Адрiан Кащенко. Над Кодацьким порогом
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
(Про гетьмана Iвана Сулиму)
Ще до Богдана Хмельницького, а саме в 1635 роцi, був на Сiчi
запорозьким кошовим отаманом Iван Сулима.
За сво┐х молодих лiт Сулима придбав собi великого войовничого хисту й
завзяття, бо козакував саме пiд час славних походiв гетьмана Сагайдачного.
З Сагайдачним Сулима i Кафу турецьку у Криму здобував, i Трапезонтза
Чорним морем аж двiчi руйнував, i околицi Царгорода огнем випалював, а
нарештi пiд Хотином, рятуючи Польщу, бився з турками у великому бойовищi;
скiльки ж менших походiв та сутичок з ворогами вiдбув вiн, так того й не
пiдлiчити.
Недобре оддячили поляки козакам за те, що вони врятували ┐х пiд Хотином
од туркiв, а Сагайдачний навiть смертельну рану собi там здобув,вони
полякалися козацько┐ сили та й почали пiсля того всякi утиски козакам
чинити, а перш за все завели ре║стр[1] на шiсть тисяч душ, а хто не
вскочив у той ре║стр, за тим вони не визнавали нiяких прав нi на грунти та
iншу власнiсть, нi навiть на вiльне життя i намагалися всiх козакiв
"випищикiв", себто виписаних з ре║стру, повернути у панських хлопiв.
Знаючи про тi утиски на козакiв i про поневолення польськими панами
укра┐нських селян, Сулима не любив полякiв i не дивився вже на них, як на
сво┐х братiв, так що коли у 1630 роцi запорозький кошовий Тарас Трясило
пiдняв на полякiв повстання, Сулима був йому першим пособником i
побратимом.
У тому повстаннi козаки взяли над поляками добру перемогу, але мало
скористувалися з тi║┐ перемоги i через кiлька рокiв зазнали ще бiльших
утискiв.
Не маючи поки що влади, Сулима та┐в свою помсту на полякiв у сво║му
серцi, а щоб не марнувати сво║┐ молодецько┐ сили та вдачi на Сiчi, вiн
щороку ходив з охочими запорозькими козаками на чайках у Чорне море
воювати туркiв, топити ┐хнi галери, руйнувати городи та визволяти на волю
хрещений люд. Слава про Iвана Сулиму розiйшлася далеко поза межами Укра┐ни
i нарештi стала всесвiтньою пiсля того, як вiн, захопивши у морi на
турецькiй галерi багато бранцiв, триста з них послав у подарунок римському
папi, що пiд той час теж воювався з турками.
За небагато до того, як стати Сулимi кошовим отаманом, поляки почали
будувати на запорозькiй землi, бiля Днiпра, над Кодацьким порогом, мiцну
фортецю, маючи на думцi одрiзнити Запорожжя од Укра┐ни i перешкоджати
поневоленому укра┐нському людовi тiкати од панiв на Сiч, а запорожцям
виходити з Сiчi на Укра┐ну та нагадувати нещасним братам про те, що на
свiтi iсну║ воля.
Будування Кодаку було нестерпучою образою i шкодою запорожцям.
Доводилося або скоритися полякам i поволi вмерти без з'║днаная з рiдним
кра║м, або битися з поляками на смерть. Сулима, як тiльки став на Сiчi
кошовим, зваживсь на останн║.
Перш за все вiн по┐хав з побратимом Бурля║м, щоб власними очима
подивитись, що робиться у Кодаку. Побратими застали там кiлька тисяч
зiгнаних з Укра┐ни грабарiв, що пiд орудою французького iнженера Боплана
копали шанцi[2] та насипали стiни й башти; понавколо ж Кодаку стояли
табором кiлька полкiв польського вiйська.
Сулима зрозумiв, що вiйсько тут на те, щоб запорожцям не кортiло
розiгнати грабарiв, i вiн сказав Вурля║вi:
- Нехай вражi ляхи будують, поки ┐хня сила, а тiльки не буду я козаком,
коли не зруйную оту паскудну ┐хню будiвлю!
Запорозький кошовий знав, що як зруйнувати Кодак, то доведеться воювати
з Польщею, бо вона того не подарувала б, а щоб воювати з такою силою, якою
була пiд тi часи Польща, треба було мати велике й добре узбро║не вiйсько;
щоб здобути ж зброю й коней та прохарчити вiйсько, треба було грошей. От i
надумав Сулима, перш нiж воювати з Польщею, йти морем на пишний у тi часи
турецький город Азов та здобути у ньому срiбла й золота i всяких скарбiв.
Надумавши так, кошовий скликав запорожцiв на раду:
- А що, панове товариство, славне вiйсько запорозьке! - говорив вiн.Чи
нема║ таких, що поодлежували вже по куренях сво┐ боки молодецькi? Як ║
такi, то виходьте: пiдемо зо мною Чорним морем погуляти та запалимо люльки
аж у Азовi турецькому!
Козацтво радiсно одгукнулося на заклик кошового:
- А чого нам справдi нидiти у Сiчi та товариський хлiб дурно
переводити. Веди нас, батьку... Чи не поможе нам Милосердний хоч небагато
бiдних невольникiв до рiдно┐ Укра┐ни та до дрiбних дiточок повернути!
3астукотiли у Великому Лузi сокири, i запорожцi почали лагодити та
конопатити великi чайки. Увесь берег Днiпра бiля Сiчi скидався тепер на
мурашник, а од вареного дьогтю та конопатки понад усi║ю рiчкою слався
пахучий сивий дим.
Минуло тiльки два тижнi, а вже були готовi до походу у море пiвсотнi
добрих чайок.
Передав Сулима Сiч наказному отамановi, i одного ранку, забравши на
чайки двi з половиною тисячi товариства, зiйшов на чардак найбiльшо┐
чайки, щоб оглянути все вiйсько.
Велична й могутня була постать запорозького ватажка. Засмагле вiтрами
обличчя з великими, блискучими очима i пишними над ними бровами одбивало
завзяттям, довгi вуси й трохи посивiлий оселедець скрашали те обличчя
ознаками досвiду й спокою, а срiбна булава, що блищала у його дужiй руцi,
нагадувала всiм про велику владу запорозького кошового отамана.
Упевнившись, що все упорядковано добре, кошовий зняв шапку й
перехрестився на схiд сонця... А на сходi, за Днiпром,саме вставало
сонечко i грало рожевим промiнням по рiвнiй, як скло, пеленi Днiпра,
звеселяючи сво┐м сяйвом розлогi, вкритi зеленими плавнями береги широко┐
рiчки.
Перехрестився отаман, i всi козаки, слiдом по ньому, скидали шапки та
хрестилися, посилаючи рiднiй Укра┐нi сво║ останн║ привiтання...
Надiвши шапку, кошовий махнув булавою - i вмить сотнi весел, вдаривши у
прозорi хвилi рiчки, заблищали срiбною сльозою, а блискуча пелена Днiпра
скаламутилася водокрутнями. Козацькi чайки рушили од Сiчi i розбiглися од
Микитиного Рогу[3] аж до плавнiв, вкривши широкий Днiпро червоними
запорозькими жупанами.
Ввесь день пливли козаки помiж зеленими плавнями, втiшаючись веселою
красою рiдно┐ рiчки. Обабiч козакiв, берегами, верби та явори купали в
Днiпрi сво┐ гнучкi та зеленi вiти; протоками коливалися од вiтру та
шелестiли очерета, по озерах табуни лебедiв ячали та дикi гуси герготали;
у гущавинi плавнi спiвоче птаство пiснями заходилося, горлицi буркотiли та
зозулi вiщували; незграбнi ж бiлi баби усi коси Днiпровi обсiли, жовтий
пiсок сво┐м бiлим пiр'ям, мов снiгом, припорошили... Дивляться запорожцi
на свiй рiдний Великий Луг - не надивляться, слухають - не наслухаються...
На другий день козаки запливли вже у татарськi береги, а на третiй день
надвечiр отаман звернув сво┐м байдаком з Днiпра у протоку, рясно вкриту
очеретом, i зiбрав там докупи всi чайки.
- Оце прибули ми, пани брати, до Таванi-острова, що на ньому
бусурманський Аслан-город сто┐ть. Тут вражi турки перетяли Днiпро
залiзними ланцюгами, щоб нас у Чорне море не пускати та не дати нам братiв
сво┐х з неволi визволяти. Тiльки ви, дiти мо┐, славне лицарство
запорозьке, на те не вважайте, а високi верби та явори сокирами рубайте, у
тороки аж у три ряди в'яжiть та на воду пускайте!
Разом узялися козаки до роботи, а як уже добре смеркалося, ви┐хали
знову у Днiпро i наблизилися до Таванi.
Дiждавши вище города Аслана пiд захистом верб поки зайшов мiсяць,
козаки пустили тороки[4] за водою i скоро почули, як забряжчали,
увiрвавшись i поринаючи на дно, ланцюги.
Почули й турки, що бряжчать ланцюги, i почали з Аслан-города з гармат
палити у тороки, гадаючи, що то козацькi чайки, а козаки сидiли собi
любенько у сво┐х легких човнах вище Аслан-города, люльки курили та з
бусурманiв глузували, дожидаючи, поки тим обридне стрiляти.
Нарештi у Аслан-городi потишилися i понад Днiпром вже не чути було
гучних вибухiв гармат. Втiшаючись думкою, що потопили козакiв, турки пiшли
спати. Темрява ночi густо сповила Днiпро, тiльки зiрки веселим натовпом
заглядали з неба у рiчку i грали на хвилях сво┐м срiбним промiнням.
- Рушаймо,тихо сказав Сулима. I нечутно, мов та║мнi примари, посунулися
козацькi чайки Днiпром униз, до Великого лиману.
Через два днi козаки минули Прогно┐ i, наблизившись надвечiр до
Очакова, нагледiли бiля нього шiсть турецьких галер. Всiм дуже кортiло
зчепитися з тими галерами, але кошовий отаман не згодився на те, бо не
хотiв виявляти себе туркам, i як тiльки мiсяць пiрнув у хвилi лиману,
увесь табун запорозьких чайок нечутно обминув турецькi галери й башти
Очакова.
Поки почало свiтати, козаки були вже далеко за Очаковом.
З моря вставала й рожева зоря, розмальовуючи його безкраю просторiнь
привабливими кольорами, немов простилаючи перед козацькими чайками
рожевий, гаптований килим. Згодом золоте сонце, не виникши ще з моря,
послало свiй промiнь пiд небо на бiлi хмарки i затопило ┐х рожевим
кольором з золотими розводами. Весело глянули тi хмарки у блакитне море,
як у люстро... i не можна було пiзнати тепер, де море, а де небо...
Нарештi з морсько┐ пелени виникло й саме сонечко i заграло по вершках
рухливих хвиль щирим золотом. Разом з сонцем прокинулося й море i заграло
дрiбною хвилею. З пiвночi подихнув вiтерець i, понадимавши на чайках
вiтрила, погнав ┐х туди, куди направляли керманичi,на схiд сонця.
Щодалi хвиля бiльшала... Проте козаки були байдужi до хвилi. Не первина
┐м у море ходити - вони запалили люльки та завели пiснi пре Сагайдачного
та про Самiйла Кiшку.
Отаманський байдак йшов посерединi, а на ньому з прапорiв було нап'ято
гасло, щоб усi чайки купи держалися, щоб переднi не одпливали далеко та не
кидали заднiх, бо пiд час походiв траплялося таке лихо, що розбурхане море
порозкида║ козацькi чайки так, що потiм отаман i не збере всiх... От i
горнулись тепер всi чайки до отамансько┐, мов дiти до матерi.
Пливуть козаки i день, i два, i тиждень... Тiльки небо блакитне бачать
та безкра║ море, що з небом на обрi┐ сполучилося. Геть далеко морем
обминув Сулима кримськi городи Козлов та Ахтiяр, щоб бусурмани не
побачили, у який бiк попливли козаки. Тiльки через тиждень, далеко на
пiвночi, виявилися козакам у блакитi неба кримськi гори Бабуган та
Чатир-Даг.
Ще минуло два днi, i козаки пливли вже повз Кафу, що ┐┐ сiмнадцять
рокiв до того зруйнував славний гетьман Сагайдачний.
Над вечiр того дня Сулима побачив, що з моря, назустрiч козакам,
виринають вiтрила турецько┐ галери. Щоб не виявити себе, кошовий поставив
чайки так, щоб од галери вони ховалися у сяйвi вечiрнього сонця.
Галера, осяяна останнiм промiнням червоного сонця, посувалася поволi,
приваблюючи козакiв до себе. Нарештi сонце пiрнуло у хвилi, i над морем
почала осiдати темрява.
- Ану, дiти! - гукнув Судима,рушайте тепер просто на галеру, а що
робити далi, самi зна║те!
Ледве чутно дзюрчить вода поперед велико┐ турецько┐ галери. У три ряди
сидять на галерi, на великих гребках невольники, прикутi до лавок
ланцюгами, а помiж невольниками турки походжають i б'ють нещасних терниною
та червоною таволгою. Стогнуть невольники з тяжко┐ муки i тужать, згадуючи
свою рiдну Укра┐ну... Не бути ┐м уже на волi i не бачити нi рiдних осель
сво┐х, нi жiнок любих, нi дiточок дрiбненьких.
Аж ось козацькi чайки вже оточують галеру тiсним колом, а запорожцi
направляють на вартових мушкети та залiзними гаками зачiпають галеру за
чардак. Випалило враз кiлька сот мушкетiв, i турецькi вартовi попадали
додолу.
На галерi збився галас, i переляканi турки вибiгли на чардак; проте й
козаки вже були там i зчепилися з ворогами у кривавiй сiчi. Пальба, галас,
брязкiт збро┐ й крик одчаю - все збилося в скаженому гармидерi... А
невольники, почувши пальбу й вiдомий гомiн сiчi, вже догадалися, що
сталося те, про що вони тiльки ввi снi мрiяли, що прийшла до них бажана
воля... Прокинулися тодi ┐хнi замордованi душi i почали вони бити й рвати
на собi кайдани.
Небагато минуло часу, а вже й нема║ кого козакам на галерi рубати.
- Розбивайте невольникам кайдани! - гукнув Сулима.- Роздавайте ┐м
турецьку зброю та берiть по байдаках, а галеру пускайте на дно!
Застукотiли сокири, прорубуючи у галерi дно, i великий корабель,
коливаючись, почав поринати на дно. Тiльки й зняли з нього козаки
скарбничку та найбiльше коштовнi речi.
Добре, дiти! - весело говорив кошовий, поглядаючи, як безодня поглинула
галеру. - Тепер запалимо люльки, та й далi!
Попливли козаки далi, до Таманi, аж тут трапилася ┐м пригода - подув
великий вiтер од схiд-сонця, i два тижнi не давав байдакам ходу. Хоч
козаки й громадили на всi гребки, а великi хвилi заливали чайки водою i
одкидали ┐х назад, мов трiсочки.
Довелося запорожцям тяжко бiдувати, бо по деяких чайках не вистачало
вже солодко┐ води, i коли б не пiшов, на щастя козакiв, великий дощ та не
налив у байдаки води, то, мабуть, багато з товариства не побачили б уже
сво║┐ рiдно┐ Укра┐ни.
Нарештi стомленi козаки прибули до Таманi i, за┐хавши у вкритi
очеретами гирла рiчки Кубанi, стали там на одпочинок. Тiльки через три
днi, набравши там повнi кухви солодко┐ води, козаки рушили на пiвнiч, у
Азовське море.
Через два тижнi, пiсля всяких пригод, прибули запорожцi до рiчки Дону.
Заховавши там у гирлах рiчки всi чайки. Сулима з одним байдаком, ховаючись
помiж очеретами, по┐хав обдивитись, чи ║ бiля Азова турецькi галери, та де
саме стоять; коли ж сонце сiло, i вiн обмiркував уже, як вдарити на
ворожий город, то рушив з усiм вiйськом до Азову.
- Ну, дiти, подiляйтеся тепер на три вiйська,наказував кошовий
полковникам та курiнним отаманам.Першому вiйську з Бурля║м турецькi галери
топити, з другим сам пiду бусурманiв рубати та у замок всiх яничарiв
заганяти, третьому з Хвилоном невольникiв по льохах шукати та на свiт
божий випускати.
Вдарили козаки одночасно й на галери, й на мiсто, i до пiвночi у березi
зайнялися бочарнi, у мiстi запалав базар, а на рiчцi пойнялися вогнем
галери. Високо пiд небо пiднялося над Азовом полум'я i, загравши на
хмарах, одбилося по протоках та затоках Дону.
Рубалися козаки з бусурманами на галерах, рубалися й у мiстi, а тут ще
вибiгли на них яничари з Азовського замку.
Та Сулима тiльки того й чекав: вiн поставив запорожцiв у три лави, одна
за одною i, вихопивши з пiхов шаблю, гукнув:
- За братiв наших! За бiдних невольникiв!
- Кари бусурманам! - розляглося по лавах запорожцiв, i, мов вихор,
набiгли вони на яничарiв.
Несподiванка козацького наскоку та велика пожежа у мiстi отру┐ли жахом
турецьке вiйсько, i, не встоявши проти запорожцiв, вони почали тiкати
назад до замково┐ брами.
А у мiстi тим часом Хвилон Джеджалик з сво║ю ватагою хазяйну║: добро
турецьке забира║, невольникiв на бiлий свiт випуска║...
Були помiж невольниками люди й з Укра┐ни, й з Московщи-ни. Були такi,
що тiльки рiк або два у неволi пробули, молодi ще парубки й дiвчата, а
були й такi, що вже постарiли в неволi, позаростали бородами й забули вже
про рiдну кра┐ну й думати. З велико┐ радостi та з хвилювання невольники
плакали, неначе малi дiти, i, обнiмаючи козакiв, розпитували про те, що
дiялося на Укра┐нi. Було тут i такого, що знаходили козаки сво┐х
батькiв-невольникiв, чоловiки - жiнок, молодi - сво┐х наречених... Скрiзь
чути було вигуки, поцiлунки та радiснi сльози.
Багато сю нiч у Азовi полягло бусурманiв; чимало й живих, покинувши
сво┐ хати, аж до рiчки Каяли повтiкало. Всю нiч у Азовi хазяйнували
запорожцi, а ранком, постягавши з недогорiлих турецьких галер гармати,
начали громити з них замок та розбивати браму.
Налякалися турки i прислали кошовому повну кухву золота, аби тiльки вiн
замку не добував та турецькому султановi ганьби не робив. Щоб не дратувати
султана, Сулима справдi згодився взяти окуп, але з умовою, щоб турки
випустили на волю i тих невольникiв, що були в замку; а щоб не було зради,
послав вiн до замку Джеджалика з товаришами оглядiти по замку всi льохи й
будинки i забрати всiх невольникiв.
Джеджалик добре знав турецьку й татарську мови, бо сам був з роду татар
i тiльки прибився до запорожцiв. Йому легко було розбалакатись з
бусурманами, i вiн привiв з замку ще тисячу невольникiв та принiс багато
подарункiв кошовому, курiнним отаманам i всьому козацтву.
- Тепер, дiти, знову на три вiйська подiляйтесь! - сказав кошовий до
козакiв.Перше вiйсько нехай п'║ та гуля║, друге - замково┐ брами догляда║,
щоб турки свого слова не зламали та на нас несподiвано не вдарили, а третэ
нехай невольникiв узброюэ, бо буде i ┐м далека й небезпечна дорога. Ти,
Хвилоне, орудуй третiм вiйськом та, узброюючи невольникiв, заразом збирай
по всiх гирлах Дону дуби та рибальськi човни, щоб нам на тих човнах
невольникiв де Кальмiусу-рiчки довезти та на Укра┐ну вирядити.
Поховавши з великою честю й пальбою мушкетiв товаришiв, що вiддали
життя за братiв сво┐х, козаки ще три днi гостювали в Азовi, поки всi по
черзi добре одгуляли, а Джеджалiй тим часом зiгнав до Азова бiльше як
пiвсотнi дубiв i, узбро┐вши турецькою збро║ю усiх невольникiв, хто здатний
був до бою, подiлив усiх по тих човнах.
Облагодивши все до походу, Сулима на четверту нiч з усiма козаками й
невольниками рушив у Азовське i через три днi прибув до рiчки Кальмiусу.
Та рiчка належала до запорозьких вольностей, але була далеко вiд Сiчi i
через те понад нею часто ходили татари, випасуючи тут сво┐ табуни й отари.
Тут, на березi рiчки, Сулима зiбрав усiх невольникiв:
- Тепера, брати мо┐, ┐дьте дубами Кальмiусом за рiчку Серезню, а пiсля
того, кому треба у Московщину, перетягайте човни на Терець, а кому на
Укра┐ну, перетягайтесь на Вовчi води; далi ж легко попливете за водою у
Самар-рiчку та у Днiпро. Чи з вас хто бував по цих рiчках?
Багато невольникiв одповiли, що вони самi сiчовики i всi запорозькi
степи та рiчки добре знають.
- Ну, от i добре! - сказав Сулима.Зброю ма║те i якщо перепинятимуть вас
на Кальмiусi татари, то збро║ю оборонитесь. Харчiв хоч i небагато у вас,
так зате у Кальмiусi багато ║ риби, а берегами по терниках багато ║
звiра... Господь вам допоможе i виведе на тихi води, на яснi зорi, на
рiдну Укра┐ну. Обирайте собi за отамана, кого самi зна║те, та й рушайте з
богом!
Зараз невольники стали в коло i обрали собi за отамана статечного
козака Шпака, що десять рокiв був на Сiчi Запорозькiй та п'ятнадцять рокiв
пробував у турецькiй неволi. Шпак почав порядкувати сво┐ми човнами i через
кiлька день, наловивши риби, рушив рiчкою на пiвнiч; кошовий же з сво┐ми
козаками, дiждавши бiля Кальмiусу схiдного вiтру, рушив знову до Таманi i
далi у Чорне море.
Чимало минуло часу, поки козаки об'┐хали Крим та наблизилися до острова
Тендри та до Очакова. Проте Сулима ще не хотiв повертатися до Сiчi. Хоч i
велика була в нього здобич, а проте вiн мав думку наскочити за одним разом
ще й на дунайськi турецькi городи. Щоб забезпечити ж собi вороття до
Днiпра, вiн зважив за краще попереду напасти на тi турецькi галери, що
були бiля Очакова, i попалити ┐х.
- Як будемо ми, пани брати, на дунайськi городи бити,- звернувся
кошовий до козакiв,так турецькi галери з-пiд Очакова ззаду на нас
набiжать; лiпше ж ми вчинимо, як зараз ┐х попалимо, бо тодi безпечно з
Дунаю до Днiпра повернемося!
Пiсля пiвночi пiд Очаковом зчинився великий бiй козакiв з турками. Не
вспiли бусурмани й гармат набити, а вже вогнем пойнялися ┐хнi галери. За
пiвгодини величезним полум'ям обхопило щогли й вiтрила великих кораблiв i
понесло вiтром блискучi iскри далеко понад морем.
- Добре, дiти! Славно обсмалили туркам пiр'я! - гукав Сулима,
любуючись, як турецькi яничари, рятуючись з обхоплених полум'ям галер,
кидались у морську безодню.
Минуло двi години, i ворожi кораблi разом з сво┐ми важкими гарматами
осiли в воду i пiрнули на дно.
- От тепер i на Дунай безпечно!
- На Дунай! - загукало товариство.Кара бусурманам!
Запалали вогнем у Дунайських гирлах Килiя й Сма┐лiв, а бiля
Днiстровського лиману - Бiлгород. Забрали скрiзь козаки велику здобич i
визволили ще кiлька тисяч невольникiв.
По дунайських городах мiж невольниками знайшлися не самi тiльки
укра┐нцi, а ще волохи, угорцi, поляки й нiмцi. Всiх ┐х Сулима набрав на
турецькi, рибальськi човни i прилучив до вiйськових чайок.
З Дунаю козаки без перешкод вернулися повз Очакiв до Великого лиману, а
далi увiйшли й у рiдний Днiпро, оздоблений зеленими плавнями. II
Поки Сулима ходив з низовими запорозькими козаками у Чорне море,
Кодацька, фортеця була вибудувана, i коронний польський гетьман
Конецпольський, запеклий ворог козацько┐ волi, прибув у Кодак з польськими
панами й вiйськом i справив у новiй фортецi┐ бучний бенкет, а пiсля
бенкету прикликав до себе старшину покiрних йому реестревих козакiв i
повiв ┐┐ разом з польськими панами оглядати замчище, глузливо похваляючись
козакам у вiчi, що тепер, мовляв, козацькiй сваволi прийшов край.
I справдi, француз Боплан приклав тут всього свого досвiду, щоб зробити
Кодак непоборимою фортецiею: глибокi, як провалля, були круг Кодаку
рiвчаки; мов добрi скирти, були за рiвчаками вали, а по тих валах ще була
висока, дубова засiка з вiкнами й дiрками задля гармат та рушниць. Брама у
Кодаку була тiльки одна i та дуже мiцна, залiзом кована, а обабiч брами
стояли двi башти, збитi з мiцних дубових кряжiв. Зi сходу й з пiвдня
фортецiя захищалася кручами Днiпра, з пiвночi - глибоким байраком, з
заходу ж був рiвний степ, що на ньому можна було далеко бачити ворогiв, i
з цього боку фортецiя мала найглибшi рiвчаки, найвищi вали i найбiльше по
стiнах гармат.
Слiдкуючи за Конецпольським, козацька старшина похмуро поглядала на
мiцну, необориму будiвлю та на великi гармати фортецi┐, пригадуючи славнi
часи Самiйла Кiшки та Сагайдачного, за яких поляки не насмiли б збудувати
на козацькiй землi фортецiю, козакам на безголов'я. Тiлько сотник Богдан
Хмельницький. оглядаючи замок, не засмутився з похвальби Конецпольськасо,
а навiть засмiявся.
- Ти чому смiешся? - здивовано й гнiвно спитав Конецпольський.
- Тому, ясновельможний гетьмане,одповiв Хмельницький,що, на мою думку,
все, що людина може збудувати, людина може й зруйнувати!
Конецпольський зрозумiв, що Хмельницький глузу║ з його похвальби, i,
розлютований, хотiв покарати за те козацького сотника, i, тiльки зваживши
на заступництво Боплана, скоро вгамувався.
Не минуло пiсля бенкету Конецпольського у Кодаку кiлькох мiсяцiв, як
Сiча Запорозька шумiла й хвилювалася, мов розбурхане море... То повернувся
до Сiчi з сво┐м вiйськом Сулима i взявся тепер здiйснювати сво║ давн║
бажання: зруйнувати Кодак i йти вiйною на полякiв.
- Неправда пану║ на Укра┐нi! - говорив на радi кошовий.Ре║стрових
козакiв все зменшують, та й тих пани за гайдукiв собi мають i примушують
допомагати ┐м ваших братiв у ярмо запрягати. Нас, запорожцiв, не визнають
за козакiв i, як тiльки хто пiде з Сiчi на Укра┐ну, зараз того пани собi в
пiдданцi беруть. Церкви православиi на унiатськi повертають i до унi┐
людей наших утисками примушують. Та ще мало полякам i тi║┐ неправди, так
намислили вони винищити нас, запорозьких козакiв, i для того збудували на
нашiй одвiчнiй землi, над Кодацьким порогом, велике замчище, i як тiльки
Днiпром пливуть до нас з Укра┐ни люди, вони перепиняють ┐х бiля порога й
калiчать, а часом прямо потопляють човни з людьми, стрiляючи з гармат. Чи
не час нам, пани брати, нагадати полякам, що козаки вмiють не тiльки
обороняти ┐х, але й за честь i права сво┐ стати?
Сiчовий майдан загомонiв i захвилювався... Гомiн щодалi бiльшав,
перекочувався од кракю до краю майдану, мов грiм, i нарештi склався у
голоснi вигуки:
- Веди нас, батьку! .Покажемо ляхам, що-й ми ма║мо шаблi. Вiддячимо за
всi ┐хнi┐ кривди!
- Гетьманом нехай буде Сулима, як був Сагайдачний!
Скоро вся рада, як один чоловiк, гукала:
- Гетьманом, гетьманом Сулиму!
Тi голоснi вигуки розлягалися понад Днiпром i навiть у зеленiй плавнi
одбилися луною:
- Гетьманом, гетьманом Сулиму!
Сулима спершу одмовлявся, а далi кланявся товариству, дякував i того ж
дня оповiстив похiд на Укра┐ну.
Через два тижнi нововбраний гетьман повiв Запорозьке вiйсько до Кодака.
Бурляй з тисячею козакiв плив Днiпром, а Сулима з двома тисячами йшов
степом до того мiсця, де рiчка Сура впала у Днiпро. Там обидва вiйська
сполучилися, i Сулима, лишивши козакiв у дiбровi, сам з курiнними
отаманами пiшов оглядати Кодак. З Гостро┐ Могили вiн уже добре розгледiв
башти й вали Кодацького замчища i зрозумiв, що з степу неможливо
наблизитись до нього непомiтно, а треба пiдходити з одного боку глибоким
байраком, а з другого - попiд скелями Днiпра
Як смерклося, Сулима з курiнними отаманами обiйшов байраком та скелями
понавколо всього Кодаку, обдивився всi лощини й всi скелi, щоб товаришi
знали, як пiдходити поночi до окопiв, i умовився з курiнними, де якому
куреню бути пiд час штурму.
Повернувшись ранком до вiйська. Сулима загадав козакам робити драбини
та рубати чагарники й гiлля дерев, щоб в'язати з того в'язки: надвечiр же,
коли в кожного козака була за плечима в'язанка хмизу, а на кожнi пiвсотнi
козакiв була драбина, все вiйсько рушило до ворожо┐ фортецi┐.
У Кодацi тодi стояв полк жовнiрiв[5] пiд командою француза, полковника
Марiона. Жовнiри там нудилися, не любили полковника-чужинця i ремствували
на Конецпольського, що поставив ┐х посерединi порожнiх степiв.
На землю впала темна нiч. Зiрки ховалися за хмарами. Вiтер тягнув з-за
Днiпра, завиваючи голодним звiром по надбережних скелях. Глибоко пiд
горою, розбиваючи собi груди об гострi скелi, старий Днiпро голосно
стогнав i ревiв спересердя на кинуту у поперек його шляху перепону,
допомагаючи гудiнням свого порога козакам нечутно облягти ворожу фортецiю.
Вiйсько польське вже спало. Спав i полковник-чужинець, нiчого не
вiдаючи про похiд Сулими, i тiльки вартовi чатували по баштах,
перегукуючись помiж себе, щоб легше змагатися з дрiмотою.
За темрявою ночi та через голосiння порога вартовi не бачили й не чули,
що запорожцi облягли Кодак з усiх бокiв i пiдступають пiд самi окопи.
Без гомону, без галасу, то дряпаючись на скелi, то припадаючи до землi,
наближалися козаки до окопiв з боку Днiпра i з боку байраку; з поля Сулима
тiльки оддалеки поставив три сотнi вершникiв, щоб переймати втiкачiв.
Чують польськi вартовi, що за окопами почали погукувати сичi, та й
дивуються, звiдкiля ┐х така сила налетiла, а того й не гадають, що то не
сичi, а гасло передавалося од куреня до куреня навкруг окопiв.
Враз по тому гасловi у рiвчаки полетiли в'язанки хмизу, i кожний курiнь
почав накидати собi через рiвчак греблю, щоб нею перейти до валу. Тiльки
тепер зрозумiли вартовi, що за окопами робиться щось непевне, а що саме,
того за темрявою вони не бачили, i поки вибухнув з польського боку перший
пострiл, козаки вже накидали собi греблi й бурхливими потоками посунули на
шанцi.
Тепер запорожцi вже не мали рацi┐ та┐тися, i враз навкруг Кодака
збилася буча. Дехто з козакiв стрiляв у вартових, другi тягли до стiн
драбини, щоб лiзти через засiки, третi рубали тi засiки сокирами, а
подекуди намагалися пiдпалити ┐х, розпалюючи хмиз.
Збився гомiн i в серединi Кодака. Прокинувся полковник, посхоплювалися
й жовнiри, але поки всi з несподiванки прочуняли та вбралися й узбро┐лися,
козаки вже лiзли через стiни, а подекуди вже й пiдрубали засiки сокирами й
поробили собi пролази.
Марiоновi не пощастило упорядкувати свiй полк, i вiн похапцем посилав
на окопи жовнiрiв купками, хто скорiше узбро┐вся... Та вже не помоглося,
бо Сулима з двома куренями вже вдерся у фортецiю з пiвнiчного боку, а з
пiвдня вже лiзли запорожцi, що прибули з Бурля║м. Почався смертельний бiй.
Поляки зрозумiли, що ┐м нема куди рятуватися, i билися завзято, але ще
завзятiше билися козаки. Скоро у Кодаку запалали засiки й будинки,
зайнялися й башти по стiнах, i велике полум'я освiтило криваву боротьбу
братнiх народiв, що не вмiли порозумiтися й жити у згодi.
Високо до самих хмар сягало сяйво полум'я. Видно було його й у Самарi
за великими Лiсами, i по степах понад Сурою та Базавлуком, i навiть з
далеко┐ Хортицi[6]; у хвилях же Кодацького порога воно одбивалося то щирим
золотом, то гарячою кров'ю. Пополохалося вiд сяйва пожежi птаство по гаях
i завили байраками вовки-сiроманцi... А брати рiзалися уперто...
завзято...
Гинули один по одному польськi хорунжi, осавули й iнша вiйськова
старшина. Щохвилини меншало й жовнiрiв, козаки все прибували й
прибували... Нарештi поляки зрозумiли, що змагання ┐хнi марнi, попросили
милосердя.
Коли гомiн бойовища почав стихати, до Сулими привели полковника
Марiона.
- Гетьмане! - спитали козаки.Що чинити з цим бранцем?
Сулима глянув на полковника-чужинця суворо:
- Волю нашу помагав гнобити, а вмерти по-лицарському й не спромiгся?
Розстрiляти!
Гетьман махнув рукою, i нещасного чужинця повели на страту.
- А тепер, пани брати,сказав згодом Сулима козакам,руйнуйте й палiть у
Кодаку все дощенту, щоб бiля наших рiдних порогiв i згадки не лишилося про
полякiв!
Козаки щиро виконали наказ гетьмана i не лишили у Кодаку жодного
будинку й жодного крата[7] з засiки. Зiйшло сонце й освiтило ру┐ни Кодака
та купи трупу, тiльки й лишилися од нього вали та рiвчаки, такi великi, що
┐х навiть не знищили столiття.
Упоравшись з Кодаком i дiждавши з Сiчi ще три тисячi товариства, Сулима
через два тижнi пiдняв сво║ вiйсько до походу.
Коли отамани вишикували сво┐ куренi на степу за брамою, Сулима з
булавою у руцi ви┐хав поперед вiйська i звернувся до запорожцiв зi словом:
- Панове товариство, славне Вiйсько Запорозьке! Прийшов час, щоб
визволити нам рiдну неньку Укра┐ну з лядсько┐ неволi, а православну вiру
од загибелi. Рушаймо ж на Укра┐ну i будемо битись на смерть з нашими
гнобителями!
3 тим гетьман повернув коня на пiвнiч, махнув булавою - i полки рушили
у похiд, лишивши позад себе порожню ру┐ну Кодака. Нi одна жива душа не
проводжала запорожцiв, тiльки Кодацький порiг так голосно пiд ту добу
гудiв i бринiв, неначе вигукував услiд козакам славу.
Коли до Конецпольського дiйшла звiстка про те, що Сулима зруйнував
Кодак i йде з запорожцями на Укра┐ну, вiн страшенно розпалився i найбiльше
через те, що на всю Польщу вiн похвалявся i королю доводив, що Кодак -
фортецiя непоборима. Зруйнування Кодака було йому особистою образою, бо
збудування його було дiлом його рук, i вiн завзявся, щоб звести зi свiту
запеклого козацького гетьмана.
Маючи пiд рукою добре польське вiйсько i шiсть тисяч ре║стрових
козакiв, що саме тiльки повернулися з-за Нiману пiсля вiйни з шведами,
коронний гетьман рушив з тим вiйськом назустрiч запорожцям. Сулима ж до
того часу щасливо добув Чигирин, Черкаси та Корсунь, повиганяв звiдусюди
полякiв i зiбрав уже до себе чимало козакiв "виписчикiв" та всяко┐ голоти
з усiх куткiв Укра┐ни.
Конецпольський перестрiв козацьке вiйсько за Корсунем, але не
наважувався зчепитися з ним, бо знав запорозьке завзяття. Сулима ж теж не
поспiшався битись, бо у нього було ще менше вiйська, нiж у
Конецпольського, i йому було корисне прогаяти який час, бо до нього щодня
пiдходили новi й новi ватаги повстанцiв.
Коронний гетьман зрозумiв, що становище його гiрша║, i надумав узяти
Сулиму зрадою. Знаючи, що ре║стровi козаки сподiвалися собi од короля
подяки за вiрну службу пiд час шведського походу[8], вiн зiбрав до себе
старших з ре║стрових козакiв, почав ┐х улещувати, вихваляв за вiрнiсть
королю i нахвалявся, що неодмiнно дiйде до короля i добуде ре║стровим
козакам бiльшi права i навiть побiльшення козацького ре║стру, аби тiльки
вони зрадою взяли Сулиму i привели до нього.
- Нащо нам проливати кров свою й запорозьку? - говорив вiн.А вам нащо
бити сво┐х братiв? Всьому заколоту призвiдник Сулима, його треба взяти з
козацького табору, i все його вiйсько зараз же розiйдеться по хатах. То ж
все наволоч, хлопи... Тiльки ви - ре║стровики - певнi козаки i, як зробите
менi цю службу, то, не проливаючи кровi, добудете собi великi права, а
дiтям вашим кращу долю.
Козацька старшина вагалася: бити сво┐х братiв нiкому не хотiлося,
перейти ж на бiк Сулими було боязно, бо поляки зразу поруйнували б ┐хнi
хати й поодбирали б грунти; принада ж побiльшити козацький ре║стр,
придбати новi права була дуже велика i в очах трохи уже сполячено┐
козацько┐ старшини виправдовувала навiть зраду. Були й такi помiж
старшиною, що сперечалися, кажучи, що такого славного лицаря, як Сулима,
грiх i сором губити, але таких голосiв було менше, i вони могли обстояти
тiльки за те, щоб коронний гетьман привселюдно дав обiцянку, що Сулимi не
буде од полякiв нiяко┐ кари, i як тiльки запорожцi розiйдуться, то його
буде випущено на волю.
Конецпольський урочисто дав присягу, що й волос не спаде з голови
Сулими, бо вiн i сам, мовляв, шану║ такого великого вояку й оборонця
святого хреста.
Тодi дехто з козацько┐ старшини, а мiж ними й Iлляш та Барабаш, пiшли
до запорозького табору i упевнили Сулиму, що ре║стровi козаки, як i пiд
час постання Тараса Трясила, хочуть перейти на бiк запорожцiв.
Сулима дуже зрадiв, цiлувався з ре║стровими i просив скорiше переходити
з козаками до його табору, щоб тодi разом вдарити на полякiв.
На другий день всi шiсть тисяч ре║стрових козакiв увiйшли в табiр
запорожцiв, гадаючи, що вони справдi стають з запорожцями до спiлки;
старшi ж ре║стровикiв робили сво║ дiло: вони ввечерi пили й ┐ли разом з
сулимою, а уночi, коли той уже спав, заткнули йому рота, зв'язали руки i
одвели до Конецпольського, а той зразу ж пiд великою вартою вирядив його
до Варшави.
Кинулися ранком запорожцi гетьмана, аж нема його. Поки довiдалися, що
сталося, минуло пiвдня, i Сулима був уже далеко. Хотiли запорожцi битися з
ре║стровими козаками за ┐хню зраду, але тi нi в чому не були виннi,
старшина ж ┐хня, зробивши сво║ дiло, не вернулася бiльше до запорозького
табору.
Довго держали поляки славного запорозького гетьмана у Варшавськiй
в'язницi. Королевi шкода було карати його смертю, як засудив сейм, бо ц тi
часи боротьби хритиянських народiв з бусурманами Сулима був красою й
славою цi║┐ боротьби; проте польське панство вимагало у короля смертi
козацькому гетьману за те, що через нього повстанцi поруйнували ┐хнi
ма║тки, i наостанку король мусив скоритись панам.
Одного ранку привели зав'язаного козацького гетьмана у Старе Мiсто на
майдан.Там на високому помостi, побачив вiн ката з великою сокирою у руцi
й зрозумiв, що ма║ статись.
Не страхався смертi славний козак, але нудьга, мов гадюка, омотала йому
серце й ссала з нього кров... нудьга з того, що гине через зраду сво┐х
братiв.
Та зласкавилася доля до славного лицаря в останнiй час i не дала йому
вмерти з одча║м в серцi: вона послала йому надiю, що розбрат мiж
укра┐нцями й зрада минуться i мiж ними запану║ ║днання. З такою надi║ю вiн
гордо пiдвiв сво║ чоло i сказав до натовпу панiв:
- Прощайте, панове, та сподiвайтеся лиха, бо моя кров вам дурно не
минеться!
Високо пiдкинув кат угору свою блискучу сокиру, i покотилася голова
славного сина Укра┐ни додолу.
Почувши про страту Сулими, вдарили руками об поли тi, що продали свого
гетьмана. Як Христа продав Iуда... Одурив ┐х Конецпольський, сказавши, що
й волос не впаде з голови Сулими, одурив вiн ┐х, обiцяючи й права, й ласку
короля... нiчого не придбали вони за свою зраду. Кров же сулими справдi не
минулася полякам дурно: помiж ре║стровими козаками почалося велике
ремствування на польську неправду й утиски, i через дванадцять рокiв, при
початку повстання Хмельницького, всi казаки: i запорозькi, й ре║стровi -
одностайно стали за права й воля свого народу.
Плакали й тужили запорожцi, вертаючись з Укра┐ни човнами повз Кодацький
порiг без того, з ким за невеликий час, до того ж такою славою зруйнували
Кодак, а разом з козаками тужив i голосив порiг Кодацький, сумуючи, як i
зараз, про розбрат помiж дiтми Укра┐ни.
Не один ще раз пiсля того Кодацька фортецiя переходила з рук до рук, не
один ще раз Кодацькi скелi умивалися гарячою кров'ю, аж поки, нарештi,
зникло тут все: i вибухи гармат, i гомiн бойовища, й пiснi волi... I
лишився тiльки один живий свiдок давнiх подiй - порiг Кодацький, що й досi
тужить за дiтьми волi та спiва║ про минуле.
1913 р.
[1] Ре║стр - список козакiв, якi визнавалися польським урядом законною
збройною силою.
[2] Шанцi - окопи.
[3] Микитин Рiг - острiв на Днiпрi.
[4] Тароки -_ ременi ззаду сiдла для прив'язування речей або
прив'язаний до сiдла дорожнiй мiшок.
[5] Жовнiри -_ солдати польсько┐ армi┐.
[6] Базавлук, Хортиця - острови на Днiпрi, де в рiзнi часи розмiщалася
Запорiзька Сiч.
[7] Крати - грати; клiтки на чомусь.
[8] Шведський похiд козакiв - ма║ться на увазi козацький похiд в
Прибалтику в ЗО-тi рр. XVII ст.
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT