Пантелеймон Кулiш. Поезi©
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
╙, ╨ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
╞, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
РIДНЕ СЛОВО
Я на сторожi коло ©х
Поставлю слово.
Шевченко
Мовчки предки нашi в полi,
Мовчки спочивають,
Тiльки чорнi© могили
3 вiтром розмовляють.
Спочивають, дожидають
Праведного суду,
Що судити Укра©ну
Рiдне слово буде.
Вже судили княжi вiча,
Панськi трибунали,
I перевертнi гетьмани
Ради радували.
Радували, - утiкала
Правда з того суду,
Багатились пiдмовлянням
На перелюб люду.
Радували, продавали
За ма╨тки волю,
Засiвали головами
Безголiв по полю.
Засiвали, насипали
Пам'ятнi могили,
В тих могилах рiдним трупом
Правду придушили.
А неправду поруч себе
За столом саджали,
Не вином, людськими слiзьми
Кубки iсповняли.
Ой пануйте ж, бенкетуйте,
Ми ждатимем суду.
Що судити Укра©ну
Рiдне слово буде.
Рiдне слово, божа правдо!
Як мала дитина,
Тебе стала промовляти
Хирна Укра©на.
Промовля╨, - ожива╨,
Згнiчений морозом
Непозичений у нiмця
Укра©нський розум.
Схаменуться, стрепенуться
Стуманiлi люде:
Рiдне слово, рiдний розум,
Рiдна й правда буде.
Без напастi завою╨
Города i села,
I над людьми зацарю╨,
Приступна й весела.
I засвiтить серед хати
Свiтло благодатне,
I, як мати, буде дбати
Про сирiтство хатн╨.
I ходитиме всевiда
3 хати до палати,
Щоб убогого сусiда
3 багачем з'╨днати.
Рiдна правдо, люба радо,
Тихому одрадо,
За ╨диность i братерство
Праведна наградо!
В дусi правiм будем вiчно
Об тобi молитись,
Духом правди з ворогами,
Поки духу, битись.
СТЕП ОПIВДНI
Спокойно небо голубое.
Никитин
Блакитне небо, мов дугасте море,
Безоднею самiтною сто©ть.
Пiд сонцем степ, козацьке Дике поле,
Огнем перелива╨ться-жахтить.
Гарячий вiтер хилить-нахиля╨
Траву хвилясту стиха до землi,
I в прозирнiй золоченiй iмлi
Даль степова мов тоне-порина╨.
Понад травою стиха жар нiмий,
Переливаючись, пливе високо!
Розтоплю╨ться воздух осяйний,
Тiснить у грудях дух i слiпить око.
Дивлюсь кругом: не фарбами, огнями
Картина свiтоiскрява горить;
Над нею любо попiд небесами
Музика, мов срiбло тонке, дзвенить.
То жайворонок, лiрник одинокий,
Зайняв одрадну серцю вишину
I звеселя╨ свiт шумно-широкий,
Спiваючи про волю та весну.
Нiму╨ степ: йому нi на що воля.
Се немовлятко сонне в сповитку:
Судилась велетню дрiмлива доля
На довгому байдужньому вiку.
Закутавсь у сво© зеленi шати;
Пахущi мовчки нюха╨ квiтки;
Над ним по вiтру носяться крилатi
Метелики, мов марево, легкi.
ДО КОБЗИ
Кругом тiснота i неволя,_
Народ закований мовчить..._
Шевченко
Кобзо, моя непорочна утiхо!
Чом ти мовчиш? Задзвони менi стиха,
Голосом правди свято© дзвони,
Нашу тiсноту гiрку спом'яни.
Може, чи╨ ще не спiдлене серце
Важко заб'╨ться, до серця озветься,
Як на бандурi струна до струни.
Хто не здолi╨ озватись дiлами,
Хай обiзветься нiмими сльозами;
Ти ж сво╨ слово дзвони-промовляй,
Душам братерським заснуть не давай.
Хай недовiрки тво© туманiють,
Хай вороги тво© з жалю нiмiють;
Ти рiдну сем'ю докупи ззивай.
Гей, хто на сум благородний багатий,
Сходьтеся мовчки до рiдно© хати,
Та посiдаймо по голих лавках,
Та посумуймо по мертвих братах.
Темно надворi, зоря не зорi╨,
Вiтер холодний од пiвночi вi╨,
Квилять вовки по степах-облогах.
Кобзо! ти наша одрада ╨дина...
Поки iз мертвих воскресне Вкра©на,
Поки дождеться живо© весни,
Ти нам про нашу тiсноту дзвони.
Стиха дзвони, нехай мучене серце
Важко заб'╨ться, до серця озветься,
Як на бандурi струна до струни.
ЗАВОРОЖЕНА КРИНИЦЯ
Вертоград моей сестры...
Пушкин
У сестри мо╨© тихо
Процвiта╨ сад в оградi.
Кинамон, моя утiха,
Нард, алое в любiм садi.
Там квiтки, як в божiм раю,
Що на Тигрi да ╙вфратi,
Зорями в травi зоряють,
Тонуть-плавлють в ароматi.
Там гранати наливнi©,
Солодощiв дивних повнi...
Гудуть бджоли золотi©,
Мов з Едему тихi дзвони.
Серед саду-винограду
В кринах схована криниця...
Мойму серцю на вiдраду
Заворожена водиця.
Заворожена й заклята,
Щоб не знали люде ходу:
Бо призначено для брата
Чисту воду-прохолоду.
Вiтре тихий вiд заходу!
Вводи волю мого серця:
Повiнь чарами на воду,
Нехай лл╨ться, нехай лл╨ться.
Вiтре буйний аквiлоне!
Подми чарами, крилатий,
На тi нарди, кинамони,
Нехай каплють аромати.
ЗАСПIВ
Удосвiта встав я... темно ще надворi...
Де-не-де по хатах ясне свiтло ся╨,
Ся╨ ясне свiтло, як на небi зорi...
Дивуюсь, радiю, у серця питаю:
"Скажи, вiще серце, чи скоро свiт буде?"
"Ой скоро свiт буде,
Прокинуться люде,
У всяке вiконце
Засiя╨ сонце..."
Ой ударю ж зразу
У струни живi©:
Прокиньтесь, вставайте,
Старi© й малi©!
Вiщуванням новим
Серце мо╨ б'эться, -
Через край iз серця
Рiдне слово лл╨ться...
ПРАВЕДНЕ ПАНУВАНН╙
Голубко Музо! Годi сумовати
Да плакатись над слiпотою чернi,
Що золотом вцяцькову╨ палати -
Од свiту правди сховища мiзернi.
Обiймемось та пiдемо в левади,
В поля, в луги, в га© широкошумнi,
Чи не розвi╨мо тяжко© там досади
На узурпацi©, на захвати безумнi.
Глянь-подивись, який в нас "пишний город",
I скiльки в нiм окраси дорого©!
Дихання нашого не тру©ть смород,
I деспот мислi не гнiте живо©.
Пiснями тут ми з богом розмовля╨м,
Вселенна серцю нашому вiдкрита,
I областi ми ширшi осяга╨м,
Нiж та бiдота, золотом окрита.
СВЯТИНЯ
Мовчки струни на бандурi
Я перебираю.
Заспiвав би я до тебе -
Голос замира╨.
Не почу╨ш мого слова
Серцем молоденьким,-
Квiтчаною головою
Схилися до неньки.
"Пести мене, моя нене,
Як малу дитину,
Я твойого, нене, лона
Довiку не кину".
- "Ой покинеш, моя доню,
Далебi, покинеш,
У чужий край, в чужi люде
Пташкою полинеш.
Прийде, прийде, моя доню,
Такая година,
Що рiднiйша пеньки буде
Любая дружина".
I я чую тихi речi
Голоснiйше граю.
Я душею молодую
Красу обiймаю.
Ой бандуро, рiдна сестро,
Золотi© струни!
Вложи в не© мо╨ серце,
Високi© думи.
Нехай ©й ввi снi присниться,
Що я чую й знаю,
Про що серцем одиноким
Господа благаю.
Нехай ©й ввi снi присниться
Мати Укра©на,
Наше горе, наша радiсть,
Надiя ╨дина.
Святе слово - рiдна мати;
╙сть iще святиня
Вища, боговi милiйша -
Рiдная Вкра©на.
Зрозумiй, мо╨ кохання,
Чистою душею,.
Що люблю я, чим живу я,-
Будеш ти мо╨ю.
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT