А ТЕПЛОЮ ВАГОВИТ│СТЮ
ПОРУЧ  │З НАТ│ЛЬНИМ  БРОНЗОВИМ  ХРЕСТОМ  │ ОЛОВ'ЯНИМ  ЗМ│║ВИКОМ, ЩО БОРОНИТЬ
ЛЮДИНУ В│Д УСЯКО┐ НЕДУГИ.
     - р ЩО СИЛЬН│ШЕ - ХРЕСТ, ЗМ│║ВИК ЧИ НАМИСТИНА?
     -  фУМАЮ,  ЩО  НАМИСТИНА  НАЙСИЛЬН│ША!  -  т│ДКАЗАЛА  Д│ВЧИНКА.  сО  Н│
ОБЕРЕГОМ,  Н│  ХРЕСТОМ   ТИ  НЕ  ВИБИВ  ┐Й  ЗУБА.  ▓  ДО  ВСЬОГО,  НАМИСТИНА
Ц│ЛА-Ц│Л│С│НЬКА ЛИШИЛАСЬ.
     тОНИ СТОЯЛИ ОДИН НАВПРОТИ ОДНОГО │ МОВЧАЛИ.
     р ВАЛКА НЕВПИННО СУНУЛАСЯ ШЛЯХОМ │ ВСЕ В│ДДАЛЯЛАСЯ В│Д СЕЛА.
     ▓ ПЕС ЗАГАРЧАВ ЗАНЕПОКО║НО, Н│БИ ПРИКЛИКАЮЧИ я│ВНИКА НАЗДОГАНЯТИ ВАЛКУ.
     ЄОД│ я│ВНИК,  Н│БИ НАМАГАЮЧИСЬ ЗАПАМ'ЯТАТИ Д│ВЧИНКУ УВАЖНО,  ОГЛЯНУВ ┐┐
УСЮ В│Д ГОЛОВИ ДО Н│Г.
     - р ЩО ТОБ│ ПРИВЕЗТИ З ъИ║ВА?
     - эУ, ТИ Н│ЧОГО З ъИ║ВА МЕН│ НЕ ПРИВЕЗЕШ, БО  ТИ НЕ ПОВЕРНЕШСЯ СЮДИ. сО
Т│ТКА ТАКЕ ПРОТИ ВАС ЗАКЛЯЛА │ НАВОРОЖИЛА, ЩО АЖ СТРАШНО, │ ГОЛОВНЕ - ЩОБ ВИ
ДОДОМУ Н│КОЛИ НЕ ПОВЕРНУЛИСЬ.
     - р Я НЕ БОЮСЯ ТВО║┐ Т│ТКИ! ∙О ТОБ│ ПРИВЕЗТИ?
     ф│ВЧИНКА ПОДИВИЛАСЬ НА НЬОГО ЗГОРИ ВНИЗ │ МОВЧКИ УСМ│ХНУЛАСЬ.
     -  ▀ ТОБ│  ОБ│ЦЯЮ  ТАКЕ, ТАКЕ ЩОСЬ ГАРНЕ...  эАВ│ТЬ САМ НЕ  ЗНАЮ... рЛЕ
ТАКЕ, ТАКЕ!
     ▓ ЗРАЗУ СХОПИВСЯ З М│СЦЯ │ ЧИМДУЖ ПОБ│Г ЗА ВАЛКОЮ. ЁЕП'ЯХ ПОРУЧ.
     ф│ВЧИНКА ПРОКРИЧАЛА ЙОМУ ВСЛ│Д:

        ° ы ▀ ї
     яРУЖИНИСТА  ДОРОГА,  ЩО ЙШЛА  ТОРФОВИЩЕМ,  СК│НЧИЛАСЬ,  │  ВЕЛИКА ВАЛКА
ВИПОВЗЛА ДО Л│СУ.
     фОРОГА ЗВУЗИЛАСЬ │ ЗАЗМ│┐ЛАСЬ МЕЖИ ВИСОЧЕННИМИ СТОВБУРАМИ.
     ёОНЦЕ П│ДН│МАЛОСЬ ВГОРУ │ ТАМ  БЛАКИТТЮ НАБИРАЛОСЬ НЕБО, А  ТУТ ЩЕ БУЛА
СУТ│НЬ.
     ъОН│ БАДЬОРО ТОВКЛИ Л│СОВУ  ДОРОГУ, АЛЕ П│СОК  ПОГЛИНАВ  ТУП│Т КОПИТ. р
КОЛЕСА СКРИП│ЛИ, ПИЩАЛИ, СП│ВАЛИ КОЖНЕ СВО┐М ГОЛОСОМ │ НА СВОЮ СИЛУ.
     юТАКО  В СУТ│Н│  ЗЕЛЕН│Й МЕЖИ ТОВСТЕННИМИ  СТОВБУРАМИ ЙШЛИ  Ц│Л│С│НЬКИЙ
ДЕНЬ ДО САМОГО ВЕЧОРА.
     чУПИНИЛИСЬ НА В│ДПОЧИНОК НЕПОДАЛ│К В│Д ДОРОГИ НА ВЕЛИК│Й ГАЛЯВИН│.
     фЯДЬКО РОЗПОРЯДИВСЯ, ЩОБ ВОЗИ КОЛОМ РОЗТАШУВАТИ - ОБОРОНА З УС│Х БОК│В.
     ъОНЕЙ РОЗПРЯГЛИ │ ПОСТАВИЛИ ПОСЕРЕД ТАБОРА.
     ёТАРИЙ ЄАЛЕЦЬ НЕВДОВОЛЕНО ЗАУВАЖИВ я│ВНЕВ│.
     - эЕХАЙ БИ КОН│ ПОПАСЛИСЯ. ЄРАВИ ТУТ ДОБР│. ЄО │ ЯЧМ│НЬ БИ ЗАОЩАДИЛИ. є
ъИ║В│ БУДЕ ВАЖКА ПРАЦЯ, ЧИМ ГОДУВАТИМЕШ? фЕ ЯЧМЕНЯ В│ЗЬМЕШ?
     ЄУТ ДЯДЬКО я│ВЕНЬ  ПОКЛАВ ПРАВИЦЮ ЗА СПИНУ,  НА  СОКИРУ,  А  Л│ВУ  НОГУ
ВИСТАВИВ  УПЕРЕД  │ ЗАГОВОРИВ  ТИМ  ГОЛОСОМ,  ЯКОГО МАЛИЙ Н│КОЛИ НЕ ЧУВ. ЄАК
ГОВОРИЛА ПРАПРАБАБА, КОЛИ ЩОСЬ ┐Й БУЛО НЕНАВИСНЕ.
     я│ВЕНЬ ГОВОРИВ ТИХО │ ДИВИВСЯ ЄАЛЬЦЮ В ОЧ│ НЕВ│ДРИВНЕ.
     -  ъОНЕЙ НЕ ПУЩУ НА  ПАШУ  -  ТАТ│  МОЖУТЬ ЗВЕСТИ. ▓, КР│М ТОГО,  ыЯХ │
э│МЕЦЬ, ВОНИ НЕ ТОГО Т│СТА, ЩО ТИ, В│РНИЙ БОЯРСЬКИЙ РАБ. тОНИ ПОЛОНЕННИКИ. ▓
ВОНИ СПОКУСЯТЬСЯ ВТЕЧЕЮ. р Я НЕ ХОЧУ, ЩОБ ВОНИ Т│КАЛИ НА МО┐Х КОНЯХ.
     - ъОН│,  ВОНИ ПОКИ ЩО БОЯРСЬК│... ўИ ТИ ┐Х У НЬОГО КУПИВ?.. -  уОВОРИВ,
ГЛУЗЛИВО ВСМ│ХАЮЧИСЬ, П│ДСТАРКУВАТИЙ БОЯРСЬКИЙ ХОЛОП.
     -  ЄИ ПОМОВЧ, ПОВОДИРЮ! ▀ З БОЯРИНОМ УКЛАВ УГОДУ, ЩО В│ДПОВ│ДАЮ  ЗА ВСЕ
НА  БУДОВ│  │  В  ДОРОЗ│.  рЛЕ  БОЯРИН  НЕ  СКАЗАВ  МЕН│  Й  СЛОВА,  ЩО МЕН│
ЗАБОРОНЯ║ТЬСЯ КОГОСЬ │З ВАС ПОКАЛ│ЧИТИ ЗА  НЕПОСЛУХ. ЎЕ  Я НА ВЛАСНИЙ РОЗСУД
РОБИТИМУ... - │ В│Н ПОВЕРНУВСЯ ДО ПОЛОНЕНИК│В │ НАКАЗАВ: - яРИНЕС│ТЬ ВОДИ ТА
РОЗБИЙТЕ ОТОЙ ДУБОВИЙ  ПЕНЬ НА  ПАЛИВО. ▓  РОЗПАЛ│ТЬ БАГАТТЯ.  р ТИ,  сУДИЙ,
ЗВАРИ КАШУ. ьУСИШ КРАЩЕ ЗА НАС ВСЕ ЦЕ ВМ│ТИ - АДЖЕ В ТЕБЕ БАТЬКО СК│ЛЬКИ ВЖЕ
РОК│В БОЯРАМ КУХОВАРИТЬ.
     яОТ│М  ДЯДЬКО ВИЙШОВ ЗА ВОЗИ, │ я│ВНИК ЗА НИМ. фЯДЬКО ОГЛЯНУВ УС│ ВОЗИ,
ЗАЗИРНУВ П│Д КОЛЕСА, ПЕРЕВ│РИВ ОС│ Й ДИШЛА.
     яОСТУПОВО я│ВЕНЬ ЗАСПОКО┐ВСЯ │ ЗАЙШОВ НАЗАД МЕЖИ ВОЗИ.
     я│Д  НАЧИЩЕНИМ  ЛИСКУЧИМ  КАЗАНОМ  ГРАЛО ВЕСЕЛЕ ПОЛУМ'Я,  А НАД КАЗАНОМ
СХИЛИВСЯ ПАТЛАТИЙ сУДИЙ │ ЩОСЬ КОПИРСАВ КОПИСТКОЮ У ПАРУЮЧ│М ВАРЕВ│.
     тЕЧЕРЯЛИ ВЖЕ ПРИ З│РКАХ.
     эА Н│Ч ДЯДЬКО РОЗПОД│ЛИВ ТРИ ВАРТИ. ёОБ│  ПРИЗНАЧИВ ДРУГУ. тИЗНАЧИВ, ДЕ
КОМУ СПАТИ.
     ёТАРШ│ ХОЛОПИ ПОЧАЛИ РЕМСТВУВАТИ - Х│БА НЕ ОДНАКОВО, ДЕ КОМУ ЛЯГАТИ? фЕ
ХТО ВМОСТИВСЯ, ТАМ │ СПИТЬ!
     - ЄАТ│ БРОДЯТЬ  ПО  Л│САХ! ъНЯЖ│ ДРУЖИНИ  ПОС│КЛИ  ПОЛКИ ВОРОЖ│, А МАЛ│
ЗГРА┐ РОЗПОРОШИЛИСЬ ПО Л│САХ ТА ПУЩАХ. эАША ВАЛКА - ЗОЛОТА ЗДОБИЧ ДЛЯ ТАТЕЙ.
     я│ВНИК  ВЗЯВ  КЛ│ТКУ │ ПОКЛИКАВ  ЁЕП'ЯХА, ЩОБ ВМОСТИТИСЯ Б│ЛЯ ТАХНУЧОГО
БАГАТТЯ.
     рЛЕ ДЯДЬКО В│ДТЯГ НЕБОЖА В ЗАТ│НОК ВОЗА.
     - юТУТ СПИ!  -  ъИНУВ ПОПОНУ З│  СВОГО  КОНЯ.  -  с│ЛЯ  ВОГНИЩА, НАВ│ТЬ
НЕВЕЛИЧКОГО, ТИ ДОБРА Ц│ЛЬ ДЛЯ ЛУЧНИКА. т│Н ТЕБЕ БАЧИТЬ, А ТИ ЙОГО - Н│!
     ьАЛИЙ ПРОКИНУВСЯ НЕ В│Д  ТОГО, ЩО П│ВЕНЬ ўЕРВЕНЬ КРИЧАВ, А В│Д ТОГО, ЩО
ДЯДЬКО я│ВЕНЬ ЗАВОРУШИВСЯ, В│ДЧУВАЮЧИ НАСТАННЯ СВО║┐ ЧЕРГИ.
     фЯДЬКО ПОКЛАВ СПАТИ НА  СВО║МУ З│ГР│ТОМУ М│СЦ│  ПЕРШОГО СТРАЖА  сУДА, А
САМ  П│ШОВ  ПО МАЛОМУ  ТАБОРУ  МЕЖИ ВОЗАМИ.  ЁОБИВ КРОК  │ НАДОВГО ЗАВМИРАВ,
УВАЖНО ПРИСЛУХАВСЯ. р РАЗОМ │З НИМ ПРИСЛУХАВСЯ │ ЙОГО НЕБ│Ж.
     їРОПЛИ ЧАС В│Д ЧАСУ КОН│, ПОДЗВОНЮВАЛИ ВУЗДЕЧКАМИ.
     ч Л│СУ ЧАС В│Д ЧАСУ ПЛИВЛИ  СУМН│ КРИКИ ДР│МЛЮГИ, ТА НА ТОМУ БОЦ│ РУЧАЯ
ПУГАВ ПУГАЧ, │ К│ЛЬКА РАЗ│В ПРОБРЕХАЛА ЛИСИЦЯ.
     р ДАЛ│ ЗНОВ ТИША.
     фЯДЬКО  я│ВЕНЬ  П│ДКИНУВ  ЖМЕНЮ ДУБОВИХ  СК│ПОК У  ЗАТАХЛЕ  БАГАТТЯ,  │
ЧЕРВОН│ ЗБЛИСКИ ОСВ│ТИЛИ ТАБ│Р. тС│ СПАЛИ.
     эАВ│ТЬ КОН│ СТОЯЛИ ЗАКЛЯКЛ│, │ ЛИШЕ ЧАСОМ ЛЕДЬ-ЛЕДЬ ОТРУШУВАЛИ ШК│РОЮ.
     ьАЛИЙ ПЕРЕКИНУВСЯ ГОЛ│ЧЕРВА, │  ЙОМУ  АЖ ДУХ ЗАХОПИЛО В│Д ЯСКРАВОСТ│ ТА
НЕЗЛ│ЧЕННОСТ│ З│РОК.
     т│Н ДОВГО  ВДИВЛЯВСЯ В НИХ, │ ЙОМУ ЗДАЛОСЬ, ЩО ОДН│  БУЛИ ЗЕЛЕН│, ДРУГ│
Б│Л│,  ТРЕТ│  БЛАКИТН│, А ЩЕ БУЛИ НАЧЕ Й РОЖЕВ│. юДН│  СВ│ТИЛИ ЯСКРАВО, │НШ│
ЧАС В│Д  ЧАСУ НАЧЕ БЛИМАЛИ.  ▓ В│Д  ┐Х  ДАЛЕКОГО-ПРЕДАЛЕКОГО МИГОТ│ННЯ │ В│Д
ШЕПОТУ ДЯДЬКОВО┐ МОЛИТВИ, БО В│Н МОЛИВСЯ, ЩОБ НЕ ХОТ│ЛОСЯ СПАТИ, МАЛОГО НАЧЕ
ЗАКОЛИСАЛО, │ В│Н ЗАСНУВ.
     с│ЛЬШЕ ДО САМОГО РАНКУ я│ВНИК НЕ ПРОКИДАВСЯ...
     ...яО  СН│ДАННЮ  ТА  ГОД│ВЛ│  КОНЕЙ РУШИЛИ  ДАЛ│  ПО  ЗВИВИСТ│Й Л│СОВ│Й
ДОРОЗ│, ЯКУ ЗАЛИВАЛИ ЧАСОМ ХОЛОДН│, ПРОНИЗЛИВ│ ХВИЛ│ ТУМАНУ.
     ▓ ЗНОВ РИП│ЛИ-СП│ВАЛИ КОЛЕСА, КОЖНЕ НА СВ│Й ГОЛОС.
     ёЬОГОДН│  ВЖЕ  ХОЛОПИ НЕ КРОКУВАЛИ  ПОРУЧ  ВОЗ│В, А  ПОПРИМОЩУВАЛИСЬ НА
ВОЗАХ │ КУНЯЛИ. ыИШЕ э│МЕЦЬ │ ыЯХ НЕ КУНЯЛИ, А СТОРОЖКО ПРИДИВЛЯЛИСЬ ДО ВС│Х
ЗВОРОТ│В ДОРОГИ.
     фЯДЬКО ВЗЯВ МАЛОГО ПОПЕРЕД СЕБЕ НА КОНЯ.
     -  сАЧИШ, ЯК ЗИРЯТЬ? чАПАМ'ЯТОВУЮТЬ. эЕ ЗАБУВАЮТЬ  ПРО ВОЛЮ,  БАЧ! їОЧА
ВЖЕ Й Д│ТЕЙ ТУТ НАПЛОДИЛИ.
     р САМ  ПОДУМАВ:  "я│СЛЯ  КНЯЖОГО УРОКУ  МОЖЕТЕ Т│КАТИ.  ЄА  │  Я ВЖЕ НЕ
ПОВЕРНУСЯ ДО ЦЬОГО ПАВУКА, ЩО НА ЛЮДЕЙ С│Т│ ПЛЕТЕ!"
     ЁЕП'ЯХ ТРЮХАВ ПОРУЧ КОНЯ, БУВАЛО, ВИБ│ГАВ УПЕРЕД, НЮХТИВ ПОВ│ТРЯ.
     я│ВЕНЬ  ўЕРВЕНЬ  УПРОДОВЖ ВСЬОГО ДНЯ ПОХОДЖАВ ПО БОЛОНКАХ  │ ЩОСЬ ТАМ У
КОР│ НАЧЕ ВИДЗЬОБУВАВ.
     я│Д  ВЕЧ│Р  ВИБРАЛИ  ГАРНЕ  М│СЦЕ  ДЛЯ  НОЧ│ВЛ│  - ВИСОКИЙ  ПАГОРБ  НАД
ЗАБОЛОЧЕНИМ ЛУГОМ.
     ёОНЦЕ ЛИШЕ КОТИЛОСЯ ЗА ДАЛЕКИЙ ЧОРНИЙ Л│С, ЯК ЗВАРИЛИ КУЛЕШУ.
     ▓  ДРУГА Н│Ч МИНУЛА  СПОК│ЙНО,  ХОЧА я│ВЕНЬ ВЕСЬ ЧАС БУВ  НАПОГОТОВ│, │
ВАРТОВИХ ЗМ│НЯВ ДВ│Ч│.
     ЄРЕТ│Й  ДЕНЬ ВОНИ ПОСУВАЛИСЬ КР│ЗЬ ТЕМНУ  ПОХМУРУ ПУЩУ. ыИШЕ РАЗ│В  ТРИ
КР│ЗЬ ПРОРИВИ В ДЕРЕВАХ НА ЛЮДЕЙ │ КОНЕЙ ВПАЛИ ЗГОРИ ЗОЛОТ│ СОНЯЧН│ ПРОМЕН│.
     ўЕТВЕРТОГО ДНЯ ДОРОГА ВИЙШЛА У СВ│ТЛИЙ СОСНОВИЙ Л│С.
     ЄАЛЕЦЬ ПОПЕРЕДИВ ДЯДЬКА - ДАЛ│ БУДУТЬ БОЛОТА.
     ЄОМУ ЗАДОВГО ДО ВЕЧОРА ЗУПИНИЛИСЬ.
     ▓ ПОЧАЛИ ВСЕ РЕТЕЛЬНО, В КОТРИЙ УЖЕ РАЗ, УСЕ ПЕРЕВ│РЯТИ.
     ▓ ЯКОСЬ ТРАПИЛОСЬ  ТАК,  ЩО П│ВЕНЬ  ўЕРВЕНЬ  ОПИНИВСЯ  ДАЛЕКО В│Д СВО║┐
КЛ│ТКИ. т│Н РОЗГР│БАВСЯ П│Д КУЩЕМ ШИПШИНИ  │ ПРИЗИВНО КОКОТ│В, ЗАКЛИКАЮЧИ ДО
ТРАПЕЗИ СВО┐Х НЕ│СНУЮЧИХ  Ж│НОК. ЁЕП'ЯХ  БУВ  ПРИ  П│ВНЕВ│.  ЁЕП'ЯХА  Н│ХТО,
ЗВИЧАЙНО, НЕ ВЧИВ СТОРОЖУВАТИ КУРЕЙ, АЛЕ В│Н БУВ ПОРЯД │З П│ВНЕМ.
     ▓  ТУТ РАПТОМ З-ЗА ВИСОКИХ  ДЕРЕВ ВИЛЕТ│В ЗДОРОВЕННИЙ  ЯСТРУБ │ КАМЕНЕМ
УПАВ НА П│ВНЯ.
     їЛОПЧИК З НЕСАМОВИТИМ  КРИКОМ  КИНУВСЯ ЧЕРЕЗ РУЧАЙ  НА  ПАГОРБ  │ ВСТИГ
СХОПИТИ ЯСТРУБА ЗА КРИЛО │  ЗА ГОРЛО.  р  В ДРУГЕ  КРИЛО ВЧЕПИВСЯ ЁЕП'ЯХ.  р
ЯСТРУБ ОДНОЮ ЛАПОЮ ВП'ЯВСЯ В СПИНУ П│ВНЯ ўЕРВЕНЯ, А ДРУГОЮ В ЧУБОК ЁЕП'ЯХА.
     фЯДЬКО МИТТЮ  П│ДОСП│В НА ДОПОМОГУ - ДУЖЕ ЗЛЯКАВСЯ, ЩО  ЯСТРУБ  ВДАРИТЬ
МАЛОГО В ОЧ│.
     я│ВЕНЬ, ЗВ│ЛЬНИВШИСЬ В│Д НИЩ│ВНИХ ПАЗУР│В ЯСТРУБА,  КИНУВСЯ ДО ЛЮДСЬКИХ
Н│Г, ЯК ДО НАД│ЙНОГО ЗАХИСТУ Й ПРИТУЛКУ.
     ЁЕП'ЯХ В│Д│ЙШОВ ОСТОРОНЬ │ ЗАХОДИВСЯ РЕТЕЛЬНО ЗАЛИЗУВАТИ ЧУБОК.
     р  я│ВЕНЬ,  НЕ ДАРМА Ж В│Н ТАКИЙ ХИСТ МАВ ДО ЛОВ│В, В ОДНУ МИТЬ СПЛУТАВ
ЯСТРУБУ ЙОГО ЖОВТ│ ПАЗУРИСТ│ ЛАПИ │ ЗАХОДИВСЯ ПРОШИВАТИ МАХОВ│ ПЕРА.
     ▀СТРУБА ПОСАДОВИЛИ В КЛ│ТКУ.
     р ПОБИТОГО  │ ПЕРЕЛЯКАНОГО ўЕРВЕНЯ ХЛОПЧИК ВЗЯВ НА РУКИ. яТАХ  СИД│В НА
РУКАХ ПРИНИШКЛО, ЛИШЕ ЧАС В│Д ЧАСУ ВИВЕРТАВ ГОЛОВУ │ ДИВИВСЯ В НЕБО.
     є КЛ│ТЦ│ ШАЛЕН│В ЯСТРУБ.

        сюыюЄю
     ўЕРЕЗ  БОЛОТО  ЙШЛИ  ОБЕРЕЖНО, НЕКВАПНО.  тЕСЬ ЧАС  ТРИМАЛИ  НАПОГОТОВ│
ЖЕРДИНИ │ ЛИНВИ.
     ▓ ДЯДЬКО,  │ сУДИЙ СП│ШИЛИСЬ. Є│ЛЬКИ СТАРИЙ  ЄАЛЕЦЬ ┐ХАВ ВЕРХИ,  БО П│Д
НИМ БУВ К│НЬ, ЯКИЙ ДВ│Ч│  ПРОЙШОВ ЦЮ ДОРОГУ. рДЖЕ  В│ДОМО,  ЩО  ТЕ,  ЧОГО НЕ
ЗАПАМ'ЯТА║ ЛЮДИНА, ТВАРИНА ВРАЗ ОХОПЛЮ║.
     фОРОГА, СК│ЛЬКИ ВОНИ ЙШЛИ ЧЕРЕЗ БОЛОТО, КОЛИВАЛАСЬ П│Д НОГАМИ.  ь│СЦЯМИ
БОЛОТНА РУДА  ВОДА  ЗАЛИВАЛА ┐ХН│Й  ШЛЯХ  │  ЗДАВАЛОСЬ, ЩО  ОСЬ  РОЗ│ЙДЕТЬСЯ
ТРЯСОВИНА │ ПОГЛИНЕ УСЮ ┐ХНЮ ВАЛКУ.
     эА  БЕЗКРА┐Й БОЛОТН│Й НИЗОВИН│ ТО БУЯЛИ  ОЧЕРЕТИ ТА КУПИНИ ОСОКИ, ТО ПО
ХИРЯВИХ ВЕРБИЧКАХ ЗМ│┐ЛИСЬ ЦУПК│ БЕР│ЗКИ.
     фОРОГА НА БОЛОТ│ ПЕТЛЯЛА ВУЖЕМ. рЛЕ  ВС│ ДОБРЕ ЗНАЛИ  - МОЖНА  ЙТИ ЛИШЕ
Ц│║Ю КРУЧЕНОЮ  ДОРОГОЮ. фО ВСЬОГО, ТА  ЦЕ Й  ГОЛОВНЕ - К│НЬ П│Д ЄАЛЬЦЕМ │ШОВ
СПОК│ЙНО │ НЕКВАПНО.
     юСЬ СТАЛО ВИДНО ВЖЕ Й  УЗВИШШЯ  ПРОТИЛЕЖНОГО  БЕРЕГА. ьАЛИЙ ДОБРЕ БАЧИВ
ВЕЛЕТЕНСЬК│  ПРИСАДКУВАТ│ СОСНИ, ЩО РОЗСТЕЛИЛИ СВО║ МОГУТН║ В│ТТЯ НИЗЬКО НАД
ЗЕМЛЕЮ.
     ▓ РАПТОМ УПРЯЖКА ПОПЕРЕДНЬОГО ВОЗА ШАРПОНУЛАСЬ, ЗАДН│ КОЛЕСА ОПУСТИЛИСЬ
│З ШЛЯХУ В ТРЯСОВИНУ.
     фЯДЬКО я│ВЕНЬ ЗАКРИЧАВ ПЕРЕДН│М ЄАЛЬЦЕВ│ │ сУДОМУ ЩОБ ВОНИ ВЕЛИ ВОЗИ ДО
БЕРЕГА НЕ  ГАЮЧИСЬ.  ▓НШИМ НАКАЗАВ ВИТЯГАТИ ВОЗА НА ШЛЯХ, ЩО БУВ УКР│ПЛЕНИЙ,
ЧИ ПРОСТО НАКЛАДЕНИЙ МОСТКАМИ, ПЛЕТЕНИМИ │З ЛОЗ.
     ыЮДИ ПОХАПАЛИСЬ  ЗА  ДИШЛО,  ЗА  ЗБРУЮ КОНЕЙ, ЗА  ПЕРЕДН│ КОЛЕСА ВОЗА │
ТЯГЛИ НА ГАТКУ, АЖ ┐М ХРЕБТИ ТР│ЩАЛИ │ ОЧ│ РОГОМ Л│ЗЛИ.
     юСТАНН│М БУВ В│З │З НАЧИННЯМ, │ Б│ЛЯ НЬОГО я│ВНИК. т│Н ТРИМАВ КОНЕЙ П│Д
ВУЗДУ │ НЕ ЗНАВ, ЩО Ж ДАЛ│ РОБИТИ.
     ыЮДИ ТЯГЛИ │ НЕ МОГЛИ ЗРУШИТИ ВОЗА З М│СЦЯ.
     ▓ ТУТ  ХЛОПЧИК ПОБАЧИВ  -  ЙОМУ  ЗВ│ДС│ЛЬ  БУЛО ДОБРЕ  ВИДНО - ЧОМУ  ЦЕ
СТАЛОСЯ.  чАВАЛЕНИЙ  НА Б│К  В│З ТРИМАЛА  М│ЦНА, ЯК  ЗАЛ│ЗО,  ЖЕРДИНА!  тОНА
ВСТРОМИЛАСЬ ЗНИЗУ МЕЖИ СПИЦ│ ПРАВОГО ЗАДНЬОГО КОЛЕСА.
     ыЮДИ МЕТУШИЛИСЬ Б│ЛЯ ВОЗУ, П│ДСТАВЛЯЮЧА П│Д ПЕРЕДОК СВО┐ ПЛЕЧ│ Й СЛИНИ.
я│Д│ЙМУТЬ ТРОХИ ВОЗА, А З  НИМ │  ГАТКУ П│ДН│МАЮТЬ. ▓ ПОЧАЛА  ПОТРОХУ  ГАТКА
РОЗХИТУВАТИСЬ, РОЗПОВЗАТИСЬ.
     ЄУТ  я│ВНИК  ЗРОЗУМ│В, ЩО ДОСИТЬ ЛЮДЯМ  ЩЕ РАЗ П│ДТЯГТИ  ВОЗА,  А ПОТ│М
В│ДПУСТИТИ, ТОД│ ВСЕ - К│НЕЦЬ!  яЛЕТЕН│ МОСТИНИ РОЗПОВЗУТЬСЯ,  │ КОН│ Й ЛЮДИ
ПОСУНУТЬСЯ В ТРЯСОВИНУ.
     т│Н НЕ СТАВ АН│  КРИЧАТИ, АН│ ПОЯСНЮВАТИ,  А СХОПИВ СОКИРУ, ЩО СТИРЧАЛА
М│Ж ПАКАМИ, │ МЕТНУВСЯ ДО ЗАДН│Х КОЛЕС ВОЗА РУБАТИ ЖЕРДИНУ.
     ▀КБИ МАЛИЙ ПОЧАВ КРИЧАТИ ЧИ ПОЯСНЮВАТИ,  МОЖЕ  Б СТАРШ│ НА НЬОГО  Й  НЕ
ЗВЕРНУЛИ Б УВАГИ.
     ЄА  КОЛИ  В│Н  СТАВ  ЦЮКАТИ  СОКИРОЮ,  СТАРШ│  ОПИНИЛИСЬ  │  ВМИТЬ  ВСЕ
ЗРОЗУМ│ЛИ.
     - ЄИХО! - чАГОРЛАВ ДЯДЬКО я│ВЕНЬ. - ЄРИМАЙТЕ ТАК, А Я ЗАРАЗ!!!
     т│Н СХОПИВ СВОЮ НОВУ СОКИРУ, ОГОЛИВ ЛЕЗО │ ПОЛ│З ЧЕРЕЗ ПЕРЕДОК ВОЗА.
     ▓  ЗАВИСАЮЧИ  ПРАВОЮ НОГОЮ  В  ТРЯСОВИНУ,  ЗАХОДИВСЯ  С│КТИ  СОКИРОЮ ПО
ЖЕРДИН│.
     ЁОБ│ТНИКИ НАПРУЖИЛИСЬ  │ ЩОСИЛИ  ТРИМАЛИ  ВОЗА, ЩОБ В│Н НЕ  ПОРУШИВСЯ З
ГАТКИ.
     юСЬ, НАРЕШТ│, ЖЕРДИНА П│Д СОКИРОЮ ТР│СЛА.  ыЮДИ  ТА КОН│ ПОТЯГЛИ, │ В│З
ВИЛ│З НА ГАТКУ...
     ч ВЕЛИКОЮ ОБЕРЕЖН│СТЮ,  ПРИСЛУХАЮЧИСЬ ДО  КОЖНОГО КРОКУ, ДЯДЬКО │ НЕБ│Ж
ПРОВЕЛИ ОСТАНН│Й В│З ЧЕРЕЗ ПОРУШЕНУ ГАТКУ.
     яОКИ ВОНИ ПРОВЕЛИ ОСТАНН│Й В│З │З НАЧИННЯМ, НА УЗВИШШ│ УЖЕ СТАВИЛИ ВОЗИ
ТАБОРОМ, ВИПРЯГАЛИ КОНЕЙ, РОЗКЛАДАЛИ БАГАТТЯ.
     фЯДЬКО  АЖ ПОЧОРН│В  ОД ЗЛОСТ│,  ЩО ТАКА  ХАЛЕПА СТАЛАСЯ, ЩО ДОВЕДЕТЬСЯ
ЗАТРИМАТИСЬ НА НОЧ│ВЛЮ  ОТУТ -  Б│ЛЯ  БОЛОТА,  ЩОБ ЗАВТРА ПЛЕСТИ З ВЕРБОЛОЗУ
МОСТИНИ │ ЛАГОДИТИ ТУ ЧОРТОВУ ГАТКУ.

        II. °ы▀ї фю уЁрфє
     чА БОЛОТАМИ П│ШЛИ СОСНОВ│ Л│СИ.
     ЄЕПЕР  │ШЛИ   ЧЕРЕЗ  СВ│ТЛИЙ  СОСНОВИЙ  Л│С,  ЩО  ПЕРЕБИВАВСЯ  ВЕЛИКИМИ
ГАЛЯВИНАМИ.
     ъ│ЛЬКА  РАЗ│В ОДДАЛ│К  БАЧИЛИ ГОСТРОВЕРХ│ ТИНИ  НЕВЕЛИКИХ Л│СОВИХ  С│Л.
ёТАЛИ ┐М │ ЛЮДИ ТРАПЛЯТИСЯ.
     яОДОРОЖНИКИ  │  ПОВОЗНИКИ  З  К│НЬМИ ТА  ПОКЛАЖЕЮ,  П│ШЦ│ З  ТОРБАМИ  Й
КОРОБАМИ. ▓ ВС│ ПОСП│ШАЛИ НА П│ВДЕННИЙ СХ│Д, ДО СЛАВНОГО СТОЛЬНОГО ГРАДА.
     юСЬ НАРЕШТ│ │ ВОНИ Д│СТАЛИСЬ ДО ▓РПЕНЯ.
     ▓ ТУТ ПРИГОДА СТАЛАСЯ,  Т│ЛЬКИ ВЖЕ  НЕ  З НИМИ. эА В│ДМ│ЛИНУ  НАСКОЧИЛА
ЗДОРОВЕННА ЛОД│Я-БЕРЛИНА. эА Н│Й ДО  ъИ║ВА  ВЕЗЛИ БРИЛИ РОЖЕВОГО  КАМЕНЮ.  ч
ЦЬОГО КАМЕНЮ  РОБИЛИ  ПРЯСЛА  ТА ВЕРЕТЕНА, Ф│ГУРКИ  ДО ГРИ В  ТАВЛЕ┐,  Р│ЗН│
НЕВЕЛИЧК│  ОБЕРЕГИ  ДЛЯ Д│ТЕЙ. ЎЕ я│ВНИК ЗНАВ,  АЛЕ  ЩОБ  ОТАК│  БРИЛИ ЦЬОГО
ДОРОГОГО КАМЕНЮ ВЖИВАТИ НА БУДОВ│?! ЎЕ БУЛО НЕЙМОВ│РНО!
     я'ЯТЕРО ГРЕБЦ│В З БЕРЛИНИ БЛАГАЛИ ДОПОМОГТИ ┐М - ШВИДШЕ СТЯГТИ  ЛОД│Ю З
М│ЛИНИ.
     фЯДЬКО я│ВЕНЬ, ПОДУМАВШИ ТРОХИ, ЗГОДИВСЯ. Є│ЛЬКИ СПОЧАТКУ ПЕРЕВ│В ЧЕРЕЗ
БР│Д НА ПРАВИЙ БЕРЕГ УС│ ВОЗИ, А ТОД│ ВЖЕ ЗАХОДИВСЯ РЯТУВАТИ ЧОВНА.
     тОЛОЧИТИ СПРОБУВАЛИ З М│ЛИНИ. ЄА ГАЙ-ГАЙ, Н│ЧОГО НЕ ВИХОДИЛО, БО ШВИДКА
ТЕЧ│Я ВЖЕ ВСТИГЛА НАМИТИ НАВКОЛО П│СОК.
     фОВЕЛОСЯ ЧИМАЛО ВАНТАЖУ, М│Ж │НШИМ, │ КАМЕН│В, ПЕРЕНЕСТИ НА БЕРЕГ.
     яРИПРЯГАТИ КОНЕЙ ДО БЕРЛИНИ │ СТЯГУВАТИ НА ГЛИБОКЕ.
     сЕРЛИНА  ВАЖКО  ЗАРИП│ЛА,  ЗАШЕЛЕСТ│ЛА ДНОМ, ГОЛОСНО ЗАТР│ЩАЛА В ОСНОВ│
ЩОГЛИ Й ПОПОВЗЛА ПО М│ЛИН│ НА ГЛИБОКЕ Й ТЕМНЕ ПЛЕСО ВОДИ.
     сЕРЛИНУ ЧОВНЯР│ П│Д│ГНАЛИ ДО БЕРЕГА │ ДОБРЕ ПРИВ'ЯЗАЛИ ДО ВЕЛЕТЕНСЬКОГО
ДУБОВОГО ПЕНЬКА.
     ЄА Й ВИР│ШИЛИ НОЧУВАТИ РАЗОМ.
     ўОВНЯР│ БУЛИ  КИЯНИ, КНЯЖ│ ЛЮДИ. р ПЛАВАЛИ ВОНИ ПО ▓РПЕНЮ ТА  ПО  │НШИХ
Р│ЧКАХ НА яРАВОБЕРЕЖЖ│. ЄОРГУВАЛИ КАМЕНЕМ-ШИФЕРОМ, СМОЛОЮ,  ВОСКОМ ТА ВСЯКИМ
КРАМОМ │ ДЕРЕВОМ.
     ч  ъИ║ВА  ВОЗИЛИ  НА ПРОДАЖ, НА  ОБМ│Н ГЛИНИ Б│ЛО┐  КИ┐ВСЬКО┐  ГОРЩИКИ,
КУХЛ│, СВ│ТИЛЬНИКИ, СКЛЯН│ ОБРУЧКИ, ПЕРСТЕНЬКИ, МАЛЕСЕНЬК│ ПЛЯШЕЧКИ, НАМИСТО
СКЛЯНЕ.
     ЄОРГУВАЛИ  В  СЕЛАХ,  П│Д│ЙМАЮЧИСЬ ПО ▓РПЕНЮ ТА │НШИХ Р│ЧКАХ У  ГЛИБИН│
ЗЕМЛ│ фРЕВЛЯНСЬКО┐.
     чАРАЗ У ┐ХН│Й БЕРЛИН│ БУЛО ДВА ВЕЛИКИХ  КОРОБИ З ХУТРОМ, ГЛЕКИ  З МЕДОМ
ТОГОР│ЧНИМ, ВЕЛИК│ БАЛАБУШКИ ПАХУЧОГО ВОСКУ.
     пМ ПОЩАСТИЛО, ЩО ВОНИ ЗАСТРЯГЛИ  ЯКРАЗ НА БРОД│,  КОЛИ ДЯДЬКО я│ВЕНЬ  З
УС│МА  ХОЛОПАМИ  ПЕРЕПРАВЛЯЛИСЯ  ЧЕРЕЗ  Р│ЧКУ. ЄОМУ  ВОНИ  Й  БУЛИ  ЩЕДР│  Й
ПРИГОЩАЛИ ХМ│ЛЬНИМ МЕДОМ БОЯРСЬКИХ ЛЮДЕЙ.
     я│ВНИКУ  ВОНИ  ПОДАРУВАЛИ СВИСТУЛЬКУ-КОНИКА  З  Д│РОЧКАМИ НА  БОЦ│, ЩОБ
ВИГРАВАТИ НА НЬОМУ, ЯК НА СПРАВЖН│Й СОП│ЛЦ│.
     фЯДЬКО я│ВЕНЬ ПИВ ОБЕРЕЖНО, ЩОБ Н│ В ЯКОМУ РАЗ│ НЕ  СП'ЯН│ТИ. т│Н ДОБРЕ
ПАМ'ЯТАВ, ЩО В│ДПОВ│ДА║ ЗА ВСЮ ВАЛКУ, ЗА ВС│Х │ ХОЛОП│В, │ КОНЕЙ.
     юДИН ВЕСЛЯР ЗВ│ДК│ЛЯСЬ  ВИТЯГ БУБОН, ДРУГИЙ СОП│ЛКУ, │ П│ШЛО ГУЛЬБИЩЕ З
МУЗИКОЮ, ТАНЦЯМИ. ▓ НАВПРИСЯДКИ, │ З ПРИСКОКОМ, │ ВИХИЛЯСОМ.
     я│ВНИКУ ТАК СПОДОБАЛОСЬ, ЩО В│Н СХОПИВ СВОГО ДАРОВАНОГО КОНИКА │ ВЗЯВСЯ
П│Д│ГРАВАТИ ВЕСЛЯРАМ. ▓ Н│ЧОГО - ВИХОДИЛО. тСТИГАВ ЗА СТАРШИМИ, НЕ  ЗБИВАВСЯ
АН│ З МЕЛОД│┐, АН│ З РИТМУ.
     я│ВЕНЬ  БАЧИВ,  ЯК  ДЯДЬКОВ│  АЖ  РУКИ-НОГИ  ПОС│ПУЮТЬСЯ,  ТАК В│Н ХОЧЕ
ТАНЦЮВАТИ,  ТА ДЯДЬКО  СТРИМАВСЯ. т│Н  Т│ЛЬКИ З  ЯКОЮСЬ НАТЯГНУТОЮ  УСМ│ШКОЮ
СПОГЛЯДАВ ВЕСЕЛОЩ│.
     яОКЛАЛИСЯ СПАТИ ДАЛЕКО ЗА П│ВН│Ч, А ЗБУДИВ МАЛОГО ДЯДЬКО ЗОВС│М РАНО.
     - ▓ДИ - ПОЛЮЙ! ЄРЕБА ТВОГО ЯСТРУБА ДОБРЕ ГОДУВАТИ...
     яОКИ ЛЮДИ  ПО┐ЛИ  ТА ПОПОРАЛИ КОНЕЙ,  ПОСТУПОВО ПРИХОДЯЧИ  ДО ТЯМИ  В│Д
УЧОРАШНЬОГО ХМЕЛЮ, ХЛОПЧИК КУНИЦЕЮ ПРОСЛИЗНУВ МЕЖИ КУЩАМИ │ З ОДНОГО  ПОМАХУ
ПРАЩ│ ПОКЛАВ П│Д БЕРЕГОМ КУЛИЧКА.
     ъРИЖАН│ РОСИ  ЖАЛИЛИ НОГИ,  А ГОСТРА ОСОКА РВАЛА ШТАНИ, КОЛИ В│Н  ЛУГОМ
Б│Г ДО ТАБОРУ.
     юСЬ-ОСЬ ВИПЛИВЕ СОНЦЕ, БО НЕБО ВЖЕ ЗРОЖЕВИЛОСЬ. р НАД ▓РПЕНЕМ, НАД ЙОГО
ЗАРОСЛИМИ БЕРЕГАМИ, НАД БОЛОТАМИ Й ЛУГАМИ ВАРИВСЯ, КЛУБОЧИВСЯ, ЛЯГАВ ВАЖКИМИ
ПАСМАМИ ТУМАН.
     я│ВНИК  ЗАПХАВ  КУЛИКА  ДО КЛ│ТКИ  ЖОВТООКОМУ  ПТАХУ, А  САМ  ЗАХОДИВСЯ
СЬОРБАТИ ВЖЕ ХОЛОДНУ В│ВСЯНУ КАШУ.
     ёН│ДАНОК ЗАК│НЧИЛИ.
     ъОН│ ЗАПРЯЖЕН│. сУДИЙ, ЄАЛЕЦЬ │ ДЯДЬКО ВЕРХИ, ОСТАНН│ ХОЛОПИ НА ВОЗАХ.
     тЕСЛЯР│  СТАЛИ  ДО БЕРЛИНИ-ЛОД│┐.  ЁОЗУТ│  ВС│, │З ЗАКАСАНИМИ  ХОЛОШАМИ
НОГАВИЦЬ.
     яОСУНУЛИ, ПОПХАЛИ СУДНО НА ГЛИБОКЕ.
     ёПОЧАТКУ ПОВОЛ│, ДАЛ│  ШВИДШЕ.  тЕСЛЯР│,  П│ДСТРИБУЮЧИ, ПЕРЕВАЛИЛИСЬ  У
БЕРЛИНУ, С│ЛИ НА ЛАВКИ-БЕС│ДКИ, ПОТЯГЛИ ДО СЕБЕ ВЕСЛА.
     ▓ П│ШЛА-П│ШЛА, ПОНЕСЛАСЯ ЛОД│Я ПО ШВИДК│Й ВОД│.
     ▓ ОСЬ  ЩЕ  МИТЬ, │  ТЕМНА БЕРЛИНА НАЧЕ  РОЗЧИНИЛАСЬ У  ПАСМАХ  РОЖЕВОГО
ТУМАНУ.
     фЯДЬКО я│ВЕНЬ  ЗВ│В СВ│Й МОГУТН│Й ТУЛУБ НАД КОНЕМ,  СТАВШИ В СТРЕМЕНАХ,
ЛУНКО ВИСТР│ЛИВ НАГА║М. ▓ КОНЯКИ ЗРУШИЛИ РИПУЧ│ ВОЗИ.
     ЁИП│ЛИ  КОЛЕСА, ДИШЛА,  ДРАБИНИ ВОЗ│В, ПОРИПУЮЧИ  ТА ПОТР│СКУЮЧИ  ВС│МА
СВО┐МИ ЧАСТИНАМИ.
     яОКОТИЛИСЯ  ВОЗИ  ДО  НА┐ЖДЖЕНО┐ ДОРОГИ, ЩО ВИВЕЛА  ВЖЕ  ┐Х ДО  ПРЯМОГО
ШИРОКОГО ШЛЯХУ НА ъИ┐В.
     р ПО  ТОМУ ШЛЯХУ ВСЕ  ЙШЛИ  ТА ЙШЛИ ЛЮДИ, СКАКАЛИ ВЕРХ│ВЦ│, ПЛУГАНИЛИСЯ
ВАЛКИ ВОЗ│В │ БРЕЛИ ТУРМИ ХУДОБИ.
     пХНЮ ВАЛКУ ВИПЕРЕДЖАЛО ЧИ К│ЛЬКА ВЕРШНИК│В, ЧИ К│ЛЬКА ВОЗ│В З ПОКЛАЖЕЮ.
     ЄЕПЕР ДОРОГА  ЙШЛА  ПО ГОРБАХ │  СПУСКАЛАСЬ В ДОЛИНУ. ▓ ЧИМ ДОВШЕ  ВОНИ
ПРОСУВАЛИСЬ Ц│║Ю ДОРОГОЮ, ТИМ ВИЩ│ СТАВАЛИ ГОРБИ │ ГЛИБШ│ ДОЛИНИ.
     єС│  ПОЗЛАЗИЛИ  З ВОЗ│В, А ВЕРШНИКИ СП│ШИЛИСЯ  - ВС│ БУЛИ НАСТОРОЖЕН│ -
ЩОБ ПРИ СПУСКОВ│ НЕ ПЕРЕКИНУЛИСЬ, НЕ ПОКОТИЛИСЬ ВОЗИ.
     р  ЯК  НАГОРУ  ДЕРЛИСЯ, ТО  ДОВОДИЛОСЬ  ЛЮДЯМ П│ДШТОВХУВАТИ  ВОЗИ,  ЩОБ
ДОПОМОГТИ КОНЯМ.
     ∙Е ОДНА Н│Ч БУЛА НА ШЛЯХУ ДО ъИ║ВА.
     ёПИНИЛИСЬ ОСТОРОНЬ  ШЛЯХУ П│Д ГЛИНИСТОЮ ГОРОЮ НА РОЗЛОГОМУ БЕЛЕБЕН│. ▀К
ЗАВЖДИ, СТАЛИ ВОЗИ КОЛОМ...
     ьАЛИЙ ПРОКИНУВСЯ В│Д ГОСТРОГО ПОЧУТТЯ НЕБЕЗПЕКИ. ▀СНИЙ М│СЯЦЬ УСЕ ДОБРЕ
│ БЕЗ  ВОГНЮ БАГАТТЯ ОСВ│ТЛЮВАВ. фЯДЬКО я│ВЕНЬ  СТО┐ТЬ,  НАСТАВЛЕНА ВПЕРЕД │
ВГОРУ  БЛИСКУЧА  РОГАТИНА.  р НАД ВОЗОМ  ВИСОЧИТЬ К│НСЬКА ГОЛОВА  │  НАД НЕЮ
ВЕРШНИК. тЕРШНИК СВОГО СПИСА ТРИМА║  ВГОРУ КЛЮГОМ. ▓ НА ШИШАКУ  ШОЛОМА, │ НА
СПИН│  │СКРИТЬСЯ БЛАКИТНЕ  СЯЙВО  М│СЯЦЯ.  ьАЛИЙ  ВИКОТИВСЯ  З-П│Д  ЛАХ│В  │
НАШТОВХНУВСЯ НА  ЁЕП'ЯХА,  ЩО НАПРУЖИВСЯ │ НЮХТИВ, ЧИМ ПАХНЕ В│Д НЕЗНАЙОМОГО
Н│ЧНОГО ГОСТЯ.
     ьАЛИЙ ОБЕРЕЖНО, НАЧЕ ЛАСОЧКА, ПРОПОВЗ П│Д ВОЗАМИ, ЩОБ ПОДИВИТИСЬ - А ЧИ
НЕМА║ ТАМ │ЩЕ │НШИХ ВЕРШНИК│В.
     э│, Т│ЛЬКИ ЦЕЙ ОДИН.
     юСОБЛИВО УВАГУ МАЛОГО  ПРИВЕРНУВ К│НЬ ВЕРШНИКА. тЕСЬ У  П│Н│, У  МОКРИХ
СМУГАХ.  я│НА СПАДАЛА НА ЗЕМЛЮ  ШМАТАМИ  З ВУДИЛ,  З  ГРУДЕЙ, З ПАХУ. ъРУП │
СТЕГНА БУЛИ  МОКР│, НАЧЕ ДОЩЕМ  ВИМИТ│. фЯДЬКО │  ВЕРШНИК  ПЕВНО  ВЖЕ  ДАВНО
ПЕРЕМОВЛЯЛИСЬ. чРЕШТОЮ, ВОНИ Д│ЙШЛИ ЗГОДИ, │ я│ВЕНЬ СКАЗАВ.
     -  чЛ│ЗЬ │З КОНЯ  │ В│Д│ЙДИ ДАЛ│ В│Д ВОЗ│В.  ▓ СПИСА ПОДАЙ. ▀ ТОБ│ ЙОГО
ЗРАЗУ ПОВЕРНУ.
     тЕРШНИК НЕВДОВОЛЕНО ХЕКНУВ, АЛЕ СПИСА ОБЕРНУВ │ ПОДАВ ДЯДЬКОВ│ РАТИЩЕМ.
     тЕРШНИК  СКОЧИВ  НА  ЗЕМЛЮ,  АЛЕ  ТАК  ЗАХИТАВСЯ,  ЩО  ЛЕДЬ  ВСТОЯВ  НА
РОЗКАРЯЧЕНИХ НОГАХ.
     чРОСТУ  БУВ  ВИСОКОГО,  ПРИ  СТЕГН│  ПОГОЙДУВАВСЯ ВАЖКИЙ  МЕЧ,  ЯК  В│Н
В│ДСТУПАВ В│Д СВОГО ЗАП│НЕНОГО КОНЯ.
     фЯДЬКО Ж ПОТЯГ ОДИН В│З  ЗА ДИШЛО │ СТВОРИЛАСЬ  ЯКРАЗ ТАКА  Щ│ЛИНА, ЩОБ
ЧЕРЕЗ НЕ┐ КОНЯ ПРОВЕСТИ. фЯДЬКО ПОКЛИКАВ.
     - тЕДИ, я│ВНИКУ, КОНЯ СЮДИ. ▓ ШВИДШЕ!
     ▓ ЗРАЗУ Ж  З-ЗА ВОЗА З'ЯВИЛИСЬ я│ВНИК │ ЁЕП'ЯХ. ьАЛИЙ ПРИХОПИВ КОНЯ  ЗА
МОКРУ ВУЗДЕЧКУ, А К│НЬ НЕ ПРУЧАВСЯ, А ПОК│РНО П│ШОВ ЗА МАЛИМ МЕЖИ ВОЗИ.
     р ДЯДЬКО я│ВЕНЬ ТИМ ЧАСОМ УЖЕ РОЗПУТУВАВ │ С│ДЛАВ СВОЮ КОБИЛКУ.
     -  ∙О  ТИ  МЕН│ П│ДСУНУВ?!!  - юБУРИВСЯ ВОЯК,  КОЛИ МАЛИЙ  П│ДВ│В  ЙОМУ
ОС│ДЛАНУ КОБИЛКУ.
     - тОНА НАЙСИЛЬН│ША │ НАЙВИТРИВАЛ│ША СЕРЕД УС│Х КОНЕЙ! ▀КБИ НЕ БУЛА ТАКА
ПОТВОРНА, ТО БОЯРИН БИ ЛИШИВ ┐┐ СОБ│. эЕ  ПОЖАЛКУ║Ш! ∙Е  ЗГАДА║Ш МЕНЕ ДОБРИМ
СЛОВОМ.  р С│ДЛО  ТВО║ НА НЕ┐  ЗАРАЗ НЕ ЧАС П│ДГАНЯТИ. ёАМ КАЖЕШ -  НАГАЛЬНА
СПРАВА...
     - ЄА Я ТЕБЕ! - чАСИЧАВ ВЕРШНИК, П│ДБИВАЮЧИ КОБИЛКУ ПРОСТО ДО ВОЗА.
     ЄА НЕ ДАРМА ДЯДЬКО я│ВЕНЬ ПРОСЛАВИВСЯ, ЩО В ЧОТИРНАДЦЯТЬ РОК│В В│Д РОДУ
ЗАПОРОВ РОГАТИНОЮ ВЕДМЕДИЦЮ ПРИ ДВОХ ВЕДМЕЖАТАХ.
     т│Н П│ДБИВ СПИС ВЕРШНИКА ЗНИЗУ │ ВБ│К, А ПОТ│М ПРИГНУВ ЗБОКУ │ ВНИЗ.
     ьОЖЕ,  │  ПОГНУВ БИ  ВОЯК,  ВРЕШТ│  РЕШТ,  ДЯДЬКА  я│ВНЯ,  АЛЕ  ХЛОПЕЦЬ
ВИСМИКНУВ │З САГАЙДАКА СТР│ЛУ │, МОВ ДАРДУ, МЕТНУВ, У ВЕРШНИКА.
     ёТР│ЛА ВДАРИЛА ВОЯКА У П│ДБОР│ДДЯ.
     эА МИТЬ ВОЯК ОСЛАБИВ РУКУ │ ДЯДЬКО ЩОСИЛИ ВДАРИВ ПО РАТИЩУ РОГАТИНОЮ. ▓
ЛЕЗОМ-НАКОНЕЧНИКОМ РОЗКОЛОВ ЙОГО, РАТИЩЕ, ПОВЗДОВЖ.
     ЄА Й  ДЯДЬКО ЙОГО НЕ  ЗМ│Г  БИ Д│СТАТИ  РОГАТИНОЮ,  БО  ВОЯК ВМ│ЛО ЗДАВ
КОБИЛУ НАЗАД.
     - эУ, ХОЛОПЕ! ЄИ МЕНЕ ЩЕ ЗГАДА║Ш!
     - ▀ НЕ ХОЛОП!  ▀ БОРЖНИК! ▀КЩО Я В│ДДАМ БОРГ БОЯРИНУ, ТОД│ Й ТИ В│ДДАСИ
МЕН│ БОРГ. р ЗАРАЗ ПР│Ч ЗВ│ДС│ЛЯ! сО П│ДН│МУ ХОЛОП│В!
     ЄА БОЯРСЬКИХ  ЛЮДЕЙ НЕ ДОВЕЛОСЬ БУДИТИ. тОНИ ВС│ ПОПРОКИДАЛИСЬ. сУДИЙ │
ЄАЛЕЦЬ НАП'ЯЛИ ЛУКИ, │НШ│ ПОХАПАЛИСЬ ЗА РОГАТИЩА ТА СОКИРИ.
     тЕРШНИК РОЗВЕРНУВ КОБИЛУ │ МОВЧКИ ПОМЧАВ У ТЕМРЯВУ.
     ▓ УСЛ│Д ЙОМУ,  Н│БИ  ОТЯМИВШИСЬ │  ВИБАЧАЮЧИСЬ  ЗА ЗАТРИМКУ,  ПРОКРИЧАВ
ўЕРВЕНЬ, ТА ТАК ЧИСТО Й ГОЛОСНО, ЯК Н│КОЛИ РАН│ШЕ.
     тОНИ УДВОХ │З  МАЛИМ,  я│ВЕНЬ  │  НЕБ│Ж,  ДОВГО  ПОРПАЛИСЯ  Б│ЛЯ  КОНЯ.
тИТИРАЛИ,  РОЗМИНАЛИ М'ЯЗИ, ЗНОВ ВИТИРАЛИ, ГЕТЬ  СТОМИЛИСЬ,  ПОКИ  ХОЧ ТРОХИ
ОБХОДИЛИ ТВАРИНУ.
     фО СВ│ТАНКУ ┐М ЛИШАЛОСЬ СПАТИ НЕ Б│ЛЬШЕ  ГОДИНИ, │ ВСЕ Ж, УЖЕ ЗАСИНАЮЧИ
В ДЯДЬКА П│Д ВАЖКИМ ПЛАЩЕМ, МАЛИЙ СПИТАВ:
     - їТО В│Н?
     - ▀КЩО НЕ БРЕШЕ, ТО  КНЯЖИЙ ГОНЕЦЬ. яРИЙДЕ  ЧАС, ВЗНА║МО, ЧИ  НЕ ЗДУРИВ
В│Н НАС. ЄА ХОЧ │ ЗДУРИВ - ЯКИЙ К│НЬ, САМ БАЧИШ, ТА Й С│ДЛО КОШТОВНЕ... р ТИ
В НАС ЗАГОВОРЕНИЙ... эЕ ДАРМА ПРАБАБА ВС│ ЗАГОВОРИ НАД ТОБОЮ ПРОКАЗУВАЛА. сО
ТИ БУВ ТАКИЙ КВОЛИЙ, ЯК НАРОДИВСЯ. ЄОМУ ОТО, ЩО ТИ ЗАГОВОРЕНИЙ, ТИ Й ПОЦ│ЛИВ
ЙОГО В ЩЕЛЕПУ...

        фхэ№
     яО ЛАЗОРЕВОМУ НЕБОСХИЛУ В│ТЕРЕЦЬ ГНАВ КРУТОБОК│ Б│Л│ ХМАРИ. ▓ НА ЗБИТИЙ
ШИРОКИЙ  ШЛЯХ  ХМАРИ  КИДАЛИ  М'ЯКУ  Т│НЬ,  А  В│ТЕРЕЦЬ  ЗЛЕГКА  ОХОЛОДЖУВАВ
РОЗПАШ│Л│ ОБЛИЧЧЯ.
     ёТАРИЙ ЄАЛЕЦЬ СКАЗАВ.
     - юСЬ │ ПРЯМИЙ ШЛЯХ ДО ъИ║ВА. яРОСТО ДО ъИ║ВА.
     ўУЖИЙ К│НЬ │ШОВ СУМИРНО НА ПОВОД│, ЛИШЕ НАМАГАВСЯ В│ДБИТИСЬ ХВОСТОМ В│Д
РО┐В МУШВИ, ЩО ЗАВИСАЛА ХМАРАМИ НАД ШЛЯХОМ.
     р  НАЗУСТР│Ч  РОБ│ТНИКАМ ПОСУВАЛИСЬ  ПЕРЕХОЖ│  З  КОШИКАМИ, КОРОБАМИ ТА
М│ХАМИ  НА  ПЛЕЧАХ,  ПЛУГАНИЛИСЯ  УБОГ│  КОЛИ  З│  СМЕРДАМИ,  ЧАСОМ  ВИХОРОМ
ПРОЛ│ТАЛИ ВЕРШНИКИ В ЧИСТОМУ ОДЯЗ│ ПРИ БЛИСКУЧ│Й ЗБРО┐.
     ▓ ОТ ГОРБИ ТУТ Б│ЛЯ ъИ║ВА ПЕРЕТВОРИЛИСЬ НА СПРАВЖН│ ГОРИ │ НА НИХ ДЕ-ДЕ
ВИСОЧ│ЛИ  МОГУТН│  ПРЕСТАРЕЗН│  ДУБИ.  ъОЛИ  ГОРИ  РОЗСТУПАЛИСЯ,  В  ДОЛИНАХ
ВИДН│ЛИСЯ БЛАКИТН│ ДЗЕРКАЛЬЦЯ СТАВК│В ТА ОЗЕРЕЦЬ.
     ▓  ДОР│ЖОК,  СТЕЖОК,  СТЕЖИН,  НА┐ЖДЖЕНИХ  КОЛ│Й  З  УС│Х  БОК│В  ТЕПЕР
СХОДИЛОСЯ ДО ГОЛОВНОГО ШЛЯХУ.
     р ЛЮДЕЙ! ыЮДЕЙ СКР│ЗЬ │ УСЮДИ БУЛО ПОВНО!
     ч ОДНОГО ОЗЕРЦЯ  ОСЬ ТЯГЛО  К│ЛЬКА  ЧОЛОВ│К  С│ТКУ  -  ТО КНЯЖ│  ХОЛОПИ
СТАРАЛИСЬ ДЛЯ КНЯЖОГО СТОЛУ.
     юНО КУПКАМИ Б│ДН│, ОБ│ДРАН│ Ж│НКИ ТА Д│ТИ ТЯГЛИ │З Л│СУ В'ЯЗАНКИ ХМИЗУ.
     эА ШИРОК│Й ЗЕЛЕН│Й ЛЕВАД│ Ц│ЛИЙ КОСЯК ЧЕРВОНО┐ МАСТ│ КОБИЛ  З ЛОШАТАМИ.
р СТОРОЖУВАЛО ┐Х К│ЛЬКА ВЕРХОВИХ ПАСТУХ│В ПРИ ПОВН│М  ВОЯЦЬК│М ОБЛАДУНКУ. ЄА
ЩЕ Й ЗДОРОВЕНН│, Б│ЛЬШ│ ЗА ВОВКА СОБАКИ БУЛИ ПРИ ПАСТУХАХ.
     -  ъНЯЖ│ МАТКИ ПРИ ПАСТУХАХ!  - яОЯСНИВ БУВАЛИЙ ЄАЛЕЦЬ. - є НЬОГО ТАКИХ
КОСЯК│В З  МОЛОДНЯКОМ НАВ│ТЬ │  Н│ХТО  НЕ ЗНА║  СК│ЛЬКИ.  яРИ Б│Д│ Й ХОЛОП│В
ЗМОЖЕ НА КОНЕЙ ПОСАДОВИТИ, НЕ ТЕ, ЩО СВОЮ ДРУЖИНУ...
     пХ  НАЗДОГНАЛИ │ ВИПЕРЕДИЛИ  ТРИ ВОЗИ  │ ТАК В│Д НИХ ПАХЛО МЕДОМ, ЩО НЕ
ТРЕБА БУЛО ГАДАТИ.  ЄА  НА ЗАПИТАННЯ ЄАЛЬЦЯ, ЧИ НЕ ЦЬОГО РОКУ ВЖЕ МЕД ВЗЯЛИ,
ХОЛОП ПОСМ│ЯВСЯ.
     -  ЄА Н│! чАРАНО! р  ЦЕ В│СК  ВЕЗЕМО - БО ЛЮДИ  ЗАБОРГУВАЛИ ТОГО РОКУ │
ТЕПЕР ТРЕБА РОЗПЛАЧУВАТИСЬ.
     ▓ ОСЬ ВОНИ ВИ┐ХАЛИ  НА  ВИСОКУ  ГЛИНИСТУ ГОРУ, │ ПЕРЕД НИМИ  В│ДКРИЛИСЬ
БЕЗМЕЖН│ ВИДНОКРУГИ.  р ТАМ ПОПЕРЕДУ, ГЕН-ГЕН У ПРОЗОР│Й ДАЛИН│ НА БЛАКИТНИХ
ГОРАХ, НА ГОРБАХ ЗМ│┐ЛИСЯ Б│Л│  ПАСМА - СТ│НИ-ЗАБОРОЛА ГРАДУ З ГОСТРОВЕРХИМИ
ВЕЖАМИ, НАЧЕ ВО┐НИ НА ЧАТАХ. р НАД СТ│НАМИ-ЗАБОРОЛАМИ ЗВОДИЛИСЬ Р│ЗН│ ВИСОК│
БУД│ВЛ│ ВСЕРЕДИН│ М│СТА-ГРАДА.
     ьАЛИЙ ПОВОДИВ ОЧИМА В│Д ОДНОГО  КРАЮ ДО  ДРУГОГО  КРАЮ М│СТА. ▓ НЕ ЙНЯВ
В│РИ, ЩО  ТАКЕ  МОЖЕ БУТИ. рДЖЕ ТИН-ПАРКАН, ЩО ОТОЧУВАВ  ┐ХН║  СЕЛО,  БУВ НЕ
Б│ЛЬШИЙ, Н│Ж В│ДСТАНЬ М│Ж ДВОМА БОЙОВИМИ ВЕЖАМИ У КИ┐ВСЬКИХ СТ│НАХ.
     р ЄАЛЕЦЬ ТИМ ЧАСОМ ПОЯСНИВ я│ВНЕВ│:
     - ▀КЩО  ПРОСТО  ┐ХАТИ, ТО НА  ыИБЕД│ ТРЕБА ЗА ПЕРЕВ│З ПЛАТИТИ.  р  ЯКЩО
БРОДОМ ЧЕРЕЗ ыИБ│ДЬ, ТО ТРЕБА ДОБРИЙ ГАК РОБИТИ.
     фЯДЬКО я│ВЕНЬ  РОЗВ'ЯЗАВ ВЕЛИКИЙ КАПШУК  │ ВИТЯГ М'ЯК│  ГРОШ│  - ЗИМОВ│
С│Р│ ХУТРА Б│ЛОК. ЄАЛЕЦЬ ЗДВИГНУВ ПЛЕЧИМА: МОВЛЯВ,  ТОБ│ ДОРУЧИВ  БОЯРИН УС│
КЛОПОТИ - ТИ │ ТУРБУЙСЯ.
     тОНИ НЕКВАПНО СПУСТИЛИСЯ ДО ыИБЕД│.
     ▓ ВГОРУ  ПРОТИ  ТЕЧ│┐, │  ВНИЗ  ПО ыИБЕД│  ПРОПЛИВАЛИ ЛОД│┐,  ВАНТАЖЕН│
ПАКАМИ, БАРИЛАМИ, КОРОБАМИ ТА М│ХАМИ ШК│РЯНИМИ ПРОСМОЛЕНИМИ.
     тОНИ ЙШЛИ  НА ВЕСЛАХ, З│  СПУЩЕНИМИ В│ТРИЛАМИ │ СКЛАДЕНИМИ  ЩОГЛАМИ. сО
САМЕ ТУТ БУЛО НАПНУТО ЧЕРЕЗ Р│ЧКУ ЛИНВУ ДЛЯ ПЕРЕВОЗУ.
     чАКЛИКАЛИ  ПЕРЕВ│ЗНИКА З  ТОГО БЕРЕГА, │  В│Н  РАЗОМ │З  СВО║Ю  ДЕБЕЛОЮ
ЧОРНООКОЮ  ДОНЬКОЮ  ПЕРЕГНАВ  ДВА  ЗДОРОВЕННИХ  ЧОВНИ, З'║ДНАНИХ  ДЕРЕВ'ЯНИМ
ЩИТОМ. тОЗИ ЗАТЯГЛИ НА ПЕРЕВ│З, А КОНЕЙ УПЛАВ ЧЕРЕЗ Р│КУ ПУСТИЛИ.
     Є│ЛЬКИ КОЛИ  ГНАЛИ КОНЕЙ, ДОЧКА ПЕРЕВ│ЗНИКА СКРИКНУЛА  РАПТОМ: "юЙ!"  │
ЗРАЗУ Ж СЕБЕ ВДАРИЛА ПО ГУБАХ, ТА ПОЛОХЛИВО ОЗИРНУЛАСЬ НА БАТЬКА. рЛЕ БАТЬКО
БУВ ЗАКЛОПОТАНИЙ САМЕ ТИМ, ЩО П│ДКЛАДАВ П│Д КОЛЕСА ДЕРЕВ'ЯН│ КОЛОДКИ.
     ф│ВЧИНА-ПЕРЕВ│ЗНИЦЯ ПРИС│ЛА  НАВКАРАЧКИ Б│ЛЯ МАЛОГО,  ЩОБ  БАТЬКОВ│  НЕ
БУЛО ВИДНО.
     - їЛОПЧИКУ! фЕ ВИ ЦЬОГО РУДОГО КОНЯ КУПИЛИ?
     - ЄО НАШИЙ К│НЬ,.. - НЕ ДУЖЕ ВПЕВНЕНО ЗБРЕХАВ я│ВНИК.
     - эЕ  БРЕШИ, МАЛИЙ  ЛОВЕЦЬ, - ВОНА ПОДИВИЛАСЬ НА ЯСТРУБА,  ЩО ЗИРИВ  │З
КЛ│ТКИ ЖОВТИМ ХОЛОДНИМ ОКОМ. - эА КОН│ КНЯЖЕ ЗНАМЕНО - ТРИЗУБ!
     ьАЛОМУ СТАЛО СОРОМНО │ В│Н В│ДХИЛИВСЯ НАБ│К │ ПРОКАЗАВ:
     - ЎЬОГО КОНЯ  СЬОГОДН│ ВНОЧ│  ЗАМ│НЯВ НА  БОЯРСЬКУ КОБИЛУ ОДИН  ВУСАТИЙ
ЧОЛОВ│К. ▓ ЛИХИЙ!..
     - ї│БА ТОЙ ВУСАТИЙ ЗЛИЙ?
     - сО В│Н ХОТ│В ДЯДЬКА ПОГНУТИ! ▀КБИ НЕ Я, В│Н БИ ПОГНУВ ДЯДЬКА...
     - р ТИ ЩО?!
     - р Я ЙОГО ПОЦ│ЛИВ У ЛИЦЕ...
     - ЄА ЯК ТИ ПОСМ│В?! - ёКИНУЛАСЬ Д│ВКА. - ЄИ ЗНА║Ш, ЦУЦЕНЯ, ЩО ЦЕ САМОГО
КНЯЗЯ ГОНЕЦЬ?! ЄО В│Н БУВ СТРАШНО ЗМУЧЕНИЙ │ ТОМУ НЕ СТЕР ВАС НА ПОРОХ!..
     - эЕ ЗДОЛА║, БО Я ЗАГОВОРЕНИЙ! - яОХВАЛИВСЯ я│ВНИК.
     -  юЙ,  СТЕРЕЖ│ТЬСЯ, ОЙ,  НАЧУВАЙТЕСЯ, ОБШАРПАН│  ДЕРЕВЛЯНИ! - чЛОСТИВО
ПРОКАЗАЛА КР│ЗЬ ЗУБИ. ЄА Й П│ШЛА ДО БАТЬКА, ЩО ВЖЕ ВДРУГЕ КЛИКАВ ┐┐.
     ъОЛИ ЗАПРЯГАЛИ КОНЕЙ НА ТОМУ БЕРЕЗ│, я│ВНИК УСЕ ВИКЛАВ ДЯДЬКОВ│ я│ВНЮ.
     ЄОЙ СПОХМУРН│В │ СПИТАВ:
     - р ВОНА Н│ЧОГО Б│ЛЬШЕ НЕ ГОВОРИЛА?
     - цОДНОГО СЛОВА.
     фЯДЬКО СТАВ ЩЕ  Б│ЛЬШЕ НАСУПЛЕНИЙ │  НАКАЗАВ ПИЛЬНО ДОГЛЯДАТИ Г│НЦЕВОГО
КОНЯ.
     -  ЄА ТИ САМ  ВЕДЕШ КОНЯ?! ▀К ЖЕ ЦЕ Я ДОГЛЯДАТИМУ, ДОЗИРАТИМУ,  КОЛИ ТИ
ОСЬ?!
     - эЕ ГОДИТЬСЯ МЕН│ ВСЕ ГОЛОВОЮ КРУТИТИ, РОЗДИВЛЯТИСЬ НА ВС│ БОКИ. чРАЗУ
ПОМ│ТЯТЬ, А ЯК ДИТИНА НЕПОСИДЮЩА - Н│ХТО НЕ ЗВЕРНЕ УВАГИ...
     яО  СХИЛАХ СУГОРБ│В, ЩО  ПОРОСЛИ ТУТ  ЯБЛУНЯМИ ЧИ  ГРУШАМИ, РОЗКИДАЛИСЬ
КУПКАМИ НЕВЕЛИК│ САДИБИ З │СТОБКАМИ, КОМОРАМИ, КУР│НЯМИ.
     ∙Е ОДИН ВИСОКИЙ ПАГОРБ  ПОДОЛАЛИ │ ВЖЕ ТЕПЕР НА ЙОГО ШПИЛ│ ЗАТРИМАЛИСЬ.
я│Д НИМИ ВИРОСЛА  НЕЗЛ│ЧЕНА К│ЛЬК│СТЬ БУДОВ:  │  ВЕЛИЧЕЗН│ РУБЛЕН│ ТА МАЗАН│
ХАТИ, │ ДВОПОВЕРХОВ│ ЗРУБИ З ОПАСАННЯМ, ОБНЕСЕН│ ТИНАМИ ТА ПАРКАНАМИ, А ДАЛ│
ВЖЕ  ЗА  ЦИМИ  БУД│ВЛЯМИ  ЗВОДИЛИСЬ ДЕРЕВ'ЯНН│  МАЗАН│  Б│ЛОЮ  ГЛИНОЮ  ЗРУБИ
ГОРОДЕНЬ. т ОДНОМУ  М│СЦ│  ЗА ГОСТРИМИ  ВЕРХАМИ ДУБОВИХ  ПАЛЬ ВИСОЧ│ЛИ  ГОРИ
БОЛОНК│В  ТЕСАНИХ │ СТОВБУР│В ЩЕ НЕОБЧУХРАНИХ, КУПИ  Б│ЛОГО КАМЕНЮ, ЧЕРВОНО┐
ГЛИНИ. є К│ЛЬКОХ М│СЦЯХ СТРИМ│ЛИ НАЧЕ ЩОГЛИ ТОВСТЕНН│ З ПЕРЕКЛАДИНОЮ НАГОР│,
А ТАМ П│ДВ│ШЕН│ КОЛ│ЩАТА. ўЕРЕЗ КОЛ│ЩАТА ПЕРЕКИНУТ│ ТОВСТЕНН│ ЛИНВИ,  │ ТИМИ
ЛИНВАМИ  ГУРТИ РОБ│ТНИК│В П│ДТЯГАЛИ  ВГОРУ │ ПЕРЕКЛАДАЛИ  НАЙТОВСТ│Ш│ ДУБОВ│
СТОВБУРИ.
     яО  ВС│Х ПАГОРБАХ НАВКОЛО М│СТА ЛЕТ│ЛА ЛУНА В│Д  УДАР│В СОКИР,  ЦЮКАННЯ
ТЕСЕЛ, УДАР│В МОЛОТ│В, РИП│ННЯ КОЛ│ЩАТ НА КОЛОДАХ, КРИК│В ЛЮДЕЙ.
     я│ВНИКОВ│ АЖ ГОЛОВА ОБЕРТОМ П│ШЛА В│Д ТАКОГО КАМЕШ│ННЯ ТА ┤ВАЛТУ НА Ц│Й
БУДОВ│ УКР│ПЛЕНЬ.
     ЁЕП'ЯХ  ТЕЖ ЗБЕНТЕЖИВСЯ ВС│║Ю СВО║Ю СОБАЧОЮ  НАТУРОЮ, │ ТОМУ ТУЛИВСЯ ДО
ВОЗА │ ХВОСТА ПРИПУСТИВ.
     ▓  ОСЬ УЖЕ ВАЛКА НА УЗВИШШ│. ЄУТ ЯКРАЗ  РОБ│ТНИКИ  СОКИРАМИ-ПОТЕСАМИ ТА
ТЕСЛАМИ НА Ш│СТЬ ГРАНЕЙ ОБЧУХРУВАЛИ ДУБОВ│ БОЛОНКИ.
     фЯДЬКО я│ВЕНЬ, ОБСМИКНУВШИ ОДЯГ, СКОЧИВ  НА ЗЕМЛЮ.  ьАЛОМУ БУЛО Ц│КАВО,
ЩО  ГОВОРИТИМЕ  З  ЛЮДЬМИ  ЙОГО  ДЯДЬКО,  ТА  НАКАЗ  ПИЛЬНУВАТИ  КОНЯ  ТРЕБА
ВИКОНУВАТИ.
     р НА РУДОГО КОНЯ Д│ЙСНО ЗВЕРНУЛИ УВАГУ  Т│  РОБ│ТНИКИ,  ЩО  РОЗКОЛЮВАЛИ
КЛИНАМИ КОРОТК│, НА ЗР│СТ ЛЮДИНИ, БОЛОНКИ.
     ыЮДИ  Ж  РОБОЧ│  НАПРАВИЛИ ДЯДЬКА ДО СЕРЕДИНИ М│СТА,  ТУДИ,  ДЕ  МЕШКАВ
ГОРОДНИК.
     р В│Н  МЕШКАВ  У  САДИБ│  П│Д САМИМ  ВАЛОМ. ёАДИБА НЕВЕЛИКА, АЛЕ  М│ЦНО
ПОСТАВЛЕНА. яАРКАНОМ  ОБНЕСЕНА ГОСТРОВЕРХИМ,  ВОРОТА  З  КОВАНИМИ ШТАБАМИ. ▓
ХАТА В ДВА ПОВЕРХИ, З ГОСТРИМ ДАХОМ ВИСОКИМ.
     фЯДЬКО  ЗАСТУКАВ  ДО ВОР│Т.  ▓ ЗРАЗУ  Ж  РИПНУЛИ ДВЕР│,  │  НА  ГАЛЕРЕЮ
ВИСТУПИВ ВИСОКИЙ ЧОЛОВ│К. юЧ│ В НЬОГО ГЛИБОКО ЗАПАЛИ П│Д НАВИСЛИМИ БРОВАМИ.
     -  їТО  ТАКИЙ? - уОСТРО  СПИТАВ ВИСОКИЙ  │ ЗАДЕР П│ДБОР│ДДЯ  З КОРОТКИМ
СТРИЖЕНИМ ВОЛОССЯМ.
     - ▀ я│ВЕНЬ.  ▀ В│Д БОЯРИНА ёУДОМИРОВИЧА.  яРИВ│В ЙОГО  ХОЛОП│В НА КНЯЖУ
РОБОТУ. яРИВ│З ДЕРЕВО, ВУГ│ЛЬ, СМОЛУ, ЖИВИЦЮ, В│СК.
     - чАЙДИ НА ПОДВ│Р'Я.
     р ТОД│ СПИТАВ, СПУСТИВШИСЬ З ГАЛЕРЕ┐ КРУТИМИ СХОДАМИ:
     - ёК│ЛЬКИ ВАС ХОЛОП│В?
     - їОЛОП│В ДЕСЯТЬ. фВА ПОЛОНЕНИКА. ∙Е Я │  М│Й НЕБ│Ж,  - В│ДПОВ│В ДЯДЬКО
я│ВЕНЬ │ ЧОМУСЬ СХОПИВ я│ВНИКА ЗА РУКУ │ ВИПХАВ ПЕРЕД СЕБЕ.
     ЄИМ ЧАСОМ ДВЕР│  В П│ДКЛ│Т│ НА  ПЕРШ│М ПОВЕРС│ РОЗЧИНИЛИСЯ  │  ЗВ│ДТ│ЛЯ
ВИЗИРНУЛО НА ДЯДЬКА  я│ВНЯ │ НА я│ВНИКА П'ЯТЬ ДИТЯЧИХ ОБЛИЧ.  єС│ З ВЕЛИКИМИ
КАРИМИ ОЧИМА, ГЕТЬ Б│ЛЯВ│, │ ВС│ П'ЯТЕРО - Д│ВЧАТКА.
     ёТАРША,  ЩО ВЖЕ ДО  ОТРОКОВИЦ│ НАБЛИЗИЛАСЬ, ГЛЯНУЛА УВАЖНО  НА ДЯДЬКОВЕ
ЗАПЛЕТЕНЕ В  КОСИ ВОЛОССЯ, ЩО ЗВИСАЛО НА ГРУДИ, СКАЗАЛА ЩОСЬ МОЛОДШИМ, │ ВС│
ВЕСЕЛО ЗАХИХИКАЛИ. сОРОДАТИЙ НЕВДОВОЛЕНО НАСУПИВСЯ.
     - ўОГО ТАК МАЛО ТВ│Й ХАЗЯ┐Н, ХОЛОПЕ, ПРИСЛАВ ЛЮДЕЙ?
     - ▀ ПОКИ ЩО НЕ ЙОГО ХОЛОП. ▀ БОРЖНИК НА ТРИ РОКИ. т│ДРОБЛЮ - │ В│ЛЬНИЙ.
     -  ёЛУХАЙ  МЕНЕ  УВАЖНО,  -  СУВОРО  МОВИВ ДО  я│ВНЯ ГОРОДНИК.  -є МЕНЕ
СПИСАНО, СК│ЛЬКИ РОБОТИ  МАЮТЬ ЗРОБИТИ  ТВО┐ ЛЮДИ. ▀К  СК│НЧИТЕ  -  ЗРАЗУ  Ж
В│ДПУЩУ.
     - уОСПОДИНЕ, В│Д БОЯРИНА ТОБ│ ГОСТИНЦ│. ъУДИ НАКАЖЕШ СКЛАСТИ?
     - чАВОДЬ  КОНЕЙ У ДВ│Р,  - ВЖЕ ЛАГ│ДН│ШЕ ОЗВАВСЯ ГОРОДНИК  │  ОБЕРНУВСЯ
КУДИСЬ У С│НИ. - уАННО! їОДИ В│ДЧИНИ ВОРОТА.
     ▓ ВИСОКА ДЕБЕЛА ЧОРНОБРОВА Д│ВКА В│ДВЕЛА ВАЖК│ СТУЛКИ ВОР│Т.
     ъОЛИ  ДЯДЬКО   ПЕРЕНОСИВ  БОРОШНО,  ГРЕЧКУ,   СОЧЕВИЦЮ  ТА  БАРИЛЬЦЕ  З
КОНОПЛЯНОЮ ОЛ│║Ю, ГОРОДНИК СТОЯВ ПОРУЧ │ ВСЕ СПИСАВ  У МАЛЕСЕНЬКУ КНИЖЕЧКУ З
БЕРЕСТЯНИХ ЛИСТОЧК│В. р ПИСАВ БРОНЗОВИМ ПИСАЛОМ, ВИДАВЛЮЮЧИ РИСИ НА БЕРЕСТ│.
     - ∙Е ЩОСЬ МА║Ш?
     - ЄА ТО...  В│Д МЕНЕ...  ГОСТИНЕЦЬ... тИ  ЯКЩО... ТО  МЕНЕ... С│РОГО...
ВИБАЧАЙТЕ.
     фЯДЬКО ВИТЯГ │З РИБАЛЬСЬКОГО НАЧИННЯ ГЛЕК │З МЕДОМ. уОРОДНИК  РОЗВ'ЯЗАВ
ЛУБ, В│ДХИЛИВ ПОКРИШКУ.
     - юГО! ЄРАВНЕВИЙ! ∙О ХОЧЕШ В│Д МЕНЕ?
     - ∙ОБ МЕНЕ В│ДПУСКАЛИ ДО ЦЕРКВИ МОЛИТИСЬ...
     - юН ЯК? эУ ЙДИ, ЙДИ, ВЛАШТОВУЙСЯ. є ПОКИНУТ│Й ХАТ│. ЄАМ  ЗА ГОРОДНЯМИ,
ПРАВОРУЧ В│Д ВОР│Т. тОНА ТАМ ОДНА, НЕ СХИБИШ. эУ, ЙДИ З сОГОМ!
     ▓ ЗНОВ ┐М ДОВЕЛОСЬ ПРО┐ХАТИ П│Д  СКЛЕП│ННЯМ БРАМИ, ЯКА ПОКИ ЩО НЕ  МАЛА
ДРУГОГО ПОВЕРХУ │ НЕ НАЗИВАЛАСЬ чОЛОТИМИ ВОРОТАМИ.
     ёПИНИЛИСЬ    ПЕРЕД    ДОВГИМ    ПРИСАДИСТИМ     ЖИТЛОМ    │З     ТРЬОМА
В│КОНЦЯМИ-ЗАВОЛОКАМИ, ВКРИТИМ ГРУБИМ ПРОГНИЛИМ ЛЕМЕХОМ.
     т │СТОБЦ│  БУЛО  ВОГКО,  ТЕМНО  │ СТОЯВ, ВИС│В  ВАЖКИЙ  ДУХ  В│Д ПР│ЛО┐
СОЛОМИ, ПЕРЕКИСЛИХ ОНУЧ ТА СИРОВИЦ│, СМЕРД│ЛО МИШИНИМ ДУХОМ.
     фЯДЬКО  я│ВЕНЬ  РОЗПАЛИВ  СК│ПКУ │ ВСТАВИВ ┐┐ В  ЗАЛ│ЗН│ ВИЛКИ ДЕРЖАКА.
фОВГО ОБДИВЛЯВСЯ НА ВС│ БОКИ.
     - ЄИ │  ТИ,  БЕР│ТЬ  КОШИКА  │  ВИНОСЬТЕ СМ│ТТЯ. ЄИ,  сУДИЙ,  ДОПОМОЖЕШ
ЄАЛЬЦЕВ│  П│Ч В│ДРИХТУВАТИ. юСТАНН│ ЗО  МНОЮ П│ШЛИ -  ВОЗИ ЗВ│ЛЬНИМО!..  эУ,
РУШИЛИ!
     ▓ З ЙОГО ОКРИКУ ЗАКИП│ЛА ПРАЦЯ.
     я│Д Н│Ч У ВИЧИЩЕНЕ │ П│ДРИХТОВАНЕ  ЖИТЛО ПЕРЕНЕСЛИ ВС│ ЛАХИ ТА НАЧИННЯ,
ЩО ПРИВЕЗЛИ │З СОБОЮ.
     р ВЕЧЕРЯЛИ  ВЖЕ ПОНОЧ│  ЗА НОВИМ СТОЛОМ,  ЗБИТИМ │З  ГРУБИХ  ДЕРЕВ'ЯНИХ
ДОШОК │ ПЛАХ.
     фЯДЬКО  я│ВЕНЬ СИД│В  НА  ПОКУТНОМУ  М│СЦ│,  ПОРУЧ  ЄАЛЕЦЬ │  сУДИЙ.  р
НАВПРОТИ СЕБЕ ПОСАДОВИВ ыЯХА │ э│МЦЯ, ЩОБ ВЕСЬ ЧАС ┐Х БАЧИТИ. ьАЛИЙ ЖЕ СИД│В
Б│ЛЯ ДВЕРЕЙ │ БАЧИВ ЛИЦЕ ТИХ, КОГО НЕ БАЧИВ ДЯДЬКО.
     - ▀КЩО  Я НЕ ПОЧУЮ │ НЕ ПОБАЧУ, ТО  ТИ ВСЕ ПОБАЧИШ ТА ПОЧУ║Ш. чРОЗУМ│В?
чАТЯМИВ?
     ьАЛИЙ НОЧУВАВ У ХАТ│ РАЗОМ З УС│МА, А ДЯДЬКО З сУДИМ НА ВОЗ│ ПРИ КОНЯХ.
     ъОЛИ  ПЕРЕД  СВ│ТАНКОМ ЗАСП│ВАВ П│ВЕНЬ  ўЕРВЕНЬ, ЗНАДВОРУ ПОЧУЛОСЯ НАЧЕ
ГАРЧАННЯ  │  СКИГЛЕННЯ  ЁЕП'ЯХА,  КАМЕШ│ННЯ  ТА  │РЖАННЯ   КОНЕЙ.  я│ВНИКОВ│
ПРИВИД│ЛОСЬ  КР│ЗЬ  СОН НАЧЕ, ЩО  ТОЙ ВО┐Н-ГОНЕЦЬ  ЗНОВ  ВИМАГА║  В│Д ДЯДЬКА
СВ│ЖОГО КОНЯ │ ЗНОВ ЗМАГАЮТЬСЯ НА СПИСАХ.
     ЄА СТОМЛЕНОГО ПРИБИРАННЯМ СОН  ТАК  ПОВ'ЯЗАВ М│ЦНО, ЩО В│Н НЕ ЗМ│Г  АН│
ОЧ│ РОЗКЛ│ПИТИ, АН│ РУКОЮ ПОВОРУШИТИ.
     ьАЛИЙ ПРОКИНУВСЯ,  БО ДЯДЬКО  я│ВЕНЬ ТОРСАВ  ЙОГО ЗА ПЛЕЧЕ. тИГЛЯД  МАВ
ДЯДЬКО  ДИВНИЙ  - СОРОЧКА БУЛА НА  НЬОМУ  БЕЗ  РУКАВ│В,  А П│Д  ОБОМА  ОЧИМА
РОЗПЛИВАЛИСЬ СИНЦ│.
     - тОДИ  ПРИНЕСЕШ.  я│ДЛОГУ П│ДМЕТЕШ, ПОСУД ПОМИ║Ш,  │ ГОЛОВНЕ, ПОПОРА║Ш
ёТРОКАТУ. ∙ОБ ЯК ЛЯЛЕЧКА МЕН│ БУЛА! ўУВ?
     ёТРОКАТА,  ПЕРЕЛЯКАНА  │  ЗАБРЬОХАНА,  │З СПЛУТАНОЮ ГРИВОЮ  │  ХВОСТОМ,
СПОК│ЙНЕНЬКО СОБ│ СТОЯЛА ПРИ КОНОВ'ЯЗ│.
     яРИ  │СТОБЦ│  ЛИШИВСЯ Т│ЛЬКИ  сУДИЙ - В│Н МАВ ГОТУВАТИ  ОБ│Д.  р МАЛИЙ,
ВИСЬОРБАВШИ  МИСКУ ВЖЕ  ЗАХОЛОЛО┐  ЗАТ│РКИ  ТА ПРОКОВТНУВШИ К│ЛЬКА  КАВАЛК│В
ЧЕРСТВОГО ХЛ│БА,  КИНУВСЯ ВИКОНУВАТИ  ДЯДЬКОВЕ ЗАВДАННЯ. р ЩЕ  Ж  БУВ П│ВЕНЬ
ўЕРВЕНЬ ТА ЯСТРУБ У КЛ│ТЦ│.
     яО ВОДУ МАЛИЙ СПУСКАВСЯ  В ГЛИБОКИЙ ЯР ДО ДЖЕРЕЛА.  ъОЛИ ВИЛ│З │З ЯРУ │
СТАВ ПЕРЕПОЧИТИ,  ОПУСТИВШИ  ПОВНЕ ЦЕБРО НА  СПОРИШ,  ОСЬ  ЯКЕ ВИДОВИЩЕ ЙОГО
ЗАХОПИЛО. чА ШИРОКИМ РОВОМ, ЯКИЙ ОПЕР│ЗУВАВ ВЕРХ ГОРИ, НА ЙОГО КРУТИХ СХИЛАХ
ВАЛУ ЗЕЛЕНОГО В  К│ЛЬКОХ М│СЦЯХ ВИДН│ЛИСЯ ЛАТКИ ГОЛО┐ ЗЕМЛ│. с│ЛЯ ЦИХ ЖОВТИХ
ПЛЯМ  ПОРПАЛИСЯ РОБОЧ│  ЛЮДИ.  юДН│ ВИСИПАЛИ  НА СХИЛ  КОШИКАМИ ГЛИНУ,  │НШ│
ПРИБИВАЛИ,  УЩ│ЛЬНЮВАЛИ СХИЛ, ТРЕТ│  ТЯГЛИ  ПОВН│ КОРЗИНИ  ЗЕЛЕНОГО ДЕРНУ НА
ПРУЖНИХ  КОРОМИСЛАХ. ∙Е  ОДН│ БРАЛИ Т│  ЗЕЛЕН│ ПЛАСТИ │ УКЛАДАЛИ РЕТЕЛЬНО ПО
СХИЛУ, ЩОБ Н│ДЕ  Н│ ШВА, Н│ Щ│ЛИНИ НЕ БУЛО М│Ж НИМИ. т ТРЬОХ М│СЦЯХ ВАЛ БУЛО
РОЗКОПАНО, А ДЕРЕВ'ЯН│ ЗРУБИ, ЩО БУЛИ В ЗЕМЛ│, РОЗ│БРАНО.
     ъОЛИ ВОНИ  П│Д'┐ЗДИЛИ,  ТО ЗДАВАЛОСЬ  ЗДАЛЕКУ, ЩО  НА СМАРАГДОВИХ ВАЛАХ
ЗАЗМ│┐ЛИСЬ  Б│Л│  СТ│НИ  КАМ'ЯН│.  ЄЕПЕР  ЗАВДЯКИ ТОМУ,  ЩО  ЗРУБИ  ГОРОДЕНЬ
РОЗ│БРАЛИ,  БУЛО ВИДНО, ЩО ВСЯ ЦЯ Б│ЛА "СТ│НА" СКЛАДЕНА З  ДУБОВИХ ЗРУБ│В. є
НИЖН│Й  ЧАСТИН│  ЗРУБ│В-ГОРОДЕНЬ  ЗБЕР│ГАЛИСЬ  ВС│ЛЯК│  В│ЙСЬКОВ│  ЗАПАСИ  -
КАМ│ННЯ, Д│ЖКИ  │З СМОЛОЮ, В│ДРА, КАЗАНИ ДЛЯ СМОЛИ ТА ОКРОПУ, ДРОВА,  П│СОК,
ДРАБИНИ,  БУХТИ КАНАТ│В, СОКИРИ, В'ЯЗКИ СПИС│В, ДАРД │ СТР│Л. сО  КОЛИ РОК│В
ТРИ  ТОМУ П│Д ЧАС КОЛОТНЕЧ│ ЗРУБИ  П│ДГОР│ЛИ, ┐Х  ТАК-СЯК ПОМАЗАЛИ ГЛИНОЮ  │
ЛИШИЛИ ДО КРАЩИХ ЧАС│В.
     ЄА Т│ЛЬКИ ВИПАЛА ПЕРЕРВА М│Ж БИТВАМИ,  КНЯЗЬ ВЕЛИКИЙ  КИ┐ВСЬКИЙ НАКАЗАВ
УКР│ПИТИ  ОБОРОНУ.  т│Н  СУВОРО  ЗАГАДАВ  СВО┐М  ГОРОДНИКАМ  УС│  ЗРУБИ,  ЩО
ПОПСУВАЛИСЬ У тЕЛИКУ яОЖЕЖУ, В│ДНОВИТИ Й УКР│ПИТИ.
     ▓ ОТ У ЦИХ ЩЕРБИНАХ В│Д РОЗ│БРАНИХ ГОРОДЕНЬ СНОВИГАЛИ  НЕЗЛ│ЧЕНН│ ЛЮДИ.
эА ВИСОКИХ  КОДОЛАХ ЗАВИСАЛИ ТОВСТЕНН│ П│ДЙОМНИКИ, А  ПОТ│М ПЕРЕНОСИЛИСЬ  ДО
СВОГО  М│СЦЯ НАЛЕЖНОГО. фОСВ│ДЧЕН│, ВПРАВН│ ТЕСЛЯР│ ВКЛАДАЛИ БОЛОНКИ ОДИН ДО
ОДНОГО,  А ПОЗНАЧЕН│ ВОНИ БУЛИ ЩЕ  НА ЗЕМЛ│,  КОЛИ ЗРУБ КЛАЛИ │ П│ДГАНЯЛИ НА
ЗЕМЛ│. ▀К ВИВОДИЛИ НА ЛЮДСЬКИЙ  ЗР│СТ ЗРУБ, РОЗБИРАЛИ БОЛОНКИ. Є│ЛЬКИ ЛИШАЛИ
ОСТАНН│Й В│НЕЦЬ, │  НА НЬОГО ЗНОВ НАРОЩУВАЛИ БОЛОНКИ.  ▓,  ПОЗНАЧИВШИ,  ЗНОВ
РОЗБИРАЛИ НА БОЛОНКИ. ▓ ТАК ЗВОДИЛИ НА С│М-В│С│М ЛЮДСЬКИХ ЗРОСТ│В. р ТОД│ ЗА
ДОПОМОГОЮ КОДОЛИ-П│ДЙОМНИКА СТАВИЛИ НА  СВО║  М│СЦЕ. яЕРЕВ'ЯЗУВАЛИ З ПОМ│ЧЧЮ
ПАЗ│В │ КЛИН│В  │З СУС│ДН│МИ ЗРУБАМИ. ∙ОБ ГОРЮЧ│ ВОРЮЖ│ СТР│ЛИ НЕ  П│ДПАЛИЛИ
ГОРОДН│, ┐Х ОБМАЗУВАЛИ РЕТЕЛЬНО МАСНОЮ Б│ЛОЮ ГЛИНОЮ.
     р П│Д ВАЛОМ РОБ│ТНИКИ  ГОСТРИМИ  СТРУГАМИ-СКОБЕЛЯМИ ТА ШИРОКИМИ ТЕСЛАМИ
ВИР│ВНЮВАЛИ  ДУБОВ│  ПОРОЖН│   КОЛОДИ,  СКЛАДЕН│   З  ДВОХ  ПОЛОВИНОК.  ЄИМИ
КОЛОДАМИ-РУРАМИ  В│ДВОДИЛИ  СПУСКАМИ  З  ВАЛ│В  ВОДУ  СН│ГОВУ ТА  ДОЩОВУ  ДО
ГЛИБОКОГО ФОРТЕЧНОГО РОВУ.
     эА СН│ДАНОК ЯСТРУБУ МАЛИЙ З ПЕРШОГО ПОМАХУ ПРАЩ│ ДВОХ  ГОРОБЦ│В ПРИБИВ.
юЦЕ ТАК УДАЧА!
     - сУДИЙ, сУДИЙ! ▀ ОДНИМ КАМЕНЕМ ДВОХ ГОРОБЦ│В ЗНЯВ! юТ!..
     - ЄЕЖ ДИВО! ЁОЗКУДКУДАКАВСЯ!.. юТ ЯКБИ ТИ ГОЛУБА ЗНЯВ...
     - ▀К МОЖНА ГОЛУБА?! ЄО Ж ЛЮДСЬКИЙ ПТАХ!
     - ЄИ  Т│ЛЬКИ ЙОГО ПОЦ│ЛЬ! с│ДН│ КИЯНИ ГОЛУБ│В НЕ ТРИМАЮТЬ, А БАГАТ│ В│Д
ВТРАТИ ОДНОГО НЕ ЗБ│ДН│ЮТЬ. с│ДАКИ У  М│СТ│ НЕ  ЖИВУТЬ...  - ▓ сУДИЙ  КИВНУВ
ГОЛОВОЮ  НА  БАГАТ│  ВЕРХИ  БУДИНК│В  БОЯРСЬКИХ  ТА КНЯЗ│ВСЬКИХ ПАЛАЦ│В,  ЩО
ЗВОДИЛИСЬ НАД КИ┐ВСЬКИМИ ВАЛАМИ ТА ЗАБОРОЛАМИ.
     ьАЛИЙ СИПОНУВ  ЖМЕНЮ ПРОСА Б│ЛЯ КОНОВ'ЯЗ│ │ МИТТЮ  ЗЛЕТ│ЛИСЯ ГОРОБЦ│ ТА
ЗАФУРКОТ│ЛИ КРИЛЬМИ, СПАДАЮЧИ ЗГОРИ, СИЗ│ ГОЛУБИ.
     ёВИСНУВ КАМ│НЕЦЬ, │ СИЗИЙ ЗДОРОВЕННИЙ ГОЛУБ ЗАВАЛИВСЯ НА КРИЛО.
     ьАЛИЙ КИНУВ ЙОГО сУДОМУ П│Д НОГИ.
     - уО-ГО-ГО! - рЖ  ЗАТАНЦЮВАВ  сУДИЙ. -  ъОЛИСЬ НАШИМИ  ГОЛУБАМИ КНЯГИНЯ
юЛЬГА СПАЛИЛА НАШ│ ГОРОДИ! р ТЕПЕР МИ ВСМАЖИМО КИ┐ВСЬКИХ ГОЛУБ│В!
     эЕ ДАРМА  Ж КАЗАЛИ,  ЩО сУДИЙ ПОХОДИВ │З СТАРОГО  РОДУ, ЯКИЙ  ДОПОМАГАВ
ВОЮВАТИ КНЯЗЮ ьАЛУ ПРОТИ КНЯГИН│ юЛЬГИ. ыЮДИ КАЗАЛИ, ЩО ВО┐Н│В  ┐ХНЬОГО РОДУ
МАЙЖЕ ВС│Х ПОС│КЛИ ВАРЯГИ НА КАПУСТУ, А  ЖИВИХ ПОЛОНИЛИ │ ЗРОБИЛИ  РАБАМИ. ▓
М│Ж СОБОЮ ПОД│ЛИЛИ. юТАК СТАЛИ  РОДИЧ│ сУДОГО │ САМ сУДИЙ ХОЛОПАМИ. є СЛОВАХ
сУДОГО  БУЛА ПЕКУЧА  ЗНЕНАВИСТЬ  ДО КНЯГИН│  юЛЬГИ,  ЩО  я│ВНИК ПРИГАДАВ, ЯК
ПОВАЖНО ПРО НЕ┐  ГОВОРИВ ДЯДЬКО я│ВЕНЬ: "ъНЯГИНЯ НАЙМУДР│ША  СЕРЕД Ж│НОК!  ▓
Н│ХТО  Н│КОЛИ  ┐┐ НЕ ЗДУРИВ -  Н│  ПРОСТ│ ДРЕВЛЯНИ,  Н│ ЛЕСТИВ│ ГРЕКИ. ЄАКО┐
ПОВ│К ВЖЕ  НЕ  БУДЕ!  эАВ│ТЬ  ТОЙ  П│П, уРЕЧИН, ЩО  ПРИ┐ЗДИВ ДО  БОЯРИНА, ЦЕ
ВИЗНАВ."
     яОКИ ЧИСТИВ ёТРОКАТУ, ЩЕ ПРИЛЕТ│ЛИ  ГОЛУБИ, │ ЗНОВ РУКА НЕ СХИБИЛА!  ∙Е
ДВА ГОЛУБИ КИНУВ ДО │СТОБКИ сУДОМУ.
     тОНИ  ЗАК│НЧУВАЛИ ОБСМОКТУВАТИ КРИЛЬЦЯ,  ЯК  ДО │СТОБКИ НЕЧУТНО ВСТУПИВ
ДЯДЬКО я│ВЕНЬ. ьАЙЖЕ ЧОРН│ СИНЦ│ ОБМАЛЬОВУВАЛИ ОБИДВА ОКА. яОГЛЯД БУВ ПРОСТО
СКАЖЕНИЙ, АЛЕ НЕ КРИЧАВ, ГОВОРИВ ТИХО:
     - уОЛУБ│В ПОЖИРА║ТЕ? - т│Н СХОПИВ │ П│ДНЯВ МАЛОГО ЗА ВУХО. -  ЄИ ЩО, НЕ
ЗНА║Ш, - ГОЛУБ│В НЕ ГОДИТЬСЯ Ч│ПАТИ! ЄА ЩЕ Й ЛЮДСЬКИХ?
     - ЄА ЦЕ Я, - ПРОМИМРИВ сУДИЙ. - ▀ МАЛОГО ПРИГОСТИВ.
     - т│Н  ЗБИВ ГОЛУБА,  А  ТИ  ЙОГО ПРИГОСТИВ?!  эУ  ДОБРЕ.  яЕРШОГО  РАЗУ
ВИБАЧАЮ...  тИПЕРИ  МОЮ  СОРОЧКУ,  А  Я ПОСПЛЮ. ▀К ОЦЕ  ОТУДИ Т│НЬ  ВПАДЕ  -
РОЗБУДИ! - ▓ В│Н ПОКАЗАВ ТОПОРИЩЕМ НА Т│НЬ В│Д КОНОВ'ЯЗ│,
     ▓ ЗАВАЛИВСЯ П│Д КОЖУХА НА П│Л.
     ьАЛИЙ  ПРАВ СОРОЧКУ  В ЦЕБР│ З ПОПЕЛОМ │ ГАРЯЧОЮ ВОДОЮ,  │ СЛЬОЗИ  ЙОГО
ДУШИЛИ ГОРЛО. т│Д ОБРАЗИ, ЩО ДЯДЬКО ЙОГО ПРИ ХОЛОПОВ│ ЗА ВУХО СХОПИВ. рЛЕ Ж,
ПО-ПРАВД│, │  В│Н НЕ ПОВИНЕН БУВ БИТИ ГОЛУБ│В. ЄУТ НЕ Л│СИ ДЕРЕВЛЯНСЬК│. ЄУТ
ЗЕМЛЯ ВЖЕ ПОЛЯНСЬКА │ ГРАД СТОЛЬНИЙ ЩЕ Й ДО ВСЬОГО!!!
     тИВ│СИВ СОРОЧКУ  НА ПЕРЕТИНКУ  В│Д  КОНОВ'ЯЗ│  П│Д ПЕКУЧЕ СОНЦЕ,  │  НЕ
ВСТИГЛА ВОНА  ЩЕ ДОБРЕ  ВИСОХНУТИ, ЯК ДЯДЬКО  я│ВЕНЬ  С│В НА  ПОЛ│. ёИД│В │З
ЗАПЛЮЩЕНИМИ ОЧИМА,  ЗАГОРНУВШИСЬ У КОЖУШИНУ.  ъ│ЛЬКА РАЗ│В ГЛИБОКО ДИХНУВ  │
РОЗПЛЮЩИВ ЗАПЛИЛ│ СИНЦЯМИ ОЧ│.
     яОМАЦАВ СОРОЧКУ - ЩЕ ВОГКА.
     - яЛЕСНИ МЕН│ ВОДИ! - эАКАЗАВ МАЛОМУ.
     єМИВАЮЧИ ЛИЦЕ ТА  ОБМИВАЮЧИ  ШИЮ РУХАВ  СВО┐МИ МОГУТН│МИ РУКАМИ,  │  ЗА
КОЖНИМ РУХОМ П│Д ТОНКОЮ ШК│РОЮ ПЕРЕЛИВАЛИСЬ, ПЕРЕКОЧУВАЛИСЬ БУГРИСТ│ М'ЯЗИ.
     сУДИЙ ВАРИВ КАШУ │ ЗАМ│ШУВАВ Т│СТО ДЛЯ КОРЖ│В.
     ьАЛИЙ СИД│В НА ПОРОЗ│ │СТОБКИ │ ОББИВАВ КАМ│НЧИКИ, ЩОБ БУЛИ ОКРУГЛ│Ш│ Й
КРАЩЕ ЛЯГАЛИ В ШК│РУ ПРАЩ│.
     т  ЦЕЙ ЧАС ЗА  М│СЬКИМИ  ВАЛАМИ БОВКНУЛИ ДЗВОНИ,  СКЛИКАЮЧИ В│РУЮЧИХ ДО
ОБ│ДНЬО┐ В│ДПРАВИ.
     чРАЗУ Ж ОПАВ ГУРК│Т │ ГАЛАС НА ВАЛАХ, │ ЧУЛИСЬ ЛИШЕ ОКРЕМ│ ГОЛОСИ.
     3ВИЧАЙНО,  ДО  ЦЕРКВИ  П│ДУТЬ  ЛИШЕ  ГОРОДНИКИ  ТА  МАЙСТРИ.  р  ПРОСТ│
РОБ│ТНИКИ - Д║ЛАТЕЛ│  ОБ│ДАТИМУТЬ ТА В│ДПОЧИВАТИМУТЬ, ЩОБ НЕВДОВЗ│ СТАТИ  ДО
ВАЖКО┐ ПРАЦ│.
     ч БРАМИ, ЯКУ П│ЗН│ШЕ НАДБУДУТЬ  ЦЕРКВОЮ │ ЗВАТИМУТЬ чОЛОТИМИ  ВОРОТАМИ,
ВИ┐ХАЛО ШЕСТЕРО ┐ХН│Х ВОЗ│В │ ПОТЯГЛИСЬ ДО │СТОБКИ. чА ЯКИЙСЬ ЧАС ЩЕ ЧЕТВЕРО
РОБ│ТНИК│В ПРИЙШЛО ДО СТАНОВИЩА ┐ХНЬОГО.  яЕРЕКАЛЯН│ ЖОВТОЮ ГЛИНОЮ,  ЗАСТУПИ
НА ПЛЕЧАХ, А НА ЗАСТУПАХ ВИСЯТЬ ВЕЛИК│ КОШИКИ.
     ∙Е К│ЛЬКА ХВИЛИН, │ ПОДВ│Р'Я ПЕРЕД │СТОБКОЮ ОЖИЛО РУХОМ, ЗАГОМОН│ЛО.
     фЯДЬКО ВДЯГ ХИМЕРНУ БЕЗРУКАВУ СОРОЧКУ │  КИНУВСЯ ОГЛЯДАТИ ВОЗИ │ КОНЕЙ.
юБМАЦАВ ┐ХН│ НОГИ, ПЕРЕВ│РИВ, ЯК НА ШИ┐ ПУЛЬСУ║ КРОВ.
     яОКИ  ХОЛОПИ  НЕ ПОПОРАЛИ КОНЕЙ │ НЕ ЗАСИПАЛИ  ┐М  В  ШАЛЬКИ  ТОВЧЕНОГО
ЯЧМЕНЮ, В│Н НЕ НАКАЗАВ сУДОМУ СТАВИТИ НА СТ│Л КАШУ │ ГАРЯЧ│ КОРЖ│.
     чА СТОЛОМ, СТОЯЧИ, ДЯДЬКО я│ВЕНЬ ПОЧАВ ЧИТАТИ "юТЧЕ НАШ..."
     рЛЕ  ыЯХ  │  э│МЕЦЬ  МОВЧАЛИ. ЄОД│  ДЯДЬКО я│ВЕНЬ  ПЕРЕРВАВ  МОЛИТВУ  │
ВИГОЛОСИВ.-
     -  ьОВЧИТЕ?  чНАЧИТЬ, ┐СТИМЕТЕ КАШУ  │ КОРЖ│. р ТОВЧЕНЕ САЛО З ЧАСНИКОМ
│НШИМ РАЗОМ ОДЕРЖИТЕ. ▓ СОЛОНИНУ ТЕЖ!
     ▓ ПОВ│В  ДАЛ│  МОЛИТВУ. ▓НШ│ ЗА НИМ ПОВТОРЮВАЛИ. эАВ│ТЬ  э│МЕЦЬ ГОЛОСНО
ВИМОВЛЯВ,  ПЕРЕКРУЧУВАВ СЛОВА.  Є│ЛЬКИ  ыЯХ ЗАТЯТО  МОВЧАВ. ▓ ЛИШИВСЯ,  ЯК │
ОБ│ЦЯВ  ДЯДЬКО  я│ВЕНЬ,  БЕЗ  ТОВЧЕНОГО  САЛА  З  ЧАСНИКОМ  │ ДОБРОГО  ШМАТА
СОЛОНИНИ.
     юСЬ НА ВАЛУ Б│ЛЯ БРАМИ СУХО ЗАСТУКОТ│ЛО БИЛО.
     їОЛОПИ НАСУПЛЕНО П│ДВЕЛИСЯ З-ЗА СТОЛУ, РОЗБИРАЮЧИ СВО┐ ШАПКИ ТА БРИЛ│.
     чАРИП│ЛИ, ЗАСП│ВАЛИ КОЛЕСА ШЕСТИ ВОЗ│В, ЦВЬОХКАЛИ БАТОГИ │ ГУПАЛИ ВАЖК│
КОПИТА ОБ ВИБИТУ ЗЕМЛЮ.
     фЯДЬКО я│ВЕНЬ ПОКИДАВ ПОДВ│Р'Я  ОСТАНН│Й. ▓ШОВ │ УВАЖНО  ПРИДИВЛЯВСЯ ДО
КОНЕЙ ТА ВОЗ│В, МОВ ЧЕКАВ ЯКО┐СЬ НАПАСТ│.
     єВЕЧЕР│ ЗНОВ  З│БРАЛИСЯ ВС│  ДО │СТОБКИ,  │  сУДИЙ  ВС│Х  ГОДУВАВ КАШЕЮ
КРУТОЮ ТА КОРЖАМИ З  КОНОПЛЯНОЮ ОЛ│║Ю. Ё│ВНО  ПАЛАЛА СУХА  БЕРЕЗОВА СК│ПКА В
ЗАЛ│ЗНИХ ВИЛКАХ, Т│ЛЬКИ  ЧАС В│Д ЧАСУ ОБГОР│ЛИЙ ВУГЛИК З ДЗВОНОМ  ПАДАВ УНИЗ
НА ЗАЛ│ЗНЕ КОРИТЦЕ - ЩОБ ПОЖЕЖ│ НЕ БУЛО.
     я│СЛЯ ВЕЧЕР│  я│ВЕНЬ ЗРОБИВ НА СВ│ЖО ОБТЕСАНОМУ  СТОВПОВ│,  ЩО П│ДПИРАВ
СВОЛОК, ЗАС│ЧКИ СОКИРОЮ, А НА ДЕРЖАКУ СОКИРИ КАРБИ НОЖЕМ ПОРОБИВ. ЎЕ В│Н ТАК
"ЗАПИСАВ" ВИКОНАНУ ЗА ДЕНЬ РОБОТУ.
     ▀К │ ПЕРШО┐ НОЧ│, ДЯДЬКО │ сУДИЙ БУЛИ НАДВОР│, Б│ЛЯ КОНЕЙ, А НЕБ│Ж СПАВ
РАЗОМ З УС│МА В │СТОБЦ│.
     ьАЛИЙ ШВИДКО ЗАСНУВ, АЛЕ КОЛИ ЙОГО ПОТОРСАЛИ  │З СЛОВАМИ: "рНУ ПЕРЕВ│Р,
ЧИ СПИТЬ ВИШКРЯБОК?" В│Н ПРОКИНУВСЯ │ НЕ СПАВ Б│ЛЬШЕ.
     - ЄА СПИТЬ... - ЗАШЕПОТ│ЛИ ДЕСЬ ПОРУЧ У ТЕМРЯВ│.
     - ыЮТУ║ ЦЕЙ БОЯРСЬКИЙ ПЕС... ъАРБИ  КАРБУ║  НА СТОВПОВ│. ЄРЕБА ПОР│ЗАТИ
┐Х УС│...
     - є  НЬОГО РЕЗА Й НА СОКИР│. эЕ ТРЕ... фАРМА Т│ЛЬКИ РОЗДРОЧИШ  ПСЮГУ...
ПАТЛАЧА...
     - сАЧ, РОЗПУСТИВ ПАТЛИ, КОСИ  ЗАПЛ│В, ЯК ВОЯКА КНЯЗЯ ьАЛА... р ТАКИЙ ЖЕ
РАБ, ХОЛОП, ЯК │ МИ...
     - х, БРАТЕ, - ОЗВАВСЯ ХТОСЬ. - т│Н НЕ ТАКИЙ, ЯК │ МИ. т│Н ЛИШЕ БОРЖНИК.
т│ДРОБИТЬ СВО║ │ В│ЛЬНИЙ ПТАХ - ЛЕТИ, КУДИ ХОЧЕШ!
     - юТО В│Н НАШИМИ ШИЯМИ СВО║ ЯРМО В│ДКУПА║!
     - эЕ КАЖ│ТЬ, БРАТЕ, - ГОЛОС СТАРОГО  ЄАЛЬЦЯ. -  тИ САМ│ БАЧИЛИ,  ЯК В│Н
СЬОГОДН│ ПЛИНФУ ВАНТАЖИВ, НА ВЕРХИ ТЯГАВ,
     -  ЄЮ НА  НЬОГО, НА  НАВ│ЖЕНОГО!  яНЕТЬСЯ  ПЕРЕД  ГОРОДНИКОМ  ТА  ПЕРЕД
МАЙСТРАМИ, МОЖЕ ПОМ│ТЯТЬ ТА ПОХВАЛЯТЬ!
     - т│Н НЕ ДЛЯ ПОХВАЛЬБИ ПНЕТЬСЯ...
     ьАЛИЙ ЗАЧА┐В ПОДИХ - ЦЕ ГОВОРИВ ыЯХ.
     -  ...В│Н ПНЕТЬСЯ,  ЩОБ ЙОГО ПОМ│ТИЛИ │  ДО  СЕБЕ  ВЗЯЛИ,  ЩОБ