инився п│д вузьким п│дходом б│ля високо┐ ст│ни. Човняр допом│г вил│зти ж│нкам, пот│м виставив на пал│ важку корзину з пригощенням. Господиня Айша довго перераховувала др│бн│ монети в жмен│, доки, зрештою, не в│ддала перев│знику. В│н теж не посп│шав розпрощатись, а перерахував др│бн│, майже стерт│ монети │ сплюнув. - Бодай на тоб│ не було благословення Аллаха │ на тво┐х д│тях! Скупердяйка чортова! Дякуй д│вчатам - вони ублажили п│снею душу мою - не хочу н│ з ким зараз сваритись... Айша тим часом посп│шила вхопити ручку важко┐ корзини, Ал│ за другу, │ потягли до невеличко┐ хв│ртки в цеглян│й ст│н│. Айша швиденько видобула з глибини свого одягу ключа │ в│д│мкнула груб│ двер│. Поки вони корзину затягували, поки заходили д│вчата, а господиня Айша замикала двер│ хв│ртки, що скор│ше скидалась на стулки фортечно┐ брами, Ал│ встиг роздивитись подв│р'я. ▓ йому стало страшно - посеред двору п│д засохлою пальмою лежав на боц│ здоровенний морський човен - справжн│й корабель. Линви - зав'язки обшивки поперетл│вали - гнут│ дошки де-де пов│дпадали жовтою шкаралущею на землю │ човен св│тив крутими шпангоутами кр│зь д│рки, немов загниваюча риба на прибережн│й р│н│. Купою валялись коров'яч│ та к│нськ│ черепи, буйволяч│ роги, верблюж│ к│стки, стар│ с│дла й корзини, з яких визирали шматки р│зного дрантя. П│д ст│ною зачинено┐, нежило┐ буд│вл│ здоровенна гора шматк│в деревини р│зно┐ породи та якост│. Були там також купи битого череп'я │ велик│ корзини, заповнен│ ф│н│ковими к│сточками. Звивистою стежкою через велике, геть захаращене подв│р'я Айша повела вс│х до триповерхового старого будинку. ▓ т│льки коли п│д│йшли до важких р│зьблених дверей червоного дерева, Ал│ второпав, що це ж той самий будинок, до якого в│н сьогодн│ с │ншо┐ вулиц│ вперше вступив. У к│мнат│ з одними глеками Айша витягла з корзини кв│тки │ загадала д│вчатам сплести з них в│нки. Корзину з на┐дками заперла в ком│рчину │ вискочила зустр│чати пов│й. Ал│ не побачив, як вона ┐х привела │ через як│ двер│, бо в│н доб│г нагору до Абу Амара. Двер│ були вже в│дчинен│, а сам Абу Амар сид│в п│д ст│ною, вбраний у тонкий перський каптан, б│лу льняну сорочку, перепоясаний дорогоц│нним ср│блотканим поясом. Мосулець сид│в непорушно, стулив пов│ки │ перебирав чорн│ зернини пацьорок. Ал│, не чекаючи наказ│в, заходився прибирати пост│ль, п│дм│тати п│длогу, протирати пил з р│зьблених тахт│в. Пот│м в│н поп│дм│тав сходи. Внизу почулися вересклив│ д│воч│ голоси. Айша покликала малого вниз, │ в│н при св│тл│ тьмяно┐ лампи побачив трьох д│вчат - розмальованих наче глечики. Вони щось шепот│ли одна одн│й, хихот│ли, кривлялися, наче мавпи в кл│тц│, │ з неприязню поглядали на сп│вачку та музику. Айша сказала одн│й пов│┐, перевдягнен│й на хлопчика, так зван│й гулам│йят 2": - Понес│ть нагору з хлопцем корзину. Але та в│дкопилила червон│ пухл│ вуста, як дв│ вишн│, з тонким чорним пушком на верхн│й губ│: - Я не служниця-наймичка, щоб тягати корзини. Довелось Айш│ з Ал│ перти нагору корзину з пригощанням. Запалив вогонь Ал│ у чотирьох св│тильниках, розстелив скатертину, розклав на н│й всяк│ ласощ│. Мосулець п│дв│в оч│ на хлопця - │ малий Ал│ злякався: погляд був у нього зовс│м чорний │ холодний, а лице таке, як у р│зника, коли зготувався вдарити вола ножем. Мосулець п│дв│в непом│тним рухом л│вицю │ приклав пальця до сво┐х стиснених вуст. ▓ Ал│ добре його зрозум│в: "Мовчи │ не подавай виду, що б не сталося!" ▓ малий теж мовчки │ швидко опустив пов│ки: "Розум│ю │ п│дкоряюсь". 6. П'ЯНА Н▓Ч Знизу почувся передзв│н аль-ута, почав наближатись, п│д│йматися до к│мнати. Ось розчинились двер│, │ б│ля порога стала Айша, загорнена в покривала. А попри не┐ вступили в к│мнату малесенька музика та, вихляючи крутими стегнами, сп│вачка. ▓ дал│ вже, на певн│й в│дстан│, хихикаючи та штовхаючи одна одну, вступили розмальован│ пов│┐. Музика бадьоро перебрала струни, │ перс│янка просп│вала прив│тання мосульцю │ благословення всьому дому. Мосулець же лаг│дно поздоровив ус│х прибулих │ показав рукою п│д бокову ст│ну - де вже Ал│ розклав подушки │ розгорнув кв│тчастий килим. ▓ ось вс│ розс│лися, │ сам Ал│ притулився навпоч│пки до дверей, готовий щомит│ схопитись │ виконати наказ Абу Амара. Абу Амар п│дняв руку - │ зразу ж Ал│ був поруч. - Пригости д│вчат солодощами! Ал│ нахапав на тацю всього потроху │ з такою м│шаниною п│д│йшов до сп│вачки, як до найстаршо┐. Вона ж узяла тацю з його рук │ подала музиц│. Та вибрала соб│ якийсь медовий коржик │ обережненько в│дхилила пригощання. А сп│вачка без посп│ху вибрала найсмачн│ш│ │ найдорожч│ солодощ│. ▓, не озираючись, передала трьом д│вкам решту. А т│ вже заходились над пундиками, аж плямкання було чути. Музика тим часом п│дтягла струни, п│дправила лади аль-ута │ тонесеньким голоском засп│вала: Щедрий господар - Вз│рець для купця-багача, Щедро подав його слуга Щедр│ дари земл│ - Все гостям запрошеним Для весело┐ вт│хи, Слуга тв│й хлопець меткий, Добрий буде │з нього Товариш в кривав│м бою. Ал│ вперше чув, як складаються в│рш│, отак зразу, як ото птах щебече? На багдадських базарах сп│вц│ часом складали п│сн│ в присутност│ захоплених бол│льник│в-слухач│в. Але то були п│сн│ про в│йськов│ подвиги предк│в чи про нещасне кохання, а малого Ал│ те зовс│м не ц│кавило. Знов дивне в│дчуття якогось чи то туману, чи то млост│ напливло на хлопця, хоча в ц│║┐ плосколицьо┐ невеличко┐ д│вчини не було н│ сили голосу, як у перс│янки, н│ п'янкого звучання. Здивувався соб│ Ал│ │ нав│ть вщипнув себе, бо подумав, що в│н сьогодн│ ц│лий день крутиться, а ┐в лише в полудень. ▓ чи млость у нього не в│д голоду раптом? Але й голоду особливого в│н не в│дчував - ┐сти хот│лося як завжди. Хлопець перев│в оч│ на свого тимчасового господаря. Бо в│н знав, що настане час, коли Аллах поверне до нього обличчя удач│. ▓ в│н, Ал│ аль-Багдад│, попливе за обр│й на б│лобокому, крутобокому баср│йському в│трильнику. Побачив, що н│здр│ його хазя┐на роздулися, немов н│здр│ ошал│лого коня. Подумав в│н: „Чом я не манде║ць?! Що вона, ця музика, просп│вала образливого, поганого? Коли так│ обличчя у вантажник│в на багдадськ│м базар│-суку, вони вже не сперечаються - в ┐хн│х руках блищать нож│!" Абу Амар же клацнув пальцями, │ Ал│, немов стрибунець, п│дскочив до нього. Мосулець стяг з м│зинця важкий перстень з червоним лалом, поклав на порожню тацю │ прошепот│в: - В│днеси музиц│ Кадар│┐ │ скажи ┐й, щоб вoна згадала сл│ди старого баб│я Омара │ пройшлася по тих сл│дах сво┐ми маленькими н│жками. Хлопець виконав побажання хазя┐на. Запала дивна тиша, коли музика Кадар│я крутила в тонких пальчиках │скристий червоний лал. п┐ подруга Н│ссо зб│л│ла лицем п│д товстим шаром рум'ян, а н│гтями вп'ялася у власн│ долон│. Тро║ пов│й виструнчились, витягли ши┐, як базарн│ голодн│ суки б│ля брами бойн│. Музика вдягла перстень, │ тепер лал спалахував за кожним злетом руки над золотавою декою аль-ута. Кинули мене друз│ │ серце стражда║, Прагну стр│ти кохану, з│тхаю весь час, ▓ для чого поради, │ для чого люб'язн│ п│дказки, ▓ на що спод│ватись, як нев│рна кохана? Хто пот│шить мене? Нащо в серц│ над│ю плекати? Так │ буду я жити, лише смерть мен│ душу розрадить. На оч│ красун│-перс│янки Н│ссо напливли сльози, вона до кров│ прикусила нижню губу. От ┐┐ Ал│ зрозум│в зразу - вона не знала ц│║┐ п│сн│ │ не могла ┐┐ просп│вати сво┐м чарод│йським голосом, в│д якого наморочиться в голов│ │ млость розлива║ться в грудях. Зате наступну п│сню - т│льки почала Кадар│я, як Н│ссо п│дхопила ридаючим солодким голосом │ вже вела всю до к│нця. В цей час стали в дверях тро║ - два купц│, що вже трапезували сьогодн│ вдень з мосульцем; трет│й був у шк│рян│й куртц│-панцир│ │ при збро┐, одяз│ стражник│в. За поясом Й║менська джамб│я 21 в дорогоц│нних п│хвах, при боц│ дорога дамаська шабля2. Н│хто з трьох не порушив сп│ву пишногрудо┐ перс│янки. Абу Амар теж не ворухнувся, не пов│в │ пальцем, поки лилася п│сня │ дзвен│ли струни п│д тонкими пальчиками Кадар│┐. Лише коли в│дбрин│ла остання струна, Абу Амар п│дв│вся │. п│шов до дверей в│тати гостей. ▓ що здивувало Ал│: коли мосулець в│тав озбро║ного чолов│ка - оч│ його св│тилися щирою рад│стю, а усм│хнене лице було сповнене велико┐ поваги. Дал│ п│шла робота для Ал│ - в│н допомагав змити руки гостям, подавав ┐м солодощ│, б│гав униз до господин│ Айш│ за глеками вина. Обносив ус│х вином, вс│м п│дливав у чаш│, дозирав за св│тильниками - щоб ┤ноти не чад│ли │ полум'я не блимало. Лише озбро║ний робив вигляд, що перед ним не вино, а запечатаний глечик яблучного соку з лавки торг│вця Сахла, того самого, в якого росли б│ло-червон│ троянди. - Це правда яблучний с│к? Так? На вино зовс│м не схоже. Йому вс│ хором в│дпов│дали; - Це чистий яблучний -с│к! А яблука найкращ│ - с│р│йськ│! Якраз Ал│ п│дливав у чашу одн│й пов│┐ пахуче солодке вино, │ вона не втрималась, прошепот│ла: - П'яниця │ баб│й! Ще й уда║ з себе, шакал, чистого мухтас│ба 3. Озбро║ний г│сть чи не найб│льше випив повних чаш "соку" │ покликав п│сля цього Ал│. - Принеси мен│ ще соку яблучного! Т│льки дивись, щоб не було в ньому й крапл│ вина! Пророк заборонив нам уживати вино, а його запов│ти - свят│! - В│н п│дняв товстого пальця вгору │ похитнувся ус│м т│лом, ледь не завалившись на скатертину з пригощанням. Гост│-купц│ були добре п│дпил│, т│льки мосулець не виявляв ознак сп'ян│ння, х│ба що легкий п│т виступав на його засмаглому обличч│. Пов│┐ та сп│вачка теж добре сп'ян│ли, певно, що й музика Кадар│я трохи п│дпила, бо вона, це добре Ал│ пом│тив, час в│д часу крутила на пальц│ перстень │ милувалася спалахами кривавого лала. Мосулець попрохав просп│вати в│рша Омара про газелей, │ Кадар│┐ довелось │ сп│вати, й грати сам│й - Н│ссо лише весело хихот│ла │ розпустила поли свого халату так, що у вир│з│ сорочки були добре видн│ велик│ б│л│ опуклост│ грудей. Та стражник чомусь не зац│кавився ┐┐ щедротами, а тод│, коли стомлена Кадар│я попросила перепочинку, покликав до себе д│вчину, перевдягнену на хлопця. - Я стражник │ вс│ це знають! А тому я повинен пересв│дчитися - чи ти д│вчина, чи ти хлопець? Якщо ти хлопець, то ти б│глий раб Сахла. ▓ я маю тебе йому повернути. Я давно вже йду по цьому сл│ду. Мосулець напружився, це зразу пом│тив Ал│, та кр│м нього н│хто на мосульця не звернув уваги. Обидва купц│ почали переморгуватись м│ж собою │ тихенько похихикувати в бороди. Тим часом стражник посадовив пов│ю поруч себе на килим │ почав розв'язувати ┐┐ пояс, здирати з не┐ каптанчик, зн│мати з голови шапку │ залазити в пазуху. - Ану зн│май сорочку! Щось я н│як не намацаю в тебе грудей, певно, ти хлопець! ▓, не чекаючи, поки д│вчина зн│ме сорочку, сам здер з не┐ одежину. ▓ перед вс│ма бризнули ┐┐ маленьк│ туг│ груди, вс│ в червоних плямах в│д безжальних лабет стражника. - Д│йсно - ти д│вчина... Хоча дуже схожа на раба цього клятого м│няйла Сахла. Слухай, а ти танцювати вм│║ш? ▓, не чекаючи, що вона в│дпов│сть, в│н покликав двох ┐┐ подруг. - Кастань║ти взяли з собою? Добре! А бубона нема? к? Чудово! А ну йди │ танцюй! Та дивись мен│, щоб з Й║менськими придиханнями, з негритянськими вихиляннями, з магр│б│нськими зойканнями. Д│вчина потяглася до сорочки, та стражник боляче вдарив ┐┐ по руц│. - Танцюй так, щоб ус│ бачили, що ти д│вчина! Ляснула долонею одна блудниця в невеличкий бубончик, а друга - застрекот│ла кастань║тами. Нап│воголена схопила з п│длоги пояс │ п│д стук│т бубонця вийшла на середину помешкання, обгортаючи довгий червоний пояс навколо тонкого стану. Д│вчина танцювала добре, │ нав│ть сп│вачка │ гост│ почали ляскати в такт танцю. - Тихо! - нараз закричав стражник │, не чекаючи, звернувся до баср│йських купц│в: - А раптом той б│глий раб ║внух або гермафродит? Як ви, шановн│, вважа║те? Може так бути?! Обидва купц│ весело й п'яно закричали: - Може, може бути! Мосулець з усм│шкою схилив голову, але слова не подав. Стражник п│дкликав до себе танц│вницю │ почав сам на н│й розкручувати пояс. Без пояса шовков│ шаровари з│слизнули з ┐┐ худих н│г │ впали на п│длогу. - Слава Аллаху! Д│вчина! А то вже думав - доведеться полишити шляхетну компан│ю │ в│двести вт│кача до м│няйла... Танцюй, д│вко, │ звеселяй нас! Крутилася в шален│м танц│ блудниця - вуста розкрит│, оч│ безтямн│. Але т│ло в│дгукувалось на кожен удар бубонця │ тр│скот│ння кастань║т. На здивування вс│х, музика Кадар│я п│дстро┐ла аль-ут │ др│бними краплями задзвен│ли його струни. Вс│ аж п│дстрибували на м│сц│, шарпались т│лом, трусили плечима. А Н│ссо сп'ян│лим солодким голосом завела сором│цьку п│сню. Стражник раптом п│дхопився │, згарбавши танц│вницю здоровенними лабетами, пон│с ┐┐ п│д ст│ну на м'як│ подушки... Музики замовкли, приголомшен│ д│ями стражника, але мосулець в тиш│ промовив: - Музики! Продовжуйте гру! Тонесеньким голоском засм│ялася Кадар│я на зауваження Абу Амара │ задзвен│ла струнами. Загуркот│ла бубоном блудниця, заклацала кастань║тами друга. Старий │ молодий купц│ плескали в долон│... Гармидер настав неймов│рний! Вс│ просто оскажен│ли, споглядаючи стражника │ блудницю. Ал│ не витримав │ п│дв│в голову, щоб подивитись на шпарку п│д стелю. В│н просто вже не м│г побороти заборону - його ц│лий веч│р тягло подивитися на ту щ│лину, та║мницю яко┐ в│н перший узнав. В щ│лин│ блищали чи┐сь чотири ока. Ал│ зразу ж нахилився до глечик│в з водою, щоб н│хто не перехопив його погляду. Та було п│зно - Абу Амар вже кликав його до себе │ зашепот│в хлопцев│ на вухо: - Важиш головою! На перший раз - вибачаю, вдруге повториш - годуватимеш краб│в у канал│! - ▓ голосн│ше, щоб ус│ чули: - В│дчини двер│ в сус│дню к│мнату, вони зразу за килимом! Запали в к│мнат│ св│тильник, постав воду! В нап│втемряв│ Ал│ нечутно в│дхилив край килима, зразу за ним намацав двер│, │ вони без звуку в│двернулись усередину невеличко┐ к│мнатки. Кр│зь високе в│конце пробивався пром│нь м│сяця │ клав дивний в│зерунок на дол│вку. Хлопець, полишивши м│дного глека │ тазик, посп│шив до хазя┐на. - Там видно й без св│тильника - м│сяць через в│конечко пада║. - Я бачу, ти стомився й тому верзеш дурниц│, - зашепот│в йому мосулець. А вс│ навколо д│йшли до сказу, сп│вали дурними голосами похабну базарну п│сеньку. - В│зьми халви та родзинок │ поспи. - Де? - В к│мнат│ Айш│. Скажи ┐й, що я наказав. Ал│ в темряв│ загр│б з│ скатертини в шапку добр│ куски халви та жмен│ родзинок. Ще йому межи пальц│ попали ф│сташки, ф│н│ки, медов│ колобки, сушен│ смокви, але з цього в│н не прихопив н│чого. Джафаров│ ф│н│ки вкарбувалися йому назавжди. Коли в│н штовхнув двер│, то вдарив по лоб│ господиню Айшу - вона п│дглядала в д│рочку в│д сучка, але раптово┐ появи хлопця не пом│тила │ не встигла в│дхилитись. Вона не втрималась │ гепнулася на с│дниц│, ледь не загуркот│вши по сходах. - Це ти, дурнику? Ледь не вбив мене, б│долашну... Я тво║му хазя┐ну несу вино, а ти... Вона не вигадала що дал│ сказати │ сид│ла так на краю сход│в. Ал│ стояв │ дивився на ┐┐ заголен│ ноги, а ступити не м│г - вона йому перегородила шлях. - Куди ти йдеш? - зрештою здогадалася спитати. - Хазя┐н наказав мен│ перепочити в тво║му помешканн│, хазяйко. - Ну добре, │ди спи, т│льки не баз│кай там багато... - Добре! - погодився Ал│, хоча так │ не второпав, чому "не баз│кати". ▓ де не баз│кати - "там" унизу, в помешканн│ Айш│, чи "там" нагор│, з хазя┐ном сво┐м? Га?! В│н п│шов униз, │ коли вже завертав, то п│дняв голову - господиня Айша, з│гнувшись, заглядала в д│рочку. 7. ПЕРСТЕНЬ З ЛАЛОМ У к│мнат│ Айш│ тонкий вогник лампи в│дсв│чували стократ глеки, казани, тази │ чаш│. Б│ля жаровн│ клопоталася маленька, чорна д│вчина з прекоротким крученим в к│лечка волоссям. Д│вчина обернулась │ прикрила розтуленого рота пальцями правиц│. - Ти хто? - спитав Ал│. - Рабиня Айш│. Вона пом│шувала ложкою якесь вариво в м│дн│м казанку. Казанок був не зак│птюжений, зовс│м св│тлий. Тому Ал│ в│дразу второпав - тут р│дко готують - бо купують ┐жу в як│йсь харчевн│. - А тво║ як │м'я?.. - Джар│я. Я з кра┐ни з│ндж│в. - Не сл│пий, бачу, хто ти така! Але все ж, як тебе мати звала? - Те │м'я т│льки мо║... А я чую, хто ти такий! - Як так? - Слухом чую - мова твоя багдадська. Базарна мова. ▓ йдеш ти стомленими ногами. Сова║ш, човга║ш ногами - спати хочеш. - Пригости мене юшкою, а я тебе халвою та родзинками... - Халви н│коли не куштувала...- │ голос негритяночки затремт│в. Вона швидко насипала хлопцев│ в чашку гарячо┐ сочевично┐ юшки │ дала шмат черствого коржа. Сама ж вихопила з шапки грудку халви, в│дщипувала в│д не┐ по крихт│ │ кидала в червон│, наче обдерт│ до кров│ вуста. Вона сид│ла, так розставивши ноги, щоб полотняна сорочка натяглася │ жодна крихта не впала на дол│вку. Вирячила на Ал│ величезн│ чорн│ оч│ з такими │скристими б│лками, що - здавалося, н│би вони св│тились у мороц│ к│мнати. Поки Ал│ висьорбав половину сочевично┐ юшки, вона злизала з тонких пальц│в найдр│бн│ш│ крихточки халви. Тод│ хлопець вид│лив ┐й щедру жменю родзинок. В│д погляду - такого вдячного в│н н│коли не бачив у жодно┐ людини - хлопець в│двернувся. Йому соромно стало, що себе вважав часом б│дним │ нещасним. Ось де б│дна │стота - за грудочку халви │ жменю родзинок вважа║ тебе сво┐м найб│льшим благод│йником! Водночас Ал│ дуже хот│лося спитати в негритяночки про багато речей, а те, що вона зна║ про ц│ реч│, в│н не сумн│вався. - Скажи мен│, Джар│║, чому в цьому дом│ не живуть пожильц│? Адже вони б в│ддавали Айш│ багато грошей! ▓ куди виходить мур цього будинку з т│║┐ к│мнати, де зараз бенкетують? - Тому тут не живуть люди, що ран│ше багато людей жило! А пот│м ┐┐ один пожилець пограбував │ вт│к. В│н ┐┐ полюбовником був │ вт│к нев│домо куди з ус│м ┐┐ золотом │ ср│блом. Тод│ м│няйло-перс, звуть його Рустем, порадив ┐й прогнати вс│х пожильц│в, а в│н платитиме ┐й, як би в будинку жили люди... Ну, як би в│н платив за вс│х пожильц│в, т│льки щоб ┐х не було... Зрозум│в? В│н боявся, щоб хтось │з пожильц│в не зробив до нього п│дкоп. Тому в│н │ ║внух│в трьох трима║, сторож│в значить, │ к│лькох собак... Собаки прелют│, ┐х привезли з Хорасану2 ще цуценятами. А ще Айша грош│ заробля║ тим, що в│дда║ в найми глеки, казани й тазики р│зним людям. Вс│х вона пам'ята║, н│кого н│коли не переплута║ │ не забуде!.. Ще вона ходить │ скупову║ пряжу в зам│жн│х ж│нок, бо це не брудний зароб│ток у них, у б│лих, вважа║ться... Ти, правда, теж б│лий, але ти не злий. ▓ не вважа║ш мене п│длою... - А чому я повинен тебе вважати п│длою? - Тому, що вс│ б│л│ люди вважають себе найкращими, найчесн│шими, а темних людей найбрехлив│шими! - Ну добре, нехай воно так... Але хто така Айша? Чому це ┐┐ будинок? - Вона сестра одного багатющого купця. В│н тепер живе в Магр│б│. А будинком управляти лишив ┐┐. - Слухай, Джар│║! А куди виходить ст│на │з к│мнати, де зараз бенкетують? - Упритул до старих Рустемових голуб'ятень. Рустем страшенно бо┐ться, щоб злод│┐ не проколупали д│рку в його мурах, чи щоб не прорили нори до його скарб│в! А т│льки я знаю - його старша донька удвох │з одною наложницею сам│ зробили д│рку в будинку Айш│ та й п│дглядають потихеньку, що тут робиться... - А що ж тут можна побачити? Тепер же у вас нема║ пожильц│в... - Е-е-е,- протягла негритяночка,- коли Рустем в│д'┐здить до моря на два-три дн│, тод│ Айша зда║ на н│ч чи на дв│ знайомим для ут│х якусь │з к│мнат. Або всього на к│лька годин - якщо це с│мейн│ люди │ н│ в│н, н│ вона не можуть полишити дом│вку на н│ч... А т│ п│дглядають │ мовчать. Певно, Айша зна║ щось про них, то вони й мовчать... Ех, якби знати ┐хн│ секрети! Тихо! Спуска║ться Айша!.. Давай сюди мерщ│й миску, н│би це я з'┐ла! Зайшла в к│мнату Айша. На ходу вихопила грудку халви у хлопця │ заразом сподобилась прихопити ще й з десяток родзинок. - Смачн│ родзинки... Лягай спати отам! - вона кивнула на купу мотлоху. - Ти, мавпо, дивись не блудствуй з ним! Вс│ ви чорн│ розпусниц│! - ▓ вона солодко потяглась, аж пальцями хруснула. - А ти мен│, гляди, не пригощай ┐┐ солодощами, бо хазя┐ну скажу! Адже правильно кажуть - не годуй досхочу собаку, бо вона тебе зжере! Як Айша знов п│шла нагору, Джар│я почала гладити себе по череву │ рад│сно посм│хатись. - От смачно, от смачно! Як вино п'янить... Айша ще грош│ заробля║ тим, що зводить молодих гультя┐в з ж│нками купц│в │ мореплавц│в, коли т│ десь у далеких мандр│вках. А пожадлива! На вулиц│ п│дн│ме ф│н│кову к│сточку │ притягне в садибу! А в само┐ найкращого сорту пальма засохла, бо не вм│║ за нею доглядати. Чолов│к│в бо┐ться найняти - дума║, ще пограбують ┐┐! Та й платити треба не менше, н│ж │нш│ платять... У двор│ │ жасмин р│с, │ кущ│ троянд були! Все пропало! - А ти? Х│ба ти не любиш кв│т│в? - Кв│ти - то забавка для в│льних... Якби ┐х можна було з'┐сти... отод│ б я... - Слухай! Ось тоб│ шапка. Тут ще трохи родзинок │ крихти халви. Як усе вибереш, надягнеш мен│ на голову!.. - ▓ впав на мотлох, уже стятий глибоким сном. Прокинувся Ал│ одразу, │з неспок│йним в│дчуттям, що почалося щось дивне. Д│йсно, на сходах почулися розлючен│ ж│ноч│, п'ян│ чолов│ч│ голоси, як│ н│би намагалися заспоко┐ти ж│нок, втишити. Та чолов│ч│ голоси таки здорово були п'ян│ - варнякали з великим зусиллям. Нав│ть голос Абу Амара │ той був уже п'яний. Вс│ пройшли повз к│мнату, │ хтось в│дпер двер│ на х│дник до каналу. Н│ хвилю не вагаючись, Ал│ поб│г на другий поверх │ в│дкрив двер│ до к│мнати з еркером. Чомусь у ц│й к│мнат│ не було запори, а сама ця к│мната не мала н│ жодного тахта, н│ циновки, н│ килимка на ст│н│, та й н│яких в│зерунк│в чи прикрас. За Ал│ посп│шила │ чорношк│ра Джар│я. Вони вдвох притисли обличчя до товсто┐ реш│тки в│кна. Внизу стояли вс│ принаявн│ в цьому будинку, нав│ть нап│вроздягнений стражник │ нап│вгола танц│вниця. Дв│ пов│┐ благали музику Кадар│ю: - Не кидай!!! Подумай, що ти робиш?!! - Та кидай вже швидше - п│дбурювала перс│янка Н│ссо напарницю. - Вона здохне, як таке побачить! Клянусь Аллахом! - Можеш кидати - рубав стражник хрипливим басом. - Але тод│ я накажу мо┐м людям витягти перстень з багна... ┐ подарую його мо┐й люб│й Зулам│. В│н при вс│х торсав ┐┐ за оголен│ груди. Кадар│я п│дступила до Айш│: - Протанцю║ш ст│льки, ск│льки танцювала Зулама - перстень тв│й! Присягаюсь Аллахом! Господиня Айша трохи похитнулась (видно, │ ┐┐ добре напо┐ли), але н│чого не говорила, т│льки водила головою за перснем, що ним перед ┐┐ обличчям розмахувала Кадар│я. Зрештою Кадар│┐ те все набридло. Вона п│д│йшла швидкими кроками до краю х│дника, невдало розмахнулась │ жбурнула перстень - щедрий дарунок Абу Амара. Зойкнули розпачливо дв│ пов│┐. Рад│сно скрикнула Н│ссо. Ал│ та Джар│я, не змовляючись, посп│шили вниз, на вулицю, щоб затягти непритомну ж│нку до будинку. Хлопець разом │з рабинею перетягли зомл│лу господиню в помешкання. Тепер Ал│ пересв│дчився, яка важка │ незручна для нош│ непритомна людина. Вс│ ж │нш│ з п'яними сп│вами та см│хом │ кепкуванням над пожадливою хазяйкою п│днялися на трет│й поверх. Чорна рабиня, вкрай перелякана, сид│ла б│ля сво║┐ володарки │ н│чого не робила. А хлопець то хапався терти скрон│ зомл│л│й ж│нц│ (десь таке чув), то класти мокру ганч│рку на чоло. Заскрип│ли, двер│. Негритяночка наче й не чула, злякано дивилась на потемн│ле лице хворо┐. Вступили мосулець │ стражник. - Що б не сталося - спочатку знайди мене! Я все уладнаю - слово во┐на... Спасиб│ тоб│ - вже к│лька рок│в я так не веселився, як ц│║┐ ноч│! - О шейх! - Мосулець приклав руку до серця.- Тако┐ дотепно┐ вит│вки, яку ти втнув з отим "рабом", я ще н│ в│д кого не чув! ▓ скажу тоб│, вельмишановний та вельмидостойний, не чув нав│ть про под│бний жарт, ба нав│ть не читав! - │ мосулець захихикав. А стражник зареготав на все горло │ ляснув здоровенною правицею по плечу Абу Амара. - Поклич п│сля молитви л│каря ▓бн Юсуфа. Вправний християнин. Якщо хочеш взнати про грошов│ справи ц│║┐ г│║ни - п│дмаж м│няйла Бен Закар│ю. ▓удей бере у не┐ грош│ й пуска║ ┐х в об│г... А ти, хлопче, знайди, де в не┐ оцет │ м'ятна настойка, та й зроби ┐й ганч│рки мокр│ на чоло │ скрон│... У нас при допитах │ дужим чолов│кам оцет допомага║, а м'ята поверта║ до тями... - Лишайся б│ля Айш│, поки я не покличу, │ дивись, щоб чорна робила все, що потр│бно! - наказав мосулець, │ чолов│ки п│шли на сходи. Дерев'ян│ щабл│ сп│вали п│д ┐хн│ми ногами якусь рипучу мелод│ю. Щоб д│стати оцет та м'ятний наст│й, довелося заголювати Айшу │ зн│мати з не┐ тонкий пояс з ц│лою силкою р│зних ключ│в. Н│яково було й страшно торкатись хлопцев│ ж│ночо┐ голизни... Негритяиочка швидко в│днайшла ключ в│д ком│рчини з припасами. В ком│рчин│ тхнуло г│рким баранячим ло║м, цв│лими сухарями, прокислими ф│н│ками та смерд│ло сушеним акулячим м'ясом. Поки Ал│ шукав л│ки, Джар│я з рад│сним криком вихопила горщик, засунула туди руку │ напхала соб│ повен рот проса. Дал│ вона потягла з полиц│ глиняну баклажку │ виб│гла геть. Ал│ оп│кувався господинею │ чув, як у сус│дн│й к│мнат│ рабиня гуркотить товкачем - трощить пшоно на грубе борошно. Пот│м з-за дверей кр│зь темний коридор поплив г│ркий чад деревного вуг│лля, просто як │з кузн│. Ал│ зрозум│в - негритяночка заправила жаровню паленими ф│н│ковими к│сточками. Чи то в│д турбот Ал│, чи в│д ┐дкого диму, але господиня Айша розплющила оч│, п│двела голову, втягнула з шумом пов│тря, сперлася на л│кт│. - Хто без мого дозволу готу║ млинц│? - Тремтячою рукою помацала в себе на живот│. - Де ключ│?!! Погра-бували-и! - з розпачем закричала Айша │ впала навзнак. Голова в не┐ повернулася наб│к, │ з носа тонкою ц│вкою текла темна кров. Ал│ п│дставив п│д лице глибоку м│дну тацю │ сам метнувся до сус│дньо┐ к│мнати. При слабому св│тл│ в│д жаровн│ Ал│ побачив, як негритяночка полива║ пригор│лий оладок кунжутною ол│║ю, посипа║ грубою с│ллю │ пха║ до свого широченного рота. - П│шли швидше! Айша кона║ - в не┐ кров носом чурить! - закричав Ал│. - А ти тут оладки жереш! - Пусте! Не здохне,- спок│йно в│дпов│ла рабиня, облизуючи, чорн│ пальц│ з рожевими н│гтями. - Як п│шла кров, то небавом ┐й стане легше. Таке вже бувало - як │де носом кров, то за день-два оклига║. С│дай, скуштуй оладка... Зна║ш, в│дколи мене схопили людолови, не ┐ла я наших пшоняних оладк│в! Ал│ завагався лише на хвилю, бо враз в│дчув, що ┐сти йому хочеться, аж у черев│ смокче. А пот│м │ соб│, обп│каючи пальц│, згорнув трубочкою вогненного оладка, змастив запашною ол│║ю │ посипав темною с│ллю. А Джар│я тим часом вже плюскала на розпечену сковороду нову порц│ю р│дкого пшоняного розчину. Ал│ впорався з другим оладком │ посп│шив назад до Айш│. Йому стало бридко │ страшно - таця переповнилась кров'ю, та з носа вже не лилося. Ал│ повернувся до д│вчини. - ▓ди, винеси │ вимий кров! Обмий ┐й лице! - А ти? - здивовано спитала негритяночка. - Я мусульманин. Мен│ п│сля кров│ треба очищатись! - Ск│льки ви вбива║те людей, а кров│ бо┐тесь! - ледь не кричала негритяночка, а сама все струшувала сковороду з млинцем, щоб в│н не пригор│в.- Ну почекай трохи - ось цей оладок лишень з'┐м │ все зроблю... Ну почекай! - Вона заплакала. Тод│ Ал│ махнув рукою │ п│шов чекати ┐┐ б│ля хворо┐ Айш│... Перед сам│с│ньким сходом сонця, перед молитвою, весела компан│я вивалилася │з занедбаного будинку-палацу. Ал│ виглядав у еркер │ бачив, як на свист стражника з-за рогу каналу випливли два велик│ човни, а в них люди н│чно┐ страж│. До одного с│в начальник страж│, до другого - купц│ з д│вками. Була повна вода, │ хвил│ плюскали п│нистими бризками аж до верха паль. Мосулець стояв на сам│с│ньк│м кра║чку гребл│ │ махав рукою в│дпливаючим гостям. Ал│ був б│ля господин│, коли всередину зайшов мосулець. - Слухай уважно - неси нагору жаровню, сковороду, м│дний кухоль, ступку │ глек води. Та швидко! Без жодно┐ похибки │ зупинки виконав Ал│ наказ господаря. Мосулець кинув з тр│скотом жменю якихось зелено-оливкових зернин у ступку │ зачав розбивати ┐х товкачем. - М│й господине! Давай я все добре зроблю! - вихопився Ал│. - Не заважай! ▓ди вниз - доглянь, чи все гаразд, пот│м прийдеш. Та хлопець не спустився зразу до Айш│ й рабин│, а завернув у к│мнату з еркером. Притисся до м│цних ┤рат, зроблених з дубових бруск│в. Просто п│д баштою еркера коливався на припливн│й хвил│ човен. У човн│ було дво║: якийсь рибалочка │ чолов│к з пов'язкою на обличч│, загорнутий у широкий плащ. Десь з-за обр│ю пробилися промен│ сонця, засп│вали на м│наретах темн│ муедзини. А чолов│к у плащ│ й не чув заклику до молитви, а показував, як музика жбурнула перстень │ де в│н н│бито занурився у воду. ▓ тод│ Ал│ вп│знав у ньому стражника. Спостер│г - стражник помиля║ться - н│кчемн│ сили д│вчини ввели його в оману - показував рибалц│ набагато ближче до берега, н│ж вона кинула той царський дарунок. Рибалка роздягся │ п│рнув у вируючу воду. П│д водою в│н так затримався, що тюрок (а стражниками, як │ скр│зь по хал│фату, буди або тюрки, або курди) почав непоко┐тись │ все заглядати у воду. Ал│ подумки засм│явся - так│ вс│ скажен│, т│льки б │ лили людську кров, а вода ┐х ляка║! Вип│рнув рибалка без персня. ▓ вдруге так само. ▓ втрет║ без н│чого. ▓ ще багато раз│в. Ал│ бачив, що рибалка не там шука║, але в│н був не такий дурний, щоб пояснити цьому р│зников│ про його помилку. П│сля срамно┐ п'яно┐ ноч│ в Ал│ не лишилось │ крихти поваги до стражника. Шкода т│льки зусиль рибалки. Та й рибалка хлопцев│ не сподобався - п│рна║ незграбно, в│ддихувавсь якось безладно, невм│ло. Зрештою хлопець згадав, що хазя┐н Абу Амар наказав йому все оглянути внизу │ п│днятись до поко┐в. Внизу н│чого не зм│нилось - Айша лежала без пам'ят│, а негритяночка все ще пекла тоненьк│ пшонян│ млинц│. Коди Ал│ п│днявся до помешкання мосульця, то його чутлив│ н│здр│ вразив дивний │ та║мничий запах смаженого зерня. Пахло наче │ жирним, │ г│рким, чимось таким, що водночас заспокою║ │ бадьорить, що одним т│льки запахом п│д│йма║ п│дупал│ сиди, в│дганя║ втому... Коли Ад│ в│дхилив двер│, то мосулець стояв навкол│шки перед жаровнею │ сипав якесь терте листя в кухоль. А кухоль повнився варивом, бризкав на вуг│лля, │ тод│ дзв│нкий │ солодкуватий, приторний запах вибухав │з повною силою. Мосулець зняв кухоль │ дав в│дстоятись, а пот│м налив соб│ невеличку чашу. Обп│каючись │ кривлячись, ковтав пахучу, темну р│дину. Н│здр│ його роздувались, оч│ заплющен│, а на обличч│ з'явилось оч│кування чи то насолоди, чи то радост│. - Розпов│дай, що взнав! - наказав мосулець не в│дкриваючи очей. Ал│ все виклав - кр│м одного, що стражник не зна║ точного м│сця, де впав перстень, а в│н, Ал│, добре запам'ятав точку пад│ння. Ал│ сам хот│в д│стати перстень. Хлопцев│ праглося знайти перстень, щоб його винагородили - дали трохи грошей. Тод│ в│н не до┐дав би окрушини, а м│г би купити добрий на┐док. Та наперед хвалитись Ал│ боявся. В│н добре пам'ятав, як уся вулиця над ним кепкувала, коли в│н похвалявся, що витягне з-п│д млина великого вусача. ▓ цей вусач вирвався з його пальц│в. П│сля того наперед в│н н│коли не хвалився │ не зар│кався. - Молодець! - похвалив мосулець. - Ось тоб│ грош│ на л│каря й л│ки. Айшу треба добре л│кувати, бо ще помре. А зараз посп│ши на к│нець кварталу - там вже човняр│ пропливають - │ поклич мен│ човен. Та не гайся! Пот│м на базар. Зелень, хл│б, смажена риба, акуляче м'ясо в'ялене. Запам'ятав?! Добре! - Мосулець на очах порожев│в, оч│ в нього бадьоро заблищали. - Нагодуй з нашого на┐дку Айшу та негритянку - пом│чник│в треба прикормлювати, щоб були слухнян│ш│... Хочеш моккансько┐ та║мниц│ скуштувати?.. Бо┐шся?! Це не вино │ не хашиш - не дурманять людину ц│ зерна, а дають бадьор│сть │ силу до д│┐... В│н простяг чашу │з залишками темно-зеленого питва. Ал│ зробив к│лька ковтк│в гарячого варива, а дал│ була темно-зелена гуща товчених зерен. З незвички обпекло стравох│д │ гаряче розлилося в шлунку. На язику терпко г│рчило │ було нав│ть бридко... Та коли п│д мурами склад│в посп│шав до початку кварталу, в│дчув - до нього поверта║ться бадьор│сть │ веселий настр│й. Наче й не було божев│льно┐ ноч│! У голов│ не крутилось, як в│д вина, │ рухи були зграбн│ й упевнен│. Сп│вали, тягли молитви муедзини на гостроверхих м│наретах. Господар в│дплив, ще раз наказавши покликати л│каря для Айш│. Т│льки-но човен завернув за р│г кварталу, як Ал│ швидко спустився з х│дника │ примостився на пал│. Миттю роз│брався │ склав сво┐ одежини на другу палю. Прим│рявся │ кинув шматочок свинцю туди, куди ще в сут│нках Кадар│я жбурнула перстень з лалом. Приплив наче ск│нчився, │ вода в канал│ заспоко┐лась. Бруд │ каламуть опадали на дно. Хлопчина ще з в│кна еркера добре прим│рився, де йому п│рнати. Вибрав соб│ │ добре запам'ятав вказ│вники - на канал│ з того боку три св│ж│ пал│, а на цьому боц│ - двер│ будинку Айш│. Без жодного плюскоту слизнув у воду та швидко й тихо поплив на потр│бне м│сце. Зупинився наче в потр│бн│м м│сц│, перекрутився у вод│, обдивився будинки Айш│ та м│няйла Рустема - чи не п│дгляда║ за ним хто? ▓ йому здалось, наче за густою реш│ткою еркера блиснули оч│. Може, це Джар│я п│дгляда║?.. Проте як в│н не вдивлявся пильно, б│льше н│яких ознак людини за реш│ткою не прим│тив. Ще трохи почекавши │ все розглядаючись на вс│ боки - чи нема де кого? - швидко занурився п│д воду. Коли хлопець наблизився до дна, в│дчув - його зносить придонна теч│я. На всяк випадок пошаруд│в пальцями по купах см│ття, що скупчилося на дн│ каналу. Н│ шматка свинцю, ан│ персня не знайшов. Вип│рнув │ побачив, що його знесло л│воруч. В│дплив праворуч │ п│рнув з над│║ю, що теч│я пронесе його над потр│бним м│сцем. Хоч намул │ спав, проте у вод│ ще були сут│нки. ▓ коли його почало зносити втрет║ л│воруч, раптом у густ│й зелено-жовт│й каламут│ спалахнув жовтий - пром│нь │ зразу ж загас. Ал│ вип│рнув, добре в│ддихався │ спустився якомога обережн│ше │ швидше. В│н дуже посп│шав, бо пов│тря тягло його нагору, у скронях коливався тонкий дзв│н │ ось-ось хот│лося хапонути пов│тря. В│н затримався над купкою череп'я │ почав швидко-швидко перебирати уламки, скалки. Ось │ винагорода - в денц│ глечика пальц│ намацали шматочок свинцю. Значить, перстень десь зовс│м поруч. Хот│лося хапонути на повн│ груди пов│тря. Дзв│н у вухах став нестримний. Та хлопець знав - зараз │ т│льки ц│║┐ мит│ в│н повинен шукати │ знайти перстень з лалом! Доказ цьому - шматочок свинцю! Золото десь поруч, зовс│м поряд! При другому зануренн│ хто зна, чи пощастить потрапити точн│с│нько в це м│сце! В│н повол│ почав вести рукою по колу, все ширше й ширше роблячи круги... ▓ ось пальц│ слизнули по тверд│й опуклост│ лала. Наче вишенька, опукл│сть багряного лалу. Ал│ затис здобич правицею │ з ус│х сил посп│шив на поверхню. У хлопця вистачило тями, щоб не роздивлятися перстень │ не милуватись ним при яскравому св│тл│. Вил│зши на палю, швидко зав'язав перстень у к│нчик хустки, якою обгортав шапочку. В│н, в│н, Ал│, син багдадського см│ттяра, витяг, видобув скарб │з брудного каналу! А коли в│ддасть його Амару? Це вже пот│м... Поки що треба не думати про перстень, а швидко виконувати накази хазя┐на - знайти л│каря │ купити на┐дки... 8. КВАСОЛЯНЕ НАМИСТО Ал│ в│д│мкнув важк│ запл│сняв│л│ двер│ │ тихо прослизнув до прим│щення. Господиня Айша щось бурмот│ла │ стогнала, та не було зрозум│ло, чи це сон в не┐, чи марення. Негритяночка спала на п│длоз│ в сус│дн│й к│мнат│, ледь не торкаючись с│ро-рожевими п'ятами розпечено┐ жаровн│. Ал│ не розбудив ┐┐, а сам вин│с жаровню на подв│р'я, а пот│м позамикав ус│ двер│, сховав ключ│, як │ Айша, на голому т│л│. Вислизнув тихо й непом│тно через запасну хв│ртку до б│чного каналу. Т│льки проб│г п│д ст│нами склад│в до перехрестя канал│в, як зразу ж здибав човняра. ▓ винайняв його до полуденно┐ молитви за дирхем. Човняр був радий, що знайшов такого дурника, а хлопець зрад│в, що не треба тепер знову кожного разу шукати човняра - в│н буде напохват│. З л│карем було г│рше. Коли огрядний, сивобородий християнин взнав, що його викликають до Айш│, в│н замахав пухкими руками. - Н│куди не рушу й кроку! Ця г│║на буде кричати, що вона вдячна мен│ на динар, а заплатить битий фалс! З м│сця для не┐ не рушу! Це справжня баср│йська скупердяйка! - Ось тоб│, господине, два дирхеми, як задаток. Справжн│, не "чорн│"! Це м│й хазя┐н, Абу Амар, мосулець, кличе тебе до господин│ Айш│. В│н платить. Бачиш оце - тоб│ монети! Якщо ┐й допоможеш... Л│кар узяв монету, довго крутив межи пальцями. Зрештою прикусив м│цними б│лими зубами шматочок карбованого ср│бла. - ▓ду! Ср│бло - не золото, проте р│ч переконлива! Коли Ал│ зав│в л│каря у цей пота║мний будинок, з-за дверей почувся стук│т у дошки та плач. Ал│ не в│д│мкнув негритяночку, поки л│кар не оглянув хворо┐ та не призначив р│зних л│к│в │ не пояснив, де й у кого ┐х купити, │ як ┐х давати хвор│й. Тод│ т│льки Ал│ в│д│мкнув двер│. Негритянка вискочила стр│лою, перечепилась │ розтовкла соб│ носа. Л│кар весело │ вдоволено розсм│явся. - Тепер │ в рабин│ кровотеча, │ в хазяйки! Недарма ж кажуть, що собака й рабиня схож│ на господаря! Негритяночка витерла кров кулаком │ кинулась │з обуреним вереском до хлопця. - Зачинив мене, мов собаку?!! Куди ти йдеш?! В│зьми мене │з собою! - Цить, чорна мавпо! - Л│кар обурився. - Ти рабиня, а в│н мусульманин! Ти що - збожевол│ла?8 Якщо хочеш на вулицю п│ти, то поклонись йому низько │ попроси та й одягни на шию свою рабську кулю. ▓ - А тод│ до Ал│ │ теж обуреним голосом: - Чого на мене дивишся? З рабами треба т│льки суворо! Добра │ ласки вони не розум│ють. Сядуть тоб│ на шию, як Д│д на С│ндбада-Морехода. ▓ не скинеш, │ не зн│меш. З такими напучуваннями вони й с│ли до човна. Ал│ думав в│двезти л│каря до його дому, проте л│кар попрохав, щоб його в│двезли до садиби купця Сахла. - Правда, господине, що в того Сахла ║ чудо з чудес - серед кв│т│в - троянда з пелюстками наполовину червоними, наполовину б│лими? Я так хочу побачити чудову троянду! - к. А чого тоб│, хлопче, дивитись? Ти ж простолюдин, слуга... А щоб зрозум│ти красу чи кв│т│в, чи ще чого │ншого, треба бути │ осв│ченою, │ вихованою людиною. А ти ж, певно, до всього │ не вчився н│коли │ не зна║ш нав│ть грамоти? Ал│ н│чого не в│дпов│в │ сумно опустив голову - все була чиста правда. Зв│дк│ль синов│ Хасана-см│ттяра знати грамоту? ▓ хлопчина в│дчув себе таким малим │ ницим в│д зневажливих сл│в л│каря, що ладен був упасти каменем на дно каналу │ б│льше не виринати. Т│льки щодо краси - то тут Ал│ обурився, та не посм│в перечити л│карю. Х│ба вони, ц│ багат│ й письменн│, пом│чають красу цього св│ту │ р│зних людських витвор│в? От хоча б Джафар - х│ба його ц│кавить просто краса?! Йому треба, щоб вона дорого коштувала, а в│н за не┐ щоб мало заплатив! Тод│ краса для нього справд│ краса... А сам л│кар?! Говорить про осв│ту │ вихован│сть, а жодного разу не зиркнув на дивну штукову стелю, що в к│мнат│ Айш│ зависла над головою, н│би золот│ пришпилен│ соти... Човняр спинив свою посудину б│ля кварталу, де жили р│зн│ │нов│рц│. Ал│ добре запам'ятав, що