мрi┐ Мiцно┐, як спiвуча мiдь. _("Ганнуся")_ Отак поступово, але невпинно поет визволя║ться з добровiльного ув'язнення в естетичнiй тюрмi, почина║ усвiдомлювати свiй зв'язок з масою ("лише гуртом i пущi, i пустинi з пiснями, з гуком можна перейти"), розумi║ велич сво║┐ iсторично┐ епохи. Думаючи про майбутн║, вiн уже iронiзу║ з переляканих революцi║ю iнтелiгентикiв i чуттям митця стверджу║ красу нового свiту: Нi, нi! Прийдешн║ - не казарма, Не цементовий коридорi Сiя║ в небi нам недарма Золотоокий метеор. Уся творчiсть Рильського двадцятих рокiв - повчальний приклад "перевиховування особи", поступового процесу засвоювання матерiалiстичного свiтогляду. Щиро бажаючи служити правдi i народовi, поет побачив, що найвищий вияв гуманiзму - у торжествi ленiнських iдей, що щастя мiльйонiв добува║ться лише в жорстокiй класовiй боротьбi. Засво║ння цих iстин поет iнодi почина║ справдi "iз абетки". Вiн так i назива║ одну iз сво┐х поезiй, стверджуючи в нiй запроваджуваний у нашому суспiльствi справедливий принцип: "Хто робить, той i ┐сть". Можна - каже поет - вiльно обирати для естетично┐ насолоди будь-яку з минулих епох (ми з цим не погоджу║мося, як не погоджу║ться тепер з цим i сам М.Т. Рильський), а проте не можна iгнорувати свiй час: Але любить чи не любити те, Що вколо нас i в нас самих росте, Що творить нас, що творимо самi ми, - Лише слiпець, що замiсть кровi в нiм Тече чорнило струмнем неживим, Тривожиться питаннями такими. Цими видатними словами, що вийшли з глибини душi, визначено весь дальший шлях Рильського. У збiрках "Гомiн i вiдгомiн" (1929), "Де сходяться дороги" (1929) здоровi оптимiстичнi мотиви любовi до життя, захоплення творчою працею ми бачимо все частiше. "Яке це щастя - в радощах земних трудiв i днiв спивати кубок повний", - говорить поет. Небагато хто з поетiв, якi розпочали свою дiяльнiсть до Жовтня, одразу i без вагань увiйшли до лав письменникiв радянських не самою лише назвою, а суттю сво║┐ творчостi. Для одних це було справою нескладною: "Моя революцiя", - говорив Маяковський. Iншi пройшли шлях перевиховування. Але в результатi дороги перших i других зiйшлися i не могли не зiйтися тому, що все талановите в нашiй кра┐нi не могло не бути втягнуте в орбiту великого Жовтня. У пору, коли з'являлися в свiт вищеназванi збiрки Рильського, виходили такi основоположнi книги укра┐нських радянських поетiв, як "Плуг" (1920) Павла Тичини, "Червона зима" (1922) Володимира Сосюри, "17-й патруль" (1926) Миколи Бажана. Поряд iз ними книги Рильського двадцятих рокiв можуть здатися не такими показовими i менш "актуальними" для свого часу. Але це вiрно лише почасти. Насправдi ж вони - цiннi свiдчення того, як вплив революцi┐ перетворював свiдомiсть тих талановитих людей, що намагалися стати осторонь вiд подiй. Поворот Рильського до живого життя був сповiльненим, а проте неухильним. А коли придивитися до його творчостi 1918-1925 рокiв на фонi усi║┐ укра┐нсько┐ поезi┐ тих часiв, [...] позитивне значення його творчостi тi║┐ пори стане особливо виразним. Тепер, здалека, пiсля того, як продукцiя двадцятих рокiв просiялася крiзь сито iсторi┐, ми представниками того часу вважа║мо названих вище видатних поетiв. Але поряд iз ними - скiльки iнших проголошувало нове мистецтво як "синтез деформованого мистецтва зi спортом", зрiкалося, найкращих традицiй минулого, робило з деструкцi┐ принцип, видавало грубий натуралiзм i фiзiологiзм за риси свiтогляду, а анархiзм - аж до межi, за якою починалося звичайне хулiганство, - за революцiйнiсть! По сторiнках журналiв i збiрок розсипалися "драбинкою" рядки без ритму i рими, а часто й без глузду. Мистецтво справдi деформувалось, перетворювалося на блазенство, дуже близьке до того, яке в нашi днi у капiталiстичних кра┐нах вида║ться за "творчi дерзання", за смiливе "новаторство". На щастя для нашо┐ лiтератури, здоровi пiдвалини швидко взяли гору над цими перекрученнями, i завдяки керiвництву партi┐ i уряду, завдяки впливовi живого життя цей накип на чистому джерелi радянсько┐ поезi┐ було знято весь. М. Рильський 1918 - 1925 рокiв лишався осторонь вiд цих деструктивних тенденцiй, зберiгаючи класичнi традицi┐ ставлення до поетичного слова, художнього образу, майстерно┐ композицi┐. I, звичайно, це не означа║, що вiн був консерватором у галузi мистецтва. Справжн║ новаторство нiколи не приголомшу║, не впада║ одразу у вiчi. Використовуючи успадкованi вiд класики розмiри i строфiчнi будови, Рильський звертався до форм сонетiв, октав, терцин тощо i в пору панування сумнiвного верлiбру писав ямбами i хореями. Диву║ не це, а те, що навiть деякi висококвалiфiкованi критики iнодi ставили йому в провину це звертання до старих строфiчних форм. Найкращою вiдповiддю цим критикам ║ збiрка "Троянди й виноград" (1957) не тiльки з низкою чудових сонетiв, а й з дружньою реплiкою талановитому побратимовi поету Андрiю Малишку, який випадково кинув слова: "Сонети куцi - нi к чому". Рильський категорично заперечу║, посилаючись на приклади Петрарки, Мiцкевича i Пушкiна: Сувора простота, Що слова зайвого в сво┐ рядки не прийме, Струнка гармонiя, що з думки вироста, Не псевдокласика, а класика - i ┐й ми Повиннi вдячнi буть. Не iграшка пуста Та форма, що вiки розкрили ┐й обiйми! Рильський мiг би посилатися в укра┐нськiй поезi┐ на приклад Iвана Франка, а iз сучасникiв - на одного з найидатнiших поетiв демократично┐ Нiмеччини Иоганнеса Бехера... А проте навряд чи варто довго спинятися на речах, очевидних i без iсторичних довiдок та аргументiв. Так поступово, вiд збiрки до збiрки, в поезi┐ Рильського зростала кiлькiсть житт║во цiнних елементiв, i нарештi, перехiд ┐х у нову якiсть став неминучим. Радянська дiйснiсть допомогла Рильському вийти за межi свого "малого свiту" у великий свiт боротьби за нове соцiалiстичне суспiльство. Важливим стимулом цього переходу була постанова ЦК ВКП(б) "Про перебудову лiтературно-художнiх органiзацiй" вiд 23 квiтня 1932 року. Про значення цi║┐ подi┐ сам поет незабаром писав: "23 квiтня 1932 р. - iсторична дата не тiльки в лiтературi, а й у громадському життi._ _Не тiльки в громадському, а й в особистому життi кожного письменника, що заслугову║ на почесне iм'я радянського чи щиро прагне його заслужити. Лiрично кажучи, це один з тих моментiв, що окриляють, що скеровують свiдомiсть, що примушують напружувати творчi мускули... ...Це вiн, той квiтень торiшнiй, помiг менi восени здати збiрку "Знак терезiв", таку далеку вiд збiрок попереднiх - i "по-хорошому", зда║ться менi, далеку. Цей бадьорий вiтер навiяв менi гнiвне закiнчення "Марини", вiн стеле передо мною дорогу, де на верстових стовпах написано: дорога в сонячну кра┐ну комунiстичного суспiльства". "Декларацiя обов'язкiв поета й громадянина", що вiдкрива║ збiрку "Знак терезiв" (1932), свiдчила про рiшучий перелом, який вiдбувся в свiдомостi поета в роки першо┐ п'ятирiчки, про рiшуче його бажання бути активним будiвником i спiвцем безкласового соцiалiстичного суспiльства. Декларацiя проголошу║ розумiння мистецтва як збро┐ робiтничого класу в його боротьбi за нове життя: Мусиш ти знати, з ким Виступа║ш у лавi, Мусиш вiддати ┐м Образи й тони яскравi, Мусиш сво║ iм'я Там написати ясно, Де мiльйонне сiя║: Клас. Дальший творчий свiй шлях Рильський пов'язу║ з долею народу, i саме цей зв'язок да║ його поезi┐ новi сили, новi теми й образи, розкрива║ перед ним широкi обрi┐ майбутнього. Вiн вiрить у перемогу нового свiту над старим, соцiалiзму над капiталiзмом, свiтла над темрявою. Терези життя хиляться на сторону робiтника з важким молотом, що владно ставить його на шалю: Знак терезiв - доби ново┐ знак... Бiйцi, ║днайтесь! Не дрiмай, стороже! Безкрилу тьму навiки переможе Визвольник людства, вiльний пролетар. _("Знак терезiв")_ Цикл "На тому березi" показу║ капiталiстичний Захiд - свiт визиску й гнiту. Пишне панство зiбралося на бенкет, щоб у винi, танцях та розпустi втопити свiй божевiльний жах перед неминучою загибеллю. Але грiзний спiв "Iнтернацiонала" нагаду║ йому про неминучiсть розплати ("Бенкет"). У збiрцi "Знак терезiв" вмiщено i цикл портретiв "Постатi", якi також ║ свiдченням творчо┐ перебудови поета. Перед його духовним зором постають Прометей, Бетховен, Ленiн, Франко, Шевченко як борцi за краще життя людства. ┐х гуманнiсть, а разом iз тим непримиреннiсть до ворогiв ставить М. Рильський за зразок для себе i сво┐х читачiв. Поки що постать Ленiна вiн сприйма║ скорiше зовнi, в плакатному зображеннi: Всiм злидарям вiн i гнаним Кинув потужне: борiться! Тим же й горить, як зоря, нам Жест огняно┐ правицi. _("Ленiн")_ Поет рiшуче вiдмежову║ться вiд тих, хто досi не бачить нового в життi, хто захоплю║ться абстрактною романтикою в дусi Уеллса i не бачить Днiпробуду - цього справжнього чуда, створеного людьми кра┐ни соцiалiзму. Проти iдеалiзацi┐ минулого спрямову║ вiн i поему "Марина", надруковану в 1933 роцi, прагнучи подати в нiй правдиву картину життя народу за часiв крiпацтва. В обдаруваннi М. Рильського в однаковiй мiрi виявля║ться i лiричний, i епiчний струмiнь. До епiчних творiв у М. Рильського був нахил вiддавна. Вже в збiрцi "Крiзь бурю й снiг" з'явилися поеми "Чумаки" i "Крiзь бурю й снiг", а в збiрцi "Де сходяться дороги" - поема "Сашко". Новим кроком у розвитку епiчного таланту Рильського була поема "Марина", що писалась водночас iз поезiями збiрки "Знак терезiв". Про iдею цього твору автор писав у передмовi так: "Iдея - фальшивiсть усякого "панського народолюбства", чи то "балагульсько-романтичного", чи навiть забарвленого кольорами найлiвiших полiтичних течiй, що на тi часи iснували". У пролозi, звертаючись до радянсько┐ жiнки-трудiвницi, поет говорить, що вiн написав цю поему "не для плачу та нiжного ниття", а для того, щоб радянська жiнка, востанн║ подивившись на "сон важкий", смiливо йшла в ясне майбутн║. Дiйсно, як важкий сон, поста║ перед нами з давнини життя Марини. Красуню крiпачку розшукав панський попихач Кутернога i привiв до пана Пшемисловського в його "гарем". Марина ж любить машталiра Марка Небабу i втiка║ з ним, але ┐х наздоганяють, i панич Генрiх вбива║ Марка. Знову Марина у ненависному дворi Пшемисловського, але тепер вже нею цiкавляться не лише старий пан Людвiг, а й молодий Генрiх i сусiдський панич Мар'ян. Мар'ян викрада║ Марину, а коли вона переста║ цiкавити його, програ║ в карти шляхтичевi Замiтальському. Марина ста║ акторкою крiпацького театру Замiтальського. Почуття ненавистi до панства все бiльш зроста║ в ┐┐ серцi. Однi║┐ ночi вона пiдпалю║ будинок Замiтальського, i в полум'┐ пожежi, пiд караючою рукою селян, гинуть Мар'ян Мединський i його дружина. Сто┐ть вона, зацiпивши уста, Струнка, вродлива, та уже не та, Не злякана, заплакана дитина, - Грiм! гнiв! покара! - месниця Марина. Хоч у центрi твору сто┐ть образ Марини, але поема охоплю║ значно ширше коло постатей, да║ яскраву картину життя польського панства у першiй половинi XIX ст. Панночки зiтхають та розчулюються вiд нiжно┐ музики i б'ють поко┐вок, паничi чемно вклоняються дамам i виголошують гучнi фрази про народолюбство, в той час як на конюшнi за ┐х наказом шмагають крiпакiв, - i всi вони викликають гнiв i огиду. Сво┐ наступнi збiрки поет присвячу║ оспiвуванню ясного сучасного i майбутнього Радянсько┐ Батькiвщини. В творчостi М. Рильського цих рокiв особливо значне мiсце займа║ тема дружби народiв. Новими мотивами пройнята i_ _вся його особиста лiрика. Збiрки "Ки┐в" (1935), "Лiто" (1936), "Укра┐на" (1938), "Збiр винограду" (1940) пройнятi молодечим запалом, бадьорим оптимiстичним поглядом на свiт, пристрасною любов'ю до нашого сучасного життя, до нашого народу i його вождя - Комунiстично┐ партi┐. Основний настрiй лiрики М. Рильського тепер визнача║ться почуттям радостi, що переповню║ людину, юнацькою закоханiстю в "нову весну людства", в якiй так високо пiднесено iм'я людини, дано всi умови для розвитку ┐┐ здiбностей. У збiрцi "Ки┐в" вмiщено вiршi, присвяченi столицi квiтучо┐ Укра┐ни - Ки║ву. Бiльшiсть вiршiв збiрки написано октавами, однi║ю з найулюбленiших строф М. Рильського. Цей класичний розмiр вiн зумiв наповнити новим актуальним змiстом. Поет добре зна║ iсторiю Ки║ва, i, може, через це йому особливо впадають в око тi змiни, якi сталися у мiстi за роки п'ятирiчок. Поет розумi║, що "зелений Ки┐в наш" став таким тому, що "вiн червоний", що лише Радянська влада принесла на ки┐вськi пагорби справжню весну. М. Рильський малю║ Ки┐в не тiльки як мiсто красивих будiвель i паркiв, але як мiсто промислове, мiсто, в якому буя║ кипуче творче життя: I вже на березi Днiпра-рiки Не днiв минулих туга i скорбота, Нi, - у прийдешн║ золотi ворота! Хто ж це зробив? - пх звуть бiльшовики. Збiрка "Ки┐в" вперше в нашiй поезi┐ давала багатогранний образ столицi Радянсько┐ Укра┐ни, мiста, так невпiзнанне перетвореного бiльшовиками. Оспiвуючи радiснi буднi соцiалiстичного Ки║ва, його невпинне будування й розширення, з любов'ю нотуючи в сво║му вiршi такi деталi, як "чорно-сизий дим над весняним Подолом", "дух фарби свiжо┐", поет пиша║ться тим, що Ки┐в - рiдний брат Москви та iнших радянських мiст - разом з ними буду║ новий радiсний свiт: Цей свiт, обведений небесною стягою I переламаний крiзь безлiч людських призм, Приплив одним шляхом з Батумi i з Москвою В розлогий океан, що звуть соцiалiзм. _("На березi") _ В строфах, де вiдчутнi iнтонацi┐ пушкiнського "Мiдного вершника" ("Люблю тебя, Петра творенье"), поет висловлю║ любов до всього того, що принiс у життя Ки║ва радянський лад: Люблю мiнливiсть рухiв та облич, Люблю знайомих бачить в незнайомих, Люблю дитячу щебетливу рiч, Сiм'ю трудящих в ледарських хоромах. Електрикою перевиту нiч, Денну бадьорiсть по нiчних утомах, I одностайних радощiв зусиль, I в синьому димку автомобiль. _("Октави")_ Збiрка "Лiто" (1936) становить дальший крок у творчому зростаннi М. Рильського. Далеко ранiше поет мрiяв про "пишне творче лiто", i сама назва його ново┐ книги тепер розкрива║ основну iдею ┐┐: це лiто настало i для всього народу, i для самого поета. Нiколи життя не було ще таким прекрасним i багатим, нiколи ще не становила тако┐ високо┐ цiнностi людина, нiколи не вiдкривалися перед нею такi широкi творчi можливостi, нiколи не бушувала ще i в людях, i в самому поетi така жадоба творчостi, така воля до активного втручання В життя сво┐м художнiм словом. Багатi i повнокровнi поетичнi враження вiд радянсько┐ дiйсностi М. Рильський втiлював у конкретнi реалiстичнi малюнки, серед яких особливо помiтне мiсце займають портретнi зарисовки нових людей. Ось хлопчик-пастушок маха║ рукою по┐здовi, що проходить мимо. Так бувало й ранiше; повз багатьох таких селянських хлопчикiв мчали по┐зди, лишаючи за собою хмари диму i невиразнi мрi┐ про якесь iнше, краще життя. Але тепер цей хлопчик, пiдрiсши, ма║ всi можливостi здiйснити сво┐ мрi┐ - вiн сам водитиме по┐зди або стане iнженером, буде прокладати новi шляхи. Ось на палубi пароплава старий винахiдник, що немало зазнавав колись глузувань iз сво┐х винаходiв, дiлиться з поетом сво║ю радiстю: його вислухали, зрозумiли, йому вда║ться перевiрити на практицi свiй винахiд ("Чотири поезi┐"). Ось прекрасна укра┐нська селянка: Глянула - аж засвiтився снiг, I здалося - вiн розтане враз. Пластiвень ┐й на плече прилiг, I здалося, нiби то алмаз. Це голова сiльради. В пам'ятi поета за контрастом поста║ знана з дитинства мерзенна постать "волосного старшини" дореволюцiйного села з емблемою влади - палицею - в руках. Нiчого спiльного не ма║ з цi║ю постаттю образ жiнки, представницi ново┐ народно┐ влади: Ти - ялина, сповнена жаги, Що росте на вiтрi й сонцi гiнко... Гей, веселi нашi береги, Горда, смiлива радянська жiнко┐ _("Голова сiльради") _ Все це - окремi приклади перетворення кра┐ни, людей. Правдивий художник, iм'я якого ВКП(б), творить такi чудеса щоденно. Незлiченнi перемоги здобули нашi люди. Вони завойовують Арктику, лiтають у стратосферу - i все це тiльки початок комунiстичного перетворення свiту, остаточно┐ перемоги над природою. Природа, як i ранiш, близька i люба поетовi. Вiн уважно чита║ ┐┐ книгу i знаходить на кожнiй ┐┐ сторiнцi образи-символи, що змiцнюють його вiру в наше прекрасне сучасне, в якому пророста║ вже зерно великого майбутнього. Ось картина весняного перельоту журавлiв, за якими поет стежить з однi║┐ з ки┐вських вулиць. У стрункому льотi журавлиного ключа вiн вбача║ алегорiю, що вiдбива║ творчi прагнення людей нашо┐ Батькiвщини: Мiркую так: коли б менi схотiлось Подати образ нашо┐ доби У простiй алегорi┐, - я взяв би Отой сталевий журавлиний ключ, Мiцну напругу, силу непохитну, Його жадобу обрi┐в, його Непереможну волю, мудрий лад У побудовi, де до того все Скероване, щоб легше розтинати Грудьми повiтря, де в вершинi кута Летить одважний, мудрий проводир, I всi рiвняють лiт свiй по ньому, I зна║ всяк мету свою й дорогу. _("Журавлi")_ Характерним прийомом М. Рильського як поета-реалiста в цьому вiршi ║ те, що вiн показу║, з яких конкретних житт║вих вражень виникла в нього фiлософська думка, втiлена в образi журавлиного ключа. Перша частина вiрша - це вихоплена з життя сценка: поет, його рiднi та сусiди повибiгали з дому, щоб глянути на перших весняних журавлiв. Поет веде розповiдь п'ятистопним неримованим ямбом з розмовною iнтонацi║ю, з частими перенесеннями речення з одного рядка в наступний. Навмисне усуваючи такi елементи вiрша, як чiткий подiл на строфи i римування, поет зосереджу║ сприймання читача на внутрiшнiй динамiцi - виникненнi i розвитку фiлософсько┐ думки, втiлено┐ в образ. Ця форма, невимушена i природна, чи не вперше з явившись у М. Рильського в цьому вiршi, потiм не раз повториться в циклах, написаних також вiльним п'ятистопним ямбом, наприклад, у циклi "Ленiнградськi нариси", у вiршi "Мости" та iн. Розвиток тем, мотивiв i образiв збiрки "Лiто" бачимо в наступнiй збiрцi лiрики "Укра┐на". Великий вiрш публiцистичного характеру - "Укра┐на" - зображу║ нову, соцiалiстичну дiйснiсть нашо┐ республiки. На широких просторах укра┐нсько┐ землi працюють щасливi люди; вiдiйшли у безвiсть i нiколи не повернуться жахливi картини минулого: Вста║ в селi, встав у мiстi Нова людина. Гордий вiк Вiнча║ слово: бiльшовик. У циклi "Чернiгiвськi сонети" М. Рильський вiдтворю║ перед читачем образи людей, якi залишили свiй слiд, пам'ять про себе в цьому колись спокiйному стародавньому мiстi. Пушкiн, Шевченко, Коцюбинський, Глiбов - всi вони боролися за свiтле майбутн║, i це майбутн║ стало дiйснiстю в оновленому Чернiговi. Щирi рядки присвячено в сонетах славному сину Чернiгiвщини Миколi Щopcy. У весняному цвiтiннi нового життя особливо гостро i яскраво сприйма║ поет усi явища навколишньо┐ дiйсностi, ┐┐ найдрiбнiшi деталi. М. Рильський вмi║ з незначних, звичайних фактiв робити великi i значнi висновки, пов'язувати мале з великим, особисте iз загальним. Вiршi поета, присвяченi Вiтчизнi, сповненi палко┐ любовi до ┐┐ найкращих синiв i дочок: Я казав синковi, що цвiте Вкра┐на, Бо вона - кра┐на у Кра┐нi Рад, - I пливла у далеч бiла павутина, I смiялось небо, як блакитний сад. _("Ми збирали з сином на землi каштани")_ Остання передво║нна збiрка М. Рильського, "Збiр винограду", вийшла у 1940 роцi. У вiршi "Народам свiту" поет виступа║ проти тих, "чий бог - це торг, чий храм - вiйна". Вiн заклика║ народи з'║днатися у велику ║дину сiм'ю i покарати "тих, що роззявляють пащi, щоб свiтом володiти всiм, що розбрат сiють помiж нацiй, щоб легше ┐х держать в ярмi" ("Народам радянсько┐ землi"). Основний пафос збiрки - заклик до оборони кра┐ни. Жанри лiрики М. Рильського цього перiоду сво║рiднi i рiзноманiтнi. Знайдемо у нього написанi в класичнiй манерi вiршi широкого публiцистичного плану, що нагадують подiбнi твори Пушкiна, Лермонтова або Мiцкевича. Як i ранiше, вiн часто зверта║ться до форми "лiро-епiчного портрета", в нових сво┐х книгах даючи нам образи Гоголя, Шопена, Горького, славних чернiгiвцiв. Вiн створю║ низку пiсень. Але, мабуть, найчастiше у нього зустрiча║ться жанр лiрично┐ або лiро-епiчно┐ медитацi┐, тобто роздуму, часто глибоко iнтимного, автобiографiчного характеру. "Особисте" i "громадське" у Рильського - неподiльнi, i його "громадське" саме тому i вплива║ на читача, що воно в той самий час - i цiлком "особисте". Вiдомо, що в раннiх книжках М. Рильського тема Батькiвщини не займа║ помiтного мiсця. Спостерiгаючи зростання поезi┐ М. Рильського, можна сказати, що чим глибше входив поет у радянську дiйснiсть, чим бiльше вiн визначався як поет радянський, тим бiльше зростав вiн i як поет укра┐нський. Його радянський патрiотизм пiдвищував у ньому почуття нацiонально┐ гордостi. Рильському, як i кожному визначному поетовi, ставало дедалi яснiшим, що Жовтнева революцiя - такий самий природний, виправданий всiм ходом попереднiх подiй висновок iз iсторi┐ Укра┐ни, як i з росiйсько┐ iсторi┐. Серед його творiв тридцятих рокiв ║ великий епiчний уривок - кiлька роздiлiв, написаних до колективно┐ поеми "Iван Голота". Iван Голота - синтетичний образ укра┐нського народу в усi перiоди його iсторичного життя. Тiснять його зовнiшнi вороги - татари i турки, терпить вiн вiд панiв, чужих i сво┐х, б'║ться у вiйську Богдана Хмельницького i в загонi Устима Кармелюка, слуха║ гнiвну промову поета-агiтатора Шевченка, бачить пiдлу брехню представникiв укра┐нського нацiоналiзму i, пройшовши всi стадi┐ визвольно┐ боротьби, доходить свiдомостi, що порятунок його народу - тiльки в спiльнiй боротьбi братнiх народiв проти Спiльного ворога. Так виросла основна тема передво║нного i во║нного перiодiв творчостi М. Рильського - тема дружби народiв. Роки Велико┐ Вiтчизняно┐ вiйни вiдкривають новий перiод i в творчостi М. Рильського. Як змiнився, як безмежно вирiс i змужнiв поет! А вiн же на початку свого творчого шляху гадав, що враження вiд життя можуть стати предметом мистецтва тiльки тодi, коли вони вiдстоялись у свiдомостi творця, стали предметом лiричного "споглядання". В роки 1941 - 1944 поезiя М. Рильського йшла врiвень з подiями, безпосередньо виростала З них, як пiснi всiх найкращих поетiв нашо┐ кра┐ни. Вона змiцнювала в нас любов до Батькiвщини, ненависть до лютого ворога, волю до перемоги. У далекому тилу i в безпосереднiй близькостi до фронту, на зборах Академi┐ наук Укра┐нсько┐ РСР, евакуйовано┐ до Уфи, на мiтингу укра┐нського народу в Саратовi, на освiтлених ракетами переможних салютiв вулицях Москви, в Харковi, тiльки-но визволеному вiд нiмецьких загарбникiв, у Ки║вi, що зiяв ще ру┐нами Хрещатика, - скрiзь звучав голос поета. Радянський патрiотизм об'║дну║ почуття любовi до свого народу з iде║ю рiвностi i братерства всiх народiв - з "чуттям ║дино┐ родини", як сказав iнший видатний поет Радянсько┐ Укра┐ни (Павло Тичина). У цьому - одне з джерел тi║┐ велико┐ радостi, якою, мов сонцем, пронизанi були передво║ннi вiршi М. Рильського. Во║ннi роки посилили у нього, як i в iнших радянських поетiв, почуття любовi до Вiтчизни. До вiдчуття нависло┐ над нею загрози, до почуття гострого обурення з зухвалостi ворога у поета Радянсько┐ Укра┐ни прилучився ще й гострий бiль розлуки. Чорна хмара фашистсько┐ сарани спустилася на рiднi поетовi мiсця - на "Ки┐в злотолитий, Iрпiнську тишу смолисту, рожеву Романiвку", на укра┐нськi яснi зорi, тихi води, на все, створене народом, який за Радянсько┐ влади вперше в багатовiковiй iсторi┐ зiтхнув на повнi груди. Укра┐нську радянську землю топтав ворог. Охоплений лютою ненавистю до слов'янських народiв, вiн намагався поневолити укра┐нський народ, винищити його. В усiх творах М. Рильського цього часу чу║ться один основний мотив: вiра в перемогу людяностi над звiрством. Запорука цi║┐ перемоги - Радянська Армiя, велика Комунiстична партiя, дружна сiм'я братнiх народiв Союзу, братня сiм'я слов'ян, нарештi, все прогресивне людство, що пiднялося на боротьбу "з нелюдами". Укра┐на не може загинути, не може бути стертий з лиця землi народ, що створив велику культуру, що висунув Шевченка, Франка, чудових музикантiв, артистiв: Хiба умерти можна ┐й, В гарячiй захлинутись кровi, Коли на справедливий бiй Зовуть i дерева в дiбровi, Коли живе вона в мiцнiй Сiм'┐ великiй, вольнiй, новiй? _("Слово про рiдну матiр") _ У цiй сiм'┐ - братнiй росiйський народ, з яким долю Укра┐ни з'║днала мудра далекогляднiсть Богдана Хмельницького, тут i iншi народи Союзу, незлiченна "промениста рать", що вийшла назустрiч темнiй силi i ┐┐ посiпакам. У страшнi роки, коли гiтлерiвськi пiднiжки, укра┐нсько-нiмецькi нацiоналiсти, намагалися продати укра┐нський народ у фашистське рабство, М. Рильський стверджував спiльнiсть iнтересiв свого народу з iнтересами прогресивного людства, невiддiльнiсть Укра┐ни вiд iнших радянських республiк i таврував ворогiв-запроданцiв вогненно-гнiвними словами: Я - син Кра┐ни Рад. Ви чу║те, iуди, Ви всi, що Ка┐на горить на вас печать? Отчизни iншо┐ нема в нас i не буде, Ми кров'ю матерi не вмi║м торгувать! Не тiльки знесена на камiнь п'║дестала, Квiтками вiнчана i кроплена вином, - Стократ милiшою вона для серця стала, Грудьми стрiчаючи ру┐ну i погром. _("Я - син Кра┐ни Рад") _ Поет вiрить, що, як повiк не впасти Москвi, "серцю народiв, мозковi землi", так нiколи не покри║ морок туманiв улюблено┐ столицi Укра┐ни - Ки║ва. Вiн зна║, що Настане день, настане час - I розiлл║ться знов медами Земля, що освятив Тарас Сво┐ми муками-дiлами. _("Слово про рiдну матiр")_ _У_ поезiях "Ленiнград", "Москва", "Друзям по Союзу", "До Янки Купали" та iнших поет стверджу║ нерозривну, перевiрену i загартовану у вогнi Вiтчизняно┐ вiйни дружбу i ║днiсть укра┐нського народу з великим росiйським та iншими народами соцiалiстично┐ вiтчизни. Поезi┐ М. Рильського запалювали вогонь ентузiазму у тисяч во┐нiв на фронтах, тисяч трудiвникiв у тилу, закликаючи до патрiотичних подвигiв в iм'я перемоги ("Бiйцям Пiвденного фронту"). У роки вiйни Рильський - не тiльки поет, а й публiцист i громадський дiяч. Його статтi i публiчнi виступи мобiлiзовували на боротьбу, наближали нашу перемогу. Але i його поезi┐ цих рокiв - не тiльки художнi твори, а й дiяння громадянина-патрiота велико┐ Радянсько┐ кра┐ни. Серед цих поезiй ║ "Лист до укра┐нцiв в Америцi" (1941). Поет вiрить, що його слово дiйде до братiв, якi живуть за океаном, наче райдуга, що велетенською сво║ю дугою ║дна║ два материки. Вiн говорить ┐м про мету нашо┐ вiйни, про велич нашо┐ боротьби, про неминучiсть нашо┐ перемоги. I слово його справдi було почуте: укра┐нцi, якi живуть у Канадi, вiдповiли листом на послання знаного i любимого поета Радянсько┐ Укра┐ни. Це один з багатьох випадкiв безпосереднього вiдгуку читачiв на голос Рильського. Найвидатнiшим iз творiв Рильського за роки вiйни ║ поема-видiння "Жага". У творчостi М. Рильського, кажучи взагалi, зрiвноваженi i жар натхнення, i той "холод ума поверяющего", що його Баратинський вважав конче потрiбним для поета. Постiйне звертання до класикiв надало творам М. Рильського ясностi i простоти мови, чiткостi архiтектонiки. Недаремно ж музика була, як ми зна║мо, одним iз найсильнiших переживань дитинства i юностi поета. Досить часто його творча уява, вiдходячи вiд звичайного "пластичного" ладу, переключа║ться на музичний. "Жага" - один iз наочних прикладiв такого переключення. З першого погляду - це кiлька лiричних i лiро-епiчних картин, що не мають нiякого iншого зв'язку, крiм спiльно┐ iде┐ - любовi до Батькiвщини i болю з приводу ┐┐ страждань. Поема почина║ться i кiнча║ться лiричними монологами-пiснями: перший ║ iнтродукцi║ю; "Тобi, тобi, моя Вiтчизно, у серцi дзвонять голоси", - говориться в кiнцi ┐┐. Далi йдуть партi┐ цих "голосiв". Перший славить "велику i чисту воду", другий - "святий хлiб", третiй - радiсть весняного вiдродження людини та природи. Не можна жити без них, як не можна жити без Вiтчизни. Це символ безмежно iнтимного, нерозривного злиття з найсвященнiшим - з рiдною землею. Голоси змовкають, вiдхиля║ться завiса минулого, i в туманi встають "силуети": образи людей iз народу, що знемагають вiд голоду, рабства, непосильно┐ працi. Скарги ┐х змiнюються наростаючим рокотанням революцiйно┐ грози. Урива║ться вона, i гуде голос казки про те, як прекрасна дiвчина Укра┐на зустрiлася з юнаком Жовтнем. Сон сторiч про краще життя збувся, хмари розвiялись, вiдкрилась сяюча далечiнь творчого життя. I раптом тон i стиль поеми рiзко змiнюються: вiд запального, вiд пiснi й гiмна - до спокiйного оповiдання. Далекий весняний день в околицях Ки║ва на Iрпенi. Поет з дружиною i сином пораються в сво║му маленькому садку, а високо в небi летять гуси, i в ┐х гоготаннi чуються Добросусiдськi вигуки та смiх, Як тут, у нас.- О гуси, гусенята! Прилиньте нинi взяти на крилята Земних дiтей!.. Та нi! Дарма! Дарма! Мiй сад - пустеля, i мiй дiм - тюрма! Рiзким звуком урива║ться течiя мирного речитативу, що повiдав про недавнiй спокiй i радiсть життя. На змiну п'ятистопним ямбам iдуть вiльнi вiршi: вигуки обурення переходять у крики прокляття вороговi. Нове видiння: образа скорбно┐ матерi, що склика║ синiв на боротьбу з ворогом. Фiнал - знову лiричний монолог, уболiвання над стражданням Батькiвщини, який закiнчу║ться ствердженням вiри в неминучiсть перемоги i вiдродження змучено┐ рiдно┐ землi. Безпосереднiстю почуття, силою пафосу, мовним та ритмiчним багатством, сво║рiднiстю суто музично┐ будови "Жага" становить значне явище в творчому розвитку поета. Критика, проте, вiдзначала, що деякi вади_ _поеми знижують ┐┐ iдейно-виховну силу. До них вона вiдносила звужене розумiння патрiотизму, недостатн║ розкриття значення радянського перiоду в iсторi┐ Укра┐ни. Не погоджувались критики i з образом Укра┐ни - розiп'ято┐ на хрестi матерi-мученицi, образом, який не пов'язу║ться з уявленням про нескорену Радянську Укра┐ну, що всю вiйну продовжувала боротися. Нема║ нiчого поганого в тому, що в багатому стилiстичному запасi поета, який у сво┐й творчостi чергу║ високий ораторський стиль з мелодично-пiсенним i буденно-розмовним, поруч з просторiччям, книжною мовою, неологiзмами також широко використовуються арха┐зми (в укра┐нськiй класичнiй поезi┐ ми знаходимо аналогiю у Шевченка), але, можливо, у даному разi, справдi, налiт арха┐ки в образнiй системi був зайвим. Ще суворiшiй критицi пiдпала опублiкована в 1944 роцi автобiографiчна поема "Мандрiвка в молодiсть". У нiй поетовi, вiдiрваному вiд Укра┐ни (поема писалася в роки евакуацi┐ в Уфi), схотiлося з усi║ю щирiстю розповiсти про початок свого житт║вого шляху, про ту пору, коли вiн жив як "сучасностi короткозорий син", коли, за його визнанням, його свiтогляд був сумiшшю лiберального демократизму батькiв з впливами занепадницьких гурткiв "золото┐ молодi". Поет не виправдовував цього, але й не осуджував. Про сво║ дитинство i юнiсть вiн розповiв так, нiбито прожитi роки не перетворили його самого на "нову людину". Панiвним у поемi стало почуття безмежно┐ благодушностi i всепрощення. Але матерiалiстичне розумiння дiйсностi вимага║ партiйностi в оцiнках i виключа║ об'║ктивiстський пiдхiд до життя. Поет сприйняв цю сувору, але справедливу критику i згодом докорiнно переробив поему. У книжцi поезiй "Мости", виданiй у 1948 роцi, М. Рильський виступив як активний творець i спiвець комунiстичного суспiльства. Провiдною iде║ю книжки "Мости" ║ iдея торжества комунiзму. Його переможний похiд бачить поет не тiльки в радянськiй кра┐нi, а й за кордоном, в кра┐нах народно┐ демократi┐. Це пiдiйма║ почуття радянсько┐ нацiонально┐ гордостi поета, бо вiн бачить, що наша Батькiвщина стала прапороносцем великих iдей комунiзму, прикладом i зразком для всього трудящого людства, що вона очолю║ сили демократi┐, миру i прогресу проти сил iмперiалiстично┐ реакцi┐, проти палi┐в ново┐ свiтово┐ вiйни. В епiграфi до вiрша "Двi сили" показано боротьбу сил_ _демократичного та iмперiалiстичного табору: Одна - це гнiт i кров, це визиск i неволя, Продажа й купля це, омана, смерть i тлiн, А друга - чесний труд у дружбi свiтлочолiй, Горiння смiливе i сяйво верховин Одна - це та, що свiт ще вчора багрянила, Це - глум напасникiв, це - зрадницька вiйна, За вiльнiсть i за мир повстала друга сила, Хвилини кожно┐ росте й росте вона. Поет вiдчува║ себе бiйцем у рядах цi║┐ друго┐ сили - демократичного табору, - на чолi яко┐ стоять комунiстичнi партi┐ всiх кра┐н i миролюбний Радянський Союз. Поетична форма, якою користу║ться автор для вираження думки про незбориму силу демократичного табору в боротьбi проти палi┐в вiйни, вiдповiда║ значимостi теми. Iнтонацiя вiрша - урочиста. Поет нiби виступа║ з мiжнародно┐ трибуни, кидаючи звинувачення свiтовi iмперiалiстичних хижакiв. Протилежнiсть двох свiтiв зображу║ться в чотирьох строфах, чiтко подiлених на двi пари рядкiв. У перших пода║ться нищiвна характеристика свiту визиску, ру┐ни, смертi, в других - картини нашого радiсного, творчого мирного свiту. В двох останнiх строфах поет безпосередньо зверта║ться до палi┐в вiйни, голос його сяга║ вищого напруження i сили: Ви грому хочете? На вас ударить грiм! Зi спокiйною певнiстю сво║┐ сили - сили миру, правди комунiзму - поет закiнчу║ вiрш рядками: Ми - свiту молодiсть, ми - правота людини, кдине серце в нас, i прапор наш ║диний, I слово Комунiзм написано на нiм! Урочисте звучання вiрша створю║ться i його композицi║ю, побудованою на антитезi i заключному звертаннi, i розмiреним ритмом шестистопного, чiтко цезурованого ямба, i лексикою, з застосуванням арха┐змiв ("олжа", "рать", "тлiн", "зорить", "свiтлочолiй"), i всi║ю образною системою твору. Тему протиставлення двох свiтiв, викриття палi┐в вiйни М. Рильський розгорта║ i в iнших поезiях збiрки "Мости". При вiдмiнностi окремих формальних моментiв таких вiршiв, як "Океан", "Я голос подаю", деяких роздiлiв циклу "Веснянi води", уся збiрка об'║днана спiльнiстю думки i стилю. Як i в вiршi "Двi сили", поет гнiвно карта║ "ворогiв неситих", "дурисвiтiв злостиву рать", славить "комунiзму зорi" i проголошу║ себе рядовим "в рядах борцiв, що оновлюють свiт", у рядах тих, хто йде пiд проводом велико┐ Комунiстично┐ партi┐. Ти, Партi║, вела i привела Крiзь дим бо┐в народ до перемоги,- каже поет в однiй iз поезiй циклу "Веснянi води". Провiдним iдейним мотивом збiрки "Мости" ║ показ благородно┐ мiсi┐ радянського народу, який принiс визволення кра┐нам, що стали тепер на шлях народно┐ демократi┐ та будiвництва соцiалiзму. Перебуваючи пiсля вiйни у дружнiх слов'янських кра┐нах, М. Рильський бачить у них паростки нового життя, любов до кра┐ни соцiалiзму, Радянського Союзу, i втiлю║ почуття дружби та ║дностi народiв в образi мостiв. Ось у новiй Чехословаччинi перекинуто моста через рiчку, i на ньому поет бачить напис: "Спорудили мiст з наказу Кон║ва бiйцi радянськi". Ось вiн пере┐здить Вiслу у вiльнiй демократичнiй Польщi мостом, який також побудовано руками радянських саперiв, синiв багатонацiонально┐ Кра┐ни Рад. Вони клали цi мости не для магнатiв i королiв, а для простих людей, якi будують тут нове, вiльне життя. Отак мости стають символом ║днання братнiх народiв, символом устремлiння в сонячне майбутн║. Це почуття сповню║ серце поета гордiстю за наш народ, за нашу Батькiвщину: I горда мисль пронизу║ мене; Так, ми мости буду║мо у свiтi - Ми, днiв нових бiйцi i теслярi, Каменярi грядущо┐ комуни, - Щоб друзi тими ┐здили мостами, Щоб брат до брата броду-переходу У рiках бурноплинних не шукав, Щоб наша сила в ║дностi мiцнiла! _("Мости")_ Але горе тим, хто зазiхне на нашу ║днiсть! Будiвники знову стануть бiйцями, i хто з пiдступною метою зiйде на наш вiльний мiст, той впаде у безодню. Вiрш "Мости", що дав назву цiлiй збiрцi, побудовано. на образi велико┐ узагальнюючо┐ сили. Для втiлення сво┐х думок широкого полiтичного звучання поет знайшов тут сво║рiдну i просту форму, яка дозволя║ нам вiдчути, як саме зароджу║ться поетичний образ "мостiв мiж народами" з безпосереднiх житт║вих спостережень поета над явищами дiйсностi. Я бачив мiст в землi Чехословацькiй...- почина║ М. Рильський свою спокiйну, просту розповiдь. У словеснiй тканинi цього твору ми не знайдемо нi умовно-урочистих епiтетiв, нi арха┐чно┐ пiднесено┐ лексики. Це ще раз свiдчить про багатство i рiзноманiтнiсть творчих засобiв поета, про його умiння використовувати всi "роди збро┐" поетичного мистецтва. Зразком щиро┐, людяно┐ i просто написано┐ поезi┐ ║ також вiрш "Записна книжка". Першу частину цi║┐ сво║рiдно┐ невелико┐ поеми, присвячено┐ пам'ятi геро┐в Вiтчизняно┐ вiйни, написано неримованим вiршем. Поет спочатку нiби лиша║ться в сферi окремих, незавершених вражень: гортаючи стару записну книжку, вiн вдивля║ться в "записи короткi, що деякi, немов i║роглiфи", не зрозумiлi тепер самому власниковi записно┐ книжки, натрапля║ на список телефонiв i адрес, i тут "короткi, урванi слова" нагадують авторовi його друзiв, полеглих на полi бою. Дiвчина "ставна, весела, аж химерна трохи" - геро┐ня Гуля Корольова; поет - "з якою пристрастю вiн сперечався про дiло кровне - про лiтературу" - Кость Герасименко; "спокiйний, простий, лагiдний, твердий Десняк Олекса, бiльшовик незламний...". I ось вiд спогадiв про незабутнiх друзiв думка поетова лине до тих, за кого вони полягли, - до радянського народу. Пiдтриманий урочистим ритмом римованих ямбiв, вступа║ мотив народно┐ незборимо┐ сили: Як дальнiй шум потокiв весняних, Ще не ясний, але вже зрозумiлий, Зроста║ серед записiв сумних Висока пiсня, повна вiри й сили. Лети, радянська славо, у свiти, Пливи в вiки. Нема тако┐ сили, Щоб нашу правоту перемогти, Щоб наш огонь згасить мiльйоннокрилий! Вiрш закiнчу║ться звертанням до народу: В вiйнi за правду ти гримиш, як грiм, В трудi шумиш, як по узгiр'ях води... Оце порiвняння - "в трудi шумиш, як по узгiр'ях води" - розгорнуто в циклi вiршiв "Веснянi води", об'║днаних думкою про те, що на нашiй землi, де радянський народ недавно геро┐чно бився проти "ворога неситого", тепер буя║ повiнь весняних вод - людсько┐ працi. Перед нами проходять образи рядових, геро┐чних радянських людей - тих, хто боровся з ворогом (лiкар Соснiн, во┐н Олекса) i тих, хто працю║, оновляючи рiдну визволену землю (директор МТС, садовод-мiчурiнець). Поет уславля║ трудовий переклик Уралу i Донбасу, працю шахтаря i моряка: Немов на бiй, у трудовiй Ти уста║ш напрузi... Нехай же буде голос мiй, Як чересло у плузi. На службу основнiй iде┐, яка проходить через усi вiршi збiрки "Мости", - iде┐ непереможно┐ сили народу, керованого в боях i в трудi Комунiстичною партi║ю, - поет ставить свою високу поетичну майстернiсть. Засоби образностi, iнструментовки й ритмомелодики М. Рильський пiдпорядкову║ змiстовi, пiдкреслюючи думку звуковими повторами ("братську Братиславу", "спочинку i спокою", "правди й прав" i т. iн.), лексикою, почерпнутою зi скарбiв народно┐ поезi┐, ("злотостеблi ниви", "у затишному придолинку" та iн.). Загалом збiрка "Мости" свiдчить про значне розширення обрi┐в поета, про змiцнення його на позицiях партiйностi, про творче збагачення i зростання. Особливо┐ уваги заслугову║ дiяльнiсть М. Т. Рильського як поета-перекладача, ┐┐ значення належною мiрою ще недостатньо оцiнено. А проте це новий етап у розвитку укра┐нсько┐ мови i взагалi в розвитку укра┐нсько┐ культури. У Рильського як поета-перекладача були попередники. Пiсля того, як спала хвиля перекладiв-переспiвiв, що ставили со