Њихайло Љоцюбиньский. Њаленький грІшник

Ћцените этот текст:
Њихайло Љоцюбиньский. Њаленький грІшник

---------------------------------------------------------------
OCR: Ћлег ‚олков
Source: Џовно ‘обранiє ’ворiв, Ќаукова „умка, 1974
---------------------------------------------------------------

ЋЏЋ‚I„ЂЌЌџ

I
„митрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати, що по
самі вікна влізла в землю. Ќадворі було краще, ніж у хаті. ‘онечко підбилосЯ
вже височенько і пригрівало. ‘ніг так блищав, що „митрик не міг на нього
дивитись і кліпав очима. Ѓула відлига, з стріх капало, з горбка збігали, мов
весною, струмочки талої води, горобці весело цвірінькали, жидівські кози
никали по майдані, чи не лишилось де на торговиці хоч стебла сіна від
учорашнього Ярмарку. ‘е тепло, сЯ немов веснЯна днина серед зими вабили
„митрика, тЯгли його в далечінь, на волю, он в те місто, що здіймаєтьсЯ до
блакитного неба шпичастими вершечками церков, зеленими та червоними дахами
на кам'ЯницЯх. Ђле мати його, џрина, виходЯчи з відрами на щоденну роботу,
звеліла йому сидіти вдома. ’ому-то „митрик був сумний. ‚ін стежив очима за
матір'ю, що, зігнувшись під важкими відрами, повними води, переходила
вулицю, бачив, Як у брудних хатках уздовж вулиці відчинЯлись двері,
висовувалисЯ звідти жидівки і гукали на його маму:
- џрино! а несіть швидке води, бо діжка порожнЯ!
„митрикові на хвилинку жаль стало неньки, що слаба не слаба - увесь
день мусить носити воду, зароблЯти на хліб. ’а не така була погода, щоб
смуток затримавсЯ в його серці. ‚се навкруги було таке радісне, веселе, що з
пам'Яті „митрикової вилетіли десь і мати, й наказ її сидіти вдома, він не
помітив Як. самі ноги, озуті в здорові зашкарублі чоботи, винесли його на
вулицю. „митрик скубнув по дорозі за хвіст козу і весело засміЯвсь,
побачивши, Як коза кумедно закрутила рогатою та бородатою головою. „алі,
вчепившись ззаду до панських саней, проїхав до мосту, а звідти, пошкрЯбуючи
здоровими чобітьми та інколи ковзаючись, побіг через лід на місто.
Ќа „митрикові була стара руда материна юпка з клаптиками вати, що
висіли крізь дірки з пошарпаної одежини, довгі рукава теліпались нижче рук,
заважали йому, ђусЯву головку прикривав старенький картузик з одірваним
козирком. Ђле, незважаючи на свої непишні шати, „митрик весело дививсь на
світ божий здоровими сивими очима, весело підстрибував по людних вулицЯх.
‚раз він зупинивсь, скривив жалібно обличчЯ і простЯг руку до Якогось
пана, що проходив улицею.
- „айте копійку!.. мати слабі... хліба немає...
Џан глЯнув на блідий видочок хлопчиків, на його одежу пошматовану й
сЯгнув у кишеню.
„митрик побіг далі, затискаючи в руці мідЯну монету. ‘е ѓаврилко його
так навчив. Ћ, той ѓаврилко розумний і сильний, страх Який сильний!.. Ђле де
ж він, той ѓаврилко?
- „митрику, а сюди!..
„митрик впізнав знайомий голос і став.
- Ќу, що? - привітавсЯ ѓаврилко, підходЯчи до „митрика.
- Ђ диви, що маю! - похваливсЯ той десЯткою, що випрохав у пана.
- Њало! - рішив ѓаврилко. - ™о за неї купиш? Џроси ще, та не лінуйсь,
кривись добре, Як середа на п'Ятницю, та приказуй жалібно: "„айте,
милостивий пане, дайте... мати вмирають... Я їсти хочу!.." I не відчепись,
за поли хапай, аж поки дасть.
„митрик осміхнувсь.
- •іба Я не знаю? ’и ж мене вчив... Ђ ти чом не просиш? - поспитав він
у товариша.
- Ћце вигадав! ‘казано мале - дурне! Њені ніхто не дасть, бо Я вже
великий, мені вже десЯть літ, та й свита на мені ціла, не така, Як твоЯ
юпка... ѓав не лови! - раптом штурхнув ѓаврилко під бік „митрика.
„митрик зрозумів і побіг за Якимсь паном, простЯгаючи руку.
- „айте, пане, милостивий... хоч копійку дайте... мати вмирають... два
дні без хліба сидимо.
- Џроси все! - казав ѓаврилко, одбираючи випрохані гроші. - Ѓіжи он за
тією панею, що на голові пір'Ячко теліпаєтьсЯ.
„митрик побіг і ще щось приніс.
- Ђ де ж Њарійка? - поспитав він.
- Ђ там десь на вулиці з жиденЯтами бавитьсЯ... Њарійко! Ђгов!
‡а хвилину надбігла Њарійка, так замотана здоровою хусткою, що самий
гострий червоний носик визирав на світ божий, мов рознюхуючи, чи нема де
чого цікавого.
- ‡наєте що? - зібрав раду ѓаврилко. - Њаємо трохи грошей", Ђ Я нині
вранці такі бачив медівники в пекарні... ну, такі, що ніколи не бачив... Ћце
тобі коржик, а на коржикові наче сметана солодка-солодка... зверху помащено
червоним та притрушено маком...- ѓаврилко сплюнув, бо йому набігло повен рот
слини. - Ђ на самому вершечку, маєте собі... вишнЯ! Њов тільки її з дерева
зірвав.
- …ге?! - скрикнули враз Њарійка з „митриком.
- Їй-богу!.. ходім купимо!
- •одімо!
- Ђ на шостака візьмемо цигарок, - додав ѓаврилко.
- I сірників1
Ї діти, мов зграЯ горобців, знЯлись з місцЯ і покопотіли вулицею.
- ‘тережись! - гукнуло щось іззаду і баскими кіньми проскочило повз
дітей.
- ‹ови!.. лови його! - скрикнув ѓаврилко, і всі троє щосили побігли
навздогінці за саньми.
„митрик в ѓаврилком вчепилисЯ ззаду за сани і причаїлись. Ђле,
озирнувшись за Њарійкою, вони так і зареготались наголос. Ђ де ж Њарійка,
наздоганЯючи сани, посковзнулась і шубовснула просто в калюжу. Ѓрудна вода
стікає з мокрої спідниці, а Њарійка стоїть, ще й пальці розгорнула, завалЯні
в болоті. Ќа лихо, почув той регіт візник і шмагнув назад себе батогом.
„митрик з ѓаврилком попадали з галасом на землю. •лопці підбігли до Њарійки.
- Њаріє, звідкіль вітер віє? - зачепив її ѓаврилко, смикнувши за кінець
хустки.
- Њаріє, звідкіль вітер віє? - смикнув з другого боку „митрик.
- Ќе зай-май, бо, їй-бо мамі скажу! - запхикала Њарійка, сЯкаючи
червоного носа.
•лопці попустували трохи, а далі з заспокоєною Њарійкою майнули на
базар.
ѓаврилко накупив медівників, цигарок і сірників. ‚сі троє примостились
десь під барканом і поділились ласощами. ѓаврилкові, звичайно, придало
найбільш. Џоласувавши, він добув з кишені цигарок і дав одну „митрикові.
- „ай і мені! - обізвалась Њарійка.
- Ќа, коли хочеш!
„митрик затЯгнувсь цигаркою і почервонів увесь од їдкого диму, аж очі
слізьми забігли. Ћднак він не кинув цигарки, боЯчись глузуваннЯ
ѓаврилкового.
Њарійка закашлЯлась.
- ’ю на них! ’аке гірке та недобре курЯть, - сказала вона, кидаючи
цигарку.
- …т, баба! - з погордою сплюнув ѓаврилко, хоч його й самого нудило від
цигарки.
- Ђ тепер гайда бити того жидка, що нас займав учора! - загадав
ѓаврилко.
‚сі знЯлись і подались поміж жидівські вулиці.
†идка не знайшли, а так провештались на місті до вечора.
- ѓлЯди ж, „митрику, виходь завтра! - наказував ѓаврилко.
- Ђ Як мамка не пустЯть?
- ’о втечи!
„митрик біг через лід, пошкрЯбуючи здоровими чобітьми, і з жахом думав,
що то скаже йому мамка за неслухнЯність.
Ђ мамка нічого не сказала: вона лежала на полу й стогнала. Џобачивши
врешті „митрика, џрина обізвалась:
- I де ти бродиш, заволоко? ‚ізьми отам кашу в печі та новечерЯй!
„митрик виїв з горщика кашу, ліг коло матері і зараз же заснув.
‰ому снились горобці, кози, ласощі та інші втіхи бідних дітей.

II
„ругого днЯ џрина ледве звелась з постелі; вона взЯлась за відра, щоб піти
на роботу, але почула, що не мав сили.
- —огось Я занедужала, „митрику, - обізвалась џрина, - сили не маю... џ
трохи полежу, а ти побіжи на місто та купи хліба... Ћсь тобі гроші... ’а не
барись...
‘умно було „митрикові, жалко недужої мами, але тільки до сінешнього
порога. ‡а порогом він забув і маму, і свої турботи. ‘онечко гріло, Як і
вчора, небо синіло в високості чисте, безхмарне; струмочки жебоніли щось
межи собою, по снігу плигали жовтобрюшки та снігурі. ‚есело! „митрик з
радісним серцем трюхав по льоду, затискаючи в жмені гроші на хліб.
Љоли це, саме під містом, з'ЯвивсЯ ѓаврилко з гринджолЯтами, а на їх
сиділа Њарійка.
- ‘ідай, підвезу! - гукнув він на „митрика.
„митрик з розгону наскочив на гринджолЯта, мало не перекинув Њарійки, а
ѓаврилко повіз їх, мотаючи головою та іржучи, мов кінь.
- ’пру! „ай, ѓаврилку, Я повезу!
„митрик скочив з санчат і взЯвсЯ за мотузок.
- Ђ що се у тебе в жмені' - лапнув його за руку ѓаврилко.
- ѓроші... мамка на хліб дали.
- „ай сюди!
- …ге, не можна - мамка битимуть.
- „урний! скажеш загубив, то й не битимуть. „авай!
„митрик, вагаючись трохи, віддав гроші.
- Ћт що Я вам скажу, - почав ѓаврилко. - џ тому жидкові, що нас раз у
раз зачіпав, таки нам'Яв учора пейси. Ђле жидок нахвалЯвсЯ: Як зберу, каже,
жиденЯт, тоді не попадайтесь нам у руки. Ђ ми собі знаєте, що? Њи собі
покупуємо козики, жиденЯта не посміють підступитись, Як докажемо ножі.
„умка купити ножі дуже всім сподобаласЯ. „іти метнулись до крамниці і
купили три козики. ‹ишились ще два шаги, за Які не знали, що купити.
- Ђ Я їсти хочу! - обізвавсЯ ѓаврилко.
- I Я! I Я! ..- скрикнули разом „митрик та Њарійка.
- ђушай просити, „митрику! - загадав ѓаврилко.
’а, Як на лихо, сьогодні не щастило, хоч „митрик дуже жалібно кривив
обличчЯ та квилив, мов сирота:
- „айте сиротині копієчку... зглЯньтесь над голодним!..
Ќіхто нічого не давав, а їсти хотілось.
- …т, що твоє старцюваннЯ! Ћт Як той дід сліпий, що сидить білЯ мосту,
- ну, той мав всЯкого добра повну торбу: там тобі й бублики, й Яблука, й
медівники!.. облизалась на одну згадку Њарійка.
‚ ѓаврилковій голові промайнула думка.
- ‡наєте, що? та торба буде наша! - рішив він.
- …ге, так тобі дід і дасть: ти за торбу, а він тебе костуром! -
змагалась Њарійка.
- Ќе бійсь! ‡робимо так: ти, Њарійко, купиш за двоЯчку булку і подаси
дідові, а Як дід ховатиме її в торбу, ми вдвох з „митриком,- Я з одного
боку, а він з другого, - черкнем ножем по мотузці... Њарійка вхопить торбу
та навтікача, а ми за нею!.. „обре, „митрику?
- …ге, "добре"! Ђ Як дід зверху костуром?
- Ќе бійсь, не влучить! ѓайда!
‘ліпий дід співав побожні пісні і не чув свого лиха. ‚ін, ховаючи в
торбу булку, обіцЯв Њарійці "спасеніє душеньки", коли враз почув, що його
торба кудись сунетьсЯ, що її вже нема!
- Љалавур! ѓрабують! - зарепетував дід, але в одповідь на його крик
залопотіли ноги втікачів,
Ђ ѓаврилко паює вже здобич, причаївшись з своїм гурточком за стосом
дров на жидівському подвір'ї.
„митрик чув дитЯчим серцем, що так погано чинити, Як вони чинЯть, але
боїтьсЯ й натЯкнути про се, бо ѓаврилко просвітку не дав би, глузуючи.
Ђж ось і вечір. „митрик знає, що йому пора вже додому, але він боїтьсЯ
з'ЯвитисЯ до матері без хліба і без грошей. Ђдже мати напевне картатимуть
його! ‘Я думка так гризе „митрика, що він звірЯєтьсЯ з нею Њарійці.
- Ќочуй у нас! - рішав Њарійка. - Ђ завтра мати забуде, і минетьсЯ тобі
отак.
I „митрик уперше в житті ночує під чужою стріхою, далеко від матері.
„ругого днЯ знов іграшки, сміхи, ласощі. Ђле надвечір „митрик помічав,
що йому чогось мулько на серці. ’ак чогось кортить додому, до матері. •ай
вже й виб'ють його, аби бути вдома, аби почути голос неньчин. „митрик не
витримує далі, кидав своїх товаришів і біжить додому. ‰ому хочетьсЯ
пригорнутисЯ до матінки, перепросити її, поцілувати ту руку, що не раз
пестливо гладила його по головці. ’а чи дома тепер матінка, чи ще носЯть
воду? Ћн іде назустріч та жінка, що вони наймають у неї хату, вона, мабуть,
знає...
- ’ітко, чи мамка вже дома, чи ще воду носЯть? - підбігав до неї
„митрик.
†інка стає і сумно хитав головою.
- ‚ідносила вона вже своє, дитино!.. ‚же більш не і понесе! - з слізьми
в очах каже жінка.
„митрик не розумів гаразд сих слів, але його щось стискає коло серцЯ.
‚ін бачить сльози на очах у жінки, і неспокій обхоплює його.
- ‘ирітка ти нещасний!.. ‚же твоЯ мати десь з богом бесідує...- ридав
раптом жінка і хоче приголубити „митрика.
Ђле „митрик випручуєтьсЯ з обіймів і кидаєтьсЯ далі. ‚ін усе зрозумів,
і страшна безнадійність обнЯла йому серце.
- Њатінко моЯ!.. - кричить він. - Њатінко!.. - ‘льози течуть йому по
обличчю, серце маленьке рветьсЯ з болю, а „митрик біжить все далі і нічого
не бачить перед собою. ‚ін давно вже загубив свого картузика, кілька разів
падав на слизькій дорозі, поли з рудої юпки, мов крила, мають за ним від
прудкого бігу, а він усе біжить далі та голосить:
- Њатінко моЯ!.. матінко ріднесенька!..
Ђле що це? —ию це труну везуть на санЯх?
"‘е мою мамку везуть ховати", - думав „митрик і щосили пориваєтьсЯ
наперед. ‚ін не бачить, що за ним басують коні, не чув, Як кричать:
"стережись!" Ђ коні вже близько, ось вони дихають гарЯчою парою над
„митриковою головою, ось спинаютьсЯ над ним, рвутьсЯ наперед, і „митрик
зникав десь під кінськими копитами...

III
„митрик лежить у лікарні. ‡ламану ногу його взЯто в лещата; нога вже не так
болить, Як перше, і „митрик може підвестись на постелі. ‚ін розглЯдав
простору кімнату, це ле"кать хворі, дивитьсЯ на сестру-жалібницю, що
зігнулась над недужим, і зупинЯєтьсЯ, врешті, на своєму столикові. ’ам, межи
усЯкими плЯшечками з ліками, червоніє колодочка з його козика. Ћх, той
козик! ‚ін нагадує „митрикові стільки прикростей, стільки смутку, що „митрик
не може дивитисЯ на його.
"Њоже, мама їсти хотіли, Як Я купував козики... може, вони голодні й
померли, не діждавшись хліба... Ќе скажуть матінка, не признаютьсЯ, бо нема
вже їх на світі... і нікого в мене немає... сирітка Я безрідний... ’а чи
вибачать мені мамка за все, що Я накоїв? - думає „митрик, не втираючи
сльози, що скотилась йому на обличчЯ. ’о десь бог покарав мене: нащо було
обдурювати усіх, просЯчи длЯ слабої неньки? Ќащо було казати, що Я
сирітка?.. Ћт тепер бог і дав так... Ђ все той ѓаврилко недобрий він
хлопець, він мене на все підводив... Ќі, то Я недобрий, що слухавсЯ
ѓаврилка... Ќе вибачить мені бог, не вибачить..."
I „митрик поглЯдає в куток, де з чорних рам дивитьсЯ на його суворе
обличчЯ бога-батька, і здаєтьсЯ „митрикові, що не варт він пробаченнЯ, що
ніхто не дарує йому вини його...
"™о зо мною буде? - турбують думки дитЯчу голову. - „е Я подінусь?..
•то мене нагодув, хто зодЯгне мене, каліку непотрібного?.. ‡нов
старцювати?.. Ќі, не буду, не хочу й бачити того ѓаврилка, що навчив мене
руку простЯгати... Ѓуду щось робити, на хліб зароблЯти, „обрі люди
поможуть... Ђ де ж ті добрі люди? Є! џ знаю, що є! Ђдже матінка недурно
казали, що світ не без добрих людей!.."
Last-modified: Sat, 31 Aug 2002 10:37:53 GMT
Ћцените этот текст: