, закурю║ цигарку. Ю р к е в и ч. Не полегшало хлопчиковi? О л я. Де там. Серце зовсiм не працю║. Доктор сказав - камфори. А де ┐┐ взяти - в жоднiй аптецi нема║. Входить, як завжди жвавий i веселий, Таратута з живою куркою пiд пахвою. За ним Усачиха. Т а р а т у т а (вiдбиваючись на ходу вiд Усачихи). Геть! Вiдчепись! Кажуть тобi, непродажна. У с а ч и х а. Та навiщо тобi курка, куродав непутящий! Я ж тобi гарну цiну даю - двадцять тисяч! Т а р а т у т а. Котись, котись. Я курми не торгую. Геть! (Бачить Олю). Олечко, красуне моя безутiшна! А я тебе по цiлому вокзалу шукаю. Курочку тобi привiз для твого мальчонки. Ну, що, як вiн? Стриба║? О л я (бере курку i хова║ в кошик). Та що це ти, Та-ратуто, як тобi не соромно. (Цiлу║ його i плаче). Т а р а т у т а. От тобi й ма║ш! Зараз i крани вiдкрила! О л я. Кепсько Серьожi, Таратуто, - серце не гiра-цю║. Т а р а т у т а. Не сумуй, Олю, - пiдправимо i серце. Ба! кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородi║! Яка зустрiч! Чого це ти такий маланхольний, кислий? Ю р к е в и ч. Так взагалi. Кепськi дiла, брат Таратуто. А тут ще переслабував на сипняк, охляв. Чекаю ось на жiнку - при┐здить сьогоднi. Т а р а т у т а. Е, брат, - через те ти i стражда║ш, що з бабою зв'язався. А я ось ┐жджу собi по дорогах, шукаю вiтра в полi i горя не знаю. Ю р к е в и ч (усмiха║ться). По-старому курей давиш? Т а р а т у т а. Не забув... Нi, брат, тепер не дуже. Тепер, брат, курка - рiдкiсть. Якщо й потрапить яка дурна пiд колесо, то й ту воскрешати доводиться. (Сiда║ бiля Олi на лавочцi). Так-то, Олю, мiй друже. Ю р к е в и ч. Як воскрешати? Що ти брешеш, Таратуто? У с а ч и х а (в щирому захопленнi). I збреше ж, куродав окаянний! Т а р а т у т а. А ти думав, звiдки в мене ця курка? Пiд колеса потрапила, сердешна. Ю р к е в и ч. Як пiд колеса?! Та вона ж жива! Т а р а т у т а (не кваплячись, дiста║ з кишенi пляшку i металеву чарочку). А ось тут i почина║ться воскрес║нi║ iз мертвих та iншi чудеса. (Налива║ в чарочку). Войдiт║. (П'║). Добрий коньяк, французький. Влив ┐й в горло оцього самого коньячку, - скочила, як перемита. (Налива║). Випий i ти, братику, - коли вже курка п'║ i жива бува║, то тобi й бог велiв. У с а ч и х а. I все бреше, сукин син. Вимiняв де-небудь на гас, щоб його жаба забодала! Ю р к е в и ч (п'║). I час тебе не бере, Таратуто. Усачиха мимоволi ковта║, дивлячись, як Юркевич п'║. Т а р а т у т а. Час? Це ви, образованi, вигадали час, а я на нього давно плюнув. За мною нiякий час не вженеться. В мене один рахунок - завжди сьогоднi. Ю р к е в ич. Мудрець ти, Таратуто, сам собi цiни не зна║ш. Т а р а т у т а. Ну, прощавайте поки - не сумуй, Олю, - i мальчонку твого пiдправимо. (Да║ ┐й пляшку). На ось, дай йому ковтнути чарочку - миттю серце запрацю║. Напевно. О л я (крiзь сльози). Йому камфори треба, Таратуто, - а де ┐┐ взяти... Ось сиджу, чекаю на Андрiя Трохимовича - i додому йти боюся. Ю р к е в и ч. А в Червоному Хрестi питали? О л я. Скрiзь була - нiде нема║. Т а р а т у т а. Стривай! То я ж знаю! О л я. Та невже? Ради бога, Таратуто, - врятуй, на тебе одна надiя! Т а р а т у т а. По┐хав! к в мене один чолов'яга. Коли вже в нього нема║ - то, значить, нiде. Потерпи, Олю, - я вмить. (Виходить). У с а ч и х а. Стривай, Таратуто! Коли ще де-небудь курку задавиш... (Бiжить за ним). III Юркевич пiдводиться i йде до дверей. Входить граф Лундишев. Вiн постарiв, зiгнувся, обшарпаний, ходить через силу, спираючись на паличку. Юркевич одверта║ться i хоче вийти. Л у н д и ш е в (зупиня║ його). Мсь║ Юркевич! Ю р к е в и ч (оберта║ться). Чого вам вiд мене треба? Л у н д и ш е в (з образою). Тiка║те? Бо┐тесь, мабуть, що просити у вас буду... ех! Ю р к е в и ч. Невже ви самi не розумi║те... Забули... Л у н д и ш е в (в свою чергу розсердившись). Не вам би це казати, молодий чоловiче! Ви самi, мабуть, забули, як двiчi накидалися на мене й душили за горло. В мене й досi шия болить. Ю р к е в и ч. Ну, тим бiльше. Нема║, значить, про що й балакати. Л у н д и ш е в. Якщо я проговорився тодi, що знаю вашу дружину, то це була просто необережнiсть. А що зi мною зробили подiбнi до вашо┐ дружини комiсари! Не зна║те? Все забрали - грошi, будинки, речi, золото, срiбло - все. Ось тiльки цей перстень залишився - хочу на хлiб та на масло вимiняти. Ех! Ю р к е в и ч (дивиться на перстень). Ого! Iзумруд. Та ще який великий! Л у н д и ш е в. . Ще б пак, вiсiм каратiв. Фамiльний. Ще вiд дiда лишився. Колись графиня Селецька трохи не навколiшках благала, щоб продав, - давала чотири тисячi, потiм п'ять - не вiддав. Навiть посварилися через це. Ю р к е в и ч. То це ж цiлий скарб! Капiтал! (Милу║ться каменем). Ви можете два роки жити на цей камiнь. Л у н д и ш е в (прикро). Ви дума║те? Зна║те, скiльки за нього дають мiсцевi йолопи? Двадцять тисяч. А паршива курка на базарi кошту║ двадцять п'ять. Ю р к е в и ч (усмiха║ться). Л у н д и ш е в. Усмiха║тесь! Я знаю, чого ви смi║тесь. Ю р к е в ич. Та що ви... це просто так - згадав. Л у н д и ш е в. Згадали, як я колись двадцять тисяч за паризьку курочку давав. Золотом. А тепер i звичайно┐ не маю... Тижнями сиджу без обiду. (Сiда║ на лавку бiля Олi). О л я (пiзна║ Лундишева). Добридень, Валерiане Сергiйовичу. Пробачте, я вас не пiзнала. Л у н д и ш е в. А? Хто? А, це ти... Оля. (Сухо). Добридень. Так, батеньку, дожили. А де ваша дружина? Ю р к е в и ч. Та ось мусить при┐хати сьогоднi. Чекаю. Вибачте. (Пiднiма║ шапку i виходить). Л у н д и ш е в (мимрить про себе). Двадцять тисяч курка... Тьфу! О л я. Давно вас не бачила, Валерiане Сергiйовичу. Як ваше здоров'ячко? Л у н д и ш е в. А це вже ти в свого чоловiка спитай - бiльшовика. I подiбних йому комiсарiв. О л я. Та господь з вами, графе, який же Андрiй Трохимович комiсар? Л у н д и ш е в (стука║ паличкою). А хто ж? А хто? Забула, як ще тисяча дев'ятсот дванадцятого року в тюрмi сидiв? З тисяча дев'ятсот п'ятого року забастовщик. Це ж у них заслуга, чин, вродi як вислуга лiт. Зате - тепер начальство. Комiсар! Пф... О л я. Та нiяке вiн не начальство. Як був машинiстом, так i залишився. Самi голоду║мо. Л у н д и ш е в (не слухаючи). Комiсар! Бiльшовик! I слова-то якi повидумували: Пар-ком, Ком-б║д. Со-бес, Че-ка. Опродкомгуб. Тьфу! Грабилiвка, розбiйники, бандити. Землю забрали, садибу забрали, будинок забрали. Речi, одежу, золото, срiбло. I ви┐хати не можна. Сиди, подихай з голоду. Два днi не обiдав. Чаю нема з чим випити. О л я (спiвчутливо). Бiдний Валерiан Сергiйович... (Нiяково). Може, дозволите... В мене ║ курочка... я буду ┐┐ сьогоднi варити, то i з вами можу подiлитись... Л у н д и ш е в (вражений). Ти! Ти пропону║ш менi курку! Ти! Та як в тебе язик повернувся! О л я (злякано). Та що це ви, Валерiане Сергiйовичу... Адже ж я вiд щирого серця. Л у н д и ш е в. Умру, подохну, з довгою рукою ка вулицi стану, - а в тебе не вiзьму! О л я. Та чому ж, Валерiане Сергiйовичу? Л у н д и ш е в. А ти забула, як в мене було вiсiмнадцять тисяч курей, тiльки племiнних, а звичайних - так нiхто й не лiчив. А коли ти просила в мене сiм рокiв тому одну курку, чи дав я тобi ┐┐ - кажи - дав? О л я. Та не хвилюйтеся, Валерiане Сергiйовичу, - нiчого я не пам'ятаю. Л у н д и ш е в. Коротка в тебе пам'ять, мабуть. Ми з тобою розрахувалися. За тебе тво┐ комiсари одержали. Вiдплатили цiлком, сповна!.. IV Входить Усачиха. У с а ч и х а. Там тебе мамаша шука║ в конторi. Малому тво║му кепсько. Вмира║. О л я (схоплю║ться). Боже ж мiй, господи! (Вибiга║, забувши про кошик). Л у н д и ш е в (мимрить). Вона менi курку... менi курку... (Виходить). У с а ч и х а (сама). Побiгла i кошолку забула з куркою. Сказано, вiтер в головi. (Озира║ться). Е, була не була. (Пiдходить до кошика). Все одно хлопець помре, не дiжде. (Бере курку з кошика i хова║ пiд хустку). Удруге не кидай. Наука. (Iде до виходу). Ой, лишенько, когось несе! Входить комiсар вiйськових по┐здiв. У с а ч и х а. Комiсар! Пропала! К о м i с а р (пiдозрiло озира║ться). Ти що тут робиш? У с а ч и х а. Я... нiчого, ┐й-бо, нiчого. Так i ║сть! Пропала! К о м i с а р. Це чий кошик? Твiй? У с а ч и х а. Та нi... це Че... Черевково┐ Ольки. К о м i с а р. А, Черевко, - його менi й треба. Почекай тут. (Швидко йде в лiвi дверi, звiдки зараз же чути телефонний дзвiнок i голос комiсара). Так, так. Слухаю. Одержано. Особливого призначення. Гаразд. У с а ч и х а (метушиться з жахом по кiмнатi). Пропала! I втекти не можна, i кинути шкода. Якби де сховати... Ага! (Пiдходить до касового вiконця). Сюди! (Пiдiйма║ заслiнку вiкна i запиха║ туди курку, зачинивши знов вiконце). Сиди тут, падлюко, замiсть касира! Фу... К о м i с а р (виходить з лiвих дверей). Ти зна║ш, де живе машинiст Черевко? У с а ч и х а. Ще б пак не знати - знаю. К о м i с а р. Веди мене до нього. Живо. Виходять. Усачиха озира║ться на касу. V Поверта║ться з перона Юркевич, знову сiда║ на лавку. Увiходить Лундишев i Карфункель - обшарпаний, змарнiлий, але, як завжди, впертий i сердитий, з чемоданом у руцi. Ю р к е в и ч. А, це ви, гер Карфункель, добридень. По-старому чека║те на по┐зд? К а р ф у н к е л ь (сердито). Зальбадерей. Безглюзде запитання на вокзалi. Якi сьогоднi по┐зди? Ю р к е в и ч. Та хто ж тепер це зна║? Л у н д и ш е в. Мiшочний експрес, скорий - теплушка, кур'║рський - "сипняк-той свiт". Без пересадки. Спальнi мiсця - на даху, пiд небом. К а р ф у н к е л ь. Мiсочник... той свi║т? Зальбадерей. Нi. Менi не потрiбний такий по┐зд. Ю р к е в и ч. А ви все не втрача║те надi┐? Щодня ходите довiдуватись про по┐зди? К а р ф у н к е л ь (сердито). Я вже говорiль вам, що пiслязавтра мусиль бути дома - в Гейдельберг. Я мусиль робити там мiй годинник. Мiй генiальний дзигарi справжнього, дiйсного часу. О, лише тодi люди знатимуть, що таке час. Що таке - дер аугенблiк - один мить, якого тепер не помiчають. Ю р к е в и ч. То хiба не можна ┐х робити тут - цi вашi дзигарi? В Москвi, Петроградi нарештi? Вбiга║ захекана Усачиха. У с а ч и х а. А бодай вас жаба забодала! Знову наперлося повний вокзал. (Пробира║ться ближче до каси). К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей. ксть тiльки два чоловiка на свiтi, який може робити такий дзигарi. Я - Тобiас Карфункель, який ┐х придумав, i майстер Тобiас Рамiнгер, який може ┐х зробiль. Тобiас Рамiнгер, великий дзигармайстер з Гейдельберга. Ха! Ось чому я чекаю на станцiя мiй по┐зд. Усачиха тим часом пiдiйшла до само┐ каси i заступила собою ┐┐ вiконце. Ю р к е в и ч. Чека║те одинадцять мiсяцiв? К а р ф у н к е л ь. Одинадцять мiсяцiв, одинадцять рокiв, одинадцять хвилин. Вi по-старому нiчого не розумiль ауф час. (До Усачихи). Пардон, мадам, - менi треба в каса. О, нерозумний учень, - не пам'яталь нi один мiй урок. Вi чу║те? Менi треба в каса! У с а ч и х а (розгублено, проте не поступаючись). Та на бiса тобi каса, марудо! К а р ф у н к е л ь. Менi треба узнаваль по┐зда. (До Юркевича). Одинадцять рокiв! Хiба не здавалося вам вiсiм рокiв тому двадцять чотири хвилини за цiлий рiк? А коли вас мусили розстрiлять - як вi рахували тодi вашi хвилини - по який годинник? Ю р к е в и ч. Так, це правда... Але тодi були хвилини - ви ж чека║те, майн гер, цiлий рiк. К а р ф у н к е л ь. Хвилини, аугенблiкен, мить, рiк! Де вага, де мiра для цей лiчба? Тiльки на мо┐х майбутнiх дзигарях можна буде це пiзнати. Тiльки тодi ми пiзна║мо, який справжнiй мiра той чи той секунда, той чи той пiвгодина, тих чи тих десять рокiв. Цi дзигарi покажуть, що деякий пiвгодина займа║ не бiльше мiсця, нiж деякий рiк. I що iншi десять рокiв взагалi нiчого не вартi - не займаль нiяке мiсце. Ю р к е в и ч (береться за голову). Це божевiльна химера. В мене почина║ болiти голова, коли я вас слухаю. К а р ф у н к е л ь. Значить, дурний голова. Абер в мене нема║ часу - з вами балакати. Менi треба узнаваль мiй по┐зд. (Розсердившись), Потурбувалься пропускать мене в каса! У с а ч и х а. Та яка тепер каса! Там нiкого нема║! К а р ф у н к е л ь. Як нема║! Я сам чув розмова унд шум. Там ║сть один касир. Ю р к е в и ч. Та що це ви, майн гер, - яка тепер каса! У с а ч и х а. Iди, iди! Насупився, як король пiковий, i лiзе. Нiчого очi вилуплювати - я сама трефова дама - зась. Л у н д и ш е в. Та з вас, майн гер, кури смiятимуться. К а р ф у н к е л ь. Менi не треба курка - менi треба касир. (Вiдштовху║ Усачиху i стука║ у вiконце). Дi касе! Дас iст унергерт! Я буду скаржитись! У с а ч и х а. Пропала моя голубонька. Добрався-та-ки - нiмець проклятий. З вiконця чути кудкудакання. К а р ф у н к е л ь. Вас? (Вiдчиня║ вiконце, звiдки вилiта║ курка). Що такий? Вас фюр ейне хенне! Що за один курка! (Хапа║ на льоту курку). У с а ч и х а (кричить). Вiддай мою курку, варвар! К а р ф у н к е л ь. пх фраге нiхтс данах! пх бiн урма-хер - я дзигармайстер, а не куроводник! Менi не треба нiяких курка! У с а ч и х а. А не треба, то вiддай! К а р ф у н к е л ь. Це не твоя курка! У с а ч и х а. Не моя! А ти звiдки зна║ш чия? (Вирива║ в нього з рук курку i тiка║). Ю р к е в и ч. То це ж та сама, що Таратута... Л у н д и ш е в. Стривайте! Мадам! Продайте менi вашу курку! Виходить за Усачихою. VI К а р ф у н к е л ь (зазира║ у вiконце каси). Дас iст нарренхаус. О, безумний час, коли курка в каса i нема║ нi бiлет, нi по┐зд! Ю р к е в и ч. Так, майн гер, - бiлети у нас не в касi. К а р ф у н к е л ь. Не в касi? А де? Ю р к е в и ч. пх да║ революцiя разом з гвинтiвкою i наганом. I розпис в нас тiльки один - на фронт. Увiходять Черевко i комiсар. К о м i с а р. А паровози справнi? Ч е р е в к о. Паровози нiчого - витримають. Вся справа в людях. Вагонiв теж вистачить. К о м i с а р. Ну, значить, орудуй. (Переда║ йому пакет). Ось наказ. Ч е р е в к о. Гаразд. Зараз зберемо осередок, а потiм i iнших. К а р ф у н к е л ь (виступа║ наперед). Гер комiсар! Менi треба по┐зд. Я мусиль сiводнi ┐хати. К о м i с а р (пише в блокнотi). Так. Ч е р е в к о. По┐здiв, товаришу, нема║. К а р ф у н к е л ь. Як нема║! В мене важлива справа! Я не можу загубить час! Ч е р е в к о. Зараз, товаришу, тiльки одна важлива справа - революцiя. К о м i с а р (пише). I один тiльки час - революцi┐. Значить, ┐деш, товаришу? Ч е р е в к о. ┐ду. К о м i с а р. Добре. Ну, я пiшов в осередок. (Виходить). К а р ф у н к е л ь (розсердившись). А! Вi дума║те, що забираль собi всi по┐зда i весь час для ваша революцiя i зупиниль все життя! Аусгешльоссен! Зо бальд нiхт! Не так скоро! Життя ще поверне вас назад тисячею турбот i жалощiв! Воно ║сть сильнiше, нiж ваша революцiя! Ч е р е в к о. Пуста балаканина, товаришу. Революцiя важливiша за хвилиннi справи. К а р ф у н к е л ь. Що такий! Ну, то дивiться ж, щоб вi не пожалкували потiм про такий хвилина, яко┐ не поверне вам жодна революцiя в свiтi! Вбiга║ ще бiльше стурбована Оля. О л я. Андрiю Трохимовичу, ви тут? Серьожi зовсiм погано, що ж менi робити, що робити! Доктор каже - камфора... якщо не дiстанемо, умре... (Плаче). Ч е р е в к о. Що ж менi робити, Олю, що... ти ж бачиш... Нiде нема║. К а р ф у н к е л ь (хмуро). Ага - я говорiль. Ось во-на - цей хвилина. О л я. То вiн же умре - пiдемо додому. Вiн тебе кличе, хоче тебе бачити. Ч е р е в к о (з мукою). Та не можу ж я, Олю, зрозумiй - не можу - зараз осередок... негайний наказ - Треба готувати по┐зди на фронт. Ех... (Затуля║ обличчя рукою). Вбiга║ секретар осередку. С е к р е т а р. Андрiю Трохимовичу, ти тут? Iди мерщiй в дежурну - осередок. Чекають. Ч е р е в к о. А? Що? Зараз... (Сто┐ть, стиснувши кулаки). Оля тихо плаче. К а р ф у н к е л ь (тихо). Тепер ви розумiль? Який революцiя поверне вам цю хвилину, коли вмира║ ваш син i коли вiн вас кличе. Ч е р е в к о (отямившись - рiшуче). Ходiм, Павло Михайловичу. Iди, Олю, iди. (Цiлу║ ┐┐). Я потiм... Бачиш, зараз не можна. (Виходить з секретарем, Оля йде за ним). Ю р к е в и ч. Що, майн гер, - ║, значить, люди сильнiшi, нiж ваша мудрiсть. Цього разу ваш "фокус не удалсi". К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! (Виходить, грюкнувши дверима). VII Пiдходить по┐зд. Юркевич iде до виходу. Входить Лiда. Вона в кожусi, з револьвером. Ю р к е в и ч. Лiдо! Нарештi. Якби ти знала, як я за тобою занудився, голубко! (Бере ┐┐ руки). Думав, вже не дiждуся... Та, мабуть, вмирати ще рано. (Пiдвiвся). Л i д а (цiлу║ його). Бiдний мiй хлопчику, i справдi, який ти став нещасний... Якi в тебе блiдi восковi вуха. Не знаю вже, що менi з тобою й робити. Постривай - я привезла тобi сала i курочку - по┐сти... Любий... Ю р к е в и ч. Спасибi, Лiдо, - тепер буде легше - з тобою я швидко поправлюсь. А то ж, бувало, я й не обiдав часто. Тiльки самим ча║м i жив. Л i д а (зiтха║). Так менi ж знову треба ┐хати - i надовго. Ю р к е в и ч. Як ┐хати! Куди? Л i д а. На фронт. Ти ж зна║ш, що бiлi захопили Донбас. З Врангелем ще треба боротись. За Днiпро, за вугiлля, за донську пшеницю, за нашу волю. Вiйна ще не скiнчилася, любий. Ю р к е в и ч. Але ж ти жiнка, Лiдо. Хiба нема║ солдатiв на фронтi? Л i д а. Я комунiстка, Лесю, - значить, теж солдат. Партiя кличе - я мушу йти. Це просто й неминуче, як смерть. Ю р к е в и ч. Партiя, партiя... То навiщо ж тодi ця воля, яку ти захища║ш сво║ю кров'ю? Навiщо ця воля, якщо партiя поглина║ твою особу, твою душу, твою любов? Тодi це не воля, а насильство. Л i д а. Ти анархiст, Лесю. А хiба ваш анархiзм, ваша мiстика не загнали вас в тупик? Ти ж сам писав колись, що iндивiдуальнiсть повинна вiдродитись в громадськостi. Ю р к е в и ч. Це дiалектика, Лiдо, а промiж нас тiльки один суддя - серце. I якщо воно мовчить... Л i д а. I ти - i ти можеш говорити менi це! А чому ж ти не дума║ш про мо┐ муки, про мо┐ переживання, Лесю? I якщо я мовчу - як завжди мовчу про свою любов, то хiба... Ах, та не вмiю я про це. Адже я жiнка. Що ж ти дума║ш, легко менi йти в ногу з чоловiками, - i якими чоловiками! - в цей грiзний i великий час? Або ти дума║ш, що в мене не бува║ хвилин жiночо┐ слабостi, вагання? Може й менi хотiлося б часом скинути цей кожух, цей бруд, що налипнув на мене в теплушках, любити, чарувати, вабити? Для тебе наша любов тiльки епiзод, - а для мене вона велика радiсть, що дала менi життя. I ось я сама, я сама повинна вiд не┐ вiдмовитись, залишити тебе надовго - може, назавжди... I коли мо║ серце сплива║ кров'ю, ти дума║ш лише про себе. (Затуля║ обличчя руками). Ю р к е в и ч. Лiдо, моя дорога Лiдо! Л i д а. Нiчого... я зараз. Вже пройшло. Iди, милий, я зараз. Дай менi хусточку - в мене нема║... Менi ще треба здати пакети комiсару. Ходiм. Виходять. VIII Л у н д и ш е в (входить). Не догнав... побiгла, проклята баба... А добра, зда║ться, курка... велика - напевно, з мо┐х вiандоток. Сил нема, як хочеться ┐сти. (Сiда║ на лавку). Так i сто┐ть перед очима смажена жирна курочка... золотава картопля... гранчаста склянка, рубiнове вино. Та невже ж я нiколи не покуштую курки, курячого м'яса! (Схиля║ голову на руки). Входить Усачиха, тримаючи пiд хусткою загорнуту в газету вже смажену курку. У с а ч и х а. Ну ┐┐ в болото - доберуться - клопоту не здиха║шся. Краще вiддам. Скажу, що взяла засмажити - услужити, мовляв, Ольцi. Казали, що сюди побiгла - на збори. А ось i кошолка ┐┐ - до речi. (Iде до лавки). Л у н д и ш е в (схоплю║ться). Слава богу, - вона! Мадам, продайте менi вашу курку. У с а ч и х а (озираючись). Курку... яку курку? Л у н д и ш е в. Та я ж бачу - у вас пiд хусткою, в паперi. У с а ч и х а. I бистроокий же старий - i спить, а кури бачить. (Нерiшуче). От iскушенi║... а ти зна║ш, почому зараз курка? Л у н д и ш е в. Ви купець - ви й кажiть. У с а ч и х а. Давай п'ятдесят тисяч. Л у н д и ш е в (з жахом). П'ятдесят тисяч за курку! За курку! У с а ч и х а. Звiсно, за курку, а не за слона. Та ти подивись, яка це курка - сало аж тече. Давай сорок тисяч. Л у н д и ш е в. Сорок тисяч! I подумати, що колись я мав змогу заплатити мiшок золота - двадцять тисяч за чарiвну паризьку курочку... А тепер... У с а ч и х а. Ну, чорт з тобою - давай тридцять тисяч. Л у н д и ш е в. Послухайте - вiзьмiть цей перстень. У с а ч и х а. Перстень? А вiн золотий? Л у н д и ш е в. Ну, звичайно ж! Вiн же з iзумрудом. За нього можна купити три тисячi таких курок, як ця. У с а ч и х а. Господи Iсусе! От i будь пiсля цього чесною! Ну, бог з тобою, - бери. (Хапа║ перстень i вiдда║ курку). Л у н д и ш е в (бере курку). Курка! Найдорожча курка мого життя... (Виходить, притискуючи курку до грудей). IX У с а ч и х а (сама, милуючись каменем). Камiнь який чудовий! Доведеться, мабуть, для Ольки знову десь здобути. Ой ненечко, - iдуть - напевно, збори. (Тiка║). Входять кiлька залiзничникiв, серед них Черевко, секретар партосередку та iншi, а також 3-4 жiнки- дружини залiзничникiв. Хмуро розсаджуються по лавках. Збори. 2-а ж i н к а. Хлiба нема║, а збори щодня. Свобода... 3-я ж i н к а. I не кажiть. Очi б мо┐ не дивились. 2-а ж i н к а. Знову умовляти будуть. 3-я ж i н к а. Тьху! С е к р е т а р о с е р е д к у. Тихше, товаришi! Сьогоднi в нас дуже важливе питання. Одержано наказа. 2-а ж i н к а. Кожен день накази, а хлiба нема║. 1-й з а л i з н и ч н и к. Скажи краще, чому жалування припинили. 3-й з а л i з н и ч н и к. Правильно! Який такий порядок жалування не видавати? 1-а ж i н к а. Значить, з голоду подихати! Курка двадцять тисяч. Картопля п'ять тисяч. Дiти пухнуть. Галас. С е к р е т а р. Та тихше-бо, товаришi. Дайте сказати. Дiло серйозне. Зарплатню припинили тимчасово, а хлiб цими днями буде. Завтра будемо картоплю видавати. 2-а ж i н к а. I все брехня. Нема║ в них картоплi - бреше. С е к р е т а р. Тихше. Я бачу, товаришi, що у нас погiршилась дисциплiна. Ми, товаришi, на посту. Залiзничники це все одно, як солдати, - в наших руках зв'язок, транспорт. Ми повиннi життя не шкодувати за пролетарську диктатуру, а що ми конкретно бачимо. Конкретно ми бачимо, що машинiсти i кочегари кидають паровози, йдуть, конешно, на село, в город. А хто ж поведе вiйськовi по┐зди, товаришi? Ось i сьогоднi одержано наказа - негайно видiлити двох машинiстiв для вiйськових по┐здiв особливого призначення. 1-й з а л i з н и ч н и к. А куди? До яких м║стов? С е к р е т а р. Цього ми не зна║мо. Маршрут засекречений. Галас. Увiходить Карфункель. - Нема дурних! Хлiба нема, грошей нема, добре тобi дiло! - I куди ┐хати? Шию зламати. Нi маршруту, нi профiлiв, всi мiстки потрощенi, станцi┐ погорiли. - Та ще обстрiлюють з кожного лiсу. Зна║мо. С е к р е т а р. Товаришi! Товаришi! Слухайте! Що ми бачимо конкретно? Диктатура пролетарiату бореться за робiтничу владу. То невже в цей момент... Дво║ залiзничникiв демонстративно пiдводяться i йдуть до виходу. - Самi працюйте. К а р ф у н к е л ь. Ага, я говорiль. Революцiя буде програваль. Ч е р е в к о (схоплю║ться з мiсця). Товаришi! Товаришi! Опам'ятайтеся! Ви ж робiтники - подивiться на вашi руки - вони зашкарубли, почорнiли вiд нафти i сажi, вiд ключiв i домкратiв, вiд свердел i молоткiв, вiд гарячо┐ пари. Хiба не для нас здобували волю пiтерськi московськi, тульськi робiтники, хiба не вони прогнали Денiкiна, Юденича, Петлюру? То невже ж тепер, пiсля всiх зусиль i жертв, ми продамо справу революцi┐, справу робочого класу? I коли щодня тисячi комунiстiв, тисячi робiтникiв кидають фабрики, заводи, сiм'┐ i йдуть на фронт, щоб битись за нашу волю, - ми, ми зупинимо ┐х ешелони, випустимо пар з паровозiв? Я старий, двадцять два роки не сходжу з паровоза, - то невже ж тепер, коли партiя кличе нас на бiй, коли товариш Ленiн каже, що треба роздушити Врангеля, - я кину мiй паровоз? 1-й з а л i з н и ч н и к. Звiсно, - ти ж парт║║ць - зрiвняв. Входить схвильована Оля i кида║ться до Черевка. Бере його за руку. Ч е р е в к о (вiдхиляючи ┐┐ руки). Так, я парт║║ць, комунiст - вiрно, товаришi, - а хiба ви не робiтники! О л я. Андрiю Трохимовичу, Андрiю Трохимовичу! (Майже силомiць вiдводить його набiк i щось йому тихо говорить). К а р ф у н к е л ь. Ага! Я говорiль. Життя поклало на ваги свою руку. Ч е р е в к о (хитаючись, верта║ться на сво║ мiсце. Оля тихо плаче на лавцi). Товаришi... зараз прийшла моя жiнка i каже, що мiй син... хлопчик мiй вмира║... Якщо зараз не впорснути камфори - до ночi помре. То хiба ж це зупинить мене, примусить зiйти з паровоза? Нi, товаришi, - я ще мiцнiше натисну на важiль, бо й життя не потрiбне нi менi, нi мо║му синовi, якщо переможуть вороги революцi┐. Великий рух. Шум. Тро║ залiзничникiв схоплюються з мiсця i пiдходять до Черевка, простягаючи йому руки. - пдемо, Трохимич, ┐демо! Ч е р е в к о (витираючи сльози, тисне ┐м руки). Спасибi, товаришi, спасибi, - не сумнiвався. К а р ф у н к е л ь. Алле таузенд! Це люди з залiзним серцем. Х З шумом вбiга║ Таратута. Т а р а т у т а (кричить ще з порога). Товаришу Черевко, мамаша, - де ви? Дiстав камфору, рiж ┐┐ душу вареником, - аж цiлих шiсть ампул! О л я (скрику║║). Боже мiй, Таратуто! Де? Де? (Кида║ться до нього). Т а р а т у т а. Получай, мамаша, получай, красуня, - та не реви, камфору пiдмочиш. О л я (рвучко цiлу║ Таратуту, бере пакунок i вибiга║). Рух. Крики. - Молодець, Таратуто! Ура! Живеш, Трохимич, живеш! Видужа║ тепер твiй хлопчик! Ще один залiзничник схоплю║ться з мiсця. - Чорт з вами! По┐ду i я! Ч е р е в к о. Ну, Прокопич! От молодець! Т а р а т у т а. Та куди ┐хати? На фронт? Ех, по┐ду i я з вами, товаришi, - вiзьмiть хоч кочегаром - я ж так само бiля машини пораюсь. Вiзьмеш, товаришу Черевко? Ч е р е в к о (радiсно тисне всiм руки). А чому не взяти? Тiльки ж ти чув, товаришу, в мене маршрут секретний, куди ┐демо - не зна║мо, i коли повернемось - невiдомо. А швидкiсть - скiльки машина витрима║. Т а р а т у т а. Так цього ж тiльки менi i треба. Цього я тiльки й хочу. Дуй, жени - а куди, i сам не зна║ш. Тiльки б вiтер у вухах свистiв та озиратись було не треба. Ч е р е в к о. Ну, тодi все гаразд. Не знаю, як хлiб, а за вiтер ручуся - буде. Спасибi тобi, друже, - повiк не забуду. Всi пiдводяться, розходяться з гомоном. XI Увiходять Лiда i Юркевич. Л i д а. Жаль менi тебе, Лесику, та нiчого не вдi║ш. Треба ┐хати. Ю р к е в и ч. Як! Сьогоднi? Зараз? Л i д а. Адже ти чув - пiде вiйськовий по┐зд особливого призначення. Мене призначають комiсаром. Та й до┐ду скорiше i легше... Не сердься, Лесику, прощай. Ю р к е в и ч. Знову... один... Знову розбита мрiя... Казка мо║┐ любовi. Л i д а. Не муч мене, Лесю... Менi i без того тяжко. (Цiлу║ його в лоб). Що робити... (Зiтха║). Не в час ти мене покохав, любий... Та й не тако┐ тобi треба любовi... Ю р к е в и ч. Так, ти не тихий вогник щастя, золота мрiя, до яко┐, наче дитина до свiчки, я тягнувся всi цi роки. Тiльки такий дурень, як я, мiг вважати за тихе золото тво║ блискуче пiр'я - полум'яна птице революцi┐... I як же боляче обпiкся я об цi палаючi крила. Ну, що ж - прощай... (Одверта║ться). Лети в сво┐ пожежi, невловима жар-птице. Входять комiсар вiйськового по┐зда. К о м i с а р. Значить, ви ┐дете, товаришу? Ч е р е в к о. Я готовий. К о м i с а р. Ви ж зна║те, - по┐зд особливого призначення. Ч е р е в к о. Знаю. К о м i с а р. Маршрут засекречений. Ч е р е в к о. Зрозумiло. К о м i с а р. Швидкiсть найвища. Ч е р е в к о. Гаразд. Т а р а т у т а. Красота! К о м i с а р. Змiни, зрозумiло, нема. Коли ви повернетесь - не знаю. Стан колiй невiдомий. Ч е р е в к о. Зате - мета, товаришу комiсар, вiдома. Соцiалiзм. К о м i с а р. Правильно. I за цю мету - всi нашi сили, весь наш час. Шкода тiльки (дивиться на годинник), що часу в нас мало. Ч е р е в к о. Нiчого, - примусимо i час нам служити. Т а р а т у т а (в захватi). Цей примусить, товаришу комiсар, - будьте певнi. Вiн же майстер. Майстер часу. А я пiдмайстерок. К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Тiльки я ║сть майстер часу. К о м i с а р. Значить, в путь. (Тисне Черевковi руку). Ч е р е в к о. За справу робочого класу. Л i д а. Прощай, Лесику. (Цiлу║ Юркевича). Т а р а т у т а. Прощай, браток, не сумуй. Вхопимо час за хвiст та й додому. Ех, i помчимо ж тепер, бережись усе на свiтi. Всi виходять, крiм Юркевича, що сiда║ за стiл, похиливши голову на руки. Свисток. Гудок. По┐зд вiдходить. Завiса. ДIЯ ЧЕТВЕРТА 1929 рiк. Та сама станцiя, але тепер ┐┐ не пiзнати. Старо┐, знайомо┐ нам одноповерхово┐ будiвлi вже нема║. Вiд не┐ лишилася сама лише бокова стiна, яко┐ не встигли розiбрати i за якою вирiс високий корпус нового вокзалу. Вiн уже готовий, але закритий поки що риштованням, i тiльки нагорi видно частину фасаду з великим станцiйним годинником. Саме його i закiнчують зараз установляти майстер та його помiчник, що пiднялися по сходах на риштовання. Але будiвля ще не закiнчена. I хоч усi вiльнi стiни оздобленi гiрляндами та червоними полотнищами гасел, хоч скрiзь заметено i чисто, але стоять ще бочки з цементом, не прибранi ще драбини, вiдра, вапнярки. А на святкових полотнищах горять золотi написи: "1929 рiк. Привiт мужньому бiйцевi за соцiалiзм машинiстовi Черевковi, делегатовi V Всесоюзного з'┐зду Рад!", "Хай живе п'ятирiчка соцiалiстичного будiвництва!" I Гучний удар станцiйного дзвона вiдкрива║ цю сцену. I зараз же почина║ться метушня. Квапливо пробiгають кiлька спiзнiлих робiтникiв, тягнучи лопати, вiдра, мотки дроту. Спiшно проходять начальник станцi┐, назустрiч якому йде, застiбаючись на ходу, секретар осередку. I вiдразу ж з усiх бокiв починають сходиться й збiгатися залiзничники; серед них знайомi нам Василь Iванович, Iван Терентiйович та iншi, а також музики залiзничного оркестру. С е к р е т а р (на ходу). Скорiше, товаришi, скорiше! Оповiстка! Через двадцять хвилин по┐зд. Н а ч а л ь н и к с т а н ц i ┐. А де зустрiча║мо? С е к р е т а р. Та я ж казав - на перонi. А що ж Василь Iванович? То куди ж це вiн пропав? Вiн же промову мусить говорити. Н а ч а л ь н и к с т а н ц i ┐. Та осьдечки вiн, не роби панiки, Петре Михайловичу. С е к р е т а р. Еге, добре тобi - панiки. А чого ж це бочок оцих не забрали? Я ж вам ще вчора казав. Вбiга капельмейстер чех Куриця. К у р и ц я. А де ж тромбон? Де цей лайдак - знову на базар побiг? С е к р е т а р (до робiтникiв на риштованнi). Чи ви бачили? Досi з годинником возяться. Та що це ви мене зарiзати хочете, чи що? Я ж тебе просив, Рабинович! М а й с т е р з р и ш т о в а н н я. Та не хвилюйтесь, Петре Михайловичу, - все готово. Зате ж годинник буде - красота! Такого годинника навiть у Жмеринцi нема║. Не годинник, а музика! С е к р е т а р. Так, музика - добре, що згадав. Дивись же, товаришу Куриця, не пiдкачай. Як тiльки пiдiйде по┐зд - дуй, щоб, значить, конкретно i одноголосно, без жодних там воздержавшихся. А то в тебе, наприклад, на Перше травня, баси - гу-гу-гу! а само┐ музики й нема║. I виходить вiдрив од мас i вiдсутнiсть керiвництва. К у р и ц я (похмуро). Я сво║ дiло знаю. А коли корнет-а-пiстон заткнувся... К о р н е т. У мене пауза була. Я не винен, що невiрно вони пишуть. С е к р е т а р. Я ж кажу - ноти ║, а музики нема║. Дивись, товаришу Куриця, не пiдкачай! К у р и ц я. Добре, я сво║ дiло знаю. А де ж тромбон? Раптом невiдомо звiдки чути куряче сокотiння - ко-ко-ко-ко-ко! С е к р е т а р (здивовано). Що таке? Це де курка? К у р и ц я (розлючено). Що ║ст то за глумування, хто то дражнiлься? С е к р е т а р. Та нiчого подiбного, товаришу Куриця, це вам здалося. К у р и ц я. Як здалося, - я сам чув. II К у р и ц я. А де тромбон? Де цей лайдак? Завжди спiзню║ться. Певно, на базар побiг. Знов чути вже енергiйне куряче кудкудакання - куд-куд-кудак-куд-кудак! Загальне здивування, потiм регiт. С е к р е т а р. Що за неподобство! Де це курка? Товаришу Куриця, вживiть же заходiв! Скандал! К у р и ц я (розлючено). Я не дозволю подiбнi насмiшки! Хто приносиль курка? - Та нiчого подiбного, товаришу Куриця, це не ми. Кудкудакання пiдсилю║ться. Вбiга║ захеканий ще один музикант - тромбон. Кида║ться до канапи i дiста║ з-пiд не┐ кошик. Т р о м б о н. Звиняюсь, товаришу Куриця, - це моя. Сьогоднi, зна║те, недiля, великий базар, то я по дорозi купив, дешево - за два карбованцi. Та тихше-бо ти, дур-ко! Кш! К у р и ц я. Зараз же забирайся геть, негiднику! От i працюй з таким народом. А ще тромбон! Тьфу! Т р о м б о н. Я миттю. Вiддам жiнцi i назад. (Бiжить), Регiт. С е к р е т а р. Я тобi казав - вiдсутнiсть керiвництва. У тебе, товаришу Куриця, не керiвництво, а курiвництво. III Входить Юркевич. Вiн постарiв, йому 42 роки, в чорних ще кучерях прозирають срiбнi нитки. Але вигляд у нього чудовий - елегантне пальто i капелюх, обличчя випещене i самовпевнене, в руках шикарний чемодан. Озира║ться, пiдходить до секретаря. Ю р к е в и ч. Добридень, товаришу! Дозвольте спитати, кого це тут проводжають? Або, може, зустрiчають? С е к р е т а р. Зустрiча║мо, товаришу, зустрiча║мо! Нашого робiтника, машинiста. Вiн, зна║те, делегатом на Всесоюзному з'┐здi Рад, i взагалi. Перший ударник. Тепер ось орден одержав. У газетах навiть писали. Машинiст Черевко. Ю р к е в и ч. Черевко? Андрiй?.. Андрiй Трохимо-вич? Та що ви! То вiн ще живий, здоровий? С е к р е т а р. А ви його зна║те? Конкретно? Ю р к е в и ч. Ну, аякже! Я ж тут багато рокiв прожив, у вашому мiстi. А скiльки пережив... (зiтха║) на оцiй самiй станцi┐. (Озира║ться). Тiльки де ж це вона? Новi стiни, годинник, скрiзь риштовання, все зовсiм iнше... С е к р е т а р. Новий вокзал, товаришу, буду║мо - справжнiй, як слiд - незабаром вiдкри║мо. Ю р к е в и ч. Так, не пiзнати... (Озира║ться). I подумати, що колись тут... Так, давно це було - з того часу я тут рокiв вiсiм не був. С е к р е т а р. Скажiть! А хто ви, пробачте будете? Ю р к е в и ч. Я? Я Юркевич, письменник, - може, чули? С е к р е т а р. Авжеж! Читали, читали вашi твори, дуже при║мно... Кiлька чоловiк вносять довгастий, труноподiбний ящик. Слiдом iде iноземного вигляду громадянин у котелку. С е к р е т а р (наштовху║ться на носильникiв). Це що! Куди це ви! Назад! З глузду з'┐хали? Знайшли час труни тягати. С л у ж б о в е ц ь. Адже ж на по┐зд. С е к р е т а р. На по┐зд? То чого преш цим ходом? Шляпа! Повертай назад! Ящик виносять назад. Ю р к е в и ч. Що це? Вмер хто, чи що? С е к р е т а р. От йолопи! Знайшли час. Це в нас тут проживав один помiщик, колишнiй, зна║те, граф. Курiвник. Ю р к е в и ч. Лундишев? Та що ви? Так це вiн умер?.. От зустрiч!.. С е к р е т а р. Вiн ще 1925 року вмер, а це його брат з Парижа, чи що, виклопотав, щоб забрати туди - за кордон. Нехай везе - нам цього добра не жаль. Ю р к е в и ч. Так вiн умер... Кумедний був старий. Так i не дiждався сво║┐ принцеси Буль-Буль ель Газар... С е к р е т а р. Пробачте, про що це ви? Ю р к е в и ч. Нi, це я так. А скажiть... ви не знали часом однi║┐... товаришки... Званцево┐... Лiди Званцево┐? С е к р е т а р. Званцево┐? Лiди? Ну, аякже! Бойова була жiнка - друго┐ тако┐ не буде. На всiх фронтах билася - i проти Денiкiна, i проти Врангеля, i в Середнiй Азi┐. Щоб Лiди Званцево┐ та не знати! Вибачте, зда║ться, знову оповiстка. Iване Терентiйовичу, пiди довiдайся, в чому справа. Ю р к е в и ч (хвилю║ться). Бойова була... Значить, ┐┐ нема║. Вмерла. Бiдна Лiда! Послухайте, ви не скiнчили про Лiду Званцеву... С е к р е т а р. Так, бойова була... поранена була тяжко - на Перекопi. Насилу врятували. Ю р к е в и ч (хапа║ його за руку). Врятували? Значить, вона жива? Ви ┐┐ потiм бачили? С е к р е т а р (не поспiшаючи, закурю║ цигарку). Це кого, Лiду? Званцеву? Та вона ж i тепер тут. Ю р к е в и ч. Як? Лiда тут! Та кажiть-бо! С е к р е т а р. Ну, аякже - директор курячого радгоспу - за мiстом - ось у садибi цього самого графа, в його ма║тку. У нього ж майже усе обладнання збереглося - цiле, зна║те, куряче мiсто - красота! Ю р к е в и ч. Чудеса! Лiда розводить курей... Але як ┐┐ побачити? С е к р е т а р. Та вона щодня тут бува║. Зда║ться, i сьогоднi буде. Ну, вибачте, менi треба. (До залiзничникiв). Ну, товаришi, пора. Ходiм на перон. Зараз по┐зд. К у р и ц я. На мiсця! Увага! Губи на мундштук, пальцi на клапани! Кроком руш! Усi виходять на перон. Ю р к е в и ч. Та ось де чекала ┐┐ доля пiсля всiх ┐┐ бур! У курнику графа Лундишева. Неначе вона й справдi золота курочка ель Газар, про яку стiльки мрiяв i не дiждався старий... А я? IV Входить Карфункель. Його теж не пiзнати. Шикарне пальто, капелюх, новенький чемодан. Ю р к е в и ч. Як, це ви? Гер Фар... Фур... пробачте - Карфункель! Ви все ще тут? К а р ф у н к е л ь. А, гер Юркевич! Так, я тут, але сьогоднi я ┐ду. Я ж казав вам, що ┐ду додому i пiслязавтра буду в Гейдельберг. Рiвно через пiвгодини я ┐ду. (Вiн вийма║ чудового золотого годинника). Мiй годинник знову йде. Я знову його заводиль, мiй годинник, годинник мого життя. Дi ур мейнес лебенс, тринадцятого числа в шiсть двадцять я буду в Гейдельберг. Бачте, я казаль правду - iх гатте рехт. Ю р к е в и ч (смi║ться). Так, але якого року? Ви казали менi це в тисяча дев'ятсот дев'ятнадцятому роцi, а тепер тисяча дев'ятсот двадцять дев'ятий. Маленька рiзниця - на десять рокiв. К а р ф у н к е л ь. Десять рокiв, десять рокiв! Зальбадерей! Вi все ж таки забуваль мiй лекцiй. Вi забуваль, що десять рокiв i пiвгодини часом бувають рiвнi на справжнiй годинник часу. Десять рокiв. Я викреслюваль ┐х з мiй рахунок, цi десять рокiв вашо┐ революцi┐. У мене мiй рахунок, мiй час - i я вiрю лише мо║му годинику. Ю р к е в и ч. Ви занадто щедрi, майн гер, дивiться - не помилiться в рахунку. Проте що ж ви робили цi десять рокiв? Чому не ┐хали ранiше додому? К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Яка дурниця! Я не лiчиль. Для мене це були тi пiвгодини, на якi спiзнився мiй по┐зд. (Дiста║ з кишенi пачку листiв i телеграм). Все гаразд. Час знову служить менi, як ранiш. Я знову - майстер часу. Ю р к е в и ч. Так, але ж вашi справи йшли, як видно, непогано. Хтось менi казав, що ви були десь головним iнженером, мали свiй автомобiль i таке iнше. Чому ж ви тодi не по┐хали додому? К а р ф у н к е л ь. Чому? Чому?.. Я мусиль чекати. Ю р к е в и ч. Де? На станцi┐? К а р ф у н к е л ь (нiяково). Нi... в iншому... в iншому мiсцi. Ю р к е в и ч. А! Розумiю. В такому - з гратами. I довго ви... сидiли? К а р ф у н к е л ь. Я ж казав вам, що я не лiчиль цих дурних рокiв. (Одверта║ться невдоволений). Це все проходиль, i сьогоднi я ┐ду. Я ┐ду в Гейдельберг, де збудую нарештi мiй генiальний годинник. О! Великий дзигармайстер Тобiас Рамiнгер чека║ мо┐х рисункiв, i пiслязавтра ми почнемо роботу. I тодi - i тодi свiт пiзна║, що таке час. Люди пiзнають, чому пiвгодини тривають часом довше, нiж десять рокiв, i чому десять рокiв старого такi не схожi на десять рокiв юнака. Але ми це змiнимо. Ми пiдкоримо час дужчим i розумним - ми, майстри часу, що будемо панувати на землi. I тодi свiт уславить мене - першого майстра часу - Тобiаса Карфункеля. Прощайте, майн гер, назавжди. Ю р к е в и ч. Дивiться, не довелося б повернутись. V Вiдчиняються дверi, i дво║ робiтникiв вносять величезний ящик, весь облiплений ярликами з закордонними написами. Слiдом за ними входить Лiда. Тепер ┐й 36 рокiв. Вона не те що постарiла, але змарнiла, риси обличчя пом'якшали, легка тiнь мудростi й суму ляга║ часом навколо ┐┐ губ. Р о б i т н и к и. ксть, товаришу директор, - в цiлостi. (Ставлять на пiдлогу). Важкий, диявол! Л i д а. Добре, добре. Iдiть же приготуйте грузовик. Ю р к е в и ч (кида║ться до Лiди). Лiдо! Вона озира║ться, не розумiючи, потiм скрику║ i пiдходи