роздивився. Можу нав│ть намалювати! Дай мен│ каламар │ пап│р - я вмить вималюю. - Слухай, ти ж мусульманин - х│ба можна порушувати запов│ти в│ри? - Не можна малювати живих │стот. Сам чув суперечки про це у мечет│. Перстень з каменя й золота -- без дихання - зовс│м │нша р│ч! Бен Сахд подав клаптик тоненького паперу, каламар │ калам 6. - Це знаменитий самаркандський пап│р.... - Це в т│м краю, де Бухара │ Мерв? Дин│ там знаменит│.... Я сам чув запах дин│, що коштувала сто динар│в... - Що дин│?! Там мо┐ родич│ живуть, у Бухар│ │ в Мерв│. Правда, вони б│дн│ люди - шк│ри виробляють, тканини фарбують... А от у М│ср│ м│й двоюр│дний брат - то великий ум│лець! В│н оправля║ в золото найвибаглив│ший кам│нь - смарагд! ▓з крихким смарагдом треба вм│ти поводитись. Хлопчик став навкол│шки, поклав на в│ко тахта пап│р │ обережно вималював перстень з лалом. Особливо ретельно в│зерунок навколо гн│зда, куди було вставлено лал. Бен Сахл аж здригнувся, коли п│дн│с ще мокрий малюнок до очей. - Тихо! Мовчання! За цим перснем напевно смерть. М│й брат його робив у Ка┐р│, для одного в│дчайдушного мандр│вця │ дуже вдалого купця. В│н десь родом │з Дамаска... Багатий │ в дружб│ з багатьма сильними св│ту цього. Якщо цей лал Абу Амар подарував Кадар│п, то його володар загинув. Або з ним сталося страшне нещастя, що в│н мав позбутися свого улюбленого персня! Ай-ай! Тепер слухай - ти присягся Аллахом мовчати! Швидше йди та .в│ддай ┐й перстень! Краще втратити цей скарб │ лишитися ц│лому, н│ж волод│ти мить скарбом, для того, щоб втратити │ т│ло, │ душу! - Мен│ так хот│лося пошвидше потрапити в кра┐ну чудес ▓нд│ю. - Потерпи трохи, │ мр│я твоя зд│йсниться. Як сказав премудрий цар Соломон: "В│дсунута над│я - мука серця, а зд│йснення бажання - дерево життя", ┐ди │ посп│шай позбутися небезпеки! Посп│шай же! Ал│, призвавши мир │ благословення на Бен Сахла та його д│м, п│д│йшов до дверей. Визирнув │з крамниц│ на вс│ боки. Пересв│дчився - н│кого нема. Вискочив назовн│. Поп│д ст│нами проб│г п│вкварталу, а тод│ перейшов на самий край вулиц│ просто над каналом. Пострибав по палях, н│би випробовуючи │ долю, │ свою вправн│сть - чи прискаче по верхах паль до к│нця кварталу. Не з│рвався, нав│ть не похитнувся │ не перечепився. Коли повертав за р│г, зирнув назад. Бен Сахл стояв у дверях крамниц│. В│н п│дн│с руку до обличчя - чи то пейси соб│ закручу║, чи то напучу║ Ал│, мовляв: "Посп│шай, посп│шай! Все буде гаразд..." Коли хлопчик зник за рогом, Бен Сахл в│дчув велику втому │ тремт│ння в кол│нах. Прочвалав у куток лавки │ витяг │з схованки невеликий глечик, запечатаний зеленим воском. Тихо покликав: - Мадх│! Заходь! В│дчинилися двер│, │ зайшов той самий сад│вник у б│лому тюрбан│ │ б│лому запинал│ на стегнах. - Ти все чув? - спитав Бен Сахл виснаженим голосом. - Все. - Як м│рку║ш - пощастить малому виплутатись? - Бен Сахл налив у малесеньк│ чаш│ бурштинову запашну р│дину. ▓ндус встромив палець у чашу, бризнув напо║м на п│длогу. - Не пий ан│ крапл│ вина! Бо в н│й усе зло, як сказав колись пророк Всевишнього й милосердного! Хай буде славне його │м'я │ хай буде з ним Аллах! - ▓ малесенькими ковтками почав смакувати вино. Десь на половин│ чаш│ проговорив: - Хот│лося б, щоб б│да │ смерть цього разу схибили... Але все буде, як хоче Аллах! Все в його руц│! - Ти, Мадх│, кажеш, що все в руц│ Аллаха. ▓ я вважаю, що все в│д Бога. Але для чого ж тод│ людин│ ┐┐ бажання, ┐┐ воля? Бен Сахл заплющив оч│, понюхав вино, к│нчиком язика покуштував, а пот│м, ц│дячи кр│зь зуби, висмоктав чашечку, в│ддихнув │ виголосив: - Ай-ай! Тод│ старий │ндус чемно спитав: - Ти покликав мене, щоб про щось запитати? - Я й сам знаю, але в мене ║ сумн│ви. Не може бути, щоб усе було так просто! Тому я хот│в би знати твою думку. - Бен Сахл! Ти правильно подумав. Я добре роздивився кам│нь, коли його п│д сонцем ти крутив на вс│ боки. Той кам│нь. Один │з трьох. Ти зна║ш - на мо┐й батьк│вщин│ ще й сьогодн│ ходять казки про три син│ д│аманти. Занадто велика ц│на йому, щоб люди не спокушались ним! Тому навколо нього ст│льки жаху розвели люди баз│канням │ сво║ю пожадлив│стю. - Ти правильно дума║ш, м│й старий друже. Т│льки │ маю тоб│ сказати, що я в│рю в каббалу 7. В│рю в силу цифр │ л│тер. Треба буде вирахувати найближчим часом, чи ║ справд│ в цьому камен│ воля сатани? - Не вважаю цю спокусу д│║ю сатани. Спокуса дорогоц│нност│ в тому, що через ┐┐ т│лесну мал│сть нею легко заволод│ти. Нав│ть дитина може ┐┐ взяти й сховати. Та як же неймов│рно важко ┐┐ втримати! Мен│ зда║ться, що понад сили перес│чно┐ людини зберегти под│бний скарб. Я геть вражений, що кам│нь опинився в руках хлопчиська! - Чого ти хочеш? Кадар│я ображена │ обпльована нав│ки-в│к│в. Вона краща музика та й, думаю, поетеса в сьогодн│шн│й Баср│. А ┐┐, султансько┐ кров│ особу, он як упосл│джують! ▓ раптом ┐й вдалося майже вбити володарку батьк│вського будинку! Лал поверта║ться до не┐ - │ вона з легк│стю позбува║ться фатального дарунка! Можливо, вона дума║, що, в│ддаючи в руки безвинного хлопця перстень, вона знешкодить чорн│ сили │ таким чином зм│нить свою долю │ сво║┐ родини. Можливо, що вона, проживаючи вже не один р│к серед пов│й, ворожок, зв│дниць │ всяко┐ портово┐ нечист│, навчилася чаклувати. Закляла хлопця, щоб його душею та т│лом викупити не т│льки себе │ батька, а й знищити нам│сника?! - ▓ таке може бути, - ствердив сумн│ви Бен Сахла старий сад│вник-│ндус. - Починаю думати, як │ ти, що все ж у цьому персн│ ║ зл│ духи. Перший кам│нь розбили майже сто рок│в тому. А бачиш, один з його уламк│в явив нам сво║ лице. Та ми, слава Всевишньому, утримались в│д спокуси... - Д│йсно, сьогодн│ ми виявилися сильн│ш│ за диявола! Давай з цього випадку вип'║мо ще по одн│й нашого найкращого вина! Нехай наш│й голов│ буде рад│сть │ т│лу вт│ха, а наш│й калит│ збиток! - О м│й хазя┐не! Збитку сьогодн│ не буде. В│тер усе ще крутить. Корабл│ стоять не т│льки б│ля причал│в, а й у головному канал│. Комори хан│в завален│ паками поп│д сам│ стел│. Н│хто не хоче ризикувати сво┐ми кораблями й товарами... Зовс│м не схоже на минулий р│к! - Ну що ж - чим г│рша погода для мореплавства, тям краще для нашого старого вина. - ▓ час хороший для молодого невистояного - додав │ндус │ усм│хнувся: - Й для пальмового дурманного теж. Вони випили втрете. Зразу ж │ндус зник, безшумно ступаючи в плетених з пальмового волокна сандалях. А в ту ж мить на пороз│ лавки стали дво║ покупц│в - майже чорн│ й║менц│ в довгих строкатих сп│дницях.... У Бен Сахла почалася хороша торг│вля. 12. СХОВАНКА ДЛЯ СКАРБУ З др│бних грошей у малого було │де к│лька фалс│в та половина дирхема. ▓ в│н стрибнув у човен, щоб посп│шити на Зелений ринок. А там спинився перед лавкою з ф│н│ками │ подав прикажчиков│ половину дирхема. Попрохав дати йому ф│н│к│в два ратл│. Зневажливо кривлячи соковит│ вуста, стрункий прикажчик │з рухами скор│ше д│вки, н│ж юнака, недбало в│драхував хлопцев│ м│дяки │ накидав у шапку в'ялених ф│н│к│в. Ал│ прис│в тут просто п│д ст│ною давки │ з'┐в половину ф│н│к│в, а решту сховав у рукав. Отож │з др│бною монетою в пояс│, │з на┐дком у рукав│ п│шов в│н роздивлятися по базару, все думаючи, як би його швидше добутись до кварталу пов│й. Йому пощастило -- к│лька п│дпилих моряк│в купували у християнина вино │ голосно гомон│ли проте, що краще на базар│ вино купувати, н│ж у лупанар│ю - там │ дорожче воно, │ з усякими дом│шками. Коли вони спустилися до човняр│в │ винайняли одного, щоб в│н ┐х в│дв│з до д│вчат. Ал│ теж п│дскочив до човна ┐ попрохав перев│зника, щоб │ його взяв. Моряки п│дняли Ал│ на кпини з усякими сором│цькими примовками. А човнярев│ жартома почали погрожувати, що вони донесуть на нього мухтас│бу - в│н-бо возить маленьких хлопчик│в для вт│хи старих шльондр. Та човняр не в│дгукнувся на ┐хн│ п'ян│ жарти, а суворо спитав Ал│: - Ти чого туди ┐деш? Чого тоб│ там треба? - Мене послали до Н│ссо. - Аж он воно як! - з повабою виголосив човняр, а тод│ до матрос│в, уже добре п│дпилих серед б│лого дня: - В│н, зна║те, до кого? пде до Н│ссо - наша славна сп│вачка, хоча й перс│янка. Якщо не слухали -послухайте. День чи два тому так│ сп│ви влаштувала на канал│... Сторожа нав│ть розганяла людей, ┐┐, Н│ссо, хот│ли схопити │ кинути до в'язниц│. Та люди захистили в│д чортових тюрк│в-стражник│в. Так що ви не дуже насм│хайтеся над хлопцем... Б│льше в│н н│чого не питав │ н│чого не пояснював п│дпилим оманцям. Вс│ вони були темн│ш│ шк│рою за баср│йц│в, товстогуб│ш│. Носили коротк│ чорн│ шаровари │ п│дперезували ┐х яскравими широкими поясами, з-за яких стирчали рогов│ колодки широченних гнутих нож│в. На головах у них були як│сь хустки, а в декого лише маленька шапочка... Отож в│н │з цими моряками прибув до кварталу пов│й. В│д ранку в квартал│ все зм│нилося. На вулиц│ виходили д│вчата │з закутаними обличчями. Та в розр│зах ┐хн│х сорочок │ суконь св│тилися гол│ груди. Деяк│ - навпаки, це, певно, були християнки чи ще яко┐сь │ншо┐ в│ри, простоволос│, без усякого покривала на голов│. Зате тонк│ сорочки й халати-мали туго п│дв'язан│ п│д самим горлом, за звича║м далеких х│н, │ туго п│дперезан│ поясами, так ще шовк облипав т│ло, мов намочений водою. ▓ в│д того пов│┐ були не менш приваблив│, н│ж т│, хто безсоромно висунув у розр│з сво║┐ сорочки б│л│, незасмагл│ груди з п│дфарбованими сосцями. Ал│ проскакував повз пов│й, напахчених │ розфарбованих наче дешев│ християнськ│ ляльки, збурених одна проти одно┐, прослизав м│ж ними, як др│бна рибка кр│зь с│тки. Оббит│ величезними м│дними цвяхами двер│ були зачинен│. Вони в│дпов│ли на удари литого м│дного к│льця дзв│нким в│длунням. Всередин│ н│що не порушилось. Н│хто не в│дпов│в │з помешкання. Т│льки вгор│ в еркер│ в│двернулася в│конна реш│тка, │ зв│дт│ля висунулась б│лолиця, наче фарбована в г│пс, д│вка. - Тв│й хазя┐н ще один перстень нав│жен│й приготував?! Скажи йому, що незайманицю купили кап│тани. Вони ┐й такого перстеника зроблять...- Д│вка засм│ялася хрипким високим см│хом, │ ┐┐ велик│ оголен│ груди заметелялись з боку на б│к. Ал│ задер голову, а оч│ скосив кудись на раму, не бажаючи оглядати ┐┐ зло┐ голизни. - Ж│нко! Скажи, а сп│вачка Н│ссо вдома? - Ж│нка?! Ти пес дурний, а сука - тоб│ мама! Яка я тоб│ ж│нка?! Я д│вчина! - Господине моя ласкава! Не гн│вайся на слова. Вибач мен│, малому й недосв│дченому...- заговорив Ал│ мовою базарних багдадських лицед│┐в. - Аллах потьмарив м│й слабкий розум, │ я мовив дурницю. Вибач мен│ дур│сть │ слаб│сть голови. Але де зараз, моя господине ласкава, сп│вачка Н│ссо? Хлопець враз вир│шив продати Н│ссо син│й д│амант. За безц│нь, звичайно, бо х│ба ж у не┐ знайдеться б│льше п│всотн│ прихованих десь у ст│н│ чи в одв│рку динар│в? Хоча пов│┐ дуже добре заробляють - по два динари за в│дв│дини. А Н│ссо ще й сп│вачка. В│н продасть ┐й перстень │ з першим же кораблем вийде в Арабське море. Пов│я зовс│м роз'ятрилась. - Ах ти ж дурень! Яка ж вона сп│вачка?! Вона вересклива папуга │ п'яниця, а не сп│вачка... Подалася кудись у сади скиглити сво┐ дурн│ п│сеньки для при┐жджих дурн│в... Слухай! У тебе господар - хворий чи з тобою спить, що йому не потр│бн│ добр│ д│вчата?! Скажи йому, якщо тв│й повелитель на щось здатний, ми з подругою йому задарма покажемо наше мистецтво. Т│льки нехай в│н згодиться. Передаси йому?! Скажи: найкращ│ д│вчата задарма хочуть його вт│шити Вона зареготала на все горло, │ з-за ┐┐ спини визирнули ще дв│ оголен│ пов│┐, реготали вони │ кривили, наче мавпи, сво┐ розмальован│ лиця-маски, а безл│ч дешевих прикрас на них брязкот│ли, н│би збруя на базарному мул│. Ал│ опам'ятався │ прослизнув пом│ж тих пов│й, що зразу з'юрмились, як т│льки почули, що заколочу║ться якась пригода. За якусь хвилину хлопець був б│ля сходень пристан│. I битий м│дний фалс перен│с його до │ншо┐ пристан│, в│д яко┐ вже Ал│ б│г через чуж│ квартали й мости без зупинки до самого занедбаного палацу хворо┐ Айш│. В│н в│дкрив бокову хв│ртку, що навпроти кварталу перес│в, │ т│льки ступив на захаращене подв│р'я, як почув з будинку стук│т молотк│в │ дзв│нк│ удари тесла й сокири. Ал│ зупинився п│д засохлого пальмою, м│ркуючи, чи видертися на стовбур │ подивитись, що там роблять у к│мнатах Абу Амара, чи п│ти в будинок │ все побачити там. "Невже Абу Амар найняв майстр│в, щоб вони забили щ│лини │ т│ красун│ Рустемов│ б│льше не заглядали до покою? Що ж тод│ страшного │ пота║много в│н, Абу Амар, замислив зробити, щоб треба було й д│рки забити?! Адже в│н тим багачкам показав усе, що т│льки можна показувати. Х│ба що який злочин готу║ться │ не можна, щоб т│ його побачили... Але який злочин, який гр│х?!" Ц│ думки так збентежили хлопця, що в│н нав│ть уголос повторив; "Який злочин? Який гр│х?" Пот│м подумав, що на пальму дертися марна справа -- сонце зараз шалене │ високо сто┐ть -- у к│мнату не проникають похил│ промен│ │ не осв│тлюють середину. Поки в│н так думав, вискочила з дому Джар│я, зазирала йому в оч│, гладила його по плечу │ тр│скот│ла. Т│льки ти п│шов, повернувся Абу Амар │ прив│в ┐х,-- вона розмахувала руками, витр│пувала сво┐ здоровенн│ оч│, плямкала варгами │ клацала язиком, вишк│ряла р│вненьк│ б│л│, блискуч│ зуби.-- Вони зразу заходилися двер│ лагодити, т│, до його покою. Так│ вправн│ майстри. Т│льки грюк-цюк-цюк! -- │ вже готов│ двер│. Клинц│ позабивали в щ│лини, замок змастили, зав│си п│дтягли, одв│рки скобами скр│пили. I зсередини двер│ укр│пили зал│зними штабами. Ти що -- п│дглядала │ бачила все? Н│чого я не бачила! Я все чула. Пот│м вони перестукали вс│ ст│ни. I один │з них казав Абу Амаров│ через кожних два-три л│кт│ простукано┐ ст│ни: "Тут н│чого не вийде... Н│чого не може бути..." I так поки вони не д│сталися до кута к│мнати. Тод│ ┐хн│й ра┐с3 сказав ┐м: "Тут щось, може, й вийде" I почали вони обережно довбати дерево теслами... А пот│м, а пот│м! -- Джар│я наблизила до Ал│ сп│тн│ле лице │ гаряче дихала у вухо хлопцев│: -- Вони н│чого не говорили б│льше, т│льки все довбали й довбали, Пот│м щось впало. Загуркот│ло. I ┐хн│й ра┐с скрикнув: "О Аллах! " А Абу Амар затулив йому рота, │ в│н дал│ н│ слова не говорив. Т│льки вс│ вони повзали по п│длоз│ │ щось шкрябали... Пот│м вони довбали ст│ну в кутку, забивали гв│здки в дерево, обшкрябували │ збивали тиньк... Абу Амар з ними? -- перебив Ал│. Йому вже хот│лося пошвидше в│ддати св│й син│й кам│нь, хоч би й Абу Амаров│! Т│льки щоб по швидше позбутись його. Бо йому в│д мит│, коли в│н вислизнув │з лавки Бен Сахала, здавалось, що за ним увесь час хтось стежить │ намага║ться його схопити й в│д│брати дорогоц│нну прикрасу. Те, що кам│нь над дорогий, надкоштовний, Ал│ зрозум│в хоча б з того, як Бен Сахал ним милувався │ як тремтячими руками в│ддавав назад. Що навколо цього каменя бродить б│да та небезпека, │ дуже велика, св│дчило найб│льше те, що Бен Сахал не схот│в, а по правд│ -- побоявся його взяти. Ще й видобув з хлопця клятву Аллахом, щоб той мовчав про свою розмову з ним, з Бен Сахалом. Заклятий, виходить, цей син│й д│амант! Треба його продати чи в│ддати нав│ть, поки перстень не видерли в нього, а його самого не вдавили та не кинули в болото. Абу Амар, як трохи минуло часу, спустився вниз, спитав мене, чи не казав ти мен│, куди п│шов... Пот│м сам розбудив цю,-- Джар│я показала великим пальцем через плече на будинок,-- говорив ┐й як│сь слова, т│льки я ┐х недобрала -- жодного слова не второпала. В│н сам напо┐в ┐┐ л│ками. Тепер ця спить... Ти ┐сти хочеш? Я натовкла проса ц│лу чашку! -- Джар│я закотила оч│ п│д лоба.-- П│шли, посмаку║мо млинцями.-- Вона вивернула голову до плеча, заглядала в оч│ Ал│. Тоб│ в│н що-небудь говорив? Н│, т│льки щоб я доглядала цю... Давай по┐мо млинц│в │ пот│м ти мен│ загра║ш, а я потанцюю. Я знайшла маленький барабан серед мотлоху, що ця брала в заставу... От яка рад│сть! П│шли. Побенкету║мо уволю. Показимося досхочу! Не баз│кай. Абу Амар повернеться -- душу видере. В│н що -- тебе бив? Н│. Але зна║ш, який у нього погляд!.. Пусте! Абу Амара три дн│ не буде. Ти зв│дки зна║ш? В│н ┐м,-- вона розчеп│рила вс│ пальц│ │ показала великим пальцем за плече на будинок,-- сказав, щоб вправились │з роботою за три дн│, бо в│н на три дн│ в│дправля║ться на полювання... Я думаю, що його туди запросили або шейхи беду┐н│в, або кад│б " ем│ра Басри. Це правда?! Присягаюсь ус│ма могилами предк│в та ┐хн│ми духами-- в│н сказав: "Три дн│! Повернусь │ зразу ж бенкет. Зроб│ть усе, закликаю вас │м'ям Отверзаючого Браму". Ось як│ слова в│н сказав. Джар│я схопила хлопця за руку │ потягла в темний отв│р дверей. Слухай, Ал│! Давай побенкету║мо. Я тоб│ танець такий потанцюю, який наш│ ж│нки для сво┐х коханц│в танцюють. Мене стар│ ж│нки вчили в л│с│. Це вже пот│м мене спотворили ваш│ м'ясники, Тепер я покал│чена... Н│якого я кал│цтва в тоб│ не бачу,-- здивувався Ал│. Мо║ ║ство покал│чили5. Так п│дло й недбало втяли ножем, що я вже вмирала... Якби не моя мат│нка, викинули б мене на см│тник... Тепер я всього позбавлена! - Ал│ в│дчув переляк │ водночас наче в│дразу до д│вчини. Добре! -- збрехав в│н.-- П│ду до купця-н│сран│ 6 й куплю солодкого вина. А ти зготуй оладки │ добре роз│гр│й барабан, щоб шк│ра напнулась. Та гляди не перегр│й, бо шк│ра тр│сне. Ти дуриш мене...-- засмутилася Джар│я.-- Ти не хочеш зо мною бенкетувати... Звичайно, я рабиня... А ти в│льно б│га║ш по м│сту, там │ знайшов соб│ якусь б│лу сучку.,, Я х│ба щось таке?! То доросл│ всяке таке роблять... То старш│ весь час т│льки про всяке таке товкмачать │ п│сн│ сп│вають, │ в│рш│ складають... А ти х│ба не дорослий? -- сплеснула руками Джар│я.-- Я тебе оглянула -- │ ти такий, як │ вс│ доросл│ чолов│ки... Так то ти мене шарпала, коли я спав? Авжеж... Для чого? Хот│ла подивитись, чи з тобою можна любитись. Бо ти дуже гарний │ добрий. Полюбимося? Згода? - Вона обхопила Ал│ за шию притислася до нього вс│м т│лом. В│д гарячого подиху на сво┐й ши┐, в│д пружного т│ла, в│д об│йм│в, м│цних об│йм│в, у Ал│ аж голова запаморочилась, │ в│н сказав Джар│┐: Я тоб│ збрехав, ти правду в│дчула -- зараз я не хочу з тобою бенкетувати... Я повернусь увечер│, │ тод│ ми влашту║мо танц│... А зараз мен│ треба на Корабельний остр│в... Винеси мен│ ┐ж│. пду аж до веч│рньо┐ молитви. Т│льки ти не кажи, де я. Добре, не викажеш? Клянусь духами предк│в -- не викажу! А для чого ти туди ┐деш? -- зашепот│ла Джар│я. Пот│м розпов│м. А зараз швидше збери мен│ ┐ж│ з собою. Я п│шов до хв│ртки. Та посп│ши! Ал│ став у запасному виход│. Озирнувся, н│би обдивляючись облуплену ст│ну. А насправд│ стежив, чи не визира║ хтось │з роб│тник│в. Н│, н│кого. Тод│ в│н в│д│мкнув запори │ тихо в│дхилив вузьк│, але товстенн│ двер│. Прис│в навкарачки │ обережно-обережно визирнув назовн│. Б│ля склад│в роб│тники займалися сво┐ми вантажами, човняр│, здасться, так поринули в свою гру па кост│, що н│чого не чули й не бачили. Д│тей не було видно. Ж│нок теж н│де жодно┐. Ал│ прим│тив ще вчора внизу одв│рка, майже на р│вн│ х│дника, припорошений брудом │ пилом сучок. В│н ледь виступав над деревною. Ал│ вхопив його за вершечок, похитав з боку на б│к │ висмикнув │з гн│зда. Хлопець ще раз визирнув назовн│, обернувся до подв│р'я │ т│льки тод│ всунув палець до отвору, що утворився на м│сц│ сучка. Глибина якраз по довжин│ пальця. Ал│ миттю вив│льнив перстень │з хустки │ занурив його у д│рочку в│д сучка. Та коли закрив сучком-затичкою, то сучок вилазив над болонком │ св│тив незабрудненою смужкою деревини. Хлопчина знову витяг сучок │, ледь не викришуючи соб│ зуби, почав гризти. От коли Ал│ пошкодував за тим ножем, що йому │ подарував, │ в│д│брав Абу Амар. Та зрештою, спльовуючи дерев'яну труху, в│н заткнув д│рку, │ сучок точно п│др│внявся до болонка. Ал│ вмить п│дв│вся, │ не руками, а ногами засипав брудом св│й тайник. Тут │ Джар│я з'явилась, несучи хлопцев│ маленьку й║менську торбинку, туго напхану ┐жею. Заглядала хлопцев│ в оч│, але в│н робив вигляд, що не пом│ча║ цього, │ все визирав н│би в│льного човняра. Джар│я хот│ла вийти назовн│, та хлопець в│дтрутив ┐┐ │, не зиркнувши нав│ть па не┐, запер прох│д │з зовн│ │ посп│шив до пристан│. 13. АЛ▓-БАРАБАНЩИК Де к│нчалося м│сто, де чатували в│д п│вдня -- Аль-Джанубу веж│-охоронц│, де зводились просто в небо стр│ли сторожових маяк│в, де на маленьких островах починались пальмов│ га┐, там був Корабельний остр│в. Там були тепер │ суднобуд│вна верф, │ доки. Б│льш│ │ кращ│, н│ж в Убулл│. Човен з роб│тниками стр│мко плив повз неск│нченн│ штаби дерев'яних дощок, бочонк│в │ просто стовбур│в, неочищених, нерозроблених. У зеленкувато-жовтуватих струменях в│дбивалися б│л│ колоди тикового дерева, в'язки тонких сандалових стовбур│в, золотист│ болонки левант│йського кедра. Рядами стояли довг│ сара┐ на палях з тикового дерева -- найкращого для вс│х корабельних споруд: у вод│ не гни║, добре вигина║ться. ▓з сара┐в роб│тники тягли паки кокосового волокна, джутов│ линви, несли на головах корзини з дерев'яними к│лочками, вживаними зам│сть гв│здк│в. П│д нав│сами стояли ряди корчаг │з акулячим жиром. Коли роб│тники переливали в казани │ в│дра жир, пав│тер розносив гострий дух по всьому острову. Той запах перекривав │ аромат живиц│ левант│йського кедра, │ благовоння сандалових г│лок, │ бальзамний дух тополино┐ кори, │ г│ркоту вербово┐ кори, │ терпк│ пахощ│ акац│┐... Човен пропливав повз довжелезний сарай. Ал│ побачив, як з-за даха сарая рядами зводяться в син║ небо дерев'ян│ бруси, наче б│л│ гнут│ │кла. Невже ребра-шпангоути майбутнього корабля?! Але ж який величезний буде корабель, якщо його остов п│д│йма║ться над сара║м?! Та буд│вля ск│нчилася, в│дпливла кудись назад. Перед очима Ал│ постав н│би скелет нев│домого зв│ра. Товстенний хребет з могутнього стовбура втисся в п│сок. А б│л│ гнут│ ребра стр│мко зводились у син║ небо. Щоб той остов-скелет в│д сво║┐ неймов│рно┐ величини не перекинувся, його ребра-шпангоути поп│дпирали товстими окоренками. Навколо майбутнього корабля клопоталися майстри. Вони дзв│нко вдаряли гострими, не г│рш бритви, теслами, довбали долотами, стукот│ли дерев'яними молотками, щось свердлили бронзовими свердлами. ▓нш│ прим│ряли дошки до ребер-шпангоут│в, в│дм│ряли, ск│льки линви треба для укр│плення, заклякли навпоч│пки над дошками │ к│лочками │з зал│зного дерева проколупували д│рочки. Високий скулений старий повол│ ступав уздовж цього дерев'яного скелета │ оглядав, обмацував, обстукував кожне з'║днання. Зосереджене обличчя старого було якогось жовто-оливкового кольору. Т│льки на нижн│й щелеп│ лишилася смужка сиво┐ бороди. За велетенським каркасом майбутнього в│трильника видн│вся наполовину вже обшитий корабель. Аж сл│пив оч│ б│лими, р│вненько витесаними дошками. Коло друго┐ корабельно┐ будови було багато метушн│, галасу, │ найб│льше метушн│ там створював м│цно┐ будови чолов'яга. Кирпатий │ банькатий. Риси його лиця здавалися негритянськими, а от шк│ру мав набагато св│тл│шу, н│ж у худого буд│вничого першого корабля. Човен наближався до причалу, та Ал│ повернувся назад │ не м│г н│як в│д│рвати погляду в│д сл│пучо┐ деревини майбутн│х в│трильник│в. Б│ля сам│с│нького причалу роб│тники розпускали товстенний стовбур тикового дерева на груб│ болонки. У товст│шому к│нц│, на торц│ вони в│днайшли невеличку тр│щину │, вставивши туди клин почали заганяти його в деревину двома молотами. Клин занурювався все глибше, а тр│щина повол│ повзла все дал│ й дал│ по стовбуру. Кр│зь гупання │ дзв│н молот│в було чути, як репа║ться, тр│щить │ розрива║ться, розколю║ться уздовж волокна б│ле тикове дерево. Ал│ зачудувався роботою перс│в, бо на базар│, де торгували буд│вельним деревом, │ на будовах у Багдад│ Ал│ не бував, │ якщо здаля бачив тесляр│в чи столяр│в, то до ┐хньо┐ роботи не приглядався. А тут могутн│й стовбур, привезений аж │з далеко┐ ▓нд│┐ через море-океан, │ всього лишень два чолов│ки розривають к│лками наче яку тр│ску. Прибул│ вил│зли │з човна на дерев'яний причал │ посп│шали кожен у сво┐х справах. Виявилось, що навпростець до каркаса першого корабля не пройдеш. Тому Ал│ разом з │ншими прибулими посп│шив пом│ж велетенськими штабами деревини, як по т│нистому коридору. А той коридор виявився справжн│м лаб│ринтом. В│н петляв то праворуч, то л│воруч, то повертав назад. Коли ж прох│д урвався, Ал│ побачив -- просто попереду, на схилу берега стоять два коловороти. А в│д них тягнуться товстенн│ линви з дерев'яними блоками до пошарпаного корабля, що притулився поп│д сам│с│ньким берегом. Т│ линви закр│плюють на щоглах │ на задерикувато вигнутому форштевн│. I матроси геть ус│ темн│ - негри й мулати. Та вс│ велетенського зросту. Корабель же увесь геть подертий, дошки борту побит│, яскрав│ в│зерунки наполовину здерт│ │ облуплен│. Осторонь в│д коловорот│в маленький чолов│чок щось втокмачував двом здоровенним чорношк│рим. Сив│ пасма волосся вилазили в нього з-п│д високо┐ шапки, обгорнуто┐ тюрбаном, спадали аж на плеч│. Широченна полотняна сорочка метелялася по п│ску. Вдягнений був не багатше жебрака-каландаря з багдадського базару. А проте л│ве вухо його майже до плеча в│дтягувала ваговита золота серга з д│амантом │ двома лалами. Цей чолов│чок задер голову до двох негр│в, що мов казков│ джини2 височ│ли над ним. I ще поруч стояв старий негр невеличкого зросту, сухорлявий. Борода │ кучер│ мов б│лий смушок, прикле║ний до обгор│ло┐ деревини. Через плече в нього вис│в довгий й║менський барабан, а в руках тримав два била до барабана │ довгу очеретяну флейту. Маленький чолов│чок тикав одн│║ю рукою в груди негра, а другу зд│ймав угору │ лаявся. Тут прилет│ла │ почала над ним кружляти чи то оса, чи який ┤едзь. В│н в│дмахнувся в│д комахи, озирнувся │ побачив зачудованого Ал│. Подивився уважно на його й║менську торбу п│д рукою │ крикнув хлопцев│ щось незрозум│ле ║менською гов│ркою. Та Ал│ │ половини сл│в не добрав. Тод│ сивокосий спитав його звичайною мовою: Хлопче! Ти що робиш? Прийшов просто! -- I призвав на пом│ч цим людям Аллаха, зрозум│вши, що ц│ люди зараз почнуть працю з тим пошарпаним кораблем. Слухай, а ти на соп│лц│ гра║ш? -- спитав невеличкий чолов│чок. Н│, на соп│лц│ не вм│ю. А в барабан можеш бити? Ну, барабан -- це звичн│ше! Ану спробуй. П│дкликав до себе старого негра │ хлопця. Негр перекинув шлею барабана хлопцев│ через плече, дав замашн│ калатала з круглими випол│руваними кулями на к│нцях. Барабан був │з добро┐ вироблено┐ коричнево-чорно┐ шк│ри. А посередин│ вона в│д пост│йного вибивання виб│лилася. Цей маленький чолов│чок звернувся до Ал│. -- От уважно прислухайся -- пот│м повториш мен│, як вибивав.-- I почав ляскати в долон│ з р│зною силою та р│зними │нтервалами. Ал│ зразу повторив за ним усе, вибиваючи дерев'яними кульками палиць по барабану. Так кожен може,-- зауважив маленький чолов│чок.-- А тепер от так спробуй. Ал│ за ним повторив -- вибив б│льш складний ритм. Тод│ чолов│чок дав ще складн│ший ритм, │ Ал│ без усяко┐ напруги в│дтворив його на барабан│. Тепер ти! -- тицьнув пальцем у груди старому негров│.-- Дай йому ритм. I негр почав. П│дняв пальц│, розчеп│рив, набрав пов│тря в груди, виплеснув стрибаючу, перепадаючу мелод│ю. I тон то п│двищувався, то знизився, ритм же то спов│льнювався, то стр│мко н│сся кудись. Ал│ спробував за ним повторити, але при сам│м к│нц│ збився. Негр захитав головою │ замукав, як н│мий, що, мовляв, так не годиться. Ал│ був просто вражений -- що це за н│мий негр, який так добре чу║ │ бездоганно веде ритм. I тод│ Ал│ сказав, бо тут в│н уже був не слуга чийсь │ м│г соб│ дозволити в│льн│сть: П│дожди, старий. Я тоб│ зараз дам ритм. Швидко застукот│в тонкими к│нцями барабанних паличок той танець, який добре пам'ятав з самого малечку, коли повзав по п│длоз│ в шинках на берез│ Т│гру б│ля М│дного млина. П│д цей ритм танцювали циганки. I негр вилупив на нього сво┐ вирлат│ баньки, коли почув цей танцювальний ритм л│сових циган│в. Але пот│м його товст│ губи розсунулись просто до вух, в│н хапонув повн│ леген│ пов│тря, закотив оч│ п│д лоба. Приставив довжелезну соп│лку до товстих сво┐х африканських варг │ щосили задув, повторюючи ритм циганського танцю, що вибив Ал│ на барабан│. Ал│ вдарив паличками в барабан -- │ понеслася весела мелод│я, п│д яку непристойно танцювали л│сов│ циганки. Т│ два негри, яким давав пояснення чолов│к у тюрбан│, не змогли встояти на м│сц│, пританцьовували, клацали пальцями. Ал│ побачив, що невеличкий чолов│к п│дн│с руку до вуст │ щосили дмуха║ у ср│бний сюрчок у вигляд│ ящ│рки. Зразу ж перестав грати на соп│лц│ негр. Ал│ перепинив р│зк│ стрибки дерев'яних калатал. Негри в│д│йшли в│д чолов│ка │з сюрчком │ стали до коловорот│в. Т│, що перед цим обплутували корабель линвами, спустилися з корабля в човен │ п│дпливли до причалу, Невеличкий чолов│чок п│д│йшов до Ал│ │ пояснив: Битимеш щосили от на такий рахунок: "Раз! Два! Три! Р-раз!! Раз! Два! Три! Рраз!!!" Три рази сильно, а один раз зовс│м з ус│║┐ сили. Зрозум│в мене? I так лупитимеш, поки я не свисну спинитись. А зараз приготувались! В│н вил│з на купу окоренк│в │ був на к│лька гол│в тепер вищий за найвищого негра. Надув щоки, аж оч│ сховались у глибоких зморшках, приклав до вуст-п'явок сюрчка. Пронизливий ср│бний свист заляскот│в у вухах. Ал│ вдарив билами в барабан. I зразу ж сивий негр почав дмухати у довжелезну очеретяну соп│лку. I пронизливий писк, просто нестерпне дзижчання рознеслося над ус│м берегом. Моряки б│ля коловороту, важко видихнувши, ступили по колу, Почали накручуватись на товстенну пальмову в│сь линви, якими був пригнутий корабель. Пошарпаний, подертий корабель зрушив з м│сця, збурюючи звивист│ хвил│, │ посунувся до берега, до похилих дерев'яних сходень. Ось на хвильку корабель н│би сп│ткнувся, наче с│в на м│лину дном, │ почав хилитись л│вим боком, боком │ повол│, потроху п│длазячи до дерев'яного схилу, добре змащеного акулячим жиром. Роб│тники тягли з ус│х сил, напружуючи могутн│ м'язи, занурюючи ноги аж по литки в п│сок. Корабель зовс│м завалився наб│к, залилася вода на палубу, заструм│ла в ус│ отвори. Та вже через хвилю якусь корабель поповз по слизьких дошках нагору на берег. Ал│ весь час себе стримував, щоб не вдарити швидше, щоб не збити ритм на прискорення. Весь час в│н бив │ споглядав, як напружуються м'язи, як надимаються жили на руках роб│тник│в, як набрякають на скронях │ шиях судини. Просто, зда║ться, лопнуть. П│т зросив роб│тникам лоби, чур│в з ши┐, з-п│д пахов, по грудях, бризкав на брудний п│сок. Ал│ почав в│дчувати, що в│н наче трохи прискорю║ ритм. I тому, щоб не збитися в│д цього захоплення д│║ю, заплющив оч│ │ почав рахувати подумки, гальмуючи все в сво┐й голов│... "Раз, два, три! Раз! Раз, два, три! Раз!" Зносилася поруч нього мелод│я, висока й ск│млива. Здавалося, л│воруч в│д Ал│ вона вироста║ блискучим лезом. Хлопець, так │ не розплющуючи оч│, проказував подумки: "Раз! Два! Три! Р-раз!!!", притопував ногою │ з ус│х сил калатав билами по туго напнут│й шк│р│ барабана. Поки м│цна рука не вхопила його за плече. Ал│ повернув обличчя, розклепив пов│ки │ побачив -- б│ля його лиця п│дстрибу║ цапина бор│дка... Плюскот│ла й шумувала вода, виливаючись │з перевернутого, покладеного на л│вий борт корабля. Моряки камешились б│ля днища, оброслого пасмами зелених │ бурих водоростей, б│лими скойками ракушок │ морських жолуд│в. Метушилися б│ля днища негри-велетн│, заганяючи в пази слипу здоровенн│ бруси акац│йового дерева, як│ мали утримувати корабель на слизькому схил│. А │нш│ негри ставили в колеса коловорот│в бруси для гальмування. Коли було в│дпущено к│лька к│лець линви, а корабель лише заскрип│в │ зовс│м не порушився з м│сця, тод│ чолов│чок щосили засюрчав у ср│бну ящ│рку. I негри похапали тесла, долота, дерев'ян│ молоти │ чимдуж кинулись вискоблювати, оббивати, обтесувати заросле днище корабля. Т│ ж моряки, що були св│тл│ш│ шк│рою, мовби коричнев│, з голеними головами │ вс│ геть висок│ й дуже худорляв│, т│ в│д│йшли подал│ й с│ли колом. I н│хто на них не звертав н│яко┐ уваги. Т│льки негр-музика потяг до ┐хнього гурту Ал│. I ось вони вж║ сид│ли мовчки п│д нав│сом у зат│нку, а поруч потр│скувало вогнище з двома казанами на ньому. В одному починала закипати вода, а в другому булькала й важко схлипувала густа пшенична каша. В│д гурту в│дд│лилися дво║ чолов│к│в │ в одну мить забили двох здорових к│з. Один повиц│джував з обох к│з у здоровенну дерев'яну чашу кров. Обмочив у кров правицю │, бризнувши на п│сок навхрест, щось промовив │ вивернув чашу я казан з кашею. Швидко │ щосили заходився кописткою перелопачувати кашу. А другий тим часом лупив к│з │ тельбушив ┐х, подаючи шматки третьому, │ той опускав ┐х у вируючий окр│п. Т│льки-но кров добре роз│йшлась у каш│, як казан п│дхопили │ поставили на п│сок. П│д казан з козлятиною все п│дсипали й п│дсипали сух│ ф│н│ков│ к│сточки та стружки. Плавали пасма ядучого диму над казаном. Вода вирувала, бризкала, │ разом з парою навколо розпливався гострий запах козлятини. Один з коричневошк│рих, той, що, напевно, був за кухаря, почав залишками кров│ з чаш│ малювати як│сь знаки на велик│й тац│. А затим разом │з одним молодиком в│н п│дхопив казан │ вони вивернули казан каш│ на тацю. Солодкуватий запах варено┐ кров│ оповив ус│х проявних. Ал│ сид│в, як │ вс│ вони. А лице старого негра-музики пос│пувалося в│д нетерп│ння, в│д бажання посмакувати на┐дком. Кухар кописткою вир│вняв густу кашу │ в│дд│лив кожному його частку. Хапали жменями те вариво │ з великою вт│хою в│дправляли соб│ в рота. Ал│ зрозум│в, що в│н про┤авив мить, коли можна було п│ти в│д ┐хнього гурту │ уникнути ┐хньо┐ нечисто┐ ┐ж│4. Якщо ж в│н зараз устане, коли │ йому вид│лили частку, то образить ┐хню трапезу, а значить, │ ┐хн│х бог│в. В│н │ злякався нечисто┐ ┐ж│, │ водночас ┐сти хот│лося. Тод│ набрав повну жменю прегусто┐ каш│, заплющив оч│ │ обережно взяв губами к│лька розварених зернин. На┐док виявився не таким уже й бридким, як в│н думав. Пот│м в│н розсмакував │ ┐в уже з насолодою, та оч│ не розплющував. Раптом навколо настала тиша -- не чулося плямкання його сп│втрапезник│в, │ Ал│ в│дчув, що на нього хтось пильно дивиться. Розклепив пов│ки -- над ним стояв маленький чолов│чок │ впирався здивованими й злими очима на Ал│. В│н спитав хлопця: Ти х│ба не мусульманин? Ти що, перс чи в│рменин? Чи, може, ти тюрок? Може, ти необр│заний? Мусульманин,-- в│дпов│в Ал│, облизуючи вуста. Ну, тод│ ти мен│ сво┐м байдацтвом подоба║шся! Чий ти? Зв│дк│ля ти? Що ти тут робиш? Барабанщик ти мил│стю божою. Це в тебе в кров│. Якщо цього нема║, то нема║, │ н│хто не навчить, ┐ н│яка вправа не допоможе. Розкажи мен│, хто ти? Я Ал│ з м│ста славного Багдада, обител│ хал│ф│в. Син Хасана. В│н працю║ на М'ясному базар│. А що вм│║ш? Я вм│ю ловити рибу. Вм│ю н│ж кидати з пращ│. Вм│ю добре плавати й п│рнати. Я плив в│д Зеленого базару до Золотого млина з жаровнею в руках. А на жаровн│ смажилась риба. Купець Омар програв шинкарев│ Бурдусу три динари. А тоб│ що дали? А мен│ дали жаровню. А рибу?! Риба була моя. А ким ти хочеш бути? Мандр│вником. То ти вже мандр│вник! Так, але я хочу побачити чудеса св│ту. Я хочу побачити рибу кашалота. Я хочу побачити птаха Рух, Я хочу побачити водян│ гори... Досить, досить,-- сказав бородатий чолов│чок. - Беру тебе на св│й корабель. Мене тут звуть Малюк. Так│, як ти мен│ потр│бн│. Призначаю тоб│ плату один динар. Господине м│й ласкавий! Щедр│сть твоя велика, але м│й батько Хасан заробля║ два динари, а в│н робить просту роботу на базар│. Чолов│чок засм│явся │ показав хлопцев│ два пальц│ на одн│й руц│ │ один палець на друг│й. Тв│й батько заробля║ дв│ монети на м│сяць, а я тоб│ плачу монету за добу. На корабл│ м│ряють час не днем │ н│ччю, а добою. Ал│ кл│пав очима │ мовчав, а володар корабля спитав: Ти десь мешка║ш чи мечеть тоб│ пристанищем? Н│, я в одно┐ хазяйки живу. Вона зараз хвора. Ти ┐й не заборгував? Я н│чого не заборгував, але мо┐ реч│ в не┐ збер│гаються. Треба ┐х забрати. Дурниця! Як│ в тебе можуть бути реч│? Я тоб│ дам грош│, │ ти соб│ купиш усе потр│бне... В отому курен│ будеш жити. Господине м│й ласкавий │ щедрий! Я повинен забрати сво┐ одеж│ │ зброю. Там у мене добр│ стр│ли... Зброю я не можу н│кому полишити. Ти н│кого не бо┐шся в м│ст│? Ал│ здвигнув плечима. М│й господин т│льки може бути страшним. Але в│н на полюванн│. I в│н не казав мен│ про дн│ роботи на нього. Я з ним не укладав угоду про час │ строк служби. Сказав в│н: "Хочеш п│ти до мене?" Я й п│шов до нього, але в│н не сказав, на ск│льки в│н бере мене до себе. Ну, добре.-- Малюк показав гострим, наче гв│здок, пальцем на високого коричневошк│рого, з голеною головою чолов│ка: -- Ти,-- │ заговорив до нього якоюсь дивною мовою з приклацуванням, висвистуванням. Н│би сп│вала й тр│скот│ла дзьобом якась птаха. Ал│ здивувався, аж оч│ в нього округлились. Тод│ бритоголовий п│дв│вся, взяв жовтого плаща, накинув на л│ве плече, а праве лишив голим. I взяв списа з дуже довгим в│стрям, направленим як бритва. I попростував за Ал│ до причалу. 14. БАШТА ТОРТУР Коли вони вже майже наблизились до причалу, хлопцев│ переступив шлях чолов│к. В│н виринув нев│домо зв│дки. Голос його був р│зкий │ наче водночас застуджений. Сказав в│н таке: Малий! Не водись │з безбожними │долопоклонниками! Ти ┐в з ними нечисту кров! Тоб│ сл│д пройти очищення. Якщо ти не викона║ш очищення, тебе в│дведуть до кад│! Не сп│лкуйся з тими, як│ не шанують Аллаха │ його пророка! Ал│ здивувався │ лише зм│г виправдатись у такий спос│б: Я сам н│чого... Мене потягли до гурту, бо я ┐м барабанив... I пот│м, ┐м же дозволили тут бути, то я й подумав, що н│чого такого не буде, якщо я з ними посиджу... Це не твоя справа, кому дозволили, а кому н│! Ти ж повинен дотримуватися закону │ звичаю! ▓ди швидше геть! Полиш Корабельний остр│в │ посп│ши очиститись в│д скверни! Ти согр│шив! Якщо сам цього не зробиш, тебе знайдуть люди кад│, │ покарання буде жорстоке! Чолов│к говорив таким злим голосом, водночас так впевнено │ переконливо, що Ал│ затремт│в в│д страху. Але тут коричневошк│рий виступив уперед Ал│ │ спис нахилив в│стрям до лиця незнайомого. I той аж в│дсахнувся. I вони п│шли дал│. Ал│ обернувся │ покивом голови подякував бритоголовому, що той в│д│гнав цього скаженого незнайомця, який пророчив малому всяк│ лиха. Коли вони спустились до причалу, там якраз стояла лод│я, готова щохвилини в│дплисти до м│ста. В н│й сид│ли роб│тники, дво║ якихось здоровенних наче вантажник│в валялися просто на дн│, н│би впилися дешевим пальмовим вином. Ще сид│ли як│сь вантажники, два торговц│ хл│бом. Старший човняр на лод│┐ побачив Ал│ та його темношк│рого супутника │ закричав: Давай стрибай швидше! Ал│ роз│гнався │ стрибнув до човна, ледь-ледь не промахнувшись. Та все ж зачепився кол│ном бо в той момент лод│я хитнулась на хвил│. Хлопець нахилився, почав розтирати забиту ногу й зовс│м не звергнув увагу, чи стрибнув за ним у лод│ю його супутник. В│н отямився т│льки тод│, коли вже весляр│ дружно скаламучували зелену воду гостроконечними лопотями весел. Вони дружно й вм│ло загр│бали, аж здавалось, ┐хн│ м'язи прорвуть засмаглу шк│ру. Вже був не один десяток метр│в в│д причалу. А там виросли н│би з-п│д земл│ страж│ у пе