Iван Нечуй-Левицький. На кожум'яках
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Мiщанська комедiя на 5 дiй
ДIЙОВI ОСОБИ
С и д i р С в и р и д о в и ч Р я б к о, ки┐вський мiщанин, ма║
крамницю на Подолi.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, його жiнка.
к в ф р о с и н а, ┐х дочка.
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а С к а в ч и х а, сестра квдокi┐
Корнi┐вни, перекупка, вдова; перепроду║ яблука.
О л е н к а, ┐┐ дочка.
С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й, цилюрник
Н а с т я
О л ь г а квфросининi приятельки, панни.
В а р в а р а
Х и м к а, Рябкова наймичка.
П е д о р я, Горпинина поденщиця.
М а р т а, Б у б л е й н и ц я.
О р и н а, Б а ш м а ч н и ц я
М е р о н i я
печорськi мiщанки, були послушницями.
М а г д а л и н а
1-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
2-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
Б е р к о й В о л ь к о, жиди, процентщики.
М i щ а н к и, ш а ф е р и, м i щ а н и т а к а т е р и н щ и к.
Дiя дi║ться у Ки║вi, на Кожум'яках.
Г о с т р о х в о с т и й. та к в ф р о с и н а трохи закидають
по-руськiй.
_ ДIЯ ПЕРША
Свiтлиця Сидора Свиридовича Рябка з мiщанською обставою. Однi дверi - в
кiмнату, другi - в пекарню. Дiя дi║ться в недiлю по обiдi.
ВИХIД 1
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а сама.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (сидить коло стола i позiха║)._ Сидоре
Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досi спиш? Вставай вже, бо
швидко до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди та посидь коло мене.
Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чу║ш?
С и д i р С в и р и д о в и ч (обзива║ться з кiмнати). _Чи то ти мене
кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тiльки трохи прочумаюсь та
потягнуся разiв зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кiмнати i сiда║
коло жiнки.)_
ВИХIД 2
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Авжеж скучила.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Бо давно пак бачились: як у горосi та й
досi...
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Я тут сидiла, сидiла, вже все
передумала, вже й богу молилась.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Скучила, старенька, за мною, як голубка
за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вiк, як тi голуб'ята в парцi.
Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Добрий сум! Пiшов собi в кiмнату та й
хропе, аж кiмната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова
промовити.
С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ята║ш, Явдоню, як я
присватувався до тебе! Як тодi вертiвся коло тебе.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Ще б пак не пам'ятала! На всi
Кожум'яки не було тодi такого вертуна, як ти.
С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ята║ш, як я тупцяв кругом тебе!
Я до не┐ i звiдтiль, i звiдсiль, а вона тiльки було спiдню губу копилить.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Що копилила, то копилила, бо знала
навiщо. А правда, я тодi таки добре виварила тобi воду, аж чуб був мокрий.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жiночки ви капоснi! До смертi
згаду║те, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя
старесенька!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Коли б ти тiльки не був трохи
вередливий... я б з тобою зовсiм щасливо дожила вiку.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Якби пак я взяв за тобою те придане, що
обiцяв твiй покiйний батько, то, може б, i не був такий вередливий.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. I годi вже тобi згадувати.
С и д i р С в и р и д о в и ч. А якби, стара, оце було тво║ придане, то
наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчикiв собi на придане. А
нашiй квфросинi треба багато грошей: вони в нас не простi, вченi - не
дурно ж вчились аж три мiсяцi в пансiонi.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Авжеж! Що вже викохали доню, то
викохали на всi Кожум'яки. Та вже, сказати правду, час би ┐й i замiж iти.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж час. Але що ж то за доню ми
викохали! На всi Кожум'яки!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. I на всю Глибочицю. Що сказати правду,
коли нiкого нема в хатi, то наша квфросина така гарна, як я колись була: в
не┐ якраз такi карi очi, такi чорнi брови, як у мене. В не┐ ввесь хист
мiй!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж гарна: все гарне, тiльки в не┐ нiс
такий... трохи нiби довгий чи гострий... трохи такий як у чорногуза. Ой,
коли б не почула! (Огляда║ться.)_
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. От i вигаду║ш, старий, таке, що нi до
бога, нi до людей. Який же в не┐ нiс?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Такий достоту, як i в тебе! Як ми
бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твiй нiс, старенька,
я загаявся з сватанням, може, на мiсяцiв зо три або й чотири. Тепер можна
все сказати.
к в д о к i я К о р н i ┐в н а (сердиться)._ Оцього я вже не люблю! Оце
вже ти вереду║ш. Який же в мене нiс? Зда║ться, такий, як i в усiх людей.
Коли вже на правду пiшло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тодi
була не дуже тоненька: таки така, як нiмецька ковбаса. Признатись, i я
довго думала, поки тебе полюбила.
С и д i р С в и р и д о в и ч. А все-таки полюбила! I я тебе полюбив,
хоч тво┐м носом хоч у дерево стукай.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.I що ти верзеш? От уже не люблю.
(Одверта║ лице,)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли правду сказати, то наша квфросина
не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того
вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рiвнятись до не┐. Вже й не знаю, в
кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, i в тебе не гурт було
розуму й замолоду, а на старiсть i той, що був, не знаю, де дiвся.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. То це вже я й дурна стала? Оцього я
вже не знесу!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, старенька! Я тiльки кажу, що
квфросина далеко розумнiша од тебе.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Авжеж розумнiшо┐ од не┐ нема на всi
Кожум'яки i на всю Глибочицю; тiльки вона якась гостра, палка, як огонь.
С и д i р С в и р и д о в и ч. От уже твоя сестра Горпина, так так, що
розум. Як пустить язика, то вiн у не┐, як млинове колесо, тiльки дрррр...
Меле разом i шерету║. А ти мнеш, мнеш тим язиком... Так ним м'яла, i як ми
бралися.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Що це з тобою сього-дня сталося! Та
нащо ж ти мене брав, коли в мене i нiс, як у чорногуза, i язик, як колода,
i розум десь дiвся?
С и д i р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба... бо полюбив
тебе, моя старенька.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Як же ти мене полюбив, коли я була
погана? Оце справдi штука!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та бач, стара, молодий хлопець часом
неначе здурi║. I я, мабуть, тодi...
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (вста║)._ Оцього я вже не знесу! Це вже
мене до слiз доводить! I така, i сяка, i носата, i мизата, i дурна, i
без'язика. (Плаксиво,)_ Ти забув, що я твоя жiнка?
С и д i р С в и р и д о в и ч. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще
не прочумався.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, голубочко! пй-богу, я не
хотiв того сказати. Якось само на язик лiзе. Що це таке зо мною? Пху на
тебе, сатано!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Постiй! Прийде сестра, то я пожалiюсь.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой лишечко! Що хоч роби менi, тiльки не
кажи Горпинi.
ВИХIД З
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о р
п и н а.
Г о р п и н а вбiга║ в хату з порожнiм кошиком на руцi.
Г о р п и н а. Добривечiр вам у вашу хату! (Кида║ до порога кошик i
розляга║ться на стiльцi.)_ Оце втомилась! Бiгала, бiгала, як той хорт за
зайцями, доки не випродала усiх яблук; а це думаю: давай забiжу до Рябка
та ковтну чарку горiлки.
С и д i р С в и р и д о в и ч. До якого Рябка? В мене був собака Рябко,
та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.
Г о р п и н а. Хiба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на
Кожум'яках? Куди ж пак! Запанiли нашi!
С и д i р С в и р и д о в и ч. А хоч би трохи й запанiли? Та й дочку ж
ма║мо вчену: вчилась у пансiонi аж три мiсяцi. Треба вам якось краще нас
величати.
Г о р п и н а. Чули ми вже цi║┐, чули. Давай лиш, сестро, чарку горiлки
або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од бiганини. Людям
недiля, а менi все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщiй самограй, чи
самовар!
ВИХIД 4
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч,
Г о р п и н а й Х и м к а.
Х и м к а (вигляда║ з пекарнi в дверi)._ Зараз, зараз! Роздимала,
роздимала хвартухом, так нiчого не помага║.
Г о р п и н а. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи
║ в тво┐х хазя┐нiв горiлка?
Х и м к а. А хiба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре,
що ║.
Г о р п и на. То ке сюди на стiл цiлий шинк.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стiл з
шинком.
Х и м к а. Цiй тiтцi все жарти. (Виходить.)_
ВИХIД 5
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о р
п и н а.
Г о р п и н а. Потривай, Химко, побалака║мо!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не кричiть так здорово, Горпино
Корнi┐вно!
Г о р п и н а. А хiба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так
як ви удвох! Чого це ти, Яв-дохо, надулась, наче той iндик перед смертю?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Явдохо... Знайшла Явдоху! Скажiть iще
Вiвде. Коли б iще дочка не навернулась.
Г о р п и н а. к в ф р о с и н а таки мене не дуже любить, спасибi ┐й.
Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепроду║. Так що ж, що тiтка
перекупка! Свiй хлiб ┐м, не крадений.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Воно, бач, сестро, не те.
Г о р п и н а. Не те; а чоловiка скубеш за чуприну, як i я свого
покiйного Скавику скубла. Ви сво┐й квфро-синi не дуже потурайте, бо вона з
великого розуму та в голову заходить. Якби моя дочка О л е н к а так
коверзувала, то я б ┐й, псяюсi, так наклепала потилицю отим кошиком, що
вона пам'ятала б до нових вiникiв.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ви, Горпино Корнi┐вно, що iнше.
Г о р п и н а. Я що iнше? А що ж я таке? Га? Хiба не зна║мо, якi великi
пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м'яв шкури i хлiб з того
┐в. Я торгую яблуками i хлiб з того ┐м, i нiкого не боюсь, i докажу на всi
Кожум'яки, що нiкого не боюсь, навiть вашо┐ великорозумно┐ квфросини.
(Присiку║ться до Рябка i б'║ кулак об кулак.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Свят, свят, свят! Братська чудовна
богородице! Заступи й помилуй. (Оступа║ться й хреститься.)_
Г о р п и н а. Чого ви одхрещу║тесь од мене? В мене нема на головi
чортячих рогiв.
С и д i р С в и р й д о ви ч. А хто ж заглядав пiд ваш очiпок? А може,
й ║?
Г о р п и н а. А як я скину хустку та покажу?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. I годi, сестро, годi. Хiба ж ти не
зна║ш, що мiй старий вереду║?
Г о р п и н а. Скубла вас жiнка, та чортзна по-колишньому.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шерету║. (Приспiву║.)_
Г о р п и н а (приспiву║)._ Шерету║, обернеться й поцiлу║. Таке лиш по
чарцi! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та копиця в дощову
годину на полi.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Еге! тут як почав вигадувати на мене,
що...
С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, цить! (Затуля║ рота квдокi┐
Корнi┐внi.)_ Нiяк не вдержить свого язика! Ще й дочцi розкаже. Ой, якi ж
слизькi язики у тих жiнок: в однi║┐ гострий як бритва, а у друго┐
слиз-ький: так i лiзе сам з рота. (Показу║.)_
Г о р п и н а. Та кажи-бо, що твiй чоловiк вигадував!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, цить, не кажи!
Г о р п и н а. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не кажи, бо з хати втечу.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Та то ми, сестро, оце радились, за
кого б нам свою дочку вiддати замiж. Перебирали усi Кожум'яки, та й не
знайшли нi одного панича дочцi до пари.
Г о р п и н а. Куди ж пак! Тисячi та сотнi нiколи в дiвках не
посивiють. Не бiйся! Повиходять швиденько. От уже нам, бiдним, зовсiм
друге дiло, хоч моя Оленка красуня не то що на всi Кожум'яки, а може, й на
ввесь Ки┐в.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Та й наша квфросина не то що на ввесь
Ки┐в, а може, й за Ки┐в. А що вже розумна i вчена, як баришня, то нiгде
правди дiти, хоч, може, матерi не приходиться сво║┐ дочки хвалити.
Г о р п и н а. Тiльки дуже звикла верховодити, тим, бач, що
великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хатi, то я б ┐й патли
обскубла.
Дзвонять до церкви.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи це вже й до вечернi дзвонять? Пiду ж
я поможу дяковi спiвати. (Вста║.)_
Г о р п и н а. Вже таки й поможете дяковi. Сiдайте ж та лучче
побалака║мо. Нехай там сам дяк курника║.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Я оце все про свою дочку. Вже б,
зда║ться, i час замiж, та все якiсь недоладнi люди трапляються: то
негарнi, то без грошей, хоч i гарнi, то не дуже розумнi. ЗоВ с i.м не до
пари мо┐й квфросинi.
Г о р п и н а. О, квфросина таки вередлива. Недурно вона так дере носа
передо мною, неначе я ┐й не тiтка.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Тут, сестро, почав до нас ходити один
молодий панич, та не скажу, як звуть.
Г о р п и н а. Про мене, не кажи. Менi не йти за його замiж.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Гарний, хоч з лиця води напийся, ще й
до того розумний. Як почне говорити з квфросиною, та так говорить розумно,
що я слухаю, слухаю i нiчогiсiнько не розберу. От уже вдався розумний, як
наша квфросина .
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що вже розумний, то розумний, бо
набрався розуму од розумних людей: вiн зна║ться не тiльки з семiнарськими
басами, але навiть з митрополичими.
Г о р п й н а. Та хто ж це такий? Та скажи-бо, сестро!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Не скажу, нехай кортить.
Знов дзвонять до церкви.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, уже вдруге дзвонять! пй-богу, втеряю
вечерню. (Бере шапку i йде. Горпина його доганя║ й тягне до стола.)_
Г о р п и н а. I годi вам, годi. От уже наспiва║те! Шипить, як старий
гусак, а йому зда║ться, що вiн спiва║.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Та не слухай, сестро! Ото в дяка добра
табака, якась не проста, заморська, то вiн бiжить нюхнути з дяково┐
табатирки.
Г о р п и н а. Знайшов добро. Сiдайте-бо та побалака║мо, та вип'║мо по
чарцi. (Тягне його й садовить.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ото дав господь ручки! Аж мо┐ кiстки
трiщать.
Г о р п и н а. Химко!
Входить Химка.
ВИХIД 6
Т i с а м i й Х и м к а.
Г о р п и н а. Побiжи, Химко, в церкву до дяка, нехай дяк дасть
хазя┐новi на один нюх табаки.
Х и м к а. Чого? Табаки? Хiба ж я дурна, щоб за чортзна-чим бiгала, та
ще й до церкви! Вже цi тiтка вигадають! (Виходить.)_
ВИХIД 7
Т i с а м i без Химки i к в ф р о с и н а.
к в ф р о с и н а (входить в свiтлицю. Побачивши Горпину, йде до не┐ i
гордо вiта║ться)._ Добривечiр, тiтко! Це ви до нас в гостi?
Г о р п и н а. Авжеж бачите, небого! В гостi прийшла.
к в ф р о с и н а. Ходила оце гуляти та купила щось задля вас, мамо.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Що ж ти купила? Чи не черевики?
Г о р п и н а. Певно, купила матерi московську бурульку.
к в ф р о с и н а. (розвiрчу║ папiр й вийма║ очiпок з червоними
стрiчками)._ Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надiти матерi на голову;
мати одхиля║ться.)_
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Що се ти, дочко! Схаменися! Чи
годиться ж менi на старiсть убиратися в очiпок, та ще з червоними
стрiчками?
Г о р п и н а. Авжеж! Воно якраз пристане до сиво┐ коси.
к в ф р о с и н а. Скиньте, мамо, оту мiщанську хустку з рiжками та
вберiться в чепчик.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Ходила з рiжками замолоду, ходитиму й
на старостi лiт.
к в ф р о с и н а. Ви бачите, мамо, що в нас почали бувати не простi
люди. пй-богу, вiзьму ножницi та постинаю тi капоснi рiжки вам i тiтцi.
Г о р п и н а. Отак пак! На здоров'ячко матерi. Рiжте, небого, матерi,
а тiтки не зачiпайте.
к в ф р о с и н а. От уже кожум'яцька простота! Що ж то скажуть мо┐
товаришки, що вчилися зо мною в мадами у пансiонi, як часом котра
ненароком загляне до нас? (Тихо.)_ Що то скаже вiн, як прийде та знов
побачить на матерi отi рiжки? Вiн же смiявся з тих рiжкiв менi в вiчi!
Г о р п и н а. А дайте, небого, я приберуся в той очiпок хоч на час.
(Надiва║ чепчик перед дзеркалом, вертить головою й пританцьову║.)_ А що?
Чи не панi ж з мене вийшла? Дивiться, Сидоре Свиридовичу, чи не пристали ж
оцi червонястi стрiчки менi до лиця?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч сьогодня замiж, ┐й же богу, хоч
сьогодня.
Г о р п и н а. А брови як чорнiють при цих капосних стрiчках. Бий тебе
коцюба! На двадцять рокiв помолодшала. Тепер я неначе i кругом панi.
Загляну хоч у вiкно, може, на мене задивиться який ко-жум'яцький прудивус.
(Загляда║ в вiкно.)_ Ото шкода! Нiкогiсiнько нема на улицi, тiльки дурна
телиця витрiщила на мене очi. Химко! Химко!
Входить Х и м к а.
ВИХIД 8
Т i с а м i й Х и м к а.
Г о р п и н а. Химко! Подивись ти на мене, чи гарно менi в цих
стрiчках?
Х и м к а. Авжеж гарно. (Тихо.)_ Господи прости, як та потороча. (г о л
о сно.)_ Вже, господи, що не вигадають оця тiтка, то все пiвтора
людського. (Смi║ться.)_ Нема часу дивитись.
Г о р п и н а. I цур йому! Нагрiшила повнiсiньку хату, хоч зараз iди до
попа та й сповiдайся.
Х и м к а виходить.
ВИХIД 9
Т i с а м i без Химки.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Вам би, сестро, i справдi треба щодня
сповiдатись.
к в ф р о с и н а. Дайте лишень сюди чiпок, бо в вас руки в гнилих
яблуках, щоб часом не помазали.
Г о р п и н а. В гнилих яблуках... Цiлували мо┐ руки кращi уста, нiж
тi, що вашi ручки будуть цiлувати.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шерету║! (Приспiву║.)_
к в ф р о с и н а. Ой господи, яка кумпанiя! (Тихо.) _Що, як вiн
навернеться в хату та побачить оцю всю кумедiю?
Г о р п и н а. Вже яка ║ кумпанiя, така й буде. Ви вже нас не
перевчите. Пiдiть лишень, небого, в пекарню та подивiться, чи не закипiв
самовар, та напiйте тiтку ча║м.
к в ф р о с и н а. Авжеж, i з мiсця не рушу. Заходжусь оце бiгати до
пекарнi!
Г о р п и н а. А я, бувши вашою матiр'ю, послала б вас до пекарнi, щоб
ви халявою самовар роздували.
к в ф р о с и н а. Пхе! Пхе! Ви, тiтко, чортзна-що верзете. Вчiть уже
свою Оленку, а я й без вас доволi вчилась.
Г о р п и н а. Зна║мо вашу науку! Вчились три недiлi, а набрались у
мадами хванаберi┐ на тридцять добрих рокiв. Прощайте! (Виходить.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Гур-гур-гур! Бери, Сидоре Свиридовичу,
шапку та тiкай до церкви. _Ой, хочеться нюхнути тi║┐ американсько┐ табаки!
Коли б застати хоч на шапкобрання, щоб дяк не втiк з церкви. (Виходить.)_
ВИХIД 10
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i к в ф р о с и н а
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Отже ж ти, серце, розсердила тiтку; ще
й не прийде до нас в гостi.
к в ф р о с и н а. Коли ж тiтка вже геть-то простий чоловiк.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Та годi, годi, не сердься! (Йде i
сiда║ коло квфросини.)_
к в ф р о с и н а. Дайте, мамо, менi спокiй! (Одхиля║ голову.)_ Ще
попсу║те менi на головi коафюру. (Оступа║ться.)_ Сьогодня забiжать до мене
в гостi мо┐ приятельки. Ви б, мамо, побiгли в пекарню та наготували, чого
там треба.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Та йду, йду! Чого ти сердишся!
(Виходить до пекарнi.)_
ВИХIД 11
к в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.
Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а (входять в хату). _Добривечiр,
квфросино! Чи жива, чи здорова?
к в ф р о с и н а (плеще в долонi)._ От i баришнi йдуть! Доброго
здоров'ячка! Насилу вас дiждалась. (Цiлу║ться з усiма.)_ Буде оце з ким
хоч поговорити. Ще добре, що тiтку оце з хати виперла. Прийшла, накричала
повну хату, засмердiла гнилими яблуками свiтлицю, ще й вилаяла мене на В с
i. боки.
Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а. Ха-ха-ха!
Н а с т я. Слава тобi, господи, що в мене таких тiток нема.
О л ь г а. В мене таких тiток нема, але зате моя мати зоВ с i.м така,
як твоя тiтка Г о р п и н а.
Н а с т я. Чого це ти, квфросино, так убралась, як на Великдень? Певно,
когось ждеш у гостi? Га? Скажи-бо, скажи! Признайся.
к в ф р о с и н а . Може, жду, а може, й нi. Там-то менi великiй
клопiт. Хто схоче, прийде, а хто не схоче, то, про мене, як схоче.
О л ь г а. Це в тебе, квфросино, нове плаття, та ще й шовкове.
ВИХIД 12
Т i с а м i та к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (з порога)._ Авжеж шовкове, та ще й
дороге: по три карбованцi платила за аршин. (Входить.)_ Здоровi були!
(Цiлу║ться зо всiма.) А_ вашi матерi живi, здоровi?
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Живi й здоровi i вам кланяються. А
вас як бог милу║?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Та волочуся до котрого часу. Це ми
справили квфросинi одно шовкове плаття, а оце дума║мо ще й друге справити,
бо...
к в ф р о с и н а . Годi вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим
хвалитись; неначе справдi яке диво шовкове плаття.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Та ще оце ми купили квфросинi новi
золотi сережки та золотi... як-бо ┐х... каблучки на руки... ┐й-богу,
забула. Ось покажи-бо, квфросино! Там такi, так i сяють на всю хату.
к в ф р о с и н а (сердито)._ Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Ой, покажи! Покажи-бо, квфросино,
нехай ми подивимось. Покажи, серце!
к в ф р о с и н а . Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до
того. Iдiть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Пiду, пiду! За всi голови.
(Виходить.)_
вихiд 13
к в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.
Н а с т я (лапа║ пальцями квфросинине плаття). _Яке ж гарне тво║
плаття! Ото якби собi таке справити. Та яке широке та добряще! А як
шелестить! А перейди, квфросино, через хату.
к в ф р о с и н а гордо переходить через хату i зумисне шелестить
хвостом.
В а р в а р а. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на
вiтрi. А який хвiст! Зда║ться, увесь шелест на хвостi.
ВИХIД 14
Т i с а м i й О л е н к а.
О л е н к а (входить)._ Добривечiр! З недiлею будьте здоровi!
В с i. Доброго здоров'я! Спасибi, будь i ти здорова.
О л е н к а. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: пiди до квфросини та
погуляй трошки. А я оце - й прийшла.
к в ф р о с и н а . Сiдай, Оленко!
О л е н к а. Це в тебе, квфросино. нове плаття? Та яке гарне, як
золото.
к в ф р о с и н а . Мабуть; чи подоба║ться тобi хоч трохи?
О л е н к а. Де вже пак не подоба║ться! Менi такого й до смертi не
носити. Ох! (Зiтха║.)_
к в ф р о с и н а .А може, посвата║ хтось багатий, то й носитимеш.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Покажи-бо, квфросинко, золотi
сережки та браслети, покажи!
к в ф р о с и н а . Та вже нiгде дiтись: треба показати. (Йде в кiмнату
й виносить сережки й браслет.)_
В с i. Ой, гарнi ж! Аж блищать, аж горять! Так i сяють на всю хату.
ВИХIД 15
Т i с а м i й к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (вбiга║ з пекарнi прожогом)._ Аж
тридцять карбованцiв заплатила сво┐ми руками! Надiнь, квфросинко, то й я
подивлюсь.
к в ф р о с и н а . Таки не втерпiли, прибiгли: ще й Химку сюди
приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та
переварить.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Пiду, пiду. (Виходить.)_
к в ф р о с и н а надiва║ перед дзеркалом сережки й браслет.
В с i. Ой, як блищать! А повернись, квфросинко!
О л е н к а. Яка ти стала гарна в сережках! Вдво║ покращала.
ВИХIД 16
к в ф р о с и н а , Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а i О л е н к а.
О л е н к а. Дай менi, квфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не
держала золота.
к в ф р о с и н а . Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж,
та тiльки не впусти, бо ще й розiб'║ш.
О л е н к а (бере браслет i примiря║ на руку)._ Отже й до мо║┐ руки
приста║; ┐й-богу, приста║. I моя рука не дуже чорна для золота.
В а р в а р а. Якби пак було, то й пристало б.
О л е н к а. Та горенько, що нема.
к в ф р о с и н а. Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не
можна дихати, бо стемнi║. Дай лишень сюди! (Бере й надiва║ на руку.)_
О л е н к а. Ой, як же на тобi блищить золото! Неначе на образi.
В а р в а р а. Як ти квфросино, сьогодня розкiшно вбрала голову!
О л е н к а. Якi в тебе, квфросино, стали тепер великi коси. Як ви були
бiднiшi, то в мене були довшi коси, нiж у тебе, а як ви розбагатiли, то в
тебе аж утро║ бiльшi коси виросли.
к в ф р о с и н а i в с i т р и п р и я т е л ь к и смiються.
к в ф р о с и н а . От вже кожум'яцька простота! Чи вже ж ти дума║ш, що
у всiх панiв на головi сво┐ коси?
О л е н к а. Невже ж чужi?
О л ь г а. А чом же не вбратись i в чужi коси, аби було гарно?
О л е н к а. А я все було дивуюсь, чого в тих багатих панiв такi
здоровецькi косища, неначе в кожно┐ куделя на головi або повiсмо конопель.
к в ф р о с и н а . Купи, Оленко, й собi таке повiсмо та почепи на
голову. Побачиш, як покраща║ш.
Н а с т я. Недурно ти, квфросино, так сьогодня прибралась. Еге? Когось
ждеш?
к в ф р о с и н а . Може, кого й жду, та не скажу кого.
Н а с т я. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.
к в ф р о с и н а . Ба не вгада║ш!
Н а с т я. Ба вгадаю.
к в ф р о с и н а . Ба не вгада║ш.
Н а с т я. Бодай я завтрiшнього дня не дiждала, коли не вгадаю.
к в ф р о с и н а . Ану скажи, як почина║ться його прозвище.
Н а с т я. Го...
к в ф р о с и н а . А далi?
Н а с т я. Гострохво...
к в ф р о с и н а . А далi?
Н а с т я. Гострохво...
к в ф р о с и н а . Попала пальцем в самiсiньке небо.
Н а с т я. Знаю я його! Бiга║ за баришнями як несамовитий.
ВИХIД 17
Т i с а м i й С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й входить в шляпi, в рукавичках i з паличкою.
Шляпа на головi набакир. Вiн усе тре руки - показу║ рукавички.
к в ф р о с и н а (тихо)._ Як б'║ться мо║ серце! Боже мiй!
Г о с т р о х в о с т и й. (кланя║ться)._ Мiй найнижчий поклiн тому,
хто в сьому дому, а поперед усього вам, квфросино Сидоровно. (Пода║
квфросинi руку.)_ Хоч я не знаю, кого я тут бачу i з ким буду розмовляти,
але в домi тако┐ баришнi, як квфросина Сидоровна, я сподiваюсь, що
познакомлюсь не аби з ким. Рiкiмiндуйте мене, прошу вас. (Здiйма║ дуже
помаленьку рукавички, щоб показати ┐х.)_
к в ф р о с и н а . Се мо┐ близькi приятельки i сусiди.
Н а с т я. Менi зда║ться, що ми таки не зовсiм незнакомi... Менi
зда║ться, що ми вже десь бачились.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, може... В мене так багацько знакомих
баришень по всьому Ки║ву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся.
Рiкiмiндуюсь вам: Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й. (Тихо.) З_
цi║ю не варт би й знакомитись, як я придивився при свiтлi: нiс, як цибуля,
а очi, як у сови. (До Ольги й Варвари.) _Рiкiмiндуюсь i вам. Свирид
Iванович Г о с т р о х в о с т и й. (Побачивши Оленку, пита║ в
квфросини.)_ А це ж хто такий?
к в ф р о с и н а . Та це моя родичка... живе тут недалечке з матiр'ю;
торгують яблуками. Вбогi люди.
Г о с т р о х в о с т и й. (придивля║ться до Оленки. Тихо)._ Яка ж вона
гарна оця кожум'яцька мiщаночка! Тако┐ й на Хрещатику, i в Липках чорта з
два знайдеш. (До квфросини голосно.)_ Прошу вас, порiкiмiндуйте мене сво┐й
родичцi. Для вас, квфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими
родичами, хоч би i в десятому колiнi, хоч би вони й яблуками та медяниками
торгували.
к в ф р о с и н а (тихо),_ Ат... простенька собi дiвчина... Зовсiм не
нам рiвня.
Г о с т р о х в о с т и й. (до Оленки)._ Свирид Iванович Г о с т р о х
в о с т и й з сво║ю особою! (Пода║ Оленцi руку; Оленка не бере й
соромиться.)_ Не соромтесь-бо, подайте менi свою бiлу ручку.
О л е н к а одверта║ лице i ледве простяга║ йому руку.
Будьте ж смiливiшi!
О л е н к а. От i знайшли бiлу руку. Нема мо┐м рукам од чого бiлiти.
Г о с т р о х в о с т и й. То купiть рукавички.
О л е н к а. Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на смiх!
к в ф р о с и н а i приятельки осмiхаються.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Яка ж гарна ця мiщаночка! Якi в не┐
очки, брiвки, як шнурочки, щiчки, як палянички. Якби довiдатись, хоч де
вона живе.
О л е н к а. Як вас чудно прозивають.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, й чудно. Всяково бува║. Бува║ й
чуднiше.
ВИХIД 18
Т i с а м i й к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (виходить з пекарнi)_. Добривечiр вам,
Свириде Йвановичу! Оце я почула ваш голос, та й не видержала: прийшла
послухати вас, хоч у мене дiла, аж голова бiла. Сiдайте, будьте ласкавi, i
я хоч на час сяду та послухаю вас. Оце шкода, що нема мого старого. Вiн
вас усе згаду║. От би наслухався. (Сiда║.)_ Ото моя квфросина та й мiй
старий все кажуть, що нема в свiтi нiчого кращого й луччого, як розумнi i
вченi люди.
Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж так; що правда, то правда. Як чоловiк
пiдiйметься розумом вгору аж вище од лаврсько┐ дзвiницi та гляне звiдтiль
на людей, то люди здаються такi маленькi, такi маленькi, як пацюки. А вже
вашi Кожум'яки здаються звiдтiля смердячим болотом, в котрому повивертали
боки проти сонця товстi свинi.
к в ф р о с и н а. О, що правда, то правда! Як я вийшла з пансiону, то
менi зда║ться, що я стою на Щекавицi або на Андрi┐вськiй горi та все
дивлюсь на людей зверху.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Ото скажiть! Страх, та й годi! Ото
шкода, що нема мого старого; от наслухався б.
ВИХIД 19 .
Т i с а м i й С и д i р С в и р и д о в и ч.
С и д i р С в и р и д о в и ч (виходить)._ Е! Та се в мене гостi!
Добривечiр вам! Спасибi, спасибi, що мене не забува║те.
Г о с т i. Доброго здоров'я, Сидоре Свиридовичу!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та ще й ви, Свириде Йвановичу, в мене в
гостях. (Цiлу║ться з Гострохвостим.) Оце_ шкода, що я загаявся з дяком.
Але ж у дяка табака! Що за табака! (Нюха║ пучки.)_ Ще й досi пучка пахне.
Сiдайте ж, гостi, в мене та й не просiть сiсти, бо я оце втомився. (Сiда║;
Всi сiдають.)_
к в ф р о с и н а . Мамо, чи швидко в нас буде готова вечеря? Час би
давати що-небудь на закуску.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Зараз, зараз, мо║ серце! Що за розумну
дочку маю! (Виходить.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Скажiть же нам, Свириде Йвановичу,
що-небудь розумне. Ви ж там ведете кумпанiю з ученими людьми на тих
розумних кутках нашого Ки║ва. Скажiть ви менi, чи не чули ви там од вчених
людей, чого-то тепер на свiтi стала така дорожнеча?
к в ф р о с и н а . А тим усе дороге, що тепер люди стали багато ┐сти.
Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цiлий
хлiб. Якби пак усi вчились в пансiонi та ┐ли так, як наша мадам ┐ла i як
нас годувала - всього по кришечцi, щоб тiльки язичком лизнути, тодi було б
усе дешево.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та як же його грiшним людям одним духом
жити, коли не на┐стись або й не випити гаразд.
Г о с т р о х в о с т и й. Одно те, як кажуть квфросина Сидоровна, а
друге те, що людей стало на свiтi дуже багато. Тепер хоч би й нашого брата
цилюрника так розплодилось, що й не потовпишся. Якби половина людей
вимерла, то знов би на свiтi все подешевшало.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи вже ж? Стара! Де це вона пiшла! Кинь
там сво║ куховарство та йди слухати!
к в ф р о с и н а здiйма║ руки i знов надiва браслет; гра║ться ним i
показу║ Гострохвостому.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Чи не багата ж оця квфросина!
Гра║ться золотом, неначе я бритвами. (Голосно.)_ Що то добре бути вченим!
Я вчених людей i вас, квфросино Сидоровно, ставлю без мiри високо.
(Тихо.)_ квфросина , одна квфросина достойна бути мо║ю жiнкою; квфросина,
а бiльше нiхто! Але ж ота Оленка! Що за цяця, що за краса! То ж квiтка, а
не дiвчина! Коли б з нею хоч побалакати на самотi, хоч зблизька надивитись
на тi пишнi очi! Треба ┐┐ десь пiдстерегти. Але сватати буду квфросину.
Старий i стара держатимуть руку за мною. Напустив я ┐м в вiчi туману.
Завiса пада║. _
ДIЯ ДРУГА
По обидва боки сцени гори: Кисилiвка i Старогородська. На Кисилiвцi
сидить подольський х о р шевцiв, на другiй горi сидять старогородськi ш е
в ц i i спiвають.
Вечiр. Мiсяць високо на небi.
ВИХIД 1
Подольський i старогородський х о р м i щ а н.
П о д о л ь с ь к и й ш е в с ь к и й х о р (спiва║)._
Не щебечи, соловейку,
На зорi раненько.
Не щебечи, малесенький,
Пiд вiкном близенько.
С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (хоче перекричати i почина║ на
половинi куплета, як перший хор ще не скiнчу║)._
Твоя пiсня дуже гарна,
Ти гарно спiва║ш;
Ти щасливо спарувався,
Ще й гнiздечко ма║ш.
П о д о л ь с ь к и й х о р (ще голоснiше, аж дереться)._
А я бiдний, безталанний,
Без пари, без хати!
Не досталось менi в свiтi
Весело спiвати.
С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (ще голоснiше)._
Менi пугач знадобився;
Стогне, не спiва║...
Нехай стогне, нехай стогне
I смерть возвiща║.
г о л о с з 1-го х о р у. А в нас баси кращi; а в вас баси, як побитi
горшки.
г о л о с з 2-го х о р у. Брешете! В нас кращi баси!
г о л о с з 1-го х о р у. Брешiть самi, старогородськi шевцi. В нас на
Подолi у коров кращi баси, нiж у вас.
г о л о с з 2-го х о р у. Брешете, як ми шевцi! Мiж нами нема нi
однiсiнького шевця. Ви самi шевцi!
г о л о с з 1-го х о р у. У вас баси, як старi циганськi решета. У
флоровських черниць багато кращi баси, нiж у вас!
г о л о с з 2-го х о р у. У нас корови спiвають такими басами, як ви,
кожум'яцькi шевцi.
г о л о с з 1-го х о р у. Бий ┐х, старогородсь-ких шевцiв! (Кидають
грудками. З другого хору кидаються так само.)_ Бий ┐х, щоб i не
наближались до нас. (Збiгають з гори i нападають. Б'ються i пхаються. 2-й
хор розбiга║ться.)_ Ганяй ┐х! Бий ┐х! От такого перцю дали! Будуть вони
пам'ятати нас до нових вiникiв.
г о л о с з 1-го х о р у. Повтiкали старогородськi шевцi, мабуть, до
чорта в зуби. Коли б тобi один. Неначе чортяка похапала. А ще казали, що в
┐х баси кращi. Та в нас баси такi, що i в семiнарi┐ таких не знайдеш!
2-й г о л о с. А який тепер хор найкращий? Чи семiнарський, чи
братський, чи бурсацький?
3-й г о л о с. Я кажу семiнарський.
4-й г о л о с. А я кажу бурсацький.
1-й г о л о с. А я кажу братський.
5-й г о л о с.Ая кажу архi║рейський.
2-й г о л о с. А я кажу митрополичий.
3-й г о л о с. Ба семiнарський.
1-й г о л о с. Ба братський.
3-й г о л о с. Ба брешеш.
1-й г о л о с. Ба не брешу.
3-й г о л о с. Ба брешеш-бо.
1-й г о л о с. Та бреши сам. Хто бреше, тому легше. А хто не йме вiри,
тому в спинi дiри!
3-й г о л о с. В семiнарськiм хорi сам Тарас як попре горою: го-го-го!
(Показу║ голосом.)_ А Кирило! як ревне низом (показу║)..._ гурр! го! го!
го! Або Орест як суне октавою (пуска║ октаву)..._ рррр... гурррр! аж хори
дрижать.
1-й ш в е ц ь. А вгадайте, хто найрозумнiший в Ки║вi: чи семiнарист, чи
академiст, чи унiверситант?
2-й ш в е ц ь. Я кажу семiнарист.
1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.
3-й ш в е ц ь . А я кажу унiверситант.
В с i до 3-го ш е в ц я. О, цей тягне за старогородськими шевцями! Бий
його!
3-й ш в е ц ь. Ба справдi унiверситант.
1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.
2-й ш в е ц ь. Ба нi; найрозумнiший семiнарист: семiнариста нiхто на
словах не переможе. I баси найкращi в семiнарi┐.
1-й ш в е ц ь . Семiнарист то бурсак.
2-й ш в е ц ь. Ба брешеш! Семiнарист найрозумнiший.
1-й ш в е ц ь. Ось тобi за те! (Да║ стусана.) _
2-й ш в е ц ь Ось тобi здачi!
4-й ш в е ц ь . А хто мiж нашими найрозумнiший?
В с i. Г о с т р о х в о с т и й.! Г о с т р о х в о с т и й.! Про це
нiчого й голову ламати. Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й.! Вiн
зна║ться з семiнарськими i митрополичими басами. Вiн найрозумнiший на всi.
Кожум'яки, бо так набрався розуму, що як начне говорити, то нiхто нiчого
не второпа║.
Г о с т р о х в о с т и й. виходить i проходжу║ться на сценi.
В с i. (до його)._ Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! А хто
найрозумнiший: чи семiнарист, чи академiст, чи унiверситант?
ВИХIД 2
Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. (авторитетно)._ Ви й того не тямите? Авжеж
семiнарист, бо в семiнаристiв найкращi баси. Та що з такими дурнями, як
ви, й говорити!
4-й ш в е ц ь . Яка ж у вас, Свириде Йвановичу, чудова жилетка, якi
рябi штани! Як зветься ця матерiя?
Г о с т р о х в о с т и й. Жилетка з физiчесько┐ матерi┐, а штани з
матерi┐ морально┐.
3-й х л о п е ц ь. Яка гарна матерiя! Ряба-ряба, як зозуля. Як менi
хазя┐н дасть грошi, то собi пошию физiчеський сiртук.
4-й х л о п е ц ь. А я б собi пошив такi самi моральнi штани, як у
Свирида Йвановича.
3-й х л о п е ц ь. Один Г о с т р о х в о с т и й. скаже, де найлуччi
баси.
В с i. Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! Ось ходiть до нас: про
щось ма║мо вас спитати.
Г о с т р о х в о с т и й. Питайте, то й скажемо.
В с i. У якому х о рi тепер найкращi баси?
1-й ш в е ц ь . Еге у братському?
Г о с т р о х в о с т и й. Може, у братському, а може, й нi.
3-й ш в е ц ь . А правда, тепер у семiнарському найкращi баси?
Г о с т р о х в о с т и й. В братському тепер баси за-снадiли, а в
михайловському неначе галушками подавились. Найдужчi баси в семiнарi┐. Там
один Орест стане за десять братських басiв.
3-й г о л о с. Ага! А що! Чи не моя правда вийшла? Там один Тарас як
ревне. Недавно вiн був у гостях в мого хазя┐на i так спiвав, що наш хазя┐н
трохи не здурiв, аж на стiну лiз.
Г о с т р о х в о с т и й. А все-таки найкращий тепер бас. у
мiщанському хорi. У Йоньки Шелихвiста така басюра, що нi одна бочка з ним
не справиться.
В с i. до 3-го хлопця. А ба, й ти вбрехався, а ба, вбрехався! А що!
Г о л о с и з г о р и. Свириде Йвановичу! А йдiть до нас спiвати.
Г о с т р о х в о с т и й. Куди ж пак! Так i полечу оце на гору людям
на смiх! Не знав, з ким заходити у патьохи! Отут треба постояти,
пiдождати, чи не побачу Оленки. Сюдою дiвчата ходять по воду, сюди
виходять пiсень послухати. Коли б вдалося хоч натiшитись до заручин з
квфросиною, бо як заручуся, то тодi годi тобi, Свириде Йвановичу, до
дiвчат липнути! квфроси-на, зда║ться, вхопить мене в сво┐ пазури; але ж тi
пазури в золотi! А тут доконче треба поправити сво┐ дiла, бо лусне цилюрня
незабаром. Старого Рябка струсну, то так i посипляться карбованцi. Тодi я
позакидаю сво┐ бритви iк чортовому батьковi через голову в Днiпро та й
буду купцем. Але ж О л е н к а, серце мо║, любка моя! Коли б хоч углядiти,
хоч подивитись! (Ходить взад i вперед.) _
Х о р (спiва║)_.
Вийду на поле, гляну на море,
Сама ж я бачу, що менi горе;
Сама ж я бачу, чого я плачу...
А ще милого хоч раз побачу.
Буду стояти на цiм каменi,
А чи не вийде милий до мене;
Буду терпiти велику муку,
А чи не скаже: дай менi руку!
ВИХIД 3
Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.
Через сцену переходять дiвчата з вiдрами; деякi зостаються й слухають х
о р, балакаючи.
З гори сходять кiлька хлопцiв i пристають до ┐х. О л е н к а виходить з
вiдрами i ста║.
О л е н к а. Як гарно спiвають хлопцi! Стану та послухаю хоч на часок.
За тими яблуками, за тi║ю бiганиною нема менi цiлiсiнький день просвiтку.
Може, й Г о с т р о х в о с т и й там сидить на горi та спiва║? Боже мiй
милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що вiн на мене й не гляне, й
слова до мене не промовить!
Г о с т р о х в о с т и й. (вглядiвши Оленку)._ Вона йде з вiдрами!
Вона! (Пiдходить.)_ Добривечiр вам, Оленко! (Скида║ шляпу, кланя║ться i
пода║ руку.)_
О л е н к а (засоромившись)._ Доброго здоров'я! (Пода║ йому руку.)_ Ой,
не давiть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась! (Важко
дише. Тихо.) _Боже мiй! Серце мо║ трохи не вискочить з грудей.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, ви втомились, несучи вiдра? Дайте, я
вам трошки пiднесу. (Хоче взяти вiдра.)_
О л е н к а. Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли вiдра?
Г о с т р о х в о с т и й. Нiчого; тут нiхто не бачить. Для вас я
готовий не тiльки що вiдра нести, для вас я перенiс би усю криницю до
вашо┐ хати.
О л е н к а (спокiйно)._ Не треба менi вашо┐ помочi. Донесу й сама, як
здужатиму...
Г о с т р о х в о с т и й. Для вас, для вас я готовий цiле Днiпро
перенести у вашу хату.
О л е н к а. Перенесiть для сво║┐ квфросини. Таких помагачiв менi не
треба. (Одходить з вiдрами.}_
Г о с т р о х в о с т и й. (доганя║ й бере ┐┐ за руку), _Коли б ви
знали...
О л е н к а. Я нiчого не знаю. (Одпиха║ його руку.)_ Йдiть собi до
сво║┐ квфросини або до тих ба-ришень, що були в гостях у квфросини, а
мене, бiдно┐, не зачiпайте.
Г о с т р о х в о с т и й. Тi всi баришнi не вартi однi║┐ вашо┐ брови.
Ви найкраща панна на всi Кожум'яки. Вам нема тут рiвнi на цiлий Ки┐в.
О л е н к а. Яка я панна! От к в ф р о с и н а , то панна: вона
убира║ться в шовковi сукнi; ┐й мати купила золотi сережки; в не┐ на головi
пiвпуда кiс. Ото так панна! Ви з мене смi║тесь. Йдiть собi до квфросини.
Г о с т р о х в о с т и й. Коли б ви знали, якi ви гарнi, яке у вас
гарне личко, якi очки (загляда║),_ то ви б не говорили того. Правда, вам
нiхто не казав в вiчi, що ви гарнi?
О л е н к а. Може, ваша й правда, але ви будете сватати квфросину.
Г о с т р о х в о с т и й. I хто вам наговорив оце? Божусь вам i
присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я
покалiчився i навiть зарiзався сво┐ми ж бритвами, коли цьому правда. Я
вас, Оленко моя дорога, люблю i бiльше нiкого не буду любити!
О л е н к а (тихо)._ Боже мiй! А що, як вiн правду каже? Я аж умлiваю.
(голосно,)_ Не так ви увивались коло квфросини, не так ви говорили до не┐,
щоб я вам пойняла вiри. Ви зо мною говорите просто, а з квфросиною
говорили по-вченому, бо ви ┐┐ любите.
Г о с т р о х в о с т и й. Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене
святий хрест поб'║, нехай мене покара║ братська богородиця! Ще не вiрите?
О л е н к а мовчить i задуму║ться.
Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канавi, в оцiм
болотi! Ще не вiрите?
О л е н к а дума║.
Нехай мене кожум'яцькi собаки загризуть! Щоб я до сво║┐ хати не дiйшов,
щоб моя цилюрня згорiла цi║┐ ночi, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще
не вiрите?
О л е н к а (тихо до себе)._ Боже мiй, який вiн гарний! Я ще зроду не
бачила нiкого такого гарного, одколи бiгаю з кошиком по Ки║ву. Серце мо║,
серце мо║ бiдне! Не вдержишся ти в грудях.
Г о с т р о х в о с т и й. Ще не вiрите?
О л е н к а. Я рада б вiрити, та ви дуже розумнi, як усi кажуть, а я
дуже бiдна й проста. Коли б я була багата, я б вам повiрила.
Г о с т р о х в о с т и й. Навiщо вам те дороге убрання, коли вашi очi,
вашi брови красять вас лучче од квфросининих золотих сережок. Виходьте до
мене тихенько од матерi сюди хоч щовечора. Добре?
О л е н к а. Як моя мати довiдаються про те, битимуть ломакою так, що я
не потраплю, куди втiкати.
Г о с т р о х в о с т и й. То скажiть сво┐й матерi, що я буду сватати
вас, що я буду женитись iз вами. (Тихо.)_ Ой, страшна ж ┐┐ мати! Ще як
попаде мене в сво┐ лапи, то витрясе з мене душу. (Огляда║ться на всi
боки,)_
О л е н к а. Чи вже ж тому правда? Хiба ж я вам рiвня?
Г о с т р о х в о с т и й. Оленко моя! Серце мо║! (обнiма║ ┐┐,)_ Я
впаду отут серед шляху перед тобою на колiна, бо я люблю тебе.
О л е н к а (кладе йому руки на плечi i припада║ на плече)._ Свириде
Йвановичу! Я люблю вас, як ще нiкого так не любила.
ВИХIД 4
О л е н к а, С в и р и д I в а н о в и ч i Г о р п и н а К о р н i ┐ в
н а.
Г о р п и н а (шука║ когось i придивля║ться до Оленки i
Гострохвостого),_ Невже ж се моя О л е н к а обнiма║ться i цiлу║ться з
якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я ┐┐ жду та жду! (До Оленки.)_ Чи се ж
тобi не стид та не сором обнiматись з хлопцями? Та це Свирид Iванович! Та
це Г о с т р о х в о с т и й.! То це той великорозумний, що дурить отого
старого дурного Рябка та й його великорозумну квфросину! _От так-так!
Сього я од вас уже не сподiвалась! (Кида║ться до Оленки.)_ Чого ти тут
сто┐ш iз ним серед улицi? (Присiку║ться.)_ А ти, поганко! Та в тебе ж ще
на губах молоко не обсохло, а тобi вже з хлопцями цiлуватись!
Г о с т р о х в о с т и й. От i не обсохло. зовсiм вже обсохло!
Г о р п и н а (соваючи кулак пiд самий нiс Оленцi)._ Постривай же ти,
погана дiвчино! Я тобi дома обiрву отi патли на головi! Бери вiдра! Йди
додому та зараз лягай спати. Щоб i твого духу тут нiколи не було! Щоб твоя
нога тут не була! (Пха║ Оленку;_ О л е н к а одходить з вiдрами й плаче.)_
ВИХIД 5
Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Менi зда║ться, що пхати й бити дочку свою
вам зовсiм не приходиться...
Г о р п и н а. Цить, бо я тобi очi видеру! (Показу║ нiгтi.)_ Нащо ви
зводите мою дитину з пуття? _Га? Вiн дума║, як убрався у рукавички та в
шляпу, то вже ма║ право знущатись над нами, бiдними! То це тi
великорозумнi, що говорять по-писаному? Ти дума║ш, що я така дурна, як
Рябко, як к в ф р о с и н а ! Я за свою дочку готова очi видерти, готова
тут галасу наробити на всю улицю!
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнi┐вно! Бога ради, не кричiть та
послухайте, що я маю казати. (Тихо.) _Оця горлата баба наробить такого
крику, що й к в ф р о с и н а почу║. (г о л о сно.)_ Горпино Корнi┐вно!
Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче ут екти.)_
Г о р п и н а (доганя║, хапа║ його руками i кричить). _Не пущу! Не
втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небi! Не пущу! Дай менi
одвiт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли свата║ш квфросину? Нащо
вам здалася моя О л е н к а? (Г о с т р о х в о с т и й. пруча║ться. Г о р
п и н а кричить.)_ Не пручайтесь, не пущу! Гвалт! Гвалт! Полiцiя! Полiцiя!
Квартальний!
Г о с т р о х в о с т и й. Ой, пропав я! пй-богу, репету║ бiсова баба
так, що розбудить всю улицю. (г о л о с- но.)_ Горпино Корнi┐вно! Бога
ради, не кричiть! Я чесний чоловiк! Я зроблю все, що ви скажете!
Г о р п и н а (кричить ще дужче)._ Полiцiя! В полiцiю його! Я знаю вас,
паничикiв! Знаю, як ви обдурю║те та з ума зводите бiдних дiвчат. Ой боже!
Певно, вже моя О л е н к а не вперве вибiгла до сього проклятого брехуна,
що вмi║ тiльки по-письменному брехати. Ой, згубив же вiн мою ║дину дитину!
(Плаче.)_
Г о с т р о х в о с т и й. пй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам
i присягаюсь, Горпино Корнi┐вно, що вперве! Ви дума║те, що i в мене таки
душi нема║, що в мене бога нема? Нехай мене покарають В с i. печорськi
святi, нехай мене покри║ лаврський великий дзвiн, коли я брешу!
Г о р п и н а. Докажи! Докажи! Бо я не вiрю тво║му одному слову. В
тво┐х словах нема правди. Тво┐ слова - гнилi яблука! Божися! Присягайся!
Iди до церкви, присягни перед богом!
Г о с т р о х в о с т и й. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловiка,
щоб йти серед ночi до церкви присягати.
Г о р п и н а. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину, ┐ж святу
землю, то я повiрю. На, ┐ж! (Бере жменю землi.)_
Г о с т р о х в о с т и й. (смi║ться)._ Хiба я вовк, щоб ┐в землю.
Г о р п и н а. пж! На, ┐ж, то повiрю.
Г о с т р о х в о с т и й. (регочеться)._ Чи ви, Горпино Корнi┐вно, при
сво║му умi! Батьковi сво║му понесiть, нехай покушту║, яка земля на смак.
Г о р п и н а. То вiн ще глузу║ над нами, бiдними сиротами! Зводить з
ума мою Оленку, ще й знуща║ться над нами! Полiцiя! Полiцiя! В полiцiю
його, сибiрного! В тюрму! В Сибiр його! Там йому мiсце!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ От здурiла баба зоВ с i.м. Наробить
менi шкандалу на В с i. Кожум'яки, не можна буде завтра й очей людям
показати. (г о л о сно.) _Не кричiть, бо...
Г о р п и н а. Що бо? Га? Що то за бо?... Кричу, бо маю право! Полiцiя!
Квартальний! Десяцький! Сюди! В'яжiть його, берiть його!
ВИХIД 6 Г о р п и н а, Г о с т р о х в о с т и й. й О л е н к а.
О л е н к а верта║ться, ставить вiдра, прожогом вибiга║ на сцену, рида║
i кида║ться до матерi.
О л е н к а. Мамо! Не зачiпайте, бо я люблю його! Свирид Йванович
любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачiпайте!
Г о р п и н а. Щоб я його так пустила, пiймавши на гарячому мiсцi?
Нiзащо в свiтi! Нiзащо! Не була б я Г о р п и н а Скавичиха, щоб я таки не
постановила на сво║му. Коли зачiпа║ш, то зачiпай чесно, не безчесть мене й
мо║┐ дочки, бо ми тобi не iграшка.
Г о с т р о х в о с т й й. Ви на мене, Горпино Корнi┐вно, i се й те, i
сяк i так, i сякий i такий, а ви не зна║те, що я хочу сватати Оленку.
Г о р п и н а. Дурiть уже дурного Рябка та великорозумну мою небогу
квфросину, а нас, убогих, не пiддурите.
Г о с т р о х в о с т и й. пй-богу, правду говорю вам... Ви менi не
вiрите? Ви дума║те, що я нечесно жартую з Оленкою? Вiрте менi, я чоловiк
чесний. I божусь, i присягаюсь, що не пiддурюю. Бодай я завтрiшнього дня
не дiждав, бодай я завтра повiсився на сво┐х ремiнних пасах, в сво┐й хатi,
коли ви менi не вiрите. Щоб я вас пiддурював? Я ходжу до Рябка так, як
ходять знакомi до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино Корнi┐вно! Чи
можна ж рiвняти Оленку до квфросини? Подумайте ви.
Г о р п и н а. О, вже що правда, то правда. Моя О л е н к а... (До
Оленки.)_ Геть одiйди... (До Гострохвостого.)_ Як гляну на базарi на свою
Оленку, то нема кращо┐ од не┐ не то що мiж нашими мiщанками, але мiж тими
баринями, що вештаються по базарi. Таки така гарна, хоч води з лиця
напийся! I бiс ┐┐ зна, в кого вона вдалась.
Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж не в вас... В не┐ голосок, як у
флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашiм шевськiм хорi у Йоньки
Шелихвоста, ┐й-богу!
Г о р п и н а. Ну й прирiвняв.
Г о с т р о х в о с т и й. Так я незабаром до вас i на заручини.
Г о р п и н а. Про мене, й просимо; тiльки, зда║ться, у вас нi за
собою, нi перед собою... так, як i в нас. Тiльки й добра, що бритви та
язик у ротi, як бритва.
Г о с т р о х в о с т и й. Не думайте так, Горпино Корнi┐вно! В мене,
ви самi зна║те, i О л е н к а зна║, своя цилюрня...
Г о р п и н а. Мабуть, тiльки що цилюрня. Та вже бог iз вами. Коли вам
моя О л е н к а сподобалась, то й приходьте до мене в гостi. В мене швидко
будуть гостi, бо я в четвер iменинниця; обiцялись i напрошувались таки
самi мо┐ куми з Кожум'як, з Старого Ки║ва I навiть Печорська. Для кумiв я
вже не пожалiю хлiба-солi.
Г о с т р о х в о с т и й. То буде пир на ввесь мир.
Г о р п и н а. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте,
може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як вашi бритви.
Г о с т р о х в о с т и й. Добре-добре. (Тихо.)_ Яка ж краса Оленчина.
Для ┐┐ краси варт навiть пану Гострохвостому оцi вiдра занести до хати. (г
о л о сно.) _Вiзьму ж я вiдра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько.
(Бере вiдра на плечi i крекче. Тихо.)_ Ой, обшмульгаю ж я собi плечi! Се
надибав лихо ко-жум'яцьке! Коли б ще яка чортяка не вглядiла та не
розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на
ввесь Ки┐в.
Пiсню на горi ледве чуть.
Хлопче молодче, який ти ледащо,
Задумав женитись, сам не зна║ш нащо;
Будеш гiрко плакать, долю проклинати,
I кулаками сльози утирати!
Пiсня замира║.
Г о р п и н а. От таки й Г о р п и н а Скавичиха дiждалась, що ┐┐ дочцi
Оленцi такi паничi носять вiдра з водою!
Завiса пада║._
_
ДIЯ ТРЕТЯ_
Просторна Горпинина хата. Збоку - дверi в пекарню. Коло груби завiшенi
пiчурки; в однiй пiчурцi-здорова макiтра з пирогами, в другiй пiчурцi -
пляшки з настойками. День.
ВИХIД 1
Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. (входить)._ Нема нiкого. Що це за диво! Де
се вони подiвались? А казала вчора Скавичиха, що в не┐ буде пир на ввесь
мир... Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачнi пироги. (Ходить по
хатi й нюха║.)_ пй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (Нюха║
кругом стiн.)_ От уже надiлив мене бог сво┐ми дарами: окрiм розуму
доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де!
(Знаходить пiчурку, одслоня║ заслонку.)_ Ось де вони! Повнiсiнька макiтра!
Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапа║ два пироги в обидвi руки
i ┐сть, 3 пекарнi чуть голос Педорi.)_
ВИХIД 2
Г о с т р о х в о с т и й i П е д о р я.
П е д о р я (з пекарнi)._ А хто там? А кота! А тпрус, псявiро!
Простяга║ пироги. (Вбiга║ i розставля║ руки.)_
Г о с т р о х в о с т и й. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобi пирiжка! А
то приска║ш, аж губи бренькають, неначе струни.
П е д о р я . Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?
Г о с т р о х в о с т и й. (запихаючись пирогами). _Потривай, бо пельку
заткнув начинкою... А як тебе звуть?
П е д о р я . Кого вам треба! Хто ви такий?
Г о с т р о х в о с т и й. А як тебе звуть?
П е д о р я . Як крупи деруть. (Видира║ з рук пирога.)_ Оце лишенько!
Було шiстдесят пирогiв. Сама хазяйка полiчила. Скажуть, що я по┐ла...
(Кричить у вiкно.)_ Тiтко Горпино, тiтко! Було шiстдесят пирогiв, а
теперечки тiльки п'ятдесят вiсiм. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й
узяло два пироги. (Гострохвостий. бере знов два пироги. Педоря кида║ться
до його, однiма║ макiтру.)_ Оце якась московська пеня вшелепалась у хату!
Геть же! Не берiть, бо пироги лiченi! Тiтко Горпино! Вже тiльки п'ятдесят
шiсть...
Г о с т р о х в о с т и й. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Морга║ й
жениха║ться.)_
П е д о р я . Та Педоря ! Одчепiться од мене та не зачiпайте вирогiв.
Г о с т р о х в о с т и й. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе
непогана! А признайся, чи багато тiтка Горпина понапiкала та понаварювала?
П е д о р я . А вам нащо?
Г о с т р о х в о с т и й. На те, що треба. Чи й запiканка й варенуха
║? Га? Чи не ковтнути трохи, га?
П е д о р я . Оце вже й бiс його видав так робити. Щось улiзло в хату,
по┐ло пироги, ще й горiлку вип'║, а на мо┐й ши┐ все те окошиться. Тiтко
Горпино! Та йдiть-бо сюди!
Г о с т р о х в о с т и й. (п'║ горiлку нахильцi з пляшки)._ Та
потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свiй чоловiк в сiм домi.
П е д о р я . Та й сво┐м не припада║ горшки дерти. Полiз по горшках,
наче котяка. (Виходить.)_
вихiд 3
Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о р п и н а (входить)._ Хто тут улiз у хату? Чого це Педоря репету║?
Чи це ви, Свириде Iвановичу?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, мамо! Добридень вам в вашiй господi.
Поздоровляю вас з сьогоднiшнiм днем, з святими вашими iменинами та й з
пирогами. (Кида║ться до Горпини й цiлу║ться з нею.) _Дай вам господи щастя
й здоров'я, й чого ви тiльки просите в бога!
Г о р п и н а. Та годi, годi! Як була я молодиця, цiлували мене в лиця,
а тепер... Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже вас i
не сподiвалась; думала, що випустила вас з рук, так i навiки втеряла.
Г о с т р о х в о с т и й. Погано робили, коли так думали. А я покинув
сво║ дiло, а до вас таки приблудився, ще й пирогiв ваших покуштував. Тут
ваша Педоря незгiрше вас, трохи менi не провалила ганчiркою голови!
Г о р п и н а. О, Педоря зубата! Сiдайте ж, будьте ласкавi, коли ви
зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалака║мо любенько.
Г о с т р о х в о с т и й. А от я й прийшов. А ви ж менi вчора не
вiрили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий на других
наших паничiв. Нi, Горпино Корнi┐вно! Свирид Йванович не з такiвських. Не
на те мене розуму багато в головi, щоб дурити дiвчат.
Г о р п и н а. То було вчора, а це сьогодня. Коли так, то вибачайте
менi, старiй бабi. Я, бачте, чула, як ви увивались коло мо║┐ небоги
квфросини, та вже собi iнакше мiркувала...
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнi┐вно! Хiба ж я слiпий? Хiба ж
менi баньки бiльма заслiпили? Хiба ж я не бачу, що таке квфросина, а що
таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий, а не ви,
Горпино Корнi┐вно!
Г о р п и н а. Коли ви вже прийшли до мене з чесним словом, то й менi
нiчого та┐тись перед вами. Якби я була паничем, я б обминала квфросину
десятою улицею. Дарма, що вона менi доводиться небога. Тiльки я в хату до
┐х, вона вже задере до стелi носа та й нюха║ сволоки (передразню║),_
взявшись у боки:
"Тiтко! Од вас гнилицями тхне". Куди ж пак, який делiкатний носичок
причепив господь до пики!
Г о с т р о х в о с т и й. О, що носичок, то носичок! Певно, не такий,
як у Оленки.
Г о р п и н а. Такi носички, як у квфросини, тiльки коло байдакiв.
Мабуть, у тих паничiв баньки на потилицi, що не бачать ┐┐ носичка. Якби я
оцими сво┐ми руками взяла квфросину, я б ┐й утерла того носа! Я б ┐┐
приборкала.
Г о с т р о х в о с т и й. Вiрю вам, вiрю, Горпино Корнi┐вно! (Тихо.)_
Чи не бiсово┐ ж п'яти баба! А що, як квфросина скинулась на цю свою
тiточку! Але ж розум, але ж панський тон, але ж золото, золото! Ой-ой-ой,
мiй милий боже! (Зiтха║. голосно.)_ А я прийшов до вас, Горпино
Корнi┐вно...
Г о р п и н а. Щоб пирогiв на┐стись?
Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Що це з вами! Я прийшов сватати
Оленку, коли буде ласка ваша. Я знаю, що Оленка не спротивиться.
Г о р п и н а. Оленка не спротивиться, а я то, може, спротивлюсь, бо
маю сво┐ норови й примхи.
Г о с т р о х в о с т и й. То одженiть ┐х чи свяченою водою, чи
кропилом або чим там треба.
Г о р п и н а. Еге! Бабськi норови не чоловiчi: не сплоха одженеш i
кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?
Г о с т р о х в о с т и й. Ой, Горпино Корнi┐вно, Горпино Корнi┐вно! Чи
вже ж вам од бога не грiх? Чи вже ж ви менi й досi не ймете вiри? Але ж
ваша дочка Оленка... то ж краса на ввесь Ки┐в. (Тихо.)_ Коли б прийшла,
хоч подивився б на тi оченята!
Г о р п и н а. Мою Оленку не грiх хвалити сво┐й матерi. Тiльки, бачте,
раз те, що тепер паничi дурять молодих наших мiщанок, а друге те, що в
вас, зда║ться, нi перед собою, нi за собою! Еге так?
Г о с т р о х в о с т и й. А чи ви ж лазили в мо┐ кишенi? А що, як там
так i забряжчать карбованцi?
Г о р п и н а. Карбованцi чи забряжчать, чи нi, а п'ятаки, може, й
забряжчать.
ВИХIД 4
Г о с т р о х в о с т и й, Г о р п и н а i О л е н к а.
Г о р п и н а. Де це ж ти в гаспида так барилась? Ти не зна║ш, що тебе
тут дуже треба.
Г о с т р о х в о с т и й. (йде назустрiч Оленцi). _Мiй вам низенький
поклiн i шанування! Де се ви так забарились? (Пода║ Оленцi руку.) _
О л е н к а. Добридень вам.
Г о с т р о х в о с т и й. Доброго здоров'ячка, доброго здоров'ячка.
Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Менi
зда║ться, що я слухаю найкращих дискантiв у концертi у семiнарi┐, як зачую
ваш голосок.
Г о р п и н а. Та й умi║ ж тобi прикласти й приказати - незгiрше, як
наша квфросина. Ще й недавно познакомились з квфросиною, а вже перейняли
од не┐ язичка...
Г о с т р о х в о с т и й. То ще невiдомо, хто од кого перейняв язичка.
(Гордо.)_ Вмi║мо ми говорити й без вашо┐ квфросинки. Ми не ходимо по хатах
позичати розуму та язика. Ма║мо доволi й свого.
О л е н к а. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербi грушi, а на
осицi кислицi.
Г о р п и н а. А це що? Це так матерi? Це вже й ти, мабуть, учора
позичила язичка у квфросини? Гляди лишень менi! Ще ти в мо┐й господi; я ще
тобi втру носа...
Г о с т р о х в о с т и й. Не встигнете, Горпино Корнi┐вно, втерти
носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнiм ротом, не з пустими
словами, а з словом розумним i вченим. Ви менi не йняли вiри вчора
ввечерi, а от я i справдив сво║ слово; бо мо║ слово, слово Свирида
Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до
вас свататись.
О л е н к а. То ви покинете квфросину?
Г о с т р о х в о с т и й. Нехай вона сниться кому iншому, тiльки не
менi. (Бере Оленку за руку.) _Я тiльки вас нiколи не покину: (Тихо.)_ Коли
б чорт винiс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти ┐┐. Якi ж у
не┐ очi! Так i печуть, так i голять, як аглицькi бритви. Хоч трохи
пограюсь з гарною дiвчиною.
О л е н к а. А я думала, що ви глузу║те з мене.
Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу
жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, нiж я маю жити без вас.
О л е н к а. Ой, яка я щаслива! Я нiколи не була така щаслива в матерi.
Г о р п и н а. Оце! А чого ж тобi ще треба було в матерi? Оце так! Ще
не встигла винести ноги за мiй порiг, а вже нахваля║ться.
Г о с т р о х в о с т и й. Хоч не винесла ноги за порiг, та швидко
зовсiм винесе.
Г о р п и н а. Куди ж пак! Стане великою панею!
Г о с т р о х в о с т и й. А чом би пак i не панею? Та я вберу Оленку
так, що ┐й позавиду║ не тiльки що квфросина, але найбагатiша купчиха! Я
почеплю ┐й на голову такого капелюха з бiлими стрiчками, таку коафюру, що
вам i не снилося нiколи.
О л е н к а. Лучче з червоними стрiчками. Яка там краса в бiлих
стрiчках: i сорочка бiла, i капелюх бiлий i стрiчки бiлi.
Г о с т р о х в о с т и й. I ваше личко бiле. А яку я вам стругну
сукню! З чистого шовку!
О л е н к а. Я про шовковi сукнi нiколи й не думала! Вони менi нiколи й
не снились!
Г о с т р о х в о с т и й. Я вам куплю золотi сережки! Я вам ушкварю
такi сережки, що перед ними i квфро-сининi потемнiють.
О л е н к а. Я вже звикла думати, що менi не доведеться носити золотих
сережок. Мати не справляють i не пускають заробити...
Г о р п и н а. Як це ти говориш з матiр'ю? Крутить язиком, неначе в
пансiйонi вчилась. Та я тобi...
О л е н к а. Е, годi, мамо!
Г о р п и н а. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе бiльше до
квфросинки. Накадила вона тебе сво┐м ладаном.
Г о с т р о х в о с т и й. Не сердьтесь, Горпино Корнi┐вно! Не
сердьтесь!..
Г о р п и н а. Цур тобi, пек тобi! Ти неначе собачо┐ блекоти на┐лась.
(Виходить.)_
ВИХIД 5
Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.
Г о с т р о х в о с т и й. (бере Оленку за руку). _Оленко! Щастя мо║!
Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу
жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму
вас за оцi ручки щодня, щогодини!
О л е н к а. Втечу од матерi, а таки буду виходити до вас. Вже менi так
осточортiло бiгати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що менi
й свiт немилий. Люди гуляють в недiлю, в празник, а менi нема нi празника,
нi недiлi.
Г о с т р о х в о с т и й. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання
поговоримо про що веселiше. Оленко! Серце мо║! Як я вас люблю! Дайте
надивитись на вашi брiвки, на ваше личко...
О л е н к а. Як гляну я на вашi очi, забуваю все сво║ горе! Я неначе
знов народилась на свiт божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як менi
легко на душi! Я неначе вперше на вiку одпочила од роботи. (Схиля║ться на
плече Гострохвостому,)_
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо сам до себе)._ Яка тепла в не┐ душа!
Що то якби до сi║┐ душi, до сього личка та квфросинине золото, та
квфросинину крамницю з крамом, та квфросинин розум, та квфросининi кучерi!
Тут мо║ кохання... та... (голосно.)_ Красо моя! Серце мо║! (Обнiма║
Оленку.)_
ВИХIД 6
Г о с т р о х в о с т и й, О л е н к а й Г о р п и н а.
Г о р п и н а (входить)._ Готуй лишень, Оленко, обiд, бо вже куми йдуть
справляти день мого святого янгола.
Г о с т р о х в о с т и й. (загляда║ в вiкно)._ Йдуть! Мабуть, сам бог
┐х несе на повiтрi на крилах. Та й чимала ж череда суне!
Г о р п и н а. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються
мене, просто┐, мого хлiба й солi.
Г о с т р о х в о с т и й. Я й сам не люблю тих, що цураються хлiба й
солi; я так ж_ люблю таких гордих людей, що ┐м голови постинав би.
ВИХIД 7
Т i с а м i, г о с т i й П е д о р я .
В хату входять м i щ а н к и; деякi з кошиками, деякi убранi в
празникову одежу.
М i щ а н к и. Добридень вам, Горпино Корнi┐вно! З днем вашого янгола
поздоровля║мо вас! Дай вам боже, чого ви тiльки забажа║те собi з неба! А
вашiй дочцi пошли боже гарного жениха.
О л е н к а й Г о с т р о х в о с т и й осмiхаються.
Г о р п и н а. Сiдайте ж, щоб старости сiдали в мене.
Деякi сiдають.
Г о с т р о х в о с т и й. (до гостей)._ Ой кумки мо┐, голубки мо┐,
цокотушки мо┐! От пирiжки, так пирiжки у Горпини Корнi┐вни! Недурно вас
тут повнiсiнька хата! Зна║те й ви, де раки зимують!
О д н а м i щ а н к а. Та й чи не жартливий же з бiса оцей язикатий
панич, та ще й гарний! Не зачiпайте нас, бо як причепимось усi, то мусите
нам ставити могорича!
Г о с т р о х в о с т и й. А зачiпайте мене! Я дуже люблю, як молодицi
мене зачiпають... але тiльки молодi, чорнобривi, такi, що тiльки моргни,
та й... гм...
М i щ а н к и. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мiшки гречано┐
вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.
Г о р п и н а (до гостей, що стоять)._ Але чого ж оце ви сто┐те?
Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо! Сiдайте,
кумасю! Прошу покiрно, кумко!
Г о с т р о х в о с т и й. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили
ввесь Ки┐в.
Г о р п и н а (кричить у дверi)._ Педоре! Педоре! А внось сюди столи!
Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.
Г о с т р о х в о с т и й. От i я поможу. (Бiжить i з Педорею вносять
один стiл, потiм другий i ставлять ┐х серед хати.)_ Та повертайся, Педоре,
так прудко, як я! Насилу волоче ноги!
П е д о р я . За вами похопишся! Не В с i.м такi нiжки мати, якi бог
дав пановi.
Г о с т р о х в о с т и й. Але в цiй хатi язики! Зiбрались з усiх
Кожум'якiв.
О д н а м i щ а н к а. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!
Г о р п и н а. Чого це ти, Оленко, сто┐ш, неначе привезена невiстка!
Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мо┐ кумочки та й заскучали.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой-ой! (Зiтха║.)_ Ще й як заскучали без
чарочки!
Г о р п и н а. Як я буду йти замiж, то вiзьму вас собi за свата.
Г о с т р о х в о с т и й. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом
води, як ви будете сидiти на посадi.
Г о р п и н а (вдаривши кулак об кулак)._ Отже ж нiяк не переговориш
оцього панича, ┐й-богу, не переговориш.
Г о с т р о х в о с т и й. То покличте на помiч з десять кумiв, то,
може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи В с i.,
бо я й знаю, скiльки ┐х усiх у макiтрi: п'ятдесят, ще й шiсть.
М i щ а н к и. Ха-ха-ха! ┐й-богу, зна║, скiльки пирогiв у макiтрi!
П е д о р я . Та тут панич лазили, як кiт, по горшках.
Г о р п и н а. Геть собi, йди до печi. _Ще й вона! Вип'║мо ж по чарцi
за живих й за мертвих! (Налива║ й п'║.)_ Щоб живим жити й не вмирати, а
помершим, коли померли... ет... (маха║ порожньою чаркою)._
Г о с т р о х в о с т и й. Бодай не встали...
В с i. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову
заходите! Оце так!
Г о р п и н а. Глядiть лишень, ви, великорозумнi! Говорiть, та не
проговорюйтесь! Мертвi лежать на Щекавицi та нiкому не шкодять, а живi
часом дуже й дуже шкодять.
Г о с т р о х в о с т и й. (налива║ чарку)._ Про мене, вип'║мо й за
здоров'я мертвих. Пошли, боже, з неба, чого нам треба! Помершим чарка, а
нам горiлка! (Випива║.)_
Г о р п и н а ходить кругом стола i налива║ всiм
Мiщанки випивають i приказують.
О д н а м i щ а н к а. Даруй же, господи, цей празник проводити,
будущого року дiждати.
Д р у г а м i щ а н к а. Щоб ми дiждали в доброму здоров'┐ пити за куму
й на будущий рiк, як тепер п'║мо живенькi та здоровенькi.
Г о с т р о х в о с т и й. (налива║ й приказу║ до чарки)._ А звiдкiль
ти? - 3 Ромна! - А бiлет ║? - Нема.- В тюрму шельму! (Разом влива║ чарку в
рот. До однi║┐ мiщанки.)_ Чого ж ви сидите та не кида║те в тюрму
безбiлетних бродяг?
М i щ а н к а. Я не лихого роду.
ВИХIД 8
Т i с а м i й б у б л е й н и ц я М а р т а.
М а р т а (входить з кошиком на руцi)._ Добридень вам, Горпино
Корнi┐вно! Ой, вибачайте менi, кумцю-голубцю! Бiгала з бубликами та трохи
не пробiгала ваших святих iменин. Насилу згадала!
Г о с т р о х в о с т и й. А таки не пробiгала, згадала.
Б у б л е й н и ц я. Авжеж! Чи то можна поминути хату мо║┐ дорого┐
кумоньки. (Цiлу║ться тричi з Горпиною.)_ Поздоровляю ж вас, мо║ серце, з
вашими iменинами. Дай вам боже з неба, чого вам треба, чого тiльки ви
просите в бога. Добридень вам, Оленко! (Цiлу║ться.)_ Добридень вам,
сусiдки! (Цiлу║ться з гiстьми.)_
Г о с т р о х в о с т и й. А зо мною i не можна цiлуватись? Коли
цiлу║тесь, то цiлуйтесь зо всiма пiдряд.
Б у б л е й н и ц я. Хiба ж ви кума, щоб з вами цiлуватись? А я оце
забiгала до сусiди та випила по чарцi, а це з гостей та знов у гостi!
Г о р п и н а. То й добре! Сiдайте ж, будьте ласкавi!
Б у б л е й н и ц я. Еге! Де вже там сидiти! Менi аж танцювати
хочеться, так весело було в сусiди!
В с i. То й танцюй, а ми подивимось!
Б у б л е й н и ц я (приспiву║)._
Уберусь я, молоденька, в новенькi сап'янцi,
Та винесу бублички на базар уранцi.
Бублички гарячi,
Бублички свiжi,
Бублички з маком,
Бублички з таком,
Бублички з яйцями!
Г о р п и н а (з чаркою)._ От люблю за веселий звичай! От люблю!
(Цiлу║ться.)_ Сiдайте ж.
ВИХIД 9
Т i с а м i _й б а ш м а ч н и ц я.
Б а ш м а ч н и ц я О р и н а (входить з кошиком). _Добридень вам,
iмениннице! Поздоровляю з iменинами! А я оце йду в лавку з черевиками та
згадала, що в сiй хатi сьогоднi горiлочку п'ють, та й забiгла на часок.
Нате й мене, нате й мiй глек на капусту!
Г о р п и н а. Спасибi, мо║ серце! Спасибi, що згадала мене, стареньку
куму.
Г о с т р о х в о с т и й. Iще кума! Мабуть, у вас на В с i.м свiтi
нема людей, та все куми. Вашими кумами можна на Днiпрi греблю загатити й
Чорторию закидати.
Г о р п и н а. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.
Г о с т р о х в о с т и й. Нехай всохне; чорт його бери!
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, як у вас весело та людно!
(Спiва║.)_
Дивiтеся, чоловiки,
Якi в мене черевики.
Це ж менi панотець покупив,
Щоб хороший молодець полюбив.
А панчохи панiматка дала,
Щоб я гарна молодичка була.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарнi в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду !
Полюбив мене дяк
Чорти батька зна як!
Купив менi черевички,
Закаблучки не так.
Черевички невеличкi,
За цiлого п'ятака,
А щоб же я, молоденька,
Вибивала тропака.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарнi в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зродуi
(Пританцьову║.)_
Г о р п и н а. Ой веселi ж мо┐ iменини! (Бере чарку в руки.)_ Даруй же.
боже, щоб мо┐ iменини щороку були такi веселi. Кумо Меропi║, чом ти не
п'║ш? Вже й видно, що печерська кума, бо вся в чорному, мов черниця. Чи не
присвятили тебе печерськi ченцi? Випий-бо, кумцю!
М е р о п i я (бере чарку й одходить на перед сцени, Тихо)._ Ой лишечко
мо║! Ой грiх мiй! Як же тут на Подолi грiшно живуть! Що ж то скаже отець
Модестiй, як, борони боже,- довiда║ться про це грiховне гульбище?
Г о р п и н а. Випивай-бо, кумо Меропi║! Не шепоти так довго над
чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другi руки.
М е р о п i я. Ой, боюся грiха! Спокушають мене куми.
Г о р п и н а. А ви, кумочко Магдалино, чого суму║те? Чи не скучили за
сво┐м Печерським? Випийте, прошу вас. (Пода║ чарку.)_
М а г д а л и н а (виходить на перед сцени з другого боку)._ Ой боже
мiй! Согрiшила я, багато нагрiшила!.. Що ж то скаже преподобний отець
Пахомiй, як довiда║ться про се грiховне зборище!
М е р о п i я (тихо)._ Що ж то скаже отець Модестiй! Та вiн же накладе
на мене покуту на мiсяць, як тiльки признаюсь! Хiба не признаюсь: сама
закаюсь пити...
М а г д а л и н а (тихо)._ Ой отче Пахомi║! Помолись за мене, грiшну,
бо не видержу. Куми спокушають, як тi чорти. Вип'ю та й признаюсь Пахомiю.
Що бог дасть, те й буде.
Г о р п и н а. Та пийте-бо, ви, черницi печорськi! Що ви там
нашiпту║те?
М е р о п i я й М а г д а л и н а. Та вже нiгде дiтись! Треба випити.
Г о р п и н а (тягне набiк бублейницю)._ Чи зна║те, серце кумасю, що я
сьогодня два празники справляю: iменини й заручини. Отой красунь, то жених
мо║┐ Оленки. Тiльки, серце кумо, не кажiть нiкому, бо, може, ще з того
сватання весiлля не буде. (Цiлу║ться.)_
Б у б л е й н и ц я. Нiкому, нiкому й слова не скажу. Хiба ж я дурна чи
навiсна! Борони боже!
Г о р п и н а одходить.
Б у б л е й н и ц я кличе б а ш м а ч н и ц ю набiк.
Б у б л е й н и ц я (тихо)._ Чи ти зна║ш новину? Оцей гарний та
язикатий панич сьогодня заручився з Оленкою. Тiльки нiкому, нiкому не
кажи. Борони тебе боже! Такий приказ, бач.
Б а ш м а ч н и ц я. Не скажу, не скажу нiкому. Побий мене хрест
святий, коли скажу. (Башмачниця кличе Магдалину.)_ Ой, серце кумо, що я
чула!
М а г д а л и н а. А що? Скажи, кумо, скажи!
Б а ш м а ч н и ц я. Оцей панич сьогодня заручився з Оленкою, тiльки
нiкому не кажи, щоб нiхто не знав. Чу║ш?
М а г д а л и н а. Оце! Чи я дурна, чи я мала, щоб рознесла, як сорока,
на хвостi! Тiльки ти та я знатимемо, а бiльш нiхто, анi душа. (Кличе
Меропiю.)_ Чи ви, кумо, зна║те, за що це ми п'║мо могорич?
М е р о п i я. Мабуть, за душу покiйного Скавики Горпина справля║
поминки.
М а г д а л и н а. Де там поминки! Отой панич посватав сьогодня Оленку.
М е р о п i я. Ой господи! А я думала, що це разом з iменинами й
поминки, бо як прийшла в хату, то нiби ладаном запахло.
М а г д а л и н а. Та то, кумо, од вашо┐ одежi пахне ладаном на всю
хату; нiкому ж не кажiть.
М е р о п i я (сумно)._ Про мене там! За всi. голови! Байдуже менi!
(Меропiя шепче на вухо сусiдi, сусiда другiй кумi i т. д.)_
Г о р п и н а. Що це ми сидимо, пха║мось коло стола, наче овечки!
Сядьмо, куми, долi!
Б у б л е й н и ц я. I я затого не всиджу на стiльцi, аж коливаюсь.
Педоре! Давай килима! Сядьмо, куми, долi на килимi, щоб було не високо
падати, бо Меропiя вже колива║ться, як жид з богомiллям коло вiкна.
П е д о р я стелить килим долi.
Б у б л е й н и ц я бере стiльчик, ставить серед килима.
Б у б л е й н и ц я. Ви, свята iмениннице, сiдайте посерединi на
стiльчику, а ми сядемо долi кругом вас.
Горпину садовлять на стiльчику.
В с i сiдають кругом не┐.
Г о с т р о х в о с т и й скида║ сюртука й собi сiда║.
Б у б л е й н и ц я. Ви, Горпино Корнi┐вно, наше сонце, а ми вашi яснi
зорi.
Г о с т р о х в о с т и й. Бувають усякi зорi. Яснi зорi, та не всi..
В с i. Ви, iмениннице, наше ясне сонце, а ми вашi зорi.
Г о с т р о х в о с т и й. А мене ж куди приткнете? Нехай я буду хоч
мiсяцем.
В с i. Вам на небi нема мiсця.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой не вгадали! Не вам те знати!
Г о р п и н а (з чаркою в руцi)._ Куми мо┐, любi мо┐! Заспiвайте менi,
прославте мене, свою куму, Горпину Скавичиху. Нехай я трохи заплачу.
В с i (спiвають)._
I лiд трiщить, i комар пищить,
А то кум до куми порося тащить.
Кумцю, голубцю! Звари менi порося,
Звари менi порося, щоб i юшка була!
I юшечка, i петрушечка.
Кума моя, люба моя, моя душечка!
Г о р п и н а. Ой, не спiвайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу.
(Втира║ сльози)._ Так мене розжалобили, так розжалобили! (Тягне Меропiю до
себе й цiлу║ ┐┐.)_ Спасибi вам, що ви мене не забува║те та не цура║тесь
мого хлiба-солi. Поки жива на свiтi, не забуду вас; буду за вас щоранку,
щовечора молитись богу, подам за вас часточку в Братському монастирi.
М е р о п i я. Помолiться, Горпино Корнi┐вно, за мене, грiшницю; вже ж
я сьогодня нагрiшила, так нагрiшила (склада║ руки до бога),_ що не знаю,
чи й простить менi отець Модестiй.
Г о с т р о х в о с т и й. I за мене не забудьте подати чарочку, бо й я
так нагрiшив, так нагрiшив! Не знаю, чи простить мене... гм... не знаю, й
хто там проща║.
Г о р п и н а. А хто видав передражнювати? _Хто _видав кривитись?
Глядiть лишень, бо я вас так поскубу за чуба!
Г о с т р о х в о с т и й. То й скубiть, та скубiть добре,- бо ║ за
вiщо поскубти. Патли добрi.
Г о р п и н а. Розтривожили ви мене пiснями. Плачу я, що мене моя рiдня
цура║ться, небога квфросинка мене цура║ться; не бажають вони менi
щастя-долi, коли не прийшли покуштувати мо║┐ хлiба-солi. Ой господи! Ота
менi квфросинка... Та що й казати... коли вона менi небога. Грiх менi
осуждати, та ще й свою родину.
М е р о п i я й М а г д а л и н а. Ой господи! Який-то тепер свiт
настав: брат вста║ на брата, сестра на сестру.
Г о р п и н а. Небога квфросинка на рiдну тiтку. Нехай уже бог скара║
┐┐ за мене, смиренну рабу божу.
В с i. Нехай уже ┐┐ господь покара║, коли вона така.
Г о р п и н а. Нехай ┐┐ курка вбрикне. Вона менi не небога, а я ┐й не
тiтка однинi й довiку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
В с i. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
Г о р п и н а. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!
Б у б л е й н и ц я. I треба було згадувати в такий день! Коли б у мене
така небога, то я б на не┐ пху! Та й годi.
Г о р п и н а. То й я на не┐ пху!
В с i. Пху-пху-пху на не┐, сатану, та й будьмо знов веселi! Цур ┐й, пек
┐й, коли вона одцуралась од роду.
Б у б л е й н и ц я. к i в мене, признатись, така родичка, та... не
хочеться тiльки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить...
В с i. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.
Б у б л е й н и ц я. Та розказала б, та, як-то кажуть, стiни слухають.
Г о с т р о х в о с т и й. Педоре! Вiзьми кочергу та повигонь стiни з
хати.
Б а ш м а ч н и ц я. Я вже знаю, про кого мова мовиться. Це в наше
вiкно камiнь ударив.
Б у б л е й н и ц я. Не знаю, може, в ваше. На злодi║вi шапка горить.
Що ж робити, коли ваш рiд такий удався, бо то з вашого кодла.
Б а ш м а ч н и ц я. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (Схвачу║ться з
мiсця.) _
Б у б л е й н и ц я. Та таке ж...
Б а ш м а ч н и ц я. Та яке ж? Кажи!
Б у б л е й н и ц я. Не чiпляйся, Орино, бо й скажу. Так i крикну на
всю хату. (Вста║ з мiсця.)_
Б а ш м а ч н и ц я. Про мене, крикни не то що на всю хату, i на всю
улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.
Б у б л е й н и ц я. Ба зляка║шся, як скажу, бо вже твiй рiд отут менi
сидить у печiнках. То ваше кодло! Такi ви всi., не тiльки ваша Степанидка.
Б а ш м а ч н и ц я. То ми В с i. такi? То й я така?
Б у б л е й н и ц я. Та й ти така. I твоя мати була така!
Б а ш м а ч н и ц я. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?
Б у б л е й н и ц я. Хiба ж не зна║мо, яка була твоя мати? Та твою ж
матiр били жиди на улицi патинками по мордi. Твоя мати в острозi сидiла.
Б а ш м а ч н и ц я (кида║ться до бублейницi), _Мою матiр жиди били
патинками? Моя мати в острозi сидiла? Хто бачив? Хто докаже?
Б у б л е й н и ц я. Я докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба не докажеш!
Б у б л е й н и ц я. Ба докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба брешеш, не докажеш.
Б у б л е й н и ц я. (наближа║ться)._ Ба не брешу, бо докажу! Бреши
сама з собаками.
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, люди добрi! Хто чув, хто бачив, щоб моя мати
сидiла в острозi? (Пiдходить до кожно┐ мiщанки й пита║.)_ Ти бачила, як
сидiла моя мати в острозi?
М i щ а н к а. Нi.
Б а ш м а ч н и ц я. (до друго┐ мiщанки)._ А ти докажеш?
М i щ а н к а. Нi!
Б а ш м а ч н и ц я. (до третьо┐)._ А ти докажеш?
М i щ а н к а. Нi, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (до Горпини)._ А ви докажете?
Г о р п и н а. Нi, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (пита║ усiх i оберта║ться до бублейницi з
кулаками)._ Що ж ти менi кажеш, що моя мати сидiла в острозi, коли нiхто
не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорю║ш мою матiр i всю нашу рiдню?
Б у б л е й н и ц я. Присягаюсь i божусь, падаю на колiна до братсько┐
богородицi (пада║ на колiна),_ що твоя мати сидiла в острозi, що твою
матiр били жиди патинками по мордi.
Б а ш м а ч н и ц я. Падаю на колiна (ста║ на колiна),_ присягаюсь i
божусь, що ти брешеш, що ти набрехала на мою матiр. Брешеш, брешеш,
брешеш, сибiрна!
Тим часом Г о с т р о х в о с т и й виходить з хати i приводить к а т е
р и н щ и к а.
Катеринка гра║ й перебива║ лайку.
В с i. Де це музики взялися? Хто це найняв?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, це я найняв, щоб Горпинi Корнi┐внi
веселiшi були iменини. Як ма║мо лаятись, давайте лучче гуляти!
В с i. (схвачуються)._ Давайте лучче гуляти або танцювати!
Г о р п и н а. Авжеж танцювати веселiше, нiж лаятись. Розступiться,
куми мо┐ милi! Горпина Корнi┐вна гуля║.
В с i розступаються на обидва боки.
Б у б л е й н и ц я й Б а ш м а ч н и ц я розходяться на обидва боки
й показують одна другiй кулаки.
Г о р п и н а (розставивши руки)._ Дайте мiсце, кумки мо┐, голубки мо┐!
Горпина Скавичиха гуля║! (Почина║ танцювати з башмачницею.)_
М а г д а л и н а (пiдiйма║ руки вгору)._ Ой, що ж то скаже завтра
отець Пахомiй!
М е р о п i я (з другого боку, спереду сцени)._ Ой, що ж то завтра
скаже отець Модестiй!
В танець виступають декотрi м i щ а н к и.
Г о с т р о х в о с т и й. в однiй сорочцi садить гопака.
Завiса пада║._
ДIЯ ЧЕТВЕРТА_
Свiтлиця Рябкова.
С и д i р С в и р и д о в и ч сидить коло стола й позiха║, хрестячи за
кожним разом рота.
Вечiр.
ВИХIД 1
С и д i р С в и р и д о в и ч i к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.
С и д i р С в и р и д о в и ч (позiха║ й хрестить рота)._ Ой господи,
помилуй мене, грiшного раба свого! (Знов позiха║ й хрестить рота.)_ Пху,
чого це я так позiхаю?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (позiха║ й хрестить рота)._ Оце! Ти
позiха║ш, а я за тобою!
С и д i р С в и р и д о в и ч (позiха║ й хрестить рота)._ Пху на тебе,
сатано! Позiхнув так, що трохи не роздерся.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (позiха║ й хрестить рота)._ Пху! Не
позiхай-бо, бо й я рот собi роздеру.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце, не позiхай та не позiхай, бо й вона
позiха║!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. То затуляв би рота, а то так негарно
дивитись... що й...
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ати дума║ш, що менi гарно дивитись, як
ти роззявиш свою вершу?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. От i вершу... З которого це часу стала
верша з мого рота?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та хiба ж вже й не час! Що то тi жiнки
за мудрий народ! До смертi збирала б губи на оборочку.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Пху! Пху! Аж треба одплюнутись, таке
верзеш. Чи не вереду║ш ти оце знов?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Нечиста його мати зна║, може, й вередую.
Зда║ться, хочеться чи чаю, чи горiлки.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Про мене, пий чай, тiльки не пий
горiлки, бо квфросинка буде сердитись, як побачить.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не пити менi хочеться; зда║ться -
┐сти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигiв, чи солоних огiркiв?
Як тобi зда║ться?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. А як же менi про те знати? Хiба в мене
твiй рот?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що б ти тепер ┐ла, чи солодке, чи кисле?
Чи хвиги, чи солонi огiрки?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Я б ┐ла хвиги.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чортзна-чого ┐й хочеться. Хвигiв
схотiлось, наче малiй дитинi.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Чи то ж менi? Та то ж тобi!
ВИХIД 2
Т i с а м i й б а ш м а ч н и ц я.
Б а ш м а ч н и ц я (вбiга║ з кошиком)._ Добривечiр вам, Сидоре
Свиридовичу, i вам, квдокi║ Корнi┐вно! Як же вам можна не бути на iменинах
у Горпини Корнi┐вни!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Як же пiти, коли квфросина шапку
сховала! Якби пак увечерi, то можна б i без шапки, а то вдень.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Схаменись, старий! Що ти верзеш? Не
пiшли, бо чогось послабли усi.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге! Чогось справдi у нас роти послабли:
й самi не розберуть, чого хотять. (Позiха║.) Ой,_ це неспроста щось.
Б а ш м а ч н и ц я. Мабуть, наслано. Було й менi таке торiк пiсля
iменин Горпини Корнi┐вни. Цiлий день так позiхала, що мусила кликати
шептуху.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Сiдайте ж та розкажiть, як там було в
сестри? Що ┐ли, що пили, хто був, хто що робив?
Б а ш м а ч н и ц я. Були на обiдi пироги, була локшина з гускою,
печена курка, печене порося, шулики, ще й катеринка на закуску. Так
нагулялись, так натанцювались! Але не сяду, бо забiгла до вас по дорозi.
Там був i Гострохвостий: таки добре витрусив кишенi на горiлку та на
музики. Чи ви зна║те, що Оленка вже засватана за Гострохвостого?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Чи вже ж? За Гострохвостого?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Брехня!
Б а ш м а ч н и ц я. Вибачайте-бо, Сидоре Свиридовичу: хто бреше, тому
легше. Пропили ми навiки Оленку! Гострохвостий найняв катеринку та аж
сiртука й жилетку скинув, так вибивав тропака. Ой боже мiй, як колiна й
литки болять, наче хто ломакою побив! Прощайте, серце! (Цiлу║ться з
хазяйкою.)_ Та нiкому, та нiкому, нiкому не кажiть, бо такий приказ. Я оце
тiльки вам i кажу. (Виходить i на порозi збiга║ться з бублейницею.)_ Ой
лишенько! Оце трохи з нiг не звалила! (Виходить.)_
вихiд 3
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i б у б
л е й н и ц я.
Б у б л е й н и ц я. Бий тебе сила божа! Трохи менi носа не розбила
сво║ю мордою. Добривечiр вам, кумо! (Цiлу║ться.)_ Чи живi, чи здоровi? А
вас не було на iменинах у Горпини Корнi┐вни, а ми пили сватання! Чи ви
зна║те, що Оленка засватана за Гострохвостого, тiльки нiкому, нiкому не
кажiть, бо такий приказ, щоб нiхто не знав. Прощайте! Так загулялась, так
загулялась, аж очiпок з голови злазить. (Поправля║ очiпок i виходить. На
порозi збiга║ться з Меропi║ю.)_ Ой! Оце! Аж забилась об вас!
ВИХIД 4
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i М е р
о п i я.
М е р о п i я. Оце! Аж тiм'ям об дверi вдарилась. (Входить.)_ Господи,
Iсусе Христе, сине божий, помилуй нас!
С и д i р С в и р и д о в и ч (басом)._ А-мi-нь.
М е р о п i я. Добривечiр вам! Як вас господь милу║?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Вашими молитвами ще ворушимось до
котрого часу. Сiдайте, прошу вас!
М е р о п i я. Спасибi вам, нiколи. Далеко дибати додому. Коли б ви,
квдокi║ Корнi┐вно, знали, як я сьогодня нагрiшила у Горпини Корнi┐вни; так
нагрiшила, що насилу несу сво┐ прегрiшення на Пе-черське.
С и д i р С в и р и д о в и ч. То вкиньте ту в'язку грiхiв у канаву,
нехай там потоне у безднi. Чи варто ж нести таку нечисть аж на Печерське!
М е р о п i я. Якби ж пак можна було... Так нас приймала Горпина
Корнi┐вна, так частувала, так припрошувала, що я одмагалась, одмагалась та
й... (Маха руками.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та й нагрiшили повне сито й решето.
М е р о п i я. Та ще й як приймала нас! Бо Оленку засватали.
Гострохвостий засватався. Гарного зятя матиме Горпина Корнi┐вна!
(Заточу║ться.)_ Прощайте! Зоставайтесь собi дома. (Виходить i не потрапля║
в дверi та в вiкно, пiдiйма ногу.)_ Оце як високо поробили пороги!
(Знаходить дверi й виходить.)_
ВИХIД 5
С и д i р С в и р и д о в и ч i к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.
С и д i р С в и р и д о в и ч (вдаривши об поли руками)._ От тобi й
жених! Коли не брешуть оцi сороки.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (вдаривши об поли руками)._ От тобi й
Гострохвостий! Та, мабуть, i не брешуть, бо аж втрьох одно говорили.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж утрьох трудно брехати, не те що
одному. От тобi втеряли розумного чоловiка! Де ж тепер достанеш такого
розумного зятя?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (з плачем, взявшись за голову)._ Ой
бiдна моя голiвонька! Що ж то станеться з нашою квфросинкою? Де ж тепер у
свiтi знайти такого жениха для нашо┐ квфросини?
С и д i р С в и р и д о в и ч хапа║ться за голову. Обо║ бiгають по
хатi.
ВИХIД 6
С и д i р С в и р и д о в и ч, к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i к в ф
р о с и н а .
к в ф р о с и н а (виходить з кiмнати)._ Що це з вами сталося? Чого це
ви так бiдка║тесь?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж пак не бiдкатись?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Де ж пак не бiдкатись! Коли б ти
знала... та не хочу казати... Кажи вже ти! (До Сидора Свиридовича.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Кажи вже ти, бо в мене язик став, як
колода: нiяк не повернеться.
к в ф р о с и н а . Кажiть-бо, не мучте мене! Яке там нещастя сталося?
Певно, щось таке, що доброго слова не варто.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж там не варто, коли варто. Ой боже
мiй!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Тут забiгали до нас аж три куми
Горпини Корнi┐вни та казали, що на iменинах у Горпини Корнi┐вни був
Гострохвостий...
к в ф р о с и н а . Був Гострохвостий! А як вiн смiв там бути, не
спитавшись мене? Потривай же, мось║ Гострохвостий! Я ж тобi виварю воду!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, вивариш воду, коли вiн уже посватав
Оленку.
к в ф р о с и н а . Оленку? Посватав Гострохвостий? Ха! Ха! Ха! Оцьому
диву я нiколи не пойму вiри! Ха! Ха! Ха! Ха!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре ха-ха-ха, коли вже й могорич пили,
а може, вже й заручини були. Тут аж три сороки прилiтали та брехали...
трохи не побились отам, на порозi.
к в ф р о с и н а . Коли б сюди прилетiло сто сорок i сто ворон з ними,
то я б не пойняла ┐м вiри. Гострохвостий i Оленка! Гострохвостий посватав
Оленку! Ха! Ха! Ха! (Iстерично регочеться.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ха! _Ха! Ха! А справдi, трохи смiшно!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. квфросинко! Як ти страшно смi║шся!
Боже мiй! Перестань! Не смiйся! А ти, старий, чого скалиш зуби? На кутнi
засмi║шся! Не смiйся!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не смiйся, коли смiшно. Ха-ха-ха!
(Смi║ться.)_
к в ф р о с и н а . Ха-ха-ха! От би послухати, як Гострохвостий говорив
там з Оленкою! I об чiм вiн говорив з нею? А вона, мабуть, тiльки очима
клiпала, слухаючи його. Ха-ха-ха! Неправда тому, неправда! (Пада║ на
канапу й задуму║ться.)_ А що як правда! Оленка гарна... А що як правда! Не
дурно вiн тодi так поглядав на Оленку, так чiплявся до не┐. Вже вiн не
дурно забрiв до тiтки в гостi. Постiй же, мось║ Гострохвостий! Попаду я
тебе на сво┐ зуби!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не журися, серце квфросино! Хоч
Гострохвостий i гарний, i розумний, кат його не взяв, але не тiльки свiту,
що в вiкнi.
к в ф р о с и н а . Ой боже мiй, ще й допiкають.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце,
боже мiй!
к в ф р о с и н а (вста║ й ходить по хатi)._ Ой, не допiкайте менi,
дайте менi спокiй, йдiть собi до кiмнати.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а виходить у пекарню,
С и д i р С в и р и д о в и ч виходить до кiмнати.
ВИХIД 7
к в ф р о с и н а сама. Ходить по кiмнатi й дума║.
к в ф р о с и н а . Чи вже оце Оленка причарувала його сво┐ми чорними
очима? Вже не розумом, не язиком вона приворожила його... Чи вже ж у не┐
очi темнiшi, брови чорнiшi, лице бiлiше, нiж у мене? (Дивиться в
дзеркало.)_ Оленка гарна, нiгде правди дiти: брови, як оксамит, як шовковi
шнурочки, очi блискучi... Ой серце мо║, серце мо║! Нащо ж вiн приворожив
мо║ серце сво┐ми чорними кучерями, тими карими очима, тими розумними
солодкими словами... (Пада║ на канапу й плаче. Схоплю║ться з канапи.)_
Покинув мене для просто┐ мiщанки, для перекупки, для дочки Горпини
Скавичихи. Постiй же ти, Свириде Йвановичу! Не подарую тобi цього! Вмру -
не подарую! (Бiга║ по хатi.)_ Я тобi оддячу, не тепер, то в четвер. Я тобi
докажу, хто я i що я! Я тобi докажу, що я - квфросина Рябкова, а не якась
Оленка Скавичiвна. (Бiга║ по хатi.)_
ВИХIД 8
к в ф р о с и н а i к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (вигляда║ з пекарнi)_. квфросино!
квфросинко! Гострохвостий йде! пй-богу, йде! Химка прийшла з льоху та й
бачила, що вiн ввiйшов у нашу хвiртку. (Виходить.)_
ВИХIД 9
к в ф р о с и н а сама.
к в ф р о с и н а . Iде! (Тривожно.)_ Що ж менi робити, як iз ним
говорити! Чи стоячи, чи сидячи, чи лежачи? Ага!! Прийму я його лежачи, як
прийняла колись наша мадам у пансiйонi свого вусатого копитана. Я, на мо║
щастя, все чисто бачила у дiрочку. Вiн прийшов, а вона вхопила книжку,
лягла собi на диванi та й чита║, та й чита║, i не дивиться на його.
Потривай же, мось║ Гострохвостий! Виварю я тобi воду. (Хапа║ книжку й
ляга║ на диванi.)_
вихiд 10
к в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр, квфросино Сидоровно!
к в ф р о с и н а мовчить i чита║.
Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр вам! Низенько кланяюсь вам,
квфросино Сидоровно, аж до сиро┐ землi! Що це ви чита║те? Певно, щось
дуже, дуже цiкаве, коли й не можете одiрватись. (Сiда║ коло квфросини й
загляда║ у книжку.)_ круслан Лазаревич! Мабуть, дуже вчена, дуже розумна
книжка, коли ви не можете одiрватись! (Загляда║ в книжку.)_ Дуже вчена,
дуже ласа рiч! (Вста║ й ходить по хатi.)_ Як же ваше здоров'я, ваше
драгоцiнне здоров'я, квфросино Сидоровно!
к в ф р о с и н а мовчить i перегорту║ листки.
Г о с т р о х в о с т и й. (знов сiда║ й загляда║ в книжку)._
"Прекрасный Еруслан Лазаревич"... Дуже вчена рiч. (Вста║ й загляда║ в
кiмнату, в пекарню й кашля║. Тихо.)_ Е! Щось тут та ║! Чита║ та чита║, й
слова не промовить до мене! Чи не зна║ вона, що я оце гуляв у Горпини та й
дурив стару вiдьму, нiби я хочу сватати Оленку? Але хто ж оце принiс сюди
звiстку? Не сама ж Горпина або сорока на хвостi! (голосно.)_ квфросино
Сидоровно! Чи не сердитесь ви чого на мене? Чи не обидив я вас чим, бувши
у вас в гостях?
к в ф р о с и н а схоплю║ться й ходить по хатi.
Г о с т р о х в о с т и й вста║, пада║ на канапу й затуля║ очi руками.
к в ф р о с и н а . Химко! Химко! Йди сюди та накури в хатi пахощами,
бо так i тхне на всю хату гнилими кислицями, неначе тiтка Горпина тiльки
що вийшла з хати. Пхе! Пхе!
Г о с т р о х в о с т и й. (вста║ й ходить слiдком за квфросиною)._ Вам
щось наговорили на мене, просто таки набрехали на мене. Правда, квфросино
Сидоровно? Клянуся вам, божуся; не вiрте тому: все те брехня.
к в ф р о с и н а . Рада б не вiрити, та треба вiрити.
Г о с т р о х в о с т и й. Ви заговорили до мене! Який я щасливий, що
почув ваш срiбний голосочок, квфросино Сидоровно! За одно ласкаве слово
дякую вам. (Кланя║ться.)_
к в ф р о с и н а . Не дякуйте, бо нема за вiщо. Менi не дуже потрiбно
вашо┐ дяки. Обiйдемось.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой квфросино Сидоровно! Я б оддав половину
свого вiку, щоб тiльки знати, за що ви кара║те мене так тяжко! (Сiда║ на
стiльцi й затуля║ очi долонями.)_
к в ф р о с и н а . Отак. Виплачтесь на похмiлля. В Оленки пили, а до
мене прийшли похмелятись.
Г о с т р о х в о с т и й. Хто вам набрехав, що я пив у Горпини
Корнi┐вни?
к в ф р о с и н а . Менi нiхто не брехав, ми з такiвських, що все
зна║мо. Пхе! Як од вас тхне на всю хату; зовсiм так, як од мо║┐ тiтки
Горпини. (Одмаху║ться хусточкою.)_ Химко! Химко! Давай сюди курева.
ВИХIД 11
Т i с а м i й Х и м к а.
Х и м к а (дме в покришку)._ Оце схотiлося вам того курева! Кахи! Кахи!
Таке добре, аж у горлi душить! _(Тихо.)_ Це все примхи! Хочеться ┐й цього
курева, неначе велика панi! (Голосно._)Чи годi, чи ще?
к в ф р о с и н а . Кури ще, поки не викуриш злого духа.
Х и м к а. Та вже так накадила, що всi чорти повтiкали б з хати, якби
тiльки були, не проти ночi згадуючи.
к в ф р о с и н а . Коли не всiх викурила, то викуриш, може, хоч
одного. Пхе! Пхе! Насилу перемогло тiтчин дух.
Х и м к а виходить.
ВИХIД 12
к в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
к в ф р о с и н а . Чи добре ж вам там гулялось, Свириде Йвановичу?
Мабуть, було що ┐сти, пити й по колiнця в вiвсi бродити.
Г о с т р о х в о с т и й. Ат, мусив зайти, коли стара затягла. Посидiв
трохи, побалакав... Та хiба ж ви не зна║те, яке там балакання. Мiщанки
попились, почали спiвати, потiм почали плакати, потiм почали лаятись.
Насилу-силу втiк та оце прийшов до вас, щоб одвести трохи душу.
к в ф р о с и н а . Сюди б то принесли свою душу... А може, ви покинули
свою душу в тiтки?
Г о с т р о х в о с т и й. Ви жарту║те, квфросино Сидоровно. пй-богу,
жарту║те. Я сво║┐ душi не покину будлi-де. Хiба покинув би ┐┐ там, де буде
ваша душа, квфросино Сидоровно, там - i бiльше нiгде.
к в ф р о с и н а. Чи гарно прибралася Оленка на той бал? Мабуть,
надiла шовкову сукню, убралася в золото та в срiбло, натягла кринолiн
отакелецький (показу║), _розпустила коафюру на головi, як гору. Ото шкода,
що менi не довелось подивитись на Оленчин убiр.
Г о с т р о х в о с т и й. Що це ви, квфросино Сидоровно! Хiба ж ви не
зна║те Оленки! пй-богу, жарту║те! Хе-хе-хе!
к в ф р о с и н а (з злiстю)._ Але правда, що вона гарна? Яке в не┐
бiле личко, неначе хто обсипав борошном. Якi в не┐ блискучi великi очi. А
брови! Чи правда моя, Свириде Йвановичу?
Г о с т р о х в о с т и й (важко зiтха║. Тихо)._ Ой правда, правда! Де
вже не правда! Ой очi, очi! А щiчки! (Голосно.)_ Як ви гостро жарту║те,
квфросино Сидоровно. Але Оленка зовсiм не така, як ви малю║те; то ваш язик
такий гарний, що з-пiд нього виходить якось все гарно. Ой квфросино
Сидоровно! (Вста║ й наближа║ться до не┐.)_ Як послухаю вашо┐ розмови, то
аж поздоровшаю.
к в ф р о с и н а . Одначе слухали цiлий день, аж сiртук i жилетку
скинули з себе... Химко! Курева! Аж катеринку на радощах мусили найняти,
аж пiввiдра сивухи мусили купити. Химко! Курева! Ха-ха-ха!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Чи не бiсовi п'янi мiщанки! Певно,
вже котрась забiгала сюди i все дочиста розбрехала. (Голосно.)_ Цьому
всьому неправда! Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести.
Я вам докажу, що я тут нi в чому не винен...
к в ф р о с и н а . Куди ж пак! Докажу, що нi в чому не винен!
Ха-ха-ха! Химко! Давай курева!
Г о с т р о х в о с т и й. Не вiрте!
к в ф р о с и н а . Вiрю!
Г о с т р о х в о с т и й. Ба не вiрте!
к в ф р о с и н а . Ба вiрю! Бо як ви були в нас, то говорили до мене
облесливими словами, а очима поглядали скоса на Оленку. Я все постерегла.
Я постерегла, що нема правди на вашому язицi. (Бiга║ по хатi.)_
Г о с т р о х в о с т и й. (слiдком за нею)._ Ба не постерегли, бо я на
Оленку не дивився скоса. Я на вас дивився й хочу дивитись, i бiльш нi на
кого.
к в ф р о с и н а . Я серджусь на вас! Я палаю огнем! Ой гаряче менi,
ой душно менi! Води! Води!
Г о с т р о х в о с т и й. Боже мiй! Бодай покорчило язики тим
проклятим брехухам, що набрехали на мене та розтривожили вас. (Бере пляшку
з водою, налива║ води.),_
к в ф р о с и н а . Не дам над собою кепкувати. Ви дума║те, що менi
треба вас, що в мене в паничах недостача? Та я вийду на ганок та тiльки
свисну, то назбiга║ться ┐х повнiсiнький двiр. квфросина Сидоровна не на те
вчилась в пансiйонi, щоб дати водити себе за нiс. Ой душно менi! Ой горю,
ой палаю! (Бiга║ по хатi.)_
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч
вбiгають в хату.
ВИХIД 13
к в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й,
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. квфросино! Що це з тобою? Чого тобi
душно?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що тут за галас? Хто тут наробив галасу?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Що тут таке дi║ться, що аж до крику
доходить? Що з тобою, квфросино? Чого це ти така червона? Чого це ти так
страшно розгорiлася?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Така червона, як жар. Борони боже чого!
Що це з вами, квфросино Сидоровно?
к в ф р о с и н а . Чого вам треба? Що вам до того, чого я
розчервонiлась? Дайте менi покiй!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де вже, дайте покiй. Люди молодi. Борони
боже чого: до напастi недалеко.
к в ф р о с и н а . Ви, тату, йшли б босi в кiмнату спочивати; нащо вам
знати, чого я розгорiлась? Ви нас не розумi║те, то й не питайте.
С и д i р С в и р и д о в и ч. То й не питатиму, а _то _швидко старий
стану.
к в ф р о с и н а . Йшли б, мамо, в пекарню!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ходiм, стара! Це, бач, у них не
по-нашому: не так, як колись у нас було; пам'ята║ш? Це в них по-модному,
по-теперiшньому. (Позiха║.)_ От як свiт мiня║ться, та й мода мiня║ться.
(Виходить до кiмнати. к в д о к i я К о р н i ┐ в н а виходить в
пекарню.)_
ВИХIД 14
к в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Заспокойтесь, квфросино Сидоровно! Прошу
вас, благаю, заспокойтесь! (Тихо.) Оце бiда! Ще як розсердиться та прожене
мене з хати, то прощавайте мо┐ надi┐ на Рябкове срiбло-золото! Ох! А тут
Волько та Берко пристають з векселями за довги. (Голосно)._ Сядьте та
поговоримо тихенько та любенько.
к в ф р о с и н а . Про мене... говорiть що хочете, бо я втомилась.
(Сiда║ на канапi.)_
Г о с т р о х в о с т и й. Чи вже ж ви, квфросино Сидоровно, дума║те,
що я й справдi люблю Оленку? Чи можна ж менi, Свиридовi Йвановичу, любити
мiщаночку, що з кошиком ганя║ по городу та кричить: "Сюди яблучок, сюди
солодких". _Пхе! Цього нiколи, нiколи не може бути.
к в ф р о с и н а . Менi зда║ться, що не може.
Г о с т р о х в о с т и й. А чи правда ж тому, щоб я таку дiвчину взяв
собi за жiнку? Чи тако┐ менi треба жiнки! Я знаюсь з неабиякими людьми. В
мене бувають вченi люди, в мене бувають усi митрополичi баси.
к в ф р о с и н а . I справдi!
Г о с т р о х в о с т и й. Побий мене хрест святий, коли брешу; до мене
ходить в гостi сам Тарас, семiнарський солiст. Часом до пiвночi гуля║мо та
спiва║мо. Ну, скажiть же, чи можна ж менi мати таку жiнку, як Оленка? Чи
вона ж дотепна поговорити з ученими людьми, прийняти ┐х? Менi треба тако┐
жiнки, як ви, квфросино Сидоровно!
З дверей кiмнати вигляда║ голова Рябкова,
з дверей пекарнi висову║ться голова квдокi┐ Корнi┐вни, а з-за не┐
вигляда║ Химка,
сп'явшись навшпиньки.
Рябко, вглядiвши жiнчину й Химчину голови, мота║ головою й кива║ рукою,
щоб вони поховались. Жiнка свариться на його.
к в ф р о с и н а . Тiльки тако┐, як я? Спасибi вам _за честь, коли ви
так дума║те; ми не гонимось за такою честю.
Г о с т р о х в о с т и й. Ви мене не розумi║те, квфросино Сидоровно! Я
не хотiв би iншо┐ жiнки, окрiм вас. Ви - й бiльше нiхто! Або ви, або
нiхто!
к в ф р о с и н а (тихо)._ Чом же це вiн не ста║ передо мною
навколiшки, як той вусатий копитан перед мадамою?
Г о с т р о х в о с т и й. Ви не вiрите? (Приступа║.) _Ви не вiрите?
Так знайте ж, що я бiльше нiкого не любив, не люблю й не любитиму, окрiм
вас. Як побачив я вашу, таку заввишки, як дзвiниця, коафюру на головi, то
трохи не вмер на мiсцi. Як почув я вашу вчену розмову, то й поклав, що для
мо║┐ компанi┐ треба тако┐ жiнки, як ви.
к в ф р о с и н а (тихо)._ Оце менi трохи подоба║ться. (Голосно.)_
Може... не знаю. (Кокетливо.)_
З дверей знов виглядають голови Сидора Свиридовича й квдокi┐ Корнi┐вни.
Вони обо║ сваряться одне на другого й кивають головами.
Г о с т р о х в о с т и й. (пада║ навколiшки перед квфросиною)._
квфросино Сидоровно! Без вас менi не жити на свiтi! Якби я так часто ходив
до Братського монастиря, як часто ходжу попiд вашими вiкнами, я б давно
уже присвятився. Вiрте менi, що говорю правду!
к в ф р о с и н а . Якби пак можна було заглянути в вашу душу та
подивитись в ваше серце!
Г о с т р о х в о с т и й. То там ви побачили б, що золотими
слов'янськими буквами написано: квфросина Сидоровна Рябкова. Ой, якби
золотий ключ од вашого серця та лежав в мо║┐ душi в кишенi, який би я був
щасливий! А! Я б щогодини одмикав би ваше серце та все дивився на його! Я
б не ┐в, я б не пив, я б не курив три днi, тиждень, та все заглядав би в
ваше серце. квфросино Сидоровно! Що ж ви скажете? (Бере ┐┐ за руку.)_
З-за дверей Рябко i його жiнка радiсно кивають одно другому.
к в ф р о с и н а . Я... я... дайте менi трохи подумати! (Затуля║ очi й
лоб долонею.)_ Я так стривожена, так стривожена; так якось все сталось
несподiвано, негада-но! Я... Я даю вам свою руку (пода║ руку),_ але треба
попереду спитати батька-матерi! Вибачайте менi, що я вас на часочок
покину. (Виходить у кiмнату. Мати йде з пекарнi слiдком за нею в
кiмнату.)_
ВИХIД 15
Г о с т р о х в о с т и й сам.
Г о с т р о х в о с т и й. Ну, випав деньок менi сьогоднi! Якби два
такi деньки, то хоч i на Щекавику. Так квфросина моя! Яку ж жiнку матиму
тепер! Ффф! Висока, та широка, та на головi пiвпуда кiс! Кругом панi! А
шлейф! А розуму, а розуму! От тепер, Свириде Йвано-вичу, гуляй на всi
застави! Грошi ║, лавка ║, ще й до того жiнка панi ! А Оленка... Та що
менi Оленка? Знайдемо десять таких Оленок, аби тiльки охота. Не перший i
не останнiй Свирид Йванович дурить жiнок та дiвчат.
ВИХIД 16
Г о с т р о х в о с т и й, к в ф р о с и н а , _
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч.
к в ф р о с и н а , к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i С и д i р С в и р
и д о в и ч виходять.
С и д i р С в и р и д о в и ч все нюха║ табаку й прикашлю║.
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу i ви, квдокi║ Корнi┐вно!
Я переговорив з вашою розумною дочкою квфросиною Сидоровною про одну дуже
важну рiч, про котру ви вже, певно, зна║те. Я хочу женитись з квфросиною
Сидоровною, i вона вже дала менi сво║ слово, а тепер прошу й вас, як
батька й матiр, чи згодитесь ви на те?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Як моя дочка квфросина Сидоровна так
хотять, то нам, старим, нiчого перечити.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Еге... нiчого перечити. Я ж кажу,
нiчого перечити.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Тiльки, тiльки... менi казала звiсна на
ввесь Печерська брехуха Меропiя i цiлосвiтня брехуха башмачниця i
пiдбрехачка бублейниця... нiби ви посватали Оленку: так нам якось нiяково
одбивати жениха од Оленки.
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу i ви, квдокi║ Корнi┐вно!
Ви самi сказали, що то за люди Меропiя, башмачниця й бублейниця. Може, я
вам не до вподоби, а ви тiльки Оленкою хочете мене одiпхнути?
С и д i р С в и р и д о в и ч i к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Борони
боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми кращого жениха не хочемо для квфросини,
як ви, Свириде Йвановичу.
Г о с т р о х в о с т и й. Коли так, то кланяюсь вам низенько i дякую
вам за ваше слово. (Цiлу║ться тричi з Сидором Свиридовичем i квдокi║ю
Корнi┐вною.)_ Об iнших рiчах я пришлю сватiв поговорити хоч би й завтра.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч i сьогодня! Я не ворог сво┐й дочцi.
Що в мене в скринi, то все квфросинине.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Все квфросинине: аж чотири шовковi
сукнi, та ще й дорогi: по три карбованцi за аршин сама платила; п'ять пар
черевикiв на таких високих закаблучках...
к в ф р о с и н а . Годi вам, мамо!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Що правда, то не грiх.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Одначе з тих закаблукiв та
черевикiв мало користi! (г о л о сно,)_ Придбали ви сво┐й дочцi, мабуть,
дещо й лучче од черевикiв.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Чого в мо║┐ квфросини тiльки нема!
Одного золота накупили...
к в ф р о с и н а . Годi-бо, мамо! к ж охота розказувати!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Про мене, хоч i до зару- чин. За мною
дiло не стало. Тiльки, мабуть, у нашо┐ квфросини й золотого персня нема.
Вона така молоденька! Об тiм ще й не думала й не гадала.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Де там нема! Ще позаторiк купила.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли ║ перснi, то й помiняйтесь, дiти,
нехай ми, старi, на старостi лiт натiшимось вами.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а виносить з кiмнати перстень i надiва║
квфросинi на палець;
Г о с т р о х в о с т и й i к в ф р о с и н а мiняються перснями.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли так добре склалося дiло, то й за
могорич. Покликати б, стара, сестру Горпину.
Г о с т р о х в о с т и й. (як опечений)._ Ой, не треба! Вони з Оленкою
тепер натомились: мабуть, вже сплять.
к в ф р о с и н а . Неначе зроду не бачили тiтки! Сказати правду всiм у
вiчi, менi б не хотiлось, щоб моя тiтка була на мо┐м весiллi. Вона тут
нашуробурить так, що менi буде сором перед мо┐ми пансiонськими подругами.
Г о с т р о х в о с т и й. Який у вас великий розум. квфросино
Сидоровно! Я тiльки стою та дивуюсь, витрiщивши очi. Отак i менi зда║ться,
як вам. Чи не можна б було нам повiнчатись хоч би i сi║┐ недiлi, щоб
Скавичиха i не прочула про те?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Трохи буде швидко. Та треба ж i дочцi
сукню бiлу пошити.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Вже готова й сукня, й бiлi черевики
купила я сама. Тiльки взяти в лавцi бiлi трясучки на голову та дещо до
сукнi попришпилювати, та хоч i завтра до вiнця.
Г о с т р о х в о с т и й. Ото й добре! То й повiнча║мось у недiлю.
В с i. Хоч i в недiлю. Нiчого нам одкладати.
Завiса пада║_
_
ДIЯ П'ЯТА_
Двiр Рябка; на дворi сто┐ть хата з ганком; направо - баркан з брамою i
хвiрткою, налiво, пiд гору - сад, обгороджений тином.
Далеко видно гори, на горах - Андрi┐вська церква, Десятинна, Софiйський
собор.
Сонце на заходi.
ВИХIД 1
Х и м к а с а м а.
Х и м к а (замiта║ двiр мiтлою)._ Другим людям недiля, а тобi нема нi
празника, нi недiлi в сих хазя┐нiв. Вони весiлля справляють, а ти мети
двiр у недiлю, ще й пiском посипай, ще й зеленою травою потруси, бо бач
велика панi по┐де вiнчатись. Зна║мо, з яких ви панiв. I я була б такою
самою панею, якби був живий мiй чоловiк.
ВИХIД 2
Х и м к а й С и д i р С в и р и д о в и ч.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Химко? Пiймай собаку та прив'яжи на
ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не обiрвала якiй-небудь паннi
весiльно┐ сукнi. (Входить у хату.)_
Х и м к а. Хiба в мене собачi ноги, щоб я за собаками бiгала?
вихiд з
Н а с т я, О л ь г а й В а р в а р а.
Н а с т я входить в хвiртку i йде до ганку.
За нею входять О л ь г а й В а р в а р а, убранi по-весiльному.
О л ь г а i В а р в а р а (до Настi)._ Добривечiр тобi! Потривай лиш!
Як ми разом з'┐хались, неначе змовились.
Н а с т я (ста║ серед двора)._ Доброго здоров'ячка, мо┐ дорогi.
(Цiлу║ться з обома.)_
О л ь г а (до Настi)._ Як же ти гарно убралась! Зовсiм, як до вiнця.
Яка гарна матерiя! (Лапа║.)_ А по чому аршин?
Н а с т я. Трошки дорога матерiя: по два карбованцi платила.
В а р в а р а (тихо)._ Отже й збрехала; я вже знаю, що платила по
пiвтора карбованцi.
О л ь г а (до Настi)._ Для тво║┐ сукнi коли б не одкинувся
Гострохвостий од сво║┐ квфросини.
В а р в а р а. Я б на його мiсцi одкинулась од не┐ й без того.
Н а с т я. Вже й бере! I де в його тi очi були? Хiба ж у нас нема
кращих паннiв. Сам як чорнобривець, а бере сову.
В а р в а р а. Вже й бере! Нiс, як карлючка! (Смi║ться.)_
О л ь г а. Очi, як цибуля. (Смi║ться.)_
Н а с т я. Одначе чого ж ми тут сто┐мо? Ходiмо в хату.
В с i т р и. Ходiмо! Ходiмо! (Йдуть у хату.)_
ВИХIД 4
В хвiртку входять два м и т р о п о л и ч i б а с и в сiртуках.
1-й б а с. Та цей дом менi по знаку. Я тут був з Кирилом та Тарасом.
2-й б а с. Чи добре ж приймали?
1-й б а с. О, ще й як добре! Хазя┐н i хазяйка дуже люблять пiснi i
трохи нас на руках не носили. Та тут ми гуртом уклали в копи мало не двi
вiдрi горiлки. Он де Гострохвостий надибав собi дiвчину! Ой братику, та
тут нас жде велика випивка. Спасибi Гострохвостому, що попросив нас на
весiлля. За те ж я йому так одкатаю апостола, що церква буде дрижати!
2-й б а с. Пiддам i я басом жару. Ну вип'║мо ж цього вечора!
1-й б а с. О, що вип'║мо, то вип'║мо! От буде лахва!
вихiд 5
Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й з двома ш а ф е р а м и.
Г о с т р о х в о с т и й. (до басiв)._ Здрастуйте! Як живете, як
двига║тесь!
Б а с и. Вашими молитвами помаленьку живемо! Цей двiр нам трошки по
знаку. Добрi люди живуть в цiм дворi i, зда║ться, не вбогi.
Г о с т р о х в о с т и й. _О, не вбогi.
Ш а ф е р и. Авжеж не вбогi. Рябкова лавка швидко перейде на першу
улицю на Подолi.
Б а с и (до Гострохвостого)._ Наберете в кишенi всякого добра?
Г о с т р о х в о с т и й. (гордо)._ Авжеж наберемо: не в дурнiв
удались.
В с i. От щасливий чоловiк. Багатому чорт дiтей колише.
В с i йдуть до хати.
Г о с т р о х в о с т и й зоста║ться й вигляда║ в хвiртку.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой боже мiй! Аж трушусь. А що, як почу║ та й
прибiжить скажена Скавичиха! Ой-ой-ой! Душа моя тривожиться. (Зiтха║ i йде
в санок. Йому назустрiч виходить Сидiр Свиридович, обнiма║ його й
цiлу║ться.)_
ВИХIД 6
Г о с т р о х в о с т и й, С и д i р С в и р и д о в и ч, ш а ф е р и й
д в а б а с и.
С и д i р С в и р и д о в и ч. От тепер ви вже наш. Вже нас нiхто не
розлучить. Будьте ж щасливi в новiй жизнi. Вас жде квфросина. Прошу до
хати. Поблагословимо вас, та, про мене, й до вiнця. Здрастуйте.
(Здоровка║ться з паничами. Всi входять у хату. Сидiр Свиридович з сiней.)_
Химко! Йди, голубко, одчиняй ворота, та широко-широко.
Х и м к а виходить, одчиня║ ворота.
В ворота заглядають п о г о н и ч i й м i щ а н к и.
Х и м к а верта║ться в хату.
З хати на ганок виходять ш а ф е р и з образами й свiчками, сходять по
схiдцях i стають по обидва боки ганку; за ними виходить о д и н б а с i
несе хлiб-сiль, за басом виходить д р у г и й б а с.
Г о с т р о х в о с т и й i к в ф р о с и н а , С и д i р С в и р и д о
в и ч, к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, убрана в чудний старомодний
чепчик, д р у ж к и, к i л ь к а м i щ а н о к i Х и м к а.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i м i щ а н к и плачуть i втирають очi
хусточками.
ВИХIД 7
Г о с т р о х в о с т и й, к в ф р о с и н а , С и д i р С в и р и д о
в и ч, к в д о к i я К о р н i ┐ в н а,
ш а ф е р и, д р у ж к и, м и т р о п о л и ч i б а с и, м i щ а н к и
й Х и м к а.
Г о с т р о х в о с т и й. (до одного баса)._ Гукнiть, будьте ласкавi,
щоб звощики пiд'┐хали пiд самi ворота.
1-й б а с (вибiга║ за ворота й гука║)._ Гей, звощики! Сiдайте на козла
та подавайте конi, бо вже молодi йдуть. (Верта║ться.)_
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (плачучи)._ Нiхто не зна║, одна мати
зна║, як тяжко видавати замiж одним одну дочку. Була, жила в хатi, а
завтра хто його зна де й дiлась. Нi до кого буде й слова промовити. Так,
неначе й не було в мене дочки.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не плач, стара! Не тепер, то в четвер, а
все-таки дiвчат не мине те лихо. Треба ж колись оддати дочку.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Нема Скавичихи на весiллi. Слава ж
тобi, господи! Збувся я клопоту.
С и д i р С в и р и д о в и ч (бере хлiб i сiль)._ Ще раз благословляю
вас святим хлiбом перед вiнцем. Даруй же вам, боже, щастя й здоров'я i
добра повну хату┐
ВИХIД 8
Т i с а м i й Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а.
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а (прожогом вбiга║ в ворота, розпихаючи
людей, i кида║ться з плачем i з криком до ганку)._ Стiй, брате! Стiй, не
благослови!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо, ламаючи руки)._ Боже мiй! Нещастя
мо║! Скавичиха прибiгла i все розкаже! Який шкандал! Який шкандал!
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Так оце у вас крадене весiлля, ховане
вiнчання! Так оце ви недурно справля║те весiлля крадькома од сво║┐ сестри!
Ви мене не просили на весiлля, а я перечула через людей та й сама прийшла.
Ви хотiли вкрасти мого зятя, жениха мо║┐ Оленки, та не вкрадете! Я вам
докажу, що не вкрадете!
С и д i р С в и р и д о в и ч i к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.
Сестро! Бога ради, не кричи! Бога ради, не роби сорому! Дивись, люди
дивляться в ворота.
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Нехай збiгаються з усiх Кожум'якiв,
нехай збiгаються з усього Ки║ва! Нехай дивляться на мо║ горе! Люди добрi!
Дивiться на мене, дивiться на оцього шибеника (показу║ на
Гострохвостого),_ що манив мою дочку, дурив мо║ дитя. Дивiться на сестру,
що хотiла вкрасти в мене зятя!
Ш а ф е р и (кричать)._ Зачиняй ворота, виганяй людей з двору! (Бiжать,
виганяють людей за ворота i зачиняють ворота.)_
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Ти, Свириде Йвановичу, покинув мою
дитину i береш носату багачку!!!
к в ф р о с и н а й д р у ж к и. Ой, який страм! Який шкандал!
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Не пущу до вiнця! Стiй! Не пiдеш
вiнчатись! Не пущу! (Розставля║ руки перед ганком.)_ Не пущу без суда! Пiд
суд його, в полiцiю, в тюрму! Дай попереду одвiт за мо║ дитя!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (сходить з ганку)._ Сестро! Горпино
Корнi┐вно! Не безчесть нас, не губи мо║┐ квфросини! Голубко сестро!
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Сестро! В тебе дочка, i в мене дочка!
Нехай я буду сяка й така, i проста, i п'яниця, нехай я буду ликом шита, а
все-таки я мати сво┐й Оленцi. Не дам знущатись над мо║ю дитиною! (До
Гострохвостого.)_ Нащо ти дурив мо║ дитя? Нащо ти топтав до не┐ стежку,
нащо заручався, коли ти не думав ┐┐ брати?
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнi┐вно! Я вам не дозволю так
говорити на мене публiчно, перед людьми!
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Я не буду й просити в тебе дозволу. Я
перед цiлим свiтом буду кричати, буду плакати, буду голосити, бо я мати
сво┐й дочцi. Як тобi не робити страму, коли ти пройдисвiт, цiлосвiтнiй
брехун, поганець, сибiрний!
Г о с т р о х в о с т и й. (сходить з ганку)._ Я такого шкандалу не
попущу, не прощу нiколи. Мене та лаяти публiчно! Наробити такого шкандалу
на цiлий Ки┐в! Менi, Свиридовi Йвановичу Гострохвостому, наговорити такого
чортовиння? Брешеш, стара! Вона з ума зiйшла! Вiзьмiть ┐┐ та одвезiть в
Кирилiвське i запрiть трьома замками. Це сумасшедша женщина. Нiчого нам
звертати увагу на дурну бабу!
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Я сумасшедша! Мене одвезти в
Кирилiвське? Мене, Горпину Корнi┐вну Скавичиху, чесну хазяйку й матiр,
одвезти в Кирилiвське й заперти трьома замками! Не дiждеш, поганий.
Г о с т р о х в о с т и й. Цитьте, бо сво┐ми руками одвезу в
Кирилiвське, а таки сьогоднi звiнчаюсь.
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Не дiждеш ти, нi твiй поганий батько,
нi твоя дурна мати. А вiнчатись не будеш! Не пущу!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а й С и д i р С в и р и д о в и ч
плачуть.
к в ф р о с и н а . Ой, який страм, який шкандал! Не видержу далi!
(Збiга║ з ганку.)_ Не видержу бiльше! Тiтко! Ви ж оце мене обидили,
острамили на всю губернiю на всю мою жизнь! Хоч за границю тiкай! Я вас
випхну з двора оцими сво┐ми руками!
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Ану, ну! Приступи до мене. (Показу║
кулаки.)_ Побачимо, чий батько дужчий! А вiнчатись все-таки не будете!
Побiжу слiдком за вашим возом в церкву, нароблю галасу в церквi при всiх
людях, при всьому хрещеному мировi. Не пущу вiнчатись! Не пущу попа в
ризи! (Розставля║ руки перед молодими.)_
В с i. Ой боже мiй, яке нещастя! Ой, який шкандал!
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Побий вас сила небесна, скарай вас
братська богородице на душi й на тiлi, на ваших унуках i правнуках!
(Плаче.)_ Дочко моя! Оленко моя! Я ж тобою втiшалася, як весняною квiткою!
Я ж думала, що вже прийшло до тебе тво║ щастя, що я вже спокiйна ляжу в
домовину i не покину тебе на смiх поганцям. Ой, сирiтство наше гiрке! Нема
в нас батька, нема нас кому оборонити! (Дуже плаче")_
ВИХIД 9
Т i с а м i й О л е н к а.
О л е н к а (вбiга║ в двiр через хвiртку i прожогом кида║ться до
Гострохвостого)._ Милий мiй! Любий мiй, серце мо║! Чи вже ж правда, що ти
покинув мене? Чи вже ж ти з iншою йдеш вiнчатись? Я не вiрю!
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Коли не ймеш вiри, то подивись! Оце
тобi твiй Свирид Йванович.
О л е н к а (дивиться мовчки на церемонiю i кида║ться до
Гострохвостого.)_ То ти йдеш вiнчатись з iншою? Скажи ж менi сам, бо я не
вiрю рiднiй матерi. Скажи! Еге не скажеш?
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Боже мiй милосердний! Що тут ┐й
казати? Оце попався! (Голосно.)_ Що ж маю робити, коли так дiло само
склалося.
О л е н к а. Чи вже ж я тебе втеряю навiки? Я ж тебе люблю, несамовито
люблю, люблю й не соромлюсь говорити перед людьми. Я люблю тебе i вмру за
тобою! (Кида║ться Гострохвостому на шию. Вiн одпиха║ ┐┐.)_
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а (кида║ться до Оленки)._ Безстиднице!
Нема тобi сорому перед матiр'ю, перед людьми, перед богом! Ти б
постидалася праведного сонця, що не зайшло ще й дивиться на тебе.
О л е н к а. Ти мене одпиха║ш, Свириде Йвановичу! Я собi смерть
заподiю. Дай виплакати всi. сво┐ сльози, бо мене сльози душать, давлять,
хапають за груди, йдуть у горло, давлять, як гарячий камiнь. (Хвата║ться
за груди й кричить.)_ Ой, душить мене гаряче залiзо в грудях... Ой!..
Рятуйте!.. ой?.. поможiть... хтось ухопив мене за горло. (Ледве дише.)_
Ой, умру... мамо! Серце! Рятуйте, бо вмираю! (Пада║ на землю.)_
Всi паничi кидаються до Оленки, виносять на ганок i садовлять на
стiльцi.
Дружки пiддержують ┐┐.
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а (кида║ться до дочки). _Вбили мо║ дитя,
вбили мою Оленку! Бодай ти була маленькою вмерла, нiж мала терпiти таку
напасть од сво║┐ рiднi! Серце мо║, дитя мо║! (Плаче.)_
В с i. Ой боже, яке нещастя! Що то з того буде? Що то з того буде?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (плаче). О_ боже мiй милостивий! Десь
покарав нас милосердний господь, вже й не знаю за вiщо! I хто ж його знав,
що в вас було сватання, а не жарти! Якби не Сидiр Свиридович, я б зроду не
пристала на те сватання. А то Сидiр Свиридович носився з Свиридом
Йвановичем, як з писаною торбою, доки доносився до такого лиха... (Втира║
сльози.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, носився, доки не доносився. Сама
цяцькалась с Гострохвостим, не знала, де й посадити, чим приймати, а тепер
назад нашi! А хто ж, як не ти, сидiла цiлий вечiр, роззявивши рота, та
слухала теревенi Гострохвостого?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Я слухала теревенi Гострохвостого, ще
й рота роззявляла?.. Цього я вже не знесу, та ще й при людях. Тепер
повертай сво┐м розумом, коли набрався його од Гострохвостого.
Г о с т р о х в о с т и й. Що це за напасть! Говорять про мене при
менi, неначебто я десь за Андрi┐вською горою або за Днiпром.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Годi тобi, квдокi║ Корнi┐вно, допiкати
менi до живого серця! Сама трохи не вiшалась на шию Гострохвостому разом з
дочкою, а тепер я ще й винен.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. А це що далi буде! Так розходився, так
розходився, що вже й не знаю, що далi буде. Все я винна, а не вiн.
Виплутуйся собi i дочку виплутуй, я готова i в хату йти.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре, ┐й-богу, добре! А як i я пiду в
хату за тобою, то що буде?
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. А хiба ж я знаю, що буде! Були
надворi, а то будемо в хатi, от що буде! Ти в нас хазя┐н, ти в нас голова:
роби як зна║ш.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Я, бач, голова, а ти що ж? Не хвiст же?
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу! Коли почали дiло, то
треба якось кiнчати. Прибiгла одна баба й держить нас усiх отут, неначе
привела з собою вiйсько!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не баба прибiгла, а наша сестра!
Говорiть, та й мiру знайте. Йти нам не можна, бо та одна баба нас не
пуска║. Робiть, як самi зна║те.
Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти.
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Ба не пiдеш, бо не пущу!
Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти!
С и д i р С в и р и д о в и ч. А я кажу нi!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Коли ти кажеш нi, то й я кажу нi, бо
ти в домi голова.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли ви, Свириде Йвановичу, так погано
зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого
зятя.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Еге, i я не хочу мати такого зятя.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Сестра й небога будуть до смертi на нас
нарiкати; скажуть, що ми згубили Оленку; вони люди бiднi, вони сироти.
Г о с т р о х в о с т и й. Чи це ви правду говорите, чи вереду║те?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Я зроду не жартував i _не вередував.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, це жарти, Сидоре Свиридовичу? Ми ж,
зда║ться, вийшли з хати до вiнчання?
С и д i р С в и р и д о в и ч. То й вернемось у хату, так як i вийшли.
Коли зачепили Оленку, то йдiть з нею й вiнчатись.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Еге ж, йдiть з нею й вiнчатись.
Г о с т р о х в о с т и й. Я? Вiнчатись з Оленкою? Я, Свирид Йванович,
матиму жiнку Оленку?
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Бач, як потрiпу║ Оленку! Чи так же ти
говорив у мене в хатi i на улицi, як я пiймала тебе коло сво║┐ Оленки? А
ти ж божився, а ти ж присягався!
Г о с т р о х в о с т и й. Та що тут балакати! Коли квфросина Сидоровна
того хоче, то нiчого й балакати. Ми й обминемо Скавичиху, а церков доволi
скрiзь по Ки║ву! Знайдемо церкву!
С и д i р С в и р и д о в и ч. А ми то що ж таке? А моя жiнка що ж
таке? За се я готовий розсердитись, готовий накричати повний двiр, готовий
i не знаю що зробити!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. I я готова розсердитись, готова
накричати повний двiр. Що це таке? Говорив розумно, а це вже говорить
таке, що й купи не держиться!
С и д i р С в и р и д о в и ч i к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Берiть
Оленку та йдiть до вiнця, а квфросини ми не пустимо.
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Щоб я з ним тепер пустила до вiнця
Оленку? Борони боже! Про мене, нехай iде в Флоровський монастир.
О л е н к а (прислуха║ться, вста║ i кида║ться до квфросини)._ Ти вкрала
в мене жениха, ти одбила од мене мо║ щастя сво┐м золотом, сво┐ми шовковими
сукнями! Яка ж ти менi сестра? (Плаче.)_
к в ф р о с и н а . Оленко! Ти з ума зiйшла, опам'ятайся, що ти
говориш, та ще й при людях! Я твоя сестра, а не твiй ворог. Ти тепер сама
не своя, та й сама не зна║ш, що говориш.
О л е н к а (плаче)._ Боже мiй, боже мiй! Як вiн божився, як
присягався! Де ж та правда в свiтi? Як вiн мене любив, як милувався мною!
Дружки беруть Оленку пiд руки, одводять ┐┐ на ганок i садовлять на
стiльцi.
Г о с т р о х в о с т и й. квфросино Сидоровно! Довго ми будемо слухати
оцi бабськi теревенi?
к в ф р о с и н а . Свириде Йвановичу! Я до сього часу винуватила свою
тiтку. Менi все здавалось, що тiтка й Оленка тiльки хотiли одбити од мене
вас i пригорнути до себе. Менi здавалось, що тiтка затягувала вас до себе,
до сво║┐ дочки.
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. А нехай вiн сказиться! Затягла б оце
собi бiду в хату!
к в ф р о с и н а . Менi здавалося, що тiльки Оленка вас любить, а не
ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите.
О л е н к а (прислуха║ться, вста║ з стiльця й кричить)._ Ой, як вiн
мене любив! Згадай, як ти милувався мо┐ми очима, як ти цiлував мо┐ брови!
(Рида║ й пада║ на стiлець.)_
к в ф р о с и н а . Так он куди тягло вас, Свириде Йвановичу, ваше
серце! Так он де були В с i. вашi думки, як ви ходили до мене, як говорили
зо мною! (Кида║ться до Гострохвостого.)_ Нащо ви зачiпали мене, коли мали
iншу на умi? Я цього вам не прощу! (Бiга║ по сценi.) _Я цього не знесу, не
прощу во вiки вiков! Я вам докажу, що я неабияка мiщанка, з которою можна
все витворяти. Я вам не перекупка, не яблушниця, котрiй можна в вiчi
наплювати. Я наплюю вам в вiчi. Пху-пху-пху! (Плю║ в вiчi
Гострохвостому.)_ Вон з мого двору, щоб i нога твоя тут не була од сього
часу i довiку!
С и д i р С в и р и д о в и ч (приступа║ до Гострохвостого.)_ Вон! Вон
з мого двору! Щоб i слiд ваш тут не смердiв!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Вон з нашого двору! Вон! Не треба нам
такого зятя!
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в
москалi! Обголить йому лоба та в арештанти! В Сибiр його, в каторжну
роботу!
Г о с т р о х в о с т и й. Що це таке з вами? Цiлували мене, а тепер
плю║те на мене, виганя║те з двору? Що менi Рябко та Скавичиха? Та я вам
зробив велику честь, що переступив ваш порiг, що ┐в вашу погану
стряпанину!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Моя погана стряпанина!
Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Моя погана стряпанина!
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Мою стряпанину ┐ли не такi пани, як
ви, та й тi хвалили! Мо┐ паляницi хоч вези за границю! Оце дожилась!
Погана моя стряпанина!
Г о с т р о х в о с т и й. Не вартий ваш хлiб, щоб Свирид Йванович
душив ним сво║ горло.
к в д о к i я К о р н i ┐ в н а й Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Пху
на тебе, сатано! Острамив нас на ввесь куток.
Г о с т р о х в о с т и й. Тичуть менi за жiнку якусь яблушницю, якусь
мiщанку, якусь Оленку... Що менi Кожум'яки? Нащо менi здалися оцi
кожум'яцькi шевцi? Завтра пiду на Липки й посватаю разом десять квфросин,
кругом обкованих золотом; завтра по┐ду вiнчатись отут попiд вашим двором,
щоб заздрiсть скрутила вас оттак! Оттак!
С и д i р С в и р и д о в и ч, к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, Г о р п
и н а К о р н i ┐ в на i к в ф р о с и н а . Вон з двору! Вон з двору! Щоб
твого й духу не чуть було! Щоб твiй слiд не смердiв на нашому подвiр'┐.
(Приступають все ближче до Гострохвостого, вiн оступа║ться до хвiртки.)_
Г о с т р о х в о с т и й. (трохи пода║ться назад до хвiртки)._ Чого ви
приступа║те до мене? Ви дума║те, що я вас боюсь? Я зараз приведу сюди роту
москалiв, вiзьму силою квфросину й повiнчаюсь.
к в ф р о с и н а . Мене вiзьме з москалями! Мене москалi поведуть в
церкву до вiнця? Ой, люта ж я, люта! (Бiга║ по сценi.)_ Я думала, що вiн
чоловiк розумний i благородний, а вiн швець , а вiн прахвост!
Г о с т р о х в о с т и й. Я швець ? Якби на вас не дiвочий убiр, я б
вам дав знати шевця.
к в ф р о с и н а . То. вiн смi║ таке на мене говорити! Вон!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо.)_ А сто чортiв на його голову!
Пропало золото й срiбло! Завтра спродають мою цилюрню! Ой, бiда, бiда!
Йди, Свириде Йвановичу, додому та знов шкреби свинячi рила. (Тяжко
зiтха║.)_
В с i. Вон з двору! Вон з двору! Щоб i дух твiй тут не смердiв, а то
киями будемо ганяти!
ВИХIД 10
Т i с а м i й Б е р к о та В о л ь к о.
Б е р к о й В о л ь к о входять з векселями.
Б е р к о (до молодих)._ Поздоровляю вас з вiнчанням. Дай вам боже, щоб
ви жили довго, та грошей багато нажили, та щороку менi довги платили.
В о л ь к о (кланя║ться квфросинi)._ Поздоровляю вас з молодим мужем.
Чи не заплатите ви за свого мужа довгiв? Ми ма║мо його векселi, а вiн
казав, що ви пiсля весiлля зараз заплатите.
Б е р к о. Вони казали, що ви все заплатите, бо ми вже ходимо до ┐х,
ходимо та й ходимо, та й ходимо.
В о л ь к о. Щодня ходимо, i вранцi, i ввечерi ходимо, а вiн не
платить. Каже, жiнка заплатить. Ви багатi.
к в ф р о с и н а . Яка жiнка? Ми ще не вiнчались i не будемо
вiнчатись.
Б е р к о. Ой гвулт!
В о л ь к о. Ой вей мiр! Що це буде! Ой гвулт! (Хапа║ться за пейси.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. О! Бач. стара! Бач. куди б нашi грошi
пiшли.
к в ф р о с и н а .Та, хвалить бога, не пiдуть.
Б е р к о. Ой гвулт! Тателе! Мамеле!( Кричить.)
В о л ь к о.А гiра шварц ур! Ми його в суд, в тюрму! (До
Гострохвостого.)_ Давайте грошi! Нащо нам цi векселi?
Б е р к о. Ми продамо його цилюрню! Ходiм в суд!
Г о с т р о х в о с т и й. От тобi й кожум'яцька багата молода. По
губах текло, та в рот не попало.
Б е р к о й В о л ь к о (приступають до Гострохвостого_ ). Ходiм в суд
позиватись. Ви нас надурили.
Г о с т р о х в о с т и й хоче втекти,
жиди його ловлять за руки й ведуть з двора.
Б е р к о й В о л ь к о ( кричать ). Гвулт! В суд його ! Гвулт ! (
Виходять з_ Гострохвостим .) _
к в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, к в д о к i я К о р н
i ┐ в н а т а Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. О туди тобi дорога! _
ВИХIД 11
Т i с а м i без Гострохвостого, Волька та Берка.
1 - й б а с.От тобi й на!То це нам не прийдеться й випити.
2 - й б а с. Авжеж не прийдеться. коли молодий втiк з двору.
1 - й б а с. В мене аж слинка котиться.
О л ь г а . Ой , який же шкандал вийшов! (Тихо ._) Дурно плаття шила!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чого ж оце ми сто┐мо та святу землю
топчемо? Ходiмо до хати ! (До гостей _.)Прошу покiрно до хати, та хоч
вип'║мо по чарцi. Одначе готувались к весiллю.
М и т р о п о л и ч i б а с и й ш а ф е р и. Ото розумна рiч, бо в нас
аж горло пересохло, дивлячись на цю кожум'яцьку комедiю.
В с i йдуть в хату.
_
Завiса пада║._
К i н е ц ь.
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT