в│дтирати.
День прогаласував над головою малого мов у сивому дурман│. ▓ до
сам│с│нького вечора в│н не з'┐в ан│ крихти.
Лише пив │ пив холодну воду з великого глека.
Тому не дуже добре запам'ятав, як зникли зарост│ очерету │ над
тонесенькою смужкою берега постали га┐ ф│н│кових пальм.
За пальмами, наче величезн│ плетен│ корзини, на клаптиках п│двищено┐
суш│ л│пилися одна до одно┐ очеретян│ дом│вки р│чкових араб│в.
По залитих водою полях, як│ були за греблями, на нижчому р│вн│, н│ж
сама р│чка, ходили чорн│, товсторог│ буйволи. Така була вода нерухома, що в
н│й, мов у найкращ│м ср│бн│м дзеркал│, все в│дбивалося без жодного порушення
л│н│й, лише догори ногами.
Саф│на й перша лод│я стражник│в трохи приспустили в│трила, │ судна
зразу стишили х│д,
А трет║ судно приткнулося носом до гребл│, якраз навпроти п│двищено┐
дороги до селища.
Швидко з│бралися до саф│ни озерн│ араби. ▓ один збирач податк│в, що
чомусь виявився на тюркськ│й лод│┐, пов│в з поселянами розмову. В│н п│д│ймав
руки до неба, розводив широко на боки, хапався за голову, бив себе кулаками
в груди. Певно, то був добрий знавець цих людей з озерного краю, бо швидко
ск│нчив сво┐ казання, щось вийняв з-за пазухи │ передав у руки шейхов│.
Хлопчина кра║м ока побачив - шейх змахнув рукою, │ добр│ хлопц│
п│дхопили мари з лод│┐ та перенесли на тонку смужку гребл│.
Матроси з лод│┐ в│дштовхнулись в│д земл│ жердинами, │ теч│я та бадьорий
в│терець дозволили лод│┐ наздогнати │нших мандр│вц│в.
Т│льки тонесенька смужечка земл│ п│дн│малась над плесом р│ки - │ зразу
ж над водою виростали сотн│, тисяч│, сотн│ тисяч пальмових стовбур│в. Вони
п│дносили в склисте й розпечене б│рюзове небо темно-зелен│ в│яла пальмового
листя.
Русло зробило зворот, │ лод│┐ винесло в широченн│, безкра┐ струмен│
Шатт-ель-Арабу - злитих вод прав│чних р│к Т│гру та квфрату.
▓ з хлопчикових очей назавжди зникли поселяни, що з марами над головами
б│гцем просувались по тонесеньк│й, мов волосинка, смужц│ гребл│. ▓
здавалось, що то ожили учн│ пророка ▓си, │ в│льно соб│ ходять по водах.
Безмежна ширина Шатт-ель-Арабу в ц│ веснян│ дн│ наповнилася безл│ччю
в│трильник│в. Хоча вс│ вони були добре впакован│ вантажем │ ос│ли в
каламутн│й вод│, рухались вони швидко й посп│шали наввипередки │ вниз за
теч│║ю, │ вгору проти теч│┐. А в│тер весь час був низовий, з п│вдня. Надимав
сво║ю вогк│стю в│трила в│д право┐ руки.
Та вправн│ кап│тани так ставили сво┐ навк│сн│ в│трила, що вони
напружувались мов велетенськ│ с│р│ воли │ тягли сво┐ лод│┐ │ вгору, │ вниз.
Ал│ вже на другий день призвича┐вся до шаленого посп│ху в робот│ │
встигав споглядати й безкраю р│чку, й далек│ пальмов│ береги, │
запам'ятовувати що було ц│кавого на тих в│трильниках, як│ вони зустр│чали на
сво║му шляху.
За день ходу до Басри, м│ста на вод│, м│ста-брами до св│ту чужого, не
арабського - м│ста, вимр│яного для купц│в │ мандр│вц│в не менше, н│ж для
вс│х правов│рних Мекка та Мед│на, кап│тан винайняв у прибережному селищ│
лоцмана. Цей п│дстаркуватий, але м│цний широкоплечий чолов│к став поруч │з
стерновим на демен│ │ почав керувати рухом.
Кап│тан п│дняв на ноги вс│х матрос│в │ порозставляв на потр│бн│ м│сця.
А лоцман-поводир усе приглядався до берег│в, до остр│вц│в, порослих
пальмами, │ наказував стерновому:
- Праворуч, праворуч! Тепер л│воруч. Прямо, прямо! Тримай он на ту
поодиноку зламану пальму! - Задирав п│дбор│ддя │ кричав кап│танов│: - Х│д
тих│ше!
А кап│тан верещав на матрос│в, що вчепились у линви снастей:
- П│дтягай, п│дтягай в│трило! Рею, рею розгортай на три кроки
л│воруч!!!
Матроси напружувались до набрякання жил на руках │ шиях, щосили тягли
линви й канати. ▓ вс│ блоки та дерев'ян│ частини - щогли │ ре┐ - в│дпов│дали
на ┐хн│ зусилля рип│нням, скрип│нням, глухим потр│скуванням.
Тепер дв│ лод│┐ з│ стражниками-тюрками сл│дували за саф│ною, точно
повторюючи вс│ зм│ни ┐┐ курсу.
Часом на широченному плес│, де, здавалося, й берег│в не було видно,
повз саф│ну вгору пропливали одне за одним судна.
Так близько, що здавалось - вони зараз зачепляться реями, заплутаються
снастями.
Малий Ал│ мав на якийсь час перепочинок в│д жаровн│ │ приступив до
лоцмана.
В│н вклонився │ спитав, не стримавшись, як справжн│й ┤речний багдадець:
- О шейх! Чому, поясни мен│, темному, чому р│чка така широка, як море,
а судна ось-ось з│ткнуться │ потоплять одне одного? Невже т│льки тут ║
достатня глибина?
Старий мов т│льки й чекав цього питання, наче к│нь на ристалищ│ знаку
сурми в день перегон│в.
В│й задер ще вище сво║ гостре, горбоносе обличчя, втягнув широкими
н│здрями пов│тря │ виголосив на одному диханн│:
- Це тому, допитлива дитино, що вже не одну сотню л│т в нашому хал│фат│
не було порядку!.. Розпускай, розпускай в│трило! Тримай он на ту третю
могилу! Як прибрала руйн│вниця щастя │ розлучниця людей нашого доброго │
славного хал│фа Гаруна ар-Рашида, в│дтод│ наш│ хал│фи занедбали д│ла в│ри й
людського буття. Занедбали, в│дпов│дно, й устро┐тел│ та буд│внич│
спорудження нових гребель │ канал│в. Забули зв│здар│ споглядати небо │
обчислювати по з│рках, яка й коли буде пов│нь. Мандейц│в-знавц│в
2 не питали про з│рки, а часом ┐м, як чаклунам, вкорочували
життя... Розвертай в│трило на крок праворуч! Тримай кермо на поодиноку
пальму!.. А в│д повен│ та швидкост│ ┐┐ настання залежить к│льк│сть намулу,
що створить обм│лини, запори та пота║мн│ груди... Розвертай, розвертай
в│трило праворуч на чотири крокуй Ст│й! П│дтягай в│трило! Ти багдадець,
ц│кава дитино, у вас там теч│я стр│мк│ша │ русло стал│ше. А нам тут, мен│ та
│ншим р│чковим поводирям, доводиться кожного разу обстежувати русло...
Розгортай, розгортай на повну силу в│трило! Убога тепер ми кра┐на, хоча
хал│ф, над│я правов│рних, почав збирати все докупи. Ах, як│ колись були
часи! Ти зна║ш, адже я │з старовинного баср│йського роду. Ми жили тут ще до
вас, до араб│в...
- О шейх! А хто ж ти - ти наче не перс │ не │удей?! - здивувався
хлопець.
- Я мусульманин. Але кров'ю │з старовинного роду мандейц│в. Я знаю ┐хню
мову │ книги, стар│ ┐хн│ мудрец│ навчили мене знанням зоряного неба, сонця,
м│сяця. Та знання мо┐ н│кому не потр│бн│ - люди стали л│нив│ розумом. ▓ коли
я щось ┐м спов│щав заздалег│дь, вони це вважали чарод│йством. А чарод│║м
бути небезпечно. Гей, кап│тане! Дай перепочинок тво┐м хлопцям! До тих трьох
могил дно р│вне │ глибоке!.. Добр│ часи минули... Люди стали др│бн│ │
безчесн│. Нема║ великих людей! От за час│в Гаруна ар-Рашида був справжн│й
флот, справжн║ в│йсько! Тод│ була справжня торг│вля, справжн║ буд│вництво!
Треба було хал│фу впорядкувати земл│ навколо Басри - купили, полонили,
привезли │ пригнали до Басри тисяч│ тисяч нев│льник│в. Звичайно, чорних,
негр│в, │з кра┐ни з│ндж│в 3. Що тут тод│ було?! Солончаки, ропа │
с│ль на поверхн│ ┤рунту! Тод│ устро┐тел│ та буд│внич│ поставили
раб│в-з│ндж│в до прац│. Вони колупали лопатами солонц│, зн│мали шар за
шаром, поки не з'являлась солодка земля. А мертву солону землю вони згр│бали
│ насипали над сво┐ми мертвими товаришами! Он бачиш - одна за одною три
велик│ наче гори над водою - то все могили з│ндж│в! Н│хто не зна║, ск│льки
┐х сконало. От були часи - вс│ солончаки на ф│н│ков│ га┐ перетворили! Де ║
кращ│ ф│н│ки, н│ж баср│йськ│?! Кап│тане, став хлопц│в до в│трила! Ото я й
кажу - був порядок. А тепер що? Кап│тане, в│трило на два кроки л│воруч.
Керманичу! - Вперше широкоплечий чолов│к п│двищив голос на керманича. -
Тримай стерно ледь-ледь праворуч! Тут лежить затонулий баср│йський
в│трильник. Кап│тане! Двох хлопц│в постав на нос│ - нехай жердинами мацають
дно! Я, нащадок халдейських маг│в, учень знаменитих граматик│в баср│йських,
я став поводирем оцих ночов з чужими лахами? Н│кого тепер не ц│кавлять н│
зорян│ науки, н│ чиста, досконала арабська мова. Вс│х лише раду║ тепла
балабушка в рот│ та оманливий блиск динар│в!
- Скажи, о шейх! От│ вс│ сугорби межи ф│н│ковими гаями, то все могили
з│ндж│в?!!'
- То все могили з│ндж│в-раб│в!.. Керманичу8! Тримай стерно
на той остр│вець, що л│воруч!.. Тут що пагорб - то могила з│ндж│в...
- О Аллах! - Вражений Ал│ зв│в вгору руки. - Ск│льки ж ┐х тут було?! Не
менш, н│ж пальм у гаях!
- Б│льше! - сказав нащадок халде┐в, жител│в прадавнього Вав│лона.- Он
яка була сила в держав│ - якщо вона могла виморити працею на свою потребу
таку к│льк│сть раб│в. Чим б│льше раб│в - тим б│льша сила!
- Де ж вони пот│м под│лись, о преславний шейх? Куди вони под│лись, як
вивершили канали │ гребл│? Сконали вс│ до одного?
- Якби! Це було б найкраще! З'явився в наших м│сцях мерзенний перс,
справжн│й шайтан-спокусник, │ намовив ┐х, сам же б│лий, повстати проти
б│лих!
- ▓ вони повстали? ▓ ┐х не повбивали?
- Перш н│ж ┐х повбивали, вони такого натворили... Вони похапали б│лих
людей │ зробили рабами. Отод│ вс│ побачили, що правду казали велик│
книжники: "Не чекай добра в│д людини, голови яко┐ торкнулася рука
работорг│вця!" ▓ тод│ вс│ побачили, що ┐хн║ нутро гидке й рабське, яке може
бути лише в чорного раба. Спочатку до цих злод│┐в поназб│гались б│л│
голодранц│, вся ворохобна наволоч. Вони тут воювали з в│йськом хал│фа, поки
зрештою ┐хньому призв│дцю не в│д│рвали голову │ не в│дправили до Багдада! А
│нших з│ндж│в половину винищили, а половину загнали в пустелю за солончаков│
болота, далеко на зах│д.
- ▓ вони там померли в│д спраги?
- В пустел│ вони в│днайшли та║мний оазис │ збудували там фортецю. ▓
зараз там, кажуть люди, живуть. Т│льки хто туди потрапля║, той уже не
верта║ться. Вс│х б│лих вони вбивають або холостять │ перетворюють на раб│в.
А сво┐х, чорних, н│кого зв│дт│ля не випускають... Кап│тане! Небезпечне м│сце
пройшли. Дай в│дпочинок хлопцям! Стерновий, тримай он на ту палю, що
стирчить над остр│вцем!.. А │мамом у них якийсь б│лий ворохобник. Пом│чник
того клятого перса. Йому б│льше трьохсот рок│в. ▓ до всього в│н одноокий...
- Триста рок│в! - проговорив Ал│, │ в│д здивування йому оч│ пол│зли на
лоба, а вуста лишились в│дкритими. Манде║ць поглянув на враженого хлопчика,
посм│хнувся │ проказав дал│:
- Хоча один святий чолов│к, родом │з Бахрейну, опов│дав мен│, що ┐хн│
пота║мн│ вив│дувач│ час в│д часу вистежують рудобородих, блакитнооких │ дуже
високих чолов│к│в. Крадуть ┐х, привозять │ пропонують ┐м добров│льно вийняти
одне око. Якщо полонений згоджу║ться, то його кал│чать, посвячують у
та║мниц│ ┐хньо┐ в│ри │ в│н ста║ ┐хн│м та║мним │мамом. Якщо ж не згоджу║ться,
його вбивають. ▓ виходить, що одноокий │мам живе четверту сотню рок│в │ не
вмира║.
- О славний шейх! "А скажи мен│, як же д│статись у ту фортецю, │ щоб
вони не вбили │ не звалашили?!
- Для чого тоб│ туди д│ставатись?
- Я хочу д│знатись, чи справд│ ┐хн│й │мам такий старий, чи все
п│дроблене?
- Хлопчику! Ти х│ба для того полишив Багдад, щоб розгадувати та║мниц│
та шахрайства людськ│? По тво║му обличчю я бачу, що тебе покликала в дорогу
│нша зоря - зоря мандр│в. А де мандри, там завжди чудеса... │ пригоди...
Малий Ал│ затремт│в в│д неспод│ванки │ страху - т│льки став цей
манде║ць на саф│ну, а вже зна║ все │ про його задуми? А в│н же н│кому слова
не вимовив про сво┐ мр│┐. ▓ кап│тан, │ кухар думають, що в│н з ними попливе
назад до Багдада й буде весь час прислужувати б│ля жаровн│.
▓ вс│ │нш│ так думають.
- О шейх! Невже ти бачиш мо┐ думки │ мр│┐? - тремтячим голосом проказав
хлопчина.
- Бачу! Я багато чого бачу │ знаю наперед...
- Тод│ скажи мен│, о славний шейх, хто винен в смерт│ купця-с│р│йця?
К│лька дн│в тому в│н сперечався │з старим купцем │ лаяв хашаш│н│в. А вранц│,
коли вс│ прокинулись, в│н був...
Стерновий схопив за вухо Ал│ │ притяг до себе.
- Що ти патяка║ш, щеня?! - засичав в│н на хлопчика.
- Кров була? - спитав манде║ць хлопчика, наче його й не мучив
стерновий.
- Засохл│ бризки на дошках борта... над водою...
- Стерновий! Обома руками тримай стерно │ прав он-о на т│ поодинок│
топол│, що визирають з-за пальм.
Стерновий зразу ж в│дпустив вухо хлопця.
- Принеси стр│ли, що лежать межи паками льону.
- То мо┐ стр│ли! Тими стр│лами озерн│ розб│йники мене хот│ли вбити. Я
на щоглу зал│з, щоб краще ┐х бачити, а вони по мен│ почали стр│ляти...
- Принеси стр│ли... Стерновий! На п│вл│ктя л│воруч! - Ал│ поб│г по
стр│ли, але його прихопив кухар │ посадовив чистити зубки часнику. Захрип│в,
наблизивши обсмалену бороду до самого лиця хлопчика:
- Що ти там, собако, патяка║ш цьому чаклуну?! Кажи!
- Н│чого, я...- перелякався Ал│, та згадав слово самому соб│ - │ задер
п│дбор│ддя, як лоцман - манде║ць: - Я питав, чи зна║ в│н дорогу до оазису
з│ндж│в-ворохобник│в?
-- Гляди мен│! Ти, син...- кухар озирнувся на мандейця - │ спок│йн│ше
ск│нчив: - ти, син гр│ха...
Манде║ць тим часом щось пояснив стерновому, а тод│ в│д│йшов в│д нього
│, легко перестрибнувши дв│ корчаги │ паку пряж│, схилився над схованкою з│
стр│лами.
Ось в│н вже стояв над жаровнею │ уважно обдивлявся тонке │ довге в│стря
кожно┐ стр│ли. Пот│м спитав у хлопчика:
- Ск│льки було стр│л? Ти пам'ята║ш?
- С│м! Тут лишилось ш│сть...
- Таким в│стрям дуже легко вбити людину у вухо. Один т│льки удар - │
лише с│пне ногами. Кров│ ж... к│лька крапель... А ти, - широкоплечий зиркнув
на кухаря - син т│тки кап│тана! Хлопця не упосл│джуй! Я над ним бачу певну
з│рку. У нього незвична доля, а вам горе, якщо його скривдите. Так його
з│рка св│дчить... Ти ж, малий, сам взна║ш, хто взяв твою стр│лу. А взна║ш -
т│кай мерщ│й! З ними тоб│ твоя зоря не св│тить... Стр│ли в│зьми │ н│кому не
в│ддавай. Мене знайдеш на канал│, де живе купець Бен Сахл. У нього найкращ│
троянди в Баср│... Я тебе чекаю, коли б ти не прийшов...
▓ манде║ць поклав стр│ли б│ля малого, а сам знов перескочив через
корчаги │ паку з льоном та й став б│ля стернового.
Ал│ побачив, що в кухаря в│д сл│в мандейця тремтить п│дбор│ддя.
5. У СЛАВН▓М М▓СТ▓ БАСР▓
До Басри, славно┐ │ багато┐, галасливо┐ │ дивно┐, що зд│ймалася на
берегах звивистих канал│в високими ст│нами хан│в │ палац│в, сторожовими
вежами та маяками, багдадська саф│на прибула в той час, коли далеко за
м│стом у мор│ починався в│дплив. Тод│ багато канал│в обсихало │
перетворювалось на багнист│ рови. Тому з корабля кинули у воду важк│ к│твиц│
│ зупинились у безпечному й глибокому м│сц│ русла.
Зразу ж до саф│ни п│дпливли два човни з митниками. Неподал│к же
спинилася ц│ла зграя човн│в для перевозу людей │ краму.
Ал│ подивився, як митники, мов шакали, кинулись все обмацувати й до
всього ч│плятись на корабл│, │ тихцем, тихцем порачкував за каюти Джафара,
за паки з льоном. Роздягся, а корзинка й стр│ли давно були зготован│, │ без
жодного плюскоту спустився по линв│ кормово┐ к│твиц│ у воду. Каламутна вода
в Баср│ була бридка на смак - │ г│рка, │ солона, │ смердюча, та т│ло тримала
добре. Перевернувшись гол│черева, добро Ал│ тримав над водою │ т│льки
п│дправляв сво║ стр│мке плавання до м│ста - вода сама несла його. На судн│
в│н уважно прислухався до вс│х балачок про Басру │ знав, куди йому плисти,
щоб зразу ж д│статися до корабельних причал│в.
Ал│ плив за виром води по опадаючих каналах Басри, │ см│ття коливалось
навколо нього на поверхн│ справжн│м килимом.
Та Ал│ вся ця гидота зовс│м не хвилювала, бо в│н посп│шав до причал│в,
де гойдалися на глибин│ б│лобок│ баср│йськ│ дхау 1, де прихились
│нд│йськ│ гостронос│ корабл│, куди припливали нав│ть широк│ плоскодонн│
джонки 2 │з найдальшо┐ кра┐ни св│ту - Китаю.
Хлопець посп│шав на св│й корабель, той, що повезе його в ▓нд│ю.
Та не все так сталося, як уявляв соб│ Ад│. До ▓нд│┐ зараз н│хто не
вирушав - ще не почалися л│тн│ мусони 3. Лише ┐х пост│йна сила
може напнути гострокутн│ в│трила крутобоких дхау │ перенести сапф│ровою
синню океану п│д ст│ни казкового малабарського м│ста Кал│кута . А там │
слони, │ дик│ павич│, │ тигри в джунглях, │ самоцв│ти в р│ках!..
Та найг│рше було те, що його й брати не хот│ли на жоден корабель. Вс│м
зразу впадало у в│ч│ те, який в│н худий. В│н доводив, що в│н м│цний │
витривалий, та н│хто й слухати його не хот│в.
От │ випадало, що треба йому знайти той канал, де купець Сахл плека║ в
Баср│ найкращ│ троянди.
Та спочатку треба було попо┐сти, бо в│д рання в│н н│чого не брав у
рота. В│н купив у водонош│ кухоль в│дразливо┐ солонувато┐ води, про яку один
книжник сказав, що вона схожа б│льше на р│дке холерне лайно, ан│ж на
справжню воду. В│д ц│║┐ води хлопцев│ аж закрутило в кишках. Та сушен│
ф│н│ки були наче медов│ корж│! Хоча кожного разу пот│м, все сво║ життя, коли
клав до рота баср│йського ф│н│ка, в│н завжди бачив перед собою масну пику
Джафара з викривленими зл│стю слинявими варгами.
Коли в│н до┐дав останн│й ф│н│к, внизу в канал│ з-за рогу з'явився
човен.
Човняр стояв на корм│ │ довгою жердиною гнав човен по м│лк│й
скаламучен│й вод│. На нос│ сид│в той самий мосульський прикажчик, т│льки вже
вдягнений у дороге святкове вбрання.
- Агов, малий! - Мосулець спинив рухом човняра. - Що поробля║ш?
- Н│чого.
- П│деш до мене слугою?
Ал│ лише мить подумав │ згодився. "Поки усталиться л│тн│й мусон, треба
ж десь перебути │ щось ┐сти! Не буду ж б│ля мечет│ просити!"
Юний багдадець спустився в човен, а човняр зразу ж погнав свою посудину
до базару.
▓ там мосулець купив хлопцев│ нову сорочку │ штани, а також маленьку
шапочку з хусткою. Пот│м вони ходили по ┐ст│вних рядах │ купували │нд│йськ│
оливки, зерна ф│сташков│, шпичаки цукрово┐ тростини, с│р│йськ│ зимов│ яблука
(по динару кожне!), лущений мигдаль, сушен│ дин│ з Шубаркана, Й║менський
цукор у дерев'ян│й трубц│. ▓ ще всяк│ │нш│ добр│ на┐дки - │ смажену рибу, │
волов'ячу печеню, │ куряч│ смажен│ потр│бки, │ як│сь морськ│ дива. А на
зак│нчення купили ще й глек рожево┐ води.
Вони довго крутили в ровах баср│йських канал│в, поки зрештою човняр
висадив ┐х б│ля дерев'яних склад│в. Вони п│шли вперед, пот│м, коли мосулець
озирнувся │ побачив, що човняр в│дплив у сус│дн│й канал, вони повернули
назад │ довго петляли вузькими х│дниками, поки врешт│-решт постали перед
грубезними дверима. Старий будинок нависав гранчастим еркером6
над сам│с│ньким х│дником. Аж здавалось, що поодинок│ перехож│ зачепляться об
нього сво┐ми високими тюрбанами.
М│сце було якесь дивне - к│лька крутих зворот│в каналу, на протилежному
боц│ глух│ ст│ни склад│в │з сандаловим та тиковим деревом. Пав│тер переносив
через гнилий канал пасма запаху найтонших в│дт│нк│в. А малому багдадцю аж
серце завмирало в│д таких пахощ│в.
Мосулець постукав якимсь секретним стуком у потр│скан│ й забруднен│
дошки дверей.
У в│дпов│дь не було чутно ан│ крок│в, ан│ якогось руху. Та враз двер│
нечутно н│би запали всередину будинку. ▓ вони вступили в прохолодну темряву.
Т│льки тод│ хлопчина пом│тив у мороц│ ж│нку в глухому запинал│.
- Господиня моя мат│нко... Нехай хлопець перевдягнеться.
Ж│нка допомогла хлопцев│ зняти важку корзину з голови │ завела його в
таку ж темну к│мнату, як │ ц│ с│ни.
Кр│зь ледь в│дхилене в│конне запинало в к│мнату вливалось св│тло. ▓
його було досить, щоб малий побачив гору м│дних глечик│в │ тазик│в для
омивання рук. У кутку м│дн│ посудини п│дн│мались аж до стел│. Малий в│д
здивування зупинився, розглядаючи м│дн│ скарби.
- Роздягайся! - глухо промовила з-п│д запинала ж│нка.
Та Ал│ наче зац│пило - перевдягатись при ж│нц│?! Ще з ним такого не
було!
- Давай швидше! Що ти там камешишся? - нетерпляче казав у с│нях
мосулець. Хлопець тремтячими руками стяг сорочку │ штани, але коли нахилився
до нового одягу на тахт│, то побачив, що ж│нка сто┐ть впритул б│ля нього │
уважно розгляда║ться на його наготу. Аж запинало в не┐ в│дхилилось. Т│льки
яке в не┐ обличчя, в│н не второпав, бо йому в│д всього аж в очах пливло. В│н
зц│пив зуби, як вдягав шапочку │ закручував хустку: на саф│н│ його мацав,
мов скотину, жирний Джафар, а тепер ця стара жаба його обдивля║ться, як
жеребчика на торжищ│!
Ж│нка допомогла поставити корзину на голову хлопцев│, │ вони рипучими
сходами п│днялись на трет│й поверх.
Ж│нка на останн│х сходинках прохопилася вперед │ в│дкрила важк│
р│зьблен│ двер│. ▓ зразу ж в оч│ вдарило золоте св│тло, що випливало кр│зь
реш│тки в│кон сонячними променями. А весь об'║м к│мнати заполонив рад│сний
стук│т барабана, тонкий голос очеретяно┐ флейти │ скиглення ребаба.
В одному кутку сид│ли тро║ музик, а п│д ст│ною, спершись на подушки,
в│дпочивали дво║ чолов│к│в у б│лих широких сорочках │ темних плащах.
Поки вони довго │ пишно в│талися з мосульцем, Ал│ розклав на скатертин│
пахуч│ смажен│ на┐дки. Водночас в│н зауважив б│ля дверей начищений тазик │
карбований глечик. Миттю подав тазик молодшому чолов│ков│ │ плюснув водою на
його випещен│, неробоч│ пальц│.
Хлопець в│дчув на соб│ погляд мосульця │ озирнувся. Мосулець йому
схвально п│дморгнув: "Правильно, що першому ти змива║ш руки оцьому
молодому..."
Поки с│дали до трапези, поки смакували всякими на┐дками, все грала
музика.
Ал│ ж сид│в б│ля дверей напоготов│ з глеком та рушником. В│н
прислухався до кожного слова приявних. Хоча йому заважала музика, та в│н все
ж уловлював зм│ст розмови - мосулець торгував на велик│ грош│ прянощ│ у цих
двох просто вбраних людей. Хлопець згадав розпов│д│ бувалих багдадц│в про
баср│йських м│няйл-скупердя┐в, що десятками рок│в носять один плащ та
сандал│┐, змайстрован│ з одних латок, бо вже все в│д перших сандал│в
стерлося на порох.
Ще пом│тив Ал│ пожадлив│сть, з якою гост│ зжирали все, що було на
скатертин│.
Нараз Ал│ почув скрип за дверима. В│н кинувся до шпарки, але н│кого там
не побачив. Натис на двер│, вислизнув на сходи - н│кого! В│н нечутно
повернувся на сво║ м│сце. ▓ зразу ж почув наче глухий скрип за ст│ною
л│воруч, високо аж десь п│д стелею. Хлопець нахилився вперед, н│би
розправляючи рушник, │ глянув угору з-п│д руки - п│д самою стелею ст│на
ос│ла │ утворилась тр│щина. Кр│зь ту тр│щину до к│мнати зазирали блискуч│
чорн│ оч│.
Малий подумав, що то господиня п│дгляда║ за трапезою. Вир│шив сп│ймати
┐┐ на гарячому. Але спочатку треба було перев│рити нижню к│мнату.
Малий знов нечутно спинився за дверима │, ступаючи навшпиньках, потиху
спустився на перший, поверх. Музика перекривала легке рип│ння сход│в.
Тому, певно, ж│нка й не почула крок│в хлопця. Вона стояла б│ля
в│дхилено┐ в│конно┐ зав│си │ розглядала стр│ли - корзинка з│ старим дертим
одягом стояла поруч. Ал│ п│дступив до хазяйки упритул.
- Господине моя мат│нко! А хто сус│ди цього чудового палацу?
Ж│нка здригнулась │ впустила стр│лу. Обернулась, не закривши лиця. Воно
було обличчям не зморщено┐ баби, а обличчям ж│нки рок│в тридцяти п'яти.
Стр│ла вп'ялась у дол│вку, │ лишень ┐┐ оперений хв│ст др│бно затремт│в.
Ал│ ж в│д усього н│би в окр│п опустили - виходить, в│н голий стояв не
перед старою бабою, а перед ж│нкою?!
- А ти давно служиш купцев│ Абу Амару?
- Господине моя мат│нко! Хто сус│ди цього старого будинку?
- Високий д│м м│няйла Рустема. Багач │з багач│в, але скупий, як усякий
перс! Та Аллах його покарав - вс│ його ж│нки народжують одних д│вчат! ▓
рабин│ теж! - Вона ще б│льше в│дхилила запинало, │ стало видно ┐┐ воласту
шию з товстими складками │ набухлост│ повних грудей.
Ал│ якось стало н│яково в│д голизни ж│ночого лиця й т│ла, та в│н виду
не подав, а проказав досить твердо:
- Господине моя мат│нко! Згорни м│й одяг │ зав'яжи стр│ли, щоб не
розсипались! - Ал│ крутнувся на п'ятах │ за мить був б│ля дверей к│мнати, де
мосулець Амар пригощав баср│йських купц│в.
Ал│ ж с│в п│д ст│ну │ невт│шно всм│хнувся: "Певно, що не т│льки перс
Рустем скупердяй! А й чистокровн│ нащадки беду┐н│в - кожний битий фальс
щелепами затискають!" Тепер в│н с│в так, щоб було йому видно шпарину п│д
стелею. ▓ зразу ж пом│тив, що до перших очей ще при║днались оч│. Дв│ пари
очей уважно дивились на Амара.
Ал│ напружив з усих сил з│р, намагаючись краще розглед│ти т│ пота║мн│
ц│кав│ оч│.
Тепер в│н роздивився, що це були таки ж│ноч│ оч│, бо он в одн│║┐ видно,
що вони п│дведен│ сурмою.
Тут молодий купець похвалив Аллаха │ п│дв│вся з-за трапези.
Та не встиг в│н розправити вс│ сво┐ суглоби, як вже Ал│ з водою був
б│ля нього │ поливав йому на руки.
Коли вс│ змили руки, Абу Амар пов│в купц│в униз, до виходу. Музики ж
усе грали й грали, бо Абу Амар дав ┐м такий знак.
Ал│ чекав, коли Абу Амар випровадить гостей.
Т│льки гост│ зникли за зворотом склад│в, мосулець обернувся │ приклав
палець до рота, малому показуючи, щоб в│н мовчав. Хлопець п│дняв оч│ вгору
на еркер. Мосулець ствердно опустив пов│ки - ж│нка в еркер│ кр│зь реш│тку
п│дслухову║ розмову.
Мосулець та Ал│ п│днялися вгору, а музики ще грали.
Абу Амар спинив рукою гру │ показав на скатертину │з залишками
пригощення. Також кивнув головою на скатертину, обернувшись до Ал│:
- Я п│ду до нашо┐ господин│. По┐ж, проведи музик │ зайдеш до ┐┐
помешкання.
Абу Амар вийшов з к│мнати, музики п│дхопились │, мов голодн│ пси,
кинулись до залишк│в ┐ж│.
Хлопець знав, що в шпарину ще дивляться, спок│йно п│дс│в до скатертини
│ з-п│д дерев'яно┐ порожньо┐ обгортки Й║менського цукру витяг смужку сушено┐
шубаркансько┐ дин│. А музики хапали недо┐дки обома руками, запихували в
рота, чавкали │ плямкали, давилися, намагаючись проковтнути лак│тки один
поперед другого │ б│льше другого! Ал│ багато чув про сушен│ дин│, та й запах
┐хн│й вдихав на багдадськ│м Зелен│м базар│. А зараз м│г │ покуштувати. В│н
смакував кожним шматочком дин│, намагався запам'ятати смак - хто зна║, коли
доведеться ще раз скуштувати? А щоб не бути голодним, Ал│ взяв товсту
пампушку. Взяв тихо │ непом│тно, щоб н│ музики не уздр│ли, н│ т│, та║мн│
глядач│...
Кол│т зачинилися двер│ за пожадливими музиками, хлопець зайшов до
к│мнати з│ складом м│дного посуду.
Двер│ були, певно, п│дмащен│ гусячим жиром, бо п│д рукою юного багдадця
нечутно повернулись.
Абу Амар сид│в на циновц│, перед ним були розкладен│ окремо рядком
золот│ динари. Мосулець тицькав пальцем у монету, а пот│м п│д│ймав пальця
вгору.
- Приведи трьох д│вчат! Це ш│сть динар│в. Бо ти ┐х винаймеш ще вдень.
Три динари для сп│вачки. Два динари для музики на аль-ут│. Це динари на
вино. Динар на кв│ти. П'ять динар│в на солодощ│. Це тоб│ динар за клопоти.
Д│вчат приведеш по одн│й. Одних через дв│р, других через двер│, останн│х з
т│║┐ вулиц│. Ось тоб│ на човняра... Де ключ в│д велико┐ к│мнати?
- Я не пам'ятаю... Кудись под│ла... Вже зовс│м стара... голова погано
працю║...- замурмот│ла ж│нка, мацаючи себе по боках.
- Ще раз забудеш щось потр│бне мен│ - п│ду геть!
- М│й господине, ласкавий │ милостивий! Не гн│вайся!.. Стара я,
забуваю... Ось в│н - ключ...- ▓ вона сп│тн│лими пальцями подала мосульцю
великий кований ключ.
- Замок змащений? А тепер збирайся та йди! Ти вже тут? Молодець, що
тихо ходиш. Та │ншим разом спов│щай про св│й прих│д... П│шли нагору -
постелиш мен│ - хочу трохи в│дпочити. А ти берись допомагати наш│й
господин│.
Коли вони п│днялись на другий поверх, Ал│ знову зб│г униз, подивився,
чи не вийшла з комори господиня, │ пострибав навшпиньках нагору. Спинив
мосульця │ показав йому, щоб нахилився.
Пошепки, збиваючись, розпов│в про шпарку п│д стелею, │ про господиню, │
про м│няйла Рустема.
- Молодець! - прошепот│в Абу Амар, прикладаючи пальця до вуст,
розтягнутих у посм│шц│, а зуби в нього стислись, аж жовна на щелепах
заграли. - Бува║, що й гора приходить до Магомета... П│демо зараз у к│мнату,
то ти все роби так, н│би ми не зна║мо про щ│лину. Все виконуй...
Абу Амар замкнув двер│ важким ключем, а пот│м в│дкрив запинала з в│кон
│ в│дхилив дерев'ян│ реш│тки. Сонце сповнило всю к│мнату, заграло на
штукових7 │ г│псових оздобах, заблищало на р│зьблен│й деревин│
довгих скринь-тахт│в поп│д ст│нами.
Молодик в│дкрив в│ко одного тахта, │ там виявилось р│зне вбрання.
В│н скинув │з себе плащ, сорочку, штани │ лишився геть нагим. Т│льки на
ши┐ важкий ср│бний ланцюг утримував маленький трикутний обер│г.
Поворушив плечима - │ м'язи заграли п│д шк│рою, н│би напружен│ линви.
- Подай мен│ оте мастило в малесеньк│м горщечку! - показав пальцем, │
на м│зинц│ запалав краплею кров│ перстень з лалом-самоцв│том.
Хлопчик подав хазя┐ну мастило, │ той почав повол│ вмащувати себе
пахучою мастю.
М│цне, м'язисте т│ло засв│тилося, заблищало п│д променями
п│сляоб│днього золотавого сонця, наче в│длите │з св│тло┐ м│д│.
Абу Амар повернув горщечок хлопцев│ │ наказав добре натерти спину.
Тонкий запах жасминового цв│ту лоскотав н│здр│ хлопцев│, а п│д пальцями в│н
в│дчував пружн│, гаряч│ м'язи Абу Амара.
Як вдягся Абу Амар, то на кришечку в│д горщечка в│дд│лив трохи маст│ │
н│би запропонував, але хлопець в│дчув, що в│н наказу║:
- Натрись, якщо хочеш, │ ти цим мастилом. Допомага║ в│д водяних випар│в
│ н│чних комах.
Ал│ здер │з себе од│ж, але в│двернувся спиною до ст│ни, в як│й була
щ│лина.
- Негоже повертатись спиною до старшого, тим пак якщо в│н того не
просить...- з ║хидною усм│шкою зауважив Абу Амар.
Ал│ просто сп│кся │ в│д сл│в Абу Амара, │ в│д того, що треба себе
виставити перед нев│домими соглядатаями.
Ал│ тер в шк│ру запашне мастило, та вже аромат його не радував, а думав
в│н: "Для чого цей мосулець │ мене голяка перед тими двома виставля║?! Для
чого це йому потр│бно?!!"
Не знав, що через шпарку в дверях на нього ще й господиня будинку
п│дгляда║.
Взагал│ йому майже все було незрозум│ле тут. "Чому такий величезний │
добрий будинок порожн│й │ потроху руйну║ться? Чому в т│й к│мнат│ внизу ц│ла
гора глечик│в │ таз│в? Хто ця господиня? Вдова? Чи ║ в не┐ д│ти │ родич│? Чи
ще хтось живе в будинку?"
- Постели мен│ отут на п│длоз│! - наказав Абу Амар │, коли малий все
зробив, випустив його з к│мнати │ закрився на ключ. Малий, т│льки коли
клацнув замок, подумав, що це ж, певно, був будинок для пожильц│в, а не для
родини. Бо хто в сво┐й хат│ на кожн│ двер│ ставить замок? А замки були │ в
нижн│й схованц│-к│мнат│ з м│ддю!
Малий спустився вниз │ виявив, що господиня ще н│куди не п│шла. Тому
довелося брати Ал│ корзину │ йти за нею на базар.
А що базар вже сьогодн│ к│нчався, то вони за п│вц│ни накупили: ф│н│к│в,
мигдалю, халви, │зюму, левант│йських 8 гор│х│в, солодких
│нд│йських стручк│в, й║менських сушених ф│г, ┐ст│вно┐ земл│ │ ще вс│ляких
пундик│в з │нд│йсько┐ та й║менсько┐ цукрово┐ тростини, солодких медових
коржик│в та ще всього й всякого солодкого на┐дку. Корзину малий не м│г сам
п│дняти, то вони вдвох │з господинею тягли. З базару вони винайняли човна │
через к│лька канал│в за хвилю д│стались до веселого кварталу -
Дар-ель-Кихабу9.
Тут розпутниц│ гуляли по вузеньк│й вуличц│ ц│лими гуртами. ▓ нав│ть
були з в│дкритими лицями. Але у вс│х обличчя буди наче личини - оч│
п│дведен│, губи п│дмальован│, пальц│ рук вимазан│ хною, на щоках червон│ли
яблука рум'ян│в. Вони верещали, хихот│ли, деяк│ нав│ть ч│плялися до
поодиноких матрос│в, що ще задовго до ноч│ зал│зли в це кубло гр│ха й
розпусти, не витерп│ли до темряви.
Ал│ стало страшно в│д тако┐ к│лькост│ в│дкритих облич, в│д ж│ночого
лементу, якогось дикого, зовс│м невеселого см│ху, в│д споглядання ж│ночо┐
голизни. Бо деяк│ пов│┐ стояли нап│воголен│ на порогах сво┐х ком│рчин, │нш│
визирали кр│зь в│кна еркер│в, п│дперши руками оголен│ груди, │ закликали до
себе сором│цькими словами чолов│к│в.
Ал│ не раз │ не два бачив ж│ноче голе т│ло на рабському торжищ│. ▓ ще
коли християнки часом купались погожого вечора в Т│гр│. Одн│ були нещасн│,
бо над ними була неволя. Друг│ тримались гуртом │ до них н│хто з чолов│к│в │
не подумав би наблизитись.
Ц│ ж кричали про себе найпота║мн│ше │ торгували собою.
Деяк│ розмальован│ в│тались з господинею будинку, хоча вона йшла в
глухому покривал│. Видно, ┐┐ тут добре знали.
Одна з цих продажних гур│й ░ нав│ть переступила шлях.
- Що, хазяйко вс│х глечик│в, привела свого синочка, щоб ми тут його
позбавили недоторканост│?! Ще й вирядила як на свято! ▓ тоб│, стара г│║но,
скупердяга ти чортова, не шкода на нього так│ грош│ витрачати?
- ▓ди геть, лушпайко часнична, донька шакала! - огризнулась ж│нка.
Худюща висока пов│я плюнула, та промахнулася, а господиня п│шла швидше
вперед. Виявилось, що вона здорова як мул. - Ал│ т│льки тримався за ручку
корзини, бо господиня будинку тягла ┐┐ сама.
Хтось │з д│вок д│йшов до такого нахабства, що висмикнув │з корзини
к│лька троянд. Та господиня не стала зд│ймати галасу - вона посп│шала.
Спинилася перед охайним триповерховим будиночком, завширшки на два в│кна.
Господиня в│дхилила запинало │ постукала бронзовим ф│гурним к│льцем у
р│зьблен│ двер│. ▓, не чекаючи, коди спитають, хто стука║, назвалася.
- Це я, моя прекрасна господине! Стара Айша! Прийшла до тебе в
нагальн│й справ│. В│дчини мен│!
З-за дверей почувся хрипкий д│вочий голос:
- Заходь, стара лисице! Двер│ в│дчинен│.
Господиня Айша втягла за собою в будинок │ важку корзину, │ хлопця, бо
в│н вчепився обома руками в ручку, щоб корзина не впала. Вс│ ст│ни
невеличко┐ к│мнати прикрашали червон│ в│рменськ│ килими, на п│длоз│
прослалися золотав│ хорасанськ│ л│жники.
П│д ст│ною нап│влежала, обпершись на шовков│ подушки, маленька д│вчина
в яскрав│й сукн│. Вона повернула широке, б│ле, все в ластовинн│ обличчя до
гостей.
- О кв│тка Басри найзапашн│ша! Я б н│коли не потурбувала тебе, якби не
надзвичайна справа! Один чар│вний красень, м│й г│сть, а до всього великий
любитель витончено┐ гри на аль-ут│, влаштову║ веч│рку для знаменитих
купц│в...
Айша назвала старшого │ молодшого.
- Знаю ┐х, знаю! Два скупердя┐! Старий ще й содом│т, а молодий в│д
кожно┐ сп│дниц│ шален│║. Теж мен│ любител│ музики! Тв│й теж такий?
- М│й г│сть сказав: якщо ти не схочеш, то щоб ми вибачились │ в│ддали
тоб│ оц│ троянди! - Айша вийняла з корзини букет троянд │ поклала на
кипарисовий низенький столик.
Маленька б│лолиця закрила оч│ │ потягла пов│тря гостро вир│зьбленими
н│здрями невеличкого носика.
К│лька раз│в вдихала з насолодою пов│тря. Пот│м мовчки п│двелася │
почала одягати на шию золоте намисто, на руки │ на ноги - браслети. Зняла з│
ст│ни аль-ут, накинула на голову покривало, але обличчя не закрила.
Айша та Ал│ витягли корзину на вулицю.
▓ тод│ Айша спитала музику:
- Кого б ти хот│ла з д│вчат - Фат│му чи перс│янку Н│ссо?
- Бери Н│ссо, якщо ┐┐ ще н│хто не запросив!
Айша покликала човняра, щоб в│н п│д│гнав свою посудину до причалу │
допом│г спустити вниз музику та корзину. Дал│ вона п│шла до будинку, що
еркерами нависав над вулицею │ ледь не падав на протилежну буд│влю.
Зв│дти Айша вивела в зелен│м покривал│ струнку й високу д│вчину. Вона
так обпеленала себе покривалом по осин│й тал│┐, що здавалось, переломиться
навп│л.
Сп│вачку Н│ссо човняр узяв на руки │ перен│с з причалу в човен. Поки
в│н ┐┐ опускав, вона боляче вщипнула його за шию.
Човняр наморщив лоба, стис щелепи.
- Це тоб│ за те, що лапав мене! - ║хидно посм│хаючись, промовила
перс│янка │ повела довжелезними в│ями сво┐х мигдалевих очей.
Здоровань потер шию │, криво посм│хнувшись, протяг руки до господин│
Айш│, що посп│шала до човна.
- Ой боюсь, ой-ой! - гаряче шепот│ла хазяйка будинку │ аж затискала
стегнами човняра.
- Господине Айша! Не ч│пляйся за мене, бо впадемо у воду!
Але господиня наче заклякла. Зрештою куфадж│ в│д│рвав ┐┐ в│д себе │
посадив на дно човна.
Д│вчата вмостились на дн│, малий скоцюрбився б│ля корзини.
Десь за обр│║м, за незл│ченними каналами й пальмовими гаями наставав
приплив у мор│, │ вода в каналах Басри починала вирувати, розкриватись
дзеркальними плесами, хлюпот│ти каламутними хвилями об зелен│ ослизл│ пал│
гребель та причал│в. Вода канал│в в│дбивала позолочен│ сонцем ст│ни
будинк│в, гостр│ шпил│ м│нарет│в, зелен│ й блакитн│ верхи мечетей,
порожев│ле, почервон│ле вбрання незл│ченних юрмищ людей, що посп│шали чи в
дом│вку, чи до мечет│ на веч│рню молитву салят-аль-магр│б.
Чутно, як шелестять струнк│ пальми сво┐м величезним листям, як
плюскотить хвиля об дно човна, як булька║ й лопотить вода межи палями
причалу.
Поки куфадж│ притримував човен б│ля причалу, ┐х хитало з боку на б│к, │
ж│нки полохливо вчепилися в борти. Та ось човняр вперся щосили жердиною у
дно │ попхав човна.
Зрушились зелен│ ослизл│ пал│ причалу, попливло у лискучо-смолян│й вод│
в│дбиття кв│тчастого одягу людсько┐ юрби, химерно зламались у струменях води
перегорнут│ в│стря м│нарет│в │ смарагдов│ верхи мечетей.
В│д руху човен перестав хитатись, йшов р│вно, │ тод│ музика торкнулася
худенькими пальцями струн. ▓ вони зараз же в│дпов│ли голосним передзвоном.
Д│вчина п│двела голову │ кивнула п│дбор│ддям до струнко┐ перс│янки. Та
зволожила язиком пухл│ вуста, повела плечима │ почала сп│вати з високо┐ │
протяжно┐ ноти.
О повен м│сяцю, повен м│сяцю!
Не св│ти без потреби,
Не витрачай свого св│тла дарма!
Мен│ св│тять дукач│ мо║┐ любо┐!
Музика перебирала маленькою рукою дзв│нк│ струни, схиливши кругловиде
б│ле обличчя до коричневого опуклого боку аль-ута.
П│двела оч│, скинула брови, │ зразу ж сп│вачка струсила плечима,
заляскала в долон│ │ в такт ляскоту повела присп│в.
О Фат│мо, Фат│мо, Фат│мо,
З│рка яскрава моя!..
Вони пропливали вузьким каналом п│д гом│нкою вулицею з безл│ччю
харчевень │ шинк│в. На друг│й строф│ п│сн│ лемент натовпу якось порушився,
стало чути лише окрем│ р│зк│ голоси. Та коли сп│вачка на мить замовкла, на
х│днику вже було тихо │ вс│ повернули голови до човна.
Коли ж дв│ д│вчини затягли присп│в, хтось у юрб│ не витримав │ затяг з
ними, плескаючи з ус│х сил:
О Фат│мо, Фат│мо, Фат│мо,
З│рка яскрава моя!..
Знов запала тиша, │ над водою лунко неслися слова сп│вачки та дзв│н
сп│вучих струн аль-ута. Н│ссо сп│вала, що нехай виллють все вино в
баср│йськ│ канали, бо закоханий хм│л│║ в│д солонувато┐ баср│йсько┐ води,
якщо цю воду подала йому кохана. ▓ коли сп│вачка │ музика затягли присп│в,
уся вулиця пританцьовувала, плескала в долон│ │ тягла присп│в.
Ал│ в│д перебор│в дзв│нких струн, в│д перелив│в гучного й соковитого
голосу Н│ссо наче перехопило горло, наче солодк│ сльози п│дкотили п│д горло.
Т│льки на мить майнула в голов│ хлопчика ляклива думка: "Чи не захвор│в я
в│д цих випар│в солоно┐ води?" Але ще мить - │ п│сня, ┐┐ мелод│я та
несамовитий присп│в стерли вс│ страхи й думки │ понесли його голосом
сп│вачки в далеке син║ море разом з коханим красун│ Фат│ми.
Кружляла пташка над в│трильником │ с│ла стомлено на вершок ре┐
перепочити. Чи ║ ще сили у кохано┐ не складати крил чекання │ чи не
спустилася вона на чужий корабель?! Чи ║ ще сили у кохано┐ не скласти крил,
чекати його повернення з далеких кра┐в, чи не зморила ще втома крил ┐┐
терпеливо┐ любов│?..
Матроси, вантажники │ рибалки кричали з гребл│, деяк│ нав│ть плакали,
деяк│, п│днявши над головою руки, ляскали в долон│ │ пританцьовували... ▓
човняр так п│дпав п│д чари п│сн│, що господин│ Айш│ довелося його смикнути
добре за одяг. Т│льки тод│ в│н схаменувся │ швидко направив човна в б│чний
канал.
Музика повела │ншу мелод│ю на аль-ут│, а розпалена сп│вачка, розкривши
вуста, важко дихала, прихилила пов│ки, │ ┐┐ пальц│, вмащен│ хною, рухались,
н│би це вона торсала голосист│ струни.
До малого багдадця повернулась здатн│сть щось думати, │ в│н з жахом
спитав себе, чи не хворий в│н? Адже його т│ло схопила незвична млость │ в
голов│ був наче легкий туман. Човен сп