Григорiй Квiтка-Основ'яненко. Сватання на Гончарiвцi ------------------------------------------------------------------------ Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы" OCR: Евгений Васильев Для украинских литер использованы обозначения: к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh) п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh) I,i (укр) = I,i (лат) ------------------------------------------------------------------------ Малороссийская опера в трех действиях ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА: П р о к и п Ш к у р а т - обыватель из-за Лопани. О д а р к а - жена его. У л я н а - дочь их. О л е к с и й - помещичий крестьянин. П а в л о К а н д з ю б а - обыватель из-за Харькова. С т е ц ь к о - сын его. О с и п С к о р и к - отставной солдат. Т ы м и ш - обыватель из Заиковки. Д е в к и, п о д р у г и У л ь я н ы. Действие в городе, на Гончаровке. ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ Улица на Гончаровке. Вдали видна Холодная гора. ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ П р о к i п (в расхмель, выходит из своего двора без пояса и шапки, свиту несет на плече и поет). Спить жiнка, не чу║, Що мужик ┐┐ мандру║. Спи, жiнко, спи! Я тим часом одягнуся. Та на вольну заберуся, А ти, жiнко, спи! Хоч нема║ нi алтина, Вiдвiчатиме свитина, А ти, жiнко, спи! Як заставлю я свитину, То i вип'ю четвертину, А ти, жiнко, спи! О, та мудра ж i сивуха! А ти, жiнко, псяюха, Спи крiпко, спи! Як уволю я нап'юся, Чорта й жiнки не боюся, - Нехай вона спить! (Крадется через театр). О д а р к а (выходит из избы, не выходя со двора). А куди-то вже потяг, йолопе? Чи то вп'ять на вольну? Вернися лишень сюди! П р о к i п (с неудовольствием, в сторону). От чортова доглядачка! Таки i вздрiла! (Кричит ей с досадою). Чого там вертатися? Нiколи! О д а р к а. Яке там нiколи припало? Вернися, бузовiре! (Он ее не слушает, она ему грозит кулаками). Вернись, кажу тобi, вернись! Чи хоч, щоб за патли вп'ять притягла? (Он хочет идти; она, разозлясь, выбегает из-за ворот и кричит). Вернись, вернись, вернись! П р о к i п (с досадою возвращается). Т'адже i вернувсь! Ну, чого там так пильно припало? О д а р к а. А кажи, куди було помандрував? П р о к i п (все с сердцем). Та де тобi помандрував? Тiльки хотiв було йти до шевця, щоб чобiт залатав. О д а р к а. Яке тепер латання? Недiленька свята; забув ║си, католиче? Чи з глузду спився? Ще добрi люди i з церков не повиходили, а ти вже i на вольну швандяв! Знаю я тебе! оце було б так, як позавчора: п'ятiнка свята, люди нi рiсочки у рот не беруть, а вiн на вольнiй, та так впився, що не змiг i додому дiйти. Ввалився у провалля оттам на Холоднiй горi та й спав цiлу нiч. Ще то навдивовижу, як тебе москалi не обiдрали? Чи то ж не стид та й не сором? Гай, гай! Побила мене лиха година та нещаслива! Занапастила я свою головоньку з таким п'яницею! Тiльки б йому по вольним i шлятись!.. П р о к i п. Оттак пак! А чому вольну зробили далеко? Постановили б ┐┐ ось тут, на нашiй вулицi, так би я випив та й додому потрапив би, а то бiда! Iдеш, iдеш, поки до тi║┐ вольно┐ дiйдеш! О д а р к а. А, дурний та божевiльний! А про те не кажуть, що нащо б то пити? Ось коли б кабатчики та вiдмежували б геть по Залютин, то-то б я спасибi сказала! П р о к i п. Холодком i туди недалеко. Аби б туди дiйти, а то й байдуже! О д а р к а. Бач, п'яницi море по колiно! Вiн знай сво║ товче! Я тобi кажу, нащо ти п'║ш? Чи мало ти худоби пропив? Був хазя┐н як хазя┐н; були волики, була й коровка. Була й одежа, неначе у якого мiщанина; усе позбував, усе попропивав, звiвся нiнащо. Одним одна свитина, а пояса i шапки катма! П р о к i п. Брешеш-бо, не усе попропивав: шапка i тепер цiлiсiнька у тебе у скринi, а пояс застановив. О д а р к а. А бодай тебе заставляла трясця та болячка! Нащо ти заставляв? П р о к i п. Оттак пак! Чи я ж винен, коли шинкар у борг не да║? О д а р к а. Та нащо ти п'║ш? П р о к i п. Але, нащо! Шинкар дуже до мене добрий, хоч опiвночi прийду, то й вiдчиня; та таки i горiлка не розведена. Вже пак до кабатчикiв не пiду. Та нащо i горiлку вигадали, коли ┐┐ не пити? Якби ┐┐ не було на свiтi, то я б i не пив. Тогдi б послухав тебе. О д а р к а. Ох, моя головонька бiдна! Що менi з п'яницею робити? Усе одно товче: усе пить та пить. А за що вже й пити? Коли б не сво┐ми бубликами торгувала, то досi усi б з голоду попухли! Який мене гаспид понiс за сього п'яницю? - Була козир-дiвка: чи на вулицi, чи у танцях, чи в дружках, чи у колядцi, - усiм була голова; на жарти, на скоки, - усiм була приводниця! А й казала покiйнiй матерi: "Не вiддавай мене, мамо, за мужика, за хлiбороба, я собi дiвка не проста: мiй дiдусь та був на Iванiвцi попом; та його мати - що вона протiв мене? Вона сластьоним торгувала, а я собi бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за школяром, може, й за мене лучиться панич з правленiя". Так-таки iди та iди! От же i пiшла; от i живу! Люди у щастi та у багацтвi i не чують, як живуть; а я занапастила себе. Де мо┐ молодi┐ лiта? Де моя дiвичая краса? Усе за┐в оцей п'яниця, шибеник, харцизяка, воло... (Увидев, что Прокип между тем все тихо пробирался и чуть было не ушел, бежит за ним). А куди-то, куди? Тривай лишень! (Тащит его из-за кулис за чуб). Ось так же, коли честю не слухав. ДУЭТ О д а р к а. Чи я ж тобi не говорила? Чи я ж тобi та не велiла? Щоб ти дома сидiв I на вольну не ходив? П р о к i п (кланяясь). Ой ти, жiнко моя! Ти, голубко моя! Пусти ж мене прогулятись, Коли ласка твоя! О д а р к а (толкая его во двор и затворяя ворота) Ой, тут гуляй, мiй миленький! Мов той цуцик кривенький, Сиди там, пропадай I нiкуди не втiкай! П р о к i п (из-за ворот). Та тут же я скучатиму, Усiм, усiм казатиму: Била жiнка мужика, Била, била i товкла! (Вместе). Не брешу я, не брешу: Била жiнка i товкла! Брешеш, брешеш, песька донько, Била мене i товкла. О д а р к а. Брешеш, брешеш, вражий сину! Я не била, не товкла. Потягла я за чуприну, Тiльки страху задала. О д а р к а. Сиди, сиди собi там, мандрований цуцику! Та й гляди: ось тiльки хоч ногою вийдеш, то не побоюся грiха, битиму, кажу тобi, що битиму. Коли б менi знати, як то у панiв бува? Адже розказувала клюшниця отого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом живе, так, каже, панi так над паном вереду║, що i крий боже! I чого б то нi забажала, - чи мочених кисличок, чи нiмецьких медяничкiв, чи яко┐ хустки або одежi, то усе i ║: хоч опiвночi забажа чого, то усе ┐й i поставля, i без ┐┐ волi з хати не iде. Через що-небудь же вона так ┐м овладала? Вже ж не приходиться жiнцi мужика бити; хiба у панiв така мода? А дуже б добре було, якби ми по-панськи вередували над мужиками! ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ Те же и Кандзюба. К а н д з ю б а. Дай боже день добрий! З недiлею будьте здоровi. О д а р к а. Спасибi, будьте i ви здоровi. Як ся ма║те? К а н д з ю б а. Та до якого часу, ще б то i не те║. О д а р к а. А вашi за-харкiвцi, чи усi живi? К а н д з ю б а. Та вже нашим за-харкiвцям така прийшла бiда, що й сказати не можна. О д а р к а. А що там за бiда? К а н д з ю б а. Там таких салдатiв найшло, що й сказати не можна! Таки що вулиця, то й салдат на кватерi. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро ┐х, кажуть, прийшло. Така бiда! - А старий ваш дома? О д а р к а. Та через силу дома. Оце тiльки спинила мандрувати. К а н д з ю б а. А куди ж то? О д а р к а. Та ви зна║те його натуру? Йому нi празника, нi недiленьки; усе б йому шваньдять по шинкам. К а н д з ю б а. Ось, зна║те, що я вам посовiтую: така була в мене перша жiнка, п'яниця непросипенна. От же я ┐┐ i повiз до знахура; вiн i дав ┐й яко┐сь води, та й побожився, що вже, каже, не буде бiльш пити. Що ж? мабуть би, i перестала, та не до горiлки ┐й було; пробi кричала, що у животi пече, та до вечора i вмерла. Ось повезiте лишень i ви по знахурам, то й вам таке щастя буде. О д а р к а. Та я ж возила, i де то вже не була! Була i у Тишках, була i у Деркачах, об правiй середi аж у Водолагу ┐здила; так що ж? Усi ув один голос кажуть: "Починено та й починено". Та, спасибi, вже у Островерхiвцi ворожка, так та заочi вiдгадала; каже, що любощiв давано, та, не вмiючи, переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в не┐ хата з немазаним верхом. От як ув око улiпила! Чи зна║те Грициху, старого Пискавки невiстку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама чорнява, та и верх на хатi немазаний. Я ще ┐┐, падлюку, буду позивати, щоб не вiдбивала мужика. - Ну, одже ж то ворожка i дала менi зiлля та й каже: "Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху пiвнiч, як першi пiвнi заспiвають", а я, собi на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що перших пiвнiв не почула та дала, як другi заспiвали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю, а там як чкурне, так аж ляпотить; та й поченчекував аж на Косолапiвку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та вiд того часу ще гiрш п'║. Та вже хiба крадькома вирветься, а то як того цуцика на верьовцi держу. К а н д з ю б а. Де ж вiн тепер? О д а р к а. Оттам заперла, нехай висидиться. П р ок i п (за воротами поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши... К а н д з ю б а. Бач, де обiзвався! - Здоров, приятелю; а ходи ке сюда! П р о к i п. Рада б душа в рай, так грiхи не пускають. Як жiнка скаже. К а н д з ю б а (Одарке). Випустiть-бо його, будьте ласкавi. Маю до вас дiло. О д а р к а. Ану вже iди сюди, iди! (Прокип выходит). ТЕРЦЕТ К а н д з ю б а. Послухайте мене. Ось будьмо ми сватами! О д а р к а. Кажiть, кажiть, у чiм? Сьому ми радi сами. П р о к i п. На вольну щоб сходить? Горiлки принести? О д а р к а. Та годi тобi, дурню, Не знать про що товкти! (Кандзюбе). Вiн, знай, сво║. Кажiть, а що таке? К а н д з ю б а. А що? Дочка в вас ║? П р о к i п i О д а р к а. к, ║! К а н д з ю б а. Така, що треба годувати? О д а р к а. Хоч сьогоднi вiддавати. К а н д з ю б а. Сина маю. П р о к i п i О д а р к а. Знаю. К а н д в ю б а. Так вiддайте! О д а р к а. Потурайте! Чи вiн нам рiвня? П р о к i п. От i треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня? О д а р к а (мужу). Вiдв'яжися; врагова дитина! (Кандзюбе). Усяк зна, Що в вашого сина Та клепки нема! К а н д з ю б а. Щоб то як? О д а р к а. Та так: Прибитий на цвiту. К а н д з ю б а. Тю-тю! Та ще фiть, фiть! Ви дiло тут кажiть: Чи вiддасте? (с насмешкою). Чи нехай ще пiдросте? Мене ви не держiть. (Вместе). К а н д з ю б а. А чому ж i не вiддати? В нього всього ║. П р о к i п. Як же можна i вiддати, Коли горiлки вiн не п'║? О д а р к а. Як же можна i вiддати? Дурний! його всяк б'║. К а н д з ю б а. Гай, гай! Товку║те не знать об чiм! Горшка окропу не сто┐ть. Та хоч би i зовсiм дурний був, так не узяв його кат, буде багатий пiсля мо║┐ смерти; аж розумнiй жiнцi за ним i добре буде. Слава тобi, господи! к воликiв пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сiллю i за рибою на Дiн, i усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи ув Одесу. к й коров'ят з п'ятнадцятеро, та овечат там чи двi сотнi, чи й бiльш; батракiв дома з десяток, та при скотинi на бразi скiльки ║. Буде чим орудувати; перепадатиме копiйка. А мiй же Стецько та не зовсiм i дурний: вiн, собi на лихо, трошки непам'ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налiчить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсiм парень друзяка. Та й яка нужда, що нiчого не зна; жiнка навчить i усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому бублейничати... П р о к i п. Або й шинкарювати; i то дiло дуже добре! К а н д з ю б а. Та що захоче, то вже не пiде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я пiду по других; бачите, вже не рано. О д а р к а. (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як дума║ш? П р о к i п. Ти думай, а я вже за тобою. (Поют). К а н д з ю б а. Так будьмо ж ми сватами! О д а р к а. Сьому ми радi сами. (Вместе). К а н д з ю б а. Пришлю, пришлю людей, Свати мо┐ любезнi! Отецька свого пришлю. П р о к i п. Пришлiть, пришлiть людей, Ой сватушко любезний! Горiлки накуплю. О д а р к а. Пришлiть, пришлiть людей, Ой сватушко любезний! Я хустку почеплю. (Обнявшись, приплясывают). О д а р к а. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати, як-то вона ще скаже? К а н д з ю б а. Хiба вона часом i не туди? О д а р к а. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом, а з яловичиною; то м'яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та що-небудь i вигаду║; така вже собi нiжна! То щоб i з женихами не стала вередувати. К а н д з ю б а. Та вона ж не панянка! Нехай вже тi вередують, поки довередуються до свого. Та нiчого грiха та┐ти, тепер i усюди така мода: нашi мужички - так усе б то за мiщан; а мiщанка вже i об купцевi не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то i гляди: дiвують, сердешнi, до того, що можна буде ┐ми на Донцi греблю загатити. - А з сво║ю як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету. О д а р к а. Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже ж вона не без розуму, вмi║ розсудити. К а н д з ю б а. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по закону, увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою... Я щось ┐┐ не знаю; а як ┐┐ зовуть? О д а р к а. Та Уляна ж i досi. П р о к i п. Та ще й Прокiпiвна. К а н д з ю б а. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба, поговорють; а ви ┐┐ навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу. (Повторяют последний куплет). (Вместе). К а н д з ю б а. Пришлю, пришлю людей, Свати мо┐ любезнi! Стецька свого пришлю. П р о к i п. Пришлiть, пришлiть людей, Мiй сватушко любезний! Горiлки накуплю. О д а р к а. Пришлiть, пришлiть людей, Мiй сватушко любезний! Я хустку почеплю. (Обнявшись, приплясывают, потом Кандзюба уходит). П р о к i п. От же скверно, що свата без чарки горiлки вiдпустили! Чому б то дома про нужду не держати? Тепер треба збiгати на вольну та на сватання придбати. О д а р к а. А вже ти менi з тою вольною остив та споганiв! I як би то ти пронiс вiд об'┐здчикiв? П р о к i п. Але! будьте i первина! Через лiсок, та через ярок, та вскочив у садок, та й дома, от ┐м i дуля пiд нiс! Так посилай же. О д а р к а. Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило! Iди лишень додому, я пiдожду Уляни, та й прийду, i сядемо обiдати. П р о к i п. (неохотно). Та вже i пiду. Таки-то i урвався на вольну! (Уходит). ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ О д а р к а и У л я н а. У л я н а. Здоровi, мамо, були! 3 недiленькою будьте здоровi. О д а р к а. Спасибi, будь i ти здорова! Де-то ти так рано ходила? Поки я упоралась, дивлюсь, вже тебе i нема. У л я н а. Ходила, мамо, на базар, поки до ранньо┐, та купила дещо. Ось скиндячки у коси, а оце шпалерiв купила на голуби та на квiтки. А оце, бач, так обiщалась: на тi грошi, що по п'ятинкам заробляла, так вiдкладала, та, зiбравши, от i купила, платок. Бач, який? (Разворачивает платок). I не гарний, скажеш? Великий та модний, з квiтками; тепер усюди такi на мiщанках. О д а р к а (рассматривает платок). Нащо було тратитись? Мабуть, i дорогий? У л я н а. Дала я за нього сiм кiп та золотого з п'ятаком; та вже торгувалась, торгувалась! Морока та й годi! Бiля круглого трахтиря чугу║вська перекупка, так аж забожилась, що не можна дешевше. Та ще там смiх: вона узяла, та на мою голову примiря║ i каже: виш, як тобi к лицю! - А тут де узявсь пан, таки справжнiй пан; тут хрест (указывая на грудь), а тут кавалерiя (указывая на шею), та й каже: "От славная девушка! Пристало, пристало. Вот красавица!"- А я як засоромилась. Ув очах почервонiло, та не знаю, куди й дивитись; а вiн усе хвалить та смi║ться. О д а р к а. Потурай панам, чого вони не набрешуть! То вiн над тобою глузував. У л я н а. Будто б то пани i брешуть? Вони сього не вмiють i над дiвкою не будуть гнущатись. Вони письменнi. О д а р к а. Та знаю я i письменних. к, душко, з них усяковi. Чи мало тут на Гончарiвцi дiвчат з ума позводили i письменнi, i купцi, i усякi? Хто молодого чоловiка зупинить! У л я н а. Та сей, мамо, вже пiдтоптаний. О д а р к а. Потурай, потурай! Такий ще бiльш лиха наробить, чим молодий. Ох, знаю я такiвських! - Та скажи ж ти менi, нащо тобi сей платок? У л я н а. Оттак, нащо? Лучиться чоловiк, от у мене i хустка. Рушники ║, хустки не було, тепер пiде йому на хустку, а як вийду замiж, так буду сама пов'язуватись. Тепер вже така мода, що очiпкiв не носють, i на попадях не побачиш; не так, як ви усе у очiпцi, по-старосвiтськи. О д а р к а. Тим-то й горе, що новина старовину прогонить. Потурай людям! Пркинули свiй закон, та усе б то по-панськи, то й нашi будуть, як паннi з мужиками жити. А се добре зробила, що купила хустку. Увечерi жди старостiв, казали, прийдуть. У л я н а. (жеманно). Якi там старости? Вiд кого б то? О д а р к а. Чи зна║ш iз-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумаку║? Вiн колись до нас заходив з монастиря на спаса. У л я н а. От за того старого? Лисого? У л я н а. Тю-тю, дурна! - За Стецька, його сина, коли зна║ш. У л я н а. За того божевiльного? Се ще краще! Та вiн, мамо, зовсiм дурний! О д а р к а. Дурний! - Так багатий. У л я н а. Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема. О д а р к а. Глузду нема, так багатий. У л я н а. Як i по нашiй вулицi йде, то малi дiти з нього смiються. О д а р к а. Нехай смiються, а вiн собi багатий. У л я н а. А як прийшов раз до нас на Оснiв'янську мойку, так там такий з нього регiт був, що вже хазя┐н насилу прогнав, щоб ми через нього не гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого iти; неначе усi люди повимирали. О д а р к а. Так кажу тобi, що багатий! Скiльки пар волiв чи усяко┐ худоби! У нього будеш у золотi ходити; а помре старий, так усьому добру будеш господиня. Нема на свiтi луччого щастя, як з дурнем жити! Вiн тебе не б'║, не вереду║; а коли там здуру хоч i нала║, так тiльки крикни на нього, то вiн i замовче. Куди схочеш, пiдеш; як задума║ш, так i худобою оруду║ш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним; нема тобi воленьки; нi погуляти, нi в хорошi походити. А сварка, а лайка, а бiйка!.. Ось i мiй п'яниця: що з нього, що вiн не дурний? Коли б пак одурiв, то я б зрадувалась. У л я н а. Та вже, мимо, що хочете, кажiте, а я за того дурня, за того бецмана не пiду та й не пiду. О д а р к а. Нiчого вередувати. За такого багатого не пiдеш, так кого ще тобi треба? Чи якого повитчика будеш ждати? Та доки нам тебе i содержати? Бач, батько п'яниця непросипенний; я сво┐ми бубликами тiльки вас i содержу, та вже i в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годувати? У л я н а. Чим я тобi, мамо, у тягiсть? Лiтом на мойцi - слава тобi, господи, - скiльки заробляю? А зимою пряду; та й зiбрала чимало: повнiсiнька скриня на колесах. Коли ж я стiльки у дiвоцтвi зiбрала, то можу себе i содержувати, i зодягати i без мужика-дурня. О д а р к а. Те-таки, що зiбрала, то гаразд, а що за багатим мужиком бiльш збереш, так то ще лучче. Послухай мене, Улясю! Послухай мене, доню! Не дрочись! Iди за Стецька, даром що дурний. Бач, нiхто не трапля║ться. За кого ж тебе i вiддати? Де тi люди? У л я н а (застенчиво). Мамо!.. Я б вам... щось сказала... О д а р к а. Ану, кажи. У л я н а. Адже ви зна║те Олексiя? О д а р к а. Якого се? У л я н а (смелее). Коваля. Ось чи впам'ятку вам, що доварив вам кочергу, а оце недавно чаплiю зробив? О д а р к а (вспоминая). Еге-ге-ге! Коваль? Знаю. А що? Чи не дума вiн? У л я н а (стыдливо). Атож! О д а р к а. Нехай собi i у головi не доклада. Чи можна, щоб я за нього вiддала? Хiба вiн тобi казав? У л я н а. Еге! О д а р к а. А ти що? А ти йому i не плюнула межи очi? У л я н а. От так пак! А за що? О д а р к а. Щоб не сiкався за нерiвню. Чи не дума║ш ти за нього? У л я н а. Атож! О д а р к а. Та що се ти узяла у голову? Чи вiн же тобi рiвня? Правда, вiн парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п'║, з бурлаками не гуля, протiв мене звичайний; усе правда. Так що ж? Крепак! У л я н а. Що нужди, мамо, що крепак. Пани у нього добрi, про них усюди така чутка iде. О д а р к а. Та хоч вони i добрi, та пани! Як-таки се можна, щоб тобi з волi та у неволю; була казенна, та пiдеш у пiдданство; була городянка, та станеш селянкою! У л я н а. Де б я нi була, чим би я нi стала, то менi i байдуже. Менi за ним буде усюди добре, бо я люблю його! О д а р к а. А того i не подума║ш, як тебе поженуть на панщину?.. Ох, менi лихо! Мою Улясю та на панщину! У л я н а. А чим панщина страшна? Так зате не знатимемо нi подушних, нi десятських, нi хвонарних; усе то пани за сво┐х людей платють. Та i на мойцi - чи мало там панських? Так усi-то, крий боже, як то хвалються, що як добре за панами жити! О д а р к а. Та вже ж, Улясю, як собi хоч, а я тобi мати, так я тобi скажу: скорiш в мене на долонi волосся виросте, чим я вiддам тебе за Олексiя. Та вже тут нiчого патякати: я вже старому Кандзюбi казала, щоб сьогоднi i старостiв присилали. У л я н а. Ох, менi лихо! сьогоднi?.. О д а р к а. Сьогоднi, сьогоднi. Чого тут вiдкладати? Постiй же, доню, тут; Стецько прийде, та й поговорите собi любенько; а ти не безумствуй, будь до нього приязна... У л я н а. Об чiм з таким дурнем i говорити? Я не вмiю... О д а р к а. Потурай! Дiвка з парубком аби б зiйшлись, а то найдуть, об чiм говорити, а часом i мовчки ще й лучче подружать; я се добре знаю. -Посидь же за воротами, а я пiду лагодити обiдати. (Уходит). У л я н а (одна). Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то дурневi достанеться орудувати надо мною? Так такий-то йолоп наруга║ться над мо║ю русою косою? Що менi у його багатствi? Казала ж наша паламарка: через золото, каже, сльози ллються. Наварю i борщу, i усяко┐ страви, та як воно буде розведено мо┐ми слiзоньками, чи пiде ж у душу? Буде i одежа хороша, i постiль бiла, та коли стiна нiма, з ким буду розмовляти, у кого порадоньку узяти? З Олексi║м пiшла б на край свiта, старцевому сухаревi буду рада, з калюжi водицi нап'юся, аби б вiн, мiй милий, мiй голубонько сизий, мiй Олексi║чко, менi подав! Коли ж горе i бiда постигне, то аби б вiн був бiля мого серденька, вiн не дасть менi сплакнути; а як приголубить мене, то i усю бiдоньку забуду. (Развертывает купленный платок и, рассматривая его, поет). Хусточко ж моя шовковая! Чи на те ж я заробляла, Щоб нелюбу, та й немилому, Та ┐┐ я почiпляла? Хусточко моя шовковая! Обiтри мо┐ слiзоньки! Нехай же, нехай же вiд них Полиняють квiтоньки! Хусточко моя шовковая! Прийшлось тебе заховати. З плiточкою та i дротяною Тепер треба привикати! Хусточко моя шовковая! Не доставайся ворогу. Покрий мо┐ яснi┐ очi, Як я ляжу у гробу! ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ Уляна и Стецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и, увидев Уляну, останавливается, сам с собой смеется, охорашивается; подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом говорит. С т е ц ь к о. Та й патлата! (Смеется громко и, по-дошел к Уляне, вдруг перестает и, долго подумав, говорит). А що в вас варили? У л я н а. (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально отвечает). Нiчого! С т е ц ь к о. (долго вспоминая). Ну!.. ну!.. а тепер... що? У л я н а. Що? С т е ц ь к о. Що? У л я н а. Що? С т е ц ь к о. Що? У л я н а. Що? Нiчого. С т е ц ь к о. Брешеш-бо, як нiчого! Батько казав, розпитай ┐┐ обо всiм. А чорт ┐┐ зна, об чiм ┐┐ розпитувати! Я усе позабував. У л я н а. Так пiди до батька та i розпитай, коли позабував ║си! С т е ц ь к о. Так вiн-бо добре казав, не iди, каже-говорить, вiд не┐, поки обо всiм не домовишся. У л я н а. Нi об чiм нам домовлятися. С т е ц ь к о. Як нi об чiм, коли вже ти за мене iдеш? У л я н а. Нi, голубчику, сього нiколи не буде. С т е ц ь к о. А чом не буде? У л я н а. Тим, що я за тебе не пiду. С т е ц ь к о. А чом не пiдеш? У л я н а. Тим, що не хочу. С т е ц ь к о. Та чому не хочеш? У л я н а. А не хочу - тим, що не хочу. С т е ц ь к о. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти пiдеш. У л я н а. Не пiду. С т е ц ь к о. Ну, а батько казав: не потурай ┐й, поженихайся, та пiсеньки заспiвай, то вона i пiде. От я i заспiваю: На курочцi пiр'ячко рябо║; Любимося, серденько, обо║. Диб, диб на село, Кив, морг на нього. Я не дiвка його. Не пiду я за нього. Ой полола дiвчина пастернак Та сколола нiженьку на будяк. Диб, диб на село... и проч_. Не так болить нiженька з будяка, Ой як болить серденько вiд дяка. Диб, диб... и проч._ Ой, чия ти, дiвчино, чия ти? Чи ти вийдеш на вулицю гуляти? Диб, диб... и проч._ _ А що? чи хороша моя пiсня? У л я н а. Така точнiсiнько, як ти, що нiчого i не второпа║ш. Ось слухай, яку я тобi заспiваю. (Поет). В мене думка не така, Щоб пiшла я за Стецька. Стецько стидкий! Стецько бридкий! Цур тобi, не в'яжися! Пек тобi, вiдчепися! Божевiльний! Не дурна я i не п'яна, Щоб пiшла я за Степана. Стецько стидкий... и проч. _ Лучче впасти менi з дубу, Чим йти замiж за Кандзюбу. Стецько стидкий... и проч. _ Лучче менi з мосту в воду, Чим достатися уроду! Стецько стидкий... и проч._ А що, Стецю, чи хороша моя пiсенька? С т е ц ь к о. (долго смотрит на нее молча, потом вдруг вскрикивает). Погана! Який тебе нечистий тако┐ навчив? Як я ┐┐ розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти ┐┐ спiва║ш? Га? У л я н а. Та я тобi i спiваю i кажу, що не люблю тебе i не пiду за тебе. С т е ц ь к о. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тiльки скажи йому, що вiн бреше, то так по пицi ляпанця i дасть. (Вздохнув). Я вже пробував. У л я н а. Так що ж? То батько твiй, а то я тобi кажу, що не хочу. С т е ц ь к о. Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась. У л я н а. А чого менi дрочитись? Я не скотина, нехай бог милу║! А щоб я пiшла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане. С т е ц ь к о. Ей!.. чи Прiсько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобi пику побив, як менi батько часом б'║; а то ще тепер не можна. Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер, не можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене! У л я н а. (в сторону). Що менi з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати. ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ Те же и Олексий, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает. С т е ц ь к о. Оце ж увечерi i старостiв пришлемо. Чи присилать? У л я н а. А як же? присилай, присилай. (В сторону). Побачиш, якого облизня пiньмають. С т е ц ь к о. А пiч колупатимеш? У л я н а. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю. (Дерет его по лицу пальцами). С т е ц ь к о. (Оправляясь, хохочет). Бач, яка жартовлива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити? У л я н а. Затим, що я тебе шаную (тихо), - як ту собаку рудую! О л е к с i й. (в сторону, с огорчением). От тобi i правда на свiтi! Послухаю, що дальш буде. С т е ц ь к о. Ну! Кажи ж ти менi: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? кажи, кажи. У л я н а. Ти зна║ш, а я не знаю. С т е ц ь к о. Пожалуй, я знаю, а ти чи зна║ш? У л я н а. Та не знаю. Ну тебе зовсiм. С т е ц ь к о (смеясь). Еге! так я тобi усе розкажу: нiгде правди дiти. Мене батько навчив. Чи сказати? (Более смеется). Напечемо коржiв, зомнемо маку, та намiша║мо з медом, та й посiда║мо, та й ┐стимемо. I не мудро, скажеш? (Увидя у нее шелковый платок). А що то в тебе? Хустка? Чи не менi то? У л я н а. Кому ж, як не тобi, мiй вороне чорнесенький! (Тихо). Тво┐й пицi вона i пристала. С т е ц ь к о. А ке сюди, я примiряю. У л я н а. Та нехай же увечерi, сама тобi почеплю (тихо), що i у дверi не потовпишся. С т е ц ь к о. Що то, мабуть, гарно з хусткою? Чи зна║ш що? Я ще зроду не женився. То-то, десь, гарно жонатому; що усi ж то, усi, куди оком закинеш, усi женються. Будеш же менi головоньку мити i голубити? У л я н а. Змию, змию (тихо), що тебе i чорт не пiзна. Цур вже йому! прожену його вiдсiля та й втечу додому. (Ему). А приголублю ось так: ось ходи сюди. (Протягивает к нему руки, а он, разнежась и охорашиваясь, хочет подойти к ней). О л е к с i й (с сердцем становится между ними). Здорова, Уляно! Нехай тобi бог помага! У л я н а (обрадовавшись, бросается к нему). А, мiй Олексi║чку! Де ти узявся? Я тебе цiлий ранок бажала. О л е к с i й (сердито и отворачиваясь от нее). Дурний, що i прийшов, не чув би об сво┐м нещастi. У л я н а (испугавшись). Ох, менi лихо! А що там за нещастя? О л е к с i й. Тобi лихо? Не знаю кому! Ох-ох-ох! От правда на свiтi! Здоров, Степане! Поздоровляю тебе засватавшись! С т е ц ь к о (важно). Спасибi. О л е к с i й. Так оце увечерi до Уляни i за рушниками пришлеш? С т е ц ь к о. Пришлемо. О л е к с i й. Боже ж вам помагай! (Медленно идет). С т е ц ь к о. Спасибi. О л е к с i й (все уходя, горестно). Прощай, Уляно! С т е ц ь к о. Iди здоров! У л я н а (в сторону). О батечки! що менi робити? Вiн нiчого не зна, та й сердиться i утiка, коли менi свiт не милий. Як би його зупинити? (Громко). Олексiю! О л е к с i й (в сторону). Схаменулась! Нехай покортить! (Будто не слышит и все идет). У л я н а. Олексiю-бо! О л е к с i й (останавливаясь). А чого там? У л я н а. Чого-бо ти сердишся? О л е к с i й (возвращаясь к ней). Чи се ж таки правда, що ти iдеш за його? У л я н а. Так що ж, що правда? О л е к с i й (поет). Чи се ж тая криниченька, що голуб купався? Чи се ж тая дiвчинонька, що я женихався? Женихався, не смiявся, хотiв ┐┐ взяти, Уродила товариша, нечистая мати! Чи ждав же я бiдиноньки тако┐ на себе, Щоб почути в дiвчиноньки, що не йде за мене, Не за мене, за другого йде моя дiвчина! Що робити? Тiльки iти свiт за очима! Уляно, Уляно! як же менi не сердитись? Як менi стояти i слухати, що ти, забувши, як десять разiв божилася, ген там, на Холоднiй горi, у лiску, як з тобою за горiхами ходили, що нi за кого не пiдеш, опрiч мене, а тут при менi кажеш, щоб присилав за рушниками... Грiх тобi, Уляно! Занапастила ти мене! Я ж кажу: коли се правда, що ти iдеш за Стецька, що у посмiх на увесь город за навiженного, за дурня... С т е ц ь к о (зевавший по сторонам, наконец вслушался в последние слова). Брешеш, брешеш, брешеш! Оце вже, голубчику, брешеш! Тривай лишень: я ще не зовсiм дурний, а батько каже, коли ще й вiн не бреше, що в мене не усi дома. Та дарма: хоч би i дурний, так хiба не можу женитися? Тут не розуму треба; я вже знаю. О л е к с i й. Так що ж у тiм, що оженишся, та як не вмiтимеш жiнку содержать? Треба ┐┐ годувати. Нiяко┐ худоби не стане, коли не будеш сам робити! А вмi║ш ти що робити? С т е ц ь к о. Робити, пожалуй, вмiю, так талану щось нема. Раз батько таки протурив мене на тiк. Дарма, я i пiшов, узяв цiп i молотю з дядьком Панасом, а вiн ще, братику, лисiший, чим мiй батько. Я чи вдарив раз по сноповi, чи нi, а його як учищу, замiсть снопа та по лисинi, а вiн як гепне об землю, так сторчака i дав! (Смеется). А я собi: ких, ких, ких! кишки порвав регочачись. Годi пiсля того часу молотити! Батько сказав: нема талану, лучче чумакувати та у дорогу ходити. О л е к с i й. Ходив же ти у дорогу? С т е ц ь к о. Ходив. О л е к с i й. А куди? С т е ц ь к о. З хурою, до моря. О л е к с i й. До якого мiсця? С т е ц ь к о. Аж до Основи. О л е к с i й (смеется). Крий боже, як далеко! Аж двi верстви! У л я н а. О, щоб тебе, Стецю! i мене розсмiшив. О л е к с i й. За чим же ти ув Основу з хурою ходив? Чи не в бiр по шишки? С т е ц ь к о. По шишки! Тю-тю! ще й смi║ться. Кажуть тобi, пiшла хура до моря, за рибою. От i менi батько дав пару волiв: нехай, каже, хлоп'я привча║ться. От ми iдемо, iдемо, усе iдемо, усе iдемо... аж гульк! прийшли ув Основу. Там чорт надай дядькiв, Диканi, коли зна║ш; та й закликали мене обiдати. От я й сiв та й обiдаю, усе обiдаю... та й забув про хуру, а вона, брат, як учистила, та аж до Пилипового села, а я усе обiдаю, усе обiдаю... та як пообiдав, та й потяг у солому, таки до дядькiв на тiк, та як дав хропака, так аж геть-геть до вечора. Ну, зна║ш, батько побiг провiдати хури, та й нагнав, та й пита║ться: а де Стецько? А Стецька катма! (Смеется). Хропе, сердега, у соломi, мов пан на подушках. Аж гульк батько у солому, як потягне мене рубанцем! Аж я спросоння як злякаюсь, як побiжу та через городи! А батько як гукне: хлопцi, сюди! Тут, брат, неначе з псюрнi хорти до дертi, так хлопцi повибiгали, та мене ловити, та й пiймали, узяли менi руки скрутили, та зв'язали гарненько, та у город, та до волосного правленiя, та у колоду, а уранцi i у привод... О л е к с i й. Так тебе i у привод водили? Я сього i не чув. С т е ц ь к о. Водили, голубчику! Сказано, слухай батька, та не втiкай. О л е к с i й. Що ж тобi було у приводi? С т е ц ь к о. Потилицю виголили та й пустили. Не що! О л е к с i й. Через що тебе не прийняли у салдати? С т е ц ь к о. Та так, бiда сталася: не зумiв пальцiв перелiчити. (Перебирает пальцы). Та й до бiса ж ┐х на руках: Станеш ┐х лiчити, та так один одного i попережа. Ось бач! (Перебирая пальцы, задумался). На якого гаспида так багацько пальцiв? Еге? А я знаю. Ось, бач, Уляно! Як би ти з одним пальцем та зложила собi дулю? Еге! Не можна-бо, хоч як, та не можна. О д а р к а (из-за ворот кричит). Уляно, Уляно! А iди обiдати! У л я н а. Зараз, мамо, прийду. О д а р к а. Коли Стецько тут, клич i його. С т е ц ь к о. Ось-осьдечки я. Обiдати? Зараз. Що то вже я люблю обiдати! Я б i вдень i вночi усе б обiдав.(Уходит во двор). О л е к с i й. Що, Уляно, чула? От за якого дурня iдеш! У л я н а. Чи я ж сама за нього iду, чи що? О л е к с i й. А як же? коли i за рушниками велiла присилати? Я сам чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тiльки мене i бачила. Сам собi смерть заподiю. У л я н а (бросаясь к нему). Олексi║чку, мiй голубчику! I я без тебе не хочу на бiлiм свiтi жити! Не вмирай без мене, озьми i мене з собою! Не покинь мене сиротинкою! О л е к с i й (стоит, не обнимая ее). Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко мо║му серцю, коли вже й ти не держиш правди i мiня║ш того, хто тебе любив, вiд щирого серця... дуже, дуже любив... i мiня║ш на кого? Не бо┐шся ж ти бога, га? У л я н а (все обнимая его). Бога я боюсь, люблю тебе, мiй лебедику, мiй сизий голубоньку; ча║ вiд часу бiльш люблю, чим уперш на вулицi зiйшлися. Не покинула б я тебе нiзащо на свiтi; що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силу║! О л е к с i й. Ти ж ┐й казала, що мене любиш? У л я н а. Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й нi за кого не пiду; так i говорити не да║. Та вже ж: на усе пiду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останнiй разочок! (Обнимаются). ДУЭТ У л я н а. Горе, лихо i бiда! Не дають за тебе! Олексiю, серце мо║, Не покинь ти мене! О л е к с i й. Не вбивайсь, моя Уляно! Буду вiчно я любити, Бо нiяк менi не можна Без тебе на свiтi жити! У л я н а. Я боюся зоставатись; Вже i мати скоро вийде. О л е к с i й. Тяжко, важко розставатись! Що ж? Нехай же хоч i прийде. В ноги ┐й оттут впаду. Слiзоньками обiллю. У л я н а. Станьмо ми ┐┐ молити, Станьмо жалiбно просити: (вместе) Не розлучай нас, мамо рiдна! Ой, дай пожити ще нам, бiдним! Не пий, не пий ти нашой кровi, Не розривай мiж нас любовi! У л я н а. Умру без тебе, Олексiю! О л е к с i й. Собi я смерть заподiю! (вместе) Горе, лихо i бiда! Не дають за мене! Ой Улясю, серце мо║, Не забудь ти мене! У л я н а. Горе, лихо i бiда! Не дають за тебе! Олексiю, серце мо║, Не покинь ти мене! (Обнимаются). С т е ц ь к о (выходя из-за ворот). Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ по┐ли, i яловичину покришили, а вона i не iде. (Увидев, что любовники обнимаются). Бач, з ким тут, вона! Мати не збрехала, казала, що вона, мабуть, з Олексi║м розмовля; а вона добре розмовля, що жениха║ться! Iди ж, iди. Казала мати, що коли, каже, честю не послуха, то жени ┐┐ у потилицю! У л я н а. Та iду, зараз iду. - Олексi║чку! не втiкай вiдсiля; я швидко вийду. За слiзоньками i не ┐стиму нiчого та й поспiшу до тебе. Послiдня наша годинонька, тiльки i наговоритися з тобою. (Плача, уходит во двор). С т е ц ь к о. Вийдеш, вийдеш, коли-то ще пущу. (Подходит к Олексию). А ти чого тут, пробишака? О л е к с i й. Чого? Я до Уляни приходив. С т е ц ь к о. До Уляни? А зась не зна║ш? До Уляни! О л е к с i й. Що? ще i сей став на мене гримати! С т е ц ь к о. А то ж i не гримати? Одарка казала: прожени його. О л е к с i й. Ти мене проженеш? О, вражий сину? Через тебе така напасть! (Бросается к нему. Стецько, испуганный, бежит; Олексий, поймав его, схватывает за грудь и трясет). Задушу, анахтемську вiру! О, якби не боявсь грiха, тут би i амiнь мо║му супостатовi! (Отталкивает его от себя). Згинь з очей, католиче! (Стецько до чрезвычайности испуганный, не может кричать, а стоит в углу и во все время стонет и дрожит). О л е к с i й (успокоившись). Дурний i я, що з дурнем зв'язався. Що, менi робити? Де ськати помочi? Тяжко мо║му серцю! Сам би на себе руки пiдняв! Похожу по горi, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит). С т е ц ь к о (осматривается во все стороны и, не видя Олексия, бегает и кричит). Пробi, ратуйте, ратуйте! Хто в бога вiру║, ратуйте! Ой, ратуйте!.. ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ Стецько и Прокiп с Одаркою выбегают. О д а р к а (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричищ? П р о к i п. Чи не об'┐здчики кого з горiлкою злапали? ТЕРЦЕТ С т е ц ь к о. Харцизяка мене бив! А я й кашi ще не ┐в... О д а р к а. Ось внесу тобi я кашi... (Уходит). Стецько (плачет). Ги, ги, ги, ги, ги! Кашi хочу, кашi, кашi! П р о к i п. Ой, ходiм ми за лiсок, Там новенький ║ шинок, Купимо горiлки глек... С т е ц ь к о. Цур тобi iз нею, пек! Кашi хочу, кашi, кашi! О д а р к а (приносит ему большой кусок каши). Одже й кашi на шматок. пж же, сину, та не плач. С т е ц ь к о. Его! Ось побач: Я хоч i зовсiм Оцю грудку з'┐м, А плакати ще буду. Ще-бо м'яса я не ┐в: Так сього я не забуду. О д а р к а. Ходiм до хати ми, ходiм! Тобi м'яса я добуду. С т е ц ь к о. Та я i м'ясо хоч по┐м, А плакати таки все буду. П р о к i п. От лихо, лихо i зовсiм, Нiгде горiлки не добуду! (Уводят Стецька с собою). ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ Та же улица. ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ С к о р и к (выходит с другой стороны дома Прокопа). Што за прiятной оцей Харков! кй, iстинно! i за границею таково не видал! Таки што хозя┐н, то i доброй чалав║к. Той тебя просiт аб║дать, другой на кунпанiю; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францiю i Рассею прахадiли, а н║тут║ такого приятного города! То-то Харковская Русь матушка! Та так усi нашаво брата поважають! Нi хрестини, нi свадьба у знайомих не бува┐ть, штоб без меня то абашлось. Правда i то, што уж нiхто так парядка не дасть, как я. (Нюхает табак из тавлинки и вздыхает). Павидав-таки свiту я на свайом вiку! I гд║-то не пабував? Так куди мужику протiв нашаво брата справиться-та, хоч у дружках iлi у старостах, алi у кумах. Все закони знаю, аттаво i усе ка мне. Вот i у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; так акрама таво, што от Шкуратихи рушник шумит, та i старой Кандзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-та. Вот i будет на табак (Смеется). В св║тi только живи у