших злочинних дій, в
тому числі "відмивання" гро-
Практика США кваліфікує широкий спектр можливих видів шахрайства і
внутрішніх зловживань, що можуть здійснюватись банківськими службовцями. До
таких можна віднести: 1) незаконне привласнення грошей або майна до того, як
вони будуть належним чином зареєстровані; 2) незаконне привласнення доходів;
3) маніпуляції з витратами; 4) зловживання реальними активами клієнта або
банку; 5) дії, що перевищують повноваження управлінського персоналу; 6)
підробка документів або внесення до них фіктивних записів;
7) незаконні бухгалтерські записи; 8) нечесні, обманні або злочинні
вчинки (крадіжка, розтрата, марнотратство, навмисне зловживання, фальшування
документів та ін.). Особливої уваги потребує практика попередження
шахрайських операцій з цінними паперами з боку банківських службовців: 1)
спекуляція
. 99
105
т
шей. Для перевірки дотримання Закону про банківську таємницю або
розслідування можливих порушень будь-яких інших законів можуть здійснюватися
спеціальні ревізії, що й зробила, наприклад, Федеральна корпорація зі
страхування вкладів, яка створила свій відділ з економічної злочинності. У
цей відділ увійшли спеціально підготовлені інспектори, що здійснюють
перевірку потенційної злочинної діяльності.
При перевірці органи контролю визначають чіткість складання і подання
звітів. З цією метою продивляються бланки надання пільг, з тим щоб
впевнитись у правильності звільнення від процедури складання звітів. Якщо
орган контролю вбачає ймовірність злочинної діяльності, він доповідає про це
в Міністерство юстиції США. Окрім того, ці органи вимагають від банківських
установ складання та подання їм спеціальних бланків про злочинні дії, якщо
вони виявлені або є підозра щодо злочинних порушень. Деякі федеральні органи
контролю вимагають від банківських установ надання таких бланків у
відповідні правоохоронні органи, а деякі -- категорично рекомендують це
робити.
Одну з ключових ролей у боротьбі з "відмиванням" грошей в Сполучених
Штатах відіграє управління банків штатів (Банківський департамент), яке несе
відповідальність за здійснення контролю та нагляду за такими фінансовими
установами, як комерційні банки, кредитні компанії, установи, що займаються
переказом грошей, каси виплати по чеках та ін. Навіть, коли до конкретної
справи залучається поліція і органи обвинувачення, саме Банківський
департамент має компетенцію щодо ведення спеціального бухгалтерського
обліку, обробки даних,
з цінними паперами, що здійснюється із використанням банківських
рахунків по брокерських операціях; 2) неправомірне утримання частки виторгу,
що отримана від продажу цінних паперів клієнтів; 3) фіктивні витрати на
контрольному рахунку для компенсації крадіжки готівки; 4) крадіжка коштів,
які розміщені клієнтами у банках, що пов'язана із придбанням інвестицій; 5)
не-дозволене вилучання і продаж цінних паперів; 6) невірне розміщення цінних
паперів; 7) тайна змова для звільнення від вкрадених цінних паперів через
банківський рахунок цінних паперів; 8) крадіжка доходів у вигляді процентів
по цінних паперах; 9) заміна знецінених цінних паперів на прибуткові цінні
папери із портфеля боргових зобов'язань та ін.
106
необхідних для розпізнавання "відмивання" грошей і отримання доказів
для кримінального переслідування правопорушників.
У Банківському департаменті штату Нью-Йорк управління створило у 1987
році відділ спеціальних розслідувань, що не є правоохоронним органом. За
останній час у законодавчі органи внесена пропозиція щодо надання цьому
відділу такого статусу!'. Відділ займається вивченням, пошуком та
підготовкою інформації, що стосується злочинної діяльності, перевіряє
біографічні дані претендентів на фінансове і банківське обслуговування, яким
видається ліцензія. Процедура видачі деяких ліцензій може включати перевірку
відбитків пальців з метою виявлення, чи не був претендент засудженим. Якщо
відділом отримана інформація про правопорушення, він разом із управлінням
починає працювати в тісній взаємодії з правоохоронними органами на місцях,
на федеральному рівні і на рівні штату, з метою забезпечити узгодженість дій
по виявленню і припиненню "відмивання" грошей.
Наведений аналіз показує, яким чином законодавство регулює здійснення
контролю за недопущенням можливості "відмивання брудних грошей" у США.
Важливе місце у державній системі обмеження "тіньової"" економіки у США
займають податкові служби. Їх значення постійно підвищується, функціональні
можливості посилюються, а правова база постійно вдосконалюється. Так, крім
функцій утримання податків і контролю за доходами населення податкові служби
на цей час вирішують також завдання боротьби
Необхідно зазначити, що організація правоохоронних органів США
будується у відповідності до існуючої в країні державно-адміністративною
системою. До федеральних правоохоронних органів, тобто органів, що
контролюють дотримання федеральних законів на всій території країни,
відносяться Міністерство юстиції США і Верховний Суд США. Проте аналогічної
поліцейської організації на федеральному рівні не існує. До правоохоронних
органів на рівні штату відноситься управління юстиції. Вищий суд і
управління поліції штату є формально незалежними від федеральних органів і
повинні забезпечувати законність та правопорядок на території свого штату у
відповідності до конституції штату та інших діючих у штаті законів. Окрім
цього окремі федеральні міністерства (всього їх в США 44) мають свої
правоохоронні органи, що повинні контролювати дотримання законів і положень,
визначених цими міністерствами.
107
з "тіньовою" і кримінальною економікою (насамперед організованою
економічною злочинністю).
Одним із заходів скорочення дефіциту федерального бюджету та обмеження
"тіньового" сектору економіки для адміністрації США є посилення боротьби з
особами, які ухиляються від сплати податків. Американські фахівці вбачають у
цьому найбільш вагомий резерв поповнення державних коштів. За їх оцінками на
початку 90-х років недоплата податків у США перевищувала 100 мільярдів
доларів. Основними категоріями неплатників є особи вільних професій і дрібні
підприємці, особи, які надають на бартерній основі один одному медичні,
автосервісні, господарські, будівельно-ремонтні та інші послуги, а також
особи, що займаються несанкціонованою і кримінальною діяльністю.
Найвагоміше місце в податковій системі і, відповідно, найбільше
навантаження падає на податкове управління служби внутрішніх доходів (СВД)
міністерства фінансів (або як її інакше називають податкове управління), що
є федеральним органом. Ця служба зараз нараховує близько 100 тисяч
співробітників, а її бюджет становив близько 1,5 млрд. доларів.
Законодавство США передбачає, що усі податки мають утримуватися з
населення на підставі податкової декларації, яка розроблена податковим
управлінням для різних категорій платників податків. Декларацію власноручно
заповнює особа, яка є платником податків, і пересилає її до місцевого
відділення податкового управління по пошті. В декларації зазначаються
особисті дані, включаючи сімейне положення, рід занять, вік, відображені
відомості про всі доходи, що були отримані платником податків за минулий
рік, в тому числі і про додаткові, поточні -- премії, гонорари, отримані
позички, спадщину тощо, а також величину збитків від підприємницької
діяльності і стихійного лиха:
пожежі, повені та ін., що вплинули на його фінансовий стан.
Платник податків зобов'язаний повідомити в декларації про всі види
рухомого і нерухомого майна, рахунки у банках та обсяги капіталу,
розміщеного в акціях і облігаціях, які він має (у тому числі і за кордоном).
З питань заповнення декларацій платник податків може звертатись за
консультацією до відділення податкового управ-
108
ління або до приватного консультативного закладу і залучати до
співробітництва приватних осіб. Законодавством США передбачено покарання тих
фірм, що надають такі послуги, але діють в межах недозволеного
консультування.
Важлива особливість американського законодавства полягає в тому, що не
податкове управління повинне довести незаконність джерел доходів фізичної
особи, а сам платник податку на вимогу податкових органів зобов'язаний
документально підтвердити легітимність походження всіх коштів та майна, що
знаходяться у його розпорядженні, а також знаходились у його власності в
минулому. Тобто у сфері оподаткування і підтвердження законності майнових
прав законодавство США досить гнучко підходить до застосування відомого
принципу презумпції невинності і чесна громадськість з розумінням сприймає
це "жахливе порушення " прав людини.
За законодавством фінансове розслідування може вестись як відкрито
(тобто з викликом підозрюваного на допити до інспектора в податкове
управління), так і таємно. Співробітники слідчого відділу можуть
конспіративне для прикриття своєї діяльності, використовувати документи
різних урядових і, у разі необхідності, навіть приватних організацій.
Повноваження фінансових інспекторів, передбачені законодавством США,
дозволяють їм отримати будь-які види інформації про платника податків.
Американські громадяни погоджуються співробітничати із податковим
управлінням, оскільки побоюються, що у випадках відмови самі можуть стати
об'єктом фінансового розслідування.
Правоохоронні органи США не тільки користуються інформацією, що
накопичує податкове управління, але і широко залучають фінансових
інспекторів до проведення розслідувань.
Вважається, що за низкою злочинів проведення фінансового розслідування
-- найбільш дієвий шлях притягнення злочинців до суду. Це передусім справи,
пов'язані з такими проявами "чорної" економічної діяльності, як торгівля
наркотиками та іншими можливостями отримання незаконних доходів. Практика
засвідчує, що досить часто надзвичайно складно отримати докази зазначених
злочинів. В той же час система фінансово-майнового
109
r"
обліку платників податків надає можливість встановлювати факти
істотного перевищення витрат (або накопиченої особистої власності і майна)
понад офіційно заявленими у декларації доходами. Саме таким шляхом у США
досить часто притягують до судової відповідальності за ухилення від сплати
податків найбільш законспірованих неплатників прибуткового податку, а також
виходять на розкриття більш небезпечних кримінальних злочинів.
Для цього підраховуються найбільш великі покупки за декілька років
(купівля будинку, вілли в місцях відпочинку, коштовних марок, машин, яхт,
катерів, цінних меблів, антикварних витворів мистецтва, коштовних ювелірних
виробів тощо), а також витрати, що пов'язані з подорожуванням,
капіталовкладенням до статутних фондів у різні акції та облігації, приріст
банківських рахунків та інше. Ці витрати порівнюються із тими, що зазначені
в податковій декларації як офіційні доходи, за той же період часу. Якщо сума
доходів значно менша за суму сукупних витрат фізичної особи, то справу
передають до суду по звинуваченню в ухиленні від сплати податків.
Первинні дані на платників податків, що ухиляються від їх сплати,
податкові управління отримують від поліції, прокуратури та підрозділів
служби безпеки.
Слід звернути особливу увагу також і на поширення у США практики
використання послуг платних інформаторів, які допомагають викрити порушників
податкового законодавства. При цьому добровільні помічники (частіше всього
ними бувають колишні дружини, кинуті коханки, заздрісні співробітники, а
також пильні сусіди та інші законослухняні громадяни) отримують до 10
відсотків від суми пені, нарахованої за несплату податків.
Те, що податкові служби у країнах розвинутої ринкової економіки
поєднують у собі функції фінансового і правоохоронного органу, в першу чергу
пояснюється поширеною практикою ухилення від податків, найбільш характерною
для осіб, які мають незаконні "чорні" доходи (членів кримінально-мафіозних
угрупувань, рекетирів, кілерів, повій, сутенерів, хабарників, шпигунів,
шахраїв тощо).
У більшості випадків ці особи навіть не заповнюють податкові декларації
для того, щоб не потрапити у поле зору податко-
110
вих органів. Податкові служби досить активно провадять фінансові
розслідування по цих видах злочинів, оскільки сума штрафів, як правило, у
багато разів перекриває всі витрати, що пов'язані з ними.
Слідчі відділи місцевих податкових органів, звичайно, добре
підготовлені до подібних операцій, і не тільки мають відповідні
повноваження, але і оснащені необхідною апаратурою для підслуховування і
звукозапису, а також лабораторіями, для проведення аналізу достовірності
документів платників податку. Тут виконується також хімічна, криміналістична
експертизи та експертиза почерку особи, що підозрюється.
За американськими законами ухилення від сплати податків є серйозним
кримінальним злочином. Тому методи фінансового розслідування включають в
себе не тільки суто фінансові заходи, такі, як перевірка бухгалтерських книг
і звітів, перевірка кредитних документів і банківських рахунків та чеків
платника податків. Існують також і спеціальні заходи, характерні для роботи
правоохоронних органів. Це таємні спостереження і обшуки, підслуховування
телефонних розмов і перлюстрація пошти, опитування свідків і осіб з оточення
підозрюваного та інше.
Усі зібрані дані зберігаються в електронному досьє платника податків у
регіональному відділенні податкового управління. У Національному
обчислювальному центрі податкового управління функціонує біля 40 різних
автоматизованих систем, які вирішують завдання щодо перевірки достовірності
обчислення податків, порівняння доходів і витрат платника податків,
виявлення недоплат і ухилень від податків, складання списків різних
категорій платників податків.
У 1986 році Конгрес США прийняв новий закон про оподаткування, який був
спрямований на посилення контролю за доходами населення. Завдяки цьому
закону за невірно заповнену податкову декларацію може бути накладено штраф
до 1 тисячі Доларів. За порушення термінів відправки податкової декларації
стягується штраф у розмірі 5 відсотків від несплаченої вчасно суми за кожен
місяць заборгованості або за частину місяця. Штраф не повинен перевищувати
25 відсотків від сукупної суми несплаченого прибуткового податку.
111
Навмисне заниження величини доходу карається штрафом до 5 тисяч доларів
і тюремним ув'язненням до 5 років або тільки тюремним ув'язненням. До того ж
платник податків зобов'язаний сплатити знов нараховані податки і пеню у
розмірі 50 відсотків від суми нарахованого податку.
Проте практика, що склалась у США, свідчить -- лише незначна частина
(менше 10 відсотків) справ стосовно ухилення від сплати прибуткових податків
передається до суду.
Як правило, особи, яких було викрито у цьому порушенні, підписують
фінансові зобов'язання, відповідно до яких виплачують додатково нараховані
податки і неустойку, щоб не потрапити під дію більших штрафних санкцій і
тюремного ув'язнення.
Податкове управління має достатні повноваження, щоб примусити
"закононеслухняну" частину населення сплачувати податки у повному обсязі.
Якщо податкові платежі прострочені, управління має право накласти арешт на
банківський рахунок платника податків, утримати необхідну суму із заробітної
плати, конфіскувати машину та іншу, найбільш цінну рухому і нерухому
власність, що належить йому, закрити підприємство, що належить йому,або
позбавити приватної практики (для осіб вільних професій). Проте податкове
управління досить рідко звертається до наведених заходів, оскільки основне
його завдання -- отримати додаткові кошти у доход держави. Тому виплати
прострочених або прихованих податків і штрафів можуть бути розтягнуті на
декілька років або навіть зменшені на 60 і більше відсотків. Управління
враховує, яку саме суму може сплатити платник податків, щоб не стати
внаслідок цього банкрутом, а також інші обставини пом'якшення санкцій.
Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що найбільш обнадійливим у
вирішенні питання застосування до вітчизняних умов досконалих правових
механізмів, що ефективно функціонують у США в напрямі максимального
обмеження процесів "ті-нізації" те, що при мінімальній корекції (що має
враховувати певну специфіку національних умов), накопичений у США досвід та
правова база може бути у стислі строки майже повністю застосована для
обмеження "тіньової"" економіки в Україні.
3.3. Вдосконалення правових та організаційно-процедурних підходів
проведення диференційованої політики щодо окремих секторів та суб'єктів
"тіньової" економіки
Багато з того, що на цей час відбувається, особливо в сфері відносин та
управління державною власністю, а також в кредитно-фінансовій сфері та на
ринку цінних паперів (на відміну від країн із розвиненою ринковою
економікою), як вже зазначалось, фактично не передбачено чинним вітчизняним
кримінальним законодавством у якості самостійного злочину. Тому необхідно,
щоб відповідальність за аналогічні махінації обов'язково і за короткий час
була врахована як в окремих законах, так і в проекті нового кримінального
кодексу.
Яких законів не вистачає, щоб шляхом створення необхідного правового
тиску подолати масштабну "тінізацію" економіки?
Насамперед необхідно розробити і впровадити закони з прямим економічним
ефектом, які б спрямовувались на попередження та активну ліквідацію найбільш
поширених злочинів, що домінують зараз у ринкових відносинах, а саме:
використання державної власності (капіталу, фінансів, природних ресурсів) з
метою особистого і групового збагачення, фінансове шахрайство, нечесний
бізнес та недозволена конкуренція (яку у цій боротьбі використовують
кримінальні структури), ухилення від оподаткування, псевдопідприємство і
псевдобанкрутство, створення біржової паніки, курсової гри, перепродаж
пільгових кредитів, проникнення у комп'ютерні мережі і системи
кредитно-банківських установ та багато інших, які вже давно визначені
світовою юридичною практикою як кримінальні злочини.
На шляху вдосконалення законодавчої стратегії подолання "тінізації"
економіки особливу увагу необхідно приділити питанням оперативної розробки
(з максимальним врахуванням досягнень світової практики) і затвердження
таких законодавчих актів, що спрямовані на попередження "тіньових" і
кримінальних проявів та на адекватне покарання суб'єктів економічної
злочинності, у відповідності з рівнем соціально-економічної небезпеки їх
"чорної" діяльності. До правової бази, що вкрай не-
112
113
обхідна для поступового подолання "тінізації" та криміналізації
економіки можна віднести розробку і схвалення Верховною Радою України
наступних законодавчих актів:
-- про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо
посилення відповідальності за порушення бюджетного законодавства та
нецільове використання бюджетних коштів;
-- про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо
посилення відповідальності за економічні злочини, що завдали збитків
державі;
-- про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо
посилення відповідальності громадян та посадових осіб за приховування
доходів та ухилення від повної та своєчасної сплати податків;
-- про "відмивання" грошей та посилення кримінальної відповідальності
за операції, пов'язані з "відмиванням" грошей;
-- про попередження зловживань і злочинності на ринку цінних паперів;
-- про джерела походження первинного (стартового) капіталу;
-- про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо
посилення відповідальності за контрабанду і ухилення від сплати мита
(ввізного та вивізного) та вже названі законодавчі акти, що мають
попереджати і карати злочинність, яка можлива у кредитно-банківській
системі.
Для забезпечення ефективної дієвості організаційно-процедурних
механізмів практичної реалізації законодавчих актів вкрай необхідно створити
(або посилити) відповідні органи державного нагляду та контролю.
Проте, діалектика життя засвідчує -- не слід надмірно переоцінювати
силові, карні та заборонні заходи, що має здійснювати держава у напрямі
локалізації "тіньової" економічної діяльності. Треба враховувати, що в
багатьох випадках ця діяльність є об'єктивною захисною реакцією суб'єктів на
неможливість існування й розвитку в рамках офіційної економіки та
невиваже-ної правової регламентації. Так, скажімо, посилення репресивних
переслідувань резидентів України за "тіньову" економічну
114
діяльність, яка не є по-справжньому суспільне небезпечною, відповідно
спричиняє до появи якісно нових, складних та більш конспіративне досконалих
схем "тіньової"" самореалізації, а також до збільшення обсягів відповідної
еміграції: капіталу, підприємців та висококваліфікованих фахівців. Ця
тенденція є особливо небезпечною, оскільки вона зменшує і без того досить
незначний прошарок економічно активної та найбільш професійно підготовленої
частини нації -- основної бази, що не тільки підтримує, але й реалізує
економічні реформи.
У той же час застосування невиправдано жорстких карних заходів
переслідування за деякими видами економічних правопорушень може не тільки не
покращити ситуацію, а навіть навпаки, нашкодити і загубити нові паростки
підприємництва, що зароджується у складних та здебільше несприятливих умовах
перехідного періоду під тимчасовим прикриттям "тіньової"" економіки.
Від того, чи будуть спроможні владні структури відрізнити та
раціонально диференціювати "тіньові" правопорушення за рівнем їх об'єктивної
соціальної небезпеки та економічної шкоди і відповідно з цим застосувати до
них диференційовані санкції, буде передусім залежати створення необхідних
умов для подальшої безболісної легалізації тимчасових учасників "тіньового"
підприємництва. Тобто мова йде про тих суб'єктів "тіньової"" економіки,
діяльність яких не заподіяла справжніх збитків суспільству, на відміну від
дійсно небезпечного кримінального і насильницького елементу організованої
злочинності. Від цього залежатиме не тільки успіх боротьби із злочинністю,
але й суттєво підвищаться потенційні можливості прискорення економічного,
соціального і духовного відродження України.
У процесі розробки нових концептуальних підходів на шляху вдосконалення
організаційних, методичних і правових заходів, що слід застосовувати у
боротьбі зі злочинністю, владні структури держави повинні відмовитися від
суто силового підходу у боротьбі з усіма проявами "тіньової" злочинності.
Необхідно вибирати більш диференційовані та системні підходи щодо розробки
різних методів, механізмів та засобів боротьби з протиправними явищами в
залежності від їх природи, ступеня
115
суспільної небезпечності та враховуючи світовий досвід проведення
роботи з їх успішного подолання.
Вбачається, що чіткий класифікаційний розподіл обов'язків
правоохоронних органів, який має бути проведений відповідно до видів
злочинності, згрупованих за рівнем їх суспільної небезпечності, а саме:
"криваво-чорна", "чорно-кримінальна" (або "національно-небезпечна") і
"темно-сіра", може дозволити уникнути досить збиткового дублювання зусиль і
сконцентрувати весь інтелектуальний, організаційний, матеріально-технічний
потенціал і досвід окремих підрозділів правоохоронних органів на конкретних,
суттєво відмінних один від одного видах злочинних антисуспільних явищ, які
вимагають докорінно різних підходів як до наукового аналізу, так і до
методів їх подолання.
Так, наприклад, якщо боротьба із "криваво-чорною" злочинністю
об'єктивно потребує концентрованого посилення традиційно жорстких, силових і
оперативних методів боротьби з кримінальним світом, то в той же час робота
щодо попередження і ліквідації "національно-небезпечної",
"адміністративно-білокомірцевої" злочинності і корупції потребує
висококваліфікованого, обережного інтелектуального підходу відповідних
спеціалістів для виявлення складних і надзвичайно законспірованих
фінансових, податкових та інших економічних злочинів.
У той же час боротьба із масовою та ненасильницькою за своїм змістом
економічною злочинністю потребує абсолютно інших підходів, що повинні
включати і певну декриміналізацію багатьох із мало небезпечних для
суспільства та громадян явищ "тіньової"" економіки.
Особливо слід зупинитися на так званих проявах "темно-сірих" видів
діяльності суб'єктів ринку. Адже, як зазначалося раніше, окрім самого факту
їх приховування від державних органів, ці протиправні види діяльності самі
по собі не є кримінально-небезпечними, а навпаки, у певному економічному
відношенні вони є навіть досить корисними для суспільства. При цьому
посилення карних заходів до цих учасників "тіньової" економіки створює умови
для того, щоб заганяти їх діяльність ще глибше у тінь, підштовхувати їх на
співробітництво із дійсно
116
небезпечними для суспільства злочинцями, змушуючи шукати надійне
прикриття з боку мафіозне організованих структур.
Наукові дослідження свідчать, що з метою прискорення легалізації більш
світлої частини "тіньової"" економіки, тобто переходу її "темно-сірої"
частини в легальну, офіційну економіку, необхідно реалізувати комплекс
конкретних заходів.
По-перше, необхідно провести економічнко-правову інвентаризацію із
подальшою відповідною декриміналізацією більшості з існуючих проявів
"темно-сірих" правопорушень, у залежності від оціночного визначення ступеня
їх соціально-економічної небезпеки (скажімо, класифікуючи їх за трьома
рівнями), або відсутності такої (це насамперед стосується кримінального
переслідування, що на цей час існує за спекуляцію, дрібні порушення правил
валютного контролю тощо).
Слід зазначити, що основним напрямом тут повинен стати такий підхід, за
яким переслідування, покарання і утримання вартісно-майнової компенсації
може бути застосовано до тих конкретних підприємців, які своїми нечесними,
шахрайськими або протиправними діями завдали реальних збитків своїм
партнерам, клієнтам або тим чи іншим приватним особам. При цьому слід
наголосити на тому, що застосування карних санкцій повинно здійснюватися від
імені конкретних суб'єктів, які постраждали і за конкретні протиправні дії у
цивільному правовому порядку, а не від імені держави в кримінальному
порядку, як це відбувається на цей час.
Широка декриміналізація і пом'якшення багатьох кримінальних санкцій з
одночасним послабленням податкового тиску на суб'єктів підприємницької
діяльності дозволить створити умови для переводу "тіньової"" економіки в
офіційний, тобто податково-лояльний, відкрито функціонуючий сектор
економіки.
По-друге, необхідно пом'якшити і диференціювати штрафні санкції та
покарання за суттєво нешкідливі "темно-сірі" правопорушення з метою їх
легшого і безболісного зупинення.
Практика (у тому числі міжнародна) свідчить, що невеликі, але неминучі
суми штрафів, що будуть неодмінно накладатись на порушників, скажімо,
акцизних правил торгівлі та інших
117
"тіньовиків" більше сприятимуть дотриманню законів з їх боку. У той час
як надвисокі штрафні санкції, навпаки, сприяють службовому приховуванню
таких порушень за рахунок корупції інспекторів, які приймають побори замість
того, щоб стягувати ці високі штрафні суми із суб'єктів підприємницької
діяльності.
По-третє, необхідно розробити і впровадити етично-правові правила
поведінки державних службовців, які безперечно сприятимуть подоланню
правового нігілізму серед вітчизняних чиновників, що на цей час порушують
права, честь і гідність підприємців.
Для підвищення загального рівня правової свідомості в Україні необхідно
насамперед створити належні умови для усунення рудиментних наслідків
глибокої неповаги і підозрілості державних структур і правоохоронних
органів, до самої особи підприємця-власника.
У свою чергу, недовіра до підприємців, яка виходить як від державних
чиновників, так і від існуючого правового поля, що регулює
господарсько-комерційну діяльність, сприяє розвитку відповідної зворотньої
недовіри підприємців до держави, що заганяє у "тінь" найбільш корисних,
активних і здібних членів суспільства, які до того ж в сучасних кризових
умовах задовольняють потреби населення у найнеобхідніших товарах і послугах.
Вбачається, що спеціально розроблена і відповідним чином законодавче
закріплена система правил поведінки державних службовців у стосунках із
підприємцями, у поєднанні з системою їх конкретних заохочень, може допомогти
прискорити процес подолання стереотипу командно-бюрократичного менталітету.
До того ж ця система має поєднуватися із створенням так званих "гарячих
ліній" для можливості фіксації скарг на незадовільну роботу чиновників із
представниками підприємницьких кіл, а також запровадження конкретних та
помірно диференційованих санкцій щодо покарання представників державного
апарату за порушення цих правил поведінки.
По-четверте, слід значно спростити та суттєво скоротити кількість
державних інстанцій, а також кількість обов'язкових візитів підприємців до
державних установ і організацій для реє-
118
страції та виконання багаторазової звітності, податкових платежів та
інших надмірних бюрократичних вимог.
Насамперед потребують подальшого реформування та чіткого законодавчого
регулювання (із максимальним залученням до цього досягнень світової
практики) ті сфери діяльності, де на цей час чиновники мають право
вирішувати та контролювати справу на свій розсуд. Серед них можна виділити:
1) видача ліцензій, дозволів, кількісних обмежень (квот) на імпорт,
паспортів, банківських ліцензій, оформлення митної документації;
2) бюрократичне здійснення цінового контролю; 3) блокування виходу на
ринок нових фірм та інвесторів і забезпечення монопольного становища; 4)
бюрократичне визначення виконавців державних замовлень; 5) надання субсидій,
пільгових кредитів, податкових пільг, роздутих допомог та надання можливості
ухилення від сплати податків; 6) вибірково-дискретне застосування суспільне
необхідних актів регулювальних (особливо тих, що стосуються охорони здоров'я
та екології); 7) приховування чи засекречування бюджетних рахунків та інших
видів "перетікання" державних коштів у приватні кишені тощо.
Тобто на порядку денному гостро стоїть питання оптимальної
економіко-правової дерегуляції підприємницької діяльності у приватному
секторі економіки країни.
По-п 'яте, слід також налагодити правову та організаційно-кадрову
роботу з метою підвищення рівня професіоналізму, цивілізованості державного
апарату та посилення його відповідальності за прояви неуважного і
некоректного відношення до підприємців усіх форм власності. Безперечним
також є те, що для прискорення процесу успішної легалізації "тіньової"
економіки державні службовці мають заслужити відповідну довіру з боку
підприємців, що представляють новий (тобто приватний) сектор економіки.
Зміна державної політики у напрямі цивілізованого, гуманного відношення
законодавства та представників державних структур до підприємців, діяльність
яких не йде всупереч суспільно-національним інтересам, разом з іншими
заходами, що мають бути спрямовані на оптимальну лібералізацію і пом'якшення
умов підприємницької діяльності (особливо у сфері ма-
119
теріального виробництва) допоможе зупинити масове зростання
"темно-сірої" складової "тіньової" економіки з подальшим створенням
необхідних умов та можливостей її легалізації.
По-шосте, необхідно усунути існуючі дискримінаційні елементи, що на цей
час мають місце в чинному законодавстві та підвищити ефективність захисту
прав власності і інтересів підприємців з боку виконавчої, законодавчої та
судової влади.
В цьому напрямку акцент слід зробити на тому, що процес вдосконалення
кримінального законодавства на цей час значно відстає від розвитку приватної
власності і підприємництва. Так, у Кримінальному кодексі до цього часу ще
немає такого поняття, як захист прав приватної власності (індивідуальної,
акціонерної корпоративної). Необхідно також подолати розподіл норм
кримінального законодавства на існуючі якісні рівні щодо здійснення захисту
різних форм власності, встановивши при цьому єдине всеохоплююче поняття --
"чуже майно (власність)".
Вбачається, що широкий доступ суб'єктів приватної підприємницької
діяльності до надзвичайно потужних і ще не заді-яних потенційних можливостей
державного правового захисту особистих майнових прав може стати достатньо
сильним стимулом і необхідним гарантом полегшення процесу легалізації
"темно-сірої" економіки.
Необхідно також зазначити, що замість посилення захисту майнових та
комерційних прав підприємців на цей час нові статті Кримінального кодексу
вводять недостатньо обнадійливі за кінцевими наслідками їх практичної
реалізації карні заходи, такі як, скажімо, кримінальна відповідальність за
самосуд (тобто насильницький самозахист особистих інтересів учасниками
комерційних відносин). Так, наприклад, стаття 198-2 накладає кримінальну
відповідальність за "примус до виконання або невиконання цивільно-правових
зобов'язань, або вимоги виконувати або не виконувати той чи інший договір,
угоду або інше цивільно-правове зобов'язання під загрозою насилля...". Кожне
із зазначених положень не може бути надійним бар'єром проти випадків
самосуду, до якого за певних обставин можуть вдатися як легальні, так і
"тіньові" бізнесмени за умов фактичної відсут-
120
ності надійної та адекватної економічним обставинам системи захисту їх
прав та інтересів з боку держави.
Можна передбачати, що результативна ефективність зазначеної статті
Кримінального кодексу не може бути потенційно високою, оскільки механізм її
дії повністю залежатиме від добровільного бажання бізнесменів, що діють в
"тіньовій" економіці, відкривати органам правосуддя свій нелегальний-
статус. Одночасно скорочення таких злочинів залежатиме від наявності
реальної альтернативної можливості всіх "підприємців-тіньови-ків" звернутися
за ефективним захистом своїх майнових і комерційних прав в органи цивільного
арбітражу або третейський суд, рішення яких будуть обов'язково виконані з
необхідною оперативністю і ефективністю при дотриманні необхідних правових
умов збереження комерційної таємниці.
Для активного захисту прав підприємців приватної форми власності та для
активізації масового залучення учасників "тіньової" економіки до легалізації
своєї підприємницької діяльності необхідно також вдосконалити законодавчу і
організаційно-процедурну базу посилення надійності захисту їх майнових прав
і комерційних інтересів. У цьому напрямі одним із необхідних моментів є
створення широкої мережі не тільки судових, але й напівофіційних органів
вирішення комерційних спорів, таких як третейський суд. Це дозволить мати
право зберігання конфіденційності сторін, а також створити процедурні умови
для примусового виконання їх легально-обгрунтованих рішень відповідними
оперативними органами державної виконавчої влади.
Надання підприємцям реально гарантованої державою можливості звернутися
за оперативним і справедливим захистом своїх прав, не використовуючи
можливості таких форм захисту, що базуються на насильницько-кримінальних та
інших протиправних методах, вирішення спірних питань буде сприяти створенню
необхідних умов для легалізації "темно-сірої"" економіки та подальшого
скорочення бази живлення економічної злочинності в Україні.
По-сьоме, необхідно організувати більш ефективний державний захист
приватного підприємництва від зазіхань могутніх
121
владних корупціонерів, а також від тиску на них "криваво-чорних"
правопорушників.
Слабка ефективність, певна корумпованість та ще існуючий застарілий
"ворожо-класовий" підхід правоохоронних органів до підприємців (що до того ж
посилюється відсутністю на цей час ефективно діючої системи державного
захисту підприємців від шантажу і тиску з боку кримінальних структур
нападів, рекету, кілерства, викрадень бізнесменів та членів їх родин з метою
викупу тощо) є одним з чинників, що гальмує можливість легалізації значної
частини "тіньової" економіки в Україні.
Для успішного виконання безпосередніх обов'язків, що стоять перед
органами міліції, а саме -- захисту суспільства і економіки від агресивного
насильства з боку кримінально-небезпечних осіб та їх організованих
угруповань, -- необхідно, передусім, звільнити міліцію та інші силові
державні структури від рутинної та малоефективної роботи з менш небезпечними
видами злочинності, і особливо з "темно-сірою" підприємницькою діяльністю.
За цих умов основні зусилля і потенційні ресурси правоохоронних органів
мають бути сконцентровані на виявленні, розкритті та переслідуванні
"криваво-чорних" злочинів (тобто кримінальних дій з елементами насильства
або загрози такого насильства) у відношенні до будь-якої особи, враховуючи
також і суб'єктів "тіньової" економічної діяльності.
Україна, як і будь-яка країна, що розбудовує демократичне суспільство,
має бути зацікавлена, передусім, в очищенні свого внутрішнього
соціально-економічного середовища, а також надійному захисті населення від
кримінального терору з боку "криваво-чорної" злочинності. Саме тому
найближчим часом необхідно створити таку систему законодавчого забезпечення,
яка б дозволила правоохоронним органам будувати свою роботу у відповідності
із присягою: однаково захищати всіх без винятку жертв насильництва, що
потерпіли від злочинного світу і не відволікатися на "боротьбу" із
незначними правопорушеннями, які на цей час існують у "темно-сірому" секторі
"тіньової" економіки. У той же час роботою щодо легалізації "темно-сірих
тіньовиків" повинні займатися виключно податкові і спеціальні органи
державної виконавчої влади.
122
У практику діяльності правоохоронних органів потрібно впроваджувати
чіткі підходи щодо розмежування капіталів кримінальних елементів та
"тіньовиків-господарників". Це відповідним чином повинно випливати з
правових актів, які юри-дично мають закріплювати ці якісні відмінності, що
особливо важливо для підвищення результативності у боротьбі з економічною
злочинністю та корупцією. У правотворчій і правозахис-ній діяльності
необхідно також брати до уваги весь існуючий арсенал (від насильницьких до
економічних) засобів, що на цей час застосовує кримінальна система для
підтримання свого "тіньового правопорядку" і впроваджувати на базі цих знань
надійні механізми їх знешкоджень.'
Необхідно формувати нове ставлення громадськості й офіційних структур
до вітчизняних підприємців, у тому числі і до тих, хто мешкає за кордоном.
Проте це питання є значно складнішим, ніж здається на перший погляд.
Найскладнішим тут є реалізація програми стимулювання репатріації
капіталів і перетворення їх на надійний інвестиційний ресурс України. Вона
повинна бути проведена з урахуванням світового досвіду і сучасних
можливостей України. Але при її реалізації важливо врахувати чотири суттєві
особливості.
По-перше, те, що український ринок має значні переваги для вітчизняного
підприємця, який вивіз капітали за кордон (тобто, порівняно з іноземними
ринками, має відносно вищу норму прибутку на вкладений капітал, краще знає
умови ІУ кон'юнктурні особливості вітчизняного ринку, має сталі осо-|Єбисті
зв'язки і знайомства з представниками органів влади та ї|)Яравління тощо),
перед ринком країн Заходу сумнівів не ви-ЦКДикає. Але "біженців" на цей час
стримує передусім небезпека Цпереслідування з боку правоохоронних органів (у
зв'язку з ми-^^лим порушенням законів), а також можливий тиск на них з
кримінальних структур.
Так, на цей час "нові форми" вимагання, що пов'язані з поверненням WIB
і боргів за невиконаними угодами та зобов'язаннями, встановлюють РЩійну
таксу за їх "вибивання" - до 50 % від повернутої- суми боргу.
123
По-друге, слід зазначити, що можливі економічні та соціальні наслідки,
які будуть мати місце після здійснення заходів, спрямованих на легалізацію,
тобто законодавче оформлення своєрідної "правової індульгенції" нелегально
вивезеним капіталам, що мають протиправне походження, в разі їх повернення в
Україну потребують ретельного вивчення. Адже йдеться про масштабну амністію
фінансових наслідків кримінального присвоєння національного багатства
України, що у формі втечі капіталу "упливло" за кордон за певних економічних
та соціально-політичних умов та можливостей.
У період значного майнового розшарування суспільства (яке відбувається
протягом останніх п'яти років), поширення бідності і безробіття, падіння
рівня життя більшої частини населення, загального загострення соціальної
кризи та зростання в суспільстві соціальної напруги це питання виходить за
межі звичайних заходів економічної політики і переходить переважно у
політичну площину. Йдеться передусім про таке рішення, яке б зачіпало
інтереси (причому не лише майнові, але й правові, морально-етичні, соціальні
та політичні) кожного громадянина і суспільства у цілому. У зв'язку з цим
постановка зазначеного питання у практичному плані потребує як мінімум
репрезентативного вивчення громадської думки з цього приводу (що можливе
лише під час всенародного обговорення або навіть за умови проведення
референдуму з цього питання).
По-третє, за умови практичного застосування механізму амністії
капіталів, які втекли за кордон, ця акція не може відбуватися перманентне, а
повинна бути обмеженою у часі (скажімо, піврічним або річним періодом) і при
цьому мають бути визначені межові терміни "втечі" капіталів, стосовно яких
може бути застосована амністія (скажімо до капіталів, що втекли до 1996
року).
По-четверте, практика засвідчує, що головною особливістю поведінки
фактично кожного капіталу, який втік зі своєї країни, після свого
багатократного кримінального масштабо-вання, є те, що у подальшому він
відшукує для себе "тиху" гавань, тобто надійне "сховище", де йому була б
гарантована можливість збереження. Тому навіть і за умови, коли власник
капіталу отримує від нього самий мінімальний прибуток, це йо-
124
го абсолютно влаштовує, оскільки він бажає лише одного -- бути надійно
прикритим від ризику переслідування і конфіскації могутністю і політичною
стабільністю держави, що стала для нього новим місцезнаходженням. Саме тому
можна досить точно прогнозувати, що практично не відбудеться очікуваного
масового повернення "тіньових" капіталів до України, навіть за умови їх
повної "амністії"" та надання всеосяжних "пільг", які тільки може надати
держава власникам цих капіталів.
Проте, одним із найбільш обміркованих заходів, що може надати
можливість повернутись до рідної країни певній частині капіталів, які її
покинули, є створення на території України спеціальної вільної інвестиційної
зони з наявністю депозитаріїв і з реєстрацією цінних паперів відповідними
фінансово-розрахунковими інститутами, що необхідним чином надійно
забезпечить додаткові гарантії збереження і конфіденційності операцій з
титулами власності зазначених суб'єктів підприємницької діяльності.
Важливим є питання щодо можливості залучення у якості легальних
інвестиційних джерел величезних обсягів "тіньових" коштів, що має населення
в самій Україні? Чи працюватимуть ці акумульовані багатства найближчим часом
на економіку України? Чи перетворяться зазначені кошти на функціонуючі
капітали та джерела інвестиційних ресурсів у нашій державі -- питання досить
риторичне. Бажання легалізувати кримінальні і напівкри-мінальні капітали для
того, щоб інвестувати їх у хворобливу економіку (яка до того ж контролюється
"малозабезпеченими" чиновниками) може на практиці залишитися досить
ілюзорною мрією. Найбільш вірогідним за цих умов є те, що "тіньові"
накопичення ще довгий час працюватимуть поза сферою суспільного
матеріального виробництва, залишаючись "тіньовими". Навіть уСША, що
історично не проходили через період кримінальної приватизації держвласності,
і мали більш, ніж сторічний досвід парламентаризму та двохсотрічний стаж
розбудови ринкових відносин, процес "відмивання" "тіньової" економіки 20-х
років тривав понад ЗО років і, в основному, завершився лише у 60-х роках. ,
Проте, незважаючи на вищесказане, не слід відкидати мож-ріДИвість
санкціонування державою громадянам на обмежений Ч^еріод, інвестувати кошти
(джерела надходження яких м'яко
125
кажучи є сумнівними), у сільське господарство, будівництво, в тому
числі житлове, легку, харчову промисловість без подання декларацій про
джерела походження цих доходів.
Емпірика періоду ринкової трансформації є такою, що на цей час вже
досить наївною здається нещодавно поширена серед науковців і представників
владних структур теза, за якою ринок все сам розставить на свої місця, а
перехід до ринкової економіки, лібералізація відносин між державою і її
суб'єктами, а також між самими суб'єктами господарсько-комерційної
діяльності автоматично ліквідуює "тіньову" економіку і дозволять вивести її
на "світло".
Свідченням того, що це далеко не так, є не тільки набутий вітчизняний
досвід, а й досить бурхливий розвиток "тіньової" економіки в більшості країн
Заходу.
Безумовно можливо очікувати об'єктивного самовідмирання тих проявів
"тіньової"" економіки, які зросли на ниві адміністративно-командної системи
та її "відлуння". У той же час не слід думати, що начебто вся діюча у "тіні"
частка економіки може бути легалізованою лише шляхом дерегуляції, тобто
зняттям тих чи інших заборон і обмежень у діяльності суб'єктів економічних
відносин або зменшенням податково-фіскального тиску на них до самої нижчої
позначки, яку може собі дозволити держава.
В економічній політиці та законодавчій діяльності, що спрямовані на
обмеження "тіньових" процесів, слід прагматичне усвідомити, що реально на
легалізацію, навіть за самих сприятливих для "тіньового" бізнесу умов,
підуть лише ті, хто в межах своєї "тіньової" діяльності прагне не стільки
миттєво нажитися, скільки легітимне і швидко заробити та самореалізуватися у
якості підприємців. Значну ж частину "тіньовиків" по той бік суспільних
інтересів та закону привела ненажерлива гонитва за надприбутками, що
отримуються будь-яким, переважно кримінальним шляхом. І якщо нові" якісно
досконалі законодавчі правила перекриють для них саму можливість отримання
надприбутків, то навряд чи вони із цим погодяться і будуть діяти у
відповідності до чинного законодавства. Можливості розвитку ринку і їх
особиста аморальність природно підштовхне цих суб'єктів лише до зміни форм
діяльності, пошуку нових сфер
126
і джерел отримання надприбутку, навіть якщо вони матимуть кримінальне
походження.
Ті, хто звик діяти "по той бік закону", саме "на тому боці" і
почуватимуть себе "як риба в воді". Тому для них легалізація економічної
діяльності означає передусім зміну способу життя, складу думки, необхідність
налагодження нових зв'язків, дотримання нових правил, навіть якщо вони і
встановлені у відповідності до потреб забезпечення діяльності цивілізованої
ринкової економіки. Оскільки все ж таки це є правила, до яких необхідно
підпорядковувати власне приватне підприємництво, тобто підкорятись певній
фіксованій і суб'єктивно досить незручній системі законодавчих обмежень і
заборон.
Тому корумпована "чорна" економіка і мафіозні структури будуть постійно
створюватимуть протидію справжньому, а не декларативному розкріпаченню
ринку, а також налагодженню надійного механізму захисту державної "кишені"
(тобто державних фінансових ресурсів і державної власності) від усіх
можливих форм їх використання як зметаю особистого забезпечення, так і в
інших корисних (особистих, групових або кланових) цілях.
Немає підстав вважати, що більшість вітчизняних бізнесменів
безповоротньо втратила природну здатність діяти розумно. Інакше кажучи, вони
можуть досить точно спрогнозувати і підрахувати найбільш вірогідні особисті
витрати і прибутки від своїх дій. Якщо переваги будуть більшими за витрати
(або, іншими словами, за реальні незручності та збитки), підприємець діятиме
відповідно зі своїми інтересами максимізації прибутку.
Нині підприємці чудово розуміють, що ймовірні витрати, які пов'язані з
приховуванням доходів від податків, мають бути значно нижчими, ніж
передбачувані прибутки й вигоди. Для конкре-; тного суб'єкта негативні
наслідки, які він може відчувати у разі | Незаконних дій, поділяються на два
загальні типи -- почуття про-|У|Ини (на зразок докорів совісті) та страх
кримінального переслідування і можливого покарання. На сьогоднішній день
ситуація ркладається таким чином, що підприємцеві набагато вигідніше не
віддавати державі левову частку свого прибутку, а залишити її Щобі. Це
відбувається тому, що у багатьох громадян за умов пато-
127
логічного антисуспільного домінування відносин тотальної продажності
(не слід плутати з нормальними ринковими відносинами) повністю стає
атрофованим моральне почуття провини за свої антисуспільні вчинки, а ті
прикрощі і негаразди, що пов'язані з можливим кримінальним покаранням за
них, як правило випадають на долю далеко не всіх правопорушників.
Проте, при оптимальному зменшенні податкового тиску на бізнес ситуація
може певним чином змінитися, оскільки ймовірні витрати починають
перевищувати передбачувані вигоди. За цих умов підприємець розуміє, що краще
віддати третину своїх доходів, ніж надовго потрапити за грати чи сплачувати
обтяжливі штрафи.
Слід зазначити, що учасники "тіньової" економіки не можуть і не бажають
легалізувати свою діяльність також і з тієї причини, щоб у кінцевому випадку
не попасти у своєрідну економічну пастку, тобто продовжувати платити
нелегальні побори за особистий захист, що здійснюють по відношенню до них
кримінальні структури, та розпочати в повному обсязі сплачувати податки
державі, яка до того ж неспроможна захистити їх ні від поборів корумпованих
чиновників, ні від "економічно активних стражів" правопорядку, ні від
кримінальних структур.
Тому здійснення конкретних та ефективних правових та
організаційно-процедурних заходів, спрямованих на захист і звільнення
підприємців з легцат тотальної корупції, з одного боку, і
кримінально-мафіозного рекету, з іншого, є одною з головних і необхідних
умов обмеження небажаної "тінізації" економіки.
Можна сподіватись, що тільки при системному масованому і чітко
сконцентрованому наступі на мафіозно-терористичну злочинність і відповідному
делегуванні повноважень по боротьбі з економічною і "тіньовою"
неорганізованою злочинністю іншим, спеціально створеним для цього державним
органам, можливо добитися позитивних результатів, як у боротьбі із
злочинністю, так і стосовно легалізації "темно-сірих" сегментів "тіньової"
економіки. Дотримуючись цього шляху, Україна може і повинна стати
цивілізованою правовою державою, що поважає і створює необхідні умови
законослухняним, сумлінно і плідно працюючим підприємцям.
128
ПІСЛЯМОВА
Як відвернути процес масштабної "тінізації" і кримі-налізації економіки
України?
Як звести обсяги вітчизняної "тіньової" економіки до прийнятного
мінімуму?
Ці питання настільки складні, місткі, системні і дискусійні, що в межах
однієї роботи їх неможливо повністю розкрити. Тут лише намічені деякі
принципи, окреслені підходи та визначені механізми вирішення досить широкого
спектру питань обмеження процесів "тінізації" та локалізації
"чорно-кримінальних" проявів економічної діяльності. Насамперед, це
стосується принципів, напрямів, положень, підвищення ефективності реалізації
законодавчої стратегії, що за певних умов можуть вже найближчим часом знайти
свою практичну реалізацію.
Діалектика розвитку суспільних процесів засвідчує очевидну
неефективність застосування виключно репресивних заходів, спрямованих на
обмеження "тіньових" процесів. Покладання надії на те, що лише
санітарно-каральні акції правоохоронних органів здатні суттєво поліпшити
ситуацію в цій сфері, принаймні ілюзорно. Оскільки навіть в найліпшому разі
(за умови абсолютно чесної, ефективної і високопрофесійної роботи
правоохоронних органів) ці заходи завжди будуть тільки запізнілою
функціональною реакцією на ті чи інші прояви "чорного" підприємництва та
кримінальної економічної діяльності. У гіршому випадку хвороба лише
заганятиметься всередину, занурюватиметься ще глибше у "тінь" і тому стане
ще більш небезпечнішою. Тому практика життя об'єктивно змушує знаходити Ц і
впливати на першопричини тих явищ і відносин, що надійно * живлять "тіньові"
процеси.
129
Генеруванню "тіньової"" економіки і організованої злочинності сприяють
також причини адміністративно-правового характеру, в основі яких лежить
недосконалість чинного законодавства, що дозволяє посадовим особам
безвідповідально і безкарно використовувати державні та службові
повноваження з корисливою метою, створюючи при цьому сприятливі умови для
шахрайства та інших форм економічної злочинності. Цьому передусім сприяє
об'єктивна можливість одержати надто м'яке покарання за свої дії або зовсім
уникнути його, що розбещує корумпованих службовців і сприяє втягуванню у
протиправну діяльність все нових і нових посадових осіб. Тому обійтись без
застосування жорстких репресивних заходів на певних напрямах боротьби з
кримінальною економікою просто неможливо. Досить важливо вже найближчим
часом ретельно підготувати і провести великомасштабну та довгострокову акцію
(не плутати із "кампанією") боротьби з "білокомірцевою" злочинністю і
"криваво-чорною" економікою. Це у подальшому дасть змогу сформувати
нормальне конкурентне середовище, коли у виграші будуть виключно чесні
підприємці, а не ті, що діють за законами "чорного" ринку, використовуючи
при цьому особисті зв'язки з представниками державних та кримінальних
структур.
Очевидним є висновок, що економічне зростання і обмеження процесів
"тінізації" стануть можливими лише тоді, коли політична влада створить
необхідні умови для легальної економічної самоорганізації. Сьогодні державна
політика ще не сприяє по-справжньому самореалізації економіки переважно на
легальному, а не на "тіньовому", нелегальному рівні. Сприяти легальній
самоорганізації для держави означає значне і швидке скорочення
формально-адміністративного контролю за діяльністю приватного підприємництва
та перехід до "гри" за твердими правилами. До тих пір, поки держава буде
кон'юнктурне підходити до цих правил і сама їх порушувати, добитись
відчутних зрушень щодо реального обмеження процесів "тінізації'" навряд чи
вдасться. Тому необхідно насамперед забезпечити сприятливі правогосподарські
умови для бізнесу, пов'язані із суттєвим вдосконаленням податкової,
приватизаційної, зовнішньоекономічної, інвестиційної політики тощо.
130
Для ефективної протидії "тіньовій" і кримінальній економічній
діяльності та її локалізації необхідно розробити спеціальну комплексну
державну програму, яка повинна передбачати реалізацію цілої низки заходів
правового, організаційного, економічного і наукового характеру. В основу
цієї програми можуть бути покладені наступні основні елементи:
-- здійснення комплексної податкової реформи, що передбачатиме
розширення бази оподаткування, з одночасним скороченням номінальних величин
податкових ставок і загального фіскального тиску на товаровиробника та
прийняття податкового кодексу;
-- реформування національної системи бухгалтерської звітності з метою
її спрощення, уніфікації і відповідної правової регламентації;
-- прийняття пакету законодавчих актів, що має забезпечити цивілізоване
функціонування банківської системи країни, обмежити можливість її
використання з метою ухилення від сплати податків, "відмивання" грошей та
різних проявів фінансових шахрайств;
-- створення сприятливіших і більш надійніших, ніж в інших державах,
умов для інвестування й залучення фінансових ресурсів;
-- прийняття пакету законодавчих актів, які б посилювали захист
приватної та публічної форм власності, забезпечували надійну правову
захищеність підприємців;
-- прийняття і реалізації (за умови підтримки широкою громадськістю)
програми легалізації "тіньових" капіталів, передусім тих, які не мають
кримінально-кривавого та національне небезпечного походження (включаючи
гарантії амністії для капіталів, що мають повернути з-за кордону);
-- зосередження роботи репресивного і правоохоронного апарату на
локалізації організованої злочинності та кримінальних промислів, а також на
захисті власності, економічних прав і життя громадян від криміналітету;
-- створення і державне фінансування мобільних науково-практичних груп
для дослідження багатоаспектних проявів "тіньової" економіки, її суспільної
небезпеки та механізмів обмеження.
131
Реалізація цих заходів дозволить значною мірою локалізувати "тіньову"
економічну діяльність і використати "тіньові" капітали для розвитку
національної економіки.
"Тіньовий" капітал у процесі функціонування тісно пов'язаний з владними
структурами. Розірвати цей зв'язок -- головне завдання обмеження "тіньової""
діяльності. Інакше процес стане незворотним, та й "тіньовий" капітал не
зможе чи не наважиться вийти з тіні. Саме у цій площині має лежати основне
поле діяльності правоохоронних органів -- боротьба з корупцією і
організованою злочинністю. Найважливішим напрямом боротьби із "чорною"
економікою є суворе дотримання законності у діяльності всіх ланок
управлінського апарату, винищення корупції в органах державної влади на всіх
її рівнях.
Необхідно істотно зміцнити довіру до влади шляхом ефективного захисту
населення від різного роду фінансових шах-райств, надійного захисту
заощаджень, капіталів і самого інституту приватної власності.
Форсована, економічно вивірена та надійно забезпечена досконалою та
стабільною законодавчою базою інтеграція України у світові господарські
зв'язки, а також створення умов для масового залучення капіталу з-за кордону
не тільки можуть надати безцінну допомогу у структурній перебудові економіки
та налагодженні ринкових відносин, а й, що не менш важливо, допоможуть
відірвати "тіньовий" капітал від бюрократично-монопольних та
кримінально-мафіозних структур.
Необхідно ясно усвідомлювати всю масштабність завдань витіснення
"тіньової" економіки, а також те, що ці завдання можуть вирішуватись рівно
настільки і такими темпами, наскільки швидко ми зможемо присунутись до
"білого", тобто цивілізованого ринку в масштабах всієї країни. У цьому
процесі офіційний ринок повинен продиктувати і нав'язати свою волю
підпільній економіці, а не навпаки.
Потрібно суттєво покращити інформування суспільства щодо процесів, які
відбуваються у "тіньовому" секторі економіки, особливо у сфері "чорної""
економічної діяльності. Оскільки поверхові знання якісних особливостей цієї
складової "тіньового" сектору економіки на цей час не дозволяють розробити
132
ефективні наукові рекомендації та досконалі програми, що мають бути
покладені в основу механізмів подолання "тінізації" вітчизняної економіки.
У боротьбі з "тіньовими" процесами треба враховувати об'єктивну
реальність та світовий досвід, який свідчить, що в реальних політичних,
економічних і соціальних умовах повністю подолати тіньову економіку
практично неможливо. Орієнтиром може бути лише її обмеження до рівня
розвинутих країн світу, досягти якого у стислі строки можна лише за умов
ефективного розвитку економіки, створення надійної і стабільної правової
системи регулювання ринкових відносин, істотного піднесення рівня життя
більшої частини населення країни.
Для цього необхідно швидко пройти об'єктивно необхідний шлях до
відкритого суспільства з правочинною декриміналізо-ваною економікою.
Зацікавити виробника у швидкій побудові "чистої"" економіки, можливістю
працювати на себе, не живлячи продуктами своєї праці жодних паразитуючих
кримінальних елементів, незалежно від їхнього статусу, яким вони
прикриваються (чи державою, чи мафією). Слід також здійснити комплекс
заходів соціального характеру, серцевиною яких має бути реформа оплати праці
та реальні дії влади в напрямі подолання бідності в Україні.
На завершення слід наголосити, що ефективне обмеження та легалізація
"тіньової" економіки можливі лише за умов громадської злагоди, стабільності
і зміцнення довіри до всіх гілок влади в Україні.
133
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА........................................................................................
1. "ТІНЬОВА" ЕКОНОМІКА ЯК ОБ'ЄКТ СИСТЕМНОГО НАУКОВОГО
ДОСЛІДЖЕННЯ............................................... 7
1.1. Теоретичні аспекти аналізу "тіньової" економіки та визначення Ті
структурних складових...................7
1.2. Якісні особливості розвитку "тіньової" економіки в умовах
адміністративно-командної системи
господарювання.............................................................15
1.3. Оцінка масштабів та структури "тіньової" економіки СРСР --
генетичної основи розвитку тіньових" процесів у незалежній
Україні............
24
ЗО
2. СПЕЦИФІКА УМОВ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
"ТІНЬОВОЇ" ЕКОНОМІКИ
УКРАЇНИ...................................................................................
2.1. Чинники, якісні особливості розвитку та основні джерела живлення
вітчизняної "тіньової"
економіки.......................................................................30
2.2. Механізми поширення впливу "чорних" економічних структур на
систему державного управління та
економіку..................................................................44
2.3. Експертно-аналітичні оцінки масштабів сучасної "тіньової"
економіки...................
134
54
3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ СТРАТЕГІЇ ТА МЕХАНІЗМИ ВПЛИВУ
ДЕРЖАВИ НА ОБМЕЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ "ТІНЬОВОЇ"
ЕКОНОМІКИ............................................................................
78
3.1. Аналіз правових чинників сприяння розвитку
процесів "тінізації" економіки України.................... 78
3.2. Досвід США щодо створення умов правового обмеження проявів
"тінізації" економіки, який може бути застосований у вітчизняній практиці
........................................................................94
3.3. Вдосконалення правових та організаційно-процедурних підходів
проведення диференційованої політики щодо окремих секторів та суб'єктів
•тіньової" економіки
.113
ПіСЛџМОВА .
Last-modified: Wed, 01 Dec 1999 15:00:09 GMT