Iван Карпенко-Карий. Бурлака
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Драма в 5 дiях
ДIкВI ЛЮДЕ
Михайло Михайлович - волосний старшина.
Омельян Григорович -писар.
Сидiрзбiрщик, прибiчник старшини.
Петро
Семен
Д i д односельчане.
Микола
Павло
1-й ЧОЛОВIК
2-й ЧОЛОВIК
3-й ЧОЛОВIК
4-й ЧОЛОВIК
Опанас - бурлака.
Олекса - молодий парубок, його племенник.
Галя - Олексина молода.
Олена - сестра Олекси.
Прiська - жiнка Петрова.
Гершко - жид.
Поштар.
Громадяне, десятники, парубки i дiвчата.
ДIЯ ПЕРША
Волосне правленi║.Стiл. За столом сидять Писар, старшина Гершко_.
ЯВА I_
Старшина_. Хто ж то базiка?
Гершко_. Первий - Петро. Вiн каже, що замiсть того, щоб заплатить
недо┐мку, - я з вами в кумпанi┐ куповав у мужикiв на громадськi грошi
хлi'б будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсiм чоловiк! I так
все розказу║, наче вiн там був. Декотрi хазя┐ни почали забивать йому баки,
то вiн чуть не бив Дмитра.
Старшина_. Нехай собi чешуть язики! Собака бреше, а вiтер несе. Що то
вони щитать нас будуть, чи як? Я ┐х пощитаю! А холодна нащо? Поки що цiна
пiднiметься, продамо хлiб i бички, то й грошi покладем на сво║ мiсце; от
┐м i дуля, хоч би й до начальства дiйшло.
Гершко_. Аби все було гаразд - ви лучче зна║те.
Старшина_. То-то. (Смi║ться.)_ Ти не робiй, Гершку. Омельяне
Григоровичу, що ви там записались так i не слуха║те, що тут Гершко
розказу║?
Писар_. Тут статистiка зовсiм голову заморочила.
Старшина_. Покиньте, пощита║мо сво┐ дiла.
Писар_. То ┐сть, хоч пропади: одно - статистiка, а другое - скопленi║
большое отписки.
Старшина_. Берiть щоти. Кладiть. Ну, Гершку, кажи.
Гершко_. Зараз. Я купив тисячу пуд пшеницi на роз-i; писки. Скидки з
пуда двадцять копiйок проти цiни, яка буде восени, та проценту за те, що
вперед дав грошi, з кожних утрьох рублiв-мiрка жита або ячменю. Записали?
Писар_. Записав.
Гершко_. Тепер роздав п'ятсот рублiв тим, що не схотiли хлiба продавать
пiд розписки, i кожний хазя┐н з трьох iрублiв принiс за процент мiрку
пшеницi або двi ячменю, що у кого було. Окрiм того, кожний хазя┐н повинен
одробить один день за вигоду.
Старшина_. Ну, це в роздiл не пiде. Це вже мо║ щастя, тiлько ж у мене й
буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!
Писар_. А скiлько ж ячменю i пшеницi принесли?
Гершко_. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.
Писар_. Ну то так не дощита║шся, це настояща статистiка!
Гершко_. Найкраще ходiм до мене, ми там удвох i пощита║мось.
Старшина_. Ай справдi.
Писар_. Ну, а статистiка? Лежатиме?
Гершко_. Полеже, хiба так ┐┐ зараз i схопиш?
Писар_. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!
Старшина_. Пусте дiло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там
горлата голота базiка, хоч вона i не страш ¾ все ж лучче, коли
зна║ш. Тепер, слава богу, страшних нема║. Був тут у нас митець бунтовать
громаду. О, тодi погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто i дере горло,
але на бо нiчого не тямлять!
Гершко_. Що ж то за птиця, той Панас?
Старшина_. Не бiйся, його тут нема: вiн десять лiт уже в Криму чабану║,
навряд чи й прийде!
Гершко_ (смiючись)._ Нехай його там вовки з'┐дять, коли вiн страшний.
Писар_. Та йди вже - може, хоч горло даси промочити, а то зовсiм
засохло. (Склада бумаги.)_ Ну й надо┐ла менi та статистiка, ви не
повiрите! Через не┐ i лишню чарку вип'║ш.
Виходять.
ЯВА II
Старшина (один)._ Ехе-хе! Дiла, дiла! Коли-то ти ┐х покiнча║ш? I усе ║,
благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже нi, така вже
пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хлiб та скот продам, то з
баришiв закладу третю, i всi грошi громадськi треба здать у казначейство,
щоб не скушали. Ще щоб не пiйматься! Хоч i не показу║ш виду, що страшно, а
на душi якийсь неспокiй раз у раз: ну, як начальство довiда║ться,що я на
громадськi грошi баришую, пропаде багато працi! Наче аж легше, як тiлько
подума║ш, що вернеш грошi - i грiхiв нiяких! Поможи боже! Тодi вже не буду
зачiпать казенних грошей. Оцей тiлько раз коли б благополучно... А тут ще
другий неспокiй! _Ну,_ що ти будеш робить на свiтi божому? Запала в око
дiвка, тут ║ у бiдно┐ вдови - Галею прозива║ться, - i нудюсь свiтом! Та
вже ж стара Марiя не сказилась, щоб не вiддала сво║┐ дочки за мене замiж.
Та й дiвчина ж! Чорт ┐┐ зна║, в кого вона игуродилась така хороша! Там
така дiвка, що тiлько гляне... А!.. Аж тодi вже буду задовольнений, як
висватаю Галю. Послав оце Сидора до старо┐ Марi┐ - почу║мо, що скаже! Не
думав уже й жениться, а от розбагатiв - гарно┐ жiнки захотiлось... Хто
його зна, коли вже тi дiла покiнчаю... Що ж це Сидора так довго нема?
(Загляда у вiкно.)_ Зда║ться, вiн iде. Аж тремтю: що то вiн скаже?
ЯВА III
Входить Сидiр.
Сидiр_. А я думав, що ще застану дома, та заходив до вас.
Старшина_. Ну що, бачив?
Сидiр_. Та чи ви зна║те, що Параска провiдала якось, що ви свата║тесь,
там репету║ - мало не вискочила на хату.
Старшина_. А нехай ┐й бiс, тiй Парасцi, - обридла вже вона менi! Кажи,
що Галя, чи согласна?
Сидiр_. Та де там вам согласна, не хоче: в нього ║ вже, каже, Параска.
Старшина_. Та що ти менi з Параскою лiзеш у вiчi? Хiба я з нею
вiнчаний, чи як? Ти дiло менi кажи.
Сидiр_. Не хоче в одну душу: лисий, каже, старий!
Старшина_. Тю на ┐┐ батька! Який же я старий? Адже ж нехай прирiвня║ до
мене якого парубка, чи справиться зо мною?
Сидiр_. Коли ж, бачите, дiвчина вона дуже молода, красива, то де вже ┐й
iти замiж за вас.
Старшина_. А чому ж i не йти! Яка ж розумна дiвка
не пiде за багатого хазя┐на, хоч би й немолодого?
Сидiр_. От бачите, а вона каже: яка розумна дiвка
пiде, хоч би й за багатого, та за старого.
Старшина_. Чи не брешеш ти?
Сидiр_. I, ║й-богу, правду вам кажу, не хоче: й руками, ; й ногами
брика║ться. Мати каже, що вона коха║ться з Олексою Жупаненком, а примусить
┐┐, каже, не маю сили: як не ,схоче, каже, то вона й повiситься, я ┐┐
знаю.
Старшина_. То ти так i кажи! Тепер я бачу, через що я й старий, i
сякий, i такий. Це друга рiч! Ну, то постривай, я покажу ┐й Олексу!
Постривай... Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазя┐ном,
помагай же менi!
Сидiр_. Кажiть, я все зроблю. Менi аби отвiту нiякого.
Старшина_. Який там отвiт! Вiзьми ти Олексу зараз пiд арест, у мене
конi на тiй недiлi, покраденi, скажи, що на його пада пiдозрiнi║. Галя вiд
нього вiдкинеться, як вiд злодiя, а там ми ще помiрку║мо з писарем, якщо
буде стоять на свойому, чи не можна його в москалi запроторить. Пiсля
завтрього якраз прийом в нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю.
Iди зараз та гукни Омельяна Григоровича, вiн тут, у Гершка у шинку.
Сидiр_ виходить.
_
ЯВА IV
Старшина (один, гука в дверi)._ Мерщiй писаря зви! От тобi й раз! Хто
ждав, щоб дiвчина, гола як бубон, не пiшла за мене замiж? Але я хочу, щоб
вона була мо║ю жiнкою. Хотiв я розбагатiть - розбагатiв; хотiв я почету -
маю; тепер хочу красиву молоду жiнку - та й не добуду?! Нi, добуду! Я
Олексу того й у Сибiр пошлю, як на те пiде! Все спродам... Нi, це вже
лишн║: цiлий вiк наживав, та й збуть? Можна й так обiйтись!.. Старий,
каже, дурна, дурна! А грошi, а худоба!! Хотiв би я тепер упирем буть, щоб
причарувать ┐┐...
ЯВА V
Входить писар.
Писар_. Пощитались. Виходить баришiв п'ятсот рублiв. Сотняжка и менi
перепаде!
Старшина_. Двi! Тiлько зробiть дiло. Омельян Григорович, скажiть менi:
чи можемо ми з вами вкупi заправить так, щоб супротивникам нашо┐ волi
прийшлося i свербляче, i боляче?
Писар_. Як у якому дiлi, а до того ще й як кому, треба знать
послiдовательно.
Старшина_. Ви вiд мене не обiженi? Еге, нi? То й знайте: помага║те менi
- собi помага║те.
Писар_. Iстина. Я всегда так думав i так поступав, що
це ви так збентеженi? Яке там дiло? Мабуть, круте?
Старшина_. Многосложне дiло, Омельяне Григоровичу, але як i вигра║мо,
то й могорич буде!..
Писар_. Многосложний?
Старшина_. Он який!
Писар_. Кажiть.
Старшина_. Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене
урозумi║те. ксть тут дiвчина прехорошая собою - Галя Королiвна. Менi
захотiлось ┐┐ взять за жiнку. Послав сватать, а вона не захотiла.
Писар_. Це дiло трудне: В душу не залiзеш i туди ┐┐ не навернеш, куди
сама не схоче.
Старшина_. Не те. Слухайте далi. Вона не хоче за мене через одного
парубка - Олексу Жупаненка. От цього-то Олекси треба здихаться - i Галя
Королiвна моя. Розiбрали?
Писар_. Тепер розiбрав. Здихаться? У городi ║ у нас один чоловiк,
Казюкою прозива║ться, так той тiлько й порадить, як здихаться.
Старшина_. Як самi не придума║мо, то й до Казюки вдаримося, - я Казюку
й сам добре знаю, не одну справу з ним виграв! А поки що самi помiрку║мо.
Оце зараз я послав Сидора заарештовать Олексу за те, що буцiмто вiн покрав
мо┐ конi на тiм тижнi. Менi зда║ться, що Галя вiд нього вiдцура║ться, як
почу║, що вiн злодiй. Та цього мало. Чи не можна його в москалi вiддать?
Бо з кiньми справи не вигра║м. Ну лишень розкиньте розумом!
Писар_. А постривайте, справлюсь, яке його посемейство.
Старшина_. Мати-вдова i три сестри.
Писар (шука║ по списку)._ Один син.
Старшина_. Мати вийшла замiж та живуть при вiтчимовi.
Писар (ударив по списку)._ Ой, постойте, - можна.
Старшина_. Чи ║сть же таке дiло, щоб воно було невозможно? Хiба ми
сьогоднiшнi? Ну, кажiть, як?
Писар_. Мати, значить, Вербенчиха, дочки при нiй, а Олекса Жупаненко
особо остався - одиночка, значить, а одиночки йдуть! Так i по списку
показано.
Старшина (цiлу║ писаря)._ Голова!
Писар_. Постривайте, а як по справцi скажеться...
Старшина_. То друга рiч, нехай оказу║ться, а тим часом не буде мiшать.
Писар_. Та чи так? А як хто заступиться, як мати пожалу║ться?
Старшина_. Куди ┐й к бiсу жалуваться! Та ми ┐┐ охолодну запрем на той
час, поки приймуть Олексу; а менi би Галя побачила, що Олекса в москалi
пiшов, то вона моя.
Писар_. Як так, то й так! Значить, пiдженем свою полiзу. Глядiть же:
двi сотнi з баришiв i могорич! А тим часом аайте здоровi, я пiду до
Гершка, там ще щоти зоставив, треба кiнчать.
Старшина_. Я вже знаю, якi то щоти, лучче б ви ┐х не кiнчали, бо ще
рано, може трапиться яке дiло, а як щоти скiнчите, то...
Пиcap_. Я свою степень понiмаю! От тiлько статистiка менi в печiнках
сидить - та нiчого, не ударим в грязь лицем: таку статистiку пiдведем, що
тiлько руками становий розведе. (Виходить.)_
ЯВА VI
Старшина (один)._ От i хороший чоловiк, тiлько торка багато! А голова
золота! Ну, зда║ться, дiло iде на лад! Коли б менi тiлько це дiло виграть
- годi! Буду в церквi щопразника отаку свiчку ставить!.. О, зда║ться, це
Сидiр iде. Так, вiн, i Олекса з ним. Ану, попробую ще ласкаво заспiвать.
ЯВА VII
Сидiр i Олекса.
Сидiр_. Так, так, голубчику! Нiчого тут крутить i сюди i туди, у на то
свiдки, що ти коней вiддав злодiям!
Олекса _Та бога ви побiйтеся, я вам десять свiдкiв подам, що як у
старшини коней покрадено, я був аж у Висцi, на весiллi, там i ночував, там
i на другий день зостався i тiлько в обiд третього дня при┐хав.
Старшина_. Та вже як не вертись, а треба буде признаться, бо з города я
получив звiстку, що злодiй пiймався i на тебе показав.
Олекса_. А щоб вiн катовi на свого батька показав! Не паскудьте ви
мене, ви зна║те, що ми були хазя┐ни i мiй дядько Панас був старшиною, як i
ви, а що тепер зубожiли, то це не порок, може, ще й ми хазя┐нами будемо.
За що ж ви таку бiду наклика║те на мене.
Старшина_. Бач, у дядька пiшов! Дуже цiкавий! Гляди, щоб i тобi, як i
дядьковi, не втерли носа. Були хазя┐ни! А тепер твiй дядько - бурлака,
чабаном десь служить, а все через те, що розумний дуже.
Олекса_. Дай боже всiм такого розуму.
Сидiр_. Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказу║ш.
Старшина_. А вийди, Сидоре, в сiни, я з ним побалакаю. То вiн тебе
соромиться!
Сидiр виходить.
Чу║ш, парубче, я тобi i конi подарую, i дiла нiякого не заведу, i ще
дам сто карбованцiв... тiлько вiдсахнись ти вiд Галi Королiвни - я ┐┐
сватаю! Iди куди в найми, скажи, що коха║ш другу - одкинься вiд не┐! Бо як
цього не зробиш, то я тебе i в острог посадю, i в москалi вiддам - все
одно пропадеш.
Олекса_. Так ось воно що! Ви б так i казали: це ви купу║те у мене мою
дiвчину? Нi, дядьку, бiдний я, правда, i сто карбованцiв грошi, але я
повiсився б на другий день або й зараз, якби взяв у вас сто рублiв для
того, щоб розпанахать свою душу, зсушить сво║ серце разом з чужим серцем!
Нi, дядьку, цього не буде! Ви мене не зляка║те тим, що посадите. Посадите
- то й випустите. А в москалi пiду, то не по вашiй волi, а так, значить,
слiд, тепер усi iдуть. Тiлько менi писав дядько Панас, що я вiльготний...
Старшина_. Я тобi покажу вiльготу, коли так! Бач, який завзятий! Я до
тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же, я тебе поки
в москалi вiддам, то ще й рiзками випорю, волосним судом. Сидоре! Вiзьми
його в холодну, ми з ним завтра розправимося, ач яке зiллячко!
Сидiр_. Iди.
Олекса_. Грiх вам буде, дядько! Я всiм людям розкажу, за вiщо ви надо
мною згнуща║тесь.
Старшина_. Посади його та поклич писаря.
Сидiр_. Та онде й вiн, i Гершко бiжать сюди обидва.
Сидiр з Олексою виходять.
ЯВА VIII
Старшина (дивиться у вiкно)._ Диви, й справдi, неначе ┐х хто в потилицю
турлить, - бiжать. Чи не побився, бува, Гершко з писарем?! Ще мало
клопiт-розбирай сво┐х. Ну, вже той Омельян Григорович, з духовних, а не
по-духовному поступа...
ЯВА IX
Гершко i писар разом в дверi вскочили i застряли. Гершко виборсався
первий, а писар, п'яний, говоре з дверей.
Писар (в дверях)._ Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тiлько, бо
ти захакався, як собака.
Гершко_. Не журiться за мене, глядiть, щоб самi не впали!
Старшина_. Бачите, Омельяне Григоровичу, а казали, що свою степень
понiмаете!
Писар (пiдходе)._ Всеконечно понiмаю! Ето не ваша, а моя печаль!
Старшина_. Що ви там натворили?
Писар_. Все як слiд. Постойте, я вам по порядку. Тiлько що я випив
послiдню чарку i закусив хваршированою щукою, у нього славна щука...
Старшина_. Та кажiть вже: чи ви побились, чи що?
Писар_. Боже сохрани! Вот (цiлу║ жида),_ значить, мир i любов! А тiлько
дело важное ║сть. Гершку, повествуй!
Гершко_. Пам'ята║те, як ви сьогодня сказали, що тут у вас був бунтовщик
Опанас Бурлака?
Старшина_. То бий вас сила божа, якi полохливi! Так же ж був, а тепер
чорт його зна║, де вiн! Кажiть толком - що там трапилось?
Гершко_. Ну, слухайте ж сюда: оцей самий Бурлака сидить у мене в шинку,
тiлько що прийшов. Там його обступили люде! Розказують, що Олексу
заарештували, чули, як Сидiр гвалтував, що вiн коней ваших покрав; i той
Панас сюди збира║ться. Я затим i прибiг, щоб вам сказать.
Старшина_. Та нi, то не вiн! Де йому тут узяться? То тебе лякали.
Гершко_. Вiн! Перелякав мене на смерть: ножем ударив по столу - загнав
його по саму колодочку.
Писар_. Верно, как статистiка!
ЯВА X
Входить Бурлака, в постолах, в свитi, з торбою за плечима i з
чабанською гирлигою в руках. Писар присiда бiля столу, жид задом крадеться
за дверi i щеза.
Бурлака_. Здрастуйте вам. Не пiзнали?
Старшина (стривожений трохи, але не показу║ виду). _Ба нi, пiзнав.
Давно прийшов?
Бурлака_. Та оце тiлько що ввiйшов в село! Як же ти пожива║ш, Михайло?
(Iде до нього, хоче почоломкаться.)_
Старшина_. Ти знай честь, пам'ятай, з ким говориш! Зда║ться, бачиш, що
старшина (показу║ знак),_ то треба й говорить якось iначе.
Бурлака (трохи одступа назад)._ Це так товарища стрiча║ш? Ну,
вибачайте, господин старшина. А я й чув вiд людей, що ви стали великий,
пан, що до вас нi приступу тепер, та i не вiрив, аж воно i справдi так.
Вибачайте ще раз.
Старшина_. Яке менi дiло до людського пащекування! Всяк повинен знать
сво║ стiйло. Чого тобi треба?
Бурлака_. Бачите, я йшов додому спочивать, на старiсть надо┐ло менi мiж
чужими людьми тиняться. Сивiть почав, i нi до кого було голову прихилить!
А тут у мене зостався племенник - Олекса Жупаненко, - думав у нього
доживать старiсть. Приходжу сьогодня в село, питаю про свого Олексу, а
менi й кажуть, що його тiльки що заарештовано. Так я й додому не заходив;
розпитав, хто старшина, зараз i сюди - думаю собi: старий приятель Михайло
дасть братерську раду. Одначе бачу, що ради не буде. Ну, хоч скажiть менi,
будь ласка: за вiщо ж хлопця посаджено пiд арешт?
Старшина_. А ти що менi? Начальник, чи як, що я тобi буду розказувать,
за вiщо кого в холодну посадю?!
Бурлака_. Ба нi! Ви менi начальник, а всякий начальник повинен
заступаться за правду i кожному мирянину давать i пораду, i одповiдь на
його питання!
Старшина_. Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалака║ш! То ти
тiлько за цим прийшов? Менi нiколи, iди собi з богом!
Бурлака_. Як же це буде? То ви й не скажете, за вiщо мого племенника
посадили?
Старшина_. Пiшов собi геть! Що ти менi молитву прийшов читать?
Бурлака (пiдходить, старшина одступа)._ Слухай, Михайло! Я не
подивлюсь, що ти старшина, а тiлько не заговориш по-людськи, то виволочу
тобою всю хату! Кажи, не дратуй мене: за вiщо взяли парубка? Я не одступлю
за порiг, поки не довiдаюсь!
Старшина (огляда║ться.)_ Омельян Григорович, де ви?
Писар_. Я тут - на мiсцi. (Шука наче чого.)_ Перо десь упало.
Старшина_. Пишiть протокол! Чули, що вiн казав?
Писар (пiдiйма║ться, витрiщив очi i дивиться)._ Не уро-зумiв!
Бурлака_. Шкода, пане-брате, твiй писар тепер тiлько мислiте може
писать. Бач, який гарний - мов сова! Ще раз просю тебе, Михайло
Михайлович, не дратуй мене, скажи: за вiщо ти арештовав Олексу?
Старшина_. Твiй Олекса - злодiй, за то й сидить, чув?
Бурлака_. Злодiй?! Брехня! Люде зараз казали менi, що Олекса смирний,
роботящий i чесний хлопець! Не шуткуйте цим словом, господин старшина! Все
мо║ щастя в цьому парубковi: вiн мiй племенник, вiн мiй хрещений син, я
задля нього тiлько сюди й вернувся. Коли правда, що Олекса злодiй, я вiд
нього вiдцураюсь i завтра ж вернусь назад, а коли довiдаюсь, що нi...
Глядiть! У Бурлаки та сама душа зосталась i те саме серце б'║ться в
грудях, котрi дванадцять лiт тому назад водили його скрiзь шукать правди.
Я i тепер знайду правду!.. (Виходить.)_
Старшина (до писаря)._ Шукай, шукай! Вiтра в полi... Ну, а ви - хоч
викрути: яка тепер з вас порада?
Писар_. К вечеру - как стьоклушко!
Завiса.
ДIЯ ДРУГА
Дворище волосного будинку.
ЯВА I
Сидiр i писар.
Сидiр_. Ви ще не зна║те Бурлаки, - вiн нiчого не подару║. Бачите, не
вспiв у село увiйти, вже й колотить миром, а все через кого? Через дiвку!
Писар_. Михайло Михайлович дуже ласий на баб'ячий рiд, нiгде правди
дiть!
Сидiр_. Наробить йому Галька клопоту! I то ти скажи, на милость божу,
заманулось чоловiковi! Хiба мало цi║┐ поганi?
Писар_. Коли ж гарна бiсова дiвчина: оком поведе - й слабого з постелi
зведе.
Сидiр_. Так засватана ж уже!
Писар_. Тим вона ще краща: засватана дiвка вподоби!
Сидiр_. Глядiть, щоб не було бiди!
Писар_. Пусте дiло, нiяко┐ бiди не буде. Ми на законном основанi┐
вiддамо Олексу у москалi.
Сидiр_. А як же вiн витягне далекий жеребок?
Писар_. А доктор нащо? Доктору заплатить, то вiн буде бiльше бракувать,
щоб добраться до Олекси.
Сидiр_. Хiба! Ну й голова! Сьогодня буде война. Бурлака радив пощитать
волость, там така буча вийшла, що страх: однi за Михайла, а другi протiв
нього!
Писар_. Ти б iшов до шинку, там вже зiбралися, треба могоричить декого.
Утремо носа Бурлацi.
Сидiр_. _Та ми вже радилися з Михайлом Михайловичем. Зна║те, що я вам
скажу: ║й-богу, страшно iти, ще битимуть. Вчора похвалявся Петро. Що буде,
то буде, побачимо, - пiду! (Виходить.)_
ЯВА II
Писар_. Що воно за чоловiк цей Бурлака? Може, й справдi його послухають
i причепляться щитать волость? Та, впрочем, що ж вони зроблять, як не дать
┐м книг? Одна морока! Пiду, поки сход, може, скiнчу вiдомость про заводи.
Ну вже менi ця статистiка обiсiла, аж нудно робиться, як згадаю про не┐!
Де ж, однiх хворм дванадцять! Шутка сказать! (Виходить.)_
ЯВА III
Старшина (один)._ Сьогодня треба дiло повернуть круто. Як зiб'ю Бурлацi
пиху, то знову буду панувать. Держись, Михайло! Коли б менi завтра тiлько
Олекси здихаться, а там, поки його вернуть, поки що - то ми Галю
висвата║мо. Не знаю ж, чи писар у волостi? Вже й на сход збираються.
Сьогодня ще й на весiлля треба пiти - просили. Може, там i Галя буде? Пiду
безпремiнно - чи не влучу години, щоб побалакать з нею! (Iде у волость.)_
ЯВА IV
3-й чоловiк. _Я ще малий був тодi, як вiн пiшов з села, то i негаразд
його знаю. Скажiть менi, чи його так-таки Бурлакою i прозивають, чи це вiд
того, що вiн бурлакував?
Петро_. Через те, що бурлакував, через те й Бурлакою звуть. Щоб ти
знав, що вiн за чоловiк, то я тобi розкажу. Давно це було, ще за
крепацтва, - бодай не верталось! Ми вмiстi з Опанасом пасли валахiв
панських, - лiт нам було, може, по п'ятнадцять. Раз надвечiр попасом
прийшли ми з валахами до лiска, - ось що за Варчиною балкою, - де не
взявся, сучо┐ пари, вовк i задавив двох валахiв. Бiда - битимуть. А Панас
такий був, що не доведи боже, якби його вибили - пiдпалив би двiр,
сердитий та завзятий! Ото Панас й надумав тiкать на Басарабiю , а ми
сиротами були. Пригнали ми валахiв додому, - ввечерi ┐х не лiчать.
Повечеряли, вкрали хлiба та й подались. Де та Бесарабiя - нi вiн, нi я не
зна║мо! Йшли навпростець, куди Панас вiв. Вiн був цiкавий i чув, що
Басарабiя в той бiк, де сонце сто┐ть в обiдню пору. То так i йшли на
сонце. Не стало у нас хлiба, я зовсiм пiдбився, почав плакать i лаяться.
Опанас довiв мене до якогось села i сказав: iди, каже, в село i признайся,
звiдкiля ти, то тебе назад пошлють, бо не тобi, каже, бурлакувать!
Попрощався зо мною та й пiшов. Так Опанас пропадав лiт двадцять, а може, й
бiльше. Як же настала воля, вiн i прийшов додому. Розказував, був аж коло
Дунаю, а послi попав до якогось нiмця в Крим, там чабанував, та й грамоти
добре вивчився.
3-й чоловiк_. От чоловiк - свiта побачив!
Петро_. Еге! Та й недурно ходив. Скоро прийшов, зараз хазяйство почав
заводити, - грошенята були. Тодi ще якраз уставнi грамоти робили, от ми
його й вибрали старшиною.
3-й чоловiк_. Так вiн i старшиною був? Тепер пам'ятаю, пригадав! Коло
його хати раз у раз народ збирався, i вiн ┐м розказував. Через що ж вiн
знову подався бурлакувать? Тодi ж воля вже була.
Пiдходять люди: 1-й i 2-й чоловiки i ще дехто.
Петро_. А був у нас посередник, чоловiк нiчого собi, тiлько все грошi
позичав, через те i промотався. Один раз причепився до Панаса, щоб той
позичив йому з громадських грошей тисячу рублiв. Опанас не дав. Ну, i
завелися. Посередник його змiнив i настановив Михайла Михайловича, що й
досi хазяйну║, а Михайло зараз i позичив грошей посередниковi, значить.
Ото тут i пiшло. Опанас почав правди дошукуваться i таки добився, що
губернатор посередника змiнив, але ж i сам, ┐здючи то сюди, то туди,
спустив всi грошi, якi привiз з Криму. Тодi i каже: я свого добився, грошi
громадськi вернув i посередника вигнав, а тепер знову пiду зароблять собi
грошi. - та й пiшов до прежнього хазя┐на в Крим. I оце вже, мабуть, лiт
бiльше десятка, як його не було в селi, тiлько iнодi грошi присилав сестрi
Горпинi.
1-й чоловiк. _Так вiн, мабуть, знову грошей принiс. I я його добре
пам'ятаю, вiн же наш сусiда i з покiйним батьком був приятель, то я часто
слухав, як вiн, бувало, в недiлю почне розказувать про божественне i про
всякi землi. Батько казали, що вiн усю Библiю прочитав.
2-й чоловiк_. Як же то вiн ще й досi з ума не зiйшов, бо, кажуть, як
Библiю всю прочита║ш,, то безпременно з ума зiйдеш! Я чув, як баба Ярина
казала, що Бурлакiв дiд був запорожець i накладав, каже, з чортами. Може,
й вiн через те такий тямущий вийшов.
1-й чоловiк. _Отак ушквар! Хiба чорти стали б його вчить святому
письму?
Всi смiються_.
Ну й вигадав!
2-й чоловiк_. Чого ти зуби скалиш? Послухав би, що Ярина каже!..
1-й чоловiк_. Сидiв' три днi-та й висидiв злиднi!
Смiються._
ЯВАV
Приходить Семен.
Семен_. Здрастуйте вам! А хто то висидiв злиднi?
1-й чоловiк_. Та тут комедiя: вiн каже, що чор┐и вивчили Панаса Бурлаку
святому письму. (Регоче.)_
2-й чоловiк_. Брешеш! (Сердито передразню║.)_ Ге-ге-ге! Якого бiсового
батька смi║шся?
1-й чоловiк_. Не кажи нiчого, не подумавши, то й смiяться не будуть.
2-й чоловiк_. Тьфу! (Виходить.) _
1-й чоловiк_. Не дай бог, який гарячий, плюнь у друге мiсце.
Петро_. Та годi вже вам! Всi. Ба й справдi, завелися, наче малi дiти!
3-й чоловiк. _Он Бурлака iде, i люде з ним.
Петро_. Може, хоч трохи приборка║ крила нашому Михайловi Михайловичу. I
що тiлько вони виробляють, то й сказать не можна.
ЯВА VI
Приходять Опанас, Микола, дiд, Павло i ще люди.
Бурлака_. Таке-то, люде добрi, робиться у вас: взяв парубка i нi за
вiщо посадив у холодну та й держить. Тепера вiн один син у матерi, а
старшина ставить його без вiльготи
по списках! Захотiлось йому, бач, молоду Олексину собi
висватать, а та йому гарбуза пiднесла, i то вiн так мститься. Вiн вас
усiх заставе робить на нього, як ви будете
мовчать!
Дiд_. Бодай не казать. Роблять, що хотять: Сидiр Кавун
та писар орудують всiм. Котрi багатшенькi, тягнуть за ними. От хоч би й
з надiлами: хто не мав сили-поприбирали у надiли до себе, а тепер нiяк не
вiдтяга║мо. Поки дiти були малi, то й я сво┐ надiли вiддав, - аби
виплачували; а тепер дiти пiдросли, став требувать назад, - кажуть, нiби я
продав, ще й документи якiсь показують.
Бурлака_. То це, виходить, пiдлоги.
Дiд_. А пiдлоги.
Бурлака_. Так чого ж ви дивитеся? Сход ма║ право повертать усi надiли
тим, кому вони належать.
Дiд_. А так, так!
Бурлака_. От сьогоднi виберемо щотчикiв, пощита║мо його. Як я розiбрав
дiло, то вiн багато грошей замотав, а ви мовчите, кожний про себе дба║, а
за громадське байдуже. А там i до надiлiв доберемось.
Дiд_. Та це правда.
Петро_. Нi, братцi, не так нам Михайло допiк, щоб i тепер йому мовчать!
Аби був чоловiк, щоб шлях показав, то ми його приструнчим! Звiсно, ми люде
темнi, а вiн з писарем i робе, що схоче.
Микола_. А що ти йому зробиш? Базiка║ш тiлько!
Дiд_. Вiн скрiзь руку ма║, а ми що?
Петро_. Одсохне йому та рука, як Опанас вiзьметься.
Микола_. Там уже побачимо.
Петро_. Та й побачимо! Треба, братцi, тiлько за Панасом тягти, а як
пiдемо урозтiч, - нiчого не вийде.
Павло_. А хто ж то руку буде тягти? Старшина як вийде, то й ти язика
прикусиш.
Микола_. Бо й прикусе!
Петро_. Аби ти не прикусив, а я не з тих.
Микола_. Та то ти смiливий оце зараз, а як у холодну посадять, то не те
заспiва║ш.
Петро_. У холодну! Дзуски! Короткi руки! Хто ж поведе? Хiба ти, може?
Микола_. Як звелять, то й я поведу.
Петро_. Зна║ш, що я тобi скажу?
Микола_. А що?
Петро_. Та то...
Микола_. Кажи ж, що?
Бурлака_. Постойте, братцi. За вiщо ви сваритеся? Ви старшину вибрали,
ви його й змiнить можете. Тiлько ж як ви будете свариться, то нiчого не
вдi║те. Це йому буде ковiнька на руку.
Павло_. Хто ж тобi казав, що всi хочуть старшину скинуть.
Сидiр_. Як його скинем, то тебе виберем, чи як?
Павло_. I ти будеш такий самий.
Бурлака_. От бач, уже й знайшлися тi, що з однi┐ миски сьорбають! Нехай
i тебе виберуть, нехай i цей самий буде, але ж подумайте: де вiн того
добра набрав? Хiба не чули, що вчора балакали, як старшина на громадськi
грошi купу║ хлiб через жида? Силою хоче вiд парубка дiвчину взять,
згнуща║ться над усiма, - це гiрше султана!
3-й чоловiк. _Та не гомонiть-бо так голосно, он старшина сто┐ть у
вiкнi, ще почу║.
Петро_. Нехай слуха, коли вуха ма║! Вони замотали бiльше двох тисяч
оброчних, а з нас шкуру деруть!
3-й чоловiк. _Та цитьте, бо почу║.
ЯВА VII
Громада ста║ купками, купками iде i розмова. На однiм мiсцi сцени.
Дiд (балака до тих людей, з котрими виходить)._ Та вже ти менi що хочеш
кажи, а надiли треба повертати тим, що в уставну грамоту записанi!
З гурту. _Так це так: сьогодня я не можу оплачувать i вiддам вам надiл,
а через яке врем'я знову вертай.
Павло (пiдходить)._ Дiд через те так кажуть, що ┐х син покинув надiл та
й пiшов з села; менi той надiл накинули, як ще земля була дешева, i я за
нього платив лiт сiм, а тепер син вернувся, земля подорожчала - вертай
йому надiл!
Дiд_. Не тiлько мiй син, багато ║ таких! Що ж ┐м, без землi
зоставаться, по-твойому, чи що?
Павло_. Про мене, нехай ┐м дають землю, а я надiла не вiддам.
Дiд_. Як присудять, то вiддаси!
На другiм мiсцi сцени.
2-й чоловiк (до 3-го, котрий одiйшов вiд Петра i пiдiйшов до 2-го
чоловiка)._ Воно, я тобi скажу, як придивиться гарненько, то виходить
Петрова правда. Аби б тiлько Опанас взявся.
3-й чоловiк_. Та й я так кажу, тiлько на бiсового батька так
репетувать, почу║ ще, то поки там що, а в холодну запре, от тобi й справа.
4-й чоловiк_. Як вовка бояться, то й в лiс не ходить! З гурту. Та ти
смiливий щось!
Тi, що слухають, регочуть. На передi кону.
Петро (до 3-го чоловiка)._ Чого ти бо┐шся? Ну, почу║, так що? Адже ми
по закону!
Чоловiк розводить руками i йде до чоловiкiв 1-го, 2-го i 4-го.
Микола (до Петра)._ Терпiть не можу, як воно розпустить пащеку! Хоч би
вiд себе, а то, мабуть, Опанас навчив. Випив та й верзеш.
Петро_. Брешеш! Я стiлько ж випив, як i ти! А по-твойому як? Лучче
мовчать? Нехай мотають, нехай обдирають - еге?
Микола_. А чим же ти докажеш?
Петро_. Чим? Як чим? Та тим...
Микола_. От бач, що й сам не тямиш, що балака║ш.
Петро_. Опанас докаже!
Микола_. Що ти менi Опанасом тика║ш! Опанас позавчора тiлько прийшов i
вже вiн розумнiший за всiх став.
На ганку показуються старшина з писарем i слухають.
Петро_. Бо й розумнiший, де ж тобi до нього! От почу║ш, то тодi i язика
прикусиш.
Микола_. Почу║м!
Петро_. Забрали громадськi грошi, поклали у кишенi, а ми мовчи?! Ти,
мабуть, подiлився з ними, що мо┐ речi не до душi тобi?
Микола_. Я знаю, що ти в холоднiй сьогодня посидиш, i Опанас тобi не
поможе.
Петро_. Не дiждуть! Вони мошенники, а я нiчого не замотав, та ще й у
холодну!
ЯВА VIII
Старшина (з писарем виступаючи вперед)._ Здрастуйте, з празником будьте
здоровi!
Всi затихли i повертаються до волосного будинку. Дехто одказу║:
"Спасибi! Будьте й ви здоровi!"
Сьогодня, мабуть, сходу не буде, бо багато п'яних. От зараз первого
Петра вiзьмiть i посадiть у холодну, йому дуже жарко!
Бурлака (виступаючи вперед)._ А за вiщо ж то його i в холодну брать?
Старшина_. А тобi яке дiло? Ти чого сюда прийшов?
Бурлака_. На сход.
Старшина_. Яке ти право ма║ш мiшаться не в сво║ дiло? Знай свою отару!
Бурлака_. Я свою отару знаю, i доглядаю, i обороняю, а ви свою нi за що
ма║те!
Старшина_. Не смiй зо мною так балакать!
Бурлака_. Вибачайте, господин старшина, що я вам скажу: i ви не смi║те
зо мною так балакать! Хiба це я погане що-небудь кажу. Я питаю вас, за що
чоловiка в холодну садовить?
Старшина_. А ти що таке? Ти прийшов сюди мене вчить? Ти не ма║ш права
на сходi бути, який ти хазя┐н, ти чабан!
Бурлака_. Ви не кричiть, бо й я вмiю кричать. Ви не лякайте мене - я
ляканий! Я знаю, що вам не хотiлось би мене отут бачить!
Старшина_. Нам не треба пройдисвiтiв. Ходив цiлий вiк бiля овець, то й
ходи, а на сходi зась!
Бурлака_. Михайло Михайлович, глядiть, щоб я вам чого-небудь не сказав!
Старшина_. Iди, кажу, звiдсiль!
Бурлака_. Наше одно село волость составля, то на сходi всякий хазя┐н
ма║ право голосу.
Старшина_. О! Ти дуже розумний! Грамотiй. Жалуйся на мене, що я тебе
вигнав з сходу, а тим часом геть звiдцiля!
Бурлака_. Зна║те, що я вам посовiтую: ви всiх ┐х повиганяйте та вдвох з
писарем i рiшайте дiла. А поки вони будуть, буду i я. Я такий же хазя┐н,
як i вони.
Старшина_. Такий, та не такий!..
Бурлака_. Через що ж то так? В мене ║ i хата, i надiл ║, i оплати я всi
вiддав.
Старшина_. I оплати всi вiддав, та й iди тепер, звiдкiля прийшов. От
що! (До писаря.)_ Прочитайте йому той закон, що ви менi показували.
Писар хутко iде в волость.
А тим часом вiзьмiть Петра у холодну, щоб п'яну пащеку не розпускав!
Микола_. Ходiм, Петре, я вже бачу, що ти доказав!
Петро_. Не гавкай, щоб i ти не завив.
Писар (виносить книгу i да║ Бурлацi)._ Прочитай 71-ю о волосних сходах.
Бурлака (бере книгу i, розгорнувши, вiдда║ назад). _Подивись сам у цю
книгу! Мабуть, ви всi дiла рiша║те по цiй книзi?
Писар (хапа книгу i чита║ нiби про себе)._ "Собрание отборных песен."
(Нi в тих нi в сих, вертить книгу в руках.) _Чи не штука! Оддав дяковi,
вмiсто цi║┐ книги, закон. Одинаковий перепльот!
Старшина_. Що це?
Писар (виходить)._ Статистiка зовсiм голову заморочила.
Старшина (кричить йому вслiд)._ Давайте цинкуляр!
Бурлака_. От бачите, у вас i закона нема при волостi.
Старшина (сердито)._ Iди звiдцiля, кажу тобi! А то ти договоришся, що я
тебе по 38-й!
Бурлака_. Нi, не пiду. Вам би хотiлось, щоб i я, як другi, мовчав? Та
цього не буде! (До громади.)_ От, люде добрi, яка рiч: у нас по волосних
книгах ║ грошi, а в наличностi ┐х нема! Я це докажу! Господин старшина
зна║, де грошi, та тiлько не хоче, щоб ви знали.
Старшина_. Так ти мене злодi║м робиш?
Бурлака_. Нi, не я вас роблю злодi║м, ви уже самi зробили себе злодi║м.
Зберiть щотчикiв, нехай пощитають волость!
Старшина (до громади). Хто_ дума, що я злодiй?
Петро (пiднiма руку вгору)._ Я!
Старшина_. Хто сказав "я"? Петро! (Сердито.)_ Вiзьмiть його у холодну
зараз, - вiн п'яний!
Петра тягнуть у холодну, вiн опина║ться.
Петро_. Берiть, берiть, нехай з вас дух вибере!
Бурлака_. Люде добрi, за вiщо ж ви чоловiка тягнете? Це ж все одно, що
ви себе тягнете! Ну, а як старшина скаже, взять тих, що тягнуть тепер
Петра, то другi й тих посадовлять у холодну? Та так, не розбираючи за що
будете садовить один одного, поки всi не будете в холоднiй сидiть?!
Петро (кричить)._ Усiм те буде, усiм! Вiн вас всiх у холодну запре!
Петра силою потягли.
Старшина (до Бурлаки)._ Що ти людей бунту║ш? (До громади.)_ Чу║те, чому
вiн науча! Посадiть Петра, та й його вiзьмiть, щоб не бунтовав людей!
Чуть голос Петра: -"Всiм те буде, всiм!"
Бурлака_. Оцього вже не дiждеш, щоб i мене посадить, я тобi не вiвця!
Не думай, що зо всяким можна однаково розправляться! Я й на тебе суд
знайду!
Старшина_. Мовчать! Не смiй менi тикать!
Бурлака (з запалом)._ Не заслужуй! Коли з тобою по-чеськи, то и ти не
будь тим, що моркву ри║! Бач, яка правда! Позабирали грошi громадськi в
сво┐ кишенi та й багатiють, а як знайшовся чоловiк, що хоче знать, де тi
грошi, так вiн його зараз в холодну. Не любиш правди!
Старшина_. От я тебе провчу! (До громади.)_ Хто смi║ щитать мене, хто
дума, що я грошi покрав?! (До Бурлаки.) _До станового його зараз одiслать.
Я тобi покажу, як такi слова говорить на сходi. (До волостi.)_ Омельяне
Григоровичу, iдiть сюди!
З гурту голос
1-й: _"Бо таки не мiшало б пощитать";
2-й: _"Може, й справдi грошей нема!"
Старшина_. Хто там обзива║ться? Чи не хоче у холодну?
Бурлака_. Так ┐х, так ┐х, овець! Щоб не балакали! Всiх у холодну, вони
один другого посадять!
Старшина_. Взять його!
Два чоловiка пiдходять до Бурлаки. З холодно┐ чути голос Петра: "Усiм
це буде!"
Бурлака (до чоловiкiв)._ Пiшли геть, вiвцi! Писар виходить.
Старшина (до писаря)._ Чого ви там сидите? Тут Панас Зiнченко
оскорбленiе менi нанiс! Пишiть протоколi Вiн бунту║ громаду... Злодi║м
мене робить. ксть цинкуляр...
Бурлака_. Злодi┐в нiхто не робить, вони самi привчаються красти.
Старшина_. Чу║те, що каже? Зараз його в стан! Нехай коней менi
запрягають, я сам по┐ду. (До громади). _Сьогодня сходу не буде! Ху!
(Береться за голову)._ Вiн арештований, не пускайте його. (Виходить у
волость, взявшись за голову.)_
Писар (чуха║ потилицю)._ От тобi i статистiка!
Дехто з громади розходиться.
Бурлака (до писаря)._ Чого ж сто┐ш? Пиши бумагу! (До громади)._ А вам
скажу, що як ви не пощита║те волость, то багато сво║┐ худоби не
дощита║тесь! Ач злодюга, куди поверта! Сходу не буде, бо п'яних багато!
Оскорбили його, що пощитать хотять! Не схова║шся, голубчику, вiд мене!
Побачимо, як ти Олексу у москалi вiддаси, я й до справника, i до
губернатора доступлюсь. А ви мовчiть, поки вiн по┐сть вас всiх! (Iде.)_
Старшина (вискаку║ на гачок i кричить)._ Що ви його пустили, вiзьмiть
його, вiн арештований!
Бурлака (оберта║ться)._ Чорта пухлого вiзьмеш!
Писар_. Неожиданний хвинал!
Завiса.
ДIЯ ТРЕТЯ
Улиця. Вправо волосний будинок - з того боку, де холодна. В холоднiй
виламано вiкно. Здалеку чуть весiльну музику.
ЯВА I
Бурлака_. Боже мiй, боже! Як то важко жить на свiтi. А через що воно й
важко, як не через самих людей. Замiсть того, щоб любить одному другого,
як братам слiд, вони один протiв другого ворогують i готовi в ложцi води
утопить того, хто стане урiкать ┐х за неправедне життя! (Мовчить.)_ От,
думав, доживу вiка спокiйно, а тепер приходиться знову воювать! Не можна
ж, не можна схиляться перед таким супостатом, як Михайло. До якого страху
довiв людей: нiхто не хоче везти мене в город, знаючи, що я по┐ду
жалуваться начальству на старшину! Шукав Петра, може, цей чи не повезе:
вiн смiливiщий вiд других; сказали, що пiшов на весiлля. Пiду i я туди. А
як i Петро побо┐ться? Тодi пiшки махну. Треба поспiшать, бо запакують
хлопця, - тодi вертать з москалiв труднiще буде. Я ж тобi, Михайло,
покажу, як згнущаться! Достав у п'яного Тараса два приговора фальшивих. На
обох приговорах померших хазя┐нiв записано бiльше, нiж живих. Що там за
гомiн? Вiкно виламано у холоднiй! Може, Олекса втiк? Добре б було - i його
вiзьму з собою. (Виходить.)_
ЯВА II
Старшина, Сидiр i чотири десятники виходять з холодно┐ i оглядають
виламане вiкно.
Старшина_. От тобi якраз i встерегли Олексу!
Сидiр_. Чорти його батька зна║, як вiн виламав це вiкно!
Десятник_. Здорова, бiсова тiнь, напер, то воно й вилiзло.
Старшина_. Ти завжди так глядиш. Аж досадно, ┐й-богу! Тепер вiн з
Бурлакою, певно, уже по┐хав в город! От тобi й пропала справа, а!..
Сидiр_. Та хто ж його знав, що таке ско┐ться.
Старшина_. Хто знав, хто знав!.. Треба було знать. Ти ж знав, що Петро
сидiв у холоднiй, то вже ж вiн розказав Олексi про Бурлаку, а племенник
такий, як i дядько, розбишака подухалий, от i втiк! Що ж тепер робить?
Сидip_. Та що робить?.. 'А дивiться - он маячить: то ж Бурлака потяг на
весiлля!
Старшина (пригляда║ться)._ Так, вiн. (Так, щоб десятники не чули)._ А
Галя на весiллi?
Сидiр_. Там i вона, танцю║ з парубками; я оце звiдтiля прийшов. Панас
┐й духу нада║, щоб не журилась; вiн усiм розказу║, що Олекса не пiде у
москалi.
Старшина (зiтхнувши)._ Ну, то ще побачимо. Поки хвалько нахвалиться, то
будько набудеться! I чого ти не заарештував його на сходi? Тепер мудруй.
Сидiр_. Еге, чого? Добре вам казать - чого! Хiба ви не зна║те? Вiн так
розпалився, що до нього страшно було й приступить.
Старшина. _Отож-то бо й бiда, що ти смiливий тiлько, як треба Петра або
кого ще смирнiщого взять, а як при-йшлося Бурлаку, то й тпру.
Сидiр_. Ну й чудно ви розказу║те! А якби тьопнув кiлком чи каменем по
головi? У мене ж дiти ║!
Старшина_. Мабуть, менi самому треба прийняться за нього, бо ти нiчого
не зробиш, тiлько хвалиться умi║ш та совiти давать! Розбери дiло: як
тiлько ми сьогодня не заарешту║мо Бурлаку, то вiн завтра буде у во┐нському
при-сутствiю, - тодi за Олексу спечемо рака, бо його не приймуть, вiн
докаже, що вiльготний. А тiлько вiн вигра цю справу, тодi пиши усе
пропало. От тобi одно, а друге - писар совiту║ держать його пiд арештом,
поки приговора не зробимо вислать Бурлаку зовсiм з села. Тепер вiн не
покине нас, поки свого не доб'║ться. То й нехай посидить, а приговор, - i
гайда! Бач, харпак, волость щитать захотiв, скрiзь йому дiло!
Сидiр_. А так, так! Його треба десь дiть, вiн не тiлько щитать волость,
а пiдбивав громаду, щоб другого старшину вибрали, я сам чув!
Старшина_. Та ти менi не кажи, я його знаю добре, - збiрщиком при ньому
був, -як собака на сiнi: сам не ┐сть i другому не да║. Вредний iрод, а як
удариться оце до начальства, то й Казюка не поможе. Казюку, кажуть, чорт
пiдкинув його матерi замiсть настоящо┐ дитини, котру баба забула
перехрестить, як воно родилось, а дитину взяв до себе; ну, а Бурлака з
дiда-прадiда наклада з чортами, то ще хто його зна, котрий переваже.
Сидiр_. На бiсового ж батька зачiпали? Зразу треба було з ним замирить.
А все через кого? Через дiвку...
Старшина_. Сидоре, знай же честь. Тобi тiлько дозволь за стiл, то ти й
на стiл... Щоб я, начальник, та дивився в руки Бурлацi, а не дiжде! Який
би я тодi був старшина, хто б мене боявся, всi б знали: що Бурлака скаже,
так i буде.
Сидiр_. Робiть, як зна║те, ви - голова.
Старшина_. Отже, слухай сюди: Бурлака на тiм боцi, на весiллi, то вiн
неминуче буде йти цi║ю вулицею назад.
Сидiр_. Я вже догадуюсь: ви хочете тут Панаса злапать? кй-богу, Михайло
Михайловичу, страшно до нього пiдступать, - смертоубiйство буде!
Старшина_. Та й дурний же ти, а ще хвалишся розумом!
Сидiр_. Ну, то кажiть ви, що придумали, бо, виходить, я не догадуюсь.
Старшина_. Вiн пiде спать п'яненький, а ми назирцi за ним та сонного
його зв'яжемо - i у холодну, нехай посидить, поки Олексу здамо у москалi;
а там - вiдер десять горiлки, побалака║мо з громадою, зробимо приговор i
пошлемо Бурлаку подальш вiдцiля, - нехай там волость щита чи, про'мене,
хоч i старшиною буде! Тямиш? Де тобi! А ми всяку резолюцiю вже з писарем
поклали.
Сидiр_. От, голова, так голова! Ну, нехай хто другий муд-рiще пригада║,
нехай, мовляли, посидить! Так точно, нехай посидить!
Тим часом десятники залаштували вiкно.
Десятник_. Готово!
Старшина (огляда)._ Так добре! Тепер два чоловiка iдiть шукать Олексу i
хоч з-пiд землi викопайте, а щоб на ранок був, а ми вчотирьох посiдаймо
отам бiля рову. Надворi темно, нiхто не примiтить.
Розходяться_.
Сидiр_. Стривайте; чу║те - хтось спiва.
Старшина_. Еге. Ходiм! Я тебе провчу, я тобi покажу - щитать волость,
бунтовать громаду! Будеш мене згадувать! О, ти не зна║ш ще Михайла
Михайловича, то будеш знать! (Виходить)._
ЯВА III
Семен (п'яний, спiва)._
Добра горiлка, краща вiд меду' Вип'║мо, куме, ще й у середу!
Продаймо, куме, рябу телицю, Вип'║мо, куме, ще й у п'ятницю!
Крутився, крутився i не попав на той бiк! Чи втраплю ж я хоч додому? Це
ж, зда║ться, моя клуня! (Пригляду║ться до куща)._ Моя!.. Га? (Огляда║ться
навкруги)._ Хтось звав, а нiкого не видко... Так, так! (Пригляда║ться)._
Клуня, iменно клуня! Он i чорногуз! Тут i ляжу... (Ста║ на колiна i хоче
скинуть свиту)._ О, хтось гомонить, мабуть, жiнка вийшла! (Надiва свиту)._
Пiду у хату! (Хоче пiдняться i сiда)._
ЯВА IV
Бурлака _(за лаштунками спiва║)._
Ой наступила та чорная хмара,
Став дощ накрапать,
Ой там збиралась бiдна голота
До корчми гулять.
Ой нумо, хлопцi, та по пiвкварти,
Та будемо пить.
А хто з нас, братцi, буде смiяться,
Того будем бить.
Ой iде багач, ой iде дукач,
Насмiха║ться:
Ой за що, за що вража голота Напива║ться? Ой один устав, за чуба
достав, Другий в шию б'║: Ой не йди туди, превражий сину, Де голота п'║!
Еге, iменно - не йди! Мабуть, старшина догадався, що не прийшов на
весiлля, бо пом'яв би боки. Кудою ж це Петро пiшов? Чи не зайшов вiн до
Дмитра? Випив i забув, що удосвiта треба ┐хать в город. (Натика║ться на
Семена.) О,_ чи не Петро?
Семен_. Це ти, Ярино? Одведи мене в хату, бо в клунi холодно.
Бурлака_. Семен! Чи тобi ж пить горiлку? Гай-гай! Вже й не тямить, де
вiн.
Семен_. Та не бреши, не бреши, Ярино! Це ти мене ляка║ш, перемiнила
голос... Ач, яка хитра, ну, не вража баба... (Смi║ться)._ Яка!.. Диви, ще
й пусту║. Веди мене у хату.
Бурлака (смi║ться)._ Бач, як розпатякався! Треба одвести до хати, бо
надворi темно, ще хто-небудь на┐де. (Пiдходить i пiдводить Семена)._
Ходiм, ходiм, овечко, додому!
Семен (цiлу║ Панаса)._ Жiнко моя, голубко, Ярино, спасибi, спасибi!
Бурлака_. О мiй баранчик дурненький! Ти б лучче воду пив, нiж горiлку,
- бач, як намок, насилу пiднiму. (Бере на руки, як дитину, i виходить з
ним.)_
ЯBAV
Старшина, Сидiр два десятники крадуться з другого боку.
Старшина (показу║)._ Бачили, хлопцi? Ходiмо ж назирцi за ним. Як тiлько
засне, то ми його тодi насядемо, зв'яжемо i в холодну вiдтарабанимо.
_Нехай там .посидить зв'язаний до ранку, а вранцi ми йому хлосту дамо.
Ходiм!
Пiшли. Яка хвиля - тиша, здалеку чуть знову - скрипка i бубон грають.
ЯВА VI
Олекса (крадеться)._ Скрiзь тихо! Зда║ться, нiкого нема! Був дома i не
застав дядька, пiшов пiдводу шукать у город. От напасть! Утiк з холодно┐,
щоб хоч побачиться з Галею. Пiшов би на весiлля -страшно: чого доброго,
там здибають, як кинуться шукать. Та вже скоро повиннi дiвчата йти з того
боку, так я тут i побачу Галю. Ач, стара собака! Чого заманулось? Молодо┐
дiвчини, та ще найкращо┐! Думав, як бiдна, то й поквапиться. Не в тi
взувся! Ще... бог змилувався, хоч дядько Панас надiйшли, to не дадуть
пропасти, а то прямо хоч живий у землю лiзь, та й годi. Сьогодня Петро в
холоднiй розказував, що дядько завтра по┐дуть до справника. Постривай,
лисий, коли б менi тiлько вiдбуть цю оказiю, я тобi бебехи надсаджу,
пiймаю я тебе у дячихи!
ЯВА VII
Дiвчата (спiвають весiльну пiсню i переходять кон)._
"На добранiч, подружино,
Бо вже ми йдемо,
Уже ж тво║ дiвовання
Собi беремо".
"Ой берiте, подруженьки,
Та дiлiться,
Та за мо║ дiвовання
Не сварiться!"
Як дiвчата переходять кон, Олекса пiдбiга до Галi i придержу║ ┐┐.
Галя_. Хто це?
Олекса_. Голубко моя, це я.
Галя_. Ти, Олексо? Тебе випустили? Ну, слава богу! Що, угамовався
старшина?
Олекса_. Де там тобi угамовався! Я втiк, щоб з тобою побачиться та
побалакать, бо завтра треба ┐хать у прийом.
Галя (обнiма║ його)._ Бiдненький!
Олекса (обнявши Галю одною рукою)._ Нi, моя зоре! Я багатiший далеко
вiд старшини, бо ти мене любиш!
Галя (тулиться до нього)._ Бач, який багач! А що ж я буду робить, як
тебе приймуть у москалi?
Олекса_. Дядько переказували через Петра, щоб не боявся. Старшина хоче
пiдлогом вiддать мене, щоб тебе висватать. Я вiльготний, кажуть.
Галя_. А щоб вiн не дiждав, щоб я пiшла за нього замiж! Що собi в
голову забрав! Аби ти мене не забув, а я буду i з москалiв тебе
дожидаться, орле мiй!
Олекса_. Моя лебiдонько!
Цiлуються_.
Галя_. Серце!
Мовчать_.
Олекса_. I чого ┐м треба, пекельним душам? Та нехай вони тямляться,
тепер я щасливий. Я не вмiю тобi сказать, як менi гарно! А вимучився за цi
два днi, що тебе не бачив, страх, здалось - год сидю. Тепер мов i бiди
нiяко┐ не було.
Галя_. А менi зараз i думки нiякi в голову не йдуть. Мовчала б отак
цiлу нiч! Так би й заснула!
Олекса_. Ходiм до вас на город, там посидимо.
Здалеку чуть голос Панаса: "Бодай тебе завiйна взяла!"
Галя_. Чу║ш?
Прислухаються. Голос Бурлаки: "Спалю, всю худобу порiжу!"
Олекса_. Хтось б'║ться чи в холодну когось ведуть, тiкаймо!
Виходять. Голос Бурлаки: "Сонного зв'язав та й знуща║шся! Бодай вам
руки покорчило! Луципiр!" Голос старшини: "Ходiм, ходiм, голубчику, у
холодну!"
ЯВА VIII
Виводять Панаса зв'язаного.
Бурлака_. Я тобi цього в вiк вiчний не подарую! Унукам закажеш! Не
будеш же ти мене держать у холоднiй до смертi.
Старшина_. Добре, добре! От як завтра дамо хлосту, то посмирнiша║ш, о,
посмирнiща║ш!
Бурлака_. А щоб ти сво┐х дiтей не побачив, коли це станеться!
(Силку║ться розiрвать вiрьовки.)_ У!!
Старшина_. Ха-ха-ха! Не розiрвеш! Вiрьовка нова!
Бурлака_. Караул, розбiйники!
Сидiр (б'║ Бурлаку по ши┐)._ От тобi розбiйники! (Пха║ його в дверi,
звiдкiль чуть стогiн. Сидiр замика дверi.) _Сиди там! Ач, укусив за
пальця, чиста собака!
Старшина_. Тепер тiлько Олексу знайти - i дiло наше гуде!
Сидip_. А де ж вiн дiнеться? Знайдемо, може, вже й ведуть.
Старшина_. Ходiм, хлопцi, до мене, по трудах, я дам вам по чарцi.
Натомились добре. Я вже думав - випруча║ться. Здоровий страшенно. Де ж,
одвiрок вирвав рукою! I Вигулявся коло овець. Нехай тепер попостить. Ти,
Сидоре, його доглядай, поки я при┐ду з прийому, а там ми йому дорогу
найдемо.
Сидiр_. Та вже будьте певнi!
Виходять. Парубки переходять кон i спiвають: "Ой чумаче, чумаче..."
ЯВА IX
Прiська _штовха║ Петра, а той опина║ться.
Прiська_. Iди, iди! Посидiв у холоднiй, то ще хочеш посидiть.
Петро_. Та менi треба було Панаса знайти.
Прiська_. Знаю я, якого Панаса! Чого ти витрiщав очi на Iваниху?
Петро (смi║ться добродушно)._ Ну, та й дурна ти, вража баба! Сказано -
баба, та й годi! Тобi раз у раз на думцi пусте! От хiба... Пусти, менi
треба безпремiнно Панаса найти, вiн мене шукав!
Прiська_. Говори кому iнчому, а я знаю тебе, здорова собака! Тобi
однi║┐ жiнки мало!
Петро (обнiма Прiську)._ Ох ти, моя голубко!
Прiська (штовха║ Петра)._ Та вiдчепись, марюко! Петро. От напасть!
Удень старшина, а вночi жiнка пiд арештом держать.
Щезають_.
ЯВА X
Трiщить вiкно в холоднiй. Потiм випадають дошки, i Панас вилазить.
Панас_. О господи милосердний! Зроду такого сорому не переживав, як оце
прийшлось на старiсть! О, тепер же або жив не буду, або тебе доконаю!
Землею, небом i богом заприсягаюсь, що мав би згнить в острозi, а це тобi,
Михайло, не пройде даремно!
Завiса_.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Волосне правленi║.
ЯВА I
Писар (сидить на землi сонний, протира║ очi i огляда║ться кругом)._ Оце
так, у волостi i заснув. (Стогне, пiднiмаючись з землi, i береться за
голову.)_ А у головi гуде, то, ║й-богу, неначе вiтер у димарi! Учора
передав кутi меду. Добре, хоч рано прокинувся, - нiхто не бачив, що я тут
валявся. Аж за серце смокче, так погано! (Позiха║ i потяга║ться.)_ А тут
ще й роботи до бiса... Послали в город бумагу, щоб Бурлаку арештували i як
безпашпортного привели. Оце сьогодня повинен. зiбраться сход i пiдписать
приговор, щоб як Бурлаку приведуть, то ми його назад. Треба писать
приговор, поки що. Я так думаю, що Бурлака, як насидиться в острозi, то
укоська║ться i, хоч його i вернуть, перестане лiзти у вiчi. Тодi вп'ять
кури!.. Погано буде, як вiн там успiв набрехать справниковi! Тiлько ж
Казюка не повинен допустить, распоряженi║ зд║лано акуратно!
ЯВА II
Сидiр (входить)._ А ви вже тут? Раненько!
Писар_. Бо тут i спав.
Сидiр_. Невже!
Писар_. кй-богу! Не тямлю, як i розiйшлися!
Сидiр_. Добре смикнули!
Писар_. А ви хiба менше за мене?
Сидiр_. _Так хоч додому дотяг. Учора старшина казав, щоб виготовили
приговор за Бурлаку, до схода. Скоро люди почнуть збираться на сход. Я оце
знову декого похмеляв.
Писар (сiда за стiл)._ Руки так тремтять, неначе пропасниця трусить!
(Бере перо.)_ Еге, й пера не вдержиш! Нi, мабуть, треба пропустить, бо
такого тут нашкрябаю, що й сам опiсля не розберу. (Чистить ножичком перо.)
З_ тi║ю ще статистiкою одно нещастя; треба мерщiй кiнчать. (Кривиться i
береться за голову)._ Чи вас чортики не хапають?
Сидiр_. Хапали, та я вже похмелився.
Писар_. Так iдiть принесiть мерщiй, бо менi треба писать, а тут руки не
стоять! Добре, що вчора написав за Петра до учителiв. А йому загадували,
щоб прийшов? |
Сидiр_. Аякже, вiн повинен скоро прийти.
Писар_. Треба до схода його вислать, щоб не мiшав, бо | як вiн ║, то
багато за ним тягне руку. (Передивля║ться бумаги.)_ Не сьогодня-завтра
буде подтвержденi║ вiд станового. Чого ж ви мнетесь? Iдiть мерщiй!
Сидiр_. Зараз, зараз! Тiлько покиньте ви ту статистiку, а пишiть, що
нужнiще. (Виходить.)_
ЯВА III
Писар (сам)._ Ну, коли ти тут будеш робить? Раз поз раз i оказiя!
Олексу у москалi здали, то вдвох з старшиною чотири днi i чотири ночi
пили. (Крутить цигарку.)_ Нехай старшина на радощах: вiн, старий дурень, i
досi дума, що Галя пiде за нього замiж, як Олекси не стане в селi, а вже я
з яко┐ речi пив - сам не знаю. "Пий, - каже, - за те, що розумно придумав
i зробив так, що Олекса, маючи вiльготу, пiшов у москалi". I пили донське,
аж у город ┐здили! Та так був опух вiд перепою, що як глянув дома у
дзеркало - перелякався: дивлюсь у дзеркало, а звiдтiль визира собака. кй!
Оглянувся кругом - собаки й у хатi нема. Коли я гарненько придивлюся, аж
то мiй вид на собачий перевiвся. Пiсля того, мабуть, днiв п'ять не пив,
поки одтух, i принявся був за статистiку, а тут нова оказiя. Тепер, чого
доброго, знову до собаки доп'║шся! (Бере бумаги i чита то одну, то другу,
показу║ вид, що не розбира. Одкашлю║ться i знову чита. Далi бере щоти.)_
Озимо┐ пшеницi посiяно двiстi десятин. (Кладе на щотах двiстi.)_ Нi,
поставимо сто п'ятдесят... А як скажуть - мало! Нехай двiстi. (Щита.)_ Не
виходить iтог, хоть сказися! (Одклада лист i бере другий.)_ З цi║ю хвормою
пiдождемо - на свiжу пам'ять зроблю. (Бере знову лист i б'║ по бумазi.)
_Оця менi хворма трудна! Позавчора мудровав, мудровав про фабрики - на
превелику силу склав. Та ще бог його зна, як воно буде: олiйницi не щитав,
може, i вони хвабрики? Головоломне дiло, а навiщо воно - i сам не знаю.
Торiк становий лаяв мене, що й опiзнився, i напутав багато, i як його й не
на-пута║ш, коли каждодневно в головi чмелi гудуть. (Щита: скида те, що
поклав, знову щита.) Чого_ той Сидiр бариться, - уже аж за печiнку тягне!
Як похмелишся, наче трохи порозумнiша║ш. (Щита.)_ Мужська пола дворян...
Скiлько ┐х? (Кладе на щотах.)_ Тридцять п'ять! Ну, а як бiльше або менше?
(Смi║ться.) Та_ нехай iдуть та самi полiчать. Тридцять п'ять - так i буде!
Женська пола...
ЯВА IV
Петро (входить)._ Здрастуйте вам та боже поможи!
Писар (здригнувся)._ Тьфу! Злякав! Не мiшай, здiлай милость! Женська
пола... Де ж вона, та цифра? А бодай тебе... Мiшають раз у раз...
Загубив... Женська пила... жен-ська пола... Чого тобi треба?
Петро_. Хiба я знаю, чого покликали.
Писар_. От ти й роби тут статистiку! (Пiднiма голову.) _А, це ти,
Петре?
Петро_. Я. Що тут за дiло таке?
Писар_. На тебе учитель жалiвся, казав, що ти требував вивчить твою
собаку в школi, тодi будеш платить грошi на школу.
Петро_. Ну так що ж, що казав? Велике цабе ваш учитель! А за вiщо я
буду даремно грошi платить? Може, це й не на школу, - почiм я знаю? Хiба
ви книги нам показу║те.
Писар_. Ти, Петре, не вчись у Панаса, бо й тобi те буде, що йому.
Петро_. За вiщо? От яку обiду зробив учителевi! Я ж i не йому казав, а
Сидоровi! Та де ж- лiзе та й лiзе. в вiчi:
давай грошi на школу! А я йому й кажу: не дам, бо в мене дiтей нема║ в
школi, нехай, кажу, той да║, чи┐ дiти в школi вчаться, а як хочете, кажу,
з мене грошi править, то нехай учитель вивчить мого собаку Гарапа читать i
писать, однаково у мене дiтей нема. Ото тiльки всього й казав, для шутки.
Який великий грiх!
Писар_. Бо й великий! Як ти мiг сказать, щоб учитель вчив твою собаку
там, де християнськi дiти вчаться? Тепер он яка тобi покута: вiзьмеш оцю
бумагу i пiдеш з нею до всiх учителiв. Нехай прочитають ┐┐ i розпишуться,
що ти в них був.
Петро_. Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана менi дасть,
як прочита ┐┐!
Писар (бере бумагу i чита)._ Слухай: "Господам учителям и учительницам.
Волостное правление просыть покорнейше вас, гг. учытеля и учытельныци,
розъясныть посылаемому при сем крестьянину Петру Червоненку, как должно
обращаться крестьянину к народным учителям, и учительницам, и школам, ибо
дозволительно ли выражение его, Червоненка, против учителя в том, что
сельския власти понуждали его, Червоненка, к платежу на школу оклада по
разверстке общества, то Червоненко выражался против чести народных
учителей, как не имеет детей, то говорит: пусть учитель выучит мою собаку
читать и писать в той-школе, где обучаются крестьянски диты, и тогда
только он согласится платить повинности на сельскую школу, как не имеет
детей, не имевши детей, то волостное правление предполагает лучше идти ему
самому в школу и учиться грамоте, а не оскорблять тем народных учителей,
ибо хотя собак и обучают, но не такие учителя и не в народных школах, и
более того, что собаки грамоте писать и читать выучить нельзя, то
разъясните ему, гг. учителя и учительницы, суть дела, как он должен
обращаться к учителям и народным школам, не оскорбляя таковых своими
выражениями". (Да║ бумагу Петровi.)_ На та iди здоров, бо менi нiколи.
Петро_. Що ж воно таке, я нiчого не розберу! То це волость хоче мене в
школу оддать, чи що?
Писар_. Та нi. Пiдеш до учителiв, вони з тебе поглузують трохи, -
тямиш?
Петро_. А як не пiти?
Писар_. То в холодну запремо.
Петро_. А бодай тебе! I так гiрко жить, а тут ще паничiв учителями
понадавали! Бiйся за нього i поза очi що-небудь казать! (Взяв бумагу.)_
Треба повiсить, бiсово┐ пари, Гарапа, а то через нього ходи тепер, а все
Сидiр, це вже Сидiр, це вже його масло!
ЯВА V
Сидiр_ (з пляшкою)._ А цей чого тут?
Петро_. Хотiв був тобi ребра полiчить, та нiколи - пiду до учителiв,
може, порозумнiщаю. Прощайте! (Iдучи.)_ А тi┐, _Сидоре, за брехнi сво║ю
смертю не вмреш. (Вийшов.)_
Сидiр_. Ти не дуже...
Писар_. Годi вам, давайте! (Потира руки, слину ковта, а далi,
сплюнувши, каже.)_ Та давайте-бо вже, а то неначе хто крючками тягне за
печiнку!
Сидiр (налива)._ Нате, нате!
Писар п'║ помалу, смакуючи. Сидiр вийма║ кусочок хлiба i пода║;
писар спльову║, нюха║ хлiб i вiдда║ назад.
Писар_. Ну, бiльше сьогодня не треба. Тепер покурю та й за статистiку!
(Робить цигарку.)_
Сидiр п'║. Чути дзвiнок поштарський. Сидiр торопко хова║ пляшку i
чарку, а писар пiдбiга║ до вiкна.
Тьфу! Думав - становий!
Сидiр_. А то ж хто?
Писар_. Земська пошта... Мабуть, вже ║ що-небудь за статистiку! Коли б
мерщiй ┐┐ здихаться - зда║ться, аж поздоровшаю.
ЯВА VI
Поштар (з сумкою через плече)._ Здрастуйте!
Писар_. А, мо║ вам почтенi║, Полiкарп Данилович! А що новенького?
Поштар_. От вам письмо вiд Казюки, а от вам пошта, може, тут i ║ що
нове. Я вже третiй день з города. Поспiшаю оце, щоб хоч сьогодня на нiч
вернуться, - просрочив трохи. А у вас пошти нема?
Писар_. Та ║сть тут срочнi бумаги про статистiку, та не готово, а через
не┐ й другi бумаги лежать...
Поштар_. Ну, бувайте здоровi! Нiколи менi... Ще дiло е до попа.
(Чоломка║ться i виходить.)_
Писар_. Ану, зараз прочита║мо письмо Казюки... (Чита.) _Бач, iрод !
Сидiр (тривожно)._ А що там?
Писар_. Панас наш у городi, подав донос, що грошi оброчнi розтрачено,
представив приговори пiдложнi; i де вiн, чорт, достав ┐х?
Сидiр (тривожно)._ Що ж воно буде тепер?
Писар_. Побачимо.
Сидiр_. Покиньте ви оцю статистiку та робiть, що нам нужнiще: пишiть
приговор за Панаса, щоб його зараз у острог, тодi й доносовi його не так
поймуть вiри.
Писар (невдоволено)._ Де ще те теля, а ви з довбнею бiга║те!
Сидiр_. Як де? Та я завтра сам по┐ду у город, заарештую Панаса i
приведу.
Писар (сердито)._ Постривайте, ще ж не все прочитав. (Чита.)_ Бач!
Сидiр (тривожно)._ А що?
Писар_. Не мiшайте! (Чита.)_ Он як! Олексу випустять. Панас знайшов у
городi нашого попа, i той дав бумагу, що в нього ║ i мати i що вiн один
син в сем'┐, та ще Петро являвся i дав показанi║, що Олекса один син у
матерi.
Сидiр_. Я ж казав старшинi: не сварiться з попом, бо пригодиться, - не
послухав!..
Писар (розпечату║ пакети i чита)._ От тобi й за Олексу требують
об'ясн║нi║. I статистiку требують! А, бодай тебе в жито головою! Не зна║ш,
за вiщо й браться!
Сидiр_. Нам найперше треба Бурлаки здихаться. Вiн всьому причина!
Писар (розпечатавши послiдню бумагу, радiсно)._ Попався, попався!
Сидiр_. Хто? Хто?
Писар (потира║ руки)._ Панаса арештовано в городi. Постривайте. Еге,
вже п'ять день, як його заарештували. Що ж воно за знак, що й досi не
привели? Може, втiк? Ну, причепилась сатана! Як було гарно, поки не було в
селi цього пройдисвiта, а тепер хоч тiкай. Наробить вiн клопоту!
Сидiр_. Приведуть, а ми його з приговором назад, у острог!
Писар_. А оброчнi грошi де? Хiба не зна║те! Як присiкаються зараз, що
тодi буде, де ┐х вiзьмеш?
Сидiр_. Та не лякайте, ну вас к бiсу! Неначе маленькi, хiба первина!
Коли б тiлько старшина сьогодня вернувся, щоб назавтра в город до Казюки
по┐хать, а там вже дiло повернуть...
Писар_. А де ж старшина?
Сидiр_. Казав учора, що раненько по┐де на базар у Мазурiвку. Пiду
лишень я оце довiдаюсь, чи не при┐хав старшина. (Виходить.)_
ЯВА VII
Писар (один)._ Нi, скiнчу статистiку та й в одставку! Цей Бурлака -
чоловiк непевний. Олексу вже вернув. Тепера, як громада дiзна║ться, що вiн
Олексу вернув, зараз на його сторону повернеться, побаче, що можна
воювать, а тут ще й оброчних грошей нема!! Що Казюка зробе? Хiба дiло до
весни затягне, побачимо! Черкнем приговор! (Бере бумагу й пише, написавшi┐
трохи, чита, перше тихо, а потiм голосно.)_ "Односелець наш Афанасий
Зинченко, возвратившись з бродяжничества, де пробыв более двадцати годов,
постоянно предается пьянству и разврату, а з такового поводу бунтует
общество, чинит обиды старшим, невзирая на звание..." Зда║ться, добре.
(Знову пише.)_
ЯВА VIII
Входить провожатии з палицею i бумагою в руках.
Провожатий_. Здрастуйте.
Писар (не слуха його i не бачить. Чита)._ "По таковым прычынам, а равно
принимая во внимание неисправимость Зинченка, приговорили: вышеупомянутого
Афанасия Зинченка, как испорченного, неисправимого, развратного и
порочного
члена общества нашего, бывшего однажды под следствием, который может
иметь пагубное влияние на своих односельчан, - выселить в Сибирь, для
каковой надобности и передать его в распоряжение правительства, приняв все
издержки на общественный счет. Приговор сей представить на утверждение в
крестьянское присутствие, а до того оного Афанасия Зинченка, по приводе
его из бродяжества, в котором он вновь состоит, дабы он не скрылся,
содержать под арестом при волостном правлении". Ну, слава богу, одною
роботою менше! (Глянувши на провожатого.)_ А тобi чого треба?
Провожатий _пода║ бумагу.
(Прочитавши бумагу.)_ Якраз поспiв: приговор готов, i Бурлаку привели!
От радий буде старшина! Де ж арештант?
Провожатий_. Нема.
Писар_. Як нема? Це ж бумага, що вiн препровожда║ться за строгим
караулом? (Чита.)_ "Препровождать и наблюдать, дабы арестант в пути
следования или во время ночлега не мог учинить побега".
Провожатий_. Та вiн i не бiг, а так пiшов собi, та й годi.
Писар_. Так ти його пустив?
ЯВА пХ
Сидiр (входить)._ Ну, слава богу, при┐хав Михайло Михайлович! Якось не
так страшно, як вiн дома, а то ви мене
зовсiм перелякали тими гаспидськими бумагами. Зараз
i старшина iде за мною.
Писар_. От вам нова закуска!
Сидiр (тривожно)._ А що там таке?
Писар_. Ось, бачите що! (Показу║ бумагу.) _
Сидiр_. Та бога ви бiйтесь, кажiть мерщiй, що там таке, хiба я
грамотний, що ви менi бумагу тика║те!
Писар_. Панас з дороги втiк! Оце й Провожатий.
Сидiр_. О!? Так ти такий, голубчику, сторож? Як же ти
смiв пустить арештанта?
Провожатий_. Хiба я його пускав?
Сидiр_. А хто ж його пустив?
ЯВА Х
Старшина (входить)._ Кого пустив?
Сидiр_. Панаса.
Старшина_. Хто?
Писар_. Оцей чоловiк.
Старшина_. Га?.. Що?.. Вiн пустив Панаса?! Закувать його в кандали!
Перебрить голову йому! Мало... Убить його як собаку! Бач, як служать
обществу! Ти зна║ш, кого пустив? Зна║ш? Розбiйника випустив, вiн у нас в
Сибiр при-говорений. (До писаря.)_ Пишiть протокол.
Писар сiда писать.
Сидiр_. Пишiть, Омельян Григорович! -
Писар_. Та вiдчепiться!
Провожатий_. А навiщо ж розбiйника посилають з одним чоловiком? На
такого арештанта i п'ятьох мало! Що я йому зроблю, коли вiн якби загилив
мене по потилицi, то, мабуть, би i до завтрього не дожив.
Старшина_. Хоч би вiн i убив тебе, то ти не смiв його пускать; куди
вiн, туди й ти!
Сидiр_. Куди вiн, туди i ти!
Провожатий_. Я йому кажу: ходiм, дядюшка, у волость, - а вiн i не
слуха. "Iди, - каже, - коли тобi треба, я там нiчого не забув", - та й
пiшов собi другою дорогою убiк.
Старшина_. Нехай iде, а ти повинен назирцi за ним.
Сидiр_. За ним назирцi.
Старшина (до Сидора)._ Не мiшайся!
Провожатий_. Я за ним. Вiн каже: "Покинь лучче мене, я додому шлях знаю
i сам прийду. А щоб мене водили як арештанта - не привик!"
Старшина_. А ти злякався та мерщiй навтьоки!
Провожатий_. Злякалися б i ви такого чоловiка. Вiн оглянувся та й каже:
"Iди ж, iди, чоловiче, прямо у волость, i я туди прийду!" Та так цi┐ слова
сказав, що, менi зда║ться, i ви б послухали!
Старшина (до писаря)._ Пишiть все оце в протокол! А ти, Сидоре, бiжи,
позви сюди десяцьких та ще вiзьми чоловiка п'ять з добрими кiлками. Тепер
я бачу, що вiн не хотiв безчестя, щоб його, такого хороброго лицаря,
привели, а незабаром i сам буде! Певно, що вiн пiде зараз до Галi з
звiсткою, що Олексу випустять; а ми його там i зв'яжемо зараз та в
арештантську, а завтра з приговором в острог. Нехай не гвалту║, iродiв
син! Отут вiн менi сидить! Та ззивай людей на сход. (Загляда до писаря в
бумагу.)_ А приговор готов?
Писар (не пiднiма голови)._ Готовий.
Старшина (показу║ на провожатого)._ Вiн вам не нужен?
Писар (пише)._ Нi.
Старшина (до Сидора)._ Одведи його в холодну, а сам бiжи ззивай
десяцьких i понятих, та людей на сход, що вони баряться?!
Сидiр_. Зараз. Зна║те що? Я зайду з людьми в шинок та дам ┐м по добрiй
чарцi, так вони будуть смiливiiцi, як прийдеться з тим iродом воювать, бо
вiн же так не здасться, хiба ви його не зна║те?
Старшина_. Добре, добре! Розумно пригадав. Веди ж оцього дурня в
холодну.
Сидiр (до провожатого)._ Ходiм!
Провожатий_. Змилуйтесь, господин старшина! За вiщо ж ви хочете
занапастить мене? Хiба ж я винен, що мене одного послали провожатим з
розбiйником?
ЯВА XI
Панас тихо входить i сто┐ть бiля дверей.
Старшина_. От ми змилу║мся! Пустив арештанта, тепер сам будеш арештант
i замiсть його в Сибiр пiдеш!
Провожатий_. Помилуйте, за вiщо ж?
Старшина (до Сидора)._ Веди його! Не пускай арештантiв!
Бурлака_. Вiн арештанта не впустив, ось тобi i арештант!
На хвилину картина: старшина, почувши Панасiв голос, поверта║ться до
нього i мов онiмiв; писар скочив з стiльця, звалив ш,оти, а Сидiр,
одхилившись, неначе на нього хто замахнувся, хутко виходить.
Полякались, нечестивi! За вiщо ти хочеш чоловiка садовить? Вiд злостi,
що не по-твойому вийшло? Бачиш, прийшов сам, без провожатого.
Старшина_. Прийшов без провожатого, а пiдеш звiдцiля з провожатим!
Громада приговорила вислать тебе в Сибiр! Сьогодня i приговор пiдпишуть,
уже готов он. А прочитайте йому.
Писар _одкашлю║ться i вста║.
Бурлака_. Не треба!
Писар сiда║.
Мовчав би ти лучче! Я знаю, що пiдлогом можна зробить усе! Але
побачимо, як воно дальше буде! Може, ще замiсть мене ти пiдеш у Сибiр,
воряга! Прийде незабаром i на тебе твоя! Ти дума║ш, що так тобi пройде?
Нi, я тобi кiсткою у горлi стану, подавишся! Не справдяться тво┐ гидкi
замiри, - не справдяться! Подивись ти в свою душу: хiба тобi щвидко других
вииосатнть, коли ти сам замазаний, як та ганчiрка, що каглу затикають? У
вiчi не глянеш смiливо! Старшина_, Не смiй розказувать у волостi,, я тобi
тут рот заткну!
Бурлака_. Нi, я тобi заткну! Украв громадськi грошi Е та й баришу║ш з
жидом; пiдлогом хотiв парубка вiддать у москалi, щоб жениться на його
дiвчинi; пiдлогом надiли у людей поодбирав; пiдлогом хочеш i мене
запакувать, та ще й рота затика║ш? А не дiждеш ти, фойднику всесвiтнiй,
щоб я мовчав!
Старшина (до провожатого)._ Бери його, це твiй ареш|тант, i веди в
холодну, а то я тебе запру!
Провожатий хоче брать.
Бурлака_. Не зачiпай, дурню! Вiн бреше. Ти бачиш, I' я осьде у волостi
стою i не втiкаю нi вiд тебе, нi вiд нього, нехай сам бере, як йому треба!
(Пiдступа до старшини, .а той вiдходить до писарського стола.)_
Писар нi в сих нi в тих.
Чого ж ти тiка║ш вiд мене? Я хочу тобi подякувати за твiй приговор!
Старшина (перелякано)._ Чого тобi треба?.. Не лiзь! Омельян Григорович,
де ви у бiсового батька? Вiн тут задавить мене!.. Пишiть протокол!
Писар_. Де два б'ються, третiй не мiшайся.
Бурлака (припер старшину до столу)._ Злодюга, де твоя честь? У!!
(Неначе хотiв кинуться на нього, та опам'ятався.)_ Тьфу! Смердючий, рук
паскудить не хочу! (Вiдходить.)_ В Сибiр! За що ж? Я не вкрав, не вбив,
кривди нiкому не зробив; хотiв овець оборонить вiд вовка, а вони самi йому
в зуби лiзуть! Пропадайте ж, коли так! (До старшини.) _Пам'ятай, Михайло,
що буде каяття - не буде вороття, i з Сибiру ║ сюди шлях!.. (Виходить.)_
Завiса.
ДIЯ П'ЯТА
У Галi в хатi.
ЯВА I
Галя (сидить за столом замислившись)._ Нещасна моя Доля! От уже друга
недiля, як Олексу приняли у москалi, а дядько Панас пiшов з села i вiстки
не пода║. Мати сердяться, щодня силують, щоб iшла за противного,
осоружного старшину. Що його робить у свiтi божому, i сама не знаю.
Зеленая лiщинонько,
Чом не гориш, та все куришся,
Гей, молодая та дiвчинонько,
Чого плачеш, чого журишся?
Ой якби я суха була,
Я б горiла - не курилася,
Ой коли б знала, що за ним буду,
То не плакала й не журилася.
I не плакала б, i не журилася.
А як його не вернуть, а мене присилують вийти за старого Михайла, сама
собi смерть заподiю.
ЯВА II
Олена (входить)._ Добривечiр, сестричко!
Галя (сполохнувшись)._ _Ох,_ як ти мене злякала! Ну тебе!
Олена_. Ото, яка-бо ти стала полохлива! А все через те, що журишся. Ти
вже й на себе не похожа. Не журися, сестро, бог милостивий, Олекса
вернеться: мати казали, що якусь бумагу дядько Панас подав, i началник
обiщав вiдпустить Олексу зовсiм.
Галя_. А мати коли бачили дядька Панаса?
Олена_. Та вже, мабуть, днiв п'ять, як вони при┐хали з города.
Галя_. Чом же й досi ти не забiгла до мене? Розкажи ж, сестро, що мати
казали, чи бачили Олексу?
Олена_. Та я за тим же й забiгала, щоб розказать. Я сама тiлько вчора
прийшла вiд Шуляка - була коло машини. Оце зараз iду до Палажки, щоб
вiддала хлiб, - вона у нас позичала, - а мати ждуть сьогодня Олексу
кажуть, що безпремiнно буде. Вони, ненько, цiлий сувiй полотна вiддали
якомусь писаревi, щоб скорiще Олексу пустили. Обiщав, що в п'ятницю, цебто
сьогодня, Олекса вернеться.
Галя_. Дай боже! Ти не чула, сестро, що то вчора про дядька Панаса всi
громадяне судили у волостi!
Олена_. Ох, чула! Бодай не казать! Вiтчим казали, що дядька Панаса
засудять кудись далеко.
Галя_. За вiщо ж?
Олена_. Не знаю.
Галя_. I нi один не заступився?
Олена_. Заступався, кажуть, Петро, боже, як заступався, i ще дехто; так
Петра кудись послали, а сьогодня сход; оце зараз пiшов вiтчим туди.
Прощай, сестро, менi нiколи.
Галя_. Посидь трошки, матерi нема, пiшли до Савчука на той бiк, а менi
важко однiй сидiть, аж плакать хочеться.
Олена_. З радiстю посидiла б, та нема часу. Якщо Олекса прийде
сьогодня, то я дам тобi звiстку.
Галя_. Скажеш йому, щоб до мене зайшов, менi якось нiяково iти до вас.
Олена_. Добре. Вiн тебе визве, як перше викликав! Прощай! (Виходить.)_
ЯВА III
Галя (одна)._ Бiдний дядько Панас! Вони за всiма оступаються, а всi
проти них! А може, ║сть такi, що жалiють, але що з того: тут вiн тебе
жалi║, а тут же бiда трапилась, не посмi║ голосу одвести, щоб зарятувать
чим! (Мовчить.) _Ох, як важко на душi! Дядько Панас був менi i Олексi
замiсть рiдного батька, а скiлько вiн помагав i другим?! От тобi дяка яка!
Коли б йому звiстку подать про те, що тут без нього сталось, може б, вiн
сюди не вертався?:. (Мовчить.) _Яле тепер менi з Олексою щастя буде, коли
такого чоловiка, що замiсть рiдного батька був, запакують... i запакують,
певне, через мене!.. Господи! Не допусти дядьковi Панасовi попастись в
руки ворогам його! Тiлько подумаю про це, то зараз за серце вхопить, мов
гадина коло нього обiв'║ться! Нудно ж менi тепер отут в селi сидiть,
покинула б все i пiшла б свiт за очi, якби не мати!
Ой глибокий колодязю,
Золоти┐ ключi,
А вже ж менi докучило,
В свiтi горюючи.
ЯВА IV
Входить Бурлака i слуха послiднi слова пiснi.
Бурлака_. Чого тобi, дочко, горювать? _Твоя доля ще не вмерла!
Галя (здригнувши, оберта║ться)._ Дядько! (Кида║ться йому на шию i
цiлу║.)_ Батьку мiй рiднесенький!
Бурлака_. Годi, дочко, годi, заспокойся!
Галя (усмiха║ться i сльози утира)._ Як менi радiсно i як менi тяжко, що
ви прийшли!
Бурлака_. Чого ж так: i радiсно, i тяжко?
Галя_. Ви ще не зна║те, що тут...
Бурлака_. Знаю вже. Я давненько прийшов в село, та декуди заходив i де
про що довiдався. Старшина хоче здихатися мене. Вже скiлько днiв по┐ть
громаду, щоб зробили приговор вислать мене в Сибiр. Сьогодня й я його
бачив у волостi, вiн хотiв арештувать мене, та побоявся силою лiзти, бо
нiкого у волостi, як на те, не було. У мене в головi миттю пронеслась
думка там же задавить його, анафему, i вже пiдступив до нього, всерединi
аж трусилось, i в головi почало шумiть. Якби ще одна хвилина, одна ураза -
i закипiло б отут. (Показу║ на груди.)_ I зробив би те, що тiлько думкою
пронеслось в головi; але вiн так злякався i таким гидким менi здався, що я
тiлько плюнув йому межи очi та й пiшов. Там сход збира║ться. Заходив оце
до Петра, - дома нема, кажуть, кудись послали. Тепер не буде кому i
заступиться. Важко менi, дочко, на душi, грiха боюся, а без грiха не
обiйдеться, бо мене всього вогнем палить, як я подумаю, яку неправду
хочуть дурнi вiвцi зробить! Просив Семена, щоб прийшов сказать, що там
громада зробе. Якщо приговорять, - то, щоб не лiзти грiховi в вiчi, я
зараз-таки вп'ять змандрую. По┐ду знов у город, там найшов доброго
чоловiчка, вiн порадить, як i що робить. I зайшов тiлько для того, щоб
тебе побачить i розказать тобi, що Олексу не сьогоднi-завтра вернуть. Я
доказав, що його пiдлогом одрiзнено вiд матерi i показано одинцем. Недовго
воювать старшинi, скоро повинен при┐хать на слiдство непремiнний член.
Галя_. Тяжко бачить, що ви нам щастя готу║те, а собi напасть
наклика║те. Не радiсно менi тепер i Олексу бачить, коли вас на старiсть
зашлють в чужий далекий край.
Бурлака_. Не кажи так, дочко, бо ти мене розсердиш! Що б ти сказала,
якби чоловiк топився, а я кинувся рятувать його та й сам потонув? "Божа
воля", - сказала б. Отже, й тут так. Я потону, а ти i Олекса будете жить.
_На безталаннi одного вироста║ щастя другого! Все од бога! Та ще
поборемося, може, ще й не потону. Не журися, будь розумна, люби, Олексу
по-прежньому, то й будете щасливi, а я свiй вiк прожив горюючи - менi
однаково. А мати де?
Галя_. Та пiшли на той бiк, вже скоро повиннi б i прийти. Може, ви,
дядечку, чого-небудь попо┐ли б?
Бурлака_. Хотiлось дуже ┐сти, та й перехотiлось спересердя.
ЯВА V
Семен входить.
Бурлака_. Ну що?
Семен_. I не розбереш, такий гвалт. Бiльша половина так iде, щоб
пiдписать приговор, i вже пiшли у волость.
Бурлака_. Продають! (До Галi.)_ Якщо ║ лишнiй хлiб, то дай менi на
дорогу та знайди мо┐ сакви i пояс, що я зоставив у вас, як ┐хав у город.
Галя_. Зараз, дядечку, сакви й пояс, зда║ться, в комору мати поклали.
(Виходить)._
Бурлака_. А ти, Семене, бiжи зараз запрягай коней та повезеш мене у
город. Я зараз до тебе зайду.
Семен_. Я скоро справлюся, а ти не барись. (Виходить.)_
ЯВА VI
Бурлака (один, довго мовчить)._ От тобi й дожив вiка меж сво┐ми людьми!
Рiс, у степу, старiти став у степу, в степу й помру! Важко на серцi! Один,
скрiзь один! Чудно склалась моя доля! Чи воно без_ талану чоловiк
уродиться, чи талану у бога не заробить?.. Голово, вже стара голово, де
прихилишся? У Крим... Знов перекопськi степи... Там всякий кущ i камiнець
буде нагадувать молодiсть, що марно, марно пройшла!.. _Ох! Що, де я? Ще
розкисну чого доброго! Якось так гидко на душi, i нiби аж плакать
хочеться, цього ще нiколи не було.
ЯВА VII
Входить Галя, несе сакви i пояс, на которому в пiхвi нiж чабанський
прив'язаний.
Галя_. Нате, дядечку, сакви - тут я поклала кусок сала i хлiб.
Бурлака_. Спасибi тобi. Що ж це матерi нема так довго? (Знiма з пояса
нiж i пiдперiзу║ться, надiва через плече сакви.)_ Нехай нiж зостанеться,
бо по городу недобре якось з ножем ходить. (Кладе нiж на стiл.)_
Галя_. А хiба ви зараз-таки й пiдете?
Бурлака_. Менi нiчого тут ждать, дочко, бо вони знущаться будуть надо
мною. По┐ду в город, i якщо по закону не можна буде дулi пiднести громадi,
то подамся знову в степи - там легше жить з вовками-сiроманцями, нiж тут з
темними людьми, ще дурнiщi вiд овець, а лукавi, як сам сатана.
Галя_. Дядечку, голубчику! Я .покину все, прийду до вас i буду
доглядать вашу старiсть!
Бурлака_. Золоте в тебе серце! I я рад, що воно достанеться. мо║му
племеннику. Живiть тут, як вам бог дасть; про себе ж дам тiлько тодi
звiстку, коли можна буде обох вас бiля себе поселить i хазя┐нами зробить.
Не журись, дитино моя. Одно вже те, що я буду знать про ваше з Олексою
щастя, надасть менi сил легше перенести все те, що зо мною може бути. Ви
молодi, ваша доля попереду, а моя що? Менi не страшне нiяке горе! Досада
тiлько ┐сть мою душу, як згадаю овець, котрих по┐дом ┐сть Михайло, а вони
ще й прислужують йому. Та що ма║ш робить? Ет, тiлько розвередиш болячку,
як почнеш про це балакать! Прощай, мабуть, я матерi не дiждуся, а менi не
хочеться з Михайлом знову побачиться.
Галя (обнiна його)._ Мiй батько, наша оборона, не здолаю свого горя! Я
день i нiч буду молить бога, щоб вiн послав вам луччий талан на старiсть.
О, якби ви знали, як у мене серце болить! Я рада лучче зараз умерти, нiж
роз'║днаться з вами, та ще, може, й навiки!
ЯВА.VIII
Тi ж i Олекса, входить хутко i весело.
Олекса_. Здрастуйте! О, й дядько тут! (Обнiма Панаса i цiлу║. До
Галi.)_ Зоре моя, чого ж ти така смутна, не ясна? Мене зовсiм пустили,
тепер ми будемо щасливi! Ти мовчиш? А ви, дядьку, що це, в дорогу.наче
налагодилися? Я ума не приложу, що тут ско┐лось?
Бурлак _. Я в дорогу, а зоря твоя пояснiша║, як хмара, що трошки
затягнула ┐┐, одiйде далi. Галю, не сумуй! От тво║ щастя! (Показу║ на
Олексу.)_ Живiть любенько, i менi в далекiй сторонi буде радiсно згадать
про вас. Прощайте ж! Де буду - дам звiстку.
Олекса_. Що ж це таке, дядьку?
Бурлака_. Старшина пiдвiв громаду зробить приговор, щоб заслать мене на
Сибiр, так я оце пiду шукать правди, а не знайду - утечу туди, де людей
нема! Менi нiколи балакать. От_ вам мiй заповiт: поберiться на цiм же
тижнi - я "вас благословляю. (Обнiма║ Олексу, а потiм Галю.)_ Е! Ще
розплачусь. (Iде до дверей.)_
Дверi одчиняються, i в хату входять Михаило i чоловiка п'ять з
дрючками; Панас одступа трохи.
Шукають мо║┐ погибелi! Серце чуло лихо, недурно воно щемiло!
Старшина_. Тепер, голубе, тобi нiкуди тiкать бiльш! (Показу║ на людей з
дрючками.)_ Й ще надворi стiлько ж.
Бурлака (до старшини)._ Диявол ти лютий - гiрш диявола! (До понятих.)_
Ви куди лiзете? Чого вам треба? Нехай вiн зна, чого шука, а ви хiба
зна║те? Кожний з вас i рiдно┐ дитини сво║┐ не захистить, як оцей диявол
захоче ┐┐ з'┐сти. Вiн кров вашу п'║, а вам дасть чвертку горiлки, куплено┐
на вашi ж грошi, то ви радi помагать його диявольським замiрам!
Старшина_. Що ви на нього дивитесь? Вiн всiх вас у вiчi ла║! Берiть
його, йому найкраще мiсце в острозi. Накладай на нього залiза, щоб знов не
втiк.
Сидiр_ Ось i путо.
Бурлака_. Бiднi, бiднi ви люде! Темнi! Хто бiльш усього вас любе, -
того ви женете вiд себе. Що ж я вам зробив? Чим против вас провинився? За
що ви таким соромом покрива║те мою голову на старiсть? За те, що вам хотiв
послужить? Iуди, iуди! Прода║те вашу душу i совiсть!
Галя (пада║ на шию Бурлацi i рида║)._ Дядечку, голубчику, сиротами нас
покида║ш...
Старшина_. Що ви слуха║те його теревенi! Сидоре, накладай на нього
залiза!
Бурлака (здригнув, мов гадина полiзла за пазуху, а потiм до старшини)._
Згнущайся, згнущайся! Тепер твоя сила!
Сидiр наклада залiза.
(До понятих.)_ Будьте ж ви тричi проклятi! Весь грiх на вашi голови
ляже!
Старшина (придивля║ться, як путо надiто)._ Поверни замок у той бiк -
ногу буде мулять.
Олекса_. Дядьку, Михайло Михайловичу, господин старшина! Змилуйтесь, не
згнущайтесь над дядьком. Пустiть його; вiн не втiче! Що хочете, зроблю для
вас: два годи буду наймитом без жодно┐ заплати.
Бурлака_. Олексо, не проси його, смердючого, розбiйника! Не варт вiн
того, щоб до нього й балакать, а не то просить таку гадину!
Старшина_. То ти ще й тепер будеш лаяться? Безштанько, голодранець! На
ж тобi! (Б'║ Бурлаку в лице.)_
Бурлака_. О-о-о! (Хвата з столу нiж.)_ Так здихай же, пекельна душа!
(Кида║ться на старшину.)_
Галя (переступа йому дорогу)._ Дядьку, не занапастiть себе!
Старщина_. Вiзьмiть його, розбiйника!
Бурлака хвата його за барки.
Рятуйте!
Писар (вбiга║ торопко)._ Михайло Михайлович! При┐хав iсправник i
непрем║нний член, волость запечатали...
Бурлака (випуска║ старшину, кида нiж)._ Впору при┐хали! Не допустив
мене господь многомилостивий до великого грiха!
Старшина сто┐ть як громом прибитий.
Завiса.
1883. клисаветград
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT