оя упадниця, що так жорстоко... (Плаче). Зарiзали, зарiзали! М а р и н к а. Бог покарав i злобителiв. Квятковську обiкрали, Котенко горить, а Квiтка в жовтий будинок улучив: того ж таки вечора збожеволiв... П а л а ж к а. Прости йому боже, а на душi у його великий грiх, а надто у тi┐ панi, його матерi... М а р и н к а. Од не┐ оце листа одiбрала Маруся. П а л а ж к а. Що ж ота панi ┐й пише? М а р и н к а. О прощення просить i за себе, i за сина, ка║ться... П а л а ж ка. I-i, вже пiзно! А Маруся не забува його, як помiча║ш? М а р и н к а. Де там! I на тiм свiтi не забуде! П а л а ж к а. Ох, горенько, горенько! Оцю ладаночку вiд угодника нехай надiне зараз на себе: я положу ┐┐ на подушцi! (Встала). М а р и н к а. А ви ж, няню, куди знов? П а л а ж к а. Пiду ще до церкви, на часточку подам i проскурку принесу: сьогоднi ж ┐┐ святого янгола. М а р и н к а. Ага! А я й забула! А не забаритесь? П а л а ж к а. Нi, уже й без того пiзно, коли б i застала. (Хрестить Марусю). Спить собi янголятко тихо, так тихо, а душа вже, бачу, пiд самим горлечком б'║ться... Спи, моя зiронько, спи, моя стоптана квiтко! Нехай тебе, безталанну, святi янголи хоронять од лиха! (Виходить, поцiлувавши Марусю). М а р и н к а (зачиня дверi, пiдходить до вiкон). Треба, одначе, фiранки спустити, щоб свiт не розбуркав Марусi... Стук у дверi. Хто там? В И Х I Д II Маринка i Жалiвницький. М а р и н к а, Ти? Любий мiй! (Цiлу║ Жалiбницького, що вийшов з бокових дверей). Ж а л i в н и ц ь к и й. Слухай, голубко, вийми менi з скриньки свiй браслет i сережки, а я доложу ланцюжок з дзигарями, то, може, пiд заставу здобуду карбованцiв з сотню; нашi всi складаються, навiть i Котенко... пй тепер треба грошей... М а р и н к а (вийма). На, на! Це гаразд ти придумав... Ж а л i в н и ц ь к и й. Ну, так прощавай на час... (Виходить). М а р и н к а (проводжа). Не забудь же - сьогоднi ┐┐ iменини. Ж а л i в н и ц ь к и й. Пам'ятаю, пам'ятаю! Л у ч и ц ь к а (просипа║ться). Хто там? М а р и н к а. То чоловiк приходив... Л у ч и ц ь к а. А, Марочка? Що ж, цiлувала? М а р и н к а. Цiлувала, цiлувала... Ну, як же вам? Л у ч и ц ь к а. Лучче, лучче. Певно, пiзно? Я дуже заспала. М а р и н к а. Ще рано, ще спiть; лiкар казав - чим бiльше спатимете, тим швидше встанете... Л у ч и ц ь к а. А вiн надi║ться... Я видужаю, правда? М а р и н к а. Видужа║м, видужа║м i будемо щасливими... То ви тодi на клятiм спектаклi якусь жилу порвали, а заживе, то i по всьому... Ось мiкстурки випийте... Л у ч и ц ь к а (п'║). Менi хочеться так ще пожити!.. Я ж виплакала, вимучила собi оте право! М а р и н к а. I поживемо ще, порадi║мо... От тiльки краще спати... Заснiть ще! (Укрива ┐┐). Л у ч и ц ь к а. Добре. Я буду все, все робити, аби швидше одужати! Маринка закрива ┐┐ ширмами, а сама зляга на канапу. В И Х I Д III Тi ж i Лемiшка, а за ним двi хористки. М а р и н к а (на стук схоплю║ться. Обнiма батька i хористок). Таточко! Любий мiй! Маруся ще спить, а ви, сестрички, погуляйте поки в садочку! Хористки кивають головами. Л е м i ш к а (да║ грошi). На, дитино моя: це я i голота для нашо┐ благодi║чки... для нашого янгола; ми спромоглись... Вона все для нас трудилась... оддавала послiднi... а тепер лежить безпомiчна... на божих руках... (Плаче). М а р и н к а. Тату мiй! Золотий! Якi ви! (Утира очi). Л е м i ш к а. Тiльки не кажи ┐й, - не прийме: я знаю ┐┐! Кажи, що це вiд Котенка... Л у ч й ць к а. Маринко, хто там? Л е м i ш к а. Тихо! Я тiкаю! (Виходить навшпинячки). М а р и н к а. Та то я сама... Л у ч и ц ь к а. А менi почулось було... М а р и н к а. То у снi, певно. Заспокойтесь, спiть ще... Л у ч и ц ь к а. А менi й справдi щось снилось, чи снiг, чи свiчки... (Говорить хапливо, жваво, тiльки з задишкою, i чим далi, тим бiльше). М а р и н к а. То добрий сон, моя лелечко, вiн вам вiщу║ несподiвану радiсть якусь... Л у ч и ц ь к а (обнiма Маринку). Може, швидко Антось прибуде? М а р и н к а. А може. Лiкар казав, що йому зовсiм гаразд, що швидко вийде, що ваша хвороба йому на користь пiшла... Л у ч и ц ь к а (обнiма ┐┐). Господи, яке щастя!.. А я мучилась, що через мене... (Сiда). Яка я щаслива! М а р и н к а. Тiльки не iритуйтесь: вам i радiсть i горе - одна вада! Л у ч и ц ь к а (склада руки). Боже! Милосердю i любовi тво┐й краю нема! М а р и н к а. Знов бентежитесь? Ну i не пущу його... Л у ч и ц ь к а. Нi, нi! Я буду все робити... М а р и н к а. Так от i заснiть. Л у ч и ц ь к а. Не хочеться, рибонько... Я пiсля, пiсля засну... Слухай, я оцей час, як злягла, все думала про себе й про його. I зна║ш, на чiм упевнилась? Що винувата я, а не вiн. М а р и н к а. Це якраз по-вашому. Л у ч и ц ь к а. Далебi! Я занадто кохала, стала зараз рабою, собакою вiрною... Вдарило лихо, а я, замiсть того щоб пiдняти крила i його пiднести, сама ┐х опустила... i впала... М а р и н к а. Годi, бога ради, годi! Уже знов он колотиться серце!.. Ну, нехай вiн зовсiм правий, нехай! Л у ч и ц ь к а (усмiха║ться). Так! Перевiрившись у менi, вiн почав свiтом нудити... А тут ще приревнував... Лихi люде пiдстро┐ли... Але рвiя - кохання! М а р и н к а. Так, вiрю, вiрю... Тiльки мовчiть: бачите, i духу не вберете. Л у ч и ц ь к а (обнiма). Не буду бiльше, не буду! М а р и н к а. От надiньте ладаночку - бабуся принесла. Л у ч и ц ь к а. Де, де? (Цiлу║ й надiва). Так бабуся моя сивесенька вернулась? Де ж моя ненечка? М а р и н к а. В церквi; зараз прийде: сьогоднi ж вашого янгола! (Обнiма). Всього, всього, а найбiльше здоров'я! Л у ч и ц ь к а. Правда, а я й забула. Одсунь, серце, фiранки i одчини вiконце... а то так темно... М а р и н к а. Добре. (Пiднiма). Л у ч и ц ь к а. Ах, як гарно! Яке сонечко ясне та веселе! Пiдведи мене, посади коло вiкна: менi так хочеться на божий мир глянути! М а р и н к а. А ви не втомитесь? Л у ч и ц ь к а. Нi, нi! Менi сьогоднi дуже легко... i серце перестало болiти... Переведи тiльки мене до вiкна... М а р и н к а. Стiйте ж, я крiсло поставлю (ставить до вiкна) та накрию ще вас теплою хусткою, отак! А тепер берiться менi за шию... Л у ч и ц ь к а (встала, хита║ться). Ой, хата крутиться... М а р и н к а. Бачите! Л у ч и ц ь к а. Нi, тепер легше... То зразу якось в головi загуло. М а р и н к а. Ну, держiться ж мiцно! (Веде). Л у ч и ц ь к а. Бачиш, сама iду... О, я швидко видужаю! (Цiлу║). М а р и н к а. Ну, сiдайте ж тихенько; я ще подушечку пiдложу пiд спину. (Кладе). Добре сидiти? Л у ч и ц ь к а. Добре, добре! Маринко, голубонько, одчини ще й вiкно! М а р и н к а. Боюсь, щоб, бува, вiтрець не пройняв! Л у ч и ц ь к а. Нi, надворi тихо. Он бузок увесь розвивсь, а листом анi колихне... Можна! М а р и н к а. Та воно надворi аж душно, а ви все-таки накрийтесь хусткою! (Одчиня вiкно). Л у ч и ц ь к а (диха коротко й часто). Ах, ах! Яке пахуче, тепле повiтря... Аж дихати легше... Аж лоскоче... (Розгляда). Он на грядках i черевички зацвiли, i зiрочки мрiють... а собача рожа як вигналась високо, - пиша║ться! Садочку мiй любесенький! Так би й полинула... А то хто там? М а р и н к а. Нашi хористки. (Кричить). Агов! Сюди! Л у ч и ц ь к а. Нехай квiток... М а р и н к а. Стiйте! Нарвiть квiток... Л у ч и ц ь к а (вигляда). Он троянда, а далi ген любисток, канупiр, зiрочки... (Голосно). Та наламайте бузку! (Закашлялась). М а р и н к а. Що ви? Бога ради! Кричать проти вiтру... Щоб знову жила... (Зачиня вiкно). Л у ч и ц ь к а. Не буду, бiльше не буду! М а р и н к а. Коли хоч раз крикнете, то зараз положу... В И Х I Д IV Тi ж, i Рябкова, й Богданиха. Р я б к о в а й Б о г д а н и х а (вбiгають з букетами, з квiтами й з начатим вiнком). Вiншу║мо, вiншу║мо нашу ненечку! (Дають букети). Б о г д а н и х а. Уже сидите? Слава богу! Дай боже здоров'я й здоров'я! Р я б к о в а. I здоров'я, i щастя, i всякого добра! (Цiлу║ у Лучицько┐ руки). Л у ч и ц ь к а (обнiма ┐х). Спасибi, мо┐ дiточки любi, за пам'ять, за ласку, за щире бажання! Уже менi далеко краще... уже сиджу, а швидко й ходитиму... (Любу║ квiтами, нюха). М а р и н к а. Дав би господь! Ану висипайте квiти... А бузок я в воду поставлю... Л у ч и ц ь к а. Ах, якi квiточки, якi милi. Як пахнуть, а надто троянда... М а р и н к а. Дайте я вам от сюди приколю ┐┐. Л у ч и ц ь к а. З любистком, з любистком: я хочу, щоб мене любили... Отак! I бузку менi дай, щоб не забували... Я так бузок люблю! М а р и н к а. Нате, нате! Л у ч и ц ь к а. А цей вiночок ми докiнчимо; поможiть менi! (Почина з Богданихою радiсно плести). Р я б к о в а (в сторонi, Маринцi). А що, як ┐й? М а р и н к а. Лiкар каже, якби спокiй ┐й повний та теплi кра┐... то ще б була надiя, а то нема ради. (Утира очi). Р я б к о в а. Жалiбниця наша! Заступниця наша! Л у ч и ц ь к а (зневiрно). Про що ви там шепочетесь? Про мене? М а р и н к а. Нi, то вона менi новини розказу║, та аж насмiшила до слiз. (Штовха лiктем Рябкову). Л у ч и ц ь к а. Розкажи й менi! Р я б к о в а. Та то вчора Квятковська хотiла похвастатись вашою пiсенькою - "Прудиусом"; товкла ┐┐, товкла, та все нi в тин нi в ворота - судариня криворота! А таки наважилась спiвати... Ну й утяла ж до гапликiв! Музика - одне, вона - друге... нi тпру нi ну! А все ще дметься... аж поки з гальорки не крикнули: "Годi!" Л у ч и ц ь к а. Невже ┐й трудно? Такий простий мотив... (Почина наспiвувати) Як по┐хав мiй миленький до млина, до млина, А я собi Прудиуса найняла, найняла i т. д. Спочатку спiва боязно, тихо, з паузами, а потiм з запалом... поки не схопилась за серце, з задишкою, аж закашлялась. М а р и н к а (хотiла ранiш спинити, та Лучицька очима просила дозволить ┐й). Боже мiй! Кашель! Задишка! Що ви наробили? Води, води напийтесь! Л у ч и ц ь к а (ледве вимовля). Мiкстуру... М а р и н к а (да║). Лишенько тяжке! А казали, що слухатиметесь... Так-то ви хочете стрiти свого любого? Л у ч и ц ь к а. Не буду, не буду! Так захотiлось... згадати минуле... i похлинулася... Мовчатиму! Б о г д а н и х а. Ви мовчiть та дивiться! Ось i вiнок буде зараз готовий... Лучицька мовчить, важко дише i мiмiкою показу║, щоб ┐й надiли дукач i намисто, ┐┐ наряджають. Взагалi в мiмiчнiй грi спочатку видно, що вона стражда, хапа║ться за серце, за груди, а потiм ┐й муки стихли, i вона уже мiмiчно гра з дитячим усмiхом. Ось i вiночок готовий! Бачите, який славний? От i надiнемо! (Надiва). Як вам в йому любесенько! В И Х I Д V Тi ж i Палажка. П а л а ж к а. Сидить уже дитиночка моя, прибира║ться? Мати божа, учула ти молитву мою! Л у ч и ц ь к а. Ай! (Обнiма няню). П а л а ж к а. Рiднесенька моя, ось просвiрка тобi з часточкою за здравi║! Молилась за тебе i в монастирi, i тут... Лучицька цiлу║ ┐┐, показу║, що мусить мовчати, бо Маринка говорить заборонила; показу║, як вона любить няню, i на ноги показу║, що няня для не┐ натрудила. Що там ноги, що мо┐ костi? Аби ти, мо║ янголятко, була здорова... I будеш - я знаю, що господь зглянеться на нашi сльози! Лучицька показу║ жестами, що вiрить в бога, цiлу║ проскуру, просить няню присiсти вiдпочить, а потiм вона мов i поговорить з нею. Проскуру переда║, щоб коло iкони поставить. Палажка кладе, iде поуз, i, глянувши на Лучицьку, махнула в розпачi рукою, i з риданням пiшла в боковi дверi. В И Х I Д VI Тi ж i Безродний. Б е з р о д н и й (входить з вiнком). З новим здоров'ям, з новим щастям, з новою славою! На втiху нам i на красу мировi! (Кладе вiнок до нiг Лучицько┐ i цiлу║ ┐й руки). Л у ч и ц ь к а (обнiма Безродного). Друже мiй! кдиний мiй! (На мiмiку Маринцi). Я трiшечки... трiшечки... Б е з р о д н и й. Ми встали уже? Прибира║мось! Тож-то сьогоднi i день такий, - не нараду║ться мир божий! Л у ч и ц ь к а. Встала... Менi лучче... Я така щаслива... Так вам рада! (Знову обнiма). кдиний мiй! Б е з р о д н и й. Боже мiй! Як я вас.... (Утира║ очi i вiдходить; переда║ Маринцi грошi). Мiмiчна сцена. Л у ч и ц ь к а (розчулено). Знаю, знаю... (Пауза). Ану, пiдведiть... З вами пройдусь, менi легше... Менi так радiсно, мов п'яна... М а р и н к а (злякано). Не треба, не треба! Л у ч и ц ь к а. Нi, нi... пройдусь... Б е з р о д н и й. Постiйте ж. М а р и н к а. Берiть ┐┐ пiд руки. Л у ч и ц ь к а (вста║, хита║ться). Ох, слаба ще, втомилась... (Задишка). М а р и н к а. Лягли б краще... А то все тривожитесь та надрива║тесь... Л у ч и ц ь к а. Нi, перемогла вже... О, бачите? Iду... iду... iду!.. Швидко... сама! Б е з р о д н и й. Ви тiльки схудли... Але то пусте... Л у ч и ц ь к а (хапа║ться за серце). Ай!! Не можу!! Смерть тут, смерть!! (Кинулась i повисла на руках у Безродного). Б е з р о д н и й. Заспокойтесь... голубонько!.. То все наживете... Не можна ж зразу. (Показу║ очима, щоб пiдкотили крiсло). Його тепер ставлять насеред кону. Може, ляжете? Л у ч и ц ь к а (маха головою, що не хоче). п┐ садять в крiсло. Смерть!.. Сила зникла... Нема чим жити... (Звiшу║ руки i голову безсило). Б е з р о д н и й. Надба║те... буде чим... жити... (Утира крадькома очi). Л у ч и ц ь к а (усмiхаючись журно). Ви самi тому не вiрите... друже... Б е з р о д н и й. Тако┐ кривди там (на небо) бути не може! Л у ч и ц ь к а (все тяжче дише). Не нам розумiти святу волю... Менi тiльки тим... ще журно вмирати... що життя... марно пройшло... Не справдились нi мрi┐... нi надi┐!.. Навiть рiдна сцена, якiй я, боже, як вiрила... теж хита║ться, - мiй талан не дав ┐й... спомоги... I серце коханому не дало втiхи... i ви, мiй кращий друг, з сво┐ми широкими думками оддали себе цiлком... i опинились марно край ями... Б е з р о д н и й. Що я? Може, й слiд було, щоб так сталося: лихо поновля душу i гарту║ думки... А ви до себе несправедливi: немарно пройшло молоде ваше життя, недарма талан просiяв, не на порожньо й серце любило! Хай ми й не тiшимо тепер слухача новинкою та дивовинкою, але наше народне життя з його радощами i горем великим, наша рiдна мова з'║днали його з меншим братом, прихилили серце до його... I помiг сьому й ваш талан: вiн окрасив сцену, освiтив ┐┐ сяйвом яскравим i привабив до себе весь люд. Що в сiм'┐ нашiй, яка розрослась i розвилась, не без лихих людей, то де ┐х нема? Де люде - там i грiх! Але скiльки пiд вашим крилом виховалось i чесних, i добрих, i милостивих! А серце ваше всiх грiло, всiм давало i свiтло, i тепло, i навiть коханiй дружинi хова такий рай, якого й на небi нема... Л у ч и ц ь к а (розчулена, усмiха║ться, сльози течуть по виду). Хороший мiй!.. Дорогий!.. (Тисне руку Безродного). Б е з р о д н и й. Ви любили багато i все оддали тiй любовi; а любов - найбiльша на землi сила, найвища сила й на небi: вона нiколи марно не гине; вона - i джерело, i весь розум життя! Л у ч и ц ь к а (усмiха║ться щасливо). Так, так... Ви примирили мене... розважили... Б е з р о д н й й. Та ще й жити будемо... Он i я, який дохлий, а ще сподiваюсь потрудитись... Вiрте, вiрте! Л у ч и ц ь к а. Ох, коли б! Як менi хочеться жити, серцем радiти... Господи, не вкороти мого вiку! (Становиться на колiна). Пошли менi хоч хвилинку щастя... Я не зазнала його... Я нiкому зла не вчинила!.. Б е з р о д н и й i М а р и н к а (пiднiмають ┐┐). На бога надiйтесь! (Всi плачуть). В И Х I Д VII Тi ж та Жалiвницький, Лемiшка й хористи. Ж а л i в н и ц ь к и й (кладе вiнок до нiг Лучицько┐). На довгий вiк! На наше всiх щастя! (Цiлу║ руку). Л у ч и ц ь к а. Друже мiй! Вiрний мiй! (Обнiма). Ж а л i в н и ц ь к и й. Ось i Котенко... (Да║ грошi). Л у ч и ц ь к а. Спасибi йому... I в його добре серце... Одслужу... (Маринцi). Сховай! (Переда║ грошi). Л е м i ш к а (теж з вiнком). Благодiйцi нашiй!.. Неньцi нашiй!.. Сонечку нашому!.. Л у ч и ц ь к а (обнiма його, не допуска до руки). Таточку мiй, рiднесенький! Менi у вас... цiлувати руки... Спасибi, спасибi... Стiльки менi радостi! (Чим далi все бiльше iриту║ться, швидше диха, дужче захоплю║ться радiстю). Х о р и с т к и й х о р и с т и (з тортами i рушниками). Од хору з повiншуванням i пожаданням всього кращого, а найпаче здоров'я! (Передають Маринцi). Л у ч и ц ь к а. Спасибi, спасибi!.. I дiтки не забули... Всiх, всiх обнiмаю... (Цiлу║ ┐х). В И Х I Д VIII Тi ж i Юркович. Ю р к о в и ч (вбiга║ весело). Непорiвняннiй, дивi нашiй до само┐ землi! (Цiлу║ руку). Хворобу - набiк, ворогiв - пiд ноги, а славою покотить по всьому свiтi. Л у ч и ц ь к а. Спасибi! I цей згадав... Тiльки ворогiв... не топтати... а добром вiтати... то ┐х i не буде... Ю р к о в и ч. Ну, не кажiть: ось я свого хазя┐на як не вiтаю - не прибавля копiйки на строчку та й не прибавля! Л у ч и ц ь к а. Уже з сво┐ми... строчками... i мене розсмiшив... Ю р к о в и ч. Ще й не так розсмi║мось... Ще гопака з вами вшкваримо... Як маму кохаю... А може, й я свого кину... та до вас? (Запримiтивши мiни, обрива║ться). Маринка да║ знову лiкарство. (Одходить вбiк, вийма граматку i почина щось там писати). Материал хороший: два фельетона и три воспоминания. В И Х I Д IX Тi ж i студенти. П е р ш и й с т у д е н т (кладе до нiг Лучицько┐ вiнок). Од усiх укра┐нцiв - товаришiв вiтаю наше сонце, що зiйшло i освiтило славою рiдний край! Хай же воно ся║ ще довго i огрiва║ теплом всiх обiйдених i задуб-лих! (Цiлу║ шановно ┐й руку). Л у ч и ц ь к а. Дякую... всiх обнiма... не можу вимовити... радiсть забива║ дух... (Усмiха║ться щасливо, плаче, чаще хапа║ться рукою за серце). Д р у г и й с т у д е н т (кладе до нiг вiнок). От имени товаршцей великороссов приношу дорогому и родному всем нам таланту искренний привет и наилучшие пожелания. Работая на благо возлюбленной родины, выi тем самым украшаете и венок отечественной славы. Живите же и пленяйте нас и наших южных братьев вашей дивной игрой, вашим симпатичным призванием! Л у ч и ц ь к а (задиха║ться). Надмiру... над силу... сьогоднi менi щастя... Благодарю... всех, всех... Видите, как я тронута... (Хапа за руку Безродного). Так... ви правi... ось вона, любов... Ось воно... найвище щастя!.. В И Х I Д Х Тi ж i Кулiшевич та Палажка. К у л i ш е в и ч (з галасом). Зозулечко моя! Сидиш? (Обнiма║). Поздравляю, поздравляю з менинами! Будь здорова, як вода, а багата, як земля, а щаслива, як... зна║ш хто? (Пiдморгу║). Ось тобi вiд мене! (Надiва║ на шию хрест), Л у ч и ц ь к а. Сестрице!.. Рiднесенька!.. (Обнiма║). Не забула... Яка я сьогоднi щаслива... Так легко тут... Нiчого не чую... Я ще з вами... поживу! К у л i ш е в и ч. А ось iще кращий подарунок. (Пода║ листа). Глянь! Л у ч и ц ь к а (аж здригнулась). Лист? Ай! Од його! (Цiлу║). Я не переживу такого щастя... Над силу... (Чита). Безродний i Жалiвницький з докором до Кулiшевич, що така необачна. Групiруються круг Лучицько┐. Вона полулежить в крiслi, вся укрита вiнками; тяжко дише, страшно збентежена. Справа i злiва на колiнах припали до не┐ Маринка й Палажка; решта - пiвколом ззаду; Безродний - посерединi. Рецензент упустив граматку i остовпiв. (З останнiм зусиллям, стаючи непритомною). Ах, який рай!.. Пише: "Здоров... Лечу до тебе... Тепер нiхто не розра┐ть... Все життя тобi i тво║му талану... Все мо║ добро тво┐й рiднiй сценi!" (Цiлу║ листа). Тепер я з ним... (На Безродного). Заживемо... Всiх вас пiднiмемо... Ах, яке щастя!! Чого ж ви плачете?? Тепер будемо щасливi... Господь зглянувся... Б е з р о д н и й (через силу). Будемо... будемо... Л у ч и ц ь к а (блаженно простяга вперед руки). Боже! Яка радiсть! У грудях дзвенить... Яке щастя огорта... Он i коханий... Летiм!.. Як ясно... як сонячно там... Ах! (Зразу роня руки i, звiсивши голову, посува║ться вниз, пiд вiнки). Ж а л i в н и ц ь к и й. Що з нею? М а р и н к а (припада║). Не б'║ться серце... П а л а ж к а. Умерла! Дитино моя! (Рида║). Б е з р о д н и й. Зайшло наше сонце!! Всi опускаються на колiна. Завiса тихо спада [1893 p.]