ляните ей в глаза, ведь сама правда светится в них! О л е н а М и к о л а ┐ в н а. Нет, раrdon, ты просто imbeccile* (*Недоумкуватий (франц,).) Да какой же была бы она актрисой, если бы не умела глазами владеть? Я скажу больше, она изнывает по старой зазнобе. К в i т к а. Что-о! Этому не поверю! О л е н а М и к о л а ┐ в н а. Да мне няня сама говорила, что у нее до тебя был какой-то актеришка, с которым ты чуть не подрался... К в i т к а. Это друг ее. О л е н а М и к о л а ┐ в н а. А! Am de la maison!... (*Друг дому (франц,).) У них, кажется, все эти... называются друзьями?.. К в i т к а (спахнувши). Мaman! Зто бесчеловечно... в невинную бросать грязью! У вас, кроме каких-то подозрений, ничего нет... О л е н а М и к о л а ┐ в н а. Стой, не горячись: ты всю жизнь поступал на оснований минутных раздражений. Мне ведь самой хочется увериться в чистоте ее душевных стремлений, потому что, повторяю, она мне полюбилась; но я не ослеплена, как ты, а оттого и способна для наблюдений... Я боюсь, чтобы она не сбежала напросто... К в i т к а. Что-о?! О л е н а М и к о л а ┐ в н а. Ведь она переписывается с кем-то. К в i т к а (вражений). Она не переписывается ни с кем! О л е н а М и к о л а ┐ в н а. Ха-ха! Ты уверен? Это даже трогательно... К в i т к а (кида║ться до флiгеля). Я сейчас у нее спрошу... О л е н а М и к о л а ┐ в н а. Стой! Ты только напортишь! Я тебе покажу отрывок... остальное выследим... Только немного нужно хитрости и un tour petit de prudence*. (*Зовсiм трошки розсудливостi (франц.)) К в i т к а (розгублений). У меня голова кружится.., Чтобы этакая гнусность? Нет! Зто было бы чудовищно. Я бы ей и себе пустил пулю в лоб! Ведь я люблю ее, поймите! О л е н а М и к о л а ┐ в н а (здвигнувши плечима). Сумасшедший! В И Х I Д VII Тi ж i лакей. Л а к е й (входячи з але┐). Господин Орлов изволили приехать! О л е н а М и к о л а ┐ в н а. А! Вот узна║м, как твоя участь решилась! Йди же, будь благоразумен. Уходят. В И Х I Д VIII Лемiшка, Гаша, Палажк а, а потiм Лучицька. Г а ш а. Сюди, сюди, вон у том хлигелi. Л е м i ш к а. Ага, ага! Я й ходить тут боюсь... так пишно... Г а ш а. А хто там? До вас прi║хав чи прийшол хтось! (Сама виходить i за дверима хова║ться). П а л а ж к а (виходить на рундук). Хто, хто? (За-крива║ очi рукою). I недобачаю... Стiй! Батько Маринчин? Л е м i ш к а. Вiн самий. П а л а ж к а (сходить). От несподiвано! Голубе мiй! (Обнiма). Як же я рада... як рiдному!.. Мов помолодшав? Л е м i ш к а. А помолодшав: дочку видаю замiж. П а л а ж к а (в кiмнати). Марусю! Марусю! Iди сюди, кинь лихом ┐й в вiчi: то все вона бреше... А ось глянь, хто при┐хав! Л у ч и ц ь к а (на рундуцi). Хто? Хто б мiг? (Сходить, утира очi). Роман Михайлович?! Татко? (Кида║ться, обнiма). Л е м i ш к а (все ловить i цiлу║ ┐й руки). Благодiйко! Янголе божий! Сонечко наше! Як же ми там за вами нудимось, як тужимо!.. Л у ч и ц ь к а. Не забули ще? Л е м i ш к а (плаче). Не забули, повiк не забудемо... I вороги схаменулись... А маненькi аж плачуть. Бiдний хазя┐н наш Безродний прогорiв, помiчником у Котенка служить, а той нiби "сось║те", тiльки сам усiм крутить. Л у ч и ц ь к а. Безродний помiчником? Себто сценарiусом? Господи, за вiщо ж йому така покута? Ця новина кригою обсипа серце... Такий багатий був, пановитий... i все сво║ добро на химеру спустив. Л е м i ш к а. Так, так!.. Ось листа вам пересила Марко Карпович, - бере мою дочку... Л у ч и ц ь к а. Маринку? Мою любу, мою горличку? Це ж менi така радiсть... а я й не спитала! Давайте, давайте листа!.. (Бере, розрива). Як же вона? Що? От спасибi Марку! Л е м i ш к а. Здорова... за вами все плаче... Вам до нiжок кланя║ться, благословенiя просить... Лучицька жадно чита, а Лемiшка кива головою нянi. Ой змарнiла наша матусенька! П а л а ж к а. Хоч у труну ложи! Та як же й не змарнiти, коли в таке пекло попала? Як при┐хали сюди, так спочатку Марусю не пустила й на очi; син хотiв був тiкати... так вона нiби помирилась з невiсткою, стала кликать до себе... Ну, моя зiрочка й прояснiла - i я рада... Та ненадовго: стала я помiчати, що й Маруся почала нишком плакать, i вiн, Антось отой, бiльше та бiльше хмуритись... Л у ч и ц ь к а (цiлу║ листа й хова за лiф). Друже мiй! кдиний мiй! От уже хто не зрадить, так не зрадить, а душу за друга положить!.. Так рада моя Маринка? Л е м i ш к а. Там уже така щаслива, так кохаються... Коли б тiльки ┐й ще ви - то й раю не треба... Та i публiка кричить притьмом за вами, i Котенко... Л у ч и ц ь к а. Не знаю, не знаю... Ех, я уже мертва! Нема менi свiту... (Перемiня тон). Та то я жартую... а менi така радiсть, так весело, так весело, як давно не було! Мов теплим вiтром на мене повiяло з рiдного краю. А як же ви сюди попали? Л е м i ш к а. Менi в сусiднiм городi дiсталась по спадку хатка, дак я одпросився продати ┐┐ та справити посаг Маринцi. Л у ч и ц ь к а. А, от i чудесно; i од мене теж передасте... Л е м i ш к а. Я ще на поворотi за┐ду, а тепер хапаюсь: боюсь спiзнитись на потяг... хмара насува... Ну, храни вас господь! (Цiлу║ руки). А назад... Л у ч и ц ь к а. Конечне завернiть! Я така рада, мiй старенький... П а л а ж к а. Ну, прощавайте та йдiть мерщiй... а то онде вже збiгаються! Я проведу вас. (Веде в хвiртку, гаряче жестикулiруючи). Л у ч и ц ь к а. Ах, як боляче! От тепер-то почулось, що згаряча я порвала! Зрадила дiло велике ради свого власного серця, i менi моя зрада зрадою ж i б'║! В И Х I Д IX Лучицька i Квiтка. Грiм. З цього часу блискавка блиска. К кiнцю дi┐ буря i дощ. Л у ч и ц ь к а. Ай (Закрила очi). К в i т к а (пiдходить). Марусе! Л у ч и ц ь к а. Ай! Ти? Ах, як мене грiм налякав! К в i т к а. Чистим душам грому не страшно... Об'ясни менi, бога ради, щиро. (Голос дрижить). Од кого цей лист? Тут написано: "Прости, я розлюбив тебе, а покохав другу... ти собi знайдеш..." I так далi... грубо, цинiчно... Л у ч и ц ь к а. Що-о? Я не розумiю нiчого... А дай! К в i т к а (показу║ уривок). Читай - я не прибавив. Л у ч и ц ь к а (придивля║ться i смi║ться). Це ж не до мене лист! К в i т к а. У тебе знайшли... Тут нема смiху... Тут жах! Л у ч и ц ь к а. Нi, голубе мiй, - один тiльки смiх. Зна║ш, що се таке? Це моя роль iз "Глитая": се той лист, що Глитай пiдробив i принiс Оленi. К в i т к а. Роль? Невже? Л у ч и ц ь к а. Роль, роль... хiба не пам'ята║ш? Та я тобi й покажу... К в i т к а. Може... Однако все-таки... странно... Я хороше не помню... Какое ужасное недоразумение... Я не могу придти в себя... Л у ч и ц ь к а. Ти менi не ймеш вiри? Невже ти змiг про мене так чорно помислити? Антосю, що ж се? К в i т к а. Прости! У меня расшатаны нерви... какая-то тупая боль... Да, все одно к одному... кругом разочарования, неудачи, неприятности. Л у ч и ц ь к а. Ти мене ляка║ш... Що ж ско┐лось? К в i т к а. В земство нема чого й думати: остатня стежка закопана! Л у ч и ц ь к а. Чого ж то? З яко┐ причини? К в i т к а. Одна причина, одна! Л у ч и ц ь к а. Все я? К в i т к а. Що ж ти з ними вдi║ш! I кланяться перестали... Нема просвiтку: руки складай та й лежи нiкчемною колодою, поки згни║ш. Л у ч и ц ь к а. Я? Я тобi свiт заступила? К в i т к а. Не ти, а панськi привереди... А! (Йорза волосся). В И Х I Д Х Тi ж i Гаша. Г а ш а (вибiга). Бариня на минутку зовуть вас... сюда... К в i т к а. Сейчас! (Iде за нею). При свiтi блискавки видко в гущавинi бариню i Квiтку. Л у ч и ц ь к а. А коли я помiха, коли я всiм тут каменем на ши┐ - так ясно що: зайву личину тра набiк! К в i т к а (хутко, скажено). А! Наконец-то комедии разоблачу! (Бере Лучицьку за руку). С кем это вы изволите любовные переписки вести? (Лучицька дрижить. Пауза). От кого - не роли, а любовные письма получаете? Л у ч и ц ь к а (змертвiлим голосом). Антось! Не оскорбляй меня! К в i т к а (напряженнее). С кем обниматься изволили? Л у ч и ц ь к а. Не оскорбляй! Что зто? Гвалт?! К в i т к а (несамовито). С кем об-ни-ма-лась? Л у ч и ц ь к а. З Лемiшкою... отцом Маринки,.. Спроси няню... К в i т к а. Одна шайка! Где бы он взялся здесь?! Л у ч и ц ь к а. Проездом... Клянусь богом... Опомнись! К в i т к а. Где письмо? Отдайте мне его! Л у ч и ц ь к а. Вот оно. (Дiста║). К в i т к а (вирвав). От какого-нибудь поганого актеришки - и у сердца храните... А! знаю, от какого мерзавца зто письмо! Л у ч и ц ь к а (пошатнулась i ухопилась за спинку стула; коси вiд руху впали). Не от мерзавца, Антон Павлович, а от честнейшего и преданнейшего мне человека... К в i т к а (скажено). От преданнейшего? Так у вас там, между зтой... зтой... преданнейшие люди? Л у ч и ц ь к а (нiби одгонячи образу рукою, а другою за голову). Остановитесь!.. Не оскорбляйте!.. Пощадите! К в i т к а (ловить слова у листi). А-а! Вот оно: "богорiвна", "неспогадана", "вернiть мировi дар божий"! Так вот в чем дело? Так зто все была жалкая комедия... водевиль с переодеаанием?.. Вы разыгрывали угнетенную невинность, я получил роль простака, дурачка-буффа, а настоящий герой был за кулисами... Л у ч и ц ь к а (задихаючись). Остановитесь!.. К в i т к а. Туда вас тянет, туда манит цыганская жизнь, а здесь - тоска, разойтись негде... Обманулись в расчетах... Что ж? Вы здесь не пленница... насиловать воли не будем! (Виходить, кричить вбiк). Коня мне! Л у ч и ц ь к а. Ай!! Бесчеловечно! Безбожно! За что же? За что? (Рида). В И Х I Д XI Лучицька i Палажка. П а л а ж к а (пiдбiга). Що знов? Що? Л у ч и ц ь к а (кида║ться до не┐ з риданням). Вигнав!.. Дочекалась! I за що? Обридла... свiт заступила... в тiм i вина! (Лама руки). А! Дайте ж менi чого... щоб я... навiки забулась... Тiльки далi од цього мiсця, далi! П а л а ж к а. Заспокойся, рiднесенька! Будь вони проклятi, iроди! Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тiкати, тiкати звiдсiль! Няню! Берiть... тiльки мою шкатулку... а ┐хнього - нi рубця... Пiдводу наймiть... П а л а ж к а. Та хай ┐м все завалиться! Я зараз... Тiльки надворi горобина нiч. Л у ч и ц ь к а. Пiшки пiду! Туча, няню, не така жорстока, як люде: буря порве все, та хоч серця не займе. Грiм одразу уб'║, та катувати не буде... А тут катують i не докатовують... Ходiм! Няня ┐┐ пiддержу║. (Вона сливе пада). Боже! (Сповза з рук нянi на колiна). Скiнчи мо┐ муки!.. Над силу кара, над силу! Грiм, дощ, буря. Завiса ДIЯ ЧЕТВЕРТА Картина 1 Велика на першiм планi кiмната, зовсiм проста. Дверi однi посерединi, а другi, маленькi, злiва. Шкапи з книгами, нотами i дорогими костюмами. Злiва - писарський стiл; на ньому афiшi, тетрадi; обiк його крiсло i стул. Справа навпроти - столик i дзеркало з причандалами для гримировки; при ньому стул, лампи i свiчi. В И Х I Д I Котенко, парикмахер i потiм Безродний. К о т е н к о. Що се? Новий парик? Новi втрати? П а р и к м а х е р. У нас же не було на Богдана. К о т е н к о. А на сотника, на Карася? П а р и к м а х е р. Степан Iванович казали, що не пiдходять. К о т е н к о. Що ти менi з сво┐м Степаном Iвановичем? Щоб, як i вiн, процвиндритись! Минуло панування : я тут хазя┐н, а вiн у мене слуга... П а р и к м а х е р. Та я, як прикажете... Б е з р о д н и й (входить). Чи не подивишся, Юрiй Савич, на кiн? Чи так обставив? К о т е н к о. Прийду! А ти огляди менi добре хористок та й других, щоб не вибiгали з пiдкрученими чолками або в туфлях... От там май око, а за мо║ю фризурою уже я буду сам доглядать. Б е з р о д н и й. Що таке? До чого се - не розумiю... К о т е н к о. Так, наздогад бурякiв, щоб дали капусти. Будь ласка, щоб менi змiни в картинах хутко; забiжи ще в суфлерську, - першу сцену викидаю, та не прогав i капельмейстеру про це сказати... Та повертайся моторнiше: тра забувати колишн║, а коли робити, дак робити... Б е з р о д н и й. Хiба я чим схибив? Хiба нехтую обов'язками? К о т е н к о. Та нi, нi! Я так... Тут нема часу на бесiду: хутше, хутше! Безродний, знизавши плечима, виходить. Ну, годi! До панi Лучицько┐! Парикмахер виходить. В И Х I Д II Котенко i Квятковська. К в я т к о в с ь к а (влiта шалено). Чого се ви i сьогоднiшню, i завтрiшню мою роль, мою власну роль, передали Лучицькiй? Яке мали право? Нехтувати, топтати мене хочете, га? К о т е н к о. Уже знов? Яка ти чудна та нерозсудлива! Що ж я маю чинити, коли публiка кричить: "Подавай Лучицьку!" Менi ┐┐ власною шкурою не учити: вона нам грошики да║, вона нас году║, значить, повиннi ми ┐┐ слухатись... К в я т к о в с ь к а (вередливо). Ви перше не те кричали: ви не вважали на не┐, не вважали на збори, а менi давали ролi, не спиняли мого розвитку. К о т е н к о. Дурна ж ти: хiба тодi менi що болiло? Чужими боками можна боротись, а сво┐ми дошкуля... К в я т к о в с ь к а. Поки чужi боки були, так i дихати було вiльно, а як прибрав до рук, так тiльки про одного себе й дба║ш, зажера ненатлий! К о т е н к о. Та не кричи, - от наказанi║! Ти б то уже грошей не любиш? Чим бiльше в касi, тим краще й тобi. К в я т к о в с ь к а. Не хочу я грошей; я тобi ними в вiчi жбурну. К о т е н к о. А я пiдберу й заховаю. К в я т к о в с ь к а. У, огидливий хапуга! За що я загубила свiй вiк молодий? (Плаче). Нащо вiддала скарб свiй дiвочий? К о т е н к о. Недержаний трохи... К в я т к о в с ь к а. Що-о? Що? Та я тобi очi видеру! К о т е н к.о (одступа). Но-но! Стiй-бо! То я про себе... К в я т к о в с ь к а. Про себе? Ну-ну, пожди! Ти щось почина║ш знов подлювати? Поки оте кошеня не прибилося, поти й життя було! К о т е н к о. Впроголодь... К в я т к о в с ь к а. Не тобi тiльки, кабанюцi! А хористки? Не порався хiба з них талани робить? Га? К о т е н к о. Ну, вже завела! Пiшла згадувать... От напасть! От влопався! К в я т к о в с ь к а. Не бiйсь, так од мене не одчепишся! Може, я й сама тобi плюну межи очi, а доти не подарую свого! Знаю, знаю, певно, уже закортiло панi┐, яку за патли вигнали з двору? Заманулося сухотньо┐ повi┐? Закохався у дохлу Лучицьку? К о т е н к о. Та схаменись!.. (Одступа). К в я т к о в с ь к а (напором). Мовчи! Бачу, бачу! Од того ти ┐й i потура║ш! Перше, як гнав ┐┐, - то й незугарна, i неталановита, i приндя, а тепер уже й талан розшукав богорiвний? К о т е н к о. От злигався!.. Та що ти собi... К в я т к о в с ь к а. Мовчи! Начиту║ш? Начиту║ш, як менi, поки не стала полюбовницею тво║ю? К о т е н к о. Та одсахнись! (Тiка). К в я т к о в с ь к а. Мовчи! Начиту║ш? У, як пiймаю, - начитаю i я! К о т е н к о. Та... що ти... (Тiка далi). К в я т к о в с ь к а. Мовчи! Начитаю! К о т е н к о (у дверях). Тпху! Сатано! Тiкати, чисто тiкати! В И Х I Д III Квятковська i Юркович. Ю р к о в и ч (вбiга з галасом). Квiточко пишна! (Цiлу║ руки). Уф, яка прелiсть! Як розцвiли, як розвернулись! Красуня, богиня! А очi, очi! Найкращi зiрки з неба украли... I вас бог не кара? К в я т к о в с ь к а (важко дише, хоче зата┐ть гнiв). Кара, iменно кара, i кара жорстока. Ю р к о в и ч. Я помолюся за вас... може, умилосердю небо... К в я т к о в с ь к а. Ще бiльш розгнiва║те: отакий грiшник i буде молитись? Грiшника вiзьми за адвоката, то й сама вскочиш у грiх, а я дитинка манесенька... Ю р к о в и ч. Манесенька та гарнесенька! Ще ручку, ще й другу! (Цiлу║). Антик! Я страшенно вам рад, страшенно... I вся публiка... Я тепер уже рецензентом став... К в я т к о в с ь к а. О?! Цяця! (Опанувавши себе). Ю р к о в и ч. I Лучицька з вами? К в я т к о в с ь к а. Та з нами ж... А вам уже тьохнуло серце? Ю р к о в и ч. Байдуже! Вона актриса - правда; але я сподiваюсь вами тепер тiшитись... Гомiн дiйшов i до нас. К в я т к о в с ь к а. Не знаю, чи й побачите навiть мене: я тепер бiльше гуляю... От i сьогоднi вiльна. Ю р к о в и ч. Яким робом? Перли не ховають, а показують... К в я т к о в с ь к а. У нас тепер мода на Лучицьку, i мода найбiльше у режисера. Ю р к о в и ч. Що-о? Не розумiю... Хiба ║сть чого такого? К в я т к о в с ь к а. Либонь... Бачите, я помарнiла, стала незграбною, худесенькою, манесенькою... Он якi руки стали тонюнi! Ю р к о в и ч (цiлу║ вище лiктя). Уф, рученята у вас - аж пече, як торкнешся, як самий кращий ║дваб! А самi... Та хай його маму морду║, отут зараз умру - i вас заарештують за душогубство. К в я т к о в с ь к а. Бiдненький Абрамочка! А заступатися за манюню будете? Ю р к о в и ч. Дайте ножа... Нi, краще - серце, а я й сам вiзьму ножа i пiду всiх рiзати! К в я т к о в с ь к а (кокету║). А все-таки Лучицька... Ю р к о в и ч. Але! Яким побитом вона знов у вас опинилась? Вона ж тодi, по сезонi, зараз повiнчалась i по┐хала, кинула трупу; ми i в газетi оповiстили, i трошки слiз зронили... Я навiть за тi сльози взяв двадцять три карбованцi... К в я т к о в с ь к а. Ну, так ото... побрались i згинули з ока, а ми й забули: гра║мо собi... Я широко ступила... драматичнi ролi взяла i жодно┐ не впустила... Публiка мене прийма - страх, преса озивалась з захватом... А що то ви заспiва║те? Ю р к о в и ч (наспiву║). Кохаю, кохаю i буду кохати... К в я т к о в с ь к а (загра║). Побачимо!.. Так ото ми й гра║мо спокiйно; коли - геп! - на голову вигнана панi! Тут знайшлись приятелi, пiдняли на руки i понесли, як дурень торбу. Ну й пiшла знов у моду... Ю р к о в и ч. Цiкавi новини! Так вигнав... Од чого? А я сьогоднi, зараз, бачив самого Квiтку... К в я т к о в с ь к а (схопилась). Невже? Ви не жарту║те? Ю р к о в и ч. Бачив, бачив! Спочатку навiть не пiзнав його: худий, блiдий став, низько пострижений... очi якiсь гострi, нехорошi... Каже, гарячку винiс... К в я т к о в с ь к а. Бiдний, нещасний!.. Вiн писав менi... Вiн мене вважа за найщиршого друга... Ми з ним в останнi часи листувалися... Слухайте, приведiть менi його сюди зараз, хоч на хвилину... через боковi дверi... Ю р к о в и ч. Приведу, приведу. Тiльки трошки... К в я т к о в с ь к а (тупа ногою). Зараз, кажу; в ту ж мить! Ви мене не хочете слухатись? Ю р к о в и ч. Бiжу! Лечу! Слова мо║┐ диви - закон! (Виходить в боковi дверi i знову верта║ться). Уфi Яка цяцяна! Уф, яка жижа! (Здаля поцiлунок). Сказюсь! Квятковська тупа║ ногою; вiн зника. К в я т к о в с ь к а (закрива дверi). А! При┐хав! Не витерпiв? Чи ┐┐ тiльки побачити, чи мене? В листах i до мене промовляв ласкаво i тепло... Побачимо! Ех, якби!.. Ласий шматочок! (Сiда перед дзеркалом). Треба, одначе, причепуритись... Блiда, зда║ться? Проте нiчого: вiд нудьги... Ще пiдпудритись! (Пудриться). От пiд очима легесенько пiдсинити! (Шука). В цього iдола i фарбiв нема, тiльки руда та сурик. (Пiдводить карандашем очi). Г о л о с и (в середнi дверi). Можна? К в я т к о в с ь к а (оправившись). Хто там? Г о л о с и. Раби вашi. К в я т к о в с ь к а. Якi? Вiрнi чи невiрнi? Г о л о с и. Вiрнi, незрадливi! К в я т к о в с ь к а. Так увiйдiть! В И Х I Д IV Квятковська i молодь. "Сомнительна" молодь - юнаки перший, другий, третiй та iншi входять. Деякi убранi бiдно, а iншi в пенсне i в моноклях. М о л о д ь. Вiта║мо наше нове сонечко! Ш и к а р н и й ю н а к. Привет тебе, приют желанный! К в я т к о в с ь к а. Здрастуйте, здрастуйте! Ах, якi молодцi! Повиростали; вусики позначилися; очi зайнялися... З вами тепер страшно й шутковати... П е р ш и й ю н а к. То на вас страшно й глянути - так погарнiшали! Д р у г и й ю н а к. Якою квiткою пишною стали! Ш и к а р н и й ю н а к. Заманчивой грезою! В с i. Вiта║мо! К в я т к о в с ь к а. Спасибi, друзi! Ви мене засоромили. Хвала од таких щирих юнацьких душ... збурю║ кров... Спасибi! Тiльки навряд чи прийдеться покористуватись пiддержкою тако┐ славно┐, щиро┐ молодi: мене чи й випустять? Лучицька все гра... В с i. А ми будемо голосно правити панi Квятковську! П е р ш и й ю н а к (тихо Квятковськiй). Аби контрамарки! К в я т к о в с ь к а (йому тихо). Будуть! (Всiм). Вас не послухають: Лучицька над режисером пану║, - вона тут сила... А нас, бiдних, затерли... В с i. Ми за вас заступимось... К в я т к о в с ь к а. Побачимо... I за слово спасибi! А Лучицька... бог з нею! (Зiтха). I мене за┐да та й других... Д р у г и й ю н а к. Ми i Лучицьку осадимо. Ш и к а р н и й ю н а к. Мы и сегодня ей подчеркнем! В сi. Ще й як! К в я т к о в с ь к а. Побачимо, якi ви вiрнi раби! (Учувши легкий стук в боковi дверi, здригнула i встала). А тепер гайда! Анi пари з вуст! В с i. Щасливо! Головами наложимо! (Вийшли). В И Х I Д V Квятковська i Квiтка, згодом Маринка. К в i т к а (входить i кладе на стiл бiнокль i рукавичку). Здрастуйте! Вона тут? К в я т к о в с ь к а. Тут, тут... Як я рада вас бачити! Дайте надивитись на вас: так занудилась, так занудилась! Квiтка мовчки тисне ┐й руку. Та хiба друзi так вiтаються? Гай-гай! Ось як! (Обнiма i цiлу║). К в i т к а. Ой, ви не вкусите? К в я т к о в с ь к а. Що ви? К в i т к а. Тепер страшно... страшно... страшно! Тепер горлицi перевертаються в гадюк, тепер правда - мавпа, намазана мавпа з червоною покрасою... Ха-ха-ха! Бридота! Гидота! Ми ┐┐ зараз побачимо! Ха-ха-ха! Весело! (Тре руки). Тiльки треба, зна║те... (Перемiня║ тон). Тут стеля не впаде? Нi? К в я т к о в с ь к а (збентежено). Нi, з яко┐ б речi? Он якi мури! К в i т к а. I мурам не вiрте!.. Славна у вас ця сукня... А що, як порветься i спаде? От будемо смiятись, а ви плакати... Правда, i я смiшний, правда? К в я т к о в с ь к а. О нi, ви славнесенький, а не смiшний, - цяцяний! К в i т к а. На афiшi нема одмiни? Я страшенно злякався... К в я т к о в с ь к а. Чого? Що сталося? К в i т к а. Могли спiзнитись... Ох, борони боже! Не спiзнились? К в я т к о в с ь к а. Нi, нi... Як тiльки ви, друже мiй, змiнились! Голубчику, як я вам рада, як рада! Слабi були? К в i т к а. Кажуть... голова болiла... я й постригся... I зна║те, для чого? (На вухо). Щоб не брехали, що у мене рiжки. Брехня, брехня! У мене тут чисто, а там (на серце) порожньо! (Огляда║ться). Вам можна хоч трiшечки вiрити? К в я т к о в с ь к а. Можна, можна! Я вас так... З вашими листами i спала, ┐х до серця пригортала, колисала, як дитину, - замiсть вас, мого голуба... К в i т к а. Не голуба, нi! Яструба, кондора, грифа! Я голубiв ненавиджу: дурна птиця, навiки дурна! Голубка по чужих кублах лiта, а вiн тiльки крутиться та гуде... Тпху, противний! К в я т к о в с ь к а. Не всi голубки похожi на вашу: ║сть такi, мiй соколе, що за милого самi себе вбивають... Тiльки на таких не вважа сокiл... Ох, я б мо║ серце покраяла для пана! К в i т к а. Для мене? Для мене тiльки самого? Не вiрю! К в я т к о в с ь к а. Присягаюсь, мiй рiднесенький! К в i т к а. Не вiрю, не вiрю! Знов ошукання, знов зрада! А першi де? ┐х багато, багато? К в я т к о в с ь к а. Нiкого не було; я ще... манесенька... К в i т к а. Одна тiльки вiрна була... на цiлiм свiтi... та й та... Ми ┐┐ побачимо? К в я т к о в с ь к а. Побачимо... Та цур ┐┐ й згадувати: таке золоте серце занехаяла! Я б iз пам'ятi ┐┐ викинула, коли втекла i промiняла на не знать кого... К в i т к а (хапа ┐┐ за руку). Промiняла? Таки промiняла, то правда? Ух, як весело, як весело! Слухайте, як серце б'║ться. А зна║те чого? К в я т к о в с ь к а. Не знаю, мiй друже! К в i т к а. Помсти жде; радi║ помстi! О, нема нiчого солодшого в свiтi за помсту... Тако┐ втiхи нiхто й ворогу не придума║... К в я т к о в с ь к а. А я б залишила... погребала б i помстою!.. Чи ви ┐┐, може, ще коха║те? К в i т к а (спалахнув). Ненавиджу, ненавиджу! От би як ┐┐ пошматував на кавалки! (Рве рукавичку). Тiльки в мене од того голова ще болить i серце... Серце - воно теж дурне: все болить i ни║ по тiй. А, коли б ┐┐ побачити! (Дико). З ним побачити! (Б'║ кулаком об стiл). К в я т к о в с ь к а (злякано). Що ви? Заспокойтесь! Почують!.. Ходiм краще у ложу зi мною; ходiм, будемо дивитись... К в i т к а. Ходiм, ходiм! А, моя ║дина! Друже мiй, який я нещасний! (Сто┐ть нерухомо, болiсно). К в я т к о в с ь к а. Ходiм, ходiм, серце! Ви й шляпу забули... (Пода║ йому). Ходiм, там хоч трохи розважитесь! (Уводить). В И Х I Д VI Маринка i Жалiвницький. М а р и н к а (веде за руку Жалiвницького). Серденько, я зараз пiдслухала, що клакери змовлялись шикать Марусi. Ж а л i в н и ц ь к и й. Невже? Така пiдлiсть? I це Квятковська! I знайшлись такi гаспиди, щоб ┐й пiдслужитись! М а р и н к а. Що тут робить? Борони боже, як Маруся почу║: це ж уб'║ ┐┐, - вона й без того слаба! Ж а л i в н и ц ь к и й. Уб'║, уб'║!.. Сказать зараз Безродному: у його ║ багато прихильникiв з чесно┐ молодi, вони спинять... Послать деяких наших... Я бiжу!.. (Побiг). М а р и н к а. У мене душi нема... Одведи, мати божа! В И Х I Д VII Маринка i Лучицька. Л у ч и ц ь к а (входить). Тут Котенка нема? М а р и н к а. Нi, тiльки я! Сiдайте тут, одпочиньте: ви сьогоднi надто блiдi... Л у ч и ц ь к а (сiда║ тяжко коло столу). Неможеться щось, моя квiточко; сили щодня никнуть та никнуть... Чую, що берега вже пустилась... М а р и н к а. Рiднесенька! Голубонька! Полiчiться, одпочиньте! Ви ж не шану║те здоров'я свого: так грати, як ви, рвучи серце, точачи кров, надриваючи жили, i без вiдпочинку... Для чого ж то? Так же вас ненадовго стане! Л у ч и ц ь к а. Просять, молять. Так лучше ж останнi сили оддати другим на користь, нiж не знать нащо ┐х берегти. Менi ж самiй, чим швидше ┐х витрачу, тим бiльше утiхи. М а р и н к а. А для нас бiдних, що готовi життя сво║ за вас положити, невже i для нас не захочете поберегти сво┐ сили? Л у ч и ц ь к а. Ви - мо┐ друзi. А хiба друг захоче нав'язать другу життя, коли воно да║ йому однi муки? А я, Маринко, несу такi катування, такi... ах! I нема ┐м просвiтку, нема забуття од них на хвилину... I така нудьга, така туга, надто сьогоднi, що валить мене з нiг i хита, мов билину... М а р и н к а. Чим же ви тужите, моя зiронько? По чiм? Чи по кiм? Л у ч и ц ь к а (пригорта║ться). Ох, дитино моя, кохана моя, тобi тiльки правду скажу: по ньому, все по ньому! Люблю я його, кохаю... I те кохання отрутою ввiйшло в мою кров, i палить серце, i точить силу... I нема способу збутись тi║┐ отрути! I зна║ш, я й не хотiла б навiть ┐┐ збутись: така мука i болiч - ║дина менi на свiтi втiха й розвага... Не знаю, чи я вже такою рабою вродилась, чи я, як собака та, звикла до бiйки, а й за батогом менi скучно... I чим бiльше отут наболить, тим бiльше дарую i готова сама у його опрощення просити! Ах, яка я сама собi низька i яка я нещасна! М а р и н к а. Господи! Та як же жалiти, кохати того, хто вигнав, хто таку публiку зробив? Л у ч и ц ь к а. Бачиш, що можна: сили нема розлюбити! Вiн мене страшенно образив, приревнував, але хто ревну║, той коха║... Я нiчого не вiдаю, що з ним сталося, де вiн? Мучусь, катуюсь i чую, що й в мо┐м серцi росте та сама рвiя, за яку я його осудила... Це вкiнець мене сушить... Я навiть хотiла сьогоднi одпроситись: у мене передчуття якесь... Цiлий день отут болить... (Показу║ на груди). М а р и н к а. Так не надривайте себе, - хай Квятковська гра. Я покличу Юрiя Савича чи Степана Iвановича... Л у ч и ц ь к а. Нi, нi не можна: перший спектакль. (Налива стакан води i бачить на столi бiнокль. Бере, розгляда). Чий це? Стiй! Це знайомий бiнокль! М а р и н к а. Може, Квятковсько┐: вона тут була... Л у ч и ц ь к а. Вона? А ще хто був? М а р и н к а. Не бачила; ┐┐ бачила, та й годi! Л у ч и ц ь к а. Це не ┐┐ бiнокль, це мужеський... Стiй, стiй! Це бiнокль мого Антося... його, його! Ось i ямочка... Я раз упустила... А! (Хапа║ться за голову). Яким робом?! Се щось страшне!.. Ох, як мене кольнуло! (Хапа║ться за груди). М а р и н к а. Заспокойтесь, рiднесенька! Боже мiй! Що з вами? Випийте води! (Пода║), Бога ради! Не тривожтесь... Як зблiдли! Л у ч и ц ь к а. Вiн тут, тут! Ой!.. (Лама║ руки). Маринко, рятуй мене! Вiн ┐┐ коха! (Iстерично рида). М а р и н к а. Марусю! Господи! Що ж менi робити? Хто там? Л у ч и ц ь к а. Не треба!.. Не клич!.. Нащо ┐м? Все ┐дно... Хоч би разом... Вiн тут! В И Х I Д VIII Тi ж i Безродний. Б е з р о д н и й (вбiга). Що з Марi║ю Iванiвною? Iстерика? (Маринцi). Сказали? Довiдалась? М а р и н к а. Нi, тут друге: вона зовсiм слаба... Б е з р о д н и й. Так доктора зараз... Я Котенку скажу... Вам грать не можна. (В дверях). Господи, зглянься! М а р и н к а. Нема, нема його! То здалося, прибачилось... Л у ч и ц ь к а. Ах, яка мука! (Витира очi). Коли б кiнець... В И Х I Д IX Тi ж i Безродний, доктор, Котенко. Д о к т о р (з пузирком). Що таке? Що з вами, моя панiйко? Нерви, знов розходилися нерви? (До Маринки). Потривожив хто? Збентежив? М а р и н к а. Потривожились. (Метушиться, розтира, голову мочить i т. д.). Д о к т о р. Ай, нещастя! (Да║ краплi). Випийте! Я ж просив, я ж благав нiчого не приймати до серця: спокiй i сон, сон i спокiй вам тiльки потрiбнi... А тут мало тi┐ сцени, яка вам в теперiшнiм станi - кат, а ви ще дода║те й свого! Ех, панове, не бережете ви ┐┐! К о т е н к о (до Безродного). Що таке? Що ско┐лось? Марусю, невже не будете грати? Погинув же я, погинув! Перший спектакль... все шкереберть пiде... Марусю, рятуйте! Л у ч и ц ь к а. Я сама розумiю... Не вiльна тiльки в собi, Савичу... Я не жалiла нiколи для вас сил, ви зна║те... К о т е н к о. Знаю, знаю, ви добра... у вас таке серце... Пожалiйте... перший спектакль... Все вiд його... Повний збiр... i одмiнить! Б е з р о д н и й. Може, Квятковська? К о т е н к о (сердито). Що Квятковська? Ще мiша║ться, торочить! Щоб скандал був! Публiка прийшла слухать Лучицьку... Ох, господи! Що ж менi чинити? Розор, розор! Нiчим буде нещасним хористам платити... А дiти мо┐, нещаснi дiти! (Утира очi). Л у ч и ц ь к а. Заспокойтесь! Може ще... я зберу... останнi сили... Д о к т о р. По-мо║му, нi! Смертельна ризика... (Да║ ще краплi). М а р и н к а. Бога ради! Б е з р о д н и й (лама руки). Доб'ють, доб'ють! К о т е н к о. Може б, хоч так: у двох дiях з Богдана, а там - Квятковська... Щоб хоч побачила публiка... Я б водевiль перший дав... Одпочили б... Га? Марусю? Докторе! Рятуйте мене, рятуйте! Л у ч и ц ь к а. Та менi трохи вже лучче... (Усмiхнулась). Д о к т о р. Слабе ще серце! (Держить за пульс). К о т е н к о. Слухайте, - даю третину збору на хор. Л у ч и ц ь к а. А! Ви зна║те, чим мене закупити! Вони справдi страх як нуждаються... Надто при пере┐здi... Це ┐м велика пiдпомога! (Вста║). Я граю. Менi легше... Тiльки не давайте водевiля, а зразу: зразу лiпше. К о т е н к о (цiлу║ ┐й руки). Благодiйко моя! Зараз лечу! Безродний, дзвiнки! (Кричить у дверi). На сцену всi! Почина║мо! Дзвiнок. Л у ч и ц ь к а (вста║, хита║ться, спира║ться на доктора i на Маринку; доктор пожима плечима). Тут (на серце) цiле пекло, а я смiятись i жартувати йду!.. (Ледве руша). Завiса хутко спада Картина 2 Середина багатого намету. В убранствi сила дорого┐ збро┐. Прямо - вхiдна припола. Котенко (в ролi Богдана). Джура - на кону; Квiтка i Квятковська - в лiтери, [ложi] бельетажа, Юркович - в 4-му рядi крiсел. Голоси в амфiтеатрi i галере┐. К о т е н к о (сидить) Схилились всi, менi пiд ноги впали... Стою тепер на верховинi я, Закон для всiх - мо║ владичне слово, I от воно верта до мене знов Мою зорю, украдену дружину... Вина менi й бандуру, джуро! Д жура Ясновельможний гетьмане i пане! Вмить, К о т е н к о (випив вино, пригра║ на бандурi й спiва). Ой ширя орел, орел сизокрилий Та попiд небесами; Ой лiта козак, козак запорожський Степами, ярами. Гей, розточились всюди козаченьки, Поляга║ отава: Гей, пропадайте, лихi ворiженьки, - Наша сила i слава! К в i т к а (не дуже, але вголос). Це не Жалiвницький? К в я т к о в с ь к а. Нi, нi! Тихше, а то чути. На кону з'явля║ться Жалiвницький в ролi Тимка. Ж а л i в н и ц ь к и й Знов зрадниця верта║ться сюди? К в i т к а. Це Жалiвницький! К в я т к о в с ь к а. Цс-с!! К в i т к а (дужче). А! Вiн падлюка! К о т е н к о (на кону) Так, правлю я украдене, мо║! Ж а л i в н и ц ь к и й Вона сама втекла, по сво┐й волi... К в i т к а. Ага! Сама, сама втекла! К в я т к о в с ь к а (зупиня й одтяга в глибiнь ложi). Мовчiть. Г о л о с и з а м ф i т е а т р у. Там п'янi! Г а л ь о р к а. Тихо, тихо! Ю р к о в и ч. Скандалiсти! На кону збентеженi. К о т е н к о (дужче, щоб зам'яти) Не може буть! Ж а л i в н и ц ь к и й Я знаю, батьку, це: Умовилась з Чаплiнським... К о т е н к о А! Гадюка!! Менi цього ти перше не казав!.. Ж а л i в н и ц ь к и й Не хтiв вразить... Вона мене умисне... Нi в чiм не слiд дiймати вiри ┐й... Дурманить все... К о т е н к о Але почiм ти зна║ш? Ж а л i в н и ц ь к и й Упевнився цим серцем... Ох, не вiр Нi пестощам, анi сльозам - одурить: Пригорнеться, а нiж в руцi хова I сонного зрадливо ним ударить... Душа у не┐ чорна... К в i т к а (вирвавшись вперед). Як та нiч! Квятковська бере його за руку i уводить вглибину. К о т е н к о (скажено) Ти щось та┐ш? Ж а л i в н и ц ь к и й (побачивши, що ложа порожня, певнiше). Не вiр, не вiр ┐й, батьку! За пазуху гадюки не бери... О, я б таких спiк на вогнi i попiл Розвiяв би на вiтрi по степу, Щоб не було й зарази... К о т е н к о (хапа його за руку) А-а! Тварюко! Невже, невже? Ж а л i в н и ц ь к и й Одвiв мене господь... К о т е н к о Уб'ю, як пса! Ж а л i в н и ц ь к и й Я не боюся смертi - Грiха не мав... К о т е н к о Але на батька йшов! Ж а л i в н и ц ь к и й Не вiдав я... К о т е н к о I гадина не знала? Ж а л i в н и ц ь к и й Вона, либонь, щоб очi одвести. К о т е н к о О, каторжнi! Ж а л i в н и ц ь к и й Я не виновен, батьку! К о т е н к о Клянись менi! Ж а л i в н и ц ь к и й Усiм, що ║ святе, I матерi могилою сирою! К о т е н к о Готуйсь в похiд! Ж а л i в н и ц ь к и й Воля твоя. К о т е н к о Iди! Жалiвницький виходить. Тимко поклявсь... Його язик ще зроду Не знав брехнi... Але вона, вона! З отцем жила, iз сином залицялась, А ворогу запродалась цiлком... Ну, допадусь до вас обох i я! Ох, проводи у пекло бучнi справлю! На вугiллях пектиму день у день, Мотатиму на мотовилах жили, Собаками... Д ж у р а Жде панi й посланцi! К о т е н к о Впусти ┐┐, а посланцiв потому... Джура виходить. Через хвилину... через мить одну... Побачу знов... зiрвату в мене квiтку... О, як отут, в цих грудях, запекло! Але здавись i здержся в гнiвi, серце, Пометись гаразд, не похопись судом! На кону з'явля║ться Лучицька в ролi клени; на нiй французька сукня, накрита флером. В ложi Квiтка i Квятковська. Л у ч и ц ь к а (входить хитаючись, скида флер i говорить утомно). Мiй таточку, сподiваний, коханий! Г о л о с и з гальорки, амфiтеатру, крiсел. Браво, браво, Лучицька! Г а л ь о р к а. Ш-ш!! Тихо! А м ф i т е а т р. Тихо! Ш-ш!! Ш-шI! К р i с л а. Браво! Браво! К в i т к а (вибiга на галас в ложу). Вона, вона! Як схудла! К в я т к о в с ь к а (блага перелякано). Друже, ай, не гомонiть... я вийду! К в i т к а (не при собi). Нi, не буду! К о т е н к о Подалi, геть! Вiд панi ляхом тхне I щоки ще палають од цiлункiв. Л у ч и ц ь к а Я не виновна... К о т е н к о Силою б то взяв? Л у ч и ц ь к а О, гвалтом... Я... боролась до загину... К в i т к а. Неправда! К в я т к о в с ь к а. Цс-с! (Удержу║ його). К о т е н к о I обняла ляха Зрадливою, продажною рукою? Л у ч и ц ь к а О боже! Нi! Яка страдниця я! (Бiльше запалюючись). Мене взяли як бранку до свiтлицi, Сторожею обставили мене, Щоб не могла на себе зняти руки... О, скiльки слiз я нишком пролила I скiльки мук пережила, мiй орле! К о т е н к о Подума║ш, як настраждалась, - страх! На ласощах... К в i т к а (голосно). Ха-ха-ха-ха! То мавпа з червоною покрасою! Ха-ха! 2-е к р i с л о. Тихше! Ю р к о в и ч. Скандал! Г а л ь о р к а й а м ф i т е а т р. Отыщите пьяных! Ша! В ложу входять капельдинер i полiцейський чиновник. Квятковська одводить i щось шепче йому. Л у ч и ц ь к а (огляда║ться). Смi║ться хтось... знайомий голос... Боже! С у ф л е р (вголос). Аж десять днiв, аж десять... Л у ч и ц ь к а (страшенно збентежена, але бажа ще побороти себе) Днiв... невже?! Аж десять днiв i рiски в рот не брала... К о т е н к о Не видко щось по панi┐ поста! Л у ч и ц ь к а Мене, слабу, без пам'ятi звiнчали... К о т е н к о Ну й розговiлись, значить, зараз... Л у ч и ц ь к а Ох!.. Хоч пошануй мене, вельможний пане! Нiхто менi там не подав руки... Я день i нiч Богдана виглядала, Щоб визволив нещасну iз тюрми... К в i т к а (вирива║ться, кричить). Брехня, брехня! К в я т к о в с ь к а. На бога! А м ф i т е а т р i к р i с л а. Тихо, тихо! Л у ч и ц ь к а. Де? де? Вiн тут! (Озира║ться тривожно). К о т е н к о (в кулiси). Спинить скандал. Г а л ь о р к а. Ша, ша! С у ф л е р (голосно). Я думками тебе шукала!.. Л у ч и ц ь к а. Боже! То вiн... шукала... ним жила... (В ложу, з сльозами). Я думками тебе шукала всюди, Я серденьком з тобою лиш жила! К о т е н к о Може, з Тимком? К в i т к а (скажено, не звертаючи на Квятковську уваги). Нi, нi! А з Жалiвницьким!.. Не вiр змi┐! Л у ч и ц ь к а. Ай, що се? К в я т к о в с ь к а (показавшись Лучицькiй). Ха-ха-ха! (Вибiга). Л у ч и ц ь к а (непритомно). Вона, вона там! З ним! Надi мною смiються, глузують... Ай, рятуйте!! Разом К о т е н к о (в кулiсу). Завiсу! (Потiм тiка). Г о л о с и (за кулiси). Робочi! Де вони?! Г а л ь о р к а. Лучицька! Ш-ш, ш-ш!! А м ф i т е а т р. Лучицька, браво, браво!! К р i с л а. Тише! Продолжайте! К в i т к а. Вона мене дурила, дурила!! В ложi показу║ться полiцейський, начина тихо умовлять Квiтку. Л у ч и ц ь к а (нервово, iстерично, а потiм несамовито). З нею! Укупi з нею?! Мало назнущались, так iще тут привселюдно зняти на посмiх, на публiку поставить? Це панський вчинок!.. Я довiрила вам свою душу, свою честь... А ви все потоптали ногами i вигнали мене з хати, як негiдь, як покидьку... Це панський вчинок! Ще з полюбовницею мене банiтувать прийшли! Ай, пане, та чи ║ ж що нижче, що пiдлiше на свiтi?! (Рве навiжено собi волосся, хапа║ться рукою за горло, за серце). В ложу знову приходять два служителi i разом з полiцейським беруть Квiтку. К в i т к а (борючись, кричить). Сюди! Берiть ┐┐! Вона втекла до полюбовника! Зрадила, гадина! Вона висушила мiй мозок! Його виводять. Жалiвницький вибiга на сцену i пiддержу║ Лучицьку; вона б'║ться на руках. К р i с л а. Занавес, занавес! Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш, вон Лучицьку! А м ф i т е а т р. Браво, браво!.. Вон ложу! Ж а л i в н и ц ь к и й (з кону). Доктора! Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш! Вон Лучицьку! Продолжать! Квятковську! Л у ч и ц ь к а (вирвавшись з рук Жалiвницького, на переднiй). Женiть!.. Сльози лила... Кров точила... для вашо┐ втiхи!.. А тепер... плюйте на мене - для втiхи! Бийте - для смiху!.. Топчiть на регiт!... Хiба в актриси ║ серце, ║ честь?? Нема, нема!! Вона бездушна забавка, вона запроданка ваша! (Пада на руки Жалiвницького). Завiса ДIЯ П'ЯТА Убога, але чиста кiмната. Прямо - дверi; направо -два вiкна, налiво - кровать, заставлена вiд дверей ширмами. На вiкнах спущенi фiранки. Ззаду, при образах, лампадка. Направо, за вiкнами, ще маленькi дверi. В И Х I Д I Палажка, Маринка, Лучицька (спить). П а л а ж к а (дивиться на Лучицьку, що спить). Ох-ох-ох! Нема вже нашо┐ Марусi, тiльки тiнь одна: тане вона, як вiск! М а р и н к а. Тане, бабусю, тане. Як стривожили ┐┐ тодi на спектаклi, як упала i залилася крiв'ю, - ледве сюди донесли. П а л а ж к а. Господи, боже мiй! Що вона ┐м учинила, кого зобидила, моя дитиночка, м