рсидських бойових коротких куртках │ в│дтручували коричневошк│рого супутника Ал│ подал│ в│д води. Ал│ зв│вся на повен зр│ст, замахав йому рукою │ закричав: Н│чого, н│чого! Я небавом повернусь! Почекай мене! На нього цитьнув один з тих, хто н│би спав, │ подивився на нього зовс│м не п'яним │ не сонним поглядом. Ану заткни хавку! I сядь тихо! Ал│ в│дчув, як у нього все скип│ло всередин│, а проте в│н спок│йно в│дпов│в: Я н│чого не роблю... Того чолов│ка послали з│ мною... Цить! -- гаркнув вантажник │ махнув рукою. Ал│ в│дчув, як його схопили ззаду за плеч│, заломили руки │ перегнули навп│л, вдаривши п│д кол│на долонею. Хлопець гепнувся на кол│на, а головою вдарився об мокру дерев'яну реш│тку на дн│ човна. Йому було страшно до безтями │ таки добре бол│ло. Та швидка думка врятувала його: "Не рипайся, бо г│рше буде!" I в│н закляк, не ворушився, щоб не викликати ще б│льшу жорсток│сть у цих душогуб│в. Дихати було важко, серце калатало, а в рот│ пересохло, та ще й каша при кожному поштовху лод│┐ п│дкочувалась хлопцев│ п│д горло. Кров стугон│ла в скронях, │ в│н подумки питав себе: "Що робити? Що робити? Що тепер робити?" Усв│домлював, що це лише початок всяких б│д │ тортур, як│ отак раптом впали на його голову. На п│рат│в │ викрадач│в д│тей вони не скидались. Та й Ал│ вже не дитина! Просто в│н дуже малий │ страшенно худий. А крали зовс│м │нших хлопчик│в -- тим потр│бн│ були гарненьк│ │ пухкеньк│. "Хто ж ц│ душогуби?! -- волав подумки Ал│.-- I наче вони тут на човн│ вс│ схож│... Ой!.. Та т│ дво║, що н│би торговц│ хл│бом на демен│,-- то ж страж│ ем│ра..." I Ал│ до кожно┐ риси згадав ┐х, коли побачив того незабутнього вечора п│сень │ знайомства з Кадар│║ю та Н│ссо, коли в│н ходив з Айшою квартал пов│й Дар-ель-Кихаб винаймати д│вок для Абу Амара та купц│в. Це, напевне, вони. Т│, як│ йшли х│дником над каналом │ були готов│ схопити д│вчат, що сп│вали. Та й того човняра, що взявся в│двезти цих порушниць мусульманського благочестя! Зараз вони сид│ли на демен│ непорушно, люди з круглими тюркськими личинами та р│дкою росл│стю на бородах. I хоча на них були пов'язан│ звичайн│ тюрбани, хлопець добре ┐х запам'ятав у високих шапках стражник│в, охоронц│в ем│ра. Ал│ зрозум│в -- його везуть у фортецю. Тому що скр│зь у фортецях були в'язниц│ -- │ в Багдад│, │ в Вас│т│, │ в невелик│й Убулл│, │ тут, у кв│туч│й Баср│. Ал│ охопив жах, н│би його вже прирекли на смерть. Серце калатало, │ в│н не знав, що з ним робитимуть. Враз ус│ його думки кинулись до синього д│аманта. Подумав, що будуть в нього випитувати, куди в│н под│в син│й д│амант? Щоб в│н в│ддав ┐м синього д│аманта! Бо за ним он ск│льки людей полю║! А спочатку Ал│, тручись лобом об ослизле смердюче дерево, вир│шив, що, як т│льки його приведуть до старшого, в│н зразу скаже, де перстень. I нехай вони його соб│ забирають. В│н б│льше не хоче тримати в себе цю прокляту коштовн│сть. Пот│м подумав: "Але якщо я отак зразу в│ддам, може, еф│опи мене прир│жуть?" I в│д страху, що прир│жуть, його почало др│бно лихоманити. Тут Ал│ схопили, перевернули на б│к. Один │з стражник│в прикрив йому здоровенною долонею рота, линвами його з│гнут│ п│д п│дбор│ддям ноги ще раз сплутав │ пов'язав з руками. Запхали його в здоровенну корзину, в як│й з Корабельного острова привозять у м│сто на паливо кору, стружку й тирсу. Закрили згори циновкою. Що лод│я пристала до берега, Ал│ взнав по тому, як судно ударилось об щось, струснулось │ завмерло. Корзину взяли дво║ стражник│в, просунули жердину в ручки │ поклали соб│ на плеч│. Заколисало поборканого Ал│ в│д ┐хн│х швидких крок│в. I рота йому було зав'язали хусткою, т│льки носа лишили в│дкритим, щоб м│г дихати. Бачив лише мерехт│ння св│тла й т│н│ кр│зь лозини. Чув, як тупають ногами люди, шваркають сандалями об дерев'ян│ пал│ х│дника. Як зупинились нос│┐ │ почали перемовлятись ┐х чи┐мось, Ал│ зрозум│в -- його принесли до фортец│, де були │ митниця, │ казна, │ склад збро┐ │ диван 2 пошти │ порту в Баср│. Тут, Ал│ чув розмови, правив головний п│сля ем│ра чолов│к Басри -- начальник порту │ митниц│. Зарип│ли, загуркот│ли стулки брами │ знов корзина загойдалась │ попливла вперед. Пот│м хлопця наче потягли вгору. Корзина весь час билася правим боком об мур, лозини чиркали об цеглу. Зарип│ли дерев'ян│ стулки │, проказавши прив│тання, нос│┐ опустили корзину │ почали призивати благословення Аллаха на голову тих, хто був у т│й к│мнат│. Зрештою голоси нос│┐в почали в│ддалятись │ зовс│м затихли. Зарип│ли стулки дверей. Наче знайомий голос звернувся до когось на ймення │ наказав в│дкрити корзину. Тепер уже Ал│ не сумн│вався -- то говорив страж, той, що влаштував верем│ю у помешканн│ Айш│ в ту глупу п'яну н│ч. Чи┐сь могутн│, здоровенн│ руки схопили хлопця за л│кт│, висмикнули з вербово┐ в'язниц│ │ поклали на п│длогу. Ал│ лобом вперся в дерев'яну б│лу й вишкрябану дошку. А тепер розв'яжи йому рота! -- знов наказав голос стража. Коли чорн│ пальц│ розмотали хустку з його голови, в│н зм│г трохи в│ддихатись. Хлопчина обережно-обережно ледь п│дв│в голову │ зиркнув уперед. Побачив просто над собою на червоних подушках рожев│, майже б│л│, шаровари, поли зеленого тонкого каптана, капц│ │з золотими великими намистинами. Руки, м│цн│, засмагл│, лежали поверх п│л халата на кол│нах. На пальцях поблискували й │скрились персн│ з каменями -- смарагдом малюс│ньким, чималим гранатом │ великою кулькою -- б│рюзою. Як ще вище позирнув, то побачив Ал│ м│цне, випнуте вперед, а водночас │ широке п│дбор│ддя з глибокою ямочкою. М│цно стулен│ вузьк│ вуста. Навколо вуст кучерява руда борода та вуса. Роздут│ н│здр│ прямого носа. Ще вище темн│, уважн│ │ водночас лют│ оч│. Над очима нависали темно-руд│ кутц│ бр│в. Над ус│м б│лий головний плат з чорним крученим обручем -- так, як носять беду┐ни. I той рудий сказав: Ти Ал│ з Багдада? Ал│ прив│тався з ус│║ю повагою, як ма║ в│тати малий великого, │ призвав благословення Аллаха на голову рудого. На що рудий скривився, потягнув у посм│шц│ лише правий кут вузьких губ. Я Ал│ з Багдада, син Хасана. --- Що робиш у Баср│? Я служив сво║му пану Абу Амару з Мосула. Чого ти з'явився на Корабельному остров│? Хто тебе туди над│слав? Тому що хочу найнятись на корабель │ поплисти в ▓нд│ю. Ти не брешеш? Я не брешу, присягаюсь Аллахом! А ти зна║ш Бен Сахла? Ал│ помовчав, подумав, зрештою озвався: Я в нього купував виноградний │ яблучний с│к для гостей мого господина... Хто тебе над│слав продати йому перстень з лалом?! Кому? Ти що, придурю║шся?! Б║н Сахлу! В│дпов│дай! I сво┐ пальц│ з кол│н зняв, стис у кулаки │ струснув ними в пов│тр│. Ал│, лежачи перед ним, н│би поборканий п│вник на м'ясному базар│, вивернув голову наб│к │ дивлячись │з тремт│нням в лют│ оч│ сильника, сказав тихо, але виразно: Я перстень з лалом н│кому н│коли не продавав! Брешеш! Ти продав перстень з лалом цьому паскудному │уде║в│, цьому падлу на золот│м м│шку!!! М│й ласкавий пане, найсв│тл│ший, найрозумн│ший! Я не знаю, хто ти, але по тво║му одягу я бачу, що ти вельможний │ достойний чолов│к, в очах тво┐х незр│внянна мудр│сть │ над тобою повсякчас благословення Аллаха! Я тоб│ присягаюсь хл│бом щоденним │ водою житт║дайною, що я не продавав Бен Сахлу персня з лалом. I не носив йому н│якого персня з лалом. Я правду кажу! Щиру! На слова Ал│ чолов│к розчеп│рив пальц│ │ л│ву руку опустив на л│ве кол│но, а пальцями правиц│ клацнув. I зразу ж зл│ва виступили чорн│ ноги з б│лими товстими н│гтями, н│би зробленими з коров'ячого рогу. Ал│ почув над собою свист, який блискавкою впав на нього. Опер│щив спину й обидва боки │ зачепив нижню губу, так що вона тр│снула │ бризнула на п│длогу кров'ю. Б│ль був гострий, н│би сотн│ ос вдарили жалами по спин│, по руках │ по губ│. Рудий гидливо зморщив перен│сся, Обережно! П│длогу не брудни! Без кров│, але так, щоб в│н всю правду виклав! I на Ал│ посипались удари довгого гранчастого канчука. Ал│ чув, що в далек│й Еф│оп│┐ такими батогами з бегемотов│ шк│ри б'ються за д│вчат юнаки. I, згадавши це, засм│явся. I вже н│би не в│дчував так гостро болю. Досить! А ти чого см│║шся, шакаленя? -- засичав рудий. Найясн│ший │ найдостойн│ший м│й пане, накажи мене розв'язати, тод│ скажу. Он як? Ти ще в│д мене чогось вимага║ш? Син пов│┐ │ золотаря! Та я тебе!!! Ану п│ддай йому трохи, щоб знав цей шакал, як просити │ кого просити! Чорн│ ноги в│дступили в│д Ал│, та водночас удари почали падати з особливою точн│стю. По ши┐, по плечах, по голов│, по руках, по спин│. Особливо пронизував б│ль у п'ятах, так що Ал│ аж забило дух │ в│н уже не т│льки не м│г н│ см│ятись, н│ говорити, а нав│ть в│льно дихнути. Поки в│д одного сильного удару по п'ятах в│н шарпонувся │ впав наб│к. Досить! -- ляснув у долон│ рудий.-- Значить, ти кажеш, що ти не продавав перстень з лалом Бен Сахлов│?! I н│хто тебе не посилав продавати цей перстень? I н│хто тоб│ не наказував спитати в Бен Сахла ц│ну того персня? Я й без Б║н Сахла знаю, що перстень коштовний! Там одного золота не менше, як на двадцять карат│в 3 буде. Ага! Так ти, значить, тримав перстень у руках, як ти його вагу зна║ш?!! Ал│ замовк, проклинаючи себе за необачн│сть. Страж, що влаштував верем│ю в Абу Амара, виступив уперед. Господине м│й! Дозволь, я його поспитаю? Питай,-- мляво ворухнув правицею рудобородий, Скажи, де ти д│став перстень? Чи тоб│ дав його хто, чи ти п│рнав за ним? Бо ║ люди, як│ св│дчать, н│би ти п│рнав за ним │ знайшов його на дн│ каналу. Яким же чином ти його знайшов? I тут Ал│ вир│шив: щоб не наговорити проти себе дурниць, за всяку ц│ну мовчати. Коли не в│дпов│в, страж зв│дк│лясь висмикнув пучок тамарисково┐ лози │ впер│щив хлопця по п'ятах. Н│би безл│ч гв│здк│в вп'ялися йому в п│дошви. В│н шарпонувся │ впав на другий б│к. Здоровенний же страж пер│щив │ пер│щив його, поки рудий не припинив мордування. Досить! Це н│чого не да║. Розв'яжи його зовс│м! Страж смикнув за к│нець линви │ зразу ж пута спали. Звестися на р│вн│ ноги побоявся. Тому перевернувся з боку │, спершись руками в п│длогу, став навкол│шки... От що! к св│доцтво того, що ти │ п│рнав за перснем у канал│, │ витяг його. Пот│м ти з цим перснем п│шов до пов│┐ Кадар│┐... Вона не пов│я!..-- не втримався Ал│, хоч │ дав соб│ слово перед тим мовчати й не говорити н│чого зайвого. Наказав наш ем│р ┐й жити в квартал│ пов│й │ платити податок з ремесла пов│й -- значить, пов│я!.. Отож ти п│шов до Кадар│┐ з лалом, а вона послала тебе до Бен Сахла продати лал... Ал│ мовчав. Ти пробув у Бен Сахла досить довго. I п│сля того п│шов в│д нього в протилежний б│к в│д кварталу ель Кихаб, │ золото було в тебе │ за пазухою, │ в пояс│. Пот│м ти прийшов на Зелений базар │ купив ф│н│к│в. Розм│няв ср│бну частку дирхема. На┐вся ф│н│к│в │ рештки ф│н│к│в кинув за пазуху. Пот│м ти с│в у човен з п'яними матросами │ повернувся в Дар-ель-Кихаб. Казав, що ти ┐деш до сп│вачки Н│ссо. Отже, ти заплутував сл│ди, щоб н│хто не знав, що ти ┐деш владнати грошову справу Кадар│┐. Ск│льки тоб│ Кадар│я заплатила за послугу? Ск│льки тоб│ сказала вона просити в купця-│удея за перстень? Ск│льки в│н дав за цей перстень? Ал│ мовчав. Зн│ми з нього вс│ його лахи! -- клацнув пальцями рудий. Негр здер з хлопця одяг. Лишалася т│льки на пояс│ в нього здоровенна в'язка ключ│в. Уперше рудий посм│хнувся. Я бачу, що т│ дурн│ мали його ключ│ за золото! Кажуть мен│: "Бряжчало золото п│д сорочкою!" Йолопи! Певно, н│коли не чули, як бряжчить золото! Нев│гласи! Але вони добре просл│дкували його шлях... Я можу тоб│, сину золотаря й базарно┐ пов│┐, сказати, де й коли ти був. Чу║ш мене?!! Гнила ти лушпайка! - I ледь вимовив лайку рудий, як бегемот│в бат│г р│зонув у п'яти вогнем. Вперше Ал│ не стримався │ заверещав. Шугони його так, щоб дихання забрало. Негр вр│зав Ал│ по п'ятах. I св│тло вибнухло в очах Ал│ червоними й зеленими колами. Пот│м св│тло розкололося на безл│ч зелених скалок. I зразу оч│ залило зеленим мороком │ все попливло н│би в туман│. В│дчув, що пада║ в молочно-зелений морок. Його занудило, │ в│н втратив розум│ння всього... Коли хлопець почав приходити до тями, то в│н не м│г ще розплющити оч│ й т│льки вуха ловили слова, що промовлялись над його головою. Хлопець або сам д│став, або Кадар│я його напоумила │ показала м│сце, з якого перстень кинула... Ви вс│ були п│дпил│, │ Кадар│я могла кинути │нший перстень. А справжн│й перстень сховала в рукав, або за пазуху, або за щоку... Я бачив -- це був той перстень з лалом! Я знаю -- ти п'║ш, як християнська свиня! Ти впива║шся, як монах-нестор│анин! Знаю я тво┐ звички! I якби не ласка правителя, ти зна║ш, що я покарав би тебе доброю карою за тво┐ гидоти... Та зараз справа не в тоб│!.. Ось лежить перед│ мною малюнок персня. Ти призна║ш, що це малинок того персня?.. Цю пожадливу сучку я добре знаю!... Вона не могла кинути лал. Вона кинула │нший перстень. Але побоялась вийти │з свого кварталу │ п│ти до Бен Сахла. Вона зна║, що Бен Сахл п│д добрим мо┐м наглядом! I вона п│д мо┐м пильним оком! Але ж ┐й треба було за цей перстень одержати грош│. Для чого ┐й потр│бн│ так│ грош│? Просто так ця прожерлива сучка н│чого не робить... Щось вона задумала!.. Ти зна║ш, хоча б приблизно, ск│льки кошту║ такий перстень?! Та ц│на, що ти ┐┐ зна║ш, то лише частка його справжньо┐ ц│ни... Ось у мене в руках малюнок персня... Дивись!.. Бачиш, який дорогий │ тонкий пап│р?! Сотн│ джмел│в гуд│ли в голов│ Ал│. В│н лежав, притиснутий до п│длоги безсиллям, │ млость накочувалася на нього хвиляста. Як│сь слова пливли, гуд│ли, перекривали одне одного, то н│би розтягуючись у п│сню, то скачучи, як удари калатала в бубон. Минув якийсь час, │ знов Ал│ почав розр│зняти слова. Письмена арабськ│, але якщо читати, то виходить щось незрозум│ле. Якась │нша мова. Я покликав │ндуса-кап│тана. Вчений чолов│к, зна║ граматику й мови к│лькох народ│в. В│н послухав │ сказав, що н│чого не розум│║... Перську мову знаю не г│рше, н│ж ти. Н│чого под│бного в лист│! Тюркську мову знаю! Жодне слово не звучить схожим на твою мову. Я закликав в│рменина │ прочитав йому оцей та║мний лист. I в│н стояв навшпиньки │ ловив кожен звук. Але так │ не вп│знав жодного слова. Я покликав тих, хто │з Кра┐ни Х│нд, хто зна║ мову там│л│в4. З'явився один там│л, поважний моряк, зна║ граматику │ складання в│рш│в. В│н сказав, що мова не там│льська... Яка це мова? Це не │удейська! Я │удейську трохи розум│ю!.. Ц│ слова, що написан│ арабським письмом, звучання ┐х не п│дходить до жодно┐ з мов, як│ можна почути в Баср│, чи й Маскат│, чи в Хормуз│. Якби цих к│лька сл│в означали арабською або │удейською мовою, ми б точно знали, що це писав Бен Сахл. Але як я доведу, що це писав в│н?! Коли це писано н│ │удейською, н│ арабською, н│ │нд│йською, яку в│н теж зна║! I кому, кому н│с голуб малюнок │ слова?!! Дивись, який тонкий пап│рець! Це самаркандський пап│р з кори тутового дерева! Хоча, може, й з бавовняних ганч│рок. Мо┐ молодц│, мо┐ соколики-шах│ни5 взяли його голуба за к│лька миль в│д Басри, за болотами... М│й шановний повелителю, але зв│дки ти зна║ш, що це його голуб?!--плавав у вухах Ал│ улесливо медовий голос.-- В Баср│ багато голуб'ятник│в! Вважай, вс│ рух-бани6 тримають голуб│в... Он у Рустама аж дв│ голуб'ятн│... Одна, правда, занедбана. Та все ж два ║внухи оп│ковуються голубами... Його г│нц│, я певно знаю, в│д'┐здять в│д нього з його голубами │ прибувають до нього з чужими голубами... Все так, все так!.. А давай повторимо знов -- бачили хлопця в Кадар│┐ вранц│? Бачили! Щось вона йому передавала? Передавала! Н│с в│н щось │удею? Був у нього чимало часу? Був! I пот│м я спитав, коли це все було. Мен│ точно вказали висоту сонця! Бен Сахл м│г дати цей пап│рець?.. I пот│м, подивись, якою твердою, вправною рукою намальовано перстень │ слова! Бен Сахл не вм│║ малювати... Кр│м того, в│н, як кл│щ, трима║ться сво║┐ в│ри... Що ти верзеш йолопе! Коли йдеться про так│ грош│ │ про таке д│ло, хто тут трима║ться яких запов│т│в │ заборон?! Яку завгодно покуту можна пот│м прийняти, аби лишень у сво┐х руках тримати... Та й не т│льки про цей скарб мова! Якщо я в│д пацюка матиму достеменну в│дом│сть про те, що в│н продав цей перстень │удею, то │удей цього разу буде в мо┐х пазурах │ не вислизне н│куди! Я б йому за все заплатив... Але мен│ потр│бне справжн║ св│доцтво, а не вимушене св│дчення!.. Шейх, о найславн│ший шейх, я знаю, що ти на нього ма║ш найб│льшу лють у св│т│! I в│н це зна║ також! Х│ба ти сумн│ва║шся? В│н хитрий │ обережний... I знов тебе обведе навколо пальця... В│н мене майже об│грав... Та не зовс│м... У цього хлопця треба взнати, чи носив в│н перстень продавати цьому лихварев│? Чи продав? Ну, н│чого, нехай в│н отямиться. Я з ним порозмовляю, може, в│н бачив, як Бен Сахл цей перстень малював? М│цн│ пальц│ в│д│рвали Ал│ в│д п│длоги, │ хтось тицьнув йому п│д носа чи якийсь розчин гостропахнучий, чи якусь с│ль, │ в│н швидко почав приходити до тями. Його тримали за л│кт│, │ в│н стояв на кол│нах перед рудобородим. Ти, худющий глистюк! Син байстрюка │ сам байстрюк! Ти скажи -- це малюнок Бен Сахла?! Бен Сахл не бачив персня з лалом! Перстень з лалом бачив я, бачила Айша, бачили т│, хто були на пиятиц│. Вони брали в Кадар│┐ подивитися перстень?!! Не знаю. Я на пиятиц│ не був... А як же ти бачив цей перстень? Ал│ замовк │ похнюпив голову. Тод│ цей сильник │ вельможа покликав когось, хто стояв у сус│дн│й к│мнатц│ за зав│скою. Чжан! Спробуй взнати в цього базарного глистюка, чи бачив в│н, як Бен Сахл малював персня? Ал│ тод│ заговорив, тремтячи в│д жаху -- яка ж нова тортурна його чека║: Присягалось Аллахом! Я не брешу! Бен Сахл цього персня не бачив. Тод│ скажи -- де ти бачив перстень? I чи правильно намальовано перстень з лалом на папер│? I взагал│, це той перстень, що його кинула у воду Кадар│я? - Чолов│к у зеленому простяг перед оч│ Ал│ його ж власний малюнок. Пап│р було обр│зано до самого креслення, а з другого боку розмальовано прегусто л│терами арабсько┐ в'яз│. Пап│р був добре з│м'ятий │ наче навощений. Ти письменний, шакале ти мерзенний? Н│, я не знаю грамоти. Я не мав часу, щоб учитись, а батько не мав грошей, щоб мене вчити... Скажи -- це малював │удей? Н│, не Бен Сахл. А зв│дки ти зна║ш, що малював не Бен Сахл? Значить, ти його малював? Я неписьменний, присягаюсь Аллахом! Ну добре , зараз ти нам скажеш тод│ всю правду -- хто ж таки малював цей малюнок? Ззаду негр схопив Ал│ за руки, голову затис сво┐ми л│ктями, а пальц│ хлопцев│ простягнув уперед. Перед ними з'явився чолов│к у синьому дешевому халат│ │ чорн│й шапочц│ на кругл│й голен│й голов│. З верхньо┐ губи спускались чорн│, тонк│, як пацюч│ хвости, вуса, │ з п│дбор│ддя теж обвисали довг│ чорн│ волосини. Лице зовс│м жовте, │ на ньому чорн│ щ│лини очей. У л│виц│ жовтошк│рий тримав пучок тоненьких, загострених калам│в. Такими очеретяними каламами ой як вправно пишуть листи │ всяк│ прохання багдадсько┐ базарн│ писарчуки. Тримав! Добре тримав! -- проговорив люб'язно жовтий негров│. В│н висмикнув │з пучка калам│в один │ гострим к│нцем потонув п│д н│готь великого пальця л│во┐ руки Ал│. Ал│ нав│ть не м│г скрикнути чи застогнати -- в│д дикого болю перехопило горло, притисло шлунок. I в│н лише засоп│в носом, мовби з нього, як │з старенького м│ха, видавлювали пов│тря. Жовтолиций всадив п│д н│готь вказ│вного пальця другий калам. Пот│м третю очеретину загнав п│д н│готь, пот│м четверту. Коли в│н загнав очеретину п│д н│готь м│зинця, тог зрештою, леген│ в│дпустило. Ал│ набрав повн│ груди пов│тря │ заверещав несамовито, як собака вищить, з якого живцем луплять шк│ру на бубон. В очах знову то плавали, то кружляли зелен│ й червон│ плями │ нудота п│дступила до горла. Обливало т│ло холодним потом. В│н став геть мокрий, н│би його витягли │з води. П│т чур│в у нього поп│д пахвами, зливався вниз по черву, по грудях, поза вухами по ши┐. Нудота сплелася з болем, п│дкотилася до горла. I в│н смердючим струмися виблював кашу, що з'┐в на Корабельному остров│. Гидота полилась на його пласковидого мучителя │ бризнула на подушки │ на капц│ рудобородого. Той п│дскочив, зарев│в, як в│слюк п│д час злучки. Геть цього байстрюка!!! Геть смердючого шакала!!! Розправляйся з ним як хочеш! Т│льки без мене! Яка гидота!!! -- Обличчя його виражало таку муку, просто б│ль.-- О паскудство! Тепер я маю пройти очищення, а в мене ст│льки справ! О Аллах! За що так│ випробування!!! Витягни з нього хоч кл│щами правду про цей лал!!! Як Ал│ виблював, дихання в нього вир│внялося │ п│т перестав чур│ти. Лише ноги його не тримали, як │ ран│ше. I в│н завис у руках могутнього негра, для якого важив не б│льше, н│ж кошеня в руках хлопчика. Отак жовтий наробив сво┐ми очеретинами верем│┐. Рудий п│дв│вся │ п│шов геть, посилаючи прокляття на голови вс│х │уде┐в, Бен Сахла, ус│х каббал│ст│в, маг│в, ворожбит│в │ чорнокнижник│в, ус│х в│дун│в Басри │ всього хал│фату. Негр не зрушив з м│сця. Лишився │ жовтовидий кат, оббльований з н│г до голови. I спок│йно почав всаджувати Ал│ п│д н│гт│ правиц│ загострен│ очеретини. Коли в│н всадив п│д н│готь останню очеретинку, Ал│ знову стало млосно. I в│н обвис у руках негра. Наче й б│ль п│д самими н│гтями зменшився, пригас, але дуже бол│ло п│д пахвами, бол│ло п│д лопатками, той б│ль проймав тремт│нням усе ║ство, │ знов п│т зросив його худе т│ло. I тут знову перед ним, власне, над ним став стражник з р│дкою кучерявого бор│дкою. А тепер скажи ти мен│ щиро │ по правд│ -- чому ти був у Бен Сахла? Я п│шов... йому... в│ддати... борг... Який борг? Сказав в│н мен│, коли шейх нагородять мене грошима за в│нки кв│т│в, то щоб я прийшов до нього под│литись монетами. I ти прийшов?! I я... прийшов! Як об│цяв... я тримаю слово... Добре! Нехай буде так! Але чого ти так довго сид│в у Бен Сахла? А в│н розпитував мене про хвору Айшу. Ну й що ти йому сказав? Я сказав йому, що вона лежить, │ викликали Юсуфа л│каря, │ в│н таке й таке ┐й призначив. А ще що? Б│льше в│н мене н│ про що не питав... А ти йому що розпов│дав? Я не пам'ятаю... Може, згада║ш? Не пам'ятаю...-- хрипко в│дпов│в Ал│, │ все всередин│ у нього тремт│ло. Пити хот│лося неймов│рно. Смор│д в│д власно┐ блювотини паморочив голову, душив сво║ю гидотою. Ал│ хот│лося сплюнути. Та в│н боявся, щоб ц│ кати не почали його мордувати. А б│ль поштовхами розходився по т│лу, наростав п│д н│гтями. Ал│ намагався, щоб пальц│ не тремт│ли │ щоб очеретини в│д тремт│ння не розривали сильн│ше рани. А про як│ справи ти з ним │ще говорив? Не можу... згадати... Зможеш!!! Тод│ стражник мигнув жовтошк│рому плосколицему. I той натиснув на калами долонями тонких рук. Палички вп'ялися глибше п│д н│гт│. Ал│ в│дчув такий б│ль, що пронизав його руки, передався в хребет, в лопатки, в промежину. I в│н був зараз на меж│ того, щоб обмочитися, обкалятися. Та жовтолиций зразу ж в│дпустив долон│, │ б│ль спав. (Певно, по зрошеному потом обличчю малого зрозум│в, що зараз буде). Пити...-- ледь прошепот│в Ал│. Скажеш, про що говорив -- дамо пити! Ск│льки захочеш! Згаду║ш, про що говорив?! Я говорив про б│ло-червону троянду... О! -- вигукнув страж-- Диви, яка в цього см│ттяра витончена натура! Йому закорт│ло побаз│кати з ц│║ю падлюкою про одне з чудес Басри? Ти не дуже думай про його щедр│сть та його чудеса... Це в│н в│д величезних грошей соб│ зав│в цяцьку, щоб похитуватися перед │ншими купцями! В│н н│чого, кр│м грошей, не любить! Дайте води.. ви об│цяли...-- прошемрав Ал│ западаючи голосом. Жовтолиций подав йому кухоль води. Хлопець сьорбнув к│лька раз│в │ ще хот│в, але страж забрав кухоль │ проговорив до хлопця: Говори! Не будеш говорити -- в│н тоб│ н│гт│ буде колупати... Я просив Бен Сахла показати мен│ б│ло-червону троянду. Це дурниц│. Може, воно так │ було... Тепер скажи -- чого ти ходив до Кадар│┐? Вона тебе посилала з перснем до Бен Сахла? Не посилала... А де вона под│ла перстень? Перстень вона збиралась покласти у шкатулочку з черепахового рогу, а пот│м певно, в тахт. Ти бачив, як вона поклала його туди?! Н│, не бачив... Я п│шов... Ти йшов в│д не┐ на переговори з │уде║м про перстень?! Н│, н│яких переговор│в не в│в!.. Значить, ти не посланець Кадар│┐ до м│няйла? Н│ я н│коли не був ┐┐ посланцем... А чого ти в│д м│няйла знов прийшов до не┐? Я хот│в у не┐ попросити грошей! Для чого тоб│ грош│? Грош│ вс│м потр│бн│... Добре. Значить, перстень з лалом був у Кадар│┐? -- Був у Кадар│┐! А зараз в│н у не┐? I зараз в│н у не┐. А чого ж Бен Сахл малюнок персня з лалом комусь над│слав │з сво┐м поштовим голубом?! I голуб лет│в до Машр│ку? Я голуб│в у Бен Сахла не бачив. Бен Сахл н│яких лист│в при мен│ не писав. I н│якого персня в│н не малював... Значить, це не його малюнок? Не його малюнок...-- в│дв│ював Ал│. А чий тод│? Не знаю. А зв│дки ж ти можеш знати, що це не малюнок м│няйла?! Я знаю. Ти нам, зрештою, скажеш, зв│дк│ль тоб│ в│домо, що цей малюнок не м│няйло вималював?!! Ал│ зрозум│в, що в│н знов загнаний в кут, │ замовк. Турок злегка вдарив по очеретинах. В│д цього болю Ал│ хот│в крикнути, але крику не вийшло. В│н т│льки засвист│в горлом. У нього потемн│ло в очах │ дихання йому перебилось. Голова впала на груди, │ в│н уже б│льше н│чого не тямив. Знов повернувся до тями тод│, коли в│дчув, що його тягнуть за руки, а ноги його волочаться. I бачив в│н над собою в зелен│м мороц│ височезного, мов чорний джин, негра. Бачив його здоровенну, мов корабельна щогла, руку, що вхопила його │ волочить за собою, як в│хтик. Ще в│н побачив перевернутим догори ногами, що попереду спуска║ться вниз страж. I тонка чалма в│льним к│нцем важко облягла його засмаглу волячу шию. "Куди це вони мене тягнуть вниз?! Певно, задушити чи зар│зати й викинути кудись у болото..." I Ал│ й шкода себе не було, │ страшно не було. Лише пекло диким болем все пошматоване т│ло. В│д кожного поштовху б│ль спалахував з новою силою. Особливо коли його пальц│, вже без очеретин, ч│плялись за сп│дницю негра. Тод│ б│ль проколював, проймав усе його т│ло. В очах розпускались зелен│ й червон│ кола. I в│н знов на якусь мить втрачав св│дом│сть. Вони зупинились перед братами. Зв│дкись виринув ще один чолов│к у коротких червоних шароварах. При пояс│ в нього вис│в триглавий канчук │з свинцевими намистинами на к│нцях. В│дсунулися з страшним скреготом грати. Вс│ вступили до темного, похмурого прим│щення, дуже смердючого. Чулось, як неподал│к плюскот│ла вода. Забрязкот│ли, задзеленчали ланцюги. Зарухались купи якогось дрантя. I виявилось, що то почали п│дводитись в'язн│. Стражник виступив на середину │ сказав: Ану! Вас сьогодн│ годували вранц│? Хочете, щоб вечерю дали?! Я питаю ще раз -- хочете?! Хочемо, хочемо,-- прохрип│ло к│лька горлянок. Ну тод│ отак! Бачите ось ц│ лахи -- штани │ сорочку, пояс, хустку? В'язн│ мовчали. Малу нужду справте на них, тод│ одержите на вечерю │ ┐жу, │ питво... Не справите нужду -- │ завтра без страви перебудете! Це я вам об│цяю. Кинув на середину ослизло┐ кам'яно┐ п│длоги вбрання хлопця. Ал│ обвис ганч│ркою в руках негра. I лише чув, що робиться, а оч│ заплющив, щоб не бачити вс│║┐ ганьби. Ану Сел│ме, в│зьми його │ постав, хай в│н дивиться. А то │ оч│ закотив! Ач, яка чутлив│сть!!! Коли негр поставив Ал│ й в│дпустив сво┐ руки, хлопець не втримався │ з розмаху впав на п│длогу. Тод│ сталося зм│шання серед в'язн│в, │ вони перепинили свою мерзотну д│ю. Я вас на два дн│ лишу не т│льки ┐ж│, а й води! -- об│с│ло загорлав страж.-- I подивлюсь тод│ -- може, хто здохне? Щоб мен│ було менше клопоту з вами! I в'язн│ п│дходили до одягу Ал│ │ поганили його. А тепер вдягн│ть його! В'язн│ п│дняли голого хлопця │ натягли на нього мокрий, невимовно смердючий одяг. Обкрутили на голову хустку, просичену гиддю. ▓ще й шапочку згори настовбурчили. Тепер зв'яж│ть йому руки за спину │ посадов│ть п│д ст│ну. Якщо хто п│д│йде й допоможе, тому зроблю те ж саме! Т│льки зам│сть сеч│ вимочу одяг у нафт│! А в кого одягу нема -- я не пошкодую витратитись на нов│ сорочки й штани! I побачимо тод│ -- що при║мн│ше для т│ла -- нафта чи сеча? Га?! Страж засм│явся, │ склеп│ння розбили на стократ його голос. Знайте! Вже к│лька дн│в я - найдотепн│ший жарт│вник у Баср│! Це │ його господар визнав! В│н перший таке про мене сказав! I при в│домих шейхах. Отак! Лишив хлопця з в'язнями та й п│шов. Кита║ць │ негр вийшли за грати │ про щось тихо говорили з наглядачем. Хоч наче у цьому узилищ│ було вогко, однак Ал│ в│дчув -- мокрий одяг почина║ на ньому висихати, стягуватись. Одяг в'┐дався в м│сцях суглоб│в │ складок, чим дал│, тим сильн│ше пекло, │ сверб│ла шк│ра. В│д гидкого смороду нудило. В│д нудоти розривало його нутрощ│, а блювати не було чим. I в│н в│дригував слизом │ г│ркою жовчю. Здавалось, уже лопнули вс│ кишки. В│дчув, як р│зонуло болем по нутрощах. В│н звалився на кам│ння. I вкотре за сьогодн│ втратив св│дом│сть. Ал│ швидко повернувся до тями, та н│ говорити, н│ рухатись не м│г. В│н чув, що в узилищ│ захвилювались люди. Та н│хто не п│дступив до нього │ не допом│г йому, не зняв з нього обгиджений одяг. Почали в'язн│, хто арабською, хто фарс│, хто ще якоюсь, кричати. Бряжчали ланцюгами, тупот│ли, ляскали в долон│. Горлали з ус│х сил: - Ганьба! Ганьба! Вбивц│ д│тей! Г│║ни! Шакали! евалт зд│йнявся неймов│рний, кричали вони, аж бризкали слиною. Оч│ ┐м вилазили │з з│ниць. Цей гармидер розн│сся по вс│й башт│, п│дсилений луною. Та й назовн│ якимось гомоном долинув. Десь нагор│ в│дчинилися двер│, в темний завиток сход│в проникло розпорошене св│тло. По сходах важко погупав турок-страж. В│н п│дскочив до грат, перед якими спинились негр, жовтовидий │ наглядач. Страж притис обличчя до грат │ з│ св│тла спочатку не м│г н│чого розглед│ти. Пот│м роздивився лежачого на п│длоз│, при в│дкритих очах │ з п│ною на вустах, Ал│. Ану швидше витягн│ть цього шакала на св│же пов│тря! В│дмоч│ть його у вод│, щоб отямився!!! Ал│ схопили │ потягли кудись. Занурили по шию у водойму, зв│дк│ля брали воду для обмивання коней та миття п│длог у фортец│. Повол│ вода розчиняла гидоту, прохолоджувала його т│ло. Та водночас заходила в рани п│д н│гтями │ билась там пульсуючим болем. 15. П▓ДСТАВНИЙ ЧОВНЯР Негр тримав за ком│р сорочки хлопця, щоб той не захлинувся у водойм│. Та не т│льки щоб не захлинувся, а й щоб не напився. Коли кат пхнув його у воду, то Ал│ встиг зробити все ж два ковтки. Ця смердюча вода здавалась йому, для його пересохлого, перепаленого рота, солодшою за найкращий багдадський шербет! Та трохи згодом т│ два ковтки спричинились до такого болю в шлунку, що Ал│ не м│г себе стримати й стогнав, │ йому було байдуже, чи когось радують його муки, чи хтось рад│║ його горю. Часом в голов│ у нього наче вибухав б│лий туман, як ото вибуха║ дим │ пар, коли заливають водою вогнище. Ал│ р│зало оч│ св│тло, хоча вже наближався веч│р. В│н заплющив оч│ │ подумав, коли на мить спазм в│дпустив його нутрощ│: "А Джар│я там усе готу║ до банкету... Дурна негритяночка -- ┐й аби пшонян│ оладки й барабан..." Та водночас │ шкода стало, що вона дарма стара║ться, дарма там клопочеться... Дал│ в│н подумати н│чого не зм│г, бо знов налет│ла болюча задуха, │ його почали бити корч│, пливло в очах червоне марево. Лише дзв│н стояв у вухах │ н│яких звук│в, сл│в навколо │ над собою в│н не м│г розр│знити й зрозум│ти... Знайомий, р│дний дим в│д к│зяка залоскотав хлопцев│ н│здр│. Перед лицем хлопця тонк│ вправн│ руки жовтолицього. За руками - пласке чорнооке лице. Власне, не оч│, а чорн│ щ│лини. Вивернут│ вуста розкриваються │ говорять: Хлопчику! Твоя моя слухай! Моя твоя не мордуй. Л│куй твоя. Сиди тихо -- голка не рухай! Ал│ подивився, куди показував палець чужинця -- │ аж шарпонувся в│д страху -- з верхньо┐ губи │ з п│дбор│ддя в нього стирчали дв│ тонк│ сталев│ голки. Але болю в губах не в│дчував, лише в м│сцях укол│в н│би набряк │ тепло. Ал│ чув в│д базарних брехун│в, що китайц│ так ум│ють л│кувати проколюванням, як н│як│ арабськ│ л│кар│ не здатн│ л│кувати ан│ прип│канням, ан│ розтинами розпеченим р│зцем. Кита║ць в│дк│лясь узяв ще голку ┐┐ всадив хлопцев│ в т│м'я. Запекло вогнем │ спало з болем, перетворилось на тепло │ розлилось по всьому т│лу, б│ль в│дступив наче не дуже, але голова проясн│ла. А за якийсь час Ал│ в│дчув, що в нього геть зм│нився настр│й │ в│н отак би сид│в │ сид│в, так йому було добре сид│ти │ зовс│м-зовс│м н│ про що не думати й не рухатись. Та кита║ць зняв │з жаровн│ казанок │ вилив у чашу якесь п│йло. Пахло г│рким, кисло-терпким │ н│би соком молочаю. Пий, │ не треба болить н│чого рука, не треба болить п'яти! Ал│ випив г│ркувате п│йло, │ воно пронизало вогнем нутрощ│, та швидко заглухло всяке в│дчуття болю. Вставай, б│гай, не плакай...-- Кита║ць засм│явся, │ його оч│ й рот перетворились на три задерт│ риски -- дво║ очей │ вуста майже до вух, а н│здр│ дивились двома роздутими д│рками. Зайшов страж │ в│ддав Ал│ зв'язку ключ│в, хустку, пояс, а торбу й║менську надяг хлопцев│ через плече. Вставай! -- наказав.-- Покажу тоб│ одну р│ч, │ можеш │ти додому. Ал│ з острахом п│дв│вся -- │ н│чого! Не хитався, не падав, рани нав│ть п│д пальцями не бол│ли. Якесь здерев'ян│ння в рот│, в руках │ у вс│х м'язах. Та н│ болю, н│ слабост│ не в│дчув. П│шли! А ти молодець, Чжан! Кита║ць поклонився в пояс стражев│. Моя людина слухняний. Скажеш: „Помри цього чолов│ка" -- робим йому помирай! Скажуть: „Оживай того чолов│ка" -- робим йому оживай! Страж обернувся │ взяв за руку хлопця. Говорив ласкаво │ спок│йно, н│би й не в│н нещодавно заповзявся замордувати на смерть хлопця. Ал│ не знав, що, поки його в│дмочував негр у водойм│, поки в│н корчився без пам'ят│, страж зустр│вся │з соглядата║м, що страхав Ал│ на Корабельному остров│. Страж наказав повторити слово в слово, про що маленький чолов│чок говорив │з хлопцем. У соглядатая пам'ять була бездоганна. Тому страж подав йому динар: ▓ди геть. Та швидше! Добу не показуйся н│де! I от п│сля розмови страж зовс│м зм│нив свою повед│нку з Ал│. В│н вив│в хлопця на вулицю з башти, │ Ал│ побачив над темними зубцями башт на тл│ н│чного неба м│сяць, як розпечене жорно червоне. Над фортецею метушилися сотн│ кажан│в. У фортец│ палали десятки л│хтар│в │ чад│ли смолоскипи нафтов│. ▓ржали кон│, метушились люди. А страж в│в Ал│ до │ншо┐, кутово┐ башти -- найтовщо┐ │ найвищо┐. пм в│д│мкнули двер│, │ вони зразу ж п│шли кудись униз, а за ними ззаду йшов дозорець з л│хтарем у руц│. В│н п│дняв його високо над головою, │ в│д Ал│ │ стража-тюрка по ослизлих каменях затанцювали здоровенн│, велетенськ│ т│н│. Пот│м вони спинилися перед кованими м│ддю дверима. Наперед вийшов дозорець з л│хтарем, поставив л│хтар на п│длогу │ в│д│мкнув запори. Зам│сть п│длоги тут були тиков│ товстенн│ пал│, складен│ в грубезну реш│тку. М│ж собою ┐х сполучали м│дн│ скаби. П│д палями плюскот│ла вода внизу │ чулось якесь хрип│ння та соп│ння, хтось н│би вовтузився та з│тхав. Дивись! -- показав страж хлопцев│ в отв│р м│ж двома палями. А сам п│дн│с над головою нафтовий л│хтар. Застрибали внизу на вод│ смердюч│й червон│, багрян│ в│дблиски вогню. I враз │з чорно┐ чорнильно┐ т│н│ з'явилися людськ│ обличчя. Вони дивились угору, замруживши оч│, │ прикривалися в│д яскравого для них св│тла. Ск│льки пот│м Ал│ переплив мор│в │ р│чок, де т│льки не побував, але цього жаху, ще може зробити водяна в'язниця з людьми -- в│н н│коли не м│г забути. Те, на що перетворились у ц│й мокрот│ шк│ра людей, ┐хн│ бороди й волосся, як в│дкрились на всьому т│л│ виразки й рани, як вит│кала │з них сукровиця -- не можна було ан│ забути, як│ переказати, пояснити │ншим людям. Особливо ж страшн│ були в них пальц│ -- пучки розмокл│ й розбухл│ стерт│ н│гт│ -- з-п│д яких вит│кав слиз │ кривавий гн│й. Що в них │з пальцями? -- тремтячи, спитав Ал│. Вс│ вони тут швидко божевол│ють. А тому й думають проколупати м'який, насичений водою вапняк │ вил│зти назовн│. Це страшна омана: для св│жих н│гт│в такий вапняк по сил│, але поступово н│гт│ розмокають, │ вони т│льки кал│чать себе │ посилюють муки... Люди внизу важко дихали, хрип│ли, але жоден не проказав │ слова. Тепер │ди сюди! -- Страж в│дтяг хлопця п│д ст│ну, щоб ┐х не бачили т│ люди знизу. Страж п│дняв над свою головою л│хтар │ осв│тив малого. Заговорив пошепки, перед тим виславши наглядача за двер│: Ось тоб│ одне з чудес св│ту. Це зам│сть водяних г│р. Це водяна в'язниця. Я не птах Рух, але сили в мо┐х пальцях досить, щоб тоб│ полет│ти туди вниз, до в'язн│в. Звичайно, там, внизу, риби-кашалота ти не побачиш. Але тоб│ не буде кому про це пожал│тись -- Чжан тоб│ п│др│же язика. В│н великий майстер, найкращий л│кар, якого я знаю! I ти збожевол│║ш отут, як │ вони. пм вода майже по кол│на. Тоб│ вище. Ти згни║ш у цьому болот│ ран│ше, н│ж останн│й в│трильник попливе в ▓нд│ю в цьому сезон│. Зрозум│в? Я не хочу, благаю -- не хочу! -- кричав шепотом Ал│ │ вчепився в руку свого ката.-- Благаю мил│стю Аллаха -- не хочу! Тод│ скажи мен│ -- надсилала тебе Кадар│я до м│няйли продати перстень чи н│? Я ходив подивитись його троянду. А перстень я ┐й в│ддав, коли витяг │з каналу... Чому ти не в│ддав Абу Амару? Це ж його перстень... Бо в│н так зо мною говорив, н│би я н│чого не вартий... Тод│ ти вир│шив не в│ддавати лал Абу Амару? Ага. Я вир│шив п│ти в│д нього... Але мене н│хто не бере на корабель н│ слугою, н│ матросом... I я подумав, що коли я заплачу грош│ за про┐зд до ▓нд│┐, мене в│зьмуть... Тому я пон│с Кадар│┐ лал -- думав, вона багата, винагородить мене динарами за таку послугу. Ск│льки вона тоб│ вид│лила динар│в? Н│чого. Жодного. I вона н│чим тебе не в│ддячила? Ал│ вагався, чи говорити, чи не говорити. Тод│ страж опустив л│хтар │ тицьнув його в руки Ал│. ▓ди подивись на них. Уважно подивись на ┐хн│ пальц│... Тво┐ стануть такими за один день. Нав│ть якщо ти не колупатимеш ст│ну... Чи ти забув, що Чжан тоб│ зробив з н│гтями?.. I т│льки це сказав страж, як Ал│ в│дчув, що б│ль почина║ повертатися до нього. Вона дала мен│ перстень з син│м д│амантом! -- на одному подиху вистр│лив словами Ал│. Де перстень?..-- ледь чутно зашепот│в страж. При боков│м вход│ в садибу одв│рок зл│ва внизу ма║ сучок, прибитий пилом │ брудом. Якщо сучок вийняти, п│д сучком перстень... Присягнись Аллахом, що ти до нього б│льше не п│дступишся! Присягаюсь Аллахом, я не п│дступлюся б│льше до схованки! Хто ще зна║, кр│м тебе │ мене? Н│хто. А Абу Амар зна║? Якщо Кадар│я ще не сказала, то Абу Амар не зна║. Але вона з ним не могла побачитись. Вона з купцями гуля║, а в│н на полюванн│. А з ким -- я не знаю. Я знаю. ▓ди додому │ мовчи. Ось тоб│ десять динар│в на др│бнички. Писнеш Абу Амару, що тебе мордували, чи про син│й д│амант -- твоя подорож к│нчиться у ц│й башт│. А пальц│ │ смуги на т│л│? Що я скажу? Скажеш, був на Корабельному остров│, │ на тебе впали жердини. А смор│д в│д одягу? Намочи │ в│дмий │з попелом. Весь смор│д в│д│йде. Як же я д│станусь додому? Тут завжди човняр│в вистача║... Б│ля причалу, п│д фортецею стояло к│лька човн│в. Страж п│д│йшов до одного човна. Егей ти, син пов│┐, в│двези цього байстрюка до садиби Рустема! -- А тод│ тих│ше: -- Та гля