Михайло Старицький. Талан ------------------------------------------------------------------------ Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы" OCR: Евгений Васильев Для украинских литер использованы обозначения: к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh) п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh) I,i (укр) = I,i (лат) ------------------------------------------------------------------------ Присвячу║ться вельмишановнiй артистцi Марi┐ Костянтинiвнi Заньковецькiй Драма в 5-ти дiях i 6-ти обмiнах Iз побиту малоруських акторiв ДIЙОВI ЛЮДЕ: М а р i я I в а н i в н а Л у ч и ц ь к а - молода драматична актриса; говорить по-укра┐нському чисто, а по-руськй де-не-де помиля║ться. П а л а ж к а - стара бабуся, ┐┐ няня; убира║ться по-мiщанськи. А н т о н П а в л о в и ч К в i т к а - панич з багато┐ фамiлi┐ в Малоросi┐. О л е н а М и к о л а ┐ в н а К в i т к а - його мати, стара уже панi. С т е п а н I в а н о в и ч Б е з р о д н и й - середнiх лiт пан; спочатку антрепренер; а далi помiчник режисера. Ю р i й С а в и ч К о т е н к о - теж середнiх лiт; драматичний актор; спочатку режисер, а далi антрепренер. М а р к о К а р п о в и ч Ж а л i в н и ц ь к и й - середнiх лiт актор. Р о м а н М и х а й л о в и ч Л е м i ш к а - старий суфлер. М а р и н к а - дочка його, 17 лiт, годованка Лучицько┐. К а т е р и н а Г р и г о р i в н а К в я т к о в с ь к а - молода актриса, теж на першi ролi, бiльше спiвочi. К и р I в а н о в ич Ги р я в и й - помiчник режисера. Г а н н а М и х а й л i в н а К у л i ш е в и ч - молода актриса на ролi молодиць i жвавих баб. Р я б к о в а \ молодi дiвчата, Б о г д а н и х а / хористки. Р о м а н ч у к - лiкар iз земських, старий уже, з сивими бачками. А н д р i й В i т а л i й о в и ч А н т и п о в - редактор газети. А в р а м С е м е н о в и ч Ю р к о в и ч - репортер, молодий хлопець. В розмовi трошечки чути ║врейське. Г а ш а - ключниця при дворi в панi Квiтки. Придзигльована, молода ще. Парикмахер, машинiст, робочий, лакей при гостиницi, хорист 1-й i 2-й, студент 1-й i 2-й, молодь, хористка 1-а i 2-а i хор. Дi║ться в нашi часи* (*90-i роки минулого столiття.). Мiж другою i третьою дi║ю проходить пiвроку; мiж третьою i четвертою - шiсть мiсяцiв, мiж четвертою i п'ятою - три тижнi. ДIЯ ПЕРША Чорна сторона за коном. З лiвого боку вiд актора йде навкоси ряд уборних; видко тiльки дверi, а першо┐ уборно┐ й середину, що пишно обставлена: килими, дорога мебель, свiчадо. З правого боку - кiнцi лаштункiв. Середина - вiльний для акторiв i ┐х виступiв прохiд. Вдалинi йдуть сходи вгору. Усюди награмсано купи приставок, декорацiй i iншого. Самий кiн iде поза лаштунками вправо; туди виступають актори i тудою ж надходить в антрактах i публiка. При пiдняттi завiси темнувато, а потiм ясно. В И Х I Д I Гирявий, машинiст, дво║ робочих, хористка перша i друга, хорист перший, а потiм Маринка. Метушня на кону. Робочi тягнуть приставки. Газовщики засвiчують рампу, софiти. Хор мовчки пiднiма║ться по сходах. Друга уборна вiдчинена. Парикмахер то вбiга, то вибiга. До третьо┐ уборно┐ надходить Квятковська i зачиня║ться. М а ш и н i с т (вгору). Оддай! Ще! Правiше трохи! (Робочому). А ти куди? Р о б о ч и й. За пригорком. М а ш и н i с т. Чого ж ти рiчку поцупив? Он дубка отого тягни та пiдiпри осокою. Г и р я в и й (мечеться то за лаштунки, то в уборнi). Проворнiш! Ламповщикi! Софiти свiти! Не повисипалися, чи що? (За лаштунки). К бiсу те небо, село спускай! Х о р и с т п е р ш и й (кричить згори). Гар-де-робщик! Го-го!! Г и р я в и й. Чи ти не сказився? Публiка вже йде! Х о р и с т п е р ш и й. Такi чоботи отой всучив, що й палець не влазить. Г и р я в и й. Гукни менi iрода! А!! (Побiг i знов стрiча парикмахера). А що, сьогоднi вночi устругнемо стукалку? П а р и к м а х е р. Та в мене i гуде, i стрiля... Г и р я в и й. Пусте! А я з реквiзиту прихвачу та, може, й управляючого. П а р и к м а х е р. Ото б дiло! (Входить у 2-у уборну). К о т е н к о (голос з 2-┐ уборно┐). Готово? Г и р я в и й. Зараз. (Робочим). Гей, гав не ловiть! (До хористок, що йдуть поуз). Проворнiш! Х о р и с т к а п е р ш а (пiдходить). Одпустiть мене! Г и р я в и й (назад руку), Оправдательнi документи? Хористка кладе бумажку. Гм! На три днi! (Голосно). Швидше! Швидше! Дзвоню! (Бiжить i деяким хористкам щось шепче). М а р и н к а (пiдбiга до 1-┐ уборно┐). От, замок! Г и р я в и й (до не┐). А панi Лучицька скоро? М а р и н к а. Зараз, тiльки ось принесу... (Ввiйшла в 1-у уборну i почала дiставати речi). В И Х I Д II Тi ж i Котенко. К о т е н к о. Що? Готово? Г и р я в и й. Ту ж мить; дзвоню! (Робочим на бiгу). Духом! (Дзвонить). К о т е н к о (стука в 3-ю уборну). Пустiть! К в я т к о в с ь к а (голос). Я в льолi... К о т е н к о. Хе-хе-хе! Розчудеснiйше! К в я т к о в с ь к а (голос). Одiйдiть-бо! Гетьте! К о т е н к о (пiдгляда). Гм-гм!.. (Тре руки). Так швидше ж, пора! (Пiдходить до кону). Чого баряться? Г и р я в и й. Готово! Дай третiй! (Дзвонить). Музика почина║ за лаштунками тихо грати. К о т е н к о. А як збор? Г и р я в и й. З приставними... К о т е н к о. А... (Чуха потилицю). Сво║ю шкурою чужi боки лата║мо! Сказано, багатому чорт i дiтей колише. Г и р я в и й. Вiн ма║ втрати... К о т е н к о. Брехня! Г и р я в и й. Сам пiдраховував книги, - вiрте! К о т е н к о. Певно, той одбира, таранкуватий? Г и р я в и й. Хто його зна? По книгах чисто, а все втрати, збитки... Страшеннi розходи! К о т е н к о. Скажiть! Г и р я в и й. Управляючий претенду║, що первий персонаж бере по чотири свiчки при газi i що коньяк та закуски на реквiзит ставляться... К о т е н к о. Скажи тому чорту рябому, щоб вiн до сцени не плутавсь, бо я його i з паном ковтну! В И Х I Д III Тi ж i Юркович. Ю р к о в и ч (здоровка║ться на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папiроски нема? Яка, братику, наклюнулась! Г и р я в и й. Ну? Ю р к о в и ч (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнiйшому й шановнiйшому до само┐ землi! К о т е н к о (жме руку). Здоровенькi, здоровенькi! Ю р к о в и ч. I слава, i честь i хвала! Коло каси бiйка, в дверях давка, на гальорцi галас... Хороше?? Помiча║те, як мене вашi панi┐ нашрубували, - балакаю! К о т е н к о. I гаразд. Ю р к о в и ч (кланя║ться комусь за лаштунки). Барон!.. Князь... I його превосходительство... ого-го! Браво! Браво! К о т е н к о. Пора б; перше гребали... Ю р к о в и ч. I се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька! К о т е н к о. Хто? Як? I це ви кажете щиро? Ю р к о в и ч. Саме щиро. К о т е н к о. Лучицька б то свiт перевернула? Ю р к о в и ч. Вона, сво┐м талантом надзвичайним... К о т е н к о. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахiтник, то йому i бог простить; а коли нiсенiтницю торочить все ж таки чоловiк освiчений, який оруду║ i пером, - так мене злiсть бере... Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я ┐┐ штурпаками, то й не пiзна║те! Комiк i ансамбль - всьому голова, всьому сила!.. Ю р к о в и ч. А-а! По-нi-маю: ансамбль, комiк - вiрно! Ансамблева дружня гра... чудо... прелiсть! Звичайно, розумi║ться... Коли кругом талани... такого багато... Цiлий квiтник таланiв... К о т е н к о. Та ви чоловiк розумний... Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицько┐? Я!! Адже як прибилась вона, то всi кричали: де це ви таку дохлятину вискiпали?.. А я пробачив, що в тiм дрантi ║ вогник. Скiльки серця порвав, скiльки душi потратив, а таки розворушив жар i видув вогонь! Тепер-то всi тiшаться, а нiкому i в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашо┐ працi свiтовi не видко, ми, як кроти, пiд землею ри║мось та добува║мо камiнь блискучий... I спасибi нiхто не скаже... Ю р к о в и ч. Що-о? Не може бути! Щоб тако┐ кривди... Ми всi диву║мось... ми, малороси... К о т е н к о. Ех! Що мир, що громада? пй нових божкiв подавай, а старих - пiд лаву! Та ще надто коли новий божок у спiдницi! Тут би преса повинна показати дужим, неп'яним словом, де справжнiй талан, де всьому дiлу основа, - а вона i собi за юрбою: "Лучицька дива, наше сонце!" Тпху! Аж досадно! Ю р к о в и ч. Так, так! Зовсiм справедливо... Ви менi просто розплющили очi... Це зовсiм вiрний i оригiнальний погляд... Я проводитиму... Тiльки треба за афiшi погодитись. К о т е н к о. Друковатиму в вас! Та ви придивiться тiльки холодним оком, то i талану у Лучицько┐ як кiт наплакав; от у Квятковсько┐ природного живця бiльше... Ю р к о в и ч. А зна║те, я i сам помiчав... К о т е н к о. Тож-то бо й ║! А як отi хвальби нищать талан, псують людину! Просто - погибель одна! Прочита вона, що ┐┐ похвалили, що ┐й кадять, - i вже у не┐ в головi замакiтрилось, уже до не┐ й на козi не пiд'┐деш: талан! Дива!! Куди ж ┐й слухати навчителя, - вона самородок, вона сама навчить кожного... i пiшла, i пiшла... Та замiсть того щоб вгору, та вниз! А тут iще отi безперi... А! гнав би просто усiх! Треба ж розрiзняти розвите дерево, яке не бо┐ться нi дощу, нi сонця, од пуп'янка... Ю р к о в и ч. Зна║те, вашi думки - ┐х просто низати на золоту глицю: ми теж слiпi, нам проводаря треба... К о т е н к о. Конечне. Ходiм до мо║┐ уборно┐... Коньячку пропустимо... Ю р к о в и ч. З агромною охотою. В И Х I Д IV Тi ж i Квятковська. К в я т к о в с ь к а (вибiга, жартливо). Ось i я, гоова! К о т е н к о. Чудесно. Ану, яка? К в я т к о в с ь к а. Роздивляйтесь, пане отамане! К о т е н к о (до Юрковича). А що, славна в мене донечка Катруся? Ю р к о в и ч. Очi слiпить. К в я т к о в с ь к а. То ви через Лучицьку ослiпли, та других i не добача║те... Ю р к о в и ч. Коли та слiпить, так панна геть вийма очi... i пiдеш старцем навiки... К в я т к о в с ь к а. Чу║те, пане отамане, як мене хвалять; правда, я славна? Ю р к о в и ч. Антик! К в я т к о в с ь к а. А пан отаман все ла║ться, все допiка, що не хутко вбираюсь, що не гаразд, не до ладу... i що менi нiчого не личить... що я така незграбна, така негарна! (Копилить губки). Ю р к о в и ч. I ви такi несправедливi? Ай-ай-ай! Не вiрте йому - ви самий смак! К в я т к о в с ь к а. Ага, он яка я! Цяця! Чу║ш, отамане? А ти все ла║шся! (Крутить його). К о т е н к о (гладить по голiвцi). Люблю, як душу, а трясу, як грушу. К в я т к о в с ь к а. Трясти - фе! А любити - цяцяно! У, яка я щаслива, як менi весело! (Б'║ в ладошi, крутиться i пригорта║ться до Котенка). Отамане пузатенький! Яка я тонесенька перед ним, мов хмелиночка! Аж нiяково! Ю р к о в и ч. Ну, яка пишна дитьо, яка чудова квiточка, аж страшно! (Проходить i перешiпту║ться з Гирявим). К о т е н к о (пiдходить до Квятковсько┐). А ви таки справдi гарнесенькi, славнесенькi (гладить ┐й руку) i менi дуже до вподоби. К в я т к о в с ь к а (зазира в очi). Дядя ще й закоха║ться? К о т е н к о. Ой-ой! Ще й як! Ви мене зна║те... А коли закохаюсь - i душу свою за вас положу... I Катруся оттак пiде вгору... К в я т к о в с ь к а. Аж сукнi буде тра надтачати? К о т е н к о. Хе-хе-хе! I на те буде рада... К в я т к о в с ь к а. Казала баба, як лiзла на граба, а грабок реп - i баба геп! К о т е н ко. Не бiйтесь - грабок надежний; другi швидше гепнуть, а ми стоятимем! Ввiходять в 3-ю уборну. Г и р я в и й (Юрковичу). Слухай, справдi: ти там нашрейбуй i про мене, що мов i сякий i такий... Ю р к о в и ч. Напишу, напишу. Г и р я в и й. А тепер упо┐тельно? Гайда! Виходять. В И Х I Д V Кулiшевич i Квiтка. К в i т к а. Нема, нема ┐┐; я вже забiгав сюди... К у л i ш е в и ч. То, певно, ще дома: прийде. К в i т к а. А як слаба? К у л i ш е в и ч. То лежатиме, поки не встане... К в i т к а. Борони боже! I як ви так спокiйно? К у л i ш е в и ч. А що ж менi - на мур дратись чи землю ┐сти? К в i т к а. Та за не┐ i пiд колеса вагона... К у л i ш е в и ч. Лягайте, коли ║ охота, а я не ляжу, як не люблю Марусю, а не ляжу... це вже вибачайте! К в i т к а. Та хоч би провiдали, що i як? К у л i ш е в и ч. Скажiть на милiсть! У його болячка, а я собi печену цибулю ложи! К в i т к а. У мене душi нема... К у л i ш е в и ч. Та що з нею станеться? Прийде - надивитесь... А коли пiд п'яти пече, то бiжiть та й провiдайте... К в i т к а (зiтха). Я до не┐ невхожий... К у л i ш е в и ч. Чому? Не пуска? К в i т к а. Та... сливе... те... К у л i ш е в й ч. А, он що! Певно, прошпетився? К в i т к а. Не знаю... ми перше... добре знайомi були... але от тепер ухиля║ться й розмовляти, мов чужа... К у л i ш е в и ч. Гм-гм! Не без причини... А я думала... Хiба той? К в i т к а. Хто? Що? К у л i ш е в и ч. Нiчого! Все будете знать - рано постарi║тесь. Кв i т к а. Скажiть-бо, голубочко! К у л i ш е в и ч. Чи ба, який солодкий! К в i т к а. Рiднесенька! Одкрийте менi очi... Я слiпий... я божевiльний!.. К у л i ш е в и ч. Та нiчого!.. От намiгся! А радi б були, коли б зглянулась? К в i т к а. Сказився б! К у л i ш е в и ч. Тю на вас! Ще й мене покуса║те! К в i т к а. Не до жартiв, не до жартiв менi. К у л i ш е в и ч. Бiдненький! (Показу║ на Маринку, що бiжить). Он у кого розпитайте, коли кортить. К в i т к а. Ага, ага! (Бiжить догнати). К у л i ш е в и ч (вслiд йому). Смали, смали халявки, вскочиш i в лабети! В И Х I Д VI Тi ж i Котенко та Квятковська. К о т е н к о (виходить з Квятковською). А вам би, Ганно Михайлiвно, i прибиратись пора. К у л i ш е в и ч. Не бiйтесь, я й так гарна. К о т е н к о. А як покришку перемiнимо, пiд другу пiдете? К у л i ш е в и ч. Дивлячись пiд яку: iнша так накри║, що й дихати нiкуди! (Входить в 4-ту уборну). К о т е н к о (пiдходить до 1-┐ у борно┐). Що се, Лучицько┐ досi нема? К в я т к о в с ь к а. Така й вона, щоб загодя! То для нас, бiдних, i контракти, i штрафи, а для не┐ - нема! К о т е н к о. Для мене всi рiвнi. К в я т к о в с ь к а. Хто б говорив, а хто б слухав: то до мене ви пiдсипа║тесь з жарту, а я й мiзинця для вас супроти Марусi не варт - тiй i ролi найкращi, i уборна перва, i все... падам до ног! Бо бо┐тесь. К о т е н к о. Я? Боюсь? Та вона в мене ось де! Побачите, яку я ┐й встругну штуку. К в я т к о в с ь к а. Ану-ну, серце! Докажи, що я мила! К о т е н к о. Гирявий! Гирявий! Гей! В И Х I Д VII Тi ж i Гирявий. Г и р я в и й (вискаку║ весело). Я тутечки! К о т е н к о. Оповiстiть - першою йде драма. Г и р я в и й. А я на водевiль... К о т е н к о. Тридцять раз вам казав: при драмi водевiль на кiнцi. Гирявий кинувся. Квятковська фиркнула i втекла. В И Х I Д VIII Котенко i Жалiвницький. Ж а л i в н и ц ь к и й (на порозi 2-┐ у борно┐). Слухайте, Савичу, ще Марi┐ Iванiвни нема? К о т е н к о. Менi нема дiла: мусить бути по контракту о сьомiй годинi; iначе - штрафi Ж а л i в н и ц ь к и й. Та чуднi ви якi! Хто з нас по контракту приходить? Всяк - по афiшi. К о т е н к о. Афiша бреше: водевiль завжди по драмi. Ж а л i в н и ц ь к и й. По руських трупах, а в нас - зроду. К о т е н к о. А я так хочу, i менi ти не указ! (Пiднiма║ тон). Ж а л i в н и ц ь к и й. Так оповiстiть перше, то й знатимем, а коли афiша брехлива, то ваша вина. К о т е н к о. Не вчiть мене! Ще молоко на губах не обсохло! Ж а л i в н и ц ь к и й (пiдходить). Що-о? Кричать здумали? К о т е н к о (упавшим тоном). Я так... од природи... У мене такий голос... Що ж, мене поставлено режисером. Ж а л i в н и ц ь к и й. Так коли ви режисер, так не робiть бешкету! (Заходить в уборну, грюкнувши дверима). В И Х I Д IX Котенко та Лемiшка. К от е н к о. Готово? Завiсу! Всi на мiсця! Л е м i ш к а (бiжить злякано). Ох, господи! К от е н к о. Куди, старий? Л е м i ш к а. Надобность... книжки... К от е н к о. В будку! Л е м i ш к а. Только... листика... до книжки листика... Водевiлем пiдвели... водевiлем... Я прихватком... К от е н к о. До будки менi! Тут завiсу дали, а вiн... Л е м i ш к а. Да... возмутительно... Але я завжди i душею, i серцем... по гроб живота... К от е н к о. Годi базiкати! Гайда! (Поверта║ за шиворот). Л е м i ш к а. Не утруждайтесь... лечу, лечу! Я напам'ять... од палятурки до палятурки! (Бiжить). В И Х I Д X Лучицька та Маринка, потiм Жалiвницький. Котенко забачив - i за лаштунки. Л у ч и ц ь к а (задихавшись, вбiга║ в 1-у уборну). Ох, як бiгла! Серце мало не вискочить!.. Що? Опiзнилась? Ж а л i в н и ц ь к и й (з уборно┐). Нi, тiльки що почали. (Iде до не┐). Л у ч и ц ь к а. О? То я вспiю, - ще багато часу... мiй вихiд останнiй. Добре, що я маю звичку дома одягати костюм. (Начина║ гримуватися). Ху, як дух забива: так налякали! I що се сталося! Ж а л i в н и ц ь к и й (убраний парубком). Якийсь гедзь укусив. Даймо, що я знаю, який отой гедзь... Л у ч и ц ь к а. Який же? Ж а л i в н и ц ь к и й. Квятковська. Л у ч и ц ь к а. Не може бути: вона така добра; зо мною ласкава, як сестра... Ж а л i в н и ц ь к и й. Вiрте! Та вона готова вас в ложцi води утопити. Л у ч и ц ь к а. За вiщо б? Хiба за те, що я ┐┐ люблю? Ж а л i в н и ц ь к и й. За те, що таланом забива║те. Ви готовi за всiх головою наложити, а для вас то нiхто й пальця не врiже: про свою шкуру всяк дба, а в вiчi, звичайно, скалить зуби... Л у ч и ц ь к а. Як ви хмуро дивитесь на людей: при такiй вiрi тяжко й жити! А я певна, що зовсiм поганих людей i нема, що обернiться теплим словом навiть до лиходiя, то i в його бог озоветься... Ж а л i в н и ц ь к и й. Ох-ох! Коли б то так! А краще не дiймайте вiри, то не зневiритесь. Л у ч и ц ь к а. I вам, значить, не дiймати? (Пода║ руку). Я й привiтатись забула! Ж а л i в н и ц ь к и й. I менi навiть. Л у ч и ц ь к а. Гай-гай! Який же ви, друже, непевний. Нi, на вас я як на гору: ви в мене найщирша, найрiднiша людина... та ще моя няня, бабуся. Коли б не ви, я не знаю, що б зi мною сталося. Я не забуду до смертi тi║┐ першо┐ зустрiчi, коли я, божевiльна, з одчаю мало на себе рук не зняла. Ви постерегли мою страшну думку, ви одiгрiли порадою теплою мо║ серце задубле, ви визвали благодiйнi сльози; ви показали менi нову путь, яка може заго┐ти врази... i я припала з захватом до нiг нового бога... Як же менi вас не любити? (Простяга║ йому руку). Вiн цiлу║. Ж а л i в н и ц ь к и й. Ви освiтили сей храм i стали в йому богинею. Але пробачте менi слово, - спокуси-тель знов тут, пантру║ за вами, коршуном над головою кружить. Л у ч и ц ь к а (спалахнувши). Його зальоти тепер не страшнi. Я, признатись, i спiзнилась того, що боялась стрiнутись з Антоном Павловичем. Ж а л i в н и ц ь к и й. Ви менi тiльки позвольте, то вiн i носа сюди не покаже. Л у ч и ц ь к а. Що ви? Хiба вiн менi що? Я не за його... Ж а л i в н и ц ь к и й. А за себе боялись? А-а! (Кудлить волосся). Л у ч и ц ь к а. Ви й назвиська його не можете чути спокiйно! Ж а л i в н и ц ь к и й. Даруйте, не можу! Вiн, на мiй погляд, розбещений панич, занужений сво║ю нiкчемнiстю. Л у ч и ц ь к а. Сором, сором, мiй друже! Се якесь лихе почуття, а не ваше серце... Антон Павлович не нiкчема, а чоловiк вельми освiчений i талановитий, з чесними, гуманними засадами... а що не при дiлi, - так у нашiй окружнiй темрявi передовiй людинi притулку нема... Ж а л i в н и ц ь к и й. Бачите, з яким палом за його заступа║тесь: видно, добре вам задурманив i розум, i серце. А йому, ласуну, одна тiльки примха, однi хвастощi... Л у ч и ц ь к а. Не лайте ж менi його в вiчi: невже вам не жалко мене вразити, менi болiч зробити? Ж а л i в н и ц ь к и й. Згибло все! Ви закоханi знов у Квiтку! Л у ч и ц ь к а. Ой! Що ви? Звiдкiль така думка? Ж а л i в н и ц ь к и й. Закоханi, закоханi... правда? Л у ч и ц ь к а. Нi, нi!.. Не знаю... i не думала! Я задавила давн║... Ж а л i в н и ц ь к и й. Закоханi - i мови нема. Л у ч и ц ь к а. Що ви? Анi слова про те! Як ви умi║те людину збентежити... жарину кинути в серце. Ж а л i в н и ц ь к и й. Не рвiя в мене кричить: я вашим щастям щасливий... тiльки не йому вам його дати, а хiба поламати життя! I святе iскуство пiде до дiдька, i погине чудовий талан, замре, втiхи ради, висока душа, а Укра┐на знов сиротою зостанеться! Л у ч и ц ь к а. Борони боже! (Пауза. Далi жваво). Не бiйтесь, не зраджу, з свого дорогого шляху не зiйду! Г и р я в и й (у дверi). Марко Карпович! Вихiд! Ж а л i в н и ц ь к и й (скаку║). Бiжу! (Виходить за лаштунки). Л у ч и ц ь к а (хапаючись за серце). Якось здавило серце... Чи страх налетiв... чи просто холод, мороз?.. Маринко, накинь на мене хустку... (Пауза). Пусте!.. Зневага одна... Там ганьба... а!.. Далi, далi!! (Пауза). Нi нi! Не станеться... нiколи... задавлю! А дай ще менi, Маринко, вина... щось холодно. Маринка пода║; Лучицька п'║ нервово. Як дума║ш, я на мерзоту нездатна? М а р и н к а.Що ви? Л у ч и ц ь к а. То-то ж! Так i думай, моя дитино! М а р и н к а. Авжеж... Ой, пора менi! (Вибiга║). Лучицька спира║ться на руки на стiл i здавлю║ ними свою голову. В И Х I Д XI Тi ж i Котенко та Безродний. Безродний iде в 1-у уборну, здоровка║ться. Лучицька здригнулась. Обо║ мовчки сидять. К о т е н к о (до Маринки, що вийшла з уборно┐). Ану, ближче стань! (Роздивля║ться, ласка║). Гарна дiвчинка... настояща укра┐нка... i оченята як терен... Хочеш, буду ролi давати, актрису зроблю? М а р и н к а. Я б i не знаю, що... К о т е н к о. Так заходь, я начитуватиму... Г и р я в и й (пiдбiга║). Ваш вихiд. К о т е н к о. Тю! (Пiшов за лаштунки). Виходить з уборно┐ Кулiшевич i йде теж, проглежуючи ролю, на кiн. Б е з р о д н и й. Зна║те, Марусю, якби не ви, давно б у мене опустилися крила. Л у ч и ц ь к а. Я? Що я?.. Сама безсила... Б е з р о д н и й. Безсила? Та од вас я тiльки й набираюся тi┐ душевно┐ сили i вiри, а то давно б уже витратився. I це саме дiло, яке менi було великим, тепер часами зда║ться гно┐щем, у якому вигодовуються i розплоджуються черви... Л у ч и ц ь к а. Вас знову, певно, образили чим? Б е з р о д н и й. Не мене, а мою вiру в людей. Те, що я несу збитки, мене мало обходить, а те, що я жодними втратами не можу купить щиростi у людини, - те мене рве! Л у ч и ц ь к а. Вас все занадто смутить: ви надзвичайного хочете... Люди як люди... Б е з р о д н и й. Людину-то я чую... От ви менi дорогi не таланом сво┐м, не тим, що на його збира║ться люд, а сво║ю ясною вiрою у людей i в святу справу, сво║ю чистою як кришталь душею... Л у ч и ц ь к а. Не хвалiть... не стою... Б е з р о д н и й. В вас про себе i думки нiколи нема... Л у ч и ц ь к а. Не хвалiть, не хвалiть... Не та я... Б е з р о д н й й. Ви нi перед якою жертвою не зупинитесь... Л у ч и ц ь к а. Не та я... не та я, кажу... Б е з р о д н и й. Та, та! Ви не одступитесь од рiдного дiла... Л у ч и ц ь к а. Голубчику, рiднесенький! Не знаю... Боюсь, щоб ви й у менi не зневiрились... Б е з р о д н и й. Зроду-вiку! Я тiльки тут i спочиваю душею... Л у ч и ц ь к а. Спасибi!.. Дай боже! От ви ще новий ланцюг, який мене в'яже до дiла... (Усмiха║ться). Глядiть же, щоб лиха сила його не порвала... (Хутко вста║). Не вирве, не вирве, друже!.. Пора, мiй вихiд... (Виходить). За нею Безродний. (Гирявому). Менi, зда║ться, з того боку? Г и р я в и й. Так, з третього плану. Лучицька iде за лаштунки, Безродний за нею. В И Х I Д ХII Квятковська та Безродний. К в я т к о в с ь к а (примiтивши Безродного, мов ненароком набiга║ на нього з уборно┐). Таточко? Ах, даруйте, простiть!.. Б е з р о д н и й. Вибачте: я винуватий, на дорозi стою... К в я т к о в с ь к а. Ох, як я перелякалася! (Бере. його руку). Гляньте, як серце стукотить... Б е з р о д н и й (не да║ руки). Хiба я такий страшний? К в я т к о в с ь к а. Татко страшний? Таточко наш любий, цяцяний... а не страшний... Ой! Не дивiться на мене так, а то мене то морозом, то приском обсипа... Б е з р о д н и й. Чого ж то? Пропасниця? К в я т к о в с ь к а. Може. (Пригорта║ться). Яка я манесенька перед татусеньком: мене як тато шубою вкри║, то й не видко... (Хова║ться за полу). Б е з р о д н и й. Не жартуйте так, розiгрi║тесь, та на холодний протяг, то ще вава буде... До побачення! (Вийшов). К в я т к о в с ь к а (вслiд). До Лучицько┐ вже? А ми невгоднi! У, проклята! (Позира на кiн, а далi йде до сво║┐ уборно┐). В И Х I Д ХIII Котенко, Гирявий, потiм Кулiшевич. К о т е н к о (виходить з першого плану, прислуха║ться, - не аплодирують). Що се вони? Сплять чи почумiли? (Пауза). Якесь дрантя в театрi! (Гирявому, що пiдбiг). Де Лучицька? Чого ┐┐ не видко? Г и р я в и й. Пiшла тудою на вихiд... Он! Розлягаються оплески; крики: "Лучицька!! Бра-во!!" К о т е н к о (зло). Здурiли, чисто здурiли! Якiсь навiженi чи п'янi! (Гирявому). Де ви менi стiл поставили? А табуретка яка? Трохи не впав!.. Грошi брать зна║те, а пильнувати дiла - нема! Чого суфлеру не сказали, що од "Скусителю мiй" до "Палайте, мрi┐" хрест? Г и р я в и й. Говорив... К о т е н к о. Чого ж вiн менi пода║ та й пода║... Хор де? Чому не на мiсцi? Нехай тiльки накладуть, то захурчать i вони, i ви! Г и р я в и й (виходить). Ну, колись i я... хоч ограблю, а свою заведу! Кулiшевич виходить з кону з оплесками i криками: "Браво, Кулiшевич!" К о т е н к о. Га? Нова болячка! (До не┐). Не надсаджуйтесь для гальорки, не передавайте кутi меду! К у л i ш е в и ч. Чи ви не проспались, чи хмiль ще не вийшов? К о т е н к о (виходячи за лаштунки). Не крутiть! К у л i ш е в и ч. Тю-тю! Та iще фiть-фiть! (Квятковськiй). Чи ти його, бува, чим не розсердила? К в я т к о в с ь к а. Кого? Тата? К у л i ш е в й ч. Та нi, отого кабана! К в я т к о в с ь к а. А що? К у л i ш е в и ч. Сказився чисто, аж пiнить! (Пiшла до уборно┐, а далi з не┐ виходить). В И Х I Д XIV Тi ж i хор. Г и р я в и й (розставля║ хор за лаштунками). Панове, будьте ласкавi, анi писнiть! Уваги найбiльше: ви ж почина║те за кулiсами... так щоб разом, по одному маху... Та, бога ради, анi пари з уст... Котенко лютий - всiх розпудить. Дивiться всi на мене - i вмент! (Обходить i прислуха║ться до суфлера). Р я б к о в а (впередi). А що, знайшла кватирю? Б о г д а н и х а. Знайшла, та така... Р я б к о в а.А що в мiсяць? Б о г д а н и х а. Вiсiм за паскудство... Р я б к о в а. А нам i борщ чудесний да║ з бараниною, з салом. П е р ш и й х о р и с т. Ну й голова, аж крутиты Д р у г и й х о р и с т. Довго кружляли? П е р ш и й х о р и с т. До свiту... Нi, аж до обiд! Д р у г и й х о р и с т. А рябий всю получку процвиндрив!.. Спочатку ближнi, а далi й усi розсмiялися. Саме тодi Гирявий махнув: однi вступили, другi спiзнились, третi почали iншу пiсню. Вийшла кацен-музик. Г и р я в и й (схопившись за волосся). Ай! Зарiзали!! Хор так i пiшов, а на кону вже поправився. В И Х I Д XV Тi ж i Котенко. К о т е н к о (пiсля добрих оплескiв i крикiв "браво" виходить усмiхаючись). Ага! Прочумались-таки! (Знову виходить). Нi, публiка в театрi iнтелiгентна! (Гирявому). От сьогоднi хор добре вступив. Спасибi! (До хору, що ввiйшов). Молодцi, хлопцi! (Квятковськiй). Ну, моя квiточко, заткнiм лихо за пояса та на злiсть ворогам... Ну, боже благослови! (Возлага║ руку). Квятковська вибiга║ з легеньким оплеском. О? I ║сть! К у л i ш е в и ч. Чого ви на мене визвiрились? К о т е н к о. Хе-хе-хе! На вас i визвiришся, як вищирите зубки... К у л i ш е в и ч. Атож: не кладiть пальця в рот... К о т е н к о (гладить ┐┐ по плечу). Кусаний уже, моя люба! К у л i ш е в и ч (виходячи на кiн). Отак краще: ласкаве телятко двi матки ссе... К о т е н к о (вслiд). Менi, бiдному, хоч би одна, та добра! В И Х I Д XVI Котенко, Лучицька, Кулiшевич, Квятковська, Гирявий та хо р. К о т е н к о (зачувши грiмовий оплеск). А! Це знов отiй примадоннi? От каторжна, гадюка чортова! (Знову грiм). Розчавив би, щоб i мiж ногами не плазувала! (Знову оплески). Тпху! Пропадiть ви пропадом! (Iде сердито до уборно┐, зрива парик). Якi се ти менi парики да║ш? Просто рощитать, та й уже! Лучицька виходить з букетом. Крик за лаштунками: "Лучицьку, Лучицьку!" З-за лаштункiв виходить Кулiшевич, Квятковськаi хор. (З уборно┐). Квятковська, на вихiд! Г и р я в и й. Лучицьку кричать. К о т е н к о. I Квятковську - я чую. Випустiть двох. Г и р я в и й. Лучицька i Квятковська, на вихiд! Даю! Виходять. Крики: "Браво! Лучицька, Лучицька!" Дехто: "Котенко!" Лучицька i Котенко! Виходять. Крики: "Браво, браво!! Лучицька Solо!" К о т е н к о (хмуро). Випустiть ┐┐, та й годi! Бiльше нi разу! Готуйте картину! Дзвiнок! Г и р я в и й. Лучицька! Даю! Страшний оплеск i крики. Л у ч и ц ь к а (з букетом i вiнком iде до уборно┐). Ху, утомилася! Голова горить... серце ни║... мов пережила страшну годину... А проте i втiха тремтить... {Маринцi, що за нею увiйшла). Води менi, голубко, i одеколону. На кiн виходить i публiка розма┐та. В И Х I Д XVII Тi ж та Антипов, Юркович та молодь. А н т и п о в (пробираючись важно до уборно┐ 1-┐). Прекрасно! Чудесно! Ансамбль превосходныq!.. Все на своих мостах... Одобряю, одобряю. (Пода║ на ходу Котенку i Кулiшевич руку). Ю р к о в и ч (вийшов з дальньо┐ уборно┐, хитаючись). Неподражаемо!.. Антик! Мы малороссы! Рrachtvoll!.. Сharmant Delicieux!* (*Чудово! (Нiм.) Прекрасно! Чудово! (Франц.)) И все не она, а мой друг Котенко... потому - крот... и Гирявый, ура!! Г и р я в и й (сiпа). Що ти? Антипiв он! Ю р к о в и ч. О? Громовержец!.. Испаряюсь! (Хова║ться). А н т и п о в (у дверей N 1). Можно? Л у ч и ц ь к а. Войдите. А н т и п о в (входить). Великолепно! Очаровательно! Вы целая прелесть! Ручку, ручку позвольте! Л у ч и ц ь к а. Вы довольны? Очень рада. А я боялась, что будете бранить... я сегодня как-то расстроена... А н т и п о в. Вы сегодня восхитительны, моя дива! За одно только журю и буду журить: грех, большой грех! Для такого таланта рамки малы; он рвется из них, а они давят... Мелко, мелко для вас! Поймите зто! Пора на широкое, могучее море! Л у ч и ц ь к а. Море пустынно й нелюдимо, на нем и затеряться, и утонуть легко; родная ж речка с зелеными вербами и безопаснее, и симпатичнее. А н т и п о в. Полноте ребячиться; вам и моря мало... океан вас ждет безбрежный... Нет, я теперь от вас не отстану... Л у ч и ц ь к а. Я хоч й робка, но упорна... М о л о д ь (входячи). Непорiвнянна! Пишна! Богине наша! Браво!! (Аплодують). Л у ч и ц ь к а (розчулено). Дякую, дякую, мо┐ любi! Спасибi, голуб'ята, за щирiсть! Нате вам на спогад! (Розда║ з букета квiти). Всi цiлують ┐й руки. В с i. Спасибi! Слава! Слава!! А н т и п о в. Ну, теперь и меня придавят... Эх,юность горячая, - завидно!.. Пропустите хоть ветерана! (Пробира║ться). К о т е н к о (в дверi). Господа, полиция запрещает... Прошу вас! Зто беспорядок... Сейчас начало! (Гирявому). Давайте занавiс. (Сердито сво┐м). Завела чисто содому! К в я т к о в с ь к а. Ще й не те заведе! К о т е н к о. Господа, прошу очистить сцену! Метушня. Дзвiнок. Всi виходять. Котенко i Квятковська - за лаштунки. В И Х I Д XVIII Лучицька та Квiтка. Л у ч и ц ь к а (тре собi одеколоном виски). Як дрижить у мене все... Яка радiсть, яка втiха висока!.. Якого ж ще раю? Одваги, Марусю, бiльш одваги i сталостi! I доля нас не злама! (Виходить на передкiн). К в i т к а (пiдбiга з букетом). Царице моя! Провiдна зоре! Ви окували мою душу, сп'янили... Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тихо, бога ради... Нi слова, Антон Павлович, нi згука! Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось... К в i т к а. Чому не вернутись, чому? Л у ч и ц ь к а. Шляхи нашi розiйшлись. Г и р я в и й (пiдбiга). Ваш зараз вихiд. Л у ч и ц ь к а. Чу║те? Он що зове i тягне мене! Он чия тепер я рабиня! (Показу║ рукою на кiн). Квiтка схопився за голову. Завiса ДIЯ ДРУГА Середина розкiшного покою в готелi. Дверi просто - вхiднi, направо - до кiмнати. По стiнах вiнки; на столах i усюди багато коштовних речей. В И Х I Д I Палажка, Марина, потiм лакей. М а р и н к а (за ча║м). Сьогоднi Маруся краще спала, а то тi двi ночi анi на крихiтку: то руки лама, то уставиться i дума щось, дума, анi озоветься. П а л а ж к а (п'║ з мисочки). I що ┐й сталося? Чи не зобидив хто? А може, наврочив? Так нi: всi забiгають, навiдують, i великi й малi, - всi зажурилися... М а р и н к а. Ох, не всi, не всi: Квятковська аж скаче, та й Юрiй Савич радий, помiчаю. П а л а ж к а. Ох, отi кiятри, пропади вони пропадем! Тiльки з чортами ║днання. Всяк тобi з ними наклада. Примажеться, прибереться i почне перед миром ламатись: i регочеться, i спiва, i танцю║, i плаче, i репету║... А тi радiють, гукають, ляскають... один грiх i спокуса! (До лакея, що стукнув дверима). А ти не грюкай дверима! Л а к е й. Невозможно основательно ногою: руки заняты-с. П а л а ж к а. Принеси масла й сметанки. Л а к е й. Сметаны нетути. М а р и н к а. Не сметаны, а сливок. Л а к е й. Сливок? Понимаем; сейчас. (Виходячи). А то сметаны! Сметана одно положение, а сливки другое. П а л а ж к а. А сливки в нас на деревi ростуть! От ще вовна! Ти йому по-християнськи, а воно тобi зуби скалить! М а р и н к а. Ситницi нема, а Маруся любить з маслом... Збiгаю та куплю. (Одяга║ться й iде). В И Х I Д II Палажка i лакей. Л а к е й (приносить сливки). Извольте-с; материал первого сорта. П а л а ж к а. Ще хваста║ться. (Розгляда). Оце первий сорт? Охота по цих городах ┐здити та клопiт на голову брати! Л а к е й (виходить). Известное дело: деревенщина - репа, а город - фантазия! П а л а ж к а. Тпху на тво║ пiр'я! Стук у дверi. Хто там? Тихше? Чого ви, пане? Вона просила, щоб ┐й покiй дали. В И Х I Д III Палажка i Квiтка. К в i т к а (в дверях). А як ┐й, няню, голубочко? П а л а ж к а. Мов краще б то, а то так налякала! К в i т к а (переходить в кiмнату, поблиз дверей). Няню, вiрте, я цi три днi трохи рук на себе не зняв: сюди прибiжу - не пускають, питаюсь у того, другого - нiхто нiчого певного не зна, в театр кинусь - там тiльки шиплять, iроди, та брехнi точуть, та зуби скалять... П а л а ж к а. Там так-таки! А вам же, пане, що? Запалились, i тепер з розуму зводить? Так i не пущу тебе до не┐, не допущу. К в i т к а. Няню, рiднесенька, тепер не те, тепер я гину. Порадьте ж мене, чим менi в Марi┐ Iванiвни ласки добути? Я по щиростi... жоною, перед богом жоною хочу узяти... П а л а ж к а. Коли з богом, по щиростi, то друге... Тiльки як матiр ваша - чи згодиться? Панi велика! (Переходячи в супротивний бiк вiд кiмнати Лучицько┐, на передкiн). К в i т к а. Мама мене любить... я один... не одмовить... Звичайно, тiльки театру не дозволить. П а л а ж к а. Та за це ще подякувати; а я боюсь, щоб не збаламутили дитини, бо я за мою ягiдку сама оцими старими руками задавлю всякого... К в i т к а. Та я росi на не┐ впасти не дам! П а л а ж к а. А глянь менi у вiчi, кажи правду, як на сповiдi. К в i т к а. Кохаю, няню, не тямлюсь навiть... Тiльки вона мене... ох, горенько тяжке! Скажiть менi, сивесенька, може, вона кого коха... Отого Марка... не помiтили?.. П а л а ж к а. Господь ┐┐ зна... так нi, нi! Марко, справдi, i перервався б за не┐... а вона, кiлько раз чула, каже йому, що ма║ за брата, за друга, та й годi... Так,так! К в i т к а. Нянечко, лелечко! Ви одживили мене... Я б i птичого молока для не┐ дiстав. П а л а ж к а. Птичого? Що то як молодий хлопець запалиться, та ще панич: цiлий свiт кида пiд ноги, а потiм i шматка хлiба жалу║... К в i т к а. Нехай на мене всi напастi i лиха, коли я яку кривду вчиню! Поможiть менi тiльки, бабусю, поможiть, голубочко: ви як мати ┐й, ви можете порадити... Нехай хоч пустить мене, хоч дозволить перекинутись словом... П а л а ж к а. Скажу, скажу. Вона добра дитина: не бiйся, соколе, та богу молись, то все вийде на добре. К в i т к а (цiлу║ ┐┐ в голову). Бабусенько! Озолочу... вiк за вас молитимусь... Л у ч и ц ь к а (iз спальнi). Хто там? П а л а ж к а. Та то я... Iди з богом! Тихо! К в i т к а. Передайте ┐й до рук. (Да║ листа). В И Х I Д IV Палажка, Жалiвницький i Маринка. Жалiвницький в дверях спiткався з Квiткою i скам'янiв. Ж а л i в н и ц ь к и й (нянi). Чого ви, бабусю, панича отого пуска║те? Адже заказано? П а л а ж к а. А ти менi що за хазя┐н? Ж а л i в н и ц ь к и й. Таж Маруся слаба... ┐┐ турбовати не слiд. П а л а ж к а. Не вчи, не вчи! Бач, "чого пуска║те, стурбують..." А сам чого рипа║шся? Коли нiкого, то й сам не ходи... М а р и н к а (спалахнувши). Як? Щоб Марк Карпович не приходили? Що ви, няню? Марусi вони та i всiм... П а л а ж к а. А надто тобi - нема й рiднiшого. М а р и н к а. Няню... як таки... П а л а ж к а. А так: шила в мiшку не вта┐ш, а тiльки не в сво║ дiло втруча║ться... Чого пускаю? Дiло ║сть, то й пускаю: менi Маруся не чужа... Ж а л i в н и ц ь к и й. Няню, пробачте; я не хотiв вас образити; я знаю, що ви Марусi за матiр... П а л а ж к а. То-то ж! А то: чого пуска║те? Дiло ║сть, то й пускаю... Ж а л i в н и ц ь к и й. Та не вiрте отим розбещеним панам... П а л а ж к а. Чом не вiрити? Чоловiк поштивий, статечний... Чого пуска║те? Того, що хочу... Л у ч и ц ь к а (з кiмнати). Няню, що там? П а л а ж к а. Зараз, зараз iду! (Бере сукню i йде). I ти чоловiк добрий, нема що... А то "чого пуска║те"? Ж а л i в н и ц ь к и й. Бурчить-таки; зобидилась... М а р и н к а. Няня як розсердиться чим, то нешвидко втихомириться... i вже тодi не спиниш - що слiд i що не слiд скаже: хоч би й про мене... Ж а л i в н и ц ь к и й. Хiба вона видуму║ про вас? М а р и н к а (засоромилась). Нi, не те... але для чого? Кому iнтересно? Мало що в кого не болить! Ж а л i в н и ц ь к и й. Хороше у вас серце... (Хоче вийти). М а р и н к а. Куди ж ви? Маруся зараз вийде... Ж а л i в н и ц ь к и й (глянувши на дзигарi). Репетицiя швидко: спiзнюсь. М а р и н к а. I менi б треба: Марусi лiпше... Ж а л i в н и ц ь к и й. Слава богу. То й ходiм. М а р и н к а. Так я зараз! (Побiгла до кiмнати). В И Х I Д V Тi ж i Юркович. Ю р к о в и ч (влiта). Що? Як? Нiчого? Га? Нема... Отру┐лась? Ж а л i в н и ц ь к и й. Чи ви не сказились? З чого б же вона, борони боже... Ю р к о в и ч. А зна║те, всякого бува... пригода... чоловiк часом не сподiва║ться, i раптом - пуф! Ж а л i в н и ц ь к и й. Остатнього завжди стерегтись треба i держать язик за зубами... Ю р к о в и ч. Що зуби - пусте! Але в чiм непорозумiння? Какой мотив атого таинственного исчезновения: закулисный или личный? Чи привереди, чи слабiсть, чи... Ж а л i в н и ц ь к и й. Ви найкраще зробите, як дасте Марi┐ Iванiвнi спокiй, найкраще - i для не┐, i для себе... Ю р к о в и ч. Вибачайте, я хутко, не забарю часу... я нишком... В городе, знаете, разнеслись слухи, странные, неприятные.... даже, если хотите, двусмысленного чего-нибудь. Кому же их проверить и исправить, как не нам? (Захлебываясь). Мы - стражи общественной совести, мы заведуем ее мнением, мы направля║м симпатии; на нас лежит злоба дня... Мы должны профильтрировать всякого новости и подносить публике оздоровленную пищу. Наконец, в интересах Марьи Ивановны... задля вигоди ┐┐ треба провiяти, просiяти плiтки... Ж а л i в н и ц ь к и й. Або наплодити ┐х iще бiльше? Ю р к о в и ч. Сохрани бог, борони боже! Що ви? Ми малороси? Ми тiльки за правду! Ж а л i в н и ц ь к и й. Так, так! Побiльше брехень надряпати та по трояку за стрiчку зцарапнути... Ю р к о в и ч. Но-но! Який грубий матерiалiзм! Хто каже: всякому праця кошту║, всяк за гешефт мусить мати... Але суть i вищi потреби... i я до Манi Лучицько┐ дуже прихильний... i менi боляче... да, мне больно, если Котенко желает унизить ее, стремится выдвинуть какую-то посре