ара. Джафар не в│дмовляв соб│ в зручност│ не лише вдома, а й у дороз│. Ал│ знав, що Джафар платить за окрему каюту б│льше, н│ж ус│ пасажири саф│ни, разом узят│, за про┐зд до сам│с│нько┐ Басри. Зрештою Ал│ добре розглед│в повне, б│ле, наче набрякле лице з вишнево-червоною бородою. Кухар п│дливав з глечика, такого маленького, що вм│щувався на його долон│, якийсь одному йому в│домий соус. Хлопчик спитав у дебелого кухаря, з чого склада║ться сум│ш. Та кухар на нього визв│рився, н│би Ал│ спробував його при вс│х пограбувати. Б│льше Ал│ н│ про що не питав. Т│льки уважн│ше до всього придивлявся, прислухався. Кухар в│в дал│. - От п│дтягли Пузаня линвою аж п│д сам│с│ньку стелю. Заходилися то попускати вниз, то п│дтягувати вгору, що в│н ледь головою об склеп│ння не товкся. Як спускали його до земл│, то дво║ тюрк│в лупили його по п'ятах очеретяними тростинами. Товстун дри┤ав ногами, скавул│в як сотня собак. Нав│ть, кажуть, було чутно на вулицю! А цей пройдисв│т спок│йно соб│ стояв │ торочив нудним голосом: "Грош│, грош│, грош│..." Тюрки почали стомлюватись. Тим пак що ┐м не вдавалося з ним встругнути свою улюблену штуку - шарпонути зненацька вгору, коли вс│ к│стки наче вил│тають назовн│ в│д болю. В│н був занадто важкий. Стомився │ брат цирульника. Та й час уже було до писаря в│зира посп│шати та допов│сти про всю справу. Отож в│н махнув рукою │ крикнув: "Кидайте цей м│шок з лайном!" Ну а тюрки - вони ж х│ба люди? Бидло, нев│гласи! Якби таке сказати арабов│, то в│н би потиху опустив людину. А цим скажи: "Кидай!"-воно й кине! Линву вони кинули. Джафар сво║му мучителю с│в на голову з усього маху! Звичайно - впусти на когось такого кабана - вс│ к│стки тр│снуть! У брата цирульника зламалася шия. ▓ Джафаров│ д│сталось - об дурну голову свого ката потовк ус│ сво┐ досто┐нства. В│д болю в│н втратив св│дом│сть аж на три дн│. Вс│ дивувались, що в│н не сконав... М│й знайомий, слуга того л│каря, що л│кував Джафара, казав, що в нього все понапухало, мов торба з ог│рками. Ну а брата цирульника забрали з казарми │ в│днесли додому, де в│н того ж вечора │ сконав - дихання припинилося. А товстун так-сяк оклигав, чортова калита з динарами! Коли ж в│н оклигав, довелося писарев│ в│зира за нього самому братись, хоч як цей хитрун не хот│в, щоб про нього п│шла слава, що в│н кат │ здирник! Писар вчинив зг│дно з│ сво┐м розумом │ осв│тою - наказав привести ж│нку │ доньку Джафара. Щоб були вони приявн│ при допит│ свого повелителя │ господаря. Його ж│нка була з поважно┐ родини │ не витримала такого видовища, коли мордують голу людину. Вона знепритомн│ла. Побачила це донька - │ соб│ гепнулася додолу. За наказом писаря ┐х почали заголювати, щоб л│кар м│г д│знатись, чи мертв│ вони, чи жив│? Тут Джафар здався │ розпов│в, у кого його розписки - сакки │ в кого його дорогоц│нн│ камен│ схован│... Ось так вичавили з жирного бурдюка золото... Та в│н швидко надолужив сво║ - в когось позичив грош│, винайняв корабл│ │ перев│з - ц│лу сотню! - скакун│в до ▓нд│┐. Там якраз почалася в│йна!.. В│н ст│льки заробив на конях, що зм│г соб│ все повернути... │ ще зверх того! В│н з ▓нд│┐ прив│з таке кам│ння - │ лали, │ агати, │ б│рюзу, │ гранати, й сердол│к, │ яспис... Риба д│йшла, │ малий Ал│ посп│шив │з стравою на фаянсов│й тарел│ до каюти купця. Хлопчина прив│тався в низьк│м поклон│ │ поставив тацю на низенький розкладний столик. Не звичайний столик, а кипарисовий. Товстий Джафар заворушив варгами, │ в глибин│ його горлянки забулькали слова. - П│днеси мен│ рибу до носа! Х│ба не бачиш, що черево мен│ заважа║ нахилитись │ понюхати ┐жу? Коли ж хлопчина на витягнутих руках п│дн│с до бл│дого лиця смажену рибу, Джафар швидко обмацав гарячими пальцями малого. Потяг пов│тря носом, важко видихнув ротом │ забелькот│в: - О Аллах! Це ж не хлопчик, а риб'яч│ к│стки! Одн│ ребра й хребц│!.. Скажу кап│танов│ - нехай винайме товстунчика. Тод│ я не пошкодую │ трьох дирхем│в за смажену рибу │ слугу!.. ▓ди геть │ не метеляйся перед очима! В│н тицьнув малому в долоню стерту половину дирхема. Як т│льки Ал│ повернувся до жаровн│, кухар видер в нього з кулака тонесеньку ср│бну лусочку. - Тьху! - сплюнув обурено - Такий багатир, а см│ттям платить! Це тому, що ти к│стлявий! Я пам'ятаю його колишн│х прислужник│в - вс│ були мов в│рменськ│ пампушки на сметан│! Ал│ почорн│ло в очах, задзвен│ло у вухах в│д лют│. Все стислося всередин│ у важку грудку, запекло вогнем у грудях! В│н найкращий плавець │ рибалка! А його мають за см│ття, за хлопчика-пов│ю?! Що в│н - н│ на що не здатний, як т│льки гидотою соб│ на прожиток заробляти?! Кухар же в│в дал│, мов козолуп на базар│ в скотському ряду: - Ось в│дгодую тебе до Басри, │ тод│ матимеш │ншу ц│ну... Бо хоч ти добрий пом│чник, але з тебе н│ хорошого прибутку та й для себе н│яко┐ вт│хи! - ▓ кухар голосно зареготав власному жартов│. А хлопчика аж знудило │ в│н в│д│йшов до борту, н│би викинути лушпиння в│д цибул│... пхня саф│на плинула вниз по Т│гру за теч│║ю, а навстр│ч ┐й посували знизу щедро вантажен│ судна. Купц│, що тримались окремо в│д Джафара │ в│д збирач│в податк│в, уважно розглядалися на стр│чн│ судна │ пояснювали один одному: - Он та, з чорними корчагами... То, певно, для мосульц│в везе земляну смолу 5 │ р│дку нафту. - А та вся завалена тиковими6 дописами. А оно й в'язка сандала 7... Ну, це хтось соб│ в Багдад│ доброго човна хоче зшити... - Тод│ сандал для чого? - Як для чого? Продасть рем│сникам - вони з нього всяк│ витребеньки для ж│ноцтва вир│жуть │ змайструють. - Див│ться, див│ться! Аж носом воду черпа║! От ск│льки ф│н│к│в хтось замовив баср│йцям... В кого такий гарем? Вс│ зареготали. В│тру не було, │ тому бурлаки п│дтягували судна канатами, як│ припинали на берез│ чи до стовбур│в пальм, чи до камен│в. Вони горлали високими ж│ночими голосами бойову п│сню │ переб│гали по черз│ з корми на носа, перебираючи товстий канат │ складаючи його к│льцями на корм│. Пливли також по р│чц│ на круглих очеретяних, вимащених б│тумом, корзинах-човнах люди з р│чкового племен│. Попереду ┐хньо┐ величезно┐ под│┐ │ позаду пливли ще дв│ велик│ лод│┐ з озбро║ними охоронцями. Тюрки мали захищати саф│ну │ ┐┐ пасажир│в у нижн│й теч│┐ р│чки, де почнуться очеретян│ зарост│ з тисячами проток та озерець м│ж ними. Бо, як в│домо, в тих безкра┐х болотах жили племена, що розводили буйвол│в та ловили рибу │ полювали на птах│в. А коли траплялася нагода, то, не зважаючи на вс│ каральн│ походи хал│ф│в, наскакували на купецьк│ судна. Уже був м│сяць азар8 │ напружились води у Т│гр│, п│днялись високо. Здавалось, вода прорве захисн│ гребл│ та вали, залл║ собою увесь прост│р, не лишиться нав│ть високих п│р'┐стих гол│вок пальм. Малий, т│льки випадала в│льна мить, видряпувався на вершок щогли, щоб згори побачити далек│ селища, залит│ водою, оглянути тонк│ смужечки водозахисних вал│в, далек│ гребл│ │ помилуватись, як в│дбиваються у блакитно-каламутн│м дзеркал│ води розк│шн│ в│яла ф│н│кових пальм. Коли саф│на з пасажирами та крамом приставала увечер│ на ноч│влю, то лод│┐ з тюрками теж прив'язували до берега │ виставляли на суш│ │ на човнах сторожу. Але граб│жники чомусь не з'являлись. Тод│ Ал│ не витримав │ спитав - та не в пожадливого баз│ки-кухаря, а в одного чорнобородого купця, що мандрував аж │з самого Дамаска: - Господине м│й, ласкавий │ добрий! - Ал│ чув, як базарн│ писарчуки та р│зн│ ф│гляри улесливо звертались до купц│в та ┐хн│х прикажчик│в - Дозвольте мен│, н│кчемному, порушити тв│й спок│й │... - Дал│ хлопчина не знав, як йому вести мову з цим чорнобородим здорованем. - Що тоб│? - Господине м│й! Вс│ т│льки й баз│кають про розб│йник│в, а ┐х все нема║... - Ось що тебе ц│кавить?! Тепер розб│йники не нападають на який завгодно корабель - купц│ при соб│ намагаються не тягти багато динар│в. Вони в│ддають м│няйл│ в Багдад│ сво║ золото. А м│няйло при св│дках пише на папер│, ск│льки динар│в дав йому купець. А в Баср│ з тим папером-сакком прийде купець до │ншого м│няйла, який у дол│ з багдадським м│няйлом, в│ддасть сакк м│няйл│ │ одержить сво║ золото... Ну, звичайно, лишить якусь частку золота цим м│няйлам. - За що? В│н же одержу║ сво║ золото? - Те золото, що лиша║ться в м│няйл - то ┐м плата за клопоти з грошима купця. Адже вони тим пап│рцем обер│гають грош│ купця в│д розб│йник│в │ злод│┐в. Адже одержу║ свою платню н│чний сторож за охорону будинку. Тебе обер│гають - плати! За все в житт│ треба платити! За все треба! За золото - плати! За хл│б - плати! За охорону-плати!.. Життя - накрит│ столи серед базару! Той, хто стара║ться, той бере з цих стол│в для свого прожитку! За все треба платити. А от як платити найменшу ц│ну за найкраще - то найб│льша наука в житт│!.. Хлопчик був вражений, що чорнобородий, який з │ншими говорив н│би │з зневагою, по-простому роз'ясню║ йому, служц│ кухаря на р│чков│й саф│н│, сину нужденного см│ттяра. Ал│ подумав: "Це перше диво, яке з│ мною сталося в подорож│! Правду кажуть бувал│ люди, що найб│льше з чудес трапля║ться в мандрах!.." Але його при║мн│ роздуми перебив горластий кухар, │ довелося чимдуж посп│шити до жаровн│... 3. РОЗБ▓ЙНИКИ На трет│й день з'явилися розб│йники. Судна мандр│вц│в були вже недалеко в│д Шатт-ель-Арабу - злиття великих р│к квфрату й Т│гру. Вода п│днялася високо │ геть залила все навколо. Гребл│, дороги та вали зводились над водою не вище н│ж на л│коть-два. Каламутн│ води розб│галися сотнями звивистих проток межи заростей велетенського очерету-касабу. Коли на сход│ зблякло небо │ згасла вран│шня з│рка С│р│ус, з молочного туману виринули чорнобок│ човни. Один з розб│йник│в зв│вся на повен зр│ст │ закричав, що в│н вимага║ плату за ┐хню охорону. Зовс│м мала плата - по сотн│ динар│в з купця, по десять дадуть подорожн│, по дирхему з кожно┐ голови команди! Його слова грим│ли над склистою водою протоки │ над рисовими полями, та зразу ж потопали в густ│й запор│ височенних стеблин очерету. ▓ тут, як на б│ду, чи на щастя, бо кап│тан саф│ни не встиг ще придумати, як в│дпов│сти, │з сво║┐ каюти протиснув черево Джафар │ зарев│в, як верблюд п│д час т│чки: - Ти, ганьба сво║┐ мами! Затичка в куряч│м гузн│, пожиратель свиней │ тухло┐ риби! Не потребу║мо тво║┐ охорони! Мо┐ знаменит│ с│дниц│, с│дниц│ Джафара Пок│йника, запорука мо┐м словам! Подивися на них - ┐х споглядання й буде тоб│ платою за турботи! ▓ Джафар повернув св│й могутн│й зад до р│чкових розб│йник│в. Напасники заклякли на сво┐х човнах в│д подиву та обурення. А тюрки вже попадали за борти лод│й │з самостр│лами та луками. Малий Ал│, щоб усе добре розглед│ти, наче наполоханий к│т, видерся на щоглу. Т│льки в│н обхопив вершечок щогли, як заверещали розб│йники, заревли тюрки-стражники. В пов│тр│ засвист│ли коротк│ арбалетн│ стр│ли, глинян│ кул│ з арбалет│в │ пронизливо засп│вали довг│ очеретян│ стр│ли р│чкових людей. Згори хлопчиков│ було добре видно, що вс│ купц│, кухар, - кап│тан │ матроси впали на сам│с│ньке дно саф│ни, сховалися за паками бавовни та ║гипетського льону. Купець Джафар теж гепнувся за паками │ плазом-плазом рачкував до сво║┐ повстяно┐ каюти. Голова його притискалася до дошки, а от с│дниц│ п│дн│мались горою над палубою. К│лька раз│в стр│ли чиркнули по його неймов│рному заду. Стр│ли дзижчали │ навколо Ал│. Проте в│н не встиг перелякатись │ думав. Лиш про те, щоб втриматися на щогл│ │ краще роздивитись розб│йник│в. В│н не трусився в│д страху - був упевнений, що розб│йники грабують │ позбавляють життя лише багат│┐в. Про випадков│ стр│ли чомусь не подумав. Але р│чков│ розб│йники н│кого, кр│м нього, не бачили. З ус│х подорожн│х лише в│н був на виднот│ - сид│в на вершечку щогли, мов пташка, припнута до жердини. Це розлютило напасник│в. Стр│ли одна за одною впивалися в щоглу б│ля його н│г, свист│ли над головою, лоскотали п│р'┐нами по руках │ по ногах, порвали сорочку, пор│зали в│стрями холош│ штан│в. Зрештою стр│ли прошили б хлопця, та трапилася халепа - товстун Джафар рвонувся до сво║┐ каюти, зачепив паку з бавовною, перекинув корчагу з ол│║ю, │ все те гепнулося на розпечену жаровню! Мить - │ густий чорний дим заклубочився вгору, закрив в│д стр│льц│в хлопчика. Жовтий вогонь масними язиками обхопив паку з бавовною. - Пожежа,! - заволав кап│тан │, не зважаючи на стр│ли, вискочив │з схованки │ скинув у воду палаючу бавовну. За ним, ледь не плазуючи, приб│г кухар │, голосно лаючись, обп│каючи соб│ руки │ лице, п│дхопив нап│врозбиту корчагу з ол│║ю. │ перекинув за борт. Хтось │з матрос│в теж отямився, з│рвав повсть │з Джафарово┐ каюти │ кинув ┐┐ на палаючу ол│ю. Р│чков│ граб│жники, побачивши переполох на саф│н│, щосили завеслували до мандр│вник│в. Але вони не розрахували - ол│я розпливлася по вод│, наздогнала тл│ючу паку. ▓ п│дхопилося вгору над водою жовтими й червоними крилами полум'я. Швидка теч│я на зворот│ витягла серпом палаючу ол│ю. А в│стря серпа за якусь мить торкнулося заростей касабу. Мить - тогор│чн│ сух│ стеблини очерету засв│тились жовтими св│чками, затр│скот│ли, зачад│ли тонкими смужками б│лого диму. Малому текли сльози, в│н чхав │ кашляв, але не зл│зав з│ щогли - хот│лося побачити, що ж буде дал│?! Що вчинять р│чков│ розб│йники, як д│ятимуть тюрки? На крик свого шейха напасники вдарили лопатями просмолених весел │ миттю зникли за пеленою б│лого диму. Той дим густо, мов сметана, що виливалася │з глека, слався над темною водою. Дим прикривав втечу розб│йник│в краще, н│ж вран│шн│й туман ┐х напад. Сходило сонце десь за очеретяними ст│нами │ рожев│ло хмари ┐дкого диму. А полум'я проривалося все дал│ й дал│ у неск│нченн│ заросл│ очерету-касабу, вибухало клубами густого диму. Ал│ сид│в на щогл│ │ споглядав, як пожежа розповза║ться, вибуха║ у прав│чних болотяних нетрях. З в│дчайдушним криком вгору зл│тали згра┐ птах│в. пх розпачливий крик заглушував нав│ть тр│ск очерету та гогот│ння вогню. Маленьк│ пташки спалахували оранжевими кв│тками │ падали вниз у густий дим. Ал│ вчепився за щоглу, що аж н│гт│ поб│л│ли, │ все дивився, дивився. В│н отямився лише тод│, коли внизу смикнули линву │ боляче вдарили нею по п'ятах. - Гей ти, мавпо! Ану злазь! Хто прибиратиме?! - волав унизу кухар, задерши червоне обличчя │з залишками смалено┐ бороди. Хлопчик напружився │, висмикнувши к│лька стр│л, узяв ┐х у зуби. ▓нш│ стр│ли глибоко вп'ялися, │ в│н не зм│г ┐х нав│ть розхитати. ▓ ставив на них п'яти, як на щабл│ драбини... Малий прибирав черепки в│д корчаги, витирав, вискоблював в│д ол│┐ │ посипав п│ском дошки, п│дм│тав поп│л та вуг│лля. На саф│н│ тим часом знявся ┤валт - вс│ л│зли з претенз│ями до Джафара! Сотник тюрк│в вимагав, щоб Джафар Пок│йник сплатив за вс│ стр│ли та кул│, що вони випустили по розб│йниках. Мовляв, якби в│н стримав св│й язик, н│хто б у б│йку не пол│з - араби бачили, як│ могутн│ б│йц│ сидять у лод│ях. Кр│м того, в│н, сотник, вимагав десять динар│в │ глек вина для поранених. Кап│тан вимагав грош│ за попсовану повсть. - Вона зовс│м ц│ла! Трошки забруднилася по краях! - репетував, обурювався Джафар. - М│й господине! - в│в сво║ кап│тан. - Повсть була б│ла, тепер вона чорна! Подерлась │ обгор│ла на ц│лий л│коть! Заплати - │ можеш соб│ забрати! П│сля кап│тана напос│в на Джафара збирач податк│в. Той, що перший зал│з п│д паки з пряжею. В│н вимагав неймов│рн│ грош│ за свою втрачену паку бавовни. Молодий прикажчик купецький, що з Мосулу, став над малим │ дивився, як той грайливо, ретельно вишкрябував дошки в│д бруду - сум│ш│ ол│┐ та золи. Велик│, з пухнастими в│ями, оч│ молодика звузились, │ в│н зневажливо проц│див: - Одн│ полохлив│ шакали, друг│ пожадлив│ пси! - В│н, не кл│паючи, подивився на малого. - А ти не боягуз. Ал│ здвигнув плечима. - пм потр│бн│ грош│. А я найб│дн│ший на саф│н│. Для чого ┐м мене ч│пати?.. Тут зв│дк│лясь наче виринув кухар │ спитав прикажчика; - М│й господине! Чому га║ш час │ не вимага║ш в│д Джафара плати за корчагу ол│┐? Дивна ол│я. Не ол│я - мед! А як гор│ла! Ще б трохи - │ вона б спалила смолен│ човни цих байстрюк│в. Не гай часу - вимагай сво║ - Джафар не зб│дн│║! Молодик, не повертаючи голови, скоса зиркнув на кухаря │ мовчки в│д│йшов. Кухар забурмот│в соб│ п│д носа в рештки обсмалених вус│в: - Дивний цей мосулець. Так себе трима║, немов в│н тут най родовит│ший │ найбагатший на вс│й саф│н│... А всього лиш прикажчик!.. Багатьох я бачив подорожн│х... а цей щось соб│ ма║ на ум│... Спочатку Джафар репетував, що вс│ його грабують, хочуть пустити жебраком по майданах. Та зрештою в│н викричався, заспоко┐вся, а тод│ вже розплатився з ус│ма, виторгувавши соб│ к│лька дирхем│в. Тюркам в│н купив у кап│тана корчагу вина, а грош│ для л│кування пооб│цяв дати, коли припливуть до Басри. Спочатку тюрки обурилися, але, впившись солодкого вина, знов прийшли до Джафара │ сказали, що найкращ│ л│ки для ран - добре вино. ▓ нема чого ┐м чекати до Басри. Нехай для п│дправки здоров'я виставить ще одну корчагу. Про людське око Джафар почав сперечатись. Але вс│м було зрозум│ло, що друга корчага об│йдеться йому дешевше у раз│в десять, н│ж платня охоронцям за ┐хн│ подряпини та гул│. Коли судна пливли по широк│й чист│й вод│, Джафар покликав кухаря. Замовив соб│ смажену по багдадськи курку. - Дивись, зроби все так, як я кажу! Щоб була справжня курка. Щоб я в│дчув насолоду душ│ й т│ла! Та скажи мен│, ти добре зна║ш, як п│дготувати курку для смаження?! Кухар почав говорити, що │ як треба, проте Джафар перебив його: - Слухай, ти, син гр│ха й нещастя, слухай уважно! В│зьми найкращу курку... Я плачу за не┐ три дирхеми. - Але, шановний м│й володарю, з│рка багдадського базару, тут не базар-сук, а корабель. Тут кожна курка кошту║ п'ять дирхем│в. - Ти, син гр│ха │ нещастя, я куплю найкращу курку за дирхем битий, чорний, в найближчому селищ│! Тоб│ це в│домо?!! -волав Джафар. - М│й господине! Наше судно стане на стоянку лише ввечер│. До того часу кап│тан не спинить. - Граб│жник... вбивця... розб│йник... │ злодюга! - прохрип│в товстун. - Ти хочеш з мене здерти шк│ру │ виц│дити кров!.. До реч│ - добре зц│ди кров │з курки! До крапл│! Кухар скривив │ так кривого рота в недобр│й посм│шц│. - Х│ба я божев│льний, щоб, купивши по три дирхеми курку на багдадськ│м базар│, знову ж ┐┐ продати на саф│н│ за три дирхеми?! А доб│рна пшениця │ просо для курей, щоб вони неслися? А плетена кл│тка з парено┐ лози? - Добре, чотири дирхеми! - Н│. Або п'ять дирхем│в, або будемо ┐сти рибу! - Добре, син блудниц│ │ см│ттяра, п'ять дирхем│в. Але за них найкращу, найкращу курку!!! Джафар витягав по черз│ ус│х курей з кл│тки, важив у руках, роздував п│р'я на гузн│, щоб краще бачити, яка з них жирн│ша. Коди ж товстун вибрав найжирн│шу, кухар сказав, що вс│ курки коштують по п'ять дирхем│в, а саме оця кошту║ ш│сть дирхем│в. На Джафара просто ст│й напав, │ в│н к│лька хвилин лише ворушив губами. Але все ж заплатив за курку ш│сть дирхем│в. - В│двари ┐┐ ,- товстун загинав пальц│,- по-друге - розд│ли на частини │ залий часниковим розчином. Пот│м залий яйцем │ засмаж на сковород│. Засип шматки вареним рисом та залий другим яйцем │ доброю ол│║ю, та трохи п│дсмаж! Та дивися, син гр│ха │ розпусти, щоб ол│я була найкраща, │з с│р│йських оливок! Та починай швидше готувати!.. А поки треба чимось перебити голод. - к корзина добрих баср│йських ф│н│к│в ,- в│дпов│в кухар йому. - Найкращих. Для себе купував. - Неси! - видихнув Джафар нетерпляче. Коли ж малий з корзиною приб│г, то Джафар, в│дкривши кришку, уважно оглянув, чи вс│ ф│н│ки, │ подивився п│дозр│ло на малого. - Ти не вкрав хоча б одного, га? Ти, син жебрака │ пов│┐. - Х│ба ви знали мою маму? - в│дпов│в йому хлопчик. - Бо я про не┐ н│чого не знаю... А от тато м│й людина поважна - в│н уже двадцять п'ять рок│в працю║ см│ттярем на базар│ б│ля Зелено┐ Брами. Це там, де торгують живою │ битою птицею ти р│зним м'ясом... Джафар на слова Ал│ ледь не вдавився к│сточкою в│д ф│н│ка, з шумом виплюнув ┐┐ │ гаркнув: - П│шов геть зв│дс│ля, скелетина чортова! Джафар, сопучи та гикаючи, жер ф│н│ки. А хлопчина посп│шив чистити цибулю, часник, кришити р│зну зелень до соусу │ гляд│ти за тим, щоб вогонь на жаровн│ був р│вний │ курка р│вно виварювалась у бронзов│м казан│. Коли кухар р│зав курку, то в│н виц│джував з не┐ кров на дно розбитого горщика, довго струшував, щоб ус│ краплини кров│ впали на денце, не забруднивши дощок палуби. ▓ наказав малому викинути черепок з кров'ю у р│чку. Т│льки обережно, щоб не забруднив корабель кров'ю, бо це погана прикмета! Та хлопець не виконав його наказ. В│н згадав слова одного вченого суф│я на базар│, де той тлумачив слова хадис│в │ Корану, що вс│ закони добр│, якщо вони йдуть на користь людин│, якщо ж вони проти людини, то ┐х можна полишити без уваги! Ал│ зробив вигляд, що кинув черепок у воду, а сам запхав його в щ│лину м│ж паками. Коли кухаря покликав Джафар │ знов почав йому торочити про курку, хлопець поставив черепок на жарини. - │ вмить кров була готова. Видер ┐┐ з черепка │ заковтнув просто з п│р'ям. Бо всередин│ його рвало на шматки в│д голоду. Подумав, що дивна р│ч, але йому, як │ Джафаров│ п│сля тако┐ верем│┐, захот│лося не просто на┐стися, а нажертися в│д пуза. Ал│ │ кухар порпалися з куркою. Джафар запихався ф│н│ками │ крадькома зиркав на молодого мосульця. В│дчувалося, що в│н таки не втерпить │ спита║ в молодика, чого той не править грош│ за розбиту корчагу ол│┐? Та молодик сид│в з ус│м гуртом купц│в. ▓ Джафаров│ довелося би йти до них. А цього товстун не м│г соб│ дозволити - в│н був найбагатшим │ не до лиця йому м│шатися з гуртом! Та й покликати його теж було не з руки Джафаров│. Для чого показувати вс│м, що ти стурбований, чи доведеться тоб│ платити за корчагу ол│┐, чи н│? А тим часом обварена курка була под│лена на частини │ кухар занурив ┐┐ настоюватись у часниковий соус. Ал│ за той же час почистив луску з великих вусач│в, випотрошив, попластав навп│л та й склав на реш│тку. ▓ п│д доглядом кухаря почав потроху смажити рибу для купц│в. Вони ж ус│ з│бралися на нос│ й сид│ли там щ│льним гуртом. Джафар же сид│в на пороз│ сво║┐ каюти │ нетерпляче й гучно втягував носом пов│тря, принюхуючись до таких спокусливих запах│в курячого бульйону, часника │ кислого вина, кунжутно┐ ол│┐ та смажено┐ риби, шафрану, солодко┐ цибул│ та духмяно┐ к│ндзи. ▓ от малий на велик│й тац│ пон│с до купц│в гору смажено┐ риби. ▓ ще прин│с ┐м корзину вчорашн│х пампушок. Кухар вправно вип│кав ┐х на глинян│й сковород│. Купц│ по черз│ п│дходили до борту судна, а хлопчина поливав ┐м на руки з довгогорлого м│дного глечика, щоб ус│ вони змили руки й обличчя перед трапезою. пли правою рукою лише, як ┐дять вихован│ й шляхетн│ араби. Вони чудово вправлялись одн│║ю правицею │з шматками риби │ з пампушками. Спочатку купц│ мовчали, а дал│ знов загомон│ли. Хлопець, коли кухар не кликав його, п│дходив до гурту │ сид│в з рушником │ глеком, чекав, поки купц│ ск│нчать трапезу │ захочуть змити руки. Слухав, про що говорили купц│. Звичайно, балачки точилися про розб│йник│в. Один купець середн│х рок│в, з пасмами сивини в густ│й бород│, говорив, що р│чков│ розб│йники вбивають людей зр│дка, хоча грабують догола. Вони, як │ п│рати з Персидського моря, обберуть купц│в │ кажуть: "Ми з вас трохи вовни настригли. ▓д│ть соб│ в│льно, обростайте, тод│ ми вас знову обстрижемо!" Один п│дстаркуватий в засмальцьован│м дорог│м персидськ│м каптан│, обсмоктуючи к│сточку, прохрип│в: - Часом та вовна дорожча в│д нашо┐ кров│. Часом так пострижуть нашого брата купця, що вже в│н н│коли й не зведеться на р│вн│. А жебрацтво - не життя для колишнього купця. То смерть живцем! Тод│ той ставний, чорнобородий, в зелен│й чалм│ (знак прощ│ в Мекку) проводив сво║ дал│. - Озерн│ розб│йники - груб│ дикуни, пожадлив│ й темн│, ┐х можна задобрити, якось улестити. Зна║ш, зрештою, де ┐х можна спод│ватись, коли вони можуть наскочити! А т│, отруйн│ зм│┐, от│ клят│ │сма┐л│ти2, нев│домо коли, нев│домо де, нев│домо як з'являються на погибель людей! ▓ н│хто не може в│д них уберегтись: н│ шах, н│ султан, н│ │мам, н│ купець, н│ во║начальник чи вчений богослов! Отруйн│ зм│┐, скажен│, заюшен│ пси, обпо║н│ гашишем, розбещен│ пов│ями в пота║мних замках, розбещен│ │ обдурен│ сво┐ми п│рами 3 та пота║мним │мамом - ото страшн│ злочинц│! Нав│ть славн│й Садах ад-Д│н 4 через п│дступн│ заз│хання асас│н│в мусив стерегтися щодня │ щогодини. Звитяжець не спав на одному м│сц│ дв│ч│! Ви це зна║те, чи н│?!! А в│н же не боявся жодного найстрашн│шого франка-хрестоносця. ▓ в│н тремт│в, бо не знав, чи побачить в│н уранц│ сонце! Купець у дорогому халат│ криво всм│хнувся │ в│дпов│в: - Ми подорожн│, купц│. Що нам т│ хашашини? Вони вбивають можновладц│в, судд│в, ем│р│в, тих, хто пересл│ду║ ┐х. Вони р│жуть вельможних, владц│в, а ми хто, а ми що?.. - Вони вс│х р│жуть! - чорнобородий перебив його нав│ть непоштиво. - Вони хочуть, щоб ус│ ┐м корилися, вони хочуть собою заполонити св│т! Щоб ус│ були слухнян│ й безмозк│ - бо ┐хн│й "Г│рський Д│д" 5 за них дума║! Темна голота й учен│ дурн│ в│рять, що вони принесуть людям р│вн│сть! Не може бути в оцьому св│т│ р│вност│ м│ж багатими й б│дними, розумними й дурними, щасливими │ невдахами. Шейхи хашаш│н│в спокушають голоту тим, що н│би вс│ р│вн│, │ вс│ потраплять до раю! ▓ змушують голодранц│в виконувати кожен наказ свого пота║много │мама. Я знаю - це р│вн│сть раб│в, слухняних раб│в свого кривавого господаря!.. Т│ ж, хто навколо "Г│рського Д│да", нагромадили в сво┐х руках скарби незл│ченн│, а голоту обдурюють р│вн│стю! - Зв│дки ти про них зна║ш, що так можеш ┐х ганити? - п│дозр│ло │ злов│сно н│би запитав п│дстаркуватий купець у коштовн│м, засмальцьован│м каптан│. - Знаю! М│й дядько, син ▓бн Лят│фа, знаменитого дамаського купця, що постача║ в│йськам преславного Салах ад-Д│на зброю для в│йни з хрестоносцями, не захот│в ┐м в│ддати караван збро┐ н│защо. Так просто, за одне слово "подаруй" ┐хнього "Старця"! Вони вимагають в│д людини не т│льки всього достатку ┐┐, але й покори собаки, яку пер│щать нага║м, а вона плазу║ перед господарем │ облизу║ його брудн│ капц│. Вони оголосили джихад6 не лише нев│рним, гяурам, вони оголосили джихад вс│м тим, хто не дума║ так, як вони! А Аллах, нехай славиться його │м'я, створив усяку людину, щоб вона в│др│знялась, одна в│д одно┐. Нема людей схожих м│ж собою розумом, як бит│ дирхеми одним карбом! Я купець - │ мен│ джихад в │м'я загробного раю не такий солодкий, як добування засоб│в життя! Адже сказано в хадис│, що добування засоб│в життя ║ основою св│ту. ▓ як казав один мудрець: "Мен│ л│пше вмерти на верблюд│ в караван│, що везе дорогоц│нност│, н│ж впасти з коня в розпал│ битви проти нев│рних!" - Ну, це ти говориш погане! - спохмурн│шав п│дстаркуватий у замизкан│м каптан│ .- Адже сказано, що тих, хто не п│дкорю║ться, треба знищувати. Хтось же повинен винищувати тих, хто не визна║ Аллаха?!! - Може, й повинен, - в│дказав чорнобородий. - Це справа дол│ й Аллаха. Я ж знаю сво║ - купець викону║ волю Аллаха, добуваючи соб│ засоби життя... Поки ц│ дво║ чи то сперечалися, чи то кожен хот│в сказати лише сво║ │ йому було зрештою байдуже, що говорить │нший, Ал│ зовс│м було незрозум│ле, про яких │мам│в, про яке рабство йде мова... Малий н│чого не м│г зрозум│ти, т│льки в│дчував з тону, з постави, що цей чолов│к у замизкан│м дорог│м каптан│ - в│н за в│йну й жорстокост│. А чорнобородий здоровань, схожий швидше на во┐на, н│ж на купця, зовс│м не хоче колотнеч│ │ кровопускання, а хоче торгувати │ н│кого не боятись. ▓ те в│дчув Ал│ - чорнобородий страшенно, до лют│, до розпачу бо┐ться пота║мних убивць-хашашин│в, в│рних раб│в "Г│рського Д│да". Ал│ пригадав, як в│н к│лька раз│в чув, що хашаш│ни, як│ живуть у неприступних фортецях Ельбурсу, вживають аль-хашиш. В│д того вони стають лют│-прелют│ │ вбивають сильних цього св│ту - шах│в, султан│в, ем│р│в. Запам'ятати Ал│ запам'ятав, та розпов│д│ про холодн│ гори, про неприступн│ твердин│, про очман│лих в│д дурману вбивць його не ц│кавили. Бо про вбивства й розб│й в│н чув з сам│с│нького малечку │ н│якого в цьому дива не було. Х│ба диво - голод │ спрага, спека │ холод, крад│жка │ б│йка?!! Ал│ пом│тив, що мосулець напружився увесь. Обличчя ж його байдуже, н│би зовс│м це його не стосу║ться │ в│н над пустими теревенями не збира║ться й замислюватись. В│н мав велик│ чорн│ оч│ з довгими пухнастими в│ями, як у д│вчини, а маленька бор│дка кучерявилася др│бними к│лечками. Син см│ттяра, що завжди хот│в ┐сти, по руху щелеп, по вигину вуст мосульця зрозум│в - зовс│м йому не смаку║ смажений на реш│тц│ вусач, приправлений шафраном, червоною цибулею │ к│ндзою. Та знов, як завжди, пролунав крик кухаря, │ малому довелося б│гти до жаровн│. Кухар витяг │з часничного соусу шматки курки, обмочував у розбит│ яйця │ вправно кидав на розпечену сковороду. Сковорода вибухала бризками жиру та соку на вс│ боки, а шмат курки прихоплювався з ус│х бок│в золотою шк│ркою. ▓ тут треба не гаяти - швидко перевертати, бо зразу перегорить яйце │ почорн│║. Кухар наклав на тацю шматки смажено┐ курятини, пот│м проварен│ в курячому жиру та шафран│ пупочок, печ│нку, серце, накрив св│жими оладками-загребами │ полив соусом з вина, лимона, часнику та борошна, ще й обсипав листками запашно┐ к│ндзи. Ал│ попер тацю до Джафарово┐ каюти │ хот│в поставити тацю перед товстуном на спорожн│лу корзину ф│н│к│в. - Неси в каюти, йолопе! - заволав Джафар, аж посин│в. - Мухи налетять, я не збираюсь ┐х годувати за ш│сть дирхем│в!!! З великим зусиллям, ледь не впустивши дорогоц│нну тацю, прол│з малий повз купця до каюти │ поставив курку на кипарисовий столик. Самому Ал│ в│д запаху смажено┐ курки аж наморочилося в голов│ │ такий голод стис шлунок, що в│н був ладен з'┐сти р│чковий намул з берег│в, що пропливали повз ┐хню саф│ну. В│н вислизнув з каюти. Поки Джафар засовував сво║ т│ло в каюту, Ал│ не втримався │ з денця корзини прихопив чотири ф│н│ки. ▓ одного зразу ж забгав у рота. Не встиг малий насолодитись смаком знаменитого баср│йського ф│н│ка, як з каюти захрип│в Джафар: - Неси сюди ф│н│ки, син пов│┐! Малий прихопив корзину │ випустив з долон│ три ф│н│ки назад, на денце. Джафар у п│втемряв│ каюти нахилився над тацею │ дер зубами куряче стегенце, л│вою рукою показав, де поставити корзину. В│н скосив оч│ до корзини │ уважно оглянув ф│н│ки. Пот│м догриз н│жку, обтер губи, викинув к│стку │ т│льки тод│ роздер пельку │ не сво┐м голосом заволав: - Злод│й! Злодюжка! Де кап│тан!? Мене грабують тво┐ слуги! Ал│ задуб│в в│д жаху │ не м│г н│ виплюнути к│сточку ф│н│ка, н│ проковтнути ┐┐ - в│н т│льки жував │ жував ┐┐, тверду як кам│нчик. На диво, першим в дверях каюти з'явився не кап│тан, не кухар чи хтось з матрос│в. Першим став у дверях прикажчик мосульського купця. - А ти чого?! Х│ба я тебе кликав?!! - захрип│в Джафар. Мосулець витяг з рукава старий повнов│сний дирхем │ поклав на тацю з куркою. - О перлина багдадських торговц│в смарагдами │ прянощами! Славний знавець коней │ ц│н на них по вс│х портах моря-океану! Окраса цього дивного корабля! В│н просто дурний ще хлопчик, в│н забув тоб│ сказати, що я в тебе купив т│ ф│н│ки, що на денц│ корзини. В│н не встиг, бо я довго шукав динара, найкращого для тебе, о Джафаре! Джафар покрився потом, мов росою, вирячив оч│ │ зрештою спром│гся вичавити хрипко: - Та яке кам│ння?! Я кам│нням не займаюсь! Кон│ часом бували, але вже давно... Дурниц│ як│сь!.. Фарби м│й фах, │ дерево для будов... Але прощу тебе, краще с│дай до трапези │ посн│дай з│ мною... Джафар знов порожев│шав │ став улесливим │ усм│хненим. Ал│ продовжував смоктати ф│н│кову к│сточку. Волоокий молодик обернувся до хлопчика: - Принеси глек │ тазик... Хлопчик, наче прокинувся, повол│ рушив до велико┐ корчаги. Наповнив черепком по в│нця глечик │ посп│шив до каюти. Молодик облив руки, втерся рушником Джафара │ с│в навпроти Джафара. - Ти, син гр│ха, геть! Коди буде потреба, покличуть! - забулькот│в Джафар. Малий вклонився │ обережно порачкував з каюти, прихопивши легеньку корзинку з ф│н│ками на денц│. Б│ля жаровн│ кухар по┐дав смажену рибу, редьку, п│дсохл│ пампушки, запивав прохолодною водою. Бризкаючи слиною │ крихтами, пробелькот│в ледь зрозум│ло: - Чого там Пок│йник галасу║? Ти що - украв його ф│н│ки?! В│н завжди бо┐ться, що в нього щось вкрадуть... Малий повернув корзину боком, в│дкинув кришку │ показав кухарев│ штук в│с│м ф│н│к│в. - Це мен│... - Оце все тоб│? - здивувався кухар, але пот│м прогунявив, покрутивши б│ля скрон│: - Точно, що в│н повередився розумом, як с│дницями забив свого мучителя... Але на торгов│ справи у нього якесь боже благословення... ▓ кухар простягнув руку в корзину │ взяв соб│ половину ф│н│к│в. Ал│ було байдуже - в│н увесь гор│в в│д сорому, що отак не стримався │ поцупив цього чортового ф│н│ка. Його аж нудило в│д сорому. ▓ в│н не м│г з'┐сти решти ф│н│к│в... ▓ спати голодний вклався, т│льки води випив ц│лий глек. В│н лежав гол│черева, слухав цв│ркун│в │ споглядав обсипану │скристими з│рками чорну небесну безодню. Десь кричали гидкими голосами шакали │ схлипувала болотяна птаха. Потроху сором спадав, але на його м│сце напливала зл│сть. Зл│сть на себе, що не втримався й спокусився. В│н аж заплакав, аж вкусив себе щосили за руку. А за зл│стю п│днялася зненависть на багатих сильник│в. Ревна образа на ┐хню зневагу │ зажерлив│сть. Ось цей Джафар Пок│йник - як його мучили, то в│н страждав! А як ти мучишся в│д голоду, так тоб│ це, виходить, не мука? Одного ф│н│ка пожалкував?.. Бач, │ кам│нням торгу║!.. А торговц│ кам│нням - то м│хи │з золотом... Чого б в│н отак сп│тн│в з переляку, якби цей мосулець не виказав якусь небезпечну та║мницю?.. Чи, може, цей ненажера бо┐ться, щоб хтось не дов│дався, що в│н торгу║ кам│нням?.. Ось вони як│, багат│┐ - зл│, п│дозр│л│, ненажери │ боягузи! Полохлив│, як г│║ни!.. Б│льше про багат│┐в Ал│ думати не захот│в. В│н почав думати про чудеса - про летючих дракон│в - летючих крокодил│в з крилами, як у кажана. Невеликого крокодила в│н бачив. ▓ тепер намагався уявити, як же той крокодил летить - чи хв│ст у нього п│д час лету висить чи н│?.. Сон │ невиплакан│ сльози зморили сина см│ттяра, │ в│н повол│ занурився у теплий морок. Кр│зь др│моту ще чув чийсь зойк ув│ сн│ │ щось н│би закапало з корабля у воду, наче хтось вилив воду │з чаш│. 4. НАГЛА СМЕРТЬ Прокинувся Ал│, бо його штовхали п'ятою п│д ребра. В│н розклепив пов│ки │ побачив над собою перелякане й розлючене водночас лице кухаря. - Прокидайся, байстрюченя! Б│да! Ангел смерт│, Азра┐л, зав│тав до нас... Ал│ сперся на витягнут│ руки │ люто видихнув у посмалену пику кухарев│: - Якщо ти, м│й господине, ще раз скажеш, що я байстрюк, я тоб│ вноч│ горлянку розчикрижу! В│д вуха до вуха! - Малий чув так│ похвальби на М'ясному базар│. - А! - заволав кухар. - Тримайте мене, бо я заколю цього поганця! Проте байстрюком в│н Ал│ вдруге не назвав. До кухаря легко п│дскочив огрядний кап│тан │ шарпонув за плече. - Цить, дурню!.. Тут та║мна смерть! - сичав в│н на свого п│длеглого. - Стражники ус│х нас замордують сво┐ми допитами. ▓нш│ тим часом прибудуть до Басри │ дорого вс│ спродадуть... Кухар безтямно подивився, на кап│тана, на малого │ щось соб│ замурмот│в п│д носа. А син см│ттяра, сотворивши молитву (як вчив його батько, ревнивий мусульманин - кр│м вина, звичайно), заходився чистити посуд. Коли в│н все приготував, що в│д нього вимагалося, то витяг задуб│л│ шмати пампушки, взяв з корзини солодку цибулину. Поки вс│ камешилися б│ля мерця, тихо сварилися про щось, про щось домовлялися, малий з насолодою з'┐в таку смачну цибулину │ сух│ окрушини. Нав│ть сльози не виступили. Мертвяк його зовс│м не ц│кавив, б│льше того, в│н його дуже лякав, як │ всяк│ мертвяки. Хоч │ не прислухався навмисне син см│ттяра │ навмисне не дивився на бак саф│ни, в│н знав уже напевно, що нагла смерть наздогнала чорнобородого здорованя. ▓ раптом до хлопця прийшов переляк в│д власного бунту проти старшого. Переляк │ водночас лють почали його просто трусити. Нав│ть зуби стукот│ли. Та в│н зразу ж вир│шив, що нехай його заб'ють, але в│д сво┐х сл│в не в│дречеться. Його судомило з такою силою, що в│н не м│г всид│ти на м│сц│. Тому вир│шив, поки доросл│ влаштують все з пок│йником, вловити риби. За каютою Джафара, за паками льняно┐ пряж│ скинув Ал│ сорочку │ штани. А поясом, довгою замизканою ганч│ркою, обгорнувся - негоже було б│гати голяка - волосся починало щедро сходити на його худющому т│л│. Без жодного плюскоту хлопець скочив у воду. В│дразу в│дчув, як його потягло теч│║ю вздовж борта саф│ни. ▓ що в│н зразу ж побачив - бризки кров│ на промащених б│тумом дошках. ▓ зразу ж в його голов│ виникла картина - чорнобородий купець не завжди лягав з ус│ма покотом п│д напнутим повстяним покривалом. Бувало, що серед ноч│ в│н вилазив │з загального гурту │ вмощувався б│ля сам│с│нького борту, загорнувшись у теплий вовняний плащ. Малий уже проплив саф│ну │ зачепився руками за греблю, за очеретян│ в'язанки, що скр│плювали землю. Вибухла нараз думка: "Невже отой старий - хашаш│н, │ в│н зар│зав уноч│ чорнобородого?!" Дал│ думка та не полинула, бо пальц│ намацали в заглибин│ м│ж двома в'язанками очерету хв│ст добро┐ рибини. Ал│ щосили хапонув пов│тря - │ занурився п│д воду. Риба була здоровенна, │ коли в│н просунув обидв│ руки ┐й у зябра │ потяг на себе, вона вся туго з│пнулась, пот│м пружно розправилась, боляче зачепила колючкою спинного плавця по грудях. В│н все ж прихопив зубами м│сце з'║днання риб'ячо┐ голови з│ спиною │ щосили стиснув щелепи. Риба забилася з неймов│рною силою, та зразу ж │ обм'якла. Ал│ ледь в│ддихався, коли виринув на поверхню. На саф│н│ ж н│як не могли д│йти до повно┐ згоди, що ж д│яти? Тому хлопчина встиг зловити ще трьох вусач│в │ назбирати на схил│ гребл│ сухих буйволячих к│зяк│в. З рибою в│н перел│з на саф│ну по кормов│й линв│, вдягся │ таким самим робом повернувся на берег по к│зяки з великою торбою. Кр│м к│зяк│в в│й ще п│д│брав, де т│льки м│г, сух│ тростини, луску в│д пальмових стовбур│в. Хлопець роздмухав жар, що збер│гався у глибин│ жаровн│, │ на власному палив│ засмажив власну рибу. Зрештою мерця з судна в│днесли на другий човен стражник│в. ▓ зразу ж три судна в│дчалили, розпустили повн│ в│трила │ хутко попливли вниз за теч│║ю. Кухар заходився готувати рибу │ м│сити т│сто на оладки. В│н аж сичав в│д злост│, коли звертався до хлопчика. Малий мордувався страхом перед кухарем │ зл│стю на себе, що в│н так необачно пригрозив старшому. Та вир│шив - що б там не було, а страху свого не являти людям │ в│д сл│в сво┐х не в│дмовлятися!.. Тим, часом на саф│н│ в│дбувалися дивн│ реч│. Купц│, не так│ грошовит│, як Джафар Пок│йник, всю мандр│вку ┐ли разом. Тепер кожен купував у кухаря соб│ окремо. ▓ це виходило кожному набагато дорожче. Джафар не вилазив │з сво║┐ каюти. Т│льки зв│дт│ля час в│д часу з'являвся вирлоокий мосулець. Та дв│ч│ влазив туди кап│тан. Синов│ см│ттяра випав су║тний день. Вогонь у жаровн│ гор│в в│д ранку. Його треба було увесь час вир│внювати, щоб не чад│в сизим димом. Треба було чистити й патрати рибу. А курей скубти й смалити. За кожним криком купця чи збирача податк│в доводилося б│гти й подавати воду й рушника. В│днести ┐жу ┐ забрати посуд назад. Мити посуд. А м│дний посуд ще й п│ском