│м пропону║ ┐м чи в│двезти на батьк│вщину, чи п│ти до нього на
корабель...
Так що ж тут страшного? В│н же добрий │ щедрий невимовно! Я ж знаю,
ск│льки динар│в кошту║ сильний раб чорний, з│ндж! В│д нашого базару якраз
неподал│к нев│льничий базар!
Не перебивай, хлопче, вчися чемност│...
О шейх, вибач мен│ мою дур│сть │ невитриман│сть! -- Ал│ схопив │
поц│лував руку мандейцю.
Не треба й принижуватись. Так от слухай -- цей карлик за допомогою
сво┐х колишн│х раб│в напада║ в кра┐н│ з│ндж│в на селища │ захоплю║ в рабство
чорних людей. А пот│м ┐х прода║ за велик│ грош│. В│н чорних раб│в возить аж
у Китай! Кап│тан в│н вправний, море зна║ досконало, але душа його страшна.
В│н примусив одних чорних полювати на │нших чорних -- │ все для свого
збагачення...
Там були, о шейх, вибачай за невитриман│сть, люди з коричневою шк│рою,
│ лиця в них не схож│ на широконос│, широкогуб│ лиця з│ндж│в-африканц│в.
О, то його найкращ│ во┐ни! Це залишки одного пастушого племен│. В них у
саванн│ була посуха, │ вони почали кочувати у б│льш волог│ м│сця. Але ┐х там
зустр│ли з'║днан│ сили племен чорних. I в р│шуч│й битв│ розбили наголову.
Хто був полонений, але б│льш│сть загинула. Н│кому не вдалося втекти. Тод│
кап│тан викупив тих, хто ще лишився живий у невол│. Там вони страшно гинули.
Нев│домо, правда, чому. Видно, просто в│д невол│. А на судн│ малого карлика
вони вже п'ять рок│в плавають, │ жоден не помер. Б'ються вони, як скажен│...
Але ┐дять гидоту... нав│ть св│жу кров п'ють...
Вони кашу ┐ли пшеничну з кров'ю... I тод│ до мене п│д│йшов один
соглядатай │ почав кричати, щоб я з ними не с│дав до гурту, бо мене
покарають.
А що було пот│м?
А пот│м кап│тан в│дпустив мене до осел│ Абу Амара, щоб я забрав сво┐
реч│ │ стр│ли. I коли я с│в до човна з роб│тниками │ ми в│дпливли в│д
острова, виявилось, що то не роб│тники, а переодягнен│ страж│. Вони мене
скрутили, замотали рота │ запхали в корзину.
Мене привезли до фортец│, там принесли в башту │ поставили перед рудим
чолов│ком у зелен│м каптан│, а на капцях у нього золот│ кульки нашит│... I
ще там був страж-тюрок, той, що напився в дом│ Айш│. I ще був там негр-кат.
Почали вони мене мордувати...
Ал│ спинився, облизав пересохл│ губи -- його почало лихоманити в│д
згадки про тортури. Манде║ць н│чого не питав, не промовився жодним словом, а
уважно дивився на хлопця. Т│льки налив з глека кислого верблюдячого молока в
чашу │ подав хлопцев│.
Ал│ випив, в│ддихнувся │ пов│в дал│:
Вони мене почали мордувати, щоб я з│знався, чи я ходив посланцем музики
Кадар│┐ до Бен Сахла, щоб продати йому перстень │з лалом. Той перстень, що
┐й подарував Абу Амар, коли в дом│ Айш│ була пиятика... Мен│ стало млосно
в│д мордування, │, коли я валявся на п│длоз│, той, у зелен│м халат│, рудий,
говорив, що Бен Сахл послав комусь голуба │з малюнком персня з лалом. А
його, рудого, соколи взяли того голуба... Я прийшов до тями, │ вони мене
знов мордували │ питали, чи малював Бен Сахл малюнок на тонкому
самаркандському папер│...
I що ти ┐м в│дпов│в?
Я в│дпов│в так, як воно ║ -- що малюнок не Бен Сахла... Пот│м за мене
взялися страж │ кита║ць Чжан. Той питав, а Чжан все мен│ пульс мацав │
казав, чи можна мене мордувати, чи н│. Пот│м мене чимось Чжан напо┐в, │ мене
полишили в башт│ нагор│. Т│льки ск│льки там часу я лежав, не знаю... Абу
Амар говорив, що в│н ┐де на полювання на три дн│... Власне, не в│н говорив,
я не чув. А це мен│ сказала Джар│я, що чула, як в│н говорив роб│тникам, що
ремонт робили в його помешканн│... Ну, коли я прокинувся, то мене почали
мордувати жаровнею... Ага, ще перед тим, як мене почали пекти жаровнею, Чжан
давав якесь п│йло, бридке, в│д нього аж язик задуб│в │ губи здерев'ян│ли, │
мастив якимось мастилом рани п│д н│гтями. Те мастило добере -- спочатку
забол│ло, а тод│ стало аж гаряче │ всякий б│ль в│д│йшов, т│льки сильно
сверб│ло... Розпалили вони жаровню │ поставили мен│ на жив│т. Т│льки вони
дурн│ -- треба було б ┐м к│зяками палити, а вони поклали ф│н│ков│ к│сточки.
Жар дуже сильний, │ людина в│д того болю зразу мл│║. Я й зомл│в │ н│чого ┐м
не встиг в│дпов│сти, нав│ть якби й хот│в... А пот│м страж мене пов│в у
здоровенну башту, │ на дн│ там здоровенна д│рка. В│н сказав, що скине мене
туди, якщо я не признаюсь, як усе було насправд│. Я був змучений, б│льше не
м│г боротись │ розпов│в йому, як п│рнав у канал│ б│ля будинку Айш│ │ знайшов
на дн│ перстень з лалом. Я в│ддав перстень Кадар│┐. Я думав, що вона мен│ за
нього дасть грош│, а вона т│льки обняла й поц│лувала, а... Ну а пот│м я
злякався, що Абу Амар мене приб'║ за те, що я розпов│в катам про лал, а йому
н│чого не сказав, хоч я його слуга. Я хот│в поплисти на Корабельний остр│в,
та страж покликав човняра │ наказав йому в│двезти мене до будинку Айш│. Але
це був перевдягнений м│ський страж. Я його добре запам'ятав з того вечора,
коли з Айшою ┐здив у Дар-ель-Кихаб наймати музик │ д│вок для Абу Амара. В│н
забрав у мене торбу з динарами -- це мен│ страж дав, щоб я не баз│кав про
все. Пот│м в│н хот│в мене забити. Тому я стрибнув у воду │ поплив.
В│н тебе не наздогнав на човн│?!!
Коли я стрибнув, то використав теч│ю │ видерся на х│дник... Ну а дал│ я
переб│гав з кварталу в квартал, перепливав через вузеньк│ канали, поки не
д│стався до склад│в деревини. Навпроти дому Айш│. Тут в│н мене загнав нагору
на штаби стовбур│в, │ я згори на нього
скинув болонок. Забив йому ногу. Поки в│н шкандибав до човна, я
переплив канал │ опинився в дом│ Айш│. Коли я зачиняв двер│, в│н кинув ножа
│ колодкою вдарив мене по т│мен│. Але н│ж у мене! --Ал│ висмикнув ножа з-за
пояса │ покрутив у пов│тр│. Синювате лезо тьмяно зблиснуло.
Манде║ць пильно дивився на Ал│, терпляче чекаючи продовження розпов│д│.
Коли я заб│г до будинку, то хот│в п│ти зразу до Абу Амара │ все йому
розпов│сти. Але я почув у нього в к│мнат│ страшний галас, музику, п│сн│. Там
знову була верем│я. Тому я став прислухатись │ почув, що Абу Амар в│дсила║
геть Джар│ю │ каже ┐й, що мене, значить (в│н сказав "мураху" -- тобто я
такий м│зерний, як мураха!), вже скоро в│дпустять │ я скоро тут буду... Тод│
я остаточно вир│шив т│кати. Взяв св│й старий одяг, стр│ли │ хот│в вийти
через боковий вих│д │з садиби. Там на мене зас│в фальшивий куфадж│. I я
метнув з л│кт│в десяти стр│лу в нього. Певно, попав у носа або в око. Бо в│н
гепнувся в човна │ дико стогнав. Ну, а я
поплив з другого каналу, о шейх, до тебе!..
Хто зна║, що ти був у садиб│ Айш│, кр│м цього перевдягненого вбивц│?
Ще зна║ Джар│я... А б│льше н│хто! Я ┐й набрехав, що маю зустр│ти гостя
Абу Амара. I ще наказав ┐й випрати мою хустку для шапочки, бо т│ шакали
вимочили ┐┐ в сеч│ │ вдягли на мене!.. О шейх! Як попередити Бен Сахла, що
йому загрожу║ небезпека в│д того рудобородого?! В│н так хот│в взнати, що
написано на зворот│ малюнка. В│н, рудий, казав, що коли б в│н взнав, що там
написано, кому написано, │ хто намалював перстень, то Бен Сахл був би в його
пазурах! I н│коли б не видерся!.. Скажи, о шейх, порадь мен│, як мен│
попередити про небезпеку Бен Сахла?
Заспокойся, хлопче! Бен Сахл уже попереджений. Йому вже допомогли.
Вчора до нього приходив кита║ць Чжан. Тепер мен│ в│домо, для чого в│н
приходив. Тепер поясню тоб│ ось що -- ти зробив малюнок персня з лалом, а
Бен Сахл на зворот│ написав листа сво║му братов│ у М│ср. I написано його
коптською мовою. Яко┐ тут, у Баср│, н│хто │з грамот│┐в │ не чув. Я т│льки
дивуюсь вол│ Отверзагочого Браму │ сл│пот│ митника, це я про рудобородого,
що вони не зрозум│ли, що малював ти.
Я ┐м сказав, що я неписьменний, │ вони пов│рили.
I я тоб│ в│рю! Ти не зна║ш грамоти. Але дивна людська сл│пота │ пиха --
вони не бачать у тоб│ зд│бностей, вони бачать у тоб│ лише м│сце, на яке тебе
поставили доля │ народження!.. Отак ┐хня зарозум│л│сть │ стала тво┐м
порятунком.
О шейх! Ти все зна║ш! Скажи мен│ -- чого митник ма║ ненависть на Бен
Сахла? Тому, що той - │удей?
Головне - не │удейство Бен Сахла. А його м│льйони!
А ск│льки це? Я багато рок│в чую, але не уявляю соб│. Поясни...
Це тисяча тисяч... Ти колись бачив тисячу чогось?
Н│, не бачив!
А сотню?
Сотню бачив. Бачив одного разу, як сотню я║ць купували слуги купця
Харуфа, │ бачив, як сотню дирхем│в боргу в│ддавав один купець другому.
Ну так м│льйон -- то сотня сотень сотень.
Ва!!! -- Ал│ аж вдарив себе по губах.-- Так то │з заздрост│ до його
м│льйон│в начальник митниц│ ненавидить Бен Сахла?!
Тут, бач │стор│я дуже проста. Колись, давно-давно, ще юнаком, Бен Сахл
позичив у свого дядька сотню динар│в │ в│дплив до ▓нд│┐. Там в│н займався
торг│влею │ р│зними грошовими справами. I нажив к│лька м│льйон│в монет. В│н
повернувся в Басру │ взяв соб│ за ж│нку вдову свого брата...
Ага! Значить, та красуня -- то не його донька,-- вихопився Ал│.
Молодець, правильно м│рку║ш, але не перебивай! I от коли в│н прибув,
заплатив податки │ зробив сильникам подарунки, вс│ були задоволен│. Т│льки
начальник порту │ митниц│ чомусь образився. Чи замалий подарунок видався, чи
йому не так п│днесли. В│н-бо справжн│й Ал│д 4. I заповзявся в│н
на Бен Сахла. Уважно придивлявся до вс│х його справ, а пот│м спов│стив
хал│фа та ем│ра, що Бен Сахл обдурю║ казну │ владу, прихову║ прибутки, не
сплачу║ податк│в. Над│слали з Багдада страж│в з гвард│┐ хал│фа │ кат│б│в з
податкового дивану. Та Бен Сахла спов│стили певн│ люди про б│ду. I що в│н
тод│ робить? В│н розда║ в борг сво┐ грош│ купцям, м│няйлам, нав│ть
кап│танам. Давав, наприклад, п│втори тисяч│ динар│в, а розписку брав на
тисячу. Значить, боржник мав повернути йому не п│втори тисяч│, а лише
тисячу! Збиток наче? Е н│! Бен Сахл все добре розрахував: │ збитки при так│й
напаст│ завжди будуть, та все ж за так│ щедроти люди пот│м в│ддячать.
Звичайно, не вс│. I найб│льш│ боргов│ розписки в│н роз│слав з поштовими
голубами сво┐м людям в Багдад, Мосул, Вас│т та ще в р│зн│ м│сця. Удома ж
лишив розписки на др│бн│ суми. Ц│лу скриню тих розписок. I ще к│лька
розписок в│д вельможних │з Багдада й Басри. Серед них були │мена │
в│йськових, │ кат│б│в, │ кад│. Коли багдадц│ заарештували Бен Сахла, скриня
потрапила ┐м у руки. Тод│ його посадовили у в'язницю. Та зразу не в│дправили
до Багдада. Почали розбиратись па м│сц│. Все було б н│чого. Та хтось │з
кат│б│в здогадався стягнути з баср│йц│в грош│, що ┐м дав у борг Бен Сахл. Що
тут почалось! Збурились купц│ │ рем│сники! Бен Сахл добре розрахував --
"позичив" багато грошей р│чнякам. А вони ж завжди були найб│льшими айярами
5, │ завжди в них були найгостр│ш│ р│заки в кулаках. Ну, з
ворохобниками ем│р швидко б управився за допомогою тюрк│в. Та от купц│
почали забирати св│й крам з│ склад│в, вантажити на корабл│ │ в│дпливати в
Оман та в Хормуз. А баср│йськ│ купц│ позамикали лавки │ н│де й н│чого не
продавали. Тод│ ем│р прикликав до себе начальника митниц│ │ сказав йому
сплатити великого хабаря хал│фовим слугам │ випустити Бен Сахла. Начальник
митниц│ обурився, але ем│р у нас не дурень │ сказав йому: "В│дпустимо Бен
Сахла -- повергнуться купц│ й кап│тани. I настрижеш │з них вдесятеро вовни,
н│ж викуп за Бен Сахла!" Отак довелось рудобородому самому, за сво┐ динари
викупити │удея з узилища! Вс│ думали, що п│сля цього Бен Сахл або покине
Басру, або помститься митников│. Але в│н зробив зовс│м незрозум│ле. Купив
соб│ чимало земл│ з пальмами, збудував чудову садибу │ в│дкрив винну лавку
просто в себе в дом│. А за це заплатив чимал│ грош│. Коха║ соб│ найкращ│
троянди в хал│фат│, торгу║ соками й винами │ чита║ книжки. Кажуть, в│н
великий чарод│й -- зна║ всю ┐хню каббалу. Але я в це не в│рю--не можна стати
чарод│║м, не знаючи зоряного неба. А з│рки в│н зна║ погано...
Коли я прийшов до нього, в│н читав якусь товсту книгу!
До реч│ -- ти зробив йому якусь надзвичайну послугу. Перепов│в якусь
новину, зв│стку?
О шейх! Чому ти так говориш?
Тому, що Бен Сахл м│няйлом був │ м│няйлом лишився, яку б в│н личину не
прибрав! А м│няйло власн│й мам│ задарма чаш│ води не подасть! Коли ем│р
захот│в побачити троянду Бен Сахла, вс│ думали, що Бен Сахл зляка║ться │
пустить його до сво║┐ садиби. А в│н наказав ж│нчин│й доньц│ зр│зати найкращу
кв│тку │ принести ем│ров│! А тебе, сина см│ттяра базарного, в│н проводить
через поко┐ до свого едему?!! За малюнок персня м│няйло не показав би тоб│
чудесно┐ кв│тки. Можна дов│датись, що ти йому доброго зробив?
О шейх! Клянусь Отверзаючим Браму та │м'ям пророка, що я поклявся Бен
Сахлу, що н│коли │ н│кому не розкажу, клянусь Аллахом! -- що я йому показав,
│ н│коли б│льше з ним не буду про це, показане, говорити, ан│ згадувати, ан│
в гост│ до нього приходити.
Те, що ти йому показав, ти лишив у нього?
Н│, клянусь Аллахом! В│н не взяв, в│н │ хот│в, │ боявся... Але сильн│ше
боявся!
Мовчи │ не п│дтверджуй, бо ти поклявся мовчати, але я тоб│ скажу, щоб
ти знав,-- ти йому показав або лал ем│ра Юсуфа 6, або син│й
д│амант. Про ц│ дв│ пота║мн│ коштовност│ не затиха║ поголос. Лал ем│ра Юсуфа
з'явився н│би в Баср│ тод│, коли я був менший за тебе. Загинув оманський
кап│тан, який н│би той лал прив│з до Басри. Були зар│зан│ два матроси з його
корабля в одн│м шинку. А пот│м отру┐ли │ пограбували шинкаря того, у шинку
якого зар│зано матрос│в... А син│й д│амант належав батьков│ Кадар│┐. I тим
каменем в│н хот│в в│дкупитись в│д сватання ем│ра. Та ем│р персня не взяв. За
перснем дуже впадав Рустем. В│н же ши┐т │ хот│в в│двезти перстень в Кербелю
на гробницю.
О шейх! А ти любиш коштовност│?
Н│. Це, видно, в мене в│д мо┐х предк│в - мандейц│в. Н│яких прикрас не
повинен носити чолов│к, н│яких коштовностей, н│якого ср│бла │ золота, кр│м
грошей на потребу. Я ж ц│ную т│льки знання, науки │ дружбу. Все │нше --
порох! I як не збирай докупи гаразди -- в│тер часу розв│║ все дощенту. I
н│хто й н│коли не скаже: було отут чи не було великого багатства.
О шейх! А який той лал ем│ра Юсуфа?
Зв│здар посм│хнувся до Ал│ │ похитав головою.
Ще в часи слави │ сильних хал│ф│в з Оману приплив до нашого м│ста ем│р
Юсуф. В│н хот│в захопити Басру, та Аль-Бар│д│ спалив увесь його флот. Т│льки
сам ем│р Юсуф ут│к назад до Оману. А був у нього в скарбниц│ завжди │з собою
лал завб│льшки з долоню. Кажуть, що той лал сво┐м блиском просто сл│пив
людям оч│... А тепер слухай мене, хлопче. Ти потрапив у погану компан│ю. Ти
багато зна║ш, багато бачив, │ кожен хоче перетягти тебе на св│й б│к, хоче в
тебе випитати та║мницю. Чи знищити, щоб ти не видав та║мницю. Тоб│ треба
т│кати, бо зрештою-решт хтось │з тих, з ким ти зна║шся, заб'║ тебе. Я
поговорив з тобою -- │ мен│ стало все в│домо, хоча ти й не порушив клятви.
Ти мовчи, мовчи, а я тоб│ скажу. Ти прин│с Бен Сахлов│ син│й д│амант, але
в│н побоявся в тебе його купити. В│н не дурень -- знав, що з часом тебе
прихоплять люди ем│ра чи митника, │ ти викажеш, кому ти продав син│й
д│амант. I тод│ вони з ним розправляться, як з перекупником краденого.
Я не крав! -- заволав Ал│.
Мовчи! Ти у велик│й небезпец│ -- ось-ось тебе можуть вбити! Навчись
мовчати │ не виказувати словами в│дом│ тоб│ справи. Тоб│ треба швидше т│кати
з Басри. Але н│хто з руббан│в не наважу║ться вийти в море. Я тебе в│двезу на
св│й остр│вець з пальмами. Там ти побудеш, поки я домовлюся з якимось │з
знайомих кап│тан│в. А пот│м ти попливеш до ▓нд│┐. Через рок│в п'ять
повернешся -- │ я тебе в│зьму в учн│. Ран│ше не можна. Ти п│дростеш,
зм│н│ться тво║ лице, тебе н│хто не вп│зна║, │ тод│ я зможу тоб│ передати
хоча б маленьку часточку сво┐х знань. Зараз спи. П│сля вран│шньо┐ молитви
виберемося з м│ста.
Зв│здар поклав руку на голову хлопцев│. Ал│ зразу ж страшенно
захот│лося спати. В│н │ заснув, нав│ть не до┐вши ф│н│к│в, що ┐х перед ним з
топленим маслом у чаш│ поставив хазя┐н.
Зв│здар розбудив Ал│ п│зно, коли вже давно в│дзвучала вран│шня молитва.
В к│мнат│ на п│длоз│ лежало к│лька великих корзин.
Залазь он в ту корзину. В корзин│ тебе принесли на тортури, а я тебе в
корзин│ винесу на повну свободу. Але на вол│ бережись │ пильнуй! Бо ти ще
малий │ необачний. А в мене нема║ часу тебе вчити мудрост│, бо тоб│ треба
т│кати з Басри.
О шейх! Т│льки одне скажи мен│ -- як назива║ться моя з│рка │ де вона
знаходиться на неб│?
Поки що тоб│ не треба знати ┐┐ │мен│ й м│сця на неб│. Знай, що вона ║ │
весь час тебе охороня║. Залазь!
Ал│ взяв сво┐ реч│ │ заповз, рачкуючи, в корзину. Господар нахилився │
прихопив корзину з ним соб│ п│д правицю. В л│ву руку вхопив порожню корзину
та й вийшов з к│мнати.
Кр│зь щ│лини м│ж лозинами Ал│ побачив великого човна │ в ньому двох
човняр│в. Молодш│ за лоцмана-зв│здаря, але под│бн│ до нього │ рисами, │
одягом. "Певно, родич│, якщо не брати".
Спочатку господар кинув ┐м порожню корзину, │ старший з двох вловив ┐┐.
Пот│м зв│здар розмахнувся корзиною з хлопцем │ кинув ┐┐ сл│дом за
першою.
Ал│ не встиг │ зойкнути, як корзину вже тримав човняр │ обережно ┐┐
поклав на дно, на купу пальмового листя. Пот│м туди було кинуто ще к│лька
корзин.
I човен поплив. Над головою Ал│ хтось сп│вав незнайомою мовою, хоча
всяк│ слова в н│й були: схож│ │ на │удейськ│, │ на слова з гов│рок, якими
розмовляли в навколишн│х селах Багдада.
Важко було лежати в корзин│ з│щулившись, але найважче було терп│ти
комарин│ жала. Вони обп│кали все т│ло хлопця. I за якийсь час вся шк│ра
гор│ла вогнем, пекло ┐┐ перцем в│д комариних пухир│в. Ал│ йорзав, терся
лицем │ спиною об плетен│ ст│ни. Та н│чого не допомагало. Т│льки хтось
сердито стукнув по корзин│ два рази, н│би попереджуючи про небезпеку.
Через комарин│ тортури Ал│ так │ не зм│г зрозум│ти, ск│льки часу вони
пливли. Та що давно полишили Басру -- це напевно. Стало тихо, тобто не тихо,
а не було чутно вуличного ┤валту, особливо сильного у портов│й Баср│.
Десь високо вгор│ кричали чайки, гуркали голуби у кронах пальм │
безупинно шум│ли широким листям ф│н│ков│ пальми. Пот│м наче почувся рипучий
звук дерев'яного колеса │ гуркот│ння важких млинових жорен 8.
Пот│м │ ц│ звуки занурились у одноман│тне хлюпот│ння хвиль.
Човен з розгону вискочив на прибережну траву. Ал│ боляче притиснуло
лобом до вербових лозин. Корзину легко п│дняв лоцман-зв│здар - Ал│ вже почав
розр│зняти його руку. I так само, як у сво┐й садиб│ в м│ст│, пон│с п│д
пахвою по берегу. Кр│зь лозу Ал│ бачив лише зелень, зелень │ зелень, та всю
осв│тлену дивним золотавим сонцем. Т│нь впала зразу, │ навколо запанувала
темрява. Корзину опустили на землю, │ зв│здар стиха проказав:
Тихо сиди й не висовуйся, не потикайся, поки не почнуть голуби на
ноч│влю моститись на от│й пальм│. Ти, правда, не бачиш, але почу║ш, як вони
туркотять. Вогонь не розводь. пжу тоб│ заготовано в друг│й корзин│. Все за
один раз не ┐ж, але й в│д пацюк│в та ┐жак│в стережи. Я повернуся на остр│в
за день чи за два, коли домовлюся з чимось │з кап│тан│в про тебе. Мастило
в│д комар│в у корзин│!
Ал│ лежав у корзин│ й мовчав, а шк│ра його гор│ла в│д сверблячки, пекло
спину в побитих м│сцях, с│пало в нап│взаго║них ранах п│д н│гтями.
Зв│здар ще дв│ч│ заходив до хиж│ │ приносив корзини. Затим вийшов,
зачинивши за собою плетен│ з лози двер│. Стихли кроки, ▓ зразу ж усе навколо
сповнилось безупинним дзюркот│нням цикад.
Дзижчали комар│, але, видно, вже сил у хлопця не стало, чи далися
взнаки все тортури │ пригоди останн│х дн│в, бо в│н │ незчувся, як заснув.
Прокинувся в│д далекого-далекого заклику до веч│рньо┐ молитви.
Ледь ворушачи задуб│лими руками, зц│пивши зуби в│д гострого болю в
м'язах, Ал│ в│дхилив кришку з корзини │ почав потиху вилазити. А коли вил│з
на добре вимазану глиною п│длогу, то в золотавих сут│нках побачив, що н│би
опинився у величезн│й плетен│й корзин│. Хижа для збирач│в ф│н│к│в була
сплетена з товстих │ довгих лозин. У середин│ хиж│ м│г на повен зр│ст стати
дорослий чолов│к. Ал│ спочатку було важко стояти -- штрикало в боки, кололо
в п'яти, тягло вс│ м'язи. Тому в│н с│в на при║мно прохолодну п│длогу │ почав
розтирати сво║ т│ло, щоб хоч трохи роз│гнати б│ль. Рухлив│сть до нього
повернулася досить швидко, │ в│н зразу ж кинувся до корзини. Та не по ┐жу, а
по мастило в│д комар│в │ зброю.
Скинув з себе лахи │ втирав, втирав запашне й охолоджуюче шк│ру
мастило. Кр│зь щ│лини м│ж лозинами прохоплювались оранжев│ промен│
передзах│дного сонця. Ал│ п│дповз до дверей │ почав ┐х потихеньку в│дчиняти.
Сонце с│дало за пальмов│ га┐ на островах, за ст│ну очерету, за
непролазн│ зарост│ осоки, що довгими ст│нами п│дн│малися над обм│линами. В
каналах на вс│ боки були протоки з темною водою │ острови з пальмовими
гаями, │ на вс│х островах стояли так│, як │ зв│здарев│, плетен│ халабуди для
сторож│в та збирач│в ф│н│к│в. На видовженому трикутному остр│вц│
лоцмана-зв│здаря зарост│ були лише в найвужчому м│сц│. Й Ал│, прихопивши з
собою на┐док та стр│ли, потиху, пригинаючись, просто стелячись над землею,
направився туди.
Час в│д часу, через кожних крок│в десять, Ал│ спинявся, повол│
п│дводився │ обдивлявся на вс│ боки, прислухався, нав│ть принюхувався.
Зв│дк│лясь з-за пальмових га┐в, з п│вдня, н│сся далекий ж│ночий сп│в,
калатання бубона. Проте було то, певно, так далеко │ за густими посадками
дерев, що н│яких людей Ал│ не побачив.
3 п│вноч│, з легеньким пов│трям, наче напливав запах диму в│д вогнища.
А з заходу, з золотого небокраю, в│д сл│пучого зах│дного сонця, кр│зь
чорн│ силуети розк│шних пальмових опахал наче просочувалося далеке
гуркот│ння плавучих млин│в.
Тут, на к│нц│ остр│вка, росли найвищ│ пальми │ к│лька старезних -
престарезних верб, що мочили сво║ плакуче в│ття у темн│й вод│. Пара диких
голуб│в туркот│ли у верх│вц│ найнижчо┐ пальми, │ ще попискувало якесь
птаство в заростях очерету й галасувало перед ноч│влею в кронах велетенських
тополь на недалекому остров│.
Нараз Ал│ в тому пташиному перегуков│ та сп│в│ почув швидке │ р│вне
плюскот│ння весел. В│н спочатку хот│в сховатися в купи осоки та трави, але
зрозум│в, що не побачить тод│ човна. I хлопець миттю подряпався на вербу, що
обмивала сво║ тонке в│ття в протоц│. Коли вже був на половин│ висоти │
взявся рукою за довгу й товсту г│лку, щоб зал│зти на не┐, як з г│лки
в│дд│лилася смуга кори │ п│днялась сторчма. Ал│ з жахом побачив перед собою
склян│ оч│ зм│┐, ┐┐ св│тло-жовте лускате черево.
Ал│ в друг│й руц│, правиц│, якраз тримав сво┐ стр│ли. I в│н в│д страху
миттю викинув руку │з стр│лами вперед. Удар в│стрями прийшовся зм│┐ в голову
│ в черево. Вона в│дкинулась назад │, розпустивши к│льця свого хвоста,
полет│ла вниз, у темне плесо води.
Тепер Ал│ п│д│ймався вгору обережн│ше. Ось в│н нарешт│ на сам│с│нькому
вершку -- вище не можна: затонк│ г│лки, та й зв│дт│ля вже буде видно самого
Ал│. В│н уважно обдивився вс│ найближч│ г│лки │ на всяк випадок поторкався
┐х в│стрями стр│л -- чи це кора, чи, може, зм│йка прича┐лась?
Сонце закочувалось за чорн│ ряди пальм, │ з кожною миттю ставало
темн│ше й темн│ше.
Та все ж хлопець добре роздивився чорного човна з трьома чолов│ками в
ньому. Дво║ гребли, а трет│й сид│в на демен│ │ мав би правити, але т│льки
тримав весло - правилку.
18. ТАкМНЕ ЗБ▓ГОВИСЬКО
Перший весляр -- то був справжн│й куфадж│. Другий вдягнений як базарний
нос│й, а загр│бав за вс│ма правилами, як │ перший куфадж│.
Зате трет│й був у беду┐нськ│м коричнев│м плащ│ й в плат│, а обличчя мав
закутане аж до самого носа. Та в останн│х променях св│тла Ал│ вп│знав його
оч│ -- це був Абу Амар. Човен якраз пропливав п│д вербами лоцманового
остр│вця. Абу Амар п│дв│в голову │ подивився вгору, туди, зв│дк│ля впала
зм│я.
В│н спитав у другого весляра, що мав на соб│ лише коротк│ штани та
персидську широкополу куртку:
Хто може з│гнати зм│ю з дерева?
Хижий птах, тх│р │ дикий к│т. А що?
Не люблю, коли перед мене з дерева падають зм│┐.
Як│ зм│┐, брате? -- здивовано спитав перший човняр.
Он з т│║┐ верби у воду т│льки-но впала зм│я.
О брате! Ти справд│ посланець │мама -- ти все бачиш │ все чу║ш!
Не баз│кай. Над водою далеко чути!
-- Слухаю та п│дкоряюся
Човен уже вил│тав │з протоки. Та Ал│ б│льше не було н│яко┐ потреби
сумн│ватись -- то в беду┐нськ│м одяз│ його господар Абу Амар. Ал│ притисся
до г│лок │ закляк. Перш│ хвил│ йому було жахно, що раптом Абу Амар поверне
човна до остр│вця, │ тод│ вони його заб'ють.
Ал│ не сумн│вався, що за втечу Абу Амар ма║ скарати його на горло.
Та зрештою ц│кав│сть переважила -- хот│лось знати, куди ж попливе Амар
розважатись -- туди, зв│дк│ля чувся бубон │ ж│ноч│ сп│ви, чи в яке │нше
м│сце,
Хлопець обережно зв│вся, щоб краще роздивитись, що робиться в канал│.
Вс│ шмати земл│ й зелень злилися в суц│льн│ чорн│ плями, але вода ще блищала
оранжевими плесами, мовби начищена м│дь.
На св│тлому тл│ далекого каналу човен повернув л│воруч │ злився з
силуетом плавучого млина. Ал│ т│льки тепер добре роздивився, що недалеко в│д
того каналу, ще дал│ вниз за теч│║ю, застигли на блискучих протоках чорн│
хатки плавучих млин│в.
За млинами, вдалин│, на тл│ згасаючого неба тонесенькими стр│лами
зд│ймалися вгору, до бляклих з│рок, сторожов│ веж│. Ал│ аж головою похитав
-- вони були, певно, раз│в у чотири вищ│ за найвищу пальму.
От би з тако┐ веж│ подивитись на вс│ протоки, на вс│ пальмов│ сади, на
вс│ альтанки й в│лли баср│йських багат│┐в! Можна було б, певно, побачити
водночас │ Басру, │ Убуллу!
Хлопець сид│в на верб│, не знав, що робити, але перш, н│ж якась певна
думка прийшла йому в голову, нагадав про себе шлунок голодним смоктанням │
болем.
Ал│ над│йно примостив стр│ли в розвилц│ г│лок │ пол│з по ф│н│ки за
пазуху...
Ал│ не викинув жодно┐ ф│н│ково┐ к│сточки, а сховав у в│дкасаного
рукава.
Вис│в яскравий м│сяць на син│м неб│, │скрилися з│рки по вс│й неосяжн│й
небесн│й бан│. В│д пальм, в│д дерев упали чорно вуг│льн│ т│н│ на росяну
траву, на глинисту коричневу землю.
Он там, на сход│, в л│тн│й сво┐й осел│ якийсь багач наказав запалити
багаття. Кр│зь тр│скот│ння й сюрчання незл│чених комах, кр│зь писк │ крики
н│чного птаства виразно чулися сп│ви, свист соп│лки │ калатання бубона. А
гуркоту млинових жорен не стало чути. I враз Ал│ захот│лося побачити, що там
д│║ться, на тому млин│. Хлопець обережно спустився вниз, роздягся │ в│дчув,
що на нього впали комар│ та мушва, наче покривалом накрили. Забиваються йому
у вуха, у н│здр│. Спробував д│стати дно ногами -- та ба, дна не було! А
ст│на каналу, слизька, глиниста, круто йшла кудись вниз. Теч│┐ особливо┐ не
було, │ тому спробував доп│рнути до дна. В│н все спускався й спускався вниз.
Правиця ковзала по глинист│й ст│н│ каналу, дна все ще не було. Ал│ стало
страшно, │ в│н повернувся назад, до поверхн│, так │ не досягши дна. Коли
вип│рнув, довго в│ддихувався, │ не ст│льки в│д утоми, як в│д страху перед
тим, що збирався зробити -- поплисти до млина │ вив│дати, що там д│║ Абу
Амар, В│н прив'язав ножа на мотузок оберега, що метелявся у нього на ши┐.
Коли Ал│ плив, в│н усе думав -- який же глибокий тут канал. Певно, │ морськ│
в│трильники-дхау тут пропливли б. Т│льки хто ж ┐х через таке вузьке м│сце
проведе? Хоча такий чолов│к, як цей зв│здар, певно, може провести. Т│льки
для чого тут таким велетенським кораблям плавати? Все одно в самому м│ст│,
нав│ть на Корабельному остров│, так│ судна не зможуть розвернутися.
Теч│я почала в│дчуватись -- плавець зрозум│в: там внизу в мор│ почина║
м│сяць сво║ чарод│йство. I в│дтягу║ воду кудись у море-океан -- подал│ в│д
берег│в.
Ось у к│нц│ протоки й халабуда темна, наче гора. То плавучий млин. Наче
каплиця ченц│в-християн -- дах двосхилий, а сто┐ть на двох човнах. Човни
припнут│ до чотирьох стовп│в. Точн│с│нько збоку в│д хатки височить
здоровенне дерев'яне колесо.
Колесо нерухоме, чути, як плюскотить вода об лопат│, об крут│ боки
м│цних, добре спрацьованих човн│в. Двер│ млина зачинен│, але в щ│лини
п│длоги проникають промен│ св│тла, дзеркаляться червоними зм│йками в
чорнильних струменях, н│би вода горить. А б│ля дверей припнуто два човни,
один з них той, на якому приплив Абу Амар. Човни труться один об одного │ об
основу млина.
Ал│ вже п│дплив до човн│в, │ в ту ж мить з рип│нням в│дчинилися двер│ │
в темряву вибухнуло яскраве св│тло. В сяйв│ св│тильника постав весляр у
коротких штанях. В спину йому хтось проказав:
- Присиль добре човни, щоб вони не гупали весь час. Та дивись...
Що говорили дал│, Ал│ вже не чув, бо в│н митт║во занурився, хоча йому
так хот│лося взнати!..
Вип│рнув точн│с│нько п│д човном, на якому кр│пилась будова млина.
Говорили просто над його головою, питали в того, хто стояв зовн│ │
припасовував човна, щоб не було зайвого гуркоту:
Що ти вигаду║ш?.. Де ти бачив голову людини?
Ти помилився п│сля яскравого св│тла, То, певно, пацюк плив...
Пот│м рипнули двер│, │ знов усе залила темрява.
Зате тепер краще було видно шпарки в п│длоз│ млина, кр│зь як│
пробивалося св│тло.
Ал│ вчепився за дерево, п│дтягся й вил│з на одну палю, що з'║днувала
човни. М│сце було пречудове--хто б не зазирав згори, в│н би не побачив
хлопця. А той, хто заглядав би з води │з човна, теж би не побачив Ал│, бо
його прикривали б лопат│ колеса.
I для споглядання тут була найкраща шпарина. Досить широка │ сторчова.
Ал│ прилип до шпарини.
Абу Амар сид│в до нього спиною. Якийсь нев│домий старий у чалм│ - теж
спиною до Ал│.
М│ж старим │ Абу Амаром стояла здоровенна амфора. Ал│ зразу п│знав ┐┐
-- це ж та знаменита мосульська ол│я, що пролилась на саф│н│! 3 боку в│д Абу
Амара, боком до хлопця, застиг весляр у благ│м вбранн│ базарного нос│я.
Ще дал│, н│би трохи осторонь, скулин│г закляк переший гребець, лице
його було замотане в│льним к│нцем чалми, │ з-п│д тканини визирала чорна
борода, цупка, мов к│нський хв│ст. А чалма була насунута на сам│с│ньк│
брови, на оч│, так що не було зрозум│ло, чи ║ в ц│║┐ людини брови, чи нема║
В│н сид│в │ щось робив з дивним глеком, який мав отвори по боках, мов
курильниця для благовоння.
Обличчям до Ал│ сид│ли три юнаки.
Такого зосередженого, просв│тленого виразу облич Ал│ не бачив н│ в
кого. Може, т│льки стар│ шейхи в мечетях мали так│ обличчя, коли п│дн│мались
на м│нбар 1, щоб виголосити казання. Над присутн│ми вис│в яскравий
св│тильник. Дуже дивний -- обруч, а в обруч│ на рухомих п│дв│сах лампа з
тягарем унизу. Коли млин похитувався на хвилях, тод│ обруч нахилявся, а
лампа лишалась вис│ти, як │ ран│ше.
Ал│ тод│ ще не знав, що то китайська корабельна лампа, яка саме й
пристосована до хитавиц│ на мор│.
Кр│зь щ│лину потягло гострим, солодкуватим запахом.
Ал│ подумки скрикнув: "О Аллах! Вони палять хашиш!"
Абу Амар подав юнакам висок│ перськ│ шапки │з с│ро┐ повст│.
Хлопц│ зняли сво┐ пов'язки │ шапки з голови │ вдягли висок│ ковпаки.
Абу Амар виголосив бесмелу , │ в ту ж мить, н│би по слову крилатого
Джабра┐ла, д│рчастий глечик вибухнув клубом б│лого, молочного диму. Той, з
чорною фальшивою бородою, почав робити ракати 3 над глеком. Так
змахував рукавами сво║┐ сорочки, щоб дим плинув на молодик│в. У молодик│в
пороздималися н│здр│, зас│пались куточки вуст, але погляд у них не зробився
здур│лим, як ото минуло┐ ноч│ був у доньки й ж│нки Рустема Скупердяя.
Абу Амар зв│вся, закатав рукав якомога вище, проговорив швидко, склав
сво┐ пальц│ │ занурив ┐х у амфору.
Витяг один за одним три нож│.
Нож│ з широким вигнутим лезом │ тонкою колодкою з чорного буйволячого
рогу. Так│ нож│ носять за поясом або за халявами чоб│т купц│ з Хорасану чи
погонич│ верблюд│в │з Г│ляну4 │ називають ┐х по-тюркському --
клич. А лезо в кожного р│зака переливалося сво┐м, не схожим на │нш│,
сталевим с│ро-син│м в│зерунком-мереживом. "Та це ж знаменита дамаська криця!
-- потроху чад│ючи в│д солодкуватого диму, подумки скрикнув Ал│.-- На
звичайн│ перськ│, г│лянськ│ нож│ витрачати такий скарб, як │нд│йську
крицю-вуц5! О Аллах!"
Дим усе сильн│ше витягувало кр│зь щ│лину назовн│. Проте Ал│ не
в│дчував, щоб в│д нього божевол│в. Лише починало трохи тиснути в скронях, як
│ в│д к│зякового чаду. Та ще накочувалася слина, │ в│н намагався спльовувати
потиху, аби не почули в середин│ млина. I ще до всього почало страшенно
драти в горл│ │ крутити в нос│.
Абу Амар випустив один за одним три нож│, │ вс│ вони повпивалися
в│стрями у вимит│ дошки п│длоги.
Абу Амар зв│в руки вгору │ проказав:
Мене, свого голуба над│слав │мам -- та покр│пить його Аллах! -- щоб я
сказав вам, браття, слово його! Дякувати Аллахов│, я прибув сюди │ говорю
вам, браття, слово │мама, та оборонить його Аллах та поб'║ його ворог│в!
Кажу вам -- час настав по вс│х землях розпалювати його смолоскипи -- хай-бо
Аллах засв│тить ┐х вогнем безжальним │ нищ│вним! Та хай во славу Аллаха
кожен │з нас вчинить подвиг! Наш │мам -- та хай Аллах покр│пить його! --
зна║ про вас все │ тому тепер, п│сля вс│х випробувань, да║ вам нож│.
Восславимо ж Аллаха всевидючого та всюдисущого та вс│ │мена його!!!
I вс│ вони п│дняли руки догори │ одним подихом прорекли:
Аллах акбар 6! Аллах акбар! Аллах акбар!!!
I тро║ молодих простерлися плазом.
Тод│ наче зал│зним голосом, аж малому мороз по спин│ п│шов, Амар
виголосив:
Пастух нашого │мама -- та покр│пить Аллах його! -- дай в│рним псам ┐хн│
│кла!
I той чолов│к, що чаклував над глеком │з гашишем, по черз│ ставив на
шию кожному свою репану п'яту │ стромляв у руку ножа дамасько┐ криц│.
Тепер, дивлячись з│ щ│лини, знизу вгору, Ал│ вп│знав │ його -- це був
той безбровий │ безбородий каландар-похл│бник з мосту б│ля Зеленого базару.
Абу Амар почав напруженим, жорстоким голосом проказувати:
Слава Аллаху всевишньому │ милосердному! Та славиться │м'я його!
Сподобав в│н Абу Аббаса │з славного м│ста, превеликого м│ста Шама
7, почути голос Отверзаючого Браму. В│н кинув свого господаря │
його майстерню, бо там його упосл│джували, а в│н був найкращим майстром! I
Аллах пров│в його пота║мними стежками в славн│ гори Ельбуру до Орлиного
Гн│зда. I став в│н перед Нашим Батьком -- та посилить його Отверзаючий
Браму! -- │ попросив ласки. Безм│рна доброта Нашого ▓мама, Нашого Тата --
хай Аллах дару║ йому рад│сть! Нагородив в│н коваля │ поставив кувати зброю
для в│рних пс│в, славних сокол│в │ с│рих вовк│в!!! Нож│ Абу Аббаса
пробивають кольчугу гранадських майстр│в, обладунок роме┐в │ панцир│
хрестоносц│в франк│в! Бо Аллах -- хай славиться │м'я його! -- дав розум│ння
│ кров для гартування леза! Не в│тром у пол│, не ол│║ю в глеку, не сечею
рудого хлопчика гартован│ ваш│ │кла сталев│! Коли криця розпеклася до блиску
червоного сонця в пустел│, тод│ коваль Абу Аббас охолодив ┐┐ до кольору
роменського пурпуру! I привели тод│ з вол│ │мама -- та дару║ йому Аллах
перемогу та поб'║ його ворог│в! -- найдорожчого │ наймогутн│шого
раба-з│нджа! I потнули його Абу Аббас │ його учн│ розпеченими лезами!
Занурили коваль │ його хлопц│ в т│ло з│нджа розпечен│ леза 8!
Аллах акбар!!! -- закричали вклякл│ хлопц│ │ скинули вгору руки з│
збро║ю, а тод│ завили не сво┐ми голосами: -- Та буде благословення, та буде
благословення, та буде благословення Аллаха з Нашим Батьком!!!
Абу Амар п│дв│в кожного з них на ноги. I т│льки в│н поставив
останнього, як вдарив у барабан старий мельник. А той, той що в одяз│
вантажника, заграв у довжелезну очеретяну соп│лку. В│д пронизливого ┐┐
свисту аж захот│лося хлопцев│ затулити вуха. Та в│н не м│г цього вд│яти з
двох причин: дуже хот│лося все побачити, │ не м│г в│дпустити руку в│д дощок,
бо впав би у воду,
Абу Амар заводив танець -- ступав ногою перед другою ногою два кроки, а
руки широко розставив │ т│льки час в│д часу кидав ┐х униз. В│н
перекручувався навколо себе │ знов ступав два кроки л│вою праворуч, пот│м
обертався навколо │ знов два кроки правою ногою л│воруч.
Нараз Абу Амар вдарив у долон│ │, задерши вгору горбоносе карбоване
лице, заволав щосили:
Аллах акбар! Аллах акбар!! Аллах акбар!!!
Тро║ ново посвячених завили сл│дом за ним.
Б│д того виття аж полум'я в св│тильнику заколивалось, замигот│ло.
I зразу ж м│рошник-барабанщик зробив непом│тний рух рукою. Хоч Ал│ й
захопили музика │ все д│йство, проте в│н пильно стежив за вс│ма проявами │
пом│тив д│ю м│рошника. П│сля того, як м│рошник торкнувся л│ктем важеля,
загуркот│ли жорна, зарип│ли дерев'ян│ колеса на приводному валу. А млинове
колесо почало св│й невпинний рух. Певно, давно цей млин не працював │ його
погано доглядали, бо деяк│ плиц│ розкололися, а то й пов│дл│тали. Тому вода
з колеса то лилася водоспадом у канал, то розс│ювалася снопом бризок на вс│
боки. I тод│ густим дощем важких крапель обливало прихованого св│дка. Та
малий не зрушувався, нав│ть не здригався. Його заворожило, зачарувало
верт│ння трьох посвячених юнак│в │ Абу Амара.
В│н, Абу Амар, був у точн│с│нько такому ковпаку, як │ хлопц│.
Гуркот│ли жорна.
Рип│ли зубчат│ колеса.
То швидше, то пов│льн│ше ляпали плиц│ об воду. Через нер│вн│ пром│жки
часу ринули зливою тонк│ потоки ц│вок кр│зь щ│лини велетенського дерев'яного
колеса.
Один │з присутн│х схилився до д│рчастого глечика │ кр│зь тоненьку
очеретину п│ддував туди пов│тря.
Барабанщик │ соп│лкар усе прискорювали ритм мелод│┐.
I в│д мелод│┐, в│д ┐┐ дикого ритму, в│д безупинних повтор│в малий Ал│
почав в│дчувати, що в│н наче скажен│║, наче все його т│ло просочу║, пройма║
лють │ жадоба бою.
Та зовс│м голови в│н все ж не втрачав │ все запам'ятовував.
Ось яке було диво.
Т│ тро║ крутилися кожен на сво║му м│сц│ │ н│ на п'ядь не сходили
кудись. Оч│ широко розкрит│, нерухом│, блискуч│. Наче й не дивляться, наче й
не бачать!
Та т│льки Абу Амар м│няв обертання в│д право┐ руки, вони -- як по║днан│
з ним ланцюгом, мов були з ним нанизан│ на один шпичак -- теж починали
зворотний рух.
I вони не спинялись, не збивалися нав│ть на чверть удару в ритм│.
А барабанщик бив │ бив у дзв│нке дно барабана, │ рук його не було видно
-- т│льки щось мерехт│ло, мов крила н│чного, веч│рнього метелика.
I н│хто з танцюрист│в не дивився один на одного чи на │нших. I наче не
бачив н│кого й н│чого. I ось той, з фальшивою бородою, розкрив рота │
заквилив:
Аллах акбар! Аллах акбар Аллах акбар!!!
I вс│ приявн│ закричали-засп│вали:
Аллах акбар!
Б│льше н│хто не спинявся, │ кричали вс│ без упину, незл│ченно
повторюючи: "Аллах акбар!"
Десь унизу за теч│║ю, де солодка вода впливала в солону й важку,
починалося велике в│дливання моря, як │ попередив лоцман-зв│здар. Вода в
протоках │ каналах, нерухома │ пропахла болотом, солодка й легка згори │
важка й г│рко-солона в глибин│, завирувала, ринула на п│вдень до моря.
Велетенське колесо млина шалено закрутилось, раз по раз зливаючи на
малого вт│кача ц│л│ водоспади. Всередин│ млина, здавалось, порожн│ жорна
ось-ось розваляться в│д тертя м│ж собою. I тод│ той з фальшивою бородою,
пританцьовуючи, крутячись навколо себе, обертаючись як дзи┤а, мовби п│дплив
до короба. I ось у нього в руках важенний лантух.
Сипле в│н щось │з лантуха в короб.
Свистить соп│лкар -- щоки надима║, як не тр│сне, чоло потом зросилося.
Кожна крапля -- як горошина. Голен│ скрон│ розривають набрякл│ судини. Оч│ в
нього налились кров'ю. В│н таки справд│ н│чого не бачить.
Барабанщик закотив оч│ п│д лоба, голову задер, │ з розкрито┐ його
пельки летить верескливий зойк: "Аллах акбар!"
Вода навально плинула до моря.
Стугон│ли струмен│ п│д масними, гнутими боками човн│в - бус│й.
Плюскот│ла й вирувала вода навколо стовп│в, що до них було припнуто
млина.
В черев│ млина все крутилося, все оберталося. Клубочились, плавали
пасма сизого диму.
Крутились, загвинчувались дзи┤ою молод│ в ковпаках.
Крутився Абу Амар, розпу