мо┐м нурцям потр│бн│ше! Вони врятують м│й в│трильник. Без них ми п│демо п│д воду. I руббан просто проб│г на бак до нурц│в. Невдовз│, хоча пов│вав добрий пост│йний в│тер, над в│трильником розплився незр│внянний аромат з│лля, вживаного лише багат│ями │ званого де "бон", де "кахва", де "б│нт аль-Йаман" (тобто "донька Й║м║ну"). Ал│ несхибно бив у барабан │ подумки промовляв соб│: "Руббан не жал│║ для з│ндж│в-нурц│в моханського з│лля! Значить, справи наш│ кепськ│! Хто буде д│литись │з сво┐ми рабами й наймитами дорогоц│нним напо║м, якщо в│н не потребу║ захисту в│д смертельно┐ небезпеки? Н│хто не буде д│литися!!!" А руббан вже знов посп│шав на корму допомагати слов'янину та сво┐м наффат│нам загорнути в стар│ в│трила палих коней, щоб ┐х не так швидко розклало сонце, коли воно з│йде. Тепер смерд│ло б│тумом, бо здохлих коней вони розквачували б│тумом, щоб хоч трохи запоб│гти швидкому гниттю. Ал│ бив у барабан │ думав: "Боже! Що то значить корабель! Ск│льки ж у ньому одному може вм│ститися всього! I люди, │ кон│, │ ┐жа, │ зброя, │ всяке начиння вогнеметне, │ вода, │ запаси вуг│лля. I ск│льки ще всяко┐ др│бно┐ всячини!" Ал│ так хот│лось озирнутися назад, подивитись, що там д│║ться на нос│. Та в│н боявся збитись з ритму │ тому не повертав голову, т│льки очима косив │ бачив, як швидко починають блякнути зор│, як невпинно св│тл│ша║ над хвилями. Дн│ло. Заволав руббан заклик до вран│шньо┐ молитви. I ревно били в│руюч│ поклони, дякуючи │ славлячи Аллаха, що дав ┐м дожити ц│║┐ страшно┐ ноч│ до сво║┐ щасливо┐ зор│. Ал│ теж молився, проказуючи за вс│ма слова молитви. А думка його билася над питанням -- чи мулата-дидбана забрали ангели смерт│ чи дияволи-│бл│си? Чи, може просто такий над ним вихор закрутився, що пон│с дидбана вгору, як восени на багдадськ│м торжищ│ соломину зносить у небо митт║вий вихор?! I чи це можна вважати чудом? Бо ж │ його, Ал│, якась сила п│дняла на хвилю над к│ньми │ в│н завис униз головою, а ноги к тулуб легенько потягло вгору до ляди? Це було за одну тисячну мить до того, як вихор висмоктав з д│рок волов'ячу шк│ру. I зразу ж та сила в│дпустила Ал│, його тулуб опустився плавко й ноги занурились у теплу воду. Коли з│йшло сонце, нурц│ - з│ндж│ поз│скакували у воду, п│рнали п│д корпус корабля │ зал│плювали густою мастикою щ│лини. Невпинно гребли весляр│, Ал│ несхибно вибивав ┐м ритм. Весь час вичерпували воду з трюму шк│ряними в│драми. Проте води не ставало менше. Руббан в│дпочинку не давав н│кому -- н│ соб│, н│ з│нджам, н│ сво┐м родичам, н│ │ншим морякам. В│н т│льки м│няв ┐х м│сцями кожн│ три години -- а це вираховував за сонцем напрочуд точно. Тих, хто гребли, ставив вичерпувати воду, тих, хто п│рнав -- ставив роз│гр│вати мастику. Тих, хто вичерпував воду -- надсилав плавати на прив'яз│ б│ля корабля з│ списами │ сл│дкувати, чи не з'явиться де акула. Т│ ж, що готували мастику, спускались п│д воду │ вже сам│ сво║ю мастикою затикали щ│лини. Руббан весь час перебував у рус│ -- т│льки тод│ спинявся, коли зв│ряв за сонцем м│сце корабля серед безмежних зелених вод моря-океану. Ал│ все бив │ бив у барабан, │ гурк│т розносився над ус│м кораблем. Ал│ не спинявся н│ на хвилю, н│ на мить, бо гребц│ б│ля вальк│в заступали м│сце по одному, │ тому рух не припинявся вже яку годину. Ал│ взагал│ не в│дчував втоми в│д свого д│ла, просто йому здавалось, що не в│н сво┐ми ударами примушу║ барабан гуркот│ти, а барабан сво┐м гуркотом шарпа║ то вгору, то вниз його руки з калаталами. Т│н│ скоротились, поб│гли назад │ сховались до сво┐х володар│в. Сонце стало р│вно в зен│т│. Руббан б│ля пенька -- уламка щогли вим│ряв щось по сонцю, креслив вуг│ллям па чист│й вискоблен│й дощечц│, зам│ряв в│дстан│ на малюнку циркулем. 3 полудня спекота настала така ж, як │ вчора. По кораблю з корми в│тер починав гнати задушливий смор│д. Нав│ть ядучий запах б│тумного мастила, яким проквачили стар│ в│трила, не перебивав задухи. Ал│ паморочилась голова, його стало нудити. Стало важко дихати. П│т зачур│в по скронях, по лоб│. В│н задер голову, щоб краще продихнути. I з жахом побачив, що високо, високо в неб│ кружляють шул│ки. Малесеньк│, неймов│рно малесеньк│. Та в│н добре знав ┐х лет -- над см│тником за багдадськими бойнями отак вони плавали по колу у височин│ в│д сходу до заходу сонця. Ал│ не витримав ▓ заволав з жахом: О му'алл│ме! к зв│стка! В│н кричав, а руки його гатили щосили в барабан │ в│н ан│ на мить не збився з ритму. На крик хлопця руббан вискочив з ляди │ в одну мить п│дб│г до хлопця. Не галасуй! Що за зв│стка?!! О му'алл│ме! П'ять шул│к кружляють угор│. Он подивись -- на п'ядь в│д сонця на зах│д! Тихше! Мовчи! -- зашепот│в суворо руббан.-- Не привертай увагу хлопц│в! Вони все одно не побачать, у них не такий з│р, як у тебе!.. Але вс│ показяться, а до берега ще далеко! Найменше це п'ять трьохгодинних переход│в при повному в│трил│. Ми ж потроху ос│да║мо, втрача║мо х│д. ▓ди проспись у кормов│м трюм│ -- там не так смердить -- в│тер сюди все зносить. I мовчи! Я наказую! Не спокушай людей. Завтра вранц│, якщо Аллах допоможе, будемо в Кал│кут│... Гей, хлопц│!!! -- заволав кап│тан до весляр│в.-- Засп│ваймо нашу й║менську корабельну! Руббан перехопив калатала в Ал│ │ засп│вав високим-превисоким голосом п│сню, п│д яку ║менськ│ матроси тягнуть линви, переносять вантаж│ │ гребуть, заходячи у вузьк│ затоки. Коли Ал│ зал│з у кормовий затишок, йому назустр│ч п│дв│вся чаклун з насупленим, похмурим обличчям. Почервон│л│ оч│ зиркнули на Ал│ недобре, та в│н н│чого не сказав │ мовчки вил│з на смердючу палубу. Засинаючи п│д паками з якимось начинням, Ал│ почув, що в ритм весело┐ п│сн│, стук│т барабана ще додався пронизливо-гунявий свист соп│лки. "Значить, чаклун приходить до тями..." -- подумав Ал│ │ заснув. Поки в│н спав, йому н│чого не снилось. Сонце с│дало, коли Ал│ прокинувся. А прокинувся в│н, бо запахло чудесним запахом моханського бадьорого з│лля. Ал│ прокинувся │ миттю с│в. Поруч стояв руббан, виймав │з паки зерна │ сипав ┐х у м│дний невеличкий казанок. О му'алл│ме! Я готовий барабанити. Втома минула! От │ гаразд! ▓ди допомагай слов'янину чистити коней! Завтра вже нам ┐х продавати... Якщо Аллах допоможе! А про шул│к мовчи! Що б не пом│тив, що б не побачив, спочатку скажи мен│ │ т│льки тихо. Це м│й наказ! Добре, о му'алл│ме! Ал│ прожогом кинувся повз смердюч│ велетенськ│ паки з к│нським стервом, проскочив повз чаклуна барабанщика, прослизнув п│д руками водонос│в, що з одноман│тн│стю колеса-нор│┐3 виливали з трюму воду за борт. У сут│нках трюму, з│гнувшись навп│л, бродив по кол│на у вод│ слов'янин. Що шука║ш? -- спитав у нього Ал│.-- Що згубив? Д│рка загубилась! Десь тут ║ д│рка. п┐ треба знайти. ▓накше смерть. Д│рки нема║! Скр│зь щ│лини! З│ндж│ н│як не можуть ус│ шви зал│пити м│ж дошками. к та║мна тр│щина! З│ндж│ не тесляр│! Вони вправн│ нурц│. А треба знайти та║мну щ│лину... Вона десь коло щогли. Трохи збоку. Я не можу так п│рнати, як з│ндж│. Якби м│г -- знайшов би щ│лину. Вона праворуч кореня щогли! Ти добре зна║ш? Я дерево знаю краще вс│х вас! М│й д│д башти з дерева рубав, удв│ч│ вищ│ вашо┐ щогли! Тод│ я знайду -- я п│рнаю добре! Ал│, не роздумуючи н│ хвил│, забувши про наказ руббана, роздягся. Обгорнув срамоту замизканим поясом │ лишив на ши┐ ножа у саморобних п│хвах. Слов'янин не встиг йому н│чого й сказати, як Ал│ вже видерся на палубу │ з розгону перестрибнув через борт. Ноги р│вною струною -- руки вгору -- │ зайшов у зелен│ тепл│ хвил│ мов стр│ла -- без плюскоту, без бризок -- т│льки бульбашки, лоскочучи йому лице, понеслися в│д його н│г угору. В│н в│дкрив оч│. Вода защипала, та сльози змили палення в пов│ках, │ в│н побачив, як повз нього повол│ сунеться опукле черево в│трильника. Та що це -- нагор│ корабель як корабель, а тут все в якихось кущах водоростей, що ганч│рками звисають з дощок. Ось видно законопачен│ мастикою шви м│ж дошками. Добра робота з│ндж│в! Н│чого не скажеш. Ал│ вхопився к│нцями пальц│в за дошку │, колючи об щось долон│, почав по вузлах канат│в, якими були шит│ дошки, по дошках, мов по щаблях драбини, спускатися вниз до самого центру днища. В│н перевернувся вгору черевом, догори ногами, │ л│з-л│з по крутому череву в│трильника. Чого т│льки не було на виб│лених жирним мастилом-фарбою дошках. Водорост│, ракушки з гостр│ши лезами-скойками, як│сь водорост│, мов надбит│ горобин│ яйця, зв│дк│ля визирали як│сь вусики. Межи жмутками водоростей шмигали прозор│ рачки з предовгими очицями-стеблами, то визирали, то кудись ховалися краби з ворсистими ногами-веслами. Ал│ в│дчував, що пов│тря йому поки що вистача║. Та прим│рився, де ж в│н знаходиться, │ зрозум│в, що скор│ш ближче до стерна, ан│ж до щогли. Ал│ добувся до киля │, хапаючись за нього обома руками й ногами, почав посуватися до форштевня. Тепер в│н обмацував кожний виступ │ не посп│шав. В│н │ не думав випливати на поверхню, коли пальц│ л│виц│ провалились у довгу │ тонку щ│лину. Хитра була щ│лина -- навк│сна. На стику дощок тонесенька -- т│льки на товщину худющих пальц│в Ал│. Обережно пров│в по вс│й довжин│ щ│лини -- добрих л│кт│в два з половиною. Тепер час нагору -- дихання вже не вистача║... Перша думка майнула блискавкою -- вип│рнути зразу. Та згадав -- а якщо п│д весла потрапить?! Ал│ посп│шив по килю до корми, щоб не потрапити п│д весла. Ось у зелен│м склист│м коливанн│ темна дошка стерна. Ал│ в│дпустив руки в│д киля, щосили в│дштовхнувся ногами в│д черева корабля │ посп│шив на поверхню. Вип│рнув далеко за кормою. Який же гарний був корабель зв│дс│ля з води, знизу! Зруйнованих кормових кают не видно, пенька щогли теж. Смугасто помальована корма, б│ле в│трило,-- все золотилося п│д променями опадаючого золотого сонця │ в│дбивалось примхливими золотими й червоно- вохристими плямами на хвилях. Ал│ помилувався досхочу кораблем, в│ддихався │ почав наздоганяти в│трильник. В│н поплив швидко │ легко, бо ж вода сама викидала його, п│дштовхувала до руху! Це не каламутна вода прав│чного Т│гру │ не багниста гижа проток│в Шатт-ель-Арабу, що тягне тебе на дно! Проте корабель не наближався до нього. Тод│ в│н ще зробив ривок! Плив швидко, не дивлячись уже на корабель, а опустивши лице у воду │ щосили працюючи руками й ногами. Коли ж, за його розрахунками, в│н мав би вже подолати половину в│дстан│ до корабля │ п│дв│в голову, то побачив, що корабель ледь - ледь наблизився до нього. Тод│ Ал│ ще п│ддав швидкост│ │ через якийсь час знов п│дняв голову, щоб подивитись, чи наздоганя║ в│д дхау? Дхау, золотосяйний, розправивши гостре крило - в│трило, схилившись на один б│к на зворот│, м│няючи курс, в│ддалявся в│д хлопця. Жах перехопив дихання плавця. В│н рвонувся якомога швидше з води, змахнув руками │ закричав. Та зам│сть крику лише щось пропискот│в. I ледь не захлинувся, занурюючись у хвил│ п│сля п│дскоку. Вип│рнув │, не маючи н│яко┐ над│┐ наздогнати в│трильник, сам не знаючи чому, все ж посп│шив за судном. В│н плив │ плив, р│вно, розм│рено рухаючи руками й ногами. I не в│дривав погляду в│д золотого в│трила. Корабель все в│ддалявся │ в│ддалявся. 3 часом Ал│ став його бачити т│льки тод│, коли хвиля п│дносила його на сво║му гребен│. Ось раптом корабель пропав за гребенем передньо┐ хвил│. Ал│ продовжував плисти в тому напрямку, в якому зник корабель. В│н не п│дн│мав очей в│д води, т│льки дивився на сво┐ руки. Ось унизу в глибин│ як│сь рибки пройшли темними стр│лами. Ал│ не став дал│ дивитись у глибину темряви. В│н перевернувся на спину │ поплив гол│черева. Над ним було дивне син║ небо без жодно┐ хмарки, │ у височин│ десь там, вгор│, вгор│ пропливали поперек тому напрямку, що корабель, мчали по небу п'ять червоних, вогняних хрестик│в -- розпластаних у в│льному лет│ чайок. "Не може цього бути! Дурниця! Це омана! До повно┐ темряви не б│льше, н│, не б│льше години! Чайка денна птаха! Вона за годину -- за п│втори до заходу сонця спуска║ться у гн│зда! Це мен│ все ввижа║ться -- тод│ тут до берега не б│льше години лету чайки! Значить, якби поплисти за чайками, то тод│ й без корабля я б приплив десь п│сля п│вноч│ до земл│. Може, спробувати поплисти? А раптом б│ля берега акули?!" Ал│ в│д жаху здригнувся, перевернувся │ подививсь уперед. Побачив, що корабель до нього значно наблизився. I на корабл│ спущено в│трило. Тут хлопця п│дняло на греб│нь хвил│ │ йому в│д щастя аж запаморочилось у голов│, залило гарячим груди. Переборюючи в│тер │ хвил│, до нього хтось плив, та ще й тягнув за собою надутий пов│трям м│х. На корм│ з'юрмилися люди. Коли плавець наблизився, то Ал│ │з здивуванням │ острахом побачив, що надутого м│ха тягне оманець -- │сма┐л│т-в│дступник. Ал│ стишив рухи. Та оманець закричав щосили, бачачи вагання Ал│; Посп│шай, посп│шай! Нас чекають! Обох, обох!!! З допомогою оманця Ал│ швидко подолав в│дстань до в│трильника, який хоч │ спустив в│трило, │ без весел, а все ж дрейфував п│д напруженими струменями п│в-денно-зах│дного мусону. На корм│ не було н│кого з матрос│в │ з│ндж│в-нурц│в. Вони зараз вс│ з шаленим завзяттям вичерпували воду з трюму. Т│льки руббан, чаклун, слов'янин та стерновий допомогли вил│зти з води врятованому хлопцю │ в│дступнику-│сма│л│ту. Через плече в слов'янина був перекинутий лук │ за поясом ззаду стирчали запхнут│ стр│ли. Ал│ вмить скумекав -- це слов'янин узяв зброю, щоб пристрелити оманця, коли щось трапиться з Ал│. Руббан вхопив за плеч│ знесиленого хлопця │ щосили трусонув, так що Ал│ аж щоку прикусив до кров│. В│дпов│дай!-- волав в│н.-- Що там знайшов?!! Раб каже-- ти п│рнув, щоб в│днайти головну тр│щину!! Знайшов?!! -- рев│в кап│тан. В│д правого боку киля, коло дошки, вузька │ вглиб розширя║ться навк│с... Довжина?!! Два з половиною мо┐х л│кт│. Можеш ще вп│рнути │ в│днайти? Можу... Нехай з│ндж│ готують мичку й мастику. Я зараз в│ддихаюсь. Ал│ с│в на палубу │ закрив оч│. Так в│н сид│в к│лька хвилин. Тим часом руббан розлюченим, громовим голосом в│ддавав команди. I коли хлопець в│ддихався трохи та зв│вся на ноги, все було готове до лагодження. А в│трило вже розпустили. I корабель, щоправда без весел, знов рушив сво┐м курсом. Ал│ перев'язали по попереку тонкою │ прем│цною джутовою линвою, й в│н разом │з з│нджами-нурцями стрибнув за борт. Ск│льки часу минуло, а п│д водою вже наставали сут│нки -- чорний морок п│дступав з глибини майже п│д сам│с│ньке днище в│трильника. З│ндж│ тепер, власне, й без Ал│ в│днайшли пота║мну щ│лину. А хлопець ┐м просто був потр│бен для ствердження, що це саме та щ│лина. Бо в глибину з них жоден не м│г занурити свою руку -- так│ в Ал│ були худющ│ й тонюс│ньк│ пальц│. З│ндж│ подали хлопцев│ мичку джутову, просичену акулячим жиром, │ хлопець заштовхав ┐┐ в найвужч│ м│сця щ│лини. Пот│м йому подали ще й тонку ковбаску мастики. Та дихання в нього не вистачило, │ в│н вип│рнув на поверхню. А нурц│-ремонтники не спиняючись заштовхували в тонку й п│дступну щ│лину мастику │ джутову мичку. Ще к│лька раз│в п│рнав з ними й Ал│. В│н ┐м не допомагав, а просто дивився, як вони працюють. Тепер в│н не боявся, що в│дстане в│д корабля, │ плавав в│льно п│д вс│м днищем в│трильника. Коли в│н вискакував на поверхню, то чув шум в│тру │ плюск│т води, яку з трюму виливали матроси, булькот│ння розр│зувано┐ форштевнем склисто┐ води. Т│льки спустилося сонце, як у вод│ вмить настала н│ч. I з│ндж│-нурц│ ск│нчили роботу вже в повн│й темряв│. Вони, виявля║ться, ще знайшли дв│ скрит│ щ│лини, про як│ й Ал│, │ слов'янин не здогадувались. Змучених, ┐х витягли на палубу │ вони с│ли на корм│ -- т│льки тут можна було спок│йно сид│ти, бо смор│д стерва проти в│тру не розповсюджувався. Та не дивлячись на смердючу задуху, що панувала над ус│м кораблем, з трюму подавали й подавали в│дра з водою │ розм│рено, мов глеки нор│┐, виплескували назад у хвил│. Вс│ мовчали. Ал│ загорнувся у свою замизкану джуббу │ н│як не м│г з│гр│тись -- та в│н був по-справжньому щасливий. Хоч │ смоктало в│д голоду в шлунку │ знов повертався хвилями той жах, коли побачив, що корабель в│ддаляться в│д нього. Кап│тан вим│рював першу з│рку, що запалилась над ще вишневим обр│║м, коли з трюму рад│сно загорлали. В│н посп│шив у трюм, │ вс│ почули тепер │ його рад│сний │ хрипкий крик: Слава Аллаху! Слава. Аллаху! Аллах акбар!!! Нурц│ │ Ал│, забувши про втому, про смор│д, поб│гли до отвору. А зв│дт│ля вже до половини вил│з руббан. О мо┐ брати Славте Аллаха милостивого │ милосердного!!! Води в трюм│ тепер лише по к│сточки │ прибува║ вона по краплин│. Руббане! Кидай у море кон│ -- в│д задухи людям дихати нема║ чим. Руббан уже вил│з на повен зр│ст. Щось ти голос почав часто подавати! -- суворо прохрип│в в│н слов'янину.-- Раб ти, │ твоя справа виконувати накази руббана. А не повчати свого господаря! Зрозум│в? Слов'янин похмуро кивнув головою │ мовчки прис│в, притулившись широченною спиною до обгор│лого й тр│снутого борту, Ал│ примостився б│ля нього -- так було тепл│ше. А руббан уже разом з матросами розпаковував загорнених коней, щоб в│др│зати ┐хн│ хвости. Смор│д п│шов такий, що к│лька матрос│в не витримало │ п│дб│гло до борту. Слов'янин притулив рукав до обличчя, Ал│ теж. Такий пожадливий! -- з презирством │ обуренням проговорив, давлячись в│д нудоти, слов'янин. Так за хвости в Кал│кут│ раджа платить, як │ за живого коня! Величезн│ грош│. Гидота! На стерв│ золото збирати! Тьху! Чому, коли к│нь впав, хвоста не в│др│зав?! -- обурювався раб. Як ти не розум│║ш?! -- говорив Ал│.-- Тод│ могла б кров попасти за борт, │ припливли 6 акули. Тод│ нурцям к│нець! I ус│м нам! Коли зрештою хвости в│дтяли, то палих коней викинули за борт. Загорнуте у стар│ в│трила стерво не потонуло, │ в│тер довго доносив на корабель солодкий смор│д. I хоч команда хиталася в│д утоми, вс│ заходилися вимивати, вишкрябувати забруднен│ дошки на палуб│. Розпалили жаровню на нос│ │ готували у казанах рис. Руббан щедро вид│лив для матрос│в в'яленого акулячого м'яса та ф│н│к│в │ наказав по┐сти вс│ кавуни. I щоб н│хто не лишив жодного нас│ннячка, н│ шкоринки. Все з│брати з корми. Сам же в│н наказав старшому небожев│ розпалити вуг│лля в маленьк│й жаровн│ │ п│дсмажити й потовкти зерна "бона". Слов'янин п│дв│вся, щоб при║днатися до матрос│в, але руббан стримав його. Сиди! Зараз вип'║мо "бона". Нам ус│м,-- в│н обв│в рукою сво┐х небож│в-наффат│н│в, чаклуна, стернового, Ал│ й оманця-в│дступника,-- сьогодн│ н│ч не можна спати. Сиди, в│дпочивай, поки "бон" зготую! I руббан заходився зам│ряти з│рки │ щось креслити вуг│ллям по дошц│, зазирати до сво║┐ пота║мно┐ нав│гац│йно┐ книги... Оранжеве св│тло маленького св│тильника │скрилося кр│зь скляну трубку. Воно вир│зьблювало, обмальовувало золотими рисами його скоцюрблену постать над книгою... ...Гарячий як вогонь, запашний, з якимось дом│шком дурманного аромату, "бон" варив │ роздавав сам руббан. Пили з малесеньких глиняних кухлик│в, таких маленьких, що на долон│ Ал│, певно, два таких стало б. Слов'янин кривився, морщив носа, але випив дв│ порц│┐, в│д третьо┐ в│дмовився. Хлопцев│ вдруге неб│ж руббана не подав чашечку, хоча Ал│ так ще хот│лося гарячо┐, г│рко┐ р│дини! Наск│льки цей нап│й смачний за вино! А пахне як! Ал│ сид│в │ заздр│сно споглядав, як чаклун ц│дить уже трет│й кухоль, а руббан аж четвертий. Проте руббан четвертого не випив до к│нця, а в│ддав небожев│. Пот│м тихо промовив: Зараз кожний на сво║ м│сце. Перев│рте сво║ начиння, вс│ реч│, зброю! П│дкр│п│ться ф│н│ками, не заощаджуйте! Коли почу║те м│й свисток -- зразу на корму! Другий неб│ж - наффат│н п│дсунув по палуб│ корзину з найкращими в'яленими баср│йськими ф│н│ками. Кожен брав, ск│льки м│г. Слов'янин жмень п'ять кинув соб│ за пазуху. I спустився в│н не зразу, а п│шов на бак │ взяв у моряк│в аж два кавуни. На нього невдоволено зиркнули, але н│хто н│ слова не посм│в промовити. В трюм│ слов'янин запалив св│тильник │ п│дв│сив до основи щогли. А тод│ вже видобув │з кругло┐ корзини свого сп│втрапезника -- зеленого папугу. Папуга, зв│льнившись │з сво║┐ темно┐ в'язниц│, стр│понув обскубаними крилами │ закричав сво║ "Го-го-го! Га-га-га!", а тод│ │ще якесь нерозб│рливе слово слов'янина. Слов'янин розчулився │ цмокнув папугу в його зелену скуйовджену гол│вку. I зразу ж розколов кавун та найсмачн│ш│ кусник подав папуз│ на к│нц│ ножа. Ал│ взяв половину кавуна │ пол│з до "свого" румака. Скакун не менше папуги зрад│в кавунов│, та сказати про це не м│г, а т│льки хапав губами Ал│ за пошматовану джуббу │ тихо │ржав. Проте Ал│ не було часу з ним гратися -- руббан недарма сказав наладнати зброю │ начиння. В│н запалив лампу, якимось дивом уц│л│лу в н│чному пекл│, й почав перебирати сво┐ гаразди. Кр│зь похропування │ р│дке тупот│ння коней Ал│ почув, що слов'янин н│би гострить щось на оселц│. В│н прослизнув через вузенький прох│д │ визирнув з-за коня. Той сид│в скулин│г │, примостивши на кол│н│ оселку, ретельно направляв лезо сокири. Ал│ був вражений не тим, що слов'янин направля║ сокиру, а тим, що насадив ┐┐ на предовгий держак. Слов'янин побачив здивування Ал│ │, п│дхопивши сокиру за топорище, помахав нею. I лезо сокири по вс│й довжин│ в│стря в│ддзеркалило червоний вогонь лампи. Сокира у мо║му кра┐ -- │ зброя, │ начиння. Ворога б'║мо сокирою, ведмедя, човни довба║мо, дерево руба║мо, дошки тешемо! Слов'янин посм│хнувся │ викинув руку вперед. I сокира, крутонувшись к│лька раз│в, │з дзвоном вп'ялась у щоглу. Ал│ захоплено захитав головою, а слов'янин п│дняв палець угору, мовби говорячи: "Отак │ треба -- без похибки бити". Що в│н здатен зробити сокирою, раб показав на початку друго┐ трьохгодинки п│сля п│вноч│. Руббан тихо свиснув у ср│бний сюрчок, │ зразу ж ус│, кого в│н попередив, примчали на корму. Вс│ ж │нш│ спали мертвим сном │ не знали, що замислив руббан. На корабл│ не мигав жоден вогник, ус│ св│тильники були загашен│. Блакитне св│тло м│сяця падало на зосереджен│ обличчя тих, хто примчав на поклик. Обличчя руббана було в чорному зат│нку. Ал│ не бачив, як розкрилися його вуста, │ не бачив, на кого в│н дивився, коли почав свою промову: Мо┐ хлопц│! До цього дня лише оцей худющий проноза називав мене му'алл│мом. Для вс│х │нших я був або руббан, або шейх! Тепер ус│ можуть сказати, що я му'алл│м. Принюхайтеся добре до в│тру -- ви почу║те, що в│н несе аромат зеленого л│су, солодко┐ води. Принюхайтесь добре! Станьте л│вою рукою до Високопоставлено┐ │ лов│ть запах берега! Хто чу║? Ал│ принюхався │ першим вигукнув: О му'алл│ме! Пахне... наче... наранджем!.. О Аллах! Цей вискочка мене в саван спелена║! Див│ться ж, правов│рн│! -- Руббан п│д│йшов до борту, потягнув за якусь линвочку │ витяг з-за борту роздво║ну г│лку наранджу з трьома недозр│лими плодами. Вс│ в один голос вигукнули: Аллах акбар! Тихше, хлопц│ мо┐! ▓нш│ нехай ще сплять! Тепер запам'ятайте -- ми в│трильник не затримували, н│чого з нього не брали! Тим, хто був на в│трильнику,-- вкоротити п│д кор│нь бороди, лишити довг│ вуса. В кого були довг│ патли -- втяти найкоротше. Хто був у сорочках -- зняти сорочки! Зм│нити все! Тоб│, слов'янине, зараз чаклун пофарбу║ хною бороду й волосся. I ти вдягнеш арабську сорочку... Не буду вдягати сорочку! Я не був │ не буду бабою! Дурень! Мен│ або треба тебе втопити, щоб нас не признали по тоб│, або зм│нити тоб│ всю личину! Ти це зрозум│в?!! Якщо ми без перепон ступимо на землю, я, клянусь дев'яносто дев'ятьма │менами Аллаха, в│дпущу тебе на волю. Прикликаю вс│х присутн│х │ Аллаха у св│дки -- я дотримаю слова! -- ледь не лускав в│д лют│ руббан. Слов'янин довго-довго мовчав, при цьому рука його мертво лежала на сокир│, зрештою в│н проказав: Що маю робити? Зараз тоб│ чаклун пофарбу║ │ вкоротить волосся, а пот│м ти розруба║ш рею на шмати, розколеш на смуги │ зробиш │з них жердини. I все це до св│танку! ▓ди вниз, Н'кумб│, м│няй личину слов'янинов│. Ми ж спуска║мо рею. Ти, малий посп│шай до коней! Рею обережно, гальмуючи через кожну сажень ┐┐ рух, спустили на правий борт. Бо п│д л│вим бортом, у затишку спали хлопц│. Судно дало крен на правий борт, │ повол│ в│тер в│дносив його до невидимого берега. Вс│ кинулися до ре┐ │ почали в│дтинати ножами кр│плення в│трила, шматувати в│трило на довг│ смуги. Як не намагалися д│яти обережно, проте знявся добрий гармидер. А матроси спали. Ось │з трюму вил│зли дв│ дивн│ постат│ -- обидв│ майже гол│, т│льки в одн│║┐ на голов│ гостроконечна козяча шапка, а в друго┐ вся голова загорнута якоюсь брудною ганч│ркою. Ал│ зрозум│в, що той другий -- слов'янин. Слов'янин п│д│йшов до ре┐, змахнув руками -- │ п│д св│тлом м│сяця п│вколом зблисла │ впала вигострена сокира. В│д удару вистояне дерево загуло, як барабан. I зразу ж чаклун засвист│в у дудку. Хтось │з моряк│в прокинувся, п│дв│в голову, подивився безтямними очима, та, не побачивши вогню пожеж│, не почувши вигук│в, галасу, а лише розм│рене цюкання по ре┐ та гугняве свист│ння соп│лки, знов безжурно захроп│в. Сп│вай "Фат│му"! -- наказав стиха руббан оманцев│. I той зав│в стиха "Фат│му". Хтось другий п│дняв голову │ спросоння забурчав заздр│сно: Де в нього сили ║ ще висп│вувати, у чортового перевертня? Га?!--I так само, як │ перший мулат-матрос, впустив голову на руку й закляк у глибок│м сн│. А завинутий у запинало слов'янин кришив сокирою рею. А дерево ж було вистояне, в'язке й щ│льне, як добрий буйволячий р│г! Одинак, коли на сход│ над обр│║м заблищала яскрава вран│шня зоря -- в│н уже розколював, розщеплював клином останн│й в│дтинок ре┐. Вс│ │нш│ жердини т│, хто не спав, │ нав│ть сам руббан, обстругували сво┐ми ножами. I вся палуба шелест│ла в│д стружок. Ось слов'янин втер п│т з чола │ покликав руббана: Му'алл│ме! Я чув запах │ншо┐ води. Водорость. Присягаюсь Аллахом, хай │нш│ засв│дчать -- слов'янин не раб! Тепер очист│ть палубу, розбуд│ть хлопц│в-- п│дступа║ час молитви. Все зрушилося на в│трильнику, вс│ кинулися прибирати, чистити палубу. Т│льки Ал│ не втримався -- прослизнув на носа в│трильника │ почав принюхуватись до легкого в│терцю. Н│чний легенький пав│тер доносив з темряви зовс│м │нш│ запахи, н│ж ус│ минул│ дн│. Наче пахло солодким ламаним стеблом, наче дом│шувались як│сь струмен│ пр│ло┐ зелен│, часом пропливав тонкий запах пересушених, перегор│лих трав. Ал│ стояв обличчям до сходу, але оч│ заплющив, а голову задер │ все втягував │ втягував через роздут│ н│здр│ струмен│ розплилих, нетривких, зм│нних пахощ│в. Ал│ все ще стояв │з заплющеними очима, коли почув, як руббан висп│ву║ заклик до молитви. Ал│ розклепив пов│ки │ зиркнув на вран│шню блискучу з│рку Зухру -- вона загасала в рожев│й смуз│ над чорним обр│║м. Ал│ повернувся спиною до з│рки │ став вибирати м│сце для молитви. Корабель, при одн│й щогл│, з побитими кормовими каютами │ з│ скособоченим стерном, при одн│й к│твиц│, н│би застиг. I так стояв, поки його команда, повернувшись лицем до Мекки4, а спиною до вран│шньо┐ зор│, ревно молилась. А до сонця, що сходило, повернулися слов'янин, негри та чаклун. Кожен молився сво║му богу. Та молитва у вс│х була одна -- щоб скор│ше ступити на тверду землю! Ск│нчилась молитва. I викотилося з-за обр│ю малинове сонце. В│тер в│д невидимого берега посилився. В│н тепер приносив так│ сильн│ запахи медових кв│т│в │ зелен│, що вже вс│ чули запах казково┐ │нд│йсько┐ земл│. Хлопц│!!! Слухай мене! На весла!!! Нам допоможе приплив!!! Чаклун ударив у барабан, в│дступник-оманець задуд│в у гугняву дудку. Вдарили по зелен│й вод│ лопат│ весел, │ зап│нилася навколо них золота п│на. Ал│ почала бити лихоманка. В│н уже не знав, чи то в│н чу║ запахи казкових л│с│в ▓нд│┐, чи йому зда║ться. Ал│ помацав сво║ чоло -- воно було холодне зовс│м │ ледь вогке. Його трусила пропасниця нетерп│ння, хот│лося побачити райську землю! Щоб старш│ не пом│тили його хвилювання, в│н то спускався вниз до коней, вкотре перев│ряв ┐хн║ начиння, то вилазив на палубу │ обходив ┐┐, н│би був володарем корабля. Кожен зосереджено робив сво║ д│ло, тому н│хто спочатку не пом│тив хворобливого неспокою Ал│. Т│льки загорнутий у жахливо поплямоване запинало слов'янин на хвилю п│дняв голову в│д сво┐х дзв│нких жердин: Мучить тебе чекання?! Тод│ л│зь на щоглу, пильнуй, чи ║ берег... Легше стане! Ал│ послухав слов'янина │, як наполоханий к│т, видерся на вершок вц│л│ло┐ першо┐ щогли. Сонце сл│пило йому оч│ -- в│н побачив перед собою блискучу воду │ блакитне небо над нею. Сонце в│д│рвалося в│д обр│ю, почало зменшуватись │ п│дносилось уже на повну величину свого диска. I тут Ал│ побачив, як в│д темного моря наче в│дд│ля║ться ще темн│ша смуга й повол│ гостр│ша║ ┐┐ нер│вний верх. Ось прор│залися гостр│ злами темно┐, майже чорно┐ ст│ни. Просто по курсу судна наче виростало чи то звищення, чи то пагорб з крутими краями. А обаб│ч розкривалися гостр│ верхи, припущен│ якоюсь рослинн│стю. Сонце зсунулося праворуч │ ще п│днеслось угору. Ал│ розр│зняв тепер на пагорбах дерева, наче маленьк│ горошинки. О правов│рн│! -- заволав в│н.-- Бачу землю! Що саме бачиш? -- зарев│в знизу руббан. Л│воруч крут│ верхи г│р, праворуч крут│ верхи г│р! Посередин│ наче пагорб з крутими схилами │ геть порослий великими деревами! I руббан закричав: Аллах та помилу║ вс│х, хто взива║: "Аллах великий!" I в│дпов│ли йому нестямними в│д радост│, одностайними, потр│йними криками: Аллах акбар!!! Аллах акбар!!! Аллах акбар!!! I об│ймали один одного, в│тали │ плакали в│д радост│ й щастя. 26. ЧУДЕСА В КАЛ▓КУТ▓ Ал│ примостився на вершку щогли наче та пташка, що спустилася на в│трильник перед ураганом. Попереду над блакиттю │скристого простору -- тонка б│ла смуга берега, смарагдово-син│ далек│ пагорби │ ще далеко-дал│ син│, лазуритов│ верхи г│р. Позаду наб│гав невпинними рядами хвиль, наближався припливом безмежний, неосяжний, син│й, аж чорний на обр│┐, океан. А над океанським обр│║м зависли сл│пучо-б│л│ смуги хмар. Т│ хмари ан│ зростали, ан│ зменшувались. Внизу на корабл│ д│ялось щось незвичне. Руббан метушився межи сво┐х матрос│в. Кожного приставляв до якогось д│ла. Та спочатку в│н вин│с корзини │з залишками нарандж│в, ф│н│ками та акулячим м'ясом. Вс│ хапали │ жерли, хто ск│льки м│г. Ал│ т│льки кра║м ока позирнув на метушню │ знову вп'явся очима в │нд│йський берег. Слов'янин охриплим голосом кликав Ал│, щоб той спустився │ взяв нарандж. Та хлопець т│льки махнув рукою: "Не заважай!" Корабель повол│ п│дносило на хвилях припливу до славного м│ста Кал│кута. В одному м│сц│ на б│л│й смуз│ берега Ал│ вглед│в мовби велику купу св│тлих цеглин. До всього в одному м│сц│ наче п│дносились арбалетн│ стр│ли. "Та це ж м│нарети кварталу Дар-ель-Араб!" I зовс│м поруч н│би розривався б│лий п│сок. I щось там блищало. "Та це ж гирло р│чки!" О му'алл│ме! -- спитав Ал│, не споглядаючи вниз.-- А в Кал│кут│ р│чка ║? Та му'алл│м не в│дпов│в йому. 3 великим зусиллям хлопець опустив оч│. I в│д здивування ледь не полет│в униз. На л│вому борт│ з│ндж│ - нурц│ черпали шк│ряними в│драми воду │ виливали вниз, у трюм. Наффат│ни, родич│ руббана, в│дс│кали гострими теслами останн│ перев'яз│ на палубних дошках. ▓нш│ моряки тягали ц│ дошки │ складали у кормовий трюм. На корм│ руббан керував дивним д│лом -- його матроси тягали з-за борту морську воду │ заливали ┐┐ в здоровенний бурдюк, у той, що забрали з │нд│йського в│трильника. I ще була дивина -- у трюм│, тепер вже й не трюм│, бо над ним не було палубного настилу, людина з темнорудим коротким волоссям │ бородою зв'язувала коней звичайними линвами. Помоч│ ж обр│зала п│д кор│нь гострим лезом сокири. А внизу п│д сам│с│нькою щоглою, чаклун зак│нчував голити брови оманцю - в│дступнику. Все │нше волосся з голови оманця було вже зголене. Його череп блищав бл│дою синюватою шк│рою. 3 гучним плюскотом скинули моряки за корму бурдюк, повний води. А руббан уже керував спаленням па жаровнях одягу тих моряк│в, що напали на │нд│йський в│трильник. Туди ж покидали шкоринки з нарандж│в, к│сточки ф│н│к│в, корзини │нд│йськ│ та штани й сорочку слов'янина. Сам руббан усе те покропив нафтою │з довгогорлого глечика. I чорний стовп ядучого, масного диму п│дн│сся високо вгору, вигинаючись дугою до берега. Кон│ тривожно гогот│ли в залитому водою трюм│. Ал│ не в│дривав очей в│д берега. В│н побачив -- наче три маленьких плавунц│ в│д│рвалися в│д гирла р│чки. Руббан тепер почув Ал│ │ в│дчайдушно засвист│в у св│й довгий ср│бний сюрчок. Вс│ миттю завмерли, прислухаючись до його хрипкого крику. Слухайте уважно │ запам'ятовуйте кожне мо║ слово! Нас п│дхопило ще б│ля Бахрейнських остров│в п│щаним в│тром пустел│ │ понесло без зупинки в океан│! Запам'ятали? Коней я купив в Убулл│ у курд│в! Чотирьох чолов│к змило хвилями! Один полет│в на небо! Щоглу зламала блискавка! За весь час ми н│кого не бачили на мор│! I н│ в кого не брали й ф│н│ково┐ к│сточки! Якщо хтось │з вас прохопиться хоч словом -- здохне як шолудивий пес! I нарандж│, │ ф│н│ки були заговорен│... А тепер на весла! Нас зустр│чають митники!!! Ал│ хот│в йому крикнути про голуб│в та папугу, та роздумав. Зрештою, не в│н ┐х забирав. Лопат│ весел роз│рвали воду │ посунули корабель уперед, до смарагдових пагорб│в │ син│х г│р! Коли кар│би наблизились, руббан скомандував з│нджам по-справжньому виливати воду з трюму. Фарбований слов'янин, уздр│вши коричнев│ т│ла гребц│в на кар│бах, пол│з до схованки по глечик. Покалатав б│ля вуха, видер ч│п │ з насолодою виц│див залишки вина. Помилувався глеком │ сунув глек п│д воду. Забулькот│ла вода в глеку, вибухаючи великими пухирями пов│тря на поверхн│. Слов'янин тод│ запхав глек у корзину │ викинув з л│вого борту. ▓сма┐л│т-перевертень перетворився на мандр│вного каландаря. У верет│, з патерицею │ кокосовою шкаралупою на пояс│. А голена голова була так досконало вмащена якимось темним мастилом, що здавалось, н│би вона давно вже засмагла... Коли страж│ з першого човна пол│зли на корабель, руббан заволав не сво┐м голосом. О посланц│ Аллаха!!! О наш│ рят│вники!!! I кинувся об│ймати майже голого, та при збро┐, стража. Мов по команд│, │нш│ моряки, ревучи не сво┐ми голосами славу Аллаху, пол│зли об│ймати чорновидих, патлатих вояк│в. Ал│ не зл│зав з│ щогли. евалт зд│йнявся неймов│рний. I папуга на плеч│ фарбованого слов'янина кричав незрозум│л│ слова: "Курвин син!" Матроси так вчепились у гостей, що т│ не могли зрушити з м│сця. На другому, найб│льшому човн│ п│дв│вся огрядний чолов│к у персидськ│м каптан│, при поцяцькован│й самоцв│тами шабл│. В│н закричав, намагаючись спинити весь цей лемент на корабл│. Та руббан, який кра║м ока сл│дкував за ним, т│льки п│дсилив славословлення Аллаху. I вс│ матроси вчинили на вз│рець свого ватажка. I тод│ достойник у коштовних одежах наказав п│длеглим п│д│гнати кар│б до крутобокого в│трильника. Четверо пахолк│в п│дсадили його на плечах, │нш│ з корабля обережно п│дняли на кормову палубу, Руббан в│дштовхнув оголеного во┐на │ кинувся з розпростертими руками до сильника. А той виставив уперед руки, н│би боявся забруднитись об руббана. Як?!! -- зарев│в й║менський мореплавець, вирячаючи оч│.-- Ти не хочеш обнятись │з мусульманином, онуком ж│нки з племен│ пророка, та хай буде з ним │ його родиною посп│шення Аллаха?!! О часи, о лют│ часи, коли правов│рн│ не рад│ють один одному! О люди! Будьте св│дками мо║┐ печал│! Нас мчали в│три смерт│ через ус│ протоки! Ми втратили двох найкращих скакун│в, яких колись знали степи Харрану ! Ми загубили в хвилях чотирьох найвправн│ших моряк│в! Нашого дидбана вхопили джини │ потягли кудись за хмари! О горе, правов│рн│, горе нам!!! Руббан розв│в руки │ впав крижем на палубу. Побачивши таке, ра┐с порту й митниц│ наказав сво┐м слугам в│дступити. Затим п│дступив до руббана │, не нахиляючись, почав говорити. Ал│ не все д│брав, що мовив ра┐с, але зрозум│в, що руббан допустився неймов│рно┐ помилки -- обняв людину низько┐ касти -- "джат│" -- │ тим самим осквернився, став нечистим. Руббан прудко зв│вся │ без усякого вже лицед│йства, але гостро │ суворо сказав: В│н мусульманин! А мусульмани, кр│м ║ретик│в, ус│ р│вн│! Бо вони вс│ раби Аллаха, милостивого │ милосердного! Руббане! Ти зна║ш шар│ат, та не забувай про адат 2! В│н мусульманин, але з низько┐ касти! Тут ▓нд│я, руббане! А зараз мо┐ люди перепишуть тв│й достаток │ тво┐х людей, │ тод│ я дозволю в│трильнику зайти в порт. Ал│ чув як руббан скригнув зубами, але схилив голову │ промовив: О ра┐се! Слухаю │ п│дкоряюсь! На вухах │ на очах! За тво┐ щедроти дарую тоб│ коня! Егей! Горобець, покажи золотогривого ра┐су! I тут Ал│ заволав з│ щогли, граючи дурника -- дуже сподобалось йому лицед│йство руббана: О му'алл│ме! Жах пройма║ мене -- ми ма║мо потонути! Мен│ снився сон, що корабель потоне б│ля берега разом з к│ньми!.. Ми вже потопа║мо. Мен│ зверху видно, що вода в трюм│ прибува║! В│н що у вас -- в│щун? -- занепоко┐вся ра┐с. На жаль, часом бува║... Сновида... Я б його не взяв, так за ним гнались одн│... В│н напророчив, що вони понесуть збитки │ ┐х обдурять...-- скрушно хитаючи головою, промовив руббан. Зна║ш що, руббане! Плив│ть у гирло │ садов│ть на м│лину корабель... I сп│шно наказав пахолкам спустити себе в кар│б. Його весляр│ занурили гостроконечн│ лопат│ весел у прозору воду │ повели кар│би попереду в│трильника. З│ндж│ заходилися знов вичерпувати воду. Весляр│ так гребли, як не старались ще п│д час ус│║┐ шалено┐ подорож│. Аж димок блакитними хвостиками почав схоплюватися з-п│д дерев'яних кочет│в. Ал│ сид│в на щогл│ до т│║┐ мит│, коли корабель проповз у гирло р│чки │ л│г сво┐м пон│веченим днищем ва б│ле п│щане дно. Ал│ скотився вниз по линвах, ледь не спаливши соб│ долон│ та п│дошви н│г -- так посп│шав на тверду землю! Не менше за нього посп│шали й митники. Т│льки з берега на корабель. 3 каламами й книгами податк│в, н│би з│ знаряддями тортур, кинулись вони на беззахисний корабель. Всюди пхали свого носа, зазирали у вс│ шпарки. I все щось писали та писали. Н│кого не пускали з корабля. На берез│ стояли списоносц│, а на вод│ в кар│бах лучники. Ра┐с у сво┐й б│л│й чалм│ п│дносився над ус│ма. Його паланк│н тримали здоровенн│ чорн│ раби, а один еф│оп незворушно простер над ним прездорову парасолю. Уздр│вши таку халепу, хлопець знов видерся на щоглу. Внизу галас, то сперечались митники й моряки. Охрипло горлав руббан. ▓ржали кон│, щось лементував папуга на плеч│ слов'янина. Та Ал│ не став тим перейматись -- в│н був на │нд│йський земл│! I в│н споглядав │з сво║┐ височини портов│ причали, велетенськ│ будови склад│в. А он у мор│, трохи в│ддаль в│д гирла к│лька величезних тупоносих багатощоглових корабл│в. На височенних деменах тих велет│в св│жий в│тер тр│пав шовков│ жовт│ стяги. А на стягах, мов павуки каракурти, розповзались чорн│ написи. В│тер з моря на хвилю притишився, │ в│д портових буд│вель понесло тонкими пахощами терпко┐ гвоздики, п'янкого аромату цинамоново┐ кори │ н│би якимось солодким вином, г│ркуватим дурманом │ запашною солодкуватою ол│║ю. За складами п│дн│малися ст│ни мусульманського кварталу. Над мурами височ│ли округл│ бан│ мечетей │ стрим│ли струнк│ м│нарети. Дал│ п│дносились зелен│ верх│в'я велетенських дерев, знов ст│ни квартал│в, а за ними -- низьк│ буд│вл│, крит│ тростиною та пальмовим листям. I скр│зь │з рожево-вохристого каменю, немов велетенс