до садиби купця Сахла можна потрапити │ по вод│, │ з рем│сничого кварталу, перейшовши по чотирьох мостах. Пот│м човен помчав до Зеленого базару. Ранок коливався блакитним маревом, а марево протинали золот│ промен│. ▓ Басра, з ус│ма сво┐ми палацами, будинками, мечетями й шпилями м│нарет│в, здавалася велетенською флотил│║ю, що стала на припон│ в канал│ Шатт-ель-Арабу. А коли глибокими каналами пропливали б│лобок│ морськ│ корабл│ - дхау, могло примаритись, що то зрушив з м│сця б│лост│нний будинок. Найб│льш│ корабл│ не допливали до баср│йських базар│в - глибина безл│ч│ проток │ канал│в була недостатня. Вони зупинялись в Убулл│ - там була найглибша гавань. А зв│дт│ль товари до Басря перевозили менш│ корабл│... Небавом вони прибули на Зелений базар, │ тут негритяночка себе показала. Поки Ал│ питав ц│ну редьки та ог│рк│в, вона вже заглядала в корзини, перегортала бадилля, п│д│ймала кругл│, блискучо б│л│ головки редьки, стискала ┐х пальцями, нюхала ог│рки, для чогось п│дносила ┐х до вуха. Ал│ здавалось, що вс│ люди придивляються до них, озираються. А в│н цього страх не любив! Ал│ прикрикнув на не┐, щоб вона тихо стояла. Д│вчина полишила зелень, та крутила головою на вс│ боки, на все заглядалась, клацала язиком, ще й до всього притупувала ногою, немов хот│ла затанцювати. Хлопця те ┐┐ тупот│ння вкрай роздратувало, в│н облишив розмову з торговцем │ суворо крикнув: - Ти що - збожевол│ла?! Чого танцю║ш? - А ти х│ба не чу║ш? Он там, на тому берез│, за складами в шинку грають на бубон│ й ребаб│. Певно, хтось │з бахрейнц│в. - ▓ ти це чу║ш, мавпо? - спитав здивований торговець зеленню. - Я все чую! Ось зараз │ще хтось │з ними заграв. На ваш│й дудц│, отак│й, що б│ля пищика гарбузик приладнаний... - Гаджа! - закричав торговець зеленню. - Ану посп│шай до шинку за перехрестя │ подивись, як│ музики там грають! Виб│г │з комори-сховища молодий, кругловидий тюрок │ посп│шив у човн│ до шинку. Ал│ повибирав редьки, ог│рк│в, в'язку молодих пагон│в цукрово┐ тростини │ хот│в розплатитись │з торговцем, але той в│дтрутив його монети. - Якщо твоя негритяночка збрехала про музику, присягаюсь Аллахом, ти мен│ сплатиш удв│ч│ за товар, щоб не влаштовував отут верем│┐ │ не лазив по вс│х корзинах │ коробах. - Але ж, господине! Я н│чого не влаштовував │ н│чого не ч│пав! - обурився юний багдадець. - А негритянка?!! Вона носить корзину, │ в не┐ рабська куля на ши┐. Значить, ти в│дпов│да║ш за не┐! Ал│ тод│ мовчки в│драхував подв│йну ц│ну за зелень │ поклав на перегорнуту корзину. Пот│м сказав Джар│┐, показавши на корзину │з зеленню: - Неси, чортова душо! - Не понесу! Нехай його тюрок повернеться! Ось побачиш - я не збрехала! - Неси! - розлютився Ал│. - Не понесу, │ все! Не понесу, бо я не збрехала!.. А ти в│ддаси мен│ грош│, якщо в│н поверне тоб│? - В│н не поверне...- Ал│ хот│в сам понести корзину, Але негритяночка вчепилася в не┐, а хлопець не м│г ┐┐ подужати. - Ти дума║ш, що в│н пожадлив│ший Рустема? - жваво поц│кавилася негритяночка. Ц│ слова п│дкинули на р│вн│ ноги торговця зеленню. - Ах ти смердюча собако! Ти мене, чистокровного араба, пор│вню║ш │з жалюг│дним персом?!! Та я зараз покличу сторожу! Та я вам, чортов│ шахра┐, покажу! Об│красти мене хот│ли та ще й насм│хаються?!! - репетував торговець зеленню. пх почали обступати люди, ц│кавитись, що сталося. Зд│ймався галас. ▓ Ал│ в│дчув себе в пастц│. Звичайно, якби не рабиня, то в│н би зразу викрутився... Галас │ сварка розпалювались... Якраз тод│ проштовхався кр│зь натовп тюрок-слуга. - Там грають дво║ бахрейнц│в - один на ребаб│, другий на бубон│, а ще там й║менець з дудкою... Кажуть, що в│н гра║ краще за вс│х на дудц│. ▓ ще кажуть, що в│н був колись п│ратом на Сокотр│... - В│ддавай половину грошей! - сердито мовив Ал│. - Як ти, шмаркачу, розмовля║ш │з старшим? Та я зараз покличу базарного стража! - Присягаюсь Аллахом, ти хочеш здерти з мене подв│йну ц│ну, але не вийде! До того ж ти п│дступний, як м│няйло, │ пожадливий, як Рустем! Бо ти посилав свого хлопця, щоб сп│ймати нас на брехн│ │ злупити з нас грош│! Тепер ти продав сво║ слово правов│рного за ш│сть фалс│в. Я п│ду до мухтас│ба - нехай в│н розсудить нашу суперечку - чи присягання Аллахом вим│рю║ться за ш│сть фалс│в?! З лавочника почали см│ятись. - ▓-││, чортове с│м'я! - захрип│в зеленяр │ посунув по дну перекинуто┐ корзини монети. Ал│ розв'язав капшук │ запхав ┐х туди. ▓ тут знов почала негритяночка: - Дай мен│ два фалси! Дай мен│, дай! - Не мо┐ грош│, а господарев│! - Дай мен│ два фалси - я соб│ куплю на один фалс б│ло┐ квасол│, а на другий - червоно┐. ▓ зроблю намисто. ▓ буду тод│ така гарна! - Вона заклацала, закотила оч│ до лоба, засв│тивши б│лками. - Дурна! Х│ба намисто тоб│ вид зам│нить! Кому яке лице Аллах дав, таке й буде! Вони в│д│йшли в│д злого торговця зеленню │ проштовхувалися серед натовпу уздовж корзин, короб│в, глечик│в та циновок з ус│ма рослинними дивами п│вденного краю. Джар│я захлипала │ втерла носа с│рою, наче злинялою долонею. - Як мен│, так ти два фалси шкоду║ш на прикраси! А сам он який перстень видобув! - Тихо, - шарпонув Ал│ за руку негритяночку, а самому все аж похололо всередин│, зац│пило просто. - Розкричалася! Ось тоб│ три фалси, │ купи соб│ яку хочеш квасолю! Т│льки не в цього зм│я! - Та х│ба я кричу ! - заверещала негритяночка. - Я про той чорт│в перстень б│льше н│кому й слова не скажу! ▓ вона посп│шила до ряд│в │з зерням. А хлопець зупинився │ подумав: "Треба в│ддати пошвидше той перстень Амаров│. Бо ще хтось його в мене забере!" Та якийсь н│би │нший голос сказав йому: "Може, краще в│ддати Кадар│┐? Це ж ┐й подарував Абу Амар"... Негритяночка купила соб│ квасол│, а пот│м вони без галасу й суперечок докупили │нш│ на┐дки, замовлен│ Абу Амаром. ▓ повернулись у твердиню Айш│. Джар│я кинулася робити намисто з яскравих зернин, але хлопець схопив ┐┐ за ком│р сорочки. - Попорай Айшу! Нап│й ┐┐ холодною водою, обмий лице │ руки. Дай л│ки з чорно┐ пляшки! Д│вчина в│дкрила товстогубого рота, щоб заперечити, та, зустр│вшись з лютим поглядом хлопця, плямкнула губами │ на згоду закивала головою. Ал│ розклав у посуд р│зн│ на┐дки │ заходився готувати для себе та │нших трапезу. В│н швидко почистив та попатрав морських окун│в │ кинув на розпечену сковороду. Запах кунжутно┐ ол│┐, обсмажено┐ риби та кислуватий чад жару с ф│н│кових к│сточок заспоко┐в його. Ось тепер в│н втаму║ │ голод │ якусь бридку напругу, що наче аж трусила його п│сля базарно┐ сутички │ дурост│ Джар│┐. Вона ж, попоравши нап│вживу господиню, п│дскочила до базаринок, висмикнула паг│н цукрово┐ тростини │ наполовину запхала до свого широченного рота. - С│дай ┐сти! Риба найкраща! Св│жа, св│жесенька! Та Джар│я щось замукала напханим ротом │ кинулась до сво║┐ квасол│. Звичайно, був лише полудень │ годилося т│льки помолитись та, випивши води, з'┐сти якусь ягоду чи пл│д, а об│дати можна десь п│д зах│д сонця, коли почне вщухати спека. Та з таким госдодином, як Абу Амар, асе зм│нилось - не було │ справжнього сн│данку, │ ┐сти хот│лося, аж р│зало в живот│. Поки Ал│ небавом розкошував смаженими морськими окунями та пшеничними оладками, чорношк│ра рабиня насиляла яскрав│ квасолини на товсту нитку. По риб│, на закуску, хлопець щедро соб│ насипав на м│дну тар│ль кавунового нас│ння, шматочк│в сушено┐ дин│ та лущеного гор│хового зерня... Ал│ так смакувала ┐жа, що в т│л│ розпливлося солодке тепло │ на сон хилило. Тому, коли перед ним постала оголена Джар│я, в│н аж головою струсив │ очима закл│пав, щоб пересв│дчитись, чи в│н не спить. Вона була геть гола, т│льки вузенька стр│чка, обмотана навколо пояса, спадала вниз │ прикривала лоно. - Бачиш, яка я гарна? А ти не в│рив? Якщо прикраси ║ - зразу д│вчина ста║ красив│ша! Тут т│льки Ал│ збагнув, що вона показу║ йому сво║ намисто з квасол│ │ обручки з т│║┐ ж квасол│ на зап'ястях рук │ на литках. Хлопець здивувався - │ як вона могла так швидко проколоти │ насилити нас│нини? - Ну скажи, - вимагала Джар│я в хлопця, - правда ж, я тепер дуже гарна?! Ал│ хвилю повагався, хот│в сказати ┐й, що вона як була мавпою, так │ лишилась, та в│н ще раз уважно поглянув на не┐ │ з великим здивуванням пересв│дчився, що вона зовс│м не така бридка, як у подерт│й │ замизкан│й довгопол│й сорочц│. - Тепер гарна...- видавив хлопець. - Т│льки ти без встиду - голяка крутишся перед мужчиною!.. Треба сорочку одягти!.. - "Сорочку, сорочку"!..- перекривила Джар│я.- У ваших сорочках ус│ ви мов опудала! От матуся моя - зна║ш, яка була красуня?! Куди мен│ до не┐! А лишень вдягали на не┐ ваш│ чортов│ лахи, так │ вона ставала, мов опудало! Слухай, в│зьми он тазик. - Принеси сама, - Ал│ здвигнув плечима │ кинув у рота шматочок сушено┐ дин│. Д│вчина миттю принесла тазик. Ал│ перевернув його, обтер ганч│ркою в│д саж│ │ вдарив злегка к│стками пальц│в. М│дь в│дгукнулася чистим дзвоном. Замахала Джар│я руками, закрутила стегнами, заколивалась спиною. Вона крутилась, п│дстрибувала, ляскала соб│ сама в долон│ │ схиляла голову, н│би прислухаючись, чи правильно вона др│ботить худими тонкок│стними стопами. Обернула сяюче обличчя з виряченими б│лками очей. - Давай швидше! Швидше! Хлопець забарабанив з такою швидк│стю, на яку т│льки спроможн│ його руки. - Швидше, швидше! - прохала Джар│я, не перестаючи крутити стегнами, др│ботячи стопами │ обертаючись навколо себе. п┐ чорна шк│ра зволожилась в│д рясного поту, заблищала наче воронове крило. Ал│ тр│скот│в пальцями обох рук по дну тазика. Споглядаючи, як пружно п│дскакують перса Джар│┐ з набряклими сосцями в│дчув, що наче в нього почина║ швидше битися серце, наче його почина║ опановувати неспок│й, чекання чогось нев│домого, т│ло наповню║ н│би млость. В│н здивувався сво║му в│дчуттю │ перев│в погляд на невтомн│ ноги Джар│┐. Хвилювання пропало. Та коли д│вчина, крутячись по колу, наблизилась майже впритул до хлопчини, повернулася до нього лицем │ просто вгор│ над ним застрибали туг│ перса, Ал│ в│дчув, що йому аж горло перехопило. Спочатку в│н спробував не дивитися на танц│вницю. Та якась сила повернула його голову. ▓ в│н б│льше й не намагався в│двертатись. У голов│ в нього наче злегка наморочилось, а серце починало калатати все швидше й швидше. В│н той б│г серця намагався випередити швидкими ударами пальц│в. Нараз │з к│мнати Айш│ хлопець почув сильний стог│н, пот│м тихе волання. Ал│ урвав стук│т по тазику. Та Джар│я ще хвилини дв│, не менше, др│бот│ла ногами, крутила лискучими с│дницями. Нарешт│ вона р│зко спинилась. Кинула вниз руки, стулила тремтяч│ кол│на, розкрила величезн│ оч│, засв│тила б│лками, провела яскраво-червоним язиком по с│ро-син│х товстенних губах. - Що?! - вп│рилась невидющими очима в лице Ал│. - Ти що - глуха?! Айша он як стогне │ вола║! П│ди допоможи ┐й! Джар│я ступила з м│сця так як була - гола │ в сво┐х квасоляних прикрасах. ▓ ноги в не┐ ще не йшли, вони все ще пританцьовували. - Куди гола пол│зла? - Ал│ прикрикнув на не┐ .- Сорочку вдягни!.. ▓ Джар│я, пританцьовуючи, повернула назад, схопила з тахта свою благеньку од│ж │, так само п│дстрибуючи, п│шла до хворо┐. Т│льки-но Джар│я зникла в друг│й к│мнат│, як Ал│ захот│лося спати. В│дчув, що зараз впаде на п│длогу. Тому в│н п│дв│вся │ перейшов п│д ст│ну. Т│льки п│дклав п│д спину стару, замизкану подушку, як нестримний сон пов'язав солодкою вагою все його т│ло... Часом на як│сь митт║вост│ пелена важкого сну в│дпливала кудись, │ в│н тод│ усв│домлював, що поруч нього сидить Джар│я │ запиха║ться оладками, рибою, чавить зубами соковит│ пагони цукрово┐ тростини. Що вона товче просо в ступ│, │ в│д удар│в товкача аж весь будинок двигтить │ плюскотять велик│ хвил│ в канал│ за ст│ною. Часом наче пахло смаженою кунжутною ол│║ю, п'янкими родзинками, розсипчастими ф│н│ками. Пот│м знов важкою глиною навалився сон. ▓ нев│домо, ск│льки часу та хвиля сну покривала хлопця. В│н не прокинувся, в│н не м│г н│ крикнути, н│ поворухнути н│ рукою, н│ ногою. Та в│дчував усе, що з ним роблять. Його в│д│рвали в│д ст│ни │ поклали на м'як│ подушки. Чи┐сь руки закасали його сорочку до грудей. Дал│ гаряч│ тонк│ пальц│ заходились розв'язувати мотузок на штанях. Кр│зь пута сну хот│в крикнути, що в│н не дозволить, щоб у нього поцупили з пояса ключ│. Та крику не вийшло, а рухатись в│н │ зовс│м був неспроможний. Та й не треба було кричати, бо т│ насторожен│ пальц│, розв'язавши вузол, в│дтрутили ключ│ кудись наб│к. Наче т│ пальц│ обмацували його од│ж, торкалися т│ла... Пот│м с│рий туман сну геть залляв по в│нця його в│дчуття │ руки кудись зникли. Пот│м йому снилося, в│н напевно знав, що сниться, як пов│я-танц│вниця, геть нага, танцю║ перед ним. Притуля║ться до нього сво┐ми округлими й холодними, мов чаш│ │з шербетом, грудьми... З жахом Ал│ прокинувся.. В сут│нках к│мнати в│н оглянув себе │ побачив, що одяг його з│м'ято, пошарпано, зав'язки розв'язано... Червоний, мов буряк, в│д сорому, трусячись в│д страху, щоб н│хто його отак не побачив, в│н п│дскочив, так-сак оправив од│ж, схопив кумган2 │ посп│шив, щоб очиститись, обмитись... Коли в│н повернувся до будинку, щоб узяти свою корзинку та й поб│гти до лазн│, його згори покликав Абу Амар. Ал│ тицьнув у закуток кумган │ поб│г нагору. - Добре виспався? Тепер посп│ши по вино та с│к до Сахла. Ось монети! ▓ зразу ж готувати об│д! Щоб п│сля заходу сонця все було на скатертин│. - ▓ вино? - Що?! Х│ба ти християнин чи │удей, що не зна║ш - об│дають люди окремо, а вино п'ють окремо?! Хоча простолюдини розпустилися │ геть стали схож│ на нев│рних!.. 9. ВЧЕН▓ МУЖ▓ Коли сонце впало за незл│ченн│ канали, коли згубились гаркав│ й гуняв│ волання муедзин│в у безкра┐х пальмових гаях, тод│ сам Абу Амар в│дкрив вуличн│ двер│ │ запросив ув│йти трьох статечних муж│в │ одного молодика з дорогою, поцяцькованою лютнею. Падала густа синя н│ч м│сяця азара. Абу Амар наказав запалити чотири св│тильники. К│мната сповнилась золотими зблисками, як│ розлилася золотим, наче шафрановим пилком. П│сля довгих в│тань1 │ найщир│ших, найшляхетн│ших побажань господарев│ в│д гостей, а гостям в│д господаря почали об│д з кавуна. (Пот│м Ал│ скуштував одну скибку, яка лишилася. Власне, под│лив │з Джар│║ю). Кавун був так соб│. Але гост│ хвалили його без м│ри. Ад│ здогадався чому - кавун бахрейнський, з першого завозу. Бо тут п│д Басрою кавуни ще й не думали дозр│вати. П│сля кавуна Ал│ подав ┐м бургуль - пшеничну густу кашу на тац│, поливши ┐┐ топленим коров'ячим маслом. Смажених окун│в, витриманих перед готуванням у солон│м соус│, гост│ просто захвалили, обсмоктали кожну к│сточку. ▓ Ал│ зрад│в │ подякував подумки Аллахов│, що в│н зразу по базарюванню здогадався засмажити соб│ й д│вчин│ по окунцев│. Ал│ задивився на цих трьох сивих довгобородих муж│в. Рухи розм│рен│, спини р│вн│, обличчя приязн│. Повага один до одного велика. А самоповага ще б│льша. Говорили кожний по черз│. ▓ н│хто н│кого не перебивав! Ус│ вихваляли господаря, один одного, а пот│м сп│вака. До того дня малий мандр│вник │ не чув н│коли за один раз ст│льки хвалебних сл│в │ в│ншувань. Словами стар│ вправлялися не г│рше, н│ж багдадськ│ циркач│ жонглювали яблуками. А на ┐хн│х тацях п│сля кожного блюда не лишалось н│ крихточки, н│ зернини, н│ крапл│ ол│┐, н│ крапл│ соусу. Джар│я весь час була напохват│ за дверима │, звичайно ж, п│дглядала та п│дслуховувала. Коди Ал│ вин│с посуд для миття, вона спитала, вирячивши в сут│нках сво┐ вирлат│, здоровенн│ очиська: - Слухай, Ал│ ▓ А що вони таке говорять, один до одного? Мова наче ваша, а що за слова - я не знаю... - Вчен│ люди! Шейхи, одним словом. Книжники й мудрец│! - От ц│каво! -Джар│я приклацнула язиком. - Ск│льки живу, а таких ц│кавих людей не чула й не бачила, як гост│ твого Амара. Така сп│вачка вчора була! У мене сукня змокла в│д сл│з, коли я слухала ┐┐ п│сн│! А цей, з аль-утом, теж сп│ватиме?.. Га? - Х│ба я можу спитати? Я слуга! На закуску-мазза вс│ приявн│ брали │нд│йськ│ маслини, пот│м лущене гор│хове зерня, сушене нас│ння кавун│в. ▓ тут Абу Амар зав│в розмову про те, що йому сняться щоноч│ дв│ красун│. У них чар│вн│ оч│, як у пер│2, величини небувало┐, осяйност│ сл│пучо┐, доброти │ любов│ незр│внянно┐. Що серце його розрива║ться, бо кохання його до обох красунь однакове │ прагнення побачити ┐х вт│лення п│д сонцем серед людей висушу║ його душу. Його пота║мне кохання таке, що в│н ось-ось збожевол│║! Бо де ж це чувано, щоб в│н запросив до себе трьох пов│й, молодих │ красивих, чудову сп│вачку на додаток до всього │ незр│внянну музику-лютнистку, але не було в нього н│якого бажання з жодною │з них злягтись. Бо його та║мне кохання не дозволя║ йому зрадити сво┐м сновидим красуням! - Що з│ мною д│║ться?! О шейхи, поясн│ть мен│! - заволав Абу Амар │з сльозами на очах │ тремт│нням у голос│. Перший сивий муж погладив свою пухнасту бороду │ прор│к: - Це в│ддзеркалення потреби тво║┐ шляхетно┐ душ│. Другий теж погладив свою розк│шну бороду, п│дняв палець │ виголосив: - Отверзаючий Браму3 явив тоб│ лик краси. А краса ║ часткою вищо┐ правди. А правда ║ часткою Всевишнього. Трет│й мовчав довше, н│ж перш│ два, але й в│н погладив бороду │ мовив: - Св│т - це дзеркало Аллаха. ▓. в дзеркал│ св│ту Аллах бачить сво║ в│ддзеркалення. А св│т бачить у Всевишньому сво║ в│ддзеркалення. ▓ таким чином до безк│нця, до безкраю! ▓ тво┐х н│чних красунь Отверзаючий Браму явив тоб│, як в│ддзеркалення вищо┐ правди у вигляд│ неземно┐ краси!.. Абу Амар восславив Аллаха за те, що в│н напоумив його, простого │ неосв│ченого, в│дкрити свою пекучу та║мницю найславетн│шим шейхам ▓раку! Вс│ восславили Аллаха │ по одному п│шли змивати руки до сус│дньо┐ к│мнати. - Ал│! - покликав Абу Амар. - Ще два св│тильники в маленьку к│мнату. П│дготуй все для винопиття. Та не заходь, поки не покличу! Хлопчина спол│скував чаш│, обтирав глеки з вином │ соками та розкладав на тарелях ┐ст│вну землю з Хорасану, ф│сташки, шпичаки цукрово┐ тростини, вимочен│ в трояндов│й вод│, помаранч│-нарандж│ та айву з Балху. - Слухай, Ал│! Дай мен│ покуштувати хорасансько┐ земл│! Кажуть, вона така, така смачна! - просто лице в лице п│дступала Джар│я. - Не така смачна, як дорога, - буркнув Ал│ │ в│дтрутив негритяночку. Вона таки в│дщипнула крих│тку │ запхала за товстенн│ варги, а очима крутила, аж б│лки блискали │ см│ялись. - А я все геть чула! Т│льки про яке люстерко вони говорили?.. Н│чого не зрозум│║ш у цих вчених шейх│в!.. Слухай, а те, що тв│й Абу Амар розпов│в про цих двох красунь, то це точн│с│нько в│н про його наймолодшу ж│нку... Я ┐х бачила р│к тому. У ж│нки чорн│ оч│, а в доньки кар│. ▓ отакенн│, завб│льшки як у наших чорних антилоп. А сам│ б│л│-б│л│! ▓ все т│ло н│би з й║менського цукру зл│плене! На т│л│ в них жодно┐ волосинки - н│ п│д пахвами, н│ на лон│, н│ на ногах, н│ на руках. Аж блищить!.. Ти уяви соб│, Рустем ┐х просто голодом морить - от скупий! А ревнивий! До ┐хнього свята навруз-байраму 3 готувались, │ в│н наказав сво┐м ║внухам лазню витопити для свого ж│ноцтва. Але не дозволив нав│ть ║внухам у лазн│ ┐м прислужувати. Лише мен│ дозволив з ними бути, щоб прислужувала. В│н за чотири фалси винайняв мене в Айш│. ▓ ┐й не дозволив │з сво┐ми бабами п│ти в лазню. Бо вона ще, мовляв, з кимось зведе його самиць. Мен│ ж дозволив дивитися на св│й курятник. Вс│х роздивилась! Вс│х геть запам'ятала! Т│льки я зовс│м дурна - все про кожну розпов│ла Айш│. А вона зна║ш як мен│ за це подякувала?! Ц│лий р│к, н│, вже б│льше року, не випускала мене з дому, нав│ть см│ття в канал висипати!.. У старшо┐ Рустемово┐ ж│нки, матер│ т│║┐ карооко┐ красун│, у не┐ оч│ недобр│, урочлив│ - геть блакитн│! ▓ волосся таке б│ле, як н│би сиве. Ти зна║ш, а вони вс│ завжди голодн│! У мене були у вузлику ф│н│ки-падалки, бит│. Вони мен│ за т│ ф│н│ки дали довгу стр│чку червону й тонесеньку хустку. Не нову, але т│льки в одному м│сц│ латану... Ця г│║на все соб│ забрала... Слухай, а про що там говорять? П│ду послухаю... - Т│льки спробуй! - Ал│ п│дв│вся │ став проти Джар│┐. - Коли мен│ сказали, щоб я йшов геть, то й н│хто │нший не може б│ля дверей товктись. Я правдою служу! - Ну й дурень! Вс│ слуги обдурюють сво┐х хазя┐в. А якщо трапляються так│ нав│жен│ як ти, то ┐х хазя┐ обдурюють! ▓накше не бува║! - А я не обдурюю │ не дозволю себе обдурювати. - Побачиш, що тебе обдурять! - │з сп│вчуттям │ жалем вигукнула │ зразу ж додала; - Тв│й │де до дверей. В│дчиня║... Зараз покличе! Згори почувся голос Абу Амара, а хлопець уже схопив дзбан червоного вина │ пон│с по сходах. Дзбан Ал│ поставив на голову, а л│вою рукою тримав тацю з чашами │ хорасанською землею (якби лишив при Джар│┐, хто зна, ск│льки б вона соб│ прихопила?). Св│же пов│тря впливало кр│зь розчинене в│кно, син║ небо висв│тлював на обр│┐ здоровенний м│сяць │ ч│тко-ч│тко вир│зьблював чорн│ стр│ли м│нарет│в та в│зерунчаст│ вершки-опахала високих пальм. Ал│ розлив у чаш│ густе червоне вино │ не став чекати, поки гост│ почнуть пити, а поб│г униз по цукрову тростину, гор│хи, помаранч│ та айву. Стрибнув униз сходами │ подумав, що застане Джар│ю за шкодою. Але Джар│я кудись зникла, щоправда лишивши в│дкритою тацю │з шпичаками тростини. В│н покликав ┐┐. Та на його слова в│дгукнулась стогоном господиня Айша. Ал│ посп│шив до не┐ в закуток. М│сячн│ промен│ кинули чорну т│нь в│конно┐ реш│тки на потр│скану, колись визолочену ст│ну. Айша п│двелась на л│кт│ │ попросила пити. Ал│ не став кликати негритяночку, а сам нац│див у чашу холодно┐ води з неполив'яного вогкого глека. Це був тут, у Баср│, ║диний спос│б д│стати холодну воду - налити в обпалений та неполив'яний глиняний глек. Коли почина║ вода просочуватися кр│зь пористу глину, всередин│ вона, хоч зменшу║ться в об'║м│, почина║ охолоджуватись. Айша в│ддихалась │ попросила дати ┐й л│ки в│д болю. Хлопчина й це виконав швидко │ хот│в йти, та вона вхопила його за руку. - Посидь зо м-мною... .Мен│ одн│й страшно... Я боюсь вмерти... - Господине моя мат│нко! Зараз в│днесу захуску-маззу мо║му хазя┐ну │ прийду до тебе. Хлопець знову поб│г нагору. Джар│┐ не було │ на сходах, │ в к│мнат│ з глеками вона не з'являлась. Поставив тихо тацю з гор│хами й тростиною │ малесеньку корзинку з помаранчами. Сп│вак пробував дзв│нк│ струни свого поцяцькованого аль-ута. Дво║ шейх│в смакували з чаш маленькими ковтками вино. Трет│й жував хорасанську землю. Абу Амар, заплющивши оч│, малесенькими ковточками надпивав вино │ довго-довго його розсмаковував. Перед сп│ваком стояла вже порожня чаша. Абу Амар п│дкликав Ал│. - Посп│шай до Сахла. Попрохай у нього кв│т│в: жасмину, гвоздик │ ромашок. - Але ж п│зно, м│й господине! - вихопився Ал│. - Тихше, - шарпнув його за сорочку Абу Амар. - Сахл п│зно ляга║. Ск│льки в│н скаже - ст│льки й плати. Ал│ спустився вниз по корзину - Айша вже м│цно спала. Коли хлопець посп│шав двором, згори в нього жбурнули ф│н│ковою к│сточкою. Ал│ п│дняв голову: на краю даху сид│ла навкарачки Джар│я. - П│д│ймись нагору - я тоб│ щось покажу! - зашепот│ла, наставивши долоню трубою до вуст. - Як я п│д│ймусь? - запитав пошепки Ал│, бо знав - Джар│я його одначе почу║. - В│д│мкни он т│ двер│ кривим товстим ключем │ давай нагору. Т│льки обережно, бо там сх│дц│ крут│ й поламан│... Так хлопець │ зробив. Щоправда, добре забруднився порохом │ к│лька раз│в нав│ть чхнув, але за хвилю вже був на даху. - Я сюди зал│зла, - шепот│ла Джар│я, - щоб краще чути сп│вака. Тут таке м│сце, що кр│зь в│кно звуки краще чутн│, н│ж п│д дверима слухати! - А тод│ тих│ше зашепот│ла: - Вони обидв│ прийшли - │ донька, │ ж│нка! Хочеш на них подивитись?! Ал│ аж в рот│ пересохло в│д хвилювання - в│н ще н│коли не бачив ж│нок багат│┐в. Кивнув негритяночц│ головою. - Тод│ тихо повзи за мною, - шепот│ла на вухо йому Джар│я. - Вони вил│зли через стелю до покинуто┐ голуб'ятн│. ▓ тепер схован│ з ус│х бок│в. Сидять соб│ │ слухають кр│зь ст│ну, що в нас д│║ться. От зараз побачиш, як вони голову в щ│лину м│ж стовпами встромили... Негритяночка │ хлопець проповзли весь дах │ зазирнули вниз через невисокий парапет. ▓ все було так, як сказала рабиня. Злам ст│ни сараю │ велико┐ голуб'ятн│ створювали затишний закапелок. От у цьому закапелку й примостилися дв│ простоволос│ ж│ноч│ постат│ │ зазирали кудись межи двох грубих тикових болонк│в. Почулися голосн│, дзв│нк│ акорди аль-ута, │ голос сп│вака заволав на найвищ│й нот│ п│сню славетного Абу Раб│я. ▓ сам я не гадав, а все ж згадав Я про ж│нок, на диво схожих! ▓ ┐хн│х н│г струнких, │ б│лих пишних стегон Я до останньо┐ життя хвилини не забуду... Ой ск│льки ж насолоди Торсати пружк│ перса молод│┐! Я присягаюсь │ Машр│ком │ Магр│бом - Гр│ха нема║ в тому, люди! Голос сп│вака був високий, майже ж│ночий, чистий-пречистий. Але чомусь то┐ млост│, що в│д голосу Н│ссо, хлопчина не в│дчув. В│н поповз назад до ляди в даху, а Джар│я посп│шила до сво║┐ схованки над в│кном... По головному каналу пливли човни, переповнен│ людьми, осв│тлен│ л│хтарями │ св│тильниками. Та порожнього човна довелося все ж почекати. А в садиб│ Бен Сахла д│йсно не спали. Ворота були наполовину розчинен│. Чорн│ м│сячн│ т│н│ на першому подв│р'┐ розривало червоне св│тло нафтового л│хтаря. П│д л│хтарем, за довгим столом сид│в Бен Сахл │ продавав якимсь багато вбраним молодикам запечатан│ глеки та трояндов│ пагони з бл│дорожевими, дуже запашними кв│тами. Коли молодики п│шли з двору, Ал│ п│дступив до торговця │, не знаючи як в│тати │удея в його садиб│, побажав миру цьому дому │ його господарев│. М│цний пишнобородий чолов│к схилив голову до л│вого плеча, примружив праве око │ спитав: - В│д кого ти, хлопчику? Я тебе вперше бачу. - Я слуга мосульського купця Абу Амара. - А сам ти не мосулець? - Я з│ славно┐ осел│ хал│ф│в, з М│ста Миру │ Спокою, - кланяючись │ притискаючи руку до грудей, в│дпов│в Ал│. - ▓ чого ж бажа║ тв│й мосулець? - Хазя┐н посм│хнувся такою посм│шкою, в як│й була │ повага до Абу Амара, │ сумн│в наче в тому, що в│н, Абу Амар - "мосулець", │ готовн│сть задовольнити вс│ побажання цього "мосульця". Ал│ виклав ус│ побажання Абу Амара. Хазя┐н ляснув у долон│. З дверей вийшла висока д│вчина з в│дкритим лицем │ розпущеним, пухнастим, як п│на, волоссям. - Збери з д│вчатами кв│ти. Та зачекай, не йди! - А тод│ знову схилив голову до Ал│, т│льки до правого плеча, але око примружив л│ве. - А хто прийшов до твого хазя┐на? Це не та║мниця? Ал│ розпов│в │ про муж│в, │ про сп│вака. Т│льки ж, звичайно, не сказав жодного слова про сни Абу Амара │ про люстро Аллаха. ▓нов│рцю негоже про це знати. Та й багато злого розпов│дали базарн│ люди про │уде┐в. Тод│ Бен Сахл, вислухавши, повернувся до д│вчини. - З ромашок сплет│ть п'ять в│нк│в! Жасмин │ гвоздики зв'яж│ть пучками. ▓ди! Бен Сахл, випитуючи в Ал│ про закуски на учт│ в Абу Амара, посунув по дошках три запечатан│ глеки. - Вино. Ось бачиш - на печатц│ мо║ │м'я та позначка, що це вино з мо║┐ крамниц│. А ось тоб│, - в│н п│дсунув до хлопця найб│льший глек, - глек з вином. Але я ставлю на ньому свою печатку │ пишу на восков│, що це пальмовий с│к. Його поставиш перед тим шейхом, в якого родимка на щоц│. ▓ скажи голосно, що це пальмовий с│к. Побачиш, той шейх нагородить тебе за цей глек. - Але для чого обдурювати?.. -Хлопець не встиг договорити, бо його перебив Бен Сахл: - Знаю як облуплених тих мудрец│в-шейх│в! ▓ вподобання кожного з них добре знаю. Побачиш - вони вп'ються │ захочуть одягти в│нки. А в│нки в тебе вже будуть готов│. ▓ знов же-тебе нагородять... А тепер давай грош│! Ал│ припечатав на липк│ в│д вина дошки столу ваговит│ динари. - Якщо тебе винагородять за вино │ в│нки, то прийдеш │ под│лишся прибутком з│ мною, згода? Ал│ хот│в сказати, що Абу Амар йому особисто не давав н│ фалса │ н│чого не об│цяв нав│ть. Побачивши, що хлопець завагався, Бен Сахл посм│хнувся. - Що, шкода под│литися з │ншим сво┐м прибутком? - Клянусь Аллахом, н│! - заприсягся Ал│. - Дивись, ти поклявся │м'ям Отверзаючого Браму...- задоволено засм│явся торговець. Пишноволоса все щось не приносила кв│т│в, │ Ал│ спостер│гав, як над глеком з трояндами зависли зразу три н│чних метелики-бражники... А Бен Сахл з любов'ю роздивлявся на кожну монету, що вторгував за сьогодн│шн│й веч│р. ▓ хлопцев│ зовс│м не хот│лося покидати подв│р'я з таким яскравим нафтовим л│хтарем. ▓ ще - так хот│лося побачити б│ло-рожеву троянду! Аж калатало серце │ пересохло в рот│. - Господине! Я чув, що ти володар надзвичайного дива... Червоно-б│ло┐ троянди... - Де ти про це чув? - У Багдад│, в квартал│ золотар│в. Казали на тому базар│, що один торговець вином у Баср│ ма║ таку троянду...- збрехав Ал│. - А ти х│ба бував у тому квартал│? - Я по вс│х кварталах, по вс│х ханах │ суках бував. - А ти, часом, не багдадський базарний злодюжка? - Аллах мен│ св│док - н│! Я носив ┐м рибу. - Яка ж риба найкраща? Яка найг│рша? - Сазан - окраса святково┐ трапези, вусач да║ м│ць │ вбива║ недосв│дчених, сом - аль-кармут - ┐жа б│дняка. - Зна║ш... - Господине м│й! благаю тебе - дай поглянути лише раз на червоно-б│лу троянду!.. Торговець випростався за столом │ зразу став наче б│льший удв│ч│. Голос його забрин│в холодно й неприязно: - Для чого тоб│ зазирати на диво? Ти слуга, │ знай сво║ м│сце! - Я слуга випадком. Дочекаюсь щастя │ попливу до ▓нд│┐. Я ж полишив дом│вку, щоб побачити дива св│ту, про як│ чув у Багдад│. Твоя троянда - перше диво. - Н│, це неможливо! Ми р│зно┐ в│ри, а в мо┐м саду жоден чужий чолов│к не бував. ▓ Ал│ зрозум│в, що прохати │ молити про ласку - зайве. Пишноволоса принесла кв│ти, й Ал│ поскладав ┐х до корзини, поверх глечик│в. Човняр лаявся, що Ал│ змусив його ст│льки чекати. Та зайва монета заткнула йому пельку, │ в│н в одну мить пригнав човна до садиби Айш│. Коли Ал│ в│дчинив пота║мну хв│ртку │ зайшов на подв│р'я, то почув, як з розчиненого в│кна неслися п│сня │ ляскання в долон│. Джар│я покликала його згори, але хлопець не спинився │ не п│днявся до не┐ на дах, а посп│шив до бенкетуючих. У к│мнат│ чад│ли св│тильники, пахло розлитим вином │ розкритими, розлущеними помаранчами... Вс│ були п│дпил│ │ то добре - │ сп│вак, │ Абу Амар, │ обидва шейхи. Трет│й же, похмурий, мов хворий крук, сид│в │ жував стеблину цукрово┐ тростини. Ал│ пол│з до корзини │ доставив перед ним великий глек. - Що ти мен│ ставиш? Я виконую вс│ запов│ти Магомета │ вина не вживаю! - О достославний │ найшановн│ший! Тут ось печаткою в│дтиснуто на восков│, що ще с│к, пальмовий с│к. - Ну наливай, побачимо, чи не шахра┐ наш│ торговц│! Ал│ стало страшно - раптом Бен Сахл жорстоко над ним посм│явся? Що тод│ буде?! Шейх понюхав, зробив к│лька великих ковтк│в золотавого прозорого вина. В│ддихнув, заплющив оч│, облизав губи. Вс│ принишкли. Шейх поколупався в пояс│ │ витяг зв│дт│ля тонесеньку половину дирхема. - Ти вгадав мо┐ побажання, хлопчику! Це найкращий с│к, який я будь-коли пив! А ┐м подай вино! - наказав старий, наче в│н, а не Абу Амар тут був господарем... - Молодець! - шепнув Абу Амар │ стис л│коть малому, коли Ал│ наливав йому у чашу багряне вино. - Грош│ лишились, - зашепот│в Ал│ господарев│. - Грош│ пот│м, - також пошепки до Ал│, а тод│ голосно до вс│х: - Пиймо │ славимо життя! Сп│ваймо, поки сп│ва║ться! Сп│вак вдарив по струнах │ аль-ут голосно в│дпов│в йому, наповнивши дзвоном усю к│мнату │ вилившись у зоряне син║ в│кно. - Ех, якби ще й кв│ти буди на наш│й шляхетн│й учт│! - виголосив наймовчазн│ший шейх. Абу Амар ляснув у долон│. Ал│ миттю прин│с корзину │з запашним жасмином та пряно-терпкими гвоздиками. Додатков│ глеки зовс│м неймов│рно под│яли на шейх│в. Дво║ п│двелися │ почали танцювати, намагаючись насл│дувати виверти танц│вниць. А той, що пив "пальмовий с│к", не м│г п│двестися │ т│льки прохав: - Мен│ для повного кейфу не вистача║ в│нка на голов│. - Ст│йте! - закричав добре-таки п│дпилий Абу Амар. - Скаж│ть, о шейхи преславн│, чи д│йсно не вистача║ в│нк│в? - Не вистача║...- просп│вали два шейхи, вихляючи стегнами │ потрясаючи руками. А трет│й закивав головою по-к│нському. - Ал│! - звернувся вперше до нього по │мен│ мосулець. - Можеш сплести в│нки? - Можу! - збрехав Ал│ (хоча в житт│ н│коли не рвав кв│т│в │ не бачив, як то д│вчата плетуть в│нки) й вискочив з к│мнати. В поко┐ знов зчинилась верем│я │ заголосила п'яна п│сня. Хлопець п│дкр│пився оладками, з'┐в рештки сушених смоков, а тод│, над│вши на руки, пон│с нагору ромашков│ в│нки. Його появу зустр│ли оплесками │ рад│сними вигуками. Стар│, огрядн│ шейхи скакали, наче об│с│л│ цапи, бризкали один на одного вином, вмочали бороди у вино │ сп│вали непристойних п│сеньок, що ┐х сп│вають козолупи та золотар│ у шинках. Ал│ крадькома поглянув на щ│лину п│д стелею. Дв│ пари очей уважно стежили за тим, що в│дбува║ться у помешканн│. Тут шейх, який пив "пальмовий с│к", покликав Ал│. - Слухай, малий!.. ▓ ти слухай, музико!.. Ти заграй нам танцювально┐, а ти потанцюй нам, як маленька циганочка!.. Тобто голяка, - пояснив в│н п'яним │ хитрим усм│хом. Ал│ аж млосно стало в│д неспод│ванки й страху - ось яко┐ ганьби в│д нього вимагають! Мало ┐м того, що вони, мов р│зники, повпивалися, так ще його хочуть у лайно закаляти?!! ▓ лють шибонула йому в голову гарячим струмом. Але тут не саф│на, а Абу Амар не лоцман-манде║ць - не заступиться! Он в│н як см│║ться на вс│ зуби! Тому Ал│ вгамував себе вмить │ в│дпов│в: - Не можна мен│! Бо, по-перше, я мужчина, а по-друге, я рибалка, а не танц│вник. - А чим ти доведеш, що ти мужчина? - спитав, п'яно похитуючи головою, Абу Амар, зневажливо посм│хаючись. - Хоча... ось тоб│ н│ж, - Абу Амар зв│дк│лясь висмикнув ножа з чорним держаком │ недбало кинув хлопцев│. Ал│ перехопив його на льоту, │ вс│ схвально загукали. - Попадеш в отой одв│рок - │ н│ж тв│й! Ал│ розмотав хустку з шапочки, той к│нець, що з перснем, обкрутив на зап'яст│, склав удво║ │ в│льний к│нець прихопив двома пальцями. Натягнув хустку │ вставив у складку колодку ножа, а лезо повернув до себе. Крутонув щосили, щоб н│ж не випав. Десь на десят│м оберт│ роз│гнав отаку пращу до повно┐ сили │ в│дпустив к│нчик хустки. Н│ж зблиснув гостренним лезом │ майже на третину зайшов у кедровий р│зьблений одв│рок. Дерево аж задзвен│ло в│д сили удару, мов хто по ньому сокирою рубонув. - Я можу йти? - спитав змучено Ал│, втираючи п│т з чола. - В│зьми ножа, в│н тв│й. - Бог │з ним, у мене рука болить, - викрутився Ал│. Тут п│дпилий музика вхопився за колодку │ почав шарпати з дерева лезо. Та марно - н│ж не п│ддавався. - Зачекай, злама║ш п│дв│вся Абу Амар, якимось невловимим рухом шарпнув ножа │ витяг з дерева. Але в│д того порушився трохи одв│рок, з│ ст│ни в│дпав великий шмат тиньку - │ перед очима присутн│х в│дкрились яскрав│ малюнки. 10. ПОДАРУНОК МУЗИКИ Як в│дкрилась ст│на, │ на старому тиньку побачили яскрав│ малюнки, то й п│дпил│ шейхи, │ сп│вак посп│шили до ст│ни. Абу Амар зупинив рукою Ал│, що разом з ус│ма кинувся, щоб роздивитись та║мницю. Та мосулець узяв хлопця за плеч│ │ повернув до дверей. - ▓ди вниз │ в│дпочивай! А коли треба - я тебе покличу! Ал│ в│дкрив рота, щоб сказати, що в│н хоче теж подивитись. Абу Амар опустив пов│ки на сво┐ блискуч│ чорн│ оч│, н│би говорячи, що розмову зак│нчено │ сл│д миттю виконувати його побажання. Засмучений Ал│ повернув до дверей, Абу Амар п│шов за ним │ зачинив двер│ на засув. Хлопчина опустився вниз, де Джар│я знову пекла соб│ тонесеньк│, як лист самаркандського паперу1, пшонян│ оладки. Негритяночка, побачивши, що в│н сильно засмучений, п│дскочила до нього │ подала йому гарячих оладк│в. Зазирала хлопчиков│ в лице, гладила по кучерях масними пальцями. - З'┐ж оладк│в, з'┐ж! Як по┐си, зразу стане на душ│ легше! Без ┐ж│ нема║ н│яких радощ│в! Як ото сидиш голодна │ заперта, то не дума║ш, чи щоб подивитись у в│кно, чи щоб вирватись на вулицю. От коли по┐си, тод│ вже кортить │ на вулицю д│статись, │ до сус│д│в зазирнути. А якби ще й на базар│ побувати, то справжн║ свято!.. Вже р│к в│д минулого рамадану 2 оця г│║на, - Джар│я тицьнула пальцями в той пок│й, де лежала Айша, - тримала мене в будинку │ н│куди не випускала! Поки тв│й Абу Амар не з'явився! З ним стало справжн║ свято!.. Ось вони зараз танцюють │ сп│вають про пекаря │ про його коханця пухленького. Хе-Хе!.. П│ду подивлюся, що вони там роблять. ▓ Джар│я п│двелася в нер│шучост│, чи Ал│ не заборонить ┐й п│днятись до к│мнати. Та Ал│ стало геть усе байдуже. В│н думав про сво║. ▓ поки там вгор│ Джар│я споглядала пиятику найзнаменит│ших законник│в Басри, в│н повол│ пережовував родзинки. Без усякого смаку по┐дав смачн│ш│ дольки помаранч│ │ п│дсохлу пшеничну пампушку. Ал│ найприкр│ше стало в│д випробування Абу Амара. Невже не видно │ не зрозум│ло - в│н, Ал│, стара║ться з ус│х сил, пнеться, щоб бути корисним! Зовс│м не так, як │нш│ хлопц│, з якими в│н виростав на багдадських вулицях. Т│ завжди намагались обдурити одне одного │ старших, десь щось поцупити. В│н же хот│в усе зробити сам, сво║ю, вправн│стю. Адже коли приносив у шинки св│жу рибу, н│хто до нього не ставився │з зневагою, що в│н н│чого не вартий, н│чого не вм│║! А в│дтод│, як почалася подорож на саф│н│, │ кухар, │ Джафар, а тепер │ Абу Амар та й ус│ │нш│ думають, що в│н якесь ледащо. Гаряч│ сльози п│дкотили п│д горло хлопцев│, але в│д цього, коли в│н в│дчув, що ось-ось заплаче, його охопила гостра лють. ▓ в│н враз вир│шив, що аж н│як перстень з лалом не ма║ належати Абу Амару. Зрештою, не Абу Амар жбурнув перстень у канал. ▓ сам Абу Амар н│ словом, ан│ рухом не виявив тод│ сво║┐ злост│, що │ в│н у такому збитку опинився, подарувавши перстень ц│й нав│жен│й музиц│. А вона звела все на пси!.. Ал│ вир│шив в│ддати променисто-кривавий лал музиц│. Без сумн│ву, в не┐ ма║ бути │ ср│бло, │ золото, дирхеми │ динари. В│н назавжди запам'ятав ┐┐ житло з дорогими в│рменськими килимами, р│зьбленими тахтами з червоного дерева, вишит│ шовком подушки, │ поцяцькован│ два аль-ута на ст│н│, │ чорного дерева ребаб, суво┐ рукопис│в на полиц│, дорогоц│нний каламар, зроблений з г│рського кришталю... В не┐ мають бути монети. Вона живе в малесенькому прим│щенн│, але в ньому б│льше затишку й краси, н│ж у всьому цьому старовинному занедбаному будинку Айш│. Коли в│в остаточно упевнився, що в│ддасть перстень музиц│, йому захот│лось ┐сти. ▓ в│н з'┐в половину того на┐дку, що був призначений на вс│х них - Айшу, Джар│ю та Ал│. В│н упер недо┐дки без жодного вагання. Бо весь час Джар│я, немов божев│льна, смажила соб│ просян│ млинц│, Айша в│д ┐ж│ в│дмовлялась. Лише пила й пила воду. Та й до всього, п│сля чарочки л│к│в вона м│цно засинала на к│лька годин. В│н умостився на вузькому тахт│, загорнувшись у стару попону, │ довго крутився, все намагався уявити соб│, ск│льки ж дасть йому ср│бла музика. Бо що перстень - справжн│й скарб, в│н одразу зрозум│в, як почув, що сп'ян│л│ пов│┐ прохали, благали Кадар│ю не викидати його, не топити в канал│. А сп│вачка Н│ссо, аж заходячись в│д люто┐ заздрост│, намагалась п│дштовхнути ┐┐ на цей безглуздий вчинок