. А тод│, з│ ср│блом Кадар│┐, полишить в│н Абу Амара │ зразу ж п│де в порт │ взна║, коли перший в│трильник-дхау виходить в Арабське море, щоб досягти за тим моря-океану, а за морем-океаном славного м│ста Кал│кута. ▓ в│н тод│, н│чого не сказавши Абу Амару, попливе назустр│ч сво┐й дол│, щоб зд│йснити сво┐ мр│┐ │ побачити чудеса далеких обр│┐в. Адже виходило з Абу Амаром погано. Ал│ не спитав на сам│м початку про платню за службу. А тепер в│н уже не м│г про це спитати. Язик не повертався, та й було страшно. Бо в Абу Амара хоч скажен│ ноч│, │ б│ганина, │ треба все встигнути, та все ж Ал│ пост│йно ма║ на┐док. ▓ якби не Абу Амар, то не знати, що б │ робив в│н у Баср│. Здихав би з голоду. Бо як з│брались тут корабл│ з ус│х усюд, то ц│ни на ┐жу п│дскочили у к│лька раз│в. ▓ вода, смердюча й брудна, ну чисто з калюж│, та ще │з солон│стю морською, кошту║ не дешевше багдадського шербету! ▓ отак-от, з невеселими думками про свою службу в Абу Амара та мр│ями про дирхеми Кадар│┐, Ал│ зрештою заснув. ▓ зовс│м не чув п'яного галасу, коли вноч│ вийшли гост│ в│д Абу Амара. Сам Абу Амар │з п'яним музикою проводжали човна, стоячи на краю гребл│, │ довго розмовляли з│ стражником, що мав охороняти богослов│в, кожного до його осел│. А пот│м п│днялись удвох до покою Абу Амара, │ Джар│я знов п│дглядала за ними. Та юний багдадець всього цього не чув │ не знав... Ал│ прокинувся ще до вран│шньо┐ молитви. Зазирнув до Айш│. Вона стогнала ув│ сн│. Тому розбудив ┐┐ │ дав води й дурманного л│карського з│лля. Джар│ю не став будити, а посп│шив нагору до к│мнати Абу Амара. Двер│ були зачинен│ на ключ, │ йому н│хто не в│дпов│в. Тод│ хлопець зазирнув кр│зь д│рку в│д сучка. . У сут│нках, бо зав│си зовс│м були спущен│ на реш│тки, побачив - у к│мнат│ н│кого нема║. Подушки розкидан│, скатертина з перевернутими чашами, баклажками │ глечиками з-п│д вина, лушпинням │ недо┐дками не прибрана. Ал│ зняв ключ│ з пояса, та жоден з ключ│в не п│д│йшов до замка к│мнати Абу Амара. Тод│ вир│шив не витрачати марно часу, а посп│шати до кварталу пов│й. Прихопив у дорогу жмен│ дв│ родзинок та трохи сушених смужок дин│. За фалс перебрався до кварталу, де жили християни, а тод│ вже по мостах високих та по низьких плавучих мостах д│стався до широкого каналу, на другому берез│ якого були весел│ квартал│ пов│й з шинками, харчевнями, крамницями, де торгували вином та закусками. Знову за фалс в│н був на другому берез│. О славна Басра! За все, за все тут треба заплатити хоч би фалс! Якщо вс│ квартали п│сля вран│шньо┐ молитви вибухали вс│ма можливими звуками - галасували човняр│, продавц│, дзвен│ли ┐┐ стукот│ли молотками й молоточками ковал│, м│дники та золотар│; вихваляли сво┐ страви базарн│ кухар│; закликали подивитися всяк│ штучки й витребеньки базарн│ ф│гляр│ - то в квартал│ пов│й панувала тиша. Геть ус│ в│кна зав│шен│, а двер│ замкнен│. Лише дво║ см│ттяр│в затертими пальмовими м│тлами зм│тали бруд з х│дник│в. Та ще дво║ з│гнутих водонош з величезними бурдюками на плечах стукали у двер│ шинк│в - пропонували наповнити за н│ч спорожн│л│ глеки. Ще один водовоз куняв на демен│ пузатого човна, наповненого здоровенними корчагами та бурдюками, │ час в│д часу торкався сво┐м зморшкуватим чолом з│гнутих кол│н. Лише на к│нц│ кварталу, б│ля рогу, де │нша вуличка перетинала головну, були в│дчинен│ двер│ знайомого будиночку, │ в│дт│ля чувся легенький передзв│н струн. Ал│ вмить уп│знав мелод│ю "Фат│ми", з яко┐ й почалося його знайомство з ц│║ю малесенькою ж│нкою з кварталу пов│й. Аж у грудях млосно зробилося в│д ср│бного дзвону акорд│в... Ус│м вона в│др│знялася в│д пов│й, але жила тут. Та спитати, чому вона тут, Ал│ не насм│лювався. Адже мужчина не ма║ права задавати чуж│й ж│нц│ питання. В│н не пам'ятав такого, щоб хтось │з чолов│к│в розмовляв з чужою ж│нкою. Хоча от довелось таки йти до не┐, бо зовс│м │нша справа, якщо в людин│ т│й ║ якась потреба. Ал│, д│йшовши до дверей, зупинився, невидимий за дверима, але й не п│дступав упритул до дверей, щоб не вийшло, що в│н п│дгляда║ та п│дслухову║. ▓ чекав, поки Кадар│я ск│нчить грати. Слухаючи ср│бний дзв│н аль-ута, в│н забув про перстень, про сво┐ невдал│ розмови з кап│таном, нав│ть про мандри. ▓ про те, що служба в Абу Амара ста║ для нього образливою. В│н поплив у тих прозорих звуках музики н│би та чайка, про яку два дн│ тому сп│вала Н│ссо. В│н стояв, опустивши голову, │ схаменувся т│льки тод│, коли перед ним постала Кадар│я без плаща, │ оч│ не були в не┐ п│дфарбован│ сурмою. Бл│д│ щоки тепер в│дкрились у сво║му справжньому вигляд│ - геть обсипан│ ластовинням, мов усе обличчя обл│пили просяною лускою. Вуста не були яскраво-червон│, а здавались якогось темно-ф│алкового кольору. А оч│ були стомлен│, │з припухлими пов│ками, як у хворо┐ людини. Ал│ здригнувся в│д ┐┐ голосу. - Ти прийшов в│д Абу Амара? Ал│ похитав головою. - А в│д кого? Чи та║мниця? Ал│ озирнувся на вс│ боки, приклав пальця до вуст. - Тод│ заходь до мо║┐ осел│. В│н переступив, через пор│г. Прис│в п│д ст│ною, мовчки розмотав свою згустку, розв'язав вузлик на к│нц│ хустки │ видобув зв│дт│ля │скристо-кривавий лал. Кадар│я скрикнула. - Той самий?!! - Так, моя господине! - Як ти його видобув?!! Ал│ почув в ┐┐ словах захват, │ йому закорт│ло похвалитись. Бо питання було без жодного в│дт│нку зневаги, геть не схоже на Абу Амаров│ слова й питання: "Так ти себе вважа║ш мужчиною?! Вважа║ш себе чолов│ком?" ▓ Ал│ розпов│в ┐й про смужку свинцю, знайдену в куп│ см│ття на подв│р'┐ Айш│, як раз на те м│сце, де вона, Кадар│я, стояла. Як сам п│рнув за свинцем та знайшов │ свинець, │ золотий перстень. - Правда? - просто просп│вала зачудована Кадар│я, │ ┐┐ щоки порожев│ли. Ал│ видлубав з пояса нер│вний свинцевий бублик. - Дай я тебе поц│лую! - ▓ воза обхопила його голову, притисла до себе │ гучно поц│лувала в обидв│ щоки. Обняла, притисла, │ Ал│ в│дчув, як│ в не┐ п│д одягом маленьк│ │ гостр│ груди. Враз рвучко Кадар│я в│дтрутила в│д себе хлопчину │, лишивши його в хмар│ тонкого дорогоц│нного запаху камфори, схилилась до тахта, застеленого червоним в│рменським килимом, найдорожчим на т│ часи. Видобула з глибини невеличку черепахову коробочку. З самого закутка витягла перстень, зроблений │з товсто┐ смужки золота. А посередин│ смуги сид│в темно-син│й гранчастий кам│нь. Такого каменя хлопцев│ не доводилось бачити. Хоча часом добр│ сазанчики були йому н│би живою перепусткою до найдорожчого базару в Багдад│ - там торгували дорогоц│нним кам│нням, фарбами та благовонними. Здалеку бачив блакитний цейлонський сапф│р, бачив б│рюзу афганську та лазурит, яспис │ он│кс, агат │ халцедон, дв│ч│ св│тили йому промен│ мар│йських 3 смарагд│в, бачив, як промен│ла, наче золотий мед, купка бурштину з далеких кра┐в рус│в. ▓ не були для нього дивом купки густо-зеленого с│найського малах│ту. О багдадськ│ базари-суки! Чого там т│льки не побачиш! Про що не дов│да║шся! Про що т│льки не придба║ш знання й розум│ння! А син│й кам│нь у персн│ св│тився незвично - несхоже на жоден з бачених там. Здавалося, що в│й випром│ню║ назовн│ св│тло стократ сильн│ше за те св│тло, що пада║ на нього │з зовн│. До всього кам│нь було в│дшл│фовано не круглим горбочком, а його гостр│ природн│ гран│ п│дсилено ретельною │ вправною шл│фовкою. Кадар│я взяла стиснену правицю Ал│, розтисла його пальц│ │ поклала на долоню перстень - не дуже великий, та ваговитий. Хлопчина нахилився до персня, │ густе ║мне пром│ння просто р│зало йому оч│. ▓ закр│плено було кам│нь дивовижно - з трьох бок│в його тримали малесеньк│ золот│ руки. Робота велико┐ вправност│ - на кожному пальчику викарбуван│ вс│ суглоби │ н│гтики! Пройшла перша мить здивування й радост│, │ г│рко стислося серце - згинула враз уся над│я на дирхеми. А з│ ср│блом │ спок│йна, певна подорож до Кал│кута. Та попрохати ср│бло не посм│в. Тут сталося ще г│рше - в│н нараз в│дчув, що хоче волод│ти цим перснем │ що зовс│м не бажа║ повернути перстень Кадар│┐. Перстень сво║ю коштовн│стю лягав тягарем на його плеч│, пов'язував його путами - було шкода в│ддати дивний скарб │ попрохати зам│сть нього жменьку дирхем│в. ▓ подорож до ▓нд│┐ в│ддалилася кудись за туманний гарячий обр│й Басри на непевний час... Затис перстень-скарб, аж н│гт│ поб│л│ли, │ порачкував до дверей. Все мовчки, т│льки соп│в в│д напруги. Вже стоячи на пороз│, лицем до Кадар│┐, видобув │з сво║┐ пам'ят│ слова опов│дач│в-ф│гляр│в на багдадських базарах. Такими словами у ┐хн│х опов│дках н│би говорили люди вельможн│, багат│ та осв│чен│. - Хай на тебе впаде благословення Аллаха, моя господине... за цей царський дарунок!.. Бо мо║ здивування тво║ю щедр│стю д│йшло меж│ можливого! Дякую │ припадаю до тво┐х н│г!!! ▓ хай твоя царська щедрота буде тоб│ воздаватись тисячу тисяч раз│в добром │ рад│стю!!! Хай на тебе впаде благословення Аллаха │ захист його!!! Малий порачкував, а тод│ повернувся │ просто поб│г по вулиц│, ледь не штовхнувши двох см│ттяр│в. Вони зчепилися над купою см│ття │ намагалися видерти один в одного уламок дирхема. Певно, його вноч│ загубив якийсь п│дпилий моряк... Взагал│, з кожним днем у Баср│ життя ставало б│льш гучне, неспок│йне. Бо прибували нов│ й нов│ корабл│ по Шатт-аль-Арабу з│ сво┐ми товарами аж │з верх│в'┐в Т│гру та квфрату. Вс│ за┐зди-хани були забит│ купцями, ┐хн│ми домочадцями та слугами матросами │ корабельниками, торговцями та шейхами │з сус│дн│х озерних та степових племен. Вс│ чекали й не могли дочекатись, коли ж почнеться л│тн│й в│тер. Але щось не було чути н│яко┐ зв│стки н│ в│д рибалок, що виходили в море за рибою, н│ в│д ловц│в перлин │ збирач│в корал│в. Весь час в│три зненацька зривалися з р│зних частин св│ту, крутили над морем, рвались на р│зн│ боки, проносились шквалами та закручувались у небо чорними стовпами смерч│в. Пост│йний же в│тер, що в л│тн│ м│сяц│ дме в одному напрямку │ несе крутобок│ арабськ│ в│трильники до берег│в ▓нд│┐, н│як не починався. А баср│йськ│ завжди можна було п│знати серед │нших корабл│в по ┐хн│х б│лих боках, бо т│льки в Баср│ вживали таке чисте б│ле вапно в сум│ш│ з акулячим жиром для обмазки дощок дхау. ▓ от Ал│ приб│г до к│нця кварталу. А Кадар│я тим часом гралася перснем, крутила на вс│ боки, милуючись багряним пром│нням, що вогненними пучками виривалося │з глибини кристалу. Музика визирнула з дверей, озирнулася на вс│ боки - чи не йде хто до ┐┐ помешкання - │ швидко зачинила двер│. Тод│ п│дскочила до в│кна. З-п│д в│кна, п│д рамою витягла невеличкого дерев'яного ч│па, встромила в д│рочку перстень. Закрила згори ч│пом │, послинивши пальця, замазала крейдою │з ст│ни, щоб не було знаку. Ал│ спинився в к│нц│ кварталу │ с│в на пал│ над водою. Ал│ махав рукою, та човняр│ пропливали мимо - у вс│х у них були пасажири. Хлопець озирнувся. Осторонь, де в дамб│ вирубан│ сходинки й укладено акац│║в│ дошки, припала вже знайома йому широкобока лод│я, вся заставлена корчагами з водою │ обложена поп│д бортами величезними бурдюками з водою. На демен│ сид│в могутн│й мулат, розпустивши товстенн│ червон│ губи │ сопучи ув│ сн│. А руки сторожко тримав на довгому шестов│, яким в│н гальмував рух, щоб теч│║ю не в│двело човен в│д причалу. Дво║ його пом│чник│в, один, мабуть, молодший брат, такий же могутн│й мулат, │ другий, певно курд, високий та стрункий, тягали корчаги з водою. Ал│ в│двернувся в│д них │ розкрив пальц│. За ту мить, що перстень лежав в│дкритим, сонце впало на кам│нь. Сонячний пром│нь наче кудись глибоко-глибоко занурився, а тод│ вибухнув назовн│ р│зким, яскравим св│тлом. . Син│й пром│нь вдарив йому в оч│. Хлопчик аж здригнувся в│д нестерпного блиску. ▓ тод│ вд│яв так само, як │ з перснем-лалом - зав'язав у хустку. Сид│в Ал│ │ розм│рковував, що ж дал│ робити. З грошей, що дав Абу Амар, у нього лишився якийсь м│зер. А частку дирхема в│д законника │ батьк│вський дирхем в│н вол│в н│защо не ч│пати. Син│й кам│нь не можна в│ддати Абу Амаров│. Бо якщо Кадар│я не винагородила хлопця грошима за таку безц│нну послугу, то хто зна║, як мосулець вчинить?!! Що скаже? А продати син│й кам│нь неможливо! Хто пов│рить хлопцев│, що в│н цей перстень не вкрав, а йому подарували?! Таке трапля║ться лише в казках! У житт│, тут, ось зараз, под│бного не бува║! Чудеса трапляються десь там, далеко за обр│║м │ не сьогодн│! Траплялися давно, вчора. Або трапляться в далекому завтра. Це вже Ал│ зрозум│в, бо вс│ чудеса, про як│ говорилося й кричалося в Багдад│, пот│м виявились або брехнею, або помилкою... А десь далеко чудеса таки трапляються! Це вс│ стверджували │ н│хто не сумн│вався, │ вс│ в│рили, │ разом з ус│ма в│рив Ал│. Чудеса б│льше бувають страшн│, а бувають │ весел│. А чудо з перснем не ма║ н│яко┐ назви. ▓ з ним зовс│м не весело - воно лягло на хлопця мов кам│нна брила. Думав, але н│чого не м│г придумати. Може б, ця пожадлива Айша купила перстень пота║мно? А може, │ забрала б соб│, н│чого не давши? А що ┐й зробиш? Та головне - вона зараз хвора │ н│ до чого не здатна. Якби Рустем був удома, може, в│н купив би син│й кам│нь?! Дати кам│нь комусь │з кап│тан│в, щоб вони його в│двезли до ▓нд│┐? А якщо вона перстень в│зьмуть, а самого продадуть п│ратам, щоб н│хто й не знав, хто ┐м цей кам│нь дав? Под│бне чув на базар│, де збиралися торговц│ к│ньми... Та й до кап│тан│в у нього була велика пересторога - в│н добре запам'ятав ┐х зневагу, коли хот│в найнятись на корабель. Вови вс│ кепкували з його худорлявост│, наче це були не в│дважн│ мореплавц│, а брудн│ кухар│ з р│чково┐ саф│ни. ▓ раптом в│н вир│шив - п│ти до Бен Сахла │ в обм│н на син│й кам│нь подивитись на чудесну б│ло-червону троянду - справжн║ диво Басри. За м│дяки в│н купив соб│ найг│рших, найсух│ших ф│н│к│в, │ це була для нього добра ┐жа. В Багдад│ в│н │ так│ р│дко куштував. А пундики з│ стола в Амара ще його не розбестили. Те, що в│ддасть син│й кам│нь, його вже не бентежило. Лише б не взнав Абу Амар про лал. Та, певно, вже Абу Амар не ц│кавиться тими Н│ссо │ Кадар│║ю. Можливо, коли мосудець знову з ними здиба║ться, якщо таки здиба║ться, то корабл│ попливуть у море. ▓ хтось │з кап│тан│в або купц│в в│зьме Ал│ в ▓нд│ю. В│н так спод│вався цього, що був просто переконаний - його в│зьмуть! Йому усм│хнеться доля! Хлопець проговорив до мулата: - Ви у той б│к пливете? - Га? Що? Що таке? - стрепенувся спросоння мулат. Зв│в угору голову │, побачивши над собою хлопця, спитав: - Тоб│ води? Ми кухлями не прода║мо! Лише м│хами! - Я не про воду! Ви пливете он туди? - А тоб│ що? - А мен│ туди треба! - │ показав рукою до Зеленого базару. - Пливемо туди! Але людей ми не возимо. - Я плачу фалс! Мен│ дуже треба! Мулат довго чухав потилицю, зрештою вир│шив: -- Прийдуть мо┐ хлопц│ - й тод│ попливемо. Ал│ перебрався в широкий, товстопузий човен │ примостивсь у щ│лину м│ж бурдюками. Йому все ще хот│лося ┐сти │ в│н не зм│г втриматись, щоб не витягти смужку сушено┐ дин│. Але ┐сти одному в присутност│ │ншо┐ людини в│н не м│г - Ал│ знав, яка то мука │ образа, коди хтось ┐сть, а тебе не пригоща║! В│н витяг ще смужечку дин│ │ подав мулатов│. - Пригощайся, дядечку! - А ти щедрий! - ▓ той простягнув коричневу вузлувату руку, наче вир│зьблену │з старого гор│хового кор│ння, на яку наклали рибальську с│тку, так випирались з-п│д шк│ри судини. Ал│ ще витяг залишки родзинок, може, з п│втори дюжини др│бних зморщених яг│д. Розд│лив на долон│ пор│вну. Одну частку схопив у пучку та в рота, а другу переклав у мозолясту долоню мулата. Повернулися нос│┐-здорован│ │ поставили на м│сце порожн│ корчаги. Був час повного припливу, │ тому молодий мулат з курдом схопилися за весла й вдарили ними по каламутно-зелен│й вод│. ▓ човен бадьоро посп│шив уперед, б'ючись │з плюскотом крутими боками об др│бну хвилю. Ось │ Зелений базар. Весляр│ п│д│гнали човна до насипу, а малий пол│з у пояс, щоб в│ддати ┐м фалс. - Н│, н│, хлопче! - мулат закрутив сивою головою. - Спасиб│ тоб│ за пригощення. Ти хлопець добрий │ без гонору! - А який гонор? - спитав Ал│ здивовано, вже тримаючись рукою за палю, щоб вил│зти на греблю. - Хе! - виставив уперед п│дбор│ддя старший мулат. - Тут у Баср│ люди жорсток│ - кожен себе вважа║ вищим │ кращим за │ншого! Араб за перса; перс вважа║ себе вищим за │нд│йця.... │ таке │нше... │ взагал│... Тут кожен перед кожним пнеться. А нас, темношк│рих, весь час упосл│джують... Хоча були, були колись часи... Отож я й кажу - у Баср│ люди зл│ й пихат│. - А ти, дядечку, х│ба ти не з Басри? - Ми оманц│ з│ славного м│ста Маската. - А чого ж ви опинилися в Баср│? - Так сталося. Колись зустр│немось - розпов│м. Ну, бувай здоров, бо нам час дал│ рушати. Треба цю воду продати та й посп│шати по св│жу. Ти х│ба не зна║ш, що коли вода з в│дпливом у каналах спада║, тод│ там, у Шатт-ель-Араб│, вода не така солона. ▓ нам треба нею наповнити вс│ корчаги й бурдюки! - В│н чомусь засм│явся, пов│в мозолистою рукою над зморщеними, обпалими шк│рами бурдюк│в. - У Баср│ хл│ба н│хто не подару║! Може, т│льки з рад│стю подадуть хл│бець-закур│ 4, коли потрапиш до в'язниц│. Ам│нь! Ал│, призвавши на водовоз│в ус│ можлив│ щедроти Аллаха, в│дштовхнув носа човна │ видряпався на верх гребл│. 11. Д▓АМАНТ ▓ ТРОЯНДА Ал│ посп│шив через Зелений базар. А на базар│ вирував людський натовп. З ус│х бок│в до кварталу п│дпливали по трьох каналах усе нов│ й нов│ човни. Привозили всяку зелень, яку т│льки можна зростити на остр│вних городах та в садах. Цибулю червону й б│лу, круглу й довгу, мов кор│нь солодко┐ тростини, капусту, часник зовс│м молодий - │ часник дозр│лий, кожною головкою завб│льшки з добрий кулак м'ясника, ц│л│ снопи петрушки, кропу, оберемки темного бадилля духмяно┐ к│ндзи, невеличк│ корзинки соковитих пахучих каперс│в1, редьку й моркву у великих корзинах, ог│рки та ще всяку-всяку всячину. Ну й лак│тки з пустел│ - корзини б│лих круглих гриб│в. Беду┐ни привезли ┐х до Шатт-ель-Арабу, а там у них гриби перекупили спритн│ зеленяр│. Ал│ не м│г затримуватись │ доклав ус│х сил │ спритност│, щоб пробитись через вируючий людський тлум. Коли виходив з базару, углед│в - б│ля першого мосту сидить дерв│ш │з каландар│в2. Голова непокрита, виголена, вус│в │ бороди нема║, брови вищипан│. Шия у зморшках, мов черепахова. Перед ним стояла на дерев'яних плахах х│дника чаша │з шкаралущ│ кокосового гор│ха. ▓ в н│й к│лька стертих фалс│в. Ал│ проминув каландаря, але пот│м повернув │ поклав йому в чашу останню смужку дин│. Чолов│к з голим видом уважно подивився на хлопця. ▓ по цьому погляду Ал│ наче в│дчув - каландар зна║ його, п│знав його. Та сам хлопець не м│г пригадати н│як, чи в│н його вже бачив у Баср│, десь у юрм│, чи не бачив. Каландар розкрив сух│ вуста. ▓ безл│ч зморшок по куточках рота розправились │ склались у якийсь дивовижний в│зерунок. - Благословення тоб│ Аллаха, хлопчику, за щедре подання! - ▓ тоб│ благословення │ щедр│сть Отверзаючого Браму! Та й поб│г дал│ по мосту. Коли б│г по горбатому мостов│, що зводився над каналом наче дуга напнутого арбалета, в│дчув на соб│ погляд безбрового дерв│ша. ▓ коли вже спускався вниз │з мосту, обернувся й побачив, що каландар пильно дивиться йому усл│д. В│д того Ал│ стало наче аж моторошно. Т│льки, правда, на хвилю. Бо дал│ в│н уже б│г вулицею кварталу, де торгували к│зяками, вуг│ллям, деревом, хмизом, очеретом, сухим пальмовим листям - усяким паливом, одним словом. Наче повернувся в р│дний Багдад. Дал│ продавали канати, линви, грубу пряжу, полотно для в│трил та вс│ляке моряцьке начиння. По другому мостов│ переб│г до кварталу, де жили перси-ши┐ти. А в│д кварталу перс│в через м│ст д│стався до д│льниц│, де селилися не мусульмани. В│н знав, що в самому к│нц│ цього кварталу розташована садиба Бен Сахла. Трохи було дивно для Ал│, чому цей │удей не поселився в сво║му квартал│. Та х│ба ж його спита║ш? Не личить та й не за звича║м, щоб питати сину см│ттяра про так│ реч│ в торговця. Звичай не закон - його не можна обходити. Звичай визнача║ життя людини, │ це обов'язок - сл│дувати звичаю. Лавка Бен Сахла теж була в│дчинена - т│льки з вулиц│. Розкрит│ │ двер│, │ вузеньке в│кно. А на п│дв│конн│ лише невеличк│ глечички │з соками. Зате всередин│ вся п│длога лавки була заставлена запечатаними глечиками з вином. Господар сид│в п│д ст│ною на широкому тахт│ │, низько схилившись над суво║м, читав. Ал│ прив│тався │ став перед порогом крамниц│. - А, це ти?! Км│тливий слуга славного господина! Прийшов под│литися зо мною сво┐м прибутком? Бачу, ти хлопець чесний! - М│й господине, - сказав Ал│ │ замовк, бо не доводилося йому мати справу з │удеями │ не знав в│н, чи. належить йому │нов│рця величати господином? Чи не належить? Та й до всього в│н не пам'ятав, щоб при ньому хтось │з дорослих розмовляв │з багатими │удеями. А батько, коли ходив, платити за "житло", то н│коли не брав │з собою сина... Тим пак, що багато на базар│ всякого розпов│дали про │уде┐в. Та й самому Ал│ багато хто з базарних │уде┐в не подобався сво┐м виглядом │ одягом. - Н│, м│й господине!.. Прибуток у мене н│який. Нема чим д│литись, - │ Ал│ показав уламочок ср│бного дирхема. - Ай-ай-ай! - похитав головою Бей Сахл. - Ну ск│льки раз говорено й загадано законом - не псуйте, монету! Адже при рубанн│ монети якась крихта ср│бла впаде ва землю, │ на зубил│ лишиться! Величезн│ втрати, якщо подумати, ск│льки монет рубають │ ск│льки губиться крих│ток ср│бла! А якщо ┐х скласти докупи - яка втрата! Ти уявля║ш? Ср│бло ж усе дорожча║ │ дорожча║... ▓, до реч│, г│рша║. ▓ правител│, │ прост│ люди псують монету... - к до тебе, м│й господине, велика та║мниця! - О, це вже ц│каво! - зразу ж стрепенувся огрядний бородань, примруживши л│ве око │ схиливши горбоносу голову до л│вого плеча. - Ну-ну, розпов│дай, яка там у тебе та║мниця! - Н│, м│й господине! Я не розпов│датиму, я тоб│ ┐┐ покажу. Т│льки не тут! 3 вулиц│ хтось може побачити... - Ну, заходь, до лавки, щоб н│хто не побачив з вулиц│. - Але в лавц│ в тебе темно, м│й господине! - То може, ти хочеш ще й до мого помешкання зайти? - з насм│шкою спитав Бен Сахл. - Н│. До помешкання мен│ негоже вступати, - в│дпов│в йому щиро Ал│. - А на подв│р'я я можу зайти. Де вчора ст│л стояв. - Ну добре! Побачимо, що в тебе за та║мниця. ▓ в│н пров│в хлопця межи глечиками з вином │ поставив п│д ст│ною. Сам же швидко замкнув двер│ │ закрив в│кно. Стало в лавц│ зовс│м чорно. Бен Сахл прошелест│в шовковим халатом повз Ал│ │ десь у глибин│ коридору в│дкрив зав│шан│ циновками двер│. - Проходь! Т│льки не нароби шкоди. Вони ступили на подв│р'я, те саме, де вчора Бей Сахл продавав заможним гультяям вино │ кв│ти. Ст│л стояв трохи дал│ п│д муром, але якраз туди вже д│ставало сонце. Обернувся на вс│ боки, чи хтось не зирить на них з яко┐сь шпаринки? Пот│м став так, щоб де було видно, якби хто п│дглядав у шпарку брами. Розв'язав хустку на к│нчику │ поклав на долоню Бен Сахла густо-син│й │скристий кам│нь у золот│й оправ│. На кам│нь впало сонячне пром│ння, кам│нь зразу ж поглинув його │ викинув через бокову грань, мов блискавку, густий син│й пром│нь. Пром│нь вдарив ┐м обом в оч│ - │ хлопцев│, │ Бен Сах-лов│. ▓ Бен Сахл, досв│дчений, битий │ тертий торговець, не стримався - в│н був захоплений зненацька появою такого чуда! Розчеп│рив пальц│ правиц│ │ заволав: - Ай-ай! Ай-ай! Це той кам│нь! В│н почав крутити перстень на долон│, не забуваючи тепер, як │ Ал│, стати спиною до вор│т. При кожному порухов│ кам│нь зсередини просто бив спалахами густих син│х промен│в. - Де ти його д│став? Чи може ти скажеш, що ти його знайшов у куп│ золи на хазяйському подв│р'┐, чи м│ж палями в щ│лин│ на причал│? Га? - Н│ м│й господине. Мен│ його подарувала Кадар│я за те, що я витяг з каналу ┐┐ перстень з лалом. - Присягаюсь здоров'ям, це все не так! Вода у нас брудна. Гидота, а не вода, справжн║ холерне лайно! В мор│ - пов│рю! Тут ти не м│г знайти! Тод│ Ал│ видобув з пояса смужку крученого свинцю. - Я кинув у канал ось цей свинцевий перстень. ▓ п│рнув зразу в те м│сне. Намацав п│д водою │ золотий, │ свинцевий перстеньки. Ну й витяг ┐х! Знову Бен Сахл зв│в розчеп│рен│ пальц│ правиц│ над головою │ вигукнув: - Ай-ай! Який км│тливий хлопець! Дал│ Ал│ розпов│в, як в│дн│с лал музиц│ Кадар│┐, а вона в дарунок йому в│ддала син│й кам│нь. Знов, утрет║, Бен Сахл зв│в правицю │ наче аж заголосив, таким сумним голосом в│н проговорив: - Ай-ай! - Що то значить - ж│нка! Покласти на хлопця те, що сама не в силах...- але урвав на .п│вслов│ сво┐ причитання │ почав знов милуватися грою каменя, перевертаючи його на долон│. - На, потримай! - в│ддав перстень Ал│ та, п│дхопивши поли халату, мов ж│нка под│л сукн│, посп│шив, до крамниц│. З крамниц│ в│н приб│г, несучи тонкого скла чашу дамасько┐ роботи. Чаша була по в│нця налита водою. Бен Сахл обережно опустив у чашу перстень. ▓ кр│зь воду, │ кр│зь скло син│й кам│нь св│тив, коли на нього падало сонце, все таким же ясним │ пронизуючим син│м променем. Бен Сахл порожев│в, оч│ його блищали, на високому шишкуватому чол│ виступили росою краплини поту. В│н прицмокував, схиляв голову то на одне плече, то на друге, примружував то л│ве око, то праве. - Ск│льки я чув про цей кам│нь, але вперше ним милуюся, тримаю в сво┐х руках! - виголосив зрештою. Обережно випив воду │з склянки, в│ддихнувся │ сказав: - Така чиста вода фалс кошту║! ▓ волохатими пальцями витяг з чаш│ перстень. - На! Забирай! - Але ж я вам його прин│с! - Я його не можу купити... У мене у всьому дом│! - Та тут, як Ал│ в Кадар│┐, цей досв│дчений купець зн│тився на п│вслов│. - Н│, я його не можу купити!.. - Тод│ я хочу з тобою на нього зам│нятись. - На що? - вирячив оч│ Бен Сахл, │ густ│ брови його пол│зли до чорно┐ високо┐ шапки. - На що?! -Я тоб│ в│ддам перстень. А ти, м│й господине, дозволиш мен│ подивитись на б│ло-червону троянду!.. Бен Сахл стояв, кусав соб│ губи, │ тод│ ┐жачилась на п│дбор│дд│ густа борода │з сивиною. З│брав пучками пальц│в шк│ру на лоб│ │ отак довго мовчки стояв. - Ну добре. П│шли! - виц│див нарешт│ з себе торговець. - Троянду я тоб│ покажу, але перстень лишай при соб│! - У мене нема║ б│льше н│чого, чим би я м│г заплатити. - Яка з тебе плата? На тебе скинули таку ношу... П│шли! Не можу гаяти часу - а раптом покупець прийде - збитки! В│н пройшов назад з хлопчиною у темну лавку. А з лавки були двер│ в задн│й ст│н│ у довгий коридор. Вони йшли, │ Бен Сахл говорив: - Я йду з гостем, я йду з гостем! Ал│ знав, що в │уде┐в ж│нки не закривають лиця │ наче не ховаються при сторонн│х мужчинах. Адже ввечер│ пишнокоса д│вчина подавала ┐м кв│ти. Певно, донька його. Так вони пройшли довгим проходом │ стали перед цегляною ст│ною. Тут уже було св│тло, бо згори в отв│р стел│ падало сонячне пром│ння. Бен Сахл покликав когось незрозум│лою мовою. ▓ була вона не схожа н│ на │удейську, н│ на перську мови, як│ в│н вряди-годи чув на базарах у Багдад│ │ тим пак у Баср│. З-за товсто┐ цегляно┐ ст│ни йому в│дпов│в старечий рипучий голос такою ж самою мовою. Т│льки тод│ Бен Сахл д│став ключа │ в│дчинив вузесеньку хв│ртку. ▓ вони з нап│втемряви переходу ступили п│д р│зке пром│ння сонця у чар│вний смарагдовий садок. Стояли п│д самим муром дв│ низеньк│ пальми. У невеличкому басейн│-хауз│ був остр│вець, а з середини остр│вця стирчала м│дна чапля │ з ┐┐ розкритого дзьоба тонкою ц│вкою плюскот│ла на кам│нц│ вода. У самому хауз│ порозпускали пелюстки ф│олетов│ водян│ л│л│┐ з темно-червоними серцевинами. На кущах кв│тучого жасмину у кл│тках стрибали чорн│, з червоними дзьобами й ногами птахи │ несамовито кричали арабською та перською мовами. Просто перед хлопцем, на другому боц│ п│щано┐ стежки виростав трояндовий кущ. Невисокий, може, до грудей Ал│. Троянда виростала з розпушено┐ чорно┐ земл│, що була навколо викладена блакитними полив'яними цеглинами. На кущ│ було, Ал│ вмить порахував, п'ять нерозпущених бутон│в, а чотири кв│тки вже розгорнули сво┐ пелюстки. Де пелюстки розгорнулися, то верх пелюсток був б│лого, майже до половини, кольору, а дал│ йшов багряно-кривавий кол│р. ▓ таке було враження, що на багряну кв│тку згори накле┐ли б│лу кв│тку. Ал│ затамував подих. Почув над собою голос Бен Сахла: - Можеш п│дступити ближче. Т│льки не торкайся руками! Ал│ п│дступив до куща троянди. Справд│ - наче одна кв│тка, червона, зр│зана бритвою, а на зр│з накле┐ли б│лу кв│тку! Та що найдивн│ше - не було н│ рисочки, н│ сл│ду м│ж червоним │ б│лим. Просто обривалося червоне, │ зразу ж починалося б│ле. Хлопець злегка потяг носом пов│тря. Запах був слабенький │ аж н│трохи не кращий за аромат придорожньо┐ шипшини. - О м│й щедрий господине │ Хай н│коли не полиша║ тебе благословення Аллаха! Хай завжди в тво║му дом│ будуть здоров'я та грош│!11 Але, скажи мен│, найдостославн│ший володарю кв│тки, чому у не┐ нема║... майже нема║ запаху?! Бен Сахл зд│ймався над хлопцем, випнувши черево │ склавши руки на ньому. Великими пальцями крутив один навколо одного. В│н посм│хався поблажливою, зверхньою посм│шкою. - О нерозумний хлопчику! Сл│д тоб│ знати, що ║ реч│, як│ радують людський н│с, а ║ реч│, що радують людське око. Н│с можна швидко втомити рад│стю. А око н│коли не насичу║ться тим, що бачить! ▓ н│коли не насичу║ться улесливими словами людське вухо. Як сказано в Писанн│ - "Та не насититься око баченим, та не насититься вухо слуханим". Ам│нь! ▓ вже зовс│м по-│ншому, суворо: - П│шли! Не гаймо б│льше часу! Я не збираюсь втрачати покупц│в. Ал│ обернувся, поклонився двокол│рн│й троянд│ │ посп│шив поперед Бен Сахла в ту малесеньку хв│ртку. Кра║м ока схопив, як уже вступав у отв│р, що за пальмою в зат│нку сто┐ть д│дусь-│нд│║ць, в чалм│ │ в б│л│й сп│дниц│. У руц│ тримав довгу бамбукову палицю з кривим ножичком на к│нц│,., ` Т│║ю ж самою дорогою вони поверталися до лавки. Бен Сахл в│дчинив двер│ та в│кно │ визирнув на вулицю. Н│кого н│де. Ал│ стояв посеред лавки │ не рушав з м│сця. - ▓ди вже! Все! Досить! - М│й господине! Поясни мен│, чому ти не бажа║ш волод│ти цим перснем? В│н дуже коштовний! Я це напевно знаю! У Багдад│ я бував на базар│ золотар│в. ▓ там бачив блакитн│ сапф│ри з Цейлону. Покупц│ дивились кр│зь них на сонце. У них не така блакить │ не такий гострий блиск. Це не сапф│р. Це щось надзвичайне! Це чар│вний кам│нь... - Ти майже вгадав, - повагом │ без дратливост│ проговорив Бен Сахл, хоча за мить перед тим намагався швидше спекатись хлопчика. - Я тоб│ розпов│м! Т│льки домовились - про те, що ти був у мене з ним, н│коли й н│кому не говорити! Ти можеш присягтися? Так? Присягнись! - Присягаюсь │менем Аллаха милостивого, милосердного! Присягаюсь мовчати, хто б мене про тебе │ про кам│нь не випитував! - Добре! - одказав Бен Сахл. - Бачу, що ти хлопець поважний. Отож слухай цю страшну │стор│ю. У одного купця була ж│нка. Вона й зараз н│би жива. ▓ купець н│би десь ще прожива║. Ж│нка ж, про яку мова, походила │з султанського роду. Казали, що ┐┐ бабка народилася в│д наложниц│ султана Му'│зз ад-д│на Санд-жара3... Купцев│ продали ┐┐ десь у Кашгар│4. - А чому вона була продана купцев│?.. - Не знаю... Чи, може, вона втекла... Чи, може, як, не знаю... Та║мниця для мене, │ н│хто не зна║. Пот│м цей купець повернувся до Басри. Накупив соб│ к│лька добрих будинк│в, в│дкрив лавки, збудував корабл│ │ посилав сво┐х кап│тан│в у р│зн│ кра┐. Було в нього багато наложниць │ рабинь. Пройшов якийсь час - │ ця, султансько┐ кров│, дружина народила йому доньку. Донька в│д самого початку, т│льки стала говорити, зразу й засп│вала. Вона могла з одного разу запам'ятати всю мелод│ю й просп│вати ┐┐ в│д початку до к│нця! Нав│ть досв│дчен│ гравц│ на аль-ут│ не могли так точно повторити мелод│ю, як вона. Для д│вчинки батько замовляв у найкращих майстр│в малесеньк│ │нструменти, а найкращ│ вчител│ музики приходили ┐┐ навчати. А собою вона була м│зерна ┐ зовс│м непоказна. ▓ от коли вона вже п│дросла │ вибилась на д│вчину, до ┐┐ батька в гост│ прибув сам нам│сник Басри. Кажуть, що його так трактували в дом│ купця, н│би в│н був не нам│сником, а батьком хал│фа! Щоб задобрити нашого нам│сника, щоб ублажити його, купець вел│в сво┐м наложницям │ нев│льницям танцювати перед гостем з в│дкритими лицями!!! Та нам│сника це зовс│м не задовольнило, │ в│н побажав, щоб донька купця грала для нього на аль-ут│. Почав тод│ благати його купець: "О найдостойн│ший з найдостойних! Ти зна║ш, як я тебе люблю │ поважаю │ впадаю перед тобою в порох, але - в │м'я Аллаха! - не побажай, щоб моя донька стала перед тобою з в│дкритим обличчям!" ▓ вона грала за зав│сою на аль-ут│ │ сп│вала. Нам│сник заплакав, як почув ┐┐ гру. А коли вона ск│нчила грати, то в│н сказав, що кращо┐ гри в│н не чув │ що за ним дарунок, достойний под│бно┐ музики... А пот│м в│н д│йсно прислав дарунок... Оцей перстень, що ти його трима║ш!.. ▓ як же хитро прислав - у футляр│ три флейти з│ слоново┐ к│стки, оздоблен│ золотими обручками. ▓, як обручка, на одну був цей перстень │з син│м каменем вдягнений, │ коли вона роздивилась, що перстень │з каменем, а не золотий обручик, посланець вже в│дбув... А через к│лька дн│в прибув брат нам│сника до купця домовитись про вес│лля д│вчини │ нам│сника Басри. Вона б мала стати його четвертою дружиною. Купець плакав │ дуже побивався з цього, бо не хот│в в│ддавати свою доньку за нам│сника Басри. Нам│сник не лише рок│в на двадцять п'ять старший за д│вчину. В│н брутальний │ нестримний. У нього безл│ч наложниць │ рабинь. Та ще й до всього у нього були завжди коханки - ж│нки тих купц│в та кап│тан│в, що надовго забарились у сво┐х д│лових мандрах. Отож плакала │ ж│нка купця, в жилах яко┐ текла султанська кров. Та, видно, шалу султансько┐ кров│ ┐й не передали н│ баба, н│ мати, бо вона лише плакала. А от д│вчина перейняла кров в│д предк│в. Коли ┐й сказали про посланця нам│сника, вона захот│ла через зав│су поговорити з братом ем│ра. Батько ┐й дозволив. Т│льки вона попрохала, щоб н│ батько, н│ мати не були приявн│ при т│й розмов│. Д│вчина вийшла до брата нам│сника │, стоячи за зав│сою, в│дмовилась в│д зам│жжя. ▓ ще щось додала ядуче та образливе про нам│сника. Про якусь його ваду, про яку знали лише близьк│ родич│. А вона ж лише один раз бачила його кр│зь шпарочку в зав│с│! Посланець виб│г │з дому купця мов ошпарений │ поскакав з│ сво┐м почтом назад до палацу нам│сника. ▓ ще до вечора того дня прив│з гонець лист-наказ - переселитися доньц│ купця до кварталу пов│й. Може бути блудницею, може не бути, це ┐┐ приватна справа, але жити повинна в квартал│ пов│й! За одну н│ч купець винайшов дуже гарне помешкання в квартал│ пов│й │ поселив туди свою непок│рну доньку, правнучку султансько┐ наложниц│, з двома служницями-охороницями темношк│рими. Т│ дв│ з кра┐ни з│ндж│в були з племен│, де й ж│нки разом │з чолов│ками виступають на в│йну... Сам же купець намагався ви┐хати з Басри до Багдада. Т│льки для цього йому потр│бн│ грош│ гот│вкою │ паперов│ сакки на золото в Багдад│. А в│н же був компаньйоном скупердяги Рустема. Вони вдвох робили величезн│, неймов│рн│ грош│. ▓ без того, щоб вилучити грош│ │з справи сп│льно┐ або одержати сакк без п│дпису Рустема, не м│г в│н │ ворухнутись. Не вдалося йому сво║часно прибути до Багдада, п│дкупити в│зира │ через нього добитися скасування жорстокого наказу проти д│вчини. А спритний Рустем зрозум│в, що свого приятеля можна обдерти до к│сток!.. Довго розпов│дати, але к│нець ось який: Рустем за безц│нь придбав соб│ │ його будинки, │ палац. Пот│м найкращий будинок пограбованого друга продав новому сво║му приятелев│. Той був великий знавець на ф│н│ках, але поганий купець. То Рустем його в│дправив як прикажчика чи молодшого компаньйона до С│р│┐ налагоджувати склади для баср│йських ф│н│к│в. Щоб, значить, не в│ддавати баср│йських ф│н│к│в перекупцям, а самим з цього прибуток мати. В│н по┐хав, а в будинку поселив старшу сестру, вдову - Айшу. Ось тепер розум│║ш, чому Кадар│я кинула перстень у канал?.. Т│льки скажи мен│ - що вона хот│ла в│д Айш│ за перстень? ▓ на що Айша не згодилась? Тод│ Ал│ опов│в, що н│би Кадар│я сказала Айш│, що коли вона, Айша, протанцю║ голяка перед гостями, тод│ одержить перстень. Бен Сахл пробурмот│в соб│ щось у бороду │ зв│в руки вгору, виголосивши: "Ам│нь!" - Вельмиласкавий м│й господине, скажи мен│ │ витлумач, що означають слова тво┐ тво║┐ мови? - Я проказав слова нашо┐ молитви. В молитв│ кожного ранку чолов│к дяку║ богов│ перш за все, що в│н не створив його ж│нкою. Це Величезна мудр│сть, але ти ще цього не можеш зрозум│ти. Слухай: ти чув про мудрого царя нашого Соломона? - А! Я чув про нього на базар│ м│дник│в! В│н мав чар│вний перстень │ завдяки йому знав ус│ мови вс│х тварин │ птах│в. - Перстень Соломона - др│бничка з ус│х його чудес! Головним чудом була його неймов│рна мудр│сть! В│н сказав одну р│ч - │ запам'ятай ┐┐ на все життя: "Хто стереже сво┐ вуста, той збер│га║ свою душу, хто ж свого рота невгамовно роззявля║, тому погибель!" Зрозум│в? А тепер │ди соб│ │ не заважай мо┐й прац│! Ал│ хот│в в│ддати йому уламок дирхема, який вручив учора вчений муж, та Бен Сахл в│дтрутив його руку. - Не посп│шай! Може, ця лусочка ср│бла вряту║ тоб│ життя! - А мо║му життю н│що не загрожу║ - ось в│ддам Кадар│┐ перстень, │ все буде в повному порядку, - впевнено проказав Ал│. - Ти ще справд│ малий │ недосв│дчений! Нашому життю повсякчас щось загрожу║! Наприклад, мо║му життю сьогодн│ загрожував тв│й син│й кам│нь. В│н спокушав мене, але я його не взяв. Але я щасливий, що врешт│-решт на нього подивився! Багато про нього чув. В│н привезений одним кап│таном │з ▓нд│┐. Його купив у кап│тана за вс│ сво┐ гаразди один купець-ши┐т. Хот│в в│двезти в Кербелу на могилу Аль-Хусейна 5. Та його закололи │ заволод│ли перснем. Злочинц│в через якийсь час схопили стражники. Вони вс│ належали до р│зних род│в │ не змогли домовитись │ привласнити перстень. Тому в│ддали його нам│сников│. Через якийсь час загинули вс│ стражники по-дурному. Один впився │ захлинувся власною блювотиною. Другий потонув у багн│ п│д час в│дпливу. Трет│й сонний упав з даху. А четвертого забив у конюшн│ його власний к│нь! П│сля цього, певно, нам│сник шукав випадку, щоб комусь подарувати перстень. Купцям не м│г, бо т│льки вони йому дарували. Послати комусь │з старшини ж Багдад боявся - а раптом у М│ст│ Миру вже знають про нещасливий перстень? А рантом це трактуватимуть як чаклування, замах на ┐хн║ життя? ▓ в│н вир│шив, щонайкраще в│ддати перстень за султанську правнучку. ▓ знов, бачиш, син│й кам│нь наробив лиха! Певно, Кадар│я й вир│шила │ншим перснем, тим, що з лалом, перебити долю. Перша спроба - │ Айша нап│вжива. А тут ти поверта║ш лал. ▓ тод│ вона м│ня║ лал на син│й кам│нь. Це вже чари. ▓ тепер вже ти в халеп│. - Але це неправда! Я в│ддам ┐й д│амант, │ вона його забере. Вона н│чого не хот│ла мен│ запод│яти. Вона така, вона така... - Свята? - засм│явся Бен Сахл. - Так! Вона як свята! Вона склада║ так│ п│сн│, в│д яких плачеш, в│д яких серце тво║ десь летить над водою. Он вона яка! - Хлопче! Ти ще не зна║ш, який то страх - глибина ж│ночо┐ душ│! Глибша за всякий океан! До реч│. Як ти назвав кам│нь - д│амант? Чому ти вир│шив, що це д│амант? В│н же син│й! - Бо й перлини бувають чорн│. А завжди вони рожев│! Значить, │ д│амант може бути син│м. - Ай-ай! А ти метикуватий хлопець. Слухай, мен│ ось що на думку спало... Ти довго роздивлявся перстень з лалом? - Добре