0] Да║м до прийому - посила║мо рекрутiв до австрiйсько┐ армi┐. [11] Буда - назва старовинно┐ частини Будапешта. НИВА Доки маю свiтом нудить, Доки маю люде гудить, Доки маю дожидати, Заки Галич зможе встати? Лiпше сам я рано встану, А сповiвшись щиро богу, Займу плуги круторогi, Зорю гори та й долину, Зорю свою Буковину, Як наш Тарас, як мiй тато Научив мене орати; I вiру, любов, надiю Буковинов скрiзь посiю. Виростай же, руський боже, Пшеницю, як лаву! Хай зародить моя низа На спiвацьку славу, Хай в'яжеться колос в колос Вiд верха до долу, Хай сi║ться, Буковинов Правда, вiра, воля! А я пiду - як палата, Так i бiдна хата, Пiду руськов Укра┐нов Женчикiв збирати. Жнiть, вжинайтесь, женцi мо┐, Та й дякуйте богу, Що помiг нам жито жати На сво║му полi. Що не пiдем зажинати, Мов крепак мiзерний, У чужий край, чужi люде, На коробку зерна. Вже не будем, женцi мо┐! Безсмертний наш Батько Научив нас свою землю Питому орати. ................................................. Тепер уже зна║м... Жнiть, вжинайтесь, женцi мо┐, А я заспiваю. А я заспiваю по руському краю, Щоб було далеко, далеко мя чути; Вiд Чорно┐ гори до Днiпра-Дунаю Розсипся ми, пiсне, барвiнком та рутов! Най руськi молодцi затичуть кресаню, Най руськi дiвчата вiнки собi шиють, Най люде не кажуть, що ми безталаннi, Най сльози кровавi личко нам не миють... Розсипся ми, пiсне, як сонечко лiтi, Хай нашi кровавi навiки обсушить... Розсипся, розбийся, як грiм по рокитi, Хай шваркiт нiмецький нас бiльше не глушить. Розсипся же, пiсне моя, Та й не схаменися! Де попадеш руське серце, Отам пригорнися! Як той голуб до голубки На новiм острiшку, Пригортайся, пiсне моя! ........................................ ПРЕЧИСТА ДIВО, РАДУЙСЯ, МАРIк! У син║ море сонце ясне тоне, I сво║ свiтло, нiби кров, червоне, По всiй кра┐нi доокола сi║; А там зозульку в гаю десь чувати, А там дзвiночок став селом кувати, Там в борi вiтер листям шелевi║: Пречиста дiво, радуйся, Марi║... Пречиста дiво, радуйся, Марi║! Он молод жовняр лiг си на муравi, Личко студене, шати му кровавi, - Розстрiлен нинi; бо самий не вмi║... Камраття[1] яму темну му вкопали I на спочинок бiдного в ню склали; Уже не скаже, як дзвiнок запi║: "Пречиста дiво, радуйся, Марi║..." Пречиста дiво, радуйся, Марi║! Пiд плотом сiла удовиця-мати, До себе тулить бiдне сиротяти I плаче ревне, серденько ┐й млi║, - Ба вже не плаче, вже i не голосить, Склонила голов - бiльше не пiдносить; Зiрницi плачуть, а дзвiнок нiмi║... Пречиста дiво, радуйся, Марi║. Пречиста дiво, радуйся, Марi║! Там онде блудить сплакана дитина Без тата, мами, бiдна сиротина, Нiчо не ┐ло, душечка му млi║, - I хоче в хату бiдня навернути, Господар псами тровить ║го, чути: Верескло, впало, кров ся з нiжки лi║... Пречиста дiво, радуйся, Марi║. Пречиста дiво, радуйся, Марi║, Бо я не можу... Вшак[2] я маю душу, I чути мушу, i дивити мушу, Що тут на свiтi, ах, тутки ся дi║; Да як до гробу зложать мо║ тiло, Де темно, тiсно, студено, зотлiло, Де нич[3] не плаче, де усе нiмi║,- Пречиста дiво, радуйся, Марi║! [1861] [1] Камраття - товаришi. [2] Вшак - адже. [3] Нич - нiчого, нiщо. ============================================================== Ганна Чубач МАТЕРI ЛИСТ НАПИШУ Матерi лист напiшу. Кожне слово вiд самого серця: "Як воно вдома?: Як воно вам, Рiдна матусю, живеться?" Матерi лист напишу. Щиро про все розпитаю. Лiтери - круглi, Moвa - чiтка. Мати - помалу чiта║. Слово ║днаю до слова, Потiм - на пошту несу Нашу беззвучну розмову, Нашу душевну краасу. Доня смi║ться: "Ти - надрукуй!" Як менi i┐ пояснити, Що тiльки ласкава, Добра рука Вмi║ тепло воскресiти? Лiтери мама вчила сама, Вже як пiшла я до школи. Не передасть i┐ Холодний метал Нашо┐ радостi, нашого болю. Матерi лист вiд руки напишу. ЛИШАЮТЬ ДIТЯМ Лiшають багатство дiтям: Квартиру, машину, дачу. Я також сво║ багатство Даремно сама не розтрачу. Залишу допитливiй донi На обрi┐ небо погоже, Днi роботящi, ночi безсоннi Все те, що прожити не зможу. Лишають багатство дiтям. Радiють чи, може, бiднiють? Спокiйнi, упевненi, ситi Самi залишить не зумiють. Залишу довiрливiй донi Слова, що од вiку правдивi, Любов у сльозинi солопiй, Сльозу у любовi щасливiй. Залишу батькiв заповiти: Добро на землi засiвати, Щоб ┐й, коли виростуть дiти, Було що у спадок лишати. ============================================================== Василь Чумак СЬОГОДНI ХОДИВ НА МОГИЛУ Сьогоднi ходив на могилу матусi: ще мрi║ барвiнок пiд снiгом, ще лози схилилися - лози у тузi, ще тихо, а з банi блакитно┐ промене-шовком всi плями, всi тiнi зiтертi. - Матусю! Чекати лишилось недовго: Весною - умерти, прийти до кохано┐, любо┐ ненi надовго, назавжди, довiку, принести ┐й пролiсок. Пролiсок жменi - без лiку. ЧЕРВОНИЙ ЗАСПIВ Ри║мо - ри║мо - ри║мо землю, неначе кроти; з кутiв плазу║мо змiями, сi║мо - сi║мо - сi║мо. буйнi червонi цвiти... Бурями сiйтеся, бурями, маки - червонi вогнi: там поза гратами-мурами тiнями сiрими-хмурими ранки конають яснi. Вдаримо гучно ми дзвонами,- всесвiт обiйде луна,- кинемо вiльно червоними: - Владарi свiту з коронами, вже не потрiбнi ви нам. ОФIРА I Краплю кровi. Кожну хвилю краплю кровi мiсту: Скло вiтрин i тротуари сповнить ярим змiстом. На плакатах не атрамент. I не фарби. Кров. Пензлi-пучки умочайте в колектив-цебро. II Смуги втоми пiд очима. Восковi обличчя. Але фарбами плакатiв кличем, кличем, кличем. Шостий поверх. Цементовi пiдраховують щаблi. О, нарештi. Вiдчинили. Захапався. Лiг. III Безнадiйно. к надiя. Ось, на цьому бруку. Переможцi. Пiонери. Тисну вашу руку. Що? Сухоти? Ще хвилина. Дотлiва║ день. Переможцi. Пiонери. Казка. Близько. Йде... ============================================================== Маркiян Шашкевич ЯРОСЛАВ Звiщаю вам повiсть многославну О великих борбах, лютих боях - Кмiтуйте i весь ум свой збирайте, Кмiтуйте, а дивная вам чути!.. В волостi[2], де Оломуц царству║, Зводиться там гора невисока, Невисока, на iм'я Гостайнiв; Мати божа чуда тамка творить Довго землi нашi в мирi були, Довго гаразд цвiв помеж миряни, Но од всхода в землях буря встала, Встала про доч татарського хана, Що христянськi люди про камiне, Про золото i перли забили. Красна Кубла┐вна, яко луна, Що суть землi на западi, вчула, I в сих землях жие много люда - Бралась спiзнать чужi поведiнки. Десять скачуть на ноги молодцiв I двi дiви[3] ко проводу ║┐; Нагорнули, чого треба було, Повсiдали всi на борзi конi I бралися, куда сонце спi║. Яко зоря на заранцi ся║, Коли понад мрачнi лiси зiйде, Так доч сеся Кубла║ва, хана, Рiднов красов i стрiйнов сiяла: Огорнена вся в золотоголовл║ - Шию, нiдра прогаленi мала,- Вiнчана камiням i жемчугов[4]. Чудувались нiмцi такiй красi, Завидiли дуже ║й багатству, Стерегли ┐й путi i дороги; Випали на ню меж деревами, Забили ю i взяли iмiн║. Лиш се зачув Кублай, хан татарський, Що ся стало з дорогов дочкою, Зiбрав вiйська зо всiх сторон ширих, Тягне з вiйськом, куда сонце спi║. На западi се королi вчули, Що хан спi║ к сторонам ┐х людним, Сполчилися один ко другому, I зiбрали превелике вiйсько, I тягнули полем против нему. На великiй рiвнi отаборились. Стаборились i хана зьде ждали. Кублай каже усiм чародiям, Вiщунам, звiздарям i знахурам, Аби звiстили, добре погадавши, Який конець взятимуть боротьби. Зiбралися упрем чародi┐, Вiщуни, звiздарi i знахурi, На два боки кругом розступились I трость чорну поздовж положили, Розчiпивши на двi половицi: Первiй Кублай - iм'я нарядили, Королiв пак - другой iм'я дали, Слови над сим спiвнули ветхими. Стали тростi сполу воювати - I трость Кубла║ва витяжила. Врадувалась всего люда множiнь: Всякий тече борзо д' сво┐м коням - I в ряди ся поставили вiйська. Анi раду радили христяни - В ряди поган без пам'ятi гнали З таков бутов, яку силу мали. Тут бой первий вдарив у громаду: Мов з хмар повiнь, задощiли стрiли, Ломiт ратищ, мовби рахкот грома, Блискiт мечiв, яко огонь мовнi. Силов обi сторони яр-буйнов, Одна другiй не дасть поступити. Множiнь христян вже поганiв гнала I вже би ┐х перемогли були, Коб не прийшли знова чародi┐, Принiсши тi тростi розщепленi. Татари ся вельми запалили, На христяни ударили люто; Так ┐х круто вперед себе гнали, Же ┐х перхли, мовби звiр пудливий. Тут щит лежить, дорогий тут шолом, Тут в стременах кiнь рве во║воду, Тут сей дармо жене у татари, Онде просить - пробiг! - милосердя. Татари то так ся розжарили... На христяни дач вложили многу, Два пiд себе взяли королiвства, Старий Ки┐в, просторен Новгород[5]. Скоро в землях розноситься горе,- По всiх землях люд збирати стануть; Поставили чтири многi вiйська, Поновили з татарами вражду. Гнулись татари в праву сторону. Як чорна хмара, що грозить градом Позасипати царини вроднi, Такий рiй чутний був iздалека. Упрем угри в сотницi зглотились, Впрем, оружнi, з ними ся стрiли. Лиш надармо хоробрость i вдалость, Надармо ся дерзко запирали: Всеред рядiв вгналися татари, Розперхнули всi ┐х многi вiйська, Сполонили всьо, що в землi було. Всi христяни минула надiя; Було горе, гiрше всего горя. Помолились богу жалiсливо, Щоб спасав ┐х вiд татар злобливих: "Ой стань в гнiвi сво┐м, о господи, Спасай од враг, спасай нас, гонених! Душу нашу хтять потолочити, Як звiр вiвцi, тiсно обключивши. Первий бой нам втрачен, втрачен вторий..." Татари ся в Польщi розложили, Ближче й ближч всi села сполонили, Продерлися люто к Оломуцу. Бiда тужча стала по кра┐нах. Не встояло-сь нич перед поганим.. Боролись день, боролись день вторий - Нiкуда ся не клонить звитяга. Ой та множiнь татар розмножилась, Як ся множить в осiнь тьма вечерня, А в повенi - серед татар лютих - Холибалось вiйсько християнiв, Насильно ся к сему горбку дручи - На нiм ж мати божа чуда творить! "Ну же, братя, ну же!" - Внеслав кличе, У срiбельний щит мечем ударив I хоругвов над головов точить. Мужаються всi, в татари рвуться; Iзбилися в одну силу сильну, Вирвалися, мов огонь iз землi, 3-меж татарiв премнога д' горбковi - Горбком горi взадними кроками. На пiдгорб'ю вшир ся розступили, У гран острий звузилися сподом, Вправо, влiво покрилися щитьми, На рамена вклали острi коп'┐ - Другi первим, а пак другим третi. Тут стрiл хмари - з гори на татари... В тiм нiч темна засунула землю, Розвалилась iз землi до облак, Заступила очi, розжаренi Против собi, христян i татарiв. Вергуть наспи в густiй тьмi христяни, Наспи, вколо верха обкопанi. Лиш на всходi рано починалось, ┐здвигнувся веський врагiв табор. Табор сей був кругом горба: страшний - В таку далiнь, що й не заглянути! На борзих тут конях л и ш ш е п ш i л и, Настромленi на коп'ях несучи Христян глави горi к шатру хана. Тут зглотилась множiнь в одну силу. Всi в сторону одну замiрили, I горi, пiд горб, ся мiтко мчали, I скричали криком, над все страшним, Аж ся гори-доли роздягали. Вкруг на наспах христяни стояли, Мати божа дала ┐м хоробрость. Натягали борзо тугi луки I махали сильно мечем острим - I татарам було уступати. Роз'ярився народ татар лютих, I займився хан ┐х крутим гнiвом. Розступився в три стру┐ весь табор, Гнали трьома стру┐ пiд горб люто. Дерев двадцять звалили христяни, Усi двадцять, що тамка стояли, Покрай наспiв сточили колоди. Вже-вже в наспи татари ся гнали, Ревли криком, аж в облаках страшно, Вже ся ймали розкидати наспи - З наспiв дужi колоди зваленi Iзм'язкали татарiв, як черви, Iстерли ┐х в рiвнотi ще дальше. I ще довго воювали круто, Аж нiч темна кiнець боям ставить. "Ой про бога! - бачте, славний Внеслав, Славний Внеслав зметен стрiлов з наспiв!" Тут жаль крутий рвав ┐м тужне серце, Шкварить круто люта жаждь ┐м внутр║, Стлiлим горлом вогку траву лижуть. Вечер тихий пройшов в нiч холодну, В сiре ране нiч ся iзмiнила, А в таборi татар було тихо. Пiд полудн║ день став розтлiвати. Лютов жаждов падали христяни, Випраженi уста розтворяли, Пiли к божой матерi хропливо; К ней понилi обертали очi, Жалiсливо руки си ломали, Тужно з землi в облаки глядали. "Годi дальше жаждою тиратись, Не мога нам про жаждь воювати; Кому жит║, здоровлячко миле, Тому ждати милостi в татарiв",- Так казали однi, так i другi: "Лютше жаждов, як мечем, згибати - Досить буде води нам в неволi!" Кликнув Вестонь: "За мнов, хто так мислить! За мнов, за мнов, кого жажда мучить!" Тут Вратислав ярим туром скочит, Вестоня за сильнi схватав руки: "Що!? Ти, зрадо, скверно христян вiчна, В гибель вергти хочеш добрi люди?.. Хвально ждати милостi од бога, Не в неволi - од дивих татарiв. Самi, братя, не спiйте в погибель! Найлютiший жар ║сьмо стерпiли - Бог крiпив нас в гаряче полудн║; Надiючим бог нам пришле помiч Стидайтеся, мужi, такой мови, Сли хочете зватись витязями! Як погинем на сiм горбi жаждов, Смерть та буде богом намiрена; Як ся здамо мечам врагiв наших, Самi вражду над собою здi║м. Господевi мерзка ║ неволя, Грiх самохiть в ярмо шию дати. За мнов ходiть, мужi! Хто так мислить - За мнов, д' престолу матерi божой┐" За ним множiнь к святому йде храму: "В сво┐м гнiвi стань, о господине, Понад враги двигни нас в кра┐нах - Чуй голоси, що до тебе кличуть! Обключенi ║сьмо лютим врагом; Спасай од татар, круто нас обсiвших, Дай утробам нашим вiдвологу - Принос тобi дамо гласоносний. В землях наших iстирай вороги, Iзгладь повiк i повiков-вiки!" Ой бач - хмарка на згорiлiм небi! Дунув вiтер, гром загудiв страшний, Хмарилося тучев по всiм небi; . Раз в раз мовнi б'ють в татар намети, Пролив многий зживив потiк горба. Пройшла буря. Вiйська в ряди сь горнуть Зо всiх сторон, зо всiх кра┐в землi, Д' Оломуцу вiють ┐х коругви. Тяжкi мечi по боках ┐м висять, Повнi тули рахкотять на плечах, Яснi шоломи на буйних главах; А пiд ними шпаркi грають конi Лiсовi роги громко задзвонили, Вдарили гуки брящних тарабанiв Сперлися обi сторонi упремо - А од пороху тумани ся звели - I послiднiйша крута була борба. А мечiв острих трiск настав i дренкiт, А стрiл каляних страшний настав шипiт, I ратищ ломiт, рахкiт бистрих копiй; Було колоте i рубане було, Було хлипан║ й радован║ було. Кров ся валила, мов дощевi стру┐, Мершi лежало, як дерева в лiсi. Голова сему вдво║ розколена, А тому руцi обi обсiченi, Тот ся iз коня чрез другого котить, Тот, ся роз'┐вши, ворога молотить, Мов люта буря по скалах дерев'я, Тому меч вгнався аж по держак в серце, А сему стриже враг-татарин ухо. Угу! Був рев, був зойк жалiсливий! Утiкати почали христяни, Татари - ┐х лютим давом гнати. Гой, та Ярослав летить, як орел! Тверда криця та на сильних персах, Пiд крицею хоробрость i вдалость, Пiд шоломом многобистра мудрость, Ярость з жарких палахкотить очей. Розлючений гнав, мов лев драчливий, Як придасться теплу кров уздрiти, Коли жене, пострiлен, за ловцем,- Так, злютившись, сей б'║ на татари Чехи - за ним, мовби градобит║. Вдарив круто на Кубла║вича, Многолюта взялася боротьба Вдарилися оба ратищами - Оба з трiском зломили великим. З конем, в крвi знуряний Ярослав Захватив мечем Кубла║вича: Од рамена вкосом прогнав вижку, Аж без духа упав межи мертвих - Зарахкотiв над ним тулець з луком. Ужахся весь нарiд татар лютих, Сяжнодовгi вiдметнув ратища I пиловав, хто вдав втечi скоро... I спаслася Гана[6] татар вражих. [1] Основа сей хорошей i многоцiнной пiснi: Надiля║ пiвець послухати повiстi многославной о борбах i лютих боях. Повiда║, як-то земля чеська довго в благословенном пробувала мирi, аж буря од всхода сонця встала запро доч татарського хана, забитую в дорозi в западних сторонах. Стають супротив князi запада - дармо! Ки┐в i Новгород схилили в'язи, угрове упали; нужда ся змага║. кще в двох побоях надармо ся спирали: татар причвалав до Оломуца. По дводневнiй борбi веде Внеслав горсть християн на горб Гостайнiв, славний чудотворним образом пресвято┐ богородицi. Там укрiпляють насипами гору i на завтрю вражий приступ вiдпирають. Але Внеслав пожив смертi. В слiдуючий день не зводиться ворог, але люта жаждь мучить християни. Вестонь радить передатись, Вратислав боронить, сi║ в серця надiю на бога i веде на молитву. Зривався туча. Потiк, жаром лiта висушений, прожив водами, а на табор вражий ударили громи. Меж тим, беруться вражi сили iд Оломупу. Наста║ люта сража, зразу недобронадiйна християнам; аж Ярослав постелив трупом Кубла║вича, вражого верховодника. Всьо на схiд утiка║, а Гана стала слободна. Видиться, сiя пiснь зродилась меж годами 1259 i 1294. (Пояснення М. Шашкевича). [2] В старих руських лiтописах в о л о с т ь часто-густо значить з е м л ю . Прирiмнай: власть i владнувати; волость i володнувати; Владимир, Володимир. (Прим. М. Шашкевича). [3] О двох дiвицях голосить також стара народна каака о дiвочiм градi (Maidenburg) близ Николаева (Nikolsburg) на Моравах: мов-то пан сего тина княжну могольськую i з нею двi дiвицi умертвив, а забравши, що в них дорогого, трупи верг у пропасть. На другий день звелися три скалi страшно проти тина - свiдителi злоби. (Прим. М. Шашкевича). [4] Жемчуга - се║ слово стрiтиш лиш еще в обрядових народних руських пiснях. (Прим. М Шашкевича). [5] До Новгорода не продерлись татари, однако ж платив ┐м Новгород драчу. (Прим М. Шашкевича) [6] Гана - часть Морави на побережу рiки того ж iменi. (Прим М. Шашкевича). ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ОБСТУПЛЕНIк ЛЬВОВА (Стро║м народно┐ пiснi) Ой у чистiм полi да близько дороги, Там сто┐ть наметець великий, шовковий, А у тiм наметцi сто┐ть стiл тисовий Да гетьман Хмельницький сидить конець стола, Молодцi-козаки стоять доокола. Да гетьман Хмельницький пише дрiбнi листи, По всей Укра┐нi розсила║ вiсти... Вiйсько куренно║ в поход виступало, Ляхи розроняло да Львiв обступляло. Як гетьман Хмельницький кiньми навернув - Та й Львiв ся здвигнув; Як гетьман Хмельницький шаблею звив - Та й Львiв ся поклонив. На розсвiтi з замку iз рушниць стрiл║ли, А смерком козаки замок пiдпалили Да раненько доокола весь Львiв обступили. Ударили з самопалiв - двори погорiли. А гетьман Хмельницький посли посилав, Словами промовляв: "Як будете миритися, На окуп винесiть три миси червоних, На окуп виведiть сто коней вороних. Як будете битися, Мечами рознесу мури високi┐, А кiньми розорю двори бiленькi┐..." А у Львовi рано всi дзвони заграли, А високi ворота остiжом упали. СЛОВО ДО ЧТИТЕЛЕЙ РУСЬКОГО ЯЗИКА Дайте руки, юнi други, Серце к серцю най припаде, Най щезають тяжкi туги, Ум охота най засяде. Разом, разом, хто сил ма║, Гонiть з Русi мраки тьмавi; Зависть най нас не спиня║,- Разом к свiтлу, други жвавi! ВЕСНIВКА Цвiтка дрiбная Молила неньку, Весну раненьку: "Нене рiдная! Вволи ми волю - Дай менi долю, Щоб я зацвiла, Весь луг скрасила, Щоби я була, Як сонце, ясна, Як зоря, красна, Щоби-м згорнула Весь свiт до себе!" - "Доню, голубко! Жаль менi тебе, Гарная любко; Бо вихор свисне, Мороз потисне, Буря загуде, - Краса змарнi║, Личко зчорнi║, Головоньку склониш, Листоньки зрониш, - Жаль серцю буде". РУСЬКА МОВА Руська мати нас родила, Руська мати нас повила, Руська мати нас любила: Чому ж мова ║й немила? Чом ся нев встидати ма║м? Чом чужую полюбля║м?..