Юрiй Логвин. Та║мниця одного дiаманта --------------------------------------------------------------- Юр│й Логвин, "Та║мниця одного д│аманта", 1989 Yuri Logvyn "The Secret of One Diamond" й Copyright видавництво "Радянський письменник", Юрий Логвин E-mail: marta_argat@yahoo.co.uk Date: 17 февраля 2006 Spelling/correction Nata&mamka Luo По вопросам коммерческого использования данного произведения обращайтесь непосредственно к автору по адресу: Internet: marta_argat@yahoo.co.uk Тел. (380 44) 235-2595 Юрий Логвин (Yuri Logvyn) --------------------------------------------------------------- Цю книгу присвячую пам'ят│ славетного араб│ста Агатангела Юхимовича Кримського та ки┐вського л│каря Олекс│я ▓вановича Вилегжан│на, який був св│дком та сп│вучасником останньо┐ подорож│ А. Ю. Кримського на Сх│д │ розпов│в мен│ про це. Автор Роман Ки┐в "Радянський письменник" 1989 ББК 84Ук7-44 Л69 "Та║мниця одного д│аманта" - роман про часи, коли арабськ│ во┐ни почали очищати свою землю в│д лицар│в-хрестоносц│в. Але ┐м заважали м│жусобиц│ феодал│в та д│яльн│сть секти вбивць-асас│н│в. Ця глибоко законсп│рована секта, заснована на рабськ│й, фанатичн│й покор│ рядових б│йц│в, наводила жах на весь Близький Сх│д. Вожд│-шейхи з наполеглив│стю одержимих прагнули до рел│г│йного панування та накопичення незл│ченних скарб│в. Для цього вони використовували убивство й грабунок, отруту й наркотики, торг│влю живим товаром. Св│дком усього цього й став юний мандр│вник Ал│... Редактор О. М. Григор'║в 4702640201-035 М223(б4)-89 " ` I8ВN 5-333-00239-8 й Видавництво "Радянський письменник", 1989 1. КНИГА ДЕЯКИХ ТАкМНИЦЬ Перед першою св│товою в│йною у В│денськ│й б│бл│отец│ збер│гався стародавн│й рукопис Джаубар│ "Аль-Китаб аль-мухтар ф│'кафш аль-асрар"... Не зна║мо, чи був Джаубар│ персом чи арабом, але книга написана арабським письмом. Ми ж з вами, любий читачу, певно що не зна║мо жодного з арабських д│алект│в │ не зна║мо арабсько┐ л│тературно┐ мови. Тому пов│римо давно померлому швейцарцев│ Адаму Мецу, який цей манускрипт читав ще десь на початку нин│шнього стол│ття. Адаму Мецу в│н сподобався. ▓ вчений нав│ть перепов│в одну │стор│йку з книги Джаубар│. Ця │стор│я про бувалого чолов│ка, що ходив по мечетях │з товаришем - надзвичайно розумною мавпою - │ розпов│дав найнеймов│рн│ш│ │стор│┐. Стародавн│й автор чи не знав, чи не назвав у сво║му рукопис│ ймення перехожого та зв│дк│ля в│н був. Мабуть, тому не згаду║ його │мен│ також │ Адам Мец. Але ми гада║мо, н│, просто впевнен│, любий читачу, що цей мандр│вець │з мавпою був колишн│й моряк Ал│, син убогого й нужденного см│ттяра │з славного м│ста Багдада. А Джаубар│ опису║ нам часи десь початку XIII стол│ття. Значить, │ Ал│ жив у той час. ▓ Багдад у той час був ще славний │ знаменитий, та найкращ│ часи для Багдада давно минули. Правда, найг│рш│ часи ще не настали - монголи п│д рукою Хулагу-хана зар│зали останнього хал│фа Аль-Мустас│ма │ сплюндрували Багдад, М│сто Миру, в 1258 роц│ в│д Р│здва Христового, що р│внозначно 656 року х│джри. Найславетн│ часи минули так давно, що вже опов│дач│ в ханах-за┐здах, на базарах-суках, в мечетях, харчевнях та лазнях розпов│дали про доброго хал│фа Гаруна ар-Рашида │ його в│рного в│зира, що перевдягались у звичайних обивател│в столичного м│ста │ тинялись у так│й машкар│ ночами по сумн│вних закапелках. ▓, звичайно, попадали у р│зн│ неймов│рн│ пригоди. Про │нш│ звички Гаруна ар-Рашида н│хто вже й не пам'ятав. Ну, наприклад, про таке: при п│дозр│ на когось Гарун ар-Рашид покивом голови кликав ката - той завжди був серед челяд│. ▓ кат зразу ж уривав нитку життя невдахи-пос│паки. к в│домост│, н│би для того, щоб краще рубалося, кат носив │з собою шк│ряну подушку │ п│дставляв ┐┐ п│д шию приреченому. Отаку, наприклад, мав звичку Гарун ар-Рашид, якого нам казки "Тисяч│ │ одн│║┐ ноч│" розмалювали, як лаг│дного дивакуватого батька сво┐х п│дданих... Але суща правда в казках "Тисяч│ │ одн│║┐ ноч│" те, що пригоди в│дбувалися в розк│шн│м │ багат│м м│ст│ Багдад│. Хоча столиця хал│фату так н│коли не писалася ан│ в грамотах, ан│ в книгах, ан│ карбувалася на монетах. Називали Багдад │ншим │менем - Мад│нат-ас-Салям - М│сто Миру, М│сто Безпеки, так, як його назвав д│д Гаруна ар-Рашида - славнозв│сний Аль-Мансур. Його │мення було Абу-Джафар, але в│н вир│шив прийняти почесний титул "Аль-Мансур" - тобто "Переможний", з яким │ лишився у людськ│й пам'ят│. Цей "Переможний" наст│льки боявся власних п│дданих, що зав│в звичай, якого пот│м дотримувались ус│ хал│фи без винятку, незалежно в│д ┐хн│х розумових зд│бностей чи ступеня "переможност│". Це звичай "фарас-ан-науба". Тобто в хал│фськ│й стайн│ завжди - │ вдень │ вноч│ - стояв добрий к│нь п│д с│длом, щоб на ньому, в раз│ небезпеки, м│г втекти хал│ф - "повелитель правов│рних". Нев│домо, чи знали про цей звичай цар│, корол│ та │мператори квропи. Але в│домо, що через тисячу рок│в з розпечено┐ серпневим сонцем Москви, охляп на скакун│ т│кав Петро ▓ до Тро┐цького монастиря. Щоправда, пот│м що пригоду │сторики або замовчували, або подавали не як вияв нестримно┐ пан│ки, що охопила майбутнього "Переможного", а як вияв бурхливого темпераменту та нестримност│!.. Ц│каво було б │ще знати, чи тод│, коли Катерина II виламувала з царських регал│й дорогоц│нне кам│ння │ зашивала в одяг, бо чекала чорних зв│сток про бунт Омеляна Пугачова - ц│каво було б знати, чи тримала вона напоготов│ коней? Чи дотримувалась вона звичаю "фарас-ан-науба"?! Шкода, але поки що про це не доводилось чути, а от про зашит│ в одяг д│аманти │сторики згадують. Взагал│ щось воно так вже випадало, що в "Переможних" схильн│сть до завоювань │ перемог завжди по║днувалась │з схильн│стю до втеч│ в│д справжньо┐ чи уявно┐ небезпеки. ▓ван Васильович, котрий Грозний, наприклад, плекав мр│ю про втечу на далек│ туманн│ береги Альб│ону до скупих та пихатих британц│в. ▓ соб│ це за вину не ставив ан│ перед богом, ан│ перед сво┐ми п│дданими, рабами та холопами. А водночас дуже, дуже лютував на вт│кача - князя Курбського. Не любили, ой не любили "Переможн│" помазаники бож│ вт│кач│в, особливо як вони раби, холопи! Петро Великий так не любив вт│кач│в, що наказав рекрут│в позначати тату┐ровкою на руц│. А щоб тату┐ровка найм│цн│шою була, робили ┐┐ по живому т│лу п│дпаленим порохом. Бо раптом втече новобранець, зляка║ться шведських куль │ турецьких ятаган│в, не схоче накласти головою за царя-батюшку... Та не збиваймося на ман│вц│, а поверн│мося до головного - до заснування М│ста Миру знаменитим, славетним Аль-Мансуром. В│н, як св│дчать хрон│сти, довго ┐здив до ▓раку. Бо ▓рак п│дтримав його чорне знамено роду Аббасид│в * у боротьб│ проти б│лого стягу хал│фського роду Омейяд│в. Врешт│-решт Аль-Мансуру сподобалась м│сцина поруч │з с│льцем Багдад, де н│би збирались к│нськ│ ярмарки. Отут в│н │ наказав будувати. Але й тод│, як │ тепер, робили попередн│ плани. Т│льки тод│ було менше кер│вник│в │ ще менше проектант│в. ▓ це, слава Аллаху милосердному й милостивому, щасливо позначилося на будов│ м│ст. Хоча, як ми бачимо, проблеми, як│ зараз часом виникають з вини славетних зодчих, виникали й тод│. План М│ста Миру насипали на землю попелом. Походив, поблукав Аль-Мансур майбутн│ми вулицями та майданами свого майбутнього круглого м│ста, бо в план│ м│сто було як колесо в│д гарби: ступиця - резиденц│я хал│фа, спиц│ колеса - вулиц│, об│д - зовн│шн│ мури з незл│ченними вежами. З вулиць до резиденц│┐ прямого ходу не було. Т│льки по галереях мур│в через незл│ченн│ варти й залоги... Аль-Мансур дбав про те, щоб у м│ст│ жили т│льки його придворн│. М'ясний ринок в│н взагал│ випхав за ст│ни м│ста, бо в р│зник│в повсякчас у руках довг│ гостр│ нож│. Палац же приголомшував ус│х, хто його бачив. ▓ не лише золотом │ смарагдовою полив'яною банею височиною аж на 80 л│кт│в. ▓ на бан│ вершник м│дний золочений. Перепов│дають, що вершник показував списом туди, зв│дк│ля загрожував ворог чи "нав│ть, ще страшн│ше, власн│ п│ддан│ - бунт│вники". Ми здогаду║мось, що розпов│дь про списоносного стража разом з арабами перенеслася до ▓спан│┐ в Гранаду. У перепов│стках ┐хн│х сус│д│в-християн Аль-Мансур перетворився на легендарного Альманзора. Про чар│вного вершника на початку минулого стол│ття написав американський романтик Ваш│нгтон ▓рв│нг. Як довела славнозв│сна поетеса Анна Ахматова (а без псевдон│му - Ганна Горенко), ця розпов│дь ▓рв│нга так вплинула на Олександра Серг│йовича Пушк│на, що в│н скомпонував незабутню казку про золотого п│вника. ▓ завершив ┐┐ ген│альним гаслом для вс│х казкар│в, як член│в Л│тфонду, так │ початк│вц│в: "Сказка ложь, да в ней намек - добрым молодцам урок!" Отож м│сто збудували. Але т│, хто в ньому мешкав, потребували │ ┐ж│, │ питва, │ р│зних послуг всяких фах│вц│в. ▓ незабаром Кругле М│сто обросло з ус│х бок│в людськими житлами вс│х ступен│в достатку та вбогост│. Ну а при такому оточенн│ вже н│ того страху, н│ то┐ поваги до мур│в │ башт Круглого М│ста, М│ста Спокою, М│ста Миру. Хал│ф Аль-Мансур, як достеменно в│домо, н│яких вуз│в не зак│нчував, теор│┐ та практики м│стобуд│вництва нав│ть екстерном не складав. Тому його на┐вну футуролог│ю │ в│ру в безпеку власно┐ персони вибачимо. Але навряд под│бн│ реч│ можна вибачити так галасливо розрекламованому буд│вництву м│ста майбутнього, столиц│ Браз│л│┐. Той же Аль-Мансур│вський палац, т│льки оточений не мечетями, лавками, лазнями та ханами, а звичайн│с│нькими б│донв│лями. Ось як! ▓ не коли-небудь, а в 70-т│ роки останньо┐ ери... Коли маленький Ал│, якого, як ми вже вир│шили, пот│м називатимуть Ал│ аль-Багдад│ (Ал│ │з Багдада), народився на базар│ │ почав сво║ нужденне трудове життя на тому ж базар│, то давно вже не було │ "Аль-Кубба аз-захаб" - "Золото┐ бан│" з вершником на верх│вц│ - завалилося склеп│ння ще в 941 роц│ п│д час страшно┐ повен│. А мури палацу стирчали до середини XII стол│ття. Тобто ┐х розтягли на цеглу ще десь за п│встол│ття до народження малого Ал│. Батько Ал│, Хасан, жив без ж│нки │ служив см│ттярем на базар│. Отож доводилося йому все робити власними руками. ▓ см│ття прибирати, │ к│зяки, як│ назбирав на базар│, продавати др│бним торговцям, як│ скуповували й перепродавали не лише к│нськ│ та воляч│ к│зяки, а й людськ│ фекал│┐. Доводилося самому д│ставати поживу, самому готувати страви │ доглядати за малим. Жив см│ттяр з малим в щ│лин│ м│ж двома будинками. З одного боку був ма║ток знаменитого ювел│ра, а з другого боку був будинок л│каря-християнина. Ювел│ру батько платив за те, що в│н зайняв прост│нок м│ж двома будинками. Платив │ л│карю-християнину теж за те, що спить в затишку товстих глиняних мур│в. Будинки стояли недалеко в│д легендарно┐ повноводно┐ р│чки Тигр. Неподал│к в│д ┐хньо┐ схованки було припнуто старезний водяний млин на плаву. В│д раннього ранку до п│знього вечора в│н гуркот│в жорнами, безупинно плескав лопатями колеса по каламутн│й вод│ │ рип│в, рип│в старими сво┐ми болонками та дошками. Коли пов│вав в│тер до сховища малого Ал│ в│д р│чки - в│н приносив найкращий у св│т│, житт║дайний теплий дух розмолото┐ пшениц│. Повсякчас над р│чкою чулися крики човняр│в, в│д зор│ до зор│, а то й глибоко┐ синьо┐ ноч│. Бо не одна тисяча човн│в була у славному Багдад│. Човняр│ чого т│льки не перевозили, кого т│льки не переправляли з берега на берег: │ людей, │ тварин, │ коштовност│, │ к│зяки, сушен│ на паливо, хмиз │ глеки з б│тумом, раб│в │ во┐н│в, поет│в │ пов│й... Спробував Хасан одружитися вдруге, щоб у дом│вц│ була господарка │ пом│чниця. Та якось старий Хасан прийшов додому ран│ше, н│ж звичайно, │ побачив - мачуха до┐да║ гаряч│ оладки, а малого в│дштовху║ в│д дерев'яно┐ тац│ з вареними бобами. В│н тод│ сказав, за мусульманським звича║м │ правом, три рази, що вона йому не ж│нка. ▓ вигнав геть. У Хасана було багато роботи, бо в│н прибирав якраз весь бруд, що був в тому кутку базару, де торгували др│бною птицею, м'ясом │ др│бною худобою. Але водночас це була ║дина можлив│сть жити, бо хтось десь давав йому к│стку мозкову, чи шмат потр│бку, чи клапоть шк│ри з м│здрею. Та ще й те, що йому вдавалося продавати з│бран│ за день корзини к│зяк│в, приносило йому якийсь прибуток. Та всього цього ледь-ледь вистачало на життя, │ зовс│м не вдавалося батьков│ заощадити монет, щоб винайняти соб│ справжн║ помешкання, а не щ│лину м│ж будинками. Бо в│н ту щ│лину перекрив згори очеретом │ вербовими г│лками, а передню та задню ст│ни зробив з очерету та шматк│в старо┐ повст│. Ту повсть Хасан знайшов на см│тнику. Багат│ люди повсть ч│пляли на в│кнах │ на човнах в спекоту │ поливали згори водою. Вода тонким шаром розпливалася по повст│, а протяг насичував к│мнату чи каюту вогкою прохолодою в жахлив│ спекотн│ дн│ багдадського л│та... Тод│ люди могли жити або в п│двальних помешканнях, через як│ прот│кали в│дведен│ струмочки в│д канал│в │ водосховищ, . або в к│мнатах, де на в│кнах вис│ла мокра повсть. Те, що поруч базару вони мешкали, було велике щастя. Але л│воруч, неподал│к, зразу за кривус│нькими вуличками, за мурами старими, нап│врозваленими, був нев│льничий ринок. То була непереборна спокуса для см│ттяра Хасана. Вона завжди в│двол│кала його в│д нормального плину життя. Бо коли прибувала нова валка раб│в, в│н полишав малого Ал│ збирати к│зяки, а сам др│бот│в з корзиною кривими вуличками до нев│льничого ринку. Страждаючи │ вдаючи, що в│н гарливо працю║, крутився б│ля тих м│сць, де мали показувати знатним покупцям оголених нев│льниць │ можна буде хоч кра║м ока зиркнути на ж│ночу голизну. Коли батько │ син, вкрай висотан│ денною працею, поверталися ввечер│ додому │ з р│чки в│яв в│терець, то вони не могли нав│ть вогню розпалити в жаровн│, щоб з│гр│ти свою юшку. Бо зразу ж в один голос │ ювел│р-│удей │ л│кар-християнин кричали, що вони виженуть ┐х геть, бо вони смородом сво║┐ страви псують ┐м р│чкову веч│рню прохолоду. Тод│ вони забирали св│й горщик │ йшли в найубог│ший шинок, що утримував один християнин - такий же араб, як │ батько Ал│, см│ттяр Хасан, т│льки молився у церкв│ │ вживав вино не потайки, а в│дверто │ в яку захот│в годину дня. У шинку збиралося багато мусульман, бо там можна було випити вина. ▓ виходило, що в шинку завжди було б│льше мусульман, н│ж християн, бо ┐х сюди гнала заборона випивки в мусульманських за┐здах. Отут, а ще в християнських монастирях могли впитися до того стану, коли ┐м ввижалися │ д│ви райськ│, │ зелен│ кущ│ Едему, │ сам тверезий, як скельця, пророк Магомет. В шинку з дозволу господаря Хасан роз│гр│вав св│й горщик на жаровн│, а за те мав принести завтра сушених к│зяк│в - вони дають найкращий жар. В закопчен│й довг│й к│мнат│ було затишно, краще н│ж вдома, │ малий сьорбав з насолодою сочевичну юшку, вмочуючи в не┐ п│дгор│лий │ п│дсохлий окра║ць хл│ба. Батько ж ┐в похапцем, пожадливо, сьорбаючи та плямкаючи, бризкаючи слиною, │ все говорив │ говорив. Розпов│дав сво┐м сус│дам, таким же злидарям, як │ в│н, за ск│льки сот динар│в 2 продали сьогодн│ танц│вницю Фат│му, ск│льки правили за пов│ю-грекиню, ск│льки коштували служниц│ та як│ були груди у молодо┐ в│рменки. Що продавали сьогодн│ б│лявих слов'янських ж│нок, вивезених аж з-за Касп│ю, з кра┐ни, що лежить за останн│м мусульманським кра║м - земляки волзьких булгар. А дал│ т│льки й було балачки, що про фалси 3, дирхеми 4 та динари, про те, хто ск│льки й чого д│став або випив чи з'┐в. Ск│льки хто з них, з цих см│ттяр│в, водонос│в, вантажник│в, нос│┐в, заробив чи втратив часток битого ср│бного дирхема. Бо найб│льший зароб│ток кожного │з них був не б│льше п│втора динара щом│сяця. Т│льки й патякалося тут, у ц│й компан│┐ нежонатих, нужденних злидн│в, про ц│ динари, яких ┐хн│ руки н│коли й не торкалися, а лише пестили сво┐ми заскорузлими репаними пальцями "чорн│" дирхеми та затерт│ тьмян│ лусочки фалс│в. А про золот│ зливки чи самородки говорили з б│льшим захватом, н│ж би про справжн║ пришестя бога на землю! ┐м аж наморочилися голови, коли вони вже з трет│х чи четвертих рук перепов│дали, як│ зробив сережки господар Хасаново┐ хиж│ - знаменитий золотар-│удей Бен Закар│я. Пот│м вони пили дешеве християнське вино. Воно било ┐м у т│м'я │ вони наче дур│ли. Певно, щось туди п│дм│шував господар - чи курячий сушений посл│д, чи весняну г│рку кору верболозу... З того часу, десь рок│в в│д трьох, Ал│ навчився в│др│зняти запах чистого вина в│д дурманного всякого з│лля. Це була найбридк│ша потрава, яку в│н коли-небудь нюхав пот│м у сво║му житт│. А нюх мав пречудовий. В│н принюхувався здаля до того вина, яке подавали в глинян│й пляшц│ тим людям, що сид│ли п│д ст│ною, подал│ в│д вогнища, в│д диму. В│д них пахло │ншим та й по-│ншому тхнуло ┐хн║ вбрання, н│ж у того зб│говиська, серед якого сид│ли Хасан │ його малий син Ал│. Та це не були жебраки, вони н│коли не канючили милостиню. А жили сво┐м нужденним життям, мр│яли про всяк│ пригоди. Вони завжди говорили про монети та про ж│нок. Вони були так│ ж самотн│, як │ батько Ал│. Так│ ж сам│ одинаки з невитраченою х│ттю, як │ батько Ал│. Т│льки н│ в кого з них не було д│тей. Тому Хасан був н│би вищий в│д них на голову. Особливо його уважно слухали, коли в│н розпов│дав про рабинь. Проте балачки нестримних любител│в ус│ляких непристойностей не вплинули на Ал│. Не були йому ц│ теревен│ ан│ ц│кав│, ан│ бридк│. Бо з трьох рок│в в│н навчився плавати. В т│ години, коли н│хто не працював, не гендлював, а ловив кейф 5 у т│нистих закутках спекотного Багдада, малий Ал│ б│г до каламутних хвиль Т│гру. П│д таку пору з живих │стот на вод│ погойдувалися лише мляв│ чайки. Коли малий кидався у воду, птахи голосно скрикували, вдаряли гострими крилами, висмикували з каламутно┐ води жовт│ лапи │ в│дл│тали трохи осторонь, │ знов ┐х несли каламутн│ струмен│. З трьох рок│в малий навчився плавати, а в с│м уже краще за вс│х плавав │ п│рнав. У в│с│м рок│в м│г проплисти в│д одного мосту до другого, тримаючи в руц│ палаючий св│тильник. В│н навчився п│рнати без жодного плюскоту. Обмацував урвист│ слизьк│ береги, а в норах там стояли тугот│л│ усач│ │з ср│бною лускою. Малий видирав рибин │з ┐х схованок │ перекушував ┐м хребет б│ля голови - тод│ здоровенн│ рибини мертво повисали в його руках. Разом з хлопчиками смажив на берез│ рибу, остер│гаючись лише отруйно┐ │кри та чорно┐ пл│вки в черевин│. Часом в│н ст│льки риби наловлював, що │ батька пригощав нею, │ приносив до шинкаря-християнина. Вим│нював на глиняну пляшку каламутного вина, щоб тато не витрачав сво┐ бит│ фалси, а збирав ┐х одне до одного │ спром│гся, зрештою, купити соб│ рабиню │ мати ┐┐ за ж│нку. Ал│ вбол│вав за свого старого. Йому було за нього │ соромно, │ прикро. Особливо коли привозили нових рабинь. Траплялося, що в так│ дн│ торговц│ для заохочення покупц│в наказували оголеним рабиням танцювати п│д калатання бубону та свист соп│лки. По таких днях см│ттяр впивався у християнському шинку │ повертався, тримаючись за мури. Пот│м у темряв│ малий чув, як його батько сопе, скрегоче зубами │ корчиться на сво║му лож│. Наслухавшись в│двертих │ непристойних балачок базарно┐ голоти, малий добре розум│в, що якби батько його одружився, то не мордувався б отак. А п│ти до пов│й у старого Хасана чи то хороброст│ не було, чи то сина стидався. Цього малий не м│г збагнути н│як, та й н│коли цього б не збагнув. Отож став малий заробляти батьков│ на ж│нку. Та одного разу батько до вина, що малий йому купив, узяв ще глек вина │ впився до повного хитання. Ал│ не стримався │ сказав батьков│, що через те кляте вино н│коли не купить ж│нку. Сп'яну Хасан замахнувся, щоб вжучити малого. Неповага, бунт - хлопчисько насм│лився виговорювати батьков│! Та раптом закрив руками лице, наче протверез│в умить, │ швидко, зовс│м не хитаючись, вийшов │з шинку. Н│ до шинку, ан│ на базар невольничий не зазирав аж до наступно┐ мол│льно┐ п'ятниц│6. ▓ малий Ал│ нав│ть дуже й дуже шкодував, що в│н сказав батьков│ про вино. Бо тепер батько вигадав соб│, що в│н вигра║ багато грошей у кост│ │ зможе купити ж│нку. Ну й, звичайно, програвся до останнього фалса. Так. що якби не риба, вловлена Ал│, то вони б в│д голоду загнулись. Хасан зовс│м збожевол│в │, як хворий чека║ чудод│йного л│каря, чекав, коли засп│вають на м│наретах сл│п│ муедзини веч│рню молитву │ можна буде посп│шати до шинку... Плавання та риболовля були для Ал│ │ розвагою, │ вт│хою, │ справжн│м д│лом. Та ще б│льше, н│ж вода, розрадою, справжн│м святом були розпов│д│ бувалих людей - купц│в, прочан, подорожн│х, мандр│вник│в, лицед│┐в, матрос│в та погонич│в верблюд│в. Часом Ал│ зазирав, з корзиною для см│ття на спин│, на базар коштовностей. Не дуже часто, бо базарн│ наглядач│ та купецьк│ слуги пильнували, щоб голота тут не тинялася. То був базар, де продавалися р│зн│ дорогоц│нн│ реч│, вс│ляк│ коштовн│ фарби, спец│┐. На той сук приходили каравани верблюд│в з далекого Й║мену. Одногорб│ висок│ верблюди. Справжня ┐хня шерсть була майже б│ла, та п│д пекельним сонцем вони сяяли наче позолочен│, бо в ┐хню шк│ру в'┐дався жовтий пилок знаменитого арабського шафрану "варсу", що виростав лише в заобр│йному п│вденному Й║мен│. На майже чорних верблюдах привозили │з Куфи гвоздичну ол│ю, а також ф│алкову ол│ю. А з п│вдня, з Аль-Джанубу 8, з м│ста Джура прибувала у фаянсових глеках вода з троянд, │з кв│т│в пальми, │ запашна вода. Через Багдад вс│ пахощ│ розходилися по всьому св│ту на зах│д - "Магр│б", до ▓спан│┐ й Алж│ру, у кгипет - тобто "М│ср" ("Середина" по-арабському}; в ▓нд│ю │ нав│ть в Китай, до "Машр│ку" (Сходу). Тут торгували найбагатш│ купц│ з ус│х базар│в. Ц│ ряди │ лавки були в│дом│ ще з час│в Аль-Фараб│ , який ствердив думку вс│х торгуючих людей, що ║ дв│ реч│ найб│льш благородн│ │ дв│ найб│льш ганебн│. Перш│ - продаж прянощ│в │ торг│вля батистом, друг│ - ткацьке ремесло та робота п│дм│тальника вулиць. Хлопчик зазирав лише на сам│с│нький край цього прив│лейованого торжища. Тут скупчилися, стулилися найменш│ лавки, може, трохи б│льш│ за собачу буду в добр│м ма║тку. В зат│нку лавок, п│д│бгавши ноги по-шевськи, сид│ли продавц│ др│бних порц│й перцю, гвоздики, шафрану, ладану, гум│араб│ку, смоли камфорного дерева. ▓ в│дм│ряли наперстками св│й дорогоц│нний крам, бо приймали за нього плату в ясних золотих динарах та повном│рних старих дирхемах. "Чорн│" дирхеми нов│тн│х час│в та фалси тут не ходили! До заможн│ших крамниць треба було йти вглиб вулиц│. Кр│м базарних наглядач│в, слуги й прикажчики пильнували, щоб не т│льки об│дран│ доросл│, але й б│дна малеча не проникала в глибину славетного базару. Так │ Ал│ н│ разу не побував там │ зблизька не бачив найбагатших крамниць. На сам│м початку кварталу збиралися люди бувал│. Там стояла знаменита харчевня Омара Кривого. Тут завжди товклася сила-силенна подорожн│х. Якось малий Ал│ почув в│д приявних, що Кривий Омар любить живу рибку-маринку. Тому малий ловив маринок в заплав│ б│ля млина │ не вбивав ┐х, а кидав до старого глека з холодною водою. Приносив глек до харчевн│ Кривого Омара │ стояв десь п│д ст│ною за стовпом. Тихо стояв, слухаючи розпов│д│ бувальц│в. Стояв так довго, поки його не пом│чав одноокий господар Омар. Тод│ доводилось, спродавши рибу, зразу ж │ти геть. Отут, саме в цьому м│сц│, хлопчик почув ус│ т│ │стор│┐, як│ назавжди вкарбувалися в його душу. Тут в│н почув, що на предалекому остров│ Сулавес│, а в│н аж за казковою ▓нд│║ю та чар│вним островом Цейлоном, де в кожн│й калюж│ можна знайти червоний лал `░ або небесно-син│й сапф│р, так там у велик│й к│лькост│ водиться мерзенне │ жахливе сотвор│ння - рогата свиня завб│льшки з добру телицю! Щетина в рогато┐ свин│ завтовшки з голку дикобраза! Розпов│дали ще купц│ та ┐хн│ слуги й прикажчики, що з│ сво┐ми хазяями мандрували до Басри, а то нав│ть │ дал│, розпов│дали, н│би водяться на островах за Сулавес│ летюч│ крокодили-дракони. к також птах Рух на п│вденн│м остров│ Мадагаскар│, неймов│рно┐ величини, що може п│дняти │ слона в пов│тря │ на кожний св│й пазур настромити по буйволу! Тими буйволами й году║ сво┐х пташенят. Бувальц│ моряки, присягаючись Аллахом, розпов│дали - н│би велетенська риба-кашалот вноч│ п│дстер│га║ корабл│ б│ля острова Сокотри │ б│ля Занз│бару та ковта║ ┐х. Тому мореплавц│ в мор│-океан│ не пливуть вноч│, а лише вдень │ весь час намагаються триматись б│ля берега, щоб було де команд│ заночувати. Розпов│дали про водян│ острови на сх│д в│д Сулавес│ - н│би за межею можливого ║ водян│ гори, що складаються з солодко┐ води. Прозор│, мов скло, гори височать, аж до хмар, . а навколо солона-пресолона │ темна вода моря-океану. На водяних островах ростуть водян│ пальми, дозр│ва║, водяний рис │ мешкають водян│ люди, що проходять з одного боку острова на другий, п│рнаючи кр│зь солодку воду. Тому ще н│коли не вдавалося ┐х н│ вловити, н│ завоювати! Не переказати, ск│льки │стор│й в│н, малий син см│ттяра, почув, продаючи рибу Кривому Омару. А ще ск│льки почув в│д опов│дач│в на берез│ Т│гру, б│ля старого водяного млина, в подв│р'┐ ┐хньо┐ вулично┐ мечет│. Особливо ж багато розмов точилося тут, на торжищ│, про небезпечний шлях до остров│в, де виростала │ дозр│вала найдорожча, найулюблен│ша приправа - чорний перець. Минав час, │ п│дростав Ал│, вбивався в силу. Т│льки лишався страшенно худющий. Але головою його, як │з самого малечку, волод│ли дивн│ │, безперечно, правдив│ опов│д│ про кра┐ни далек│. Та й сво║ р│дне м│сто його ц│кавило все б│льше й б│льше. Не г│рше знаменитих багдадських злод│┐в │ пройдисв│т│в в│н знав, як проникнути з одного кварталу в закапелки │ншого, де продають найдешевш│ оладки, │ в якого купця найкрасив│ш│ ж│нки та рабин│, з якого кварталу найшвидше можна потрапити на той чи │нший м│ст. ▓ хто з християн торгу║ найкращим, а хто найг│ршим вином. Де збираються запекл│ гравц│ в кост│, а де гравц│ в нарди, де вт│шаються шахами. А де пота║мн│ м│сця зустр│чей любител│в д│вчат │ чужих ж│нок. Де можна купити найкраще пальмове вино │ кому можна добре продати сушен│ к│нськ│ к│зяки. Знав, що рибу найкраще ловити б│ля величезних плавучих млин│в. Йому були в│дом│ в обличчя найвправн│ш│ м│рошники │ найчесн│ш│ торговц│ баср│йськими ф│н│ками. Доросл│, одн│ жартома, а друг│ дуже поважно, св│дчили, що ц│ ф│н│ки посилюють чолов│чу силу. Знав, у якому за┐зд│-хан│ збираються досв│дчен│ мандр│вц│, а де перехож│ опов│дач│ казок та чудесних │стор│й. Або прочани, що намагалися об│йти якомога б│льше мусульманських святинь │ славетних м│ст. То були прочани з далекого-предалекого Кандагара, │з славного Герата, │з сн│жних г│р Ельбурсу, де жахлив│ вбивц│-асас│ни 12 побудували сво┐ неприступн│ фортец│. Ал│ такого наслухався │ ст│льки запам'ятав р│зних │стор│й про дива р│зних кра┐н, що напам'ять м│г перепов│сти б│льше ц│кавого, н│ж було записано в багатьох арабських зб│рниках казок та подорожн│х │стор│й. Але в│н н│кому й н│чого не розпов│дав, а лише запам'ятовував │ запам'ятовував. ▓ чим дал│, тим б│льше якийсь неспок│й почав охоплювати його душу. Наповнював його прехудюще, але м│цне т│ло. Поки в│н не зрозум│в раптом - той неспок│й, та тривога - то поклик до великих мандр│в │ чудесних пригод! Отож одного разу в│н прийшов з р│чки │, подавши батьков│ багатий полов, сказав: - Завтра вранц│ руша║ велика саф│на 13 з мосульськими товарами. На н│й також пливуть до Басри купц│, що мають сво┐ лавки та корабл│ у славному м│ст│. Я хочу п│ти з ними у плавання │ побачити вс│ дива св│ту. - Б│дний м│й хлопчику! ▓ди! Я тебе не тримаю - може, хоч тоб│ посм│хнеться доля! Досить з мене м│тли та к│зяк│в! Я все життя дивлюся лише п│д ноги! Може, ти побачиш б│льше, н│ж см│ття на базарах! Старий с│в, заплакав, а малому Ал│ було дуже шкода свого батька, такого старого, як тод│ йому здавалось, │ геть невезучого. Щоб якось вт│шити │ розважити батька, сказав: - Тату, якщо я стану знаменитим мандр│вником, я тоб│ привезу в дарунок роботящу й слухняну рабиню. Нехай вона тоб│ буде за добру ж│нку! Але ц│ слова ще б│льше роз'ятрили душу см│ттяра, │ в│н проплакав усю н│ч. Ал│ ж досить швидко заснув, так │ не вир│шивши, чи сказати про одне темне д│ло, чи змовчати. Та все ж вранц│, коли побачив, що в батька сльози висохли, лише навколо очей чорн│ кола, сказав: - Тату, присягаюсь Аллахом, я не вигадав, а це мен│ сказав Юсуф-Д│вчинка, що служить в шинку б│ля Зелено┐ брами... - Той, що став на путь гр│ха │ ганьби?! - розсердився батько. Зневажав в│н │ боявся содом│т│в. - Так! В│н сказав мен│, що вс│ от│ гравц│ в кост│, │ Верблюд, │ Тариф, │ Куввас, вони з тобою грають фальшивими к│стками. Бо ти недобача║ш. Як п'явки, вони з тебе вс│ монети виточують!!! - Мен│ часом здавалося, що мене дурять...- похнюпився Хасан │ ледь чутно говорив. - Та як же я м│г пов│рити, що це роблять мо┐ друз│, так│ ж б│дн│, як │ я? А як же тепер?.. , Хасан розгублено │ розпачливо розв│в руками, Ал│ лаг│дно посм│хнувся │ сказав: - Тату! А лише один раз ходи в якесь │нше м│сце грати! Вигра║ш - добре! Один раз програ║ш - б│да! - Але ж │ в │нших шинках взнають, що я недобачаю... - Тату! В Багдад│ шинк│в, як з│рок на неб│. Не взнають... - ▓ то правда! - зрад│в на хвилю см│ттяр │ витяг зв│дк│лясь │з глибини сво┐х подертих лах│в дирхем старого карбування, тих час│в, коли хал│фи дбали про славу │ варт│сть сво┐х монет. - В│зьми, синку! Це ║дине, що я не програв │ не пропив! В│зьми! Грош│, чим вони важч│ - тим з ними легше! 2. ТОВСТИЙ ДЖАФАР Останньо┐ суботи м│сяця шуббата 1, останнього м│сяця зими, коли сувор│ в│три Машр│ку м│няються на в│три з│ сторони Магр│бу, прощалися вранц│ см│ттяр Хасан │ його син Ал│. Холодний в│тер забирався п│д лахи │ старого │ малого, але вони стояли та й стояли, все н│як не могли в│д│йти один в│д одного. Аж тут з корми саф│ни почувся грубий голос кухаря. Ал│ видерся з об│йм│в свого безталанного тата й поб│г на корабель до жаровн│. Треба було допомогти кухарев│. Бо той дуже старався: по-перше, на судн│ пливли купц│, а як ус│м в│домо, вони │ люблять, │ вм│ють попо┐сти; по-друге, якщо перший сн│данок нового кухаря смакуватиме мандр│вцям, то ┐хн│ калитки ширше в│дкриються для плати... Нарешт│, п│сля гарячого сн│данку, матроси в│дв'язали линви в│д паль │ перескочили з берега на под│ю. Спочатку повол│, а дал│ все швидше почали в│дпливати за корму палаци можновладц│в, мечет│, оборонн│ мури та сторожов│ башти. Злегка напружилось с│ре в│трило, а теч│я п│дхопила дерев'яне т│ло лод│┐. Повноводна р│ка випиналася каламутними плесами швидко┐ теч│┐. Бо в далеких горах починали танути сн│ги, а в долинах уже грим│ли грози. Проривалося кр│зь хмари сонце │ рожев│ло │ золотило гостр│ шпил│ м│нарет│в 2, спалахувало на м│дних банях палац│в │ сяяло золотими │скрами на смарагдових │ блакитних банях мечетей. Неслися над водою голоси │ звуки вран│шнього Багдада. Зл│тали в тьмяно-блакитне небо, золотими крилами б'ючи, згра┐ голуб│в. А за ними ще п│д│ймалися височенн│ б│л│ голуб'ятн│, │ нов│ й нов│ згра┐ зависали в блакит│ рожево-золотими пелюстками. Скреготали ланцюгами припнут│ до берега дерев'ян│ млини. Стомлено вдаряли вони по жовт│й вод│ ослизлими лопатями кол│с, а в ┐хн│й глибин│ невблаганн│ жорна гуркот│ли, розмелюючи доб│рну ║вфратську пшеницю на запашне борошно. З того теплого борошна через к│лька годин вправн│ багдадськ│ пекар│ випечуть в глиняних печах балабушки, хл│би та корж│. ▓ржали кон│ на водопо┐. Проходила саф│на межи розведених наплавних мост│в. Пропливала п│д стр│мкими багдадськими мостами, що високо п│дносились сво┐ми цегляними стовпами над прав│чним Т│гром. Малий, хоч │ п│ддував м│хами вогонь у глинян│й велик│й жаровн│, все ж оглядайся на вс│ боки. З човна було так ц│каво побачити те, що ран│ше споглядав лише з берега, або виткнувши голову з води. Ось позаду саф│ни дозорц│ з'║днали човни напливного мосту. Тим мостом рушили на л│вий берег верблюди, вантажен│ корзинами з яблуками │ гранатами. пх спустили по квфрату на плотах аж │з г│рсько┐ С│р│┐. По │ншому мосту повол│ сунув караван. Серед високих одногорбих верблюд│в були й двогорб│. То, певно, валка аж │з далекого Мерва. Бувал│ люди казали, що т│льки там виростали найсмачн│ш│ дин│. Дин│ привозили до Багдада у свинцевих ящиках на льоду. Якщо вдавалося дин│ привезти ц│лими, то за одну диню платили аж с│м сотень дирхем│в! Ось як│ ц│ни платили за лак│тки вельмож│ та грошовит│ багдадц│ тих час│в! Вс│ звуки, весь галас перебивали завивання, крики та лайки човняр│в-перев│зник│в, званих куфадж│. ▓ неслися вони, крики, в│дбит│ стократ луною в│д води, в│д занедбаних мур│в, в│д склеп│нь старовинних веж. Та ще б│льше посилювались цегляними мостами. пхню саф│ну переганяли часом трохи менш│ судна, вантажен│ величезними корчагами з оливковою ол│║ю. А вони обганяли ще б│льш│, н│ж ┐хня саф│на, вантажен│ болонками │ дошками доброго дуба, зда║ться, чи не з В│рменських узг│р'┐в. На л│вому │ правому берегах, на схилах, поп│д оборонними мурами та багатими подв│р'ями вельможних, л│пилися шинки. В найубог│ших пили погане вино, грали в кост│, та жерли сочевичну юшку │ давилися черствими балабушками. У добрих шинках, кр│м запашного вина, холодно┐ води │ пахучого хл│ба, в│дв│дувач м│г на н│ч взяти до ком│рчини д│вчину чи хлопчика. А коштувало все два дирхеми за н│ч. Коли згадували сп│втрапезники про цю плату, батько Ал│ зводив руки до неба │ вигукував з розпачем: - Де ж д│стати так│ грош│?!! Був у Ал│ приятель-рибалочка, з гарненьким обличчям │ зовс│м д│вочими пухкими вустами. Носили разом з ним рибу до шинк│в. ▓ того хлопчика привабив один торговець │ взяв за прислугу до сво║┐ корчми. Господар не ст│льки ганяв його по робот│, як в│дгодовував, │ приставив до нього старого музику. Той навчив його грати на аль-ут│3 │ сп│вати д│вочих п│сень. Коли Ал│ через п│вроку зустр│вся з приятелем на берез│ Т│гру, той у воду не пол│з, а лишився сид│ти на камен│, товстий │ чисто вбраний, з п│дведеними сурмою очима. Ал│ стало моторошно, що хлопець н│би зробився д│вчиною. Ал│ не став з ним розмовляти, а схопив свою рибу │ мерщ│й подався геть. П│сля ц│║┐ зустр│ч│ в│н на вузьких вуличках намагався непом│тно прослизнути повз колишнього друга. Аж поки цей Юсуф не прихопив його зненацька │ не виказав Ал│, що в│н знав про старого Хасана та його друз│в-шахра┐в... Отож малий допомагав кухарев│ чистити часник, цибулю, патрати рибу. Хоча, як писав у той час один китайський мандр│вник, в Багдад│ вс│ ┐дять хл│б та м'ясо, п'ють кисле молоко, але дуже зр│дка ┐дять рибу, овоч│ та рис. Але на саф│н│ було по-│ншому: купц│ ┐ли св│жу рибу │ курятину. Кухар рибу витягав │з садка, що волочився збоку на линв│ за судном. А кури товклися у плетен│й вербов│й кл│тц│ на корм│. Годувати ┐х │ дивитись, щоб вони не побили яйця, що знесли, було одним │з обов'язк│в Ал│. Кухар дивувався, що хлопець так швидко │ старанно викону║ вс│ його накази, особливо ретельно прибира║ всяке см│ття │ непотр│б. Зв│дки було знати кухарев│-товстуну, що все це було хлопцев│ забавкою у пор│внянн│ з базарними вулицями чи готуванням к│зякових колобк│в для палива. А яка насолода швидко об│рвати золот│ покривала цибулин, або почистити головку часнику в│д б│ло┐ шкаралупи так, щоб жоден зубок не в│дпав! Обр│зай кор│нц│ та бадилля чорно┐ редьки, переливай кунжутну ол│ю 4, один запах яко┐ вже насолода │ рад│сть душ│! ▓ вся городина │ вс│ спец│┐ найкращ│, найчист│ш│! Пасажири трималися двома гуртами - купц│ та збирач│ податк│в. Ненависно зиркали один на одного. Бо не було у купц│в г│рших ворог│в, н│ж збирач│ податк│в. А серед купц│в вир│знявся один товстун на │м'я Джафар. За оч│ його звали Пок│йником. Хоча на пок│йника в│н аж н│як не скидався - ц│ла гора жиру! Пр│звисько "Пок│йник" йому дали, бо сталася з ним одна предивна │стор│я, у як│й Всевишн│й явив свою волю │ покарав того, хто зневажа║ його │м'я. Ось що дов│дався хлопчина в│д кухаря про товстенного купця. Ще змолоду був Джафар багатим купцем, а коли вбився у силу, то взагал│ загр│бав гори золота. Та якось в│н поручився у великих грошах за свого доброго приятеля. А той обдурив його │ лишився жити в кгипт│. Довелося платити Джафаров│ величезний борг. Та в│н не був дурнем - п│дкупив судових чиновник│в │ сплатив лише частину боргу зразу. Бо │накше п│шов би жебрати п│д фортечн│ мури. ▓ так │ дал│ п│шло - Джафар давав гостинц│ чиновникам │ по малих частках сплачував борг. Про що зрештою дов│дався секретар в│зира. Сказав в│н одного ранку, коли в його к│мнату понабивалися вс│ його попихач│: - Друз│ мо┐! В│льн│ │ раби! Правов│рн│ та люди письма! Мен│ потр│бна людина, яка б не боялася ан│ Аллаха, н│ Страшного суду. ▓ щоб людина та служила лише мен│ - не г│рше, н│ж в│рний пес... Ус│ мовчали. Звичайно, вс│ вони пос│паки та блюдолизи, одним словом, г│║ни та шакали. Чистих там не бува║! Але й вони замовкли, бо сво┐м п│длим нутром в│дчули, що йдеться про п│длоту, яку треба вчинити в│дверто, не ховаючись. - Що - нема║ у мене в│рного пса? Тод│ виповз наперед брат цирульника самого хал│фа. - Я зроблю для тебе все, що забажа║ш! ▓ нав│ть б│льше того! Ляснув у долон│ секретар в│зира: - Якщо так, то говорю тоб│ - │ди в податкову управу! Покажеш ┐м мого листа, але не в│ддавай │ не дай переписати. ▓ нехай вони складуть ре║стр ус│х борг│в Джафара... А пот│м витискай з Джафара ус│ грош│, як т│льки зможеш. Що буде зверх боргу купця │ боргу казн│, то все тво║!!! Ледь не захлинувся брат цирульника в│д щастя та пожадливост│. Здоровенний був чолов│к, красень, та м│лкий душею. - Але я не подужаю його мордувати!.. - То бери башибузук│в │з дв│рцево┐ варти. Бо вони геть розледач│ли! Схопився брат цирульника │ чимдуж кинувся до сторож│в. Прихопив │з собою з п│втора десятка здоровенних тюрк│в. При повн│й збро┐ поперлися вс│ гуртом до податкового в│домства. Там брат цирульника вчинив неймов│рний ┤валт, │ чиновники посп│шили видати записи вс│х борг│в Джафара. Зв│дт│ля брат цирульника помчав до осел│ Джафара, а за ним посп│шили тюрки-башибузуки. Схопили товстого Джафара │ потягли спочатку до казарми у фортецю. Там з нього з│драли вс│ його шати. Лишили т│льки чалму. Нею в│н, мов п│д час хаджа, обгорнув свою срамоту. В│н стояв перед ними навкол│шки й просився у сво┐х мучител│в, щоб вони його помилували │ не позбавляли н│ життя, н│ достатку... Проте брат цирульника спок│йно, без гн│ву, повторював: - Давай грош│, давай грош│, давай грош│... Тюрки ж били його бамбуковими палицями по голому т│лу. Пот│м його потягли в прохолодний льох казарми - тюрки стомилися мордувати його на спекот│. Тюркам набридло це д│ло, │ вони, розпод│ливши шати купця, пос│дали поп│д ст│нами й кейфували. Тод│ брат цирульника пооб│цяв кожному, хто мордуватиме його кл│║нта, по два дирхеми... Кухар перегортав над жаровнею на реш│тц│ рибу, поливаючи на не┐ кунжутну ол│ю, заправлену тертим шафраном, посипав скибочками цибул│. А його новий пом│чник намагався розглед│ти в глибин│ каюти кр│зь велику щ│лину купця Джаф